ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„КИІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

Бондаренко Віталій Володимирович

УДК: 336.763 264

УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ

ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ

Спеціальність 08.00.08 – Гроші, фінанси і кредит

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі банківської справи ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: | кандидат економічних наук, доцент,

Мирун Микола Іванович,

ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”,

професор кафедри банківської справи

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор,

Пересада Анатолій Анатолійович,

ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”,

завідувач кафедри банківських інвестицій

кандидат економічних наук,

Раєвська Тетяна Олександрівна,

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, начальник відділу економічного аналізу і поточного моніторингу

Захист відбудеться „_28_” січня 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.04 у ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. №203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49г, к. 601.

Автореферат розісланий „_21_” грудня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, кандидат економічних

наук, професор А.М. Поддєрьогін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток та удосконалення діяльності банків - необхідна умова створення дієвого ринкового механізму в Україні. Такі тенденції в діяльності банків як: концентрація капіталу, зростання конкуренції і впливу іноземних банків на національну економіку, впливають на активізацію процесів формування власного капіталу банків. Вітчизняний і зарубіжний досвід показав, що основною проблемою в процесі формування власного капіталу банку є не нарощування капіталу, а встановлення його оптимальної для конкретного банку величини з урахуванням таких факторів як: ризиковість розміщення активів, специфіка пасивних операцій, структура власності, галузева приналежність клієнтів.

Особливостями функціонування банків України є жорсткий контроль з боку Національного банку України за дотриманням економічних нормативів, базою для розрахунку яких є власний капітал. Можливість залучення банком додаткових коштів залежить від ефективності управління формуванням його власного капіталу. У зв’язку з цим, існує необхідність у створенні такої системи управління формуванням власного капіталу банку, яка забезпечувала б сталий розвиток банківської діяльності.

Окремі проблеми управління власним капіталом банку досліджували вітчизняні вчені М.Д.Алексеєнко, І.О. Бланк, А.В.Васюренко, Б.Л.Івасів, А.М.Мороз, М.І.Мирун, А.А. Пересада, Т.О. Раєвська, Л.О.Примостка, М.І.Савлук, М.М.Тиркало, З.І.Щибиволок, а також зарубіжні - В.В.Кисельов, Г.С.Панова, А.М.Проскурін, В.М.Усоскін, В.Е.Черкасов, Ю.Бригхем, Л.Гапенски, Ф.А.Лис, Л.Дж.Мауер, М.Міллер, Ф.Модильяні, М.В.Енг. В той же час недостатньо дослідженими і висвітленими є питання методичних засад управління формуванням власного капіталу банку в умовах ринкової економіки. Цим і обумовлено вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри банківської справи Київського національного економічного університету за темами „Банківська система України, її становлення та розвиток у перехідний період до ринкової економіки” (державний реєстраційний номер 0196U023340) та „Грошово-кредитний механізм економічного зростання” (державний реєстраційний номер 0101U002946). У межах наукових програм автором самостійно виконано дослідження за напрямом управління формуванням власного капіталу банку.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є вивчення і узагальнення теоретико-методологічних підходів та розробка пропозицій з удосконалення механізмів управління формуванням власного капіталу банків з метою забезпечення ефективного їх функціонування в сучасних умовах.

Відповідно до поставленої мети у дисертації визначено коло основних завдань, спрямованих на її досягнення:

- вивчити теоретичні засади змісту власних коштів та власного капіталу банку та уточнити ці визначення з урахуванням особливостей їх формування в сучасних умовах;

- проаналізувати стан власних коштів банків України на сучасному етапі і тенденції їх формування;

- дослідити співвідношення власних і залучених коштів банків і їх вплив на ціну сукупного капіталу;

- встановити тенденції зміни структури і розміру власного капіталу банків і його вплив на ефективність діяльності;

- сформулювати основні напрямки і способи формування структури власного капіталу банків з урахуванням факторів ризику;

- провести аналіз і розробити пропозиції щодо збільшення розміру власного капіталу банків;

- розробити рекомендації з методичних засад експертної системи управління формуванням власного капіталу банків;

- обгрунтувати нові підходи по здійсненню організаційного і інформаційного забезпечення формування власного капіталу банків.

Питання формування регулятивного капіталу банків, як розрахункової величини від власного капіталу, не розглядаються.

Об’єктом дослідження є процес управління формуванням власного капіталу банку.

Предметом дослідження є грошові відносини, які виникають в процесі формування власного капіталу банку.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до вивчення і розкриття сучасного стану управління формуванням власного капіталу банків. В процесі дослідження використано:

- методи групування і порівняння – для вивчення тенденцій зміни обсягів і структури власного і залученого капіталу банків;

- економіко-математичні методи – для визначення оптимальних розмірів і структури власного капіталу з урахуванням факторів ризику;

- статистичні, табличні та графічні методи – для оцінки сучасних методик управління власним капіталом банку;

- метод експертних оцінок – для аналізу приналежності поточного значення величини власного капіталу інтервалу оптимальних значень.

Інформаційною базою є законодавчі акти України, документи нормативного і методичного характеру Національного банку України, що стосуються досліджуваної проблеми, матеріали періодичної преси, бухгалтерська і фінансова звітність українських банків за 2000-2006 рр. і їх аналітичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в поглибленні обгрунтування теоретичних положень сутності власного капіталу банку, розробці та вдосконаленні методичних засад та механізмів управління його формуванням.

Вперше:

· розроблено методику кількісної оцінки впливу ризику рухливості залучених коштів на обсяг формування власного капіталу банку шляхом врахування внутрішньобанківських, галузевих та регіональних чинників, які формують ринкове середовище банку, що дає можливість визначати частку залученого капіталу, необхідну для резервування ліквідних коштів;

· обгрунтовано використання економіко-математичних методів для визначення оптимальної величини сукупного капіталу банку через інтегральну оцінку кожної з його складових, що забезпечить ефективне управління формуванням власного капіталу банку.

Удосконалено:

· визначення змісту власного капіталу банку як розрахункової величини, яка включає в себе і окремі статті залучених коштів, наприклад, субординований борг, що за своїм економічним значенням можуть виконувати функції капіталу банку;

· методичні засади визначення максимальної величини власного капіталу банку. Встановлено, що через процентну ставку формування залучених коштів та очікувану рентабельність власного капіталу можна визначити максимальну його величину, необхідну на будь-яку дату, що підвищує ефективність управління вказаним капіталом;

· методику управління формуванням структури сукупного капіталу. Враховуючи ефект фінансового лівереджу визначено, при якому рівні співвідношення між власним і залученим капіталом зберігається необхідний рівень рентабельності банку;

· систему управління формуванням власного капіталу банку. Для цього запропоновано організаційно-інформаційне забезпечення, яке базується на комплексі показників та інформаційно-програмній технології й дозволяє кожному банку приймати ефективні рішення щодо розміру та структури власного капіталу на будь-яку дату.

Набули подальшого розвитку:

· визначення відсоткової ставки залучених коштів банку. Пропонується враховувати наступні фактори: частка залученого капіталу у вигляді залишку ліквідних коштів, базова ставка відрахувань у резерв ліквідності, різниця між непроцентними доходами і витратами, величина необоротних активів та власного капіталу банку. Це дає можливість формувати оптимальну структуру сукупного капіталу банку;

· підходи до оптимізації ризиків формування власного капіталу на основі вдосконалення: лімітування концентрації ризику, хеджування, диверсифікації форм і джерел залучення капіталу, розподілу ризиків між учасниками емісійних операцій, внутрішнього самострахування, відмови від здійснення операцій з надмірно високим ризиком, що підвищує захищеність банку від втрат;

· методика прогнозування зростання активів у співвідношенні із зростанням власного капіталу, що дозволяє визначити можливу величину збільшення активів банку без надмірного зниження співвідношення власного капіталу до суми активів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці основних напрямів і конкретних рекомендацій з удосконалення методичних засад управління формуванням власного капіталу банку. Отримані результати дослідження обгрунтовують формування обсягу, ціни та структури власного капіталу банку з урахуванням ризиків, що забезпечить більш реальне формування обсягів власних і залучених ресурсів та їх розміщення в доходні активи з метою підвищення ефективності діяльності банків. Окремі положення та пропозиції, що зроблені в дисертаційній роботі, впроваджено у практичну діяльність українських банків: пропозиції з вдосконалення механізму управління формуванням обсягу та ціною власного капіталу, його структурою (ВАТ Банк „БІГ-Енергія”, довідка №1301/24-06 від 07.06.2007р.), рекомендації щодо управління формуванням власного капіталу відповідно до заданого рівня рентабельності, його оцінки та оптимального співвідношення власного, залученого і запозиченого капіталу (АБ „Експрес-банк”, довідка №01-26/591 від 09.06.2006р.); пропозиції щодо вибору напрямів і формування заходів стосовно поточного та прогнозного управління власним капіталом (ВАТ „Кредитпромбанк”, довідка №9116/13.1-831-04 від 08.06.2006р.). Методика оцінки оптимального співвідношення між власним, запозиченим та залученим капіталом була використана при розробці відповідних нормативних актів, що регулюють кредитну діяльність комерційних банків (Національний банк України, довідка №44-213/1304 від 22.11.2007 р.). Крім того, результати дисертаційного дослідження використані при розробці заходів щодо підвищення дієвості банківського нагляду (Головне управління Національного банку України по м. Києву і Київській області, довідка №09-005/30006 від 23.11.2007 р.).

Результати наукових досліджень використовуються у навчальному процесі Державного вищого навчального закладу „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” при проведенні занять по дисциплінах „Банківські операції” та „Гроші та кредит” (довідка про використання в навчальному процесі від 11.06.2007р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням в якому викладено авторський підхід до вирішення проблем, пов’язаних із удосконаленням методичних засад управління формуванням власного капіталу банку. Сформульовані в роботі наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки, пропозиції, одержані в дослідженні, доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри банківської справи Державного вищого навчального закладу „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” і оприлюднені на 6 конференціях: Міжнародній науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень”. (28 жовтня – 4 листопада 2002 року, Дніпропетровськ – Донецьк – Харків); Всеукраїнській науково-практичній конференції (Державна податкова адміністрація України та Національна академія державної податкової служби України, м. Ірпінь, 18-19 грудня 2003 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Розвиток грошово-кредитних відносин в Україні” (Київський інститут банківської справи „Промінвестбанку”, м. Київ, 27 лютого 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Підвищення ролі банківської системи в економічному зростанні”, (м. Київ: КНЕУ, 18-19 листопада 2004 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень - 2006” (17-28 липня 2006 року, м. Дніпропетровськ), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Научный прогресс на рубеже тысячелетий - 2007” (1-15 червня 2007 року, м. Дніпропетровськ).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 12 наукових працях загальним обсягом 2,5 др. арк., з них: 6 статей у наукових фахових виданнях, 6 - в інших виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Робота викладена на 202 сторінках, що містять 23 таблиці на 23 сторінках та 22 рисунки на 22 сторінках. Список використаних джерел включає 135 найменувань і займає 11 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, а також сформульовані положення, які характеризують наукове і практичне значення роботи.

У розділі 1 „Основи системи управління власним капіталом банку” досліджені зміст та основи управління власним капіталом банку, стан та тенденції його формування.

Аналіз робіт вітчизняних і зарубіжних науковців стосовно сутності понять „власні кошти” і „власний капітал”, дав автору можливість стверджувати, що поняття „власні кошти” – найбільш загальне і включає пасиви, створені в процесі внутрішньої діяльності банку: статутний, резервний та інші фонди банку, резерви на можливі втрати по активних операціях, а також нерозподілений прибуток як минулих років так і поточного року. „Власний капітал” банку – це величина визначена розрахунковим шляхом: вона включає ті статті власних коштів і деякі статті залучених коштів, наприклад, субординований борг, що за своїм економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Тому слід стверджувати, що визначення „власний капітал” включає в себе і „власні кошти”.

Аналіз тенденцій формування власних коштів банків України в період з 1994 року по 2006 рік дав можливість зробити висновок про концентрацію капіталу в найбільших банках і зниження частки активів малих банків у сукупних активах банківської системи України. В більшості регіонів України процес концентрації активів банків продовжується. У 2000-2006 рр. цей процес відбувався більш повільними темпами, ніж у попередні роки, що пов’язано зі структурою клієнтури банків. Малі банки у своєму розвитку змушені орієнтуватися у більшій мірі на власні кошти, ніж на позикові. Виділення в дисертації окремої групи надвеликих банків (капітал понад 200 млн. гривень) показує, що більшість проблем сконцентровано у малих банках. Надвеликі банки розвиваються за законами банків ринкової економіки, великі лише підтягуються до їхнього рівня, решта в короткостроковій перспективі може очікувати на труднощі, такі як недостатній рівень капіталізації, дефіцит вільних коштів, нестабільність доходної бази. При цьому є доцільним більш детальне дослідження взаємозв’язку між ефективною діяльністю банку та розміром і структурою власного капіталу банку, чому і присвячено другий розділ дисертації.

Проаналізовані в дисертації теоретичні основи управління власним капіталом банку дозволяють автору стверджувати, що існує надзвичайно тісний взаємозв’язок між змістом управління та механізмами і підходами, що забезпечують це управління. Управління формуванням власного капіталу в обовязковому порядку повинно враховувати комплекс таких факторів, що впливають на таке формування, як: розмір власного капіталу, розмір залучених і запозичених коштів (які в комплексі генерують прибуток банку як основне джерело нарощування власного капіталу), структура капіталу та його ціна. Сформульовані підходи становлять необхідну теоретичну базу для розробки методичних засад формування власного капіталу, які розглянуті в наступних розділах роботи.

У розділі 2 „Оцінка сучасних методик управління власним капіталом банку” проаналізовано та дано оцінку сучасних методик управління власним капіталом банку.

Створення банку здійснюється засновниками з метою одержання прибутку. При цьому рівень рентабельності залежить значною мірою від величини залученого і запозиченого капіталу, а розмір останнього - від середньозваженої відсоткової ставки залучення коштів. Банк постійно повинен дотримуватися не тільки певного співвідношення між власним й залученим капіталом, що забезпечують передбачений рівень прибутку й рентабельності, але й знати максимальний розмір власного капіталу у певні періоди. Наші дослідження показують, що його розмір визначається через використання трансформованого математичного підходу Ф. Модільяні та М. Міллера, виходячи із середньозваженої відсоткової ставки залучених коштів, величини очікуваного ROE та інших складових, за формулою:

(1)

де Kbmax – максимальний розмір власного капіталу банку, грн.;

D – залучений капітал, грн.;

r – прибутковість активів, %;

rd – середньозважена ставка залучених і позичених коштів, в %;

Ex – різниця між непроцентними витратами і непроцентними доходами;

RL – обсяг ліквідних коштів (резерв ліквідності), грн.;

FA – необоротні активи, грн.;

T – ставка податку на прибуток, %;

ROEog – очікувана рентабельність власного капіталу, %.

Якщо виконуються вимоги, при яких , то при негативному значенні виразу - банку вигідно збільшувати власний капітал, тому що з його ростом буде підвищуватися і його рентабельність: Kбmax = + . З іншого боку, рентабельність RОЕog буде обмежена величиною .

Якщо вираз буде позитивним, то в цьому випадку необхідно визнати очікувану рентабельність власного капіталу заниженою і визначити Kбmax з врахуванням збільшеної ROEog.

При позитивна величина Кбmax обмежує розмір власного капіталу, що забезпечує задану прибутковість, а негативне значення Кбmax свідчить про неможливість забезпечити дану рентабельність власного капіталу при даних характеристиках банківської діяльності.

В наведеній формулі найбільш змінною і впливовою складовою є середньозважена ставка залучених коштів, що регулює співвідношення і обсяги власного і залученого капіталів, тоді як вплив інших чинників в цілому постійний. Вона впливає і на надмірність залучення коштів. Окремо слід враховувати можливість банку досягти „стелі” на своєму секторі ринку, у випадках відсутності можливості додатково розміщувати кошти в дохідні активи. У разі виникнення надлишку кредитних ресурсів, через надмірність залучення, необхідно скоригувати максимальну ставку цього залучення, тому що обсяг ліквідних невикористовуваних готівкових грошових коштів залежить в основному від розміру залученого капіталу. Дослідження показали, що розмір середньозваженої ставки залучення банку повинен розраховуватися, виходячи із величини сукупного капіталу, прибутковості портфеля активів, величини непроцентних витрат і доходів, обсягу необоротних активів і обсягу ліквідних коштів у вигляді залишків готівки на рахунках у себе і в інших банках.

Дослідження впливу зміни обсягів і ставки залученого капіталу на обсяг формування власного капіталу здійснено на підставі даних ВАТ Банку “БІГ Енергія” (із групи середніх банків Київського регіону), що наведені у табл. 1.

Таблиця 1

Вплив зміни обсягів і ставки залученого капіталу на обсяг формування власного капіталу ВАТ Банку “БІГ Енергія” у 2006 році.

№ п/п варіантів | Власний капітал, Кb факт, тис.грн. | Залучений капітал, D факт, тис.грн. | Сукупний капітал, S факт, тис.грн. | Середньозважена ставка залучення коштів фактично, rd факт, % | Частка залученого капіталу у ліквідніих коштах, f, % | Обсяг ліквідних коштів, RL, тис.грн. (RL=D х f/100%) | Необоротні активи, FА факт, тис.грн. | Різниця між непроцентними витратами і доходами, Ex факт, тис.грн. | Середньозважена максимальна ставка залучення (rd = r (1 - f / 100% - FA / S) -(Ex · 100% / S) | Прибуток до оподаткування, тис.грн. |

Чистий прибуток, тис.грн. | Рентабельність активів, % | Рентабельність власного капіталу, ROE факт, % | Рентабельність власного капіталу очікувана, ROE очік, % | Розмір власного капіталу необхідний для досягнення ROEочік, при незмінності всіх інших параметрів, Кb очік

1 | 150000 | 45045 | 195045 | 7,0 | 0 | - | 2700 | 4100 | 8,8 | 12827 | 9620 | 4,9 | 6,4 | 12,3 | 288288

2 | 150000 | 75075 | 225075 | 9,0 | 0,1 | 75 | 2700 | 4100 | 9,2 | 20532 | 15399 | 6,1 | 9,2 | 12,3 | 201201

3 | 150000 | 150000 | 300000 | 11,0 | 0,2 | 300 | 2700 | 4100 | 12,3 | 24723 | 18542 | 6,5 | 12,3 | 12,3 | 150150

4 | 150000 | 300000 | 450000 | 13,0 | 0,3 | 900 | 2700 | 4100 | 8,6 | 17048 | 12786 | 2,8 | 8,6 | 12,3 | 214715

5 | 150000 | 600000 | 750000 | 15,0 | 0,4 | 2400 | 2700 | 4100 | 7,3 | 14616 | 10962 | 1,8 | 7,3 | 12,3 | 252252

Отже, фактичний обсяг прибутку банку і рівень рентабельності його власного капіталу, залежать від структури сукупного капіталу, рентабельності активів, розміру різниці між непроцентними витратами і непроцентними доходами. В свою чергу, очікувана рентабельність досягається за певної величини власного капіталу, розмір якої розраховується за допомогою використання запропонованої методики. Проведені розрахунки на підставі даних п’яти середніх банків Київського регіону (АБ “Експрес-банк”, ВАТ “Кредитпромбанк”, АКБ “Київ”, АБ “Діамант”, ВАТ КБ “Експобанк”) підтверджують наші висновки.

Притаманна залученим і запозиченим коштам банку непередбачувана можливість їх повернення на вимогу власників, викликає ризик їх рухливості, що властивий тільки банкам. Цей ризик впливає на величину і передбачуваність розміщення цих коштів в активи і відповідно на рівень доходності останніх, і, в кінцевому підсумку, на рентабельність власного капіталу. Однією з причин відсутності визначення показника ризику рухливості залученого і позиченого капіталу є відсутність методики його кількісної оцінки. На підставі проведеного дослідження, нами пропонується розраховувати вплив факторів на ймовірність настання фінансових ускладнень, пов’язаних з рухливістю залученого капіталу, як добуток коефіцієнтів, що виражають характеристики кожного з аспектів, що впливають на рухливість капіталу:

(2)

де F – частка залученого капіталу, необхідна для резервування у вигляді ліквідних коштів;

х – базовий відсоток відрахувань у резерв ліквідності, наприклад 20%;

– коефіцієнт впливу фактора країни. Країни зі стійкою економікою будуть мати значення даного показника близьким до 0. Для країн з незадовільним станом економіки коефіцієнт буде дорівнювати 1;

– коефіцієнт впливу регіонального фактора. Регіони зі стійким рівнем доходів населення і часткою прожиткового мінімуму в цих доходах, будуть мати значення даного показника близьким до 0. Банки, що володіють багатофілійною мережею, що охоплює різні регіони країни, будуть мати значення даного показника, рівне 0;

– коефіцієнт впливу галузевого фактору. Відображає поточний стан галузей економіки на роботу з якими орієнтований банк. Банки, що не мають орієнтації на одну чи кілька галузей, будуть мати значення даного показника, рівне 0;

– коефіцієнт впливу структури позикових коштів. Чим більше ступінь залучення коштів, тим вище значення даного показника;

– коефіцієнт фактору поточного стану банку. Значення коефіцієнта змінюється від 0 до 1. Проблемні банки будуть мати більше значення даного показника в порівнянні з благополучними банками.

Значення всіх наведених коефіцієнтів змінюється від 0 до 1. Їх визначення повинно здійснюватися як на підставі експертних оцінок, так і на основі нормативів, що встановлюються НБУ.

Питома вага власного капіталу в загальній структурі ресурсів банку, що забезпечує рівень достатньої ефективності роботи банку, залежить від джерел його надходження – внутрішніх чи зовнішніх (залучення і запозичення). Забезпечення оптимального співвідношення між різними видами і частками внутрішніх і зовнішніх джерел є основним завданням управління формуванням структури капіталу. Проаналізувавши рівень прибутковості групи банків Київського регіону в залежності від різних факторів формування капіталу, а також виконання зазначеними банками нормативу достатності капіталу, з використанням методики фінансового лівереджу слід зробити загальний висновок про те, що оптимальним розміром власного капіталу у сучасних умовах, є його рівень у 20-30 % від сукупного капіталу банку, тому що при цьому співвідношенні рівень лівереджу забезпечує найкращу рентабельність власного капіталу.

На підставі проведеного дослідження суті, змісту та принципів управління ризиками формування власного капіталу банку, сформульовані пропозиції щодо здійснення банком ефективної політики в цьому напрямі (рис.1)

Рис. 1. Зміст політики управління ризиками формування власного капіталу банку

Використання наведених підходів дозволяє приймати оптимальні управлінські рішення щодо підтримання безпечного рівня відповідних ризиків.

В розділі 3 „Стратегія управління формуванням власного капіталу банку” досліджуються методи забезпечення зростання власного капіталу, як за рахунок зовнішнього залучення, так і можливостей оптимальної капіталізації прибутку, злиття банків, а також застосування прогнозних експертних систем щодо моніторингу власного капіталу, та організаційно-інформаційного забезпечення управління формуванням власного капіталу.

Найбільш поширеними є дві стратегії нарощування власного капіталу банку за рахунок прибутку: по-перше, збільшення прибутковості активних операцій, по-друге, оптимальна дивідендна політика. Дослідження показують, що раціональною і стабільною дивідендною політикою є та, котра максимізує ринкову вартість через направлення до 80% прибутку банку на виплату дивідендів. У цих умовах банк має реальну можливість зберегти діючих акціонерів і залучити нових.

Дослідження показало, що одним із перспективних напрямків збільшення власного капіталу банку для українських умов є концентрація банківського капіталу на основі банківських злиттів і поглинань, створення банківських холдингів і альянсів, що досить характерно для закордонної практики і дає цілий ряд додаткових конкурентних переваг.

Українські банки мають обмежені можливості нарощування власного капіталу за рахунок збільшення прибутку через недостатню ефективність використання активів.

Вибір того чи іншого джерела збільшення власного капіталу і їх структура визначаються сукупністю факторів, найважливішими із яких є оптимальне співвідношення між прибутком, ризиком і ліквідністю. Ризики впливають як на рівень прибутку, так і на рівень ліквідності. В умовах невизначеності, використання економіко-математичних методів нечіткої логіки і комп’ютерної техніки дає можливість з достатньо високою мірою вірогідності здійснювати постійну експертну оцінку власного капіталу банку (в межах інтервалу можливих його значень) і впливу факторів на фінансовий його стан для прийняття оперативних рішень. При цьому визначаються варіанти приведення у відповідність співвідношень між прибутком, ризиком і ліквідністю.

Виділивши з показників, що характеризують відхилення стану банку від запланованих такі, що контролюють величину власного капіталу, можна здійснювати оперативне управління, як самим показником власного капіталу, так і діапазоном можливих значень.

Нашим дослідженням встановлено, що поточне значення величини власного капіталу повинне знаходитися в діапазоні, обмеженому мінімально допустимим його значенням з погляду виконання всіх вимог банківського законодавства і максимальним значенням, обумовленим необхідністю підтримки заданого рівня рентабельності:

К [К; K],

де K - мінімальне значення величини власного капіталу обумовлене необхідністю дотримання обов'язкових економічних нормативів, грн.;

К- максимальне значення величини власних джерел фінансування діяльності банку, отримане на основі підтримки заданого рівня рентабельності власного капіталу, грн.

Знаходження м (К) в інтервалі [0;0,5] повинне оцінюватись як передкризовий стан, що вимагає термінового фінансового оздоровлення банку.

Менеджерам кожного банку необхідно встановлювати власний діапазон “дозволеного ризику”, всередині якого його стан буде розглядатися як безпечний.

Пропонуємо наступні варіанти при аналізі приналежності поточного значення величини К інтервалу можливих значень (табл. 2).

Таблиця 2

Пропозиції для проведення аналізу функції приналежності поточного значення власного капіталу банку інтервалу можливих значень

Варіант | Характеристика

0 < м (К) < 0,5

К К,

К K | Банком з малою часткою ймовірності будуть виконуватися обов'язкові економічні нормативи й умови забезпечення очікуваної рентабельності власного капіталу. Фактична величина власного капіталу з малою ймовірністю буде знаходитися всередині діапазону [К;К]. Чим ближче м (К) до 0, тим більше ризик утрати можливості виконання вимог законодавства і власників банку.

0,5 м (К) 1

К > К,

К< KБанком виконуються обов'язкові нормативи й умови забезпечення очікуваної рентабельності власного капіталу. Фактична величина власного капіталу з великою часткою ймовірності буде знаходитися всередині діапазону [К;К]. Чим ближче м (К) до 1, тих з більшою впевненістю можна вважати стан капітальної бази банку близьким до "суб'єктивно ідеального".

м (К) = 1

К > К,

К< K | Банком виконуються обов'язкові економічні нормативи й умови забезпечення очікуваної рентабельності власного капіталу. Стан його капітальної бази може розглядатися як "суб'єктивно ідеальний".

м (К) = 0

К > К,

К> K | Банком виконуються обов'язкові економічні нормативи, але не забезпечується рівень рентабельності власного капіталу. Необхідно переглянути політику власників щодо рівня ROE, або скоригувати портфель активів (з метою збільшення прибутковості) та політику залучення позикового капіталу.

м (К) = 0

К < К,

К < K | Банком не виконуються обов'язкові економічні нормативи. Необхідна розробка комплексу заходів щодо нарощування величини власного капіталу, зміні політики залучення позикового капіталу, зниженню ризику портфеля активів.

К > K | Вимоги власників до рівня ROE завищені або структура пасивів і активів створює підвищені вимоги до рівня власного капіталу банку. Необхідно переглянути політику власників щодо рівня ROE чи змінити політику залучення позикового капіталу, знизити ризик портфеля активів.

Управління формуванням власного капіталу банку вимагає відповідного організаційного і інформаційного забезпечення. В зв’язку з цим, нами розроблена і запропонована система організаційно-інформаційного забезпечення управління формуванням власного капіталу банку. Вона включає два блоки: організацію направленого підбору відповідних інформаційних показників та організацію технології по формуванню цих показників.

Інформаційна технологія розкриває організацію процесу використання комп’ютерної техніки і автоматизованої підсистеми „Управління формуванням власного капіталу банку” (рис. 2).

Рис.2. Структура автоматизованої підсистеми “Управління формуванням власного капіталу банку”.

Організаційне забезпечення управління формуванням власного капіталу банку являє собою механізм безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних оперативних управлінських рішень по всіх аспектах об’єкту, що управляється

Інформаційна система управління формуванням капіталу призвана забезпечити необхідною інформацією не лише внутрішніх користувачів - управлінський персонал і власників самого банку, але й інтереси широкого кола зовнішніх її користувачів.

До складу внутрішніх показників, формування яких базується переважно на даних організованого в банку управлінського обліку, ми відносимо, показники, які характеризують: обсяг та склад власного, залученого та сукупного капіталу банку; вартість залучення власного та позиченого капіталу банку; нормативно-планові показники, які пов’язані з формуванням власного капіталу банку.

До показників, які формуються з зовнішніх джерел інформації, ми пропонуємо такі, що характеризують: загальноекономічний розвиток країни; діяльність контрагентів і конкурентів; нормативно-регулюючі показники (пов’язані з формуванням капіталу в цілому та окремих сегментів ринку капіталу).

Використання всіх вказаних показників дозволяє створити в кожному банку цілісну систему інформаційного забезпечення управління формуванням власного капіталу, орієнтовану як на прийняття стратегічних фінансових рішень, так і на ефективне поточне управління цим напрямом фінансової діяльності.

Таким чином, в цілому можна зробити висновок про доцільність використання запропонованих в роботі методів і моделей управління власним капіталом банку, що дозволить значно підвищити ефективність управління формуванням власного капіталу.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання щодо вдосконалення методологічних і практичних засад управління формуванням власного капіталу банку: величини; структури; ціни; впливу ризику рухливості величини залучених і запозичених коштів на його рентабельність; визначення оптимальних ставок залучення останніх стосовно величини власного капіталу. В результаті проведеного дослідження стало можливим сформулювати наступні висновки та пропозиції:

1. Поняття „власні кошти” і „власний капітал” не тотожні. Вважаємо, що поняття „власні кошти” – найбільш загальне і включає пасиви, що створені в процесі внутрішньої діяльності банку: статутний, резервний та інші фонди банку, нерозподілені прибутки минулих років і поточного року та резерви на можливі втрати по активних операціях. „Власний капітал” банку – це величина, визначена розрахунковим шляхом: вона включає ті ж статті власних коштів і деякі статті залучених коштів, наприклад, „субординований борг”, що за своїм економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Такий підхід розширює методологічну основу для ефективного управління формуванням власного капіталу банку.

2. Для визначення концепції управління власним капіталом банку здійснено аналіз стану власного капіталу банків України в умовах ринкової економіки і тенденції його формування. Це дало можливість зробити висновок, що тенденції розвитку банківської системи сприяють концентрації капіталу в найбільших банках і зниженню частки активів малих банків у сукупних активах банківської системи України. В більшості регіонів України продовжується процес концентрації активів банків.

3. У дослідженні визначено, що максимальна величина власного капіталу, яка забезпечує задану його рентабельність, залежить від ставки і обсягу залучення позикових ресурсів, очікуваної рентабельності власного капіталу, розміру вкладень в основні засоби і нематеріальні активи, сальдо непроцентних доходів і витрат, ставки податку на прибуток.

4. Дослідженням доведено, що розмір залучених банком коштів з метою уникнення надлишку кредитних ресурсів через надмірність їх залучення, повинен регулюватися середньозваженою відсотковою ставкою залучення коштів, яка визначається на підставі врахування співвідношення таких величин, як: сукупний капітал; необоротні активи; величина частки залученого капіталу, залишеного у вигляді ліквідних коштів; різниця між непроцентними витратами і непроцентними доходами; базовий відсоток відрахувань у резерв ліквідності.

5. Проаналізувавши рівень прибутковості банків Київського регіону, в залежності від різних факторів формування капіталу, а також виконання зазначеними банками нормативу достатності капіталу, з використанням методики фінансового лівереджу, можна зробити загальний висновок, що оптимальним розміром власного капіталу є його рівень у 20-30% від сукупного капіталу банку.

6. Запропонована методика визначення ризику рухливості, притаманного залученим коштам через непередбачуваність їх повернення на вимогу власників. Вона базується на добутку коефіцієнтів, що виражають характеристики кожного з аспектів, що впливають на рухливість залученого капіталу: його частки, необхідної для резервування ліквідних коштів та коефіцієнтів впливів – країни, регіонального, галузевого, поточного стану банку та структури позикових коштів.

7. У системі методів управління ризиками формування капіталу банку основна роль належить внутрішнім механізмам їх оптимізації, до яких, на підставі проведеного дослідження, пропонується віднести: відмову від здійснення операцій, рівень ризику по яких надмірно високий, відмову використання у великих обсягах залученого і запозиченого капіталу; лімітування концентрації ризику; хеджування; диверсифікація форм і джерел залучення капіталу; розподіл ризиків між учасниками емісійних і лізингових операцій; внутрішнє самострахування.

8. Поняття ціни сукупного капіталу витікає з необхідності визначення ціни самого банку. Проведене дослідження показало, що вона повинна виражатися середньозваженою ціною, яка повинна розраховуватись виходячи із величини власного і залученого капіталу, середньозваженої ставки залучених коштів та очікуваної прибутковості капіталу.

9. Сформульовані в роботі методичні засади експертної системи управління формуванням власного капіталу з використанням економіко-математичних методів дозволяють визначити діапазон оптимальних значень власного капіталу банку.

10. Запропонована в роботі система організаційно-інформаційного забезпечення управління формуванням власного капіталу, що базується на комплексі показників та інформаційно-програмній технології, дозволяє кожному банку на будь-яку дату приймати ефективні оперативні та стратегічні рішення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Бондаренко В.В. Власні кошти (капітал) банку // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. №22. Серія: Економічні науки. Житомир. 2002. с. 346-351.- (0,5 друк.арк.).

2. Бондаренко В.В. Вдосконалення структури власних коштів (капіталу) банку// Фінанси, облік і аудит Збірник наукових праць. Випуск 2.- Київ: КНЕУ. 2003.- с.7-10.- (0,2 друк.арк.).

3. Бондаренко В.В. Власні кошти банку в системі його ресурсної бази // Науковий вісник Національної державної податкової служби України (економіка, право). №4(22). 2003. Ірпінь, 2003.-с.41-48.- (0,4 друк.арк.).

4. Бондаренко В.В. Методичні принципи аналізу формування структури капіталу банку // Науковий вісник Державної академії статистики, обліку та аудиту. Випуск 4.- Київ, 2004.- с. 20-24.- (0,2 друк.арк.).

5. Бондаренко В.В. Фактори ризику і формування коштів (капіталу) банку // Вісник Житомирського державного технологічного університету. Економічні науки.Випуск 2(28). - Житомир. 2004.- с. 336-339. - (0,4 друк.арк.).

6. Бондаренко В.В. Оцінка вартості капіталу // Облік і фінанси АПК. №3(17). Київ, 2006.- с. 107-109. – (0,1 друк.арк.).

В інших виданнях:

1. Бондаренко В.В. Розвиток концепції ресурсного забезпечення діяльності комерційних банків // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень”. - 28 жовтня - 4 листопада 2002 року -Дніпропетровськ-Донецьк-Харків.-Том 19. - Економіка. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002.- с.30-34. - (0,2 друк.арк.).

2. Бондаренко В.В. Стратегії зростання власних коштів банку і їх вплив на обсяг платежів до бюджету // Матеріали науково-практичної конференції 18-19 грудня 2003 року. Частина I. Державна податкова адміністрація України та Національна академія державної служби України. - Ірпінь, 2004. - с. 27-28. - (0,1 друк.арк.).

3. Бондаренко В.В. Вплив факторів ризику при формуванні власних коштів банку // Київський інститут банківської справи. Промінвестбанк. Розвиток грошово-кредитних відносин в Україні. Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції 27 лютого 2004 року. - Київ, 2004.- с.54-55.- (0,1 друк.арк.).

4. Бондаренко В.В. Чинники, що формують власний капітал банку // Матеріали науково-практичної конференції 18-19 листопада 2004 року. Підвищення ролі банківської системи в економічному зростанні. - Київ: КНЕУ. 2004. - с.236-237.- (0,1 друк.арк.).

5. Бондаренко В.В. Тези доповіді на тему: „Проблема ризику рухливості залученого капіталу” // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень - ‘2006”. 17-28 липня 2006 року. Том 1. – Економічні науки. -Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - с. 3-5. – (0,1 друк.арк.).

6. Бондаренко В.В. Проблеми оцінки вартості капіталу // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Научный прогресс на рубеже тысячелетий - 2007”. 1-15 червня 2007 року. Том 1. – Економічні науки.-Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2007. - с. 23-26. – (0,1 друк.арк.).

АНОТАЦІЯ

Бондаренко В.В. Управління формуванням власного капіталу банку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.08.– Гроші, фінанси і кредит. ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, Київ, 2008.

Дисертація присвячена аналізу науково-методичних і практичних засад управління власним капіталом банків України. В роботі досліджено економічний зміст власного капіталу банку та здійснено оцінку забезпечення управління його ефективним формуванням. Пропонується багатофакторний підхід до формування оптимальної величини власного капіталу в процесі діяльності банку. Запропоновано механізм вдосконалення методики визначення оптимальної величини власного капіталу шляхом застосування економіко-математичних методів за комплексом факторів на рівні банку щодо його максимальної величини, структури, обсягу залучених і запозичених коштів, впливу ризиків і, зокрема, ризику рухливості величини залучених і позичених коштів. Для вдосконалення формування власного капіталу запропонована система заходів досягнення відповідності стосовно залучених та запозичених коштів.

Удосконалення управління формування власного капіталу як основи розвитку банку базується на оптимізації його