КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЧЕРЕДНІЧЕНКО ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 17(09) П.Юркевич

ВЗАЄМООБҐРУНТУВАННЯ МОРАЛІ ТА ПРАВА

У ФІЛОСОФІЇ П.Д.ЮРКЕВИЧА

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Ярошовець Володимир Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Мозгова Наталія Григорівна,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова,

професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук

Дубровіна Катерина Олександрівна,

Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця,

старший викладач кафедри філософії.

Захист відбудеться „19” листопада 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий „ 19” жовтня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Право і мораль є найважливішими соціально-регулюючими чинниками людського суспільства, і займають особливе місце у формуванні духовного світу особистості, її свідомості та культури, активної життєвої позиції, адже вони включені в систему суспільних відносин і цілеспрямовано впливають на трансформацію свідомості особистості. Разом з тим, право й мораль як найважливіші елементи людської культури завжди виступають у тісній взаємодії, характер якої визначається конкретними історичними умовами і соціальною структурою суспільства.

Така взаємодія є обумовленою, тому що генеза і реальне буття права й моралі визначаються єдиними сферами суспільних відносин, у яких розгортаються складні й часом суперечливі зв’язки даних соціальних регуляторів. Можна з упевненістю сказати, що поняття морального та правового законів є найважливішими факторами суспільної еволюції, неодмінними супутниками суспільства за всіх часів, і від їхньої взаємодії залежали і залежать не тільки напрямок розвитку людства, але й, власне, питання виживання людства як такого.

Новітні сучасні вчення, зокрема, містять елементи положень філософсько-правової концепції одного з основоположників досліджень проблеми розвитку понять права і моралі в історичному процесі, і одночасно одного з фундаторів концепції природного права - Памфіла Юркевича, філософський доробок якого знаходиться у центрі розгляду даної дисертаційної роботи.

Говорячи про актуальність дослідження морально-правової проблематики в історико-філософському доробку для сучасних досліджень у сферах правознавства, моралі та філософії права, варто зазначити ту принципову обставину, що такі поняття як мораль, право, справедливість, добро, зло тощо почасти розглядалися крізь призму певного науково-сцієнтистського підходу. Між тим, детальний розгляд морально-правових категорій, науковий аналіз взаємозв’язку діючих у суспільстві моральних настанов з існуючою та функціонуючою у ньому правовою системою, розкриття та пояснення власне природи права як такого – ці наукові завдання можливо вирішувати лише у полі суто філософського дослідження.

На тлі глобальних світових змін у сферах економіки, політики та ідеології проблема глибинного та історичного взаємозв’язку моралі i права у суспільстві так чи інакше постає як співвідношення проблематики моралі i права у лоні філософії. І головним чином, проблема методології права й моралі постає так – якою є ця взаємодія, що у ній первинне, а що вторинне або, іншими словами, які суспільні відносини служать конститутивними, а які - обумовленими.

Власне, П.Д. Юркевич, будучи високоосвіченим фахівцем правової науки свого часу, простежуючи у своїх роботах взаємовідношення моралі i права, закликав саме до цього – до виходу за межі правової науки, закликав поглянути на всі морально-правові поняття філософськи. Дослідження у даному напрямку беруть свій початок ще у Платона і Арістотеля, однак ми вважаємо за необхідне звернутися до праць Юркевича, приймаючи до уваги той факт, що подібного прискіпливого дослідження правових явищ у їх історико-філософському розрізі не здійснював жоден із українських філософів Нового часу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної роботи філософського факультету „Філософія та політологія в структурі соціогуманітарного знання”(№ 06БФ041-01).

Ступінь наукового дослідження. Проблема співвідношення моралі і права була предметом дослідження філософії у різних її аспектах за всіх часів. Паралельно з історико-філософськими пізнавальними питаннями існувала окрема, спричинена загостреними протиріччями суспільної практики, необхідність використання елементів природно-правової доктрини у юридичній практиці, котра підштовхувала представників юридичної науки до аналізу різних трактувань понять права і моралі, до аналізу їх походження та особливостей.

Внаслідок цього і етико-філософські, і правові ідеї, зокрема, Памфіла Юркевича, розглядалися значною мірою з суто правознавчих позицій. Розробкам у цьому напрямку були присвячені роботи таких дослідників права як С.С. Алексєєва, В.Д. Бабкіна, Д.А. Керимова, В.С. Нерсесянца, П.М. Рабіновича, В.М. Селіванова, М.В. Цвіка та інших. Тією чи іншою мірою торкалися проблеми співвідношення природного та позитивного права Л.М. Баткін, В. Іванов, Б. Гройс, Ю.В. Тихонравов.

Дослідженням співвідношення суспільної моралі, релігії і права, ролі філософії права у цьому співвідношенні займалися як вітчизняні, так і закордонні мислителі - філософи, історики і юристи: М. Бердяєв, М. Вебер, Г. Гроцій, А.Дж. Гойба, Ф. Достоєвський, І. Кант, В. Лазарєв, Т. Парсонс, Вол. Соловйов, Ф. Тарановський, Л. Толстой, Є. Трубецькой, Е. Фром, О. Хом’яков, П. Чаадаєв, А. Шопенгауер, К. Юнг та ін. Ідейні витоки морального абсолютизму розглядалися у працях Г. Ріккерта, М. Шелера, в етиці дискурсу К.О. Апеля і Ю. Хабермаса. Проблему моральності в праві піднімали і вирішували вчені-юристи (Б.П. Вишеславцев, П.І. Новгородцев, Є.В. Спекторський та ін.)

Вивченню феномена суспільних протиріч моральних норм, норм права присвячені роботи філософів і юристів: А. Бичко, В. Горського, М. Коркунова, С. Муромцева, А. Тихолаза, М. Ткачука, Є. Трубецького, Б. Чичерина, Г. Шершеневича, А. Ященко та ін.

Ідеї природно-правової теорії, взаємовідношення моралі і права розділяли і розробляли сучасники і послідовники П. Юркевича: Б. Кістяківський, Я. Козельський, П. Новгородцев, М. Ренненкампф, Вол. Соловйов, Є. Трубецькой та ін.

Досить ґрунтовно розглянули вчення та історичну долю П. Юркевича такі автори як П.Алесєєв, В.Думцев, С.Єлістратов, М.Запорожець, В.Ільїн, Л.Кудрик, О.Левченкова, О.Ходзинський, Д.Чижевський, О.Шинкаренко, Г.Шпет, С.Ярмусь та ін.

Однак варто зазначити, позиціонування вектору досліджень морально-правового поля як такого, що спрямований на аналіз взаємозалежності моралі і права, і осмислює сутнісне взаємообґрунтування права і моралі, на жаль, досі залишалося не дослідженим. Між тим, такий ракурс осмислення проблеми морально-правового співвідношення має насправді важливе значення як для історії філософії, філософії права, так і для сучасного правознавства. Здійснена в межах даної дисертаційної роботи історико-філософська реконструкція філософсько-правової концепції П.Д.Юркевича, виявляє характерні риси моралі і права, тим самим, розкриває сутність моралі і права, окреслює значення права в системі моральних ідей, інтересів, справедливості тощо.

Джерельну базу дослідження складають оригінали творів П.Д. Юркевича. Для з’ясування основ формування його морально-правових поглядів залучені праці: Арістотеля, Г.В.Ф. Гегеля, Т. Гоббса, І. Канта, Г.В. Лейбніца, Платона, Г. Сковороди, Вол. Соловйова, Б. Спінози, Д. Юма, Й.Г. Фіхте.

Метою роботи є розгляд та розкриття сутності взаємозв’язку та взаємообґрунтування понять моралі і права в контексті філософсько-правового вчення П. Юркевича.

Реалізація сформульованої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань.

здійснити реконструкцію морально-етичного вчення П.Д. Юркевича, виокремити головні поняття та дослідити роль поняття серця в антрополого-екзистенційному аспекті вчення П. Юркевича;

розглянути співвідношення понять розумного та морально доброго за П.Д.Юркевичем;

визначити роль моральних законів у морально - правовій діяльності людини та проаналізувати значення права в системі моральних ідей суспільства за Юркевичем;

проаналізувати ідею справедливості як засадову концепту морально-правових відносин та умови мирного співжиття у суспільстві, розглянути зв’язок правових засад філософії П.Юркевича з вченнями про суспільну справедливість;

виявити та визначити особливі та відмінні риси моралі і права згідно з концепцією природного права Юркевича та розкрити сутність їх взаємозв’язку.

Об’єктом дисертаційного дослідження є філософська та теоретико-правова спадщина П.Юркевича.

Предметом дослідження є філософські засади обґрунтування етико-правової концепції П.Д.Юркевича.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Важливим концептуальним підґрунтям дисертації стали науково-теоретичні праці М. Бердяєва, І. Ільїна, Б. Кістяківського, П. Новгородцева, Є. Трубецького, Г. Шпета. Значну увагу у роботі відведено роботам: Арістотеля, Г.В.Ф. Гегеля, Т. Гоббса, Г. Гроція, І. Канта, Дж. Локка, Платона, Ж.Ж. Руссо, А. Сміта, Б. Спінози, Вол. Соловйова, Дж. Роулза.

При розкритті зазначеної теми також були враховані дослідження сучасних українських дослідників історії філософії: І. Бичка, В. Горського, К. Дубровіної, В. Ляха, Н. Мозгової, І. Огородника, В. Шинкарука, В. Ярошовця та ін..

Методологічну основу дисертаційної роботи складають принципи, вироблені вітчизняною та світовою філософською та культурологічною думкою. Зокрема, застосовано такі методологічні прийоми:

генеративний та історичний методи - при аналізі джерельної основи дисертації,

метод системно-функціонального аналізу - для виокремлення основних понять досліджуваної філософської концепції,

метод генетичного і структурного аналізу - при розгляді концептуальних питань, що стоять у центрі уваги дослідження,

методи дескриптивного та компаративного аналізу - при з’ясуванні сутності та обґрунтування взаємозалежності моралі та права.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в розгляді та розкритті сутності взаємозв’язку та взаємообґрунтування понять моралі і права в філософсько-правовому вченні П. Юркевича.

Наукова новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

здійснено реконструкцію філософського вчення П.Д. Юркевича, в результаті чого виокремлено головні поняття його морально-правової концепції та встановлено, що філософське вчення П.Д. Юркевича є антропологічно орієнтованим, носить глибоко-релігійний характер і виявляє себе у „сердешному знанні” і любові, як основі моральних взаємовідносин у суспільстві;

досліджено ідею морально доброго, як категорії абсолютної, загально орієнтуючої, загально регулюючої та загально врівноважуючої, як провідної ідеї моральної свідомості людини; з’ясовано причину підміни понять розумного та морально-доброго, як таку, що полягає у духовній деградації людини;

визначено роль моральних законів, як таких, що звернені безпосередньо до душі та глибинних переживань особистості, формують ядро сутності людини, є підґрунтям власної гідності людини та зосереджуються в ідеях добра, любові та справедливості; проаналізовано значення права в системі моральних ідей суспільства за Юркевичем, що полягає в необхідності існування права, як такого, оскільки для реалізації життя відповідно до ідеї права, заснованої на одній лише справедливості людині бракує божественної мудрості і святості;

проаналізовано ідею справедливості, що виступає у вигляді моральної вимоги, є моральною основою в праві і головним джерелом моралі та основою загального щастя; відмічено, що поки існують різні культури та національності, доти будуть існувати і різні уявлення про справедливе та несправедливе;

з’ясовано критерії розмежування моралі і права (форма існування, сфера регулювання, оцінка вчинків та поведінки, вплив на виконання) та виокремлено спільне підґрунтя морально-правових явищ (перше передбачає друге, а друге є джерелом першого), в контексті концепції природного права Юркевича; розкрито тезу про взаємозв’язок, взаємовплив та взаємообґрунтування категорій моралі та права у філософії П.Д.Юркевича.

Теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи. Проведений аналіз та реконструкція основних морально-правових понять філософії П.Д.Юркевича та визначення їх місця у сьогоденному історико-філософському просторі дає змогу переосмислити взаємозв’язок та взаємовплив етико-правових підвалин і основних загально визначених філософсько-правових понять, розглядати концепти права і справедливості в аспекті вироблення методів вирішення глобальних протиріч між ними, за допомогою розумних, науково обґрунтованих підходів, що, в свою чергу, відкриває шлях до розвитку новітніх напрямків історико-філософського та філософсько-правового знання, шлях до знаходження раціонального зерна у сфері моралі та до побудови адекватної і дієздатної сучасної суспільно-правової моделі.

Дане дослідження на стику двох наук має на меті спровокувати певні зрушення у правовій науці, в напрямку її більшої гуманізації, в напрямку повернення до людини, до проблем її сьогоденного існування, та співіснування в соціумі, повернення до цінностей повсякденного життя, до філософствування як одного з методів вирішення проблемних ситуацій людства. Домінантні теоретичні узагальнення й найважливіші положення дисертації розширюють методологічну базу та можуть слугувати концептуальним підґрунтям для подальших пошуків у напрямку вироблення нової, більш адекватної системи правового виховання та зміни усталеної правосвідомості у відповідності з реаліями мінливої сучасності.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальших наукових розробках у галузі філософії права, а також для читання лекцій з історії української філософії, інших нормативних дисциплін та дисциплін вільного вибору студентів з історії філософії. Здобуті висновки можна використовувати для розробки та викладання загальних та спеціальних навчальних дисциплін аспірантам, а також в системі підготовки і підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на методологічних семінарах філософського факультету і засіданнях кафедри історії філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі висновки та положення знайшли своє відображення у Міжнародних наукових конференціях філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Дні науки” (м. Київ, 2006, 2007 рр.).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження відображені в трьох статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України та у двох тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертації і послідовність викладу матеріалу зумовлена її головною метою та основними завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок. Список використаної літератури становить 17 сторінок і містить 306 найменувань, із них - 13 джерел іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження характеризується ступінь наукової розробки проблеми, формулюється мета і завдання роботи, визначаються методи дослідження та наукова новизна дисертації, її теоретичне й практичне значення, з’ясовуються теоретичні засади та джерелознавча база, наводяться дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

Перший розділ - „Теоретико-методологічні засади дослідження філософсько-правових поглядів П.Д. Юркевича” - присвячений обґрунтуванню ключової теми і розгляду загальних теоретичних засад дослідження морально-правового вчення Юркевича, в цьому контексті містить огляд основних історичних концепцій природного і позитивного права, й аналіз правових точок зору на проблеми взаємовідношення права і моралі як соціальних норм суспільства.

Існуючі в історії підходи до проблеми сприйняття права можна звести до двох: дуалістичного і моністичного, навколо яких з’явилася розгалужена система теоретичних концепцій. Незважаючи на плюралізм поглядів прихильників кожного з цих підходів, одні з них проголошували домінування позитивного або нормативного початку в праві і утверджували монізм: юридичний позитивізм, нормативізм, а інші розуміли право через категорії „природне право” і „позитивне право”, де перше служить еталоном для другого, тобто мова йде про природно-правову теорію. Зміст основної ідеї другого напрямку не можна вважати адекватним термінові „дуалізм”, оскільки природне право першенствувало стосовно позитивного. Назва „дуалістичний підхід”, є деякою мірою умовною.

Акцентуючи увагу на різниці між науковими підвалинами позитивістської та природно-правової доктрин, варто зазначити, що принциповим моментом тут виступає відмінність у напрямках їх когнітивної, аксіологічної та методологічної спрямованостей. Закладене в концепції природного права твердження про існування ідеалу вищої справедливості, такої справедливості, яка є вищою позитивного права, що панує над владою й над самим законодавцем, має коріння в божественній справедливості, і таким чином, природно-правова концепція спрямована, насамперед, на ціннісну сторону права, позитивістський же підхід ґрунтується на визнанні лише позитивного (офіційного) права, вираженого у вигляді юридичних норм, і концентрується тим самим на структурі права як сукупності законів і інших нормативних актів.

В центрі розгляду дисертації постає концепція природного права Юркевича, особливо ціннісна сьогодні, в умовах процесу глобалізації сучасного світу, коли право виявилося перед вибором форм свого виживання, коли всебічне вивчення права затребувало привнесення в нього філософської, соціологічної й етичної теорій, порушило питання про співвіднесення філософії права з загальною теорією права і держави, взаємозалежності понять права та моралі.

Більшість сучасних вчених-правознавців, як і П.Д. Юркевич у свій час, відзначають, що на відміну від норм права моральні норми виражаються в безособовому зобов’язанні і впливають на особу, у тому числі і на ту, яка здійснює правосуддя, а мораль в основному забезпечується впливом суспільної думки і таких соціальних інститутів як, зокрема, церква, і тим самим так чи інакше приходять до тріади: мораль-право-релігія. Авторка приводить погляди на взаємовідношення права, моралі, релігії правознавців-теоретиків - Б.Є. Гроса, В.В. Лазарєва, Б.О. Кістяківського, Ю.В. Тихонравова, А.С. Ященка, та здійснює дескриптивний огляд основних історичних концепцій природного і позитивного права, проводить аналіз правових точок зору на проблеми взаємовідношення права і моралі як соціальних норм суспільства таких мислителів-філософів права як Ф. Аквінський, Вольтер, Г. Гроцій, Т. Гоббс, І. Кант, Дж. Локк, Г.-В. Лейбніц, Ж. Марітен, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Б. Спіноза та характерних представників позитивістської теорії Д. І. Азаревича, Г. Кельзена, С. В. Пахмана, Г. Ф. Шершеневича, а також представників природного права, попередників П.Д. Юркевича - Є.М. Трубецького, П.І. Новгородцева, Б.М. Чичеріна, Вол. Соловйова, Б.О. Кістяківского, М.А. Бердяева.

Зазначається, що П.Д. Юркевич вважав філософію права відгалуженням і розвитком моральної філософії, і головне призначення філософії права він вбачав в оцінці явищ правового життя з погляду вищих світоглядних розумно-етичних начал, а в першу чергу – у відповіді на питання: яка ідея повинна лежати в основі права взагалі і що спільного у нього є з мораллю; адже розуміння права та моралі, його сутності і особливостей залежить від тієї філософської позиції, з якої воно розглядається.

Завдання, яке ставив перед собою український філософ - дати оцінку явищам правового життя з погляду вищих розумно-етичних божественних початків; вказати ідеали і принципи, яких повинно прагнути і якими може керуватися у своєму бутті право. Завдяки моральному й антропологічно орієнтованому підходові до вивчення права П. Юркевич намагається пізнати форми, які може набувати право поряд з письмовими, офіційними, санкціонованими державою правилами, нормами; можливі альтернативи праву як системі норм.

У другому розділі „Морально-етичне вчення П.Д. Юркевича” розкриваються основні поняття морально-етичної концепції П.Д. Юркевича: поняття серця як осередку морального життя людини, поняття розумного та морально-доброго; аналізується принцип справедливості як невід’ємне джерело права.

У підрозділі 2.1. „Структура морально-етичної концепції” розглядається структура морально-етичної концепції П.Д. Юркевича, здійснюється аналіз поняття серця.

Центральною ідеєю морально-правової концепції Памфіла Юркевича є вчення про серце як основу людини, її фізичного та духовного життя. Серце як сутнісний осередок морального життя людини визначає духовний світ особистості, що робить її індивідуальністю, є квінтесенцією духовного життя людини, навколо нього вибудовується вся морально-етична проблематика концепції П.Д. Юркевича.

Саме в серці, за Юркевичем, сконцентроване розмаїття почуттів, емоцій, настроїв, переживань, властивих людині, які детермінують її поведінкову діяльність і світоглядну спрямованість. Серце виступає як образ емоційного життя людини, і як пріоритетний поряд з розумом пізнавальний інструмент, несучи на собі відповідальність за все пізнання людини: думки починаються, зароджуються в серці, а розум лише надає їм обґрунтування та суворої логічної форми.

У підрозділі відзначається телеологічний характер морально-етичної концепції Юркевича, і простежується, що Юркевич розглядає природний початок моральності з біблійної точки зору істинного християнина, теолога в поєднанні з досвідом наукового знання у сфері філософії, юриспруденції та історії. Зокрема, П.Д. Юркевич відкидає припущення, що джерелом „морального законодавства” є розум. Моральні закони він розглядає виключно як приписи „найвищого законодавства”, тобто Божественні приписі. Головною ж умовою, яка забезпечує існування моральності, Юркевич називає Любов, яка проявляється у формі поривання до вчинення добра.

Підрозділ 2.2. „Поняття розумного та морально доброго за П.Д. Юркевичем” присвячений аналізу сутності понять розумного та морально доброго.

Ідея морального добра, моральної норми як категорії загально орієнтуючої, загально регулюючої і загально врівноважуючої, за всіх часів існування суспільства мала неабияке значення. В концепції П.Д. Юркевича поняття морального добра постає провідною ідеєю моральної свідомості людини.

В підрозділі зазначається, що для багатьох філософсько-етичних течій поняття - розум та мораль - прирівнюються на підставі розуміння моральної діяльності як необхідної умови для загального Блага та щастя людей як розумних істот.

Юркевич виступає проти тенденції ототожнення розумності та морального достоїнства вчинку і, розмежувавши поняття розумного та морально-доброго, детально досліджує коріння цього рецидивного явища – підміни двох різних за смисловим навантаженням категорій, внаслідок якого суспільство визнає сліпе підпорядкування безпристрасній розумності правових норм.

На думку Юркевича, причина такої плутанини полягає в тому, що люди перестали розвивати своє духовне життя, їх серце черствіє, і все більш комфортно вони відчувають себе в області спокійного, неупередженого та байдужого Розуму. Філософ стверджує, що хоча ідея добра безмежна і невизначена, у кожному конкретному випадку тим паче розпізнання добра відбувається абсолютно точно і безсумнівно, якщо досконально розібрати ситуацію і проаналізувати всі моменти, то не буде непорозуміння з приводу морально доброго або злого. Юркевич методично підводить нас до ідеї значущості самоцінностей, і, зокрема, ідеї добра для сенсу існування індивіда і суспільства в цілому.

У підрозділі 2.3. „Справедливість як джерело права та умова мирного співжиття у суспільстві” розкривається сутність категорії справедливості як головного джерела моралі і моральної основи в праві, й як засадового поняття для з’ясування взаємозалежності моралі та права.

П.Д. Юркевич трактує природу права, апелюючи до справедливості як до форми людського існування, критерій якої вбачається у вільній самоорганізації людини, що вимагає правдивого права. Він досліджує співвідношення моралі і права у глибокій взаємодії з ідеєю справедли-вості. Визнаючи морально-правову природу справедливості, філософ акцентує увагу на головній, найвагомішій цінності цієї категорії, визначаючи ідею справедливості як засадову концепту морально-правових відносин, як умову та необхідну ланку мирного співжиття у суспільстві, яка прямо і опосередковано формує та підтримує в константному стані морально-правові уявлення і вимоги у суспільстві.

Виходячи з того, що мета права і його сутність є ідея справедливості, яка в той же час є і ядром моральності, філософ розглядає справедливість одночасно і як моральний і правовий принцип, що визначає життя людини, функціонування суспільства та буття держави. Справедливість, якою б не була її квінтесенція, сама по собі є морально-правовою цінністю, однією з тих цілей або завдань, що ставить перед собою людина для досягнення кращого життя.

У підрозділі піднімається проблема співвідношення справедливості і права, яка ґрунтовно досліджувалася П.Д. Юркевичем. Філософом аналізує історичний зміст термінів „справедливе право” і „справедливе правосуддя”, і тим самим засвідчуючи чітке вираження генетичної спільності права і моралі в правосвідомості народу. Для повнити картини поглядів на справедливість і її співвідношення з правом та мораллю П.Д. Юркевич здійснює аналіз тексту Старого завіту та праць Платона, Арістотеля, Цицерона, Гоббса, Спінози, Руссо, Канта, Шеллінга, А. Сміта, Сен-Сімона та інших мислителів.

Вивчення ідей про справедливість в історичному аспекті дає П.Д. Юркевичу підстави для ствердження, що поняття справедливості, в процесі формування, відбиває реальні позитивні якості людини, проявляється у правдивості та об’єктивності, неупередженості оцінки вчинків та дій людей. Справедливість у П.Д. Юркевича постає як мета та зміст права, а релігійні джерела права стають основоположними.

У третьому розділі „Філософсько-антропологічні засади правових поглядів П.Д. Юркевича” аналізуються антропологічні засади морально-правової концепції Юркевича, з’ясовується суть взаємообґрунтування понять моралі і права у її межах, та дається оцінка ролі та впливу концепції Памфіла Юркевича на подальший розвиток філософії.

Підрозділ 3.1. „Моральні закони як первісні засади правової діяльності людини за П.Д. Юркевичем” присвячений з’ясуванню сенсу категорії морального закону, покликаного обмежувати та регулювати діяльність людини у відповідності до духовних особливостей її психіки і свідомості, глибоко вкорінених в соціальних і природних основах її життя та історичного досвіду.

Розмежувавши поняття розумного та морально-добро, як поняття, що призвели суспільство до визнання сліпого підпорядкування безпристрасній розумності правових норм, Юркевич продовжив дослідження етико-філософських категорій, розглядаючи соціальні норми суспільства, що походять з галузей моралі та права у контексті історико-філософського підходу.

Правова діяльність людини за П.Д. Юркевичем знаходиться у прямій залежності від моральних законів. Мораль як неінституціолізована сфера суспільної свідомості є одним тих орієнтирів, що інтерпретує поведінку індивіда з точки зору найвищих цінностей, і тим самим виступає взірцем свободи і необхідності такої поведінки людини у суспільстві, яка була б сумісною з її гідністю, сумлінням, з обов’язком і відповідальністю перед іншими людьми.

Разом з тим, в не меншій мірі людське життя контролюється та коригується інститутом права, у певному розумінні, більш універсальним та формалізованим суспільним феноменом, котрий, на відміну від моралі, меншою мірою залежить від внутрішньої необхідності прийняти ту або іншу норму, хоча й, безумовно, завжди корелюється зі специфікою моральних цінностей, притаманних тому чи іншому народові.

Підрозділ містить дослідження Юркевичем процесу зародження та розвитку моральної ідеї як підґрунтя виникнення і становлення права. Він розглядає теоретичні концепції філософії з характерною для них парадигмою моральної ідеї - Арістотеля, Платона, Спінози, Гоббса, Канта, Шеллінга, Гегеля, Шопенгауера.

Проаналізувавши різні філософські погляди на такі взаємозалежні поняття як мораль, право, моральність, благо, добро, доброчинність, які постійно підміняються одне одним на протязі віків, Юркевич дійшов висновку, що первісними засадами правової діяльності людини є саме моральні закони як загальні ідеї добра і любові. Моральні закони породжує серце людини, а розум закріплює їх у вигляді Права. Адже на відміну від правового вибору, моральний вибір ґрунтується на свободі вибору, тому мораль як суспільна свідомість не потребує примусу, приниження чи пригнічення особистості.

Незмінний Богом встановлений порядок морально-духовного життя людини і людства знаходиться у серці, як найглибшій стороні людського духу. Бог є Творець, як людської душі, так і її законів. Людина як богоподібна істота розвивається під моральними ідеями, а не лише фізичними потягами, і свою єдність з родом вона визначає моральними відносинами правди та любові. Вродженими для людини є не правила, не думки про моральну діяльність, а потяг до неї.

Моральну діяльність Юркевич вбачає у здатності людини робити добро, вміти йти на компроміс, виконувати обов’язки, мати почуття відповідальності, честі і справедливості. А здійснення добрих вчинків, заснованих на ідеї правди і любові вважає обов’язком кожного. Щире сердешне бажання добра та намір робити задоволення, на думку філософа, - суть морального достоїнства людини, в якому зосереджується ідея Справедливості - головної моральної вимоги і основи загального щастя. В межах ідеї справедливості, особа здійснює добро, а отже відповідні з мораллю вчинки, і вчиняє зло, коли порушує моральний обов’язок, моральний закон.

У підрозділі 3.2. „Взаємозалежність права і моралі як соціальних норм суспільства” розкрито філософське значення головних понятійних категорій філософії права Юркевича – моралі і права, досліджено питання про їх співвідношення, взаємовплив та взаємообґрунтування.

Між поняттями моралі і права існує органічний сутнісний взаємозв’язок. Найхарактернішою рисою їх взаємодії є їх зближення, взаємопроникнення, посилення їхнього погодженого впливу на суспільство. У процесі їх спільного регулювання суспільних відносин право і мораль взаємно обумовлюють, доповнюють і взаємозабезпечують одне одного, в результаті чого виникає якісно нове явище - морально-правовий вплив. Як складові частини цього явища право й мораль, не розчиняючись у ньому і не втрачаючи своїх індивідуальних характеристик, у сукупності утворюють соціальну цінність, що реально існує й активно впливає на практичну сторону життя людства.

Юркевич, однак, приходить до висновку, що у всіх народів планети мораль людська в принципі та сама. Це ті споконвічні істини, звід елементарних законів-заповідей, без яких люди не можуть уважатися людьми або цивілізацією. Мораль - це споконвічна істина, найстійкіший, підсвідомий, історичний звід законів.

Право й мораль не мають специфічних предметно або просторово відособлених сфер суспільних відносин, а діють спільно в територіально єдиному полі соціальних зв’язків, розвиваються на єдиному для них фундаменті загальнолюдських цінностей, являють собою розгорнуті системи правил поведінки, формують еталон і стандарти у суспільстві.

У підрозділі розглядаються відмінності між правом і мораллю, й розбіжності в мотивах виконання моральних і правових норм, як то: мораль висуває до людини більш високі вимоги, ніж право; право цікавить зовнішня сторона поведінки, для нього не мають значення мотиви дотримання норм поведінки, мораль, між тим, вимагає поводити себе по совісті, за внутрішнім переконанням.

На думку П.Юркевича, правильне співвідношення між мораллю та правом існує тоді, коли право, не виходячи за свої межі, погоджується по суті з вимогами моралі і є для неї підтримкою; а мораль, зі своєї сторони, слугуючи для права вищим мірилом і керівником, надає правовим наказам те глибоке значення й ту обов’язкову чинність, що властива нормам моралі.

В підрозділі зазначається, що у Юркевича мораль фактично збігається з поняттям ідеї права, яку не винайшла філософія й нав’язала людству, а її дано Богом. Тому як істоти розумні люди змушені не сліпо дотримуватися приписів тієї чи іншої культури, слідувати кращому - благу. Вищим законом і вищим судом для особистості є власна совість, що по праву вважається найповнішим і найглибшим втіленням моральної сутності людини.

Таким чином, можна говорити про регулятивну взаємодію моралі й права. Вплив права на мораль супроводжує процес зворотного впливу моралі на право. І Юркевич зробив спробу історично простежити, як моральний початок поваги й любові до ближнього, впливаючи на право, поступово видозмінював законодавство, сполучаючи свою дію з дією інших прогресивних чинників історії, і сприяючи вдосконаленню права у сенсі наближення його до морального ідеалу.

У підрозділі 3.3. „Вплив концепції природного права П.Д. Юркевича на формування філософсько-правової думки” досліджено вплив морально-правових поглядів філософа на подальший розвиток філософії.

Морально-правова філософія П. Юркевича антропологічно орієнтована, оскільки в її центрі знаходиться людина як найвища цінність. І з цих позицій вирішуються наступні питання: співвідношення особистості і права; особистість як об’єкт дії права і її вимоги до права; структура цінностей особистості і право як спосіб втілення цих цінностей у суспільному житті; права людини і їх моральний та правовий зміст.

Філософія П. Юркевича проявляється у визнанні загальної риси права і моралі - нормативного характеру обох, оскільки і право, і мораль встановлюють правила поведінки, а не констатують факти. Філософія ця виражається в ідеї про єдність внутрішньої основи моральних і правових норм, що міститься у вимозі співвіднести нормативні правові приписи з природою „живої” людини, її моральним кредо, що передається з покоління в покоління.

У роздумах Юркевича знайшли своє відображення провідні ідеї та принципи природного права. Філософ повністю відкидає основне положення нормативістсько-позитивістського підходу у правовій науці, яка виходить з принципу закріплення правових норм на основі інтересів більшості. Для праворозуміння П. Юркевича, крім загального поважного ставлення до ідеї права, властиво відтіняти моральну цінність права, правових принципів. Така позиція відбита в запереченні тотожності права і моралі, проголошенні першості моралі відносно права.

Памфіл Юркевич вніс значний внесок у розвиток усієї філософської думки XIX ст., на розвиток досліджень морально-етичної та правової думки, адже він чимало зробив для обґрунтування ідеї про те, що право, правові переконання важливі для морального прогресу. Окремі положення його філософії права сьогодні слугують елементами сучасних теорій правового екзистенціалізму, правової герменевтики, комунікативно-дискурсивної філософії права й інших.

В підрозділі розглянуто, як саме положення П.Д. Юркевича були розвинуті в концепціях М. Лоського, Вол. Соловйова, П. Новгородцева, С. Трубецького, М. Бердяєва В. Зеньковського й інших мислителів, які елементи його концепції присутні у роботах Ж. Марітена, Л. Фуллера, Дж. Роулза, М. Мюллера, Д. Фінніса та ін.

У висновках відзначено основні моменти, відбиті в даній роботі, і подано основні підсумки роботи, що висвітлюють її сутнісний зміст.

В процесі дослідження сфери морально-правових явищ П.Д.Юркевич здійснив аналіз виникнення та розвитку філософсько-правових понять в історичному процесі. Детальний аналіз поглядів видатних осіб на взаємозалежність та взаємовплив категорій моралі та права протягом століть дає можливість робити висновки стосовно формування суспільного світосприйняття поколінь і розвитку філософських напрямків в конкретних історичних умовах.

Докладно висвітливши історію філософії права від її початків до новітнього часу, Юркевич вималював стратегію людства, як таку, що полягає у необхідності реалізації філософського, наукового, науково-правового і етичного потенціалу сучасної людини, у виробленні прийнятного для неї розвитку тієї системи відносин, до якої вона є включеною. Тим самим Юркевич рельєфно виявляє недоречність надумано-зверхнього ставлення людини до цих наук, до цінностей повсякденного життя, до філософствування як одного з методів вирішення проблемних ситуацій. Науковий доробок Юркевича у цьому напрямку займає видатне місце як для української так і для світової філософії.

Філософські розмірковування Памфіла Юркевич про розвиток понятійно-категорійного апарату права і моралі в історичному процесі відіграли визначну роль у філософії і справили величезний вплив на майбутніх мислителів. Юркевич вплинув на формування й розвиток антропологічних напрямків у світовій філософії XX ст.

Філософсько-правовий доробок П.Юркевича має неоціненне значення для сучасності. Адже сьогоденне перекручування ціннісних орієнтацій, повсякденних установок на благо, добро, справедливість, що відбулося у перехідному пострадянському суспільстві, переконує пересічну людину в малозначності моралі, безсиллі права, і призводить до противоправної поведінки. Дослідження глибинної сутності права, його основ та місця у світі так чи інакше відновлює його цінність та значимість у житті людини та суспільства.

Мораль і право, справедливість і право розглядалися П. Юркевичем як нетотожні, але взаємозалежні соціальні феномени: мораль є первісна стосовно права, а справедливість виступає його критерієм. У справедливості права полягає його загальнолюдська цінність.

За Юркевичем, ефективність правових норм, їх виконання багато в чому обумовлюється тим, наскільки вони відповідають вимогам моралі. Щоб правові норми працювали на практиці, вони, принаймні, не повинні суперечити правилам моралі, морального закону, або, інакше кажучи, ідеї права. Філософія Юркевича акцентує перевагу моральних начал.

Таким чином, проблема взаємообґрунтування моралі і права в концепції Памфіла Юркевича цілком корелюється з головними засадами його концепції природного права. Розглядаючи право, Юркевич поділяє його на природне та позитивне, і тим самим він ототожнює природне право з ідеєю права, яка і виступає в його концепції всезагальним моральним законом. При цьому позитивне право для нього має можливість існувати як право лише на ґрунті природного, як письмове закріплення моралі - морального закону.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації:

Чередніченко Г.О. Поняття морально доброго як провідна ідея моральної свідомості у філософії П.Д.Юркевича // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. Вип.54. – Київ: Український Центр духовної культури, 2006. – с. 139-149.

Чередніченко Г.О. Моральні закони та їх роль у правовій діяльності людини за П.Д.Юркевичем // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. Вип.55. – Київ: Український Центр духовної культури, 2006. – с. 68-77.

Чередніченко Г.О. Ідея справедливості як засадова концепта морально-правових відносин за П.Д.Юркевичем // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. Випуск № 16. – Київ-Полтава, 2007 р. с. 195-206.

Чередніченко Г.О. Поняття моралі, права та морального закону у концепції П.Д.Юркевича // Дні науки філософського факультету-2006. Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Видання тез учасників конференції. - Київ: ВПЦ „Київський університет”, 2006. – с. 63.

Чередніченко Г.О. Особистісний аспект права і моралі за П.Д.Юркевичем // Дні науки філософського факультету-2007. Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Видання тез учасників конференції. - Київ: ВПЦ „Київський університет”, 2007. – с.41

Анотації

Чередніченко Г.О. Взаємообґрунтування моралі та права у філософії П.Д. Юркевича - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії - Київський національний університет імені Тараса Шевченка - Київ, 2007.

Дисертація є історико-філософським аналізом етико-правового вчення П.Д.Юркевича в контексті науково-теоретичного осмислення проблеми співвідношення категорій моралі та права. У роботі в антрополого-екзистенційному аспекті розглянуто ідею моральної свідомості людини, досліджено поняття серця і любові як основи моральних взаємовідносин у суспільстві, з’ясовано роль моральних законів та значення права в системі моральних ідей суспільства. Проаналізовано ідею справедливості як засадову концепту морально-правових відносин; з’ясовано критерії розмежування моралі і права в контексті концепції природного права, та розкрито тезу про взаємозв’язок,