Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

ЧЕРНОВА ГАННА ВАСИЛІВНА

УДК 913 (477.44): 338.48

ТЕРИТОРІАЛЬНО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ КОМПЛЕКС

ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Спеціальність 11.00.02 – економічна і соціальна географія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної і соціальної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор

Іщук Степан Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної і соціальної географії.

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор

Шаблій Олег Іванович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри економічної і соціальної географії.

кандидат географічних наук, доцент

Ковтун Василь Васильович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри географії України.

Провідна установа: Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, географічний факультет,

кафедра географії і картографії України.

Захист відбудеться “11” червня 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: ДСП – 680, м. Київ, просп. Акад. Глушкова, 2, географічний факультет, ауд. 312.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “05” травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор географічних наук, професор Масляк П.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі трансформації суспільних відносин в Україні, все більш актуальним стає збереження здоров’я населення окремої території, що породжує широкий спектр потреб, реалізацію яких забезпечує рекреаційна галузь господарства. Зважаючи на це, а також на значні рекреаційні ресурси у різних регіонах України, виникає потреба наукового обґрунтування рекреаційної діяльності та створення найбільш сприятливих умов для життя і відпочинку людей. Рекреаційна діяльність може стати важливою в господарському комплексі багатьох регіонів, особливо тих, що мають аграрну спеціалізацію, найменше забруднення навколишнього середовища та володіють значними рекреаційними ресурсами. У територіально-рекреаційних комплексах (ТРК) таких регіонів можуть формуватися рекреаційні послуги не лише для місцевого населення, але й для потреб рекреантів з інших регіонів України та з-за кордону.

Розвиток рекреації суттєво впливає на стан справ у різних галузях господарства та є одним з найперспективніших напрямів структурної перебудови економіки. Таким чином є важливим виявлення наявних ресурсів і можливостей територій адміністративних областей для рекреаційної діяльності. Розробка науково-теоретичних положень та реалізація їх на практиці шляхом створення ТРК сприяла б більш ефективному використанню ресурсно-рекреаційного потенціалу територій окремих адміністративних областей України та задоволенню регіональних і локальних інтересів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота повґязана з тематикою науково-дослідних робіт кафедри економічної і соціальної географії Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (тема “Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів” (2002-2005 рр.) та кафедри країнознавства і туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка (тема “Суспільно-географічні основи регіонального природокористування”), номер державної реєстрації 0101U 002601).

Об’єктом дослідження обрано територіально–рекреаційний комплекс (ТРК) Вінницької області України, який є важливою регіональною ланкою в загальнодержавній системі територіальної організації рекреаційної діяльності населення.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та практичні засади формування і функціонування територіально-рекреаційного комплексу як підсистеми суспільно-географічного комплексу Вінницької області.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні науково-методичних основ формування і функціонування територіально-рекреаційного комплексу Вінницької області в контексті територіальної організації і комплексно-пропорційного розвитку обласного регіону і господарства України.

Для досягнення мети поставлені такі наукові завдання:

Розкрити наукову сутність територіально-рекреаційного комплексу адміністративної області як об’єкту дослідження суспільної географії;

Доповнити класифікацію і типологію ТРК обласного рівня;

Систематизувати методику дослідження ТРК в адміністративних областях;

Оцінити вплив природно-ресурсного потенціалу і соціально-економічних факторів на формування ТРК Вінницької області;

На основі аналізу комплексної оцінки рекреаційних територій встановити для них коефіцієнти рекреаційної цінності;

Проаналізувати структуру ТРК Вінницької області і виявити ефективність функціонування всіх її компонентів;

Обґрунтувати напрямки територіальної і комплексно-пропорційної організації ТРК в умовах переходу суспільства до ринкових відносин.

Теоретико-методологічною основою дослідження слугували наукові положення публікацій в галузі рекреаційної географії вчених В.С. Преображенського, І.Т. Твердохлєбова, Ю.А. Веденіна, І.В. Зоріна, М.С. Мироненка, М.П. Крачила, Є.А. Котлярова, І.І. Пірожника, М.І. Мацоли; а також роботи, присвячені вивченню рекреаційних систем і комплексів адміністративних областей і регіонів України (Н.Ю. Недашківська, О.І. Шаблій, М.І. Долішній, О.М. Ігнатенко тощо). У процесі дослідження використовувались науково-методологічні розробки вчених-географів, присвячені вивченню рекреаційних ресурсів. Це роботи О.О. Бейдика, В.П. Руденка, І.В. Смаля, В.Г. Жученка та ін.

Методи дослідження, використані матеріали. В процесі дослідження використовувались як загальнонаукові (системний підхід, структурний аналіз і синтез, порівняльно-географічний), так і спеціальні методи (картографічний, районування, графічний, статистичний тощо). Джерелами інформації служили первинні статистичні матеріали Вінницького обласного управління статистики; обласного управління земельних ресурсів; Державного управління екології та природних ресурсів у Вінницькій області; обласного управління культури та туризму; результати візуальних спостережень автора і зібрані ним первинні матеріали на об’єктах рекреації.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у наступному:

Одержано вперше:

- проведено аналіз факторів формування ТРК адміністративної області та визначено коефіцієнти рекреаційної цінності для адміністративних районів області;

- розроблено серію картосхем забезпеченості адміністративних районів Вінницької області рекреаційними ресурсами;

- на основі структурного аналізу проаналізовано компонентний, територіальний і управлінський аспекти функціональної структури ТРК Вінницької області;

Удосконалено:

- доповнено визначення територіально-рекреаційного комплексу як специфічного суспільно-географічного утворення в межах обласного регіону;

- узагальнено наукові підходи до класифікації і типології територіально-рекреаційних комплексів;

Отримало подальший розвиток:

- розроблено основні напрямки і конкретні рекомендації для поліпшення рекреаційної діяльності на території Вінницької області в умовах трансформації економіки України.

Теоретичне і практичне значення роботи. Теоретичні узагальнення та методичні прийоми, що викладені в дисертаційному дослідженні можуть бути використані для дослідження ТРК інших областей України. Конкретні пропозиції щодо удосконалення територіальної організації ТРК Вінницької області в умовах трансформації економіки України використовуються Управлінням культури та туризму облдержадміністрації.

Одержані наукові результати використовуються в навчально-методичному процесі під час викладання дисципліни “Основи соціальної географії” на природничо-географічному факультеті Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського та при підготовці студентських наукових робіт.

Особистий внесок здобувача. Обґрунтовано та доповнено науково-методичні основи суспільно-географічного аналізу територіально-рекреаційних комплексів (ТРК), зокрема вперше зроблена комплексна оцінка рекреаційно-ресурсного потенціалу Вінницької області. Розроблено практичні рекомендації щодо раціоналізації використання рекреаційно-ресурсного потенціалу в розрізі адміністративних районів області, визначені напрямки та перспективи подальшого розвитку ТРК. Сукупність отриманих науково-практичних результатів належить особисто автору та є його науковим доробком.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні та методичні положення дисертаційної роботи доповідалися на ІІ Всеукраїнському семінарі, присвяченому 125-річчю з дня народження фундатора української національної географії С.Л.Рудницького та 10-річчю заснування кафедри географії України Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка, (Тернопіль, 2002); на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Географічна освіта і наука в Україні”, (Київ, 2003); на науково-практичній конференції “Природничі науки на межі століть”, (Ніжин, 2004); на ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України”, (Київ, 2004); на ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку спортивно-оздоровчого туризму і краєзнавства в закладах освіти”, (Переяслав-Хмельницький, 2004); на Міжнародній науково-практичній конференції “Регіон – 2006: стратегія оптимального розвитку”, (Харків, 2006); на І Всеукраїнській науково-практичній конференції “Географія та екологія: наука і освіта”, (Умань, 2006); на науково-практичних конференціях Вінницького державного педагогічного університету, науково-методичних семінарах кафедри економічної і соціальної географії ВДПУ (2002-2006 рр.).

Публікації результатів наукових досліджень. Основні положення дисертації опубліковані у 12 наукових працях, загальним обсягом 2,5 д.а., у тому числі 6 статей, із них 3 у фахових виданнях обсягом 1,8 д.а., 6 матеріалах і тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях та семінарах обсягом 0,7 д.а. Особисто автору належить 2,4 д.а.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Дисертація викладена на 221 сторінці комп’ютерного тексту. Основна частина дисертації вміщує 12 таблиць, 9 рисунків. Додатки складають 3 картосхеми, 1 рисунок та 12 таблиць. Список використаних джерел літератури включає 150 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі роботи – “Науково-методологічні основи суспільно-географічного аналізу територіально-рекреаційних комплексів (ТРК)” доповнено сутність обласного територіально-рекреаційного комплексу як обґєкту суспільно-географічного дослідження, висвітлено наукові підходи до класифікації ТРК обласного рівня; запропоновано методи та методику дослідження обласного територіально-рекреаційного комплексу; розглянуто науково-методичні основи структурного аналізу територіально-рекреаційних комплексів.

Зміни організаційних і економіко-географічних зв’язків між підприємствами і закладами рекреаційного господарства зумовлюють необхідність створення нових форм кооперування рекреаційних та супутніх галузей – територіально-рекреаційних комплексів (ТРК) на різних рівнях – державному, регіональному, обласному. Територіально-рекреаційний комплекс обласного рівня можна розглядати як складне суспільно-географічне утворення, яке формується і функціонує за наявності певної кількості елементів (рекреантів, рекреаційних ресурсів, обслуговуючого персоналу, закладів інфраструктури та управління), пов’язаних прямими та зворотніми зв’язками, структура і інтенсивність яких формуються під впливом рекреаційного попиту та стану суспільно-господарських територіальних комплексів. В умовах ринкової економіки територіально-рекреаційний комплекс обласного рівня є досить специфічним утворенням, подальший розвиток якого передбачає модернізацію його функціональної структури; забезпечення якості та різноманітності рекреаційних послуг; перегляду підходів до планування, фінансування, ціноутворення в рекреаційній сфері; трансформування системи управління на всіх його рівнях.

З метою раціонального використання рекреаційних ресурсів та подальшого розвитку і розміщення закладів рекреаційного призначення проведена робота з класифікації та типізації ТРК. Класифікаційні ознаки розроблені в працях В.С. Преображенського, Ю.О. Веденіна, І.В. Зоріна, І.Т. Твердохлєбова, Н.П. Крачила, В.І. Павлова та ін. Головним критерієм класифікації ТРК виступає притаманна всім рекреаційним районам спеціалізація господарства; на її основі виділяють лікувальні, оздоровчо-спортивні та пізнавальні ТРК. Кожен з виділених типів має свої завдання, напрямки, використовує відповідні рекреаційні ресурси та залежить від характерної для нього матеріально-технічної бази.

Вивченням закономірностей формування та функціонування, територіальної організації рекреаційних комплексів займались Н.Ю. Недашківська, М.І. Долішній., О.О. Бейдик, М.І. Мацола, І.В. Смаль тощо. Вони розробили ряд методик визначення та оцінки рекреаційно-ресурсного потенціалу територій - об’єктів та явищ природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів, їх спеціалізацію та економічну ефективність. Для ефективного використання наявного потенціалу територіально-рекреаційних комплексів потрібна їх комплексна оцінка, яка в роботі проводилась із використанням методики М.І. Мацоли. Проводилась оцінка потенціалу суспільно-географічного положення (Осгп); естетичної цінності території (Ое); забезпеченості родовищами мінеральних вод (Ом), лісовими (Ол), кліматичними (Ок), водними (Ов) рекреаційними ресурсами; потенціалу природоохоронних обґєктів (Оп); історико-культурного потенціалу (Оі); транспортної забезпеченості території (Оm); забезпеченості території санаторіями та закладами відпочинку (Ос), готельними підприємствами (Ог), закладами торгівлі (Оmорг) та ресторанного господарства (Ор); рекреаційного навантаження території (Он). Аналізувались також екологічна ситуація, адже вона може виступати лімітуючим або стимулюючим фактором, населення та трудові ресурси, які відносяться до основних ціле реалізуючих компонентів розвитку рекреаційного потенціалу території.

Суспільно-географічне положення (СГП) визначається на основі аналізу: 1) ступеня сусідства адміністративних районів області; 2) положення адміністративних районів відносно Південного Бугу та Дністра як найбільших туристсько-рекреаційних “річкових коридорів” (що мають загальнонаціональне значення). Інтегруючий бал суспільно-географічного блоку одиниць АТУ визначається як сума складових балів оцінки ступеня сусідства, положення території відносно Південного Бугу та Дністра. При визначенні балу застосовується градація: 1 бал – 3 - 4,5; 2 бали – 4,6 – 6; 3 бали – 6,1 і більше. Важливе значення на морально-психологічний стан рекреантів має естетична цінність території. Вважаємо доцільним естетичну цінність рекреаційної території оцінювати за такими показниками: коефіцієнти горизонтального і вертикального поділу, лісистість території, віковий та породний склад лісів. Території, для яких умовні запаси мінеральних вод становлять менше 100 л /добу/ 1кмІ - оцінюються балом 1; від 100 до 1000 л /добу/ 1кмІ - балом 2; понад 1000 л /добу/ 1кмІ - балом 3. Території, які не володіють родовищами лікувальних мінеральних вод, оцінюються 0 балами. Стосовно лісових ресурсів найвищим балом оцінюються території з лісистістю 40-60 % (представлені перестійними старими лісами, складені з сосни, дуба, клена, берези, смереки, ясена, липи, вільхи). Території, лісистість яких вища 60 % та в межах 25-40%, а ліси складаються з середньовікових насаджень (модрини, буку, ясені, липи, вільхи), оцінюються балом 2. Найменшу рекреаційну цінність мають слабозаліснені території (менше 15%), представлені молодими малоцінними насадженнями, які оцінюються балом 1. Основними показниками, які визначають рекреаційну цінність відкритих водойм, є їх величина, глибина, чистота води. Території оцінюються балом 3 при наявності великих незабруднених водойм, придатних для організації всіх видів водного спорту, туризму та відпочинку. Відкриті водойми, придатні для сплавляння на байдарках і каное, а також купання, оцінюються балом 2, водойми з обмеженими можливостями рекреаційного використання – балом 1. Кліматичні характеристики доцільно розглядати для теплого та холодного сезонів окремо. Таким чином, території, для яких тривалість літнього періоду з температурою понад 15є С становить понад 100 днів, оцінюються балом 3, 80 – 100 днів – балом 2, менше 80 днів – балом 1. Для зимового періоду показники становлять понад 110, 100 – 110, менше 100 днів (при температурі нижче 0є С). Об’єкти природоохоронного фонду, за винятком заповідників, теж складають рекреаційний потенціал території. Визначається відсоток, який становить площа природоохоронних об’єктів від загальної площі району. У випадку, коли природоохоронні території займають більше 2 % території району, дана територія оцінюється балом 3, від 1 до 2 % - балом 2, менше 1 % - балом 1. Пам’ятки історії і культури оцінюються за їх густотою на 100 кмІ площі. Враховуючи, що різні території мають різну кількість якісно відмінних пам’яток, необхідно окремо визначати густоту пам’яток найвищого класу (загальнонаціонального та міжнародного значення). За базову основу приймаються показники України, де густота фіксованих пам’яток становить 7,9 од./кмІ, а пам’яток загальнонаціонального значення – 0,7 і відповідно по Львівській області – 18 і 1,8. Виходячи з цих базових даних, території, де ці показники складають менше 7,9 і 1, оцінюються балом 1, в межах 8 – 18 і 1 -2 – балом 2, і понад 18 та 2 – балом 3. Транспортна забезпеченість визначає доступність території для рекреантів. Території з коефіцієнтом транспортної забезпеченості, вищим 0,42 км/кмІ, оцінюються балом 3, в межах 0,29 – 0,42 – балом 2, меншим 0,29 – балом 1. Забезпеченість рекреаційної території санаторіями та установами відпочинку вказує на рівень рекреаційного освоєння і визначається коефіцієнтом забезпеченості. Даний коефіцієнт визначається за кількістю санаторіїв та установ відпочинку, які припадають на одиницю площі. Території, для яких коефіцієнт забезпеченості санаторно-курортними закладами становить більше 1 на 100 кмІ, оцінюються балом 3, в межах 0,5 – 1 – балом 2, менше 0,5 – балом 1. Для функціонування ТРК важливе значення має забезпеченість території області готелями, закладами ресторанного господарства та торгівлі. Тому слід ввести показник інфраструктурного забезпечення території. Даний коефіцієнт визначається кількістю об’єктів інфраструктури на одиницю площі. Таким чином, території, для яких коефіцієнт забезпеченості готельними підприємствами становить більше 1 на 100 кмІ, оцінюються балом 3, в межах 0,5 – 1 - балом 2, менше 0,5 – балом 1; території, для яких забезпеченість закладами торгівлі більше 25 на 100 кмІ, оцінюється балом 3, в межах 10 – 25 – балом 2, менше 10 – балом 1; території, для яких коефіцієнт забезпеченості закладами ресторанного господарства на 100 кмІ більше 3 оцінюється балом 3, в межах 1-3 – балом 2, менше 1 – балом 1. Підсумувавши показники коефіцієнтів транспортної забезпеченості, забезпеченості санаторно-курортними закладами та готельними підприємствами, закладами ресторанного господарства та торгівлі можна визначити показник інфраструктурного забезпечення території (Оінф):

Оінф = Оm + Ос + Ог + Оmорг + Ор.

Потенціал рекреаційної території визначається також і рекреаційним навантаженням даної території. Низовинні території, що є найменш стійкими оцінюються - 1, горбогірні – 2, гірські – 3 балами. Наступним етапом є комплексна бальна оцінка рекреаційно-ресурсного потенціалу території (О) , яку можна виразити за допомогою формули:

О = Осгп + Ое + Ом + Ол + Ов + Ок + Оп + Оі + Он + Оінф

На основі комплексної оцінки рекреаційних територій визначається коефіцієнт рекреаційної цінності за формулою:

Кр =О/Омін ,

де Кр – коефіцієнт рекреаційної цінності; О – величина комплексної бальної оцінки даної території; Омін – величина комплексної бальної оцінки території з мінімальними покомпонентними показниками.

Важливим загальнонауковим методом дослідження суспільно-географічних об’єктів і територіально-рекреаційних комплексів зокрема є структурний аналіз. З метою більш глибокого пізнання територіально-рекреаційного комплексу, як суспільно-географічного об’єкта аналізувалися три головні структури: функціонально-компонентна, функціонально-територіальна та функціонально-управлінська. Функціонально-компонентна (галузева) структура ТРК – це склад, сукупність, пропорції та перспективи розвитку його функціональних компонентів (галузей рекреації, видів рекреаційної діяльності), які розкривають його роль у процесах спеціалізації та комплексоутворення. Функціонально-компонентну структуру ТРК адміністративної області складає певна кількість видів рекреаційної діяльності, які розглядаються як деяка система занять. Виходячи з функціональної спеціалізації можна виділити такі галузі рекреаційного господарства: лікувальну оздоровчо-спортивну та пізнавальну. Функціонально-територіальна структура ТРК – це склад і співвідношення взаємопов’язаних форм територіального зосередження рекреаційної діяльності. Це внутрішня будова комплексу, яка відображає розміщення рекреаційних закладів певними територіальними сукупностями у вигляді рекреаційних пунктів, центрів, вузлів, районів. Основою практичних розробок і вихідними положеннями поділу рекреаційного господарства на територіальні частини є принципи рекреаційного районування: принцип об’єктивності, генетичний принцип, соціально-економічний, принцип єдності рекреаційних районів з адміністративно-територіальним поділом. Функціонально-управлінська структура ТРК - це ієрархічно впорядкована система органів управління й наявних закладів рекреації на відповідній території, яка визначається цільовою установкою рекреаційної діяльності й фактичним станом компонентної і територіальної структур.

У другому розділі – “Суспільно-географічний аналіз факторів формування і функціонування ТРК Вінницької області” проведена оцінка суспільно-географічного положення, природно-рекреаційного потенціалу, суспільно-історичних рекреаційних ресурсів, системи розселення й трудових ресурсів, рівня соціально-економічного розвитку території та регіональної інфраструктури, екологічної ситуації, їх впливу на формування територіально-рекреаційного комплексу Вінницької області. На основі визначеної методики зроблено комплексну оцінку умов і факторів формування ТРК області та її окремих адміністративних районів, визначені коефіцієнти рекреаційної цінності.

Важлива роль у формуванні ТРК Вінницької області відводиться суспільно-географічному положенню. Вінницька область є адміністративно-господарською територіальною одиницею України. Вона має внутрішньоматерикове прирічкове розташування. Розглядаючи Вінницьку область як зовнішньо відкриту систему, слід зазначити, що шістнадцять її районів – Козятинський, Погребищенський, Оратівський, Іллінецький, Хмільницький, Могилів-Подільський та ін. мають значну частку кордонів із “зовнішніми системами” – із Одеською, Черкаською, Кіровоградською, Київською, Житомирською, Хмельницькою, Чернівецькою областями та Республікою Молдова. Це сприяє розширенню зв’язків з цими регіонами, в тому числі і в галузі рекреації та туризму. Найнижчий коефіцієнт абсолютного ступеня сусідства мають Тульчинський, Тиврівський та Немирівський райони. Це свідчить про їх вигідне розташування відносно інших елементів системи. Аналіз показників віддаленості адміністративних районів відносно Південного Бугу та Дністра вказує на те, що найбільш вигідне прирічкове положення мають Тульчинський, Немирівський, Тиврівський, Ямпільський, Могилів-Подільський та інші. Несприятливі показники характерні для Оратівського, Погребищенського, Козятинського районів. Географічне положення в центрі України обумовлює транзитність території – область перетинають важливі автомобільні магістралі Київ - Одеса, Київ - Львів, Київ - Кишинів тощо та залізниці, які використовуються для міждержавних сполучень: Москва-Прага, Москва-Софія, Москва-Бухарест, Київ-Легніце, Київ – Будапешт – Любляна – Трієст тощо. Таким чином, говорячи про суспільно-географічне положення Вінницької області в контексті його впливу на розвиток територіально-рекреаційного комплексу, слід зазначити, що воно є сприятливим фактором перспективного розвитку області в цілому та рекреації і туризму зокрема.

Важливою складовою у структурі рекреаційно-ресурсного потенціалу є природні ресурси – об’єкти та явища натурального походження, залучені у сферу рекреації та туризму. Одним з факторів, що визначає ступінь придатності території для рекреаційної діяльності, є рельєф. Сучасна поверхня області – це хвиляста, подекуди горбиста рівнина. В геоморфологічному відношенні Вінниччину поділяють на три частини: Придністров’я, Побужжя, Придніпровська височина. Вінницьке Придністров’я – це своєрідна “гірська країна”, для якої характерні цікаві форми вивітрювання. Побужжя значно менше розчленоване долинами річок. Кристалічні породи тут виходять на поверхню в долинах річок, утворюючи пороги. Північна частина області зайнята Придніпровською височиною. Її схили порізані численними долинами річок і ярами, особливо в південно-східній частині. За термічним режимом та режимом зволоження клімат Вінницької області є помірно-континентальним. Комфортність температурних умов в межах Вінницької області складає близько 3 балів влітку і 2 балів для зимового відпочинку. Земельний фонд Вінницької області станом на 01.01.2006 р. складає 2649,26 тис. га. Частка земель оздоровчого та рекреаційного призначення складає всього 1,43 тис. га (0,05 % площі області). Це надзвичайно низький показник, серед районів області, порівнянно великою часткою земель рекреаційного призначення виділяються Хмільницький, Вінницький, Крижопільський, Тульчинський райони. Потенційно придатними для рекреації є лісові, лучні території, насадження. Найбільше земель, потенційно придатних для рекреаційного використання мають Жмеринський, Немирівський, Літинський, Тульчинський райони. Вінницька область є однією з найбагатших за запасами водних ресурсів. Область має досить густу мережу річок, що представлена річковими системами Південного Бугу, Дністра і Дніпра. Глибина річок сприятлива для занять усіма видами водного спорту, туризму. Значна кількість водних ресурсів області акумулюється в озерах, водосховищах і ставках. Найвищий бал забезпеченості водними ресурсами мають Бершадський, Вінницький, Гайсинський, Могилів-Подільський, Немирівський райони; менш забезпечені Жмеринський, Козятинський, Оратівський, Чечельницький. Вінниччина багата якісними мінеральними та прісними підземними водами. На території області розвідано та враховано державним балансом Хмільницьке родовище мінеральних лікувальних радонових вод (5 ділянок), родовище столових вод “Регіна” (4 джерела), 17 родовищ прісних вод (44 окремих ділянки). Розвідується Немирівське родовище мінеральних радонових вод, Бронницьке мінеральної лікувально-столової води, декілька родовищ столових вод. Найбільш придатними для відпочинку та оздоровлення серед рослинних ресурсів є ліси. Станом на 01.01.2006 р. в області налічувалась 376,90 тис. га земель лісового фонду, з них вкрито лісовою рослинністю – 364,52 тис. га (13,7 % від загальної площі області). Найбільшу забезпеченість лісовими рекреаційними ресурсами мають Чечельницький, Піщанський, Тульчинський, Тростянецький, Літинський, Жмеринський райони області. Об’єкти природоохоронного фонду, за винятком заповідників, теж складають рекреаційний потенціал Вінниччини. Станом на 1.01.2005 р. на території Вінницької області функціонувало 338 природоохоронних об’єктів, серед яких: 90 заказників, 182 пам’яток природи, 36 парків пам’яток садово-паркового мистецтва та 30 заповідних урочищ. Загалом території і об’єкти природно-заповідного фонду Вінниччини займають 23878,67 га, що складає лише 0,78 % від площі області. Найвищий відсоток заповідності спостерігається в Чечельницькому та Жмеринському районах. Вінницька область розташована в межах Подільської та Придніпровської височин, тому потенціал її рекреаційних територій (здатність приймати рекреаційне навантаження) можна оцінити 2 балами. Підсумувавши оцінки вище вказаних показників, зроблено висновок, що найбільшу забезпеченість природними рекреаційними ресурсами мають Вінницький, Літинський, Муровано-Куриловецький, Могилів-Подільський, Хмільницький, Жмеринський та Немирівський райони.

Значення суспільно-історичних рекреаційних ресурсів у формуванні ТРК Вінницької області визначається наявністю пам’яток архітектури, археології, історії, культури та етнографії. Територія Вінницької області багата на археологічні пам’ятки з часів раннього палеоліту до часів Київської Русі, які зосереджені переважно в долині р. Південний Буг. Однією з найвизначніших памґяток є Немирівське скіфське городище VІІ – VІ ст. до н.е. Визначною духовною пам’яткою Вінниччини є Бушанський скельний храм (с. Буша Ямпільського району). До державного реєстру нерухомих об’єктів культурної спадщини області внесено 580 пам’яток архітектури та містобудування, з них 111 національного значення. Найдавнішим комплексом культового призначення є скельний монастир в с. Лядова Могилів-Подільського району (ХІ ст.). Найбільш різноманітними за своєю архітектурою серед пам’яток Вінниччини є численні дерев’яні церкви та дзвіниці ХVІІІ – поч. ХХ ст. До класичних зразків дерев’яних храмів Поділля належать церкви: Миколаївська 1746 р. у м. Вінниці, Михайлівська 1752 р. у Вороновиці тощо. Найвагомішою є архітектурна спадщина садово-паркових комплексів і ансамблів збудованих в середині ХІХ – початку ХХ ст.ст. На території області їх нараховується близько 36. Серед добре збережених пам’яток можна назвати палацовий ансамбль Ф.Потоцького в м. Тульчині. Також з Вінниччиною пов’язані імена багатьох видатних, талановитих вчених, письменників, композиторів. Найвищу оцінку історико-культурного надбання мають Вінницький, Гайсинський, Іллінецький, Могилів-Подільський, Немирівський та Тульчинський райони; найнижча забезпеченість історико-культурними ресурсами характерна для Чернівецького та Чечельницького районів.

Територіально-рекреаційний комплекс (ТРК) – це складна суспільно-економічна система, в якій населення є однією з підсистем. В межах Вінницької області переважна більшість споживачів рекреаційних послуг є місцевими жителями. Вони ж є працівниками рекреаційної та обслуговуючих галузей господарства області. Загальна чисельність населення Вінниччини на 01.01.2006 р. становила 1701,6 тис. чол., у тому числі 47,7% міського та 52,3% сільського. Динаміка чисельності населення в області характеризується в останні десятиліття його зменшенням. Система розселення Вінницької області охоплює 18 міст, 29 селищ міського типу та 1446 сільських населених пунктів. В області є 6 міст обласного підпорядкування: Вінниця, Жмеринка, Могилів-Подільський, Хмільник, Ладижин, Козятин. Міському розселенню області притаманні такі риси: переважання малих міст та селищ міського типу, відсутність середніх міст, значне домінування обласного центру за демографічним потенціалом. При формуванні і розміщенні оздоровчих закладів відповідного профілю слід враховувати показники загального стану здоров’я населення. Стан здоров’я населення продовжує погіршуватись та зростає рівень загальної захворюваності. Суттєвий вплив на формування рекреаційних потреб, їх якісну характеристику має загальний культурно-освітній рівень громадян та структура зайнятості населення. З точки зору організації рекреаційної діяльності позитивним є зростання ролі невиробничої сфери. Ця сфера відрізняється питомою вагою працюючих, їх якісним складом, освітнім рівнем. Внаслідок ринкової трансформації економіки області, зросла кількість незайнятого населення. Станом на 1.01.2006 р. кількість зареєстрованих безробітних становила 41,0 тис. чол., рівень безробіття в області складав 4,3%, найвищий рівень безробіття мають Оратівський (13,2%), Муровано-Куриловецький (9,8%) райони.

Освоєння природно-рекреаційного потенціалу області тісно повґязане з рівнем господарського розвитку території та регіональної інфраструктури. З точки зору організації інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесу у Вінницькій області одне з провідних місць належить транспортній системі, яка визначає доступність території для рекреантів. Найбільше значення в структурі туристських перевезень мають автомобільний та залізничний транспорт, при суттєвій перевазі першого. Найвищий показник транспортної доступності спостерігається в Вінницькому, Іллінецькому, Козятинському, Могилів-Подільському, Тульчинському районах. Найнижчий показник має Чечельницький район. Важливим елементом при формуванні та функціонуванні ТРК, невід’ємною складовою індустрії туризму і відпочинку є готельне господарство, яке в області представлене 25 підприємствами. Найвищий показник забезпеченості підприємствами готельного господарства має лише Вінницький район області. Соціальна інфраструктура в Вінницькій області представлена закладами торгівлі та ресторанного господарства, підприємствами побутового обслуговування, лікувально-оздоровчими закладами, туристичними організаціями. Мережа підприємств ресторанного господарства області охоплює ресторани, кафе, бари, їдальні і має тенденцію до скорочення. Серед районів найвищу забезпеченість даними підприємствами мають такі райони, як Барський, Вінницький, Гайсинський, Липовецький, Літинський, Могилів-Подільський, Теплицький і Тульчинський. Найвищу забезпеченість закладами торгівлі мають Вінницький, Козятинський, Тростянецький, Немирівський, найнижчу Чечельницький, Іллінецький, Муровано-Куриловецький райони та ще ряд інших. Мережа підприємств побутового обслуговування Вінниччини характеризується нерівномірністю розміщення. Вищою густота закладів послуг є в районах, центрами яких є міста обласного підпорядкування. Мережа культурного обслуговування області нараховує 1035 бібліотек, 1179 закладів культури клубного типу, 2 професійних театри, 25 музеїв, філармонію. Найбільше значення для розвитку рекреації мають санаторно-курортні установи та інші заклади відпочинку. На території області розташовано 33 заклади тривалого перебування, з них 23 – санаторії, 1 пансіонат з лікуванням, 6 – санаторіїв-профілакторіїв та 3 бази відпочинку, із загальною кількістю місць у місяць максимального заповнення – 6466. Найвищу забезпеченість санаторно-курортними установами та закладами відпочинку мають Хмільницький, Вінницький, Могилів-Подільський райони. Крім того, на Вінниччині у 2005 р. функціонувало 806 дитячих оздоровчих таборів. Велику роль у функціонуванні територіально-рекреаційного комплексу області відіграють туристичні організації, кількість яких на 1.01.2006 р. становила 42 підприємства. Загалом інфраструктура рекреаційної галузі Вінницької області розвинена недостатньо, що значно стримує вихід області на ринок рекреаційних послуг Відносно високий рівень інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесу мають Вінницький, Могилів-Подільський, Барський, Гайсинський райони, інші райони відстають від них.

Екологічна ситуація у Вінницькій області дещо краща, ніж в інших областях України. Вінницька область належить до першої десятки областей з порівняно кращою екологічною ситуацією. Рейтинг області за несприятливістю еколого-географічної ситуації (1998 – 2004 рр.) – 16. Згідно одержаних даних стан атмосферного повітря в порівняні з минулими роками практично не змінювався. Випадків високих і екстремально високих забруднень атмосфери протягом 2004 р. не спостерігалось. Стан справ у сфері забруднення атмосферного повітря можна вважати задовільним. До останнього часу основними забруднювачами поверхневих вод області були підприємства харчової та переробної промисловості. Значне падіння обсягів виробництва на цих підприємствах призвело до зменшення обсягів скидів. Якість води річок області протягом останніх 3-х років залишається стабільною, без суттєвих змін і в цілому може вважатись задовільною. Загальний екологічний стан Вінницької області характеризується як екологічно умовно нормальний.

На основі оцінок рекреаційно-ресурсного забезпечення визначався показник комплексної бальної оцінки рекреаційно-ресурсного потенціалу Вінницької області, який становить 29 балів; середньообласне значення коефіцієнта рекреаційної цінності - 1,4 та коефіцієнти рекреаційної цінності адміністративних районів. Найвищі показники мають Вінницький, Могилів-Подільський, Немирівський та Тульчинський райони; наближені до середньообласного - Гайсинський, Тростянецький, Хмільницький; нижчі за середньообласний показники комплексної бальної оцінки та коефіцієнта рекреаційної цінності спостерігаються в Чернівецькому, Оратівському, Чечельницькому районах.

У третьому розділі – “Структура і територіальна організація ТРК Вінницької області” проведено структуризацію ТРК з виділенням функціонально-компонентної, функціонально-територіальної, функціонально-управлінської структур; визначені основні напрямки перспективного розвитку й удосконалення територіальної організації ТРК Вінницької області.

Функціонально-компонентну структуру ТРК Вінницької області складають 931 закладів, з яких 30 лікувальні установи, 809 – заклади оздоровчо-спортивної рекреації, 92 – заклади туризму і пізнавальної рекреації. В структурі територіально-рекреаційного комплексу значно переважають оздоровчі заклади (87%), які спеціалізуються на оздоровчому відпочинку. Ці заклади представлені базами відпочинку (3) та дитячими оздоровчими таборами (806) загальною кількістю 442 місць. В оздоровчих закладах області щорічно оздоровлюється близько 90 тис. чол. Слід відмітити суттєву перевагу в структурі оздоровчих закладів - дитячих таборів. Найбільша кількість таборів розташувалась у Вінницькому, Могилів-Подільському, Хмільницькому районах. В межах області розташовано також 3 бази відпочинку, які спеціалізуються на загальнооздоровчому відпочинку. Курортно-лікувальна рекреація на території області представлена 30 лікувальними закладами - 23 – санаторії, 1 пансіонат з лікуванням, 6 – санаторіїв-профілакторіїв, із загальною кількістю місць у місяць максимального заповнення – 6159. В лікувальних закладах області щорічно одержують лікування більше 60 тис. чол. Рекреаційною зоною області є м. Хмільник з унікальними природними рекреаційними ресурсами, де розташований ряд санаторіїв: ЦВКС “Хмільник”, МРЦ “Південний Буг”, “Радон”, “Поділля” та ін. Відомі в області та за її межами і такі санаторії, як “Авангард” в м. Немирів, “Сокілець” в с. Сокілець Немирівського району тощо. У розміщенні лікувально-оздоровчих закладів Вінницької області можна виділити наступні особливості: орієнтація на природні рекреаційні ресурси – мінеральні води, лікувальні грязі, значні лісові масиви та мальовничість території. Розвитку пізнавальної рекреації у Вінницькій області сприяє наявність великої кількості пам’яток історії, архітектури, археології та мистецтва, з них 146 мають державне значення; а також 25 готелей, 25 музеїв та 42 ліцензованих туристичних підприємства. Культурно-розважальний напрямок рекреаційної діяльності передбачає ознайомлення з історико-культурними пам’ятками області, відвідування музеїв, фестивалів та інших об’єктів культури. Кількість екскурсантів у 2005 р. склала 19,3 тис. чол, що на 7% більше попереднього року. На сучасному етапі важливого значення набуває розвиток туристично-альтернативного (відновлювального) напрямку рекреаційної діяльності. Даний напрямок є формою активного відпочинку з екологічно значимим наповненням Серед напрямків екотуризму у межах Вінницької області, на нашу думку, доцільно розвивати: археологічний туризм, ландшафтно-екологічний, гідроекологічний, агроекологічний туризм та багато інших. Зважаючи на аграрну спеціалізацію Вінниччини важливим напрямком рекреаційної діяльності є сільський зелений туризм. На сучасному етапі сільський зелений туризм розвивається в багатьох районах області, серед яких слід назвати Барський, Муровано-Куриловецький, Погребищенський, Могилів-Подільський.

Враховуючи характер рекреаційної спеціалізації та ступінь її розвитку, рівень рекреаційної освоєності території, схожість проблем перспективного розвитку з позицій рекреації, наявність рекреаційних ресурсів та їх територіальні комбінації, керуючись принципом єдності рекреаційного районування з адміністративно-територіальним поділом, у роботі пропонується виділити на території Вінницької області 55 елементів територіальної структури: 6 рекреаційних районів (Центральний (Середньобузький), Північний (Верхньобузький), Південний (Придністровський), Західний (Середньомурафський), Північно-Східний, Південно-Східний (рис. 2)); 13 рекреаційних центрів; 36 рекреаційних пунктів.

Особливістю територіальної структури рекреаційного комплексу Вінницької області є нерівномірність розміщення її елементів. Основні структурні елементи – рекреаційні пункти і центри сформувались вздовж річок, зокрема Південного Бугу та Дністра; на території області відсутні сформовані рекреаційні вузли, Вінниця – найбільший рекреаційний центр області, одночасно виконує функції організаційного ядра обласного територіально-рекреаційного комплексу.

Найбільш сформованим є Центральний (Середньобузький) рекреаційний район, що розташований в середній течії річки Південний Буг. Район охоплює території Вінницького, Тульчинського, Тиврівського, Немирівського, Тростянецького та Гайсинського адміністративних районів та виконує оздоровчо-спортивно-лікувально-пізнавальну функцію. На території Центрального рекреаційного району можна виділити 5 рекреаційних центрів та 12 рекреаційних пунктів. Важливу роль у формуванні територіально-рекреаційного комплексу області відіграє рекреаційний поліфункціональний центр Вінниця, що знаходиться у вузлі залізничних, автомобільних магістралей та повітряних трас, має досить забезпечену матеріально-технічну базу. Важливими лікувально-пізнавальними рекреаційними центрами є Тульчин, Немирів, Ладижин, лікувально-оздоровчим центром є с. Степашки Гайсинського району. Серед рекреаційних пунктів району слід виділити: с. Тиманівка Тульчинського району, с. Сокілець Немирівського району, м. Гнівань Тиврівського району, с. Журалівка Тульчинського району, с. Ободівка Тростянецького району, с. Селище Тиврівського району, с. Вовчок Немирівського району, м. Гайсин, смт. Тиврів, смт Брацлав, с. Новоселівка Гайсинського району, смт Вороновиця Вінницького району.

Північний (Верхньобузький) рекреаційний район розміщений у верхній течії р. Південний Буг. Він охоплює Хмільницький, Калинівський та Літинський адміністративні райони. Має найбільші в області запаси мінеральних радонових вод та лікувальних грязей, 23 об’єкти природно-заповідного фонду (у т.ч. – 6 – загальнодержавного значення), близько 373 історико-культурних пам’яток. На території Північного рекреаційного району можна виділити в якості основного притягуючого ядра лікувально-пізнавальний рекреаційний центр м. Хмільник; 5 рекреаційних пунктів: с. Сосни Літинського району, смт Літин, с. Хомутинці Калинівського району, с. Дяківці Літинського району, с. Порик Хмільницького району. Північний рекреаційний район спеціалізується на розвитку лікувальної та пізнавальної рекреації.

Південний (Придністровський) рекреаційний район розташований в басейні Дністра і об’єднує території Муровано-Куриловецького, Могилів-Подільського, Чернівецького, Ямпільського та Томашпільського адміністративних районів. Домінуючою є оздоровчо-пізнавальна функція, в районі сприятливі умови для всіх видів рекреаційної діяльності – лікування, спортивного туризму, пляжно-купального відпочинку, екскурсійної діяльності, мисливства, рибальства. На території Південного рекреаційного району можна виділити 2 рекреаційних центри (міста Могилів-Подільський, Ямпіль) та 4 рекреаційних пункти: с. Буша Ямпільського району, смт Чернівці, смт Томашпіль і с. Петрошівка Ямпільського району. Ядром району є Могилів-Подільський поліфункціональний рекреаційний центр. Обслуговування рекреантів на території району здійснюють заклади інфраструктури: 3 готелі, 276 закладів торгівлі і 118 ресторанного господарства, 2 санаторія і 1 пансіонат з лікуванням, де щорічно оздоровлюються близько 2,5 тис. чол.

Західний (Середньомурафський) оздоровчо-пізнавальний рекреаційний район розташований в межах Барського, Жмеринського та Шаргородського адміністративних районів. Це один з найменших за площею рекреаційних районів області, проте висока транспортна доступність, наявність 2 санаторіїв (Северинівський та Маньковецький тубсанаторії), санаторію-профілакторію “Залізничник”, 3 позаміських оздоровчих дитячих таборів, 434 історико-культурних пам’яток, 43 об’єкти природно-заповідного фонду визначають розвиток рекреаційної діяльності. Негативним фактором виступає недостатня забезпеченість санаторно-курортними закладами та підприємствами готельного господарства. На території рекреаційного району можна виділити 2 рекреаційні центри – Шаргород та Бар та 6 рекреаційних пунктів: м. Жмеринка, с. Северинівка Жмеринського району, с. Маньківці Барського району, с. Клекотина Шаргородського району, с. Митки Барського району, смт Браїлів.

На даний час в стадії формування знаходиться Північно-Східний