НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ЧАУ ТХІ ХАНЬ ВАН

УДК 349.41 (597+477)

ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО СОЦІАЛІСТИЧНОЇ

РЕСПУБЛІКИ В'ЄТНАМ І УКРАЇНИ: ПОРШНЯЛЬНО-

ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Шульга Михайло Васильович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри екологічного права.

Офіційні опоненти:

-

-

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра трудового, аграрного та екологічного права, Міністерство освіти і науки України, м. Львів.

Захист відбудеться 05 червня 2007 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 04 травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Спасибо-Фатєєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Радикальні зміни виробничих відносин і суттєві перетворення у всіх сферах суспільного життя Соціалістичної Республіки В’єтнам (СРВ) як результат реалізації курсу на перехід від командно-адміністративної системи управління до демократичної, ринково орієнтованої зажадали істотного реформування і всієї юридичної надбудови республіки, яка до цих пір залишається однією з країн, де зберігається модернізована соціалістична правова система.

Докорінні зміни земельного ладу в СРВ в останні роки викликали необхідність пошуку, обґрунтування і розробки нових підходів до вирішення численних проблем правового регулювання земельних відносин або їх окремих аспектів. У зв'язку з викладеним, особливої актуальності набуває порівняльно-правове дослідження означених земельно-правових проблем, які є характерними не тільки для СРВ, але мають важливе значення і для України. Актуальність порівняльного аналізу земельного законодавства СРВ і України полягає перш за все в тому, що подальший розвиток земельного законодавства СРВ має здійснюватися з урахуванням досвіду правового регулювання земельних відносин в інших державах, зокрема в Україні. Порівняльне дослідження земельно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини в СРВ і Україні, дозволить спрогнозувати шляхи подальшого розвитку земельного законодавства. Критична оцінка іноземного правового досвіду створюватиме можливість для розробки рекомендацій про корисність або недоцільність його запозичення в процесі правової регламентації земельних відносин, запровадження механізмів для удосконалення відповідних правових приписів, а також виявлення найбільш ефективних засобів правового регулювання земельних відносин в сучасних умовах.

Потреба в порівняльному дослідженні земельного законодавства СРВ і України обумовлена ще і тим, що в сучасній науці земельного права України ця проблема не була предметом спеціальної уваги. Викладені обставини й обумовили вибір теми даного дослідження.

Вихідними даними для розробки теми стали теоретичні дослідження, які проводили в’єтнамські фахівці в галузі земельного права: Дао Чи Ук, Динь Дик Шинь, Ле Ван Ти, Лий Ха Ви, Лионг Минь Ки, Май Нгок Кионг, Нгуен Нок Дин, Нгуен Нгок Куанг, Нгуен Хий Дат, Чан Куанг Ху, Фам Хуан Хоанг, Нгуен Ван Тхао, Нгуен Хий Дам, Нгуен Куанг Туен, Фам Зуй Нгиа та ін.

Важливим теоретичним підгрунтям для дисертаційного дослідження стали праці відомих українських правознавців: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бондаря, Ю.О. Вовка, О.А. Вівчаренка, А.П. Гетьмана, С.В. Гринька, В.К. Гуревського, Г.П. Заставської, І.І. Каракаша, Т.О. Коваленко, Д.В. Ковальского, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснової, П.Ф. Кулинича, О.М. Мірошниченко, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, О.О. Погрібного, О.М. Пащенка, В.І. Семчика, Н.І. Титової, В.І. Федоровича, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, В.З. Янчука та ін.

Крім того, серед теоретичних розробок зарубіжних науковців у галузі земельного права, перш за все, слід зазначити праці Г.А. Аксеньонка, В.П. Балезіна, С.О. Боголюбова, М.М. Бринчука, Г.Ю. Бистрова, О.К. Голіченкова, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г. Жарікова, І.О. Іконицької, О.М. Козир, М.І. Краснова, О.І. Крассова, Н.Т. Осипова, М.О. Сиродоєва та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення правового регулювання екологічних відносин” Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (державна реєстрація № 0106U002290).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у поглибленні земельно-правової теорії та практики застосування земельно-правових норм на підставі порівняльного аналізу земельного законодавства СРВ і України.

Завдання дослідження, відображаючи конкретизацію його мети, полягають в наступному: фундаментальному опрацюванні загальнотеоретичної, спеціально-юридичної літератури, а також законодавства, що регулює земельні відносини в СРВ і Україні; практики застосування основних положень земельного законодавства і рівня нормативно-правового забезпечення регламентації земельних відносин в цих країнах; розкриття змісту наукових категорій, що стосуються права власності на землю та права користування нею, а також інших інститутів земельного права; дослідження в порівняльно-правовому аспекті основних загальних та відмінних рис правовідносин власності на землю та користування нею для формулювання на основі відповідних висновків та всебічного обґрунтування пропозицій щодо удосконалення земельного законодавства.

Об'єктом дослідження є земельно-правові акти та інші правові документи різних рівнів юридичної сили, що регулюють земельні відносини, результати наукових досліджень і матеріали загальної теорії права, земельного права та інших галузей права, практика застосування земельно-правових норм в СРВ і Україні.

Предмет дослідження складають відповідні суспільні відносини, що виникають з приводу землі, як об’єкта природи, засобу виробництва і територіально-просторової основи, її використання й охорони і потребують адекватного правового регулювання в СРВ і Україні.

Методологічною основою дисертації виступає науковий порівняльно-правовий аналіз приписів земельного законодавства СРВ і України, необхідність проведення якого викликана потребою виявлення залежності фактичного стану суспільних земельних відносин від рівня їх правової урегульованості, що зумовило застосування, передовсім, методу діалектики. У ході підготовки дисертації були використані також методи історичного, порівняльно-правового, формально-логічного, структурно-функціонального, системного аналізу та комплексний метод. Дослідження становлення та розвитку земельного законодавства СРВ здійснювалося за допомогою методу історичного аналізу. Порівняльно-правовий метод покладений в основу аналізу земельного законодавства СРВ та відповідного законодавства України. Тлумачення норм права у поєднанні з формально-логічним методом слугували виявленню недоліків існуючого механізму правового забезпечення власності на землю та користування нею в СРВ і Україні, а також шляхів його вдосконалення.

Метод системного аналізу використано під час виділення ознак права власності на землю та права користування нею, а також визначення їх місця в системі земельного права СРВ і України. За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень, прикладних положень дисертаційного дослідження, а також наукових положень, що виносяться на захист.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в земельно-правовій теорії України вперше проведений порівняльно-правовий аналіз земельного законодавства СРВ і України. Новизна дослідження характеризується положеннями, висновками і пропозиціями, що виносяться на захист, найважливішими з яких є наступні. Уперше:

- на підставі детального наукового аналізу становлення і розвитку земельного законодавства на території нинішньої СРВ, що функціонує як “масив” земельно-правових актів, обґрунтована та запропонована періодизація його формування. Доводиться, що сучасний розвиток земельного законодавства СРВ здійснюється з урахуванням інституціонального принципу, реалізація якого на відміну від України пов'язана з прийняттям підзаконних земельно-правових актів;

- зроблено висновок, що головний спеціалізований акт, який регулює земельні відносини в СРВ – чинний Земельний закон 2003 р., будучи внутрішньогалузевим кодифікованим актом, за своєю зовнішньою формою вираження і внутрішнім змістом відрізняється від “класичних” кодифікованих актів. Обґрунтовується, що пріоритетним і перспективним напрямком подальшого розвитку і вдосконалення земельного законодавства має бути його галузева кодифікація;

- на підставі аналізу земельно-правового та цивілістичного підходів до визначення поняття права власності на землю автор стверджує, що таким правом слід вважати врегульовані нормами земельного та інших галузей законодавства суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею з урахуванням вимог земельного законодавства, які стосуються цільового використання землі, забезпечення екологічної безпеки, а також встановлених обмежень та обтяжень;

- обґрунтовується висновок, що самостійним видом використання земель в СРВ виступає право інвестиційного землекористування; всебічно аргументована доцільність формування на рівні земельного законодавства України аналогічного виду використання земель;

- суттєве розширення обсягу прав землекористувачів, зокрема, щодо відчуження земельних прав та зміни цільового призначення земельних ділянок, розглядається в якості одного з істотних проявів демократизації державної власності на землю в СРВ. Обґрунтовується, що викладений підхід, який стосується розширення прав землекористувачів, було б доречним реалізувати в законодавчому порядку й щодо державної та комунальної права власності на землю в Україні;

- стверджується, що функціонування ринку прав на використання земельних ділянок в умовах загальнонародної власності на землю в СРВ виступає одним з найбільш оптимальних варіантів забезпечення суспільних інтересів;

- зроблено висновок про те, що розширення переліку підстав виникнення права землекористування в сучасних умовах, зокрема, за рахунок застосування договірних засад, визнання земельних прав державою, придбання їх на конкурентних началах відповідає вимогам формування соціально орієнтованої ринкової економіки.

Отримало подальший розвиток:

- дослідження питань, пов'язаних із зміною цільового призначення земельних ділянок і наданням їх у користування;

- положення про те, що землеохоронні відносини виступають обов'язковою складовою предмету земельного права СРВ і потребують відповідної правової регламентації;

- теза про те, що єдність земельного фонду як об'єкта права власності на землю обумовлена конституційним принципом єдності державного управління землями у відповідності з єдиним планом;

- дослідження підстав та порядку виникнення права постійного користування землею, запропонована класифікація цих підстав.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їхнього використання для удосконалення земельного законодавства СРВ і України, що буде сприяти більш ефективному регулюванню земельних відносин, а також усуненню недоліків правової регламентації в зазначеній сфері.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсу “Земельне право” в навчальних закладах України і СРВ, а також при підготовці підручників і навчальних посібників з цієї дисципліни.

Апробація результатів дисертації. Робота і публікації, що розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні” (м. Харків, 25 травня 2004 р.); Науково-практичній конференції “Проблеми правового забезпечення економічної і соціальної політики в Україні” (м. Харків, 24-25 травня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теоретичні і практичні проблеми реалізації Конституції України” (м. Харків, 29-30 червня 2006 р.); засіданнях кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображені в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків, переліку використаних джерел. Обсяг дисертації – 191 стор., список використаних літературних джерел складає 203 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; визначається методологічна та теоретична основа дослідження, його об’єкт та предмет; мета та основні завдання; сформульовано основні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів та ступінь їх новизни; висвітлюється зв'язок роботи з програмами і темами наукових досліджень в Україні з проблем удосконалення законодавства в умовах ринку; розкривається практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації у теорії земельного права, законотворенні, правозастосуванні, навчально-методичній діяльності.

Розділ I “Загальна характеристика земельного законодавства Соціалістичної Республіки В’єтнам” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Становлення та розвиток земельного законодавства Соціалістичної Республіки В’єтнам” за матеріалами джерел історико-правової та земельно-правової науки сучасної СРВ досліджено генезу формування земельного законодавства, обумовлену специфікою становлення та розвитку правової системи СРВ. З урахуванням особливостей, притаманних правовій регламентації земельних відносин на різних етапах державотворення, запропоновано наступну періодизацію розвитку земельного законодавства: І етап – доколоніальний період; ІІ етап – колоніальна доба (1884-1945 рр.); ІІІ етап – період народно-демократичної революції (1945-1975 рр.); IV етап – соціалістична доба (1975 р.-теперешній час). Особливість першого етапу полягає в тому, що в умовах східної деспотії, яка характеризувала в’єтнамську державність, домінуючу роль в регулюванні земельних відносин відігравали морально-етичні норми та правові звичаї. В подальшому на правову регламентацію земельних відносин суттєво вплинув французький колоніальний режим. Істотні зміни в розвитку земельного законодавства В’єтнаму пов’язані з перемогою Серпневої народно-демократичної революції 1945 р. та прийняттям Конституції Демократичної республіки В’єтнам (1946 р.) і Закону ДРВ “Про аграрну реформу” (1953 р.). Конституція ДРВ в редакції 1959 р., яка закріпила основи правової системи соціалістичного типу, передбачила колективну і приватну власність на землю поряд з державною власністю (ст. 14), а також оголосила природні багатства, в тому числі і неосвоєну землю всенародною власністю (ст. 12). Але земельне законодавство розвивалося вкрай хаотично і за весь час існування ДРВ не було кодифіковано.

Проголошення в 1976 р. Соціалістичної Республіки В’єтнам та прийняття Конституції СРВ (1980 р.) започаткувало нинішній етап розвитку земельного законодавства. Закріплення на конституційному рівні загальнонародної власності на землю та принципу єдності державного управління землями мало не лише важливе політичне і економічне, а й правове значення. Реалізація конституційних положень обумовила прийняття в 1987 р. загальнов’єтнамського Земельного закону, який фактично заклав основу кодифікації земельного законодавства. Однак стрімкий соціально-економічний розвиток країни та орієнтація на формування підвалин ринкової економіки зробили необхідним внесення суттєвих змін і в земельно-правове регулювання. Чергова редакція Земельного закону СРВ (1993 р.), внесені зміни та доповнення до нього і, нарешті, чинна редакція Земельного закону СРВ (2003 р.) удосконалили правове регулювання земельних відносин.

У підрозділі 1.2. “Земельний закон СРВ – основний спеціалізований нормативний акт, який регулює земельні відносини” досліджується у порівняльно-правовому аспекті зміст, форма та характерні риси цього основного джерела земельного права СРВ. Аналіз Земельного закону зроблено з урахуванням того, що функціонування правової системи СРВ, як і України, в сучасних умовах здійснюється в формах і напрямках, характерних для романо-германського права.

Як головне джерело земельного права СРВ цей закон, по-перше, більш детально регламентує земельні відносини у порівнянні з попередніми законами, по-друге, закріплює ряд новел, невідомих раніше земельному законодавству.

Порівняльний аналіз чинних Земельного закону СРВ і Земельного кодексу України свідчить про те, що вони мають тотожні та відмінні риси. Їх тотожність полягає перш за все в тому, що обидва нормативні акти, займають чільне місце в національних системах земельного законодавства, виступають основними спеціалізованими джерелами земельного права. Саме вони формують та закріплюють основні засади державної земельної політики на перспективу, головною метою якої виступає формування такого земельного ладу, який би відповідав вимогам побудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Тотожність аналізованих актів проявляється і також в їх науковому значенні – вони дозволяють окреслити предмет сучасного земельного права СРВ і України. Спільна риса цих земельно-правових актів полягає ще і в тому, що сформульовані і закріплені в них основні поняття і принципи, базові положення потребують свого розвитку та деталізації в інших актах земельного законодавства. Об'єднує Земельний закон і Земельний кодекс інституціональний підхід до розвитку земельного законодавства.

Головною відмінністю спеціалізованих актів, які регулюють земельні відносини в СРВ і в Україні, є те, що вони мають неоднакову правову форму. В першому випадку мається на увазі закон, у другому – кодекс. Суттєва відмінна риса Земельного закону вбачається ще і в тому, що його норми є недостатньо екологізованими, і він фактично залишає неврегульованими землеохоронні відносини.

Позитивним моментом, яким характеризується зміст Земельного закону, виступає детальна та всебічна регламентація відносин у сфері управління використанням земель. Земельний кодекс України аналогічному аспекту приділяє, на жаль, недостатньо уваги.

На основі всебічного аналізу чинного Земельного закону СРВ констатується, що його прийняття не призвело, на жаль, до кодифікації земельного законодавства хоч даний закон фактично є внутрішньогалузевим кодифікованим актом.

У підрозділі 1.3. “Підзаконні земельно-правові акти” досліджується в порівняльному аспекті стан чинних підзаконних земельно-правових актів, аналізуються питання нормотворчої діяльності, пов’язані з формуванням та розвитком галузі земельного законодавства, а також вирішенням завдань щодо удосконалення земельного законодавства СРВ. На підставі аналізу загальнотеоретичних положень щодо співвідношення законів та підзаконних актів та характеристики системи органів, правомочних приймати підзаконні акти, зазначається, що необхідність їх прийняття об’єктивно обумовлена наступними чинниками. По-перше, існує об’єктивна потреба в організаційному забезпеченні реалізації чинного Земельного закону СРВ як внутрішньогалузевого кодифікованого акту. Відповідний обов’язок ст. 146 Земельного закону покладена на Уряд СРВ, який на підзаконному рівні має приймати відповідні постанови. По-друге, прийняття підзаконних земельно-правових актів іноді обумовлюється необхідністю оперативного врегулювання певних земельних відносин або їх окремих аспектів. По-третє, нормативно-правові акти підзаконного рівня мають деталізувати і конкретизувати окремі положення Земельного закону.

Розглядаючи перспективи розвитку земельного законодавства з урахуванням інституціонального підходу, автор доходить висновку, що в основі такого підходу лежить прийняття відповідних підзаконних земельно-правових актів, а не спеціальних законів, як це має місце в Україні. Окрема увага приділяється аналізу відомчих земельно-правових актів, які в умовах СРВ не підлягають державній реєстрації. Серед підстав нормотворчої діяльності, наприклад, міністерств і відомств пропонується виокремлювати три групи, які розрізняються головним чином ступенем деталізації визначення кола питань, з яких можуть прийматися відомчі акти.

Значна питома вага підзаконних земельно-правових актів, виданих на розвиток принципових положень Земельного закону СРВ, по-перше, складає особливість правового врегулювання земельних відносин, по-друге, свідчить про те, що в сучасних умовах здійснюється формування земельного законодавства як самостійної галузі в системі права СРВ.

У підрозділі 1.4. “Основні напрямки вдосконалення земельного законодавства” визначаються та досліджуються тенденції та напрямки розвитку і вдосконалення земельного законодавства СРВ і України. Чинне земельне законодавство СРВ, що характеризується як законодавство перехідного періоду, являє собою достатньо складну іноді суперечливу сукупність правових приписів, що містяться як у спеціалізованих земельно-правових актах, так і в розпорошених по значній кількості нормативних актів різної юридичної сили та характеру. Пріоритетним і перспективним напрямком подальшого розвитку і вдосконалення земельного законодавства СРВ має бути його галузева кодифікація, яка забезпечить підвищення рівня ефективності правового регулювання земельних відносин. Розробка та прийняття загальногалузевого замість внутрішньогалузевого кодифікованого земельно-правового акта сприятиме завершенню формування земельного права як самостійної галузі, дозволить упорядкувати його структурні складові, забезпечить цілісність та системність, які притаманні будь-якій галузі права. Оскільки реалізація такого підходу нерозривно пов’язана із створенням відповідної методологічної основи, на підставі критичного аналізу висловлених в сучасній український земельно-правовій науці точок зору щодо напрямків вдосконалення земельного законодавства, автор робить висновок, що концепція, присвячена вдосконаленню земельно-правових норм СРВ, має бути закріплена на законодавчому рівні.

Самостійний напрямок подальшого розвитку земельного законодавства вбачається в набутті ним ринкової орієнтації, що відповідатиме процесам соціально-економічних перетворень, які відбуваються останнім часом.

У ІІ розділі “Право власності на землю в СРВ і в Україні: порівняльний аналіз”, який складається з трьох підрозділів, досліджуються основні питання, що стосуються сутності права власності на землю, форм та об’єктно-суб’єктного складу.

Підрозділ 2.1. “Загальні правові засади власності на землю” присвячений дослідженню загальнотеоретичних проблем права власності на землю.

Відносини власності, що визначають основи державного і суспільного устрою і регулюються передовсім цивільним законодавством, за своїм характером різнорідні і як складна категорія охоплюють не тільки майнові, а й природні об’єкти, зокрема, землю. З урахуванням специфіки землі як об’єкта права власності регламентація відповідних відносин здійснюється нормами не тільки цивільного, а й інших галузей законодавства. Відносини власності на землю є предметом регулювання в першу чергу земельно-правових норм. Це пов’язано з тим, що земля, на відміну від матеріальних об’єктів, що створюються працею людини, залишається головним чинником соціально-економічного розвитку. Аналіз земельно-правового та цивілістичного підходів до визначення поняття права власності на землю дає підстави вважати, що під цим правом треба розуміти врегульовані нормами земельного та інших галузей законодавства суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею з урахуванням вимог земельного законодавства, які стосуються цільового використання землі, забезпечення екологічної безпеки, а також встановлених обмежень та обтяжень.

У підрозділі 2.2. “Форми власності на землю” розкривається поняття форми власності на цей природний об’єкт, в основу виникнення якої покладено об’єктивно існуючі земельні інтереси певних суб’єктів, способи привласнення земельних ресурсів та суспільні земельні відносини. Визнання землі на конституційному рівні в СРВ загальнонародною власністю, а в Україні – власністю Українського народу характеризується різними правовими наслідками. В першому випадку земля фактично має статус державної власності, у другому – Земельний кодекс України виокремлює три самостійні форми власності на землю.

Досліджуючи співвідношення правового регулювання суспільних відносин щодо землі як об’єкта права загальнонародної і державної власності, автор приходить до висновку про фактичну тотожність цих категорій. Проголошення за радянських часів в Україні власності на землю державною (загальнонародною), загальним надбанням усього радянського народу виступало лише правовим підгрунтям для формування і укріплення державно-бюрократичної системи. Реально ж функціонувала монополія державної власності на землю.

Законодавець СРВ, зберігаючи єдину форму власності на землю, закріпив можливість здійснення землекористувачами розпорядницьких дій щодо належних їм прав на земельні ділянки. Ці права виступають предметом цивільно-правових угод в межах і на умовах, визначених земельним та цивільним законодавством. Такий підхід, на думку автора, є виправданим, він дозволяє поєднати планову економіку з ринковою, забезпечити найбільш оптимальний режим для іноземних інвестицій і т. і.

Підрозділ 2.3. “Суб’єктно-об’єктний склад права власності на землю” присвячений порівняльному дослідженню проблем, пов’язаних із закріпленням в законодавстві СРВ і України кола суб’єктів та об’єктів права власності на землю.

Земельний закон СРВ передбачає, що земля в країні належить всьому народу, а держава виступає як представник власника. Разом з тим, Цивільним кодексом СРВ (ст. 205) визначено, що земля є загальнонародною власністю, держава здійснює права власника і в особі Уряду управляє нею. Аналіз сукупності правових приписів, що регулюють статус суб’єкта права власності на землю в СРВ, свідчить про те, що єдиний власник – держава, яка діючи в особі Уряду, здійснює власницькі правомочності. При цьому держава фактично має статус виключного власника, оскільки ніхто інший окрім неї не може мати права власності на землю.

Характеризуючи багатосуб’єктність права власності на землю в Україні як прояв демократизації відносин права власності на землю та аналізуючи конституційні положення щодо визнання Українського народу виключним власником землі та інших природних ресурсів, автор виходить з того, що зміст ст. 13 Конституції України має перш за все соціально-політичне значення. Держава Україна на відміну від СРВ не виступає виключним власником землі, оскільки окрім неї Земельний кодекс України (ст. 80) серед суб’єктів права власності на землю називає громадян та юридичні особи, а також територіальні громади. Особливістю земельного фонду як об’єкта права власності на землю в СРВ виступає його єдність, обумовлена конституційним принципом єдності державного управління землями у відповідності з єдиним планом. Єдність земельного фонду не тільки складає основу територіальної цілісності незалежної держави, а й створює реальну можливість державі здійснювати належне їй право власності на землю.

Державний земельний фонд СРВ включає всього три самостійні категорії: сільськогосподарські і несільськогосподарські землі та ті, що не використовуються. Наведена класифікація земель, в основу якої покладено їх цільове призначення, вбачається занадто загальною. Викладене дозволяє констатувати, що передбачена ст. 19 Земельного кодексу України класифікація земель є більш грунтовною, цілісною та логічно послідовною.

Розділ ІІІ “Право користування землею за законодавством СРВ і України (порівняльний аспект)” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню в порівняльному аспекті найбільш актуальних проблем, що стосуються права користування землею.

У підрозділі 3.1. “Основні риси, що характеризують сучасне право землекористування” аналізується сутність та риси, притаманні сучасному праву використання земельних ділянок. Суттєва особливість права землекористування в СРВ полягає в тому, що землекористувачі наділені законодавством правом вчиняти розпорядницькі дії щодо права на використання земельної ділянки. Йдеться, зокрема, про можливість відчуження землекористувачем такого права на земельну ділянку, яке може здійснюватися у відповідних формах та порядку, встановлених законом. Крім того, землекористувачі згідно зі ст. 36 Земельного закону СРВ мають право змінювати в установленому порядку цільове призначення земельних ділянок. Як відомо, здійснення наведених дій складає в Україні прерогативу лише власників земельних ділянок. Викладена позиція законодавця СРВ щодо розширення прав землекористувачів цілком виправдана в умовах ринкових відносин.

Певні відмінності права землекористування СРВ пов’язані з виникненням та посвідченням прав на земельні ділянки. Так, на відміну від України виникнення (набуття) права землекористування здійснюється за плату. Крім того, законодавство СРВ містить додаткові підстави виникнення цього права.

Посвідчення права землекористування згідно із Земельним законом СРВ на відміну від Земельного кодексу України, відповідно до якого зазначене право посвідчується державними актами, пов'язується з реєстрацією цього права та отриманням особою сертифіката на право землекористування.

У підрозділі 3.2. “Види права користування землею” досліджується правова класифікація видів права землевикористання з урахуванням різних критеріїв. Приймаючи за основу класифікації права користування землею, наприклад, суб’єктний склад, автор акцентує увагу на особливостях, притаманних такому землекористувачу як сімейне господарство в СРВ. Воно створюється фізичними особами, не визнається юридичною особою і вважається законом самостійним землекористувачем. Але його статус визначений недостатньо чітко. Певні риси цього суб’єкта схожі з тими, які характеризують особисте селянське господарство в Україні. Між тим в останньому випадку ведення особистого селянського господарства пов’язане з використанням земель сільськогосподарського призначення окремою фізичною особою індивідуально або групою осіб для здійснення непідприємницької діяльності. Зазначені особи перебувають в родинних чи сімейних відносинах і спільно проживають. Аргументується, що позиція законодавства України з цього приводу є більш привабливою та виваженою.

Певною специфікою характеризується статус такого землекористувача як громада, що не відноситься до юридичних осіб, але виступає груповим суб’єктом-землекористувачем, існування якого обумовлене національними особливостями СРВ, специфікою традицій та звичаїв, що склалися в межах окремих територій.

Дослідження проблем, пов’язаних з використанням земель для здійснення іноземного інвестування, дозволило автору прийти до висновку про функціонування відповідного виду використання земель, який було б доречним адаптувати і в умовах України.

Підрозділ 3.3. “Постійне право користування землею” присвячений порівняльному аналізу цього інституту в умовах багатосуб’єктності права власності на землю в Україні та права державної власності на землю в СРВ.

Чинний Земельний закон поряд із тимчасовим землекористуванням виокремлює довгострокове користування землею без встановлення строку, тобто фактично закріплює постійне користування землею в якості основної форми правового забезпечення публічних інтересів при використанні земель. Суттєва відмінність постійного користування землею полягає перш за все в суб’єктному складі постійних землекористувачів. В Україні на постійній основі використання землі здійснює лише обмежене коло юридичних осіб. В СРВ не можуть виступати постійними землекористувачами тільки іноземні фізичні та юридичні особи.

Відмінні риси притаманні також об’єкту права постійного користування землею, порядку та підставам виникнення цього права. Так, в СРВ земельні ділянки в постійне користування надаються переважно за рахунок несільськогосподарських земель. Це право може виникати і на підставі цивільно-правових угод. Крім того, обсяг земельних прав постійних землекористувачів у СРВ ширше ніж в Україні. Вони можуть, наприклад, відчужувати належне їм право постійного користування землею та в установленому порядку змінювати цільове призначення земельних ділянок. Відмінність земельно-правових приписів, які регулюють схожі суспільні відносини у сфері постійного землекористування в СРВ і Україні, обумовлені національними особливостями, специфікою земельного ладу і деякими іншими факторами.

У висновках викладені теоретичні підсумки дослідження, які мають наукове і практичне значення та висловлені відповідні рекомендації щодо вдосконалення законодавства СРВ і України, яке регламентує земельні відносини.

Основні результати дослідження, в яких певною мірою відображається наукова новизна та актуальність обраної теми, наводяться наприкінці кожного розділу, однак видається необхідним викладення найбільш вагомих та суттєвих висновків.

Формування земельного законодавства СРВ обумовлено специфікою становлення та розвитку її правової системи. З урахуванням особливостей, притаманних правовій регламентації земельних відносин запропонована періодизація його розвитку, яка включає чотири відносно самостійні етапи.

Земельний закон СРВ (2003 р.) і Земельний кодекс України (2001 р.) мають тотожні та відмінні риси. Виступаючи основними спеціалізованими джерелами земельного права, вони закріплюють основні засади державної земельної політики на перспективу; дозволяють окреслити предмет сучасного земельного права СРВ і України; їх основні поняття, принципи і базові положення потребують розвитку та деталізації в інших актах земельного законодавства.

Обґрунтовується висновок, що пріоритетним і перспективним напрямком подальшого розвитку і вдосконалення земельного законодавства СРВ має бути його галузева кодифікація. Прийняття Земельного кодексу СРВ з урахуванням його статусу в романо-германському праві обумовлено тим, що в ньому мають бути сформульовані норми, які визначатимуть нормативні основи галузі земельного законодавства; він регулюватиме обширну сферу відносин і виступатиме підсумком удосконалення законодавства; буде очолювати систему взаємозалежних нормативних актів і т.п.

Правове забезпечення раціонального та ефективного використання земельного фонду СРВ здійснюється переважно нормами інституту державного управління землями, розгалужена система яких має значну питому вагу.

Виходячи із земельно-правового та цивілістичного підходів до визначення поняття права власності на землю, вбачається доцільним визначати зазначене право як врегульовані нормами земельного та інших галузей законодавства суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею з урахуванням вимог земельного законодавства, які стосуються цільового використання землі, забезпечення екологічної безпеки, а також встановлених обмежень та обтяжень.

Співвідношення правового регулювання суспільних відносин щодо землі як об'єкта права загальнонародної і державної власності дає підстави для висновку про фактичну тотожність цих категорій.

Функціонування в СРВ єдиної форми власності на землю, суб'єктом якої виступає держава, не виключає демократизації цієї власності шляхом надання землекористувачам можливості розпоряджатися правами на земельні ділянки.

Набуття права землекористування на платних засадах, використання земельних ділянок за плату та можливість здійснення землекористувачами відчуження прав на земельні ділянки свідчить про формування ринку земельних прав в СРВ.

Список праць, опублікованих за темою дисертації:

1. Чау Тхи Хань Ван “Право собственности на землю по законодательству Вьетнама и Украины: сравнительный аспект” // Проблеми законності. – 2004. – № 70. – С. 148-155.

2. Чау Тхи Хань Ван “Порівняльний аналіз правових норм, що регулюють орендне землекористування у В'єтнамі і в Україні” // Державне будівництво та місцеве самоврядування (збірник наукових праць). – 2004. – № 8. – С. 194-201.

3. Чау Тхи Хань Ван “Особливості права постійного землекористування у В'єтнамі” // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 4. – С. 201-205.

4. Чау Тхі Хань Ван “Актуальные вопросы права собственности на землю во Вьетнаме” // Актуальні проблеми правознавства (до 200-річчя Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого). – 2004. – С. 128-130.

5. Чау Тхі Хань Ван “Полномочия местных народных комитетов Вьетнама в области земельных отношений” // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні (матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 25 травня 2004 р.).

АНОТАЦІЯ

Чау Тхі Хань Ван. Земельне законодавство Соціалістичної республіки В’єтнам і України: порівняльно-правовий аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидати юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2007.

Дисертація присвячена порівняльно-правовому дослідженню земельного законодавства СРВ і України. Проведено історико-правовий аналіз його становлення та розвитку. Розглянуто Земельний закон СРВ як основний спеціалізований нормативний акт, виявлено особливості підзаконних земельно-правових нормативних актів, окреслено основні напрямки вдосконалення земельного законодавства. Проведено порівняльний аналіз права власності на землю та право користування землею в СРВ і в Україні з урахуванням положень сучасної правової доктрини. Обгрунтовано наукові висновки і пропозиції щодо удосконалення відповідних земельно-правових приписів, що регламентують земельні відносини в СРВ і в Україні.

Ключові слова: земельне законодавство СРВ і України; об’єкти та суб’єкти права власності на землю; право користування землею.

Чау Тхи Хань Ван. Земельное законодательство Социалистической республики Вьетнам и Украины: сравнительно-правовой анализ. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 – земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2007.

Робота посвящена сравнительно-правовому анализу действующего земельного законодательства СРВ и Украины.

Структура диссертации обусловлена целью и задачами исследования. Во вступлении обосновывается актуальность темы исследования, определяются степень научной разработки проблемы, поставленные цели и задачи, методологическая и теоретическая база исследования, отражаются научная новизна и практическое значение полученных результатов, их апробация и освещение в научных публикациях. В первом разделе работы представлена общая характеристика земельного законодательства СРВ. Осуществлен анализ становления и развития земельного законодательства на территории нынешней СРВ. Охарактеризован в сравнительном аспекте Земельный закон СРВ как основной специализированный нормативный акт, регулирующий земельные отношения, сформулированы общие и отличительные черты данного акта по сравнению с Земельным кодексом Украины. Выявлены особенности подзаконных земельно-правовых нормативных актов. Определены основные направления совершенствования земельного законодательства СРВ и Украины как по линии совершенствования самой его формы, так и по линии содержания основных правовых предписаний.

Во втором разделе диссертации проведен сравнительный анализ права собственности на землю в СРВ и в Украине. На основе общих положений, характеризующих данный институт земельного права, особое внимание сосредоточено на вопросах субъектно-объектного состава права собственности на землю и его формах в названных странах. Обосновывается положение о целесообразности имплементации отдельных правовых предписаний в земельное законодательство СРВ и Украины, регулирующее вопросы принадлежности земли. Сделан вывод, что рыночные преобразования, проводимые в СРВ, обуславливают необходимость демократизации отношений собственности на землю, которая принадлежит государству.

В третьем разделе работы на основе устоявшихся подходов к определению сущности права землепользования исследуются в сравнительном аспекте виды права землепользования. Особое внимание уделено главной отличительной черте, характеризующей право землепользования в СРВ – законодательному закреплению возможности землепользователей осуществлять распорядительные действия в отношении предоставленных им прав на земельный участок. Рассматривается объектно-субъектный состав видов права землепользования. В выводах диссертации изложены теоретические результаты исследования, имеющие научное и практическое значение, и сформулированы соответствующие рекомендации по усовершенствованию законодательства, регулирующего земельные отношения в СРВ и Украине, в том числе и путем имплементации соответствующих правовых предписаний.

Ключевые слова: земельное законодательство СРВ и Украины; право собственности на землю, объекты и субъекты права собственности на землю; право пользования землей; постоянное пользование.

SUMMARY

Chau Thi Khanh Van. The land legislation of the Vietnam Socialist Republic and Ukraine: comparative legal analysis. – Manuscript.

Thesis for a Candidate’s degree in legal sciences by speciality 12.00.06 – Land Law; Agrarian Law; Environmental Law; Law of Natural Resources. – Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine. Kharkiv, 2007.

Thesis is devoted to the comparative legal research of basic provision of the land legislation of the VRS and Ukraine. Historical and legal analysis of its origin and development has been made. The VSR land law, as a main specialized normative act, that controls agrarian relations, has been regarded. Peculiarities of subordinate land legal normative acts have been found; main ways of land legislation improvement have been emphasized. Comparative analysis of the right of property in land and the right of land in the VSR and Ukraine according to the current doctrine has been made. Scientific conclusions and proposals concerning certain prescription of land law that regulate land relationships in the VSR and Ukraine have been proved.

Key words: land legislation of the VSR and Ukraine, subject and object of the right of property in land, the right of land use.