У першому підрозділі четвертого розділу “Політика Великої Британії на Балканах”, який має назву “Англійська дипломатія на Балканах в період загострення Східного питання: 1863–1875 роки”, аналізується британська політика на Балканах у 1863–1875 роках. Доведено, що політика Великої Британії на Балканах у ці роки здійснювалася у межах британського курсу щодо Східного питання. Під Східним питанням автор розуміє прийняте в дипломатії та історичній літературі позначення міжнародних протиріч навколо Османської імперії у XVIII – початку XX ст. Метою британської політики у Східному питанні було збереження статус-кво у цій частині Європи, а саме підтримка турецького панування та недопущення посилення у регіоні впливу будь-якої великої держави, передусім Росії. В умовах проведення “політики невтручання” англійська дипломатія на Балканах мала більш активний характер, ніж у західноєвропейському регіоні. Хоча вона також здійснювалася лише дипломатичними засобами, деякі з них суперечили засобам реалізації “політики невтручання”. Так, Велика Британія широко використовувала дипломатичний тиск та втручання у внутрішні справи як самої Туреччини, так і її європейських суб’єктів та інших країн регіону.

У другому підрозділі четвертого розділу “Роль Великої Британії у Східній кризі 1875–1878 років” проаналізовано політику Великої Британії у Східній кризі 1875–1878 років. Велика Британія відповідно до “політики невтручання” намагалася під час Східної кризи зберігати за собою свободу дій та не вдаватися до військового втручання в конфлікт, але була змушена активно діяти для захисту своїх інтересів, як європейських, так і колоніальних. Проте суперечки всередині англійського керівництва з приводу курсу країни щодо конфлікту та настрої англійської суспільної думки сприяли поразці курсу уряду Б. Дізраелі, який був спрямований на збереження турецької влади у Південно-Східній Європі. Велика Британія погодилася на частковий розподіл Європейської Туреччини, але при цьому змогла забезпечити захист своїх колоніальних інтересів. У цілому в умовах “політики невтручання” курс Великої Британії на Балканах у 1863–1878 роках здійснювався не тільки за допомогою посередництва, а й шляхом дипломатичного тиску та втручання у внутрішні справи інших країн. Це пояснювалося взаємозв’язком європейських та колоніальних інтересів Великої Британії у цьому регіоні. Але навіть колоніальні інтереси не завадили Великій Британії зберігати нейтралітет під час російсько-турецької війни 1877–1878 років та змиритися зі змінами, які внаслідок неї відбулися на Балканах.

У висновках зроблені узагальнення та підведені підсумки проведеного дослідження, а саме:

1. У 1863–1878 роках європейська політика Великої Британії зазнала змін, які значно вплинули на місце Великої Британії в Європі та світі і на ступінь її впливу на події тогочасного міжнародного життя. Статус Великої Британії як держави, що на початок другої половини XIX ст. досягла економічної, колоніальної та військово-морської першості, визначив мету та головні напрямки британської зовнішньої політики. Стратегією останньої було збереження та подальше нарощування економічної та колоніальної могутності країни, а здійснювалася вона у двох головних напрямках: європейському та колоніальному. Хоча стратегія британської зовнішньої політики залишалася незмінною, принаймні до Першої світової війни, тактика, за допомогою якої вона реалізовувалася, була різноманітною і постійно вдосконалювалася та змінювалася. Так, колоніальна політика проводилася Великою Британією переважно воєнними методами, мала наступальний характер, активно використовувався дипломатичний тиск. Британська ж політика в Європі навпаки мала оборонний характер. При її здійсненні англійські уряди намагалася за будь-якої можливості уникати участі країни у воєнних діях, використовувати саме дипломатичні, а не воєнні методи, хоча й не відмовлялися від використання дипломатичного тиску. Головною метою британської політики в Європі було збереження миру на континенті та того статус-кво, який склався в європейських міжнародних відносинах у першій половині XIX ст. Відносний успіх європейської політики Великої Британії першої половини та середини XIX ст. забезпечувався наступними факторами: острівне розташування країни, економічна, колоніальна та військово-морська першість, високий міжнародний авторитет, співпраця з континентальним союзником – Францією.

У 60–70-х роках XIX ст. управління зовнішньою політикою здійснювалося у Великій Британії на професійному рівні у сучасному розумінні цього слова. Голови англійських урядів та королева Вікторія мали значний вплив на прийняття зовнішньополітичних рішень.

2. У середині 60-х років XIX ст. тактика, за допомогою якої реалізовувалася британська політика в Європі, зазнала змін у порівнянні з попереднім періодом. Тенденція до проведення обережної політики в Європі, з наданням переваги саме дипломатичному, а не воєнному втручанню у справи континенту, яка намітилася у першій половині XIX ст., остаточно перемогла на середину 60-х років XIX ст. З 1864 року фактично, а з 1866 року офіційно, Велика Британія почала проводити нову європейську політику, яка отримала назву “політика невтручання”. Принципи нового британського зовнішньополітичного курсу в Європі були наступні: відмова від довгострокових договірних зобов’язань, зокрема уникання входження до міждержавних союзів; невтручання у внутрішні справи інших держав без крайньої потреби або якщо це пов’язано з небезпечними наслідками; відмова від надання порад іншим країнам з приводу їх внутрішніх чи зовнішніх справ, якщо вони самі такої поради не попрохають; утримання від погроз, якщо немає наміру їх виконувати, тобто від блефу. Крім того, нова європейська політика передбачала нейтралітет Великої Британії щодо конфліктів та війн, які, на думку англійських правлячих кіл, безпосередньо не стосувалися англійських інтересів. “Політика невтручання” мала здійснюватися виключно дипломатичними засобами, головним з яких мало бути посередництво. Новий курс не передбачав використання Великою Британією дипломатичного тиску на будь-яку європейську країну.

3. Участь Великої Британії у польському питанні 1863 року стала часом відліку змін у британському зовнішньополітичному курсі в Європі. Зміни у відносинах між великими європейськими державами, які відбулися під час та після польського питання 1863 року, призвели до того, що Велика Британія фактично втратила свого континентального союзника в Європі – Францію. Крім того, був завданий значний удар по міжнародному авторитету Великої Британії через поразку її політики у конфлікті. Не будучи в змозі повернути собі довіру Франції чи знайти іншого континентального союзника, а отже впливати на європейське міжнародне життя як це було раніше, правлячі кола Великої Британії влітку 1864 року переглянули традиційну європейську політику країни, засудили її та вирішили проводити новий зовнішньополітичний курс в Європі – “політику невтручання”. Але на практиці виявилося, що реалізовувати “політику невтручання” у тому вигляді в якому вона була задекларована, тобто з суворим дотриманням її принципів та методів, виявилося досить складно. Крім того, за допомогою нової континентальної політики Велика Британія була нездатна у повній мірі захистити свої інтереси в Європі. Про це свідчить дослідження регіональної специфіки політики, яку Велика Британія здійснювала в Європі відповідно до “політики невтручання”.

4. Британська політика у Західній Європі під час процесу об’єднання Німеччини проводилася у межах “політики невтручання”. Остання трактувалася і здійснювалася англійськими урядами по-різному, зокрема проводилася зі значними порушеннями, та у цілому не відповідала традиційним англійським континентальним інтересам. З самого початку спостерігалася тенденція проводити “політику невтручання” у формі абсолютного невтручання, тобто повного відсторонення Великої Британії від тих подій, які відбувалися на європейській міжнародній арені. У цілому Велика Британія через “політику невтручання” не змогла перешкодити процесу об’єднання Німеччини під егідою Пруссії. На європейській політичний арені вперше з 1815 року з’явилася держава-гегемон – Германська імперія.

5. Британська політика на Балканах реалізовувалася в межах політики Великої Британії у Східному питанні. Метою останньої було збереження статус-кво в цій частині Європи, а саме підтримка турецького панування та недопущення там посилення впливу будь-якої великої держави, передусім Росії. Східне питання безпосередньо торкалося не тільки європейських, але і колоніальних інтересів Великої Британії. Саме тому прийняття “політики невтручання” кардинально не вплинуло на тодішній британський курс на Балканах. Та ж сама обставина була причиною того, що “політика невтручання” реалізовувалася в цьому регіоні також з порушеннями.

6. На реалізацію європейської політики Великої Британії у 1863–1878 роках впливала низка внутрішніх та зовнішніх факторів. Серед внутрішніх факторів були наступні: розбіжності всередині англійського керівництва з приводу визначення позиції Великої Британії щодо тих чи інших подій тогочасного європейського життя; втручання королеви Вікторії та голів англійських урядів у процес управління зовнішньою політикою країни; значний вплив парламенту та суспільної думки на здійснення британської європейської політики. Серед зовнішніх факторів головними були колоніальний та бельгійський фактори. Колоніальний фактор зіграв хіба що не вирішальну роль у прийнятті “політики невтручання”. Бельгійський фактор, який полягав у зобов’язаннях Великої Британії перед Бельгією за Лондонським договором 1839 року, сприяв тому, що “політика невтручання” одразу після свого прийняття вступила в протиріччя з цими зобов’язаннями. Разом з тим, саме завдяки бельгійському фактору “присутність” Великої Британії у Західній Європі не зникла в ці роки зовсім.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Черевик К.А. Позиція Англії у східному питанні 1875–1878 рр. як складова частина політики “блискучої ізоляції” // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – Вип.– С. –251.

2. Черевик К.А. Європейська політика Англії середини 60-х – середини 80-х років XIX ст.: історіографічний аспект // Історичні записки: Збірник наукових праць. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – Вип. . – С. –96.

3. Черевик К.А. Англія та австро-пруссько-італійська війна 1866 року // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Рівне: РДГУ, 2005. – Вип. . – С.144–150.

4. Черевик К.А. Позиція Англії щодо датсько-німецького конфлікту 1863–1864 років // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2006. – Вип. . – С. –86.

5. Черевик К.А. Організація управління зовнішньою політикою в Англії у 60–70-х роках XIX ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2006. – Вип.– С.332–336.

6. Черевик К.А. Формування політики “блискучої ізоляції” Англії на прикладі Шлезвіг-Гольштинського питання (50–60-ті рр. XIX ст.) // Сборник материалов научной конференции студентов, аспирантов и молодых учёных 2003 г. – Запорожье: ЗГУ, 2003. – С. –66.

7. Черевик К.А. Проблема початку англійської політики “блискучої ізоляції” у радянській історіографії // Збірник матеріалів наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених 2004 р. – Запоріжжя: ЗДУ, 2004. – C. 2–294.

8. Черевик К.А. Позиція Англії в люксембурзькому конфлікті 1867 року // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: Тези доп. III Міжнар. наук.-практ. конф. студ., аспірантів і молодих науковців, Луцьк, 18–19 трав. 2006 р.: У 2-х т. / Уклад. В.Й. Лажнік, С.В. Федонюк. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – Т. . – С. –86.

АНОТАЦІЇ

Черевик К.А. Європейська політика Великої Британії у 1863–1878 роках. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Донецький національний університет, Донецьк, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми європейської політики Великої Британії 1863–1878 років. У дисертації проведений аналіз позиції Великої Британії щодо різних подій тогочасного міжнародного життя. Виявлено зміни, які відбулися в європейській політиці Великої Британії в ці роки, з’ясовано їх причини, проаналізовано принципи, засоби реалізації, регіональну специфіку тогочасного британського зовнішньополітичного курсу в Європі та внутрішні і зовнішні фактори, які впливали на його здійснення.

Ключові слова: європейська політика, політика невтручання, об’єднання Німеччини, польське питання, Східне питання, бельгійський фактор, Форін офіс.

Черевык К.А. Европейская политика Великобритании в 1863–1878 годах. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Всемирная история. – Донецкий национальный университет, Донецк, 2007.

Диссертация посвящена исследованию европейской политики Великобритании 1863–1878 годов. В диссертации проанализирована позиция Великобритании в различных европейских конфликтах 60–70-х годов XIX ст. Выявлены изменения, которые произошли в европейской политике Великобритании в исследуемый период. Проанализированы их причины, исследованы принципы, методы реализации, региональная специфика британского внешнеполитического курса в Европе, который проводился в 1863–1878 годах, а также внутренние и внешние факторы, которые влияли на его осуществление.

Установлено, что после поражения Великобритании в польском вопросе и датско-немецком конфликте 1863–1864 годов, в этой стране в 1864 году фактически, а в 1866 году официально, была принята новая внешнеполитическая доктрина европейской политики, которая получила название “политика невмешательства”. Сущность ее заключалась в том, что отныне Великобритания должна была вмешиваться в европейские дела только в особых случаях.

Принципы нового британского внешнеполитического курса в Европе были следующие: отказ от длительных договорных обязательств, в том числе избежание вхождения в межгосударственные союзы; невмешательство во внутренние дела других государств без крайней необходимости или если это будет связано с опасными последствиями; отказ от дачи совета другим странам по поводу их внутренних или внешних дел, если они сами такого совета не попросят; отказ от угроз, если нет намерения их выполнять, то есть от блефа; нейтралитет в конфликтах и войнах, которые непосредственно не касаются английских интересов.

“Политика невмешательства” должна была проводиться исключительно дипломатическими методами, исключая всякое дипломатическое давление. Главным методом было посредничество. Анализ региональной специфики британской европейской политики исследуемого периода показал, что и в западноевропейском регионе и на Балканах “політика невмешательства” проводилась с нарушениями.

На осуществление европейской политики Великобритании в 1863–1878 годах влияли такие внутренние факторы: разногласия внутри английского руководства по поводу выработки позиции страны к тем или иным событиям европейской жизни того времени; вмешательство королевы Виктории и английских премьеров в процесс управления внешней политикой страны; значительное влияние парламента и общественного мнения на осуществление британской внешней политики.

Среди внешних факторов, которые влияли на европейскую политику Великобритании в 1863–1878 годах, главными были колониальный и бельгийский. “Политика невмешательства” была принята именно из-за того, что именно она, по мнению английских правящих кругов, позволяла Великобритании сохранять за собой такую свободу действий на континенте, которая давала ей возможность обеспечить защиту своих европейских интересов, но без лишнего и опасного вмешательства в континентальные дела. Бельгийский фактор, который заключался в обязательствах Великобритании перед Бельгией согласно Лондонскому договору 1839 года, способствовал тому, что “политика невмешательства” сразу после своего принятия вступила в противоречие с этими обязательствами. Вместе с тем, именно благодаря бельгийскому фактору “присутствие” Великобритании в Европе, а с ним и ее влияние на европейские дела, продолжали сохраняться.

Ключевые слова: европейская политика, политика невмешательства, объединение Германии, польский вопрос, Восточный вопрос, бельгийский фактор, Форин оффис.

Cherevyk K.A. European policy of Great Britain in 1863–1878 years. – Manuscript.

The thesis is devoted to the investigation of the problem of European policy of Great Britain of 1863–1878 years. The position of Great Britain to the different events of European international life of those years is analyzed. The changes, which had place in the British European policy in those years, their reasons are found out. The principles, methods of realization, the regional specification of British foreign policy in Europe of 1863–1878 years and the factors, which influenced it, are analyzed.

Key words: European policy, policy of non-intervention, unification of Germany, Polish question, Eastern question, Belgian factor, Foreign office.

________________________________________________________________________________________________

Підписано до друку 18.09.2007 р. Формат 60х90/16. Папір типографський.
Офсетний друк. Умовн. друк. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Замовлення №1410

____________________________________________________________________

Видавництво Донецького національного університету,

83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24

Надруковано: Центр інформаційних комп’ютерних технологій
Донецького національного університету,

83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24

Свідоцтво про держреєстрацію:

серія ДК №1854 від 24.06.2004 р.