ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Щербін Лілія Василівна

УДК 94 (470 + 477) 05/1918

КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ РОСІЇ

ТА УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ (1905 - 1918 рр. )

07.00.02 – Всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Кугутяк Микола Васильович

Прикарпатський національний

університет імені Василя Стефаника,

завідувач кафедри етнології,

директор Інституту історії і політології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Юрій Михайло Федорович

Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, завідувач кафедри соціально-економічних наук;

кандидат історичних наук, професор

Хоптяр Юрій Анатолійович

Кам’янець-Подільський державний університет,

професор кафедри історії народів Росії і спеціальних історичних дисциплін

Захист відбудеться 25 жовтня 2007 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий “_20__” __вересня_ 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г. М. Скорейко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Здобуття Україною незалежності та побудова власної концепції зовнішньої політики активізували український фактор у геополітиці, ретроспективне відображення її ролі на міжнародній арені, сприйняття України як самостійної держави суспільствами сусідніх країн. Вагомим аспектом у контексті цих проблем є вивчення політики російських партій в українському питанні на початку ХХ ст. Поліетнічний характер російської держави зумовлював гостроту й важливість національних питань для її розвитку.

Партійні концепції, які були альтернативою урядової політики руси-фікації, пропонували широкий спектр варіантів вирішення національної проблеми українців. Але особливе місце серед цих проектів займала позиція Конституційно-демократичної партії Росії, яка ґрунтувалась на ідеї суспільної еволюції. Особливої актуальності набуває ця проблема у зв’язку з тісними контактами кадетів з українськими ліберальними партіями, значною чисельністю партії на Україні, а також участю кадетів в уряді  П.Скоропадського.

Суспільно-політична актуальність обумовлюється зростанням україно-фобських тенденцій, поширенням заяв деяких сучасних російських лідерів щодо відродження єдиної і неділимої Росії, звинувачень і тверджень у тому, що українського питання як такого не існувало і не існує взагалі.

Наукова актуальність полягає у тому, що проблема українського питання в діяльності Конституційно-демократичної партії не стала предметом спеціального комплексного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційна робота виконана в рамках наукової проблематики Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника “Етнонаціональні, політичні та культурні процеси в країнах Центральної і Південно-Східної Європи ХІХ–ХХ ст.” (протокол №4 від 06.12.2001 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є об’єктивне і всебічне вивчення місця й ролі українського питання в діяльності Конституційно-демократичної партії Росії.

Досягнення поставленої мети пов’язане з вирішенням таких завдань:

-проаналізувати виникнення, ідеологію, програмні засади Конституційно-демократичної партії Росії щодо національного питання в цілому та українського зокрема;

- простежити процес організаційного оформлення партії, її соціальну базу;

- висвітлити позицію партії щодо українського питання під час Першої російської революції, діяльність парламентської кадетської фракції у процесі обговорення та вирішення українських національних проблем в Державних Думах Росії чотирьох скликань;

- охарактеризувати особливості позиції російських кадетів щодо національних вимог українців під час Першої світової війни;

- розглянути ставлення Конституційно-демократичної партії до української державності в період Центральної Ради;

- зясувати політику кадетів щодо діяльності Гетьманату П. Скоропадського.

Об’єкт дослідження – Конституційно-демократична партія Росії (на II зїзді 4-11 січня 1906 р. була затверджена друга назва – Партія народної свободи).

Предмет дослідження – концепції національної політики, в контексті яких планувалось вирішити українське питання, ставлення кадетів до нього.

Методи дослідження. Дослідження здійснено на основі використання аналітичного, синтетичного, логічного, індуктивного, періодизації, порів-няльно-історичного, проблемно-хронологічного методів.

Хронологічні рамки дослідження становлять період 1905 – 1918 рр. Нижня межа – це виникнення Конституційно-демократичної партії, верхня межа – припинення діяльності кадетів на Україні.

Територіальні межі включають Російську імперію, на території якої діяла Конституційно-демократична партія.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в спеціальному, комплексному дослідженні українського питання в діяльності Конституційно-демократичної партії в контексті суспільно-політичних процесів 1905 – 1918 рр. Проаналізовано ставлення кадетів до національних вимог українців. У дослідженні виділено етапи діяльності кадетів щодо вирішення української проблеми, визначено фактори, які впливали на їхню політику щодо України.

На основі широкого кола архівних джерел, преси досліджуваного періоду, мемуарів, переважна частина яких вперше вводиться в науковий обіг, вивчено програмні документи партії, які визначали засади її національної політики, простежено еволюцію в ставленні кадетів до українського питання. Подальший розвиток отримало дослідження відношення кадетів до подій  – 1918 рр. в Україні, проаналізовано позиції, участь і роль представників партії в процесах українського державотворення. Дослідження дало змогу стверджувати, що українське питання займало вагоме місце в діяльності Конституційно-демократичної партії Росії протягом 1905 – 1918 рр.

Практичне значення одержаних результатів. Нагромаджений фак-тичний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення можуть бути використані при написанні праць з історії України й Росії, російсько-україн-ських взаємин, історіографічних видань, посібників, спеціальних статей, при підготовці відповідних спецкурсів, у практичній викладацькій, виховній роботі.

Теоретичне значення праці полягає в нагромадженні історичних знань із проблем політичної історії Росії, обґрунтуванні ролі українського питання в діяльності Конституційно-демократичної партії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, окремі аспекти та висновки дисертації викладені в публікаціях, тезах, доповідях автора, апробованих на міжнародних та всеукраїнських конференціях: “Духовна вісь України: Галичина – Наддніпрянщина – Донеччина” (Івано-Франківськ, 24 – 25 черв-ня 2004 р.), ІІ Міжнародна наукова конференція “Соборність України: історич-на спадщина і виклики часу” (Переяслав-Хмельницький, 19 – 20 травня 2005 р.), V Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвя-чена 130-річчю Чернівецького національного університету імені Юрія Федь-ковича (Чернівці, 29 вересня 2005 р.), ІІІ Між-народна наукова конференція “Поляки і політика” з нагоди 80-річчя створення і 70-річчя ліквідації польського національного району ім. Мархлевського на Житомирщині (Житомир, 7 – 9 жовтня 2005 р.), Всеукраїнська науково-прак-тична конферен-ція “Політичні партії і вибори в Україні: історія та сучасність” (Івано-Фран-ківськ, 14-15 жовтня 2005 р.), Всеукраїнська наукова конференція “Революція 1905–1907 рр.: погляд через століття” (Горлівка, 14 – 15 грудня 2005 р.), ІІІ Міжнародна наукова конференція “Соборність України: історична спадщина і виклики часу” (Черкаси, 9 – 10 грудня 2005 р.), Всеукраїнська наукова конфе-ренція “Українська державність: генеза, історичний розвиток, традиція” (Жито-мир, 23 – 24 березня 2006 р.), а також на щорічних звітно-наукових конфе-ренціях професорсько-викладацького складу історичного факультету (з жовтня 2005 р. – Інституту історії і політології) Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2003 – 2006 рр.).

Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і кафедри історії нового і новітнього часу Чернівецького національного універ-ситету імені Юрія Федьковича.

Публікації. Основні результати дослідження викладені в дев’яти публікаціях у наукових збірниках та матеріалах конференцій, з них п’ять у фахових виданнях з історичних наук, що входять до переліку ВАК України.

Структура й обсяг дисертації зумовлені метою та науковими завдан-нями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (восьми параграфів), висновків, списку використаних джерел (579 найменувань). Обсяг основного тексту дисертації становить 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, територіальні й хронологічні межі, розкрито наукову новизну й практичне значення отриманих результатів роботи, показано зв’язок дисертації з науковими програмами та темами.

У першому розділі – “Історіографія і джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки проблеми, подано характеристику джерел.

Історіографія проблеми. Окремі аспекти проблеми українського питання в діяльності кадетів висвітлювались у монографіях і публікаціях, присвячених історії Конституційно-демократичної партії, національній політиці Російської імперії, характеристиці позиції РКП (б) у національному питанні, розвиткові українського національного руху, революції 1905 – 1907 рр., Першій світовій війні, Лютневій і жовтневій революціям, діяльності Центральної Ради, Геть-манату П. Скоропадського. Протягом 1905 – 1917 рр. аналіз формування програмних вимог з національного питання та стратегії діяльності кадетів щодо практичного втілення цих теоретичних засад проводилася представниками Конституційно-демократичної партії, українськими лібералами, членами інших загальноросійських партій, тобто серед авторів переважали сучасники подій. Їхні роботи носять полемічний, публіцистичний характер, містять фрагментарний виклад. На особливу увагу заслуговують публікації відомих кадетських діячів О. Кізеветтера, О. Корнілова, лідерів українського національного руху М. Грушевського, С. Петлюри та ін.

У 20 – 30-х рр. українські діаспорні історики П. Феденко, Д. Дорошенко по-да-ли значний фактичний матеріал про політику кадетів щодо вирішення націо-нального питання українців. Вплив національного чинника на розгортання подій у Росії 1917 – 1918 рр. привертав увагу представників російської зарубіжної істо-ріографії. В еміграції продовжив наукову діяльність лідер кадетів П. Мілюков, який у своїх працях проаналізував національну політику російських партій.

У другій половині 50 – 60-х рр. ХХ ст. пожвавилося вивчення історії політичних партій у радянській історіографії, що супроводжувалося введенням до наукового обігу нових історичних джерел. Першою спеціальною роботою про національне питання в діяльності російських політичних партій стала монографія Т. Бурмистрової, однак вона тільки повторила положення В. Леніна про тотожність позицій щодо національного питання кадетів і націоналістів, про націонал-лібералізм кадетів.

Радянські історики В. Комін, В. Дякін, Х. Астрахан, А. Аврех, Є.Черменський, І. Мінц, Л. Спірін, С. Сідельников, присвячуючи свої роботи історії російських партій, політичній боротьбі, висвітлювали програмні положення Конституційно-демократичної партії з національного питання, окремі аспекти діяльності кадетів щодо української проблеми. Значний вклад у дослідження проблем російського лібералізму зробили В. Шелохаєв,  Н.Думова, В. Кувшинов, В. Горякіна.

Протягом 70 – 80-х рр. українські діаспорні дослідники Н. Полонська-Василенко, І. Нагаєвський, Б. Коваль, Д. Гирський, О. Старчук, Д. Соловей намагалися дати більш об’єктивну картину місця й ролі українського національного руху в загальноросійському політичному процесі.

Початок 90-х рр. відкрив новий етап у вивченні досліджуваної проблеми. Сучасна російська історіографія відводить важливе місце у своїх дослідженнях Конституційно-демократичній партії. Праці В. Шелохаєва, Ф. Гайди, В. Булдакова, Ш. Галая, В. Патентова про політичну історію Росії на початку ХХ ст. аналізують теоретичні засади національної програми кадетів. Серед досліджень, які вивчають особливості національних питань в Російській імперії і роль у цих процесах партій, слід виокремити публікації І. Міхутіної, присвячені українському питанню.

Суттєвий внесок у вивчення проблеми зробили сучасні українські дослідники історії кадетської партії Л. Гапонова, А. Білоус, М. Якупов, С. Донченко, І. Ванденко, Л. Могильний. Проблема ставлення кадетів до українського питання знайшли відображення в працях, присвячених українським визвольним змаганням початку ХХ ст., діяльності Центральної Ради й Гетьманату таких авторів, як В. Солдатенко, В. Верстюк, О. Мироненко, Ю. Павленко, Ю. Храмов, Д. Яневський, О. Реєнт, А. Павко, Я. Грицак, О. Надтока, В. Колесник та ін.

Серед сучасних зарубіжних досліджень варто назвати праці С. Брейяр, Р. Пайпса, А. Каппелера, С. Хейман, Дж. Р. Решетара, А. Процик, які висвітлюють особливості національного питання в діяльності російських кадетів.

Таким чином, незважаючи на існуючі наукові розвідки, проблема ставлення Конституційно-демократичної партії щодо українського питання не була предметом спеціального наукового дослідження.

Джерельна база дослідження. Дослідження побудоване на докумен-тальних джерелах, частина з яких вводиться до наукового обігу вперше. За походженням, змістом, формою їх можна поділити на чотири групи: архівні джерела, публікації документів, листування, періодичні видання й мемуарна література.

Значний документальний матеріал із проблеми дослідження нагромадився у фондах українських архівних установ. У Центральному державному історичному архіві у м. Києві (далі – ЦДІАК України) фонди губернських жандармських управлінь надали можливість простежити становище партії в Україні, виявити інформацію про перебування в Україні представників партії, про їхні контакти з москвофілами.

У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОВУ) містяться протоколи засідань Центральної Ради, в яких брали участь кадети. Аналіз цих матеріалів сприяє вивченню позиції партії щодо процесів становлення української державності в 1917 р., відносин між Центральною Радою і Тимчасовим урядом.

Дослідження фонду 268 (Партія народної свободи) Центрального державного архіву громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО), який складається із справ Харківського комітету кадетів, дало змогу з’ясувати позицію одного з найбільших українських комітетів кадетів щодо подій 1917 – 1918 рр.

У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України знаходиться фонд 542 М. Василенка, документи якого описують події, пов’язані з участю кадетів у кабінеті Ф. Лизогуба, становищем партії в Україні у 1918 р.

Важливу роль у дослідженні відіграли неопубліковані документи Державного архіву Російської Федерації, в якому зберігаються матеріали Конституційно-демократичної партії та її членів. Фонд 523 “Конституційно-демократична партія (кадети)” містить протоколи нарад парламентської фракції партії з представниками місцевих груп, у тому числі й українських, під час яких обговорювались становище українців у Росії, їхні національні вимоги. Вагомими стали справи, котрі складають фонд 579 (Мілюков П. М.), де зберігаються резолюції, постанови Центрального комітету (далі – ЦК), промови з українського питання, звіти та ухвали місцевих груп кадетів щодо підтримки українського руху, заяви, звернення, листи, телеграми лідерів національно-визвольного руху, представників партійних місцевих осередків.

Певний джерельний матеріал із теми дослідження знаходиться у Відділі рукописів Російської Державної бібліотеки. Фонд 225 (Пешехонов А. В.) містить протоколи засідань ЦК Партії народної свободи 1915 – 1918 рр.

Серед опублікованих джерел важливе місце займають збірники доку-ментів, партійні матеріали й праці кадетів, серед яких звіти, платформи, популярні виклади й пояснення програмних постулатів партії.

Істотне значення для розуміння позиції кадетів з українського питання мають спогади членів Конституційно-демократичної партії (О. Корнілова, П. Мілюкова, А. Тиркової-Вільямс, В. Оболенського, П. Долгорукова, Б. Нольде, М. Могилянського, В. Маклакова), представників українського руху (М. Грушевського, Д. Дорошенка, Є. Чикаленка, П.Скоропадського).

Для написання дисертації використано значний комплекс періодичних видань: газети Речь, “Наш век, “Киевская мысль”, “Громадська думка, журнали “Вестник партии народной свободы”, “Украинская жизнь” та ін. Таким чином, значний джерельний матеріал дозволив виконати поставлені перед дисертантом завдання.

У другому розділі “Конституційно-демократична партія: зародження, ідеологія, програма, організація”, який складається з двох підрозділів, розглядаються процес створення партії кадетів, основні програмні засади, організаційна структура.

У першому підрозділі – “Виникнення та ідейно-програмні засади Конституційно-демократичної партії” – проаналізовано ідеологію Конституційно-демократичної партії, яка була виразником лібералізму.

Конституційно-демократична партія виникла на основі двох ліберальних організацій: “Союзу визволення” і “Союзу земців-конституціоналістів. Діяльність цих організацій і скликання з’їздів земських і міських діячів стали важливим етапом становлення, початковим періодом для майбутніх російських ліберальних партій, апогей якого припав на літо – осінь 1905 р. Конституювання партії відбулось на І установчому з’їзді 12 – 18 жовтня 1905 р. у Москві в умовах Першої російської революції. На І з’їзді була прийнята програма, статут, обраний тимчасовий ЦК у складі 30 осіб. До нього від України ввійшов І. Лучицький – відомий історик, професор Київського університету.

Вагоме місце в кадетській програмі відводилось національному питанню. Партія обстоювала унітарний принцип побудови російської держави. Платформа кадетів із національного питання базувалась на доповіді Організаційного бюро про права національностей і про децентралізацію управління і законодавства, зачитаній на Загальноросійському з’їзді земських і міських діячів у Москві (12 – 15 вересня 1905 р.) Ф. Кокошкіним, який став відомим кадетським теоретиком із національної проблематики. У програмі Конституційно-демократичної партії зазначалось, що Основний закон Росії повинен гарантувати всім народам, які населяли імперію, крім повної громадянської і політичної рівноправності, право вільного культурного самовизначення: повну свободу використання різних мов у публічному житті, свободу створення та утримання навчальних закладів і будь-яких зібрань, спілок і установ, які мають на меті збереження й розвиток мови, літератури і культури кожного народу.

У другому підрозділі – “Організаційна структура, чисельність, соціальний склад Партії народної свободи” – стверджується те, що партія була добре організована й дисциплінована. Згідно зі статутом вищим органом був з’їзд, який скликався один раз на рік. З’їзд обирав Центральний комітет, який складався з двох відділів: Петербурзького і Московського. Петербурзький відділ займався подальшою розробкою партійної програми, законопроектів для внесення в Державну Думу, Московський – організаційними, агітаційно-пропагандистськими, видавничими питаннями. Губернські та обласні комітети мали право організовувати міські, повітові й сільські комітети. ЦК проводив керівництво партією через комітети, утворені у губернських містах. Лідером партії був історик П. Мілюков.

В історичній літературі немає єдиної думки щодо чисельності партії. Кадет О. Корнілов на IV з’їзді партії (23 – 28 вересня 1906 р.) навів дані, згідно яких чисельність партії складала 70 – 100 тис. осіб. П. Мілюков теж писав, що перед виборами в січні 1906 р. партія нараховувала 100 тис. За підрахунками Департаменту поліції під час російської революції 1905 – 1907 рр. партія налічувала 100 тис. членів.

В Україні організації кадетів виникли в Київській, Харківській, Полтавській, Херсонській, Таврійській губерніях. Українців приваблював декларований партією принцип рівноправності націй. Це підтверджують дані про кількість кадетів на Україні протягом 1905 – 1907 рр. Вітчизняні дослідники історії кадетської партії вважають, що чисельність партії на Україні становила 8 -10 тис. чоловік.

Соціальний склад партії змінювався залежно від політичних подій. Якщо в період революції 1905 – 1907 рр. серед кадетів були представники робітників, селян, то після поразки революції вони розчарувались у лібералах. Соціальну базу кадетів складали ліберальні інтелігенція та поміщики, середня й дрібна буржуазія, саме тому партія отримала назву “професорської”.

Третій розділ – “Українське питання в політиці Конституційно-демократичної партії у 1905 р. – на початку 1917 рр.” – присвячений дослідженню ставлення кадетів до українського питання під час російської революції 1905 – 1907 рр., діяльності парламентської кадетської фракції в процесі обговорення та вирішення українських національних проблем у Державних Думах Росії чотирьох скликань, під час Першої світової війни.

У першому підрозділі “Ставлення Партії народної свободи до українського питання (1905 – 1914 рр.)” констатується, що постановка національного питання стала чинником, що визначав готовність політичних партій вирішувати міжетнічні суперечності, задовольняти вимоги всіх народів, що входили до складу багатонаціональної держави.

Період революції 1905 – 1907 рр. був початковим етапом теоретичного осмислення Конституційно-демократичною партією національних проблем Росії.

Протягом 1906 – 1914 рр. поряд із широким колом політичних, соціально-економічних, адміністративних питань у Думах Російської імперії вагоме місце відводилось національним вимогам і, зокрема, українським. Парламентська діяльність Конституційно-демократичної партії відображала практичне втілення задекларованих програмних принципів. Під час виборчих кампаній до І – ІІ Державних Дум проблеми національних відносин знайшли відображення в листівках і відозвах партії. Фундаментом виборчої платформи стала програма, прийнята на І з’їзді та доповнена на ІІ з’їзді (4 11 січня 1906 р.). Згідно з програмовими вимогами кадетів, національне питання мало вирішитися шляхом надання прав на культурне самовизначення, отримання права вільного розвитку мови, літератури, культури всіх народів імперії. Декларуючи принцип культурного самовизначення, кадети виступали за єдність і неподільність Росії на основі внутрішнього й духовного зв’язку її окраїн із центром, оскільки методи примусу, насилля й свавілля визнавались неефективними для створення монолітної держави. Концепція рівноправності народів, обіцянка запровадити української мову у школах, судах, стали вагомими чинниками популярності і підтримки кадетів в Україні. Діяльність українських кадетів щодо вирішення національного питання втілювалась у площині не тільки культурних вимог скасування заборони української мови, але й політичних. Полтавські й катеринославські кадети підтримували тісні стосунки з членами Української демократично-радикальної партії. На спільних засіданнях катеринославських партійних комітетів обговорювалися питання про об’єднання окремих місцевих партійних груп, було укладено угоду про спільні дії під час виборів.

Будучи однією з найвпливовіших думських фракцій у І – ІІ Думах, кадети неодноразово брали участь у дебатах із приводу проблем, які стосувались національних питань, але не підтримали проект Української парламентської громади про автономію. Найбільш підготовленими до процесу самовизначення з усіх народів імперії П. Мілюков вважав поляків, хоча такий диферен-ційований підхід до націй Російської імперії суперечив тому принципу рівності громадян без різниці національності, який був проголошений у партійній програмі. Поділ народів на “зрілі” і “незрілі” заперечив М. Грушевський.

У ІІІ Думі фракція кадетів виступила на захист використання української мови в судочинстві, школі, але зважаючи на їхню малочисельність, ці ініціативи не отримали підтримки серед інших парламентських політичних сил.

Вибори до ІV Думи спричинили потребу внесення українських вимог до платформи кадетів. Згідно передвиборчої домовленості між ТУПом і Конституційно-демократичною партією, кадети зобов’язалися захищати права українців у парламенті. Найбільший резонанс викликала думська промова 19 лютого 1914 р. П. Мілюкова проти заборони святкування 100-літнього ювілею Т. Шевченка, в якій він не тільки високо оцінив роль поета, а й зазначив демократичність українського руху.

У другому підрозділі – “Позиція російських кадетів щодо націо-нальних вимог українців під час Першої світової війни (1914 р. – початок 1917 р.)” – висвітлюється українське питання в діяльності кадетів під час Першої світової війни. Наголошується на тому, що Конституційно-демократична партія визначила Першу світову війну як оборонну, справедливу, народну і таку, що повинна привести до завершального процесу формування території Росії. Водночас кадети підкреслювали зростання ролі під час війни національного чинника.

На партійній конференції 6 - 8 червня 1915 р. була прийнята резолюція, яка негативно оцінила урядову політику репресій, переслідувань в Галичині. З початком Першої світової війни розгорнулась полеміка щодо позиції
П. Струве з українського питання, яка розпочалась ще в 1911 – 1912 рр. і під час якої він розглядав українську культуру як партикуляризм. У 1914 р. П. Струве звинуватив український рух в австрійсько-німецькій орієнтації, назвав його культурним сепаратизмом. Його позиція в українському питанні спричинила не тільки суспільні дискусії, але й вихід з партії. Під час війни простежувалася певна особиста прихильність деяких кадетів до мовско-вофільського руху (П. Долгоруков), звинувачення українського руху у залежності від німецьких грошей (В. Маклаков). Суперечності щодо вирішення українського питання проявилися ще і в тому, що фракція кадетів 27 січня 1915 р. проігнорувала виступ міністра закордонних справ С. Сазонова, який назвав український рух “німецькою інтригою”.

Воєнний період показав залежність ставлення Конституційно-демократичної партії до українського питання від внутрішньополітичної ситуації (відмова від опозиції уряду, блокування з правими партіями) та успіхів і поразок російської армії. За офіційними заявами декларативного характеру приховувались дискусії на засіданнях ЦК й партійних конференціях, які виявляли розбіжності серед кадетів, засвідчували наявність кількох течій: правої (П. Струве, В. Маклаков, А. Тиркова-Вільямс, Д. Протопопов), представники якої заперечували україн-ський рух, культуру; центру (П. Мілюков, А. Шингарьов, В. Вернадський, Ф. Родічєв), які підтримували ідею культурного самовизначення, однак її практичну реалізацію, а також вирішення проблеми Галичини пов’язували із далеким майбутнім; лівої (українські кадети), представники якої наполягали на задоволенні вимог українців і збереженні політичних прав галичан.

У четвертому розділі “Конституційно-демократична партія та Українська революція (1917 – 1918 рр.)” аналізується ставлення кадетів до української державності періоду Української Центральної Ради і Гетьманату П. Скоропадського.

Так, зокрема, у підрозділі першому “Ставлення кадетів до української державності в період Центральної Ради (березень 1917 р. – квітень 1918 р.)” розглядається еволюція позиції партії щодо національного питання після Лютневої революції. Констатується той факт, що зміни партійної програми не містили вимог автономного устрою України, як того сподівались представники місцевих комітетів та українці, враховуючи піднесення національно-визвольного руху, який уже не обмежувався тільки культурними вимогами, а висунув гасло національно-територіальної автономії. На VІІІ з’їзді партії 9 – 12 травня 1917 р. кадети визнали достатнім надання органам місцевого самоврядування права провінціальної автономії, тобто можливості подання спільних клопотань із питань їх компетенції до центральних установ та видання нормативних актів у сферах господарської та культурної діяльності.

Утворення Центральної Ради, проголошення І Універсалу негативно оцінювались кадетами, як події незаконні, небезпечні для цілісності Росії. Вони закликали до збереження єдності й неподільності держави. Вагомість України для збереження цілісності Росії підтвердила липнева урядова криза, причиною якої став вихід із коаліції міністрів-кадетів (міністра народної освіти О.Мануйлова, міністра державної опіки Д. Шаховського, міністра фінансів А. Шингарьова), котрі не погодилися з умовами угоди між Тимчасовим урядом і Центральною Радою.

На засіданні ЦК 27 липня 1917 р. було закладено принципи організації комісії з українського питання, до якої повинні були входити члени ЦК і представники губернських комітетів партії (по 2 з кожного комітету) з Київської, Волинської, Подільської, Бессарабської, Херсонської, Таврійської, Полтавської, Чернігівської, Харківської, Катеринославської губерній і від Кубанської області. Щодо участі представників партії в Центральній Раді було вирішено визнати можливим участь партійних організацій від тих губерній, комітети яких вважають необхідним таку участь, насамперед Київського обласного комітету, але роботу членів партії в Генеральному секретаріаті визнано неможливою.

На знак протесту проти декларації Генерального секретаріату про скликання Українських Установчих Зборів і створення особливого вільного козацтва 29 вересня 1917 р кадети вийшли зі складу Центральної Ради. Не визнали кадети державного значення і сили закону за ІІІ Універсалом ЦР від 7 листопада 1917 р., оскільки вважали, що ЦР самочинно вирішила складні соціальні та економічні питання.

Жовтневий переворот і прихід до влади більшовиків кардинально змінили становище партії. 28 листопада 1917 р. Раднарком приняв декрет, який оголосив кадетів партією ворогів народу. Проте кадети продовжували свою діяльність, поставивши за мету придушення більшовизму і відновлення єдиної Росії.

Конституційно-демократична партія не могла визнати ні Генеральний секретаріат, ні Центральну Раду значення органами самостійної державної влади, а Українські Установчі збори – верховним державним органом, який визначає територію і лад України. Тільки Всеросійські Установчі збори мали право вирішувати майбутню долю Росії. Проте представники Київського, Одеського, Харківського обласних комітетів засвідчили необхідним і обов’язковим прийняти участь у виборах до Українських Установчих зборів. Негативно кадети оцінили IV Універсал і підписання Брестського мирного договору.

У другому підрозділі – “Кадети та українське питання в добу Гетьманату” – досліджено безпосередню участь українських кадетів в управлінні Українською Державою. Партія народної свободи України була серед тих політичних сил, які висловились на підтримку нової влади. Першим кроком для безперешкодної діяльності кадетів в уряді Української Держави, свідченням лояльності до влади стала резолюція обласного комітету партії, яка ухвалила вважати членів партії у складі уряду, запрошеними персонально і не зв’язувати їх партійними директивами.

Індивідуальне входження українських кадетів до складу уряду, сформованого 3 травня 1918 р. М. Василенком, спричинило розкол у партії, який відобразився в організаційному відособленні кадетів України від російських партійних структур шляхом створення Головного комітету та їхній підтримці німецької орієнтації.

Згідно рішення Делегатського з’їзду Партії народної свободи на Україні (8 – 11 травня 1918 р.) загальне управління справами партії переходило до з’їзду делегатів партії на Україні та до виконавчого органу – Головного комітету. З’їзди повинні були вирішувати питання, пов’язані із здійсненням завдань партії на Україні, встановлювати регламент і порядок діяльності, обирати Головний комітет, затверджувати його звіти. До функцій Головного комітету входило виконання постанов з’їздів, загальне спрямування діяльності і представництво партії на Україні. В умовах неможливості постійного зв’язку з ЦК, враховуючи складність передачі інформації, українські кадетські комітети самі перейшли до автономного управління партією. На з’їзді була визнана необхідною участь партії в державній роботі і персональне входження членів до кабінету міністрів. Також були затверджені постанови про негайне надання російській мові на рівні з українською прав мови державної, про необхідність запровадження установ публічно-правового характеру для захисту культурно-національних прав національних меншин.

ЦК партії негативно оцінював діяльність українських кадетів, розглядаючи її як відступництво, порушення партійної дисципліни. Залишаючись вірним союзницьким угодам, представники ЦК вважали неприйнятним сприяння і підтримку німців. Однак частина членів Партії народної свободи на чолі з П. Мілюковим розглядала Українську Державу як можливість для визволення від більшовизму і відновлення єдиної і неділимої Росії, проводячи в Києві з цією метою переговори з німцями. Пронімецької орієнтації дотримувались кадети в Казані, Самарі, Омську, Ростові.

Дев’ять міністрів (М. Василенко, Г. Афанасьєв, А. Ржепецький, С. Гут-ник, А. Романов, В. Зінківський, Ю. Вагнер, В. Колокольцев) і державний секретар С. Завадський 17 жовтня 1918 р. подали Ф. Лизогубу записку (за кількістю підписів документ отримав назву “Записка 10-ти”), в якій не погоджувались з внутрішньою політикою П. Скоропадського, вважали “недопустимим досягнення самобутності національної культури за рахунок зруйнування Росії та інших нових державних утворень” і вийшли з уряду.

У висновках викладено результати дослідження, обґрунтовано положення, основний зміст яких виноситься на захист.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в об’єктивному і всебічному вивченні місця й ролі українського питання в діяльності Конституційно-демократичної партії Росії. У результаті дослідження з’ясовано, що:

- Конституційно-демократична партія Росії представляла ліве крило російського лібералізму, виникла в жовтні 1905 р. Програма партії містила платформу перетворень, спрямованих на модернізацію всіх сфер суспільного життя, у тому числі й національної політики. Вимога кадетів надання окремим територіям автономії і забезпечення прав народів на культурно-національне самовизначення стали причинами для звинувачень партії з боку її політичних опонентів у спробі ліквідації імперії, але водночас сприяла підтримці з боку народів імперії;

- партія мала чітку організаційну структуру, яка почала формуватися з моменту її виникнення. Чисельність кадетів не була сталою і залежала від внутрішньополітичної ситуації. Соціальною базою партії була так звана цензова інтелігенція. Партія сформувала розгалужену мережу місцевих комітетів на Україні;

- вирішення українського питання кадети зводили до права на культурно-національне самовизначення. Дотримуючись принципу єдності й неподільності Росії, вони не підтримали в Державних Думах І – ІІ скликань прагнення українців до автономії. Проте національні вимоги стали основними в політичній діяльності місцевих комітетів партії в Україні, які намагались вирішити проблеми розвитку української мови й культури. Саме ця концепція демократичної рівності національностей зумовила підтримку кадетів на Україні й створення там розгалуженої партійної структури протягом 1905 – 1907 рр. Діяльність кадетів у І – ІІ Думах засвідчила другорядність в політиці партії національних питань. Вирішення національних проблем ставилось у залежність від боротьби із самодержавством. Під час Першої світової війни Консти-туційно-демократична партія зайняла щодо України помірковану позицію, яка не виходила за межі програмної вимоги національно-культурної автономії. Кадети негативно оцінили переслідування українців та української культури російською адміністрацією. Проте за офіційними заявами декларативного характеру приховувались дискусії на засіданнях Центрального комітету й партійних конференціях, які виявляли розбіжності серед кадетів, засвідчували наявність кількох течій;

- ліквідація самодержавства змусила Конституційно-демократичну партію внести корективи до своєї програми, змінити пункти, що стосувались національного питання. Кадети визнали достатнім надання органам місцевого самоврядування права провінціальної автономії, тобто можливості подання спільних клопотань із питань їх компетенції до центральних установ та видання нормативних актів у сферах господарської та культурної діяльності. Факти утворення Центральної Ради, проголошення І Універсалу негативно оціню-вались кадетами як події передцасні, незаконні, небезпечні для цілісності Росії. Характерна для лібералів риторика про рівність прав націй на культурно-національне самовизначення була замінена закликами про збереження єдності й неподільності Росії, що було притаманне до Лютневої революції насамперед російським партіям націоналістичного спрямування. Вагомість України для збереження цілісності Росії підтвердила липнева урядова криза, причиною якої став вихід із коаліції міністрів-кадетів, котрі не погодилися з принципом автономії України. Ставлення партії до українського питання протягом березня – липня 1917 р. засвідчило декларативність усіх попередніх національних вимог кадетів. Партія народної свободи негативно відносилась до Універсалів Центральної Ради, не сприймаючи внутрішньої і зовнішньої політики УНР;

- участь українських кадетів в управлінні Українською Державою П. Скоропадського, їх входження до складу уряду зумовили розкол в Конституційно-демократичній партії, створення Головного комітету партії в Україні. Частина членів Партії народної свободи на чолі з П. Мілюковим розглядала Українську Державу як можливість для відновлення й визволення єдиної і неділимої Росії, проводячи в Києві переговори з німцями. Однак політичні і національні права України ігнорувались, у новій могутній Росії їй відводилась тільки роль провінції;

- протягом 1905 – 1918 рр. ставлення Конституційно-демократичної партії до українського питання відображалось в офіційних постановах, резолюціях з’їздів, конференцій і поглядах лідерів партії, пройшовши еволюцію від надання права на культурно-національне самовизначення до автономії України в складі єдиної Росії, виключаючи ідею української дежавності. Актуалізація уваги кадетів до українського питання була зумовлена посиленням позицій українського національно-визвольного руху, тісними контактами з українською ліберальною інтелігенцією і подіями лютого – жовтня 1917 р. Український рух розглядався як загрозливий чинник розпаду Росії, небезпечний каталізатор загострення внутрішніх протиріч у державі. Діяльність кадетів щодо українського питання носила подвійний, суперечливий характер. Визнання правової рівності українського народу, права на культурне самовизначення без територіальної автономії було зумовлене не тільки нерозумінням масштабів українського визвольного руху у 1917 – 1918 рр., але й прагненням подолати більшовизм і відновити Росію. Розвиток української революції, вимоги автономії України девальвували ідеї кадетів про федеративний лад, про трансформацію Росії шляхом надання окремим національностям не державної самостійності чи автономії, а тільки розширення прав місцевого само-управління певних територій.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1. Національне питання в програмах російських політичних партій (1905 –
1907 рр.) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. – Вип.ІІІ. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 145 – 154.

2. Музика майбутнього” чи “удар у спину”? Українське питання у політиці кадетської фракції в Державній Думі Російської імперії (1906 – 1917 рр.) // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис.– 2004. – № 10. – С. 252 – 260.

3. Українське питання в діяльності Конституційно-демократичної партії Росії в період революції 1905 – 1907 рр. // Історичні і політологічні дослідження. – 2005. – № 3 – 4 (25 – 26). – С. 48 – 54.

4. Ставлення кадетів до української державності в період Центральної Ради (березень – липень 1917 р.) // Схід. – 2005. – № 5. C. 44 49.

5. Українське питання в політиці Конституційно-демократичної партії Росії під час Першої світової війни // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – 2005. – № 11. – С. 148 – 160.

6. Конституційно-демократична партія Росії та українське питання (1905 –
1918 рр.) // Україна соборна: Збірник наукових статей. – К., 2005.– Вип. 2. – Ч. І. Історико-політологічні та правові засади соборності й державотворення в Україні – С. 112 – 122.

7. Українське питання в діяльності Конституційно-демократичної партії в добу Гетьманату (квітень – грудень 1918 р.) // Матеріали V Буковинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича 29 вересня 2005 р., Чернівці. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – Т. 1. Історія України. Краєзнавство. – С. 194 – 199.

8. П. Б. Струве і П. М. Мілюков: два ліберальних варіанти вирішення українського питання на поч. ХХ ст. // Соборність України: історична спадщина і виклики часу: Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – Вип. 3. – С. 367-373.

9. В. І. Вернадський і проблема української державності // Україна соборна: Збірник наукових статей. – К.: Інститут історії України, 2006. – Вип. 4. – Т. 2. – С. 123 – 128.

АНОТАЦІЯ

Щербін Л. В. Конституційно-демократична партія Росії та українське питання (1905 – 1918 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.02 – всесвітня історія. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2007.

У дисертації на основі аналізу архівних документів, мемуарів, вітчизняної та зарубіжної історіографії здійснено комплексне дослідження ставлення Конституційно-демократичної партії до українського питання протягом 1905 –
1918 рр. Розглянуто внутрішні партійні дискусії, погляди окремих діячів, еволюцію позиції партії щодо національних прагнень українців, простежено співробітництво з українською ліберальною інтелігенцією, проаналізовано ставлення партії до української державності в період Центральної Ради та Гетьманату П. Скоропадського.

Визначено основні етапи діяльності Конституційно-демократичної партії Росії щодо українського питання