Національний університет „Львівська політехніка”
Національний університет „Львівська політехніка”
Чень Леся Ярославівна
УДК 726.71 (477)
АРХІТЕКТУРА МОНАСТИРІВ
ЧИНУ СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО В УКРАЇНІ
ТА ЇХ МІСЦЕ В РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ ХVІІ-ХХ СТОЛІТТЯ.
18.00.01 - теорія архітектури, реставрація памяток архітектури
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата архітектури
Львів – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Національному університеті „Львівська політехніка”
Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: | Заслужений працівник народної освіти України, дійсний член Української академії
архітектури, дійсний член НТШ,
доктор архітектури,
Рудницький Андрій Маркович,
професор кафедри містобудування
Національного університету
„Львівська політехніка”
Офіційні опоненти: | дійсний член Української академії архітектури,
доктор архітектури, професор
Лесик Олександр Володимирович,
завідувач кафедри образотворчого мистецтва
Волинського державного університету
ім. Лесі Українки (м. Луцьк)
кандидат архітектури
Могитич Роман Іванович,
заступник директора інституту Укрзахідпроект-реставрація з наукової роботи (м. Львів)
Захист дисертації відбудеться “ 5 ” жовтня 2007 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.11 у Національному університеті „Львівська політехніка” (07913, Львів 13, вул. С.Бандери, 12, ауд. 226 головного корпусу)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету „Львівська політехніка” (79013, Львів, вул. Професорська, 1)
Автореферат розісланий “ 5 ” вересня 2007 року.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к.арх.проф. |
Петришин Г.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.
Монастирі, як явище в історії і культурі українського народу, набули поширення на теренах України ще в княжий період. Велич і монументальність церков і монастирів, їх фізичні розміри, вражають навіть в умовах теперішньої цивілізації.
Помітне місце в українській архітектурі займають монастирські комплекси та ансамблі Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ).
Виникнення монастирів ЧСВВ на теренах України стає явищем в українській архітектурі та в масштабах європейської архітектури. Василіянські монастирі поширилися не тільки на терени України, а й практично по всій Європі та за її межами, сприяючи процесу формування високої духовності українського народу, освіти, наукових досліджень, видавничої діяльності і друкарства, ремесла, тощо.
Протягом семидесятилітнього періоду архітектура василіянських монастирів була предметом досліджень реставраторів, метою яких була фіксація спадщини, що зникала. З набуттям Україною незалежності і відродженням вказаних монастирів та активною їх розбудовою проблема комплексного дослідження, класифікації, періодизації архітектури монастирських комплексів ЧСВВ України ХУІІ-ХХ ст. є актуальною в даний час.
Актуальність теми дослідження випливає з:
- необхідності системного вивчення питання формування і розвитку монастирів ЧСВВ на основі наукових праць, опублікованих у різних періодичних та наукових виданнях історико-архітектурного характеру;
- необхідності вироблення методичних та практичних підходів для вивчення архітектурно-планувальної структури василіянських монастирів;
-потреби проведення класифікації василіянських монастирських споруд і виявлення типології розпланування;
- необхідності дослідити архітектурно-планувальну традицію монастирів ЧСВВ з метою її адаптації в сучасну архітектурну практику в зв’язку з відродженням і розбудовою василіянських монастирів.
Мета дослідження – виявити особливості формування архітектури монастирських комплексів ЧСВВ в контексті розвитку українських та загальноєвропейських традицій сакрального будівництва та визначити сучасні напрямки їх планувально-просторового вирішення.
Завдання дослідження:
1. Визначити стан наукового вивчення проблеми, провести аналіз літературних
джерел та архівних матеріалів щодо архітектури монастирів ЧСВВ періоду ХVІІ – ХХ ст.,
виявити основні напрямки дослідження.
2. Визначити основні методи дослідження та розробити комплексну методику дослідження розвитку архітектури монастирів ЧСВВ вказаного періоду і сучасного стану їх архітектурно-просторової організації.
3. Виявити етапи формування архітектури монастирів ЧСВВ в Україні у контексті розвитку традицій європейського сакрального будівництва.
4. Визначити типологію планувально-просторового вирішення василіянських монастирів в XVII - XX ст. в Україні.
5. Визначити особливості формування архітектури василіянських монастирів в Україні, в контексті вимог Чину СВВ щодо планувально-просторового вирішення монастирських комплексів
6. Визначити перспективні напрямки розвитку планувально-просторового вирішення монастирів ЧСВВ та розробити наукові положення їхнього відтворення, реконструкції та розбудови.
Об’єктом дослідження є архітектура чоловічих монастирів ЧСВВ України XVII – ХХ ст.
Предметом дослідження є планувально-просторове вирішення та особливості формування архітектури монастирських комплексів ЧСВВ.
Хронологічні та територіальні межі дослідження: досліджуються монастирські комплекси ЧСВВ на сучасній території України у їх розвитку протягом XVII - XX ст.
Методика дослідження базується на системному і комплексному підході, включає методи аналізу і синтезу зібраних наукових даних; методи типологічної класифікації, порівняльного і морфологічного аналізу та методу натурних досліджень. Для узагальнення результатів використано графоаналітичні методи з розробкою таблиць та схем.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації:
- проведено комплексне дослідження архітектури монастирів ЧСВВ на сучасних теренах України, як цілісного явища в традиції української сакральної архітектури;
- встановлено етапи розвитку архітектури монастирів ЧСВВ та періоди їх будівництва;
- виявлено типологію планувально-просторового вирішення монастирів ЧСВВ в Україні;
- визначено особливості архітектурно-просторового вирішення монастирів ЧСВВ в контексті розвитку української та загальноєвропейської архітектури;
- визначено перспективні напрямки сучасного розвитку архітектури монастирів ЧСВВ та розроблено наукові положення їхнього відтворення, реконструкції та розбудови.
Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані при проведенні реставраційних робіт монастирських комплексів ЧСВВ. Теоретичні положення можуть бути використанні в процесі вибору проектних рішень на сучасному етапі проектування та розширення монастирських комплексів ЧСВВ, а також у навчальному процесі в теоретичному аспекті.
Апробація результатів. Основні положення і висновки дисертації викладені та обговорені на українських та міжнародних конференціях і семінарах: міжнародних науково-практичних конференціях: „Досвід та проблеми охорони архітектурної спадщини” ( Львів 1994 р. ); „Охорона історичних культурних ландшафтів” (Львів, 1997 р.); шістнадцятій науковій сесії Наукового товариства ім. Шевченка (Львів, 2005 року); наукових конференціях інституту архітектури Національного університету „Львівська політехніка” (Львів 1995, 1998 р.).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 8 статтях, в тому числі 5 – у фахових виданнях за переліком ВАК України
Впровадження. Практичні та теоретичні результати дисертаційної роботи впроваджені: в навчальні курси з дипломного і курсового проектування з відновлення та реставрації василіянських монастирів, які виконуються на кафедрі „Реставрації та реконструкції архітектурних комплексів”; за матеріалами дисертаційного дослідження виконані студентами університету „Львівська політехніка” дипломні проекти з реставрації василіянських монастирських споруд.
Структура дисертації. Робота складається з вступу, пяти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертації 168 сторінок тексту 40 сторінок з ілюстраціями, список використаних джерел на 154 позиції, 3 додатків, 44 планшети з ілюстраціями
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Розділ І. СТАН ДОСЛІДЖЕНОСТІ АРХІТЕКТУРИ МОНАСТИРІВ ЧСВВ ХУІІ - ХХ СТОЛІТТЯ.
У розділі проведено аналіз та систематизацію літературних і архівних джерел, науково-дослідних робіт, у дослідженні архітектури монастирів ЧСВВ, визначаються напрями дослідження. Перші праці мають історико - краєзнавчий, описовий характер, в яких не наголошується на архітектурних особливостях.
Встановлено, що у працях І. Крип’якевича, Й. Назарука, Р. Луканя, М. Мацієвського, М. Коссака, В. Щурата, І. Витановича, Ю. Винницького, М. Ваврика, Т. Гуцаленко найдокладніше опрацьовувалися питання датування заснування монастирських побудов, перебудов та руйнувань в Бучачі, Добромилі, Гошеві, Золочеві, Лаврові, Підгірцях, Почаєві, Краснопущі, Львові, Теребовлі, Христинополі, Чорткові, Улашківцях та ін.
На науковий рівень вийшли праці Я.Пастернака, В.Січинського, М.Голубця, історико-археологічного та архітектурознавчого характеру міжвоєнного періоду.
Більшість наукових джерел з історії мистецтвознавства та архітектури, в яких розглядаються окремі василіянські сакральні споруди, акцентують увагу на стилістичних та архітектурно-мистецьких аспектах, і лише частково та фрагментарно проведене комплексне архітектурно-просторове дослідження василіянських монастирських комплексів в Лаврові, Львові (св. Юра, св. Онуфрія), Крехові, Теребовлі, Уневі, Почаєві, Червонограді (Христинополі), Дермані, зокрема М. Голубцем, В. Січинським, Л. Міляєвою, Г. Логвином, П. Ричковим, Ф. Білоусом, В. Тимофієнком, С. Безсоновим, Я. Пастернаком, В. Вуйциком.
Варто відзначити вагомість ґрунтовного дослідження василіянських монастирських пам’яток на теренах України В.Площанського, І.Сіцінського, М.Голубця, О.Цинкаловського. Грунтовні дослідження василіянських монастирських комплексів в архітектурно-історичному аспекті провели В. Вуйцик, І. Могитич, В. Слободян, В. Бевз, Ю. Дубик, Р.Сулик, Ю. Лукомський, М. Бандрівський, М. Коломієць, А. Рудницький, В. Савченко, В. Лесик, О. Дзюбан та інші, а також польські дослідники В. Зіморович, К. Мокловський, М. Соколовський, О. Чоловський, В. Лозинський, Ф. Лобеський, Є. Ковальчик, П. Красний.
Наукову роботу по дослідженню василіянських монастирських комплексів в Україні, зокрема у Львові, Червонограді, Крехові, Лаврові, Добромилі, Теребовлі, Мукачево, Імстичево проводять: Київський науково-дослідний інститут теорії, історії та перспективних проблем архітектури, інститути „Укрпроектреставрація” та „Укрзахідпроектреставрація”, кафедра РРАК НУ ”Львівська політехніка”.
Результати багаторічної науково-дослідної роботи науковців з вивчення окремих монастирських споруд висвітлені в таких виданнях: ”Історія українського мистецтва” в шести томах, ”Нариси з історії архітектури Української РСР” у чотирьох томах, ”Всеобщая история архитектуры” в дванадцяти томах, ”Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР” в чотирьох томах.
Аналіз літературних джерел про монастирі чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) показав, що найбільше є джерел про монастирі св. Юра, св. Онуфрія у Львові, Різдва в Жовкві, Благовіщення в Підгірцях, св. Онуфрія в Лаврові, св. Миколая в Крехові, Успенський монастир в Почаєві, Хрестовоздвиженський монастир в Бучачі, найменше джерел є про монастирі: в Піддубцях, Дубно, Загорові, Улашківцях, Краснопущі, Чорткові, Струсові, Спасі, Белзі, Дрогобичі, Золочеві, Малому Березні, Бороняві, Ужгороді.
В процесі архівних та натурних досліджень виявлено 144 монастирських об’єкти, таких, що збереглись до сьогодні – 43, діючих як василіянські – 24, обстежено автором - 38.
Архівні документи, картографічні та іконографічні, що часто використовувались як основне джерело для вивчення архітектурно-планувальної структури монастирських комплексів, потребують перевірки натурними дослідженнями, так як вони інколи не точно відображали місце розташування монастирів, наявність перелічених в них монастирських споруд.
Узагальнення і систематизація результатів аналізу наукових досліджень з історії архітектури василіянських монастирів на теренах України допомогли конкретизувати ті питання, які залишилися не висвітленими. Виявлено, що комплексне дослідження архітектури василіянських монастирів ХVІІ-ХХ ст. не проводилось. Невиявленими є особливості формування мережі монастирів ЧСВВ, не встановлені етапи розвитку їх будівництва. Невизначеною є типологія планувально-просторового вирішення вказаних монастирів.
Таким чином, у 1-му розділі проведений аналіз літературних джерел, опублікованих досліджень та архівних матеріалів про архітектурно-просторову структуру василіянських монастирів протягом ХVІІ – ХХ ст.
Розділ 2. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ МОНАСТИРІВ ЧСВВ.
У роботі використовувалися як загальнонаукові методи дослідження: теоретичні (аналіз, узагальнення) та емпіричні (спостереження, обстеження, опис), так і спеціальні архітектурні методи дослідження архітектурно-просторової організації монастирських комплексів ЧСВВ. Для виконання поставлених у роботі завдань застосовувались такі методи: 1) вивчення, аналіз та систематизація наукової літератури, насамперед історичних документів у часових межах дослідження; 2) порівняльно - типологічний метод (порівняльний аналіз);3) метод натурних досліджень: візуальне обстеження, фотофіксація, архітектурні обміри; 4) метод архітектурно-композиційного аналізу;
З загальнонаукових традиційних методів використано такий дослідницький засіб, як порівняльний аналіз, в аспекті функціонально-композиційних, типологічних чи стильових особливостей розвитку монастирських сакральних споруд. Цей аналіз торкається просторової структури вирішення сакральних споруд, їх функціонально-композиційних та архітектурно-просторових особливостей, а також їх стилістичних вирішень.
Методи архітектурно-композиційного аналізу ґрунтуються на застосуванні принципів розпланування окремих монастирських споруд в монастирських комплексах та ансамблях. Зясовано, що методом архітектурно-композиційного аналізу охоплено лиш ряд монастирських комплексів: вивчалися планувально-композиційні особливості монастирських храмів св. Миколая в Крехові, св. Онуфрія в Львові, св. Онуфрія в Лаврові, св. Миколая в Теребовлі, Успенського собору в Почаєві, св. Онуфрія в Підгірцях. Виявлено, що застосування методів планувально-композиційного та історико-архітектурного аналізу до цих об’єктів в неповному обсязі призвело до суперечливих висновків, щодо датування та архітектурно-планувальної структури цих об’єктів (храми: св. Онуфрія в Лаврові, Теребовлі, Міжгір’ї).
Порівняльно-типологічний метод полягає в аналізі праць у яких досліджуються методи регіональних особливостей, що дає можливість визначити об’ємно-просторову структуру різних типів споруд, що входять до монастирських комплексів, крім сакральних споруд монастирів, так як вони будувались на основі об’ємно-планувальних рішень минулих епох та архівної інформації.
Комплексний порівняльний аналіз та практичне вивчення архітектурно-планувальної структури монастирських об’єктів дозволяє визначити характерні риси та особливості їх архітектурно - просторової організації на кожному етапі розвитку.
Метод натурних досліджень дозволяє впевнитись в достовірності історико-бібліографічних досліджень, виявити сліди перебудов, встановити ступінь руйнувань і втрат матеріальної структури пам’яток (зруйновані повністю монастирі: в Чорткові, Спасі, Белзі, Кам’янці-Подільському, напівзруйновані монастирі: в Добромилі, Струсові, Теребовлі, Міжгір’ї, Новому Загорові, Овручі), визначити мистецьку цінність елементів декору, що збереглися (Лаврові, Добромилі, Струсові), простежити розвиток архітектурної форми монастирських пам’яток. Візуальне дослідження дозволяє схематично зафіксувати планувальну та об’ємно-просторову структуру монастирських споруд, виявити мистецьку цінність декору пам’яток. Проведені натурні дослідження монастирів ЧСВВ: в Дубно, Луцьку, Піддубцях, Дермані, Новому Загорові, Любарі, Крехові, Жовкві, Дрогобичі, Львові (св. Онуфрія, св. Юра), Червонограді, Добромилі, Лаврові, Гошові, Погоні, Почаєві, Бучачі, Улашківцях, Краснопущі, Теребовлі, Струсові, Мукачево, Імстичево, Ужгороді, Бороняві, Малому Березному дали можливість проаналізувати архітектурно - композиційні особливості як монастирських комплексів, так і окремих їх споруд.
Отже, цілеспрямоване використання сукупності прийомів загальнонаукових методів аналізу дозволило визначити етапи розвитку, архітектурно-просторові та композиційні вирішення василіянських монастирів ХVІІ-ХХ ст., провести їх класифікацію.
Розділ 3. РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ МОНАСТИРІВ ЧСВВ В УКРАЇНІ ХУІІ - ХХ СТ.
Розділ присвячений загальній характеристиці розвитку архітектури монастирів ЧСВВ протягом ХVІІ - ХХ ст. на теренах сучасної України.
Формування мережі монастирів Чину Святого Василія Великого починається в 1617 р. коли була створена єдина структура Чину, до складу якої ввійшли 36 монастирів на території нинішньої Литви, Білорусі та України (Волинь та Подніпров’я). В 1631 р. Василіянський Чин перейшов в підпорядкування Риму. В 1739 р. на території Галичини була створена друга провінція - Руська, що налічувала 129 монастирів. В кінці ХVІІ ст. василіянські монастирі в Правобережній Україні ліквідовуються, а поширюються на західно-українських землях. В 1780 р. василіянські монастирі були поширені на території Литви, Білорусі, України (Галичини, Холмщини, Закарпаття). Вони формувались на базі монастирів, які перейшли під їх юрисдикцію. Головною особливістю вже існуючих монастирських комплексів, які перейшли в підпорядкування василіян, була ансамблевість, згармонізованість і композиційна цілісність, що забезпечила наступним новобудовам усталені просторові орієнтири.
На підставі літературних джерел та картографічних матеріалів виявлено три основні періоди розвитку будівництва монастирів ЧСВВ: 1) 1617- 1743 рр., 2) 1743- 1918 рр., 3) 1918-1946 рр. В результаті архітектурно-просторового аналізу василіянських монастирських комплексів встановлено, що в І період забудова монастирських комплексів була частково деревяною, частково мурованою. В цей період відбувається перебудова василіянами монастирів в Дубно, Дермані, Загорові, Зимно, Мильцях, Шаргороді, Загайцях, Луцьку, Любарі, Кобрині, Овручі відповідно до вимог структурованого Василіянського Чину. Встановлено, що в І-ий період спостерігається тенденція поступового переходу від нерегулярного планування до регулярного, що особливо прослідковується в оборонних василіянських монастирських комплексах в Дермані, Зимно, Уневі, Крехові, Теребовлі. ІІ-ий період розквіту василіянських монастирів припадає на період бароко, коли стилістика в архітектурі відігравала неабияке значення. Розвиток архітектури василіянських монастирів пов’язаний з творчістю видатних українських та зарубіжних архітекторів: Б.Меретина, С.Фесінгера, Яна де Вітте, С.Фесінгера, П.Полейовського, Г.Гофмана, Е.Ковача, П.Гіжицького, Й.Зельнера, Ф.Трешера, інж. Мозера, Й.Шільцера; скульпторів: І.Пінзеля, І.Оброцького, М.Філевича, які старались поєднати в архітектурних комплексах монастирських споруд місцеві традиції з європейськими, притаманними тодішній епосі, що призводило до появи нових розпланувальних і об’ємно-просторових вирішень. Неабияку роль відігравали фундатори цих монастирів: С.,М.Потоцькі, С.Конецпольський, І.Собєський, митрополити: Й.Шумлянський, А.Шептицький.
В цей період споруджуються великі монастирські ансамблі: св. Юра у Львові, Почаївська Лавра, Хрестовоздвиженський монастир в Бучачі, Юріївський в Червонограді, Рождественський в Жовкві, Онуфріївський в Підгірцях, Покровський храм в Піддубцях та ін. В просторовому устрої і розплануванні всіх монастирів простежуються спільні особливості: ізоляція внутрішнього простору монастиря від довкілля, опанування ландшафтних зон, тенденція до регулярності в розплануванні, чітка ієрархічна структура монастирських споруд. В ІІІ-ій період під час перебудови після І світової війни вібувається процес наслоювання архітектури та архітектоніки різностильовими ознаками (монастирі в Лаврові, Крехові, Теребовлі, Золочеві) та ін. Протягом всіх періодів розвитку монастирів ЧСВВ виробилися відповідні принципи просторового і стильового поєднання різнофункціональних за призначенням будівель, що віддзеркалюється в їх просторовій орієнтації чи композиційній взаємодії.
Головний монастирський храм, який домінував в просторі внутрішнього двору в поєднанні з дзвіницею, другою церквою, каплицею та оборонними вежами, створював надзвичайно багатий за різноманітністю форм, архітектурно-просторовий ансамбль. Кожен монастирський ансамбль одержував суто індивідуальні риси в об’ємно - просторовій організації, а відповідно і в архітектурному вирішенні під впливом природного характеру місцевості, наявності насаджень, природних джерел, ставків, місцевих (регіональних) традицій, таланту архітекторів, інженерів та будівничих.
Аналіз літературних і архівних джерел, іконографічних і картографічних матеріалів, дозволив провести класифікацію василіянських монастирів і виявити типологію розпланування монастирських споруд. Монастирі ЧСВВ можна класифікувати:
- за статусом: архимандрії; монастирі з школами, колегіями; резиденції з наступною типологією:
- за планувально-просторовим вирішенням по відношенню до основного ядра – храму:
1) розосереджений тип, де храм розміщений на монастирській площі ізольовано від інших споруд;
2) блокований тип, де храм блокується з монастирськими спорудами утворюючи: а) напівзамкнутий простір, б) замкнутий двір, в) блокується лінійно, розділяючи територію на монастирську і господарську;
- за планувальним вирішенням храмів: тридільні, триконхові, хрестовокупольні, ротонди, однонавні, тринавні базиліки;
- за планувальним вирішенням дзвіниць: квадратні, прямокутні, восьмикутні:
- за планувальним вирішенням келій: лінійні. Г-подібні, П-подібні коридорного типу з одностороннім, рідше двостороннім розміщенням приміщень;
- за конструктивним вирішенням: дерев’яні, оборонного характеру та муровані;
- за загальним характером містобудівної організації і архітектурно-просторовим вирішенням: монастирі; монастирські комплекси; монастирські комплекси - просторові ансамблі.
Таким чином, в 3 розділі розглянуто особливості формування архітектури василіянських монастирів на теренах сучасної України, встановлено етапи розвитку їх будівництва, проведено класифікацію монастирів ЧСВВ та виявлено типологію монастирських споруд.
Розділ 4. АРХІТЕКТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ ВИРІШЕННЯ МОНАСТИРІВ ЧСВВ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ТРАДИЦІЙ ЄВРОПЕЙСЬКОГО САКРАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА.
У розділі аналізується архітектурно-мистецьке вирішення монастирів ЧСВВ, виявляється генеза архітектурних форм в контексті українського та європейського сакрального будівництва.
Василіянський монастир являє собою складноорганізовану сукупність будівель, споруджених на відповідних епосі (бароко, класицизм) архітектурно - композиційних принципах з врахуванням навколишнього середовища. За результатами архітектурно-композиційного аналізу виявлено прототипи монастирів ЧСВВ періоду бароко і класицизму.
Особливістю розвитку василіянського монастирського будівництва на першому етапі розвитку полягало у прагненні формування регулярних композицій (в оборонних монастирях в Крехові, Уневі, Теребовлі) та з дотриманням українських традиційних композиційних схем, започаткованих ще в княжу добу, де собор був головним об’ємним акцентом, а інші монастирські споруди будувалися окремо ( Добромиль, Золочів, Львів (св. Онуфрія), Гошів, Струсів, Улашківці). Прототипами цих монастирів були монастирі в Україні – Чернігів. При формуванні композиції монастирів в другий період, який припадає на період бароко і класицизму, спостерігається вплив не лише литовської і польської культур, а й західноєвропейської в поєднанні з українськими національними традиціями. При спорудженні монастирських ансамблів ЧСВВ прослідковується відхід від традиційної композиційної схеми побудови, де собор зблокований з монастирськими будівлями з одного боку та симетрично з обох боків. Такими прототипами стали монастирі в Україні (колегіум в Кременці), в Австрії (бенедектинське аббатство в Мельку, університетський костел в Зальцбурзі), Німеччині ( капелла 40 святих, монастир в Банці), Іспанії (палац-монастир Ескоріал). Виразно простежується своєрідність регіональних шкіл Волині (хрещатий дев’ятиголовий храм в Піддубцях), Галичини (хрещатий, дев’ятидільний храм св. Юра у Львові з видовженими раменами по повздовжній осі, перекритий масивним куполом), Закарпаття (однонавні, зального типу храми з вежею на заході ( Мукачево, Імстичево).
Ансамблева значущість монастирських комплексів реалізується не тільки в просторовому вирішенні, а також їх архітектурно-художніх образах, виражених в просторовій композиції монастиря в цілому, церкви, дзвіниці чи інших архітектурних форм, стильовими ознаками, іншими пластичними засобами. Насиченість монастирських комплексів скульптурними та іншими формами пластичного оздоблення є підставою для їх трактовки як ансамблів не тільки з архітектурною, а також мистецькою цінностями.
Композиційне вирішення монастирів ЧСВВ зумовлювалося такими факторами як основна функція, що визначала масштаби розбудови монастирського комплексу; особистість фундаторів та розміри грошових пожертв, що дозволяло запросити відповідних будівничих; особливості та характер рельєфу, що визначали композицію монастиря; характер навколишньої забудови, розташування в населеному пункті. Українські митці ніколи не задовільнялись виключно релігійним мистецтвом як це спостерігається у східних сусідів. Відповідно до вимог структурованого Василіянського Чину диктувались нові архітектурні форми. Кожен монастир мав своє індивідуальне архітектурно-просторове вирішення, про що свідчить різноманітність їх композиційних схем. На основі цих критеріїв можна виділити три типи монастирів ЧСВВ:
1) резиденції, архітектурно-просторова організація яких охоплює головні елементи: церкву, дзвіницю, келії та обслуговуючі приміщення (монастирі в Погоні, Малому Березному, Бороняві, Струсові, Заваллі, Міжгір’ї, монастирок в урочищі Бучач, Добряни (Деревач), Яворові);
2) монастирські комплекси (МК), архітектурно-просторова організація яких включає крім головних елементів й інші споруди: дзвіницю, друкарню, школу, компактно розташованих з відповідним зонуванням та функціонально поєднаних в єдину архітектурно-планувальну цілісність (монастирі в Червонограді, Золочові, Підгірцях, Львові (св.Онуфрія), Жовкві, Дрогобичі, Гошові, Ужгороді, Імстичево, Чорткові, Краснопущі, Улашківцях, Гошові, Новому Загорові, Дубно);
3) монастирські комплекси - „просторові ансамблі”, які крім вище названих споруд включають й інші сакральні споруди - другу церкву, каплиці, а також замкнутий чи напівзамкнутий простір з садом, оборонними вежами, огорожею, де прослідковується більш чітка просторова організація і представляють єдину згармонізовану архітектурно - містобудівельну цілісність (монастирі у Львові (св. Юра), Крехові, Почаївська лавра, Бучачі, Уневі, Теребовлі).
В споруджених монастирських комплексах ЧСВВ вирізняється два типи композиційного вирішення:
- розосереджена схема, де храм розташований на площі ізольовано від монастирських споруд, які розташовані: по периметру, лінійно, П - подібно, Г- подібно;
- блокована схема: де храм блокується з келіями, утворюючи різні варіанти функціональної і просторової організації: а) споруда з келіями поєднана з храмом є межею монастирського комплексу, утворюючи напівзамкнутий простір із середини
( Крехів, Теребовля, Лаврів, Краснопуща, Підгірці), б) споруда келій поєднана з храмом, розділяє територію на дві функціональні частини: монастирську і господарську ( Жовква, Червоноград, Дрогобич), в) монастирські споруди симетрично блокуючись з храмом утворюють замкнутий простір ( Почаїв, Чортків, Бучач).
Таким чином, в 4 розділі розглянено композиційні схеми василіянських монастирів, визначено їх прототипи, проаналізовано архітектурно-мистецьке вирішення монастирів ЧСВВ та їх споруд на кожному етапі розвитку.
Розділ 5. ОСОБЛИВОСТІ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПЛАНУВАЛЬНО-ПРОСТОРОВОГО ВИРІШЕННЯ МОНАСТИРІВ ЧСВВ В УКРАЇНІ.
В розділі розглядаються особливості планувально-просторового вирішеня монастирів та принципи просторового поєднання основних споруд у монастирях ЧСВВ в Україні.
Основною особливістю монастирів ЧСВВ є прагнення до регулярності забудови та функціональне поєднання основних елементів в МК.
Ще однією особливістю був відхід від традиційних композиційних схем побудови монастирських комплексів та пошук нових планувально-просторових вирішень, що зумовлювалось характером рельєфу, розташуванням в населеному пункті, вимогою фундатора. Це призводило часто до порушення традиційної орієнтації храмів. Має місце нетрадиційне зовнішнє і внутрішнє оздоблення монастирських споруд із застосуванням скульптур святих, декоративних ваз, появи в інтер’єрі храму бічних вівтарів, своєрідним вирішенням головного іконостасу-вівтаря, де поєднувався іконопис з декоративною різьбою та скульптурами святих, появою проповідальниці, сповідальниць.
Всі споруди в монастирському комплексі розташовувались за певними принципами архітектурно-просторового поєднання основних елементів:
- принцип роздільного розташування будівель в першому періоді розвитку будівництва;
- принцип компактного поєднання будівель на основі блокування в період розквіту будівництва: центрично ( симетрично), лінійно ( симетрично або асиметрично), Г-подібно, П- подібно, периметрально;
- геометричний принцип композиційного поєднання будівель в МК
( характерно для більшості василіянських монастирів);
- принцип відкритості чи закритості; замкнутості чи напівзамкнутості;
На сучасному етапі розвитку василіянських монастирів зберігається історична традиція щодо домінуючої ролі храму в архітектурно-просторовому вирішенні сучасних монастирів ЧСВВ. В процесі розбудови монастирів ЧСВВ розширюються функціональні зони, особливо богослужбова та суспільна, появилась тенденція до підвищення рівня комфортності, зокрема житлового, санітарно-технічного забезпечення.
В реставраційному процесі василіянських монастирів появилась тенденція щодо відновлення історично втрачених елементів шляхом спорудження сучасних об’єктів під псевдо стиль того чи іншого періоду. Продовжується процес реновації та реставрації втрачених елементів внутрішнього і зовнішнього мистецького оздоблення. Визначною тенденцією в сучасних монастирях є збереження в процесі їх реконструкції елементів і форм більш ранніх періодів.
На основі архівних джерел та натурних досліджень розроблено наукові положення відтворення, реконструкції та розбудови монастирів ЧСВВ:
1 - дослідження архітектурної спадщини з метою виявлення монастирських об’єктів для занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України;
2 - складення паспорту на пам’ятку;
3 - визначення історичних територіальних меж монастирів та їх затвердження;
4 - розроблення і затвердження комплексних заходів фізичного збереження монастирських пам’яток в нерозривному зв’язку з архітектурним і природним оточенням;
5 - проведення реставраційних робіт монастирських комплексів і їх споруд методом консервації, ремонту, відновленням втрачених елементів ансамблю чи споруди, що мають мистецьку цінність, на основі науково-обґрунтованої документації;
6 - здійснення реконструкції монастирських комплексів шляхом знесення малоцінних старих монастирських будівель і спорудженням нових споруд, що гармонійно вписуються в історичну монастирську забудову;
7 - вдосконалення інженерних і транспортних мереж на території монастиря;
8 – розробка проекту благоустрою монастирської території з врахуванням природних ландшафтних умов та історичної традиції монастиря ( відновленням садів, алей, клумб, скульптурних композицій).
Таким чином, в 5 розділі визначено особливості планувально-просторового вирішення монастирів ЧСВВ, проаналізовано сучасні тенденції розвитку василіянських монастирів та розроблено наукові положення їхнього відтворення, реконструкції та розбудови.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.
1. На основі наукових праць опублікованих у різних періодичних та наукових виданнях, в історико - архітектурному аспекті проведено вивчення питання формування архітектури василіянських монастирів. Аналіз літературних та архівних джерел за темою дослідження показує, що архітектура українських василіянських монастирів досі ще комплексно не досліджувалася. Невивченою є їхня планувальна структура, відсутній архітектурно-просторовий аналіз, не проведено класифікації й не виявлено їх типологія.
2. Вирішення поставлених в роботі завдань базувалося на використанні загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Розроблено комплексну методику дослідження розвитку архітектури монастирів ЧСВВ протягом ХVІІ-ХХ ст. і сучасного стану їх архітектурно-просторової організації.
3. У результаті архітектурно-просторового аналізу, на підставі літературних і картографічних джерел виявлено три основні етапи розвитку василіянських монастирів:
1- період (1617-1743 рр.) від утворення Литовської провінції до складу якої входили монастирі на території нинішньої Литви, Білорусі та України (Волинь та Подніпров’я) і об’єднання із Руською провінцією, до якої входили монастирі Галичини, в один Руський Чин – період перебудови отриманих василіянами монастирів відповідно до вимог структурованого Василіянського Чину;
2 - період (1743-1918 рр.) - період розквіту будівництва монастирів ЧСВВ;
3- період (1918-1946 рр.) – період обмежень будівництва та реконструкції монастирів після руйнування І світовою війною.
3. Встановлено територіальні межі поширення василіянських монастирів по періодах:
в І період - Литва, Білорусь, Україна (Волинь та Подніпров’я);
в ІІ період - Галичина, Холмщина, Закарпаття;
в ІІІ період – Галичина, Закарпаття.
4. Простежено процес формування архітектури монастирів ЧСВВ і їх споруд в Україні та у контексті традицій європейського сакрального будівництва, що дало підстави стверджувати, що монастирські комплекси ЧСВВ ХУІІ - ХХ ст. на ранньому етапі будівництва вирішувались з дотриманням східних українських традицій і супроводжувались введенням нових для свого часу форм, а в період великого розвитку монастирів ЧСВВ – йшла тенденція поєднання західноєвропейських зразків з місцевими регіональними традиціями сакрального будівництва. Розбудова монастирів ЧСВВ тісно пов’язана з творчістю видатних архітекторів, скульпторів, художників, різьбярів, будівничих, в результаті чого, монастирські комплекси та ансамблі за своїми архітектурно-художніми вартостями виходять на рівень кращих зразків архітектури всеукраїнського і європейського масштабу.
5. Аналіз матеріалів дозволив провести класифікацію василіянських монастирів і виявити типологію їх розпланувальних схем. Монастирі ЧСВВ можна класифікувати :
- за величиною об’єктів: великі, середні і малі монастирі;
- за розташуванням: в середмісті, в передмісті, за межами населеного пункту;
- за статусом: архимандрії, монастирі з школами, колегіями, студіями та резиденденції;
з наступною типологією:
- за архітектурним вирішенням композиції монастиря по відношенню до храму: розосереджений тип, де храм розміщений на площі, ізольовано від монастирських споруд та блокований тип - храм блокується із спорудами;
- за планувальним вирішенням храмів: тридільні, триконхові, хрещаті, однонавні, тринавні базиліки, ротонди;
- за планувальним вирішенням келій: лінійні, Г- подібні, П– подібні;
- за планувальним вирішенням дзвіниць: тип четверик на четверику
( квадратні), прямокутні, восьмерик на восьмерику (восьмикутні);
- за конструктивним вирішенням: дерев’яні, оборонного характеру і муровані монастирі.
6. Визначено особливості формування та розвитку архітектури василіянських монастирів. Перший етап розвитку полягав у формуванні композицій монастирів з дотриманням українських традиційних схем та прагненням до регулярності забудови монастиря. На другому етапі розвитку спостерігається орієнтація на вимоги часу, що спричиняло пошук нових розпланувальних і композиційних вирішень запозичених від Заходу та поєднаних з українськими традиціями. Врахування містобудівної ситуації, вимог фундаторів при спорудженні монастирів, призводило до порушення традиційної орієнтації храмів. Має місце насичення інтер’єрів монастирських храмів декоративною різьбою і скульптурами, бічних вівтарів, проповідальниці. В пластичному оздобленні храмів застосовуються горельєфи, постаті святих, декоративні вази. На третьому етапі розвитку монастирські споруди після руйнування 1-шою світовою війною, реконструюються, набуваючи нового художньо-образного виразу.
7. Визначено перспективні напрямки сучасного розвитку архітектури монастирів ЧСВВ:
1 - збереження історичної традиції щодо домінуючої ролі храму;
2 - спостерігається функціонально-планувальне і образно-просторове урізноманітнення архітектурного вирішення монастирів;
3 - тенденція до впровадження сучасного обладнання в монастирях.
8. Розроблено наукові положення реставрації і реконструкції, регенерації:
1 - дослідження архітектурної спадщини з метою виявлення монастирських об’єктів для занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України;
2 - складення паспорту на пам’ятку;
3 - визначення історичних територіальнихмеж монастирів та їх затвердження;
4 - розроблення і затвердження комплексних заходів фізичного збереження монастирських пам’яток в нерозривному зв’язку з архітектурним і природним оточенням;
5 - проведення реставраційних робіт монастирських комплексів та їх споруд методом консервації, ремонту, відновленням втрачених елементів ансамблю чи споруди на основі науково-обгрунтованої документації, а повністю втрачених – відзнакуванням;
6 - здійснення реконструкції монастирських комплексів шляхом знесення малоцінних старих монастирських будівель і спорудженнях нових споруд, які би гармонійно вписувались в історичну монастирську забудову;
7 - вдосконалення інженерних і транспортних мереж на території монастиря;
8 – розробка проекту благоустрою монастирської території з врахуванням природних ландшафтних умов та історичної традиції монастиря (відновленням садів, алей, клумб, скульптурних композицій).
Отже, василіянські монастирі ХVІІ - ХХ ст. займають вагоме місце в історії архітектури України.
Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження:
Статті у фахових наукових виданнях:
1.Л. Я. Чень. Василіянські монастирі в українській архітектурі ХVІІ-ХІХ ст. // Вісник Державного університету „Львівська політехніка”- Резерви прогресу в архітектурі і будівництві № 287-Львів, в-во Державного університету ”Львівська політехніка”, 1995 – С.186-188
2. Леся Чень. До типології історичних трансформацій в архітектурно-просторовому розвитку монастирів ЧСВВ // Збірник наукових праць під редакцією Богдана Черкеса та Миколи Бевза. Урбаністично-архітектурні проблеми міст Галичини. Львів, в-во Державного університету ”Львівська політехніка”, 1996 - С.169-170
3. Чень Л. Василіянські монастирі в архітектурі України ХVІІ – ХІХ ст. // Вісник Державного університету „Львівська політехніка”- Архітектура № 358, Львів, в-во Державного університету ”Львівська політехніка”, 1998 – С. 112-116
4. Чень Л.Я. Принципи розташування та архітектурно-просторового вирішення монастирів ЧСВВ // Вісник Національного університету „Львівська політехніка” № 568. Архітектура/ Відп.ред.проф., д-р арх. Б.С.Черкес - Львів, в-во Національного університету ”Львівська політехніка”, 2006 – С. 245 – 248.
5. Рудницький А.М., Чень Л.Я. Сучасні тенденції розвитку архітектури Василіянських монастирів. // Вісник Національного університету „Львівська політехніка” № 568. Архітектура,/ Відп.ред.проф., д-р арх. Б.С.Черкес Львів, в-во Національного університету „Львівська політехнікка”, Львів 2006 – С. 253-254.
(Внеском автора є проведення натурних обстежень та опрацювання архівних джерел)
Інші публікації
6. Л.Чень. Сучасні проблеми монастирського просторово - ландшафтного оточення // Проблеми ландшафтної ахітектури, урбоекології та озеленення населених місць. Матеріали Першого міжнародного семінару 25-27 червня 1997 р. Том І, Львів, в-во УкрЛДТУ, 1997 р.- С. 91-94.
7. Л. Чень. Ландшафтні особливості в просторовій композиції ЧСВВ // Проблеми ландшафтної архітектури, урбоекології та озеленення населених місць. Матеріали Першого міжнародного семінару Том 2, Львів, в-во УкрЛДТУ, 1998 р.- С. 35 - 38
8. Л. Чень. Регіональні ландшафтно-просторові особливості формування і композиції монастирів ЧСВВ // Проблеми ландшафтної архітектури, урбоекології та озеленення населених місць. Матеріали Першого міжнародного семінару Том 2, Львів, в-во УкрЛДТУ, 1998 р. - С. 39 -45.
АНОТАЦІЯ
Чень Л.Я. Архітектура монастирів Святого Василія Великого в Україні та їх місце в розвитку української архітектури ХVІІ-ХХ ст. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01- теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури. Львівський Національний університет „Львівська політехніка”- Львів 2007.
Дисертація присвячена вивченню розвитку архітектури василіянських монастирів в контексті розвитку української архітектури ХVІІ - ХХ ст.
В роботі розглянуто формування мережі василіянських монастирів протягом ХVІІ - ХХ ст., виявлено основні етапи будівництва василіянських монастирів І- 1617 - 1743 рр. - період перебудови отриманих монастирів; ІІ - 1743-1918 рр. - період розквіту будівництва; ІІІ - 1918-1946 рр. - період реконструкції монастирів, зруйнованих військовими діями. Вперше проведено класифікацію василіянських монастирських споруд і виявлено типологічні розпланувальні схеми.
В роботі розглянуті чинники, які впливали на архітектурно-просторову організацію василіанських монастирів. Проаналізовано архітектурно-мистецьке вирішення василіянських монастирських споруд в контексті українського та європейського сакрального будівництва.
В процесі дослідження виявлені основні особливості планувально-просторового вирішення монастирів ЧСВВ. Внаслідок натурного обстеження прослідковано сучасні тенденції розвитку василіянських монастирів в Україні та розроблено наукові положення щодо їх реставрації, реконструкції та розбудови.
Ключові слова: монастирські комплекси і ансамблі, Чин Святого Василія Великого, мережа монастирів, функціональні зони, архітектура, бароко, класицизм, храми, келії, дзвіниці, особливості планувально-просторового вирішення.
АННОТАЦИЯ
Чень Л.Я. Архитектура монастырей Святого Василия Великого в Украине и их место в развитии украинской архитектуры ХVІІ - ХХ в. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01- теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры. Львовский Национальный университет “Львовская политехника”, - Львов 2007.
Диссертация посвящена изучению развития архитектуры василианских монастырей в контексте развития украинской архитектуры ХVІІ - ХХ в.
В работе рассмотрено формирование сети василианских монастырей на протяжении ХVІІ - ХХ в., определено их основные этапы строительства:
І - 1617-1743 гг. - период перестройки подчиненных им монастырей; ІІ-1743-1918 гг.- период расцвета строительства; ІІІ - 1918 - 1946 гг.- период реконструкций монастырских комплексов, поврежденных 1-ой мировой войной.
Впервые создана целостная картина формирования архитектуры василианских монастырей в Украине. Проведено классификацию василианских монастырских комплексов и их сооружений, определено их типологические планировочные схемы. Выявлены две характерные планировочные схемы василианских монастырей: рассредоточенная и блокированная.
В работе выявлено совокупность факторов, которые влияли на архитектурно-пространственную организацию василианских монастырских комплексов и ансамблей: функциональная принадлежность монастыря; влияние фундаторов на архитектурное решение; особенности рельефа, характер окружающей застройки и ландшафтной среды. В результате этих факторов, каждый монастырский комплекс или ансамбль имел индивидуальное планировочно-простанственное решение. Проанализировано архитектурно - художественное решение василианских монастырских сооружений на каждом этапе их развития, в контексте украинского и европейского сакрального зодчества.
В процессе исследования определены основные особенности планировочно- пространственного решения василианских монастырей: стремлений к регулярности в планировании и застройке (в І-ый период развития); поиск новых планировочных решений, взаимствованных от Запада и примененных к украинским традициям, приминение в пластическом решении монастырских сооружений сложных по профилю каменных карнизов, капителей, декоративных ваз, монументальных скульптур( в ІІ период развития). В результате натурного исследования, прослежено современные тенденции развития василианских монастырей: соблюдение исторических традиций, расширение функциональных зон в монастырях.
В работе разработано научные положения по реставрации, реконструкции и восстановлении монастырских сооружений.
Ключевые слова: монастырские комплексы и ансамбли,Чин Святого Василия Великого, сеть монастырей, функциональные зоны, архитектура, барокко, классицизм, храмы, келии, колокольни, особенности планировочно – пространст-венного решения.
ANNOTATION
Chen L. Ya. Architecture of monasteries of the Basily Saint of Large in Ukraine and their place in development of Ukrainian architecture of