ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Чаплик Микола Миколайович

УДК 314.148: 323.15 (477)“1989/2001”

РОСІЯНИ В УКРАЇНІ (1989 – 2001 рр.):

ІСТОРИКО-ДЕМОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Пірко Василь Олексійович,

завідувач кафедри історіографії, джерелознавства,

археології та методики викладання історії

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Трощинський Володимир Павлович,

завідувач кафедри соціальної і гуманітарної політики,

декан факультету вищих керівних кадрів Національної

академії державного управління при Президентові

України

доктор історичних наук, професор

Нікольський Володимир Миколайович,

професор кафедри історії України

Донецького національного університету

Захист відбудеться “29” січня 2008 р. о “13” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (адреса: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “26” грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вивчення різних сторін життя етнічних груп набуває все більшого значення в сучасних історичних дослідженнях. У розв’язанні цього питання важливо зберігати науковий підхід, тому зосередження на демографічному аспекті буття етносу в історичній ретроспективі дає змогу уникнути надмірної політизації етнічного питання. Найдоцільніше у дослідженні демографічних процесів звернутись до матеріалів переписів, які надають можливість яскравіше уявити роль та місце того чи іншого етносу в суспільстві.

Здобуття Україною незалежності поставило перед вітчизняною історичною наукою завдання глибокого обґрунтування ролі та місця росіян в її сучасному житті. Адже російське населення є однією з важливих складових частин поліетнічної України. За чисельністю росіяни посідають друге місце після українців, мають високий рівень урбанізації, освіти, професійної підготовки тощо. В їхньому середовищі, як і в усьому українському суспільстві, у досліджуваний період відбулися певні зміни, які пов’язані із геополітичними, соціально-економічними та суспільно-політичними перетвореннями. Не менш суттєвими були й демографічні трансформації серед російського населення у 1989-2001 рр. У першу чергу це стосується змін кількісного та якісного складу росіян в Україні у міжпереписний період. При цьому важливо визначити вплив внутрішніх та зовнішніх чинників, а саме міграції та змін в етнічній ідентифікації, на зменшення чисельності росіян в Україні. Крім того, розпад СРСР та утворення Української незалежної держави порушили питання щодо статусу росіян у ній. Згідно з чинним українським законодавством росіяни мають статус національної меншини, хоча більшість росіян з цим не погоджується. Отже, для росіян є важливим питання їхнього статусу в сучасній Україні. Також суттєвим є питання громадянської ідентичності росіян країни. Адже росіянам важче формувати нову громадянську ідентичність, в першу чергу, через самоідентифікацію з СРСР, а також через близькість Росії, яка не є для них чужою. Не менш чутливими для росіян країни є і зміни у мовно-культурній сфері, зокрема підвищення ролі української мови.

Однак, не можна говорити про дискриміноване становище росіян в Україні. Навпаки, за рівнем освіти, соціально-професійним станом та іншими соціально-економічними показниками росіяни протягом досліджуваного періоду займали провідні місця і ні в чому не поступаються українцям. Таким чином, всі вищезазначені фактори надають змогу відтворити стан російського населення у міжпереписний період і в сукупності складають актуальність дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах державної бюджетної науково-дослідницької теми Донецького національного університету “Наукове та методичне забезпечення курсу історії України: досягнення попередників і сучасний погляд” (номер державної реєстрації - № 0104U04650).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1989 по 2001 роки, тобто від останнього Всесоюзного перепису населення до першого Всеукраїнського перепису населення.

Територіальні рамки дослідження – вся територія України і, зокрема, південно-східні регіони, в яких зосереджена основна частина російського населення країни.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ній представлена спроба комплексного вивчення російського населення України за даними статистики та соціології. При цьому, до наукового обігу було введено велику кількість статистичного матеріалу, в першу чергу, з архіву Державного комітету статистики України. Досліджено склад, ареали розселення та чисельність росіян за переписами 1989 та 2001 рр. у регіональному аспекті, розглянуто значення міграції та фактору зміни національної ідентифікації на зменшення кількості росіян в Україні. На основі аналізу статистичних матеріалів та даних соціологічних досліджень розглянуто стан мовного питання в Україні і відношення до нього росіян. На підставі опрацьованих джерел та літератури сформовані концептуальна схема та власний дослідницький підхід до вивчення проблеми російського населення в Україні, основними складовими яких виступають такі положення:

- на основі статистичних даних доводиться, що не міграція була причиною зменшення чисельності росіян в Україні, а внутрішні чинники (зміна етнічної самоідентифікації);

- підтверджується, що високий соціально-професійний статус росіян в Україні залишається на належному рівні;

- спростовується наявність дискримінації росіян за етнічною або мовною ознакою в Україні на основі даних міністерств та відомств, а також соціологічних опитувань.

Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження на матеріалах переписів змін у кількісному та якісному складі російського населення у 1989-2001 рр., а також впливу соціально-економічних, суспільно-політичних та мовно-культурних трансформацій на росіян в Україні у міжпереписний період.

Відповідно до теми дослідження визначено такі завдання:

- розглянути сучасний стан наукової розробки даного питання;

- за результатами переписів 1989 та 2001 років проаналізувати кількісні зміни у складі російського населення України;

- дослідити якісні зміни серед росіян України, а саме в соціальному, професійному, шлюбному стані, матеріальному забезпеченні і т. ін.;

- з’ясувати причини та ймовірні наслідки скорочення чисельності росіян в Україні протягом зазначеного періоду;

- розкрити чинники, які вплинули на зменшення чисельності росіян в Україні упродовж 1989-2001 рр., зокрема простежити вплив міграції та зміни етнічної самоідентифікації на цей процес;

- дослідити процес інтеграції росіян в українське суспільство у новій якості та його перспективи, а саме: розглянути явище зміни громадянської ідентичності у російського населення України та фактори, які цьому сприяли;

- розкрити стан задоволення освітніх, культурних, інформаційних потреб росіян та розглянути мовні зміни у сфері культури, освіти та засобах масової інформації;

- вивчити роль мовного питання в житті російської громади та можливі шляхи його розв’язання;

Об'єктом дослідження є російське населення України як невід'ємна складова частина українського народу.

Предмет дослідження становлять кількісні та якісні зміни у складі росіян в Україні у 1989-2001 рр., а також зміни соціально-етнічного статусу та пов’язані з цим особливості суспільно-політичного, соціально-економічного та мовно-культурного життя росіян України.

Методи дослідження При написанні дисертації було використано методи як загальнонаукового, так і міждисциплінарного та конкретно-історичного характеру. Серед загальнонаукових відзначимо методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції; з-поміж міждисциплінарних було залучено системний, структурний, структурно-функціональний, порівняльний, статистико-аналітичний, описовий, кількісний, синхронний, хронологічний, соціологічний, кластерний методи.

Так, методи системного та структурного аналізу були використані для розкриття сутності та основних принципів функціонування російської етнічної групи в Україні. Соціологічний метод дав змогу дисертанту виявити особливості етнічної та громадянської ідентичності російського населення України, ставлення росіян до української державності, рівень толерантності щодо росіян у суспільстві, мовні уподобання тощо. У процесі розгляду кількісних та якісних показників також було використано методи математичних розрахунків та аналізу статистичних документів.

Для написання роботи застосовано конкретно-історичні методи. Використання історико-порівняльного методу уможливило аналіз всього комплексу демографічних процесів у складі росіян в Україні на матеріалах переписів населення 1989 та 2001 рр.

Детальній характеристиці етнодемографічних, етнополітичних та етнокультурних тенденцій сприяв історико-ретроспективний метод. Історико-генетичний метод дослідження розкрив умови вивчення історико-демографічні процеси в конкретних взаємозв’язках з точки зору їх генезису і тенденцій розвитку в майбутньому.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації дають можливість глибше проникнути в сутність проблеми російського населення в Україні, в першу чергу як суб’єкта демографічного, а також політичного, економічного та культурного життя держави, та виробити конкретні рекомендації щодо інтеграції росіян в українське суспільство та їхньої ролі у створенні української політичної нації.

Зокрема можна виділити такі сфери застосування результатів дисертації:

Наукову – напрацьований матеріал може слугувати базою для подальшої теоретичної розробки проблеми.

Навчальну: узагальнення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження стануть у нагоді для створення підручників, навчальних посібників, довідників, а також викладання спеціальних курсів у вищих навчальних закладах України.

Аналітичну – результати, що були одержані, можуть бути використані у роботі інститутів та установ, які вивчають етнонаціональні та етнодемографічні процеси в Україні.

Прикладну: основні висновки та рекомендації дисертаційного дослідження будуть доречні у справі вдосконалення роботи органів державної влади, які займаються даним напрямком діяльності.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми й самостійному її вирішенні, що дозволяє більш глибоко та всебічно розкрити демографічні процеси у складі російської громади України в сучасну добу. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою розробкою здобувача, яку було викладено в його наукових публікаціях.

Апробація результатів дисертації Основні положення та результати дослідження розкриті автором у тезах доповідей та обговорювались під час роботи IV Міжнародної наукової конференції молодих вчених та студентів “Нації та міжнаціональні відносини в історії людства очима молодих дослідників” (Донецьк, 2003 р.), ІІ Міжнародного наукового конгресу українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам’янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р.), міжнародної наукової конференції “Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя” (Тернопіль, 17-18 листопада, 2003 р.), V Міжнародної наукової конференції студентів та молодих вчених “Історія і політика у кількісних вимірах” (Донецьк, 2004 р.), ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє” (Одеса, 15-16 жовтня 2004 р.) та наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр. (Донецьк, 2005).

Публікації Основні результати дослідження опубліковано в 13 індивідуальних статтях, 10 з них – у фахових наукових виданнях, які відповідають вимогам ВАК України.

Структура роботи За своєю структурою дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури (418 найменувань). Дисертація містить таблиці та діаграми, з яких 27 розміщено в основному тексті роботи та 67 – у додатках. Загальний обсяг роботи становить 284 сторінки, з них основна частина – 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження, його хронологічні та територіальні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення наукової розробки теми, представлено апробацію виконаної роботи.

У першому розділі – “Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження” проаналізовано основні наукові праці з історії вивчення проблеми, джерельну базу та методологічне підґрунтя дослідження.

Автор зазначає, що кількісний склад російського населення України відображено у роботах як українських, так і російських дослідників. У вітчизняній науковій літературі вивчалися демографічні процеси як в цілому серед всього населення, так і серед росіян України. Зокрема, серед загальних робіт варто виділити дослідження за науковою редакцією С. Пирожкова та І. Кураса, присвячене результатам першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року. У ньому подано не лише дані перепису, а й методологічні засади його здійснення, технологія обробки та аналізу його результатів Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні, економічні, етнічні аспекти / Авт. кол. Власенко Н.С., Лібанова Е.М., Осауленко О.Г. та ін.; Наук. ред.: акад. Курас І.Ф., акад. Пирожков С.І.; Державний комітет статистики України; Ін-т демографії та соц. досліджень НАН України. – К., 2004. – 558 с.. Заслуговує на увагу робота за редакцією В. Наулка, в якій розкривається динаміка етнічного складу населення України у 1897-1989 рр., етномовна ситуація в Україні у 90-х рр., етнічні аспекти міграційних процесів в Україні, а також роль росіян України в контексті сучасних етнополітичних процесів Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О.Б. Бернштейн, Н.А. Зіневич, В.Т. Зінич та ін.; За ред. В.І. Наулка. – К., 2001. – 424 с..

Також в Україні національний склад населення за даними переписів 1989 та 2001 років був у центрі уваги досліджень О. Антонюка, В. Євтуха, В. Зінича, В. Котигоренка, В. Крисаченка, І. Кураса та інших Антонюк О.В. Основи етнополітики: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. – К., 2005. – 432 с.; Євтух В.Б. Етносуспільні процеси в Україні: можливості наукових інтерпретацій. – К., 2004. – 243 с.; Зінич В.Т. Сучасні етнодемографічні процеси в Україні. – К., 2004. – 67 с.; Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. – К., 2004. – 722 с.; Крисаченко В.С. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри: Монографія. – К., 2005. – 368 с.; Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К., 2004. –736 с.. Деякими українськими дослідниками, наприклад, В. Євтухом, В. Трощинським, Т. Пилипенко, Д. Осауленком, С.Чорним було видано довідники з національного складу населення України Етнонаціональна структура українського суспільства: Довідник / В.Б. Євтух, В.П. Трощинський, К.Ю. Галушко, К.О. Чернова. – К., 2004. – 344 с.; Національні меншини України.: Інформ довідник. / Упоряд. Т.І. Пилипенко, Д.І. Осауленко. – К., 1995. – 96 с.; Чорний С. Національний склад населення України в ХХ сторіччі. – К., 2001. – 88 с..

Варто виділити працю В. Романцова, в якій автор зокрема серед найбільш численних народів України приділяє увагу російському населенню ХХ ст. Цінність роботи полягає у розкритті національного складу регіонів України у зазначений період Романцов В.О. Український етнос: на одвічних землях та за їхніми межами (ХVIII-ХХ століття). – К., 1998. – 200 с..

Серед робіт російських дослідників потрібно відзначити останню працю В. Кабузана, В ній автор розкриває динаміку чисельності та розселення російського етносу у світі протягом 1719-1989 рр., розглядає зростання чисельності російського населення в Україні та його причини. Також він торкається питання повернення росіян у Росію в 90-х рр. ХХ ст. і не вважає це негативним явищем Кабузан В. Русские в мире. Динамика численности и расселения (1719-1989). Формирование этнических и политических границ русского народа. – РАН, Институт российской истории СПб., 1996. – 352 с..

Ґрунтовною, на наш погляд, є колективна праця російських дослідників під керівництвом з Ю. Арутюняном, в якій розкриваються демографічні характеристики російського населення, у тому числі й на теренах України, за даними перепису 1989 року. Зокрема, в роботі висвітлено такі аспекти, як чисельність російського міського та сільського населення, структура російського населення за тривалістю проживання, склад російського населення з погляду місця народження. Значну увагу приділено соціально-економічним показникам Русские (Этносоциологические очерки). М., 1992. – 464 с..

Значна робота, що розкриває становище росіян у незалежних пострадянських державах, була проведена російським дослідником С. Савоскулом. Значну увагу в його працях приділено саме російському населенню України Савоскул С.С. Русские в независимой Украине: статус, идентичность, перспективы. / Украина и Россия: общества и государства: Сб. ст. Ред.-сост. Д.Е. Фурман. – М., 1997. – 384 с. – С. 278-329 та ін.. Широкий огляд життя росіян України в них подається з огляду на дані соціологічних досліджень. У роботі С. Савоскула розглядається широке коло питань, пов’язане з російським населенням України, зокрема їхній демографічний потенціал, соціально-економічний статус, етнічна та громадянська ідентичність тощо.

Важливе значення для з’ясування причин зменшення кількості росіян в Україні у 1989-2001 роках мають дані щодо міграційного сальдо або різниці між прибулим та вибулим російським населенням протягом зазначеного періоду. Держкомстат України уточнює дані щодо міграції, спираючись на результати перепису 2001 року, а що стосується його попередніх даних, то вони не точні.

Серед російських дослідників проблему міграції росіян у пострадянських республіках вивчали Ю. Арутюнян, А. Вишневський, Л. Рибаковський, С. Савоскул та інші Арутюнян Ю.В. Русские в ближнем зарубежье // Социс. – 2003. – №11. – С. 31-40.; Вишневский А.Г. Распад СССР: этнические миграции и проблемы диаспор // Общественные науки и современность. – 2000. – №3. – С.115-130.; Рыбаковский Л.Л. Миграционный потенциал русского населения в странах нового зарубежья // Социс. – 1996. – № 11. – С. 31-42.; Савоскул С.С. Русские нового зарубежья: Выбор судьбы. – М., 2001. – 438 с.. З українських дослідників питання міграції досліджував М. Шульга, за матеріалами архівів МВС України (зауважимо, що дисертаційне дослідження ґрунтується на даних архіву Держкомстату України), а також О. Малиновська, М. Романюк, А. Шлепаков та інші Шульга Н.А. Великое переселение: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты. – К., 2002. – 700 с.; Малиновська О.А. Мігранти, міграція та Українська держава: аналіз управління зовнішніми міграціями: Монографія. – К., 2004. – 236 с.; Романюк М. Д. Міграції населення України за умов перехідної економіки: методологія і практика регулювання. – Львів, 1999. – 292 с.; Шлепаков А.М., Малиновська О.А., Пінчук О.М. Еміграція населення України: соціально-економічні аспекти та можливі наслідки. Вип 17. Національний інститут стратегічних досліджень. – К., 1993. – 52 с..

Серед українських та російських дослідників переважає думка про те, що не міграція та природний рух були причиною зменшення чисельності росіян у 1989-2001 рр., а зміна етнічної самоідентифікації. Такої думки дотримуються як російські (С. Савоскул, Ю. Арутюнян та ін.), так і українські дослідники (В. Крисаченко, В. Зінич та ін.) Крисаченко В.С. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри: Монографія. – К., 2005. – 368 с.; Зінич В.Т. Сучасні етнодемографічні процеси в Україні. – К., 2004. – 67 с.; Савоскул С. Суверенізація України: етнічна ідентичність українського і російського населення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – №4. – С. 44-60.; Арутюнян Ю.В. Русские в ближнем зарубежье // Социс. – 2003. – №11. – С. 31-40.. Нестійку етнічну самоідентифікацію російського та українського населення України підтверджують дані соціологічного опитування 1997 року. У ньому виділені не лише “українці” та “росіяни”, а й “україноруси” (“укроруси”), які почувають себе одночасно і українцями, і росіянами Белецкий М.И., Толпыго А.К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины // Полис. – 1998. – № 4. – С.74-83..

Важливим для розуміння становища росіян в Україні є також розгляд їхніх соціально-економічних характеристик. У цьому плані цікавими є дослідження Т. Рудницької, присвячені соціально-професійному складу населення України за найбільш численними національностями. Серед російських дослідників соціально-професійний напрям досліджував колектив вчених на чолі з Ю. Арутюняном. Крім того, про відсутність соціального розшарування між українцями та росіянами зазначає у своїй статті О. Резник Рудницька Т. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін. – Вид. 2-ге. - К., 1998. – 176 с.; Рудницька Т. Етнічні особливості соціально-професійного галузевого та кваліфікаційного складу зайнятого населення України // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – №1-2. – С. 111-133.; Русские ( Этносоциологические очерки). М., 1992. - 464 с.; Резнік О. Особливості етнічної стратифікації в українському суспільстві / Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. – К., 2004. – 705 с. – С.54-63..

Є роботи, присвячені іншим аспектам життя росіян в Україні. Так, в Україні поліетнічна нація засвідчила свою громадянську ідентичність (поряд з ідентичністю і свідомістю етнічною) вже під час референдуму 1991 року. У зв’язку з цим, цікавою є робота В. Хмелька, в якій виявляється ставлення різних національностей України до незалежності напередодні референдуму 1991 року Хмелько В. Референдум: хто був „за” і хто був „проти” // Політологічні читання. – 1992. – №1. – С. 44. .

Досить спірним у вітчизняній етнополітиці є питання статусу росіян у незалежній Україні. Українське законодавство на нього відповіло однозначно – росіяни в Україні є національною меншиною. Однак, у роботах як вітчизняних так і зарубіжних теоретиків з питання щодо статусу росіян у сучасній Україні немає одностайної думки.

Поняття “національної меншини” серед українських дослідників вивчали В. Євтух, В. Крисаченко, І. Курас, О. Лановенко, Л. Нагорна, В. Нікітюк та ін Євтух В.Б. Етносуспільні процеси в Україні: можливості наукових інтерпретацій. – К., 2004. – 243 с.; Євтух В.Б., Трощинський В.П., Аза Л.О, Міжетнічна інтеграція: постановка проблеми в українському контексті: Навчальний посібник. – К., 2003. – 58 с.; Крисаченко В.С., Степико М.Т., Власик О.С. та ін.. Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. – К., 2004. – 648 с.; Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К., 2004. –736 с.; Україна-Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин. За наук. ред. О.П. Лановенка - К., 2001. – 476 с.; Нагорна Л.П. Національна ідентичність в Україні. – К., 2002. – 272 с.; Нікітюк В.О. Статус етнонаціональних меншин (порівняльно-правовий аспект). – К., 1996 – 188 с.. Переважна більшість з них вважають росіян в Україні національною меншиною.

При цьому, дослідники, які виступають проти статусу національної меншини для росіян, відзначають, що поняття “меншини” свідчить не стільки про чисельність, як про її становище у суспільстві – залежне, підлегле, дискриміноване. Серед них варто виділити заступника директора Інституту соціології НАН України М. Шульгу. З ним погоджуються й інші фахівці, які також вважають термін “національна меншина” невдалим Шульга М. Міжнародний досвід захисту прав національних меншин / Права меншин / М. Шульга (ред.). – К., 1998. – 455 с. (Права людини в Україні / Українсько-Американське Бюро захисту прав людини; 1998, Вип. 21). – С.6-31.; Етнонаціональні чинники державотворення: Монографія / О.М. Куць, В.В. Лісничий, Ю.О. Куц; Керівник авт. кол. О.М. Куць – Х., 2002. – 108 с..

Щодо вибору шляху подальшого існування росіян в Україні думки українських дослідників схиляються до інтеграційної моделі. Російські ж дослідники не виключають варіанту консолідації російського населення країни в межах своєї етнічної групи Видрін Д. Росіяни в Україні: під час референдуму, до й після // Політологічні читання. – 1992. – №1. – С.237-249.; Русские / Отв. ред. В.А. Александров, И.В. Власов, Н.С. Полищук. – М., 2003. – 828 с..

Концептуальні засади політичної сутності російської етнічної групи, на нашу думку, вдало визначив О. Майборода. Роль і місце російського населення в Україні розглядається також в роботах С. Кульчицького. Ґрунтовним дослідженням громадських організацій етнічних меншин України та зокрема росіян займалась Л. Лойко Майборода О. Російський націоналізм в Україні (1991-1998) – К., 1999. – 27 с.; Кульчицький С. Російська тінь на незалежності України // Політика і час. – 1993. – №№10-12.; .

Певну увагу також приділено дослідженням, в яких розкривається участь російського населення у політичних процесах у Криму. Цей аспект проблеми розглядався в роботах О. Габріеляна, А. Мальгіна, та ін Габриелян О.А. Политические процессы в Крыму. Последнее десятилетие ХХ века. Спецкурс. Под ред. к. и. н. В. П. Петрова. – Симферополь, 2000. – 160 с.; Мальгин А.В. Крымский узел: Очерки политической истории Крымского полуострова 1989-1999. – Симферополь, 2000. – 160 с. .

Окреме місце займають роботи під редакцією В. Ворони, М. Шульги, Н. Паніної, Є. Головахи, С. Пирожкова, Р. Шарми, Н. Дюсена, які узагальнюють соціологічні дослідження українського суспільства і російського населення, як його складової частини Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. – К., 2004. – 705 с.; Українське суспільство 1994-2004: Соціологічний моніторинг / За ред. Н. Паніної. – К., 2004. – 64 с.; Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір: Наук. зб. / С.І. Пирожков та ін. (ред.кол.); Рада національної безпеки і оборони України, Національний ін-т українсько-російських відносин. – К., 1998. – 155 с.; Шарма Р. Становлення та очікування: Опитування громадської думки в Україні 2003: Висновки опитування Міжнародної Фундації Виборчих систем / Р. Шарма, Н. Дюсен. – Вашингтон, 2004. – 138 с..

Суттєве місце у житті росіян України займає мовне питання. Відразу зазначимо, що ми зосередимо увагу на науковому розгляді проблеми. Нею займались такі українські дослідники, як О. Лановенко, Л. Нагорна, М. Рябчук, А. Погрібний та інші. Серед російських дослідників варто виділити, С. Савоскула, К. Мінасову Лановенко О.П. Украина: перспективы ассимиляции, федерализации или интеграции языков и культур / Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы IІІ конф. / Редкол.: Н.А. Шульга (гл.ред.) и др. – К., 1999. – 256 с. – С.49-54.; Нагорна Л.П. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. – К., 2005. – 315 с.; Рябчук М. Дві України: реальні межі, віртуальні війни. – К., 2003. – 336 с.; Погрібний А. Мовно-психологічні аспекти перепису населення в Україні / Мовні конфлікти і гармонізація суспільства: Матеріали наукової конференції: 28-29 травня 2001 року / За наук ред. В. Радчука. – К., 2002. – 222 с. – С.58-67.; Минасова К.Р. Двуязычие как способ культурной интеграции этнических меньшинств в многонациональном обществе // Социс. – 2002. – №8. – С.49-56..

До речі, у вітчизняній публіцистиці побутує думка про штучне створення мовної проблеми для маніпулювання суспільством. Грунтовно мовне питання в Україні також досліджував М. Шульга. При цьому, він стоїть на позиції надання російській мові статусу офіційної, спираючись на дані соціологічних досліджень Проекты законов о языках – экспертный анализ: Материалы круглого стола. Издание второе, дополненное / Фонд поддержки русской культуры в Украине (Русский фонд); Науч. ред.: Н.А. Шульга. – К., 2001. – 332 с..

Значну увагу у роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників приділено питанню двомовності або білінгвізму. Більшість дослідників схиляються до думки, що хоча це й не ідеальний, однак один з найприйнятніших засобів зняття мовного напруження. Серед дослідників, які досліджували це питання, відзначимо російського вченого К. Мінасову, українських – Л. Нагорну, В. Демченка та інших Демченко В. Мовне середовище. Екстралінгвістичний нарис про Південь України: Монографія. – Херсон, 2001. – 210 с.; Рудницька Т. Росіяни у соціально-культурному просторі України на початку ХХІ століття / Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.) / Під ред. д.екон.н. В.М. Ворони, д. філос. н. А.О. Ручки. – К., 1999. – 225 с. – С.523-533..

Проте, існують й інші точки зору. Так, на думку Л. Масенко, коли білінгвізм набуває тотального поширення, він несе національній спільноті загрозу руйнації основ її духовної своєрідності Масенко Л.Т. Мова і політика. – К., 1999. – 100 с..

Підсумовуючи аналіз літератури з мовної проблеми зазначимо, що в науковому середовищі, як і у суспільстві в цілому, існують дві протилежні думки щодо статусу російської мови.

Отже, історіографічний огляд проблеми засвідчує наявність різних думок, іноді діаметрально протилежних, які дозволяють розглядати дане питання під різними кутами зору. У той же час варто зазначити, що як в українській, так і в російській літературі поки що немає праць, в яких би комплексно вивчалося російське населення України за даними переписів 1989 та 2001 рр. в історико-демографічному контексті.

Джерельна база дослідження доволі різноманітна. Її складають джерела, різні за походженням, функціональним призначенням та інформаційними можливостями. Типологічно їх можна поділити на п’ять видів:

Перший вид складають законодавчі акти, серед яких варто виділити міжнародно-правові акти: Загальну декларацію прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права ( 1966 р.), Декларацію ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин (1999 р.); акти Ради Європи, НБРЄ, СНД (Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин (1992 р.); Рамкова конвенція про захист національних меншин (1995 р.), Конвенція СНД “Про забезпечення прав осіб, що належать до національної меншини” (1994 р.)) Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / упоряд. і авт. ком. Ю.К. Качуренко. – К., 1992. – 199 с.; Международное право в документах: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов. / Сост.: Блатова Н.Т., Мелков Г.М. – 3-е изд., перераб. и доп. – М., 2000. – 824 с.; Международные документы по правам человека / Сост. В.М. Тертышник. – Харьков, 2000. – 288 с.. Це дозволяє розглянути міжнародну законодавчу базу щодо захисту прав етнічних меншин в економічній, соціальній і в культурній сферах.

Законодавча база України, яка регулює становище росіян та інших етносів в Україні, представлена досить широко. До неї належать закони УРСР та України. Найвагомішим джерелом цієї групи є Конституція України (1996 р.), яка гарантувала представникам етнічних меншин право на вільний розвиток та забезпечення власних потреб. Також відзначимо Закон “Про мови в Українській РСР” від 28.10.1989 р. та Декларацію “Про державний суверенітет України” (1990 р.) Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки “Про мови в Українській РСР”. // Відомості Верховної Ради УРСР. Додаток №45. – К., 1989. – 28 жовтня. – С. 58-66.; Закони України. Т.3: 1992 (січень-червень). – К., 1996. – 408 с.; Закони України / Т.10: 1996 (січень-червень) – К., 1997. – 336 с..

Серед нормативно-правових актів, які регулювали права національностей в Україні, за хронологією прийняття варто відзначити Декларацію прав національностей України (1991р.), Закон України “Про громадянство України” (1991 р.), Закон України “Про національні меншини в Україні” (1992 р.), Закон України “Про громадські об’єднання”. Мовні права росіян в освіті закріплені у Законі України “Про освіту” (1996 р.). Важливим джерелом з мовної проблеми є також рішення Конституційного Суду України по справі про застосування української мови (1999 р.) Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів / Автори-упорядники: С.В. Лінецький, М.І. Мельник, А.М. Ришелюк. – К., 2000. – 896 с..

Другий вид джерел складають документи громадських організації та політичних рухів росіян України. До них відносять статути, програмні заяви, політичних партій, які виражали та виражають інтереси етнічних росіян в Україні: Слов’янська партія, Партія “Союз”, Партія “Руський Блок”, Партія “Русько-Український Союз” (Русь), Політична партія “Слов’янський народно-патріотичний союз” та ін. Політичні партії України: В 3-х т. / Уклад. Ю. Шайгородський. – К., 2005.; Вибори’98: документи, статистичні дані, аналіз. Громадсько-політичне видання. Керівник проекту, загальна редакція Ю. Шайгородський – К., 1998 – 704 с.; Вибори’ 2002. Політичний компас виборця. Повна та поточна інформація про партії та виборчі блоки / Г. Андрущак, Ю. Марченко, О. Телемко. – К., 2002. – 128 с..

Важливим джерелом для всебічного вивчення теми дослідження є третій вид джерел, яку становлять матеріали статистики. Серед них першочергове значення мають дані двох переписів – останнього Всесоюзного перепису населення 1989 року та першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Причому ці дані використано як на основі опублікованих результатів, так за матеріалами архіву Держкомстату України, в якому зберігаються неопубліковані дані перепису населення 1989 року Населення Української РСР / за даними Всесоюзного перепису населення 1989 р. / Державний комітет УРСР по статистиці. – К., 1990.; Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. / За ред. О.Г. Осауленка; відповідальні за випуск Н.С. Власенко, Л.М. Стельмах. – К., 2004. – 373 с. .

До третього виду джерел належать також матеріали статистики, які опубліковані у відомчих збірниках Держкомстату України та Міністерства освіти і науки України. Вони дають інформацію про мову освіти у дошкільних виховних та навчальних закладах, розподіл театрів, засобів масової інформації за мовами, а також кількість книжок бібліотечного фонду за мовами видання Статистичні дані про середні, дошкільні та позашкільні заклади освіти Міносвіти України (1992-1996 рр.) / Відомче видання. Ред. О. Кондрашова. – Київ, 1997. – 136 с..

Крім того, до цієї групи джерел також належать статистичні, демографічні щорічники, збірники Держкомстату України, в яких розглядаються міграційні процеси, тощо. Усі вони подають відомості щодо поточної статистики населення держави Міграція населення України в 2000 році / Державний комітет статистики України; Відп. за випуск Стельмах Л.М., Задоєнко Л.В. – К., 2001. – 425 с..

Четвертий вид джерел складають дані соціологічних досліджень, моніторинги громадської думки населення України. Це результати опитувань таких соціологічних служб та інститутів, як Інститут соціології НАН України, соціологічна фірма “Соціс”, Фонд “Демократичні ініціативи”, Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) та інші Українське суспільство 1994-2001. Результати опитування громадської думки. – К., 2001. – 128 с.

.

До п’ятого виду джерел належать матеріали періодичної преси російських політичних рухів та громадських організацій країни, зокрема таких видань, як “Братья славяне”, “Славянские новости” тощо. Це досить специфічний вид джерела через його суб’єктивність. Дана група джерел охоплює як періодичні друковані, так і Інтернет-видання.

Таким чином, використаний комплекс джерел, їх наукова інтерпретація та критичний аналіз дозволяє об’єктивно і повно реалізувати поставлені мету та завдання дисертаційного дослідження.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, наукової об’єктивності, системності та цілісності. Принцип історизму є неодмінною умовою повноцінного історичного дослідження і орієнтує на необхідність з’ясувати причин, ходу та наслідків демографічних процесів серед російського населення країни. Для оцінки подій і явищ, що спостерігалися в розвитку російської спільноти України, використовувався принцип об’єктивності, який передбачає неупередженість, незалежність суджень від суспільно-політичної кон’юктури. Системний принцип дослідження дає змогу вивчати російське населення України як організовану систему елементів та цілісний організм.

Акцентування уваги дисертанта на трансформаційних процесах всередині російської громади обумовило використання конкретно-історичного підходу, за яким існування етнічної спільноти розглядається як в статиці, так і в динаміці, враховується значення, в першу чергу, демографічних, а також суспільно-політичних, соціально-економічних та інших факторів в її функціонуванні.

Дослідження проблеми росіян в Україні у зазначений період базується на комплексному міждисциплінарному підході до об’єкту дослідження, який вимагає демографічного вивчення процесів 1989-2001 рр.

У другому розділі – “Кількісні та якісні зміни у складі російського населення України у 1989-2001 рр.” розглядається російське населення за даними переписів 1989 та 2001 рр., а також причини зменшення його чисельності в міжпереписний період.

Перший Всеукраїнський перепис населення засвідчив, що за період 1989-2001 років відбулося скорочення чисельності росіян як в цілому по Україні, так і у кожній області держави, а також в АР Крим, містах Києві та Севастополі. Зменшилась як кількість росіян, так і їхня питома вага серед всього населення країни. Зокрема, кількість росіян у між переписний період зменшилась на 3 млн 22 тис. осіб або на 26,6%. При цьому їхня питома вага знизилась на 4,8 відсоткових пункти з 22,1% до 17,3%. Однак аналіз наявних джерел свідчить про незначну роль міграції у зменшенні чисельності росіян в Україні. Сальдо міграції росіян України хоч і було від’ємним, все ж не могло перекрити кількості зменшення російського населення. Дані дослідників, які вивчали питання міграції, також підтверджують цю тезу. Отже, міграція не була вирішальним чинником зменшення кількості російського населення в Україні у міжпереписний період.

Натомість як українські, так і російські вчені схиляються до думки, що саме внутрішні причини призвели до змін у кількості росіян в Україні. Серед них зміна ідентичності з російської на українську, якій в першу чергу сприяли змішані шлюби, а відтак нечітка ідентичність частини російського населення. Розмитість ідентичності підтверджують дані соціологічних опитувань. Такий стан речей за певних обставин сприятиме поглибленню інтеграції росіян в українське суспільство.

Серед внутрішніх факторів, які вплинули на зменшення чисельності росіян в Україні, також відзначимо такі внутрішні чинники, як відродження самосвідомості неросійського населення. До менш впливових чинників можна віднести більшу народжуваність серед українців, через більшу частку серед них людей молодшого віку, а отже й меншу смертність та більший відсоток сільських жителів серед українців, які, як правило, мають більше дітей, ніж мешканці міст. Проте, чинники народжуваності та смертності не мали значного впливу, адже серед росіян та українців дані показники не надто відрізняються. Тому фактор природного руху населення мав незначний вплив на зміну співвідношення росіян та українців.

Стосовно якісних змін у складі російського населення у дисертації зазначено, що протягом 1989-2001 рр. спостерігалося певне постаріння росіян в Україні. Також зменшилась частка чоловіків серед всього російського населення країни. Крім того, зменшилась частка міських жителів у його складі. До того ж, як вже зазначалося, серед росіян зменшилась питома вага народжених та збільшилась питома вага померлих. Водночас за вищезазначеними показниками серед українців, навпаки, спостерігалися зворотні процеси. Шлюбний склад як російського, так і українського населення зазнав впливу соціально-економічних та соціально-демографічних чинників. Зокрема, серед представників обох національностей зменшилась частка осіб, які перебували у шлюбі, та зросла частка тих, хто ніколи в ньому не перебував. Крім того, серед росіян протягом досліджуваного періоду спостерігалась більша