КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЦЕПІНЬ МИКОЛА ЙОСИПОВИЧ

УДК 157+343.225

ОБМЕЖЕНА ОСУДНОСТЬ ОСІБ ІЗ ПСИХОПАТИЧНИМИ РОЗЛАДАМИ: ЮРИДИКО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

19.00.06 – юридична психологія

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі юридичної психології Київського національного університету внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент

Александров Денис Олександрович,

Київський національний університет внутрішніх справ, заступник начальника кафедри юридичної психології

Офіційні опоненти:

Лук’янчиков Євген Дмитрович – доктор юридичних наук, доцент, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету

Марчак Віталій Ярославович – кандидат юридичних наук, Апеляційний суд Чернівецької області, суддя

Захист відбудеться „ 24 ” січня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1)

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1.

Автореферат розісланий „17” грудня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Юридична новела українського кримінального законодавства, а саме ст. 20 Кримінального кодексу України „Обмежена осудність”, має певну історію в світовій юриспруденції. Проте на сьогодні в Україні ще недостатнім є досвід її застосування, що породжує низку серйозних проблем. З одного боку, дана стаття наближає вітчизняне законодавство до світових стандартів, оскільки аналогічні статті вже досить тривалий час функціонують у безпосередньому чи опосередкованому вигляді у кримінальних кодексах багатьох країн світу. З іншого – внаслідок відмінностей тлумачення обмеженої осудності радянськими, а згодом і українськими юристами, до теперішнього часу відсутня єдність поглядів і, відповідно, існує скептичне ставлення до самого поняття „обмежена осудність” в контексті проблеми індивідуалізації покарання. Певний консерватизм правозастосовної вітчизняної школи не дозволяє широко використовувати ані можливості, які відкриваються даною новелою, ані позитивний досвід інших країн світу. Таким чином, склалася ситуація, за якої актуальне нововведення так і залишається недостатньо впровадженим у практику в результаті відсутності чіткого уявлення щодо функціонального навантаження поняття „обмежена осудність”. Тому наше дисертаційне дослідження спрямоване на озброєння юристів практичними рекомендаціями ефективного використання ст.20 КК України.

Значущість та актуальність всебічного розгляду феномену обмеженої осудності та необхідності її впровадження у юридичну практику підкреслювали багато науковців: І.Є. Авербух, Ю.М. Антонян, Л.О. Волошин, Є.О. Голубєва, Л.І. Глухарьова, Г.О. Злобін, В.І. Камінська, І.І. Карпець, О.В. Кербиков, О.Ф. Кистяківський, В.В. Клаптиков, М.В. Костицький, Д.Р. Лунц, І.Б. Михайловська, Н.О. Мірошниченко, Б.С. Нікіфоров, І.С. Ной, Б.О. Ошерович, М.М. Паше-Озерський, С.В. Полубинська, С.А. Тарарухін, С.І. Тихенко, І.М. Фарбер, К.М. Флоря, Г.І. Чечель та ін.

Однак, незважаючи на чисельність спроб дослідження зазначеної проблеми фахівцями в галузях юриспруденції, патопсихології та юридичної психології, нами не виявлено даних щодо комплексного аналізу можливостей застосування статті про обмежену осудність стосовно злочинців із психопатичними розладами у правозастосовній практиці. Це зумовлюється не лише недостатнім практичним досвідом використання новели правоохоронними органами держави, але й неопрацьованістю організаційних умов та відповідних технологій ресоціалізації засуджених у пенітенціарних установах Далі -УВП.

Тому комплексний підхід до дослідження юридико-психологічних та організаційних аспектів застосування категорії обмеженої осудності до злочинців із психопатичними розладами в сучасних умовах правоохоронної практики є нагально необхідним. Адже саме від своєчасного та всебічного розгляду проблеми, розробки комплексу заходів і методів юридичної та психологічної профілактики делінквентної поведінки осіб із психопатичними розладами значною мірою залежать подальші перспективи попередження злочинності в державі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснена в межах галузевого дослідження відповідно до тематики, передбаченої Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2001-2009 роки (наказ МВС України 05.07.2004 р. №755); “Положення про психологічну службу установи виконання покарань”, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17 березня 2000 р. №33; п. 4.2. наказу МВС України від 30.06.2002 р. № 635 „Про затвердження тематики пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень у вищих навчальних закладах МВС України”; п. 4.3. рішення колегії МВС України від 29.11.2003 р. № 8КМ/1; планів науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ Далі – КНУВС. і, зокрема, кафедри юридичної психології КНУВС.

Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої Ради КНУВС (протокол від 27.06.2006 р. № 6).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у розробленні психологічних та організаційно-правових засад застосування статті про обмежену осудність щодо злочинців із психопатичними розладами.

Для досягнення цієї мети поставлені такі дослідницькі завдання: 1) проаналізувати історичні підходи та аспекти становлення категорії обмеженої осудності в кримінальному праві України; здійснити порівняльний аналіз досвіду застосування категорії обмеженої (зменшеної) осудності в кримінальних законодавствах зарубіжних країн”; 2) висвітлити теоретичне підґрунтя та сучасний стан ступеня розробленості категорії обмеженої осудності у вітчизняній правозастосовній практиці; 3) надати кримінально-психологічну характеристику психопатичних розладів особистості як підстави для визнання обмеженої осудності суб’єкта; 4) визначити місце, роль, межі та можливості застосування комплексної судової психолого-психіатричної експертизи Далі – КСППЕ осіб із психопатичними розладами для визнання їх обмежено осудними; 5) охарактеризувати загальноправові та конкретно-праксеологічні підстави організації ресоціалізації та профілактики соціально дезадаптивної поведінки обмежено осудних засуджених із психопатичними розладами.

Виходячи з особливостей сфери застосування статті про обмежену осудність, нами констатується, що значну кількість психічних аномалій, які зумовлюють та сприяють делінквентності, становлять саме психопатичні розлади. А оскільки ст. 20 КК України спрямована на індивідуалізацію покарання з урахуванням наявного психічного статусу особи, розв’язання достатньо широкого кола завдань, зокрема, проведення КСППЕ, визначення виду та форми покарання, особливості організації процесу ресоціалізації засуджених в УВП, це потребує наукового дослідження психологічних засад застосування обмеженої осудності до визначеної категорії злочинців.

Тому об’єктом дослідження є обмежена осудність злочинців із психопатичними розладами як одна із складових, що повинні враховуватися при призначенні покарання та профілактиці злочинності конкретної категорії осіб.

Предмет дослідження – психологічні засади застосування інституту обмеженої осудності до злочинців із психопатичними розладами.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було використано комплекс взаємопов’язаних методів дослідження.

1. Теоретичні (загальнонаукові): комплексний аналіз, порівняння, узагальнення науково-теоретичних і дослідницьких даних, систематизація наукової літератури, законодавства та нормативно-правових актів – використовувалися з метою порівняння різних позицій та наукових поглядів, уточнення окремих понять та психологічної сутності обмеженої осудності злочинців із психопатичними розладами.

2. Емпіричні: спостереження, бесіда, анкетування, метод експертних оцінок – застосовувалися для одержання даних про судову практику та проблеми запровадження ст. 20 КК України.

3. Методи математичної статистики використовувалися для опрацювання результатів емпіричних даних дослідження, забезпечення якісного їх аналізу.

Емпіричне дослідження проводилося шляхом узагальнення результатів експертних оцінок, анкетного опитування та бесіди з 250 практичними працівниками слідчих підрозділів ОВС стосовно проблем застосування ст. 20 КК України. Також, для з’ясування особливостей процесу впровадження у практику новели обмеженої осудності, було здійснено аналіз висновків судово-психіатричних та комплексних психолого-психіатричних експертиз, що містилися в 195 кримінальних справах за фактами вбивств та тяжких тілесних ушкоджень, вчинених особами з психічними аномаліями у межах осудності, розглянутих в судах м. Києва протягом 6 років (2001-2006 рр.). Вивчалися матеріали (висновки) судово-психіатричних та комплексних психолого-психіатричних експертиз стосовно осіб, які вчинили вбивства та тяжкі тілесні ушкодження, у судовому відділенні Київської міської психіатричної лікарні ім. акад. І.П. Павлова.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

·

· уточнено: перелік та специфіку об’єктивних та суб’єктивних чинників, що зумовлюють та сприяють криміналізації осіб із психопатичними розладами; організаційні та змістовні характеристики проведення КСППЕ психопатизованих осіб при визначенні підстав для визнання їх обмежено осудними; трактування, особливості, межі та форми застосування поняття „заходи медичного впливу” стосовно даної категорії злочинців;

· набуло подальшого розвитку: аргументація на користь обмеженої осудності на основі аналізу законодавства різних країн світу, в яких наявна аналогічна диспозиція; тлумачення підстав визнання обмеженої осудності стосовно досліджуваної категорії осіб; організаційні підходи до профілактики соціально дезадаптивної поведінки та ресоціалізації обмежено осудних засуджених із психопатичними розладами у пенітенціарній системі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні алгоритму організаційно-правових заходів із реалізації у правозастосовній практиці категорії обмеженої осудності щодо злочинців із психопатичними розладами, що дозволяє реалізувати принцип індивідуалізації покарання та враховувати їх індивідуально-психологічні особливості при здійсненні корекційних заходів в процесі ресоціалізації. Зокрема, дослідження витоків помилкового, неточного або неповного розуміння ст. 20 КК України дозволило сформулювати пропозиції щодо підстав визнання психопатизованих злочинців обмежено осудними. Було з’ясоване кримінально-правове, кримінологічне та пенітенціарне значення психічних аномалій загалом і психопатичних розладів, зокрема, що слід враховувати при: встановленні суб’єктивних передумов і підстав кримінальної відповідальності; визначенні ступеня суспільної небезпеки особистості злочинця; індивідуалізації відповідальності для досягнення цілей покарання; застосуванні примусових заходів медичного та психокорекційного характеру. Визначені підстави та шляхи більш широкого використання можливостей і висновків КСППЕ як на стадіях досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи, так і в подальшому, при організації ресоціалізації обмежено осудного злочинця.

Окрім того, запропоноване авторське формулювання ч. 2 ст. 20 КК України з корективами, зумовленими результатами дослідження, яке було направлене до Судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України (Акт впровадження від 16.10.2007 р.). Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у КНУВС при викладанні навчальної дисципліни „Юридична психологія” за темами „Судово-психологічна експертиза” „Особистість злочинця”, „Пенітенціарна психологія” (Акт впровадження від 18.10.2007 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені у виступах на науково-практичних конференціях: „Тактика здійснення переговорної діяльності працівниками правоохоронних органів: алгоритм урегулювання конфлікту” (Київ, КНУВС, 27.04.2006 р.); „Актуальні проблеми юридичної психології” (Київ, КНУВС, 29-30.09.2006 р.); „Тенденції розвитку психології в Україні: історія та сучасність (До 80-річчя від дня народження фундатора вітчизняної історико-психологічної науки В.А. Роменця)” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 22.05.2006 р.); обговорені на засіданнях кафедри юридичної психології КНУВС та міжкафедральному семінарі кафедр юридичної психології, філософії права та юридичної логіки КНУВС, кафедри практичної психології Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби КНУВС, кафедри психологічних дисциплін факультету права та підприємництва, лабораторії розкриття тяжких злочинів Навчально-наукового інституту підготовки кадрів кримінальної міліції КНУВС.

Публікації. Зміст та результати дослідження відображено в 6 наукових статтях, з яких 3 – у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів та 10 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 175 сторінках тексту, який доповнюють 2 додатки та 201 назва використаної літератури на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичну значимість одержаних результатів, наведено дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У розділі 1 „Характеристика теоретичного підґрунтя розробленості категорії обмеженої осудності в сучасному кримінальному праві” проаналізовані історичні підходи та окремі аспекти становлення категорії обмеженої осудності. Здійснене узагальнення досвіду застосування категорії обмеженої (зменшеної) осудності в кримінальних законодавствах зарубіжних країн. Аналізується сучасний стан розробленості та застосування категорії обмеженої осудності у вітчизняній правозастосовній практиці.

Нами продемонстровано, що в ході дискусії про місце „обмеженої осудності” в межах „осудності-неосудності” науковці різних країн вирішували це питання поза загальним контекстом, а висунуті в теорії та існуючі на практиці форми і види обмеженої осудності так і не були узагальнені. Це зумовило багаторічне протистояння прихильників виокремлення такої форми осудності, як обмежена, та представників „консервативних” правових шкіл, які визнають лише безальтернативну дихотомію „осудність-неосудність”.

На основі опитування слідчих ОВС було з’ясовано, що труднощі розуміння проблеми обмеженої осудності значною мірою зумовлені певною схожістю диспозицій ст.ст. 19 та 20 КК України, оскільки поняття „неосудність” та „обмежена осудність” містять ідентичні позиції: 1) наявність психічного розладу – при відсутності критеріїв його розмежування для визнання неосудності або обмеженої осудності; 2) нездатність або нездатність повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними – при цьому не визначається відмінність повної нездатності від нездатності повною мірою; 3) в обох позиціях наявна змішана формула неосудності або обмеженої осудності, тобто обов’язковим при вирішенні питання про неосудність конкретної особи є встановлення сукупності одного з медичного та одного з юридичного її критеріїв; 4) встановлення медичного критерію потребує призначення судово-психіатричної або комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.

Ці й інші ідентичності розчиняють межу між неосудністю та обмеженою осудністю, що призводить до неможливості їх чіткої диференціації та небажання використовувати новелу щодо обмеженої осудності на практиці.

Проведене опитування слідчих також показало, що:

- 73,8% опитаних скептично ставляться до закріплення „обмеженої осудності” у вітчизняному кримінальному кодексі, оскільки: а) відсутня чітка межа між осудністю й неосудністю, критерії відмежування обмеженої осудності від осудності (39,9%); б) ускладниться судова практика, з’являться можливості для суддівського й експертного свавілля (48,1%); в) розширяться межі осудності й коло суб’єктів кримінальної відповідальності за рахунок неосудних осіб або, навпаки, стане ймовірним безпідставне визнання злочинців неосудними (66,6%); г) порушиться принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності (55,4%);

- 71,5% респондентів не розуміють сутності даної новели, перспектив її використання та порядку застосування;

- 53,4% вбачають ускладнення у визначенні обмеженої осудності внаслідок: а) відсутності досвіду призначення слідчими та суддями КСППЕ (87,5%); б) відсутності у експертів досвіду проведення відповідних досліджень (30,3%);

- 46,7% опитаних турбує небезпека застосування обмеженої осудності як підстави для пом’якшення покарання;

- 41,2% не можуть визначити відмінностей між психічними аномаліями у межах осудності та психічними захворюваннями.

Разом із тим, 22,5% опитаних висловилися на підтримку „обмеженої осудності”. Вони вважають, що закріплення її в законі: а) зобов’яже суд враховувати психічні аномалії злочинця в межах осудності для наступної примусової психологічної корекції; б) необхідне для відмежування осудності злочинців із психопатичними розладами від загальної осудності чи неосудності.

Таким чином, більшість опитаних нами слідчих ОВС не розуміють сутності обмеженої осудності, її відмінностей від зменшеної осудності чи, навіть, осудності-неосудності. Це породжує плутанину та необґрунтовані побоювання щодо неправомірного (на користь злочинця чи на власний розсуд судді) застосування ст. 20 КК України. При цьому 88,3% із них мають досвід взаємодії з правопорушниками, які мали явні поведінкові відхилення, коли у висновках судово-психіатричної експертизи констатувалася наявність психопатичних рис особистості та відсутність підстав для визнання її неосудною.

Отже, проблема реалізації ст. 20 КК України в правоохоронній діяльності існує в двох площинах:

1) недостатня правова освіченість слідчих стосовно обмеженої осудності в контексті чинного кримінального законодавства, помилкове (хибне, неточне чи неповне) розуміння її справжнього змісту;

2) відсутність досвіду застосування новели і чітких критеріїв розмежування осудності та обмеженої осудності.

Аналіз судово-експертної практики дозволяє стверджувати, що індивідуально-психологічні особливості суб’єкта кримінальної відповідальності з психічними розладами повинні піддаватися судом юридичній оцінці з метою диференціації й індивідуалізації кримінального покарання згідно ч. 2 ст. 20 КК України. Отже, йдеться не про пом’якшення покарання, а про його індивідуалізацію, включаючи застосування заходів медичного характеру (відповідно до ч. 2 ст. 94 КК України) на основі загальних принципів кримінального права.

Таким чином, ми дійшли висновку, що межові психічні розлади повинні враховуватися при: вирішенні питання про суб’єкта кримінальної відповідальності (у межах осудності – неосудності); визначенні характеру та ступеня суспільної небезпеки особистості злочинця; диференціації відповідальності залежно від предметного змісту вини; індивідуалізації кримінального покарання суб’єкта з психічними розладами відповідно до ступеня його вини з метою усунення (нейтралізації) виявлених соціально-небезпечних психічних відхилень шляхом медико-психіатричної корекції у добровільному чи примусовому порядку.

У розділі 2 „Характеристика межових психічних аномалій психопатичного кола” розглядаються психопатії як ймовірне підґрунтя для вчинення злочину, а також визначаються кримінолого-психологічні особливості осіб у межах окремих психопатичних типів в контексті проблеми обмеженої осудності. На основі даного огляду можна констатувати, що в цілому вплив психічних аномалій на злочинність повинен враховуватися при вивченні: 1) процесу формування особистості правопорушника, особливо неповнолітнього, коли за наявності зазначених відхилень легше сприймаються і засвоюються зовнішні негативні впливи, виникають і розвиваються особливості, що можуть призвести до антисоціальної поведінки; 2) мотивації злочинної поведінки осіб із аномаліями психіки, їх сприйнятті та реагуванні на конкретні життєві ситуації; 3) віктимності потерпілих від злочинних посягань; 4) організації медико-корекційного процесу виправлення та перевиховання злочинців у період їхньої ресоціалізації.

Психічні аномалії детермінують небажані соціальні контакти, що відіграють активну роль у формуванні антисуcпільного способу життя, поглиблюючи соціальну дезадаптацію. Також вони впливають не лише на сам факт злочинних дій, але й на їхній вид. Так, психопатів найбільше серед тих, хто вчинив вбивства (особливо невмотивовані), хуліганства, зґвалтування, грабежі й розбої, тобто насильницькі злочини або інші злочини в сполученні з насильством.

Отже, комплексне вивчення і наукове осмислення проблеми юридичної оцінки психічних аномалій психопатичного кола у межах осудності дозволяє зрозуміти, що вона не може бути вирішена на основі концепції „зменшеної осудності”, адже остання не індивідуалізує покарання за формою, а лише реалізує формулу: „зменшена осудність – зменшена вина – зменшена відповідальність”, що особливо неприпустимо стосовно злочинців-психопатів.

Тому безпідставним є твердження, що застосування ст. 20 КК України стосовно злочинців із психопатичними розладами встановлює їх особливий пільговий (пом’якшуючий покарання) правовий статус. Їхня відповідальність повинна наступати на загальних підставах, але, виходячи з того, що психічні аномалії можуть ускладнювати процес ресоціалізації, існує нагальна необхідність застосування до таких осіб додаткових заходів корекційного, у тому числі й примусового, медико-психологічного впливу.

Визначена вище специфіка соціально небезпечного змісту психопатій потребує закріплення обов’язковості (а не можливості, як у чинному законодавстві) корекційних заходів щодо даної категорії засуджених. Проведене нами дослідження проблеми, вивчення наукової літератури, законодавства, судової й експертної практики дозволяють запропонувати наступну редакцію ч. 2 ст. 20 КК України – „Обмежена осудність”: „Визнання особи обмежено осудною тягне кримінальну відповідальність на загальних підставах, передбачених законом. До такої особи за рішенням суду повинні застосовуватися (добровільно чи примусово) медико-психологічні корекційні заходи”.

В основу запропонованої редакції ч. 2 ст. 20 КК України покладений принцип диференційованої юридичної оцінки психічних аномалій злочинця, що відповідає досвіду законотворчості й світові практиці правозастосування, а також принцип поєднання заходів покарання психічно аномальних злочинців із заходами їх медико-психологічної корекції.

У розділі 3 „Роль комплексної судової психолого-психіатричної експертизи у визначенні підстав для визнання обмеженої осудності” висвітлюються особливості проведення такої експертизи стосовно осіб із психопатичними психічними аномаліями.

Загалом, найбільш поширеним приводом для обов’язкового призначення експертизи, згідно ст. 76 КПК України, є необхідність визначення психічного стану підозрюваного або обвинувачуваного при наявності в кримінальній справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності. За наявності у слідчого чи суду даних про певне психічне відхилення у обвинувачуваного або про те, що він перебував на обліку в психіатричних лікувальних закладах, згідно ст.ст. 204-205 КПК України призначається судово-психіатрична експертиза. При цьому зауважимо, в ст. КПК України вказується й на можливість вирішення питання щодо обмеженої осудності. Проте, як правило, дослідження обмежується лише медичною (тобто судово-психіатричною) експертизою, незважаючи на те, що підставами для визнання обмеженої осудності виступають не психічні захворювання, а межові психічні стани, які є компетенцією не психіатрії, а патопсихології. І хоча переважна більшість таких підекспертних визнається осудними, в багатьох висновках експертизи вказується на наявність психічного відхилення (зокрема, психопатії). Але дана обставина або не розкривається, або відсутня думка експерта про можливий вплив виявленої патології на поведінку підекспертного в криміногенній ситуації.

З зазначеного вбачається лише один вихід – більш широко використовувати у вироках суду ст. 20 КК України про обмежену осудність за умови встановлення експертами межових психічних розладів, що могли вплинути на механізм вчинення злочину.

У спеціальній літературі вже давно аргументована необхідність проведення КСППЕ щодо осіб із психічними аномаліями, особливо таких, які вчинили злочин з явно неадекватною мотивацією. Це, на нашу думку, дозволило б більш глибоко з’ясовувати особливості їх інтелекту та емоційно-вольової сфери і надавати суду більш детальні й переконливі висновки. Але для цього необхідно, щоб запитання до експерта не обмежувалися визначенням наявності або відсутності підстав для подальшого визнання судом обмеженої осудності, а були більш розгорнутими.

Відповідно до ст. 75 КПК України, висновок експерта для суду не є обов’язковим, проте незгода з ним повинна бути мотивована у відповідній постанові, ухвалі, вироку. В той же час, згідно ст. 200 КПК України, у випадках, коли при проведенні експертизи експерт виявив факти, що мають значення для справи, і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі вказати на них у своєму висновку. Отже, на сучасному етапі впровадження ст. 20 КК України було б доцільним, щоб експерти ініціативно надавали суду свої пропозиції щодо можливості визнання особи обмежено осудною, в кожному конкретному випадку аргументуючи це одержаними результатами. Такі висновки, попри їх необов’язковість для суду, дозволили б компетентно вирішувати питання, пов’язані з призначенням покарання, в тому числі – й щодо застосування заходів медико-корекційного характеру.

Особливого значення набувають висновки КСППЕ в контексті обмеженої осудності, якщо йдеться про психопатичні розлади. Це зумовлюється низкою обставин, починаючи від суто кримінологічного розуміння справжньої мотивації вчинку і відповідної кваліфікації злочину, і закінчуючи вироком суду, що має бути спрямований на створення умов для медико-корекційної нейтралізації криміногенних властивостей психопатизованої особистості шляхом застосування відповідного конкретній ситуації та самій особі злочинця виду і форми покарання.

Без такого висновку співробітники УВП не матимуть у своєму розпорядженні ані законних важелів для застосування корекційних заходів, ані необхідних даних про те, на які суб’єктивні криміногенні фактори вони повинні впливати в процесі індивідуальної роботи з конкретними психопатизованими особами.

Виходячи з того, що встановлення відмінностей між межовими психічними станами і доклінічними психічними розладами та клінічно окресленими психопатологічними проявами залишається найбільш складним завданням, професійне визначення міри нормального та патологічного в функціонуванні психіки є принципово комплексним завданням, що вимагає кооперування зусиль експертів-психіатрів та експертів-психологів. При експертизі обмеженої осудності вирішення цього завдання зумовлює специфіку діагностичного процесу, коли феноменологічне визначення психічної аномалії здійснюється психіатром, а змістове – психологом.

Таким чином, можна стверджувати, що найбільш загальним завданням КСППЕ обвинувачуваних є дослідження природи та впливу межових психічних аномалій на здатність повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій та керувати ними. Юридичний (психологічний) критерій обмеженої осудності наявний тоді, коли здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними хоча й не була втрачена, але була послаблена; ознаками медичного (біологічного) критерію виступають особливості різних нозологічних форм психічної патології, включаючи такі, що можуть свідчити про обмежену осудність

У розділі 4 „Особливості ресоціалізації обмежено осудних засуджених” розглядаються особливості відбування покарання обмежено осудними засудженими. Профілактика суспільно небезпечних діянь, вчинених неосудними, давно вже стала визнаним напрямом у загальній та судовій психіатрії. Але питання організації корекційної медико-психіатричної допомоги злочинця з психічними розладами у межах осудності досі залишається недостатньо висвітленим.

Насамперед, слід зазначити, що при реалізації кримінального покарання відносно осіб із аномаліями психіки переслідуються ті ж цілі, що й стосовно інших засуджених. Але специфіка застосування покарання полягає в необхідності компенсації їх аномалій, відповідному лікуванні та забезпеченні умов для ресоціалізації особи з урахуванням стану її психічного здоров’я.

Між тим, відсутність у вироку вказівки на обмежену осудність зменшує можливості здійснення примусових заходів корекційного впливу в УВП, бо може оцінюватися засудженими як порушення своїх конституційних прав, внаслідок чого вони відмовляються від психіатричного лікування та участі в психолого-корекційних програмах. За цих умов аномальні риси особистості лише загостряться, тобто ймовірність ефективної ресоціалізації такого засудженого є надто сумнівною. Зафіксована ж у вироку обмежена осудність надавала б можливість працівникам УВП здійснювати медико-психологічні корекційні заходи в усіх випадках, коли це необхідно, а не за бажанням засудженого.

Розглядаючи проблему ресоціалізації обмежено осудних засуджених, слід визначитися, насамперед, із самим поняттям „заходи медичного характеру”, про що йдеться у ч.2 ст.20 КК України. Психологічні особливості (аномалії), встановлені КСППЕ, мають враховуватися шляхом індивідуалізації покарання, включаючи застосування заходів медичного характеру (відповідно до ч. 2 ст. 94 КК України) на основі загальних принципів кримінального права.

Так, у ст. 92 КК України розглядаються „Поняття та мета примусових заходів медичного характеру”, а в ст.93 КК визначаються „Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру”, причому до другої категорії відносяться особи, які вчинили злочин у стані обмеженої осудності. До таких осіб, згідно ст.ст. 1, 12 Закону України від 22.02. 2000 року „Про психіатричну допомогу”, припускається застосування лише одного виду примусових заходів медичного характеру – надання примусової амбулаторної психіатричної допомоги. Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку включає в себе обстеження стану психічного здоров’я на підставах та в порядку, передбачених законодавством, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медично-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах. Стосовно лікування діє ст. 96 КК – „Примусове лікування”, у другій частині якої прописана можливість здійснення примусового лікування за місцем відбування покарання.

Можна зробити висновок, що до обмежено осудної особи, яка внаслідок наявної психічної аномалії може становити загрозу для оточуючих, суд має право застосувати примусове лікування за місцем відбування покарання у формі амбулаторної психолого-психіатричної допомоги, виходячи зі специфіки її індивідуально-психологічних особливостей.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення проблеми застосування ст. 20 КК України щодо злочинців із психічними розладами психопатичного типу та пропонується комплекс заходів для визначення і юридичної оцінки обмеженої осудності та специфіки організації і проведення корекційних ресоціалізуючих заходів стосовно обмежено осудних осіб. Узагальнення даних проведеного дослідження дало можливість зробити наступні висновки.

1. Необхідно диференціювати поняття „зменшена” та „обмежена” осудність. Перше зумовлює обов’язкове пом’якшення вироку, що є не завжди коректним, друге – констатує наявність психічних аномалій, які потребують: а) врахування при індивідуалізації кримінального покарання; б) сполучення покарання з заходами медичного характеру у випадках, передбачених законом. Обмежена осудність, за умови її зазначення в обвинувальному вироку, надає можливість застосовувати до суб’єкта злочину (добровільно чи примусово) відповідні корекційні заходи – як загальновиховні чи психологічно-корекційні, так і психіатрично-лікувальні.

2. Проблеми використання ст. 20 КК України в сучасній правоохоронній практиці існують у декількох площинах, а саме: 1) на рівні теоретичному відсутня єдина точка зору щодо межі між осудністю та неосудністю. Частина з науковців вважає, що це не континуум, а дихотомія („так – ні”); інші – що межові стани між нормою і патологією спричиняють „обмежену (зменшену)” осудність; 2) відсутність єдиного бачення на рівні теорії, нерозробленість чітких критеріїв для розмежування в юридичній практиці призводить до неправильного чи неповного розуміння феномену обмеженої осудності і зумовлює його фактичне ігнорування, щоб уникнути зайвих зусиль (обов’язкове проведення КСППЕ, врахування психічного стану обвинуваченого у вироку, спеціальний режим утримання в пенітенціарних закладах тощо).

3. Кримінально-правове, кримінологічне та пенітенціарне значення психічних аномалій загалом і психопатичних розладів, зокрема, необхідно враховувати при: встановленні суб’єктивних передумов і підстав кримінальної відповідальності; визначенні ступеня суспільної небезпеки поведінки злочинця, що страждає на психопатію; індивідуалізації кримінального покарання для досягнення його ресоціалізуючих цілей.

4. Тлумачення обмеженої осудності як підстави для встановлення особливого пільгового (пом’якшуючого відповідальність) правового статусу психічно аномальних психопатичних злочинців є некоректним. Навпаки, психопатія чи психопатизація особистості можуть ускладнювати досягнення цілей покарання, отже, існує нагальна необхідність застосування до таких злочинців додаткових заходів, у тому числі й примусового медичного та психокорекційного впливу.

Для врахування специфіки криміногенного змісту психічних розладів у межах осудності нами запропонована наступна редакція ч. 2 ст. 20 КК України: „Визнання особи обмежено осудною тягне кримінальну відповідальність на загальних підставах, передбачених законом. До такої особи за рішенням суду повинні застосовуватися (добровільно чи примусово) медико-психологічні корекційні заходи”. Це дозволить реалізувати принцип диференційованої юридичної оцінки особливостей особистості злочинця, в тому числі й наявних у нього психічних аномалій, та забезпечить поєднання заходів кримінального покарання психічно аномальних злочинців та відповідних корекційних програм.

5. Відповідно до ст.ст. 75 та 200 КПК України, експерти-психологи мають право і повинні ініціативно надавати суду пропозиції щодо доцільності визнання особи обмежено осудною при виявленні у неї психопатичних розладів. Для активного впровадження статті 20 КК України необхідно надати експертам методичні рекомендації про порядок та процедуру визначення обмеженої осудності, в тому числі й стосовно методичної бази для визначення обмеженої осудності та особливостей інтерпретації одержаних результатів, орієнтовних формулювань запитань та висновків. Це важливо як для кримінологічного розуміння справжньої мотивації вчинку і відповідної кваліфікації злочину, так і для нейтралізації неадаптивних варіантів та стереотипів поведінки.

6. Для визначення підстав визнання обмеженої осудності КСППЕ повинна вирішувати наступні завдання: характеристика особливостей психічного (патопсихологічного) стану обвинувачуваного; визначення стійких психологічних (патопсихологічних) властивостей, особистісних рис і динамічних станів психіки підекспертного в ситуації вчинення злочину; вплив виявлених обставин на можливість особи адекватно відображати дійсність та регулювати свою поведінку в конкретній ситуації.

7. В основу психокорекційної роботи з обмежено осудними злочинцями в УВП повинен бути покладений принцип поєднання та взаємодії психіатричних, психологічних, педагогічних, соціальних та медичних заходів, спрямованих на зближення спеціально-кримінологічних і медико-реабілітаційних програм. Така профілактика становить собою комплексну діяльність, що полягає в компенсації аномалій, забезпеченні успішної ресоціалізації особи з урахуванням стану її психічного здоров’я.

8. На основі наданих фахівцями КСППЕ експертних висновків та за рішенням суду психопатизовані засуджені повинні направлятися до УВП, де стосовно них організується необхідне психолого-психіатричне супроводження. Це дозволить в процесі відбування покарання створювати їм спеціальні умови праці та побуту, здійснювати контроль за колом спілкування, надавати психологічну, психіатричну (медичну) та педагогічну допомогу з урахуванням особливостей встановленої психічної аномалії. Тому у висновку КСППЕ повинні бути відображені два блоки відомостей: 1) про особливості прояву та динаміки психічної аномалій та 2) рекомендації щодо здійснення корекційного впливу.

9. Наявну неповноту змісту поняття „заходи медичного впливу” стосовно обмежено осудних осіб (у ч.2 ст.20 КК України) запропоновано вирішити на основі удосконалення чинної законодавчої бази, а саме: „до обмежено осудної особи, яка внаслідок встановленої психічної аномалії в межах осудності може становити загрозу для оточуючих, суд має право застосувати примусове лікування за місцем відбування покарання у формі амбулаторної психокорекційної допомоги (медико-психіатричної, психолого-педагогічної, соціально-ресоціалізуючої), тривалість якої визначається необхідністю нейтралізації соціально-небезпечних установок засудженого”.

Колом питань, що розглядались у дисертації, проблема застосування юридичної новели обмеженої осудності не вичерпується. Перспективними напрямами подальшого дослідження можуть стати: створення комплексу пенітенціарних ресоціалізуючих профілактичних заходів для засуджених із психопатичними розладами; розроблення критеріїв для встановлення обмеженої осудності у інших категорій психічно аномальних злочинців; розробка та впровадження новітніх діагностичних методик КСППЕ для визначення підстав визнання обмеженої осудності та ін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Цепінь М.Й. Історичні підходи та аспекти становлення категорії обмеженої осудності. // Південноукраїнський правничий часопис. Науковий журнал. – №2. – Одеса. – 2006. – С. 93-96

2. Цепінь М.Й. Розроблення та застосування категорії обмеженої осудності у вітчизняній правозастосовній практиці. // Право України. Юридичний журнал. – №7. – 2006. – С. 79-82

3. Цепінь М.Й. Правовий зміст та досвід застосування в кримінальному законодавстві категорії обмеженої (зменшеної) осудності // Південноукраїнський правничий часопис. Науковий журнал. – №3.– Одеса. – 2006. – С. 156-159

4. Цепінь М.Й. Специфіка переговорного розв’язання конфліктів з обмежено осудними злочинцями // Тактика здійснення переговорної діяльності працівниками правоохоронних органів: алгоритм урегулювання конфлікту. Збірник матеріалів міжвідомчої науково-практичної конференції (м. Київ, 27 квітня 2006 р.) / Ред.кол.: О.М. Джужа, М.В. Костицький, В.П. Казміренко та ін. – К.: Київський національний університет внутрішніх справ, 2006. – С. 143-149

5. Цепінь М.Й. Теоретико-методологічні засади з’ясування підстав кваліфікації обмеженої осудності комплексною судовою психолого-психіатричною експертизою. // Тенденції розвитку психології в Україні: історія та сучасність (До 80-річчя від дня народження фундатора вітчизняної історико-психологічної науки В.А. Роменця). Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 22 травня 2006 р.). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2006. – С. 253-257

6. Цепінь М.Й. Особливості організації пенітенціарної ресоціалізації обмежено осудних засуджених із психічними аномаліями. // Актуальні проблеми юридичної психології. Збірник матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 29-30 вересня 2006 р.) / Ред.кол.: О.М. Джужа, М.В. Костицький, В.П. Казміренко та ін. – К.: Київський національний університет внутрішніх справ, 2006. – С. 143-149

АНОТАЦІЯ

Цепінь М.Й. Обмежена осудність осіб із психопатичними розладами: юридико-психологічна характеристика. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 19.00.06 – юридична психологія. Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2007.

Дисертація присвячена актуальним проблемам застосування ст. 20 КК України „Обмежена осудність” стосовно психопатизованих злочинців. У ній представлені основні позиції комплексного підходу до вивчення правозастосовчої практики визначення обмеженої осудності у відношенні злочинців із психічними аномаліями.

У роботі проведений порівняльний аналіз історичного досвіду застосування в зарубіжних кримінальних законодавствах та в Україні категорії обмеженої (зменшеної) осудності. Охарактеризовано ступінь розробленості категорії обмеженої осудності в сучасному кримінальному праві, зокрема, визначений стан реалізації даної категорії у вітчизняній практиці. Надана кримінально-психологічна характеристика соціально небезпечних форм поведінки, обумовлених психопатичними аномаліями, як підстави для визнання обмеженої осудності.

Розглянуті особливості проведення комплексних судових психолого-психіатричних експертиз психопатизованих злочинців при визначенні підстав визнання обмеженої осудності. Запропоновані організаційні підходи до профілактики та ресоціалізації обмежено осудних засуджених із психічними аномаліями у пенітенціарній системі.

Ключові слова: обмежена осудність, психопатичні розлади, психологічна корекція, ресоціалізація.

АННОТАЦИЯ

Цепинь Н.И. Ограниченная вменяемость лиц с психопатическими расстройствами: юридико-психологическая характеристика. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 19.00.06 – юридическая психология. Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2007.

Диссертация посвящена актуальным проблемам применения ст. 20 УК Украины „Ограниченная вменяемость” в отношении психопатизированных преступников. Представлены основные позиции комплексного подхода к изучению правоприменительной практики определения ограниченной вменяемости в отношении преступников с психическими аномалиями.

В ходе работы был проведен сравнительный анализ исторических подходов и опыта применения в зарубежных уголовных законодательствах категории ограниченной (уменьшенной) вменяемости. Охарактеризована степень разработанности категории ограниченной вменяемости в современном уголовном праве, в частности, определено состояние применения данной категории в отечественной практике. Дана криминально-психологическая характеристика социально опасных форм поведения, обусловленных психопатическими аномалиями, как основания для признания ограниченной вменяемости.

Определены границы и возможности применения комплексной судебной психолого-психиатрической экспертизы психопатизированных преступников в процессе определения оснований для квалификации в отношении них ограниченной вменяемости.

Кроме того, исходя из особенностей данной категории преступников, их специфического психологического статуса и имеющихся аномалий, охарактеризован аспект последующей пенитенциарной ресоциализации ограниченно вменяемых осужденных, в частности, общеправовые основания наказания и профилактики. Сформулированы приоритетные направления концепции организации ресоциализации и профилактики ограниченно вменяемых осужденных с психическими аномалиями, в том числе и правовые основания применения к ним психокоррекционных медико-психологических мероприятий принудительного характера.

Ключевые слова: ограниченная вменяемость, психопатические расстройства, психологическая коррекция, ресоциализация.

SUMMARY

Zepіn M.I. Limited responsibility of the psychopathically criminals: Juridical and Psychological character. – Manuscript.

Dissertation for the degree of a Candidate of Juridical Sciences on the specialty 19.00.06 – Juridical psychology. Kyiv National University of Internal Affairs, Kyiv, 2007.

The dissertation is devoted to the main principles of complex approach are resulted to research of juridical, psychological and organizational aspects of application of the limited responsibility to the criminals with the psychical anomalies of