національна академія наук україни

рада по вивченню ПРОДУКТИВНИХ сил україни

ЧЕРЕВКО ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК: 338.26:332.1(477)

Стратегія соціально-економічного розвитку регіонів України

Спеціальність 08.00.05 – розвиток продуктивних сил

і регіональна економіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Качала Тамара Миколаївна, Черкаський державний технологічний університет Міністерства освіти і науки України, проректор з науково-дослідної роботи та міжнародних зв’язків.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Куценко Віра Іванівна, завідувач відділу проблем розвитку соціальної сфери Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України;

доктор економічних наук, професор Мармуль Лариса Олександрівна, проректор по зовнішньоекономічній діяльності Херсонського національного аграрного університету Міністерства освіти і науки України;

доктор економічних наук, доцент Захарченко Володимир Іванович, завідувач кафедри менеджменту і економіки підприємства Вінницького соціально-економічного інституту Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”.

Захист відбудеться 4 грудня 2007 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “2” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Я.В. Коваль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Поряд з загальними принципами вибору шляхів стабілізації вітчизняної економіки великого значення набуває обґрунтування напрямів підвищення ефективності розробки стратегії регіонального розвитку, основним завданням якої є реалізація потенціалу конкретного регіону і постійне підвищення якості життя регіонального співтовариства.

Ефективність функціонування і розвитку механізму регіонального управління визначається адекватною системою стратегічних засад регіонального розвитку, яка враховує складність і високу динамічність процесів, що здійснюється всередині і зовні регіону як соціально-економічної системи, та забезпечує участь в стратегічному процесі всіх зацікавлених сторін.

Реалізація стратегії – це комбінування планових та екстрених управлінських рішень з адаптування організації, галузі, регіону, країни до нової ситуації, яка може створити переваги або загрози послаблення конкурентних позицій цих суб’єктів господарювання. Розширюючи даний підхід, стратегію слід розглядати як модель, що інтегрує основні цілі, політику та дії регіону в єдине ціле. Науково обґрунтована стратегія розвитку регіону дозволяє використати обмежені ресурси найбільш ефективним способом з урахуванням змін зовнішнього та внутрішнього середовища.

Постійна змінюваність конкурентних переваг потребує змін системи управління, насамперед, за допомогою впровадження стратегічних підходів до регулювання розвитку регіонів. Поглиблення процесів ринкових перетворень в Україні посилює залежність їх результативності від визначення перспективних цілей, стратегії досягнення та послідовності втілення, пропорцій розподілу ресурсів в економіці регіонів, динаміки їх довготривалої рівноваги.

Теоретичні та прикладні аспекти комплексної проблеми розробки і реалізації стратегії соціально-економічного розвитку досліджено у наукових працях вітчизняних та зарубіжних учених-економістів, зокрема О.І. Амоші, Я.Б. Базилюк, С.І. Бандура, М.П. Бутка, О.С. Віханського, А.С. Гальчинського, В.М. Геєця, З.В. Герасимчук, Б.М. Данилишина, С.І. Дорогунцова, М.І. Долішнього, В.і. захарченка, Т.М. Качали, В.І. Куценко, А.С. Лисецького, А.Г. Мазура, Л.О. мармуль, І.Р. Михасюка, В.І. Пили, Р.А. Фатхутдінова, М.І. Фащевського, Л.Г. Чернюк, Ю.П. Шарова, Х. Віссема, П. друкера, Р. Коха, Г. Мінцберга, М. Портера, А. Стрікленда, А. Томпсона, Д. Траута, П. Уденберга та ін.

Наукові здобутки цих та інших вчених мають важливе значення. Проте, недостатня вивченість цієї проблематики в регіональному розрізі обумовила значущість і необхідність подальших досліджень. В першу чергу це стосується теоретико-методологічних підходів до розробки стратегії соціально-економічного розвитку регіону, визначення концептуальних підходів і теоретичних моделей управління цим розвитком, формування організаційно-економічного механізму інноваційно-інвестиційного розвитку регіону. Водночас потребують ґрунтовного опрацювання використання формалізованих методів для прогнозування комплексного соціально-економічного розвитку регіону, обґрунтування методологічних і методичних основ оцінки його рівня. Разом з тим у кожному регіоні розробка стратегії має свої особливості. Все це зумовило необхідність комплексного дослідження теоретико-методичних засад розробки стратегії соціально-економічного розвитку регіону в умовах побудови вітчизняної соціально орієнтованої багатоукладної ринкової економіки та обґрунтування шляхів її ефективної реалізації на регіональному рівні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, які проведено автором, є складовою частиною комплексних науково-дослідних робіт, що виконувались в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема: по темі 3.1.5.63 „Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (державний реєстраційний № 0100U000657), участь автора у виконанні якої полягає в розробці основних напрямків соціально-економічного розвитку регіонів України; по темі 3.1.5.66 „Соціально-економічні проблеми розвитку регіонів: методологія і практика” (державний реєстраційний № 0101U007880), в межах якої автором розроблені напрями та методичні підходи до оцінки рівня соціально-економічного розвитку регіонів України.

Окремі результати дисертаційного дослідження були використані при виконанні науково-дослідної роботи „Концептуальні положення проекту Стратегії соціального і економічного розвитку Черкаської області до 2015 року” (державний реєстраційний номер 0106U005388), яка виконувалась в Черкаському державному технологічному університеті МОН України, де автором обґрунтовано стратегію, пріоритети і ключові напрями розвитку Черкаського регіону.

Тема дисертаційної роботи відповідає основним напрямам сучасної соціально-економічної політики країни.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад формування стратегії соціально-економічного розвитку регіону та практичних рекомендацій щодо її реалізації для забезпечення довгострокового економічного зростання і підвищення добробуту населення.

Відповідно до цієї мети були поставлені і розв’язувались такі задачі:

– визначити зміст стратегії соціально-економічного розвитку регіону;

– розкрити змістовні характеристики стратегічного планування через систему і механізм формування, розробки і реалізації стратегії в трансформаційних умовах розвитку країни;

– обґрунтувати інструментарій та етапи формування і реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіону;

– узагальнити наукові та практичні результати досліджень, пов’язані з функціонуванням системи управління соціально-економічним розвитком регіону, виділити базові складові його усталеного розвитку;

– сформувати методологічні і науково-методичні основи оцінки рівня соціально-економічного розвитку регіону;

– на основі використання формалізованих методів спрогнозувати показники виробничої та фінансово-кредитної сфер соціально-економічного розвитку регіону та побудувати прогнозну модель програмної реалізації соціально-економічного розвитку регіону;

– здійснити оцінку сучасних соціально-економічних тенденцій розвитку регіонів в контексті запровадження інноваційної моделі розвитку держави;

– розробити регіональну стратегію управління інноваційно-інвестиційною діяльністю регіонів України;

– визначити цілі та механізм формування інвестиційної політики регіону по залученню іноземного капіталу в промисловий комплекс регіону;

– сформулювати основні напрями та розробити механізми вдосконалення вибору стратегії соціально-економічного розвитку регіону;

– доповнити і розширити інформаційну базу забезпечення процесу прогнозування соціально-економічних процесів в регіоні.

Об’єктом дослідження є процес формування і розробки стратегії соціально-економічного розвитку України та її регіонів в трансформаційних умовах.

Предметом дослідження є методологічні, методичні та прикладні проблеми вдосконалення організаційно-економічних засад розробки стратегії соціально-економічного розвитку регіонів України.

Методи дослідження. Методологічну і теоретичну основу дисертаційної роботи склав синтез результатів фундаментальних і прикладних досліджень в області регіональної економіки, менеджменту, маркетингу; праці вітчизняних і зарубіжних вчених різних галузей знань, в яких висвітлено фундаментальні теорії розвитку територіальних систем, становлення й соціально-економічного розвитку регіонів України. Досягнення мети дослідження базувалось на засадах системності та програмно-цільовому підході до вивчення економічних явищ, в тому числі теорій біхевіоризму, економічних систем, циклічності економічного розвитку, адаптивності систем, прогнозування, стратегічного та економічного аналізу. Було використано методи вибіркових досліджень, матричного позиціонування, порівняльного аналізу, анкетних опитувань. Опрацювання інформаційних матеріалів здійснювалось із застосуванням програмного забезпечення та сучасних інформаційних технологій.

Результати дисертаційного дослідження в сукупності складають теоретико-методологічні основи та методичний інструментарій розробки стратегії розвитку регіону.

В дисертації застосовано діалектико-матеріалістичний методологічний інструментарій, зокрема: метод наукового абстрагування – при аналізуванні особливостей прояву трансформаційних форм стратегічного планування в економіці; генетично-системний метод – при визначенні сутності, складових, критеріїв, показників ефективності стратегічного планування; економіко-математичні методи, нормативний підхід – при розробці практичних пропозицій та рекомендацій.

Інформаційна база дослідження – Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства економіки та інших міністерств і відомств, звітні матеріали досліджень за результатами економічної діяльності регіонів.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш суттєві теоретичні і практичні результати, що характеризують наукову новизну, такі:

вперше

– визначено зміст стратегії соціально-економічного розвитку регіону як сукупності намічених до послідовного виконання пріоритетів соціально-економічного розвитку регіону в трансформаційних умовах та управлінських дій, операцій і процедур, здійснення яких забезпечуватиме досягнення поставлених цілей;

– обґрунтовано принципи та систему показників регіональної ефективності інвестицій, покладених в основу вибору варіантів відновлення промислового потенціалу регіону та доведено переваги переходу до модельної технології регулювання промислового розвитку, які необхідно враховувати при прийнятті інвестиційних рішень;

– запропоновано прогнозну модель стратегічного соціально-економічного розвитку регіону, яка, базуючись на заходах, що дають найбільший мультиплікативний ефект для економіки регіону, дозволяє визначити пріоритети даної стратегії;

удосконалено

– зміст стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону як визначального процесу, що зумовлює подолання проблем планового підходу до розробки стратегії розвитку регіону та дозволяє органам регіональної влади в рамках управлінської концепції, що реалізується, вдосконалювати системний механізм і процес управління соціально-економічним розвитком регіону на основі підвищення ефективності регіонального менеджменту в питаннях теорії і практики планування;

– механізм формування інструментарію та етапів розробки і реалізації стратегії розвитку регіону, які спрямовані на виконання місії та поставлених цілей, і які, на відміну від існуючих, дають можливість мінімізувати загрози розвитку регіонів, враховуючи інноваційне забезпечення розширеного відтворення;

– інформаційну систему як структурно-забезпечуючу складову організаційно-економічного механізму управління розвитком регіону, яка заснована на результатах консолідованої взаємодії в рамках правового поля органів регіонального управління з ринковими механізмами перерозподілу ресурсів розвитку регіону для розробки та реалізації прогнозів по регіоноутворюючих факторах;

– механізм переходу до стратегічного інноваційно-інвестиційного планування та управління розвитком регіональної соціально-економічної системи, що базується на постійному адаптивному відновленні системних моделей управління регіонами та формування позитивного іміджу регіону;

отримало подальший розвиток

– науково-методичні засади оцінки рівня соціально-економічного розвитку регіону, які, враховуючи системне дослідження соціально-економічних процесів, характеризують складність і багатофакторність такої оцінки. Відмінність авторського підходу від існуючого полягає в тому, що він охоплює різні аспекти комплексного розвитку (загальні закономірності, підходи і механізми формування стратегії розвитку) та індивідуальний (диференційований) підхід;

– алгоритм критеріїв вибору пріоритетних цілей та завдань стратегії соціально-економічного розвитку Черкаського регіону на перспективу до 2015 року з точки зору оцінки їх важливості у вирішенні проблем оптимізації структури регіональної економіки та ресурсної можливості їх розв’язання. спрогнозовано закономірності зміни тенденцій ділової активності регіонального розвитку;

– стратегічні напрями розвитку регіонів України, які на основі використання сценарного підходу дають можливість визначити рівні їх розвитку, що об’єктивно обумовлені цільовою спрямованістю регіонального відтворювального процесу і реальних можливостей вирішення економічних завдань та уникнення суперечностей;

– організаційно-економічний механізм регіональної інноваційно-інвестиційної діяльності на основі інноваційної моделі розвитку регіону, критеріями якої виступають інноваційні та соціальні фактори;

– виділення на основі узагальнення наукових досліджень сфери розвитку регіонів базової складової усталеного розвитку, якою є ресурсний потенціал, що характерно для регіонального рівня;

– шляхи вдосконалення вибору стратегії соціально-економічного розвитку регіону, що, порівняно з традиційними, базуються на узгодженості зі стратегічними пріоритетами та реалізацією концепції „відкритого” проекту в розробці напрямів соціально-економічного розвитку регіону.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертаційній роботі наукові результати дають можливість удосконалити процес розробки стратегії соціально-економічного розвитку регіону. Вони можуть бути використані при формуванні державної регіональної політики, в роботі регіональних органів управління, при вирішенні проблем економічної оптимізації компонентної і просторової структур регіональної господарської системи, розробці регіональних програм тощо. Практична цінність дисертаційного дослідження визначається адресною спрямованістю конкретних рекомендацій для різних рівнів регіональної управлінської системи.

Авторські розробки щодо вирішення проблем оптимізації структури економіки Черкаського регіону були впроваджені в діяльності Головного управління економіки Черкаської обласної державної адміністрації (довідка № /2 від 25.07.2007 р.), що дозволило розробити варіанти відновлення промислового потенціалу Черкаського регіону.

Окремі результати дисертаційного дослідження були використані в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України при розробці комплексних фундаментальних наукових тем, зокрема по темах: 3.1.5.63 „Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (державний реєстраційний № 0100U000657) і 3.1.5.66 „Соціально-економічні проблеми розвитку регіонів: методологія і практика” (державний реєстраційний № 0101U007880), довідка №01-11/920 від 30.10.2007 р., та в Черкаському державному технологічному університеті по темі „Концептуальні положення проекту Стратегії соціального і економічного розвитку Черкаської області до 2015 року” (державний реєстраційний № U005388), довідка №1166а/01-11.02 від 30.08.2007 р.

Наукові розробки дисертанта, що стосуються формування нової економічної структури в регіонах України, її адаптації до економіки Європейського Союзу та підготовки фахівців з Європейських студій в Україні, використані при написанні рекомендацій і аналітичної записки Одинадцятої міжнародної наукової конференції-літньої школи „Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: пошук новітньої парадигми економічного розвитку постсоціалістичних країн і України”, які надіслані Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, міністерствам і відомствам України, представництвам Європейського Союзу в Україні, посольствам держав-членів Європейського Союзу в Україні, Комісії Європейського Союзу (Брюссель) для практичного використання (довідка Тернопільського державного економічного університету №124-06/1484 від 25.09.2006 р.).

Основні наукові результати дисертаційного дослідження соціально-економічного розвитку регіонів України використовуються в навчальному процесі Черкаського державного технологічного університету при підготовці лекцій та практичних занять з курсів „Розміщення продуктивних сил і регіоналістика”, „Державне регулювання економіки”, „Міжнародні економічні відносини”, „Економіка підприємств міського господарства”, „Управління регіональним розвитком” (довідка № /01-11.02 від 31.05.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторські розробки щодо соціально-економічного розвитку регіонів України, а опубліковані наукові праці містять положення, висновки та пропозиції, сформульовані особисто автором, і відображають його конкретний внесок в розвиток економічної науки – розміщення продуктивних сил і регіональну економіку.

Наукові положення, висновки й рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Основні наукові результати дисертаційного дослідження апробовано на 13 українських і міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: „Модернізація політики та управління в Німеччині та Україні у контексті євроінтеграції” (Черкаси, 2005); „Аграрний форум – 2006” (Суми, 2006); „Теорія і практика сучасної економіки” (Черкаси, 2006); „Регіональні проблеми та перспективи розвитку ринків збуту промислової продукції” (Київ, 2006); „Модернізація політики та управління в Німеччині та Україні у контексті євроінтеграції” (Черкаси, 2006); „Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: пошук новітньої парадигми економічного розвитку постсоціалістичних країн і Україна” (Ялта-Форос, 2006); „Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю” (Черкаси, 2007); „Відтворення господарського комплексу регіону: методологія, механізми, інструментарій” (Чернівці, 2007); „Стратегічні напрями розвитку Черкаської області” (Черкаси, 2007); „Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика” (Суми, 2007); „Пріоритети економічного розвитку України: історія та сьогодення” (Вінниця, 2007); „Теорія і практика сучасної економіки” (Черкаси, 2007); „Проблеми та шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності в умовах глобалізації економіки” (Ужгород, 2007).

Публікації. Основні результати дослідження викладені у 33 опублікованих працях загальним обсягом 49,1 др. арк., у тому числі 48,2 др. арк. належить особисто автору, з них 1 індивідуальна монографія, 21 робота опублікована у наукових фахових виданнях, 11 – в матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 447 стор. комп’ютерного тексту, що містить 47 таблиць та 34 рисунки, з яких 7 займають всю площу сторінки; список використаних джерел, що включає 402 найменування, викладено на 32 стор., 14 додатків – на 33 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи формування стратегії соціально-економічного розвитку регіону” визначено теоретико-методологічні підходи до формування стратегії соціально-економічного розвитку регіону, обґрунтовано систему і механізм формування функцій, інструментарію та етапів розробки і реалізації стратегії розвитку регіону, визначено роль стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону, сформульовано авторський підхід до оцінки рівня соціально-економічного розвитку регіону.

Соціально-економічний розвиток регіону являє собою об’єктивний процес, що відбувається під впливом історичних, географічних, ресурсних, демографічних та інших факторів. Разом з тим, на розвиток регіону чинять вплив управлінські заходи – з боку як регіональних, так і державних органів влади.

Управління розвитком регіону включає в себе такі компоненти: створення економічних, культурних і політичних умов, необхідних для здійснення структурної й інституціональної трансформації суспільства; дії, спрямовані на поліпшення життєвого рівня населення шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу; координація процесів прийняття рішень щодо трансформації економіки регіонів.

У нових умовах господарювання виділяють такі ключові моменти підвищення ефективності економічного розвитку регіону: інституціональні перетворення; регіональна структурна політика; залучення вітчизняного й іноземного капіталу; реструктуризація підприємств; активізація генерування і сприймання нововведень населенням.

З огляду на це, все важливішої ролі в процесі соціально-економічного розвитку регіону набуває розробка і реалізація стратегії розвитку регіону.

Стратегія соціально-економічного розвитку регіону являє собою сукупність намічених для послідовного виконання пріоритетів соціально-економічного розвитку регіону та управлінських дій, операцій і процедур, здійснення яких покликане забезпечити досягнення поставлених цілей. Вона повинна розроблятися під безпосереднім керівництвом виконавчих і представницьких органів території, а її реалізація передбачає участь регіональних і місцевих органів управління всіх рівнів. Стратегічний план регіону повинен бути, з одного боку, цілісним, з другого – допускати корекцію відповідно до змін внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування регіонального співтовариства.

Стратегічне планування є адаптивним процесом, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи досить формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їх виконання на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині системи. Воно охоплює систему довго-, середньо- та короткострокових планів, проектів і програм. однак головний змістовний акцент при цьому робиться на довгострокові цілі та стратегії їх досягнення.

Науково обґрунтований вибір стратегії дає змогу сконцентрувати зусилля і ресурси на реалізації потенціалу економічного розвитку і тим самим забезпечити ефективний розвиток регіону в ринкових умовах. У ході розробки стратегії виявляються місце, роль і функції регіону в нових умовах господарювання, визначаються стратегічні пріоритети розвитку регіону в економіці, що трансформується, обґрунтовуються економічні, фінансові й організаційні механізми реалізації стратегії в новому інституціональному середовищі. При цьому стратегія розвитку окремого регіону повинна вписуватися в стратегію розвитку країни.

На етапі формування соціально орієнтованого ринкового господарства розвиток ринкової інфраструктури в регіоні стає одним з основних факторів трансформації господарства регіону в цілому: соціально-економічна трансформація залежить від того, наскільки ефективно функціонують і розвиваються в регіоні інститути фінансово-кредитної, інвестиційної та страхової сфер діяльності. Тому головною метою розвитку регіону, відповідно до принципів соціальної орієнтації стратегії, є забезпечення високої якості життя населення, формування сприятливого середовища життєдіяльності для нинішніх і майбутніх поколінь населення, створення базових інноваційних структур, які вже в найближчому майбутньому стануть фактором розвитку.

Велике значення має аналіз та оцінка соціально-економічного потенціалу регіону, що враховує сукупність матеріальних факторів життєдіяльності – ресурсне забезпечення, природно-географічне положення, виробничо-інноваційні можливості, трудовий потенціал тощо, та є базисом для реалізації загальних принципів вибору шляхів стабілізації економіки регіону.

Сучасне розуміння стратегії розвитку регіонів передбачає удосконалювання регіональної соціально-економічної системи на основі обґрунтування суто специфічних для кожного регіону (типу регіонів) перспектив розвитку з використанням методології стратегічного планування й отримує своє логічне продовження в підготовці системно структурованої сукупності генеральних цілей, задач, напрямів соціально-економічного розвитку.

В роботі запропоновано підхід до обґрунтування стратегії розвитку регіону, що являє собою набір принципів стійкого впливу на регіональне соціально-економічне середовище, що переводить їх у систему необхідних властивостей і пріоритетів регіональної економіки, на сценарії і механізми реалізації цих пріоритетів. Вказані принципи є достатньо загальними, включають як основі вимоги, так і функції, тому запропоновано власний підхід до бачення системи і механізму формування, розробки та реалізації стратегії (рис. 1).

Рис. 1. Система та механізм формування, розробки та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіону

Для виявлення стратегічних напрямків розвитку економіки регіону доцільно використовувати сценарний підхід, який передбачає ідентифікацію кожного сценарію: цільову орієнтацію; інституціональну структуру; виробничу структуру; ключові економічні, соціальні і екологічні параметри.

У дисертації здійснено комплексну оцінку соціально-економічного розвитку регіону, що базується на таких основних принципах: комплексність та системність; забезпечення максимальної репрезентативності показників для оцінювання різних аспектів соціально-економічного розвитку регіонів; достовірність вихідних даних при виборі базових показників регіонального розвитку; найповніша адаптація системи використовуваних показників та індикаторів до можливостей існуючої статистичної звітності; відповідність системи індикаторів задачам щорічного моніторингу і прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів; досягнення максимальної інформативності результатів оцінки рівня розвитку регіонів з позицій прийняття адекватних рішень на регіональному і територіальному рівнях державного управління; сполучення загальноекономічних індикаторів з показниками, що відображають результативність діяльності органів влади регіонів України щодо вирішення найважливіших економічних і соціальних проблем; значущість для розвитку території; прозорість і простота розрахунку; єдина форма виміру.

в основу методики аналізу поточного рівня і перспектив розвитку регіональної соціально-економічної системи покладено розроблений автором алгоритм визначення комплексу стратегічних компетенцій у регіональному розвитку.

Підвищенню якісної складової оцінки рівня регіонального соціально-економічного розвитку регіону, на думку автора, сприяє застосування інтегральних показників, які є досить чутливими до змін регіональної соціально-економічної ситуації в часі й у просторі і практично застосовні в реальній регіональній множині територіальних суспільних систем. Розробка групи чутливих до змін, зрозумілих і нескладних для розрахунку інтегральних показників рівня регіонального розвитку дає змогу одержати інструмент для оцінки напрямків, перспектив, методів реалізації соціально-економічного розвитку регіону.

У другому розділі „Використання формалізованих методів для прогнозування комплексного розвитку регіону” розкрито зміст ефективності стратегічного планування через використання формалізованих методів для короткострокового прогнозування, систем індикативного та адаптивного планування, що дозволило побудувати прогнозну модель стратегії соціально-економічного розвитку регіону.

Процес прогнозування соціально-економічного розвитку регіону заснований на інформаційному та інструментальному поєднанні груп методів прогнозування: екстраполяції, аналітичного моделювання та експертних оцінок. У системі державного прогнозування, що склалася до теперішнього часу, головною ланкою стали короткострокові прогнози. На другому місці – середньострокові прогнози, і лише на третьому місці – довгострокові прогнози. Така розстановка пріоритетів в горизонті прогнозування зумовлена чинниками об’єктивного характеру, такими як нестабільність перехідної економіки, постійні зміни законодавства, слабке інформаційне забезпечення процесу прогнозування, відсутність великих незалежних організацій-експертів та ін.

Створення точної системи короткострокового прогнозування з налагодженою методикою верифікації сприяє формуванню інформаційного поля для аналізу і моделювання поведінки показників регіонального розвитку на можливі управляючі й випадкові дії зовнішнього і внутрішнього середовища.

Прогнозування значень показників соціально-економічного розвитку Черкаського регіону було здійснено на основі загальновживаних моделей експоненціального згладжування ES і ARIMA на підставі мінімізації критерію MAPE із використанням формалізованих методів за основними параметрами: частка регіону в загальному обсязі промислового, сільськогосподарського виробництва, експорті товарів та послуг (індекс промислового виробництва, оборот оптової торгівлі і т. ін.). В цілому спостерігаються позитивні тенденції в прогнозному розвитку більшості досліджуваних показників. Частина показників (оборот роздрібної і оптової торгівлі, товарні запаси в роздрібній торгівлі, залишки банківських внесків), представлена у вартісній формі. Це пояснює наявність стійкого зростання тренда, оскільки „головною рушійною силою” в їх змінах є чинник інфляції. Показники імпорту та експорту, виражені в доларах США, меншою мірою схильні до інфляції, проте мають зростаючі тренди і добре описуються лінійними адитивними моделями. Показники, виражені у фізичному вимірі (індекс промислового виробництва, частка залишків готової продукції в товарних ресурсах промислових підприємств, чисельність безробітних і потреба в працівниках, заявлена в службу зайнятості), не мають яскраво вираженого тренда. До позитивних моментів можна віднести зменшення розмаху коливання в динаміці цих показників, що свідчить про посилення стійкості регіонального розвитку протягом останніх років. При початкових припущеннях про збереження політичної, економічної і фінансової ситуації можна очікувати збереження тенденцій, представлених в прогнозі і, отже, вірогідно очікуваний поступальний стійкий розвиток області.

Прогнозування доходів бюджету області на основі моделювання взаємопов’язаних часових рядів здійснювалось з використанням техніки аналізу ізольованого часового ряду, тобто прогностична модель будувалася на основі аналізу даних єдиної вибірки. Передбачалося, що майбутня тенденція є функцією часу або попередніх значень ряду. На коефіцієнти цієї функції не накладається обмеження їх незмінності в часі, а прогностична модель має адаптивні властивості. В умовах обмеженості вихідної інформації про взаємозв’язки даного ряду з іншими рядами, неповної визначеності теорії досліджуваного процесу ці методи є незамінними, і спрощення, в результаті якого сукупна дія всіх сторонніх чинників виражається в моделі через час, стає необхідним.

В дослідженні застосовувався підхід до предмету прогнозування, коли за основоутворюючі фактори соціально-економічного розвитку регіону вибираються чинники, що характеризують виробничі процеси і економічну інфраструктуру регіону. У їх складі розглядаються: індекс промислового виробництва; роздрібний і оптовий товарообіг; кількість зареєстрованих безробітних; потреба в працівниках, пред’явлена в державну службу зайнятості; обсяги експорту і імпорту; частка запасів готової продукції в товарних ресурсах промислових підприємств; запаси в роздрібній торгівлі.

Іншими показниками цієї сфери, що становлять інтерес для регіонального розвитку, є: динаміка окремих статей доходів бюджету (податок на прибуток організацій, прибутковий податок, податок на майно, податки за використання природних ресурсів тощо); витрати консолідованого бюджету; обсяги кредитів, виданих реальному сектору економіки; обсяги інвестицій і т. ін.

Завершальним етапом в побудові прогнозу за системою показників соціально-економічного розвитку регіону є створення моделей, що характеризують розвиток його соціальної сфери: номінальна і реальна заробітна плата; доходи і витрати населення; окремі статті витрат бюджету, що спрямовуються в соціальну сферу тощо.

В роботі встановлено, що використання барометричного прогнозування на мезорівні потребує включення набагато більшого числа показників з прогнозними властивостями для розрахунків складового і дифузійного індексів. Це можуть бути показники, що характеризують споживання енергії підприємствами області, водокористування, освоєння корисних копалин; дані, що характеризують динаміку виробництва в найважливіших галузях регіональної промисловості (хімічної, машинобудівної, харчової, АПК і деревообробної); відомості про динаміку освоєння інвестицій, показники фінансового стану підприємств області, банківської і страхової сфери; інформація про склад окремих статей доходів і витрат консолідованого бюджету області і т.ін.

Обґрунтована в роботі прогнозна модель була використана для розрахунку показників розвитку оптово-роздрібної торгівлі в Черкаському регіоні на період до 2009 р., що дало змогу визначити три сценарії розвитку цієї сфери: оптимістичний (обсяг товарних запасів стрімко зростає), реалістичний (обсяг товарних запасів в роздрібній торгівлі має повільну тенденцію до зростання) та песимістичний (обсяг товарних запасів зменшується).

Проблемою державного регулювання при використанні індикативного планування соціально-економічного розвитку регіону є раціональне поєднання адміністративних і нормативних методів. Крім вертикальної інтеграції на основі індикативного планування, сучасна економіка горизонтально інтегрована у формі розвиненої контрактної системи міжфірмових кооперованих зв’язків з певною участю держави (вегетативно-планова система). Для України відновлення кооперованих зв’язків дозволить з якнайменшими витратами залучити потужності, що простоюють, пожвавити виробництво. Керівники підприємств сьогодні вкрай зацікавлені у відновленні господарських відносин, що дозволяють відмовитися від надзвичайно дорогих послуг посередників.

За роки реформ відбулася фундаментальна трансформація основ господарської діяльності. Масштаби змін дозволяють визнати обмеженість традиційної методології планування як системи з повною початковою інформацією, що потребує залучення широкого спектру даних статистики, і характеризують її здатність забезпечити вирішення задачі. Так, дані по темпах приватизації можуть служити мірилом процесу розпаду єдиного інформаційного простору. Замикання інформаційних потоків на локальному рівні, комерційна таємниця негативно впливають на якість централізованих планів. Реальність регіональних програм соціально-економічного розвитку та їх здійснення істотно залежать від статистики прихованої і неформальної діяльності, що відволікає значні ресурси. Підприємства відмовляються від статистичної звітності, тому що дешевше заплатити штраф, ніж утримувати штатну одиницю. Свідчень про таку ситуацію існує дуже багато, оскільки такі дії підприємств не суперечать законодавству, але призводять до спотворення статистичних даних, що характеризують обсяги промислового виробництва і платних послуг. Аналіз існуючої сукупності інституціональних одиниць територіального розподілу (єдиний державний реєстр підприємств і організацій – ЄДРПОУ) показує також можливість віднесення кожного об’єкта до одного з шести найбільш укрупнених структур-секторів: нефінансові підприємства (підприємства по виробництву товарів і послуг, крім фінансових послуг); фінансові установи; державні установи; некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства; домашні господарства (облік цього сектора відсутній в ЄДРПОУ); „решта” (облік цього сектора відсутній в ЄДРПОУ).

На думку автора, найбільшої переконливості концепція обмеженого спостереження набуде, якщо звернутися до варіанта СНР, прийнятого рядом міжнародних організацій в 1993 році. СНР-93 передбачає урахування ряду операцій, які можуть бути незаконними з погляду національного законодавства або звичайно не враховуються при побудові традиційних економічних показників. На рівні регіонів і галузей проводяться необхідні поправки на приховану і неформальну економічну діяльність. Перш за все, це стосується валового регіонального продукту. Вивчення прихованої і неформальної економічної діяльності як соціально-економічного явища саме по собі є важливою проблемою.

В методології індикативного планування повинен мати місце прямий і зворотний зв’язок планової технології з системою статистики. По-перше, поліпшення статистичного реєстру, зростання обсягу і поліпшення організації вибіркових спостережень. Слід застосовувати і більш специфічні методи, розраховані на те, що пряма інформація у принципі не може бути одержана. По-друге, методологія повинна передбачати механізми перерозподілу загальної дохідності, прозорості і спостережуваності.

Встановлено, що найкращим для визначення невідомих параметрів прихованої і неформальної економічної діяльності є балансовий метод. Розбіжність кількісних характеристик відповідних показників дозволяє висувати гіпотези про причини розбіжностей і величину необхідної поправки. Якість результатів, одержуваних при використанні балансового методу, тим вища, чим більша кількість взаємопов’язаних параметрів зіставляється між собою. Таким методом може розраховуватися показник прихованої заробітної плати, визначатися вартість послуг посередницьких організацій (останнє особливо важливе, оскільки серйозно впливає на собівартість продукції і послуг).

Ефективність індикативного планування визначатиметься його здатністю мобілізувати фактори, що визначають потенційні конкурентні переваги, які діючий господарський механізм майже не використовує.

У третьому розділі „Комплексний соціально-економічний розвиток регіону в контексті інноваційної моделі” розкрито сутність та важливість інноваційної складової регіонального розвитку, встановлено тенденції та особливості соціальної складової стратегії розвитку регіону, визначено стратегічні напрями розвитку регіонів України, а також принципи і критерії вибору пріоритетних цілей та завдань стратегії розвитку Черкаської області на перспективу, обґрунтовано перехід до стратегічного інноваційно-інвестиційного планування і управління розвитком регіональної соціально-економічної системи.

Процеси структурної перебудови, які відбуваються в Україні, стосуються науково-промислового потенціалу регіонів. Саме тому стратегія інноваційного розвитку національної економіки має включати розвиток кожного окремого регіону. Кожна область повинна мати свої пріоритетні напрямки розвитку відповідно до стану власної науково-промислової бази, виходячи із потенціалу виробничих можливостей регіону, орієнтуючись на наявні ресурси та потреби ринку.

Адекватний сучасному рівню розвитку продуктивних сил господарський механізм управління областю має забезпечувати досягнення всієї системи цілей розвитку господарства області; ґрунтуватися на принципах широкої демократизації управління, що дозволить спрямувати свідому господарську активність всього населення області на використання наявних резервів; органічно вписуватися в економічну, політичну і організаційну структури держави; бути гнучким, здатним перебудовуватися або добудовуватися з урахуванням специфіки розвитку кожного міста і району, розташованих в області.

Мета управління інноваційною діяльністю полягає у створенні системи взаємодії всіх учасників інноваційного циклу (наука, виробництво, комерціалізація) та використання наукового, технічного та виробничого потенціалів регіону.

В дослідженні встановлено, що управління інноваційним розвитком економіки Черкаського регіону повинно базуватись на таких принципах: модульна структура діяльності (макро- та мікрорівень); інтеграція в існуючу схему управління регіонами; максимально можливе залучення існуючих органів державного управління та існуючої інфраструктури; організаційна єдність інноваційного розвитку з економічним, соціальним та державним розвитком суспільства; збалансований розвиток фундаментальних, прикладних та функціональних (за проблемними напрямками функціонування підприємств) досліджень і розробок за рахунок прямої державної підтримки економічного стимулювання інноваційної діяльності підприємств; сприяння розвитку ринку науково-технологічної продукції, збалансованому розвитку наукового, освітнього та виробничого потенціалів та ін.

У Черкаській області інноваційна діяльність спрямована насамперед на подолання технічного відставання, переорієнтацію виробничого потенціалу, на створення конкурентоспроможних промислових виробництв, розвиток яких залежить від рівня сприйнятливості підприємств до нововведень. Інноваційна діяльність в промисловості області залишається на низькому рівні. Застаріле устаткування та дефіцит обігових коштів стримують впровадження інновацій. Так, у 2005 р. із загальної кількості промислових підприємств області нововведення здійснювали лише 27 підприємств, або 8,5 % (у 2004 р. таких підприємств було 29 (9,3 %), у 2003 р. – 31 (10,1 %), у 2002 р. – 48 (15, 6 %)) (рис. ).

Рис. 2. Динаміка промислових підприємств Черкаського регіону, що займалися інноваційною діяльністю

За результатами проведеного дослідження територіального розподілу інноваційної активності підприємств Черкаського регіону було встановлено, що 34,5інноваційно активних підприємств припадає на м. Черкаси, по 10,3– на міста Сміла, Золотоноша, Умань та Драбівський район, по 6,9– на м. Канів та Корсунь-Шевченківський район, по 3,4– на Кам’янський, Монастирищенський та Тальнівський райони. Проте спостерігається негативна тенденція до зменшення кількості підприємств, які впроваджують інновації, а також концентрація інноваційної діяльності в м. Черкаси та великих містах області. Як і в попередні роки, в 2005 році переважна більшість інноваційно активних підприємств зосереджена у містах обласного підпорядкування – 21 підприємство, або 72,4від загальної кількості підприємств, що здійснювали інновації, тоді як у районах області – 8 підприємств (27,6

Результати проведеного групування промислових підприємств Черкаського регіону за видами економічної діяльності показали, що найвищі показники інноваційної активності спостерігались на підприємствах машинобудування, ремонту та монтажу машин і устаткування, де інновації здійснювали близько 48підприємств. У харчовій промисловості і переробленні сільськогосподарських продуктів, хімічній та нафтохімічній промисловості майже кожне п’яте підприємство здійснювало інноваційну діяльність. Разом з тим найнижчі показники спостерігались на підприємствах металургії та оброблення металу, целюлозно-паперової промисловості, видавничої справи, в інших – менше 7

Дослідження показало, що навіть незначні обсяги інноваційної діяльності промислових підприємств Черкаської області сприяли розширенню асортименту продукції, створенню нових ринків збуту в Україні, збереженню і розширенню традиційних ринків збуту, забезпеченню відповідності сучасним вимогам і стандартам, зростанню виробничих потужностей, поліпшенню умов праці тощо. Разом з тим важливою негативною тенденцією в регіоні є відтік спеціалістів з науково-технічної сфери. Слід відзначити, що однією з причин цього є нестабільність роботи наукових установ. Протягом 2005 року з організацій, які займалися виконанням наукових робіт, вибуло 349 працівників, 15 із них – звільнено за скороченням штатів. У той же час було прийнято на роботу 297 працівників, серед них – 10 спеціалістів вищої кваліфікації. До наукових організацій було прийнято 13 випускників вищих навчальних закладів 2005 року – це лише 0,1 % загального числа випускників вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівня акредитації.

Важливе місце у даному дослідженні посідає поняття „економічний потенціал регіону”, яке тісно пов’язане і взаємозалежне із поняттям „інноваційний потенціал”. Специфіка економічного потенціалу Черкаського регіону визначається його місцем в адміністративно-політичному устрої України, національній системі розселення, а відтак – необхідністю виконання цим потужним аграрно-промисловим, культурно-освітнім і туристичним центром широких управлінських та інноваційних функцій.

Одним із основних показників, які характеризують соціально-економічну ситуацію в регіоні, є валовий регіональний продукт. Частка валового регіонального продукту Черкаської області у 2005 р. становила 3,02(6681 грн у розрахунку на одну особу) або 13 місце серед регіонів України, що на 0,1більше за показник 2004 року та на п’ять позицій вище у ранжуванні регіонів країни. Слід відмітити, що такі сусідні з регіоном області, як Київська, Кіровоградська, Вінницька і Полтавська, посідають відповідно 7 (8673 грн у розрахунку на одну особу), 18 (6394 грн), 21 (5966 грн) та 4 (11574 грн) місця (рис. 3). Як видно з результатів групування, Черкаська область разом із Київською, Кіровоградською, Вінницькою та ще 16 областями відноситься до групи регіонів з рівнем валового регіонального продукту нижче середнього (у розрахунку на одну особу), тоді як Полтавська область випадає з тенденції центральноукраїнських територій і належить до групи регіонів з рівнем валового регіонального продукту вище середнього у розрахунку на одну особу.

Рис. 3. Групування регіонів України за показником валового регіонального продукту у 2005 році, у розрахунку на одну особу

Пріоритетні позиції в економіці області належать аграрно-промисловому комплексу, в якому виробляється дві третини валового регіонального продукту регіону. У промисловому виробництві переважають харчова – 39,7та хімічна промисловість – 26,9Серед інших галузей промисловості слід назвати машинобудування (7,2у загальній структурі промислового комплексу), целюлозно-паперову (7,1та добувну