УДК. 352.075.1

Чернега Роман Тарасович

ПРАВО ГРОМАДЯН НА Участь

у місцевому самоврядуванні УКРАЇНИ:

Стан та шляхи вдосконалення

Спеціальність: 12.00.02 – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник: Доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України,

НИЖНИК Ніна Романівна

завідувач відділу моніторингу ефетивності законодавства

Інституту законодавства Верховної Ради України,

заслужений юрист України

Офіційні опоненти: Доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України,

МИРОНЕНКО Наталія Михайлівна

начальник відділу науково-правових експертиз

Київського регіонального центру

Академії правових наук України

заслужений юрист України;

Кандидат юридичних наук

Мяловицька Ніна Анатоліївна,

доцент кафедри конституційного та адміністративного права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Київський національний університет внутрішніх справ,

кафедра конституційного права.

Захист відбудеться 26 квітня 2007 р. о 16-00 годин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

Автореферат розісланий 21 березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М.Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Із прийняттям Декларації про державний суверенітет та проголошенням незалежності України в державі постала надзвичайно складна проблема реформування організації та здійснення публічної влади. На перший план стали питання децентралізації державної влади та передачі її частини органам місцевого самоврядування. Основним змістом повинно було стати залучення широких верств населення до цих демократичних процесів, закріплення на найвищому рівні права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, утвердження форм та методів його реалізації. Відродження в Україні інституту місцевого самоврядування стало визначальним етапом у творенні демократичної правової держави із стабільним громадянським суспільством. Воно є однією з необхідних умов практичної реалізації прав і свобод людини та громадянина на місцевому рівні.

Досвід країн з міцним громадянським суспільством та правовою державою свідчить, що в умовах становлення демократичних традицій, як це має місце в Україні, забезпечення реальної участі громадськості в політичному житті держави та суспільства, зокрема – у вирішенні питань місцевого самоврядування, стає однією з необхідних умов практичного врегулювання проблеми впливу населення (територіальних громад міст, селищ та сіл) на формування місцевої політики.

Реальна участь громадян у вирішенні питань місцевого значення має стати передумовою формування ефективної політики муніципального самоврядування з метою забезпечення прав та потреб територіальної громади в цілому та кожного її представника зокрема. Аналіз суспільно–політичної ситуації в країні, прогнози соціологічних опитувань свідчать про підвищення рівня зацікавленості громадян у вирішенні місцевих проблем як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування. З кожним роком ідея реального вирішення власних інтересів через органи місцевого самоврядування набуває все більшої вагомості. Прагнення громадян, які у своїй сукупності утворюють громаду, добре жити у власному місті, селі чи селищі, позитивно вирішувати особисті проблеми, а також питання загального соціально-економічного розвитку населеного пункту як адміністративної одиниці, а громади як її суспільного наповнювача, зумовлює розвиток місцевої демократії. Власне ці процеси ми намагаємось дослідити у своїй роботі.

Активна інтеграція України в європейські структури обумовлює необхідність підняття рівня і ефективності місцевого самоврядування, реального забезпечення громадянам прав на участь у місцевому самоврядуванні шляхом вдосконалення чинного законодавства. Правозастосовча практика та діяльність муніципальних органів свідчать про наявність значного кола невирішених практичних проблем.

Тому особливої актуальності сьогодні набувають дослідження теоретичних та особливо практичних моментів реалізації громадянами їх права на участь у місцевому самоврядуванні України. Мова йде про форми безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні, які є складовою частиною особливої системи інституційних форм місцевої демократії, за допомогою якої громадяни реалізують своє право на участь в управлінні місцевими справами.

З початку здобуття незалежності в Україні пожвавився науковий інтерес до проблематики місцевого самоврядування, зокрема реалізації права на участь у ньому населення. Якісно нового значення для розвитку демократичних процесів набули ці питання після прийняття Конституції України 28 червня 1996 року, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” 21 травня 1997 року. Конституційне та законодавче закріплення права громадян на участь у місцевому самоврядуванні заклало фундамент для ефективного розвитку муніципальної демократії. Це, в свою чергу, зумовило наявність відповідальності місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування та їх посадових осіб щодо гарантування належних населенню прав та свобод.

Велике значення для розробки окресленої проблематики мають праці вчених: В.Б.Авер’янова, О.Ф. Андрійко, М.О.Баймуратова, О.В.Батанова, П.Д.Біленчука, О.М.Бикова, В.І.Борденюка, С.П.Бритченка, Л.К.Воронової, С.В.Гавриша, Р.К.Давидова, В.С.Журавського, О.В.Зайчука, В.М.Кампо, Б.В.Калиновського, О.Л.Копиленка, В.В.Кравченка, П.М.Любченка, І.Л.Литвиненко, А.Р.Мацюка, Н.М.Мироненко, Н.А.Мяловицької, Н.Р.Нижник, М.П.Орзіха, Ю.Панейка, М.В.Пітцика, В.Ф.Погорілка, Д.М.Притики, М.О.Пухтинського, Н.І.Рудої, А.О.Селіванова, В.Ф.Сіренка, В.М.Скрипничука, Є.А.Тихонової, П.А.Ткачука, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фрицького, Г.В.Чапали, О.Н Ярмиша, О.О.Яцунської.

Водночас проблеми участі громадян у місцевому самоврядуванні розроблялись у низці цікавих досліджень російських авторів: Г.В. Барабашева, М.С. Бондаря, А.Н. Кокотова, Ю.Д. Казанцева, О.Кутафіна, В.І. Фадєєва, В.Є. Чиркіна, Є.С. Шугриної та ін.

Актуальність дослідження теоретико-методологічних засад права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України зумовлена особливістю інституту місцевого самоврядування як різновиду публічної влади, наявністю великої кількості форм та способів взаємодії між жителями – членами територіальної громади та органами і посадовими особами місцевого самоврядування. Тому особливого значення набувають питання дослідження сутності права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, наявних та можливих (ще не виписаних в нормативних документах) форм безпосередньої демократії, розуміння самої участі – як юридично-психологічної дії людини. При дослідженні особливої уваги потребує інститут депутата місцевих рад, що, на нашу думку, являється інститутом правової гарантії реалізації представницьких повноважень громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

Саме тому дослідження сучасного стану та шляхів вдосконалення реалізації права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні є актуальним напрямом вітчизняної юридичної науки. Власне, недосконалість цього правового інституту і зумовила вибір даної теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану роботи відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою “Організація моніторингу ефективності чинного законодавства та прогнозування наслідків його застосування ”(державний реєстраційний № РК 0104U006941).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні змісту права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України, розробці науково обґрунтованих теоретичних та практичних рекомендацій щодо шляхів удосконалення реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України.

Для реалізації вказаної мети було сформовано ряд конкретних завдань:

- систематизувати сучасні теоретико-методологічні підходи до аналізу проблеми права громадян на участь у місцевому самоврядуванні;

- проаналізувати проблему права громадян на участь у місцевому самоврядуванні у вітчизняних і зарубіжних наукових дослідженнях;

- розглянути історію розвитку права громадян на участь у місцевому самоврядуванні;

- визначити поняття та розкрити сутність права громадян на участь у місцевому самоврядуванні;

- проаналізувати міжнародний досвід реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні;

- розкрити основні форми реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України;

- визначити систему інституцій, що забезпечують реалізацію права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України;

- розробити практичні пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення правового забезпечення реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України.

Предметом дослідження є право громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

Методи дослідження, їх види та застосування зумовлені характером та особливістю предмету дисертаційної роботи, що визначили необхідність комплексного застосування методологічних прийомів правознавства з урахуванням принципів всебічного вивчення процесів та явищ, що відбуваються на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.

Для проведення дослідження поставлених завдань використовуються загальнонаукові і спеціальні наукові методи: діалектичний – для всебічності вивчення права громадян на участь у місцевому самоврядуванні як суспільно-правового явища, його сутності, форм реалізації в системі взаємовідносин між громадянином, територіальною громадою та муніципальною владою; логічний – для визначення юридичних понять, категорій, здійснення їх класифікації; історичний – для аналізу етапів становлення і розвитку права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України; юридичний – для з’ясування обсягу і змісту нормативно-правового регулювання досліджуваного права; системний – для аналізу права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України як правового інституту; порівняльно-правовий метод – для порівняння міжнародного досвіду реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні; юридичних понять, явищ, процесів, визначення їх загальних та спеціальних ознак; статистичний метод – для аналізу кількісних факторів, що використовувались у процесі дослідження.

Нормативно-правовою основою дослідження є Конституція України, чинне законодавство України у сфері місцевого самоврядування та правові акти органів місцевого самоврядування, а також нормативно-правові акти, що стосуються теми дослідження.

Емпірична база дослідження складається з аналізу теоретико-практичних аспектів участі громадян у місцевому самоврядуванні міста Івано-Франківська та Івано-Франківської області, міст Львова та Кам’янця-Подільського.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на теоретичному рівні на основі аналізу практики дається поняття та розкривається сутність права громадян на участі у місцевому самоврядуванні України, органiзацiйно-правовi проблеми реалізації права громадян на місцеве самоврядування. Досліджуються складові елементи системи інституцій, за допомогою яких громадяни реалізовують своє право на участь у місцевому самоврядуванні України. Проаналізовано сам інститут місцевого самоврядування, що дало можливість переосмислити деякі теоретичні положення комплексу проблем правового забезпечення права громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

На основі проведеного дослідження сформульовано комплекс положень, узагальнень, висновків та пропозицій, наступні з яких на захист виносяться вперше:

1. Право громадян на участь у місцевому самоврядуванні визначається як природна здатність громадянина, який є представником відповідної територіальної громади, брати участь у вирішенні місцевих справ, впливати на формування та реалізацію муніципальної політики в межах та порядку, визначеному Конституцією та законами України.

2. Існування самоврядування як юридичного інституту без реального здійснення громадянами свого права на участь у ньому може перетвориться на формальний інститут прийняття управлінських рішень місцевими органами влади.

3. Обґрунтовано положення, що в основу діяльності, пов’язаної з реалізацією права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, покладені два фактори: правовий (юридичний) та соціально-психологічний.

4. Проведено класифікацію форм місцевої демократії, шляхом застосування яких громадяни реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні. Визначено п’ять груп цих форм: за джерелом закріплення, за способом здійснення демократії, за кількістю суб’єктів, за приналежністю особи до громадянства, за юридичними наслідками.

5. Обґрунтовано авторське положення поступового становлення і розвитку права громадян на участь у місцевому самоврядуванні в Україні, яке відбувалося шляхом утвердження і розвитку окремих форм безпосередньої і представницької місцевої демократії відповідно до історичних етапів українського державотворення. Як самостійний конституційно-правовий інститут, воно склалося лише на етапі сучасної незалежної України.

6. Сформульовано положення про те, що право на участь у місцевому самоврядуванні в Україні реалізується громадянами через відповідну систему, яка являє собою множину елементів – інституцій місцевої демократії – що знаходяться у відношеннях і зв’язках одне з одним і створюють певну цілісність, єдність. Вона включає в себе існування певного роду органічно взаємопов’язаних елементів, що діють як комплексний механізм, основним завданням якого є створення необхідних передумов для реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані для розвитку науки конституційного права. Результати наукової роботи сприяють розширенню існуючих меж розуміння можливостей права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України.

Висновки та пропозиції, зроблені в результаті дослідження, можуть мати практичне застосування для вдосконалення законодавства України в частині регулювання правовідносин у галузі конституційного права, зміцнення основ місцевого самоврядування, підвищення ефективності діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, підвищення активності й ініціативи місцевого населення щодо реалізації свого права на участь у місцевому самоврядуванні.

Запропоновані в дисертації теоретичні положення, рекомендації та висновки також можуть бути використані :

- для подальших досліджень в галузі конституційного права, державного управління, місцевого самоврядування;

- в освітніх програмах навчальних закладів, зокрема при підготовці фахівців у галузі конституційного права та процесу, державного управління та адміністративного права;

- в діяльності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з метою підвищення ефективності діяльності.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорені у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Наукові ідеї, основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичній конференції “Перші Всеукраїнські осінні юридичні читання студентів та аспірантів” (м.Хмельницький, 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2003 р.), Регіональних міжвузівських наукових конференціях молодих вчених та науковців: “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина” (м. Івано-Франківськ, 2003р,. 2004р.), IX Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 2007 р.).

Результати дослідження використовувались на засіданнях постійних комісій Івано-Франківської обласної ради (м. Івано-Франківськ, січень 2005р.). Дисертантом підготовлено та подано до Івано-Франківської міської ради для обговорення проект положення “Про громадські слухання в м. Івано-Франківську”. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані в Івано-Франківському інституті менеджменту Тернопільської національного економічного університету, де були включені до курсу лекцій предмету “Основи права” за окремим модулем “Муніципальне право. Участь громадян у місцевому самоврядуванні” (м. Івано-Франківськ, лютий 2005р.). Отримані практичні результати та пропозиції дисертаційної роботи використовувались при організації та проведенні програм ТРК “Вежа” (м. Івано-Франківськ) “Від першої особи” та “Депутатський канал” (м. Івано-Франківськ, січень-лютий 2005р.). Особливого значення результати наукової роботи мали під час проведення соціологічного дослідження (м. Івано-Франківськ) в рамках проекту “Органи самоорганізації населення як дієвий інструмент демократизації та розвиток міського самоврядування” (м. Івано-Франківськ, січень-лютий 2005р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в семи наукових статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків, двох додатків та переліку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, у тому числі: основного тексту – 175 сторінок, бібліографії – 19 сторінок (220 найменувань), додатків 5 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлюється актуальність теми дисертації, ступінь наукового опрацювання проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета та завдання, об'єкт і предмет дисертаційного дослідження, його методологічна й теоретична основи; наукова новизна та практичне значення одержаних результатів; подані відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ – “Теоретико-методологічні засади права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України” присвячений розкриттю теоретико-методологічних, історико-правових проблем права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, зокрема запропоновано визначення поняття участі громадян у місцевому самоврядуванні, основних факторів, що покладені в основі реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

У підрозділ 1.1 “Аналіз проблеми права громадян на участь у місцевому самоврядуванні у вітчизняних та зарубіжних наукових дослідженнях” піддаються аналізу сучасні та класичні наукові підходи та дослідження в галузі місцевого самоврядування, зокрема реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

З початку 90-х років вітчизняна практика і теорія державотворення починають інтенсивно розвиватися. Формуються нові сучасні погляди на інститут місцевого самоврядування, в тому числі виникають спроби дослідити поняття та форми безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні в Україні. Про це, перш за все, свідчить зміст Конституції України, прийняття Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, вихід друком низки монографічних праць, навчальних посібників, наукових збірників з проблем місцевого самоврядування. Підтвердженням цьому є праці М.О.Баймуратова, О.М.Бикова, П.Д.Біленчука, В.І.Борденюка, В.М.Кампо, О.Л.Копиленка, П.М.Любченка, Н.М.Мироненко, Н.А.Мяловицької, Н.Р.Нижник, М.П.Орзіха, М.В.Підмогильного, В.Ф.Погорілка, М.О.Пухтинського, Н.І.Рудої, М.Ф.Селівона, В.М.Скрипничука, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фрицького та ряду інших.

Аналіз суспільно–політичної ситуації в країні свідчить про підвищення рівня зацікавленості громадян у вирішення місцевих проблем як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування.

Розвиток і становлення ефективного права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України в сучасних умовах значною мірою стримується внаслідок різних факторів: економічних, політичних. Крім того, стримуючою причиною є існуючий стан наукових теоретико-практичних знань. Сюди слід віднести наявність неоднозначних, часом суперечливих підходів до визначення сутності самого поняття права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, функцій та завдань, шляхів вдосконалення реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України.

Тому наявність єдиних ідеології, єдиних підходів мало б зняти існуючу нелогічність, коли різні юридичні норми виписуються, виходячи з різних теорій: і громадівської, і державницької. В Україні діє модель місцевого самоврядування, яка спирається на Європейську Хартію місцевого самоврядування.

Через призму становлення і функціонування місцевого самоврядування досліджуються поняття, становлення та розвиток права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України.

Аналіз в сучасних наукових дослідженнях питань участі громадян у місцевому самоврядуванні України є однією з передумов вирішення проблем становлення порівняно нового для сучасного українського суспільства інституту місцевого самоврядування.

У підрозділі 1.2 “Історичний аспект розвитку права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України” досліджуються основні історичні періоди розвитку права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, форми та способи, за допомогою яких населення брало участь у вирішення місцевих проблем.

Витоки самого інституту місцевого самоврядування, а також процесів, пов’язаних з участю у ньому людей, в Україні беруть свій початок з часів існування у слов’янських народів родин та племен, які були первинними елементами організації суспільства. Як свідчать сторінки історії у слов’ян демократичні принципи були в основі громадського ладу, що підтверджує факт існування вищої форми суспільного ладу у наших пращурів.

Найвищою формою безпосередньої демократії було “віче”. Київська Русь, а далі й Галицько-Волинське князівство мали розвинутий міський лад, основною рисою якого було широке громадське самоврядування.

Особливого розвитку місцеве самоврядування отримало із запровадженням на території України Магдебурзького права, яке створило нову юридичну основу для утвердження громадського самоврядування в Україні.

Литовсько-польська доба зумовила зміни в адміністративно-територіальному поділі України, державному управлінні та системі місцевого самоврядування.

Основою суспільної організації та ведення господарства були “дворища”, які об’єднувались у громаду, що мала свої ліси, пасовиська... адміністрацію і суд на своїй території... Кільканадцять громад творили волость... Зібрання волості звалися вічем, громадою або копою. На Закарпатті діяло волоське право. Осадчий, що закладав село, звався князем... вів управу і суд у своїм селищі, але за участю громади.

Широкими можливостями щодо участі в управлінні місцевими справами характеризувалися і наступні періоди в історії України.

Криза місцевого самоврядування настала з моменту утворення СРСР. У період перебування України у складі СРСР, як радянської республіки, сам термін “місцеве самоврядування” було вилучено з ужитку. “Влада рад” вважалася найдемократичнішим здобутком “соціалістичного суспільства” і називалася “народовладдям”.

Фактичне відродження місцевого самоврядування почалося після обрання нового складу Верховної Ради ще тоді Української РСР та місцевих рад народних депутатів у березні 1990 р. Правовий фундамент був започаткований після прийняття Закону Української РСР “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування” в грудні 1990 р., у якому вперше в нашій державі були відроджені принципово нові ідеї, покладені в основу демократизації державно-правового життя на місцях.

Таким чином, вивчення історичного досвіду розвитку та становлення в Україні місцевого самоврядування дозволить більш глибоко дослідити природу участі громадян у цих процесах. Історичні форми безпосередньої демократії допоможуть зорієнтуватися у виборі сучасних шляхів реалізації громадянами їх права на участь у місцевому самоврядуванні.

У підрозділі 1.3 “Поняття та сутність права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України” шляхом дослідження сутності участі громадян запропоновано поняття права громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

На сучасному етапі, що характеризується широкими реформаторськими подіями у політичному, економічному, духовному житті України, проблема створення дієвої вітчизняної системи місцевого самоврядування, яка б оптимально відповідала стійким самоврядним традиціям українського державотворення, набуває першочергового значення. Про цей факт свідчать Укази Президента України, відповідно до яких розвиток місцевого самоврядування є на сучасному етапі одним з найпріоритетніших напрямків державної політики України. Адже без місцевої демократії не може бути демократії загальнодержавної. Для прикладу, Європа, споруджуючи нову геополітичну архітектуру на нашому континенті, ніколи не забуває цю стару, вивітрену століттями істину. Бо звикла рахуватися не лише з великим політиками, а й зважати на думку пересічних громадян.

Питання природи права громадян на участь у місцевому самоврядуванні лежить в межах предмета місцевого самоврядування. Адже об’єднання мешканців тих чи інших територіальних одиниць завдяки спільним інтересам у територіальній спільності, діяльність яких позбавлена недоліків бюрократичного процесу прийняття рішень, визначають природу місцевого самоврядування, становлять його соціальне підґрунтя. Творення місцевої демократії без залучення громадян неможливе. Це єдиний нерозривний процес. Тому саме участь громадян є показником розвитку місцевого самоврядування. Тобто, місцеве самоврядування можна трактувати як певну діяльність жителів територіальної громади щодо здійсненні місцевих справ. Отже, можна ствердити, що участь громадян України у самоврядуванні є певною діяльністю людини.

Що в такому разі являє собою діяльність і чим вона зумовлена. В психології – це дія, процес (англ. action, perfomance), підконтрольні уявленню про результат. Якщо перефразувати цю тезу в контекст реалізації громадянами права на участь у самоврядуванні, то можна вивести наступне твердження. Участь громадян у місцевому самоврядуванні являє собою діяльність, спрямовану на досягнення конкретного результату – як задоволення своїх повсякденних проблем, так і вирішення проблем громади в цілому. Ця діяльність забезпечується відповідною самоорганізацією людини.

Безперечним фактом є те, що діяльність людини завжди викликана певними мотивами та причинами. Це зумовлено також і складністю самої природи людини, неоднорідністю її потреб. Для досягнення мети особа здійснює відповідні дії, що певним чином вмотивовані.

Зроблено висновок, що в основі діяльності, пов’язаної з реалізацією права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, покладені два фактори: соціально-психологічний та правовий (юридичний). Перший дає можливість людині співіснувати з іншими індивідуумами, досягати згоди у прийнятті рішень. Другий – забезпечує і визначає правове поле, в межах якого повинні проходи суспільно-політичні процеси на всіх рівнях влади.

У підрозділі 1.4 “Міжнародний досвід реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні” проводиться аналіз міжнародного законодавчого досвіду ряду європейський країни та США щодо реалізації у них права громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

Важливим аспектом у цьому контексті є ратифікація Верховною Радою України низки міжнародних документів, що регулюють правовідносини у сфері місцевого самоврядування. Про що свідчить і стаття 9 Конституції України.

Входження України до світових організацій в якості повноправного члена поклало на неї певні обов’язки щодо реалізації своїх міжнародно-правових зобов’язань не тільки на міжнародній арені, але й всередині країни. Наявність міжнародних документів, що регулюють питання місцевого самоврядування в національному законодавстві України забезпечує виконання нею ряду зобов’язань. Крім того, зарубіжний досвід регулювання суспільних відносин в сфері участі громадян у місцевому самоврядуванні дає можливість українським законодавця, політикам, науковця, представникам територіальних громад спільно досягти мети по створенню ефективного інституту місцевого самоврядування в Україні, що забезпечується реальною участю громадян у цих процесах.

Другий розділ – “Реалізація права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України” присвячений дослідженню форм та інституцій, за допомогою яких громадяни реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні України, вивченню діяльності депутатів місцевих рад. Викладені конкретні пропозиції щодо вдосконалення реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

У підрозділ 2.1 “Форми реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України” проаналізовано основні інститути та форми місцевої демократії, за допомогою яких громадяни реалізовують своє право на участь у місцевому самоврядуванні.

Досліджено основні права щодо участі громадян у місцевому самоврядуванні, закріплені в Конституції України. Їх розділено на дві групи: індивідуальні, що належать кожному громадянинові і можуть бути реалізовані будь-яким окремим членом територіальної громади незалежно від інших її членів, та колективні, здійснення яких можливе лише шляхом групових дій певної кількості або всіх членів територіальної громади.

Основний Закон України передбачає такі індивідуальні форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні: участь у місцевих референдумах, місцевих виборах; служба в органах місцевого самоврядування; оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових осіб; відшкодування за рахунок місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень; право направляти індивідуальні і колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Законами України визначені і колективні форми, зокрема такі, як утворення органів самоорганізації населення; право збиратись та проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. До таких форм слід також віднести контроль за виконанням депутатами та сільськими, селищними, міськими головами своїх передвиборчих програм та наказів виборців; використання виборцями щодо депутатів, міських, селищних, сільських голів важелів відповідальності за не виконання своїх зобов’язань перед виборцями; контроль за виконанням вже прийнятих рішень; підготовка альтернативних проектів з конкретних питань; діяльність громадських рад і дорадчих груп при сільських, селищних, міських головах.

Проаналізувавши перелік цих форм, через які громадяни реалізують своє конституційне право на участь у місцевому самоврядуванні можна класифікувати за такими групами: за джерелом закріплення; за способом здійснення демократії на місцевому рівні; за кількістю суб’єктів; за приналежністю особи до громадянства; за юридичними наслідками.

У підрозділі 2.2 “Повноваження депутата місцевої ради-юридична гарантія права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України” вивчається правовий статус депутата місцевої ради, порядок його обрання (зміни виборчого законодавства), а також наводяться конкретні практичні приклади налагодження співпраці між виборцями (громадою), депутатом та відповідною місцевою владою.

Становлення демократичної суверенної держави в Україні привело до процесів “переосмислення” суспільної думки у ставленні до влади. Автор вважає, що необхідність довіри до державних органів та органів місцевого самоврядування, до представників рад всіх рівнів є передумовою створення та існування демократичної країни, що характеризується правовою державою з міцним громадянським суспільством. Важливе місце у досягненні цієї мети належить саме депутатам місцевих рад. Проблема взаємозв’язку депутата місцевої ради з населенням відповідної територіальної громади є визначальною у процесі творення необхідного на сьогоднішній день взаємодоповнюючого діалогу між представницьким органом місцевого самоврядування і місцевою громадою. Актуальним є питання відповідальності депутата перед своїми виборцями та громадою у випадку невиконання ним покладених обов’язків, що призводить таким чином до порушення прав людини і громадянина.

У підрозділі 2.3 “Система інституцій, що забезпечують реалізацію права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України” вноситься пропозиція щодо оформлення окремого поняття системи правових інституцій, за допомогою яких реалізуються права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України.

Основними проблемними питаннями є: перше, визначення окремої відмінної від системи органів місцевого самоврядування системи форм безпосередньої демократії. Друге, спробувати остаточно дати визначення поняттю системи, за допомогою якої громадяни можуть реалізувати своє конституційне право на участь у місцевому самоврядуванні, та сформувати всю структуру даної системи.

Оперуючи поняттями системи місцевого самоврядування, знаючи, які складові інститути та форми входять до цієї системи, можна спробувати вивести поняття системи. Вона являє собою множину елементів: суб’єктів (територіальну громаду, представницькі органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації місцевого населення) та процесуальних механізмів використання права громадян на участь у місцевому самоврядуванні (форми безпосередньої демократії), що знаходяться у відношеннях і зв’язках одне з одним і створюють певну цілісність, єдність. Ця система регулює відносини щодо реалізації громадянами свого права на участь у місцевому самоврядуванні.

Отже, система демократії на місцях основним своїм завданням має забезпечення через відповідні інституції реалізацію права місцевого населення на участь у вирішенні місцевих проблем.

У підрозділі 2.4 “Шляхи вдосконалення реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України” запропоновано рекомендації щодо вдосконалення участі громадян у місцевому самоврядуванні в Україні.

Шляхи вдосконалення участі населення країни у місцевому самоврядуванні слід розділити на два напрями: вирішення загальнодержавних проблем та зміна місцевої політики щодо забезпечення громадянами їх прав на участь у місцевому самоврядуванні. Законодавство України про місцеве самоврядування потребує кардинального оновлення, наближення його до європейських стандартів. Необхідність проведення муніципальної реформи набула ще більшої актуальності в контексті реформи політичної системи. Забезпечення сталого розвитку конституційних принципів місцевого самоврядування можливе лише на основі кардинальної зміни вектора державотворення, переходу від концентрації влади, повноважень та ресурсів у центрі до їх перерозподілу на користь територіальних громад відповідно до принципів Європейської хартії місцевого самоврядування.

У висновках дисертаційного дослідження підведено підсумки роботи, визначаються основні результати, узагальнено пропозиції до чинного законодавства, зокрема щодо процедур підготовки окремих нормативно-правових актів, що зумовили самостійність та значимість роботи.

Сформульовані загальні теоретичні положення щодо реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, які полягають у наступному:

1. Вивчення наукових досліджень, історико-правового досвіду розвитку та становлення в Україні місцевого самоврядування дозволить більш глибоко дослідити природу права громадян на участь у місцевому самоврядуванні. Історичні форми безпосередньої демократії допоможуть зорієнтуватися у виборі сучасних шляхів реалізації місцевого самоврядування. Еволюція розвитку місцевого самоврядування на всіх етапах становлення української держави дає можливість зробити висновок, що спільне проживання громадян в межах окресленої території зумовлювало розвиток процесів, які ми тепер називаємо місцевим самоврядуванням.

2. Дослідження поняття та сутності права громадян на участь у місцевому самоврядуванні є і повинно бути невід’ємною частиною вивчення інституту місцевого самоврядування. Життя людини проходить у суспільному середовищі – соціумі, тому в основі діяльності, пов’язаної з реалізацією права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, покладені два фактори: правовий (юридичний) та соціально-психологічний.

3. Творення демократії без залучення громадян неможливе. Це єдиний нерозривний процес. Саме участь громадян є визначником права громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

4. Право громадян на участь у місцевому самоврядуванні реалізується через відповідну систему, що являє собою множину елементів – інституцій місцевої демократії – що знаходяться у відношеннях і зв’язках одне з одним і створюють певну цілісність, єдність. Вона включає в собі існування певного роду органічно взаємопов’язаних елементів, що діють як комплексний механізм, основним завданням якого є створення необхідних передумов для реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

5. Важливе значення при дослідженні прав громадян на участь у місцевому самоврядуванні Україні мають аналіз та вивчення міжнародного досвіду розвитку місцевого самоврядування. Основоположними міжнародними документами в цій галузі є Європейська Хартія місцевого самоврядування та Всесвітня декларація місцевого самоврядування. Ще одним вагомим документом у царині вивчення самоврядування є Європейська Хартія Міст, яка до цього часу достатньо не досліджувалась у вітчизняній науці. Наявність міжнародних документів, що мають важливе значення при здійсненні громадянами свого права на участь у місцевому самоврядуванні, в національному законодавстві України забезпечує виконання нею ряду зобов’язань перед міжнародним співтовариством.

6. Існування країни як правовою державою з міцним громадянським суспільством, в тому числі реальним місцевим самоврядуванням, забезпечується відповідним рівнем довіри до органів місцевого самоврядування, до представників рад всіх рівнів. Налагодження та забезпечення взаємозв’язку депутата місцевої ради з населенням відповідної територіальної громади є визначальною у процесі творення такого необхідного на сьогоднішній день взаємодоповнюючого діалогу між представницьким органом місцевого самоврядування і громадою. Тому не меншого значення на сучасному етапі становлення інституту місцевого самоврядування, забезпечення конституційних прав громадян, є існування інституту відповідальності виборних осіб місцевого самоврядування. Це досягається кількома шляхами: завдяки періодичності виборчого процесу, контролю самих виборців, дотримання обмежень щодо виконання повноважень депутата місцевої ради.

7. Першочерговими завданнями для вдосконалення права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України є:

- прийняття нової редакції Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, де слід більш чітко регламентувати основні форми участі громадян у місцевому самоврядуванні в Україні;

- прийняття Типового положення про громадські слухання, прийняття нової редакції Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, про місцеві ініціативи;

- проведення кодифікації законодавства про місцеве самоврядування, розділивши окремо акти прямого народовладдя та ті, що приймаються представницькими органами місцевого самоврядування;

- запровадження програми підготовки висококваліфікованого персоналу, здатного розуміти загальну філософію нової структури самоврядування та працювати в цих умовах;

- запровадження інституту уповноважених із прав людини на місцях;

- новітня наукова обґрунтованість прийняття нормативних документів (загальнодержавного та місцевого характеру) щодо вдосконалення інституту місцевого самоврядування та участі у ньому населення;

- розробка та запровадження Регіональної програми правового всеобучу населення територіальних громад: як реалізувати своє право на участь у місцевому самоврядуванні;

- розробка та запровадження “Програми ефективного місцевого самоврядування для населення територіальних громад та держави в цілому”

- розробка та утвердження на вищому законодавчому рівні рекомендацій щодо прийняття статутів територіальних громад.

Основні положення дисертації

відображені у наступних публікаціях здобувача:

1. Місцеве самоврядування: муніципальний суверенітет чи представництво державної влади на місцях // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства. Збірник наукових статей. – Івано-Франківськ: Плай. – 2002. – Випуск Х. – с. 45.

2. Комунальна власність – основа місцевого самоврядування // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства. Збірник наукових статей. – Івано-Франківськ: Плай. – 2002. – Випуск ХІІІ. – с. 57.

3. Проблематика участі громадян у місцевому самоврядуванні в класичних та сучасних наукових дослідженнях // Юридична Україна.– К:Юрінком Інтер.– 2005.– №1.–с. 8.

4. Місцеве самоврядування в Україні неможливе без участі у ньому громадян//Юридична Україна. –К:Юрінком Інтер. – 2005. – № 2. – с. 12.

5. Громадські слухання – ефективний спосіб участі громадян у місцевому самоврядуванні // Перспективи. Науковий журнал. – Одеса. – 2003. – №2-3. – с. 83.

6. Депутат міської ради – невід’ємна ланка взаємозв’язку територіальної громади та місцевої влади // Молодь в юридичній науці: збірник тез та доповідей Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читань студентів та аспірантів. – Хмельницький: В-во ХІУП. – 2002. – с. 69.

7. Типове положення про громадські слухання – як один із шляхів вдосконалення участі громадян у місцевому самоврядуванні України // Молодь в юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання”. – Хмельницький: В-во ХІУП. – 2003. – с. 66.

АНОТАЦІЇ

Чернега Р.Т. Право громадян на участь у місцевому самоврядуванні України: стан та шляхи вдосконалення. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. – Інститут законодавства Верховної Ради України. – Київ. – 2007.

У дисертаційній роботі досліджується проблематика права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України. Розкриваються поняття, сутність цього права, висловлюються думки щодо наявності двох начал: юридичного та психологічного. Важливим етапом є дослідження участі громадян у місцевому самоврядуванні, аналіз історичних форм місцевої демократії. Багато уваги приділено вивченню в сучасних наукових досліджень, в яких розглядаються питання права громадян на участь у місцевому самоврядуванні. Проводиться співвідношення сучасних форм реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України в залежності від їх поділу за джерелом закріплення, за способом здійснення демократії на місцевому рівні, за кількістю суб’єктів, за приналежністю особи до громадянства, за юридичними наслідками. У дисертації визначені і проаналізовані основні засади діяльності депутатів місцевих рад, зокрема, щодо його ролі у залученні громадян до процесів місцевого самоврядування. В цьому контексті розглядається проблематика відповідальності депутатів місцевих рад та інших виборних посадових осіб місцевого самоврядування. Обґрунтована характеристика системи інститутів та процесуальних форм з реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України, показано її безпосередній взаємозв’язок із системою органів місцевого самоврядування. На підставі аналізу міжнародних правових документів у сфері місцевого самоврядування, теоретичних та практичних досліджень, виходячи з існуючих норм чинного законодавства, наводяться конкретні шляхи вдосконалення процесу участі громадян у місцевому самоврядуванні в Україні.

Ключові слова: місцеве самоврядування, право громадян на