МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

Чубай Володимир Миколайович

УДК 338.45:621:658.589:001.895

ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ

СТРАТЕГІЇ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Спеціальність: 08.00.04 – економіка та управління підприємствами

(машинобудування та приладобудування)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі обліку та аналізу Інституту економіки і менеджменту Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | кандидат економічних наук, професор

ЗАГОРОДНІЙ АНАТОЛІЙ ГРИГОРОВИЧ,

Національний університет “Львівська політехніка”,

завідувач кафедри обліку та аналізу |

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

ЛАПКО ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості НАК „Нафтогаз України”, керівник відділення економічних досліджень в нафтогазовій галузі |

кандидат економічних наук, доцент

ХАРІВ ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ

Тернопільський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри економіки підприємств і корпорацій |

Захист відбудеться “ 07 ” листопада 2007 р. о 16:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.052.03 у Національному університеті “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів-13, вул. С.Бандери, 12, ІV корпус, ауд. 209-А.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” (79013, м. Львів, вул. Професорська, 1).

Автореферат розісланий “ 05 ” жовтня 2007 р.26 березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, к.е.н. Завербний А.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Очевидним є те, що ефективно конкурувати як на внутрішніх, так і на зарубіжних ринках зможуть лише ті вітчизняні машинобудівні підприємства, які дотримуватимуться інноваційного типу розвитку. Однак, згідно статистичних даних, кількість інноваційно активних машинобудівних підприємств в Україні, у порівнянні з розвинутими країнами світу, є мізерною. Однією з вагомих причин цього є відсутність у вітчизняних машинобудівних підприємств оптимальних інноваційних стратегій, а за їх наявності – неефективність управління реалізацією цих стратегій. Державна політика в сфері інноваційної діяльності теж не сприяє зростанню кількості впроваджених у виробництво нових видів продукції та технологій, зокрема й енергозберігаючих.

На сьогодні активізацію інноваційного процесу на вітчизняних машинобудівних підприємствах необхідно супроводжувати ретельним формуванням їх інноваційних стратегій. В сучасних умовах розвитку світової економіки, лише ефективна реалізація оптимальної інноваційної стратегії дає змогу машинобудівному підприємству розвиватись на довгострокову перспективу.

Вагомий внесок у розроблення теоретичних та методичних положень щодо процесу формування і реалізації інноваційної стратегії підприємства зробили такі вітчизняні науковці: З. Адаманова, І. Алєксєєв, Л. Антонюк, Ю. Бажал, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Герасимчук, С. Ілляшенко, Г. Кіндрацька, А. Кузнєцова, О. Кузьмін, О. Лапко, А. Наливайко, В. Соловйов, П. Харів, Д. Черваньов, Н. Чухрай, А. Шегда, І. Школа та інші. Серед іноземних науковців, які займались цими проблемами, ґрунтовні наукові праці належать: П. Друкеру, П. Завліну, К. Прахаладу, Б. Санто, Б. Твіссу, К. Фрімену, Г. Хамелу, Й. Шумпетеру та іншим.

Однак, незважаючи на значну кількість наукових праць присвячених тематиці інноваційного та стратегічного менеджменту, питання формування і реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства є недостатньо науково дослідженими, а результати існуючих досліджень не завжди успішно реалізуються на практиці. Використання ж досвіду науковців і практиків із зарубіжних країн, без врахування особливостей розвитку економіки України, дуже часто призводить до негативних наслідків для вітчизняних підприємств.

На сьогоднішній день у поглядах науковців відсутня чітка взаємоузгодженність між трактуваннями термінів “інноваційна стратегія”, “інновація”, “стратегія”, їхніми класифікаціями та іншими поняттями інноваційної діяльності та стратегічного управління. Це призводить як до ускладнення наукових досліджень, так і до неможливості використання багатьох теоретичних положень на практиці. На сьогодні комплексно не виділено факторів впливу на формування інноваційної стратегії і не достатньо досліджено вплив на цей процес кожного з них окремо та в сукупності. Також відсутня оптимальна методика вибору інноваційної стратегії машинобудівного підприємства. Недосконалими є методи визначення значень показників (рівня інноваційного потенціалу; рівня конкурентоспроможності підприємства і його інноваційної продукції тощо), на основі яких здійснюють вибір інноваційної стратегії, особливо за умов обмеженості інформації. Недостатньо дослідженими залишаються й питання щодо моніторингу реалізації інноваційної стратегії та мінімізації притаманних їй ризиків тощо. Враховуючи вищезазначене, дослідження питань щодо формування і реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства є об’єктивно зумовленим і актуальним.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах науково-дослідної теми Національного університету “Львівська політехніка” ДБ87ВГС “Формування та використання механізму інноваційного розвитку виробничо-господарських структур” (номер державної реєстрації 0104U002289), затвердженої рішенням НТР Університету, протокол № 4 від 24 квітня 2003 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення теоретичних положень, обґрунтування методичних підходів і практичних рекомендацій щодо формування та реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства.

Згідно з визначеною метою у роботі поставлено такі завдання:

уточнити змістове навантаження терміну “інноваційна стратегія підприємства” та здійснити її класифікацію;

розробити методичні рекомендації щодо комплексного вибору інноваційної стратегії машинобудівного підприємства;

удосконалити методичні підходи до визначення показників, які суттєво впливають на вибір інноваційної стратегії, зокрема таких як рівень конкурентоспроможності машинобудівного підприємства та його інноваційної продукції;

розробити методичні положення щодо обчислення показника достатності інноваційного потенціалу машинобудівного підприємства для реалізації конкретного виду інноваційної стратегії;

здійснити класифікацію ризиків, притаманних інноваційній стратегії машинобудівного підприємства та запропонувати методи їх мінімізації;

удосконалити механізм моніторингу реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства.

Об’єктом дослідження є процес формування і реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти формування і реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства.

Методи дослідження. В процесі дослідження застосовані методи порівняльного аналізу, синтезу, cистематизації та узагальнення (для уточнення сутності категорій – Розділ 1, 2, 3; удосконалення класифікацій – Розділ 1, 2; для обґрунтування послідовності формування інноваційної стратегії – Розділ 2); економіко-математичного моделювання (для розроблення факторної моделі оцінювання конкурентоспроможності машинобудівного підприємства – Розділ 2, підр. 2.2); групування та факторного аналізу (для дослідження стану інноваційної діяльності в Україні та за її межами – Розділ 1, підр. 1.1, 1.3; для дослідження впливу певних факторів на рівень конкурентоспроможності підприємства – Розділ 2, підр. 2.2); експертних оцінок (для визначення коефіцієнтів важливості складових інноваційного потенціалу та конкурентоспроможності продукції – Розділ 2, підр. 2.2); емпіричного дослідження (розроблення анкет для опитування, аналізу інформації – Розділ 2).

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та інші нормативно-правові акти України, статистичні збірники, дані статистичної, фінансової та управлінської звітності підприємств, результати анкетних опитувань, матеріали, які опубліковані у періодичних виданнях, монографії та інші наукові праці вітчизняних і зарубіжних науковців.

Наукова новизна одержаних результатів. Основними науковими результатами дисертаційної роботи є:

вперше:

науково обґрунтовано методичні рекомендації щодо комплексного вибору інноваційної стратегії машинобудівного підприємства, які дають можливість сформувати для нього такий стратегічний набір, що забезпечить оптимальність його інноваційного розвитку з врахуванням поточного та прогнозованого стану умов зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства;

запропоновано методичні положення щодо обчислення комплексного показника, що відображає рівень достатності інноваційного потенціалу машинобудівного підприємства для реалізації конкретного виду інноваційної стратегії, який визначається на основі аналізу багатьох одиничних показників, що всесторонньо характеризують усі складові інноваційного потенціалу, і дає можливість запобігти вибору тієї інноваційної стратегії, яку машинобудівне підприємство не зможе ефективно реалізувати через наявні та прогнозовані його слабкі сторони і загрози зовнішнього середовища;

удосконалено:

метод визначення рівня конкурентоспроможності машинобудівного підприємства в процесі вибору інноваційної стратегії підприємства, який, на відміну від існуючих методів, дає змогу оперативно здійснювати розрахунки на основі легкодоступної інформації та уникати проблеми зведення великої кількості різнопланових і різної важливості показників, що характеризують відповідно конкурентоспроможність підприємства, в узагальнюючий показник;

методичний підхід щодо оцінювання конкурентоспроможності інноваційної продукції у процесі вибору інноваційної стратегії машинобудівного підприємства, який на відміну від існуючих, дає можливість значно підвищити достовірність оцінки, зокрема за рахунок врахування: “заохочувальних чинників” щодо певної продукції; терміну використання продукції; очікуваних змін цін на цей вид продукції та тарифів на енергоресурси, що вона споживає; пріоритетів покупців в конкретних сегментах ринку;

механізм здійснення моніторингу реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства, використання якого, на відміну від існуючих механізмів, дасть можливість неперервно отримувати вичерпну інформацію про реалізацію інноваційної стратегії за багатьма параметрами зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства і вчасно запобігати можливим її зривам або оперативно реагувати на негативні відхилення у ній;

дістали подальшого розвитку:

визначення поняття “інноваційна стратегія підприємства”, з огляду на сутність її елементів та класифікація інноваційних стратегій в розрізі ознак, яка, на відміну від існуючих класифікацій, дає можливість комплексно виділити види інноваційних стратегій для формування оптимального стратегічного набору машинобудівного підприємства;

класифікація ризиків притаманних інноваційній стратегії підприємства, яка в процесі формування цієї стратегії дає змогу врахувати всі види ризиків, і методи мінімізації цих ризиків, що, на відміну від існуючих методів, дають можливість комплексно захистити машинобудівне підприємство від значних фінансових збитків та втрати ринкових позицій.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що використання машинобудівними підприємствами запропонованих в дисертаційній роботі методичних рекомендацій з вибору інноваційної стратегії, методичних положень і підходів до визначення рівня інноваційного потенціалу та рівня конкурентоспроможності підприємства і його продукції в процесі формування інноваційної стратегії дає можливість підвищити ефективність управління на машинобудівних підприємствах та обрати оптимальну стратегію розвитку. Розроблені в дисертаційній роботі рекомендації щодо формування і реалізації інноваційної стратегії впроваджені такими підприємствами як: ДП НВК “Полярон” (довідка №01/234 від 25.07.2006 р.), ЗТТ “Електрон” (довідка №А088/1245 від 30.10.2006 р.).

Окремі положення дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Національного університету “Львівська політехніка” у викладанні таких навчальних дисциплін як “Стратегічне управління”, “Економіка й організація інноваційної діяльності”, “Стратегічний аналіз” (довідка №68-14-730 від 21.06.2007р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертаційній роботі, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи автора.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались на наукових конференціях та семінарах, зокрема на: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Економічні проблеми ринкової трансформації України” (Львів, 3-4 грудня 2001р.); ІІ, V, VI Міжнародних конференціях студентів, аспірантів та молодих вчених “Науково-технічний розвиток: економіка, технології, управління” (Київ, 9-12 квітня 2003р.; Київ, 20-22 квітня 2006р.; Київ, 19-21 квітня 2007р.); V Міжнародній науково-практичній конференції “Маркетинг та логістика в системі менеджменту” (Львів, 7-9 жовтня 2004р.); II Міжнародній науковій конференції “Розвиток підприємницької діяльності в Україні: історія та сьогодення” (Тернопіль, 10-11 червня 2004р.); Другій міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених „Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації” (Тернопіль, 24-25 лютого 2005р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Обліково-аналітичні системи суб’єктів господарської діяльності в Україні” (Львів, 25-26 березня 2005р.); ІІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (Тернопіль, 15 квітня 2005р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток економіки в трансформаційний період: глобальний та національний аспекти” (Дніпропетровськ, 20 квітня 2005р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих учених „Методика обліку, аналізу і аудиту в контексті світової та вітчизняної практики її вдосконалення” (Київ, 27-28 квітня 2005р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період” (Хмельницький, 12 травня 2005р.); ХІ Міжнародній науково-практичній конференції „Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (Луцьк, 3-5 червня 2005р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика” (Київ, 27-28 жовтня 2005р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні” (Дніпропетровськ, 10-11 листопада 2005р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Конкурентні стратегії: теорія, практика, перспективи” (Одеса, 3-5 вересня 2006р.); V Міжнародній науково-практичної конференції “Дослідження та оптимізація економічних процесів (Оптимум-2006)” (Харків, 23-24 листопада 2006р.); V Міжнародній науково-практичної конференції студентів та молодих вчених “Формування та проблеми розвитку підприємництва в Україні” (Київ, 19-21 квітня 2006р.); ХVI Міжнародній науково-практичній конференції “Структурно-інституційні зміни та інвестиційно-інноваційний розвиток регіону” (Чернівці, 17-18 травня 2007р.); наукових семінарах кафедри обліку та аналізу Національного університету “Львівська політехніка” (2004р.; 2005р.; 2006р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 28 наукових працях, з них 21 – одноосібні, 9 у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 6,5 д.а., з яких 6,1 – особистий внесок здобувача.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 348 сторінок, її основний зміст викладений на 191 сторінці (в тому числі у 21 таблиці, 28 рисунках), містить 19 додатків. Список використаних джерел включає 364 найменування, що розміщенні на 35 сторінках.

СНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади формування та реалізації інноваційної стратегії підприємства” досліджено підходи до трактування поняття “інноваційна стратегія підприємства” та запропоновано уточнення цього терміну, здійснено класифікацію інноваційних стратегій підприємства, проаналізовано переваги і недоліки засобів вибору стратегії підприємства, наведено механізм дослідження впливу окремих факторів на вибір інноваційної стратегії машинобудівного підприємства.

Хоча машинобудівні підприємства, серед підприємств інших галузей економіки, на сьогодні залишаються лідерами з більшості показників, що характеризують інноваційну діяльність, їхня інноваційна активність знижується (табл. 1).

Таблиця 1

Показники інноваційної діяльності машинобудівних підприємств України

Показники | Роки

2004 | 2005

Частка інноваційно активних машинобудівних підприємств, % | 22,3 | 21,2

Частка впроваджених інноваційних видів продукції машинобудування у загальній кількості впроваджених інноваційних видів продукції в промисловості, % | 34,7 | 38,8

Частка впроваджених нових технологічних процесів в машинобудуванні у загальній кількості впроваджених нових технологічних процесів в промисловості, % | 62,0 | 70,4

Частка інноваційної продукції реалізованої машинобудівними підприємствами у загальному обсязі реалізованої промислової інноваційної продукції, % | 45,7 | 37,2

У І півріччі 2007р. позитивних змін щодо інноваційної активності в машинобудуванні теж не відбулось, оскільки частка інноваційно активних машинобудівних підприємств зменшилась в порівняні з відповідним періодом 2006р. з 18,1% до 16,4%.

В ході дослідження обґрунтовано, що інноваційна стратегія – це система планових дій, спрямованих на успішне виконання місії підприємства і досягнення його довгострокових цілей, які дають змогу забезпечити високу ефективність здійснення підприємством різних видів інновацій, за рахунок створення сприятливих умов його зовнішнього та внутрішнього середовища або вигідного пристосування до реальних умов, базуючись на ефективному акумулюванні, розподілі і використанні ресурсів підприємства та оптимізації всіх інших процесів, пов’язаних з його діяльністю.

В дисертації запропоновано класифікацію інноваційних стратегій машинобудівного підприємства за такими ознаками: особливість інноваційного процесу на підприємстві (донорська, прогресивна, адаптивна та спекулятивна стратегії); спосіб задоволення потреби покупців (стратегії удосконалення, заміни, комбінування та “першовідкривання”); спрямованість здійснення інновацій (стратегії першочергового орієнтування на високу якість продукції, її низьку собівартість чи широкий асортимент, і стратегії орієнтування на інше співвідношення між цими категоріями тощо); географічне спрямування діяльності підприємства (стратегії орієнтування на вітчизняний ринок, на зарубіжні ринки та орієнтування одночасно на вітчизняний та зарубіжні ринки); орієнтування підприємства на покупців на ринку (стратегії орієнтування на весь ринок, на певні його сегменти та підсегменти); бажана ринкова позиція підприємства (стратегії орієнтування на позицію “лідера”, “другого після лідера” на ринку (сегменті, підсегменті), а також стратегії орієнтування на позицію підприємства із сильним, середнім та слабким впливом на ринку (сегменті, підсегменті)); мета здійснення інновацій (наступальна, оборонна і відступальна стратегії); співвідношення рівня конкурентоспроможності продукції і стадії життєвого циклу на якій вона знаходиться (стратегії стрімкого зростання, уповільненого зростання, дотримання стабільності, уповільненого скорочення та стрімкого скорочення обсягів виробництва певного виду інноваційної продукції (кількості виданих ліцензій тощо)); спосіб використання певних новацій підприємством (стратегії власного виробництва певного виду інноваційної продукції (використання новації підприємством) без видачі ліцензій іншим підприємствам та з видачею їм ліцензій, а також стратегія видавання ліцензій іншим підприємствам без організації власного виробництва певного виду інноваційної продукції (без використання новації підприємством) і стратегія продажу патентів іншим підприємствам на певні види інноваційної продукції (види новацій)); співвідношення рівня привабливості ринку та рівня конкурентоспроможності підприємства на ньому (стратегії стрімкого зростання, уповільненого зростання, дотримання стабільності, уповільненого скорочення та стрімкого скорочення обсягів певного виду діяльності); співвідношення обсягів зростання, стабільності та скорочення по усіх видах діяльності підприємства (стратегії розвитку, балансування та спаду).

Вибрані за вищезазначеними класифікаційними ознаками види стратегій формують стратегічний набір і стосуються як підприємства загалом, так і окремих видів його діяльності, видів продукції тощо.

В процесі дослідження виділено переваги і недоліки основних груп засобів (матричних, графічних, аналітичних тощо) вибору стратегії підприємства та обґрунтовано необхідність удосконалення цих засобів. Переваги матричних засобів полягають в тому, що ці засоби дають можливість: відобразити результати стратегічного аналізу в зручній для користувача формі; виявити характер взаємоузгодженого впливу двох чи трьох факторів, які лежать в основі матриці, на вибір стратегії підприємства; вибрати найперспективніші види діяльності або стратегічні господарські одиниці, з метою оптимізації використання різних видів ресурсів. Серед основних недоліків цих засобів доцільно виділити такі: великий рівень неточності визначення багатьох комплексних показників, на основі яких будується матриця; наявність декількох альтернативних стратегій при середніх значеннях цих показників; здебільшого статичний характер матриць; суттєво обмежена кількість факторів одночасний вплив яких на вибір стратегії можна прослідкувати в матриці. Важливими перевагами графічних засобів є наочність подання результатів проведеного аналізу та наявність на багатьох графіках чітких взаємозалежностей між значеннями факторів, що відображені на осях координат. Однак значним недоліком цих засобів є здебільшого мала варіантність стратегій розвитку підприємства при досить широкому діапазоні значень факторів. Переваги аналітичних засобів полягають в тому, що ці засоби дають змогу: детально аналізувати взаємозв’язки між багатьма факторами впливу на вибір стратегії; враховувати фактори, вплив яких важко оцінити в кількісній формі; знаходити шляхи збалансування діяльності підприємства з врахуванням його ресурсів і факторів зовнішнього середовища. Однак, суттєвим недоліком цих засобів є велика суб’єктивність вибору стратегії, оскільки вони базуються в основному лише на експертних оцінках. З метою забезпечення оптимальності вибору інноваційної стратегії запропоновано одночасно поєднувати ці засоби, мінімізуючи їх недоліки.

Спробам науковців розробити оптимальну методику вибору інноваційної стратегії підприємства й надалі притаманна значна кількість недоліків, найпоширенішими з яких є: відсутність комплексності вибору стратегії; використання обмеженої кількості засобів вибору стратегії; відсутність математичного обґрунтування вибору стратегії або навпаки – необхідність високих математичних знань у менеджерів для використання певних методик вибору стратегії тощо.

В дисертації виділено основні фактори, що впливають на формування і реалізацію інноваційної стратегії та проаналізовано характер їх впливу. Ці фактори запропоновано досліджувати із використанням модифікованої методики SWOT-аналізу з відображенням його результатів у графічному вигляді. Використання графічної інтерпретації результатів дослідження факторів дасть змогу у зручному для сприйняття вигляді відобразити стан сприятливості (несприятливості) внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства для майбутньої реалізації ним інноваційної стратегії.

У другому розділі дисертаційної роботи “Формування інноваційної стратегії машинобудівного підприємства” розроблено методичні рекомендації щодо вибору інноваційної стратегії машинобудівного підприємства, запропоновано методичні положення щодо оцінювання рівня достатності його інноваційного потенціалу, удосконалено метод оцінювання конкурентоспроможності машинобудівного підприємства та методичний підхід щодо оцінювання конкурентоспроможності його інноваційної продукції, уточнено класифікацію ризиків притаманних інноваційній стратегії машинобудівного підприємства, запропоновано методи їх мінімізації.

В дисертаційній роботі запропоновано етапи формування і реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства, які необхідно здійснювати в чіткій послідовності та комплексно (рис. 1).

При виборі оптимальної інноваційної стратегії з ряду альтернативних необхідно перевіряти чи відповідає кожна з них низці критеріїв встановлених вищим управлінським персоналом чи власниками підприємства. До цих критеріїв запропоновано віднести такі: рівень ризику притаманний конкретному виду інноваційної стратегії та рівень достатності інноваційного потенціалу підприємства для її реалізації; величина витрат на реалізацію конкретного виду інноваційної стратегії та величина загального ефекту від неї; реальність виконання місії підприємства і досягнення його цілей завдяки реалізації конкретного виду інноваційної стратегії та час, необхідний для отримання перших суттєвих ефектів від неї; рівень переваг реалізації конкретного виду інноваційної стратегії над іншими її видами для виконання місії підприємства і досягнення його цілей.

Для вибору інноваційної стратегії машинобудівного підприємства рекомендується використання запропонованих у роботі розроблених та модифікованих двохвимірних матриць в основі яких лежать: рівень інноваційного потенціалу підприємства та наявність орієнтування на впровадження новацій на підприємстві; рівень новизни продукції і новизни її елементів, принципу їх дії та взаємодії; існуюча та бажана ринкова позиція підприємства; рівень конкурентоспроможності продукції підприємства та стадія життєвого циклу цього виду продукції; рівень привабливості ринку та конкурентоспроможності підприємства на ньому.

В процесі дослідження виявлено, що рівень інноваційного потенціалу підприємства має визначальне значення при виборі інноваційної стратегії машинобудівного підприємства.

В дисертаційній роботі інноваційний потенціал розглядається як спроможність підприємства комплексно розвивати свою діяльність на основі здійснення різних видів інновацій. Інноваційний потенціал запропоновано поділяти на такі складові: фінансово-економічну; організаційно-правову; виробничо-технологічну; кадрову; науково-технічну; інформаційно-аналітичну; механізмову; міжнародного співробітництва; стратегічну; ділової репутації.

Оцінювання рівня інноваційного потенціалу підприємства запропоновано здійснювати шляхом порівняння фактичних значень показників, що характеризують складові інноваційного потенціалу із тими значеннями, які є оптимальними для ефективного здійснення інноваційного розвитку машинобудівного підприємства. Однак, високий рівень інноваційного потенціалу може бути достатнім для реалізації однієї інноваційної стратегії і недостатній для реалізації іншої. Тому обов’язково необхідно визначити достатність інноваційного потенціалу (Ipd) для реалізації конкретного виду інноваційної стратегії, яка є серед альтернативних у підприємства за запропонованою формулою:

, (1)

де – загальна кількість балів, що характеризує фактичний стан V-ої складової інноваційного потенціалу для реалізації конкретного виду інноваційної стратегії; – загальна кількість балів, що характеризує стан V-ої складової інноваційного потенціалу, який є необхідним для ефективної реалізації конкретного виду інноваційної стратегії підприємства (завжди дорівнюватиме 10 балам); – коефіцієнт важливості V-ої складової інноваційного потенціалу для реалізації конкретного виду інноваційної стратегії підприємства (); Y – кількість V-их складових інноваційного потенціалу.

Визначити можна за такою формулою:

, (2)

де - кількість балів, що характеризує фактичне значення конкретного Е-го показника V-ої складової інноваційного потенціалу виходячи з необхідного значення цього показника для реалізації конкретного виду інноваційної стратегії; – коефіцієнт важливості конкретного Е-го показника, що характеризує V-ту складову інноваційного потенціалу (); М – кількість Е-их показників, що характеризують певну V-ту складову інноваційного потенціалу.

Інноваційний потенціал в певній мірі вважається недостатнім для реалізації конкретного виду інноваційної стратегії якщо значення показника Ipd знаходиться в інтервалі [0;1), і достатнім якщо – [1;~). Однак, залежно від виду обраної стратегії найважливіші складові інноваційного потенціалу повинні мати страховий резерв, який в разі негативних відхилень в реалізації інноваційної стратегії міг би зіграти роль буфера.

Вибір інноваційної стратегії машинобудівного підприємства також суттєво залежить від рівня конкурентоспроможності інноваційної продукції, яку воно виробляє. Конкурентоспроможність інноваційної продукції машинобудівного підприємства в процесі вибору інноваційної стратегії доцільно оцінювати за запропонованими в дисертаційній роботі групами параметрів (табл. 2): якість інноваційної продукції; ціна інноваційної продукції, інші витрати покупця пов’язані з її придбанням та експлуатаційні витрати пов’язанні з її використанням; “заохочувальні чинники” (чинники, які надають покупцеві додаткові технічні вигоди, відчуття престижу чи впевненості тощо, заохочуючи цим покупця придбати інноваційну продукцію підприємства, а не його конкурентів).

Таблиця 2

Показники для оцінювання рівня конкурентоспроможності інноваційної продукції машинобудівного підприємства

Показники | Формули

1 | 2

1. Рівень якості певного виду інноваційної продукції (): | , (3)

де аі – коефіцієнт вагомості і-го параметра якості інноваційної продукції (i=1,...,p, де p – кількість параметрів якості продукції); f – модель певного виду продукції (f=1,...,u, де u – кількість моделей певного виду продукції); v – виробник продукції (v=1,...,w, де w – кількість виробників, продукція яких порівнюються між собою (причому через “1” – позначається досліджуване підприємство)).

1.1. Одиничні показники () співвідношення значень () окремого і-го параметра якості інноваційної продукції підприємства і конкурентів відповідно до максимального з цих значень або мінімального значення до кожного з цих значень: | (4)

(за умови, що чим більше значення параметра тим вища якість інноваційної продукції).

(5)

(за умови, що чим менше значення параметра тим вища якість інноваційної продукції).

2. Рівень витрат покупця на придбання і експлуатацію певного виду інноваційної продукції (): | (6)

2.1. Приведенні загальні витрати покупця на придбання і експлуатацію інноваційної продукції підприємства та конкурента (): | (7)

2.2. Приведена ціна інноваційної продукції () до максимального терміну експлуатації інноваційної продукції (кількості однотипних операцій, які можна здійснити з її використанням тощо ()): | а) Якщо , то: ;

б) Якщо , то: , (8)

де – ціна продажу відповідно інноваційної продукції підприємства та конкурента; – прогнозований відсоток збільшення (зменшення) ціни (інших витрат пов’язаних з придбанням) інноваційної продукції відповідно підприємства та конкурента внаслідок інфляції (дефляції) в країні, покращення технічних характеристик та функціональних можливостей продукції (спрощення або морального старіння продукції) тощо в кінці терміну її експлуатації; .

Закінчення табл. 2

1 | 2

2.3. Приведені експлуатаційні витрати () до максимального терміну експлуатації інноваційної продукції (кількості однотипних операцій, які можна здійснити з її використанням тощо): | а) Якщо , то: ;

б) Якщо , то: , (9)

де – експлуатаційні витрати відповідно при використанні інноваційної продукції підприємства та конкурента за весь період експлуатації; – прогнозований середній відсоток збільшення або зменшення цін на енергоресурси, інші витратні матеріали та послуги з обслуговування певного виду інноваційної продукції відповідно підприємства та конкурента (внаслідок настання певних подій регіонального, державного або міжнародного масштабу) за час експлуатації інноваційної продукції.

3. Рівень “заохочувальних чинників” щодо конкретного виду інноваційної продукції (): | , (10)

де bj – коефіцієнт вагомості j-го “заохочувального чинника” щодо інноваційної продукції (j=1,...,r, де r – кількість “заохочувальних чинників” щодо продукції). Одиничні показники () співвідношення значень () окремого j-го параметра “заохочувальних чинників” щодо інноваційної продукції підприємства і конкурентів розраховуються за такою ж методикою як і для .

4. Комплексний показник рівня конкурентоспроможності інноваційної продукції підприємства (): | , (11)

де k1, k2, k3 – коефіцієнти, що показують вагомість показників ,, для певних сегментів ринку; “к” – індекс, яким позначається конкретний конкурент (виробник (v), що позначається числами від “2” до “w”).

Комплексний показник конкурентоспроможності інноваційної продукції підприємства дасть можливість виявити наскільки успішно вона може конкурувати з продукцією конкурентів. Якщо <1, то інноваційна продукція підприємства є менш конкурентоспроможною ніж продукція конкурента, якщо >1, то – більш конкурентоспроможною і якщо =1, то – однакової конкурентоспроможності із продукцією конкурента з яким відбувалось порівняння.

Не менш важливим показником при виборі інноваційної стратегії є рівень конкурентоспроможності машинобудівного підприємства () який доцільно визначати з використанням запропонованої факторної моделі:

, (12)

де– частка чистого доходу від реалізації певних видів продукції високого рівня конкурентоспроможності за виключенням величини протермінованої дебіторської заборгованості за цю продукцію у загальній величині чистого доходу від реалізації цих видів продукції, в частках одиниці; – частка доходу від реалізації певних видів продукції високого рівня конкурентоспроможності у загальній величині чистого доходу від реалізації цих видів продукції всіх рівнів конкурентоспроможності, в частках одиниці; – показник окупності собівартості реалізованої продукції певних видів та відповідної частини усіх інших витрат за рахунок чистого доходу від реалізації цих видів продукції усіх рівнів конкурентоспроможності, безрозмірна величина. Індекс “n” вказує, що певний показник має відношення до досліджуваного підприємства, а індекс ”к” – до його конкретного конкурента.

Якщо >1, то підприємство є конкурентоспроможнішим ніж конкурент, якщо =1, то рівень його конкурентоспроможності є таким самим як і у конкурента, і якщо <1, то підприємство є менш конкурентоспроможним ніж конкурент.

Кожному виду інноваційної стратегії машинобудівного підприємства в певній мірі притаманні різні види ризиків, які в дисертаційній роботі запропоновано класифікувати за такими ознаками: за часом виникнення (ризики формування інноваційної стратегії, ризики реалізації інноваційної стратегії); за відношенням до основних етапів інноваційної діяльності (науково-дослідні та дослідно-конструкторські, виробничі, збутові); за причинами ускладнення формування та реалізації інноваційної стратегії (фінансові, технічні, організаційні, кадрові, інформаційні, ресурсо-обмежувальні, інноваційні); за джерелами ризикоутворюючих факторів (внутрішні, зовнішні); за масштабом (індивідуальні, загальні); за частотою прояву (періодичні, постійні); за наслідками, що вони спричиняють (критичні, високі, помірні, низькі, невідчутні).

Для мінімізації ризиків притаманних інноваційній стратегії машинобудівного підприємства запропоновано використовувати такі методи: страхування ризику; диверсифікація ризику; покриття ризику; хеджування ризику; обмін ризиків; витіснення ризиків; розподіл ризику; уникання ризику; об’єднання ризику; запобігання ризику; масштабування ризику; обмеження ризику в часі; перечікування ризику; модифікування ризику. Лише комплексне використання цих методів дасть можливість підприємству суттєво мінімізувати більшість ризиків притаманних інноваційній стратегії.

В третьому розділі дисертаційної роботи “Реалізація інноваційної стратегії машинобудівного підприємства” досліджено особливості управління реалізацією інноваційної стратегії машинобудівного підприємства, виділено напрямки за якими необхідно здійснювати управління реалізацією інноваційної стратегії, запропоновано алгоритм її моніторингу, розкрито питання контролю за реалізацією інноваційної стратегії та розроблено показники оцінювання її ефективності.

В ході дисертаційного дослідження, зокрема в процесі впровадження його результатів на ДП НВК “Полярон” та ЗТТ “Електрон”, встановлено, що особливості управління реалізацією інноваційної стратегії машинобудівного підприємства зумовлені насамперед високою швидкістю прийняття рішень в умовах значного ризику, невизначеністю стану готовності різних видів інноваційних розробок як на вітчизняних, так і на зарубіжних підприємствах, важкістю прогнозування реакції споживачів на певний вид інноваційної продукції, великими втратами при прийняті неправильних управлінських рішень, складністю управління персоналом, що займається розробкою і впровадженням новацій, несхожістю більшості інноваційних проектів та відповідно відсутністю адекватного досвіду для їх реалізації, швидкою зміною досягнень в науково-технічній сфері.

В процесі дослідження було виявлено, що основними причинами невдалої реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства є невідповідність обраного виду інноваційної стратегії поточним і прогнозованим ресурсам підприємства та умовам зовнішнього середовища його функціонування, неузгодженість обраної інноваційної стратегії з іншими стратегіями підприємства, непристосованість існуючої організаційної структури підприємства для реалізації обраної інноваційної стратегії, відсутність пріоритетності цілей підприємства.

Для успішної реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства управління необхідно комплексно проводити за такими напрямками: управління ресурсами, особливо фінансовими, матеріальними, кадровими, інформаційними; управління процесами, зокрема науково-дослідними та дослідно-конструкторськими роботами, експериментальним освоєнням виробництва інноваційної продукції, промисловим виробництвом; управління витратами і результатами; управління взаємоузгодженістю дій підрозділів підприємства між собою та підприємства загалом з суб’єктами зовнішнього середовища; управління конкурентоспроможністю інноваційної продукції та підприємства. Щоб мінімізувати ймовірність невдалої реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства необхідно неперервно здійснювати її моніторинг за чітко визначеними етапами (рис. 2).

Моніторинг за реалізацією інноваційної стратегії запропоновано здійснювати за такими параметрами: часові терміни процесу реалізації стратегії; витрати на реалізацію; правильність виконання сукупності дій, що передбачені процесом реалізації стратегії; проміжні та кінцеві результати реалізації стратегії; комплексність здійснення запланованих заходів із стимулювання усіх учасників процесу реалізації стратегії; ефективність виробничо-господарського процесу підприємства; сприятливість соціально-економічних умов в країні для реалізації обраної інноваційної стратегії; відповідність місії і цілей підприємства, що існують на теперішній час, тим які були на початку реалізації стратегії; стабільність зворотного зв’язку між учасниками процесу реалізації стратегії; взаємоузгодженість підрозділів підприємства, що задіяні в процесі реалізації стратегії; надійність контрагентів підприємства в процесі реалізації стратегії; забезпеченість підприємства ресурсами для реалізації стратегії; ризикованість реалізації обраної стратегії; реакція конкурентів на реалізацію інноваційної стратегії підприємства.

Отримана в результаті моніторингу інформація дасть змогу підвищити результативність контролю за реалізацією інноваційної стратегії який, зокрема, сприятиме вчасному реагуванню управлінським персоналом на появу негативних відхилень у реалізації стратегії і недопущенню їх у майбутньому. Ефективність цього контролю буде в основному залежати від рівня його організації, професійності безпосередніх виконавців та швидкості подачі опрацьованої інформації, отриманої в процесі контролю, менеджерам підприємства.

В процесі оцінювання успішності реалізації інноваційної стратегії необхідно чітко розділяти ефективність реалізації цієї стратегії та ефективність здійснення певних інноваційних проектів. В дисертаційній роботі виділено такі види ефективностей реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства: економічна; науково-технічна; ресурсна; соціальна; екологічна. Необхідно виділяти такі ж види ефектів від реалізації інноваційної стратегії, які необхідно прагнути перетворити на конкурентні переваги підприємства.

Для підвищення точності визначення рівня ефективності реалізації інноваційної стратегії необхідно здійснювати, запропоновані в дисертаційній роботі, заходи: правильно визначати перелік і планові значення показників оцінювання ефективності реалізації інноваційної стратегії; вчасно корегувати планові значення ефективності, виходячи із змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі підприємства; виважено встановлювати допустимі межі відхилень ефективності реалізації стратегії; чітко встановлювати пріоритети ефектів від реалізації інноваційної стратегії та враховувати при визначенні загальної її ефективності; ретельно визначати причини відхилення фактичних значень ефективності реалізації стратегії від планових.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та науково обґрунтовано напрями удосконалення процесу формування і реалізації інноваційної стратегії машинобудівного підприємства. Аналіз теоретичних та методологічних положень, практичного досвіду, одержаного в ході впровадження основних дисертаційних положень, а також результатів виконаних емпіричних досліджень, дав змогу сформувати такі висновки:

1. Протиріччя наукових досліджень щодо інноваційної стратегії, відсутність оптимальної методики її вибору для машинобудівних підприємств, недосконалість механізмів державного стимулювання інноваційної діяльності в сукупності створюють суттєво несприятливі умови для переходу цих підприємств на інноваційний тип розвитку. Результати аналізу статистичних даних за роки незалежності України повністю підтверджують існування негативних тенденцій в інноваційній діяльності у нашій державі. Проведений аналіз підходів науковців до тлумачення термінів “інновація”, “стратегія”, “інноваційна стратегія” дав змогу сформулювати нове трактування “інноваційної стратегії”, що найбільш повно відповідає суті цього поняття. Запропоновані ознаки класифікації інноваційної стратегії та її різновиди дають можливість комплексно формувати стратегічний набір машинобудівного підприємства.

2. Аналіз запропонованих науковцями методик вибору інноваційної стратегії підприємства і практики їх використання, дав право стверджувати, що оптимальний вибір інноваційної стратегії можна здійснити лише з допомогою комплексного використання матричних, графічних та аналітичних засобів. В ході вибору інноваційної стратегії запропоновано поєднувати експертний метод, графічну інтерпретацію модифікованого SWOT-аналізу, а також низку запропонованих матриць в основі яких лежать: рівень інноваційного потенціалу та наявність орієнтування на впровадження новацій на підприємстві; рівень новизни продукції і рівень новизни її елементів, принципу їх дії та взаємодії; існуюча та бажана ринкова позиція підприємства; конкурентоспроможність певного виду продукції підприємства і стадія життєвого циклу цього виду продукції; рівень привабливості ринку та конкурентоспроможність підприємства на ньому. Використання запропонованих методичних рекомендацій щодо вибору інноваційної стратегії дадуть можливість менеджерам машинобудівного підприємства сформувати для нього оптимальний стратегічний набір.

3. Одним з найважливіших факторів, що впливають на вибір інноваційної стратегії, є інноваційний потенціал машинобудівного підприємства, який запропоновано оцінювати як з позиції загального його рівня, так і з позиції його достатності для реалізації конкретного виду інноваційної стратегії. Використання менеджерами запропонованого комплексного показника достатності інноваційного потенціалу підприємства дасть змогу уникнути вибору інноваційної стратегії, успішну реалізацію якої воно не зможе забезпечити.

4. Суттєвий вплив на вибір інноваційної стратегії має рівень конкурентоспроможності машинобудівного підприємства та рівень конкурентоспроможності його інноваційної продукції. Запропонований методичний підхід до оцінювання конкурентоспроможності інноваційної продукції забезпечує високий рівень точності розрахунків, оскільки дає змогу враховувати: термін експлуатації продукції; “заохочувальні чинники”; пріоритети покупців певних сегментів ринку тощо. Метод оцінювання рівня конкурентоспроможності машинобудівного підприємства удосконалено зокрема за рахунок усунення таких недоліків як: суб’єктивні експертні оцінки; великі затрати часу і грошових коштів на отримання інформації; неможливість порівнювати підприємство безпосередньо з конкретним конкурентом тощо. Проведені удосконалення дадуть змогу менеджерам уникати неправильних стратегічних і тактичних дій щодо розвитку машинобудівного підприємства.

5. Обґрунтовано доцільність виділення поняття “ризики пов’язані з інноваційною стратегією” паралельно з поняттям “інноваційні ризики”, оскільки перше стосується підприємств, що формують і реалізують таку стратегію, а друге – окремих інноваційних проектів. Інноваційні ризики можуть існувати й при відсутності інноваційної стратегії в підприємства, у випадку коли воно здійснює певну інновацію. На основі власних досліджень і огляду наукової літератури, запропоновано класифікацію ризиків притаманних інноваційній стратегії та низку методів їх мінімізації, які дадуть змогу уникати певних негативних подій або зменшувати втрати