РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ
Дацюк Андрій Васильович
УДК 327.5
збройні етнополітичні конфлікти
та шляхи їх врегулювання в контексті
забезпечення національної безпеки держави
21.01.01 – основи національної безпеки держави
(політичні науки)
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі воєнної політики та безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України
Науковий керівник: |
доктор політичних наук, доцент
Бодрук Олег Сергійович,
Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України, завідувач відділу воєнної політики та безпеки
Офіційні опоненти: | доктор політичних наук, професор
Кресіна Ірина Олексіївна, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, завідувач відділу правових проблем політології;
доктор політичних наук
Котигоренко Віктор Олексійович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник відділу національних меншин.
Провідна установа: | Національний інститут стратегічних досліджень, відділ етнополітики, м. Київ
Захист відбудеться " _15_ " __лютого__ 2007 р. о __14__ годині
на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.723.01
в Національному інституті проблем міжнародної безпеки РНБО України
за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці
Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України
за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.
Автореферат розісланий “ _15_ “ _січня_ 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01
доктор філософських наук О.К. Шевченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Забезпечення національної безпеки багатьох держав світу нерозривно пов’язане з необхідністю ліквідації загрози збройних етнополітичних конфліктів. Неконтрольоване загострення міжетнічних протиріч, набуття ними крайніх форм збройного насильства може мати наслідком розпад держав, знищення й дискримінацію людей за етнічною ознакою. Збройні етнополітичні конфлікти залишаються одним із основних чинників внутрішньополітичної та міжнародної нестабільності, вони відрізняються складністю й тривалістю процесу врегулювання і навіть після досягнення домовленостей про припинення збройної боротьби можуть виникати нові спалахи насильства.
Сучасні конфлікти ускладнюються наявністю та активною діяльністю націонал-терористичних організацій. Взаємодія різних терористичних угруповань у поєднанні з реальною можливістю застосування в терактах зброї масового ураження перетворює збройні етнополітичні конфлікти на чинник нестабільності в національному, регіональному та глобальному вимірах.
Хоча українське суспільство і уникло небезпечного загострення етнополітичної ситуації у напрямі використання збройних форм політичної боротьби у розв’язанні міжетнічних протиріч, проте йому також властивий певний потенціал конфліктності. Найнебезпечнішим у цьому контексті регіоном України є Крим. Проживання на півострові представників української, російської та кримськотатарської етнічних громад, представники яких мають власні, подекуди відмінні, політичні, культурні й соціально-економічні інтереси, досить вагомий вплив Російської Федерації, який посилюється перебуванням у Криму Чорноморського флоту РФ, а також негативна історична пам’ять кримських татар про депортацію можуть призвести до загострення існуючих міжетнічних протиріч у напрямі виникнення конфліктів етнічному ґрунті, що матимуть яскраво виражену політичну ознаку.
Україна розташована у центрі пострадянського регіону нестабільності та підвищеного рівня конфліктності. Деякі етнополітичні конфлікти відбуваються у безпосередній близькості до українських кордонів, що тією чи іншою мірою зачіпає національні інтереси України.
Вищенаведені аспекти поліконфліктної ситуації в етнополітичній сфері, роль, яку відіграє Україна у врегулюванні конфліктів сучасності та доцільність активізації її політики безпеки у цьому напрямі, зумовлюють необхідність аналізу збройних етнополітичних конфліктів, їх впливу на систему національної безпеки держави, а також розробки наукового підґрунтя вдосконалення механізму забезпечення безпеки і врегулювання збройних етнополітичних конфліктів.
Зв’язок з науковими програмами. Дисертаційне дослідження пов’язане з проблематикою фундаментальних і прикладних досліджень Національного інституту проблем міжнародної безпеки. Дослідження виконано в рамках планових наукових проектів: на 2002-2003 роки в рамках наукових проектів № 1 – “Зовнішня політика України в умовах формування нової системи міжнародної безпеки”; на 2004-2005 роки в рамках наукових проектів № 1 – “Національна безпека України в умовах трансформації міжнародних відносин, систем глобальної та регіональної безпеки”; № 2 – “Україна у світових інтеграційних процесах: проблеми синхронізації та гармонізації різнорівневих регіональних інтеграційних проектів”; № 3 – “Національна безпека України в умовах міжнародної відкритості: відповідь на виклики тероризму та екстремізму”.
Об’єктом дослідження є феномен збройного етнополітичного конфлікту.
Предметом дослідження є вплив збройних етнополітичних конфліктів на систему національної безпеки держави та політика безпеки у сфері їх врегулювання.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз впливу сучасних збройних етнополітичних конфліктів на систему національної безпеки держави, а також розробка концептуального підходу до їх врегулювання.
Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:
- здійснити порівняльний аналіз теоретичних концепцій вітчизняних і зарубіжних науковців у сфері дослідження збройних етнополітичних конфліктів та визначити сутнісні ознаки збройного етнополітичного конфлікту як чинника впливу на національну безпеку держави;
- визначити характерні особливості і прояви феномену збройного насильства у збройному етнополітичному конфлікті;
- розкрити специфіку впливу збройних етнополітичних конфліктів на систему національної безпеки держав, у межах яких вони відбуваються, а також інших країн, територія яких наближена до зони конфлікту та реалізація національних інтересів яких залежить від процесу врегулювання даного збройного етнополітичного протистояння;
- дослідити співвідношення мирних та силових складових політики безпеки держави з врегулювання збройних етнополітичних конфліктів і довести пріоритетне значення мирних, ненасильницьких заходів у контексті вдосконалення існуючої практики забезпечення національної безпеки;
- проаналізувати досвід України у врегулюванні збройних етнополітичних конфліктів сучасності та обґрунтувати необхідність активізації української зовнішньої політики безпеки у цьому напрямі.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є системний підхід, що дає змогу провести комплексний аналіз явища збройного етнополітичного конфлікту, динаміки його виникнення, перебігу та впливу на систему національної безпеки держави.
Досягненню цієї мети сприяє використання методології синергетики, в межах якої система національної безпеки держави розглядається у якості складної, нерівноважної соціальної системи, для якої можливими є розвиток і самоорганізація або руйнація, набуття стану відносних стабільності та нестабільності, порядку і хаосу, що відбуваються під дією внутрішніх та зовнішніх атракторів, до яких належать і збройні етнополітичні конфлікти.
Застосовуються також порівняльний, функціональний, історичний та структурно-функціональний методи політологічних досліджень.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що:
- на основі аналізу основних вітчизняних та зарубіжних досліджень визначено поняття та розкрито сутнісні ознаки феномену збройного етнополітичного конфлікту, що полягають у його політичній, етнічній та збройній складових;
- досліджено особливості прояву різних форм насильства у збройному етнополітичному конфлікті, що впливають на перебіг цього конфлікту, його наслідки та складність врегулювання. Обґрунтовано необхідність розриву циклу насильства у відносинах між суб’єктами конфлікту з метою забезпечення сприятливих умов для його ненасильницького врегулювання й забезпечення, таким чином, національної безпеки держави;
- вперше у вітчизняній науці на засадах системного аналізу розкрито специфіку впливу збройних етнополітичних конфліктів на стан національної безпеки держав, що розглядається як система взаємопов’язаних видів безпеки. Доведено залежність стану національної безпеки держави від особливостей перебігу збройного етнополітичного конфлікту. При цьому проаналізовано вплив конфліктів Балкано-Кавказької дуги етнополітичної нестабільності на національну безпеку України;
- проблему врегулювання збройних етнополітичних конфліктів розкрито в контексті внутрішньої та зовнішньої складових політики безпеки держави. Аргументовано доцільність застосування комплексного підходу до врегулювання збройних етнополітичних конфліктів, що передбачає можливість поєднання (відповідно до конкретних обставин перебігу конфлікту) силових та мирних, ненасильницьких заходів при наданні переваги ненасильницьким методам стабілізації ситуації в етнополітичній сфері;
- на підґрунті аналізу українського досвіду участі у врегулюванні збройних етнополітичних конфліктів сучасності доведено необхідність активізації та визначено пріоритетні напрями зовнішньої політики безпеки України у сфері врегулювання збройних етнополітичних конфліктів, що є важливою умовою забезпечення стабільності по периметру українських кордонів і реалізації національних інтересів України в зовнішньополітичній та економічній сферах.
Практичне значення дисертації полягає в перспективі використання авторських положень і висновків у процесі комплексного аналізу існуючих і потенційно можливих збройних етнополітичних конфліктів, прогнозуванні їх перебігу та наслідків, а також удосконаленні практики їх врегулювання як засобу забезпечення безпеки на національному, регіональному та міжнародному рівнях. Результати дослідження доводять ефективність системної методології в розробці теоретичних аспектів дослідження національної безпеки держави в умовах загрози збройних етнополітичних конфліктів. Положення дисертації розширюють методологічні засади та можуть слугувати концептуальним підґрунтям для подальших оригінальних політологічних досліджень. Матеріали дисертації можуть бути використані у системі політологічної освіти, процесі підготовки навчальних посібників та викладанні курсів політології, конфліктології, теорії національної безпеки тощо.
Основні положення дисертації були впроваджені Національним інститутом проблем міжнародної безпеки при РНБО України (довідка № 14/366 від 05. 09. 06).
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові результати, висновки та пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком. Вирішено ключове наукове завдання з розробки наукових положень і практичних рекомендацій щодо вдосконалення політики безпеки держави в сфері врегулювання збройних етнополітичних конфліктів, що передбачає пріоритетне значення мирних методів урегулювання за допомогою переговорів та посередництва. Дисертантом особисто досліджено вплив збройних етнополітичних конфліктів на національну безпеку держави та доведено, що ці конфлікти становлять загрозу системі взаємопов’язаних видів безпеки.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на засіданнях відділу воєнної політики та безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України та на міжнародних наукових конференціях, серед яких:
- Міжнародна наукова конференція “Слов’янський світ у ХХІ столітті”, м. Київ, Київський славістичний університет, 11-12 грудня 2003 р.;
- Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету -2005”, м. Київ, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 26-27 квітня 2005 р.;
- ХІ міжнародна конференція “Economics for Еcology” ("Економіка для екології"), м. Суми, Сумський державний університет, 5-9 травня 2005 р.
Структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, основної частини, що має три розділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з яких 23 сторінки –бібліографічний список, що включає 253 найменування опрацьованої та використаної літератури.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мета і завдання, розкрито методи дослідження, його теоретичне і практичне значення, наукову новизну отриманих результатів, їх апробацію, подано структуру дисертації.
У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження збройних етнополітичних конфліктів та їх впливу на систему національної безпеки держави” визначається поняття збройного етнополітичного конфлікту, аналізуються теоретичні напрями дослідження збройних етнополітичних конфліктів та національної безпеки держави.
На основі порівняльного аналізу різних визначень понять етнічного, політичного, етнополітичного, збройного, воєнно-політичного конфліктів, національно-визвольної та громадянської війни, з урахуванням специфіки перебігу сучасних етнополітичних конфліктів, визначено поняття збройного етнополітичного конфлікту. Збройний етнополітичний конфлікт – це зіткнення, боротьба етнічних груп між собою та державою за політичну владу, що ведеться із застосуванням збройної сили.
Найпоширенішими на сьогодні в науковій думці підходами до вивчення етнополітичних (етнічних) конфліктів можна вважати: примордіалістський та інструменталістський напрями досліджень, а також конфліктологічні теорії “базових людських потреб” (Дж. Бертон), “груп меншин у стані ризику” (Т. Гур), “зіткнення цивілізацій” (С. Хантінгтон).
Пояснення етнополітичних конфліктів, лише виходячи з примордіалістських або інструменталістських критеріїв, має низку недоліків, але у поєднанні вони взаємодоповнюються. Визначальною умовою консолідації та мобілізації етнічних груп є етнічна (групова та індивідуальна) ідентичність. Проте мобілізація етнічних груп для досягнення певних політичних цілей, перетворення їх на суб’єкти політики та суб’єкти збройного етнополітичного конфлікту передбачає організаційну, представницьку і цілепокладаючу діяльність політичних лідерів, військових керівників та інших представників управлінської еліти.
Існування етнічної меншини, що зазнає різних форм дискримінації або “базові потреби” якої не задоволені, є важливою, але недостатньою підставою для формування суб’єкта політичної дії, яким є етнічна група в збройному етнополітичному конфлікті. Стратегії та мотивацій безпосередніх та непрямих учасників конфлікту, їхні специфічні політичні, економічні та інші інтереси далеко не завжди визначаються приналежністю до цивілізацій, в яких на даний час виникла досить велика кількість внутрішньоцивілізаційних суперечностей.
Окрім етнічного чинника, пов’язаного з феноменами етнічної ідентифікації та мобілізації, можна виокремити також низку чинників суб’єктивного (специфіка сприйняття сторонами певної ситуації, психологічні особливості та поведінкові установки політичних лідерів тощо) та об’єктивного характеру (політичні, соціально-економічні, демографічні, територіальні, релігійні, історичні, культурно-лінгвістичні та інші взаємопов’язані чинники), що залежно від конкретних обставин можуть мати різне значення у процесі виникнення та розвитку етнополітичних конфліктів.
Під час розгляду проблеми збройних етнополітичних конфліктів та їх впливу на систему національної безпеки необхідно виділити українську школу етноконфліктології (В. Євтух, А. Кіссе, В. Котигоренко, І. Кресіна, О. Майборода, О. Маруховська-Картунова та ін.).
У визначенні сутності національної безпеки можна виокремити три основні підходи. У межах ціннісного підходу (А. Волферс, Д. Гадді, Г. Даєм, Дж. Джонсон, Д. Кауфман, Р. Коен, М. Міхалка) безпеку розглядають у контексті захисту цінностей суспільства. Безпеку визначають не лише як захищеність національних цінностей, але і як їх безперешкодне поширення.
Інший напрям наукових розробок полягає в дослідженні національної безпеки у контексті захисту національних інтересів (А. Бетлер, О. Бодрук, С. Браун, О. Данільян, О. Дзьобань, М. Каплан, Г. Моргентау, М. Панов, С. Хоффман).
На сьогодні існує також інтегрований підхід до дослідження феномену національної безпеки. Його представники (А. Величко, І. Волощук, В. Горбулін, Б. Демидов, А. Качинський, В. Ліпкан, В. Манилов, С. Пирожков) наголошують на взаємозв’язку національних цінностей та інтересів, необхідності врахування їх взаємозумовленості у дослідженні проблем національної безпеки.
Цінності не мають універсального суспільного характеру. Спроба силового поширення західних цінностей на культурно відмінні суспільства (особливо це стосується мусульманського Сходу) природно спричиняє їх відторгнення і в умовах силового дисбалансу сприяє реакційному посиленню загрози збройних конфліктів та тероризму. Національну безпеку доцільно визначати, виходячи не з категорій цінностей, а з категорій національних інтересів, як ступінь захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, однією з яких є збройні етнополітичні конфлікти.
Домінуючим у сучасній конфліктології є методологічний підхід, у межах якого визначаються і позитивні, і негативні функції конфліктів. Відповідно до нього, збройний етнополітичний конфлікт розглядають як багатофункціональне явище, що може призвести і до руйнації системи національної безпеки та утворення низки нових систем безпеки, і до потенційного вдосконалення існуючої системи національної безпеки, переходу її на якісно новий рівень завдяки успішному врегулюванню конфлікту.
У другому розділі “Збройні етнополітичні конфлікти як чинник впливу на систему національної безпеки держави” розкривається специфіка впливу збройних етнополітичних конфліктів на систему національної безпеки держави, що залежить від низки показників, таких як форми й засоби збройної боротьби, масштаби території, на якій вона ведеться, тривалість та інтенсивність конфлікту, склад його учасників, а також політичне і економічне значення регіону, охопленого конфліктом.
У збройному етнополітичному конфлікті має місце не лише збройне, а й політичне, економічне, інформаційне протистояння. Він нерозривно пов’язаний з явищем насильства. Найяскравішими проявами насильства в збройних етнополітичних конфліктах є різні форми збройної боротьби (оборонні та наступальні бойові дії, партизанська боротьба, збройний переворот та тероризм). Використання сучасних озброєнь призводить до збільшення людських жертв та матеріальних збитків. Проте найбільшу загрозу становить тероризм та застосування зброї масового ураження. Етнічно вмотивоване насильство у збройному конфлікті не обмежується лише різними формами збройного протистояння, а має більш широке значення. Зокрема, це виявляється у феномені етнічних чисток, масових заворушеннях, що супроводжуються етнічними “погромами” та викраденням людей. З феноменом насильства у конфлікті безпосередньо пов’язані показники його інтенсивності та тривалості: чим більшою є тривалість та інтенсивність конфлікту, тим більшими є його деструктивні наслідки та складнішим врегулювання й у відповідності до цього – посилюється загроза, яку несе конфлікт національній безпеці. Ця особливість безпосередньо зумовлена циклічним характером насильства у конфлікті. Насильницькі дії однієї зі сторін викликають аналогічні дії з боку другої, що, в свою чергу, сприяє циклічній взаємозумовленості насильства, яке здійснюють суб’єкти конфліктних відносин, загостренню конфлікту й ускладнює процес його врегулювання.
Збройні етнополітичні конфлікти, різні прояви політично та етнічно вмотивованого насильства, властиві для них, охоплюють різні сфери соціальних відносин та царини національної безпеки. З огляду на це, специфіку впливу збройних етнополітичних конфліктів на національну безпеку держави доцільно розглядати в контексті їх впливу на політичну, економічну, інформаційну, екологічну, гуманітарну, соціальну, демографічну сфери національної безпеки.
В умовах внутрішньодержавного збройного конфлікту відбувається руйнація звичних соціальних цінностей та установок, що призводить до трансформації суспільства, в якому розпочинають діяти раніше неприйнятні норми тотального насильства. Соціальна деструкція та особисті травми мирного населення згодом спричиняють нові спалахи насильства. Саме в цьому і полягає одна з найважливіших причин відновлення збройної конфронтації та найбільша загроза соціальній безпеці будь-якої країни, в межах якої відбувається збройний етнополітичний конфлікт. Серед деструктивних наслідків збройного етнополітичного конфлікту в соціальній сфері також можна виокремити: руйнацію житлових та господарчих об’єктів, медичних, наукових та освітніх закладів, скорочення чисельності працівників соціальної сфери, що має наслідком зменшення загального рівня добробуту людей, – погіршення соціального забезпечення і збільшення вірогідності виникнення епідемій, підвищення рівня безробіття, виникнення голоду. Залучення до бойових дій дітей, накопичення у цивільного населення зброї та наркотрафік із зон конфліктів збільшують рівень злочинності, епідеміологічних захворювань та духовної й фізичної деградації частини населення.
Існує взаємозв’язок забезпечення інтересів особи й суспільства, а, отже, і взаємозумовленість соціальних і гуманітарних аспектів безпеки. Серед загроз гуманітарній безпеці в умовах збройних етнополітичних конфліктів домінують порушення прав людини, норм міжнародного гуманітарного права та загибель людей, переважна більшість з яких становить мирне населення.
Різні форми прояву насильства та порушення прав людини у збройному етнополітичному конфлікті негативно відбиваються на демографічній безпеці багатьох країн світу, від якої безпосередньо залежить воєнна та економічна безпека. Найбільшою загрозою демографічній безпеці в збройному конфлікті є зменшення кількісних та якісних характеристик населення внаслідок ведення бойових дій та погіршення рівня добробуту, що може спричинити депопуляцію. Вимушена міграція з зон конфліктів, з одного боку, пов’язана зі зменшенням чисельності населення в зоні конфлікту, а з другого – із його напливом у інші регіони країни (внутрішня міграція) та за кордон (зовнішня міграція). Внаслідок чого виникає демографічний дисбаланс, дестабілізація соціально-політичної, соціально-економічної та криміногенної ситуації в місцях перебування мігрантів.
Під час розгляду впливу збройного етнополітичного конфлікту на політичну безпеку держави необхідно виокремити її внутрішню та зовнішню складові. У внутрішньополітичній сфері в умовах збройного етнополітичного конфлікту відбувається дестабілізація політичної системи у напрямі набуття нею високоентропійного характеру, існує досить висока вірогідність зменшення легітимності політичної влади та ефективності діяльності органів державної влади, згортання демократичних процесів в напрямі встановлення авторитарного або навіть тоталітарного режиму, виникнення і функціонування політичних партій, пов’язаних з сепаратистськими і терористичними угрупованнями. Проблема сепаратизму може призвести до порушення територіальної цілісності держави та виведення з-під контролю центральних органів влади певних територій та адміністративних одиниць. Серед основних зовнішньополітичних загроз переважають: зовнішнє невоєнне, політичне втручання у внутрішні справи держави з метою підтримки опозиційних етнічних груп, сепаратистських рухів та націонал-терористичних організацій; погіршення міжнародного становища держави та ускладнення відносин з іншими країнами; поширення із-за кордону радикальних ідей національної та релігійної нетерпимості, що може дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію.
Вплив збройного етнополітичного конфлікту на воєнну безпеку держави має як внутрішній, так і зовнішній аспекти. Різні форми збройної боротьби, застосування збройної сили у етнополітичному конфлікті становлять внутрішню воєнну загрозу національній безпеці. Проте збройні етнополітичні конфлікти зазвичай стають джерелом зовнішнього воєнного втручання, мають тенденцію до інтернаціоналізації, спричиняють міждержавні збройні конфлікти, війни, що перетворює їх на чинник виникнення зовнішньої загрози воєнній безпеці держави.
Процес збройної боротьби та інші форми етнічно вмотивованого насильства, які охоплюють суспільство і можуть поширитися на всю територію держави, демографічні, політичні і соціальні наслідки конфлікту негативно відбиваються на реалізації економічних інтересів окремих осіб, соціальних груп та держави як суб’єктів економічних відносин, що призводить до негативних умов для розвитку національних економік і загрози економічній безпеці держави. Внутрішньодержавні збройні етнополітичні конфлікти та їх інтернаціоналізація спричиняють значні матеріальні витрати, відшкодування яких вимагає витрат з державного бюджету. Зменшення економічних показників у державах, у яких відбуваються збройні конфлікти, зумовлено низкою причин: зменшення кількості працездатних осіб, задіяних у виробництві внаслідок їх загибелі або зовнішньої вимушеної міграції, руйнацію виробничої інфраструктури, розрив або ускладнення економічних зв’язків як усередині країни, так і з іншими країнами, введення проти держави економічних санкцій тощо. Збройні етнополітичні конфлікти у низці країн призвели до збільшення рівня інфляції, дефіциту бюджету, зростання державного боргу та виникнення негативного сальдо торгівельного балансу. Послаблення або втрата контролю над зоною етнополітичного конфлікту з боку центральних органів влади сприяє розвитку “тіньової” економіки та криміналізації в сфері економічних відносин, сепаратизм загрожує відокремленням від загальної економічної системи країни економічно розвинених регіонів. Загрозою економічній безпеці є також те, що збройні етнополітичні конфлікти перешкоджають розвитку транспортних та нафто-газотранспортних комунікацій.
Розвиток сучасних інформаційних технологій і роль, яку відіграє інформатизація в суспільних відносинах, обумовлюють поширення ареалу протистояння в етнополітичних конфліктах на інформаційну сферу. Загрозу інформаційній безпеці держави становить процес інформаційної боротьби, в якому опозиційні етнічні групи, націонал-терористичні та сепаратистські угруповання, а також іноземні держави як агенти зовнішнього втручання у конфлікті використовують інформаційну зброю з метою руйнації інформаційних ресурсів держави та інформаційно-психологіного впливу на її населення. Небезпечним є також поширення в національному інформаційному просторі негативних етнічних стереотипів та ідей етнічної нетерпимості, закликів до насильства щодо представників інших етнічних спільностей.
Рівень розвитку сучасних озброєнь перетворює будь-який збройний політичний конфлікт на вагому небезпеку навколишньому природному середовищу і екологічній безпеці держави. Найбільш небезпечними є інтернаціоналізація збройного етнополітичного конфлікту і втягнення в протистояння ядерних держав, застосування екологічної зброї та терористичні акти на екологічно небезпечних об’єктах або із застосуванням зброї масового ураження. Екологічні негаразди, викликані збройними конфліктами в окремих країнах та регіонах, є не лише їх внутрішньою проблемою, але й містять у собі загрозу ускладнення екологічної ситуації у суміжних державах та впливають на загальний стан екосистеми планети.
У третьому розділі “Врегулювання збройних етнополітичних конфліктів” проблема врегулювання збройних етнополітичних конфліктів розглядається у контексті внутрішньої та зовнішньої політики національної безпеки. Досліджується роль України як активного суб’єкта врегулювання збройних етнополітичних конфліктів сучасності.
Врегулювання конфліктів є одним із основних завдань функціонування системи забезпечення національної безпеки держави, яка являє собою регулятивний інститут, що складається з сукупності взаємопов’язаних державних та недержавних структур, громадських об’єднань, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями з формування і здійснення внутрішньої та зовнішньої політики національної безпеки, захисту і реалізації національних інтересів. Вона виконує низку функцій, спрямованих на врегулювання конфлікту, забезпечення територіальної цілісності та суверенітету держави: регулятивну, аналітичну, інформаційну, управлінсько-координуючу та силову.
Практику врегулювання збройних етнополітичних конфліктів становлять силові (насильницькі) та мирні, політичні (ненасильницькі) заходи.
Силова складова внутрішньої політики безпеки у сфері врегулювання збройного етнополітичного конфлікту не обмежується військовою сферою, а має місце в економічній, правовій, інформаційній та політичній царинах соціальних відносин. Центральне значення у внутрішньодержавній силовій політиці безпеки займає практика використання державних воєнних структур, якими є збройні сили, прикордонні війська, збройні підрозділи органів внутрішніх справ та органів державної безпеки. Важливим недоліком застосування збройної сили у боротьбі з націонал-терористами та сепаратистами є те, що в процесі бойових дій та спеціальних операцій нерідко порушуються права людини, страждають мирні жителі, що сприяє ескалації конфлікту. Тому важливим є дотримання принципу мінімального застосування сили, що надає можливість зменшити невідворотні деструктивні наслідки конфлікту в різних сферах життєдіяльності суспільства. Втілення в життя цього принципу означає максимальне дотримання прав людини, норм міжнародного гуманітарного права і національного законодавства у проведенні силової складової внутрішньодержавної політики безпеки та мінімізацію збройного насильства, що здійснюється державними структурами, – воно повинно розглядатися лише як виключний захід.
Ефективне врегулювання збройного конфлікту передбачає подолання циклу насильства у відносинах між його сторонами. Досягнення цієї мети можливе лише при використанні мирних, ненасильницьких методів врегулювання. Основними політичними методами мирного врегулювання збройних етнополітичних конфліктів, за допомогою яких досягається стан консенсусу між конфліктуючими етнічними групами та державою, відбувається стабілізація соціальної системи, зменшується рівень її ентропії, є прямі двосторонні переговори та посередництво (переговори за участю посередників). Діяльність з мирного врегулювання конфліктів має на меті зменшення рівня протистояння, деескалацію напруги, що передбачає розв’язання етнополітичних протиріч шляхом узгодження інтересів та цілей сторін. Одним з варіантів мирного врегулювання в контексті внутрішньої політики безпеки є надання низки урядових посад представникам опозиційної етнічної групи або включення в структури державного управління представників найбільших етнічних спільностей, що може поєднуватися з федералізацією країни або з наданням статусу автономії в межах унітарної держави. Мирне врегулювання збройного етнополітичного конфлікту як складової внутрішньої політики безпеки держави, окрім проведення переговорів та впровадження громадської дипломатії, передбачає також здійснення ненасильницьких заходів економічного, соціального та інформаційного характеру. Вони спрямовані на забезпечення сприятливих умов для успішного розв’язання існуючих протиріч, постконфліктної відбудови та попередження відновлення збройної конфронтації.
Зовнішня політика безпеки держави в значною мірою зумовлена її входженням до міжнародних структур та режимів безпеки. До міжнародних структур, які тією чи іншою мірою виконують функцію врегулювання збройних конфліктів належать ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС/ЗЄС, СНД, АСЕАН тощо. Всі вони мають різні можливості і відіграють різну роль у забезпечені безпеки шляхом попередження і врегулювання конфліктів. Зовнішня політика безпеки з врегулювання конфлікту поділяється на мирні (політичні) та силові (насильницькі) заходи. Силові дії включають політичні та економічні санкції, військову інтервенцію та застосування збройних сил у миротворчих операціях. Силові заходи зарубіжних суб’єктів впливу передбачають здійснення тиску на ворогуючі сторони, їх розмежування і примус до припинення збройної боротьби та початку переговорного процесу. Держави, на території яких відбуваються збройні конфлікти, також можуть використовувати власні збройні сили та підрозділи спеціального призначення для знищення баз незаконних збройних формувань, нейтралізації їх лідерів на території інших держав. Силові дії не призводять до врегулювання конфлікту, а тому можуть розглядатись як допоміжні заходи, що мають створити сприятливі умови для застосування мирних методів розв’язання етнополітичних протиріч (посередництво, арбітраж та мирні заходи постконфліктного миробудівництва).
Україна має досвід участі у врегулюванні збройних етнополітичних конфліктів: Ангола, Боснія і Герцеговина, Абхазія і Південна Осетія, Демократична Республіка Конго, Македонія, Таджикистан, Косово, Нагірний Карабах, Хорватія, Східний Тімор, а також Південний Ліван (у рамках врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту). Ця участь включає: посередництво; направлення до зони конфліктів миротворчих контингентів збройних сил з метою підтримання миру та спостерігачів у рамках міжнародних місій із спостереження за роззброєнням, дотриманням режиму припинення вогню і забезпечення прав людини; надання матеріально-технічних ресурсів та послуг; участь у місіях тимчасових (перехідних) адміністрацій. Миротворча діяльність України відбувається під егідою таких структур безпеки, як ООН, НАТО, ОБСЄ. Україна також входить до міжнародної організації ОДЕР-ГУАМ, одним із основних завдань якої є врегулювання довготривалих конфліктів на території Азербайджану, Грузії та Молдови. Нові перспективи у встановленні й підтриманні стабільності в Чорноморсько-Каспійському регіоні відкриває створення Співдружності Демократичного Вибору за участю держав Балтійського, Чорноморського та Каспійського регіонів. При цій організації доцільно створити Центр з попередження і врегулювання внутрішньодержавних та міждержавних конфліктів. До завдань цього центру належатиме моніторинг політичної (етнополітичної) ситуації в країнах з існуючими та потенційними конфліктами, а також розробка пропозицій щодо попередження загострення і розв’язання протиріч у міждержавній та внутрішньодержавній сферах і забезпечення таким чином безпеки у національному, регіональному та міжнародному вимірах.
ВИСНОВКИ
У дисертації на основі комплексного аналізу збройних етнополітичних конфліктів вирішено актуальне завдання з розробки наукових положень і практичних рекомендацій щодо вдосконалення політики безпеки держави в сфері їх врегулювання. Узагальнення результатів дослідження дає змогу сформулювати висновки, що мають теоретичне і практичне значення.
1. Роль, яку відіграють збройні етнополітичні конфлікти у політичному процесі, їх взаємозв’язок з феноменом національної безпеки та проблемою її забезпечення, зумовлюють існування різних підходів у дослідженні проблем збройних етнополітичних конфліктів та національної безпеки держави. Аналіз сучасних концепцій етнополітичних та збройних конфліктів, а також робіт, присвячених дослідженню конкретних збройних етнополітичних конфліктів, дав змогу визначити сутнісні ознаки збройного етнополітичного конфлікту. До них належать: етнічна (його суб’єкти визначаються за етнічною ознакою), політична (сторони конфлікту переслідують власні політичні інтереси, що реалізуються в боротьбі за політичну владу і сфери її поширення) та збройна (боротьба ведеться із застосуванням збройної сили) сутнісні складові.
2. Насильство в збройних етнополітичних конфліктах має політичний, економічний, інформаційний та збройний характер. Збройне насильство має домінуюче значення і становить їх зміст як збройних конфліктів. Виокремлено низку особливостей насильства в збройних етнополітичних конфліктах: по-перше, воно може виходити за межі політичної, економічної та військової доцільності і ґрунтуватися лише на етнічній або релігійній приналежності об’єкта здійснення насильницьких дій; по-друге, специфіка здійснення насильства досить часто має культурну та релігійну зумовленість; по-третє, насильство у збройному етнополітичному конфлікті має циклічний характер, тобто насильницькі дії однієї зі сторін викликають аналогічні дії з боку другої, що, в свою чергу, сприяє циклічній взаємозумовленості насильства.
3. Специфіка впливу збройних етнополітичних конфліктів на систему національної безпеки держави залежить від низки показників, до яких належать форми і засоби збройної боротьби, інші прояви насильства, що мають місце у певному конфлікті, тривалість та інтенсивність збройного протистояння, склад його учасників і їх військовий, економічний та мобілізаційний потенціал, масштаб території, охопленої конфліктом, а також її політичне і економічне значення. Збройні етнополітичні конфлікти спричиняють деструктивний вплив на національну безпеку держави в політичній, економічній, воєнній, інформаційній, екологічній, соціальній, гуманітарній та демографічній сферах. Саме тому збройні етнополітичні конфлікти становлять загрозу системі національної безпеки держави. Ескалація збройного етнополітичного конфлікту зменшує рівень забезпечення життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави. Ця загроза має системний характер і може призвести до руйнації системи національної безпеки держави як цілісної соціальної системи. Вплив конфлікту на національну безпеку іноземних держав залежить від наближення їх території до зони конфлікту та змісту їх національних інтересів у конфліктному ареалі. Поширення тероризму та можливість застосування зброї масового ураження, тенденція до розширення за складом учасників і набуття міжнародного характеру перетворює збройні етнополітичні конфлікти на загрозу не лише національній безпеці держав, на території яких вони відбуваються, а й на загрозу безпеці інших держав світу.
4. Врегулювання збройних етнополітичних конфліктів є важливою умовою забезпечення безпеки на міжнародному та національному рівнях. З огляду на це, пріоритетним напрямом внутрішньої політики безпеки держав, в яких вони відбуваються, та зовнішньої політики безпеки інших держав світу є здійснення і вдосконалення практики врегулювання конфліктів цього типу. Виходячи з пріоритетного значення мирного врегулювання, доцільним є застосування комплексного підходу, що передбачає, у разі необхідності, поєднання мирних (ненасильницьких) та силових дій із забезпечення національної безпеки і подоланні загрози збройних етнополітичних конфліктів. Здійснення силових, примусових дій інформаційного, політичного, економічного та військового характеру повинно розглядатись як допоміжний захід, що застосовується з метою створення сприятливих умов для мирного врегулювання, і бути адекватним існуючій загрозі, відповідати чинним нормам національного та міжнародного права. Врегулювання збройного етнополітичного конфлікту передбачає подолання циклу насильства, що є можливим лише за умови застосування ненасильницьких методів розв’язання протиріч в етнополітичній сфері у форматі прямих переговорів або переговорів за участю посередників .
5. Участь України у врегулюванні й попередженні збройних етнополітичних конфліктів сучасності є важливою умовою реалізації її національних інтересів в економічній та зовнішньополітичній сферах. Для України найбільшу загрозу становлять неврегульовані конфлікти на території колишньої Югославії, в Придністров’ї, Чечні, Нагірному Карабасі, Абхазії, Південній та Північній Осетії. Вони мають місце у наближенні до українських кордонів і негативно відбиваються на економічних відносинах, розвитку транспортних комунікацій в регіонах пріоритетних національних інтересів України. Ескалація цих конфліктів загрожує збільшенням потоків біженців, а зони етнополітичної нестабільності створюють сприятливі умови для контрабандних операцій та наркотрафіку через територію України, загрожують безпеці українських громадян, які перебувають на території країн, охоплених конфліктом. Незважаючи на досить активну діяльність із забезпечення миру та стабільності в зонах етнополітичної напруженості, Україна не повною мірою використала свій потенціал одного з провідних суб’єктів урегулювання етнополітичних конфліктів сучасності. Серед основних напрямів активізації зовнішньої політики безпеки України слід навести врегулювання придністровського, абхазького, південно-осетинського та нагірно-карабахського конфліктів, що залишаються чинником дестабілізації на території країн ОДЕР-ГУАМ і перешкоджають розвитку цієї міжнародної організації.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Дацюк А. Чеченський етнополітичний конфлікт: передумови виникнення, динаміка та проблема врегулювання // Людина і політика. – 2003. – № 6 (30). – С. 34-43.
2. Дацюк А. Збройні етнополітичні конфлікти та національна безпека держави: теоретико-методологічні аспекти дослідження // Людина і політика. – 2004. – № 5(35). – С. 3-16.
3. Дацюк А. Політика України з урегулювання збройних етнополітичних конфліктів: досвід та перспективи // Стратегічна панорама. – 2006. – № 1. – С. .
4. Дацюк А. Сучасні збройні етнополітичні конфлікти як дестабілізуючий фактор впливу на безпеку країн слов’янського світу // Актуальні проблеми слов’янознавства. Збірник наукових праць: У 2 ч. – Ч. 2. – К.: КСУ, 2004. – С. .
5. Дацюк А. Національна безпека держави в умовах сучасної полі конфліктної ситуації в світі: основні теоретичні напрямки дослідження // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2005” (26 – 27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів.. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. – Ч. VI. – С. 29-31.
6. Datsyuk A. Ecological Security in Conditions of Contemporary Military-Political Situation in the World // Materials of 9th International Student Conference "Economics for Ecology". Sumy, Ukraine, May 5-9, 2005 р. – Суми: Вид-во СумДУ, 2005. – P. 36-37.
АНОТАЦІЇ
Дацюк А. В. Збройні етнополітичні конфлікти та шляхи їх врегулювання в контексті забезпечення національної безпеки держави. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01 – основи національної безпеки держави (політичні науки). – Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України. – Київ, 2006.
У дисертації досліджується феномен збройних етнополітичних конфліктів та здійснюється системний аналіз їх впливу на національну безпеку держави, що розглядається в якості взаємопов’язаних видів безпеки. Досліджується вплив збройних етнополітичних конфліктів на політичну, економічну, інформаційну, екологічну, гуманітарну, соціальну, демографічну сфери національної безпеки. Автор робить висновок про те, що збройні етнополітичні конфлікти становлять загрозу не лише національній безпеці держав, на території яких вони відбуваються, а й національній безпеці інших держав, реалізації національних інтересів яких перешкоджають ці конфлікти. З огляду на це, врегулювання збройних етнополітичних конфліктів розглядається як складова внутрішньої та зовнішньої політики національної безпеки. Визначено також роль України у врегулюванні збройних етнополітичних конфліктів сучасності, що є умовою як захисту її національної безпеки від загрози цих конфліктів, але й важливим кроком на шляху забезпечення її зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів.
Ключові слова: збройний етнополітичний конфлікт, національна безпека, загроза національній безпеці, національний інтерес, врегулювання конфлікту, насильство, збройна боротьба, система забезпечення національної безпеки, політика національної безпеки.
Дацюк А. В. Вооруженные этнополитические конфликты и пути их урегулирования в контексте обеспечения национальной безопасности государства. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 21.01.01 – основы национальной безопасности государства (политические науки). – Национальный институт проблем международной безопасности при СНБО Украины. – Киев, 2006.
В диссертации исследуется феномен вооруженных этнополитических конфликтов и осуществляется системный анализ их влияния на национальную безопасность государства, которая рассматривается в качестве взаимосвязанных видов безопасности. Специфика влияния вооруженных этнополитических конфликтов на систему национальной безопасности государства зависит от ряда показателей, таких как формы и средства вооруженной борьбы, масштабы территории, на которой она ведется, длительность и интенсивность конфликта, состав его участников, а также политическое и экономическое значения региона, охваченного конфликтом. В вооруженном этнополитическом конфликте имеет место не только вооруженное, но и политическое, экономическое, информационное противостояние. Вооруженные этнополитические конфликты, для которых характерным является феномен циклического, этнически мотивированного насилия, деятельность национал-террористических организаций и применения разнообразного оружия
