План
Київський славістичний університет
Десятничук Ігор Олексійович
УДК 94 (437) ”1968”
„ПРАЗЬКА ВЕСНА” 1968 р.:
СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
07.00.02 – всесвітня історія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор,
Постоловський Руслан Михайлович,
Рівненський державний гуманітарний університет, ректор, завідувач кафедри всесвітньої історії
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,
Віднянський Степан Васильович,
завідувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України
кандидат історичних наук, доцент,
Мотрук Світлана Миколаївна,
Київський національний університет ім.Т.Шевченка, кафедра історії слов’ян
Захист відбудеться „25” вересня 2007 року о „15” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.123.01 у Київському славістичному університеті (01025, м. Київ, пров. Рильський, 10)
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського славістичного університету (03150, м. Київ, вул. А. Барбюса, 9).
Автореферат розісланий „___” серпня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради проф. І. І. ІльюшинЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми визначається тим, що суперечності у взаємовідносинах держави і суспільства існували у всі часи, відтак ставали об’єктом уваги багатьох мислителів, філософів, істориків. Після завершення „холодної війни” з’явилися нові виклики, що породили цілу масу проблем, зумовлених рецидивами тоталітаризму.
У таких умовах значно зростає важливість розуміння законів розвитку громадянського суспільства, що стає необхідною передумовою запровадження досвіду, нагромадженого в цій сфері, у повсякденну практику і умовою гармонізації зусиль держави і громадських інституцій на шляху побудови такого суспільства. Активного вивчення потребують не лише сегменти „третього сектора” як такого, але й найбільш прийнятні форми його взаємодії із державою в умовах, коли ефективність розв’язання проблем і суперечностей пов’язана із фактором часу.
Відповідно, звернення до історії „Празької весни” 1968 року в контексті взаємовідносин громадськості із владою в площині „суспільство – держава” є важливим як з науково-теоретичного так і практичного погляду.
Зв’язок із науковими програмами. Тема виконана в межах наукової теми кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету „Всесвітня історія в контексті сучасної цивілізації” (протокол №4 від 11.01.2000 р.).
Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину 1967 р. – серпень 1969 р., що обумовлено вивченням „Празької весни” як комплексу суспільно-політичних явищ, в основі яких – фактор активізації громадськості Чехословаччини. Нижня межа обумовлена тим, що з другої половини 1967 р. в Чехословаччині спостерігалось зростання проявів суспільної активності громадян поза впливом партійно-державних структур. В той же час серпнем 1969 р. датуються останні масові протестні виступи громадян з нагоди річниці окупації країни військами Організації Варшавського Договору (ОВД).
Авторська концепція періодизації полягає у виділенні 4-х етапів суспільного руху „Празької весни”. Хронологічні межі цих етапів наступні:
- друга половина 1967 р.: загострення кризових явищ у Чехословаччині в різних сферах життя, початок активної фази зіткнення „реформаторів” і „консерваторів-ортодоксів” всередині Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ), перші прояви активізації громадськості;
- січень-квітень 1968 р.: перемога і розпад коаліції „реформаторів”, швидке становлення елементів громадянського суспільства та незалежної громадської думки, формування потужного демократичного руху „знизу”, перші спроби налагодження діалогу між владою та громадськістю;
- квітень-серпень 1968 р.: оголошення курсу консолідації керівництвом КПЧ, радикалізація громадського руху, припинення активної фази діалогу у форматі „влада–громадськість” на засадах „рівний з рівним”;
- серпень 1968 р.-серпень 1969 р.: початок політики „нормалізації”, ненасильницький рух опору та його поступове згасання.
Мета дослідження полягає у вивченні процесу становлення громадянського суспільства в час „Празької весни”, з’ясуванні головних проблем і перешкод на цьому шляху. Це зумовлює необхідність вивчення еволюції інститутів влади, громадських організацій та масової політичної свідомості в Чехословаччині у зазначений період. Для досягнення даної мети вирішення потребують наступні завдання:
1) визначити передумови та чинники, що сприяли суспільним перетворенням у Чехословаччині в 1968 р.;
2) проаналізувати основні установки та процеси в органах влади, які визначили концепцію реформ у лоні реформаторського крила КПЧ;
3) визначити основні напрями та прояви активізації чехословацького суспільства в період „Празької весни”;
4) дослідити особливості формування громадської думки в Чехословаччині 1968 року та її вплив на діалог між владою і громадянським суспільством;
5) з’ясувати місце і роль інституційних елементів громадянського суспільства в процесах демократизації;
6) визначити основні періоди становлення та розвитку структур недержавного характеру;
7) узагальнити досвід становлення громадянського суспільства в умовах збереження авторитарної системи влади.
Об’єкт – суспільно-політичний рух „Празької весни”, а предмет – особливості процесу становлення громадянського суспільства в Чехословаччині в період „Празької весни”.
Методи дослідження. З метою аналізу процесу становлення громадянського суспільства як системи використано структурно-функціональний метод. При цьому проблемно-хронологічний метод дозволив враховувати загальні закономірності розвитку суспільства і держави в конкретному хронотопі. Використання методу порівняльного аналізу дозволило більш чітко з’ясувати зміст суспільних перетворень, які відбулись у Чехословаччині навесні 1968 р.
В основу дисертації покладені принципи історизму та об’єктивності. Методологічною основою дослідження є аналіз проблематики становлення громадянського суспільства у дихотомії „держава – суспільство”, що дозволяє розглянути розвиток обох складових у порівнянні з певними ідеал-типами.
Аналіз „Празької весни” як етапу у розвитку громадянського суспільства, з властивими йому особливими інтересами, потребами, прагненнями, виявляє ті елементи, що складають наукову новизну і визначають теоретичне значення дисертації. Вони полягають у наступних положеннях:
– на основі широкого фактологічного матеріалу доведено спрямованість суспільних процесів „Празької весни” як руху до громадянського суспільства;
– розвинуто тезу щодо послаблення політичної системи примусу як результату внутрішньопартійної боротьби в КПЧ, що виявилася каталізатором суспільних змін 1968 р.;
– проаналізовано еволюцію головних напрямів, форм, видів громадської активності та доведено переважно негативне ставлення влади до цих процесів;
– обґрунтовується особлива роль недержавного сектора в процесах „Празької весни” та запропоновано періодизацію основних її етапів, що заперечує традиційний погляд на „чехословацький експеримент” як висхідний процес, перерваний інтервенцією держав ОВД;
– розвинута думка про відповідальність керівництва КПЧ за згортання демократичного руху „Празької весни”, вперше сформульовано тезу, що співвідповідальність за це несуть і лідери організацій недержавного сектора;
– конкретизовано тлумачення понять „процес відродження”, „консолідація”, „соціалістична демократія”;
– охарактеризовано позитивні тенденції та негативні фактори номінального керівництва процесами демократизації державних і партійних структур;
Практичне значення одержаних результатів визначається ступенем наукової новизни і полягає у використанні дисертаційного дослідження в подальших наукових розробках за досліджуваною темою, при написанні узагальнюючих історичних праць, створенні навчальних програм, нормативних курсів та спецкурсів для вузів, пов’язаних із історією західних слов’ян. У той же час масштаби використання можуть суттєво розширитися при залученні результатів дослідження для аналізу можливих шляхів і проблем становлення громадянського суспільства у спільнотах із низькою громадською активністю.
Апробація результатів дисертації здійснювалася на засіданнях кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету та на І Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії”(м. Луганськ, 8-9 лютого 2001 року), Науковій конференції „Україна і слов’янський світ: історія та сучасність”(м. Рівне, 23-24 травня 2001 року), Міжнародній науковій конференції „Історична наука: проблеми розвитку”(м. Луганськ, 7-18 травня 2002 року), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Суспільство: історія, методологія дослідження, практика” (м. Тернопіль, 18 червня 2004 року), Регіональній науково-практичній конференції „Система безпеки в країнах Центральної і Східної Європи у післявоєнний період (1946-2006 рр.)” (Рівне, 30 листопада 2006 року), Науково-практичній конференції „Слов’янські народи в історичному процесі: генезис проблеми” (Рівне, 5 грудня 2006 року).
Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота обсягом 207 сторінок (з них основного тексту – 184 сторінки) складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (23 сторінки, 287 позицій).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет і об’єкт, хронологічні рамки та методи, сформульовано мету, завдання, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи.
У першому розділі – Стан наукової розробки проблеми – здійснено огляд історіографії та джерел досліджуваної проблеми, а також обґрунтовано теоретико-методологічну основу дисертації.
За темою „Празької весни” виділено окремі групи наукової літератури, які визначені за хронологічним принципом та досліджуваними проблемами. В першу чергу це чехословацька та радянська „офіційна історіографія” 70-х – 80-х рр. ХХ ст., в основі якої – „Уроки з кризового розвитку в партії та суспільстві після ХІІІ з’їзду КПЧ”, що оцінювали події „Празької весни” виключно ідеологічними кліше та штампами. Як приклад – праці І.Марка, в яких Програма дій КПЧ трактувалася суто ревізіоністською, громадський рух „Празької весни” оцінювався таким, що очолювався не інакше, як антисоціалістичними елементами, і був спрямований на розвал КПЧ, а агресія з боку країн ОВД інтерпретувалася інтернаціональною допомогою.
По-друге, це т.зв. „незалежна історіографія” самвидаву, представлена роботами В.Пречана, М.Маховця, І.Гаєка та спрямована на відповідь консервативній публіцистиці. Її основними недоліками є нестача джерельної бази і як наслідок – панування емоцій та радикальних оцінок. Прикладом надмірної політизації теми стало дослідження І. Моравеца або робота колективу авторів на чолі із В.Менцлом „Вісім місяців „Празької весни”. Поряд із цим, відмічена наявність у межах цього напряму праць П.Пітгарта, К.Каплана, І.Ванчури, яким вдалося уникнути емоційного баласту та основних історичних викривлень завдяки оперуванню широким фактологічним матеріалом.
З кінця 80-х рр. творча свобода і доступ до архівів відкрили нову сторінку у вивченні „Празької весни”. Однак у Чехословаччині досліджувана проблема вивчалася вузьким колом дослідників, що працювали в межах Комісії уряду ЧСФР з оцінки подій 1967-1970 рр. Оскільки у її складі переважали історики, що були активними учасниками подій „Празької весни”, вони продовжили лінію політизованої історіографії. Віддаючи належне теоретичній і практичній значущості опрацьованого комісією матеріалу, дисертант зауважує, що у підсумку її роботи – двотомній праці „Чехословаччина у 1968 році” під редакцією В. Курала – розвиток демократичних процесів „Празької весни” надміру ідеалізується, чим закріплюється низка нових стереотипів в її оцінці.
Чеська історіографія 90-х рр. загалом продовжила наукові пошуки з тематики „Празької весни” у межах усталених теорій та підходів, посиливши наголос на вивченні окремих аспектів і проблем. У фокусі уваги З.Дворжикової, К.Єхової, І.Пецки, І.Прохазки, І.Жаткуляка – політичні клуби, профспілки, організаційні структури інтелігенції, духовенство, а також питання особливостей розвитку Словаччини.
Водночас зазначається, що в цей період у роботах І.Мнєхіржа, І.Ванчури, П.Наумана, І.Навратіла та І.Вондрової з’являються перші спроби вийти з-під впливу візії „Празької весни”, сформульованої „Матеріалами комісії уряду ЧСФР з аналізу подій 1967-1970 рр.”.
Окрему групу складають праці, що з’явилися за межами Чехії та Словаччини. В Україні суттєвий внесок у вивчення досліджуваної проблеми здійснили С.В.Віднянський, Є.П.Пугач, Р.М.Постоловський, С.Ю.Страшнюк. Окремі аспекти розвитку громадянського суспільства досліджувались С.М.Мотрук, Ю.М.Терешко, Л.М.Новак-Каляєвою. Значний інтерес становлять праці російських істориків М.В.Латиша, В.К.Волкова, В.П.Лукіна, в яких досліджуються деякі аспекти становлення громадянського суспільства.
Суттєвий внесок у дослідження „Празької весни” було зроблено англійськими та американськими університетськими центрами, де працювали місцеві науковці та багато емігрантів із Чехословаччини. Комплексні дослідження вийшли з-під пера І.Світака та З.Земана. Передумови чехословацької кризи стали предметом уваги П.Грубого, роль ЗМІ характеризує М.Олбрайт, проекти та наслідки реформи політичної системи з’ясував А.Правда, зміст економічних перетворень вивчав Р.Селуцкі. Загальноісторичне значення „Празької весни” визначено З.Млинаржом і З.Гейзларом.
Масштабністю реконструкції подій „Празької весни” та концептуальністю висновків характеризується праця Г.Скіллінга, яка й досі є своєрідним еталоном в історіографії „Празької весни”. Насичена фактологічним матеріалом, ця робота, на жаль, не дає вичерпних відповідей на ряд питань, пов’язаних із становленням громадянського суспільства, через обмежені можливості автора скористатися джерелами чеських архівів.
Таким чином, в межах історіографії „Празької весни” сформовано ряд підходів стосовно головних причин, характеру та перебігу суспільних процесів у Чехословаччині 1967-1969 рр. Проте і вони залишили нерозв’язаними такі проблеми як визначення основної рушійної сили суспільних перетворень 1968 р., характеру і глибини реформування компартії, ролі та місця „словацького фактора”, ступеня радикальності громадського руху „знизу”, значення організацій „третього сектора”.
З огляду на значущість досліджуваної проблеми для чеської історичної науки джерельну базу дисертації складають збірники опублікованих документів та матеріалів. У першу чергу це стосується найбільш монументального джерела з вивчення подій 1968 року – багатотомного видання „Джерела до історії чехословацької кризи 1967-1970”, підготовленого працівниками Інституту новітньої історії АН Чеської Республіки.
У межах цього видання охоплюються різні аспекти „Празької весни”: громадянське суспільство, міжнародні відносини, проблеми оборони та безпеки, федералізація, комуністична партія. Збірка охоплює матеріали, що містяться у Центральному державному архіві Чеської республіки, Словацькому національному архіві, архівах вищих державних органів, документосховищах громадсько-політичних, національно-культурних товариств, приватних архівах, Чехословацькому документальному центрі Схейнфелд-Шварценберг. Водночас у виданні знайшли місце найважливіші документи з „Матеріалів комісії уряду ЧСФР з аналізу подій 1967-1970 рр.”.
Документи, що містяться у збірці, можна поділити на три групи. До першої відносяться різноманітні закони, постанови, рішення партійних пленумів та засідань президії ЦК КПЧ, що являли собою офіційні державні акти, які регулювали відносини в різних напрямах внутрішньої політики і публікувались у пресі або відповідних збірниках.
До другої групи документів можна віднести ті з них, які від початку були призначені для внутрішнього користування вищих партійних органів і тому залишалися невідомими широкій громадськості. Це, насамперед, інформаційно-аналітичні звіти різних відділів ЦК КПЧ, проекти рішень, що використовувалися на засіданнях президії ЦК КПЧ як основа для прийняття постанов і стенограми засідань вищих партійних і державних органів влади.
Основне значення для аналізу та висвітлення проблем становлення громадянського суспільства в державі у зазначений період має третя група джерел, що складається з документів інституційних суб’єктів недержавного характеру. Це, насамперед, рішення установчих комітетів новостворених організацій, програмні заяви та статути різноманітних об’єднань, звернення, постанови та внутрішні розпорядження, спрямовані на реалізацію їх програмних засад.
Протилежною за характером відбору документів є збірник „К событиям в Чехословакии. Документы, свидетельства прессы и очевидцев”, видана радянськими журналістами у 1968 р. з метою дискредитації „Празької весни” та виправдання вторгнення до Чехословаччини іноземних військ. Наступного року в Чехії видано збірник „Рік 1968 у постановах та документах ЦК КПЧ”, в якій більшість матеріалів друкувались у скороченому вигляді.
Окремі збірки джерел, що стосуються проблем становища в армії та робітничих комітетах на захист свободи преси, підготовлені А.Бенчіком та І.Пецкою. Збірник статей різних авторів під назвою „Перетворення „Празької весни” вміщує важливі документи щодо різноманітних спонтанних проявів активності громадян, діяльності студентських та робітничих організацій, інтелігенції, а також свідчення періоду ненасильницького руху опору в серпні 1968 р. Особливе місце належить документам, що характеризують стан суспільства в перший рік окупації. Схожа проблематика об’єднує збірки „Сім празьких днів. Документи” та „Серпень 1969. Збірка документів”.
Важливим джерелом дослідження, що дозволило вивчити розвиток громадської думки, є періодичні видання періоду „Празької весни”. Зокрема, опрацьовано публікації пресових видань „Kultъrnэ ћivot”, „Literбrnн listy”, „Rudй pravo”, „Prбce”, „Student”. Особливе місце в дисертації займає мемуарна література, що містить подробиці подій, які не знайшли свого відображення у документах. Серед авторів спогадів – О.Дубчек, І.Гаєк, В.Біляк, Ч.Цісарж, О.Майоров. Їхнім спогадам притаманні усі переваги та недоліки цього жанру. Багатшими за рівнем інформативності є праці І.Валенти, О.Шика, З.Млинаржа, які містять аналіз процесу демократизації суспільно-політичного життя в Чехословаччині.
У розділі проаналізовано основні підходи щодо визначення природи громадянського суспільства та особливостей його функціонування в різних умовах. Основною проблемою відповідних пошуків у ХХ ст. визначено неврахування більшістю дослідників факту тісних взаємостосунків і взаємозалежностей громадянського суспільства та держави. Констатовано, що лише вивчення таких зв’язків дозволяє зробити адекватні висновки щодо стану досліджуваного суспільства/держави.
Таким чином, у фокусі уваги дослідника процесів розвитку громадянського суспільства опиняються незалежні від держави суспільні інститути, суспільна активність громадян, спрямована на захист своїх прав та інтересів, особливості комунікації між державою і громадянами.
Автор дійшов висновку, що застосування концепції громадянського суспільства як методологічної основи дослідження суспільно-політичних процесів у Чехословаччині в 1967-1969 рр. дозволяє розв’язати ряд суперечностей в оцінках причин, спрямованості та характеру „Празької весни”.
В другому розділі – Трансформація партійно-державних структур – досліджено загальні передумови кризи 1967-1969 рр., проаналізовано зміст та наслідки перетворень у Комуністичній партії Чехословаччини та державних структурах, а також розкрито особливості процесів демократизації в Словаччині.
Зазначається, що одне з основних джерел кризи кінця 60-х було закладене самим способом утвердження соціалістичної моделі в Чехословаччині, що супроводжувалося різким згортанням традиційних форм соціуму та встановленням соціальної структури суспільства радянського штибу.
Поряд із цим зазначено, що традиції плюралістичної політичної культури були збережені на рівні свідомості населення, а громадську активність у небажаних для влади напрямах вдавалося стримувати лише завдяки системі терору. Робиться висновок, що будь-які зрушення в ідеології, стилі державного управління, соціально-економічній структурі підривали стабільність режиму і відкривали можливості для реформ.
Аналіз суспільно-політичного життя Чехословаччини в 50-х – 60-х рр. дозволив стверджувати те, що такі зрушення повільно відбувались. У момент послаблення тиску влади гостро проявився антагонізм між продуктивними творчими силами суспільства та структурою управління і влади, яка неефективно реагувала на об’єктивні фактори розвитку. В таких умовах тоталітарна система почала сприйматись як відверто чужа та неефективна. З огляду на це, в роботі висвітлюються та аналізуються процеси, що відбувалися в середині КПЧ, а також з’ясовується роль партії у подіях 1967-1969 рр.
Зокрема, констатується, що вікова, соціальна, освітня диференціація членів КПЧ вела до зростання критики на адресу центральних органів партії з боку первинних осередків її структури. Відсутність єдності серед вищого керівництва КПЧ стосовно оцінок доби „сталінізму”, боротьба щодо напряму і темпів економічної реформи, дискусія відносно методів здійснення керівної ролі партії вилились у відкриту політичну кризу осені 1967 року, коли група партійної опозиції поставила питання про позбавлення А.Новотни посади Першого Секретаря ЦК КПЧ.
Це призвело до гострої конфронтації у верхівці КПЧ (січень – березень 1968 р.), у ході якої опозиція на чолі із О.Дубчеком активно використала реформаторську риторику, що забезпечило підтримку громадськості і дозволило перемогти у внутрішньопартійному протистоянні. Поряд із цим зауважується, що послаблення адміністративного контролю партії в багатьох сферах стало неочікуваним для більшості комуністів на місцях, тоді як і у верхівці компартії мало хто уявляв мету демократизації та шляхи її реалізації. Автор робить висновок, що скасування цензури, відродження громадських ініціатив, прояви самостійності на всіх рівнях у господарському, культурному, політичному житті країни призвели до дезорганізації багатьох первинних парторганізацій, розгубленості та апатії партійних функціонерів і, як наслідок, похитнули керівну роль КПЧ у традиційному для марксизму-ленінізму розумінні.
Констатовано, що з квітня 1968 р. керівництво КПЧ все активніше звертається до гасла „консолідації”, що мало на меті пригальмувати бурхливий розвиток громадських ініціатив та об’єднати суспільство навколо партійної програми. Робиться висновок, що перетворення КПЧ на політичну партію демократичного характеру було відкинуте як невчасне. Це означало мінімізацію реформ у всіх напрямах, що мало сприяти уникненню відкритого конфлікту із СРСР. Водночас у жертву було покладено діалог із громадськістю, що неминуче вело до конфлікту із прихильниками продовження та поглиблення реформ.
Здобувачем простежено розгортання громадянських ініціатив у регіонах, де в межах розвитку самоуправління йшов процес посилення повноважень місцевих представницьких органів. Повернення реального впливу національним комітетам щодо захисту інтересів жителів населених пунктів посилювало можливості активізації кожного громадянина. Зазначається, що місцеві громади прагнули набуття повноважень у питаннях охорони довкілля, захисту прав споживачів, територіального планування, комунальної сфери, фінансово-економічної діяльності.
Особлива увага приділяється Словаччині, ситуація в якій суттєво відрізнялася від інших частин країни й ускладнювала процеси суспільного відродження в загальнодержавному вимірі. Основними проблемами, що викликали незадоволення словаків, визначено т. зв. асиметричну модель у чесько-словацьких державно-правових відносинах, низький рівень економічного розвитку словацьких територій, національну політику партії. Відповідно, перетворення „Празької весни” сприймалися тут в основному в контексті надання рівних прав і повноважень чеським і словацьким органам влади та були частиною національних прагнень словаків.
Поряд із цим зазначається, що на сприйняття політичної ситуації новим керівництвом Комуністичної партії Словаччини на чолі із В.Біляком впливали традиційна нерозвиненість політичного життя, консерватизм та скептичне ставлення до будь-яких пропозицій Праги. Ситуацію ускладнювало протистояння за домінування в партії фракцій В.Біляка та Г.Гусака.
Автор доходить висновку, що питання федералізації лежало в основі громадської дискусії у Словаччині і частково заступило собою інші аспекти реформування системи. Зауважується, що зволікання із конкретними ініціативами з метою запровадження федеративної моделі вело частину словацької молоді та інтелігенції до націоналістичних проявів.
У третьому розділі – Суспільні групи Чехословаччини в процесі демократизації громадсько-політичного життя – розглянуто становище окремих суспільних груп у час розгортання демократичних процесів, особливості їх включення у громадський рух та способи захисту власних інтересів.
Зокрема, в дисертації з’ясовано місце інтелігенції в процесі становлення громадянського суспільства як його основної рушійної сили. Безпосередніми факторами, що перетворили інтелігенцію на критично налаштовану щодо влади групу, визначено відсутність творчої свободи та боротьбу за скасування цензури в роботі друкованих органів творчих спілок. У дисертації показано, що вже в середині 60-х рр. виокремилась група партійної інтелігенції, яка наважилась на відкриту критику різних аспектів політики КПЧ. Зазначено, що саме ця група стала опорою нового керівництва на чолі із О.Дубчеком щодо визначення програми реформ та орієнтації громадськості на їх підтримку. Поряд із цим констатована відносна пасивність технічної інтелігенції та наукових кіл, які підтримали вимоги громадськості після квітневого пленуму ЦК КПЧ.
Водночас зауважується, що активізація більш радикальної безпартійної інтелігенції, яка виявилася в утворенні організаційних основ своєї діяльності, робила її не менш впливовою, аніж комуністів із творчих спілок.
Усвідомлення своїх особливих інтересів та криза довіри до офіційних структур лежали в основі активізації молодіжного середовища. В роботі простежуються основні форми та напрями прояву такої активності, що дало можливість оцінити ставлення молоді до внутрішньополітичних змін у країні як цілком позитивне. Автор робить висновок про швидку радикалізацію політичних поглядів молодіжних активістів, що проявилась у мінімізації впливу на молодь комуністичних інституцій, захопленні деякими молодіжними групами націоналістичними чи антирадянськими ідеями, масовому виникненні молодіжних організацій поза впливом офіційних структур.
В дисертації зазначається, що особливе місце робітників у комуністичній ідеології, масовість профспілкової організації, яка мала найтісніший зв’язок із робітничим середовищем, та її повноваження у соціальній та господарчій сферах робили реакцію робітників на перетворення весни 1968 року визначальною в контексті успішності демократизації.
Констатується, що відкрита підтримка ринкових реформ, створення на підприємствах робітничих рад та робітничих комітетів на захист свободи преси, вимога узаконення страйку як особливої форми захисту своїх інтересів, вільні вибори делегатів профспілкових конференцій, початок процесу утворення незалежних профспілок стали симптомами того, що притаманна громадянському суспільству культура участі охопила критичну масу населення Чехословаччини.
В розділі зауважується, що найзначущими проблемами реформи для селян були питання децентралізації управління сільським господарством та подолання економічних негараздів. Наголошується на тому, що питання реабілітації „куркулів”, право вільного виходу селян із сільгоспкооперативів не набули широкого розголосу. Разом із тим підкреслюється, що принципове визнання можливості приватного господарювання на селі в районах де це визнавалось економічно доцільним, мало неабияке значення для зміцнення атмосфери загальної лібералізації.
У четвертому розділі – Громадська думка та її вплив на суспільно-політичні перетворення „Празької весни” – з’ясовуються особливості формування громадської думки в контексті встановлення свободи слова, зародження політичної опозиції, активізації релігійного життя та посилення національної самосвідомості громадян, ненасильницького руху опору окупантам.
Вказується на роль часописів культурологічного спрямування, які із середини 60-х рр. перетворилися на осередки протистояння офіційній ідеології та критичної оцінки політики КПЧ. Автор наголошує на неабиякій критичності чехословацьких медіа, що зумовлювалася зверненням журналістів до тем, які раніше не підлягали публічному обговоренню. Поряд із цим зауважено, що теоретичні роздуми інтелектуалів, спрямовані на створення повноцінної концепції демократичних реформ, теж знайшли своє місце на сторінках періодичних видань, на радіо і телебаченні. Важливою складовою демократизації стали соціологічні опитування громадян з метою дослідження громадської думки.
З’ясовано, що в міру активізації спроб керівництва КПЧ повернути контроль над ЗМІ останні радикалізувались у своїх оцінках та коментарях. Намагаючись реалізувати політику консолідації, партійні функціонери відверто закликали до обмеження впливу ЗМІ та громадськості на внутрішньопартійні справи.
Аналіз маніфесту „2000 слів” та його суспільного розголосу дозволив стверджувати про поступову трансформацію взаємодії влади та суспільства у напрямі їх протистояння. Відзначена суттєва роль маніфесту щодо поширення спонтанних групових та індивідуальних громадських ініціатив, які створювали позаінституційну основу громадянського суспільства. Робиться висновок, що в умовах відсутності політичного плюралізму свобода слова стала основним джерелом формування суспільних настроїв, які свідчили про переважно схвальне ставлення громадян до становлення елементів громадянського суспільства.
Аналіз становища діючих масових організацій дозволив стверджувати, що демократизація внутрішньої структури та перегляд принципів діяльності сприяли відновленню навичок активістської політичної культури їх членів та водночас стали факторами диференціації та розколу багатьох із них.
Окрім цього, звертається увага на ініціативи колишніх політв’язнів, членів заборонених політичних партій та інших „ненадійних елементів”, спрямовані на створення опозиційних структур політичного характеру. Зазначається, що в основі їх функціонування було прагнення залучити до політичних процесів безпартійних шляхом формування громадської думки відносно правової рівності усіх громадян незалежно від політичних переконань.
З іншого боку, високий рівень політизації багатьох організацій, що створювалися задля спонукання держави до різних видів соціальної роботи, не дозволив їм легалізувати свою роботу і залишав можливість керівництву КПЧ у будь-який момент на законних підставах оголосити їх діяльність протизаконною.
Поруч із цим простежуються процеси активізації церкви та релігійного життя в країні. Її підґрунтям визначено свідому чи несвідому опозицію комуністичному режиму мільйонів віруючих, що обумовила збереження таких елементів громадянського суспільства, як парафіяльні збори духовенства із залученням мирян або таємне релігійне виховання дітей, що підривало основи тоталітарного режиму.
Зазначається, що опосередкованою причиною активізації конфесій стала нова концепція церковної політики держави, представлена в березні 1968 р. Вона усувала основні перешкоди у діяльності церков, однак категоричними вимогами держави залишалися недопущення церков до політичної діяльності та неприпустимість претензій релігійних громад на колишню власність церкви. Підкреслюється, що загалом держава не прагнула позбавитися свого впливу на церкву.
У відповідному контексті здійснено аналіз проблем, пов’язаних із відновленням діяльності греко-католицької церкви, що супроводжувалося конфесійним протистоянням із православною церквою, яке набувало політичного характеру.
В розділі характеризуються процеси, зумовлені пожвавленням активності національних меншин. Зазначається, що спільним для них прагненням було забезпечення такого свого статусу, який дозволяв би водночас включити їх у громадянське суспільство як окремих суб’єктів, ототожнювати із певною територією, зберегти власну ідентичність та зв’язки із відповідними етнічними спільнотами за межами Чехословаччини.
З’ясовано, що окремі етнічні спільноти намагалися розв’язати ряд специфічних проблем. Зокрема, німцям вдалося добитися згортання офіційної політики їх асиміляції та інших форм дискримінації. Поляки, угорці та українці зазнали піднесення національної самосвідомості, однак це викликало загострення міжнаціональних суперечностей у Словаччині, де вимоги угорських та українських представників часто сприймалися словаками (в тому числі й органами влади) як сепаратизм і шовінізм.
У розділі висвітлюється реакція громадськості на окупацію Чехословаччини військами країн ОВД. Зазначається, що масовий ненасильницький рух опору став логічним виявом зростання громадянської та національної самосвідомості населення у попередній період. Спонтанність та потужність цього руху повною мірою засвідчили потенціал громадянського суспільства. Основним наслідком масових акцій протесту, активної роботи інтелігенції визначено провал пропагандистського виправдання військового вторгнення. Стверджується, що до кінця 1968 р. відбувся остаточний розкол між громадськістю та верхівкою КПЧ, яка прагнула приборкати активність населення.
Відзначено, що студентська та робітнича молодь вдалися до тісної співпраці, яка перетворювалася на потужний вияв громадянського суспільства в умовах придушення його інституційних форм. Єдиною масовою організацією, яка продовжувала діяти на демократичних засадах на межі 1968-1969 рр., залишалися профспілки, що відкрито не погоджувались із діями влади.
Зауважується, що маніфестації протесту наприкінці березня 1969 р., в яких брало участь близько 500 тис. чоловік, засвідчили нездатність О.Дубчека нормалізувати ситуацію, стали основною причиною його усунення від влади та означали остаточну поразку комуністів-реформаторів.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми становлення громадянського суспільства в Чехословаччині періоду „Празької весни”, що виявляється у таких положеннях:
1. Становлення елементів громадянського суспільства в Чехословаччині 1968 р. стало результатом послаблення партійно-деражвної монополії в суспільній сфері внаслідок боротьби за владу всередині компартії.
2. Швидкість активізації громадськості та спрямованість суспільних перетворень зумовлювались прагненням до відновлення традиційної політичної культури, що передбачала участь громадян у надіндивідуальних соціальних або соціально-професійних утвореннях.
3. Базовою умовою становлення громадянського суспільства стала провідна роль соціальних рухів, що представляли реальні інтереси основних суспільних прошарків та верств. Поряд із процесами горизонтальної кооперації, що супроводжувались налагодженням суспільного діалогу, новий рівень свободи призвів до соціальної диференціації та структуризації суспільства.
4. Свобода слова та ЗМІ стали визначальним фактором впливовості громадської думки, шо позбавилася вирішального впливу компартії. Значна частина концепцій демократичних реформ у викладі публіцистів пов’язувала успішність розвитку держави і суспільства із обмеженням чи скасуванням керівної ролі КПЧ у суспільстві.
5. В умовах відсутності усталеного діалогу у форматі „влада – суспільство”, громадські активісти та опозиційні організації здійснювали тиск на владу шляхом корекції громадської думки та соціальної мобілізації.
6. Ефективним способом вираження громадської думки стала діяльність недержавних організацій, що орієнтувалися на інтереси певного соціального середовища та масових громадських організацій. Основними проблемами діяльності інститутів громадянського суспільства стали надмірна політизація, внутрішня дезінтеграція, нестача фінансів, намагання опиратися на владу.
7. Процеси становлення громадянського суспільства ускладнювалися нерівномірністю соціально-економічного та політичного розвитку різних частин Чехословаччини, строкатістю етнічного та конфесійного складу її населення. Демократизація пожвавила гостроту проблеми децентралізації та посилення повноважень органів місцевого самоврядування, призвела до федералізації країни, викликала активізацію національних меншин та напругу у міжетнічних стосунках у деяких регіонах, зумовила пожвавлення релігійного життя та поставила на порядок денний проблеми окремих конфесій.
8. Позиція керівництва КПЧ на чолі із О.Дубчеком, визначена необхідністю посилення позицій партії, суттєво впливала на суспільні процеси „Празької весни”. Ідея реформи визріла і почала втілюватися в межах компартії. Дії влади були спрямовані на те, аби поєднати реформаторські ідеї із існуючими інститутами, ідеологією, політичними традиціями, використовуючи задля цього не адміністративні, а політичні методи. Однак керівництво партії еволюціонувало у напрямі поступового гальмування суспільних перетворень із метою опанування громадським рухом.
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ З ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1. Десятничук І. Вияв активності національних меншин під час чехословацької кризи 1967-1970 рр. // Слов’янський вісник: Науковий збірник: Серія „Історичні науки”. – Рівне: РДГУ, 2001. – Вип. 2. – С. 117-124.
2. Десятничук І. Творча інтеграція як провісниця „Празької весни” у Чехословаччині 1968 р. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії / Матеріали I Всеукраїнської наук. конференції. – Луганськ: СНУ, 2001. – С. 206-208.
3. Десятничук І. Проблема відновлення Чехословацької соціал-демократичної партії в період „Празької весни” (травень-липень 1968 р.) // Історична наука: проблеми розвитку / Матеріали конференції: Всесвітня історія. – Луганськ: СНУ, 2002. – С. 30-34.
4. Десятничук І. Кадрова політика керівництва КПЧ на початковому етапі „Празької весни” (січень – квітень 1968 р.) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Рівне: РДГУ, 2004. – Вип. 3. – С.153-158.
5. Десятничук І. Концепція громадянського суспільства у застосуванні до проблематики „Празької весни” 1968 р. // Сторінки історії: Збірн. наук. праць. – К.: „Політехніка”. – 2004. – Вип. 19. – С. 58-66.
6. Десятничук І. „Словацька проблема” в період „Празької весни” 1968 р. // Слов’янський вісник: Науковий збірник: Серія „Історичні науки”. – Рівне: РДГУ, 2004. – Вип. 3. – С. 137-149.
7. Десятничук І. Активізація церкви та релігійного життя громадян Чехословаччини в контексті суспільних перетворень „Празької весни” 1968 // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Рівне: РДГУ, 2006. – вип. 6. – С. 197-203.
8. Десятничук І. „Празька весна”: недержавні організації та їх вплив на громадську думку // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Рівне: РДГУ, 2006. – Вип. 7. – С. 198-204.
АНОТАЦІЯ
Десятничук І.О. „Празька весна” 1968 р.: становлення громадянського суспільства. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. Київський славістичний університет. – Київ, 2007.
У дисертації проаналізовано особливості становлення громадянського суспільства в Чехословаччині періоду „Празької весни”. З’ясовано передумови та фактори демократизації, вплив партійно-державних та громадських інститутів на суспільно-політичне життя держави. Охарактеризовано значення свободи слова та роботи засобів масової інформації у зростанні суспільної активності громадян. Обґрунтовано вагоме місце в утвердженні громадянського суспільства соціальних рухів інтелігенції, робітників, студентів.
Аналізуються особливості утвердження та форми суспільної активності в Словаччині, активізація національних меншин та конфесій, прояви громадянського суспільства в умовах окупації держави військами країн Організації Варшавського Договору.
Ключові слова: „Празька весна”, Комуністична партія Чехословаччини, громадянське суспільство, недержавні організації, свобода слова, демократизація, федералізація.
SUMMARY
Desjatnychuk I.O. “Prague spring” 1968: the forming of civil society. – Manuscript.
Thesis for a candidate degree in History. Speciality 07.00.02 – World History. Kyiv Slavic University. – Kyiv, 2007.
The special features of the civil society forming in Czechoslovakia within the “Prague spring” period have been analyzed in the dissertation. The pre-conditions and factors of democratization, the party-state and social institutions influence upon the social-political life of the state have been found out in the research. We characterize the freedom of speech meaning and the work of the media with reference to the increasing of the social activity. The weighty place of the social movements of intelligentsia, workers and students in the confirmation of the civil society has been grounded too.
The peculiarities of democratization in Slovakia, the activation of national minorities and confessions, the civil society manifestation in the conditions of the state occupation by the army of the Organization of Warsaw Contract states have been analyzed in the research.
Key words: Prague spring, civil society, the Communistic Party of Czechoslovakia, non-state organizations, freedom of speech, democratization, federalization.
АННОТАЦИЯ
Десятничук И.А. „Пражская весна” 1968 г.: становление гражданского общества. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. Киевский славистический университет. – Киев, 2007.
В диссертации проанализированы основные подходы относительно определения и закономерностей функционирования гражданского общества, а также исследованы особенности его становления в Чехословакии периода „Пражской весны”. Определены предпосылки и факторы, благодаря которым демократизация затронула практически все стороны общественно-политической жизни страны.
Исходя из тесной взаимозависимости общества и государства, проанализирована роль Коммунистической партии Чехословакии в событиях 1967-1969 гг. Как определяющие позицию руководства КПЧ оценены факторы ослабления руководящей роли партии и необходимости консолидации общества вокруг партийной программы. В работе освещаются причины и обстоятельства перехода партийной верхушки от политики демократизации к сворачиванию реформ в межах политики консолидации.
В диссертации исследовано разворачивание общественной активности в регионах, что трактуется как неотъемлемая часть развития самоуправления. Отдельно проанализирована ситуация в Словакии, где общественное движение имело несколько иной характер, чем в целом по стране, и определялось задачей национальной самореализации.
В диссертации определено место отдельных общественных групп в процессе демократизации, особенности их активизации и способы защиты своих интересов. Констатированы различия в восприятии и уровне поддержки реформаторского курса представителями отдельных слоев населения.
Большое внимание в работе уделено особенностям формирования общественного мнения и деятельности средств массовой информации в условиях свободы слова. Проанализирована борьба журналистов за упразднение цензуры, их роль в распространении реформаторских настроений в обществе. Определены причины радикализации оценок и комментариев СМИ по мере претворения в жизнь компартией политики консолидации.
Освещается деятельность и структурная трансформация массовых общественно-политических организаций. Констатируется, что вхождение в поле политики стало для многих из них способом самосохранения. Отдельно рассмотрены программы и деятельность негосударственных организаций оппозиционного характера.
В диссертации исследованы тенденции