Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького

Данчук Михайло Дмитрович

УДК 159.9: 159.947:351.086:343.23.01

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ВИНИКНЕННЯ І ПОДОЛАННЯ КОРУПЦІЙНОГО ДЕЛІКТУ
ПРАВООХОРОНЦІВ

Спеціальність 19.00.09

„Психологія діяльності в особливих умовах”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Хмельницький – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національній академії Служби безпеки України.

Науковий керівник – кандидат психологічних наук ШИМКО Віталій Артурович, Служба безпеки України, Науковий координаційний центр „Інститут оперативної діяльності та державної безпеки”, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, доцент МАТЕЮК Олег Анатолійович, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, начальник ад’юнктури;

кандидат психологічних наук, доцент ЛЕФТЕРОВ Василь Олександрович, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ, науково-дослідний центр психотренінгових технологій, начальник центру.

Захист відбудеться “15” лютого 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .705.02 Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького за адресою: вул. Шевченка,46, Хмельницький, 29003, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (вул. Шевченка,46, Хмельницький, 29003).

Автореферат розіслано “10” січня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат педагогічних наук,

доцент В.М. Гладкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В житті будь-якого суспільства є місце для негативних соціально-психологічних явищ, одним з яких є корупція – найнебезпечніша проблема сучасності, розв’язання якої для багатьох країн є надзвичайно важливою справою. Це повною мірою стосується також України, де корупція набула ознак системного явища й уразила всі гілки влади. Корупція глибоко вкоренилась і в правоохоронних органах, що на державному рівні визнано загрозою національній безпеці України. У 2006 році кожен п’ятий протокол про корупційні діяння був складений стосовно правоохоронця. Протягом останніх років спостерігається небезпечна тенденція – протидія корупції послабилась на фоні зростання рівня корумпованості правоохоронних органів.

Поведінка, що не відповідає встановленим соціальним нормам завжди була предметом досліджень багатьох вчених-психологів. Значний внесок у цьому напрямку зробили А. Адлер, Ю. Антонян, А. Бандура, Є. Борейша, Г. Гребеньков, Е. Дюркгейм, О. Змановська, Н. Ківенко, Ю. Клейнберг, В. Коновалова, В. Кудрявцев, М. Кузнєцов, Ч. Ломброзо, К. Лоренц, А. Маслоу, В. Менделевич, В. Медведєв, Р. Мертон, Т. Парсон, О. Ратінов, К. Роджерс, Є. Самович, Б. Скіннер, Дж. Смелзер, П. Сорокін, А. Столяренко, В. Франкл, З. Фрейд, У. Шелдон та інші. Деякими зарубіжними та вітчизняними науковцями (К. Фрідріх, Дж. Най, Я. Гілінський, М. Мартиненко, Л. Багрій-Шахматов, М. Мельник) корупцію також визначено девіантною поведінкою. Однак, психологічна складова корупції залишилась недостатньо розробленою у теоретичному відношенні, а психологічні особливості виникнення та подолання корупційного делікту правоохоронців, як прояву девіантної поведінки, не досліджувались взагалі.

Викладені теоретичні, соціальні і практичні аргументи щодо значущості проблеми подолання корупції в правоохоронних органах зумовлюють актуальність наукового дослідження психологічних особливостей виникнення та подолання корупційного делікту правоохоронців.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, здійснені в межах дисертації, проводились відповідно п. 13.6 плану Науково-дослідної роботи Національної академії Служби безпеки України на 2003–2007 рр. (№ 20/96 від 06.02.2003 р.) та п. 7.8. Науково-дослідної роботи з оперативно-психологічних проблем „Навігатор” (технічне завдання № 25/118 від 02.02.2005 р.).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії Служби безпеки України (протокол № від 05.11.2003 р.), та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні АПН України (протокол № 2 від 22.05.2007 р.).

Об’єкт дослідження – ґенез та прояви корупційного делікту правоохоронців.

Предмет дослідження – психологічні особливості виникнення та подолання корупційного делікту правоохоронців.

Мета дослідження. Виявлення психологічних особливостей виникнення корупційного делікту правоохоронців та розробка практичних рекомендацій щодо його подолання.

Гіпотеза дослідження. Корупційний делікт правоохоронців має психологічну природу і його детермінація відбувається на двох рівнях: соціально-психологічному та індивідуально-психологічному. Шляхи подолання корупційного делікту визначаються особливостями зазначеної детермінації.

Відповідно до сформульованої мети та висунутої гіпотези визначено завдання дослідження:

1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз наявних психологічних підходів щодо вивчення корупційної поведінки.

2. Провести соціально-психологічний аналіз характеристик корупційного делікту в правоохоронному секторі.

3. Дослідити психологічні особливості суб’єктів корупційного делікту правоохоронців.

4. Розробити для суб’єктів протидії корупції в правоохоронному секторі практичні рекомендації щодо подолання корупційного делікту.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали принцип системного підходу в психології (Б. Ломов, С. Максименко, В. Шадріков, Г. Щедровицький та ін.); принцип єдності психіки та діяльності (Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн); положення: диспозиційної концепції (В. Ядов); ціннісно-нормативного підходу (Ю. Клейнберг, О. Ратінов).

Методи дослідження. Для розв’язання сформульованих у дослідженні завдань, перевірки гіпотези були застосовані такі методи: теоретичні: аналіз наукової літератури та нормативно-правових актів, що стосуються боротьби з корупцією; узагальнення отриманої інформації; системний аналіз та інтерпретація отриманих даних; класифікація; емпіричні: метод експертних оцінок, спостереження (вивчення соціально-психологічних особливостей корупційного делікту правоохоронців); контент-аналіз (типологізація проявів корупційного делікту правоохоронців); психодіагностичне тестування – методики: 16-факторний опитувальник Кеттелла (форма „В”), опитувальник ММРІ, тест Леонгарда-Шмішека (вивчення індивідуально-психологічних особливостей корупціонерів-правоохоронців); математико-статистичної обробки даних (критерії біноміальний та Пірсона – обробка показників психодіагностичних профілів та квантифікованих висновків контент-аналізу), критерій Фішера і метод рангової кореляції Спірмена – визначення статистичної розбіжності між показниками „корупційної” та „контрольної” груп).

Дослідження проведено в три етапи. На першому етапі піддано аналізу соціальні характеристики корупційного делікту правоохоронців. Для цього було використано матеріали правоохоронних органів – суб’єктів боротьби з корупцією, отримані упродовж 2000–2006 рр. Аналізувались прояви адміністративного корупційного делікту скоєні посадовими особами прокуратури, військової прокуратури, органів судової влади, податкової адміністрації, митної служби, органів внутрішніх справ, прикордонної служби та Служби безпеки України.

На другому етапі, з метою вивчення структури корупційного делікту правоохоронців, проаналізовано: оприлюднені упродовж 2002–2006 рр. матеріали щодо викритих Службою безпеки України корупціонерів-правоохоронців; матеріали засобів масової інформації; науково-теоретичних видань; інформаційні повідомлення 95 експертів (співробітники підрозділів внутрішньої безпеки Служби безпеки України), складені щодо виявлених упродовж 2003–2005 рр. проявів корупційного делікту.

На третьому етапі емпірично досліджено психологічні особливості корупційного делікту правоохоронців.

Дослідженням було охоплено 118 співробітників СБ України – суб’єктів корупційного делікту.

Наукова новизна одержаних результатів:

уперше досліджено психологічні особливості корупційного делікту правоохоронців; встановлено два рівня його детермінації – соціально-психологічний та індивідуально-психологічний; виявлено, що індивідуально-психологічні чинники є первинними і зумовлюють схильність до проявів корупційного делікту, а соціально-психологічні – визначають його формально-змістовні характеристики; з’ясовано, що є два види індивідуально-психологічних чинників – такі, що зумовлюють схильність до корупційного делікту взагалі (загальна детермінація) та такі, що зумовлюють схильність до проявів за конкретним типом (диференціальна детермінація);

уточнено соціально-психологічну типологізацію проявів корупційного делікту;

дістали подальшого розвитку психологічні погляди на корупційну поведінку правоохоронців та шляхи її подолання. Виділено два напрямки подолання корупційного делікту: психодіагностична ідентифікація на етапі відбору в правоохоронні органи осіб, схильних до корупційного делікту та їхнє відсторонення від проходження служби в підрозділах, що перебувають під значним впливом соціально-психологічних корупційних чинників; визначення та мінімізація впливу соціально-психологічних чинників.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що розроблені практичні рекомендації дають дієвий інструментарій суб’єктам протидії корупції в правоохоронному секторі щодо подолання корупційного делікту.

Наукові результати дисертаційного дослідження впроваджено в оперативно-службову діяльність Служби безпеки України (акт про впровадження НКЦ „Інститут оперативної діяльності та державної безпеки” Служби безпеки України від 18.05.2007 р.), учбовий процес Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету (акт про впровадження від 25.05.2007 р.), діяльність Експертно-психологічної служби Військово-медичного управління Служби безпеки України (акт про впровадження від 03.08.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. У статті „Щодо питання про індивідуально-психологічні особливості правоохоронців-корупціонерів”, що написана у співавторстві з В. Шимком, особистий внесок здобувача полягає у розкритті індивідуально-психологічних особливостей правоохоронців-корупціонерів. У статті „Щодо диференціально-психологічного дослідження закономірностей корупційного делікту правоохоронців та психологічні особливості його подолання”, що написана у співавторстві з Є. Потапчуком та В. Шимком, здобувачем розкрито кореляції між індивідуально-психологічними особливостями правоохоронців-корупціонерів та конкретними типами корупційного делікту.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи доповідались та обговорювались на Міжнародній науково-практичній конференції „Психологічні тренінгові технології у правоохоронній діяльності: науково-методичні та організаційно-практичні проблеми впровадження і використання, перспективи розвитку” (Донецьк, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції „Психологічні аспекти національної безпеки” (Львів, 2007) та на Міжвузівській науково-практичній конференції „Психологія діяльності в особливих умовах” (Харків, 2006).

Результати дослідження обговорювались на засіданнях спеціальної кафедри оперативної психології Національної академії Служби безпеки України упродовж 2004–2007 рр.

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи викладені в 5 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України як фахові у галузі психології.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, 12 додатків. Загальний обсяг дисертації складає 159 сторінок і містить 57 рисунків, 19 таблиць. Список використаних літературних джерел налічує 191 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи. Наведено дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У першому розділі – „Корупційний делікт як науково-психологічна проблема” – розкрито сутність феномену корупційної поведінки. Корупцію, як деструктивне соціально-психологічне явище проаналізовано з позицій соціологічного та психологічного підходів щодо пояснення девіантної поведінки (Л. Багрій-Шахматов, Я. Гілінський, М. Мартиненко, М. Мельник, К. Фрідріх, Дж. Най).

Так, згідно соціологічного підходу етіологія девіантної поведінки, як соціального явища, пов’язана з: кризою суспільних цінностей та механізмів моральної регуляції; анемією суспільства, тобто станом, в якому цінності та норми, або перестають бути орієнтиром необхідної поведінки, або ж втрачають свою значимість; орієнтацією на норми асоціальної субкультури; соціальною стигматизацією; об’єктивними і суб’єктивними суперечностями суспільного розвитку, які порушують взаємодію особистості із соціальним середовищем; несумісністю між собою вимог суспільства та особистості (Г. Беккер, Е. Дюркгейм, Р. Клауорд, Р. Мертон, Л. Оулін, Р. Таненбаум). Отже, соціологічний підхід доцільно застосовувати для дослідження зовнішніх чинників корупційної поведінки.

Психологічний підхід щодо дослідження девіантної поведінки представлений різними концепціями, серед яких найбільш поширеними є: соціально-когнітивна; біхевіористична; соціокультурної динаміки, соціальної мобільності та соціальної стратифікації; екзістенціонально-гуманістична; психодинамічна; диспозиційна; ціннісно-нормативна.

Згідно соціально-когнітивної теорії (А. Бандура, О. Змановська), девіантна поведінка є результатом складної взаємодії зовнішніх подій і внутрішньоособистісних детермінант: спадкоємних особливостей, набутих умінь, рефлексивного мислення й самоініціативи. Біхевіористична теорія (Б. Скіннер, Дж. Уотсон) девіантну поведінку пояснює пристосуванням людини до середовища і процесом взаємодії з середовищем, опосередкованим внутрішньою активністю та індивідуальними особливостями. Теорія соціокультурної динаміки, соціальної мобільності та соціальної стратифікації (П. Сорокін) психологічними чинниками девіантної поведінки вважає невідповідність між розподілом загальних благ і особистісними якостями людини. Екзістенціально-гуманістична концепція (К. Роджерс, А. Маслоу, В. Франкл) походження девіантної поведінки пояснює блокуванням процесу самоактуалізації, тобто фрустацією базових потреб; індивідуальною фіксацією на потребах нижчого рівня; недорозвиненими вищими потребами та несприятливими соціальними умовами. Психодинамічні теорії (А. Адлер, З. Фрейд) – слабким супер-Его (основними його функціями виступають ідеал, самоспостереження та сумління), що не може подолати вимоги Ід (примітивні бажання, імпульси, ірраціональні спрямування, фантазії) шляхом морального впливу на Его та установка на досягнення переваги над іншими за рахунок, зокрема, багатства та влади.

В контексті диспозиційної поведінки (В. Ядов) корупційну поведінку правоохоронців пояснюють корупційні диспозиції (внутрішні детермінанти). Проведеним нами теоретичним аналізом з’ясовано, що корупційні диспозиції правоохоронців: є наслідком виховання та соціалізації, відображенням набутого досвіду; об’єктивно формуються соціальним середовищем, особливо соціальними нормами й цінностями суспільства; орієнтують правоохоронця у виборі видів та форм корупційної поведінки; мають селективний та детермінуючий вплив, вирішальним при цьому є цінність корупційних благ; структурно інтегровані та відносно інваріантні, зі зміною структурної інтеграції корупційні диспозиції змінюють імовірність проявів корупційного делікту правоохоронців, його інтенсивність та спрямованість; змінюються протягом періоду службової діяльності та життя правоохоронця.

Виділено три моделі корупційної поведінки правоохоронця: типологічна, ситуативна і системна. Типологічна модель корупційної поведінки правоохоронців визначається характером корупційного делікту (здирництво, хабарництво, зрада, розкрадання, лобіювання, сприяння злочинним угрупуванням). В основі ситуативної моделі корупційної поведінки лежить ситуативне вчинення корупційних дій. Корупційна поведінка в рамках системної моделі проявляється цілеспрямованим та постійним протиправним застосуванням службового становища і можливостей для задоволення особистісних потреб, в першу чергу матеріальних. Тип моделі корупційної поведінки детермінований корупційними диспозиціями.

На теоретичному рівні з’ясовано, що схильність до корупційної поведінки обумовлена індивідуальною корупційною спрямованістю правоохоронців. Вона віддзеркалюється характерологічними рисами: невміння розмежувати ідеальні та реальні цілі; не адекватна віку наївність та відвертість; егоцентризм; формалізоване відношення до виконання службових обов’язків та правил субординації; небажання й невміння прогнозувати можливість майбутніх негативних наслідків; надмірна образливість, схильність до різких коливань настрою; брак духовного розвитку; пріоритет матеріальних цінностей; потреба в задоволеннях; енергійність; прагнення до влади й грошей; схильність до ризику; агресивність; бездушність, байдужість; заздрісність; образливість, мстивість; амбіційність; користолюбство; відсутність самокритики; кар’єризм.

Теоретичним аналізом визначено шість типових форм корупційного делікту правоохоронців: корупційні злочини; корупційні діяння; порушення спеціальних обмежень; невиконання обов’язків по боротьбі з корупцією; порушення вимог фінансового контролю; порушення службової етики.

Корупційні делікти правоохоронців класифіковано за характером порушення норм, корисливості, механізмів отримання незаконних прибутків, зацікавленості, організації та шляхів вчинення (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація проявів корупційного делікту правоохоронців

Результати розгляду корупційного делікту як науково-психологічної проблеми дозволи дійти таких теоретичних висновків:

- корупційний делікт правоохоронців є проявом диспозиційної девіантної поведінки правоохоронців, що доцільно розглядати як негативне відхилення від задекларованих у суспільстві антикорупційних норм;

- корупційний делікт правоохоронців зумовлюється психологічними чинниками і його детермінація відбувається на двох рівнях: соціально-психологічному та індивідуально-психологічному.

У другому розділі – „Соціально-психологічний аналіз характеристик корупційного делікту в правоохоронному секторі” – досліджено соціально-психологічні чинники корупційного делікту правоохоронців.

Аналізом соціальних характеристик корупційного делікту правоохоронців виявлено, що корумпованість правоохоронних органів має тенденцію до зростання і негативно впливає на результативність боротьби з корупцією в цілому (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка викриття проявів

адміністративного корупційного делікту (2000–2006 рр.)

Майже половина проявів корупційного делікту пов’язана з незаконним одержанням правоохоронцями матеріальних благ.

Найбільш поширеними проявами корупційного делікту правоохоронців є: зловживання службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень; участь у механізмах незаконного обігу наркотичних речовин та прекурсорів; хабарництво; здирництво; підтримання правоохоронцями позаслужбових стосунків з членами організованих злочинних угрупувань; збір та передача службової інформації для використання злочинцями та комерсантами; створення умов щодо ухилення злочинців від покарань; участь у спільному вчиненні злочинів; прикриття неправомірної діяльності комерційних структур; причетність до різноманітних механізмів розкрадання й подальшого привласнення бюджетних та позабюджетних коштів.

Дослідження соціально-психологічних проявів корупційного делікту правоохоронців дозволило дійти висновку, що його основними способами є службові можливості пов’язані з: прийняттям чи неприйняттям рішень, правом розпоряджатись майном та коштами, доступом до службової інформації та статусом посади.

Домінуючою метою корупційної поведінки правоохоронців є отримання додаткових прибутків, головною формою яких власне є гроші.

Диспозиції, як внутрішні детермінанти корупційної поведінки є результатами взаємодії й відносин правоохоронця з навколишнім середовищем, наслідком прийняття „правил” корупційної поведінки, її „копіювання”. Диспозиції об’єктивно формуються соціальним середовищем та мікрогрупами, вони орієнтують правоохоронця у виборі видів та форм корупційної поведінки. Диспозиції мають селективний та детермінуючий вплив, вирішальним при цьому є значимість матеріальних цінностей, структурно інтегрованих та відносно інваріантних.

Вивчення механізмів виникнення корупційного делікту правоохоронців дає підстави виділити відповідні типи: вдячно-пасивні, статусні, маніпулятивні, бездіяльні (умисно-бездіяльні), корисливо-сприятливі, лобіювально-розкрадальні, комерційні, зрадницькі, злочинно-службові.

Нами з’ясовано, що корупційний делікт правоохоронців є наслідком впливу соціально-психологічних чинників двох рівнів – макрорівня (політичні, соціальні, правові, адміністративні, економічні, морально-ідеологічні фактори) та мікрорівня (можливості для корупційної діяльності, неефективність системи контролю службової діяльності, послаблення ролі керівника, негативна соціально-психологічна атмосфера в колективі). Чинники мікрорівня подані на рис. 3.

Проведений соціально-психологічний аналіз характеристик корупційного делікту в правоохоронному середовищі дозволив отримати підстави для наступних висновків. Соціально-психологічні чинники макро- та мікрорівня є визначальними при виборі способу вчинення корупційного делікту правоохоронця, а схильність до нього обумовлена індивідуально-психологічними чинниками.

У третьому розділі – „Диференціально-психологічне дослідження закономірностей корупційного делікту правоохоронців та психологічні особливості його подолання” – проведено контент-аналіз інформаційних повідомлень щодо виявлених упродовж 2003–2005 рр. та підтверджених проявів корупційного делікту співробітників СБ України (118 співробітників Служби безпеки України).

Рис. 3. Соціально-психологічні чинники

корупційного делікту правоохоронців на мікрорівні

Контент-аналітичне дослідження дало можливість визначити два основні типи правоохоронців-корупціонерів за характером проявів корупційного делікту – „ситуативні” та „системні”.

„Ситуативні” корупціонери – правоохоронці, які епізодично сприяли, з використанням службового становища та можливостей, задоволенню чужих інтересів (начальства, колег родичів, знайомих) чи отримали незаконні доходи в результаті певної неправомірної дії.

„Системні” корупціонери – правоохоронці, які цілеспрямовано використовували свої службові повноваження та можливості для особистого матеріального збагачення чи задоволення інших власних потреб.

„Системних” корупціонерів поділено на підтипи: „зрадники” – розголосили за матеріальні чи інші вигоди службову інформацію представникам іноземних спецслужб чи організацій або комерційним та банківським структурам; „хабарники” – вимагали чи отримали хабарі; „розкрадачі” – розкрадали довірене їм державне майно чи майно, передане на відповідальне зберігання; „лобісти” – лобіювали з корисливою метою інтереси комерційних структур; „бізнесмени” – займались безпосередньо чи через підставних осіб комерційною діяльністю; „бандити” – сприяли діяльності організованих злочинних груп, контрабандистів, організаторів каналів нелегальної міграції та незаконного збуту й виготовлення наркотиків.

За результатами вивчення матеріалів професійно-психологічного відбору перелічених вище категорій правоохоронців із загальної вибірки виділено за спільною ознакою (використання в психодіагностичному дослідженні 16-факторного тесту Кеттелла (форма „В”), ММРІ та опитувальника Леонгарда-Шмішека) 38 суб’єктів „корупційної” групи. Показники за психодіагностичними профілями (Q-дані) та квантифіковані висновки контент-аналізу (L-дані) піддано математико-статистичній обробці із застосуванням біноміального критерію (m) та критерію Пірсона (?2).

В результаті виявлено наступні статистично значимі кореляційні зв’язки: „Домінантність” – „хабарник” (?<0,01) та „лобіст” (?<0,01); „Пармія” – „хабарник” (?<0,05) та „ситуативний” (?<0,05); „Харрія” – „бізнесмен” (?<0,05); „Алаксія” – „бандит” (?<0,01); „Праксернія” – „розкрадач” (?<0,01).

За принципом аналогічним „корупційній” групі було сформовано „контрольну” групу із 60-ти правоохоронців того ж підрозділу СБ України. Це дало змогу провести порівняльний аналіз відповідних показників (рис. 4–6).

Рис. 4. Порівняння середньостатистичних показників профілів

опитувальника Кеттелла в корупційній та контрольній групах

Рис. 5. Порівняння середньостатистичних показників профілів тесту ММРІ

у корупційній та контрольній групах

Рис. 6. Порівняння середньостатистичних показників профілів методики

Леонгарда-Шмішека в корупційній та контрольній групах

Для визначення статистичної достовірності в розбіжностях між показниками „корупційної” та „контрольної” групи застосовано критерій Фішера (?*). Виявлено, що:

- розбіжності наступних показників профілів Кеттелла знаходяться у зоні невизначеності (?>0,05): „афектотимія”, „домінантність”, „експресивність” „радикалізм”;

- показники профілів ММРІ корупційної та контрольної груп між собою статистично-значимо не відрізняються;

- існують статистично-значимі розбіжності (?<0,01) показників профілів методики Леонгарда-Шмішека – „гіпертимність”, „ригідність”, „емотивність”, „педантизм”, „циклотомічність”, „демонстративність”, „збудливість”, „дистимічність” та „екзальтація”.

З тією ж метою використовувався метод рангової кореляції Спірмена. Виявлено, що статистично-значимо показники двох груп відрізняються за Кеттелом (?<0,01), Леонгардом-Шмішеком (?<0,01) та достовірно співпадають за ММРІ (?<0,01). Вказане дозволило зробити важливий висновок щодо низької валідності тесту ММРІ у зв’язку із психологічною діагностикою „корупційних рис”.

Узагальнення результатів математико-статистичної обробки дало підстави для висновку щодо наявності значущих розбіжностей між індивідуально-психологічними особливостями правоохоронців-корупціонерів та правоохоронців з контрольної групи.

Виявлено, що загальну схильність до корупційного делікту проявляють правоохоронці з акцентовано вираженими гіпертимними, демонстративними, ригідними та дистимічними рисами характеру (рис. 7).

Рис. 7. Обумовленість загальної схильності

до корупційного делікту правоохоронців

Встановлено зв’язки між індивідуально-психологічними особливостями правоохоронців-корупціонерів та конкретними типами корупційного делікту.

Так, корупціонери, для яких характерна „домінантність” (домінування, владолюбство, непоступливість, самовпевненість, напористість, агресивність, впертість) зазвичай займались хабарництвом та лобізмом.

Хабарництву також віддали перевагу правоохоронці-корупціонери, яким притаманна „пармія” (сміливість, підприємливість, соціальна сміливість, товстошкірість, авантюризм, схильність до ризику, комунікабельність, активність, підвищений інтерес до осіб іншої статі, імпульсивність, розкутість, емоційність, артистичність, безтурботність, не усвідомлення можливої небезпеки).

Корупціонери, які підтримували позаслужбові зв’язки з організованими злочинними угрупуваннями та сприяли їм мали характерною таку індивідуально-психологічну особливість, як „алаксія” (довірливість, внутрішня розслабленість, відчуття власної незначущості, терпимість).

„Праксернія” (практичність, приземленість, невиразна уява, захоплення власними інтересами, уникнення ускладнень, певна обмеженість) властива правоохоронцям-корупціонерам, які розкрадали державне майно, чи майно передане їм на відповідальне зберігання.

Подане дослідження дало змогу верифікувати наше припущення щодо індивідуально-психологічної детермінації корупційного делікту правоохоронців.

З урахуванням виявлених особливостей виникнення корупційного делікту правоохоронців нами розроблено рекомендації щодо наступних напрямків його подолання:

- психодіагностичне виявлення на етапі відбору в правоохоронні органи осіб, схильних до корупційного делікту (акцентованих за гіпертимністю, демонстративністю, дистимічністю і екзальтацією);

- відведення цих кандидатів від проходження служби в підрозділах, що перебувають під значним впливом соціально-психологічних корупційних чинників мікрорівня; виявлення та мінімізація впливу соціально-психологічних чинників мікрорівня.

ВИСНОВКИ

1. Знайшла підтвердження основна гіпотеза про те, що корупційний делікт правоохоронців має психологічну природу. Детермінація корупційного делікту відбувається на двох рівнях: соціально-психологічному та індивідуально-психологічному.

2. Психологічні детермінанти корупційного делікту правоохоронців є ієрархізованими. Індивідуально-психологічні чинники є первинними та такими, що зумовлюють схильність до проявів корупційного делікту. Соціально-психологічні чинники визначають формально-змістовні характеристики корупційного делікту.

3. Соціально-психологічні чинники, що впливають на виникнення корупційного делікту правоохоронців детерміновані на макро- і мікрорівнях. Чинники макрорівня обумовлені факторами: політичними, економічними, соціальними, правовими, адміністративними та морально-ідеологічними. Чинниками мікрорівня є: можливості для корупційної діяльності, що визначають характер корупційного делікту правоохоронців; неефективність системи контролю службової діяльності; послаблення ролі керівника; негативна соціально-психологічна атмосфера в колективі. Соціально-психологічні чинники є визначальними при виборі способу вчинення корупційного делікту.

4. Індивідуально-психологічна детермінація корупційного делікту відбувається на загальному та диференціальному рівнях. Визначено два типи індивідуально-психологічних чинників: такі, що зумовлюють загальну схильність до корупційного делікту (загальна детермінація); такі, що зумовлюють схильність до проявів корупційного делікту за конкретним типом (диференціальна детермінація).

5. Загальну схильність до корупційного делікту виявляють правоохоронці з акцентовано-вираженими гіпертимними, демонстративними, ригідними та дистимічними рисами характеру.

6. Диференціальний рівень передбачає наступні зв’язки між індивідуально-психологічними особливостями правоохоронців та типами корупційного делікту: „домінантність” – хабарництво, лобізм; „пармія” – хабарництво; „харрія” – бізнес; „алаксія” – зв’язки та сприяння діяльності організованих злочинних угрупувань; „праксернія” – розкрадання.

7. З урахуванням виявлених особливостей виникнення корупційного делікту правоохоронців розроблено рекомендації за наступними напрямками його подолання: психодіагностичне виявлення, на етапі відбору в правоохоронні органи осіб, схильних до корупційного делікту (акцентованих за гіпертимністю, демонстративністю, дистимічністю і ригідністю) та відведення цих кандидатів від проходження служби в підрозділах, що перебувають під значним впливом соціально-психологічних корупційних чинників мікрорівня; виявлення та мінімізація впливу соціально-психологічних чинників мікрорівня.

Перспективними напрямками подальших досліджень з зазначеної проблеми є: дослідження індивідуально-психологічних особливостей осіб, що скоїли корупційні дії в інших правоохоронних органах; деталізація основних напрямків подолання корупційних проявів у правоохоронній сфері; виявлення особливостей нових психологічних чинників, що на мікрорівні детермінують (чи є передумовами) скоєння корупційних проявів у середовищі правоохоронців; дослідження вікового та гендерного аспекту у зазначеній сфері наукового пошуку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Данчук М.Д. Теоретичні підходи до вивчення проблеми девіантної поведінки // Збірник наукових праць № 31. Частина ІІ. – Хмельницький: Видавництво Національної академії ДПСУ, 2004. – С. 70–73.

2. Данчук М.Д. Соціально-психологічні чинники виникнення корупційного делікту // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту ім. Г. С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка  С. Д. Т. VI., вип. 4. – К., 2004. – С. 84–93.

3. Данчук М.Д.. Психологічна структура корупційного делікту // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С. Д. Т. VIІ., вип. . – К., 2005. – С. 33–40.

4. Данчук М.Д. Щодо психологічних особливостей корупційного делікту правоохоронців // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки: Зб. наукових праць – К., НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – С. 191–197.

5. Данчук М.Д., Потапчук Є.М., Шимко В.А. Щодо диференціально-психологічного дослідження закономірностей корупційного делікту правоохоронців та психологічні особливості його подолання // Збірник наукових праць № . Частина ІІ. – Хмельницький: Видавництво Національної академії ДПСУ, 2007. – С. 196–199.

6. Данчук М.Д. Психологічні характеристики механізмів корупційного делікту правоохоронця // Мат. міжнар. наук.- практ. конферен. (26-27 травня 2006 р.). – Донецьк: Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ, 2006. – С. 405–408.

7. Данчук М.Д., Шимко В.А. Щодо питання про індивідуально-психологічні особливості правоохоронців-корупціонерів // Збірник тез міжнар. наук.-практ. конферен.: 22-23 березня 2007 року. – Л., В-о ПП „Аврал”, 2007. – С. 75–78.

АННОТАЦІЇ

Данчук М.Д. Психологічні особливості виникнення і подолання корупційного делікту правоохоронців. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.09 – „Психологія діяльності в особливих умовах”. – Національна академія Прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. – Хмельницький, 2007.

Дисертацію присвячено вивченню психологічних особливостей корупційного делікту правоохоронців. Корупційний делікт правоохоронців обумовлений соціально- та індивідуально-психологічними чинниками.

Індивідуально-психологічні чинники є первинними та такими, що зумовлюють схильність до проявів корупційного делікту. Соціально-психологічні чинники є вторинними, вони визначають формально-змістовні характеристики корупційного делікту.

Загальну схильність до корупційного делікту виявляють правоохоронці з акцентовано-вираженими гіпертимними, демонстративними, ригідними та дистимічними рисами характеру.

Напрямками подолання корупційного делікту є: психодіагностичне виявлення на етапі відбору в правоохоронні органи осіб, схильних до корупційного делікту та відведення цих кандидатів від проходження служби в підрозділах, що перебувають під значним впливом соціально-психологічних корупційних чинників мікрорівня; виявлення та мінімізація впливу соціально-психологічних чинників мікрорівня.

Ключові слова: корупційний делікт правоохоронців, соціально-психологічні чинники, індивідуально-психологічні чинники, напрямки подолання корупційного делікту.

Данчук М.Д. Психологические особенности возникновения и преодоления коррупционного деликта сотрудников правоохранительных органов. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.09 – “Психология деятельности в особых условиях”. – Национальная академия Пограничной службы Украины имени Богдана Хмельницкого. – Хмельницкий, 2007.

Диссертация посвящена изучению психологических особенностей возникновения и преодоления коррупционного деликта сотрудников правоохранительных органов.

Результаты рассмотрения коррупционного деликта сотрудников правоохранительных органов, как научно-психологической проблемы, дали возможность сделать вывод о том, что коррупционный деликт является проявлением диспозиционного девиантного поведения, которое целесообразно рассматривать как отрицательное отклонение от задекларированных в обществе антикоррупционных норм. Коррупционный деликт сотрудников правоохранительных органов обусловлен психологическими факторами и его детерминация происходит на двух уровнях: социально-психологическом и индивидуально-психологическом.

Анализом социальных характеристик коррупционного деликта сотрудников правоохранительных органов выявлено, что коррумпированность правоохранительных органов имеет тенденцию возрастания и отрицательно влияет на результативность борьбы с коррупцией в целом. Почти половина проявлений коррупционного деликта связана с незаконным получением сотрудников правоохранительных органов материальных благ.

Наиболее распространенными проявлениями коррупционного деликта есть: злоупотребление служебным положением; превышение власти или служебных полномочий; участие в механизмах незаконного обращения наркотических веществ и прекурсоров; взяточничество; мздоимство; поддержание внеслужебных контактов с членами организованных преступных группировок; сбор и передача служебной информации для использования преступниками и коммерсантами; создание условий для уклонения преступников от наказаний; участие в совместном совершении преступлений; прикрытие неправомерной деятельности коммерческих структур; причастность к разнообразным механизмам разворовывания и дальнейшего присвоения бюджетных и внебюджетных средств.

Исследование социально-психологических проявлений коррупционного деликта сотрудников правоохранительных органов показало, что его основными способами являются служебные возможности, связанные с: принятием или непринятием решений, правом распоряжаться имуществом и средствами, доступом к служебной информации и статусом должности.

Выявлено, что коррупционный деликт сотрудников правоохранительных органов обусловлен воздействием социально-психологических факторов двух уровней – макроуровня (политические, социальные, правовые, административные, экономические, нравственно-идеологические факторы) и микроуровня (возможности для коррупционной деятельности, неэффективность системы контроля служебной деятельности, ослабление роли руководителя, отрицательная социально-психологическая атмосфера в коллективе).

Социально-психологический анализ характеристик коррупционного деликта в правоохранительной среде разрешил сделать следующие выводы. Социально-психологические факторы макро- та микроровня являются определяющими при выборе способа совершения коррупционного деликта сотрудника правоохранительных органов, а склонность к нему обусловлена индивидуально-психологическими факторами.

Результаты дифференциально-психологического исследования закономерностей коррупционного деликта сотрудника правоохранительных органов свидетельствуют о том, что индивидуально-психологическая детерминация коррупционного деликта имеет общий и дифференциальный уровни. Существуют индивидуально-психологические факторы, определяющие склонность к коррупционному поведению в целом и склонность к конкретным видам коррупционной деятельности в частности.

Общую склонность к коррупционному поведению демонстрируют сотрудники правоохранительных органов с акцентировано-выраженными гипертимными (энергичность, оптимизм, гиперкоммуникабельность, словоохотливость, легкомысленность, склонность к провоцированию конфликтов, нежелание соблюдать строгую дисциплину), демонстративными (легкость в установлении контактов, жажда лидерства, власти и похвал, артистичность, интриганство, эгоизм, лицемерие, хвастливость, самоуверенность, завышенный уровень притязаний, увиливание от работы); ригидными (эгоизм, злопамятство, болезненная обидчивость и подозрительность, легкоуязвимость, заносчивость, самонадеянность, честолюбие, ревнивость, увлечение сверхценными идеями) и дистимичными (склонность к конфликтам, пассивность, обидчивость, индивидуализм) чертами характера.

Дифференциальный уровень предусматривает следующие связи между индивидуально-психологическими особенностями сотрудников правоохранительных органов и типами коррупционеров: “Доминантность” (напористость, самоуверенность, агрессивность, упрямство, потребность в похвалах) – взяточники, лоббисты; “Пармия” (нездоровый авантюризм, предприимчивость, склонность к острым ощущениям и лживость) – взяточники; “Харрия” (низкая чувствительность, толстокожесть, суровость, реалистичность, практичность, несентиментальность, самоуверенность и черствость) – “бизнесмены”, то есть сотрудники, занимающиеся непосредственно либо через подставных лиц бизнесом; “Алаксия” (доверчивость, внутренняя расслабленность, ощущение собственного ничтожества, терпимость) – “бандиты”, то есть сотрудники, поддерживающие неслужебные связи с организованными преступными группами и содействующие им; “Праксерния” (практичность, приземленность, невыраженное воображение, личная заинтересованность, избежание необычного, определенная ограниченность) – “расхитители”.

Выделены следующие направления преодоления коррупционного деликта сотрудников правоохранительных органов:

а) психодиагностическое выявления на этапе отбора в правоохранительные органы лиц, склонных к коррупционному деликту (акцентуированных гипертимно, демонстративно, дистимично и ригидно) и отведение их от прохождения службы в подразделениях, подверженных значительному влиянию социально-психологического фактора микроуровня;

б) выявление и минимизация воздействия социально-психологического фактора микроуровня.

Ключевые слова: коррупционный деликт сотрудников правоохранительных органов, социально-психологические факторы, индивидуально-психологические факторы, направления преодоления коррупционного деликта.

Danchuk M.D. Psychological peculiarities of revealing and overcoming the corruption delict of the law-enforcement officers.– Manuscript.

Dissertation for Candidate degree in psychological sciences. Speciality 19.00.09 – „Рsychology of activity under Special Conditions”. – Тhe National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine, named after Bohdan Khmelnytsky. – Khmelnitsky City, 2007.

The dissertation is dedicated to studying the psychological peculiarities of revealing and overcoming the corruption delict of the law-enforcement officers. Corruption delict is caused by sociо-, individual psychological factors.

The individual-psychological factors are the primary and define the propensity to corruption behaviour. The socio-psychological factors are the secondary and define the type of corruption delict.

The general propensity to corruption delict is shown by the law-enforcement officers with accented hyperthemia, demonstrative, rigidity and dysthymiс traits of the character.

The directions of overcoming the corruption delict are the following: psycho-diagnostic revealings, at a selection stage in the law-enforcement structures of the persons inclined to corruption delict and their rejection from service in the division subject to considerable influence of the socio-psychological factor of microlevel; revealing and minimisation of influence of the socially-psychological factors of microlevel.

Key words: corruption delict of the law-enforcement officers, socio-psychological factors, individual and psychological factors, directions of overcoming the corruption delict.