АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА

Дорошенко Олександр Федорович

УДК 347.77/78

СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА ЯК ЗАСІБ ДОКАЗУВАННЯ ПРИ РОЗГЛЯДІ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ЩОДО ПОРУШЕННЯ ПРАВ

НА ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконана у Науково-дослідному інституті інтелектуальної власності Академії правових наук України (м. Київ)

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України СВЯТОЦЬКИЙ Олександр Дмитрович, Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Академії правових наук України, головний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, ФУРСА Світлана Ярославівна,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародного права

кандидат юридичних наук, доцент ГЕТМАНЦЕВ Олександр Валентинович, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, завідувач кафедри правосуддя

Провідна установа: Інститут держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України,

відділ проблем цивільного, трудового і підприємницького права (м.Київ)

Захист відбудеться “27” квітня 2007 року о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23–А

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23–А

Автореферат розіслано “27” березня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Безух О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах стрімкого розвитку науково-технічного прогресу в сучасному світі інтелектуальна діяльність людини в різних сферах матеріального та духовного набуває все більшого значення. Новітні досягнення в галузі науки, літератури, мистецтва, в розвитку наукомістких та високотехнологічних виробництв є результатами творчої діяльності людини, а відтак ? об’єктами права інтелектуальної власності.

Розвиток ринкової економіки в Україні істотно вплинув на динаміку правового регулювання відносин з використання об’єктів інтелектуальної власності. Внесення до Цивільного кодексу України книги ІV “Право інтелектуальної власності”, постійні зміни до чинних спеціальних законів, що регулюють відносини у цій галузі, свідчать про неухильну увагу законодавця до сфери інтелектуальної власності. На користь цього свідчать і дії органів державної влади протягом 2004 ? 2006 років, спрямовані на підвищення рівня охорони та захисту прав інтелектуальної власності з метою створення належних умов для вступу України до Світової організації торгівлі.

Аналіз поточної ситуації у сфері формування суспільних відносин, пов’язаних зі створенням та використанням об’єктів інтелектуальної власності, вказує на водночас позитивну та негативну динаміку, оскільки пожвавлення на ринку прав інтелектуальної власності спричиняє зростання кількості порушень зазначених прав. За останні десять років значною мірою збільшилася кількість судових спорів, які виникають у зв’язку з порушенням прав інтелектуальної власності.

Будь-яке судочинство, а тим більше цивільний процес, базується на доказуванні, що неодмінно позначається на остаточному результаті – рішенні суду. У свою чергу, при здійсненні захисту прав і законних інтересів власників прав на об’єкти інтелектуальної власності у судовому порядку досить часто в якості одного з доказів по справі використовують висновки судових експертів. Відповідно, інтеграція спеціальних знань в юридичну практику набуває все більшого поширення, а судова експертиза як основна форма використання спеціальних знань у цивільному процесі в умовах правової дійсності, що змінюється, прийняття нових Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України, вимагає поглибленого теоретичного дослідження. Тим більше, що у правозастосовчій практиці постійно виникають питання щодо доцільності або обов’язковості призначення судової експертизи при розгляді цивільно-правових спорів з порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності, щодо врахування висновків судової експертизи при ухваленні судових рішень.

Виходячи з вищевикладеного, дослідження, присвячене розгляду питань цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності, а саме – судовій експертизі як одному із засобів доказування, підіймає важливу теоретичну та практичну проблематику. Це набуває ще більшого значення у зв’язку з тим, що процесуальна форма здійснення судово-експертної діяльності, яка базується на закріплених у нормах цивільного процесуального права принципах, повинна всебічно гарантувати забезпечення законності і обґрунтованості у застосуванні судом норм права і його реалізації учасниками процесу.

Складність та багатоаспектність діяльності у сфері судового доказування призвела до розуміння її в літературі як комплексного явища, що поєднує не лише юридичний, а й філософський, інформаційний, логічний, психологічний та інші аспекти.

Проблеми доказування неодноразово підіймалися у теоретичних розробках науковців різних періодів, переважно у рамках науки цивільного та кримінального процесу. Так, серед досліджень представників науки цивільного та цивільного процесуального права слід згадати праці вітчизняних та російських вчених С. Ф. Афанасьєва, О. В. Бауліна, А. Т. Боннера, М. А. Гурвича, А. Г. Давтян, О. Г. Дрижчаної, І. М. Зайцева, Л. М. Звягінцевої, А. Ф. Клейнмана, А. Г. Коваленка, В. В. Комарова, В. М. Кравчука, К. С. Курилєва, М. О. Плюхіної, О. А. Підопригори, Л. К. Радзієвської, І. В. Решетнікової, Т. В.Сахнової, В. І. Тертишнікова, М. К. Треушнікова, П. Я. Трубнікова, М. Х. Хутиза, С. Я. Фурси, Т. В. Цюри, Ю. С. Червоного, Д. М. Чечота, М. Й. Штефана, К. С. Юдельсона, В. В. Яркова та інших. Досліджувалися теоретичні положення у сфері регулювання цивільних процесуальних відносин і у працях відомих учених дореволюційного періоду, зокрема: Є. В. Васьковського, І. Є. Енгельмана, А. Х. Гольмстена, Ю. С. Гамбарова, К. І. Малишева.

Що стосується дослідження висновку експерта як доказу у цивільному процесі, то йому приділялося значно менше уваги. Важливе місце серед незначної кількості праць (порівняно з кримінально-процесуальними дослідженнями), присвячених питанням проведення та визначення ролі судової експертизи у цивільному судочинстві, займають роботи Т. В. Аверьянової, С. С. Бичкової, А. Г. Давтян, Ю. М. Жукова, Г. О. Жиліна, О. Р. Россинської, Т. В. Сахнової та інших.

Щодо визначення висновку експерта, його ролі і значення як доказу по цивільно-правових спорах, що виникають із порушення прав інтелектуальної власності (як окремої категорії справ), то на сьогодні в Україні не сформовані базові наукові підходи, відсутні обґрунтовані методики експертного дослідження, не вирішені інші проблеми теоретичного та практичного характеру, що мають суттєве значення для формування доказової бази по цивільній справі. З цього напряму можна виокремити лише дослідження О. С. Кравченко, у якому зачіпалися, переважно, питання захисту об’єктів права промислової власності.

З метою якісного і всебічного розкриття теми у дисертації використовуються праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, безпосередньо присвячені питанням інтелектуальної власності, зокрема: В. С. Дроб’язка, В. О. Дозорцева, М. Грабрюнер, С. І. Карпухіна, Ю. М. Капіци, Г. В. Прохорова-Лукіна, С. І. Сергєєва, П. Хейворда, М. Фіша та багатьох інших.

Нормативною базою дисертації є національне законодавство, що регулює питання та процедури доказової діяльності у цивільному процесі, визначає правові засади залучення експертних висновків в якості доказів, а також законодавство окремих країн Європейського Союзу, США, Російської Федерації. Емпіричну основу дослідження склала судова практика та судово-експертна діяльність з дослідження об’єктів інтелектуальної власності, здійснювана з 2002 р. як безпосередньо дисертантом, так і атестованими судовими експертами НДІ інтелектуальної власності АПрН України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з організаційними й нормотворчими заходами, що здійснюються в Україні з метою гармонізації й адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, реформування правової системи держави та поступового приведення її у відповідність з міжнародними та європейськими стандартами, у тому числі у сфері інтелектуальної власності, та забезпечення прав і законних інтересів людини і громадянина.

Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України. Обраний напрям дослідження є складовою частиною цільових комплексних програм: “Правові відносини у сфері інтелектуальної власності, галузеві аспекти” (номер державної реєстрації РК № 0102U002566), яка розроблялася в інституті у період з 1 січня 2002 р. по 31 грудня 2006 р., та “Концептуальні засади правового забезпечення сфери інтелектуальної власності в Україні в контексті європейської інтеграції” (номер державної реєстрації РК № 0105U007218), яка почала розроблятися в інституті з 1 січня 2006 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення основних процесуальних засад, принципів і методів організації судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності, встановлення місця і значення висновку судового експерта серед інших доказів у цивільних справах щодо порушення прав інтелектуальної власності, а також надання рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та правозастосовчої діяльності у цій сфері.

Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації зосереджена на вирішенні таких завдань:

- досліджено правові засади доказування як діяльності із встановлення обставин, що виникають у зв’язку з порушенням прав інтелектуальної власності;

- проаналізовано значення доказів у цивільних спорах з порушення прав інтелектуальної власності;

- проаналізовано норми міжнародного та європейського права, а також правозастосовчий досвід окремих зарубіжних країн щодо визначення підходів до доказів як процесуальних засобів встановлення обставин, що виникають з правовідносин інтелектуальної власності;

- визначено місце висновку судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності серед інших доказів у цивільно-правових спорах;

- досліджено значення спеціальних знань для вирішення цивільно-правових спорів з порушення прав інтелектуальної власності;

- встановлено правові засади та процесуальні особливості призначення експертизи для дослідження об’єктів інтелектуальної власності з метою надання доказів по цивільно-правових спорах;

- досліджено процесуальні права та обов’язки експерта, принципи його діяльності;

- досліджено форму та зміст висновку експерта при здійсненні судово-експертного дослідження об’єктів інтелектуальної власності;

- проаналізовано теоретичні підходи та правові засади дослідження і оцінки судом висновків експерта у справах з порушення прав інтелектуальної власності;

- сформульовано наукові висновки та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері судово-експертної діяльності стосовно об’єктів інтелектуальної власності та приведення його у відповідність до основних міжнародних стандартів і вимог.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у процесі судово-експертної діяльності у зв’язку з дослідженням об’єктів інтелектуальної власності з метою надання доказів по цивільно-правових спорах з порушення прав інтелектуальної власності.

Предметом дослідження є норми вітчизняного та іноземного законодавства, теоретичні та методологічні джерела, що містять засади правового регулювання судово-експертної діяльності з дослідження об’єктів інтелектуальної власності, судова практика розгляду цивільних справ щодо порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Методи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої у роботі мети, завдань дослідження, його об’єкта та предмету. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали такі наукові методи: спеціально-юридичний (формально-догматичний), логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, метод системно-структурного аналізу. Ґрунтуючись на гносеологічному підході, автором досліджено теоретичні засади цивільно-процесуального інституту доказів та доказування.

За допомогою спеціально-юридичного методу досліджувалися зміст та сутність правовідносин у сфері судово-експертної діяльності об’єктів інтелектуальної власності, визначалося місце висновку судового експерта як одного із засобів доказування по цивільно-правових справах, пов’язаних з порушенням прав інтелектуальної власності. Логічний метод дослідження обумовив послідовність викладення висловлених міркувань, понять та висновків.

Єдність логічного та історико-правового методів сприяла виявленню історичних закономірностей розвитку правового регулювання у сфері доказової діяльності у цивільному судочинстві, змін у підходах до розуміння місця і значення експертного висновку як одного з доказів. Застосування порівняльного методу надало можливість з’ясувати сутність судово-експертної діяльності при дослідженні об’єктів інтелектуальної власності в Україні у порівнянні її із зарубіжними аналогами, визначити правову природу висновку експерта та місце експерта у доказовій діяльності у цивільно-правових спорах.

Завдяки методу системно-структурного аналізу досліджено особливості відносин, що виникають у зв’язку з призначенням, проведенням експертизи, підготовкою висновку експерта та його оцінкою судом як одного із засобів доказування у цивільно-процесуальному провадженні при розгляді спорів, пов’язаних з порушенням прав інтелектуальної власності. За допомогою аналізу і синтезу доказів та доказування, правових засад судово-експертної діяльності було виявлено характерні ознаки в організації та проведенні останньої, визначено підходи та надано рекомендації щодо проведення досліджень об’єктів інтелектуальної власності, які потребують використання спеціальних знань, використання отриманих результатів у цивільному провадженні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація стала першим комплексним монографічним дослідженням в умовах дії нового Цивільного процесуального кодексу України, в якому визначено теоретичні та практичні засади судово-експертної діяльності у зв’язку з дослідженням об’єктів інтелектуальної власності, встановлено місце і значення висновку експерта як доказу у процесі розгляду цивільних справ щодо порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:

Уперше:

- обґрунтовано, що однією з особливостей розгляду цивільних спорів з порушення прав інтелектуальної власності (як окремої категорії справ) є необхідність залучення до розгляду у більшості випадків особи, що володіє спеціальними знаннями, з метою всебічного дослідження предмету спору, та залучення висновку експерта як одного з доказів у справі;

- доведено, що в Україні у цивільному провадженні з розгляду спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності найбільш розповсюдженою формою з’ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань, якими суд не володіє, є експертиза;

- з метою підвищення ефективності судової практики з призначення судової експертизи по цивільних спорах з порушення прав інтелектуальної власності обґрунтовано необхідність визначення поняття “спеціальні знання у сфері інтелектуальної власності” як процесуального терміна на рівні рекомендацій судових органів про призначення судових експертиз. Сформульоване наступне авторське визначення: “спеціальні знання у сфері інтелектуальної власності – це професійні знання, отримані в результаті фахового навчання у сфері інтелектуальної власності, а також навички та досвід, набуті обізнаною особою у процесі практичної діяльності у цій галузі знань”;

- доведено, що в Україні на відміну від підходів, закріплених у законодавстві ряду країн англосаксонської та континентальної систем права, висновок експерта з питань інтелектуальної власності визначається як один із доказів у цивільному процесі та не має привілейованого значення порівняно з іншими доказами при прийнятті судових рішень;

- запропоновано категоріальне визначення судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності як дослідження наданих компетентними органами документів та матеріалів, що стосуються об’єктів інтелектуальної власності, яке проводиться судовим експертом з використанням спеціальних знань з метою встановлення фактичних даних, які мають значення для справи, результати якого відображаються у висновку експерта, що виступає самостійним видом доказу у цивільно-правових спорах щодо порушення прав інтелектуальної власності;

- визначено, що висновок експерта при дослідженні об’єктів інтелектуальної власності є відображенням його дослідницької (науково-дослідницької) діяльності по виявленню, класифікації, роз’ясненню ознак та властивостей об’єктів експертизи, на підставі якої формулюється думка експерта;

- доведено, що предметом експертизи об’єктів інтелектуальної власності у цивільно-правовому спорі є факти й обставини, що встановлюються на підставі дослідження даних про створення, набуття правової охорони і використання відповідних об’єктів інтелектуальної власності, що зафіксовані у матеріалах цивільної справи;

- на підставі аналізу вітчизняного та іноземного законодавства аргументується доцільність залучення до спеціальних досліджень об’єктів інтелектуальної власності фахівців за критеріями компетенції, компетентності, володіння спеціальними знаннями у цій сфері, незалежно від належності їх до спеціалізованих експертних установ.

Удосконалено:

- визначення основних ознак судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності, якими є наступні: а) метою призначення судової експертизи є отримання нових, наперед невідомих даних по справі, що перебуває у провадженні; б) результатом судової експертизи є встановлення фактичних даних по справі, що перебуває у провадженні; в) експертне дослідження об’єктів інтелектуальної власності проводиться спеціальним суб’єктом – судовим експертом, який є процесуальною фігурою відповідно до Закону України “Про судову експертизу”, має бути належним чином атестованим та несе кримінальну відповідальність, передбачену Кримінальним кодексом України; г) експертне дослідження оформлюють у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта, вимоги до складання якого викладені в чинному законодавстві; д) основою методичної бази судово-експертних досліджень об’єктів інтелектуальної власності є законодавчі акти, що регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності, а також міжнародна практика з цих питань.

- визначення на науково-теоретичному рівні напрямів розвитку інституту судової експертизи як основної форми використання спеціальних знань у цивільно-правових спорах щодо порушення прав інтелектуальної власності.

Дістали подальший розвиток:

- положення про зміст доказів та доказування як один із цивільно-процесуальних інститутів;

- положення про судово-експертну діяльність, пов’язану із залученням до цивільного процесу експерта, що володіє спеціальними знаннями з шуканого предмета обставин справи.

Запропоновано внести зміни до Інструкції Міністерства юстиції України про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, пов’язані із збільшенням строків проведення судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності, що пояснюється складністю досліджень, значним зростанням судових спорів з порушення прав інтелектуальної власності, а також незначною кількістю судових експертів, уповноважених відповідно до чинного законодавства України здійснювати судово-експертні дослідження об’єктів інтелектуальної власності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані:

- у подальших наукових дослідженнях проблем використання спеціальних знань у процесі доказування у цивільному судочинстві, а також цивільних і цивільно-процесуальних відносин в цілому;

- для розробки методологічних та методичних засад проведення судово-експертних досліджень об’єктів інтелектуальної власності;

- для подальшого вивчення правових проблем проведення судово-експертної діяльності з метою підготовки та надання висновків експертів для залучення їх в якості доказів по цивільно-правових спорах;

- для удосконалення правозастосовчої діяльності органів судової влади у процесі залучення спеціальних знань для вирішення спорів з питань інтелектуальної власності;

- уповноваженими органами державної влади у процесі реалізації методологічного забезпечення та контролю за діяльністю атестованих судових експертів;

- при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з цивільного процесуального права, судової експертизи, права інтелектуальної власності;

- у навчальному процесі під час викладання учбових дисциплін з процесуального права та права інтелектуальної власності.

Теоретичні положення та висновки, які становлять наукову новизну роботи, були представлені автором у конкретних пропозиціях та зауваженнях до проекту Методичних рекомендацій щодо проведення судової експертизи на винаходи та корисні моделі. Положення й висновки даного науково-теоретичного дослідження використовувалися автором у процесі його діяльності у Громадській колегії при Державному департаменті інтелектуальної власності МОН України та Центральній експертно-кваліфікаційній комісії Мін’юсту України, членом яких він є.

Теоретичні положення дисертації були використані автором у викладацькій діяльності при підготовці курсу лекцій з курсу “Основи судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності”, що читаються в Інституті інтелектуальної власності і права МОН України.

Крім того, дисертантом, який є атестованим судовим експертом з досліджень об’єктів інтелектуальної власності, з 2002 р. було особисто підготовлено 89 висновків судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності (у тому числі 27 – за цивільно-правовими спорами) та проведено 36 спеціальних досліджень об’єктів інтелектуальної власності (у тому числі 17 – за обставинами цивільних справ).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження бути викладені, схвалені та рекомендовані до захисту на засіданні відділів промислової власності та авторського права і суміжних прав Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України.

Основні результати роботи доповідалися автором на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях: “Проблеми права та правничої професії” (квітень 2004 р., м. Київ), “Интеллектуальная собственность – ключ к успеху в бизнесе” (травень 2004 р., м. Алушта), “Актуальні проблеми інтелектуальної власності” (вересень 2005 р, м. Алушта), “Захист прав інтелектуальної власності” (червень 2005 р., м. Алушта), “Практика проведення судових експертиз об’єктів інтелектуальної власності” (листопад 2005 р., м. Київ), “Проблеми захисту прав інтелектуальної власності” (травень 2006 р., м. Алушта).

Окремі положення дисертації обговорювалися на Форумі юридичної практики: “Захист прав на об’єкти промислової власності” (м. Київ, 17 ? 18.03.2004 р.), на ІУ Міжнародному Конгресі ТОКТ “Міжнародне інформаційне суспільство. Проблеми та перспективи” (м. Київ, 17 ? 21.05.2004 р.), на науково-практичних семінарах та семінарах-практикумах: “Правовий захист об’єктів авторського права і суміжних прав: практичні аспекти. Судова практика розгляду суперечок з об’єктами авторського права” (ДП УААСП, ДП “Інтелзахист” МІКЦ, м. Київ, 09.06.2004 р.); “Интеллектуальная собственность в судебной практике” (АРК, 15 ? 16.06.2004 р.); “Судовий захист прав власності та особливості розгляду таких справ у третейському суді” (УНТК МТП, м. Київ, 25 ? 26.11.2004 р.); “Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності” (м. Київ, Конча-Заспа, 27 ? 28.01.2005 р.); “Питання інтелектуальної власності” (м. Київ, 20 ? 21.04.2005 р.).

Із доповідями, присвяченими проблемам проведення судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності у цивільних та господарських спорах, автор неодноразово виступав на засіданнях Комітету права інтелектуальної власності і рекламного права Асоціації правників України. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися також на засіданнях Секції судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності Науково-консультативної та методичної ради з проблем судової експертизи Міністерства юстиції України.

Публікації. За темою дисертації автором одноосібно опубліковано 12 наукових статей, з яких 4 – у наукових фахових виданнях з юридичних наук, визначених ВАК України, а також тези до 4 науково-практичних конференцій і семінарів.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які поділено на сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (274 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 207 сторінок, з них основного тексту – 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, характеризуються об’єкт, предмет та методологічної основи дослідження, визначається мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, що виносяться на захист, розкривається теоретична та практична значимість одержаних результатів.

Розділ 1 “Докази та доказування як процесуальні засоби встановлення обставин, що виникають з правовідносин інтелектуальної власності” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Значення доказів як цивільно-процесуальної категорії при здійсненні захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку” розкривається суть та місце доказів у цивільному провадженні при розгляді справ даної категорії, аналізується їх правова природа та юридичні ознаки. Серед об’єктів цивільних прав, які визначаються ст. 177 Цивільного кодексу України і на які спрямовано суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок учасників цивільних правовідносин, є результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація тощо, все те, що визначається законодавством як “інтелектуальна власність”.

У дисертації здійснюється послідовна характеристика доказів (у цивільному процесі в цілому та щодо провадження у справах з порушення прав інтелектуальної власності зокрема), заснована на сукупній єдності змісту, процесуальної форми у встановленому процесуальному порядку одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми (доказової інформації і засобів доказування). З урахуванням предмета дисертаційного дослідження розкривається класифікація доказів.

Досліджуються положення міжнародних актів, що визначають заходи, процедури та засоби, необхідні для гарантування дотримання прав інтелектуальної власності, з метою визначення відповідності їх вимог (у тому числі щодо залучення висновків судової експертизи як одного з доказів по цивільній справі) положенням чинного законодавства України.

Робиться висновок, що цивільно-правовий захист створює систему активних заходів, які застосовуються суб’єктом цивільного права, компетентними державними чи іншими органами та спрямовані на усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов’язку по відновленню порушення права на порушника. Право на захист є похідним від основного суб’єктивного цивільного права, воно не може існувати без останнього. Такий підхід поширюється і на регулювання суспільних відносин у сфері права інтелектуальної власності.

Доводиться, що цивільно-правові спори з порушення прав інтелектуальної власності становлять окрему категорію справ, що обумовлюється застосуванням регулятивних норм, які входять до одного правового інституту цивільного права, а саме ? права інтелектуальної власності. Наявна специфіка суб’єктивного складу, об’єкта та змісту матеріально-правових відносин, що виникають у сфері інтелектуальної власності, впливають на застосування загальних норм цивільного процесуального права та дають підстави стверджувати про наявність процесуальних особливостей розгляду та вирішення даної категорії цивільних спорів. Підкреслюється, що виявлення та дослідження процесуальних особливостей розгляду та вирішення певної категорії цивільних справ має не лише теоретичне, а й велике практичне значення, оскільки дає можливість значною мірою позбавитися від помилок при застосуванні норм матеріального і процесуального права і тим самим сприяє підвищенню якості судочинства.

Підрозділ 1.2. “Поняття доказування у цивільному судочинстві при розгляді спорів з порушення прав інтелектуальної власності” присвячено аналізу доказової діяльності, що має як теоретичну, так і практичну значимість, оскільки питання про зміст поняття доказування є ключовим як при визначенні типу процесу, принципів процесу, характеристики процесуальної форми, так і у практичній діяльності при розгляді спорів, у тому числі цивільно-правових спорів з порушення прав інтелектуальної власності.

У підрозділі досліджуються фактори, що характеризують судовий пізнавальний процес, розкривається їх суть. Аналізується суть доказування, розкривається суб’єктивний склад учасників, що беруть участь у цьому процесі, дається їх характеристика. Автор підкреслює, що процесуальна форма доказування у суді являє собою детальну, законодавчо урегульовану доказову діяльність, що відрізняється універсальністю, імперативністю та підпорядкованістю принципам цивільного процесу.

Характеризуються окремі елементи доказування, що застосовуються у цивільному процесі, із наголосом на цивільному провадженні з порушення прав інтелектуальної власності. Наприклад, розглядаючи такий елемент доказування як твердження про факти, на підставі аналізу судової практики з розгляду цивільних справ про порушення прав інтелектуальної власності стверджується, що у більшості випадків суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про проведення експертизи і обґрунтовується такий порядок.

Аналізуючи процесуальний порядок дослідження доказів, що характеризується системністю процесуальної форми виконуваних процесуальних дій, акцентується увага на положеннях, пов’язаних з дослідженням висновку судової експертизи та викликом експерта до суду. Підкреслюється, що новацією процесуального законодавства стала норма про приведення головуючим експерта до присяги, текст якої останній повинен підписати. При цьому дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Послідовно здійснюється аналіз і щодо інших елементів доказової діяльності. Розкривається зміст предмета доказування у справах про порушення прав інтелектуальної власності, наводяться приклади предмета доказування у таких спорах.

Доводиться, що висновок судового експерта, як один із засобів доказування, створює юридичні підстави для встановлення судом фактичних обставин спірного правовідношення. Висновок експерта по спорах з порушення прав інтелектуальної власності є одним із засобів доказування, характерним для країн як з континентальною, так і з англосаксонською системами права. Водночас різні підходи, закріплені у законодавстві іноземних країн, у тому числі країн – членів ЄС, по-різному оцінюють висновок експерта як засіб доказування, зокрема – щодо доказового значення. Деякі європейські юрисдикції визначають статус експерта як помічника судді, відповідно – його висновок має привілейоване значення серед інших доказів по справі. В Україні висновок судового експерта розглядається Цивільним процесуальним кодексом як один із доказів і не має привілейованого значення порівняно з іншими доказами при прийнятті судових рішень.

Розділ 2 “Експертиза як засіб доказування у цивільному судочинстві у справах про порушення прав інтелектуальної власності” складається з п’яти підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Поняття експертизи як засобу доказування у справах про порушення прав інтелектуальної власності” присвячено аналізу правових засад призначення судової експертизи у цивільних справах про порушення прав інтелектуальної власності, визначення значення спеціальних знань у цьому процесі, визначення юридичної природи та класифікації судової експертизи як одного із засобів доказування у справах з порушення прав інтелектуальної власності. Досліджуються фактори, що обумовлюють сучасне розширення сфери використання судової експертизи у цивільних справах з правовідносин у сфері інтелектуальної власності.

Аналіз юридичної літератури дає змогу зробити висновок, що існує декілька видів процесуального використання спеціальних знань, основним з яких є судова експертиза. Її суть полягає в аналізі за завданням суду уповноваженою особою (експертом) наданих в його розпорядження матеріальних об’єктів експертизи (речових доказів), а також різноманітних документів з метою встановлення фактичних даних, що мають значення для правильності вирішення цивільної справи. Як свідчить судова практика, у категорії цивільних спорів щодо порушення права інтелектуальної власності залучення експерта як особи, що володіє спеціальними знаннями (які дозволяють дослідити в повному обсязі предмет спору), є важливим та часто необхідним кроком. Зазначений рід експертизи не має досі глибокого теоретичного підґрунтя, і вимагає надзвичайної уваги, враховуючи суттєве зростання кількості цивільно-правових спорів, пов’язаних із захистом порушених прав на об’єкти інтелектуальної власності. Оскільки доказова інформація, отримана у результаті здійснення судової експертизи, дає можливість швидко і обґрунтовано виносити судові рішення, актуальність та необхідність її проведення кваліфікованими фахівцями не підлягає сумніву.

Чинне законодавство не дає визначення поняття “спеціальні знання”. Виходячи з проведеного аналізу теоретичних джерел, а також емпіричного досвіду, автором пропонується визначення цього терміну. Зазначається, що вимоги цивільно-процесуальної форми передбачають формалізацію критеріїв та визначення форм використання спеціальних знань для досягнення певних юридичних цілей. Виходячи з цього, використання спеціальних знань поза процесуальними правилами не може мати жодних юридичних наслідків, оскільки будь-які суспільні відносини у процесі існують лише у правовій формі, що є загальновизнаним у доктрині цивільного процесуального права.

Експерт здійснює дослідження об’єктів інтелектуальної власності у ході проведення судової експертизи, у зв’язку з чим у дослідженні виокремлюються певні загальні та спеціальні ознаки та властивості, характерні для цього виду експертизи як одного із засобів доказування по цивільно-правових спорах, пов’язані з метою, змістом, результатом, порядком призначення та проведення експертизи тощо. Підкреслюється, що основою методичної бази судово-експертних досліджень об’єктів інтелектуальної власності є законодавчі акти, що регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності, а також міжнародна практика.

Системне дослідження інституту судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності дає можливість вирішити ряд завдань науково-практичного характеру, пов’язаних, у тому числі, зі створенням загальної моделі використання спеціальних знань у зазначеній сфері для вирішення юридичних завдань в умовах суспільно-правових змін. Інститут судової експертизи в цілому розглядається як інструмент для виявлення найбільш загальних тенденцій та закономірностей розвитку сучасного доказового права, цивільного процесуального права в цілому, оскільки являє собою той засіб доказування, що динамічно розвивається та змінюється. Має значення інститут судової експертизи і як один із засобів створення і реалізації системи гарантій конституційних прав і свобод громадян.

У підрозділі 2.2. “Правові засади призначення експертизи у цивільних справах про порушення прав інтелектуальної власності” підкреслюється, що інститут судової експертизи має свою внутрішню структуру, компонентами якої виступають порядок призначення та порядок проведення експертизи. При призначенні судової експертизи у цивільних справах про порушення прав інтелектуальної власності виникає ряд проблем, пов’язаних саме зі специфікою сфери творчої діяльності. Зокрема, це стосується ініціативи у призначенні експертизи та реалізації принципу змагальності. У даному контексті вибір судового експерта виступає як одна з умов отримання об’єктивного, достовірного і повного висновку.

Визначення предмета судової експертизи у загальному вигляді конкретизується через визначення предметів судових експертиз різних родів та видів. Відповідно, предметом експертизи об’єктів інтелектуальної власності є факти і обставини, що встановлюються на підставі закономірностей створення, набуття правової охорони і використання (обігу) відповідних об’єктів інтелектуальної власності, що зафіксовані у матеріалах цивільної справи. Аналізуються об’єкти судово-експертного дослідження об’єктів інтелектуальної власності.

Підкреслюється, що однією з головних проблем проведення судової експертизи є відсутність загальних підходів, принципів проведення судово-експертних досліджень ідентичних об’єктів. Оскільки судово-експертне дослідження за своєю гносеологічною суттю являє собою різновид процесу пізнання об’єктивної діяльності, що здійснюється шляхом застосування методів різних наук, наявність методик, за якими може досліджуватися той чи інший об’єкт експертизи, а також розробленої методології її проведення, є надзвичайно актуальними.

В експертизі об’єктів інтелектуальної власності проблемою є відсутність зазначених методик. При їх розробці слід пам’ятати, що методи (як і методики) експертного дослідження, що застосовуються експертами, повинні відповідати ряду вимог, найважливішими з яких є їх наукова обґрунтованість та експериментальна апробація. Розробка методу та методики визначається потребами експертної практики, пов’язується з появою нових засобів дослідження властивостей об’єктів. За умови розробки методик дослідження об’єктів інтелектуальної власності вони повинні пройти апробацію в установленому законодавством порядку.

Аналізуються етапи процедури призначення експертизи об’єктів інтелектуальної власності. Зауважується, що при розгляді спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності сторонам доцільно консультуватися з фахівцями цієї галузі щодо правильного формулювання питань, винесених на експертне дослідження. Як свідчить практика, некоректно сформульовані питання в майбутньому можуть служити не на користь сторони процесу, яка виступила ініціатором експертизи. У зв’язку з цим досліджується суть експертної ініціативи.

Визначається перелік матеріалів та інформації, що повинні бути надані для проведення експертизи з дослідження об’єктів інтелектуальної власності разом з ухвалою про її призначення. На базі проведеного аналізу пропонуються ознаки, що характеризують процесуальну форму судової експертизи таких об’єктів. Аналіз спеціальної літератури та судової практики дозволяє виділити ряд проблем у сфері призначення та проведення судової експертизи, які не вирішені до сьогоднішнього дня і викликають значні ускладнення в судовому процесі, пов’язані як з підготовкою матеріалів, формулюванням питань для судово-експертного дослідження, несвоєчасного задоволення клопотань експерта тощо.

У підрозділі 2.3. “Процесуальні права та обов’язки експерта. Принципи судово-експертної діяльності” підкреслюється, що самостійність такого виду доказів як висновок експерта пов’язана з особливостями процесуального положення його джерела. Судовий експерт є самостійним суб’єктом процесу, що має власний обсяг процесуальних прав та обов’язків, які відрізняють його від інших учасників процесу. Процесуальний закон не допускає змішування процесуальних функцій експерта з функціями свідка (на відміну від іноземної практики), інших суб’єктів. При цьому чинне законодавство дозволяє залучати в якості експерта особу, яка виступала раніше по цій же справі в якості спеціаліста.

Особа може виконувати функції судового експерта по справі за наявності двох умов: спеціальної – наявність необхідних для вирішення експертних завдань спеціальних знань та практичних навичок у науці, техніці та інших галузях; процесуальної – незацікавленості у вирішенні справи.

Процесуальний порядок призначення судового експерта по цивільній справі передбачає погодження його кандидатури з особами, зацікавленими у результатах судової експертизи. Крім того, процесуальний порядок призначення судового експерта передбачає перевірку його компетентності, ознайомлення його з правами і обов’язками, попередженням про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від надання висновку та за завідомо неправдивий висновок.

Експертна діяльність базується на певних принципах, закладених чинним законодавством, які визначають правову природу її проведення. У дисертації аналізуються вищезазначені принципи у контексті залучення їх до сфери судово-експертної діяльності щодо об’єктів інтелектуальної власності. У дисертації виділяються основні сторони та риси, які у своїй сукупності формують процесуальне положення експерта, що стосуються його прав та обов’язків, взаємовідносин експерта з судом, відповідальності експерта тощо.

Підрозділ 2.4. “Форма та зміст висновку експерта”. Аналізуючи висновок експерта у системі інших доказів, що є у цивільній справі, слід розуміти необхідність сприйняття цього доказу як єдності форми та змісту, що дає підстав для здійснення їх характеристики. Складним питанням щодо залучення висновку експерта як доказу є його, певною мірою, суб’єктивний характер. Цим висновок експерта відрізняється від інших доказів – наприклад, від показань свідків, коли свідок передає лише відомості, сприйняті власними органами почуття.

Розкривається суть такого аспекту як внутрішнє переконання експерта. Підкреслюється, що суб’єктивний характер таких даних може призвести до того, що по одному й тому ж питанню у різних фахівців можуть бути різні думки, що створює підстави для проведення повторної експертизи, яке доручається іншому експерту за встановленою процедурою. На користь вирішення спірних питань може слугувати і проведення комісійної експертизи, в якій кожний з експертів (як уже зазначалося вище) може викласти у висновку свою думку окремо.

Робиться висновок про те, що висновок експерта при дослідженні об’єктів інтелектуальної власності є відображенням його дослідницької (науково-дослідницької) діяльності по виявленню, класифікації, роз’ясненню ознак та властивостей об’єктів експертизи, на підставі якої формулюється думка експерта. Саме тому знання, викладені у висновку експерта, на відміну від багатьох інших доказів, мають більше гарантій достовірності, що ґрунтується на об’єктивних факторах. Знання цієї особливості дозволяє суду зрозуміти та оцінити цей доказ.

Оскільки однією з основ поділу доказів на види є певна структура та зміст кожного виду доказів, особливість структури та змісту висновку експерта, у тому числі – висновку дослідження об’єктів інтелектуальної власності, наглядно проявляється у наступних вимогах: у певній структурі, а також обсязі та характері відомостей, що мають значення для справи, тобто у змісті висновку експерта; у правильному складанні та оформленні цього виду