НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

ДЬОМІНА Оксана Сергіївна

УДК 340.1

ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ
СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ
СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник –

доктор політичних наук, професор

Бабкіна Ольга Володимирівна,

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри політичних наук.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Калюжний Ростислав Андрійович,

Київський національний університет внутрішніх справ,
начальник кафедри теорії держави і права;

кандидат юридичних наук, доцент

Шмоткін Олексій Вікторович,
Національна академія Служби безпеки України,
завідувач кафедри теорії та історії держави і права.

Захист відбудеться “ 21 ” грудня 2007 р. о 1700 на засіданні спеціа-лізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: 01601, м. Київ, вул. Трьох-святительська, 4.

Автореферат розісланий “ 20 ” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук Т.І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Складний, суперечливий процес трансформації всіх сторін суспільного життя в Україні викликає потребу в його теоретичній рефлексії, дослідженні соціально-політичних, державно-правових процесів. В умовах подальшого реформування українського суспільства, сучасного право- та державотворення особливого значення набувають пошук оптимальних науково обґрунтованих стратегій реформування, визначення критеріїв його ефективності; гуманізація права та держави, підвищення загального рівня правосвідомості та правової культури; забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Стан правової культури українського суспільства відображає складний процес модернізації в цивілізаційному розвитку країни. В сучасному правознавстві залишається відкритою проблема розвитку субкультур, зокрема молодіжної.

Саме тому вивчення процесів формування і функціонування правової культури студентства, її зв’язку з реформуванням суспільства має виняткове значення. Нагальною потребою сьогодення є розвиток системи правового впливу, яка б відповідала сучасним соціально-правовим, педагогічно-психологічним потребам суспільства і особи, спираючись на здобутки суспільствознавчих наук, у тому числі й правознавства.

Актуальність розробки теоретичних проблем формування і функціонування правової культури студентської молоді тісно пов’язана з широким комплек-сом постановочних завдань з розвитку демократичної, соціальної, правової держави. А це, в свою чергу, вимагає появи особи, яка має високу політичну і правову культуру. Недостатній рівень засвоєння демократичної правової культури є однією з причин відчуження частини молоді від суспільно-політичних та правових процесів в українському суспільстві.

Процес державотворення органічно пов’язаний з утвердженням нової системи духовних цінностей, серед яких найвищою є людина, її права, індивіду-альна свобода особи, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Своєрідним регулятором цивілізаційних стосунків у суспільстві та міжнародному спілкуванні є правова культура суспільства, соціальних груп і конкретної особи. Правова культура складається під впливом духовної культури особи, вона базується на ідеях гармонійності, цілісності сучасного світу, єдності природного, соціального і духовного середовища та культурно-історичних традицій суспільства.

Сучасний стан теорії і практики правової культури обумовлює напрям подальших досліджень даного соціального феномена як такого, що нерозривно пов’язаний з процесом демократичного гуманістичного реформування суспільства. Все це зумовило вибір теми, визначило мету та завдання дослідження.

Наукове опрацювання проблем формування правової культури проводиться вченими різних галузей знань. Теоретико-методологічні проблеми феномену правової культури розглядаються в працях вітчизняних та зарубіжних вчених С. Алексєєва, О. Аграновської, В. Баранова, Г. Балюк, А. Венгерова, В. Головченка, В. Гоймана, Н. Гранат, В. Казимирчука, В. Камінської, Д. Кері-мова, Н. Кейзерова, М. Козюбри, В. Кудрявцева, М. Матузова, О. Скакун, В. Нерсесянца, П. Рабіновича, А. Ратинова, В. Сальникова, О. Семітко, П. Фар-бера, О. Шапієвої та ін.

Різноманітні аспекти ролі і місця студентської молоді України в сучасних суспільних процесах досліджують вітчизняні науковці В. Андрущенко, В. Бабкін, М. Головатий, Є. Головаха, Н.Черниш, Р. Калюжний, В. Курило, М. Козюбра, В. Лісовський, В. Оксамитний, В. Ребкало та інші. Проблемі правового виховання та соціалізації студентської молоді, ролі юридичної педагогіки присвячені праці Л. Беляєвої, В. Бурлакова, Н. Гранат, В. Давидова, В. Кикотя, А. Рябова, А. Столяренка, Є. Татаринцевої. Ця ж проблема висвітлена у працях вітчизняних правознавців В. Андрейцева, С. Гусарєва, В. Лісового, В. Москаленко, В. Опришка, В. Павловського, О. Скакун, О. Ти-хо-мирова та ін. Зазначена проблема висвітлюється в збірниках доповідей на науково-практичних конференціях та досліджується в ряді дисертацій: В. Бурмістрова, О. Ганзенка, С. Легуші, О. Волошенюк, О. Менюка, Є. Федика та ін.

Водночас, незважаючи на широке коло наукових праць із зазначених та інших напрямів правовиховних процесів, багато з них потребують подальшого наукового дослідження, особливо в контексті трансформаційних процесів українського суспільства та реформування вищої школи України. Існує потреба в дослідженні проблеми правової духовності, сутності правової культури як компоненту духовної культури особистості студентства, системи її формування через правову соціалізацію, освіту, виховання, через психолого-педагогічні умови і технології. Зазначені чинники є вирішальними для формування у студентства особистісних цінностей, розуміння труднощів поєднання правової рівності, свободи і відповідальності, правомірної поведінки, реальної соціально-правової активності студентів, подолання в соціально-правовій практиці догматичного підходу до правових процесів, подальшого вдосконалення критеріїв і показників ефективності правового виховання, застосування здобутків педагогічної науки, зокрема юридичної педагогіки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з теоретичною розробкою планової тематики відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U001597).

Мета і завдання дисертації. Метою роботи є комплексне дослідження сутності, змісту, форм, функцій, структури правової культури студентської молоді в процесі модернізації українського суспільства, з’ясування чинників формування правових знань, цінностей, навичок правової поведінки, участі студентства в державотворчих процесах.

Для досягнення поставленої мети у дисертації визначені такі завдання:

дослідити теоретико-методологічні засади вивчення феномену правової культури студентської молоді;

окреслити сутнісні характеристики сучасної правової культури студентської молоді України;

визначити структуру й функції правової культури студентської молоді;

дослідити процес становлення правової культури в умовах переходу до демократичного громадянського суспільства;

проаналізувати соціально-педагогічні умови ефективності формування правової культури у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу;

дослідити теоретичну модель, механізми правової соціалізації сучасної студентської молоді з урахуванням людського виміру держави і права, демократії, гуманізму, верховенства права;

з’ясувати зміст, форми і основні напрями правовиховної роботи із студентами щодо подальшого формування та вдосконалення їх правової свідомості та культури;

визначити основні чинники, форми і методи формування правових знань, навичок, умінь, утвердження активної правової поведінки.

Об’єктом дослідження є феномен правової культури студентської молоді як специфічної соціальної спільноти і учасника суспільно-політичних та правових процесів.

Предметом дослідження є розкриття процесу формування та функціонування правової культури студентської молоді в умовах демократизації українського суспільства.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є комплекс дослідницьких принципів, методів, прийомів наукового пізнання, спрямованих на забезпечення об’єктивного та всебічного аналізу процесів і явищ суспільного розвитку, зв’язку з іншими компонентами соціокультурного та правового життя соціуму. Цей комплекс складається з філософсько-світоглядних методів і принципів (єдність соціально-правового та гносеологічного аналізу, детермінізм, об’єк-тивність, історизм, конкретність істини тощо); загальнонаукових методів: системний, структурно-функціональний, логіко-історичний, аналітико-синтетич-ний, порівняльний; спеціально-наукових методів: формально-юридичний, порівняльно-правовий, соціологічний тощо. Зокрема, системний метод дослідження дав можливість проаналізувати правову культуру студентської молоді як елемента правової системи суспільства; за допомогою логіко-історичного методу був досліджений процес трансформації правової культури в умовах сучасного державотворення в Україні; структурно-функціональний метод дозволив проаналізувати структуру, функції та види правової культури.

Концептуальний авторський підхід характеризується міждисциплінарністю, тобто базується на комплексному використанні спеціальних методів різних наук та інтеграції окремих результатів у рамках єдиної методології і, перш за все, напрацьованих останнім часом підходів у теорії і філософії права, соціології права, педагогіці, що спеціально вивчають соціокультурну та морально-правову матерію.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у виробленні пізнавальної концепції формування правової культури студентської молоді на основі теоретичного аналізу і систематизації наявного досвіду щодо ролі чинників правовиховного процесу.

Доведено, що головна методологічна цінність трактування сутності, змісту, структури, функцій, в контексті досліджуваної проблеми полягає в його орієнтованості на оцінки різних типів праворозуміння (природно-правове, історичне, нормативне, соціологічне, психологічне тощо).

Уточнено поняття, зміст, структуру правової культури студентської молоді, її компоненти (право, правова свідомість, правова діяльність тощо), її функціональний вимір. З’ясовано вплив антропологічного виміру права, як одного з компонентів соціального життя особи і чинника, що спрямовує її громадянську активність.

Запропоновано сучасну типологізацію правової культури студентів як складного та багаторівневого феномена, що поєднує різні типи правових субкультур. З’ясовано теоретико-методологічні засади дослідження правовиховного процесу, зміст і класифікацію його принципів та цілей як витоків, головних вимог, що лежать в його основі, відповідно до вимог соціально-економічного, політико-правового рівня розвитку суспільства.

На основі аналізу різноманітних концепцій правовиховного процесу дається оцінка співвідношення правового виховання, правової освіти та правової соціалізації. Реалізовано підхід щодо розуміння правової соціалізації як процесу передачі правових ідей, поглядів, уявлень та норм від одного покоління до іншого, а також процесу правового визрівання індивіда, формування його правового “Я”, розвитку власного погляду на правовий світ.

Визначено своєрідність правової соціалізації в контексті особистісно-орієнтованого підходу сучасного студентства, що полягає в гармонійному поєднанні керованих і некерованих чинників у процесі засвоєння правових знань, цінностей, навичок та умінь, зразків поведінки, досвіду прийдешніх поколінь.

Досліджено зміст, роль та місце феномену правової духовності у розвитку правової культури студента як якісної характеристики ідеального буття людини, як виразу духовного світу людини, безпосередньо пов’язаного із світоглядними надіями, устремліннями, ідеалами нації, народу, як інтегрального показника правової соціалізації особи, формування її моральних цінностей та життєвої позиції.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає у тому, що матеріали і висновки дисертації можуть слугувати подальшому поглибленню і розширенню дослідження теоретико-методологічних та концептуальних засад правової культури, процесів формування внутрішньої свободи і правової духовності студенства.

Матеріали дисертації можуть бути застосовані у науково-дослідницькій, освітньо-виховній роботі серед студентів українських вузів, використані при підготовці та викладанні навчальних курсів і спецкурсів соціально-правового спрямування для студентів і аспірантів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, на ряді науково-практичних конференцій, а саме: Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 5–6 листопада 2004 р.; тези опубліковано); Міжнародній науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Фран-ківської області, 24–29 січня 2005 р.; тези опубліковано); Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (Київ, 18 травня 2005 р.; тези опубліковано). Результати роботи реалізовано у 7 публікаціях, з них 3 – у виданнях, визнаних ВАК України фаховими в галузі правових наук.

Структура та обсяг роботи. Мета і завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст визначили структуру дисертації, що складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (258 найменувань). Загальний обсяг роботи – 217 стор., з них список використаних джерел – 21 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається ступінь її наукової розробки, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначені мета, завдання, об’єкт і предмет, методологічні основи дослідження, сформульована наукова новизна отриманих результатів, практичне значення вміщених у ній положень і висновків, зазначається рівень апробації та публікації, структура і обсяг дисертації.

У першому розділі “Феномен правової культури: методологія, теорія, типологія” здійснено аналіз теоретико-методологічних та концептуальних чинників дослідження процесів та інститутів, пов’язаних з правовою культурою. Висвітлюються принципи, методи, підходи до дослідження інтерори-заційних та екстеоризаційних процесів у суспільно-правовій сфері, в яких акумулюються різні світоглядні та концептуальні підходи щодо феноменів культури та права.

У підрозділі 1.1. “Теоретико-методологічні та концептуальні засади дослідження правової культури студентів” проаналізовані теоретико-методологічні та концептуальні підходи і трактування загальної культури та правової культури у співставленні їх з основними завданнями дисертаційного дослідження. Викладені епістемологічні питання щодо сутності, поняття, типології правової культури.

Зазначається, що розуміння правової культури потребує онтологічного аналізу понять права з точки зору його сутності, місця і ролі в загальноісторичному поступі людства. Право має бути витлумачене як сукупність соціально-духовних цінностей суспільства й людини, як складний когнітивно-психічний і соціокультурний феномен. Такий підхід дозволяє з’ясувати процес інтегрування правової культури у правовому просторі.

Методологічною основою дослідження правової культури є розроблені в рамках культурології теоретико-методологічні підходи до інтерпретації людської культури. У цьому зв'язку розглядаються різноманітні аспекти до вивчення й розуміння феномена культури (антропологічний, соціологічний і психологічний). Ця розмаїтість свідчить про багатоаспектність змісту культури як історично конкретного феномена, як специфічного способу людської діяльності, як сукупності матеріальних і духовних цінностей створених люд-ством.

Виходячи із загально-методологічного підходу до дослідження правової культури, остання розкривається як соціальне явище, результат функціональної взаємодії суб'єктів права, що забезпечує створення регулюючих еталонів поведінки у вигляді правових норм. Відповідно, у дослідженні правової культури істотного значення набуває категорія “правовий менталітет”, що є субстанціональною основою, яка визначає своєрідність національної правової культури. Істотною теоретичною й методологічною передумовою аналізу правової культури є визначення права як “нормативно закріпленої й реалізованої справедливості” (В. Нерсесянц). Такий підхід є творчим збагаченням арсеналу пізнання й розвитку правової культури.

У науковому аналізі феномена правової культури автор спирається на три напрями. Перший означає аналіз, переважно за допомогою соціологічних методів, сучасного стану правової культури. При цьому основна увага звертається на когнітивні та практичні, (поведінські) компоненти формування правової культури та їх засвоєння на рівні суспільства, групи, особи. Другий підхід базується на дослідженні взаємозв’язків і взаємодії ментальності й правової культури. Третій – виходить із розуміння правової культури як сфери взаємодії політики, права, моралі, культури. На основі зазначених підходів визначені онтологічні, гносеологічні, аксіологічні характеристики й методи дослідження правової культури в житті держави, суспільства, особи, аналізуються соціально-політичні, державно-правові й ціннісно-культурні чинники, які зумовлюють характер правової культури.

У підрозділі 1.2. “Сутність і поняття правової культури студентства” міститься аналіз існуючих варіантів визначення правової культури в широкому та вузькому розумінні: як синтезу поглядів, оцінок, переконань, установок; як сукупності поглядів, переконань, орієнтацій і зразків поведінки, що визначають ставлення людей до правової сфери життя суспільства та рівень адекватності їх правової активності; як системи цінностей соціуму та його громадян; як системи правових інститутів, прав і обов’язків, передумов і засобів реалізації правової творчості людей.

Автор доходить висновку, що правова культура є багатозначною характеристикою однієї з найважливіших сторін життя суспільства, невід’ємною складовою його загальної культури, яка містить правові цінності та норми в правовій сфері суспільного життя. Підкреслюється органічний зв’язок політичної й правової культури, який відображає процес практичної життєдіяльності людей, включає не тільки духовне, але й практичне освоєння політики й права.

У підрозділі 1.3. “Типологія правової культури” характеризуються критерії типології правової культури за різними підставами:

а) за рівнем культурно-історичного й регіонального розвитку (західна, східна, романо-германська, англо-саксонська й ін.);

б) за ціннісним критерієм (іденаціональна, почуттєва, ідеалістична);

в) за взаємовідносинами держави, суспільства, особи (етатистська, авторитарна, ліберальна, демократична);

г) за ступенем активності її носіїв (патріархальна, підданська, партисипаторна);

д) за специфікою її носіїв (правова культура особи, групи, професії, суспільства, молодіжна, етнонаціональна й ін.).

Окрема увага приділяється розгляду правового нігілізму як деформованого статусу правосвідомості особи, групи, суспільства, як свідоме ігнорування вимог закону, правових цінностей і норм. Визначаються шляхи подолання нігілізму в сучасній Україні, особливо серед молоді, через підвищення правової культури, удосконалення законодавства, зміцнення законності й правопорядку.

У другому розділі “Структура і функції правової культури студентства” на основі аналізу різноманітних підходів дається визначення поняття структури правової культури як стійкої системи зв’язків взаємозалежних елементів, які можуть виступати в ідеальній функціональній і матеріальній формах. Структурно-функціональний зріз правової культури дає можливість розкрити її статику (структурний аспект) і динаміку (функціональний аспект).

У підрозділі 2.1. “Структура правової культури” розглядаються дискусійні питання про структуру правової культури взагалі та зокрема сту-дентства. Ряд дослідників, прихильників онтологічного підходу вважає, що до структурних чинників належать різні компоненти юридичної дійсності: право, правовідносини, правосвідомість, законність, правопорядок тощо. Інші дослідники (аксіологічний напрям) включають у цей перелік деонтологічні, оціночні судження. Існує розуміння структури правової культури, яка поряд з названими компонентами включає також такі компоненти, як правова наука, права й свободи громадян, юридична практика. Окремо розглядаються складові компоненти структури правової культури: право, правовідносини, правосвідомість, особистісні, повсякденні, наукові, професійні форми правової культури, законність, правопорядок, правова активність особи.

У підрозділі 2.2. “Функції правової культури” показано як через функції правової культури реалізуються потреби суспільного розвитку, яким надається нормативне вираження в правових нормах. Визначення функцій у дослідженні правової культури дає змогу дослідити її діяльнісний характер, вплив на суспільні відносини. Існують різні підходи до визначення системи функцій правової культури. Більшість авторів виділяють пізнавальну, регулятивну, інтегруючу, комунікативну, інформаційну (семіотичну), орієнтаційну, прогностич-ну, виховну, соціалізаційну функції (О. Семітко, Є. Аграновська, В. Сальни-ков, О. Скакун, В.Копєйчиков, В. Нерсесянц та ін).

На основі систематизації існуючих підходів та здійсненого автором аналізу розвитку студентської молоді запропоновано визначення основних функції правової культури:

1) пізнавальної – це засвоєння правової спадщини минулого і сучасного, озброєння людей знаннями, необхідними для діяльності в будь-якій, але, переважно в правовій сфері; 2) регулятивної – забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і утворення стійкого правопорядку, здійснення прямого чи опосередкованого впливу на поведінку людини, прийняття певних рішень; 3) нормативно-аксіологічної – оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства та стану законності й правопорядку відповідно до норм права держави та міжнародних стандартів; 4) ідентифікаційної, що полягає в тлумаченні потреб людини з огляду на її групову приналежність та відповідну участь в обстоюванні інтересів певної спільноти; 5) орієнтаційної, що характеризує прагнення людини до змістовного відображення правових подій, явищ, реалізації прав і свобод у конкретній соціально-правовій системі; 6) виховної, яка сприяє інтелектуальному розвитку людини; 7) інтегруючої, що сприяє консолідації громадян, політичних сил, створюючи в такий спосіб засади для підтримки існуючого правового режиму в системі влади; 8) комунікативної, завдяки якій досвід, традиції передаються від покоління до покоління; 9) прогностичної, що включає аналіз тенденцій, характерних для всієї правової системи, перспективи розвитку правотворчості й реалізації права, проблеми зміцнення законності й правопорядку, забезпечення правомірної поведінки громадян, їхньої цивільної активності; 10) соціалізаційної, що сприяє становленню особи, як суб’єкта суспільних відносин, відповідному засвоєнню норм-регуляторів суспільно-правового життя.

У підрозділі 2.3. “Культура правової діяльності” розглядаються питання, які стосуються правової діяльності, правової поведінки і факторів, що їх зумовлюють. Правова діяльність і поведінка є важливим елементом правової культури. Поведінковий аспект правової культури характеризує практичні дії людини або груп, що відображають їхнє ставлення до правових інституцій. Уміння не лише думати, а й діяти, практична діяльність людини – це найважливіший критерій рівня правової культури. Правова діяльність класів, соціальних груп, індивідів є основним системоутворюючим елементом правової культури. Рівень розвитку правової свідомості може бути зафіксований лише в реальній правовій діяльності, у правовій поведінці, які мають відповідні самостійні характеристики. Саме тому одним з елементів структури правової культури є рівень розвитку правової діяльності.

Постановка проблеми в такому ракурсі орієнтує на розуміння правової культури як такої, що не зводиться лише до правових знань, а включає також певний ступінь самовдосконалення за допомогою досягнень права, прогресивної культури суспільства, уміння особивикористовувати право й культуру в своєму житті й діяльності. На відміну від правової діяльності правова культура – це сфера суспільних уявлень про світ права, відповідні норми поведінки. Реальна правова діяльність не може існувати без зворотного зв'язку між її суб'єктами. Велике значення має тут відображення дій владних структур і їх оцінка у правосвідомості суспільства та особи. У цьому розумінні правова система та її органічний компонент – правова діяльність – є, з одного боку, продуктом правової культури, а з іншого – чинником, який формує її стан у даному суспільстві. Отже, найважливіший критерій рівня правової культури – це рівень правової активності людини, перетворення її ідейно-ціннісних установок в конкретні правові дії, в культуру правової діяльності.

У третьому розділі “Соціалізація та правове виховання в системі правової культури студентства” розглядаються поняття, особливості й роль соціалізації особи в суспільстві, місце і роль правової соціалізації, її співвідношення з правовим вихованням та освітою, правовим навчанням та розвитком особистості, система правового виховання, її складові, критерії ефективності цього процесу.

У підрозділі 3.1. “Поняття, особливості і роль процесу соціалізації в суспільстві” звертається увага на значення соціалізації як багатогранного процесу передачі суспільного досвіду окремо взятої культури (ролей, цінностей, умінь, знань, норм) індивідам. Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти особистості, що формується, адаптуватися в суспільному потоці певних складностей, криз, опанувати досвід, що нагромадили старші, попередні покоління; зрозуміти й усвідомити своє покликання й визначити власне місце в суспільстві; самостійно відшукати шляхи найбільш ефективного пристосування до нього.

З одного боку соціалізація – це засвоєння системи соціальних норм, цінностей, елементів культури й вироблення на цій основі настанов, ціннісних орієнтацій, соціальних потреб, а з іншого боку – реальне включення індивіда в громадське життя, процес наділення людей соціальними властивостями. Це процес постійної модифікації людської поведінки, навчання і засвоєння соціального досвіду.

Соціалізація охоплює процес становлення людини як суб'єкта соціальних відносин і діяльності, безпосередньо впливає на культуру як самої людини, так і суспільства в цілому, характеризуючи в ньому якісний рівень соціальних відносин та існуючих інститутів влади й управління. Це наслідок суспільного розвитку, продукт, що синтезує в собі найбільш характерні риси середовища формування. Звертається увага на те, що цей процес по своїй суті є корелятивним і включає в себе дві складові: по-перше, вплив безпосереднього оточення соціального середовища, і по-друге, результати засвоєння особою культурних досягнень суспільства, і насамперед, у сфері дії права.

Характеризуються основні інститути соціалізації: родина, школа, колективи, громадські організації, державні органи. При характеристиці функцій соціалізації звертається увага на такі функції як інформаційна, ціннісно-орієнтаційна, настановчо-нормативна, поведінсько-діяльнісна. Дається характеристика цих функцій, що забезпечують формування соціальної культури особистості, становлення її як громадянина держави. Робиться висновок, про те, що рівень соціалізації індивідів, залежить від рівня розвиненості суспільних відносин, їхньої стабільності, динамічної поступальності та розвитку.

У підрозділі 3.2. “Правова соціалізація як засіб формування правової культури студентства” розкривається зміст специфічної студентської правової субкультури через наступні риси: бажання займати певний соціальний стан, що дозволить молоді задовольняти різноманітні за характером та значимістю потреби, самореалізуватися як соціальному суб'єкту. Визначається характерна особливість студентської молоді як суб’єкта й об’єкта відтворення й використання інтелектуального потенціалу суспільства, що оновлює відповідні знання, та в якості фахівців матиме можливості змусити рухатись матеріальні, соціально-політичні та інтелектуальні сили суспільства.

Існують певні проблеми, з якими зіштовхується сучасне українське студентство. Вони пов’язані з соціальною професійною орієнтацією, з невдоволенням значної частини студентів майбутньою професією. Студенти гостро відчувають відсутність у нашому суспільстві чіткої системи правовиховної роботи, визначення цінностей та ідеалів для виховання молоді в сучасних умовах. Це також проблеми соціально-психологічного клімату, міжгрупового спілкування у вузах (незадоволеність рівнем професійної підготовки, складність працевлаштування, матеріальний стан студентства, кризовий стан суспільства, соціальна напруга та девіація студентської молоді).

Розглядаються проблеми, пов’язані з правовою соціалізацією, соціальною й правовою педагогікою, які сприяють пізнанню зв’язку правової сфери та студентської субкультури, органічному поєднанню пізнавальних засобів і парадигмальних концепцій права. Дисертант виходить з концепції комунікативної правової соціалізації студентів, згідно з якою остання пояснюється формуванням прагнення бути в контакті з суспільством. Стверджується, що індикатором успішності правової соціалізації в цьому аспекті є ідентифікація з країною, засвоєння суспільної мети.

Розглядається сутність правової соціалізації студентства як двоєдиного процесу, що включає правову освіту та правове виховання. Спираючись на положення юридичної педагогіки, аналізується питання про співвідношення правової освіти й правового виховання, правового розвитку, на подальше удосконалення яких спрямована Державна Програма правової освіти та Державна Програма розвитку юридичної освіти 2001 року.

Правова соціалізація студентів покликана забезпечити наслідування правової поведінки, настанов референтних груп, ідентифікацію з правовими суб’єк-тами, задоволення комунікативних потреб, вплив агентів правової соціалізації, особистий досвід. Пізнання закономірностей формування правової свідомості та культури має не тільки теоретичне значення, а й практичне розуміння динаміки громадської думки, збереження політичної й правової стабільності в умовах трансформації сучасного українського суспільства.

Єдність правового навчання та правового виховання студентства націлена на навчання, що виховує, виявляється як співробітництво, партнерство суб’єктів й об’єктів правової освіти та виховання, на індивідуалізацію освітніх і виховних процесів, інтеграцію й гармонізацію традиційних та іноваційних, суспільних і родинних форм і методів освіти, виховання творчої активності, самодіяльності особи. Духовний продукт правового мислення складають праворозуміння, правові поняття, концепції, теорії, ідеї. Своєрідність правового мислення полягає в тому, що воно відображає соціальну потребу у впорядкуванні суспільного життя, певні нормативні відносини, що обумовлені природною повторюваністю. Тому правове мислення це також нормативний засіб, метод освоєння соціальної дійсності.

Особливого значення набуває предметно-дійовий зріз правової соціалізації студентства, коли він є не лише процесом збереження старих соціально-правових цінностей, а й водночас засобом формування у студентства як певного набору знань й умінь у правовій сфері, так і компетентності, здатності використовувати їх для розв’язання правових проблем. Правова соціалізація може бути ефективною за умов використання цілеспрямованих виховних впливів, спрямованих на пробудження у студентів інтересу до соціально-правового життя, надання їм допомоги в системному оволодінні правовими знаннями, уміння включитись у правову діяльність. Для цього необхідна розробка й творче використання теоретико-методологічних та практично орієнтованих підходів до організації педагогічного забезпечення правовиховного процесу в системі вищої освіти.

У підрозділі 3.3. “Роль правового виховання у формуванні правової культури студентства” аналізується концептуальний зміст, сутність, функції, механізм правовиховного процесу, за допомогою якого формуються певні ідеали, цілі, принципи й на їхній основі феномен правової культури. Розглядається широкий спектр підходів до визначення поняття правовиховання як формування правової культури, сукупності системи чинників (знань, ціннісних орієнтацій, умінь, готовності дотримуватись вимог правових норм і громадських обов’язків, виховання в дусі законослухняності, формування активної життєвої позиції, як вплив на внутрішній стан особи, на її свідомість).

Правове виховання студентів ґрунтується на принципах гуманізму, демократизму, верховенства права, комплексного підходу до вирішення завдань правовиховання, координації й диференціації правовиховної роботи, поєднання науковості, доступності, поступальності, реалістичності, що забезпечує ефективність правовиховного процесу. Дотримання зазначених принципів покликане забезпечити органічну взаємодію правового виховання з політичним, моральним, трудовим, патріотичним вихованням, одержання студентами суми знань в галузі права й розвиток необхідної правової орієнтації й культури, формування переконаності в необхідності й доцільності законів, свідоме їхнє використання як найважливішої передумови зміцнення законності й правопорядку.

Соціально-правова активність студентів – це ознака і критерій ефективності правового виховання й водночас найважливіший елемент правової культури. До нього відносяться рівень засвоєння правових знань, перетворення їх на стійкі переконання законослухняності, формування активної життєвої позиції, в тому числі профілактики правопорушень, подолання явищ і наслідків правового нігілізму. Зміст правового виховання визначається особливостями права, як соціокультурного, регулюючого явища, постає в його суспільних функціях і зростаючому значенні організації управління суспільством.

Правове виховання розглядається в широкому та вузькому розумінні. У широкому значенні воно розуміється як загальний процес впливу на свідомість та волю особи, в тому числі вплив соціально-економічного устрою життя, політико-правового регулювання, ідеологічної діяльності, правової системи, моральної атмосфери. У вузькому значенні правове виховання трактується як специфічно організована й цілеспрямована діяльність з формування правової свідомості та правової культури. Існує думка, згідно з якою ширшим поняттям, порівняно з правовим вихованням є категорія правової соціалізації.

За сучасних умов формування правової культури, свідомості та активності суб’єкта права система правового виховання потребує вдосконалення, і має бути не лише такою, що задовольняє мотивації до активності та створює умови для участі студента в правовому житті, а й водночас забезпечує індивіда необхідним обсягом знань і навичок активної правової діяльності, формування правової духовності, здатності до розуміння правової дійсності та самовизначення в ній на підставі адекватного ставлення до правових реалій.

У зазначеному підрозділі розглядається значення вищої освіти у процесі правової соціалізації та правового виховання. Підкреслюється необхідність оптимального поєднання теоретичного та практичного навчання, подолання вузьконормативістського розуміння права. Існуючий рівень правовиховної роботи зі студентами, зміст юридичної освіти ще не відповідає вимогам часу. Основними недоліками є недостатнє науково-практичне насичення правової освіти, відсутність тісного взаємозв’язку між її основними етапами та ланками, недостатня правова інформація студентів, слабкий зв’язок освіти з суспільною практикою, невміння деяких викладачів сформувати в студентів усвідомлення необхідності правового самовиховання. Підкреслюється, що серйозною проблемою є кадрові труднощі щодо залучення до викладання основ права кваліфікованих фахівців, які мають необхідну правову й педагогічну підготовку. Подекуди правова освіта студентів зводиться до простого переказування правил поведінки, зафіксованих у законах, без розкриття їх морально-етичного значення, роз’яснення соціального смислу й призначення юридичних норм у світлі світоглядних настанов, загальних цінностей.

У цьому контексті розглядається проблема підвищення дієвості й ефективності правового виховання у вищому навчальному закладі, пошуку адекватних форм, засобів, способів, методів впливу на особи, розриву з догматичними настановами минулого, знеособленістю правового виховання, нездатного адекватно перетворювати отримані відомості на уміння і бажання практично користуватися ними, розробки актуальних теоретико-методологічних і методичних проблем, високої наукової ерудиції, педагогічної майстерності й педагогічного такту викладачів-вихователів.

У висновках наведені найбільш загальні підсумки і перспективи подальшого дослідження проблеми правової культури студентства, сформульовані найбільш суттєві результати і положення дисертаційного дослідження; наведені теоретичні узагальнення в контексті вирішення наукового завдання щодо формування правової культури студентської молоді в умовах сучасного українського суспільства.

На основі аналізу співвідношення права і культури, тенденцій розвитку типів праворозуміння в дисертації розглядається перехід від вузьконормативного його розуміння до більш широкого (інтегративного) розуміння, яке на базі сучасної філософської методології об’єднує життєві ідеї основних правових шкіл і напрямів. Для інтегративного праворозуміння характерним є сприйняття норми права як соціальної цінності інтегрованої в правову культуру су-спільства. Досліджено співвідношення права і культури, яке свідчить, що право – це явище культури і завжди відображає існуючі моральні й культурні цінності. Сама культура є мірою свободи і містить духовні і моральні загальнолюдські цінності національної свідомості, конкретні норми поведінки.

Сучасні реалії в українському суспільстві обумовлюють потребу в поглибленому дослідженні сутності правової культури як компонента духовної культури суспільства, групи, особистості, висвітлення впливу теоретико-методо-логічного потенціалу суспільства, соціальної практики у правовиховному процесі. У відповідності з цим визначається значення рівня правової культури як покажчика правового прогресу, цивілізованості суспільства взагалі, держави і окремої особи зокрема.

Правова культура студентства формується на базі принципів права, спрямованих на торжество істини, справедливості, рівності, свободи в суспільстві. Визначено зміст правовиховної роботи як цілеспрямованої і відповідальної системної діяльності та впливу на свідомість студентства з метою виховання і формування компетентної особи на ґрунті сучасних соціально-правових реалій, правової культури та духовності, розуміння прав, свобод і обов’язків людини як основного суб’єкта сучасного права, здатного до активної правової діяльності. У дисертації викладено бачення правовиховного процесу в єдності правової соціалізації, правового навчання, правового виховання, правового розвитку студентства.

Доведено, що особлива увага має приділятися комплексному аналізу сутності, принципів, завдань, системи правовиховного процесу, напрямів розвитку правової духовності, підвищення його ефективності.

Використаний в дослідженні міждисциплінарний підхід дозволив з’ясувати зміст і зв’язок категорій правова свідомість, правова культура, правова соціалізація. Висвітлені особливості реалізації цих феноменів у правовиховній діяльності вищих навчальних закладів України. Визначено зміст, форми, напрями правовиховної роботи зі студентською молоддю та шляхи вдосконалення, формування її правової свідомості і правової культури, подолання правового нігілізму.

Доведено, що розв’язання проблеми формування правової культури студентства значною мірою залежить: від ефективності функціонування інститутів громадянського суспільства, правової забезпеченості їх діяльності, утвердження людського виміру держави і права; від формування інститутів народовладдя, втілення у життя конституційних положень. Робиться висновок, що правовий прогрес в Україні можливий за умови одночасного формування правової культури громадян, в тому числі й студентства, і розбудови громадянського суспільства, демократичної держави в процесі здійснення політичної та правової реформи.

Дослідження проблем формування правової культури студентської молоді безпосередньо пов’язане з процесами трансформації, збагаченням теоретико-методологічних основ юридичної науки, рухом від традиційно-догматичних трактувань правових категорій, від фетишизації вузьконормативного підходу в дослідженні правових реалій до інтегративної юриспруденції, до вивчення права в динаміці, в якій суттєву роль відіграє правова свідомість, правова культура, правова духовність особи, що визначає її соціально-правову активність.

Одним з важливих завдань правового виховання є сформованість у студентів високої правової духовності, правових ідеалів справедливості, свободи і рівності, гуманістичних цінностей та орієнтацій. Студентство має не тільки знати нормативно-правовий матеріал, а також усвідомлювати його систему і особисту цінність права як вияву справедливості і гаранта невід’ємних прав і свобод, честі і гідності кожної людини. Осмислення практичних проблем, характерних для правової системи, її складових, дозволяє достеменно визначити роль правової культури в сучасному суспільстві, як форми духовності і засобу організації соціального життя. Саме такий підхід сприятиме більш глибокому і усвідомленому засвоєнню всього правокультурного потенціалу, функціонування правової культури як цінності, фактора самоствердження і самоорганізації суспільства.

У контексті сучасного розуміння змісту правосвідомості і правової культури, теоретичних положень юридичної педагогіки в дисертації проаналізовані складові механізму їх реалізації і взаємодії. Предметом юридичної педагогіки як міждисциплінарної галузі наукового знання є пізнання юридико-педагогічних реалій у теоретичному і практичному плані й насамперед життя права в юридично значимій поведінці людей.

У контексті її завдань у дисертації визначається зміст, функції правової соціалізації, її місце у правовиховних процесах, в забезпеченні спадковості при передачі від покоління до покоління установок і ціннісних орієнтацій, здійсненні підготовки до реалізації прав і обов’язків громадянина, входження студентів у соціально-правове життя.

В дисертації розглядається одне з актуальних питань теорії та практики правового виховання студентства – визначення критеріїв його ефективності. Ефективність правового виховання розглядається як співвідношення між фактично досягнутим результатом правового виховання і тими соціальними цілями на досягнення яких дана діяльність була спрямована. Сама мета і результат є структуроутворюючими елементами поняття ефективності правового виховання. Ефективність правового виховання характеризується корелятивністю, тобто співвідношенням і взаємозалежністю засобів правового виховання і практично досягнутого результату. Загальними критеріями ефективності правового виховання є позитивні зрушення в структурі правосвідомості, до числа яких можна віднести рівень правових знань, рівень правової переконаності, рівень соціально-правової активності та ін.

Сучасний стан правового виховання студентів ще не відповідає повною мірою існуючим вимогам. Нерідко головна увага приділяється правовій інформованості чи правовій пропаганді без урахування конкретної правової ситуації, у той час коли у суспільстві існує суперечність між законодавством та практикою із дотримання вимог законів України. Специфічним недоліком правової свідомості частини студентства є помилкові уявлення про зміст правових норм, переконання, що незнання закону звільняє від відповідальності тих, хто його порушує.

Найважливішими шляхами вдосконалення правовиховного процесу є знання та всебічне врахування об’єктивних і суб’єктивних факторів, що впливають на свідомість особи, систематичний аналіз якісних характеристик студентів, визначення джерел і засобів нейтралізації негативного впливу на процес становлення правової свідомості і культури особи, вдосконалення всієї організаційно-методичної роботи, що забезпечує правовиховний процес, оптимальне використання всіх засобів правовиховного впливу, сполучення колективних та індивідуальних форм правового виховання, що формують високу правову активність та законослухняність студентства. Підкреслюється, що особливе значення у зростанні ефективності правовиховного процесу набуває підвищення компетентності й професійної майстерності педагогічних кадрів, ріст їх методологічної і методичної культури, особистий приклад виконання службового обов’язку, суспільного і особистого життя.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ
У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Дьоміна О.С. Правова культура як основа демократичного, правового розвитку українського суспільства // Часопис Київського університету права. – 2005. – №1. – С. 38–41.

2. Дьоміна О.С. Деякі методологічні питання формування національної правової культури та її функціональна роль у розвитку української державності // Часопис Київського університету права. – 2005. – № . – С. 74–77.

3. Дьоміна О.С. Проблеми формування правової