ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

Довженко Олена Володимирівна

УДК 821.161.2.- 3.09+929 Гончар

ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

У ТВОРАХ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА ПРО ВІЙНУ

10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Галич Олександр Андрійович,

Луганський національний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Заверталюк Нінель Іванівна,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри української літератури;

кандидат філологічних наук

Лаврик Оксана Василівна,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

доцент кафедри журналістики.

Захист відбудеться “19” грудня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий “13 ” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І. Гноєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У літературному процесі України другої половини ХХ століття особливо виразно виділяється постать Олеся Гончара, автора широковідомих романів, повістей, оповідань. Його життя було напрочуд плідним у плані творчого доробку та особистого досвіду. Він відомий широкому колу літературознавців не тільки як видатний письменник, проникливий критик, пристрасний публіцист, але й як науковець, громадський і державний діяч – академік, голова Спілки письменників України, секретар правління Спілки письменників Радянського Союзу, голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, депутат Верховної Ради СРСР... Лише осягнувши весь спектр діяльності талановитого митця, можна осмислити його яскраву самобутність і багату духовну особистість.

Сьогодні, в умовах незалежної України, постала гостра проблема розглянути особливості зображення національного характеру українців у творчості Олеся Гончара, його виявлення в екстремальних умовах війни. Нині, коли Україна надзвичайно важко, але історично неухильно будує свою державність, настав час повернути українському народові його повну історію розвитку самобутньої духовності, подолати догматизм мислення минулих часів.

Ґрунтовне осмислення проблеми національного характеру у творах Олеся Гончара про війну можливе лише за умови їх розгляду в контексті щоденників, зіставлення з творами інших письменників. Прочитання творчості Олеся Гончара в контексті його епістолярію, щоденникових записів та публіцистики сприяє глибинному осягненню титанічної постаті письменника в історії української літератури. Вивчення документалістики сьогодні посилилося, що є наслідком тих суспільно-політичних змін у державі кінця ХХ-го століття, які поглибили інтерес до минулого й культурних традицій народу. До того ж, досі серед частини вітчизняних і діаспорних учених поширеним є міф про те, що Олесь Гончар є типовим апологетом соціалістичного реалізму. Саме тому й виникає необхідність в об’єктивному й неупередженому розгляді творчості Олеся Гончара з нових методологічних позицій, позбавлених ідеологічного тиску.

Дослідження творів Олеся Гончара про війну як носіїв національної ідеї є важливою проблемою сучасної філологічної науки через те, що дасть можливість переглянути вироблені у радянському літературознавстві стереотипи й стандарти, згідно з якими оцінювалися твори про війну, як і загалом творчість письменника. Отже, тема дисертації є актуальною.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає тенденціям сучасного розвитку науки у вищій школі України, дисертаційна праця пов’язана з комплексною науково-дослідницькою темою кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка ”Слобожанщина: літературний вимір”, державний реєстраційний № U003608.

Тема дисертації ухвалена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми ”Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка 6 лютого 2003 року.

Мета дисертації – з’ясувати особливості відображення національного характеру українців у творах Олеся Гончара про війну.

Для реалізації мети передбачається розв’язати такі завдання:–

осягнути категоріальне визначення понять ”національний характер”, ”національна психологія” і ”ментальність” та чинники, які формують національний характер;–

з’ясувати специфіку втілення найважливіших рис характеру воїна-українця в екстремальних умовах війни в художніх творах Олеся Гончара;–

простежити форми естетичного відтворення національного характеру в епічних творах різних жанрів і щоденникових записах Олеся Гончара;–

проаналізувати розкриття національного характеру в мемуаристиці та художній прозі Олеся Гончара в зіставленні з творами про війну інших вітчизняних авторів (О. Довженко, О. Сизоненко, А. Дімаров, П. Гуріненко та ін.) і письменників еміграції та діаспори (Д. Гуменна).

Методи та прийоми нашого дослідження визначаються на основі мети та завдань дисертаційної роботи.

Методологія дослідження. Теоретико-методологічною основою роботи стали дослідження вітчизняних учених у галузі історії літератури (О. Бабишкін, В. Галич, О. Галич, М. Гуменний, М. Зобенко, М. Жулинський, А. Погрібний); матеріали літературних дискусій, конференцій, літературознавчі статті в періодиці, присвячені проблемі національного характеру; джерела з психології, що розкривають сутність понять ”національний характер” і ”ментальність”, дослідження з історії української філософії Д. Донцова, М. Костомарова, С. Кримського, О. Кульчицького, В. Липинського, І. Лисяк-Рудницького, Д. Чижевського, народознавчі праці Н. Бердяєва, М. Гончаренка, І. Грабовської, Г. Лозко, І. Мірчука, В. Янева, зокрема їхні погляди на проблему національного характеру, вчення про архетипи О. Донченко та Ю. Романенка та ін.

У дисертації керувалися такими видами наукового пошуку: збір матеріалу, його осмислення та інтерпретація. При цьому застосовувались наступні методи: добору й систематизації та класифікації зібраного матеріалу, лінгвістичного експерименту, ”автобіографічного синергену”, аналізу архетипів, а також описовий, порівняльно-історичний, порівняльно-типологічний, зіставний методи та робота зі словниками й довідковою літературою.

Об’єкт дослідження – твори Олеся Гончара про війну (романи ”Прапороносці”, ”Людина і зброя”, ”Циклон”, повісті ”Земля гуде”, ”Партизанська іскра”, новели, оповідання, вірші), романи ”Твоя зоря”, ”Собор”, повість ”Далекі вогнища”, а також автобіографічні нотатки, спогади сучасників, листи, щоденники різних років, публіцистичні виступи, статті.

Предметом дослідження є проблема національного характеру в зазначених творах.

Наукова новизна роботи. У творах Олеся Гончара про війну всебічно розкрито національний характер українців. Чимало дослідників у минулому вивчали воєнну прозу письменника (О. Бабишкін, О. Килимник, В. Коваль, М. Малиновська, М. Наєнко, В. Неділько, А. Погрібний, І. Семенчук, Ю. Яновський та ін.). Проте в радянські часи в умовах ідеологічного тиску вони не могли акцентувати увагу на проблемах розкриття українського менталітету. В їхніх працях досліджуються різні аспекти творчості письменника, зокрема, проблематика, жанрово-стильові особливості, своєрідність творчої манери тощо. Художні твори Олеся Гончара активно досліджувалися й досліджуються нині, а щоденники митця, опубліковані порівняно недавно, ще не стали об’єктом всебічного й ретельного вивчення. На сьогодні не існує й єдиного системного дослідження про особливості відтворення національного характеру в романах, новелах, щоденникових записах, листах Олеся Гончара про війну. Лише окремі перспективи в цьому напрямку окреслені, починаючи з 90-х років, в працях В. Галич, М. Жулинського, М. Зобенко, Ю. Мариненка, Г. Семенюка, О. Сизоненка.

Автором дисертації вперше здійснена спроба проаналізувати національний характер українців за доробком Олеся Гончара про війну. Уперше до наукового обігу в даному аспекті залучаються щоденникові записи письменника, його листи, нотатки (зокрема ті, в яких розкриваються творчі задуми), окремі публіцистичні твори. При з’ясуванні своєрідності творення українського національного характеру в зазначених вище творах уперше залучено аналіз архетипів. Спираючись на ґрунтовні дослідження М. Костомарова, С. Кримського, О. Кульчицького, В. Липинського, І. Лисяк-Рудницького, Д. Чижевського та інших учених, в яких визначаються особливості національного характеру, можна по-новому проаналізувати твори Олеся Гончара про війну, глибинніше оцінити роль Олеся Гончара в збереженні національної культури.

Ці положення становлять особистий внесок здобувача.

Теоретичне і практичне значення. Результати здійсненого в дисертації аналізу мають наукове та практичне значення для осмислення літературного процесу другої половини ХХ століття. Вони, як і матеріали дисертації в цілому, можуть бути використані в процесі поглибленого й сучасного прочитання творів Олеся Гончара, зокрема, вивчення питань національної своєрідності його текстів, теоретичні висновки дають можливість суттєво переосмислити творчість Олеся Гончара, розглянути її під новим кутом зору, що сприятиме духовному розвитку суспільства незалежної України.

Основні положення і висновки можуть бути застосовані при підготовці курсів лекцій з історії української літератури ХХ ст. у вищих навчальних закладах, при викладанні української літератури в середніх навчальних закладах, у тому числі в закладах нового типу (гімназіях, ліцеях, коледжах), під час розгляду літературного доробку митця в шкільному навчальному процесі, при розробці спецкурсів та спецсемінарів; у подальшому дослідженні літературознавчих проблем на обрану тему, у створенні підручників і навчальних посібників з історії української літератури, при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри української літератури й Днях науки Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (2003 – 2007) та викладалися у формі доповідей на таких наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції ”Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003), Всеукраїнській науковій конференції ”Олесь Гончар: пошуки сучасної інтерпретації (до 85-річчя від дня народження письменника та 35-річчя виходу у світ роману ”Собор”)” (Дніпропетровськ, 2003), Всеукраїнській науковій конференції ”Документалістика на порозі ХХІ століття” (Луганськ, 2003), Міжнародній науково-теоретичній конференції ”Проблеми жанру, стилю, літературного напряму” (Запоріжжя, 2003), ІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції ”Українська література в контексті світової” (Одеса, 2004), V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції ”Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2005), ІV Всеукраїнській науковій конференції ”Фольклор, література та мистецтво Сходу України в системі етнокультурних вимірів” (Луганськ, 2006), Всеукраїнській науковій конференції ”Слобожанщина: літературний вимір” (Луганськ, 2007). Автор цього дослідження в 2006 р. став лауреатом Міжнародної недержавної українсько-німецької літературної премії імені Олеся Гончара.

Публікації. На тему дисертації зроблено 11 наукових публікацій, 7 з яких – у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Список використаної літератури налічує 174 джерела. Повний обсяг роботи – 172 сторінки комп’ютерного набору. Основний текст – 156 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, окреслено мету, основні завдання, об’єкт і предмет, методи й методологічну основу дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, а також подано інформацію про апробацію роботи та публікації результатів дослідження.

Перший розділ роботи ”Національний характер як наукова проблема” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі ”Національний характер у науковій літературі” для з’ясування понять ”національний характер”, ”національна психологія” та ”менталітет” осмислюються наукові дослідження національного характеру провідними українськими й зарубіжними вченими, трактовки цих понять сучасною наукою, а також метод архетипної критики, що дало можливість через ”колективне несвідоме” заглибитись у формування національного характеру, визначити чинники, що впливали на еволюцію характеру українського народу.

Зазначено, що проблема національного характеру цікавила ще Аристотеля, Цицерона, але до ХІХ ст. не було глибоких наукових досліджень у цьому напрямку. Особливості національного характеру українця фіксувалися у спостереженнях тих, хто подорожував Україною, це знаходило вияв у літературі. Перші спроби осмислити національний характер українського народу пов’язані з іменем М. Костомарова, видатного українського історика, політолога, літературознавця й письменника. У своїх розвідках М. Костомаров звертав увагу на спільне та відмінне в національному характері росіян та українців, зазначав, що на формування національного характеру вплинуло географічне розташування України. З останнім погоджувався О. Кульчицький, вважаючи його історичним чинником у формуванні української психіки.

І. Лисяк-Рудницький визначав національний характер як суспільно-культурне явище, яке формується історично й під впливом певних факторів.

Аналізуючи глибинно-психічні чинники формування психіки української людини, О. Кульчицький спирається на психологію ”колективного несвідомого” К. Г. Юнга, на його теорією архетипів. За К.-Г. Юнгом, у психологічному складі нації присутнє ”колективне несвідоме”, архетип – успадкована несвідома форма або образ, складова психічної структури, яка може спонтанно проявлятись у будь-який час і, слугуючи своєрідним ”мотиваційним геном”, передавати з покоління в покоління досвід, нагромаджений людством. Поняття архетипу корелює з нелінійним, циклічним поглядом на життя. У вигляді архетипів зберігається найдавніший досвід людства. Архетип – це глибинний психосоціальний конструкт інформаційно-енергетичної природи, який знаходиться в так званому колективному несвідомому, надособистісному, лежить в основі загальнолюдської символіки й виявляється в міфах, віруваннях, здобутках мистецтва, літературних творах тощо. С. Кримський, аналізуючи національні архетипи як втілення долі та історичного досвіду народу, зазначає, що архетип – це наскрізні символічні структури національного менталітету. Вони актуалізують минуле, окреслюють перспективи розвитку. С. Кримський вважає, що для української культури є характерними архетипи Істини, Добра та Краси. Цей учений, аналізуючи символіко-тематичний ряд Дім – Поле – Храм як відображення національної ментальності українського народу серед архетипів, характерних для українців, називає архетип землі, архетип слова (мови), архетип софійности, архетип свободи.

Олесь Гончар, як і дослідники світогляду українського народу І. Мірчук та О. Гринів, відзначав негативний вплив на українську національну пам’ять радянського режиму, коли свідомо руйнувалася національна культура. У той же час письменник звертав увагу на певні недоліки українців – інертність у вирішенні державних питань, неповагу до рідної мови. Захоплюючись красою й талановитістю українського народу, Олесь Гончар ставився з пошаною до інших народів і стверджував, що національна своєрідність є складовою загальнолюдської культури.

Проблема національного характеру в літературі взагалі була й залишається актуальною, про що свідчать дослідження літературознавців, у тому числі Л. Горболіс, В. Працьовитого, В. Нарівської, Н. Медвідь, О. Лаврик, Л. Ромас та ін.

У другому підрозділі – ”Аналіз стану дослідження творів Олеся Гончара про війну” – проаналізовано праці вітчизняних літературознавців. Більшість досліджень творчості Олеся Гончара була написана в радянські часи, тому автори спиралися передовсім на марксистський світогляд, їхні праці характеризуються заангажованістю наукового мислення.

Творчість Олеся Гончара вивчалася багатьма дослідниками. Серед них є такі, хто захоплюється талантом письменника, але є й ті, хто вважає його заідеологізованим радянським письменником, що писав на замовлення партії. Узагальнюючи досвід літературознавців, дослідження особливостей відтворення національного характеру українців у творах Олеся Гончара про війну з позиції сучасності є актуальним і потребує докорінного перегляду стереотипів і стандартів радянської доби. Це актуально для виховання патріотизму сучасної молоді, збереження в пам’яті народу неоціненного подвигу українського солдата.

Другий розділ дисертаційного дослідження – ”Висвітлення національного характеру українців у ранній творчості та мемуаристиці Олеся Гончара” структурно поділяється на два підрозділи. У першому підрозділі ”Методологія дослідження. Національний характер у творах Олеся Гончара довоєнного часу та в ”Щоденнику”” – подано характеристику методів, які використовувалися. Така специфічна ознака творів Олеся Гончара про війну, як автобіографізм, спонукає звернутись до методу ”автобіографічного синергену”, запропонованого літературознавцем К. Дубом. ”До об’єму автобіографічного синергену входить усе життя письменника, все написане, сказане, задумане ним, а також те, як воно відбилось у свідомості й виразилось в оцінках критиків, літературознавців, у спогадах сучасників”. Дуб К. Автобіографічний синерген // Слово і час. – 2001. – № 4. – С.15.

Використання методу ”автобіографічного синергену” допомогло побачити, що витоки глибокого інтересу до проявів національного характеру в художній творчості Олеся Гончара тісно пов’язані з його біографією. У дитинстві, особливо під впливом бабусі, яка з півторарічного віку замінила письменнику померлу матір і в екстремальних умовах перших п’ятирічок, колективізації села та голодомору зуміла зберегти для України майбутнього генія, у свідомість Олеся Гончара закладалися архетипи, характерні для української культури. Довоєнна творчість Олеся Гончара підготувала ґрунт для подальших творчих пошуків письменника у змалюванні національного характеру. Перебування на фронті, у полоні, в окупації сформували Олеся Гончара як письменника. На війні Олесь Гончар писав вірші, вів ”Щоденник”, який в радянські часи не публікував. ”Щоденники” Олеся Гончара, як і твори про війну, мають автобіографічну основу. Саме тому його образи розкривають ментальність народу, який в екстремальних умовах вистояв і переміг.

Для поглибленого осмислення основних рис національного характеру українців у творчості Олеся Гончара й з’ясування джерел творів про війну залучено щоденникові записи письменника, які вперше були зібрані в книзі ”Олесь Гончар. Щоденники: У 3-х т. ” ( ), упорядкованій В.Д. Гончар. Мемуаристика Олеся Гончара до цього часу майже не досліджувалась; у той же час вона є надзвичайно важливою: без залучення цих творів студіювання творчості митця є неповним, позбавленим реальної, життєвої основи.

Зараз маємо можливість проаналізувати ”Щоденники” і спростувати звинувачення Олеся Гончара в прославлянні сталінського режиму, знайти в них матеріали, що знайшли відображення в художніх творах письменника, а в багатьох випадках – підтвердження того, що українці й на війні не втрачали своїх найкращих якостей. Аналіз щоденникових записів Олеся Гончара розширює уявлення про документальну основу роману ”Прапороносці”, в якому подекуди письменник зберіг навіть справжні прізвища своїх однополчан-українців, художньо осмислив факти зі свого фронтового життя. Цим самим письменник увічнив подвиги реальних людей, відстояв гідність солдата-українця. У щоденнику Олеся Гончара наявні записи, які не позначені ідеологічними стереотипами, це щирі, відверті роздуми молодого солдата про військові будні, про любов до іноземки Юлії. ”Щоденники” свідчать про розуміння Олесем Гончаром природи національного характеру українця, що виявив себе в екстремальних умовах війни. У ”Щоденниках” Олеся Гончара яскраво представлений національний характер українців, такі риси їх характеру, як емоційність, працьовитість, виражені безпосередньо та в архетипах Істини, Добра та Краси.

Мемуарний спадок Олеся Гончара дає невичерпно багатий матеріал для нових пошуків у річищі актуальних проблем сучасного літературознавства. Як зазначає П. Сорока, щоденникові записи Олеся Гончара дають підставу ”для переоцінок і глибших роздумів” Сорока П. Мудрість доброти. Нотатки на берегах щоденників Олеся Гончара // Слово Просвіти. – 2004. – 24-30 червня. – С.9. стосовно усієї творчості письменника.

Письменницький щоденник має величезне значення не тільки для вчених-літературознавців, критиків, а й для істориків та пересічного читача. Бо це не тільки фрагменти особистої біографії, роздумів, переживань, документальних фактів, а й частина історії України, її культури в ХХ столітті. Вивчення ”щоденників Олеся Гончара дасть можливість у майбутньому створити об’єктивний, незаангажований віяннями доби творчий портрет письменника, без чого українська література ХХ століття буде неповною” Галич О.А. Концепт non fiction Олеся Гончара // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2003. – №9. – С.191.

.

У другому підрозділі ”Відображення національного характеру у творах про війну інших авторів” проаналізовано відбиття національного характеру в мемуаристиці та художній прозі Олеся Гончара в зіставленні з аналогічними творами інших авторів. Спогади про війну та становище українського народу під час окупації знайшли своє виявлення в щоденникових записах О. Довженка, у романі ”Хрещатий Яр” письменниці з еміграції та діаспори Д. Гуменної та у творах інших авторів.

О. Довженко пройнявся трагедією рідного народу, йому боліло, що радянські війська відступили, залишивши Україну ворогу. Письменник з болем зазначав у ”Щоденнику”, що в окупованій Україні залишились майже самі жінки й діти, писав про вивезення людей на роботу до Німеччини. О. Довженко замислювався над причинами воєнних поразок, проявів малодушності, страху, вважав, що це від недостатнього патріотичного виховання, від того, що молодь не вивчала героїчної історії України як самостійної держави. Мемуарист фіксував у ”Щоденнику” заподіяні Україні кривди й намагався передбачити наслідки, що чекають народ після війни. О. Довженко, як і Олесь Гончар, боляче ставився до того, що після звільнення України від фашистів українців звинувачували в співробітництві з німцями. О. Довженко, як і Д. Гуменна, дотримувався думки, що перемога у війні була здобута за рахунок України.

У повістях А. Дімарова, об’єднаних назвою ”Українська вендета”, йдеться про роки війни. Головний герой повісті ”Сабантуй” Василь Заболотний має спільні риси з Хомою Хаєцьким (так само боявся німецьких літаків з бомбами), служив у санбаті (цим він нагадує Шовкуна з ”Прапороносців”).

О. Сизоненко в романі “Була осінь” зображує події окупації України. Він, як і Д. Гуменна, звернув увагу на те, що серед українців були такі, що чекали приходу німців, сподівалися на краще життя за їхньої влади. Наприклад, образ Івана Михайловича Красного, який здивував своїх односельців прихильним ставленням до німців – несподівано для всіх він подякував німцям, тому й отримав прізвисько Перевертень.

Твори Олеся Гончара мають багато спільного з творами про війну О. Довженка, А. Дімарова, О. Сизоненка. Роман Д. Гуменної представляє протилежний погляд на поведінку українського народу під час окупації.

Простеживши відображення національного характеру в мемуаристиці та в художніх творах Олеся Гончара в зіставленні з творами про війну інших авторів, ми виявили, що й О. Довженко, й О. Сизоненко, й А. Дімаров звертали увагу на те, що в екстремальних умовах війни загострюються почуття, оживлюються в душах людей архетипи природи, землі, мови, свободи. Але у творах Олеся Гончара більше уваги приділено змалюванню національного характеру.

У третьому розділі – ”Національний характер українця в зрілій творчості Олеся Гончара” з’ясовано найважливіші риси характеру воїна-українця, що виявляються в екстремальних умовах війни й специфіку його втілення в художніх творах Олеся Гончара. У першому підрозділі – ”Образ українського солдата у романі ”Прапороносці” як найбільш яскраве втілення національного характеру. Мала проза післявоєнних років”, досліджуючи національний характер у романах ”Прапороносці”, ”Людина і зброя”, ”Циклон”, повісті ”Земля гуде”, ми звернулись до пообразного аналізу із застосуванням аналізу архетипів, через те, що кожен з героїв має характерні риси українців, з яких складається уявлення про народ. Залучили щоденникові записи, фронтові поезії, які слугували джерелом прозових творів, що свідчить про набагато більшу, ніж досі вважалося, документальну основу твору.

Олесь Гончар змалював Червону Армію багатонаціональною, дотримуючись правдивості зображення. Але більше уваги приділив, звичайно, створенню образів своїх земляків-українців. Завдяки національному колориту, створеному в тому числі й за допомогою мови героїв, авторові вдалось створити ”збірний” характер воїнів-українців, донести до читача правду про внесок наших співвітчизників у спільну перемогу над фашизмом. Характери бійців постають як основа цілісного образу української нації. У кожного з героїв переважає якась певна риса вдачі. Так, ”родзинкою” Хоми Хаєцького є почуття гумору, а Маковей є втіленням співучості українського народу, брати Блаженки уособлюють працелюбність, вірність родинним традиціям. В образах Гая й Шовкуна письменник відбив ”селянську делікатність”, готовність пожертвувати собою заради іншого. Сагайда – розбишака, шибеник, який, проте, здатен на духовне відродження. Чумаченко й Черниш трохи не такі, як решта українців у романі. Вони не затуркані, як, наприклад, Ягідка, а освічені, інтелігентні люди. І це дозволяє їм дивитися на світ ширше й при цьому не забувати, що найдорожче – це Батьківщина.

У романі ”Прапороносці” Олесь Гончар зобразив представників різних регіонів України й різних соціальних верств суспільства. Серед них є подоляки, донбасівці, наддністрянці; селяни, робітники, студенти, інтелігенція. Але для найвищих керівників партії вони були просто ”чорносвитниками”, які не змогли відстояти національну гідність, дозволили фашистам порядкувати на рідній землі. Олесь Гончар прагнув захистити українців, особливо тих, хто не воював із фашистами з перших днів війни, не відзначився в героїчних боях під Сталінградом, зазнав окупації, але після визволення, поповнивши українські фронти, виявив себе справжнім воїном, добросовісно виконуючи свій солдатський обов’язок.

Із середини 90-х років почалися звинувачення Олеся Гончара в тому, що його твори перестали бути актуальними, ніби вони були цікаві лише радянським читачам.

Т. Гундорова в статті ”Соцреалізм як масова культура” виділяє образи-ідеологеми, які цементують трилогію: літера ”Л”, політрук, радянський народ, радянський воїн-визволитель, тощо. Олесь Гончар і сам розумів, що літера ”Л” із вказівною стрілкою на захід – необхідне, при соціалістичному реалізмові, вкраплення в текст. Уже в часи незалежної України письменник багато працював над текстом твору, над наданням йому актуальності. Олесь Гончар згадує це редагування у ”Щоденнику” й радіє з того, що зміг наново відредагувати й ”Собор”, й ”Тронку”, й ”Твою зорю”, й ”Людину і зброю”, що вони йдуть до читача в нових редакціях, очищені від тоталітарного накипу, без цензурних понівечень. Твір зазнав детального перегляду й значної авторської редакційної правки під час підготовки видання 1995 року.

Н. Зборовська, аналізуючи прозовий український соцреалізм у контексті психоісторії модерної української літератури, робить висновок, що ”український солдат-сталініст мріє про те, щоб сталінська армія була скрізь, щоб її крила розгорнулися по світу” Зборовська Н.В. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. Монографія. – К.: Академвидав, 2006. – С. 340.. З цим твердженням важко погодитись, адже в ”Щоденнику” ще у війну Олесь Гончар занотував: ”Величезна більшість солдатів сучасних армій знає, що війна їм не потрібна, що це злочини, з жиру затіяні вождями-кретинами... Народ загнузданий... Він не в змозі чинити опір своїм катам, що посилають його на братовбивство” Гончар О.Т. Щоденники: У3-х т. – Т.1 (1943-1967).–К.: Веселка, 2002.–С. 19-20.. Олесь Гончар називає тих, хто розв’язав війну, ”вождями-кретинами”. Як тепер зрозуміло, мова йшла не лише про Гітлера, а й про Сталіна.

У другому підрозділі – ”Відображення національного характеру в романах ”Людина і зброя”, ”Циклон” й у творах про окупацію” простежено ситуації, в яких найповніше заявляє про себе національний характер і форми його естетичного відтворення в епічних творах різних жанрів Олеся Гончара. Олесь Гончар зображує окупацію України з відчутним національним колоритом як явище протиприродне: ”Ракети над Россю. Кулеметний стукіт по левадах... Залізні лапища танків рвуть груди української землі...” Гончар О.Т.Твори: У 2 т. – Т. . Людина і зброя; Циклон: Романи / Передм. М.Бажана. – К.: Дніпро, 1983. – С.154.

.

Національний характер яскраво проявляється в образах українців Степури, Колосовського, Решетняка, Матері Чиєїсь через символічні образи хати, дуба, заходу сонця, хліба як атрибута національного буття українців. Степура – ”незграбний, широкоплечий”, походить із хліборобського роду. Змалку ставився до хліба, як до чогось святого. І ось на війні ”побачив, що хліб тут уже ніщо, його топчуть, толочать і сам він, бредучи з гвинтівкою серед зарум’яненої, повноколосої прекрасної пшениці сорту ”українка”, змушений толочити її чобітьми, – то це був день найбільшого болю в його житті, це було для нього найжахливішим з усього, що принесла з собою війна” Гончар О.Т.Твори: У 2 т. – Т. . Людина і зброя; Циклон: Романи / Передм. М.Бажана. – К.: Дніпро, 1983. – С.123.

. Святість хліба можуть відчути лише справжні хлібороби, від діда-прадіда. І це суто українська риса.

У романах ”Людина і зброя”, ”Циклон” у центрі уваги автора, як і в ”Прапороносцях”, українці. В їхніх образах Олесь Гончар втілив кращі риси українського характеру. Цим героям притаманні працьовитість, оптимізм, вони зберігають у собі духовне багатство й мудрість народу.

Отже, у творах Олеся Гончара про війну знайшли вираження характерні для українського національного характеру архетипи Істини, Добра та Краси, а також архетипи землі, природи, свободи. Олесь Гончар прагнув приділити більше уваги українцям, щоб переконливо довести, що вони були ніскільки не гіршими воїнами, ніж усі інші. Олесь Гончар у своїх творах про війну заперечує, що російський солдат був єдиним захисником країни, його твори виконують реабілітаційну роль, знімають тавро звинувачень у відступництві й неповноцінності не тільки з воїнів – українців, але й з тих, хто пережив окупацію.

Висновки. Проблема національного характеру взагалі й, зокрема її відображення в літературних творах, залишається актуальною. Сьогодні, в умовах переходу незалежної України від тоталітаризму до демократії та стрімкого розвитку на її теренах громадянського суспільства, постала проблема дослідження глибинних підвалин менталітету українського народу та виявлення національних особливостей суспільства. Вирішення цієї проблеми допоможе зміцненню самосвідомості українців.

Користуючись теоретичними працями провідних українських і зарубіжних учених, ми з’ясували поняття ”національний характер”, ”національна психологія” та ”менталітет”, аналізуючи архетипи, визначили чинники, що впливали на формування характеру українського народу. Важливо, що такий підхід до творів про війну Олеся Гончара дозволяє зняти з письменника ярлик ”заідеологізованого” соцреаліста, що писав на замовлення партії, розвіяти стереотипи, які сформувалися в радянські часи.

Специфіка втілення Олесем Гончаром рис національного характеру полягає у змалюванні екстремальних ситуацій, в яких, згідно з теорією архетипів К.-Г. Юнга, найбільш яскраво заявляє про себе національний характер воїна-українця, а саме: початок війни змусив багатьох зробити вибір – боротися або бути поневоленим; період окупації, коли попри намагання німців знищити народ фізично й духовно, потрібно було зберегти національні цінності, архетипи Істини, Добра та Краси; перебування у концтаборі; період другої мобілізації; останній етап війни, коли бійці-українці воювали за кордоном; післявоєнні часи, коли працьовиті господарі – українці знову поверталися до мирної праці.

Олесь Гончар, перебуваючи в таких ситуаціях, на власні очі побачив, як зміцнюються національні почуття українців під час війни, як люди стають більш згуртованими. В умовах війни прості селяни намагалися допомогти один одному, підтримати з останніх сил, зберегти своє людське обличчя – така психологія українського народу. Письменник бачив, що українці захищали не сталінський режим, а свою землю, свою Батьківщину.

Уперше виконаний комплексний і системний аналіз творів Олеся Гончара про війну з точки зору відображення національного характеру українців, який дає можливість стверджувати, що твори Олеся Гончара про війну, маючи чимало спільного з подібними творами інших українських письменників, суттєво відрізняються підвищеною увагою до національної проблематики. Олесеві Гончару вдалося донести до читача узагальнений образ українського солдата, розкрити природу національного характеру, що краще, ніж будь-коли, проявляється в екстремальних умовах війни. Олесь Гончар у творах про війну створив узагальнений образ українського солдата, розкрив такі риси його характеру, як працьовитість, оптимізм, віру в перемогу, сумлінність, наполегливість, доброту, надійність, скромність, сердечність, делікатність і в той же час стійкість, хоробрість, витривалість, готовність йти на смерть в ім’я перемоги. Національний колорит у творах Олеся Гончара про війну відображений в яскравих українських національних характерах, особливостях мови, у змалюванні побуту, фольклору України, пейзажних та портретних малюнках, у своєрідності бачення світу. Це твори високого громадянського звучання, які зміцнюють почуття національної самоповаги. Герої творів Олеся Гончара – це колоритні національні типи, яких не знайдеш у творах інших авторів радянської доби про війну. Ось чому спадщина Олеся Гончара відіграє важливу роль у розумінні національного характеру українців.

Дослідження в цьому напрямку дадуть можливість по-новому прочитати творчий доробок Олеся Гончара, зняти з митця тавро соцреаліста, показати як людину, що глибоко проникла в душу українського народу й відтворила національний характер у своїх романах, повістях, новелах.

Основні положення дисертації висвітлені в публікаціях:

1. Довженко О.В. Прояви національного характеру в романі Олеся Гончара ”Прапороносці” та ”Щоденнику” // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Збірник наукових праць. Філологічні науки / Головний редактор Харченко С.Я. – Луганськ: Видавництво ЛДПУ ”Альма-матер”, 2003. – № 5 (61). – С.83-89.

2. Довженко О.В. Особливості відтворення національного характеру українців на війні у романах Олеся Гончара // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць Київського національного університету імені Тараса Шевченка, інститут філології. – К.: Видавничо-поліграфічний центр ”Київський університет”, 2003.– Вип.6. – С.73-77.

3. Довженко О.В. Образ України та українського народу у ”Щоденнику” та творах Олеся Гончара про війну // Актуальні проблеми літературознавства. – Т. 15: Збірник наукових праць. / Наук. ред. проф. Н.І. Заверталюк. – Дніпропетровськ: Видавництво ”Навчальна книга”, 2003. – С.28-37.

4. Довженко О.В. Національний характер у ”Щоденнику” Олеся Гончара // Документалістика на порозі XXI століття: проблеми теорії та історії. – Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 18-19 вересня 2003 р. – Луганськ: Знання, 2003. – С. 222-229.

5. Довженко О.В. Зображення окупації України у творах Олеся Гончара // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Збірник наукових праць. Філологічні науки / Головний редактор Харченко С.Я. – Луганськ: Видавництво ЛДПУ ”Альма-матер”, 2003. – № 9 (65). – С.54-58.

6. Довженко О.В. Національний характер у романі ”Прапороносці” та новелах Олеся Гончара // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки / Головний редактор Савін В.В. – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2004. – №3. – С.75-79.

7. Довженко О.В. Українська ментальність у романах Олеся Гончара ”Людина і зброя” та ”Циклон” // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць / Упорядник М.Х. Гуменний. – К.: ”Твім інтер”, 2004. – Вип. 17. – С. 150-156.

8. Довженко О.В. Проблема національного характеру в малій прозі Олеся Гончара // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Збірник наукових праць. Філологічні науки / Головний редактор Харченко С.Я. – Луганськ: Видавництво ЛНПУ ”Альма-матер”, 2005. - №1(81). – С. 73-77.

9. Довженко О.В. Українська ментальність у романі ”Прапороносці” Олеся Гончара // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. – Вип. 21. – Ч.2: Питання менталітету в українській літературі / Редкол.: А.В.Козлов (відп. ред.) та ін. – К.: Акцент, 2005. – С. 433-438.

10. Довженко О.В. Національний характер у романах Олеся Гончара // Слово і час. – 2005. – №12. – С.63-68.

11. Довженко О.В. Проблема національного характеру в публіцистиці Олеся Гончара // Фольклор, література та мистецтво Сходу України в системі етнокультурних вимірів: Збірник наукових праць. – Луганськ: ”Промдрук”, 2006. – Вип. ІV. – С.43-49.

АНОТАЦІЯ

Довженко О.В. Проблема національного характеру у творах Олеся Гончара про війну. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2006.

У дисертації з’ясовано особливості відображення національного характеру українців у творах Олеся Гончара про війну. Для з’ясування понять ”національний характер”, ”національна психологія” та ”менталітет” проаналізовано результати наукових досліджень національного характеру провідними українськими й зарубіжними вченими, трактовки цих понять сучасною наукою, а також метод архетипної критики, що дало можливість через ”колективне несвідоме” заглибитись у формування національного характеру, визначити чинники, що впливали на еволюцію характеру українського народу. З’ясовано джерела творів про війну, для цього залучено щоденникові записи письменника. На війні Олесь Гончар писав вірші, вів ”Щоденник”, але в радянські часи не публікував його. Зараз маємо можливість проаналізувати ”Щоденник” і спростувати звинувачення Олеся Гончара в уславленні сталінського режиму, знайти там матеріали для майбутніх творів письменника, а в багатьох випадках – підтвердження того, що українці й на війні не втрачали своїх найкращих якостей.

Ключові слова: національний характер, риси характеру, Друга світова війна, твори про війну, щоденникові записи, український народ, український солдат.

АННОТАЦИЯ

Довженко Е.В. Проблема национального характера в произведениях Олеся Гончара о войне. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. – Харьков, 2006.

В диссертации исследованы особенности отображения национального характера украинцев в произведениях Олеся Гончара о войне. Используя теоретические работы ведущих украинских и зарубежных ученых, дано категориальное определение понятий ”национальный характер”, ”национальная психология” и ”ментальность”. При помощи анализа архетипов определены факторы, которые формируют национальный характер. Важно, что такой подход к произведениям Олеся Гончара о войне позволяет снять с писателя ярлык ”заидеологизированного” соцреалиста, который писал по заказу партии, развенчать стереотипы, которые сформировались в советское время.

Исследование заявленной проблемы начинается с раннего творчества Олеся Гончара, которое из-за субъективных и объективных причин до сих пор в основном не попадало в поле зрения исследователей, но подготавливало почву для зрелых творческих поисков писателя.

Для исследования основных проблем национального характера украинцев в творчестве Олеся Гончара и выяснения источников произведений о войне привлечены дневниковые записи писателя, которые впервые были собраны в книге ”Олесь Гончар. Щоденники: У 3-х т. ” (2002-2004). Изучая и анализируя дневниковые записи, мы находим там материалы для художественных произведений писателя, а во многих случаях – подтверждение того, что украинцы и на войне не теряли своих лучших качеств. Анализ дневниковых записей Олеся Гончара расширяет документальную основу романа ”Знаменосцы”, в котором кое-где писатель сохранил даже настоящие фамилии своих однополчан-украинцев, художественно обработав факты из своей фронтовой жизни. Этим самым писатель увековечил подвиги реальных людей, отстоял достоинство солдата-украинца. В дневниках Олеся Гончара присутствуют записи, которые не отмечены идеологическими стереотипами, это искренние раздумья молодого солдата о военных буднях, о любви к иностранке Юлии, с которой хотел остаться жить. В ”Дневнике” ярко представлен национальный характер украинцев, такие черты характера, как эмоциональность, трудолюбие, выраженные в архетипах Истины, Добра и Красоты. Дневниковые записи Олеся Гончара дают материал для новых поисков в русле актуальных проблем современного литературоведения.

Впервые сделан комплексный и системный анализ произведений Олеся Гончара о войне с точки зрения отображения национального характера украинцев, который даёт возможность утверждать, что произведения Олеся Гончара о войне, имея немало общего с подобными произведениями других украинских писателей, существенно отличаются повышенным вниманием к национальной проблематике.

Специфика воплощения Олесем Гончаром черт национального характера заключается в изображении