ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ
На правах рукопису
ДЯКІВ Олена Василівна
УДК 745.55 (477.8)
ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕКОРАТИВНОГО
МИСТЕЦТВА ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ XIX – XX СТ.
(ІСТОРІЯ, ТИПОЛОГІЯ, СТИЛІСТИЧНІ ВІДМІНИ)
Спеціальність 17.00.06. – декоративне і прикладне мистецтво
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства
Львів – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі народного мистецтва
Інституту народознавства Національної Академії Наук України
Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор,
Завідувач відділу народного мистецтва
Інституту народознавства НАН України,
член-креспондент АМУ
Станкевич Михайло Євстахійович
Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор,
декан факультету історії та теорії мистецтва
Львівської національної академії мистецтв
Шмагало Ростислав Тарасович
кандидат мистецтвознавства, старший викладач
кафедри дизайну і основ архітектури Інституту архітектури
Національного університету “Львівська політехніка”
Галишич Руслан Ярославович
Захист відбудеться “13” жовтня 2007 року о “10” годині на засіданні
Спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській національній академії мистецтв за адресою: 79011, вул. Кубійовича, 38.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської національної академії мистецтв (79011, вул. Кубійовича, 38).
Автореферат розіслано 31 серпня 2007 року.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради,
кандидат мистецтвознавства Г.Д.Кусько
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Стратегія відродження української національної культури диктує необхідність нагального розв’язання комплексу завдань щодо творення, збереження, поширення та вивчення духовних набутків нації. У зв’язку з цим актуалізується потреба у поглиблених дослідженнях народного декоративного мистецтва у регіональних, субрегіональних форматах. Останні проводяться на основі комплексного і системного вивчення народного мистецтва Західного Поділля, що має міцно усталені в часі і надзвичайно потужні за характером матеріально-художнього наповнення традиції у гончарстві, вишивці, ткацтві, дерев’яному різьбленні та каменярстві.
У праці аналізуються найзначніші твори декоративного мистецтва починаючи з XIX ст. У народному декоративному мистецтві Західного Поділля тісно переплелися національна художня традиція і західноєвропейські мистецькі впливи. Про збереження традиції свідчать декоративні особливості творів вишивки і ткацтва, писанкарства і гончарства, як наслідок культурних взаємовпливів і запозичень є каменярство, що засвоїло пластичний досвід поширений у Західній Європі. Але основна увага звертається на національні традиції, на виявлення стильових особливостей західноподільського народного мистецтва, що містить не тільки спільні з іншими культурами риси і властивості, а й відмінні, самобутні та неповторні. Зосереджено дослідницьку увагу на функціонуванні осередків народного мистецтва та на властивих для кожного з них специфічних мистецько-стильових засадах творчості. Вагомим чинником актуальності даного дослідження є можливість застосування його результатів для розвитку народних промислів, для заповнення маловідомих сторінок історії українського народного мистецтва. Хоча деякі аспекти і питання висвітлені в літературі, все ж досі немає праці, де комплексно було б відтворено картину народного мистецтва Західного Поділля.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконується згідно плану науково-дослідних робіт відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України, зокрема, розв’язує одне із завдань напрямку “Теоретичні та історичні проблеми народної творчості” (шифр 4.16.6.8.), що виконується за постановою бюро Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України №18 від 14.10.2003 року.
Мета роботи показати мистецький феномен народної декоративної творчості Західного Поділля у XIX – XX ст. у контексті мистецтва сусідніх регіонів.
Завдання дослідження випливають із зазначеної мети:–
висвітлити витоки й історичні етапи розвитку цехового ремесла та народного декоративного мистецтва Західного Поділля;–
типологічний аналіз творів у аспектах форми, декору та їхніх художніх відмін;–
визначити основні центри та закономірності поширення видів декоративного мистецтва Західного Поділля, залежно від суспільно-економічних умов тощо;–
розглянути сучасний стан народних художніх промислів субрегіону й окреслити перспективи розвитку;–
залучити в науковий обіг широке коло досі не досліджених і неопублікованих творів декоративного мистецтва субрегіону.
Предметом дисертації є мистецькі процеси розвитку, типологічні відміни та художні особливості декоративного мистецтва Західного Поділля.
Об’єктом дослідження є значний корпус творів ткацтва, вишивки, народного одягу, художнього дерева, каменярства, плетіння з природних матеріалів, кераміки, художнього металу, витинанок, писанок тощо, які зберігаються у музеях, приватних збірках, або виявлені автором у експедиціях.
Хронологічні рамки роботи в історичній частині сягають неолітичної епохи, тобто часу появи на території Західного Поділля археологічних культур і пам’яток мистецтва. Проте основна увага дослідження спрямована на твори XIX – XX ст., що цілком виправдано для визначення типології, ареалів та мистецьких особливостей конкретного фактологічного матеріалу.
Географічні межі дослідження охоплюють рівнинно-горбисту територію, що лежить смугою між Прикарпаттям і Східним Поділлям, становить значну частину Тернопільської області за винятком теренів, які входять до історичної Волині та Опілля. Межу утворюють на заході річка Золота Липа, на півдні – Дністер, на сході – Збруч, а на півночі вона проходить по горах Гологорах. Субрегіон межує із Волиню, Опіллям, Покуттям, Буковиною та Східним Поділлям. Об’єктом дослідження є територія дев’яти районів: Гусятинський, Теребовлянський, Чортківський, Підгаєцький, Бучацький, Борщівський, Монастириський, Заліщицький, більша частина Бережанського.
Наукова новизна результатів. –
вперше здійснено комплексне дослідження народного декоративного мистецтва Західного Поділля, відтворено картину народних промислів XIX – XX ст.–
в усіх без винятку районах Західного Поділля описано і систематизовано твори вишивки кінця XIX – XX ст., що виявлені у процесі польових досліджень і у фондах музеїв. Серед цього матеріалу виокремлюється сюжетна та мотивна вишивка 1920 – 1930 рр. Гусятинського та Чортківського районів, якій майже не приділяли увагу попередні дослідники.–
досліджено сучасний стан осередків гончарства, зокрема, в селі Гончарівка, уточнено і доповнено дані про склад гончарних родин, типологію виробів.–
вперше введено дані про не досліджені каменярські осередки Струсова, Застіночого, Різдвян, Теребовлі, а також уточнено персональний склад діючих ремісничих колективів.–
відтворено картину розвитку народного ковальства, акцентовано увагу на осередку села Мушкатівка Борщівського району.–
поглиблено відомості про осередки рогозоплетіння та майстрів, визначено нові стилістичні відміни творів народного майстра Я. І. Ремінецького та його послідовників.–
опрацьовано та систематизовано значний корпус творів ткацтва і комплексів одягу, розглянуто сучасний стан генези цих видів декоративного мистецтва.–
підтверджено, що для даного субрегіону традиційними видами народного мистецтва залишаються писанкарство та витинанки, які мають визначені центри, серед яких виокремлюється осередок писанкарства с. Підзамочок Бучацького району.–
зафіксовано на світлинах, атрибутовано та введено в науковий обіг значний корпус невідомих досі творів.
Практичне значення дослідження. Зібрані та систематизовані матеріали, результати дослідження сприятимуть заповненню маловідомих сторінок історії українського мистецтва, зокрема, при підготовці узагальнюючих праць у галузі народного мистецтва. Дисертація відкриває професійним і народним майстрам доступ до художньої спадщини західноподільського регіону, що допомагатиме збагаченню їхньої творчості новими ідеями. Зібрані й опрацьовані матеріали можуть увійти до навчальних посібників для училищ і вузів, будуть корисними в експозиційній та науково-методичній роботі музеїв.
Апробація результатів дисертації відбулася на засіданні відділу народного мистецтва (Протокол №7 від 19 червня 2007 року) та вченої ради Інституту народознавства НАН України. Основні положення і результати дослідження висвітлювалися у виступах на наукових конференціях, зокрема, на звітно-науковій конференції кафедр Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (2003 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Народні художні промисли України: сучасний стан та перспективи розвитку” (Київ, 2004) доповідь на тему “Західноподільські осередки гончарства XIX – XX ст.”; на Міжнародній науковій конференції “Український костюм у часі і просторі” (Київ, 2004) доповідь на тему “Народна ноша Західного Поділля XIX – XX ст.”; на Міжнародній науковій конференції “Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу” (Івано-Франківськ – Галич, 2006) доповідь на тему “Декоративне мистецтво Західного Поділля періоду Галицького князівства”; на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Дизайн і народне мистецтво” (Івано-Франківськ, 2006) доповідь на тему “Типологія та художні особливості металевих виробів коваля Є. Л. Чубака ”.
Структура роботи складається зі вступу, основної частини (шести розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури, який налічує 225 позицій. Загальний обсяг становить 210 сторінок, з них 193 основного тексту. Дисертація має Додаток А, в якому вміщено ілюстративний матеріал обсягом 191 світлина.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, окреслено географічні межі та хронологічні рамки роботи, висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, вказано на характер їх апробації.
У першому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” розглядається сучасний стан і ступінь дослідженості теми, зазначаються у роботі наукові методи, окреслюються обсяги джерельної бази.
1.1. Огляд літератури за темою. Поява у вітчизняній літературі перших публікацій, присвячених пам’яткам народного декоративного мистецтва західних подолян, припадає на середину XIX ст. Перші згадки про особливості народного одягу і предметів побуту знаходимо у замітках Я. Головацького, опубліковані у “Часописі чеського музею” (1841), а згодом у Санкт-Петербурзі (1877). На сторінках тодішніх періодичних видань (“Слово”, “Kurier Lwуwski”, “Sіowo Polskie”) публікуються замітки про розвиток художнього промислу краю наприкінці XIX – початку XX ст. Стислі відомості про різноманітні мистецькі події, майстрів та їх твори у Тернопільському воєводстві в другій половині XIX ст. містять каталоги господарських, промислових та етнографічних виставок. Зокрема, про етнографічну виставку у Тернополі (1887) пише низку газетних репортажів І. Франко, в яких дається аналітична оцінка, ставляться завдання, які виникли перед тодішньою українською етнологічною наукою.
Важливу інформацію про матеріальну культуру дають монографічні описи Тернопільського та Теребовлянського повітів, виконані В. Сатке (1896) і Я. Бейгером (1899), в яких започаткована тенденція до інвентарно-описового репрезентування досліджуваних об’єктів. Більш повно висвітлює заснування килимарської школи та майстерні у селі Вікно (1886) К. Ганкевич (1894).
Етапними для опрацювання окремих питань теми стали праці А. Зарембського, В. Щербаківського, К. Шероцького (1909), які поклали початок вивченню українського народного мистецтва, як мистецького явища. Короткі поточні відомості про народні художні промисли, ремесла, школи містить двотижневик “Подільський голос”, що виходить у Тернополі з перервою у 1904 – 1908, 1928 – 1930 рр., та тижневик “Подільське слово”, та у краєзнавчих путівниках і нарисах (1920 – 1930). Утім, період 1920 – 1940-х рр. має дуже мало літературних джерел, значно більше їх у другій половині XX ст. Одним із найважливіших джерел дослідження народного мистецтва Тернопільщини є праця Р. Гарасимчука (1954), в якому здійснено комплексне вивчення усіх видів народного мистецтва, здійснено порівняльний аналіз. У другій половині XX ст. з’явились індивідуальні синтезовані праці І. Гургули (1960), в яких знаходимо окремі відомості, що стосуються декоративного мистецтва Західного Поділля, зокрема, наводяться окремі факти локальних особливостей творів народного мистецтва. У 1960 – 1990 рр. з’явились мистецтвознавчі дослідження К. Матейко (1959), С. Сидорович (1979), Р. Захарчук-Чугай (1979), О. Чар-новського (1980), А. Будзана (1960), С. Боньковської (1991), Г. Горинь (1986), М. Станкевича (1986, 2002), Р. Шмагало (2005) і їхні праці стали вагомим внеском в опрацюванні теми. Дослідники звертались до вислідів художніх особливостей, розглядали типологію виробів, художню виразність творів окремих майстрів, або акцентували свою увагу на певних центрах локалізації народного мистецтва Західного Поділля. До нечисельних досліджень декоративного мистецтва Західного Поділля належать статті методиста Центру народної творчості Тернопільщини А. Гриба, в яких висвітлено творчість окремих майстрів і дано стислий художній аналіз. Серед обласних видань, де постійно висвітлюються питання етнографії, фольклору, народного мистецтва виокремлюється історико-краєзнавчий збірник “Літопис Борщівщини” Борщівського краєзнавчого музею, в якому періодично друкуються статті Л. Булгакової, І. Герети, Н. Николин. Всебічне вивчення народного декоративного мистецтва вимагає координування із науковими дослідженнями зарубіжних вчених. Необхідні для порівняльного аналізу матеріали містяться у виданнях польських дослідників А. Яцковського та Я. Ярнушкевич, Ю. Грабовського (1978), К. Пивоцького (1981), О. Ганцької (1970).
Отже, історіографічний огляд з даної проблематики засвідчує, що наявні публікації тільки частково розкривають обрану для дослідження тему. Залишаються нез’ясованими ряд проблем, зокрема, не висвітлено локальні особливості творів вишивки, не розкрито типологію виробів та умови існування сучасних гончарних осередків, не простежено важливу особливість народного мистецтва Західного Поділля – його традиційність.
1.2. Основні методи і джерела дослідження. Для здобування первинної інформації, для побудови гіпотез, обґрунтування нових знань закономірностей застосовано принципи системності та історизму. Народне декоративне мистецтво Західного Поділля розглядається як цілісне явище національної культури. Для визначення основних історичних етапів у розвитку народного декоративного та цехового ремесла використано порівняльно-історичний метод, як у синхронному, так і діахронному вимірах. Базовим для досягнення поставленої мети та завдання дисертації є метод мистецтвознавчого аналізу, тоді як за допомогою системного аналізу проаналізовано орнамент, декор, форму, колорит творів декоративного мистецтва.
У загальнотеоретичному мистецькому аспектах осмислення проблеми порушеної у дисертації, автор опирається на концептуальні дослідження українських і зарубіжних вчених Г. Павлуцького, М. Драгана, П. Жолтовського, Я. Запаска, Т. Кари-Васильєвої, М. Селівачова, Р. Захарчук-Чугай, Г. Стель-мащук, О. Федорука, М. Некрасової, К. Матейко, Ю. Грабовського, О. Ганцької.
Джерельною основою дослідження стали польові матеріали, зібрані автором упродовж 2002 – 2005 рр. У дисертації використано археологічні дані, значна увага надана творам, що зберігаються у Тернопільському художньому музеї, у Національному музеї Львова, Тернопільському краєзнавчому музеї, Бучацькому краєзнавчому музеї, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, у приватних збірках.
Другий розділ “ДО ІСТОРІЇ ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ”.
2.1. Мистецтво з найдавніших часів. На основі вивчення археологічних пам’яток, які представлені залишками поселень, поховань, майстерень різноманітними засобами праці, зброєю, прикрасами, предметами домашнього користування, що дозволяють відтворити етапи формування матеріальної культури у синтезі з духовним аспектом людської діяльності. Розглянуто художні стереотипи у найдавніших культурах починаючи з неолітичних часів свідченням якого є керамічні вироби трипільської культури, мистецька виразність яких побудована на триколірному орнаменті, а їх антропоморфна пластика свідчить про появу зображувальних зацікавлень у трипільців.
2.2. Давньоруське мистецтво періоду Галицького князівства. Серед давньоруських центрів XI – XII ст. на Західному Поділлі важливе місце відведено Теребовлі (правління Василька Ростиславича (1092 – 1124), через яку проходить Дністровський торговий шлях. Основними формами розвитку декоративного мистецтва Західного Поділля княжої доби були домашні промисли (ткацтво, бондарство, гончарство) та міські ремесла (ковальство, кушнірство, різьбярство).
2.3. Народне мистецтво і ремесла XV – XVIII ст. Ужиткове мистецтво XV – XVIII ст. стало одним з провідників західних впливів, що відбулось на ґрунті власної традиції, але за умов дії історично-культурних факторів. Традиційність найповніше виявилась у тих видах мистецької творчості, що виходили з власних коренів. Серед них домінують ткацтво і вишивка, які найменше зазнали перетворень, а серед традиційних ремесел найбільше змінювалось гончарство та ті ремесла, що виготовляли вироби для церковних потреб.
Домашнє ткацтво та килимарство було поширене у першій половині XVII ст. у Чернихівцях Збаразького району, у Зборові, у селі Заложці (Зборів-ського району), де почала діяти суконна мануфактура, основною продукцією якої стали килими, ковдри та ткацький цех у Гримайлові. Гончарство мало широку мережу осередків (гончарний цех у Підгайцях, Бучачі, Товстому, Теребовлі), розбудовану систему видів продукції і опиралося на глибокі традиції у виробництві посуду, форми якого були традиційними і одночасно демонстрували ряд новаторських тенденцій, що виявлялись у багатому оздобленні полив’яного посуду рослинними мотивами.
Друга половина XVI – перша половина XVII ст. ознаменована появою цехів, провідним в еволюції ужиткового мистецтва стає міське середовище і такими міськими мистецькими осередками стає Теребовля (друга половина XVI – початок XVII ст.) та Бучач (друга половина XVIII ст.).
2.4. Народне декоративне мистецтво XIX ст. Висвітлюється ряд новаційних змін, що відбулися у народному декоративному мистецтві Західного Поділля на тлі загальних тенденцій, притаманних народному мистецтву на зламі століть. Цей період означений двома напрямами розвитку художньої традиції – народне мистецтво та продовження міських ремісничих традицій, що формувались протягом XVII – XX ст. Для каменярства, гончарства, ковальства характерні два напрями розвитку: традиційний та інноваційний, що формувалися під впливом західноєвропейської ремісничої традиції. Інноваційних змін зазнала вишивка, ткацтво та народний одяг. У художній традиції народної дерев’яної скульптури з’являється світська тематика, а у різьбленні надгробків поширюються західні фігуративні іконо-графічні схеми. Остання третина XIX ст. ознаменувала течію відродження і вдосконалення ремесла, а для його збереження і поширення впроваджено фахову освіту та популяризацію народних промислів. Наявні два основних фактори цієї активізації – утвердження ідеї національного відродження, посилення національно-етнічних начал та освоєння і розвиток здобутків європейського мистецтва. Формування осередків, їх локальних особливостей проходить у XIX ст. під впливом міського ремісництва.
2.5. Народне і професійне декоративне мистецтво XX ст. Перші десятиліття XX ст. означені модерністично орієнтованими мистецькими течіями і цей інноваційний процес на Західному Поділлі опирається на попередній ресурс мистецького досвіду. На 1920 – 1940 рр. припадає розквіт каменеобробництва, формуються локальні осередки, серед яких виокрем-люється каменярська спілка Б. Земського. Творча активність майстрів простежується у надгробках Струсова та Теребовлі, які означені впливом стилю модерн. У народному ковальстві окрім традиційних, з’являються вироби, створені під впливом міського ремісництва. У ці ж роки активно діяли центри розписної кераміки у Копичинцях та у селі Товсте Заліщицького району, вироби яких (миски) декорувались вазоноподібними та розеткоподібними мотивами. Особливий творчий внесок мистецького професіоналізму у 1950-х рр. привнесли лемки-переселенці (поява натуралістичних мотивів у різьбі високого рельєфу, жанровий поділ). У 1950 – 1980-х рр. на Західному Поділлі ство-рюється низка підприємств, цехів, дільниць, що виготовляють сувеніри та вироби широкого вжитку оздоблені вишивкою, різьбленням. Для популяризації народних промислів створено у Тернополі обласний Будинок народної творчості (1945), який практикував виставки-звіти сільських народних майстрів. У декоративно-прикладному мистецтві цього періоду спостерігається посилення елементів декоративізму. Мотиви, що використовуються в орнаментиці збільшуються, зникає кольорова стриманість, виникають замінники народних розписів, тканин домашнього ткацтва. Їх певний утилітарно-масовий адекват починає випускати промисловість та художньо виробничі майстерні (1968), що виготовляли сувенірну продукцію з дерева, тканини, а згодом зі шкіри.
Третій розділ “ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ, ТИПОЛОГІЯ, ТЕХНІКИ ТКАЦТВА, ВИШИВКИ ТА ВИГОТОВЛЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ТРАДИЦІЙНОГО ОДЯГУ”.
3.1. Ткацтво. У підрозділі розглядається генеза цього виду народної творчості, яка ґрунтуючись на загальноукраїнській основі позначена регіональною специфікою. На основі порівняльних характеристик з тканими виробами Покуття та Гуцульщини визначено художню виразність західноподільських тканин та типологію тканих виробів. Головний аспект художньої мови західноподільських тканин це особливий кольоровий лаконізм, що підкреслюється симетрією та рівновагою орнаментальних смужок. З середини XX ст. помітні ознаки зменшення виробництва тканих виробів і окреслюється нова тенденція – посилення декоративності.
3.2. Вишивка. На основі великого фактологічного матеріалу (одягові та інтер’єрні тканини) аналізується художня структура західноподільської вишивки зі з’ясуванням її генези, районування, виявлення локальних осередків, структурної спорідненості з вишивкою сусідніх регіонів. Виявляється механізм функціонування вишивки, як комплексу взаємопов’язаних між собою компонентів – матеріалу, техніки і орнаментального вирішення. Визначається хронологія утворення орнаментальних мотивів і при цьому вирішальним чинником є техніка виконання народної вишивки та матеріал. У композиціях початку XX ст. зустрічається поєднання архаїчних форм геометричного та рослинного взорів. З архаїчних мотивів переважають зображення пов’язані з культом богині-берегині у сюжетних та орнаментальних вишивках Чортківського та Гусятинського районів 1920 – 1930-тих рр. З середини XX ст. домінуючою стає декоративна функція і порівняно за короткий час формується незнана раніше вишивка, якою декоруються інтер’єрні тканини.
3.3. Одяг. В основу дослідження західноподільського національного костюму покладено аналіз етнографічних ознак, що допомагають виділити певні типи, види, форми одягу. В основний комплекс вбрання входять групи натільного (сорочка) поясного або стегнового (двоплатова запаска, обгортка, спідниця, холошні, штани-портки), нагрудного (катанка, камізелька, лейблики, жилетки, безрукавки-нагрудники). Розкрито регіональні та локальні особ-ливості одягових форм, показано спільні та відмінні риси в порівнянні з народним одягом інших етнічних груп. Визначається художня виразність таких одягових форм, як жіноча та чоловіча сорочки, зокрема, тип тунікоподібної жіночої сорочки, що є найбільш архаїчним. Розглядаються способи декорування, крій, колорит сорочок різних районів Західного Поділля, а також стильові особливості орнаменту.
На початку XX ст. відбулись зміни у формуванні основних компонентів одягу, що позначились на художньо-естетичних ознаках одягу, а з середини XX ст. перехід на нові урбанізовані форми. Відмічено творчий досвід народного майстра П. Ткачука (1946 – 1997) з Теребовлі, який відтворював одягові зразки, що повторюють етнографічну достовірність у вторинних (фольклоризованих) формах.
Розділ четвертий “ХУДОЖНЯ ВИРАЗНІСТЬ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОЗНАКИ ВИРОБІВ З ДЕРЕВА І ПЛЕТІННЯ З ПРИРОДНИХ МАТЕРІАЛІВ”.
4.1. Столярні вироби. Простежуються особливості збереження і транслювання локальної традиції виготовлення народних меблів ремісниками – вихованцями столярної школи у Гримайлові, які оздоблювали свої вироби профілюванням, накладними декоративними елементами. Розглянуті столярні вироби для обладнання житла, їхні конструкції і модифікаційні варіанти (лави – “бамбетлі”, скриня-стіл, мисник – “креденс”), а також реміснича продукція початку XX ст. підсилена елементами архітектурних стилів.
4.2. Різьблення. Наводяться дані про використання різьблення у XIX ст. у конструкціях іконостасів та ручних дерев’яних хрестів, які виготовляли у двох осередках Західного Поділля (село Кошилівці Заліщицького району, смт. Золотий Потік Бучацького району). Велику групу становлять твори першого стилістичного пласту – народного з виявом “примітиву” у техніці виконання та способі інтерпретації фігур. Народна дерев’яна скульптура кінця XIX – початку XX ст. виявляє нові засади творення, що виявляються у прагненні до самовиразу, до широкого спектру іконографічних запозичень, прийомів. Характерною рисою самодіяльної сфери різьбярства є запозичення широкого кола форм, прийомів, художніх ідей, здатність творити в різних галузях, жанрах, стилістичних напрямах.
4.3. Плетені вироби з лози, рогози та соломи. Висвітлюються передумови формування давніх центрів лозоплетіння, рогозоплетіння, розглянуто типологію виробів, декоративні якості різних технік плетіння, серед яких найбагатшим є ажурне плетіння з відкритими чарунками. На прикладі осередків виявлено дві тенденції – виготовлення традиційних виробів та предметів меблів. Відзначено використання мистецьких засад традиційного де-корування у творах майстрів XX ст., що виявляється у зверненні майстрів до звичної системи декорування ажурними смугами-рядами з усталеною візерун-ковою розробкою (творчість народної майстрині Г. Вівчар). Нова художня виразність притаманна мініатюрним композиціям з рогози Я. І. Ремінецького, де традиційний принцип використання особливостей матеріалу поєднується з пластичною своєрідністю тематичних композицій.
П’ятий розділ. “ТИПОЛОГІЯ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСЕРЕДКІВ ГОНЧАРСТВА, КАМЕНЯРСТВА І ХУДОЖНЬОГО МЕТАЛУ”.
5.1. Гончарство. Зосереджено увагу на вивченні гончарних осередків XIX ст., на функціонуванні сучасних гончарних осередків, простежується морфологічна належність творів, їх стилістичні витоки. Проведений аналіз художніх особливостей дає підставу стверджувати, що поряд з чорнодимленим посудом з’являються осередки гончарства, в яких виготовляли полив’яний посуд з центром розписної кераміки у селі Товсте Гусятинського району. Визначається спорідненість з розписами гончарних осередків інших регіонів. Виявлено гончарний осередок у селі Гончарівка Монастириського району зі збереженою традиційною типологією виробів. Декоративні особливості цих виробів найочевидніші у способі нанесення декору “накатом”. Даний матеріал допоміг визначити комплекс чинників, що обумовили своєрідність композиційних, декоративних характеристик творчого доробку родин гончарів, проаналізувати корпус творів, в яких дотримані традиційні формотворчі принципи.
5.2. Ковальство і ливарництво. Художній метал представлено творами ковальства, до яких долучаються вироби виконані технікою лиття. Розглядаються ці твори на матеріалі ремісничої продукції кількох осередків, серед яких виокремлюється Теребовля, де особливе звучання отримали надгробкові хрести та огорожі. Вироби сільських ковалів початку XX ст. зазнали впливу ремісничої продукції, що зумовило появу ширшої типології творів ковальства у сільському середовищі. Декоративні якості оздоблення творів ковальства трактуються шляхом надання їм масштабності, конст-руктивної міцності, а поява “натуралізованих” мотивів зближує їх з народною картиною. У виробах виконаних технікою лиття, спостерігається багатоваріантність орнаментальних мотивів, що створюють ефект “ажурності” та литих надгробкових хрестах, а пізніше у 1950 – 1980-х рр. в огорожах та брамах. Відмічено мистецьку виразність творів сучасних ковальських осередків, зокрема ковальського осередку села Мушкатівка Борщівського району.
5.3. Каменярство. Розглядаються етапи становлення монументально-меморіальної кам’яної різьби, наскельного скульптуротворення та чинники, що сприяли формуванню каменярських осередків на Західному Поділлі. У XIX на початку XX ст. сформувались каменярські осередки виготовлення меморіальної пластики і в цей час відбувається формування стилістики ремісничих виробів, активне впровадження фігуративних зображень, розширення усталеного для надгробкової пластики іконографічного кола. Показовим для цього періоду (1880 – 1940 рр.) є новаційні зміни, що відбулись у ремісничому середовищі струсівських каменярів на зламі століть і їхній подальший вплив на традиції застіноцького каменярського осередку. Висвітлюється визначальна особливість творчості каменярської спілки Б. Земського у найбільш активний період (1910 – 1940 рр.), коли було створено надгробкові композиції з постаттю молодої скорботної жінки. Витоки цього образу типові для мистецтва модерну, що свідчить про налаштованість майстра на інноваційне збагачення свого доробку та подальший вплив на становлення творчих особливостей каменярів Струсова, Теребовлі, Застіночого, Різдвян.
Шостий розділ “ДЕКОРАТИВНА ВИРАЗНІСТЬ ВИТИНАНОК І ПИСАНОК”.
6.1. Витинанки. Західноподільські витинанки належать до найхарактерніших витворів народної орнаментики і засвідчують власну стилістику, яка розпізнається за декоративними мотивами та за технікою виконання. Народне витинанкарство Західного Поділля представлено групою давніх оздоб житла та творами окремих майстрів Бучацького, Чортківського, Гусятинського та Борщівського районів. Давні витинанки здебільшого одинарні і в яких використано центральну симетрію. Найпоширеніші витинанки у квадратних та ромбовидних формах, а для Борщівського району характерні стрічкові витинанки заповнені попарно згрупованими площинними зображеннями “півників”, “зозульок”, “ляльок”. Очевидна декоративність західно-подільської витинанки пов’язана з обрядовістю (елементи обрядових ре-квізитів) з якої відокремились декоративні форми. Для розвитку цього виду народного мистецтва важливим залишався особистісний фактор. Впровадження нових мотивів і композиційних вирішень найбільш здібними майстрами (В. Й. Яс-кілка, С. А. Чайківська з села Підзамочок Бучацького району; С. І. Намака з села Вікно Чортківського району) у 1950 рр. розширили типологію витинанок великого розміру: “фіранки”, “рушники”, “панно”, “рамочки”.
Витинанкарство, як одна з форм сучасного мистецтва виконується аматорами і стало галуззю сучасної непрофесійної пластики. Втрата первинних функцій надало цьому виду народного мистецтва якісно інший рівень – декоративно-виставковий. Як особливий напрям у сучасному витинанкарстві є творчість окремих майстрів, серед яких вирізняються твори Д. Г. Мимрика виконані в традиційній техніці штемпелювання; М. П. Бездільного, що є автором сюжетних тематичних витинанок.
6.2. Писанки. Західноподільська писанка за художніми особливостями відображає два напрями писанкарства: західноподільський, лемківський і позначена поліфункційністю (обрядова, ігрова, декоративна). Писанкам цього субрегіону притаманна певна лапідарність стилістики, що простежується у простоті та чіткості побудови нечисленних великомасштабних елементів, невеликій кількості доповнюючих елементів, обмеженій колористичній гамі. У структурі первинних базових форм орнаменту є коло, квадрат, трикутник, лінії, рослинні форми, зберігається обмежена кольорова гама, що обумовлює не більше двох кольорів. Різноманітність символів відображає локальні особливості кожного району, зокрема для північних районів характерна геометрична візерункова розробка, а для південних – абстрактні мотиви (“спіралі”, “вужі”). Особливий осередок писанкарства склався у Бучацькому районі, у селі Підзамочок, де майже п’ятдесять років живуть переселенці-лемки. Писанки цього осередку позначені неповторною самобутністю і прадавньою символікою орнаментальних мотивів, пов’язаних з землеробством, стародавньою слов’янською культурою, язичництвом. В осередку працює декілька писанкарок, серед яких вирізняються А. Комарніцька, Г. Бачинська, М. Пиж. Їхні твори привертають увагу специфічною образотворчою мовою, в якій з повнотою виявились декоративність, стилізація, умовність зображення і частково зникає символіко-ритуальне значення, хоча у композиціях писанок ще існують варіанти давніх знаків.
ВИСНОВКИ
Декоративне мистецтво Західного Поділля є своєрідним художнім явищем, складовою частиною національної мистецької спадщини України. Наявні публікації лише частково розкривають окремі аспекти деяких видів декоративного мистецтва, а тема ніколи не була предметом комплексного вивчення.
1. Визначено основні історичні віхи розвитку декоративного мистецтва Західного Поділля. На основі пам’яток найдавніших культур, археологічної літератури простежено формування традиційної технології та декорування. Починаючи з неоліту тривають їх зміни, зокрема, досягнуто гармонії форми та силуету керамічних виробів, а також запроваджені важливі конструктивні елементи (вінчик, коліноподібний злам, ребристість). У системі декорування було застосовано різні види технік: розпис, ритування та штамповий орнаменти. На початку н. е. відбувся перехід від ліпного способу виготовлення кераміки до формоутворення її на гончарному крузі.
2. Для ужиткового мистецтва Західного Поділля XV – XVII ст. характерна трансформація домашнього ремесла у мануфактурне виробництво, що було наслідком поширення Магдебурзького права на теренах Західного Поділля й активізації міського ремесла та торгівлі у другій половині XVI – першій половині XVII ст.
3. У XIX ст. народне декоративне мистецтво Західного Поділля розвивалось у двох основних формах – домашнє художнє ремесло та художні промисли, пов’язані з ринком. Для каменярства, гончарства, ковальства притаманні два напрями розвитку: традиційний та інноваційний (формувався під впливом західноєвропейської ремісничої традиції). Інноваційних змін зазнали вишивка, ткацтво та народний одяг і це було пов’язано із засвоєнням нових матеріалів, що призвело до змін характеру засобів шитва, до появи одягових форм, до нової стилістики орнаментальних мотивів у вишивці. У художній традиції народної дерев’яної скульптури з’являється світська тематика, в різьбленні надгробків поширюються західні фігуративні іконографічні схеми. Остання третина XIX ст. ознаменувала відродження та популяризацію народних промислів, про що свідчить низка етнографічних виставок у Тернополі, Бережанах, Бучачі.
4. Посилення у XX ст. поділу праці у провінційному, сільському та міському середовищах, збільшення обсягу культурного обміну між селами та містом, певна структуралізація спілкування стали причиною появи нових та якісно інших, ніж традиційні, культурних запитів і творчих тенденцій. Зовнішні фактори, що вплинули на народне мистецтво – це загальноєвропейські культурно-мистецькі процеси проникаючи в середовище народної культури, вони своєрідно нею трансформувалися. Видозмінювалися народна дерев’яна скульптура, каменярство, метал. З середини XX ст. промислова продукція витісняє народні ремесла і здійснюється низка заходів, які сприяли посиленню фольклоризму – вторинних форм творчості. Проте жива практика масової художньої діяльності викликає до життя нові форми і методи роботи з матеріалом, що відкривають додаткові художні можливості для виявлення творчої індивідуальності.
5. Комплексно висвітлено історичні етапи зародження декоративного мистецтва Західного Поділля, як важливого мистецького явища невід’ємного від загальноукраїнського культурного процесу. Декоративність творів ткацтва, вишивки, компонентів одягу ґрунтувалась на використанні засобів і прийомів художньої виразності. Декоративні особливості основних типологічних груп одягових та інтер’єрних тканин Західного Поділля побудовані за допомогою прийомів контрасту, ритмічності, динаміки та симетрії, а серед засобів виразності є кольоровий лаконізм підкреслений врівноваженим ритмом декоративних смужок, симетрією та рівновагою орнаментальних і безузорних площин верети, рядна, рушника, обруса тощо.
6. Регіональні особливості західноподільської вишивки найвиразніше простежуються в особливостях орнаментики. Для інтерєрних тканин та одягу характерні орнаментальна та сюжетна вишивка. Засоби та прийоми художньої виразності, в одних випадках були універсальними, а в інших – локальними, притаманними лише певним осередкам. Розвиток орнаментальності приводить до підсиленої декоративності, чому сприяв перехід на іншу техніку виконання.
7. Західноподільський народний одяг відображає загальнонаціональні, локальні та етнічні риси. Важливими художніми засобами одягу є фактура, колір, орнамент. Для створення орнаменту використані принципи симетрії, нюансу, контрасту.
8. Столярні вироби прикметні скромністю форм і раціональністю конструкції. З’ясовано, що початок XX ст. ознаменований входженням у побут нових конструкційних типів меблів, художня виразність яких підсилювалась елементами різних історичних стилів. Сільські столярі помірковано вводили нові елементи, виконували їх засобами традиційного декорування (плоске різьблення, профілювання). Нові конструктивні форми закріплюються на ґрунті народного професійного досвіду.
9. Художня виразність плетіння з природних матеріалів ґрунтується на усталених композиційних закономірностях: тектоніка, пропорційність, масштабність і цілісність, а також на композиційних прийомах контрасту, ритмічності, симетрії і динаміки.
10. Встановлено, що в кінці XIX – початку XX ст. на Західному Поділлі діяло більше тридцяти гончарних осередків, які виробляли чорнодимлений та полив’яний посуд. Для декору полив’яних виробів застосовували різноманітні техніки, зокрема, фляндрівку, гравірування. Такими ж користувались гончарі Східного Поділля, Покуття, Гуцульщини й аналогічно прикрашали вироби квітковими мотивами. З середини XX ст. спостерігається процес занепаду осередків гончарства, пов’язаний з новими соціально-економічними передумовами.
11. У XIX ст. сформувалися каменярські осередки в яких виготовляли меморіальну скульптуру. В цей час формується стилістика ремісничих виробів, активно впроваджуються фігуративні зображення, розширюється усталена іконографія сюжетів для надгробків. Внаслідок соціальних зрушень XX ст. активізувалися прояви народного професіоналізму, що виявились у апелюванні до зразків професійної творчості, у розширенні сюжетів та підкресленні зображувальних властивостей. Художньо-стильові особливості струсівського каменярського осередку показують його спорідненість з меморіальною різьбою Покуття, Волині й інших сусідніх регіонів.
12. Художній метал Західного Поділля XIX – XX ст. представлено виробами міських і сільських ремісників, що розвивали ковальство та ливарництво. Прикладом є архітектурне ковальство, яке на початку XX ст. мало ознаки еклектики. У виробах, виконаних технікою лиття, спостерігається багатоваріантність орнаментальних мотивів, що створюють ефект “ажурності”.
13. У кінці XIX – на початку XX ст. в орнаментальних видах творчості, зокрема, у писанкарстві з’являються нові декоративні форми та художні рішення, помітно розширюється колористична гама. Для традиційних писанок північних районів характерним є дво – триколірний геометричний орнамент, а для південних – абстрактні мотиви. Новітні твори наповнені новими мотивами та новою технікою виконання. На перший план висуваються певна рафінованість, викінченість, частково зникає символіко-ритуальне значення, а варіанти давніх знаків поєднуються з трансформованими язичницькими символами.
14. Витинанки, як твір традиційної народної культури, переходили з обрядових у декоративні форми. На Західному Поділлі еволюція цього виду народної творчості вказує на існування традиційно-аматорського напрямку.
15. Зібраний і досліджений матеріал вводиться в науковий обіг уперше і відкриває можливості його застосування в сучасному художньому процесі. Отримані результати можуть бути використані для наступних досліджень окремих видів народного декоративного мистецтва Західного Поділля.
Публікації. Автором за темою дисертації опубліковано п’ять статей обсягом 2,3 у. а. У них містяться основні результати дослідження.
1. Дяків О. Архаїчні риси вишивок Західного Поділля (на прикладі творчості вишивальниць села Базар Чортківського та села Яблунів Гуся-тинського районів) // Мистецтвознавство’03. – Львів: СКІМ, 2003. – С.77-85.
2. Дяків О. Локальні особливості осередків писанкарства Західного Поділля // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Ви-пуск. – Івано-Франківськ, 2005. – С.20-28.
3. Дяків О. Тектоніка та декор плетених виробів Західного Поділля // Мистецтвознавство’05. – Львів: СКІМ, 2005. – С.71-79.
4. Дяків О. Традиції каменярства в струсівському каменярському осередку на Теребовлянщині // Мистецтвознавство України. Випуск V. – Київ: Музична Україна, 2005. – С.45-55.
5. Дяків О. Західноподільські осередки гончарства XIX – XX ст. // НМ. – 2005. – №3-4. – С.15-17.
АНОТАЦІЯ
Дяків О. В. Художні особливості декоративного мистецтва Західного Поділля XIX – XX ст. (Історія, типологія, стилістичні відміни). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06 – декоративне й прикладне мистецтво – Львівська національна академія мистецтв. – Львів, 2007.
У дисертації досліджені мистецькі процеси розвитку, типологічні відміни та художні особливості декоративного мистецтва Західного Поділля. Комплекс-не вивчення дозволило визначити закономірності розвитку та згасання етномистецьких традицій, з’ясувати відповідні причинно-наслідкові зв’язки та взаємовпливи, що характеризують типологію та художні особливості творів.
З’ясовано генезис й основні історичні етапи розвитку декоративного мистецтва Західного Поділля. Здійснено типологічний аналіз творів у аспектах форми, декору та їх художніх відмін.
У науковий обсяг впроваджено цілу низку невідомих творів. Висвітлено сучасний стан осередків гончарства, введені нові дані про досі не дослідженні каменярські осередки, а також уточнено персональний склад діючих ремісничих колективів. Відтворено картину розвитку художнього металу та поточнено дані про осередки рогозоплетіння та майстрів. Опрацьовано та систематизовано значний корпус творів ткацтва, вишивки і комплектів одягу, розглянуто сучасний стан ґенези цих видів декоративного мистецтва.
Здійснено комплексний мистецтвознавчий аналіз системи художньої виразності творів ткацтва, вишивки, гончарства, художнього металу, каменярства, рогозоплетіння, писанкарства.
Ключові слова: Декоративне мистецтво, типологія, художні особливості, форма, декор, осередки, майстри.
АННОТАЦИЯ
Дякив Е. В. Художественные особенности декоративного искусства Западного Подолья XIX – XX ст. (История, типология, стилистические особенности). Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 – декоративное и прикладное искусство – Львовская национальная академия искусств. – Львов, 2007.
В диссертации исследованы художественные процессы развития, типологические изменения и художественные особенности декоративного искусства Западного Подолья. Комплексное изучение позволило определить закономерности развития и угасания этнохудожественных традиций, выяснения определенных причинно-наследсвенных связей и влияний, которые характеризуют типологию и художественные особенности произведений.
Выяснен генезис и основные исторические этапы развития декоративного искусства Западного Подолья. Определены основные центры и закономерности распространения видов декоративного искусства в зависимости от общест-венно-экономических условий. Осуществлен типологический анализ
