харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна

Дук Поліна Олександрівна

УДК 811.112.2'38

Лінгвостилістична характеристика

німецьких гумористичних віршів

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі германської філології Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: | кандидат філологічних наук, доцент

Перлина Юлія Георгіївна,

доцент кафедри германської філології Дніпропетровського

національного університету

Офіційні опоненти: |

доктор філологічних наук, професор

Козловський Віктор Володимирович,

професор кафедри германської філології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук, доцент

сотнИкова Світлана Іванівна,

доцент кафедри німецької філології та перекладу

Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна

Захист відбудеться “ 21 ” листопада 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розіслано “ 12 ” жовтня 2007 р.

Вчений секретар доктор філологічних наук

спеціалізованої вченої ради А.П. Мартинюк

Загальна характеристика роботи

Реферовану дисертацію присвячено здійсненому на базі функціонального підходу комплексному дослідженню лінгвостилістичних особливостей німецькомовних гумористичних віршів та ролі цих особливостей у створенні комічного ефекту.

В останні десятиліття спостерігається зростання інтересу лінгвістів до проблеми комічного та його реалізації в тексті (В. З. Санніков, О. Б. Шонь, Ю. В. Щуріна, H. Bachmaier, R. Jurzik, Т. Karrer, J. Szczepaniak). Одним із провідних напрямків лінгвістичних досліджень, що склався в кінці ХХ – початку ХХІ ст., є комплексне вивчення тексту як продукту мовленнєвої діяльності, який являє собою складну систему, чиї смисл і функції знаходяться під впливом знань, інтенцій і дій комунікантів, їх компетенції та соціальних стереотипів, відображених у мовних структурах (Ф. С. Бацевич, І. А. Бехта, В. З. Дем’янков, Г. В. Колшанський, О. С. Кубрякова, К. Я. Кусько, О. В. Лещак, В. Н. Порус, Е. О. Сєліванова, К. С. Серажим, G. Brunner, К. Cho). Такий функціональний підхід до мови як засобу людської діяльності, комунікації та пізнання і, зокрема, розуміння того, що ґрунтовне дослідження мовного матеріалу неможливе без аналізу факторів, що визначають його породження та сприйняття, його роль у комунікативній ситуації, виводить лінгвостилістичні дослідження комічного на новий рівень.

У вітчизняній науці останнього часу посилюється тенденція до вивчення в рамках лінгвостилістики та лінгвістики тексту німецькомовних малих літературно-художніх форм комічної спрямованості, утім увагу дослідників було зосереджено переважно на окремих історично укорінених жанрах: афоризм (Т. І. Манякіна), епіграма (Ю. Г. Перлина), анекдот (М. О. Гонтар, Л. Кузнєцова, Ю. Є. Савченко), байка (Л. С. Піхтовнікова) та ін. Встановлені мовні, структурно-композиційні, прагматичні характеристики перелічених жанрів, досліджені типові для них механізми та мовні засоби створення комічного ефекту, прослідковано історичні модифікації жанрів. Але питання про лінгвостилістичну природу комічних текстів залишається недостатньо вивченим і потребує подальшої розробки на конкретних текстах. Так, внаслідок стрімкого розвитку засобів масової інформації та комунікації наприкінці ХХ ст. гумористичні вірші стали помітним явищем серед інших малих літературних форм. При цьому вони залишаються практично не вивченими: на сьогодні ані у вітчизняній, ані в німецькій філології не існує ґрунтовних досліджень гумористичних віршів, у поодиноких роботах (Х. Хельмерс) гумористичні вірші розглядаються фрагментарно поряд із багатьма іншими формами комічної поезії.

Актуальність теми зумовлена загальною функціональною спрямованістю сучасної лінгвістики, а також зростаючою роллю гумористичних віршів у німецькомовній культурі при їх майже повній недослідженості. З огляду на це назрілою є проблема комплексного лінгвостилістичного аналізу означеного типу тексту і розробки питання про природу комічного і механізм створення комічного ефекту в гумористичних віршах. Виявлення лінгвостилістичних характеристик останніх на базі функціонального підходу, що дає змогу упорядкувати новий матеріал та доповнити розуміння ієрархічної системи стилів, становить наукове завдання роботи.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Функціональна семантика і прагматика мовних одиниць“, яка розробляється кафедрою германської філології Дніпропетровського національного університету (протокол № 9 засідання вченої ради ДНУ від 11.11.1999 р.).

Основна мета дослідження полягає у визначенні типу тексту гумористичний вірш шляхом комплексного аналізу лінгвостилістичних характеристик гумористичних віршів і механізмів створення комічного ефекту, а також у розробці лінгвостилістичної типології досліджуваних текстів.

Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:

–

–

–

–

–

–

Об'єктом дослідження є тип тексту німецький гумористичний вірш.

Предмет дослідження становлять лінгвостилістичні особливості, що характеризують гумористичні вірші як самостійний тип тексту.

Матеріалом дослідження слугували німецькомовні гумористичні вірші кінця ХХ – початку ХХІ ст., опубліковані переважно на розважальних та гумористичних сторінках у інтернеті, а також у сатирико-гумористичних та інших журналах ФРН й Австрії („Eulenspiegel”, „Kemet“, „Unicum“), гумористичних збірниках („Menschliches und anderes heiter verdichtet“, „Lach doch wieder!“, „Schmunzeln bremst Runzeln“). Корпус проаналізованих текстів становить 2700 німецькомовних гумористичних віршів, загальний текстовий обсяг яких сягає 1620 сторінок.

Теоретико-методологічну базу дослідження становить функціональний підхід, який передбачає комплексний розгляд типу тексту як складно організованої системи, мовні структури якої корелюють із позамовними категоріями (комунікативними умовами і цілями, когнітивними процесами) і виконують певні взаємоузгоджені функції, смисл яких визначається лише по відношенню до системи в цілому.

Для досягнення поставленої мети і розв'язання конкретних завдань застосовувалися такі методи дослідження: методи лінгвостилістичного та структурно-композиційного аналізу – для виявлення стилістичних особливостей тексту та його структурно-композиційних елементів і їх співвідношення; використання методів функціонального та прагматичного аналізу дозволило встановити й проаналізувати функції виявлених композиційно-стилістичних особливостей та їх роль у створенні комічного ефекту і, тим самим, у реалізації авторської інтенції; за допомогою методів кількісного аналізу та структурно-графічного моделювання встановлено кількісні співвідношення отриманих результатів та наочно представлено структуру, метрико-римічні й інші особливості віршів у графічних моделях; для розробки типології гумористичних віршів застосовувались типологічний метод і методи математичної статистики.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що у ній вперше:

· запропоновано визначення типу тексту гумористичний вірш і здійснено комплексний лінгвістичний аналіз німецькомовних гумористичних віршів;

· виявлено та проаналізовано його основні стильові риси (віршованість, стислість, пуантованість, тричленність, озаглавленість і тривіальність);

· розкрито умови виникнення та механізм створення комічного ефекту в гумористичних віршах, виявлено і систематизовано характерні мовні засоби створення цього ефекту;

· запропоновано типологію гумористичних віршів, яка враховує одночасно всі виявлені лінгвостилістичні характеристики текстів;

· розроблено нову методику класифікування текстів, засновану на методах кореляційного аналізу з використанням комп’ютерних технологій.

Наукову новизну отриманих результатів можна узагальнити у наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Тип тексту гумористичний вірш – це сукупність відносно коротких гумористичних віршованих творів тривіального змісту і доступної мовної форми, для нього характерні наявність гумористичного пуанта, заголовка і тричленної композиційної структури; у межах цього типу тексту виділяються чотири підтипи тексту, в яких варіанти прояву стильових рис сполучаються по-різному.

2. Комічне в гумористичних віршах виникає в ситуації сміхової комунікації, яка ґрунтується на взаємному бажанні комунікантів взяти участь у мовній грі з розважальною метою. Комічний ефект виникає внаслідок різкої зміни одного змістовного плану вірша, актуалізованого початком тексту, на інший, коли очікування реципієнта не виправдуються і він змушений розв'язати невідповідність, ретроспективно здійснивши когнітивну зміну контексту. Наявність двох змістовних планів тексту спричинена біполярністю об'єкту комічного у вірші.

3. До типу тексту гумористичний вірш належать тексти, які характеризуються стильовими рисами: 1) віршованість (певна віршована форма тексту, що сприяє його сприйняттю як гумористичного); 2) пуантованість (наявність у віршах гумористичного пуанта – матеріалізованої в тексті структури – основи комічного ефекту); 3) тривіальність (доступність текстів розумінню і наближеність до смаків максимально широкого кола читачів); 4)-стислість (невеликий обсяг тексту забезпечується за рахунок простоти сюжету і економії мовного матеріалу на всіх рівнях); 5) озаглавленість (наявність одного з чотирьох типів заголовків: дескриптивного, проспективного, ретроспективного або проспективно-ретроспективного); 6) тричленність (членування тексту на три текстеми, що відображають етапи створення комічного ефекту вірша), з яких останні дві риси є факультативними. У тій чи іншій формі всі стильові риси працюють на досягнення комічного ефекту.

4. Лінгвостилістична типологія гумористичних віршів, одержана шляхом кореляційного аналізу, містить чотири підтипи тексту: (1) підтип з гострим пуантом (в основі – порушення логіки розвитку подій і норм), великою кількістю другорядних стилістичних засобів і проспективно-ретроспективним заголовком; (2) підтип з пуантом, основаним на несподіваній трактовці попередніх подій у комплексі з численними стилістичними засобами і ретроспективним заголовком; (3) підтип з середнім за гостротою пуантом (в основі – алогічний висновок), невеликою кількістю стилістичних засобів та негумористичним заголовком; (4) підтип з найнижчою гостротою пуанта, який ґрунтується на порушенні мовних очікувань читача, мінімальною кількістю стилістичних засобів і проспективно-ретроспективним заголовком.

5. Основою комічного ефекту гумористичного вірша є пуант – матеріалізована в тесті структура – результат взаємодії провідного алогізму значеннєвого рівня в кінцівці вірша з алогізмами мовного рівня й іншими стилістичними прийомами комічного та засобами експресивності по всьому тексту, яка призводить до раптового ослаблення напруження підготованого очікування і, як наслідок, до комічного ефекту. Проведена типологія за сукупністю всіх стилістичних ознак текстів виявила, що крім інших аспектів підтипи гумористичних віршів розрізняються також за принципами конструювання пуанта.

6. Гумористична тональність віршів, що є відображенням основної прагматичної характеристики досліджуваного типу тексту, ґрунтується на прагненні адресантів викликати сміхову реакцію і відповідній налаштованості реципієнтів на несерйозне, ігрове спілкування. Гумористична тональність віршів виникає в результаті взаємодії стилістичних засобів гумору й експресивності всіх мовних рівнів, які класифіковано на дві групи: 1) лексичні засоби гумору, тропи; 2) синтаксичні засоби гумору й експресивності, фігури. Серед близько тридцяти характерних засобів комічного найбільш ефективними є змішування стилів, тропи, шлаґзац, різні види розчленування синтаксичної структури речення та ін.

Теоретична цінність дисертації визначається її суттєвим внеском в лінгвостилістику і теорію тексту і полягає в комплексній характеристиці гумористичних віршів як типу тексту, яка дала змогу з'ясувати його критеріальні ознаки. Одержані в результаті дослідження дані є внеском у стилістичну типологію малих літературно-художніх форм і теорію комічного.

Практична цінність роботи визначається тим, що результати дослідження можуть бути використані в курсах лекцій зі стилістики німецької мови (розділи “Стиль та його моделювання в комунікативно-мовленнєвій діяльності”, “Стилістичні засоби гумору та експресивності” ), лінгвістики тексту (розділи “Семантика та прагматика тексту”, “Композиція тексту”), аналізу дискурсу (розділ “Проблеми типології дискурсу”), на практичних заняттях з аналізу текстів, для написання навчальних і методичних посібників для студентів філологічних факультетів та в науково-дослідній роботі.

Особистий внесок дисертанта. Усі результати дослідження одержані дисертанткою самостійно. Внесок автора в статтю 2, написану у співавторстві, полягає у аналізі фактичного матеріалу і формулюванні висновків щодо особливостей функціонування пуанта в гумористичних віршах; внеском автора в статтю 4 є опис структурно-композиційних особливостей гумористичних віршів та узагальнення результатів дослідження у схемах.

Апробація роботи: основні положення і результати дослідження викладені й обговорені на 4-й Міжнародній конференції “Франція і Україна: Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1997), науково-практичній конференції “Джерела духовності: ґенеза творчого процесу та розвиток мистецтва” (Дніпропетровськ, 1999), Міжнародній науковій конференції “Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харків, 2000), Міжнародній науковій конференції “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2001), 5-й Всеукраїнській конференції “Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених “Актуальні проблеми філології” (Дніпропетровськ, 2003) ), на 11-й Міжнародній конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2005) і на 12-й Міжнародній конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2006). Крім того, результати дослідження обговорювалися на щорічних наукових конференціях Дніпропетровського національного університету (Дніпропетровськ, 1998-2007).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 19 публікаціях, у тому числі 11 одноосібних статтях і 2 статтях у співавторстві, опублікованих у фахових виданнях України, а також 6 тезах докладів на міжнародних та всеукраїнських конференціях. Внесок автора в статті у співавторстві полягає у збиранні та аналізі фактичного матеріалу.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох роз-ділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури (297 найменувань), списку джерел ілюстративного матеріалу (25 позицій). Вона містить 10 рисунків і 2 таблиці, а також 2 додатки. Загальний обсяг дисертації – 234 сторінки, з них основного тексту – 167 сторінок.

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукова новизна, визначено мету, головні завдання, об’єкт і предмет, а також методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну значущість та практичну цінність одержаних результатів тощо.

У першому розділі висвітлені теоретичні аспекти вивчення німецьких гумористичних віршів як типу тексту: визначено найбільш відповідний термін на позначення об’єкту дослідження – гумористичний вірш – та обґрунтовано його використання, визначені методологічні засади дослідження, гумористичний вірш розглянутий в ракурсі основних теорій комічного та теорії гри, розкриті умови створення комічного ефекту і механізм його реалізації у віршах, визначене походження сучасних гумористичних віршів та їхнє місце серед інших малих літературно-художніх форм.

У другому розділі визначені стильові риси, які характеризують гумористичні вірші як тип тексту – віршованість, стислість, пуантованість, тричленність, озаглавленість і тривіальність, виявлені й описані варіанти прояву стильових рис у конкретних текстах, визначена їхня роль у створенні комічного ефекту вірша.

У третьому розділі надана класифікація засобів комічного, а також лінгвостилістична типологія німецькомовних гумористичних віршів: виявлені та систематизовані найбільш характерні стилістичні засоби створення гумористичної тональності й особливості їх функціонування в текстах; розроблена нова методика типології досліджуваних віршів, заснована на методах кореляційного аналізу з використанням комп’ютерних технологій, виділені й описані чотири підтипи тексту гумористичний вірш, у кожному з підтипів визначений механізм реалізації пуанта.

У загальних висновках представлені основні результати проведеного дослідження та окреслені перспективи по-дальших досліджень.

основний зміст роботи

Розділ 1. “Комічне в гумористичних віршах: питання теорії”. Сучасна лінгвістика розглядає текст як результат соціально орієнтованої та соціально зумовленої комунікативної діяльності (О. С. Кубрякова). Подібною багатогранністю вирізняється й комічне як явище соціальне, лінгвістичне, комунікативне, психологічне, культурологічне, когнітивне і т. п. Отже, дослідження комічних текстів є одним із найбільш ефективних засобів пізнання процесів як лінгвальної, так і позалінгвальної діяльності людини.

Сучасні німецькомовні гумористичні вірші належать до текстів комічного характеру. Ці комічні поетичні мініатюри, що мають кількасотрічну історію, набули з появою нових інформаційних і комунікативних каналів наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. особливого розповсюдження й дещо видозмінились. На сучасному етапі гумористичні вірші матеріалізуються не стільки у збірниках, скільки у електронному тексті та існують у віртуальному просторі (інтернеті), при цьому вони до сьогодні залишалися майже непізнаним явищем для лінгвістики.

У спеціальній літературі не існує усталеного терміна на позначення віршів комічного характеру. З метою подолання невизначеності термінології у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці нами запропоновано використовувати термін „гумористичний вірш”, який найбільшою мірою відповідає естетичній природі та тональності цього типу тексту. Гумористична тональність досліджуваних віршів походить з у цілому позитивного ставлення автора до об'єкта, яке поєднує зовні комічне трактування з внутрішньою серйозністю.

Гумористичний вірш є міжжанровим утворенням, яке увібрало в себе типові риси декількох близьких малих літературно-художніх форм – епіграми, анекдота, байки, шпруху та ін., але на відміну від більшості з них, первинною для нього є письмова текстова форма, він існує переважно у сфері письмової комунікації, у якій практично відсутні невербальні аспекти. Отже, маємо справу з письмово зафіксованим результатом дискурсивної діяльності, а не самою діяльністю. Така специфіка об’єкту дослідження зумовила лінгвостилістичну домінанту нашого аналізу.

Гумористичні вірші є тим випадком, коли текст, як зазначав Р. Барт, безпосередньо пов'язаний із задоволенням від подвійної гри: „гри у Текст” та „гри Текстом”. Створення гумористичних віршів супроводжується піднесенням (за Й. Хейзінґою), задоволенням від гри, до якої належать метрична та римічна будова, оформлення й маскування смислу, майстерне маніпулювання сприйняттям та очікуваннями реципієнта; у той же час сприйняття гумористичних віршів викликає напруженість (тобто напружене очікування реципієнта щодо закінчення вірша), яка змінюється наприкінці несподіваною розрядкою цього очікування у комічний спосіб і радістю від цього. Гумористичний вірш є своєрідною мовною грою, яка має позамовну основу (комунікативна ситуація, наміри автора, реакція реципієнта) і знаходить втілення на мовно-семантичному рівні.

У результаті аналізу текстів, що спирався на основні загальні тези теорії комічного невідповідності/контрасту, а також враховував здобутки попередніх текстолінгвістичних і дискурсивних досліджень в області комічного (В.З. Саннікова, О. Б. Шонь, Л. Кузнєцової, В.І. Карасика, J. Rдwel та ін.), встановлено, що комічний ефект в гумористичних віршах стає можливим за наявності наступних передумов:

· Комічне в гумористичних віршах виникає у ситуації несерйозної, сміхової комунікації (як правило, письмової), яка ґрунтується на взаємному бажанні комунікантів (авторів і читачів) взяти участь у мовній грі з метою розважитись, отримати задоволення. Ця комунікативна ситуація відзначається особливою емоційною атмосферою спілкування, що характеризується позитивним ставленням учасників спілкування один до одного та до об'єкту їхнього сміху, з одного боку, і трансформацією певних цінностей, з іншого боку;

· комічне виникає лише з певної констеляції суб'єкт/об'єкт, тобто зі ставлення суб'єкта-сприймача до об'єкта, на який перший з них реагує сміхом. Щоб викликати сміхову реакцію, об'єкт має бути, по суті, певним відхиленням від норми (норм логіки, соціальних, моральних норм, мовної норми тощо), але таким, яке сприймається суб'єктом як безпечне, не загрозливе для нього;

· об'єкт комічного, у свою чергу, являє собою також біполярний феномен (необхідні як мінімум два полюси, щоб між ними міг виникнути контраст чи невідповідність). Двополюсна структура виражається в очевидній невідповідності двох сторін одного й того ж об'єкта, результатом чого стає виникнення в гумористичному вірші двох змістовних планів, між якими існує динамічне, інтерактивне співвідношення. З різкою зміною цих планів реципієнт має можливість думкою об'єднати обидва полюси в єдине ціле, і ця незвична перспектива для нього приваблива і радісна сама по собі (у тому числі завдяки усвідомленню своїх інтелектуальних здібностей).

Механізм створення комічного ефекту полягає у тому, що текст гумористичного вірша, який внаслідок біполярності об'єкта комічного містить у собі два змістовні плани, експозиторно створює в читача певне очікування з приводу якоїсь події. Несподівано ця подія переноситься в інший контекст, очікування реципієнта не виправдуються, він змушений розв'язати невідповідність, ретроспективно зробивши когнітивну зміну контексту. Зміна одного змістовного плану іншим повинна бути для реципієнта несподіваною, але при цьому надавати естетичне задоволення.

Німецькомовні гумористичні вірші походять в основному від таких історичних форм німецької й англійської народної поезії, як пріамула (Priamel), клапхорнверс (Klapphornvers), леберрейм (Leberreim) і лимерик (limerick). Зв'язок сучасних гумористичних віршів з історичними поетичними формами не завжди є безпосереднім і усвідомленим. Але переконливим доказом такого зв'язку є їх структурна (композиційна, метрико-римічна) подібність і спільні механізми створення комічного ефекту, який ґрунтується на ефекті невідповідності або контрасту.

На сучасному етапі тип тексту німецький гумористичний вірш входить у стилістичну систему малих літературно-художніх віршованих форм сатирико-гумористичної тональності і є найбільш спорідненим із такими малими формами, як епіграма, афоризм, велеризм, шпрух, графіті, байка, анекдот. Від епіграми гумористичний вірш відрізняється насамперед яскраво вираженою гумористичною тональністю і тричастинною композиційною структурою. Від афоризма гумористичний вірш відрізняється віршованою формою та функціями засобів комічного й інформативної щільності. Відмінностями велеризма від досліджуваного нами типу тексту є анонімність, прозова форма, обов’язкова наявність у тексті прислів’я, специфічний зміст і функції структурно-композиційних елементів. Шпрух відрізняється від гумористичного вірша дидактичністю, обмеженістю в межах строфи і неодмінною двочастинністю. Особливості графіті, не властиві гумористичним віршам, – це переважно прозова форма, критична спрямованість, що домінує, анонімність, розміщення творів на нетрадиційній основі (стінах, деревах тощо). У гумористичному вірші відсутні характерні для байки епічні і драматичні елементи, а алегоричність і фантастичність не використовуються для створення образу-символу. Анекдоти відрізняються від гумористичних віршів насамперед прозовою формою і чотиричленною структурою, де основою є діалог.

Розділ 2. “Стильові риси німецьких гумористичних віршів”. Спостереження й аналіз досліджуваних текстів дозволили визначити шість стильових рис – ознак типу тексту гумористичних вірш, за наявності яких текст досягає комічного ефекту: віршованість, тривіальність, стислість, пуантованість, озаглавленість і тричленність. Останні дві є необов'язковими (факультативними) стильовими рисами, одна з яких може бути відсутня.

Віршованість — найбільш очевидна стильова риса, яка характеризує гумористичні вірші. Німецьким гумористичним віршам, які зазвичай створюються непрофесійними поетами і орієнтовані на найширше коло не завжди досвідчених в поезії читачів, не властиві складні метричні і римічні форми, створення і сприйняття яких вимагало б спеціальної підготовки. З точки зору метра, для гумористичних віршів є характерним елементарне чергування наголошених і ненаголошених складів (ямб чи хорей), а також найпростіші види рими — парна чи перехресна. Просте чергування наголошених і ненаголошених складів у сполученні з переважно парною (рідше, з перехресною) римою є найбільш старою і найбільш популярною метрико-римовою схемою німецької народної комічної поезії, і хоча такий легко розпізнавальний метр здається монотонним, завдяки своїй тривіальності він здійснює на реципієнта, знайомого з німецькою літературною традицією, додатковий комічний вплив (прикл. 1, 2, 3). Третім за поширеністю метром німецьких гумористичних віршів є анапест, ним переважно написані лімерики — гумористичні вірші, сконструйовані за строгою метричною схемою (тристопний анапест у першому, другому і п’ятому рядку, двостопний — у третьому і четвертому), запозиченою з англійської народної поезії. Таким чином, віршована форма є елементом гри і пов’язана із задоволенням у процесі як створення, так і сприйняття тексту: автор отримує задоволення від створення й оперування досить складними поетичними структурами для втілення комічного змісту, тоді як читач отримує задоволення не лише від комічного ефекту загалом, а й від своєї здатності правильно дешифрувати значення, яке автор надав певній поетичній формі.

Гумористичні вірші являють собою типову малу форму, однією з основних стильових рис якої є стислість, тобто невеликий обсяг тексту (у середньому, від 4-х до 25-и рядків). Визначальним фактором стислості вважаємо гумористичну спрямованість віршів: комічний ефект, що ґрунтується на факторі несподіваності, тим сильніший, чим напруженіше було очікування читача, що не справдилось. Напруження в тексті гумористичного вірша багато в чому залежне від розмірів останнього: напружене очікування може виникнути лише на базі достатньої кількості інформації, але разом з тим, чим більший текст і ширші формулювання, тим слабше напруження. Для створення віршами достатнього напруження необхідна оптимальна стислість мовних формулювань, яка, однак, не вела б до істотного скорочення змісту. Стислість забезпечується як за рахунок простоти сюжету з „точковою“ фабулою (термін В. В. Кожинова) – зображенням окремої ситуації або дії героя в конкретних просторово-часових обставинах, так і за рахунок економії мовного матеріалу на всіх рівнях: звуковому (редукування, пропуск голосних: ich kauf mir ’ne Knarre, gesehn, drum), морфологічному (складні слова замість відповідних словосполучень, еліпси: Mьnzgeldkaffeeautomat, Zweistaatlichsein), синтаксичному (заміна підрядних речень номінативними групами, прикметниковими і дієприкметниковими зворотами чи іменниками; еліптичні речення і т. п.: Der Mensch, die beiden kommen sehend, eilt in die Strдuche, Mantel wehend...; …es wдre gut zu sichern, da er nicht mehr jung, sein Leben durch Versicherung.) (див. Прикл. 1, 4, контрольні моменти виділено жирним шрифтом).

Стильова риса пуантованість передбачає наявність у віршів гумористичного пуанта, який є основою для створення комічного ефекту. Як показав аналіз, спосіб його створення відповідає основним положенням теорії невідповідності/контрасту: головний алогізм у структурі пуанта розкриває невідповідність очікувань реципієнта контексту, що змінився, при цьому другорядні прийоми комічного, риторичні фігури й інші стилістичні засоби (в основному алогізми мовного рівня) переходять з розряду фонових у розряд домінантних і сприяють посиленню комічного ефекту. Розглядаючи явище пуанта, знаходимо підтвердження тези про ігрову природу досліджуваного типу тексту: продуцент створює пуант, граючи з понятійними структурами реципієнта, мета такої гри – спонукати певні очікування з боку читача і потім обманути їх у приємний для того спосіб. З боку ж реципієнта гра полягає у намаганні відгадати авторську інтенцію, але чим далі виявляються його припущення від істини, тим сильніше дія пуанта. В результаті аналізу нами розроблено таке визначення: пуант гумористичного вірша є матеріалізованою в тесті структурою – результатом взаємодії провідного алогізму значеннєвого рівня в кінцівці вірша з алогізмами мовного рівня й іншими стилістичними прийомами комічного та засобами експресивності по всьому тексту; такий пуант призводить до раптового ослаблення напруження підготованого очікування і, як наслідок, до комічного ефекту. Специфіка пуанта в гумористичному вірші полягяє у певній простолінійності й мінімальній кількості алогізмів значеннєвого рівня у тексті, в основному їх не більше одного – того, що виконує роль провідного у структурі пуанта, у 85% віршів – це шлаґзац (прикл. 1: підкресленням виділено шлаґзац, алогічний висновок: зламати собі шию – це везіння, спосіб домогтися успіху в житті, див. також прикл. 3 і 4). На нашу думку, ці фактори дещо знижують гостроту пуанта порівняно з такими спорідненими формами, як анекдот або епіграма. У деяких випадках (до 10% віршів) основою пуанта стає алогізм мовного рівня, що є також одним із факторів зниження ефективності гумористичного пуанта. Найчастіше в якості такого алогізму в гумористичних віршах виступає один з видів гри слів (прикл. 2: каламбур, що ґрунтується на зіткненні двох значень виразу “alter Sack” – прямого “старий мішок” і переносного “старий дурень”; другорядні засоби у структурі пуанта віділено жирним шрифтом).

Приклад 1. Приклад 2.

Hals - und Beinbruch

Ein Mensch, bedacht und auf der Hut

erwдgt fьr sich: Es wдre gut

zu sichern, da er nicht mehr jung,

sein Leben durch Versicherung.

Und da der Мensch ein HasenfuЯ,

da kommt er letztlich zu dem SchluЯ,

daЯ er als braver Biedermann

sich gegen Unfall sichern kann.

Denn bricht er sich, wenn er mal fдllt,

nur einen Arm, bekommt er Geld,

und bricht er sich daselbst ein Bein,

dann stellt sich ein Vermцgen ein.

Am Besten wдre, welch` ein Glьck,

er bricht sich einfach das Genick.

In diesem Fall, da wдre dann

der Mensch ein ganz gemachter Mann!

Volker Henning ( ) |

ьpfen

Kinder, holt die alten Sдcke,
grob gewebt und schwer,
die im Keller in der Ecke
liegen schlaff umher.

Nehmt die Sдcke, die da liegen
und rasch reingeschlьpft,
jedermann wird heute siegen,
der am schnellsten hьpft.

Auch der Opa will es wissen,
er hьpft fleiЯig mit,
keiner will die Freude missen,
Opa, er hдlt Schritt.

Opa hьpft bei diesem Spiele

heut' sogar im Frack.
Kommt als erster durch das Ziele.

Bravo, alter Sack !!

Uwe Schmidt ( )

При розгляді особливостей структурно-композиційного членування німецьких гумористичних віршів встановлено важливу стильову рису, наявність якої дозволяє відмежувати цей тип тексту від найближчих малих форм – поетичної епіграми і шпруха. Це тричленність – членування тексту вірша на три текстеми (прикл. 1 і 2). Експозиція містить вступну інформацію, що є базою для створення як істинного, так і помилкового контексту; як правило, вона не містить засобів комічного. Блок хибного очікування наступний за експозицією і часто перевершує її за розмірами: друга текстема створює в читача схему хибного очікування з приводу розвитку ситуації (актуалізує в читача певний когнітивний сценарій), а з іншого боку, містить індикатори наявності другого змістовного плану, що виявляється ретроспективно; тут наявна достатня кількість засобів гумору й експресивності лексико-синтаксичного рівня, комічна дія яких сприяє реалізації пуанта. Гумористична кінцівка – найменша текстема, в якій відбувається зламування схеми читацького очікування і актуалізація нового когнітивного сценарія; вона містить основу пуанта вірша – алогізм значеннєвого рівня. Приблизно 95% усіх досліджених віршів мають тричленну композиційну структуру, для менш ніж 5% віршів характерна структура, яка тяжіє до двочленності, що обумовлено їх мінімальними розмірами (не більше 4 рядків). Текстеми виділяються в гумористичних віршах не тільки на основі семантичного членування і мовних особливостей; три текстеми відповідають основним етапам створення комічного ефекту за теорією невідповідності.

Стильова риса озаглавленість властива більшості гумористичних віршів (93%), але не є обов'язковою: 7% віршів (в основному лимерики) не мають заголовка. Серед заголовків гумористичних віршів можна виділити дескриптивні (40% від загальної кількості), тобто заголовки з нейтральною оціночною модальністю, що описують основний значеннєвий зміст тексту і не беруть участі у створенні комічного ефекту, і заголовки гумористичні (60%), що містять містять алогізми чи інші стилістичні засоби створення гумористичного пуанта. Особливу увагу привертає зв'язок заголовка з категоріями проспекції і ретроспекції, адже для гумористичних віршів значення цих явищ не обмежується відношеннями між заголовком і текстом: по суті, контраст між проспективним і ретроспективним сприйняттям усього тексту (включаючи заголовок) створює основу комічного ефекту. Залежно від особливостей семантичного співвідношення заголовка з трьома текстемами вірша і його ролі у створенні комічного ефекту розрізняємо три типи гумористичних заголовків:

· Проспективно-ретроспективний заголовок (більше половини всіх гумористичних заголовків) узгоджується як зі змістом експозиції та блоку хибного очікування, беручи участь у створенні схеми хибного очікування, так і з гумористичною кінцівкою, коли в процесі реалізації пуанта стає очевидним його подвійний смисл, часто ретроспективну переоцінку уможливлюють каламбур або іронія, що містяться в заголовку (заголовки у прикл. 1 і 2);

· проспективні заголовки (близько 30%) цілком відповідають змісту перших двох текстем, але не відповідають гумористичній кінцівці і не можуть бути ретроспективно переоцінені і узгоджені з нею. Контраст між заголовком і кінцівкою (в тому числі стилістичний) і, подекуди, іронія сприяють значному посиленню ефекту гумористичного пуанта (прикл. 3 – стилістично контрастуючі з заголовком елементи тексту виділено жирним шрифтом);

· ретроспективні заголовки (близько 15% усіх гумористичних заголовків) не беруть участі у створенні схеми хибного очікування, а містять концепт твору (прикл. 4). Заголовок набуває сенсу лише з гумористичною кінцівкою, і це несподіване набуття сенсу, підкріплене у ряді випадків іронією, значною мірою посилює загальний комічний ефект.

Приклад 3. Приклад 4.

Plдsier dґamour

In einer kleinen Konditorei,

da saЯen wir zwei

im lauschigen Eck.

Du sprachst kein Wort, und ich sprach kein Wort.

Wir wuЯten sofort, | Bildungslьcke

Ein Blьmchen im Walde

grub ich heraus

und trugґs frei nach Goethe

zu meinem Haus.

Dort pflanzt ichґs mit

es hat keinen Zweck.

Denn kein elektrisches Klavier klimmerte leise

eine Weise

zu unserm Rendezvous.

Statt dessen brьllten aus einer Box

ein alternder Ochs

und auch eine Kuh.

Johen Petersdorf (Eulenspiegel 1987, № 22, S. 14) | allen Wurzeln ein,

es sollte mir Zierde

und Zeitvertrieb sein.

Doch ist dem Blьmchen

das nicht bekommen,

es hat mir irgendwas

ьbelgenommen.

Es sind ihm Blьten

und Blдtter verdцrrt,

ja, hat es denn nie was

von Goethe gehцrt?

Martin Rдtz (Eulenspiegel 1988, № 46, S. 7)

Стильова риса тривіальність полягає в адресації текстів з яскраво вираженою розважальною функцією широкій читацькій аудиторії і доступності її розумінню. Комічний ефект гумористичних віршів залежить від вміння автора прогнозувати, яку інтерпретацію отримає у читача створений ним текст. Апеляція до найбільш поширених структур знань і досягнення таким чином потрібної автору однотипної реакції сприйняття у якомога ширшого кола реципієнтів, є однією з умов гри, що полягає у створенні комічного ефекту. З іншого боку, тривіальність гумористичних віршів зумовлена ще й тим, що найчастіше авторами текстів є аматори, що далеко не завжди володіють складними стилістичними прийомами й домагаються вишуканої поетичної форми. Тривіальність характеризується тематичною доступністю змісту і загальнодоступністю мовної форми. Тематика гумористичних віршів вимагає мінімум пресупозитивних знань для сприйняття дискурсу і провокуює стереотипну інтерпретацію з легко передбачуваною схемою читацького очікування, злам якої викликає комічний ефект. Загальнодоступність мовної форми виявляється як на лексичному, так і на синтаксичному рівні. Основою лексичного складу є загальновживані слова; вживання термінів, професіоналізмів, діалектизмів зводиться до мінімуму; різко обмежена кількість запозичень. Загальнодоступність синтаксису знаходить утілення насамперед у порушенні структурних норм німецького речення з метою спростити його будову і сприйняття, а також задовольнити вимогам метру і рими. У гумористичних віршах спостерігаються такі прийоми розчленування структури речення, як еліпс, різні види винесення членів речення за дієслівну рамку, приєднувальні конструкції тощо.

Розділ 3. “Засоби створення гумористичної тональності та лінгвостилістична типологія гумористичних віршів”. Гумористична тональність є основною прагматичною характеристикою гумористичного дискурсу і досліджуваних віршів, як його елемента. Явну гумористичну тональність текстів зумовлюють прагнення адресантів викликати сміхову реакцію і відповідний настрій реципієнтів на несерйозне, ігрове спілкування. Гумористичну тональність надає тексту пуант (як матеріалізована в тексті структура) і комічний ефект (як посттекстове явище) – в результаті гри з текстом на мовному та значеннєвому рівні. Встановлено понад тридцяти характерних для гумористичних віршів стилістичних засобів гумору й експресивності, концентрація і взаємодія яких у тексті призводить до виникнення відповідної тональності. Означені засоби упорядковано у дві основні групи: лексичні засоби гумору (тропи) та синтаксичні засоби гумору й експресивності (фігури). Найбільш ефективними засобами лексичного рівня є змішування стилів та тропи: каламбур (прикл. 2), іронія, метафора (Schmetterling – образ кохання, Koffer – людське життя), порівняння (wie bei der Hals-Nasen-Ohrenbeichte), евфемізм (Entleerungen der Niere), метонімія (еs hat meiner Freundin in Dissen eine Hand jьngst die Hose zerrissen), епітет (ein trotziges Schlagloch), оксюморон (Verspдtungsplan) та зевгма (er kam nicht zurьck, doch sie nach neun Monaten nieder). Серед них лише каламбур може бути провідним прийомом пуанта, інші використовуються в якості допоміжних. Для німецькомовних гумористичних віршів характерне використання як оказіональних індивідуально-авторських, так і традиційних тропів, які завдяки контексту набувають нового комічного звучання. До типових стилістичних фігур синтаксичного рівня належать несподіваний поворот думки, парантез, різні види розчленування синтаксичної структури речення, зокрема винесення другорядних членів речення за межі рамкової конструкції, парцеляція, відокремлення, пролепса, інші види порушення порядку слів; фігури повтору – граматичний паралелізм, лексичний повтор; еліпс та інші (див. прикл. 1-4). Основою пуанта більшості гумористичних віршів є шлаґзац.

На завершальній стадії аналізу німецьких гумористичних віршів було здійснено лінгвостилістичну типологію досліджуваних текстів з урахуванням всього комплексу властивих їм стильових рис, яка має на меті довести правомірність гіпотези Е. Різель про можливість виокремлення найнижчого рівня ієрархічної стилістичної системи – стилю підтипів тексту, що існує в рамках стилю типу тексту. Традиційні для філології методи найчастіше не дозволяють зробити типологію великого масиву лінгвістичних об'єктів за сукупністю численних ознак. На нашу думку, для типології таких об'єктів, як гумористичні вірші, що мають поліструктурний набір характеристик (як якісних, так і кількісних), доцільним є застосування методів математичної статистики, зокрема, методів кореляційного аналізу. Кореляційний аналіз із застосуванням положень теорії нечітких множин дозволив здійснити групування текстів віршів за ступенем подібності комбінацій всіх описаних стильових рис. За міру, що визначає ступінь подібності, прийнятий тетрахоричний показник близькості r++, який використовується для типології об'єктів, що характеризуються набором різнорідних ознак (К. Пірсон):

де – наявність ознаки у першого і у другого вірша ( ); – наявність ознаки у першого вірша за відсутності її у другого ( ); – відсутність ознаки у першого вірша за її наявності у другого ( ).

У результаті автоматизованої класифікації з використанням табличного процесора EXCEL виділені чотири підтипи німецьких гумористичних віршів. Близько 85% текстів мають величину показника r++ більш 0,5, тобто однозначно належать до якого-небудь із чотирьох підтипів. 15% текстів мають