ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ДОКАШ Віталій Іванович

УДК 274-175

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕСХАТО-ХІЛІАСТИЧНИХ

КОНЦЕПТІВ ПРОТЕСТАНТСЬКОЇ ТЕОЛОГІЇ

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Відділенні релігієзнавства

Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Яроцький Петро Лаврентійович,

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бондаренко Віктор Дмитрович,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, завідувач

кафедри культурології;

доктор філософських наук Єленський Віктор Євгенович, Київське бюро радіо “Вільна Європа” / радіо “Свобода”, керівник;

доктор філософських наук, професор Саух Петро Юрійович, Житомирський державний університет імені Івана Франка, ректор.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра релігієзнавства, м.Київ.

Захист відбудеться 26 червня 2007 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий 24 травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Бучма О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У всі часи людина прагнула осмислити минуле, усвідомити сьогодення, заглянути в майбутнє. Особливо підсилюються ці устремління в переломні епохи історії, оскільки мова йде про екзистенційні виміри буття людей з їхніми очікуваннями та буттєвими потребами. Повсякденні сучасні реалії: нечувані досі хвороби, голод, війни, тероризм та екологічні катастрофи викликають почуття невпевненості у майбутньому, які підсилюються усвідомленням одинокості й відчуженості особи; проблема смерті висуває низку сотеріологічно-екзистенційних рефлексій.

Загострення соціальних протиріч і духовних криз, природні катаклізми, які виступають у формі глобальних проблем сучасності, ставлять питання про шляхи їх розв’язання, що й актуалізує різноманітні віщування про майбутнє людства. Необхідність певним чином означити майбутнє як форму реалізації мрій та очікувань викликає особливий інтерес до есхатології як вчення про кінець і мету історії та міленіалістських концепцій, що обіцяють повернення утраченого раю і безсмертя в Тисячолітньому Царстві після кінця існуючої “злої системи речей”. Саме тому упродовж останніх десятиліть не перестає збільшуватися кількість праць з проблем релігійної і світської футурології, які пропонують різноманітні шляхи розв’язання екзистенційних проблем людського буття.

Дослідження еволюції есхато-хіліастичних концептів покликане дати відповідь на цілий комплекс пов’язаних з релігією питань, як виповнювальним чинником буттєвих станів людини та з формуванням есхатологічних очікувань, які, в свою чергу, стають сенсотворними, визначають лінію поведінки особи в соціумі. Такий підхід дозволяє вивчити механізм трансформації есхатологічного комплексу ідей та їх переростання у поведінкові нормативи.

Знання шляхів та засобів формування есхатологічних настроїв в ситуації цивілізаційних криз, як і переходу апокаліптичних уявлень у смисложиттєві цінності, сприяє нейтралізації настроїв соціальної апатії та песимізму у певної частини населення, а водночас дозволяє суспільству мінімізувати ті функції релігії, які використовуються окремими конфесійними спільнотами для нагнітання апокаліптичного алармізму. Відтак, цей напрямок досліджень є актуальною науковою проблемою і потребує належної уваги до нього релігієзнавців.

Проблема есхато-хіліазму в академічному релігієзнавстві, за винятком праць з аналізу деяких пізньопротестантських течій, малодосліджена. Згубні для довкілля наслідки науково-технічного прогресу та низка складних проблем космогенного характеру, які породило урбанізоване техногенне суспільство, викликають тривогу світової наукової громадськості, постають як першочергові. Це впливає на те, що есхатологічні вчення приваблюють певні верстви населення, і не тільки віруючих, і є причиною соціальної апатії і песимізму відносно майбутнього людства. Відтак, проблема есхато-хіліазму є не лише предметом релігієзнавчих рефлексій, а й вписується в канву футурологічних досліджень, які активізувалися на межі XX-XXI століть.

Актуалізація проблеми протестантських есхато-хіліастичних концептів в їх трансформаційних виявах робить теоретичний аналіз цих феноменів також достатньо значимим, оскільки історичний досвід пізньопротестантських течій свідчить, що при всій налаштованості на апокаліптичне майбутнє вони все ж таки включаються в соціальні перетворення і сьогодні активно застосовують свій духовний потенціал в гуманізації та моралізації суспільних відносин. Враховуючи переорієнтацію протестантських есхатологічних вчень з активної есхатології в етико-соціальну площину, потрібно дати відповідь, яким чином, поєднавши віру і добрі справи, активізувати легітимізуючу функцію релігії і спрямувати її в соціогуманітарне русло, а елементи соціального песимізму змінити на оптимістичне сприйняття сьогодення та майбутнього.

Важливість означених проблем, які мають актуальне наукове і науково-практичне значення (елемент практичного релігієзнавства), та їх недостатня теоретична розробленість у працях вітчизняних і закордонних дослідників й зумовила вибір даної теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, де виконувалась дисертація, є безпосереднім. Вона, зокрема, пов’язана із темами: “Феномен релігії: історіософський контекст” (1997-1999 рр.), державний реєстраційний № 0101U002570; “Трансформація релігійної духовності в умовах модерну і постмодерну” (2000–2002 рр.), державний реєстраційний №0101U002660, “Релігія в контексті глобалізаційних процесів сучасності” (2001-2003 рр.), державний реєстраційний № 0163U000219.

Мета дослідження зумовлена актуальністю теми й передбачає цілісний системний релігієзнавчий аналіз феномену протестантського есхато-хіліазму шляхом з’ясування його витокових та еволюційних форм, сутнісних характеристик і парадигмальних тенденцій змін у контексті глобальних і соціальних трансформацій.

Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

- дослідити витоки есхато-хіліастичних концептів, їх сутнісні характеристики, особливості функціонування та трансфор-мування в контексті історичних рефлексій людства на еволюцію свого буття;

- проаналізувати історичну типологію християнської есхатології як способу осмислення шляхів розв’язання соціальних суперечностей і прогнозування майбутнього людства;

- здійснити компаративний аналіз сенсобуттєвих проблем та дати їх характеристику в контексті протестантської апокаліптичної і пророчої літератури;

- виявити діалектику розвитку основних концептів системи протестантської есхатології, провести їх структурно-функціо-нальний аналіз;

- піддати системному аналізу теорію хіліазму/міленіалізму, дослідити її еволюційні форми та сучасні типи трансформації на фоні реалістичних тенденцій розвитку людської цивілізації;

- з’ясувати закономірності і специфіку формування есхато-хіліастичних поглядів представників Реформації, їх взаємозв’язку з світоглядно-ціннісною системою епохи та розробити класифікацію і типологію основних есхатологічних ідей цього періоду;

- розкрити конфесійну специфіку есхатологічних доктрин пізнього протестантизму з їх акцентом на моральних та соціальних аспектах спасіння і дати змістовну характеристику неадекватної інтерпретації глобальних проблем сучасності в новітніх протестантських доктринах;

- розглянути сутність апології соціальних змін у вченнях представників ліберальної теології та піддати аналізу сучасні неоортодоксальні теорії “реалізованої есхатології”, принципи інтерпретації ними майбутнього людства.

Об’єктом дисертаційного дослідження є есхато-хіліастичні концепти як історичний феномен та система поглядів на майбутнє людства і цивілізації.

Відповідно предметом дослідження виступають есхато-хіліастичні доктрини, хіліастичні протестантсько-теологічні концепції як виповнювальний чинник буттєвих станів людини, світоглядний механізм формування апокаліптичних уявлень та настроїв і їх трансформації у сенсожиттєві орієнтації віруючих протестантських співтовариств.

Методи дослідження. При написанні роботи була використана система різноманітних методів: загально- та конкретно-наукових, теоретичних й емпіричних, соціологічних і загальнофілософських.

При аналізі есхатології дослідник здебільшого послугувався філософськими (діалектичний, феноменологічний, герменевтичний) та загальнонауковими (генетичний, історичний, порівняльно-історичний, структурно-функціональний, соціологічний, каузальний, філософсько-логічний) методами. Враховуючи специфіку проблеми, дисертант також використовував й екзегетичний метод, посилаючись на інтерпретацію есхатологічних сюжетів Біблії різноманітними протестантськими богословськими школами та авторами.

Для дослідження еволюції феномену протестантського есхато-хіліазму, його взаємозв’язку з релігійними і конфесійними вченнями, з одного боку, та впливом процесів і явищ суспільного буття (філософії, політики, моралі, мистецтва тощо), з іншого боку, дослідник використовував діалектичний та історичний методи. Це дозволило проаналізувати розвиток есхатологічних теорій в їх соціальних зв’язках та опосередковуваннях з ідеологією конкретних суспільних утворень і епох. Ці методи дали можливість сформувати відповідний понятійно-категоріальний апарат, який виконував синтезуючу роль у всій сукупності досліджень есхатології (кінець часів, царство Боже, апокаліпсис, Армагеддон, воскресіння мертвих, підхоплення, другий прихід Христа, міленіалізм, керигма, сотеріологія).

Для аналізу структурних складових есхатології, визначення їх сутнісних характеристик та функціональності в системі есхатологічного комплексу ідей та уявлень застосовано структурно-функціональний метод, який дозволив включити в обіг інформацію, відсутню в академічному релігієзнавстві.

Типологічний та каузальний методи в поєднанні дали можливість провести типологію (протоесхатологія та вселенська есхатологія) та класифікацію есхатології (індивідуальна і загальна); виділити стійкі групи ознак, показати причинно-наслідкові зв’язки виникнення й еволюції її різноманітних історичних модифікацій та напрямків (ранньої церкви, періоду Реформації, Нового часу, сучасні). Герменевтичний метод дозволив провести компаративний аналіз тлумачень апокаліптичних явищ різними богословськими школами з їх авторською інтерпретацією, виявити зв’язки есхатологічних доктрин з певним історико-культурним середовищем.

У дослідженні та при написанні тексту дисертації були також використані базові принципи релігієзнавства: об’єктивність, історизм, позаконфесійність та світоглядний плюралізм, культурологічний й антропологічний підходи.

Методи дослідження включали принципи системного аналізу, поєднання системно-функціонального й феноменологічного підходів, а також концепти класичних і посткласичних теорій релігії. Використовувалися й загальнологічні методи наукового пізнання: аксіоматичний, формалізації, аналізу, синтезу і аналогії, гіпотетико–дедуктивний, індивідуалізації й узагальнення.

Наукова новизна дослідження. В результаті цілісного дослідження есхато-хіліастичних концептів всіх виявів ранньої і пізньої протестантської теології з’ясовано, що основним призначенням хіліастичних ідей є формування віри в теїстичну реалізацію споконвічних прагнень людства встановити ідеальне суспільство, побудоване на принципах свободи, рівності та справедливості; звідси есхатологія постає не тільки формуючим апокаліптичним концептом майбутньої, теократичної цивілізації чи потойбічного буття, а й світоглядним механізмом трансформації цього концепту в сенсожиттєві нормативи особи і рефлексією на сучасний стан людської цивілізації з її глобальними проблемами. Зміст і форми системи функціонування есхато-хіліастичних ідей упродовж всієї історії християнства, а відтак і протестантизму, зазнавали істотних трансформацій в залежності від сенсобуттєвих ідеалів та соціальних виявів відповідної епохи.

Ці узагальнення обґрунтовані й розвинені низкою теоретичних викладок, які відзначаються новизною, а саме:

- система есхатологічних ідей основним своїм призначенням має за мету сформувати переконання у окремих верст населення у тому, що створення ідеального суспільного устрою в земних умовах неможливе; це можливе лише в новому вимірі – Царстві Божому після катастрофічного краху сучасної цивілізації. В розвитку есхатологічних поглядів, які реалізували ці ідеї, можна виокремити два етапи: протоесхатологію та всесвітню есхатологію. Якщо в рамках першої виникло вчення про кінечну долю окремої людини (індивідуальна чи персональна есхатологія), то з другою пов’язана ідея всезагальної відплати як відображення соціальних протиріч та катаклізмів;

- протестантська есхатологія будувалася на засадах основоположних загальнохристиянських есхатологічних уявлень й увібрала в себе елементи есхатологічних систем зороастризму, мітраїзму, ессеїзму (кумранізму), іудейської та ранньохристиянської апокаліптики, в яких есхатологія вперше отримує характер стрункої системи поглядів на майбутнє окремої людини та світу у формі пророцтв і включає в завершеному вигляді основні ідеї вчення про кінець світу;

- богословська методологія тлумачення есхатологічних пророцтв ґрунтується на низці суперечливих критеріїв: вченні про майбутнє чи сьогоднішнє; протилежній футурології (оптимістична чи песимістична); домінуючих факторах розвитку (божественне втручання чи людські зусилля); неоднозначних формах реалізації (на небі чи на землі); дуалістичної сотеріології: спасіння церкви чи всіх; масштабності об’єктивації апокаліптики (для людства чи всесвіту);

- в процесі класифікації есхатологічних пророцтв і апокаліптичних текстів сформувалися різнотлумачні методологічні підходи: футуристичний (все відбудеться у майбутньому), претеристичний (більшість есхатологічних подій уже відбулися), історичний (поєднання минулого, сьогодення і майбутнього), символічний чи ідеалістичний (позачасовість есхатологічних подій). Ця різнотлумачність пов’язана з різносповідними світоглядними орієнтаціями дослідників та говорить про складність і неоднозначність феномену есхато-хіліазму;

- базовими концептами есхато-хіліазму є положення ранньохристиянської апокаліптики з її орієнтацією на лінійний розвиток історії в контексті систематичного богослов’я – позитивному (відкуплення гріха) та негативному (судному дні). Центральним пунктом розвитку есхатологічних концепцій є христологія: боговтілення Христа в історії людства як есхатологічна передумова екзистенції людини у вічності. Засадничними есхатологічними доктринами є концепції кінця світу, майбутній другий прихід Христа, воскресіння мертвих, встановлення Царства Божого, які виступають системоутворюючими елементами есхатології та центральним ядром механізму перетворення апокаліптичних уявлень в сенсожиттєві нормативи віруючих;

- структурні компоненти есхатологічного комплексу ідей постійно трансформуються в контексті світоглядно-ціннісної системи епохи чи суспільства, системи ідеалів, основоположних імперативів буття релігійного середовища: есхатологія періоду Реформації сформувалася як комплекс ідей доктринального рівня з термінологічним апаратом і спробами соціалізації есхатологічних уявлень; у період пізнього протестантизму формуються два комплекси есхатологічних ідей на ґрунті апокаліптичних уявлень – встановлення термінів кінця світу, пов’язаних з другим приходом Христа (адвентисти, Свідки Єгови), та відновлення ідеї богообраного народу (п’ятидесятники) в її різноманітних інтерпретаціях (особлива роль “залишку” у адвентистів і свідків Єгови). Характерною тенденцією розвитку есхатології в цей період стає її конфесіалізація та деталізація окремих структурних компонентів есхатологічного комплексу; для функціонування системи есхатологічних ідей кінця ХХ – поч. ХХІ ст. характерним є його подвійний зміст: актуалізація апокаліптичних ідей (есхато-месіанські течії) та адаптація до умов буття людини і певна соціалізація, що передбачає їх включення в соціальні доктрини церков та актуалізацію соціального служіння в контексті реформування суспільства;

- парадигмальною тенденцією розвитку сучасної протестантської есхатології є її більш доктринально-приземлений, ніж апокаліптично-футуристичний характер. Перебіг же основних ідей цієї есхатології такий: Царство Боже у майбутньому, як зустріч з Богом, але його не слід пов’язувати з глобальними катастрофами; воно вже реалізувалося із входженням Христа в історію, воно в людині, яка навернулася до Христа і пройшла шлях моралізації. Разом з тим, Царства Божого не слід очікувати пасивно, а включатися в суспільні перебудовчі процеси;

- за умов секуляризації, приватизації, соціалізації, суб’єк-тивації релігії в контексті урбанізованого та інформаційного суспільства комплекс есхато-хіліастичних ідей працює в системі вертикально-горизонтальних зв’язків: Бог-людина, людина-людина. Така його форма функціонування вимагає постійної трансляції та репродукції есхатологічних ідей, підсилення їх ціннісного потенціалу при постійному зверненні до вертикального їх виміру і легалізації цих ідей в соціальному служінні церков, що робить їх привабливими. При такій системі трансформації ідей есхато-хіліастичного комплексу віруючий постійно перебуває в роздвоєному світі, водночас у нього зникає відчуття “земної втраченості”, “невільних станів”, оскільки есхатологічне майбутнє пропонує йому відродження його “істинної природи”. Відтак, есхатологічний комплекс ідей та уявлень як виповнювальний чинник реалізує компенсаційну функцію релігії і виступає в ролі особистісної, індивідуальної есхатології, пристосованої до сучасного, поцейбічного буття людини.

Теоретичне значення дослідження. Дисертація являє собою системне фундаментальне дослідження феномену протестантського есхато-хіліазму, його сутнісних характеристик, функціональності як у релігійних співтовариствах, так і в суспільному просторі. Вперше з об’єктивних позицій на наукових і богословських матеріалах проведено типологізацію і класифікацію есхатології, компаративний аналіз есхато-хіліастичних концепцій різних епох та сучасних доктрин. Дане наукове дослідження, за рахунок введення раніше невідомих богословських інформативно-інтерпретативних джерел та понятійного апарату, прирощує релігієзнавче знання, в першу чергу, такий напрямок, як практичне релігієзнавство, створює передумови для більш глибокого розуміння і всебічного вивчення світоглядно-ціннісного потенціалу есхато-хіліастичних ідей, дозволяє виявити універсальні і специфічні тенденції його функціонування (трансляція, репродукція, сенсотворення, виповнення належного тощо) та визначити як негативні впливи (апокаліптизація настроїв), так і мінімізуючі моменти (адаптація, соціалізація, легітимізація).

Соціально-гуманітарна значимість дисертації полягає у тому, що в ній виявляється конструктивний бік есхатології в її трансформаційних виявах – критиці існуючих порядків, апеляції до змін, пропозицій у формі пророчих видінь соціальних перетворень.

Практичне значення дослідження. Окрім науково-теоретичної значущості, результати дослідження мають виразне практичне застосування. Вони зорієнтовані на поглиблення інформативної бази практичного релігієзнавства і вивчення як засобів реалізації компенсаційної і сенсотворної функції релігії, так і з’ясування шляхів формування апокаліптичних настроїв, соціального песимізму та розробку методології їх мінімізації. Отримані результати здатні також слугувати вивченню психології сучасного віруючого, зорієнтованого на апокаліптику, його лінію поведінки та попередити факти соціальної апатії, відчуженості, дезадаптації, активізувати легітимізуючу та соціалізуючу роль релігійного середовища.

Матеріали й висновки дисертації можуть бути використані для навчальних курсів з філософії, психології, історії релігії, загального релігієзнавства, конфліктології, культурології.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є результатом самостійності дослідницької роботи здобувача, яка проводилась ним у 1998-2007 роках. Висновки та узагальнення, основні положення наукової новизни отримані автором самостійно. По темі дисертації вийшла лише одна праця, написана здобувачем у співавторстві, а саме: Докаш В., Загарія Н. “Принципи здорового способу життя в контексті морального богослов’я Церкви АСД” //Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 198. Філософія. – Чернівці, 2004. – С.100-103, де дисертантові належить постановка проблеми, її актуалізація, визначення мети і завдання та основних методів дослідження, проведення узагальнюючих висновків (сторінки 100, 101, 103), а співавтору – деякі фактологічні дані і написання частини тексту (сторінка 102).

Апробація результатів дослідження систематично здійснювалась дослідником у процесі його участі у міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: “Християнство: історія і сучасність” (Київ, 1998), “Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин” (Київ, 2001), “Релігієзнавство як навчальна дисципліна: теоретико-методологічні та методичні основи викладання у вищій школі” (Тернопіль, 2002), “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2003), “Соціальні та духовно-культурні виміри релігійних процесів в Україні” (Чернівці, 2003), “Державно-церковні відносини в Україні: регіональні аспекти” (Хмельницький, 2003), ”Релігія і громадянське суспільство в Україні” (Чернівці, 2004), “Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві” (Чернівці, 2005), “Релігійний компонент в світській освіті і вихованні” (Київ, 2005), “Взаємини держави і релігійних організацій: правові та політичні аспекти” (Київ, 2006), “Релігія і суспільство: нові преференції” (Чернівці, 2006), “Свобода совісті в Росії: історичний і сучасний аспекти” (Москва, 2006) та ін. Окрім того, результати наукового дослідження оприлюднювалися в збірниках інших наукових конференцій (1996-2007). Матеріали досліджень використовувались для підготовки методичних посібників: “Релігієзнавство” (1998, 1999), “Історія релігій в Україні” (2000), “Історичне релігієзнавство” (2000); навчальних посібників: “Історія релігії в Україні” (1999), “Загальне релігієзнавство” (2004, 2005). Вони також використовувалися під час читання наступних курсів у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича: “Релігієзнавство”, “Загальне релігієзнавство”, “Історія та історіософія релігії”, “Методика викладання релігієзнавчих дисциплін у вищій школі”, “Сучасні новітні релігії”, “Панорама сучасного релігійного життя”, “Основи виховання в різних релігійних конфесіях”. Дисертаційне дослідження обговорювалось на засіданні відділу проблем релігійних процесів в Україні та Вченій раді Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.

Публікації. Основні положення та висновки дослідження висвітлені в індивідуальній монографії “Кінець світу: еволюція протестантської інтерпретації” (Київ-Чернівці, 2007), у 34-х публікаціях, у тому числі в 29-и статтях у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації, послідовність та логіка викладу матеріалу обумовлені специфікою теми, метою і завданнями дослідження. Робота побудована за тематично-хронологічним принципом, виходячи з якого дослідник класифікував всю інформаційну базу за 4-ма групами та здійснив джерелознавчий аналіз визначених у дисертації проблем, зокрема, з’ясував рівень розробки засадничих положень есхатології, в тому числі й протестантського есхато-хіліазму.

Проведений тематичний аналіз дозволив у другому розділі дисертації визначити змістовні характеристики, витоки та типологію есхатології як в історичному, так і класифікаційному плані, проаналізувати основоположні принципи формування ранньохристиянської есхатології. Застосування концептуально-методологічних методів і принципів дослідження створило можливість провести релігієзнавчо-екзегетичний аналіз апокаліптичної та пророчої літератури, побачити різницю між цими двома типами джерел в їх тлумаченні майбутнього людства. На підставі результатів компаративного дослідження джерел доктринального характеру та богословської літератури методичного спрямування визначені провідні складові есхато-хіліастичного комплексу ідей, зроблено їх структурно-функціональний аналіз з урахуванням специфіки протестантської есхатології. За допомогою маловідомих богословських джерел проведено порівняльний аналіз історичної періодизації розвитку хіліазму, наведено узагальнену класифікацію сучасних напрямків хіліастично-міленіалістських теорій.

Проведені дослідження стали підґрунтям для визначення в третьому розділі провідних тенденцій формування есхато-хіліастичної ідеології раннього протестантизму, що проявилося в адаптації ранньохристиянських есхатологічних ідей до умов формування капіталістичних відносин, розгляду есхатології через призму двох основоположних доктрин: виправдання вірою та передвизначення, актуалізації проблеми спасіння і спроб реалізації міленіалістських ідей соціального реформізму.

Цей аналіз дав змогу прослідкувати в четвертому розділі форми доктриналізації та реалізації провідних ідей апокаліптичного і есхато-хіліастичного спрямування в есхатологічних та сотеріологічних доктринах пізнього протестантизму, визначити їх загальні положення і конфесійну специфіку, зробити прогнози щодо основних тенденцій розвитку протестантської есхатології в сучасних умовах, зокрема простежити тенденції змін та соціальної переорієнтації церков щодо виконання своєї легітимізуючої функції.

Форми адаптації есхатологічних ідей до умов сучасного урбанізованого і глобалізованого суспільства відображено в п’ятому розділі дисертації, який разом з тим визначає парадигмальні тенденції розвитку есхатології новітнього протестантизму.

Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів (17 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (428 позицій). Повний обсяг дисертації становить 414 сторінок, з них – 387 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовується актуальність досліджуваної проблематики, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дисертації, основні методи дослідження, його наукова новизна, теоретичне й практичне значення, наводяться дані про апробацію отриманих результатів, публікації та обумовлюється структура дослідження.

У першому розділі – “Есхато-хіліазм як об’єкт наукового дослідження” – аналізується стан розробки проблеми протестантського есхато-хіліазму в його трансформаційних виявах у працях вітчизняних і зарубіжних релігієзнавців, філософів, психологів, соціологів, культурологів, істориків і богословів, на ґрунті яких сформульовано засадничі методологічні принципи та положення, розглянута джерельна база дисертації. В розділі обумовлена трудність класифікації джерел і обґрунтовано доречність вибору тематичного класифікаційного підходу, який дозволив поділити джерела за основними напрямками досліджуваної проблеми, в результаті чого вся інформаційна база була класифікована за 4-ма групами. До першої групи джерел віднесено праці, в яких визначено сутнісний зміст, витоки, типологію та провідні складові допротестантської есхатології. Другу групу досліджень складають роботи представників Реформації і інтерпретаторів їхніх поглядів. Конфесійна специфіка доктринальних поглядів на феномен есхато-хіліазму в його хронологічному розвитку відображена в третій групі літератури. Четверта група досліджень представлена працями представників новітнього протестантизму та рядом робіт інтерпретаційного характеру.

Феномен християнського есхато-хіліазму, зокрема його протестантського різновиду, у вітчизняних наукових дослідженнях у системно-комплексних виявах представлений вкрай недостатньо. Дослідницька база дисертації здебільшого побудована на працях зарубіжних вчених, і у першу чергу – богословів. Дослідженням сутнісних характеристик феномену есхатології займалася велика кількість дослідників, однак до систематизаторів цього вчення слід, у першу чергу, віднести А.Гіппонійського, У.Грудема, П.Гопченка, П.Еннса, М.Еріксона, Т.Лейна, А.Маграта (Мак-Грата), Ч.Райрі, Г.Тіссена, які розробили дефініції та систему провідних складових есхатології. Спільним для цих дослідників є те, що вони визначають есхатологію як доктрину (вчення) про останні дні і події; відмінним – різні підходи до типології есхатології та її структурних компонентів.

Достатньо широко представлені джерела, які розкривають початкові стадії становлення і розвитку системи есхато-хіліастичних ідей та трансформації поглядів його представників в епоху ранньої церкви. Однак, найбільш систематизовано висвітлені есхатологічні ідеї в їх еволюційному розвитку через призму вчення зороастризму, мітраїзму, ессеїзму, іудео-християнських громад у працях істориків релігії І.Амусіна, С.Головащенка, Й.Кривельова, Г.Ліфшиця, П.Лоб’є, Е.Ренана, І.Свенцицької, Р.Спраула, Ф.Стагга.

Величезна кількість праць, щоправда у переважній більшості зарубіжних істориків і богословів, присвячена розробці методологічних принципів тлумачення як пророцтв так і символічної мови та пророчої літератури. До них можна віднести роботи Р.Паша, О.Меня, Дж.Ледда, М.Тенні, Р.Гандрі, П.Рогозіна, В.Хендріксона. Вагомим результатом цих праць є те, що вони визначають засадничі ознаки есхатологічних пророцтв і їх основних функцій, пропонують сучасну методологію інтерпретації пророцтв: історичну, символічну, ідеалістичну, футуристичну, претеристичну, диспенсаціоналістську та пропонують методику тлумачення символічних образів книги “Об’явлення”.

Певним відкриттям для академічного релігієзнавства є ряд маловідомих досліджень, де проведено структурно-функ-ціональний аналіз провідних складових есхатології такими дослідниками як Л.Беркхов, Н.Гайслер, Н.Галлі, С.Гортон, Е.Кернс, А.Лікі, Р.Роудз та аналіз хіліастично-міленіалістських теорій, представлених у працях А.Белова, А.Диманя, М.Еріксона, Г.Жосан, П.Кліффорд, В.Лентіна, О.Москаленка, Ч.Райрі.

Означення феномену протестантизму, еволюційних форм та типології на ранній стадії розвитку, специфіки доктринальних принципів есхатологічних ідей і їх інтерпретації проведено другою групою досліджень, яку умовно можна розділити на три підгрупи: 1) питання витоків та еволюції, специфіки формування системи ранньопротестантської ідеології – відображені у працях С.Головащенка, А.Маграта, Х.Мітера, С.Саннікова і Л.Спіца; 2) група досліджень, яка включає праці реформаторів: М.Лютера, У.Цвінглі, Ж.Кальвіна, Т.Мюнцера та їхніх інтепретаторів – Р.Белінтона, Ф.Кантценбаха, Е.Кернса, Р.Колба, Д.Мюллера і Й.Штедтке, щодо тлумачення принципів спасіння по вірі, передвизначення, соціальної структури суспільства; 3) праці В.Крестьянінова, А.Негрова, Б.Порозовської, К.Прохорова, С.Смі-рина, які провели аналіз практичної реалізації міленіалістських ідей в реформаторських експериментах Ж.Кальвіна, У.Цвінглі, Т.Мюнцера, крайньо-радикалістській діяльності ідеологів анабаптизму.

Вагомим доробком цієї літератури, по-перше, є висновок, що представники Реформації есхатології не розробляли, а лише інтерпретували ранньохристиянські есхатологічні ідеї та на перший план висували проблему сотеріології; по-друге – в їх есхатології відсутні елементи апокаліптики; по-третє, вони надавали великої ваги соціальним змінам у контексті християнських цінностей.

Специфікою досліджень третьої групи джерел є те, що тут есхатологія подається конфесійно-специфічно, в ній не дискутуються сотеріологічні доктрини про вибрання і передвизначення, але актуалізується доктрина про прихід Христа та визначається конфесійна сутність провідних есхатологічних категорій. Загальні підходи до сутнісних характеристик конфесійної есхатології відображені у працях радянського періоду Е.Бартошевича і Є.Борисоглебського, І.Бражника, В.Гараджі, П.Гопченка, М.Заковича, П.Косухи, О.Косянчука, Б.Крживицького, А.Чанишева, А.Шиша, А.Яроцького. Конфесійна специфіка адвентистського есхато-хіліазму з акцентом на невидимому приході Христа, руйнівних аспектах Армагеддону, Тисячолітнього Царства на небі, принципах здорового способу життя, суботи, доктрин анігіляціонізму, кондиціоналізму, конвенціоналізму представлена у працях релігієзнавців та богословів А.Белова, В.Горського, А.Диманя, Г.Жосан, М.Жукалюка, О.Клібанова, В.Любащенко, М.Максвелла, М.Фінлі, Р.Фолкенберга, О.Уайт. Специфічним для цього типу праць є також розкриття дуалізму адвентистської есхатології та її тяжіння в період міжчасся до соціально значущої діяльності.

Для досліджень есхатології свідків Єгови характерним є висвітлення хронологічного принципу в реалізації міленіалістських ідей, актуалізації ідеї невидимого приходу Христа, кінця часів та Армагеддону, встановлення Царства Божого на землі. Для літератури періоду кінця XX ст. специфічним є показ переорієнтації актуальної есхатології на соціально-етичний вимір. Ці ідеї знайшли своє широке висвітлення у працях істориків релігії, релігієзнавців і богословів Е.Бартошевича і Є.Борисоглебського, В.Коника, О.Москаленка, Є.Прайса, Р.Франца, П.Яроцького, а також у низці доктринальних джерел та конфесійної періодики.

В аналітичних та екзегетичних працях есхатології п’яти-десятників в основному звертається увага на дослідження доктрини “Хрещення Святим Духом”, претеристичне тлумачення “кінця часів”, вчення про підхоплення та Велику Скорботу, різні есхатологічні долі Церкви і єврейського народу. Вітчизняні дослідники цими проблемами майже не займалися, за винятком праць релігієзнавців І.Бражника, О.Москаленка, В.Мельник. Ґрунтовно ж досліджували п’ятидесятницьку есхатологію богослови Т.Бейнс, В.Боєчко, С.Гортон, У.Грудем, Й.Лангхаммер, Р.Паш, Г.Сін, Р.Соловій, Р.Спраул, Р.Улонска, В.Франчук, Кен і Елісон Чент, Я.Цопфі.

Загалом література, що досліджує пізньопротестантську есхатологію, тяжіє до дуалізму поглядів на майбутнє людства, з одного боку, очікування близького приходу Христа з прийдешніми есхатологічними подіями, з іншого, – служіння світу в період міжчасся.

Специфічно представлена есхатологія в четвертій групі досліджень через проблематику ліберальної теології, нової ортодоксії та новітнього протестантизму, в якій проведена спроба пристосувати есхатологічні доктрини до реалій кінця XIX – початку XX століття, подати їх у привабливому вигляді, через модернізацію та оновлену термінологію, характерними для цих досліджень є ідеї реалізованої, деміфологізованої есхатології, де знімаються апокаліптичні моменти і проводиться орієнтація на соціальну природу Царства Божого, яку можна встановити за рахунок моралізації суспільства, об’єднання у вірі з Христом. В літературі цього типу концептуально розглядаються три типи ідей: а) ідеї соціального есхатологізму в ліберальній есхатології (А.Гарнак, П.Гопченко, П.Еннс, А.Рітчль, А.Рубеніс, Б.Хегглунд, Ф.Шлейєрмахер); б) входження у Царство Боже та спасіння за допомогою об’єднання з Абсолютом в неоортодоксії (К.Барт, Р.Бультман, В.Гараджа, Ч.Додд, Т.Лейн, Ю.Мольтман); в) актуалізація глобальних проблем сучасності як ознак близького приходу Христа в апокаліптиці сучасного протестантизму (В.Боєчко, Н.Галлі, Б.Грем, М.Жукалюк і В.Любащенко, П.Кліффорд, Д.Паулін, П.Яроцький). Для літератури новітнього протестантизму загальними є дуалізм ідей: з одного боку зняття проблеми приходу Христа та апокаліптичних подій; з іншого – актуалізація кінця світу в контексті глобальних проблем як “ознак кінця часу”.

Загалом аналіз феномену есхато-хіліазму з релігієзнавчих та богословсько-екзегетичних позицій дозволив визначити основні напрямки та стан досліджуваної проблеми і зробити ряд узагальнень:–

мало дослідженими на сьогоднішній день є проблеми типології та її провідних структурних компонентів;–

автори мало звертаються до аналізу як соціально значущої діяльності протестантських церков, так і апокаліптичних елементів конфесійної теології та шляхів і форм продукування апокаліптичних настроїв та соціального песимізму;–

білою плямою залишається в академічному релігієзнавстві проблема есхато-хіліастичних ідей новітнього протестантизму, крім окремих течій, як, скажімо, свідків Єгови;–

подальшого розширення потребує інформаційне поле практичного релігієзнавства.

У другому розділі – “Генезис есхато-хіліастичних уявлень допротестантського періоду” – визначаються основні чинники формування ранньохристиянських есхатологічних уявлень та поглядів, прослідковується їх трансформація з врахуванням зміни соціальних відносин і світоглядних установок, розроблена типологія есхатології, здійснено спробу створити систему провідних її складових та провести їх структурно-функціональний аналіз.

На підставі компаративного аналізу наукових і богословських джерел з’ясовано, що витокові ідеї есхатології були започатковані в дуалізмі народних релігій, концептуально ж есхатологія була визначена у монотеїзмі, де вона протиставлялася циклізму і політеїзму. Встановлено, що у своєму розвитку есхатологія пройшла два етапи – протоесхатологію та всесвітню есхатологію, типологічно ж вона виступає у формі індивідуальної (персональної) чи загальної або універсальної і розглядає майбутнє людства у двох системах плину часу – лінійному та циклічному. Вмотивовано, що за методами тлумачення подій і фактів есхатологію класифікують як міфологічну та історичну. Окрім того есхато-хіліастичні ідеї класифікують за двома принципами: формою застосування методів тлумачення пророчих і апокаліптичних текстів та видом основних теорій есхатології.

Релігієзнавчо-екзегетична інтерпретація ранньохристиянської есхатології дозволила встановити, що весь комплекс ідей цього типу будувався на ґрунті трьох доктрин: другого приходу Христа, воскресіння та Царства Божого, а вчення евіонізму, як центральна доктрина поглядів Ісуса Христа стало не тільки основою віри, але й породило ряд теорій і рухів, що постали спробою реалізувати ідеї про Царство Боже.

Змістовна характеристика апокаліптичної і пророчої літератури та інтерпретаційних видань дає підстави стверджувати, що як ранньохристиянська есхатологія, так і більш пізні її форми базувалися на старозавітній і новозавітній апокаліптиці, а свій конкретний вираз отримали в Малому апокаліпсисі Євангелій та Об’явленні. В тлумаченні останнього історично намітилось два основних напрямки: реалістична есхатологія (буквальне сприйняття символічної мови) та сучасні теорії тлумачення пророцтв і апокаліптики, де символічні образи застосовуються як попереджуючі та моралізуючі. Вперше в релігієзнавчій практиці сформульовано концепцію системи провідних складових есхато-хіліазму та проведено їх структурно-функціональний аналіз з урахуванням специфіки протестантської теології. Це дозволило зробити узагальнення, що спільними для всіх протестантських течій є такі структурні складові есхатології: смерть, пекло, небо, прихід Христа, воскресіння мертвих, суд, вічний стан при різному тлумаченні доктрин анігіляціонізму, кондиціоналізму та конвенціоналізму і сотеріології.

У розділі серйозному аналізу піддано історію становлення і формування хіліастичних теорій та різноманітних форм реалізації хіліастичних ідей і вчень. Цей аналіз послугував висвітленню різних систем періодизації розвитку хіліастичних ідей та напрямків і дав можливість охарактеризувати сучасні теорії міленіалізму: аміленіалізму, постміленіалізму, преміленіалізму та диспенсаціоналізму.

На основі результатів проведених досліджень у другому розділі зроблені такі узагальнені висновки:–

есхатологія як вчення про кінцеву долю людства і окремої людини, розглядає історію в контексті двох систем плину часу – циклічного та лінійного, що пропонує дуалістичне бачення майбутнього людської історії: апокаліптичний кінець або виникнення нового, оновленого світу. Апокаліптичні вчення історично, у першу чергу, були формою критики існуючих порядків, апеляції до змін та бажанням втілити в життя споконвічну мрію людства про ідеальний вимір існування;–

до основних тенденцій розвитку есхатологічних поглядів у допротестантський період можна віднести два комплекси ідей: вчення про Тисячолітнє Царство (хіліазм/міленіалізм) та апокаліпсис. Перший комплекс ідей реалізувався в різноманітних рухах по перебудові суспільства, другий – формував настрої приреченості та песимізму і націлював на очікування месіанського звільнення через Боже втручання;–

есхатологію можна типологізувати за об’єктом реалізації (індивідуальна та загальна), методами тлумачення подій та фактів (міфологічна і історична), принципами застосування методів тлумачення пророчих і апокаліптичних текстів (футуристична, претеристична, історична, символічна точки зору) та видом основних есхатологічних теорій (ліберальна, модернізована, демодернізована, реалізована, екзистенціоналізована, політизована); –

базовим ґрунтом для формування засадничих положень допротестантської есхатології стала христологія: боговтілення Христа започаткувало вічність; вчення евіонізму як центральна ідея поглядів Ісуса Христа; ідеї есхатологічного Царства і вічності, відображені в Євангеліях та посланнях апостолів Павла і Петра. Ранньопротестантська есхатологія дала життя двом засадничим ідеям: очікування і надії, соціальної апатії і песимізму, які стали підґрунтям майбутніх есхатологічних доктрин. Ранньохристиянські есхатологічні погляди отримували різний рівень актуалізації, в залежності від спроможності суспільних систем вирішувати соціальні проблеми; –

свій розвиток та тлумачення ранньохристиянські есхатологічні уявлення отримали в апокаліптичній і пророчій літературі, у першу чергу – Малому апокаліпсисі Євангелій та Об’явленні Івана Богослова, в яких майбутні есхатологічні події подаються в символічній формі з елементами дуалізму, фаталізму та крайнього песимізму з чітко визначеною поляризацією світових сил: добра і зла та їх протиборства. При тлумаченні подій кінця світу цей тип літератури послуговується жорстким детермінізмом, ідеєю циклів. У більшості сучасних теорій тлумачення ранньохристиянських пророцтв та апокаліптики есхатологічні образи у переважній формі застосовуються як символічні;–

історично есхатологічні ідеї отримували різні форми інтерпретації – Тисячолітнє Царство чи кінець світу. Перша форма знайшла своє відображення в різноманітних концепціях хіліазму/міленіалізму. З певною мірою відносності розвиток хіліастично-міленіалістських поглядів можна поділити на три етапи: ранній (віра у встановлення Христом Тисячолітнього Царства під час Його другого приходу), періоду середньовіччя і Реформації, що виступав у формі революційних вчень бунтівників та радикалів і прогресивний (ідеї побудови Нового Світу протягом тисячолітнього періоду). Сучасні міленіалістичні теорії (аміленіалізм, постміленіалізм, преміленіалізм) на противагу апокаліптичним вченням актуалізують ідею можливості побудови земного раю за рахунок християнізації світу та його моралізації;–

ранньохристиянська есхатологія не створила чіткої системи своїх структурних компонентів, це питання залишається дискусійним і сьогодні мова йде лише про провідні есхатологічні категорії.

У третьому розділі – “Еволюція есхато-хіліастичних ідей в епоху становлення і розвитку раннього протестантизму” – з’ясовується як започатковані в ранньому християнстві засадничі принципи есхато-хіліазму та сотеріології були препаровані і трансформовані до умов становлення капіталістичних відносин та яку роль вони зіграли для формування світогляду представників Реформації і їх соціальних програм.

Дослідженням встановлено провідні тенденції формування есхато-хіліастичної ідеології, які відображають її специфіку в контексті руху Реформації. Вони проявилися в наступному: представники раннього протестантизму есхатології не розвивали, залишивши її в тому стані, який був сформований в новозавітні часи, тут більше зверталася увага на сотеріологічні аспекти, які наявні в посланнях апостол Павла і Петра та в Апокаліпсисі; діячі Реформації викладали свої есхатологічні ідеї в контексті сотеріології, виокремлюючи в ній чисту проблему спасіння; сотеріологічні питання стали першим поштовхом до Реформації. Рух Реформації був, у першу чергу, спрямований на повернення ідей духовності “золотого віку”, апостольського християнства через переосмислення новозавітніх текстів.

Базовими принципами розвитку есхато-хіліастичних ідей періоду Реформації стали вчення Лютера про виправдання вірою, провидіння Цвінглі, передвизначення (предестинації) Кальвіна і Армінія. Показовим для раннього протестантизму можна вважати спробу вирішення проблеми співвідношення віри і добрих справ в обґрунтуванні шляхів спасіння, що дало життя вченням про “персональну есхатологію” та “мирський аскетизм”. Важливим відкриттям роботи стали наступні висновки: 1) доктрина передвизначення – предестинації не є ключовою у вченнях Кальвіна і Армінія, а лише виступає засобом реалізації їх сотеріології, разом з тим, вона генерувала розвиток політичних свобод і актуалізувала легітимізуючу функцію релігії; армініанська есхатологія, на відміну від кальвіністської, характеризується людиноцентризмом, пропонуючи свободу волі у спасінні.

Аналіз поглядів представників Реформації засвідчує дуалізм їхніх поглядів на характер реформаційних процесів та соціальної перебудови суспільства, що визначило домінантні тенденції реалізації есхатологічних ідей: помірковані реформи і зосередження уваги на шляхах спасіння; орієнтація на соціальні зміни. Перша тенденція реалізувалася в спробах побудови теократії при злитті держави та церкви в цюріхському і женевському експериментах Цвінглі та Кальвіна; інша – отримала революційні форми і покладалася на насильницький характер встановлення Царства Божого в земних умовах.

Доведено, що найбільшу радикалізацію есхатологічні ідеї отримали в ряді соціальних програм реформаторів та їхній практичній діяльності. Теоретичні і практичні засади створення Царства Божого в земних умовах сформульовані У.Цвінглі в “67-ми тезах”, які стали ідеологічною основою Селянської революції в Німеччині та передбачали можливість як політичних, так і соціальних змін. Співзвучною в цьому контексті є програма народної реформації Т.Мюнцера, викладена в “Статейному листі”,