ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

ЕТКІНА ІРИНА ІГОРІВНА

УДК 94(477.51) ”

ЗЕМЕЛЬНЕ ПИТАННЯ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ

( ЛЮТИЙ 1917 – БЕРЕЗЕНЬ 1921 рр.)

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернігів-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії слов’ян Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук

Бойко Микола Корнійович,

професор кафедри історії слов’ян

Чернігівського державного педагогічного

університету ім. Т.Г. Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Кульчицький Станіслав Владиславович,

заступник директора Інституту історії України

НАН України

доктор історичних наук, професор

Новохатько Леонід Михайлович,

завідувач кафедри зв’язків з громадськістю

Київського національного університету культури

Провідна установа: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка,

кафедра новітньої історії України

Захист відбудеться 26 червня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.01 в Чернігівському державному педагогічному університеті ім. Т.Г. Шевченка (14000, м. Чернігів, пр. Миру, 13, ауд.308).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка (14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53).

Автореферат розісланий 23 травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент А.М. Острянко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження. Сучасна українська економіка стоїть перед необхідністю проведення реформ аграрного сектора, які б відповідали запитам XXI ст., що спонукає до врахування історичного досвіду нашої країни. Гострі суперечки щодо питання власності, в тому числі земельної, переконують у тому, що без вивчення історії українського села неможливо зрозуміти сучасний стан суспільства та напрямки його перетворень. Отже, земельне питання має не лише історико-пізнавальний смисл, а може розглядатися й у площині практично-економічній.

Вивчення наукового доробку істориків засвідчує наявність у їх працях нахилу до глобалізації, що веде до використання конкретного матеріалу у вигляді ілюстративного, створює прецедент схематизації і розмивання регіональних особливостей в загальноісторичному процесі, нерідко обумовлюючи заздалегідь запрограмовані висновки. Отже, постала необхідність дослідити ті сюжети, які допомагають уникнути спрощення при висвітленні складних соціально-економічних процесів, відтворити історичну картину відповідно до реалій тогочасної дійсності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної теми “Соціально-демографічні процеси в Україні у I-й половині XX ст.”, яка досліджується на кафедрі історії слов’ян Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення засобів, форм і методів розв’язання земельного питання як головної соціальної вимоги селянства у 1917 – 1921 рр. Відповідно до зазначеної мети в дисертації поставлені основні завдання:

- проаналізувати історіографію та джерельну базу дослідження;

- розкрити соціальний характер поземельних відносин напередодні революції 1917 р.;

- здійснити порівняльний аналіз аграрних програм та шляхів їх реалізації політичними партіями есерів, українських соціал-демократів, більшовиків та ін.;

- з’ясувати переваги, прогалини і помилки земельної політики Тимчасового уряду, Центральної Ради, П. Скоропадського, Директорії, А. Денікіна та радянської влади;

- оцінити землерозподільчі заходи кожного з режимів та їх наслідки.

Об’єктом дослідження є аграрні відносини в Чернігівській губернії у 1917 – на початку 1921 рр.

Предмет дослідження складає процес розв’язання земельного питання в означених територіальних та хронологічних межах.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Чернігівської губернії 1917 – початку 1921 рр. у відповідності до змін у адміністративно-територіальному поділі.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з лютого 1917 р. до березня 1921 р. Нижньою межею означеного періоду є повалення самодержавства, верхньою – прийняття ВУЦВК закону про заборону переділів земель. В хронологічних межах дослідження виділені часові відрізки у відповідності з тривалістю перебування владних структур, кожна з яких намагалася впроваджувати свою земельну політику, розраховану на підтримку селянства.

Методологія та методи дослідження. Специфіка досліджуваної проблеми обумовила розгляд засобів впровадження аграрних програм різних політичних сил шляхом плюралістичного підходу у виборі методології та методів наукового дослідження. Різноманітність створених концепцій революції та громадянської війни дозволила усвідомити обмеженість будь-якої методології, що базується на принципах однофакторного прогресу.

Методологія нашого дослідження передбачає аналіз впливу триєдиного комплексу чинників на розвиток розглядуваних подій та явищ: по-перше, природи краю з його кліматичними умовами, географічним розташуванням, особливістю ґрунтів тощо; по-друге, характеристики населення не лише за його демографічними та соціальними показниками, а й ментальними та психологічними особливостями; по-третє, зовнішні обставини, без яких регіональна розвідка втрачає органічний зв’язок із загальноісторичним процесом.

До лабораторії авторського дослідження залучені загальнонаукові та конкретно-історичні методи. Зокрема, дедуктивний та індуктивний методи, яким властиві застосування вертикального аналізу правових актів та програм, практики їх впровадження на місцях, що дозволило створити чітку картину аграрної політики відповідного правлячого режиму, реакцію низів на результати її реалізації. Застосування вибіркового методу, а також групувань дозволило створити авторські структури статистичного порядку для виявлення відносних та середніх величин. Порівняльно-історичний аналіз сутнісного змісту джерел привів до з’ясування причинно-наслідкових зв’язків. Названі методи обумовили проблемно-хронологічний виклад матеріалу, а комплексний, багатомірний підхід сприяв аналітичній і синтетичній критиці історичних джерел.

Наукова новизна одержаних результатів витікає з постановки проблеми, яка до цього часу не була об’єктом спеціального вивчення. Автором здійснена спроба в руслі загальноісторичного процесу проаналізувати регіональні особливості розв’язання земельного питання в умовах Чернігівської губернії у 1917 – на початку 1921 рр. Це дало можливість:

- шляхом комплексного аналізу природно-географічного, демографічного та зовнішньополітичного факторів виявити їх вплив на соціально-економічний, політичний розвиток губернії та ментальність селянства;

- створити банк даних історичних джерел з метою їх порівняльного сутнісного аналізу;

- проаналізувати аграрну політику усіх урядів, органи яких діяли на території Чернігівщини в означений період, закривши у такий спосіб “білі плями” у науковій літературі радянської доби;

- здійснити спробу переосмислення ролі селянства у подіях 1917 – 1921 рр. під кутом зору соціальної та соціопсихологічної характеристики;

- внести чіткість у питання про питому вагу поміщицького землеволодіння та общинного землекористування і їх можливостей у забезпеченні потреб селянства шляхом зрівняльного розподілу;

- дати відповідь на питання, якою мірою зрівняльний розподіл землі вплинув на розмір середньоподвірного наділу порівняно з дореволюційним, і наскільки було подолано соціальну диференціацію села;

- остаточно з’ясувати, яким чином зрівняльний розподіл землі в умовах Чернігівщини вплинув на розвиток продуктивних сил та сільськогосподарське виробництво;

- визначити ступінь матеріальної, політичної, психологічної готовності села Чернігівської губернії до перебудови на соціалістичній основі;

- оцінити, якою мірою ліквідація приватної власності на землю, її націоналізація та соціалізація виявилися оптимальним кроком у розв’язанні земельного питання радянською владою.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал, висновки та узагальнення можуть бути залучені до наукових досліджень революційних подій 1917 – 1921 рр. в Україні. Матеріали дисертації та пропозиції автора можна використати при впорядкуванні програм шкільних і вузівських нормативних, спеціальних, факультативних курсів вітчизняної історії та краєзнавства, а також при виконанні курсових, бакалаврських, дипломних, магістерських та дисертаційних робіт.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорені на Сьомій науковій конференції молодих вчених та студентів Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (Чернігів, 2004), Другій міжнародній науково-теоретичній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2004), Міжвідомчій науковій конференції “Чернігово-Сіверщина у всеукраїнському історико-культурному вимірі” (Чернігів, 2005), Шостому Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії з нагоди 100-ї річниці початку Столипінської аграрної реформи в Україні (Черкаси, 2006).

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. ЇЇ обсяг становить 238 сторінок (основна частина – 177 стор.). Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (527 найменувань), 12-ти додатків (на 13 стор.)

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв’язок з науковою програмою кафедри, де виконувалася дисертація, вказано об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, окреслено його територіальні та хронологічні межі, наукову новизну, практичне значення і апробацію роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дисертації” проаналізовано внесок вітчизняних радянських та сучасних дослідників, а також зарубіжних істориків-аграрників у вивчення проблеми. Відповідно до методологічних засад та можливостей доступу до джерел наукову літературу можна умовно поділити на три етапи: 1917 – 20-ті рр., 1930 – 80-ті рр., початок 90-х рр. XX ст. – перші роки XXI ст.

Історичні дослідження 1917 - 20-х років відбиті через призму партійної приналежності, політичної позиції автора, що не могло не позначитись на об’єктивності інтерпретації революційних подій. Серед десятків розвідок для нашого дослідження найбільший інтерес становлять праці В.Качинського Качинский В. Очерки аграрной революции на Украине: В 2-х вып. - Х., 1923.. Підтримуючи позицію більшовиків в аграрному питанні, він не приховував прорахунки у її практичній реалізації, які вели до втрати соціальної опори серед селянства. Місцеві ж матеріали, у тому числі стосовно Чернігівщини, використовувались автором лише з ілюстративною метою.

Партійні та радянські працівники, учасники революційних подій на Чернігівщині зосередили увагу в основному на політичних аспектах селянської боротьби за землю. Свідчення безпосередніх активних учасників подій склали невід’ємну частку джерельної бази дослідження Щербаков В.К. Жовтнева революція й роки громадянської боротьби на Чернігівщині. -Чернігів, 1927; Табаков З. Октябрьская революция на Черниговщине // Летопись революции. - 1922. - №1. - С. 143-170; Быструков В.Г. Городнянщина в 1917-1918 гг. // Летопись революции. - 1925. - № 4. - С. 104-131.

. На особливу увагу заслуговує висновок В.Щербакова про те, що на Чернігівщині не було організованого більшовизму, а влада на місцях формувалась під тиском радикально настроєних мас.

У 1930-80-ті рр. можливості дослідження аграрних відносин різко звузилися: не було доступу до багатьох архівних джерел, а безроздільне панування єдиної марксистсько-ленінської методології призвело до упередженості висновків. І все ж оцінювати радянську історіографію соціально-економічної тематики лише з негативного боку вважаємо недоречним. Прикладом глибокого дослідження аграрних перетворень, стала праця М.Рубача Рубач М.А. Очерки по истории революционного преобразования аграрных отношений на Украине. - К., 1956.. У часи відлиги йому вдалося проаналізувати багатий фактичний матеріал, в т.ч. і особливості аграрних процесів на Чернігівщині. Автор звернув увагу на незначну питому вагу поміщицького землеволодіння в регіоні, що спричинило інтенсивний перерозподіл земель заможного селянства вже у 1917 – на початку 1918 рр., зазначив, що селянський радикалізм у розподілі земель на Чернігівщині виходив за межі більшовицької земельної політики, досягши “чорних переділів”.

Проте в подальших дослідженнях радянських істориків основні висновки М.Рубача були дещо спрощені. Це стосується насамперед праці А.Левенка та В.Чорноуса, які ввели в обіг багатий фактичний матеріал про селянську боротьбу за землю у 1917 р., але абсолютизували вплив більшовицької партії на бідняцькі та середняцькі маси, звинувачували місцеві органи Тимчасового уряду та Центральної Ради у пропоміщицькій політиці, що не відповідало історичній дійсності Левенко А.І., Чорноус В.У. Трудящі Чернігівської губернії в боротьбі за перемогу соціалістичної революції // Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. - Т.2. - К.,1967. - С. 181-207.. Заідеологізована категоричність, властива названій праці, була підтримана іншими дослідженнями регіональних аграрних та соціальних проблем Маленко Е.Е. Борьба большевиков Украины за крестьянские массы в период подготовки и проведения Октябрьской социалистической революции // Труды Харьковского инженерно-строительного института. - Вып.22. - 1962. - С. 4-24; Остапенко І.С., Радіоненко А.Я. Сільське господарство Чернігівщини за роки Радянської влади // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М.В. Гоголя. - Т.X. - Вип.1. - Ніжин, 1957. - С. 83-105.. Короткий огляд цієї літератури здійснив з тих же методологічних позицій М.Бойко, якому належить і стаття про Чернігівщину, вміщена в енциклопедії Жовтневої революції Бойко Н.К. Литература о борьбе трудящихся Черниговщины за победу социалистической революции // Историография Великой Октябрьской социалистической революции на Украине. - К., 1987. - С. 108-117; Бойко Н.К. Черниговщина // Великая Октябрьская социалистическая революция: Энциклопедия. - М., 1987. – С. 578-584.

. Регіональні дослідження обминули проблему наявності розподільчого земельного фонду губернії. Такі питання як засоби впливу на селянство різних політичних сил та партій, політична орієнтація різних верств села, методи селянської боротьби за землю в регіональному розрізі не були розглянуті.

Гіпертрофованої оцінки набули в радянській літературі дослідження соціалістичних перетворень. При цьому перегини в земельній політиці радянської влади у 1919 р. списувалися на авантюристичну політику місцевої адміністрації, водночас основна лінія РКП(б) не піддавалася сумніву. Уніфікувати дані про кількість відведених соціалістичним господарствам земельних площ як по Україні, так і по Чернігівщині, не вдалося, а соціально-економічний зміст виробничої діяльності перших колгоспів та радгоспів практично не був висвітлений. З класових позицій створювалися і узагальнюючі праці з історії селянства Історія селянства Української РСР: У 2-х томах / АН УРСР, Ін-т історії. - К., 1969.; История советского крестьянства: В 5-и т. / АН СССР, Ин-т истории СССР. - М., 1986..

Вагомий внесок у вивчення результатів більшовицьких перетворень здійснив В.Калініченко. Завдяки залученню широкого кола статистичних джерел, у т. ч. і матеріалів Чернігівщини, та авторській методиці обчислення, ним були здійснені підрахунки кількості розподілених земель поміщиків та заможного селянства Калиниченко В.В. Распределение помещичьих и излишков кулацких земель на Левобережной Украине в 1920 г.// Вопросы истории СССР. – 1979.– Вып.24. – С.50-58.. Питання про механізми реалізації земельної політики 1919-1920 рр. знайшло певне висвітлення лише у монографіях І.Рибалки та М.Ксензенка Рибалка І.К. Аграрні перетворення на Україні в період громадянської війни (1919 р.) - Х., 1967; Ксензенко Н.И. Революционные аграрные преобразования на Украине (декабрь 1919 – март 1921 гг.). - Х., 1980., в регіональному розрізі воно не розглядалось. Тому до узагальнюючих робіт потрапили висновки, в яких не враховані особливості Чернігівської губернії. Науковці 1980-х років визнали за необхідність оцінити реальні здобутки аграрної політики більшовиків, звернувши увагу на регіональні аспекти проблеми, що вплинуло на переосмислення результатів революційних перетворень 1917 – 1921 рр. Див., наприклад: Верстюк В.Ф. Проблеми вивчення революційних аграрних перетворень на Україні // Український історичний журнал. - 1983. - №10. - С. 136-145.

Не відмовляючи радянській історіографії у значних досягненнях, слід зазначити, що об’єкт аналізу радянських дослідників був обмежений лише аграрними перетвореннями більшовицької влади. Спроби Тимчасового уряду, Центральної Ради, гетьманату П.Скоропадського, Директорії розв’язати аграрне питання замовчувалися, а розгляд їх діяльності зводився до навішування ярликів “антинародних, буржуазно-націоналістичних режимів”. Аграрні програми політичних опонентів більшовиків, в тому числі українських партій, та їх вплив на селянство також залишилися в тіні.

Ширші можливості постали для дослідників 1990-х років XX ст. Активізацію дослідження аграрної проблематики періоду української революції засвідчило науково-бібліографічне видання НАН України, що налічує десятки праць з означеної теми, які являють великий інтерес для вироблення методологічних підходів Українська революція і державність (1917 – 1920 рр.): Наук.-бібліограф. видання / НАН України. Нац. б-ка ім. В.І. Вернадського. - К., 2001.

. Сучасними істориками розпочато вивчення аграрної політики українських урядів, які являли собою “білі плями” радянської історіографії. Однак схожість проблем державотворення 1917 – 1920 рр. з процесами 1990-х років спричинила крайню заполітизованість сучасної історіографії. ЇЇ подоланню сприяли міжнародні наукові семінари з проблем розвитку сільського господарства під керівництвом В.Данилова та І.Ковальченка Современные концепции аграрного развития. Теоретический семинар // Отечественная история. - 1992. - №5. - С. 3-31; 1993. - №2. - С. 3-28; №6. - С. 79-110; 1995. - №6. - С. 143-177; 1996. - №4. - С. 129-154; Менталитет и аграрное развитие России (XIX – XX вв.) Междунар. конф-я (Москва, 1994). – М., 1996. . Зокрема, В.Данилов основу всіх подій, що відбувалися в країні на початку XX ст., вбачав у селянській революції, яку датував 1902 – 1922 рр. Корінні її причини провідні сучасні дослідники розглядали в площині конфлікту між розвитком аграрного капіталізму, який приводив до розселянювання, і прагненням значної частини селянства зберегти натуральне господарство та архаїчний уклад життя.

Сучасні історики засвідчують надзвичайну складність дослідження переломних 1917– 1920 рр. в Україні, пов’язану з браком методологічних підходів та нерозробленістю категоріально-понятійного апарату Литвин В.М. Україна: доба війн і революцій (1914 – 1920 рр.) - К., 2003.. З цієї точки зору для вивчення будь-яких аспектів означеного періоду велике значення мають методологічні підходи С.Кульчицького, В.Солдатенка, В.Верстюка. Важливою подією для науковців стало видання нарисів українського селянства, в якому В.Верстюк здійснив загальну характеристику аграрної політики урядів, що діяли в Україні протягом 1917 – 1921 рр. Кульчицький С.В. УСРР в добу “воєнного комунізму” (1917 – 1920 рр.) - К., 1994; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 – 1928 рр). - К., 1996; Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія (1918 – 1920 рр.). - К., 1999; Історія українського селянства: Нариси: В 2 т. - Т.1. - К., 2002.

У дисертації проаналізовано низку праць західних істориків, що дозволило переглянути деякі методологічні аспекти дослідження. Зокрема, ключем для розуміння мотивів селянської поведінки в ході революції та громадянської війни, їх ставлення до всіх політичних сил та урядів стала

концепція “моральної економіки” селянства Дж. Скотта Современные концепции аграрного развития. Теоретический семинар // Отечественная история. - 1992. - №5. - С. 3-31.. Головною проблемою селян часів натурально-споживчого господарства автор визнає забезпечення умов фізичного виживання, постійний страх опинитися за нижчою межею споживання.

Регіональні аспекти вивчення аграрної проблематики періоду революції лише починають вивчатися. Список публікацій поповнився історичним нарисом В.Бойка, Т.Демченко, О.Оніщенко, в якому фрагментарно розглянута проблема зростання руйнівних настроїв серед селянства Чернігівщини у 1917 р., а також дослідженнями про селянський повстанський рух на Лівобережній Україні, та, зокрема, на Чернігівщині у 1919 – 1921 рр. Бойко В., Демченко Т., Оніщенко О. 1917 рік на Чернігівщині..- Чернігів, 2003; Ісаков П.М. Селянський повстанський антикомуністичний рух на Лівобережній Україні ( березень 1919 – листопад 1921 рр.): Автореф. дис. .. канд. іст. наук: 07.00.01. / НАН Укр. Ін-т історії Укр. - К., 2001; Населевець Є. Анархо-махновський повстанський рух на Чернігівщині у 1919 – 1921 рр. // Сіверянський літопис. - 2006. - №1. - С. 73-82.

Таким чином, в історіографії регіональні особливості аграрної проблематики залишаються в тіні: насамперед не досліджені методи і результати практичного впровадження земельних законів різних політичних режимів, відсутній комплексний підхід до вивчення аграрного сектора шляхом поєднання географічного, демографічного та зовнішньополітичного факторів. В літературі, присвяченій революційним подіям на Чернігівщині, земельне питання радянської доби ще не стало об’єктом порівняльного аналізу з дореволюційним, що унеможливлює оцінку реальних здобутків аграрних перетворень. Нарешті, участь селян у землерозподільчих процесах недостатньо вмотивована їх ментальністю, натомість абсолютизується роль соціально-класового розшарування.

Джерельна база роботи складається з декількох груп писемних джерел: законодавчих актів, статистичних джерел, внутрішньої документації місцевих земельних органів влади, матеріалів центральних та місцевих осередків партій, центральної та регіональної періодичної преси, збірників документів та мемуарної літератури. Системному аналізу були піддані особливо важливі для розкриття теми архівні джерела. Були опрацьовані матеріали Центральних архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВОУ), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України), Центрального державного історичного архіву України в Києві (далі – ЦДІАК України) та Державного архіву Чернігівської області (далі – ДАЧО), що дозволило сформувати відповідний банк даних. Залучення внутрішньої документації земельних органів влади забезпечило оцінку методів практичної реалізації аграрних законодавств у регіоні. Значний масив інформації залучено з фондів Раднаркому та Наркомзему УСРР (ЦДАВОУ, Ф. 2, 27), а також губернського та повітових земвідділів (ДАЧО, Ф. Р-503, Р-504, Р-505, Р-506, Р-507, Р-1786, Р-4563). В основному вони відображають хід реалізації більшовицької аграрної політики 1919 – початку 1921 рр. Значно менше збереглося архівних матеріалів доби Центральної Ради (ЦДАВОУ, Ф.1060) та гетьманату П. Скоропадського (ЦДАВОУ, Ф.1061). Антигетьманські настрої населення Чернігівської губернії знайшли відображення у фонді прокурора Київської судової палати (ЦДІАК України, Ф.317).

Статистичні архівні джерела дали можливість проаналізувати ефективність аграрних реформ та їх економічні наслідки у порівняні з відповідними дореволюційними показниками. Так, завдяки нововведеному оригіналу підсумків перепису 1917 р. по Чернігівській губернії нам вдалося усунути суперечливі свідчення щодо розміру землеволодіння різних категорій власників, особливо поміщиків, напередодні повалення самодержавства. Статистичні матеріали фондів Раднаркому, Наркомзему, Губстатбюро, Губземвідділу дозволили висвітлити питання визначення земельних норм, підсумків земельної реформи радянської влади, динаміки створення колективних та державних господарств, розподілу реманенту, становища цукрової та спиртової промисловості губернії, простежити зміни врожайності сільськогосподарських культур. Це дало можливість розглянути земельне питання в системному зв’язку різноманітних чинників.

В якості первісних статистичних джерел дисертаційного дослідження нами оприлюднені економічні викладки спеціалістів-аграрників 20-х років Бар Г. Эволюция землевладения Черниговщины // Бюллетень Губстатбюро. - 1923. - №3-6.- С. 5-15; Костров Н. Состояние крестьянского сельского хозяйства Черниговской губернии в 1921 г. // Бюллетень Губстатбюро. - 1922. - №1. - С. 1-6; Королев А. Полевая продукция Черниговщины // Бюллетень Губстатбюро. - 1923. - № 1-2. - С. 5-12.

, оскільки радянські дослідники з різних причин обминали ці дані. Надійний статистичний матеріал щодо проблеми розподілу земельного фонду та соціальної диференціації селянства напередодні революції містить праця Г.Бара. Рукописні матеріали статей економіста, члена партії боротьбистів Г.Клунного (ЦДАГО України. – Ф.43.) проливають світло на питання співвідношення общинної та подвірно-ділянкової форм селянського землекористування на Чернігівщині. Частина статистичних матеріалів та результати їх обробки вміщено у додатках до дисертації.

Великий інтерес для дослідника являють матеріали центральних та місцевих осередків партій та організацій, які протягом 1917 – 1921 рр. намагалися привернути на свій бік селянство. Йдеться про створення селянських спілок та селянських союзів (ДАЧО, Ф.Р-4180 – Чернігівська губернська рада селянських депутатів), діяльність відділів по роботі на селі при губернському та повітових комітетах більшовицької партії (ЦДАГО України, Ф.1 – ЦК КПУ), їх головних конкурентів за вплив на селянство – боротьбистів (ЦДАГО України, Ф.43 – ЦК української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів), Ф.57 – колекція документів з історії УКП).

Опрацьовано центральну та регіональну періодичну пресу, в якій репрезентовано позиції впливових в губернії політичних сил, що сприяло дотриманню принципу історизму, збереженню відчуття тієї епохи. Джерелознавчий аналіз періодики на зрізі синтетичної критики дозволив зробити порівняння аграрних програм та методів їх реалізації, які стали основою землерозподільчих процесів на кожному з етапів революції.

Аналіз комплексу представлених видів і груп історичних джерел підтвердив високий рівень їх репрезентативності, а системне вивчення сутнісного змісту джерельної бази дало можливість отримати відповідні висновки.

Другий розділ дисертації “Земельне питання на Чернігівщині (лютий 1917 – квітень 1918 рр.)” включає аналіз аграрних відносин напередодні повалення самодержавства, а також реалізації аграрної політики Тимчасового уряду, Центральної Ради і більшовиків в означений період.

Вивчення соціально-економічної ситуації засвідчило, що на початку XX ст. Чернігівщина залишалась типовою аграрною губернією імперії. Характерною особливістю аграрних відносин було збільшення селянського землеволодіння за рахунок поміщицьких земель. Питома вага селянських земель протягом 40 років до революції зросла у 1,5 рази і на 1917 р. селянський земельний фонд складав 2 714 515 дес. (77,3 % загального земельного фонду губернії). За цей же час поміщики втратили половину своїх земель, їм належало 605 669 дес. (17,3 % земель). Однак через приріст населення (з 1897 до 1914 рр. чисельність населення, незважаючи на потужну міграційну хвилю, збільшилась на 833,6 тис. чол. або на третину) та парцеляції середня землезабезпеченість селянського господарства майже не змінювалась, складаючи близько 7 дес. на двір. На 1916 р. майже половина селянських господарств мали до 4 дес. землі. Про різке падіння товарності селянських господарств свідчить збільшення посівів продовольчих культур, що приводило до руйнування ринкових відносин у цей період. Водночас збагачувалася заможна верхівка села, в основному південних повітів Чернігівщини з родючими ґрунтами, однак питома вага селянських господарств з наділом понад 15 дес. складала лише 9 % їх загальної кількості. Низький рівень агрокультури напередодні 1917 р. став на заваді зростанню продуктивності праці та врожайності сільськогосподарських культур. Чернігівщина не забезпечувала себе власним хлібом. З початком Першої світової війни через погіршення і без того скрутних економічних умов життя зросло невдоволення сільського населення існуючою владою.

З березня по жовтень 1917 р. на селянство губернії намагалися впливати політичні сили широкого спектру: від крайніх правих (монархістів) до крайніх лівих (більшовиків). Найбільшої популярності набули есери, чию аграрну програму селяни зрозуміли як зрівняльний розподіл в індивідуальне користування поміщицьких, державних та церковних земель. Серед заможних верств села найбільший вплив мав союз землевласників, що взяв на озброєння кадетську ідеологію. Але, оскільки заможні селяни складали незначну частину населення, з есерівським впливом конкурувати їм було складно.

Ні Тимчасовий уряд, ні Центральна Рада не зрушили вирішення аграрного питання. Земельні проблеми в першій половині 1917 р. вирішувалися місцевими новоствореними органами влади (земельними, виконавчими та продовольчими комітетами), які, перевищуючи власні повноваження, приймали рішення на користь трудового селянства. Якщо губернський та повітові органи влади приймали помірковані рішення, налаштовані на вирішення питання Установчими зборами, то волосні та сільські комітети намагалися негайно діяти в інтересах найбідніших верств села: застосовували примусову оренду поміщицьких земель, скасовували права попередніх орендаторів. Їх рішення зачіпали інтереси не лише поміщиків, а й заможного, а часом і середнього селянства. Отримавши весною і влітку підтримку більшості сільського населення, восени Центральна Рада вже виявилася неспроможною протидіяти погромам поміщицьких маєтків, самочинним захопленням земель, і селяни фактично зреклися її.

У той же час досить швидко зростав вплив більшовицької ідеології, яка озброїлась закликом до відкритої боротьби за поміщицькі землі. Декретом про землю більшовики захопили ініціативу в земельному питанні, хоч переконати селянство у перевагах колективного господарювання, принаймні на поміщицьких землях, їм не вдалося. Особливістю Чернігівщини став так званий “стихійний більшовизм”, коли було знищено велику кількість культурних маєтків - осередків товарного виробництва сільськогосподарської продукції, господарств заможних селян, і навіть середняків. Намагаючись неупереджено оцінювати хід подій, ми не можемо однозначно стверджувати, що погромні виступи селян ініціювалися лише більшовиками. Нині важко визначити, хто розпочав цей процес: селяни з їх деструктивною психологією чи більшовики, які опинилися в заручниках селянської розподільчо-руйнівної стихії, намагаючись втримати соціальну опору.

Розподіл землі був перерваний німецькою окупацією. Прихід німців разом з Центральною Радою не повернув їй підтримку селянства, хоч місцеві органи влади і намагались продовжити землерозподільчу діяльність. Навпаки, неспроможність, а, подекуди, небажання селян засівати отримані земельні площі привели до зіткнення між українським урядом та окупаційним командуванням, що було насамперед зацікавлене у вивозі сільськогосподарської продукції.

Третій розділ дисертації “Програми гетьмана П. Скоропадського та Директорії з земельного питання і шляхи їх реалізації (травень1918 – січень 1919 рр.)” приводить до висновку, що аграрна політика гетьманату була спрямована в напрямку, протилежному перетворенням, які здійснювали попередні уряди Центральної Ради та більшовиків. Приватновласницькі землі, що були перерозподілені в процесі соціалізації, поверталися попереднім господарям репресивними засобами за допомогою німецьких військ, які селянство сприймало як окупантів. Вимоги власників щодо виплати грошових компенсацій за зруйнування маєтків нерідко перебільшували розміри пограбованого у кілька разів. Але ігнорувати соціально-економічні наслідки революційного 1917 р., зміну правосвідомості селянства, їх радикалізацію та більшовизацію було неможливо. Це засвідчив селянський спротив гетьманській аграрній політиці у 1918 р., який на Чернігівщині підсилювався і існуванням демаркаційної смуги, де продовжувались більшовицькі аграрні перетворення. Губернія стала епіцентром антигетьманських настроїв.

Окремі заходи земельно-ліквідаційних комісій у губернії восени 1918 р., яким вдавалося якоюсь мірою пригальмувати апетити поміщиків щодо відшкодування їм завданих збитків, не могли реабілітувати гетьманську владу в очах більшості населення. Як свідчать історичні джерела, вийти за межі класових інтересів та виробити власну аграрну реформу гетьманському уряду так і не вдалося. Внаслідок перелічених чинників сходження гетьманату з політичної арени видається явищем цілком закономірним, як і повернення наступного уряду Директорії до ідеї соціалізації землі.

Директорія на Чернігівщині, можливо, за браком часу, навіть не встигла створити власні земельні органи влади. Намагання залучити на свій бік якомога ширшу соціальну верству привело до втрати підтримки сільської бідноти, яка відігравала роль найбільш активного соціального елементу в період громадянської війни. Особливістю Чернігівської губернії став невпинний процес більшовизації селянських мас протягом 1917 – 1918 рр., і конкуренції з впливом більшовицьких ідей на селянство Директорія не витримала.

Четвертий розділ дисертації “Земельна політика більшовиків (січень 1919 – березень 1921 рр.)” присвячений радянським земельним перетворенням, зокрема розподілу землі в індивідуальне користування та заходам по усуспільненню виробництва в сільському господарстві.

Новий прихід більшовиків до влади в губернії відбувався в умовах її повного економічного колапсу, внаслідок чого виникла загроза тотального голоду. Вивчення проблеми наводить на висновки, що причини цього слід відшукувати не ізольовано, а системно в тодішньому становищі. В такому разі з’ясовується, що різке погіршення продовольчої проблеми було властиве суспільству при царському і Тимчасовому урядах, при Центральній Раді, гетьмані, і при більшовиках. Кожна з цих сил намагалась знаходити свої методи розв’язання питання, які не додавали їй авторитету серед селянства: реквізиції, хлібні монополії, контрибуції. Тим часом врожайність основних культур у селянських господарствах у 1920 р. зменшилась на 36 – 50 % порівняно з довоєнною. На долю більшовицького уряду випала тяжка місія: проголошена державною політикою продрозкладка, спрямована на “зміцнення союзу робітників і селян”, на місцях вилилася у безжалісні реквізиції, оскільки наявна кількість продовольства виявилася далекою від реальної оцінки становища.

У 1919 р. керівництво більшовицької партії, усвідомлюючи, що отримати товарну продукцію з дрібних селянських господарств, які існували на рівні виживання, неможливо, намагалось перейти від гасел Декрету про землю до своєї стратегічної мети – усуспільнення галузі. Спроба відведення понад 40 % колишніх нетрудових земель радянським та колективним господарствам, а також концентрація в них наявного реманенту та тягла виявила нездоланну прірву між прагненнями більшовицької еліти та основної маси селянства, яке вимагало зрівняльного розподілу землі. Прирізки, отримані малоземельними селянами, виявилися зовсім незначними: якщо середній наділ селянського господарства до революції складав 6,87 дес. землі, то в 1919 р. – 7,81 дес. Така аграрна політика завершилась для більшовиків втратою влади та приходом денікінців.

Але жорстоке ставлення білих до селянства губернії, яке здавалось їм цілком зараженим більшовицькими ідеями, знову ж таки штовхнуло селян до примирення з радянською владою. Радянське керівництво надалі не могло ризикувати, тому зробило крок назад до розподілу поміщицьких (пізніше колективних) і куркульських земель. Остаточно підірвана матеріально-технічна база поміщицьких маєтків, об’єктивна кадрова проблема, поспіх через наближення посівної кампанії, строкатість соціально-економічних умов та політичних настроїв селянства губернії обумовили численні порушення більшовицького аграрного законодавства. Розбурхані тривалими військовими діями найбідніші верстви села виявилися значно радикальнішими за більшовиків, саме вони активно саботували радянські закони, вимагаючи подальших перманентних переділів аж до досягнення остаточної справедливості, яка ідентифікувалася у їх свідомості з “чорним переділом”. Натомість заможні селяни та середняки намагалися врятувати власні господарства встановленням максимальних земельних норм та сімейними розділами господарств. Тому аграрні перетворення відбувались за сценарієм, що диктувався місцевими умовами та настроями селянства.

Наслідком революційних перетворень радянської влади в губернії виявилося різке збільшення чисельності дрібних землекористувачів. Більшовики виконали обіцянку здійснити зрівняльний розподіл землі: селяни отримали 319330 дес. поміщицьких, державних та церковних земель, разом із землями т. зв. куркулів в індивідуальне користування надійшло близько 95всього конфіскованого нетрудового фонду. Але проблема малоземелля на Чернігівщині не була розв’язана – продовжували існувати не тільки категорії малоземельних, а й безземельних селян. Прирізки виявилися значно меншими очікуваних, і низка наступних безкінечних переділів вела до натуралізації сільського господарства, катастрофічного падіння врожайності головних культур. Це змусило діючу владу прийняти закон про заборону переділів.

Колективні та радянські господарства, які у підсумку склали невелику питому вагу в губернії, не стали зразком соціалістичного ведення господарства. Навпаки, на наш погляд, вони повинні були відігравати першочергову кон’юнктурну роль – забезпечувати державу продовольством, а тому насаджування ідеї усуспільнення праці справляло негативний вплив. Отже, відривати проблему створення колективних господарств на території губернії від продовольчої у досліджуваний період, очевидно, некоректно.

Проведене дослідження дозволило дійти таких висновків:

- Проблема земельних перетворень на Чернігівщині у 1917 – 1921 рр. не була предметом спеціального дослідження. Завдання, поставлені в дослідженні, не знайшли в науковій літературі висвітлення, адекватного історичній дійсності. Джерельна база роботи є достатньо репрезентативною для розв’язання поставлених завдань.

- Сільське господарство Чернігівщини напередодні повалення самодержавства знаходилось у глибокій кризі (аграрне перенаселення, зубожіння переважної частини селянства, поглиблення соціальної диференціації, низький рівень агрокультури, падіння товарності селянських господарств, потреба у ввозі зерна в губернію). Складність аграрних протиріч свідчила і про те, що волюнтаристськими деклараціями про розподіл поміщицьких земель задовольнити вимоги селянства було неможливо.

- Теоретично вірні аграрні програми різних політичних партій та сил у 1917 р. в конкретно-історичних умовах, зокрема Чернігівщини, виявилися неприйнятними. Реальну обстановку було враховано лише більшовицько-есерівським Декретом Про землю, який став превалюючим у землерозподільчих процесах у губернії.

- Як показав досвід 1917 – 1920 рр., здобути та утримати владу в країні з переважно селянським населенням можна було лише перетворивши цю верству на об’єкт своєї соціальної опори. Спроби ігнорування соціально-економічних умов, що склалися в губернії, та настроїв переважної більшості населення, намагання спертися на іноземні війська приводили до селянського опору та, як наслідок, втрати влади.

- Зрівняльний розподіл землі, дозволений більшовиками всупереч власним ідеологічним переконанням, привів до ще більшої архаїзації соціально-економічних відносин на селі, що неминуче об’єктивно суперечило модерністським вимогам часу. Однак проблему соціального розшарування селянства подібною політикою зняти не вдалося, насамперед із-за неможливості забезпечення бідноти інвентарем та робочою худобою.

- В умовах знищених продуктивних сил, без допомоги держави сільському господарству (навпаки, держава витискувала з галузі засоби до виживання) утопічні комуністичні гасла та форми колективного землекористування (радгоспи, цукрові та спиртові заводи, колгоспи, комуни, різні товариства) не зустріли підтримки селянства. Більш того, під впливом переважно антидержавницької правосвідомості, селянство зненавиділо і більшовицьку політику, і самих більшовиків. Але залишившись один на один з найсильнішими у боротьбі за владу, втративши можливість політичного флюгерства, селянство рушило під більшовицьким керівництвом у чітко зорієнтованому напрямку.

- Стратегічно аграрне питання залишалось відкритим, і партійне керівництво мусило шукати інших шляхів взаємодії з основною частиною населення, що привело до зміни тактики – впровадження нової економічної політики, після цього – до здійснення суцільної колективізації, а з нею до величезних випробувань і жертв.

Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях:

1. Боротьба селян за розв’язання земельного питання на Чернігівщині (1917 – весна 1918 року) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2005. - №701. - Історія. Вип.37. - С. 249-257.

2. З історії аграрних перетворень на Чернігівщині (кінець 1919 – 1920 рр.) // Сіверянський літопис. - 2005. - № 6. - С. 45-50.

3. Земельне питання в Чернігівській губернії за часів Української Держави гетьмана П. Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.) // Література та культура Полісся. Вип.29. Регіональна історія та культура в українському і східноєвропейському контексті. - Ніжин, 2005. - С. 152-159.

4. Селянське землеволодіння на Чернігівщині напередодні Лютневої революції 1917 р. // Український селянин: Зб. наук. праць. - Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2006. - Вип. 10. - С. 241-243.

АНОТАЦІЇ

Еткіна І.І. Земельне питання в Чернігівській губернії (лютий 1917 – березень 1921 рр.) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка, Чернігів, 2007.

Дисертація присвячена проблемі земельних