БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ємельяненко олександр володимирович

УДК 619:617.553-089.8:636.1/.7

Клініко-експериментальне обґрунтування лапароскопічної оваріоектомії у сук та свинок

16.00.05 – ветеринарна хірургія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата ветеринарних наук

Біла Церква – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Білоцерківському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник – доктор ветеринарних наук, професор

Ільніцький Микола Григорович,

Білоцерківський державний аграрний університет,

завідувач кафедри незаразної патології ІПНКСВМ

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор

Петренко Олег Федосійович,

Національний аграрний університет,

завідувач кафедри хірургії імені проф. І.О. Поваженка;

кандидат ветеринарних наук, доцент

Крупник Ярослав Григорович,

Львівська національна академія ветеринарної

медицини імені С.З. Гжицького,

доцент кафедри хірургії

Захист дисертації відбудеться ”21” вересня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д27.821.02 в Білоцерківському державному аграрному університеті за адресою: 09111, м. Біла Церква, вул. Ставищанська, 126; навчальний корпус №8, ауд. №1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Білоцерківського держав-ного аграрного університету за адресою: м. Біла Церква, Соборна площа, 8/1.

Автореферат розісланий ”7” серпня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради ____________________М.П. Чорнозуб

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проведення оваріоектомії в сук і свинок є досить поширеним оперативним втручанням. У сук її частка становить 11,5–20 % від загальної кількості хірургічних втручань (Омельяненко М.М., 2001; Пустовіт Р.В. зі співавт., 2006). В оваріоектомії сук часто зацікавлені як власники тварин, так і суспільство в цілому, оскільки вона зменшує кількість бродячих собак, змінює їх поведінку, пов’язану з еструсом, а також має терапевтичні показання.

Досить часто ця операція виконується і в господарствах з відгодівлі свиней як один із резервів підвищення продуктивності цієї галузі та поліпшення якості отриманої продукції (Бурденюк А.Ф., Власенко В.М., 1985; Тихонюк Л.А. зі співавт., 1990; Юрченко А.Л. та ін., 2000).

Оваріоектомію у тварин проводять лапаротомічним способом, однак із розвитком сучасних технологій з'явилися нові можливості виконання таких операцій низькотравматичним (низькоінвазивним) методом з використанням лапароскопічної техніки та спеціальних інструментів.

В останні десятиріччя лапароскопія використовується у ветеринарній медицині для діагностики абдомінальної патології у великої рогатої худоби (Уша Б.В., 1979), свиней (Козачок А.С., Поживіл А.І., 1995; Петренко О.Ф. із співавт., 2006), собак (Власенко В.М. зі співавт. 2004; Lettov E.,1972) та коней (Fischer A.T., 1989). Крім того, цей метод використовується при лікуванні в коней крипторхізму (Fischer A., Vachon A., 1992), пахово-мошонкових гриж (Fischer A. et al., 1995) та спайкової хвороби (Bleyaert H.F. et al., 1997).

Хоча лапароскопія й почала використовуватись у вітчизняній ветеринарній хірургії, проте її широке впровадження потребує більш детальної розробки та обґрунтування техніки оперативних втручань, зокрема при оваріоектомії в сук та свинок. Тому обраний напрям і тема дослідження є актуальними.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася згідно з науковою тематикою кафедри хірургії та проблемної науково-дослідної лабораторії хірургічних хвороб сільськогосподарських та домашніх тварин Білоцерківського державного аграрного університету ”Використання лапароскопії при діагностичних та оперативних втручаннях у ветеринарній хірургії” (№ держреєстрації 0106U009891).

Мета дослідження клініко-експериментальне обґрунтування лапароскопічної оваріоектомії в сук та свинок на основі вивчення перебігу післяопераційного періоду, показників морфологічного складу крові, білкового обміну, змін сполучної тканини та ендогенної інтоксикації організму.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

1) удосконалити техніку лапароскопічної оваріоектомії в сук та свинок;

2) дати клінічну характеристику післяопераційного періоду при лапароскопічній та лапаротомічній оваріоектомії;

3) дослідити морфологічний склад крові при різних методах оваріоектомії у сук та свинок;

4) вивчити зміни білкового обміну та вмісту глюкози, рівень ендогенної інтоксикації та показників, що відображають стан метаболічних процесів у сполучній тканині за різних методів оваріоектомії;

5) вивчити ускладнення при лапароскопічній і лапаротомічній оваріоектомії та розробити методи їх профілактики.

Об’єкт дослідження – абдомінальні оперативні втручання у тварин.

Предмет дослідження – лапароскопічна оваріоектомія в сук та свинок.

Методи дослідження – клінічні, морфологічний (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити), біохімічний (гемоглобін, загальний білок, альбуміни, сечовина, креатинін, церулоплазмін, С-реактивний білок, глюкоза, молекули середньої маси, малоновий діальдегід, супероксиддесмутаза, каталаза, аспарагін- та ала-нінтрансфераза, глікопротеїди, глікозамінглікани, сіалові кислоти) склад крові.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній ветеринарній хірургії теоретично, клініко-експериментально обґрунтовано та вдосконалено проведення оваріоектомії в сук та свинок методом лапароскопії. Доведено, що лапароскопічна оваріоектомія у тварин супроводжується незначним травмуванням черевної стінки, коротшим післяопераційним періодом, який перебігає з менш вираженими змінами клінічного статусу, показників морфологічного та біохімічного складу крові, ніж при лапаротомічній оваріоектомії.

Уперше встановлено, що торзування судин яєчника у цих видів тварин є найефективнішим при застосуванні електрохірургічного генератора. Проте у сук можна використовувати петлю Рьодера та ендокліпер. Ускладнення, які виникають при проведенні лапароскопічної оваріоектомії та після неї, істотно не впливають на перебіг післяопераційного періоду у тварин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в удосконаленні методів лапароскопії при проведенні оваріоектомії в сук та свинок.

Отримані результати використовуються в навчальному процесі при вивченні предмета ”Ветеринарна хірургія” та в наукових дослідженнях Білоцерківського державного аграрного університету, Національного аграрного університету, Харківської державної зооветеринарної академії, Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького, Полтавської державної аграрної академії, Одеського державного аграрного університету, Луганського національного аграрного університету. Матеріали роботи увійшли до підручника ”Оперативна хірургія, анестезіологія та топографічна анатомія” (Біла Церква: БДАУ, 2006) – С. 523–527 (допущено Міністерством аграрної політики України як підручник для підготовки фахівців у вищих навчальних закладах ІІІ–ІV рівнів акредитації з напрямку підготовки 1305 – ветеринарна медицина).

За матеріалами досліджень отримано три деклараційні патенти України на корисну модель: ”Спосіб лапароскопічної оваріоектомії у сук”, ”Спосіб лапароскопічної оваріоектомії у свинок”, ”Спосіб торзування судин яєчника при лапароскопічній оваріоектомії у сук та свинок”.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно виконано та узагальнено увесь обсяг клініко-експериментальних і лабораторних досліджень.

Апробація результатів досліджень. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися на міжнародних конференціях: ”Проблеми неінфекційної патології” (Біла Церква, 2005), ”Актуальные проблемы диагностики, терапии и профилактики болезней домашних животных” (Воронеж, 2006), ”Наукові та практичні аспекти ветеринарної медицини в Україні” (Біла Церква, 2006), ”Молоді вчені у вирішенні проблем аграрної науки і практики” (Львів, 2006), ”Сучасність і майбутнє аграрної науки та виробництва” (Львів, 2006), ”ІV Міжнародний конгрес спеціалістів ветеринарної медицини” (Київ, 2006), ”Наука та освіта–2006” (Дніпропетровськ, 2006), ”Современные научные достижения2007” (Дніпропетровськ, 2007); всеукраїнській науковій конференції ”Аграрна наука виробництву: Сучасні проблеми ветеринарної медицини” (Біла Церква, 2006); наукових конференціях аспірантів та докторантів ”Наукові пошуки молоді у ІІІ тисячолітті” (Біла Церква, 2005, 2006, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 17 наукових праць, у тому числі 9 – у фахових виданнях (з них 2 – одноосібні): ”Віснику Білоцерківського державного аграрного університету” (3), журналі ”Ветеринарна медицина України” (2), ”Науковому віснику Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького” (2), ”Віснику Сумського національного аграрного університету” (1), ”Віснику Полтавської державної аграрної академії” (1), методичні рекомендації, затверджені науково-методичною комісією Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України (1), патенти (3) та тези доповідей (4) .

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, огляду літератури, 5-ти розділів власних досліджень, їх узагальнення та аналізу, висновків і пропозицій виробництву, які викладені на 141 сторінці комп’ютерного тексту, списку використаних джерел, що містить 427 найменувань, 146 з яких із далекого зарубіжжя, 4 додатків. Робота містить 21 таблицю та 27 рисунків.

вибір напрямів ДОСЛІДЖЕНЬ, матеріал та методи виконання роботи

Робота виконувалася на кафедрі хірургії Білоцерківського державного аграрного університету протягом 2005–2007 років на тваринах, які надходили в клініку кафедри. Матеріалом для досліджень були клінічно здорові тварини – суки різних порід віком 1–2,5 роки (попереджався розвиток еструсу) і свинки великої білої породи віком 4,5–5 місяців із СТОВ ”Піщана Білоцерківського району Київської області.

Перший етап роботи передбачав удосконалення техніки лапароскопічної оваріоектомії в сук та свинок. Собак було розділено на три групи. У першій виконували торзування судин яєчника за допомогою петлі Рьодера (10 голів), другій – електрохірургічним генератором (ЕХГ) (10 голів), третій – ендокліпером (5 голів). У дослідах на суках нами встановлено, що торзування судин яєчника найбільш доцільно виконувати за допомогою ЕХГ. Саме тому цей спосіб ми й використали щодо свинок (15 голів).

На другому етапі досліджень у порівняльному аспекті вивчалася ефективність лапароскопічної та лапаротомічної оваріоектомії за клінічними, морфологічним та біохімічними складом крові в сук та свинок. Для цього сук було розділено на три групи. Першій групі тварин лапароскопічна оваріоектомія виконувалася з використанням петлі Рьодера (10 голів), другій – оваріоектомія із застосуванням ЕХГ (10 голів), третій – лапаротомічна оваріоектомія (10 голів) загальноприйнятим методом. Клінічні дослідження проводили і в сук, у яких торзування судин яєчника проводили ендокліпером (5 голів). Свинок було поділено на дві групи: першій групі тварин виконувалася лапароскопічна оваріоектомія з використанням ЕХГ (15 голів), другій – лапаротомічна оваріоектомія (15 голів) через розтин черевної стінки в ділянці правої здухвини (найбільш поширений у практиці метод).

Третій етап роботи включав вивчення ускладнень при проведенні лапароскопічної та лапаротомічної оваріоектомії в сук і свинок та розробку методів їх профілактики.

При проведенні лапароскопічних втручань використовувалися ендовідеокамера, інсуфлятор, монітор, відеомагнітофон, галогеновий освітлювач, ЕХГ; із інструментів – лапароскоп діаметром 5 мм, голка Вереша, троакари діаметром 5 та 10 мм, атравматичний затискач, L-подібний електрод, ендоскопічні ножиці, дисектор, петлепровідник петлі Рьодера, ендокліпер та інші загальнохірургічні інструменти.

Для наркозу за 20 хв до операції сукам внутрішньом’язово ін’єктували 1%-ний розчин ацепромазину (0,5 мг/кг), а безпосередньо перед оперативним втручанням – внутрішньовенно суміш (0,3 мл/кг), яка містила в 1 мл 7,5 мг пропофолу і 12,5 мг кетаміну. Свинкам за 20 хв до операції внутрішньом’язово ін’єктували 1%-ний розчин ацепромазину в дозі 1,0 мг/кг маси тіла тварини, а безпосередньо перед оперативним втручанням внутрішньовенно вводили 5%-ний розчин кетаміну в дозі 5 мг/кг маси тіла. Анестезіологічне забезпечення здійснювалося за методиками Рубленка С.В. (2005, 2006).

Перед наркозом та після оваріоектомії проводили загальне клінічне обстеження тварин, а для більш детальної оцінки перебігу післяопераційного періоду відбирали проби крові для лабораторних досліджень.

При клінічному обстеженні звертали увагу на загальний стан тварин та моторну функцію кишечнику до оперативного втручання та через 6, 12, 24 і 48 год після нього. Останню визначали аускультацією, враховуючи силу, характер і тривалість перистальтичних шумів. Крім того, вивчали процес загоєння операційних ран, звертаючи увагу на прилеглі тканини, їх колір, набряк місцеву температуру та рухомість у ділянці пошкодження.

Дослідження крові проводили до оперативного втручання, на 2, 6, 10 та 15-ту добу після нього, підраховуючи еритроцити, лейкоцити, тромбоцити – загальноприйнятими методами, та вміст гемоглобіну – гемоглобінціанідним методом.

У сироватці крові визначали вміст загального білка – рефрактометрично; альбумінів – бромкрезоловим синім, креатиніну – колірною реакцією Яффе, сечовини – в реакції з діацетилмонооксином (тест-наборами фірми „Sіmkо LTD”), церулоплазміну – методом Равіна (1961), С-реактивного білка – серологічною реакцією, глюкози – ортотолуїдиновим реактивом.

Стан ендогенної інтоксикації та антиоксидантний захист оцінювали за рівнем молекул середньої маси за В.В. Ніколайчиком зі співавт. (1991), малонового діальдегіду з тіобарбітуровою кислотою – за Л.І. Андреєвою зі співавт. (1988), супероксиддесмутази за Чварі із співавт. (1985), каталази – за Королюк із співавт. (1988). Показники обміну сполучної тканини за вмістом глікопротеїдів та глюкозаміногліканів реакцією з орциновим реактивом, сіалових кислот за Гессом (1954).

Результати досліджень узагальнені й подані в роботі у вигляді таблиць та рисунків. Цифровий матеріал оброблено методами варіаційної статистики на персональному комп’ютері з використанням програми MS Excel.

результати досліджень та їх аналіз

Техніка виконання лапароскопічної оваріоектомії в сук та свинок

Лапароскопічна оваріоектомія складається з таких етапів: 1) накладання пневмоперитонеума; 2) введення в черевну порожнину троакара з перехідником та лапароскопом в нього; 3) огляду органів черевної порожнини; 4) введення робочих троакарів; 5) фіксації яєчника, торзування його судин, відсікання й евакуації статевої залози; 6) видалення повітря з черевної порожнини і накладання швів на рани черевної стінки.

Перед операцією тварину фіксують на столі в спинному положенні, а після накладання пневмоперитонеума передню частину опускають на 20–250. Для видалення правого яєчника стіл повертають уліво на 15–200, а лівого – управо на стільки ж градусів.

Для накладання пневмоперитонеума голку Вереша вводять по білій лінії на 1–2 см каудальніше пупка і вмикають інсуфлятор для подачі вуглекислого газу. У місце, де була голка Вереша, обертальними рухами в напрямку до тазової порожнини вводять перший троакар, а через перехідник – лапароскоп. У подальшому введення троакарів та проведення будь-яких маніпуляцій виконують під візуальним контролем лапароскопа. Робочі троакари вводять відповідно зліва і справа у здухвинну ділянку на рівні 3–4-го поперекових хребців: у сук на відстані 3–5 см від білої лінії, у свинок на 5–7 см .

Використання методів торзування судин при лапароскопічній оваріоектомії, на нашу думку, має визначатися не тільки наявністю сучасної апаратури, а й простотою виконання.

У першому випадку для торзування судин яєчника використовують ендопетлю Рьодера, яка після затягування переміщується лише в одному напрямку і не послаблюється. Вузол для неї формують ззовні. Петлю вставляють і просовують через петлепровідник у черевну порожнину. У сформоване кільце петлі вводять атравматичний затискач, захоплюють яєчник і відтягують у напрямку протилежної черевної стінки. Накладають петлю на мезоваріум, вузол щільно затягують, після чого ендоскопічними ножицями відсікають яєчник, залишаючи культю довжиною 4–5 мм. Таку методику практикують щодо молодих тварин зі слабким розвитком яєчникової сумки, оскільки у старих сук цю петлю накласти складно і, відповідно, надійно торзувати судини яєчника. Тривалість операції – 20–30 хв.

Одним із методів торзування судин є використання ЕХГ. Яєчник разом з яєчниковою бурсою атравматичним затискачем відтягують у напрямку протилежної черевної стінки. У місцях проходження судин дисектором у монополярному режимі здійснюють їх коагуляцію, а потім відрізають статеву залозу L-подібним електродом. Операція триває 15–20 хв.

У третьому випадку фіксацію яєчника проводять аналогічно, як у попередньому способі, а для гемостазу в місцях проходження судин накладають титанові кліпси. Яєчник відрізають ендоскопічними ножицями. Таку методику використовують щодо тварин зі слабким розвитком яєчникової сумки. Тривалість операції – 20–30 хв.

У попередніх дослідах на суках нами встановлено, що торзування судин яєчника найдоцільніше здійснювати за допомогою електрохірургічного генератора, тому саме цей спосіб ми й використовували у свинок. Для цього у місцях проходження судин дисектором у монополярному режимі проводять їх коагуляцію (тканини мезоваріуму при цьому набувають сірого кольору в місці дії), а потім відрізають статеву залозу L-подібним електродом.

Евакуацію яєчника при всіх методах проводять десятиміліметровим троакаром, перевівши лапароскоп в один із робочих торакопортів, а за неможливості виконання цієї маніпуляції гонади ріжуть на дві або три частини. Після закінчення операції вуглекислий газ із черевної порожнини поступово стравлюють через клапани в троакарах. На рану від десятиміліметрового торакопорту накладають ситуаційний вузлуватий шов, який знімають через шість-сім днів. На місці робочих троакарів шви не накладають.

Клінічна характеристика та морфологічний склад крові за різних методів кастрації сук та свинок

У тварин дослідних груп загальний стан був задовільним протягом усього післяопераційного періоду, у той час як у контрольній групі спостерігали пригнічення, яке тривало 1–2 доби. Відновлення перистальтики при лапароскопічній оваріоектомії в сук відбувалося протягом 24,5±2,7 год, тоді як при лапаротомічній – через 48,0±4,5 год. У свинок дослідної групи воно наставало через 12,5±3,0 год, а в контрольній групі – через 24,5±3,2 год.

Операційні рани у тварин усіх груп загоювалися за первинним натягом: при лапароскопії в сук за 7,5,14, у свинок за 6,8,14 діб; тоді як при лапаротомії – за 9,7±0,21 та 9,52,20 діб (р<0,001).

На 2-у добу (табл. 1) після операції в усіх групах сук та дослідній групі свинок виявляли тенденцію до зниження кількості еритроцитів та гемоглобіну, тоді як у контрольній вона вірогідно зменшувалась в 1,2 раза (р<0,001 та р<0,05). Кількість тромбоцитів на 2-гу та 6-ту добу в сук усіх груп та дослідній групі свинок мала лише тенденцію до збільшення, тоді як у контрольній групі вона вірогідно збільшувалась на 40 % (р<0,05).

Лейкоцитоз спостерігали в усіх тварин до 6-ї доби, а, починаючи з 10-ої, у дослідних групах кількість лейкоцитів відновлювалась, тоді як у контрольних це наставало лише з 15-ї доби.

Отже, після лапароскопічної оваріоектомії післяопераційний період за клінічними показниками не тільки коротший, але й перебігає з менш вираженими змінами морфологічного складу крові, що вказує на низькотравматичність цієї операції.

Таблиця 1 – Динаміка вмісту гемоглобіну та морфологічного складу крові після лапаро-скопічної та лапаротомічної оваріоектомії в сук та свинок

Показники | Групи | Еритроцити,

Т/л | Гемоглобін, г/л | Тромбоцити,

Г/л | Лейкоцити, Г/л | До операції | 1 (n=10) | 5,92±0,12 | 141,9±7,21 | 335,4±12,4 | 9,48±0,59 | 2 (n=10) | 6,04±0,18 | 149,3±7,57 | 347,1±1,02 | 9,69±0,60 | 3 (n=10) | 5,98±0,13 | 142,1±5,63 | 345,7±13,7 | 9,16±0,40 | 4 (n=15) | 6,53±0,16 | 112,6±2,58 | 219,6±7,81 | 16,56±0,44 | 5 (n=15) | 6,41±0,21 | 109,8±4,72 | 235,2±14,4 | 16,17±0,69 | 2-га доба | 1 | 5,89±0,17 | 134,2±7,32 | 347,4±17,2 | 13,65±0,82*** | 2 | 5,98±0,16 | 136,6±7,51 | 354,2±16,9 | 13,97±0,71*** | 3 | 5,75±0,10 | 129,7±4,56 | 362,2±22,4 | 18,24±1,11*** | 4 | 6,14±0,18 | 106,2±1,91 | 239,0±11,28 | 22,38±0,6*** | 5 | 5,3±0,12*** | 91,1±5,5* | 320,8±20,3** | 27,2±1,77*** | 6-та доба | 1 | 5,94±0,11 | 138,9±5,52 | 342,9±12,9 | 11,02±0,74 | 2 | 6,08±0,18 | 139,1±4,55 | 350,1±13,2 | 11,46±0,50* | 3 | 5,97±0,10 | 129,0±4,40 | 357,0±19,8 | 14,4±0,82*** | 4 | 6,16±0,15 | 109,8±3,38 | 227,3±10,87 | 19,8±0,54** | 5 | 5,86±0,15 | 108,7±5,1 | 284,1±13,9* | 25,91±1,37*** | 10-та доба | 1 | 6,17±0,08 | 141,2±4,72 | 330,7±10,4 | 9,97±0,49* | 2 | 6,29±0,16 | 140,0±6,04 | 349,4±12,5 | 10,07±0,36 | 3 | 6,02±0,09 | 130,0±2,65 | 345,7±12,7 | 11,9±0,50***

4 | 6,27±0,20 | 109,1±2,04 | 222,3±6,17 | 17,7±0,39 | 5 | 6,08±0,11 | 109,3±1,8 | 278,6±13,5 | 21,5±0,99*** | 15-та доба | 1 | 6,07±0,08 | 142,7±5,87 | 337,5±10,5 | 9,57±0,31 | 2 | 6,30±0,24 | 145,5±5,94 | 342,7±12,7 | 9,62±0,24 | 3 | 6,04±0,11 | 137,6±4,85 | 335,4±14,2 | 9,68±0,15 | 4 | 6,59±0,14 | 111,9±1,16 | 208,33±6,28 | 16,09±0,40 | 5 | 6,38±0,15 | 112,6±3,2 | 229,0±3,48 | 18,0±1,05 | Примітки: 1 – лапароскопія з петлею Рьодера у сук; 2 – лапароскопія з ЕХГ у сук; 3 – лапаротомія в сук; 4–лапароскопія з ЕХГ у свинок; 5 – лапаротомія у свинок

*– р<0,05; **– р<0,01; ***– р<0,001, порівняно з показником до операції.

Стан білкового обміну та вмісту глюкози після лапароскопічної

та лапаротомічної оваріоектомії

Загальновідомо, що білки є основною складовою сироватки крові, оскільки вони відіграють важливу роль у підтриманні в’язкості крові, колоїдно-осмотичного тиску, забезпеченні транспорту багатьох речовин до тканин, регуляції рН крові (білкова буферна система), у її згортанні, імунних процесах (глобуліни є носіями імунних тіл), стабілізації рівня катіонів крові тощо.

Як видно з табл. 2, на 2-гу добу в сук усіх груп відсутня вірогідна різниця в кількості загального білка, проте до 6-ї доби його вміст у сироватці крові контрольної групи свинок вірогідно знижувався в 1,1 (р<0,05) раза відповідно, а починаючи з 10-ї – вийшов на рівень доопераційного.

Уміст альбумінів у крові обох видів тварин на 2-гу добу після лапароскопічної оваріоектомії мав тенденцію до зниження, тоді як при лапаро-томічній – їх кількість вірогідно знижувалась у сук та свинок на 15 % (р<0,05).

Уміст сечовини в крові на 2-гу добу у тварин усіх груп вірогідно зростав: у сук після лапароскопічної оваріоектомії з використанням петлі Рьодера та ЕХГ – в 1,1 (р<0,01), а лапаротомічної – в 1,2 раза (р<0,001); у свинок дос-лідної групи – в 1,3 (р<0,001) та контрольної – в 1,4 раза (р<0,001). На 6-ту добу в дослідних групах сук уміст сечовини не відрізнявся від величин доопераційного періоду, у той час як у контрольній – він зростав в 1,1 раза (р<0,01), а у свинок обох груп – відповідно в 1,2 (р<0,05) та 1,3 раза (р<0,01) і відновився лише з 10-ї доби.

Уміст креатиніну на 2-гу добу після операції вірогідно зростав у всіх тварин: після лапароскопічної оваріоектомії в сук при використанні петлі Рьодера – на 23 % (р<0,05), при застосуванні ЕХГ – на 27 % (р<0,05), тоді як після лапаротомічної – на 96 % (р<0,01). У свинок дослідної групи цей показник зріс на 37 % (р<0,001), у той час у контрольній – на 52 % (р<0,001). На 6-ту добу він мав тенденцію до зниження в усіх групах сук, а у свинок продовжував збільшуватись і нормалізувався лише з 10-ї доби.

Таблиця 2 – Стан білкового обміну після лапароскопічної та лапаротомічної оваріо-ектомії в сук та свинок

Показни-

киГрупиЗагальний

білок, г/лАльбуміни,

г/лСечовина,

ммоль/лКреатинін,

мкмоль/лДо операції1 (n=10)72,04±1,3935,88±0,563,94±0,13103,8±6,032 (n=10)69,08±1,1537,81±1,094,05±0,15120,96±5,373 (n=10)72,13±2,7936,04±1,644,08±0,16106,86±6,504 (n=15)66,77±1,6028,27±0,403,95±0,27129,2±6,085 (n=15)65,91±0,8028,40±1,264,10±0,23135,7±6,022-га доба1 69,46±1,8832,79±1,564,54±0,11**128,2±8,06*2 68,78±1,36 | 34,26±1,454,59±0,07**154,00±10,99*3 70,28±2,78 | 30,79±1,30* | 4,97±0,11***209,38±27,91**4 | 64,73±1,2727,59±1,525,33±0,18***179,1±6,09***5 | 60,9±1,03*24,18±2,30*5,74±0,50***206,0±12,1***6-та доба1 71,18±0,8834,04±1,074,05±0,1398,22±11,512 68,95±0,50 | 35,17±1,634,34±0,12108,22±8,613 71,18±1,3332,66±1,624,73±0,21**91,91±15,44 | 63,47±1,3526,43±1,484,97±0,26* | 152,4±9,42*5 | 62,21±1,20*26,15±1,145,33±0,56** | 205,4±20,5**10-та доба1 71,18±1,0435,32±1,323,7±0,01093,00±5,552 68,05±0,71 | 37,63±1,533,94±0,12101,34±7,773 71,75±2,4834,80±1,023,91±0,2690,47±9,994 | 64,03±1,3929,06±1,383,94±0,38126,4±6,81

5 | 63,60±0,9125,45±2,083,81±0,32124,7±10,515-та доба1 71,92±2,0636,02±0,093,89±0,20102,28±5,992 72,16±2,6040,12±1,124,16±0,14100,21±6,263 73,25±2,0735,55±1,54,12±0,3394,63±9,454 | 65,25±1,5326,92±0,933,56±0,17113,2±5,565 | 66,27±1,1527,49±0,724,10±0,32128,1±5,09

Примітки: 1 – лапароскопія з петлею Рьодера в сук; 2 – лапароскопія з ЕХГ у сук; 3 – лапаротомія в сук; 4–лапароскопія з ЕХГ у свинок; 5 – лапаротомія у свинок

*– р<0,05; **– р<0,01; ***– р<0,001, порівняно з показником до операції.

Загальновідомо, що в післяопераційний період змінюється і кількість білків гострої фази, зокрема церулоплазміну та С-реактивного білка.

Уміст церулоплазміну (рис. 1) в сироватці крові сук на 2-гу добу характеризувався вірогідним його збільшенням після лапароскопічної оваріоек-томії з використанням петлі Рьодера – в 1,3 раза (р<0,05), із застосуванням ЕХГ – в 1,6 (р<0,001), після лапаротомії – в 1,8 раза (р<0,001). У цей період у свинок дослідної групи він зріс в 1,5 (р<0,001), у контрольній – у 2,1 раза (р<0,001). На 6-ту добу підвищений рівень цього білка встановили лише в сук і свинок контрольної групи.

С-реактивний білок на 2-гу добу виявляли лише у 20 % сук та 13,5 % свинок, яким виконували лапаротомічну оваріоектомію .

Таким чином, білковий обмін не зазнає суттєвих змін протягом усього післяопераційного періоду, окрім контрольної групи свинок, в яких на 2-гу добу знижується кількість загального білка та альбумінів. У сук контрольної групи спостерігали зменшення кількості лише альбумінів. У той же час показники залишкового азоту (креатинін та сечовина) підвищуються у всіх тварин на 2-гу добу, а у свинок і на 6-ту. Зростання концентрації гострофазних білків свідчить про більш виражену запальну реакцію у тварин при традиційному проведенні операції.

Рисунок 1 – Динаміка рівня церулоплазміну після лапароскопічної та лапарото-мічної оваріоектомії в сук та свинок, мг/л

В організмі людини і тварин уміст вуглеводів становить близько 2 % сухої речовини. Серед них є кілька десятків моносахаридів і тисячі різних оліго- і полісахаридів, однак найважливішим з них є моносахарид глюкоза.

Як видно з рис. 2, рівень глюкози в крові сук на 2-гу добу після лапароскопії із застосуванням петлі Рьодера мав тенденцію до збільшення, тоді як після використання ЕХГ та лапаротомії він вірогідно зростав в 1,1 (р<0,01) та в 1,2 раза (р<0,001), а у свинок обох груп – в 1,1 раза (р<0,05). Починаючи із 6-ї доби, показники вийшли на рівень доопераційних у всіх видів тварин.

Отже, у тварин усіх груп на 2-гу добу післяопераційного періоду реєструвалася гіперглікемія, яка була більш виражена у тварин контрольних груп, що вказувало на ступінь стресових реакцій в організмі внаслідок операційної травми та катаболічних процесів у післяопераційний період.

Рисунок 2 – Динаміка рівня глюкози після лапароскопічної та лапаротомічної оваріоектомії у сук та свинок, ммоль/л

Вплив оваріоектомії на стан ендогенної інтоксикації та антиоксидантного захисту в сук і свинок

Інтоксикація це патологічний стан, пов’язаний із порушенням гомеостазу, який настає внаслідок взаємодії різних структур організму з токсичними речовинами екзогенного чи ендогенного походження.

Як видно з табл. 3, на 2-гу добу після операції рівень молекул середньої маси (МСМ) у крові сук вірогідно збільшувався після лапароскопічної оваріоектомії з використанням петлі Рьодера в 1,6 (р<0,01), при застосуванні ЕХГ в 1,9 (р<0,001) та після лапаротомії – 2,8 раза (р<0,001); у свинок дослідної групи у 2,1 (р<0,001), у контрольній групі – у 3 рази (р<0,001). На 6-ту добу в дослідних групах сук реєстрували тенденцію до збільшення МСМ, у той час як у контрольній – вірогідне їх зростання у 2,3 раза (р<0,01); у свинок обох груп – відповідно в 1,3 (р<0,05) та 2,7 раза (р<0,001).

Таблиця 3 – Рівень молекул середньої маси, малонового діальдегіду та стан анти-оксидантної системи після лапароскопічної та лапаротомічної оваріо-ектомії в сук та свинок

Показники | Гру-пиМСМ, г/лМДА, мкмоль/л | СОД, од.

опт. щільн. | Каталаза, од.

опт. щільн. | До операції1(n=10)0,57±0,0514,82±0,850,379±0,04 | 0,462±0,12 | 2(n=10)0,48±0,0214,17±0,970,348±0,03 | 0,443±0,05 | 3(n=10)0,48±0,0414,41±0,700,334±0,08 | 0,562±0,06 | 4(n=15)0,73±0,087,89±0,420,270±0,015 | 0,378±0,023 | 5(n=15)0,79±0,118,36±0,710,247±0,020 | 0,309±0,028 | 2-га доба10,91±0,08**31,5±2,02***0,491±0,05 | 0,315±0,02 | 20,91±0,04***38,53±2,16***0,562±0,06**0,289±0,03*31,35±0,19***43,67±3,29***0,612±0,01***0,169±0,03***4 | 1,54±0,10***14,66±0,76***0,415±0,028***0,282±0,024**5 | 2,38±0,26***19,33±0,95***0,744±0,063***0,163±0,020***6-та доба1 | 0,69±0,0917,74±1,210,307±0,03 | 0,420±0,08 | 20,57±0,0517,43±1,520,366±0,03 | 0,404±0,10 | 31,10±0,17**21,08±2,4*0,502±0,05***0,365±0,13 | 4 | 0,96±0,08*10,01±0,62**0,325±0,021*0,306±0,045 | 5 | 2,16±0,33***13,55±0,85***0,587±0,035***0,191±0,035*10-та доба10,62±0,0615,42±1,060,440±0,05 | 0,478±0,07 | 20,49±0,0519,87±0,700,391±0,05 | 0,472±0,05 | 30,54±0,1917,17±1,640,323±0,04 | 0,635±0,08 | 4 | 0,87±0,118,94±0,420,278±0,022 | 0,451±0,044 | 5 | 0,96±0,1810,31±0,410,291±0,029 | 0,403±0,058 | 15-та доба10,55±0,0414,42±0,520,333±0,04 | 0,423±0,11 | 20,50±0,0414,26±0,630,302±0,05 | 0,409±0,05 | 30,56±0,0616,58±0,740,373±0,02 | 0,438±0,04 | 4 | 0,71±0,106,97±0,420,226±0,016 | 0,329±0,022 | 5 | 0,80±0,118,20±0,530,257±0,041 | 0,320±0,044 | Примітки: 1 – лапароскопія з петлею Рьодера в сук; 2 – лапароскопія з ЕХГ у сук; 3 – лапаротомія в сук; 4–лапароскопія з ЕХГ у свинок; 5 – лапаротомія у свинок

*– р<0,05; **– р<0,01; ***– р<0,001, порівняно з показником до операції.

Рівень малонового діальдегіду (МДА) на 2-гу добу вірогідно збільшу-вався в сук після лапароскопічної оваріоектомії з використанням петлі Рьодера – на 113 % (р<0,001), при застосуванні ЕХГ – на 179 % (р< 0,001), після лапа-ротомічної оваріоектомії – на 203 % (р<0,001). У свинок дослідної групи в цей період рівень МДА в крові зріс на 86 % (р<0,001), тоді як у контрольній – на 131 % (р<0,001). На 6-ту добу реєстрували лише тенденцію до збільшення МДА в крові дослідних груп сук, тоді як у контрольній – вірогідне його збільшення на 60 % (р<0,05), а у свинок обох груп – відповідно на 40 % та 62 % (р<0,001).

Як відомо, розвитку ендогенної інтоксикації запобігають ферменти антиоксидантного захисту, зокрема супероксиддесмутаза (СОД) та каталаза.

У сук активність СОД на 2-гу добу після лапароскопічної оваріоектомії з використанням петлі Рьодера мала тенденцію до збільшення в 1,3 раза. Після застосування ЕХГ та лапаротомії вона вірогідно збільшувався в 1,61 (р<0,01) та 1,83 раза (р<0,001). У свинок на 2-гу та 6-ту добу її активність вірогідно зростала після лапароскопії в 1,54 (р<0,001) та 1,39 раза (р<0,001), тоді як після лапаротомії – у 3,01 (р<0,001) та 2,38 (р<0,001) раза.

Активність каталази на 2-гу добу в сук після лапароскопічної оваріоектомії з використанням петлі Рьодера мала тенденцію до зниження в 1,5 раза, після застосування ЕХГ вона вірогідно зменшувалася у 2,3 раза (р<0,05), а після лапаротомічної оваріоектомії – у 3,3 раза (р<0,001). У свинок дослідної групи вона зросла в 1,3 (р<0,01), у контрольній групі – в 1,9 раза (р<0,001). На 6-ту добу післяопераційного періоду при лапаротомічній оваріоектомії у свинок спостерігали зменшення її активності в 1,4 раза (р<0,05).

Отже, у післяопераційний період, особливо в перші шість діб, ендогенна інтоксикація є більш вираженою, а антиоксидантний захист зазнає більших змін при класичній методиці виконання операції, ніж при лапароскопії.

Зміни вмісту маркерів сполучної тканини за різних методів оваріоектомії

Сполучна тканина представлена в усіх органах і є основою для їх утворення. Під час проведення оваріоектомії в сук та свинок порушується цілісність усіх шарів черевної стінки в місці розтину та мезооваріуму, у яких є сполучна тканина.

Так, результати досліджень показали (табл. 4.), що на 2-гу добу післяопераційного періоду рівень глікопротеїдів мав тенденцію до збільшення в дослідних групах тварин (як у сук, так і у свинок), у той час як у контрольній він вірогідно зростав – відповідно на 40 % (р<0,001) та 30 % (р<0,01).

Рівень глікозамінгліканів на 2-гу добу вірогідно збільшувався в усіх групах сук: зокрема, після лапароскопічної оваріоектомії з використанням петлі Рьодера – в 1,3 раза (р<0,01), після лапароскопічної оваріоектомії із застосуванням електрохірургічного генератора – в 1,7 раза (р<0,001), тоді як після лапаротомічної – у 2,0 рази (р<0,001). У цей період у свинок контрольної групи він зріс в 1,9 раза (р<0,01). На 6-ту добу його зростання спостерігалося лише в контрольній групі сук – в 1,6 раза (р<0,001).

Аналіз обміну сіалових кислот в обох видів тварин на 2-гу добу після операції виявив тенденцію до збільшення їх концентрації в сироватці крові дослідних груп, у той час як у контрольних тварин спостерігалося вірогідне її зростання: у сук на 57 % (р<0,05), у свинок – на 45 % (р<0,05).

Таким чином, стан обміну в сполучній тканині показав, що рівень маркерів її деструкції був більш вираженим у контрольних групах сук та свинок, яким оваріоектомію виконували традиційним способом.

Таблиця 4 – Зміни вмісту маркерів сполучної тканини після лапароскопічної та лапа-ротомічної оваріоектомії в сук та свинок

ПоказникиГрупи |

Глікопротеїди,

г/лГлікозамінглікани,

г/лСіалові кислоти, од. опт. щільн.До операції1 (n=10)0,65±0,010,25±0,020,212±0,032 (n=10)0,66±0,030,23±0,020,222±0,023 (n=10)0,64±0,020,24±0,010,207±0,024 (n=15)0,95±0,060,40±0,030,258±0,035 (n=15)0,87±0,050,37±0,030,242±0,04На 2-гу добу1 0,71±0,030,32±0,02**0,285±0,042 0,72±0,030,39±0,03***0,297±0,033 0,92±0,04*** | 0,47±0,04***0,325±0,05*4 | 1,12±0,070,50±0,040,294±0,055 | 1,45±0,09**0,69±0,07**0,385±0,04*На 6-ту добу1 0,68±0,030,29±0,020,254±0,042 0,70±0,040,28±0,020,281±0,033 0,72±0,030,39±0,03***0,297±0,044 | 0,86±0,100,41±0,030,283±0,055 | 1,04±0,120,47±0,040,304±0,05На 10-ту добу1 0,62±0,020,27±0,010,205±0,032 0,65±0,030,26±0,020,230±0,043 0,69±0,030,28±0,020,242±0,054 | 0,89±0,100,40±0,020,247±0,045 | 0,92±0,090,42±0,040,265±0,07На 15-ту добу1 0,66±0,010,25±0,02 | 0,218±0,032 0,64±0,020,24±0,010,205±0,023 0,65±0,020,27±0,020,195±0,034 | 0,90±0,070,38±0,02 | 0,257±0,045 | 0,84±0,050,42±0,030,265±0,05Примітки: 1 – лапароскопія з петлею Рьодера в сук; 2 – лапароскопія з електрохірургічним генератором у сук; 3 – лапаротомія в сук; 4 – лапароскопія з електрохірургічним генератором у свинок; 5–лапаротомія у свинок

*– р<0,05; **– р<0,01; ***– р<0,001, порівняно з показником до операції.

Ускладнення при лапароскопічній та лапаротомічній

оваріоектомії в сук та свинок

Ідеальною операцією є розтин, анатомування та видалення органів і тканин з мінімальною крововтратою, невисокою часткою інфекційних ускладнень та коротким післяопераційним періодом. Сьогодні цьому сприяє застосування лапароскопічної техніки. Будь-які відхилення від схеми розглядаються як ускладнення.

Травми судин черевної стінки при введенні першого троакара були в однієї суки, що становило 4,0 % від загальної кількості прооперованих тварин. При введенні усіх інших троакарів таких ускладнень не спостерігали, оскільки це досягалося застосуванням діафоноскопії. При лапаротомічному доступі в сук на місці розтину у двох випадках (20 %) реєстрували кровотечу із судин черевної стінки, що спонукало накласти гемостатичні пінцети.

Ранові ускладнення реєструвалися в 4,0 % сук – як гнійне запалення рани, яка залишалась від 10-міліметрового троакара. Після виконання лапаротомії на місці розтину такі ускладнення реєстрували у двох тварин, що становило 20 %.

Одним із різновидів лапароскопічних ускладнень є підшкірна емфізема в зоні введення троакарів, яка проявлялася у вигляді припухлості та крепітації в підшкірній жировій клітковині. Реєстрували її лише у двох тварин (8 %). Кровотечу при перерізі мезоваріуму виявляли у двох тварин (10 %) після лапароскопічної оваріоектомії з використанням петлі Рьодера. Застосування ендокліпера виявилося найменш надійним, оскільки у трьох із п’яти оперованих тварин виникли ускладнення у вигляді кровотечі (60 %), що спонукало накладати додаткові кліпси, а це у свою чергу подовжувало час операційного втручання. Найбільш простим у виконанні і надійним щодо гемостазу є використання ЕХГ, але при цьому можуть виникнути ускладнення у вигляді електротравми. Так, нами було виявлено незначний опік очеревини в однієї суки (4 %). При лапаротомічному доступі при торзуванні судин у двох випадках реєстрували кровотечу із кукси яєчника, що спонукало до накладання додаткових прошивних лігатур.

У свинок при проведенні нами оперативних втручань ускладнення не реєструвалися.

Отже, ускладнення, які виникають під час проведення оваріоектомії та після неї, є несуттєвими, легко усуваються і не впливають на перебіг післяопераційного періоду.

висновки

1. у дисертаційній роботі науково обґрунтовано та вдосконалено новий спосіб кастрації сук та свинок низькоінвазивним методом з використанням лапароскопії. Доведено, що таке оперативне втручання проходить із мінімальним травмуванням черевної стінки, а отже з коротшим післяопераційним періодом, який перебігає з менш вираженими змінами клінічних, морфологічних та біохімічних показників складу крові.

2. Торзування судин яєчника в сук при лапароскопічній оваріоектомії, залежно від розміру яєчникової сумки, слід проводити за допомогою петлі Рьодера та ендокліпера (при слабкому ступені її розвитку) або електрохірургічного генератора, використання якого не залежить від цього. Останній є найпростішим у виконанні та надійним щодо гемостазу і у свинок.

3. Застосування лапароскопії у тварин забезпечує їх задовільний загальний стан протягом усього післяопераційного періоду, у той час як у контрольних тварин спостерігається пригнічення, яке триває до двох діб. Відновлення перистальтики кишечнику при лапароскопічній оваріоектомії в сук відбувається упродовж 24,5±2,7 год, у свинок – 12,5±3,0 год, тоді як при лапаротомічній оваріоектомії відповідно упродовж 48,0±4,5 та 24,5±3,2 год.

4. Загоєння операційних ран у тварин усіх груп, незалежно від способу оперативного втручання, проходить за первинним натягом: при лапароскопії в сук – за 7,5±0,14, у свинок – за 6,8±0,14 діб, тоді як при лапаротомії – відповідно за 9,7±0,21 та 9,5,20 діб (р<0,001).

5. На 2-гу добу після операції у крові свинок контрольної групи встановлені олігоцитемія та олігохромемія (р<0,001 та р<0,05). Лейкоцитоз спостерігається у тварин усіх груп, однак з 10-ї доби кількість лейкоцитів у крові нормалізується у тварин дослідних груп, тоді як у контрольних – лише з 15-ї доби. Тромбоцитоз реєструється у свинок контрольної групи впродовж 6-ти діб (р<0,05) після операції, тоді як у тварин інших груп він відсутній.

6. Білковий обмін у тварин в післяопераційний період характеризується: зниженням рівня загального білка у свинок, яким оваріоектомію виконували лапаротомічним методом до 60,9±1,03 г/л (р<0,05); зменшенням вмісту альбумінів – у контрольних групах тварин обох видів (р<0,05); збільшенням концентрації сечовини на 2-гу добу у тварин усіх груп, а на 6-ту – у контрольній групі сук (в 1,2 раза; р<0,05) та в обох групах свинок (в 1,3 раза; р<0,01). Рівень креатиніну на 2-гу добу при лапароскопічній оваріоектомії в сук зростає на 27 % (р<0,05), а при лапаротомічній – на 96 % (р<0,01), у свинок дослідної групи – на 37 % (р<0,001), контрольної – на 52 % (р<0,001).

7. Оваріоектомія у тварин супроводжується зростанням у крові гострофазних білків церулоплазміну та С-реактивного білка. Однак після проведення лапароскопії воно є менш вираженим і відповідно має більш швидку нормалізацію.

8. Після лапароскопічної оваріоектомії рівень глюкози в крові збільшується лише на 2-гу добу після операції в сук при використанні електрохірургічного генератора в 1,1 раза (р<0,01). При лапаротомічній цей показник у сук зростає в 1,2 раза (р<0,001), у свинок контрольної групи в 1,1 раза (р<0,05).

9. Післяопераційний період у тварин усіх груп супроводжується вірогідним зростанням рівня ендогенної інтоксикації. Однак менш вираженим він є у дослідних групах сук та свинок, у яких нормалізація рівня МСМ та МДА відбулася відповідно