ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

ФІЛОНЕНКО НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА

УДК 821.161.2.09’06

ГРУПА БУ-БА-БУ ЯК ЯВИЩЕ УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ

КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Галич Олександр Андрійович,

Луганський національний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри української літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Ткаченко Анатолій Олександрович,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри теорії літератури та

компаративістики

кандидат філологічних наук

Сподарець Михайло Павлович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

доцент кафедри історії української літератури

Захист відбудеться “23” січня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37.

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий “18” грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І. Гноєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Поняття “літературний процес”, “літературне явище” сьогодні, безперечно, одні з найуживаніших термінів у літературознавстві, але попри активне вживання не мають чіткого визначення та не подаються в спеціалізованих словниках і енциклопедіях. Оперуючи ними, більшість науковців послуговується загальномовними значеннями. Під “літературним процесом” розуміють “поступальний розвиток літератури”1, “безупинний рух у певному напрямку”2, а про “явище” говорять, маючи на увазі, що згадуваний об’єкт чи суб’єкт мав помітний вияв своєї діяльності, велике значення для подальшого розвитку відповідної галузі, сфери життя, привніс або сприяв значним змінам. Якщо послуговуватися таким розумінням у літературознавстві, може виникнути певна суб’єктивність при визначенні явищ, що може бути вирішена лише з часом, коли саме життя й історія доведуть чи спростують правильність наших думок і поглядів. А зростання їх частотності в наукових текстах супроводжується втратою необхідної однозначності. Подібні терміни, на думку Ю. Лотмана, “не стільки термінологічно точно означують наукове поняття, скільки сиґналізують про актуальність проблеми, вказують на сферу, в якій народжуються нові наукові ідеї”3.

Дослідження сучасного літературного процесу ускладнюється його незавершеністю, неможливістю поглянути на нього на відстані часу, з позицій нового художнього досвіду. Адже ледь не щоденно змінюється ситуація нуртування текстів та ідей, еволюціонують погляди й тенденції, створюються та “відмирають” угруповання, імена, часописи, творчі принципи, змінюються художня актуальність і літературна “мода”.

У випадку поетичної групи “Бу-Ба-Бу” вже перші їхні публічні виступи засвідчили, що угруповання, його діяльність є справді явищем у вітчизняному літературному процесі, за визначенням Т. Гундорової, “особливим культурним феноменом”4 .

Літугруповання “Бу-Ба-Бу” бере активну участь у літературному процесі з 1985 року. Його поява сприяла пришвидшенню демократизації вітчизняної літератури, що виявилося, зокрема, у виникненні численних літугруповань, новаторській розробці традиційних тем та образів, розширенні меж поетичного мовлення. Від самого початку творчість бубабістів отримала неоднозначну оцінку літераторів старшого покоління, критиків, літературознавців. У пресі почали з’являтися відгуки про їхню творчість та інтерв’ю. Але все це було лише висловлювання окремих точок зору та вподобань. На жаль, поки що не існує жодної синтетичної роботи, присвяченої діяльності угруповання й поетичній творчості Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака на тлі літературного процесу кінця ХХ – початку ХХІ століття, а саме явище бубабу до кінця не осмислене ані сучасним літературознавством, ані новітньою методологією внаслідок своєї гнучкості та рухомості.

Отже, актуальність теми дослідження визначається вагомістю діяльності групи “Бу-Ба-Бу” в сучасному літературному процесі, зумовлюється недостатнім науковим висвітленням внеску літугруповання в українську літературу кінця минулого століття та потребою цілісного осмислення поетичної творчості бубабістів у контексті новітніх літературних напрямів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у відповідності до тематики науково-дослідних робіт, які розробляє кафедра української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (“Актуальні проблеми літературознавства”), і державної теми університету (“Національна культура у філологічних дискурсах різних типів” № 0101U001371). Тема дисертації затверджена

1Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – С. 442.

2Моклиця В. Основи літературознавства: Посібник. – Тернопіль: Підручники & Посібники, 2002. – С. 131.

3Лотман Ю. Текст у тексті / Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. М. Зубрицької. – Л.: Літопис, 1996. – С. 430.

4Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. – К.: Критика, 2005. – С. 14.

на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка 19 лютого 2002 року.

Об’єктом дослідження є поетична творчість і мистецька діяльність групи “Бу-Ба-Бу” в контексті вітчизняного літературного процесу кінця ХХ століття.

Предметом дослідження в роботі стали стильові особливості мистецьких акцій і поетичної творчості угруповання “Бу-Ба-Бу”.

Мета даної роботи – проаналізувати літературну діяльність поетичного угруповання “Бу-Ба-Бу”, зосередивши основну увагу на поетичній творчості Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака, визначивши їхнє місце й значення для вітчизняного літературного процесу кінця ХХ століття.

Для досягнення мети ставляться наступні завдання:

1. З’ясувати ступінь осмислення особливостей творчості групи “Бу-Ба-Бу” в критиці та літературознавстві.

2. Розглянути діяльність літугруповання “Бу-Ба-Бу” в контексті суспільно-політичних та мистецько-літературних подій другої половини 80-х – 90-х років ХХ століття.

3. Визначити сутність естетичної концепції Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака.

4. Здійснити аналіз поезій Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака і з’ясувати їхню відповідність естетиці бубабу.

5. Ідентифікувати поетичну творчість групи “Бу-Ба-Бу” у відповідності до сучасних літературних напрямів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі вперше висвітлено історію створення та функціонування літугруповання, подану цілісну характеристику поетичної творчості та мистецької діяльності групи “Бу-Ба-Бу” в контексті літературного процесу кінця минулого століття. Обґрунтовуючи доцільність виокремлення стилю бубабу як поліфонічно-карнавального стилю літератури, було визначено його основні риси (карнавальність, культовість, ритуальність, іронічність, самоіронічність, пародійність, синтетичність, урбанізм). Ці положення становлять особистий внесок здобувача.

Теоретико-методологічні засади дисертації базуються на працях українських та зарубіжних істориків і теоретиків літератури: М. Бахтіна, В. Виноградова, Т. Гундорової, В. Дончика, М. Жулинського, Д. Затонського, Ю. Лотмана, В. Моренця, М. Павлишина, Г. Поспєлова, С. Русової, що обумовлено потребою у розгляді творчості групи “Бу-Ба-Бу” в контексті літературного процесу. Суттєвим підґрунтям дисертації стали дослідження, присвячені актуальним проблемам сучасного вітчизняного літературного процесу (І. Андрусяк, Н. Анісімова, Є. Баран, І. Бондар-Терещенко, Н. Зборовська, М. Ільницький, М. Рябчук тощо), літературно-критичні розвідки з питань творчості Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака (Н. Білоцерківець, В. Ґабор, І. Кручик, Л. Таран та ін.).

Методологічну основу дисертаційного дослідження складають наукові принципи сучасної історії та теорії літератури, які базуються на засадах наукової об’єктивності, історизму в оцінці фактів, розумінні взаємозалежності та взаємозв’язку літературних явищ. У роботі використовується порівняльно-типологічний, герменевтичний, естетичний методи літературознавчого дослідження, метод системно-цілісного аналізу художнього тексту. Застосовано загальнонаукові методи добору та систематизації матеріалу; методи спостереження, аналізу, синтезу; описовий метод.

Теоретична цінність дослідження полягає в тому, що висвітлені положення про специфіку стилю бубабу, зроблені на основі аналізу поезій та спільних мистецьких акцій Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака, є певним внеском здобувача до подальшого теоретичного осмислення поетики й стилістики постмодерністської поезії, конкретизації та систематизації цілісних уявлень про український літературний процес кінця ХХ століття.

Практичне значення роботи зумовлене можливістю використання її результатів у лекційних курсах із новітньої історії української літератури, спецкурсах та спецсемінарах, при написанні пошукових досліджень (курсових, дипломних і магістерських робіт), під час вивчення українського літературного процесу кінця ХХ – початку ХХІ століття у школі та внз; у написанні відповідних розділів підручників та посібників з української літератури; при подальшому теоретичному осмисленні особливостей творчості Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака.

Апробація результатів дослідження здійснювалася під час виступів на Міжнародних наукових конференціях “Документалістика на зламі тисячоліть: проблеми теорії та історії” (Луганськ, 2001), “Слобожанщина: літературний вимір” (Луганськ, 2004), “Масова література: від давнини до сучасності” (Бердянськ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Харків і Харківський університет у розвитку української журналістики” (Харків, 2006); ІІІ та ІV Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях “Українська література у контексті світової літератури” (Одеса, 2004, 2007); VІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2006); Всеукраїнській науковій конференції “Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2007).

Публікації. Аспекти досліджуваної проблеми викладені в 9 публікаціях, 4 з яких – у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 193 позиції. Загальний обсяг роботи становить 192 сторінки, із яких 178 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено її зв’язок із науковими програмами, з’ясовано мету й завдання, предмет та об’єкт роботи, окреслено основні методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне й теоретичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію роботи та публікації результатів дослідження.

Перший розділ – “Літугруповання “Бу-Ба-Бу” як об’єкт наукових досліджень” – містить виклад історії створення і діяльності поетичної групи, огляд критичної та наукової літератури за темою дисертації, у ньому визначено теоретичні аспекти, методологічні й методичні принципи дослідження.

У підрозділі 1.1 – “Історія створення та діяльності поетичної групи “Бу-Ба-Бу” – систематизовано матеріали про знайомство Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака, утворення літоб’єднання та його мистецьку діяльність. На останні десятиліття ХХ століття припадає філософська, естетична переорієнтація у вітчизняній культурі, яка пов’язана з відмовою від політичної заанґажованості, від єдиного творчого методу, з пошуком нових форм і методів, із прилученням до світових тенденцій. Кінець минулого століття започаткував новий період розвитку української культури, який поки що не достатньо досліджений і описаний, але вже іменується як постколоніальний або постмодерністський. Звільнення нової української літератури від нав’язливих суспільних обов’язків та прагнення бути в опозиції до будь-яких форм влади й диктату офіціозу сприяли її деколонізації та інтеґрації у європейський простір.

У контексті означених тенденцій поява поетичної групи “Бу-Ба-Бу” була цілком закономірною та необхідною, а де в чому випереджала час. Література потребувала очищення від ідеологічних нашарувань, і найбільш придатним для цього виявився карнавальний сміх. Піковим утіленням карнавального вибуху 80-х років в українській літературі й була група “Бу-Ба-Бу”.

Знайомство майбутніх бубабістів відбувалося почергово і сама ідея створення літоб’єднання виникла не одразу. Її ініціатором був Ю. Андрухович, який запропонував оголосити нову, бурлескно-балаганно-буфонадну, течію на противагу “метафористам” і “сповідальникам”.

Своєю творчістю Ю. Андрухович, О. Ірванець та В. Неборак не намагалися переписати всю українську літературу наново, а лише спробували “ліквідовувати хоч деякі порожнини у тому, роздертому на шмаття і розрідженому просторі, котрий іменується українською культурою”1. Ця діяльність виявила себе на різних рівнях. Вони демократизували мову української поезії, звільнивши її від численних табу, цим самим розширили тематику й збагатили

1Андрухович Ю. Аве, “Крайслер”! Пояснення очевидного // Четвер. – 1996. – № 6. – С. 53.

систему образів, розгерметизували офіційну літературу, змінили імідж українського літератора, почали відроджувати зацікавлення літературою у пересічного читача.

Бубабісти кардинально протиставили себе “живим класикам”, і не лише цілком новою для того часу творчістю, а й ставленням до літератури. Вони сприймали її як живий організм, що росте, розвивається, змінюється, реагує на зовнішні подразнення, а не залишається кам’яною брилою. Проте бубабісти ніколи не робили з літератури заробітку, хоча й не заперечують “прибутковості своєї писанини”1. Вони завжди уміли прожити з інших занять – чи то журналістики, чи то викладацької діяльності, – а писали лише заради задоволення та з внутрішньої потреби. Також вони ніколи й нікого не оспівували, не писали на замовлення чи під диктовку.

Стиль бубабу втілювався лише в частині поезій Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака, а вповні реалізовувався в мистецьких акціях угруповання. За період активної діяльності (1987 – 1991 р.р.) бубабісти організували та провели близько 30 вечорів. Найгучнішим і найфеєричнішим із них був проект “Крайслер Імперіал”, що складався з вистави поезоопери та окремого числа часопису Четвер. У цьому проекті, як і в решті, втілилися такі риси бубабу, як карнавальність, ритуальність, синтетичність, іронічність та самоіронічність, пародійність, єдність масовості й елітарності.

Отже, розглянувши історію створення та функціонування групи, ми пропонуємо виділяти в діяльності “Бу-Ба-Бу” наступні періоди:

І. Кінець 1984 р. – квітень 1985 р.: зародження поетичного угруповання (почергове знайомство Ю. Андруховича, В. Неборака та О. Ірванця, листування, перші особисті зустрічі, виникнення ідеї літоб’єднання);

ІІ. 17 квітня 1985 р. – 21 грудня 1987 р.: становлення “Бу-Ба-Бу” (проведення конгресів літугруповання, читання власних поезій невеликому колу шанувальників, формування власної естетичної програми);

ІІІ. 21 грудня 1987 р. – 7 травня 2000 р.: період активної публічної діяльності (організація та проведення спільних мистецьких акцій);

ІV. З 7 травня 2000 р.: постбубабістський період (осібна творча діяльність Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака).

Підрозділ 1.2. – “Рецепція групи “Бу-Ба-Бу” в літературно-критичній думці кінця ХХ – початку ХХІ століття” – висвітлює процес літературно-критичного осмислення поетичної творчості та мистецької діяльності літугруповання “Бу-Ба-Бу”. Вісімдесяті роки минулого століття відкрили новий період в історії української літератури, що іменується критиками постмодерністським, постколоніальним. У цей час у вітчизняний літературний процес нарешті повернулося жанрово-стильове розмаїття, але критика й літературознавство виявилися методологічно не готовими до сприйняття, оцінювання й характеристики нових тенденцій. Їм довелося нашвидкуруч засвоювати світові методики, вчення, концепції. На жаль, ще й до сьогодні вітчизняна наука про літературу не має ґрунтовних досліджень українського літературного процесу кінця ХХ століття, вагомих теоретичних праць, присвячених постмодернізмові та постколоніальній літературі, хоча останнім часом вітчизняний критичний дискурс стосується переважно сучасної літератури, на що вплинула письменницька і видавнича активність. У періодиці постійно з’являються рецензії та критичні статті про найновіші художні твори, інтерв’ю з відомими авторами, виходять збірки есеїв, в яких розглядається літературний процес останніх десятиліть (розвідки А. Бондар-Терещенка, Я. Голобородька, Т. Гундорової, Н. Зборовської, М. Ільницького, М. Рябчука та ін.).

Поетична група “Бу-Ба-Бу”, незважаючи на понад двадцятирічну історію та значний внесок у літературний процес кінця минулого століття, ще й до сьогодні не стала предметом широкого наукового вивчення. Автори нечисленних дисертацій, присвячених сучасній українській поезії, лише побіжно торкаються творчості бубабістів, здебільшого розглядаючи їх окремо, а не в контексті діяльності угруповання (дослідження В. Моренця, І. Старовойт).

1Неборак В. Введення у Бу-Ба-Бу. – Л.: Класика, 2001. – С. 490.

Більше уваги творчості бубабістів приділяють критики та колеги-письменники. У літературно-мистецьких виданнях регулярно з’являються інтерв’ю, статті, присвячені Ю. Андруховичу, О. Ірванцеві й В. Небораку, з приводу виходу нової книги, проведення чергової мистецької акції, ювілею чи іншої прикметної події.

Дослідники подають як цілісний аналіз поетичних збірок Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака (І. Кручик, Л. Таран), так і окремих поезій (Н. Білоцерківець, М. Ільницький, М. Рябчук). Розглядаючи творчість бубабістів у контексті літературного процесу кінця ХХ століття, Н. Білоцерківець, Т. Гундорова, Н. Зборовська, В. Івашко, Г. Черниш серед стильових особливостей поезій угруповання виокремлюють епатажність, естрадність, іронізм, карнавальність. При цьому вони не мають одностайності при визначенні стилю поетичної групи, означуючи його то як постфутуризм, то як неоавангардизмом, то як необароко, то як поетичний карнавал, хоча при цьому й наголошують, що це якісно нове явище.

У підрозділі 1.3 – “Методологія дослідження” – подано теоретично-методологічну базу, що склала основу дисертації. У процесі роботи ми спиралися на герменевтичний метод (Ф. Шляєрмахер, Г.-Ґ. Ґадамер, М. Гайдеґер), який дозволяє не лише інтерпретувати текст, а з’ясувати його зміст, віддзеркалений в думках читача, встановити діалогічні відносини між інтерпретатором і автором, інтерпретатором і споживачем інформації.

З герменевтикою тісно пов’язана рецептивна естетика – теорія художнього сприйняття тексту. Розроблена на вітчизняному ґрунті О. Потебнею, вона дає можливість розглядати змістовно насичений художній текст, відкритий до тлумачення, оскільки допускає безліч варіантів прочитання й розкриття таких змістів, пояснення яких ми знаходимо вже не на рівні відомих узусу можливостей слів, а у власній культурній пам’яті, у підсвідомому шарі психіки.

Спираючись на принципи герменевтики та рецептивної естетики, ми розглянули творчість поетичної групи “Бу-Ба-Бу” та визначили її місце та зв’язок з іншими літературними явищами не лише у мистецькому процесі кінця ХХ століття, а в контексті всієї вітчизняної літератури та у співвідношенні до світових традицій.

При аналізі мистецької діяльності літугруповання та визначенні його ідіостилю ми послуговувалися теорією Карнавалу, розробленою М. Бахтіним. Зокрема враховуємо класифікацію форм народної сміхової культури в залежності від їхнього виявлення (обрядово-видовищні, словесні сміхові та різноманітні форми і жанри фамільярно-площадного мовлення); особливості карнавальної обрядовості, що експериментує з визнаними авторитетами й догмами; принципи особливої естетичної концепції буття – “гротескного реалізму”.

Прийом зіставно-стилістичного аналізу, який ми застосовували до вивчення як споріднених, так і неспоріднених явищ, дозволив виділити типологічно спільні риси, що об’єднали бубабістів, і знайти своєрідне, специфічне у творчості Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака.

Другий розділ дослідження – “Акцентуація карнавальної літературної традиції у творчому стилі літугруповання “Бу-Ба-Бу” – присвячений визначенню специфіки поліфонічно-карнавального стилю в українській літературі, виразником якого стала група “Бу-Ба-Бу”, та окресленню індивідуальних особливостей поетичної творчості кожного з бубабістів.

У підрозділі 2.1 – “Бубабу як поліфонічно-карнавальний стиль літератури” – обґрунтовується доцільність виокремлення стилю бубабу та з’ясовуються його особливості. Синхронічний та діахронічний підходи до розгляду творчої діяльності поетичної групи “Бу-Ба-Бу” дозволяють не лише виявити традиційні та новаторські елементи, а й виокремити бубабу як поліфонічно-карнавальний стиль художньої літератури.

В історії української літератури “Бу-Ба-Бу” не є чимось оригінальним, воно стало логічним продовженням традицій мандрівних дяків, Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, модерністів, неокласиків, футуристів, шістдесятників. У своїй творчості бубабісти активно використовують і надбання світової літератури, зокрема бароко та постмодернізму. А власне естетика “Бу-Ба-Бу” споріднена з естетикою Карнавалу, якої бубабісти спочатку дотримувалися інтуїтивно, але вибір саме цієї естетики виявився невипадковим. У 80-ті роки ХХ століття в мистецькому середовищі починає складатися ситуація двосвімтовості (термін М. Бахтіна), подібна до подвійного аспекту сприйняття світу й життя людини доби середньовіччя та Відродження. Авангардне образотворче мистецтво, творчість музичних гуртів (“Брати Гадюкіни”, “Сестричка Віка”) та окремих виконавців (А. Миколайчук, Тризубий Стас), народні анекдоти, що набули неабиякої популярність у часи “гласності” та “перебудови”, суттєво відрізнялися від офіційної культури, а інколи навіть протиставлялися їй. Вони представляли зовсім інший, народний, неофіційний і часто сміховий, погляд на життя окремої людини, стосунки, на державні й суспільні проблеми. Таким чином, до середини 80-х років минулого століття культура виявилася розділеною на два табори, давніший із яких продовжував висловлювати державне, а точніше партійне бачення світу в традиційних формах, а “молодий” – народно-сміхове, що, набуваючи масовості, наприкінці 80-х – початку 90-х перетворюється на загальнонаціональний карнавал. Бубабісти своїм виникненням і обраною естетикою передбачили подібну ситуацію і навіть випередили її, оскільки створення “Бу-Ба-Бу” передувало квітневому пленумові ЦК КПРС 1985 року, на якому було проголошено курс на “перебудову”. Таким чином, формування ситуації постійної святковості (чим за своєю суттю є Карнавал) було цілком природним і своєчасним з огляду на початок державної кризи.

До 1989 року карнавальна ситуація в Україні розвивалася повільно й переважно на “побутовому” рівні, що актуалізувався з початком гласності в 1987 році, і лише з появою фестивалю “Червона рута” карнавальність охопила всі сфери життя. У літературному середовищі на той час чи не єдиними виразниками карнавальної естетики були бубабісти. При цьому стиль самого угруповання не обмежувався карнавальністю, оскільки теорія М. Бахтіна не мала визначальної ролі при його виборі, а лише виявилася методологічно близькою своєю субверсивною спрямованістю щодо офіційної культури. У цьому випадку доцільніше говорити про адаптацію карнавальних форм та їхню трансформацію у художні засоби синтетичного, поліфонічно-карнавального, стилю бубабу.

Враховуючи особливості ідіостилів Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака, були виокремлені такі носії стилю бубабу: поєднання публічності та популярності аж до культовості, ритуальність, карнавальність, іронічність та самоіронічність, пародійність, синтетичність, урбанізм, єдність масовості й елітарності. Як бачимо, риси творчості групи “Бу-Ба-Бу” вповні не вкладаються в межі естетики постмодернізму, а інколи й суперечать їй. Зокрема бубабізм ґрунтується на традиції, тоді як постмодернізм, граючи з традицією, дистанціюється від неї. Зрештою поетична творчість бубабістів не відповідає концепції власне постмодерної поезії, що її розробляв Ч. Олсон на підставі критики Т. Адорно. Головна відмінність полягає в тому, що постмодерна поезія постала внаслідок відмови від панування лірики і традиційної концепції поетичного твору. Автори постмодерної поезії віддають перевагу процесо-центричній альтернативній поезії, що кидає виклик передбачуваній “природності” референційності, суб’єктивності, текстуальності та поетичного твору як жанру. Ч. Олсон надає перевагу “проекційному віршеві” (відкритій поетичній формі), в якому поетичний процес переважає над поетичним продуктом: вірш повинен бути продовженням змісту і не має диктуватися наперед визначеною формою”. Натомість творчість бубабістів не заперечує традицій, а відновлює їх, осучаснює, розвиває, додаючи, безумовно, нове в дусі сучасних світових тенденцій. При цьому єдине, що зближує поезії бубабістів із власне постмодерною поезією, – це фрагменти мовних ігор та прийом “апунктуації”, які роблять “твір більш відкритим у стосунку і до форми, і до змісту”.

Зважаючи на вище сказане, ми пропонуємо виділяти стиль бубабу як специфічну складову літературного напряму постмодернізм. А зважаючи на синтетичний характер останнього, вважаємо цілком природним використання бубабістами низки художніх методів – бароко, реалізму, натуралізму.

Підрозділ 2.2 – “Ліричний карнавал у поезії Ю. Андруховича” – присвячено визначенню індивідуальних особливостей поетичної творчості письменника. Здійснивши стилістичний аналіз збірок Ю. Андруховича у їх хронологічній послідовності, нами було окреслено еволюцію ідіостилю автора.

Збірки “Небо і площі” (1985 р.), “Середмістя” (1989 р.), “Екзотичні птахи і рослини” (1991 р. та доповнена додатком “Індія” 1997 р.), становлять тематичну, стилістичну та стильову цілісність, водночас вони яскраво демонструють еволюцію ідіостилю Ю. Андруховича. Розпочавши своє входження в літературу на романтичній хвилі, що не в останню чергу обумовлювалося молодістю, він поступово переходить до поетичного Карнавалу. Манері письма Ю. Андруховича у цей період приманні такі риси, як персонажність лірики, метафоричність, уникання категоричності в текстах, активне створення індивідуально-авторських неологізмів, перевага сонетів та верлібрів, “апунктуація”. На тематичному рівні спостерігаємо зацікавленість історією та архітектурою, але не відірвано, а у зв’язку з долею Людини.

Остання збірка автора – “Пісні для мертвого півня” (2004 р.) – написана під впливом перекладів польської поезії 90-х років та поезій американських бітників (Л. Ферлінґетті, Ф. О’Гара, А. Ґінзберґ, Дж. Ешбері, Ґ. Корсо та ін.). Нова збірка суттєво відрізняється поетикою від попередніх. Поезії мають іншомовні заголовки (більшість – англійські, деякі – німецькі). Можливо, це спроба вписати сучасну українську поезію у світовий контекст або, апелюючи таким чином до освіченого читача, підкреслити її елітарність. Мовний рівень творів відзначається простотою лексики та поетичного мовлення. Ю. Андрухович більше не звертається до словотворення, що було присутнє в усіх попередніх збірках, натомість він активно використовує розмовний шар лексики. Таким чином поет відтворює мовну картину сучасного українського суспільства. Характерною особливістю збірки є майже повна відсутність тропів, що, втім, не впливає на образність текстів. Серед художніх прийомів, які використовує автор, найчастіше зустрічаються цитування та мовна гра. Вони роблять тексти причетними до сьогодення, рефлексією і водночас ознакою сучасності.

У підрозділі 2.3 – “Синтез ліризму та іронічності у поетичній творчості О. Ірванця” – розглядається поетичний доробок і визначаються особливості авторського стилю поета.

Поезії О. Ірванця у своїй більшості надзвичайно реалістичні, це своєрідні невеличкі історії з життя автора або спостережене ним. Уже перша збірка О. Ірванця – Вогнище на дощі – дала змогу читачам познайомитися з поетом, твори якого відзначаються надзвичайним ліризмом. Усе розмаїття його творчості (філософська лірика, громадянська, пейзажна, інтимна) позначені саме цією ознакою, яка обумовила багатство й насиченість епітетів, метафор і порівнянь. На відміну від Ю. Андруховича, серед поезій О. Ірванця є класичні зразки пейзажної та інтимної лірики, у більшості зразків яких переважає елегійний настрій, тема прощання, завмирання природи і почуттів.

Перша книга дозволяє ідентифікувати О. Ірванця як поета-урбаніста, поета-інтелектуала. Порушені ним проблеми актуальні для небайдужої мислячої людини. Часті алюзії до творчості всесвітньо відомих митців (Гомер, Л. Бетховен, А. Рембо, П. Брейгель) і творів вітчизняної та світової літератури (Ярославна, Каїн, Авель, Дедал, Ікар, О. І. Корейко, Квазімодо, Нотр-Дам, Рубікон, Лета, Касандра, Горгона, Грей) передбачають зорієнтованість на обізнаного читача, який зможе зрозуміти глибинний зміст символів і поезій.

Наступні збірки О. Ірванця – “Тінь великого класика та інші вірші” (1991), “Вірші останнього десятиліття. 1991 – 2000” (2001), “Любіть!.. Вірші з трьох книг і з-поза них” (2003) – крім традиційної поезії містять зразки бубабістських поезій, у яких ліризм, поєднується з бурлеском і буфонадою. На рівні змісту бубабізм О. Ірванця виявляється в іронізуванні, пародіюванні, злободенності тематики, а на рівні форми – у вживанні розмовної лексики, використанні авангардистських версифікаторських прийомів. Усі бубабістські поезії О. Ірванця багатопроблемні та соціальні. “Легкі” й жартівливі на перший погляд, на що впливає мовне оформлення та стиль, при вдумливому читанні вони вражають гостротою ніби-то другорядних деталей. Простота поетичної форми і змісту поєднуються з частим використанням інтертекстуальності (наслідування, переспіви, алюзії, ремінісценції).

Вагоме місце в поетичному доробку О. Ірванця посідає громадянська лірика, написана на основі реальних подій. У таких творах поет подає влучну, але безрадісну характеристику епохи (“Вірш до рідної мови”, “Латиноукраїнська величальна”, “1992”, “1994”, “Уроки класики”, тощо), їм притаманні конкретика, фактичність, соціальність.

Визначаючи особливості ідіостилю О. Ірванця, потрібно звернути увагу на неоднорідність його поезій, незалежно від періоду написання. У його поетичному доробку ми виокремили два різновиди – це традиційна лірика (за класифікацією В. Моренця) та бубабістська поезія. Перша група творів, за спостереженнями критиків А. Бондаря, М. Ільницького, В. Неборака, близька до офіційного “шістдесятництва”. Це серйозні поезії з відчутним моралізаторством (“Ця здомгадка давня, але не іржава”, “Хтось говорить про гроші...”, “5000000 ковтають ранкові бульйони...”, “1990”, “Поезію приймаю як професію...” тощо) і ліричні, подекуди неоромантичні (наприклад, “Перший сніг”, “Пейзаж з вікна казарми”, “Вітрильник”, “Лоліта”, “Лист крізь ніч”). Бубабістські поезії О. Ірванця – сатиричні, глузливі, пародійні, але часто не позбавлені ліризму. Сюди належать злободенні контекстуальні тексти (“Пісні східних слов’ян”, “Депутатська пісня”, “1992”, “Латиноукраїнська величальна”, “Ода гривні”, “Лист до сержанта Пономаренка”), іронічно-патріотичні (“Любіть!..”, “Вірш до рідної мови”, “Відкритий лист прем’єр-міністрові Канади Браянові Малруні та генерал-губернаторові Роману Гнатишину від трудящих колгоспу “Шлях Ілліча” (закреслено) “Шлях Ільковича”, “Eine kleine Nachtmusik”, “Українсько-німецький розмовник” та інші), іронічно-філософські (“Уроки класики”, “Три пісеньки американського солдата”, “Тамбурна балада”), балаганні (“Турбація мас: Гімн-ода Бу-Ба-Бу”, “Тінь великого класика”, “Травнева балада”, “Український паліндром”, “Лист до Т. Г. Шевченка, українського письменника, революціонера й демократа”, “Вірш з ідеальною римою на аґрарну тематику”).

Бубабістському стилеві О. Ірванця притаманне використання алюзій, ремінісценцій, стилізацій не лише соцреалістичного канону та радянської міфології, але й стьоб над усіма “українськими мріями”. Власне, ідіостиль О. Ірванця сформувався із загальнонаціональних традицій – народних жартівливих пісень, творчості бурсаків, зрештою анекдотів епохи Брежнєва та Горбачова.

Широкий тематичний діапазон поезій О. Ірванця обмежується часовими рамками. Автора незмінно цікавить лише теперішнє, при чому, якнайсвіжіше, тому часто його вірші – це емоційна реакція на те, що відбувається, а не про те, що вже закінчилося й обміркувалося. Отже, О. Ірванець – поет сьогодення, а його постійний інтерес до суспільних процесів викликає появу злободенних текстів, які, проте, залишаються актуальними і зрозумілими й через десятиліття.

Зорієнтованість на сучасність обумовлює наявність у поезіях О. Ірванця значної кількості термінів, прозаїчних “побутових” слів. Інколи вживання такої лексики викликане темою твору (“Дев’ятиповерхова панельна будівля...”: “споруда”, “антени”, “дозвілля”; “Поезію приймаю як професію...”: “прогресія”, “мікроскопні лінзи”, “професіоналізм”; “Роздум в бігу”: “арбітри”, “в прямому, в переносному значенні”, “запатентовано”, “фора” тощо), а інколи має на меті спародіювати надмірний технократизм нашого життя (“Сумнів”: “квітка теж функціонує”, “людина-функція”, “функціонують сонце, трави і дерева”, “високі прагнення”).

Загалом лексичний рівень поезій О. Ірванця переважно відповідає літературним нормам. У текстах лише зрідка зустрічаємо діалектизми (“наравицця”, “понімаєте”, “писатель”, “витинар”, “шклянка”, “лучче”), вульгаризми (“паскудна”, “чортма”, “дожирають”, “мудак”, “хамло”, “дебіл”, “не обісцяли”), нецензурну лексику, що часто не вживається прямо, а мається на увазі (“сучий син”, “нахиляли”, графічно виділені частини слів у “Вірші до рідної мови”) – така авторська імітація суржику ілюструє мовну картину в сучасній Україні. Ліризм поезій О. Ірванця викликав багатство епітетів і метафор, порівнянь та перифраз. У цілому тропіка поезій О. Ірванця яскрава й оригінальна, що робить тексти самобутніми й дозволяє безпомилково визначити їхнє авторство.

У підрозділі 2.4 – Віршоване шоу В. Неборака” – подано аналіз поетичних збірок В. Неборака із визначенням їхніх стилістичних особливостей. Перші збірки В. Неборака – “Літаюча голова”, “Alter Ego”, “Розмова зі слугою” – представили зразки нової вільної, нікому нічим не зобов’язаної поезії. У їхній основі – гра на контрастах – “низьке” змішується з “високим”, “потворне” з “прекрасним”, а поетика книги представлена і бароковими тенденціями, і постфутуристичними, і неоавангардними. Поступово віршоване шоу В. Неборака стає стриманішим, поважнішим, “родинним”. Збірки “Епос про тридцять п’яту хату”, “Наближення до лінії обрію”, “Повторення історій” представили читачам переважно медитативну лірику, хоча фантасмагорій ні вірші у них також зустрічаються.

Визначаючи особливості ідіостилю В. Неборака, в першу чергу, варто звернути увагу на тематичну однорідність його поезій. Протягом усієї творчої діяльності, а це чверть століття, його непокоять одні й ті ж питання: сенс людського існування, зміст понять щастя і безсмертя, пошуки себе і свого місця в житті.

Поезія В. Неборака діалогічна, вона налаштовує на роздуми, часто викликає дискусію, готова прийняти будь-яку думку, оскільки не вимагає якогось єдиного ставлення. Це передбачає і карнавальність поетичної творчості В. Неборака. Його поетичний карнавал – це не порожня яскрава, сповнена “карколомних перевтілень” забавка, це ще й захоплююча мандрівка різними шарами історії та культури. При цьому В. Неборак відкидає атрибути не лише соціалістичного, але й націоналістичного реалізму, шукаючи свій шлях і своє самовизначення як поета. Більшість його віршів – це поетичне шоу, дійство в поезії, пародія і забава. За своєю суттю карнавал демократичний, тому в тематиці та образності поезій В. Неборака немає обмежень. У Небораковому поетичному лексиконі спостерігаємо різноманітність семантичних значень, величезну кількість неологізмів, а синтаксис його поезій надзвичайно гнучкий і плавний.

У “Висновках” систематизовані та узагальнені результати дослідження. Остання чверть ХХ століття була періодом завершення епохи колоніального статусу України та добою прискореного літературного розвою. Водночас вийшло на яв написане протягом майже ста років. “Жива українська література відновила свою повноту, але все ще залишається розподіленою на “декілька літератур”: офіціоз, ех-репресовану, так звану професійну – що все ще уточнює обсяги своєї популярності, і марґінальне письмо “для літературних гурманів”. Відкритішою і демократичнішою стала літературна теорія. Усі ці чинники спровокували постмодерну ситуацію української версії.

З середини 80-х років в українській літературі відбуваються переорієнтації світоглядного характеру, формується нова літературна ситуація, першим яскравим стилем якої стала карнавалізація. Одним із її проявів була ситуація “нової котляревщини”, коли мова художньої літератури “повстає” проти літературної мови. Руйнування норм було спричинене не невіглаством (адже більшість сучасних авторів мають досконалу філологічну освіту), а спробою нівелювати розлам між мовою літератури і спрофанованою українською літературною мовою. Більше того, починає змінюватися ставлення до літератури, розуміння її завдань і функцій. Це сприяло переакцентації поширених тематики і проблематики художніх творів, найуживаніших образів і форм.

У такому складному контексті інтелектуального та соціально-політичного розвитку постала творчість поетів-вісімдесятників. Це позначилося і на її характері, тому що в деяких випадках вона стала своєрідною антитезою до поезії класиків соцреалізму. Твори сучасних письменників важко обмежити рамками певного напрямку чи течії. Це є свідченням нового типу світобачення, мислення, творчості, нової мови.

Поети-вісімдесятники – це покоління освічених людей, переважно з гуманітарною освітою. Вони часто переосмислюють духовні цінності, підпорядковуючи їх світовим філософським концепціям. Їм притаманне мислення мистецькими асоціаціями, ремінісценціями, цитатами, використання цитації як діалогу. У прийомах літературної цитації виявляється ставлення до мистецтва слова як до складової дійсності, що належить певній епосі, культурі, особистості. Поетична група “Бу-Ба-Бу”, що від самого початку своєї діяльності сприймалася критикою як епатажна, стала яскравим виразником нових поглядів на літературу. У цьому контексті творчість бубабістів варто розглядати не як руйнування традицій, а як їхнє оновлення, розвиток, введення в систему світових формостильових взаємодій. Якщо ж говорити про кореляцію новаторство – традиційність, то у творчості бубабістів воно переходить у синтез. Ю. Андрухович, О. Ірванець і В. Неборак не розробили в літературі нічого принципово нового, усі їхні нововведення є за своєю суттю відновленням традицій чи то забутих, чи то заборонених. Так, ними було відновлено практику неофіційних поетичних вечорів із залученням інших видів мистецтва (музики, театру, живопису), завдяки відмові від будь-яких обмежень на тематичному, образному, мовному рівнях, вони розширили межі поетичного мовлення.

У 80-ті роки в літературу приходить покоління письменників-урбаністів. Їхня поява обумовлена не лише походженням, але й потребою створення саме міської літератури і за змістом, і за формою. Поезії Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака не лише про місто, його мешканців та події, вони написані мовою міста. Саме тому творчі вечори цих авторів і були, і залишаються популярними серед молоді.

Поезії бубабістів є безпосередньою емотивною реакцією на зовнішні чи внутрішні стимули, умови життя. Заглиблення в абстрактне минуле, міфи, перекази, легенди не робить їх відірваними від життєвих проблем, бо у них є вірші з чітко висловленою життєвою і громадянською позицією. Проте такі твори ні в якому разі не стають поетичною програмою показового патріотизму. Вони становлять поетичне осмислення всієї історії України, народу, літератури. Хоча на відміну від поетів 60-х – 70-х років у бубабістів, як і в решти поетів кінця століття, панує спокійний розповідний тон, відсутній вплив конкретної історичної дійсності, закличних інтонацій.

Головним предметом зацікавленості для Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака стають фрагменти щоденного життя – летючі моменти, незначні епізоди, позірні почування. Поетичний світ бубабістів позбавлений високої “поетикальності” з одного боку та грандіозних історичних тем і постатей – з іншого. Проте політика, болючі проблеми сьогодення в них присутні, особливо в іронічних поезіях О. Ірванця (“Депутатська пісня”, “Пісні східних слов’ян”, “Ода гривні” тощо). Ліричні мініатюри, які також зустрічаються у творчості бубабістів, є надзвичайно витонченими і навіюють екзистенційні роздуми.

Поезії бубабістів підкреслено екстравагантні. У них змінюється статус слова: втрачаючи звичну номінативну функцію, слово виступає і формою, і змістом поезії, її матерією. Особливості поезій бубабістів виявляються у сміливому експериментуванні з мовними засобами. Конструктивну роль виконують індивідуально-авторські неологізми (лексичні та семантичні), звукові прийоми, метричні схеми, строфічна організація, ритміко-синтаксичні конструкції. Поетичність (але не поетикальність) у цих творах досягається не шляхом використання тропів і фігур (у деяких текстах вони взагалі відсутні), а завдяки тону мовлення, лексичному матеріалові, синтаксису.

Такі особливості творчості літугруповання “Бу-Ба-Бу”, як поєднання публічності та популярності аж до культовості, ритуальність, карнавальність, іронічність та самоіронічність,