ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА

МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ім. М.В. ЛИСЕНКА

Фриз Петро Іванович

УДК 37(09):378

ХОРЕОГРАФІЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК

ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Спеціальність 17.00.01 – теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київській державній академії керівних кадрів культури і мистецтв.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Забредовський Степан Григорович,

Київська державна академія керівних

кадрів культури і мистецтв,

професор кафедри хореографії (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

Самойленко Олександра Іванівна

Одеська державна музична академія

імені А.В. Нежданової,

проректор з наукової роботи,

завідувач кафедри історії музики та

музичної етнології (м. Одеса)

кандидат мистецтвознавства, доцент

Шкоріненко Валерій Олександрович,

головний балетмейстер Національного

Академічного Народного Хору ім. Вірьовки,

доцент кафедри хореографії інституту мистецтв

Національного педагогічного університету

імені М.П. Драгоманова (м. Київ)

Захист відбудеться „21” грудня 2007 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 35.869.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук у Львівській Національній музичній академії ім. М.В.Лисенка за адресою: Львів 79005, вул. Н. Нижанківського, 5.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської Національної музичної академії ім. М.В.Лисенка за адресою: Львів, 79005, вул. Н. Нижанківського, 5.

Автореферат розіслано „16” листопада 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства, доцент О.Т. Катрич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток творчих можливостей людини відбувається в умовах реалізації її художніх здібностей. Цей творчий процес, що має активно діалогічний характер, дає змогу особистості не тільки прилучатися до культурних цінностей, удосконалюючи власний духовний світ, а й включатися до творення культури. За роки незалежності України в теорії і практиці культури актуальними стали питання щодо пріоритетних тенденцій, що простежуються як на рівні універсальних ознак, так і притаманних розвиткові сучасної хореографії, що є важливим чинником всебічного формування особистості. Розширення хореографічних технологій, поява нових жанрів (танець, композиція, шоу-вистава тощо) значною мірою сприяють появі хореографічних колективів інноваційного спрямування, зокрема дитячих. Оскільки емоційний аспект свідомості, естетичні ідеали особистості є первинні стосовно інтелекту, у формуванні духовного світу дитини, актуалізується виховний потенціал музично-хореографічного мистецтва. Сучасне хорео-графічне виховання дітей набуває системного характеру. Державні програми „Освіта. Україна XXI століття”, закони „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про дошкільну освіту та виховання” сприяють успішному розвиткові сценічної хореографії, ставлять перед нею нові завдання. Хореографічна культура, що утверджується як танцювально-образна модель входження особистості дитини у світ художньої культури, потребує удосконалення технологій, професійної майстерності, спрямованих на активно діалогічний характер спілкування та на розвиток духовно-творчого потенціалу як особистості, так і загалом культури. Звідси – актуальність дослідження національних хореографічних традицій та сучасних тенденцій розвитку хореографічної культури в Україні, а також шляхів змістовного наповнення сукупності різноманітних нових програм художньо-естетичного циклу, що передбачено освітньою галуззю „Естетична культура”.

Хореографія не лише сприяє розвиткові емоційного відчуття у дітей і підлітків краси реального світу, але й зміцненню здоров’я, формує поставу, розвиває увагу, пам’ять, позитивно впливає на загальний фізичний стан, а також позитивно впливає на духовне удосконалення. Це вимагає врахування психологічних умов сприйняття і засвоєння основ хореографічної культури, усвідомлення її специфіки та значення. У пропонованій роботі досліджуються методи та прийоми формування художньо-естетичних, морально-етичних, творчих якостей дитини засобами хореографічного мистецтва.

Теоретична база дослідження. Багаторічна праця балетмейстерів-практиків дає значний матеріал для розвитку хореографічної культури, узагальнюючи практику створення дитячого репертуару на різних етапах розвитку хореографії у цілому. Основи чинної системи танцювально-художнього виховання дітей і підлітків закладені на основі узагальнення передового досвіду, вивчення питань специфіки дитячого репертуару, можливостей використання на заняттях соціально значущих видів хореографії, таких як класичний, народний та бальний танець.

У науковій літературі розробка проблем хореографічного мистецтва здійснюється в історико-аналітичному, проблемно-теоретичному, фольклорно-етнографічному та освітньо-методичному напрямах. Історико-аналітичний репрезентований дослідженнями А.Гуменюка, К.Гойзеловського, К.Василенка, М.Максимова, С.Безклубенка, Г.Боримської, М.Загайкевич, Ю.Станішевського, В.Шкоріненка, в яких хореографічне мистецтво розглядається як творення художнього образу на основі ритмічної зміни систематизованих виразних положень людського тіла, при цьому актуалізується розвиток виконавської творчості та рівень сприйняття новацій. Дослідження теорії хореографічної культури репрезентовані працями Ю.Станішевського, Т.Чурпіти, А.Кривохижі, О.Колоска, Л.Цвєткової, що аналізують становлення і розвиток української сценічної хореографії з огляду синтезу класичного та народного танцю. Проблемно-теоретичні питання відображені у роботах М.Загайкевич та В.Пасютинської, що розкривають фольклорно-етнографічні джерела україн-ського балету. Процес сценізації українського народного танцю проаналі-зовано у працях В.Верховинця, А.Гуменюка, К.Василенка.

Мистецтвознавча наука покликана розробити нові підходи в дослідженні сутності сучасної хореографічної культури і в напрямі професійного її засвоєння, і з поглядами з’ясування генетично притаманних їй базових компонентів, закладених природою хореографічного мистецтв, а також властивих особистісній культурі митця. Окреслений напрям досі не привернув належної уваги дослідників. Його розробка відбувається здебільшого на емпірично-практичному рівні узагальнення новітніх явищ і підходів до сучасної хореографічної культури в окремих формах організації хореографічної справи (М.Вантух, Б.Колногузенко, М.Гузун, С.Забредовський, Л.Цвєткова, А.Короткова та ін.).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до програми наукових досліджень КДАКККіМ, згідно з темою „Культура і мистецтво в сучасному державотворчому процесі”. Обраний напрям дослідження став складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри культурології та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету „Український етнос у полікультурному просторі” (2002 – 2005 рр.), „Гуманістичний зміст дисциплін художньо-естетичного циклу” (2005 – 2007 рр.).

Мета дослідження: виявити аксіологічний потенціал явищ хореогра-фічної культури та засоби реалізації за їх допомогою творчих здібностей особистості дитини у контексті вирішення сучасної проблеми конкурентно-спроможності балетмейстера – майстра-професіонала та в аспекті впливу музично-хореографічного мистецтва на художньо-естетичне формування особистості дитини у загальному розвитку хореографічної культури.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати хореографічну культуру як систему феноменів художньої культури з погляду їх ментального змісту та культурно-історичної типології через узагальнення змісту і визначення провідних тенденції розвитку сучасної національної культури.

2. Проаналізувати проблему поліфонічності і поліфункціональності хореографічної культури в контексті соціо-культурної динаміки.

3. Визначити шляхи організації творчого характеру роботи балетмейстера з дітьми в хореографічному колективі з метою засвоєння ними знань, умінь, навичок та усвідомлення синтезу хореографічного мистецтва.

4. Віднайти оптимальний шлях моделювання програмно-цільових координат діяльності дитячих хореографічних колективів.

Об'єкт дослідження: явище хореографічної культури та його художньо-естетичне наповнення.

Предмет дослідження: процес формування творчої особистості дитини у дитячому хореографічному колективі засобами хореографічної культури.

Методи дослідження. Для досягнення мети дисертаційного дослідження використано теоретичні та експериментальні методи. Серед теоретичних застосовано як загальні принципи (принцип історизму та принцип науковості), притаманні усім наукам, так і специфічні (принципи системності, інтегративності, рівноправності), що пов’язані з особливостями об’єкта і предмета дослідження. Серед експериментальних методів застосовано:

1) методи включеного спостереження, опитування, бесід, інтерв’ю, анкетування, експертної оцінки з метою дослідження технології сучасної хореографії, встановлення рівня її професійної майстерності як у сфері балетмейстерської так і виконавської діяльності;

2) метод моделювання (формуючого експерименту) для визначення структурних компонентів досліджуваної технології та їх відповідності предметному змісту навчальної діяльності;

3) прогностичний метод для встановлення програмно-цільових параметрів вдосконалення у навчанні дітей хорео-графічному мистецтву.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційному дослідженні проаналізовано національну хореографічну традицію та сучасні трансформації хореографічної культури, що дозволяє удосконалити змістове наповнення сучасних програм художньо-естетичного циклу в галузі „Естетична культура”.

Вперше досліджено і розкрито закономірності естетичного впливу хореографічної культури на творчий розвиток особистості дитини. Зокрема:

1. Узагальнено провідні тенденції розвитку української хореографічної культури та обґрунтовано її творчі можливості у роботі з дитячим хореографічним колективом на сучасному етапі.

2. Вперше проаналізовано роботу дитячих хореографічних колективів як невід’ємний складник культуротворчого процесу.

3. Визначено показники рівня професійної майстерності учасників хореографічного колективу та їх функціональні характеристики у напрямку подальшого розвитку сучасної теорії хореографічної культури.

4. Впроваджено у науковий обіг новий методологічний прийом, а саме :програмно-цільове моделювання творчої діяль-ності дитячих хореографічних колективів.

5. Визначено шляхи оптимізації процесу розвитку творчої особистості дитини засобами хореографічної культури.

6. Вперше визначено місце дитячої хореографії як складника хореографічної культури та її роль в сучасному культуротворчому процесі.

Практичне значення отриманих результатів. Наукові результати роботи можуть бути використані у подальшому вивченні проблем розвитку сучасної хореографічної культури, у теоретичних розробках, метою яких є удосконалення системи хореографічної і мистецької підготовки, у методології хореографічної освіти і теорії хореографічного мистецтва. Окремі положення дисертаційного дослідження увійшли до програм базових дитячих хорео-графічних колективів м. Дрогобича, шкіл Дрогобиччини та Львівської області.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження апробовані на наукових семінарах кафедри культурологій та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, доповідались та обговорювались на II, III, IV та V Всеукраїнських науково-практичних конференціях „Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 1998, 2002, 2004, 2006); на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська культура в контексті художньо-наукових досліджень та практичних реалій” (Київ, 2006); на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Хореографічне мистецтво в системі художньо-естетичної освіти в Україні” (Івано-Франківськ, 2007).

Публікації. Результати дисертаційної роботи опубліковані в 17 роботах, з них 6 статей у вітчизняних наукових виданнях (3 фахових), 6 робіт у матеріалах Всеукраїнських конференцій, 1 навчально-методичний посібник з грифом МОН України.

Структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку із 246 джерел використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 181 сторінку, основний текст – 164 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено ступінь її розроблення, сформульовано мету та завдання роботи, наукову новизну та практичну значущість роботи, подано інформацію про апробацію роботи, публікації автора та структуру дисертації.

У першому розділі „Хореографічна культура як цілісна система феноменів художньої культури” на підставі аналізу узагальненого досвіду хореографічної практики зі створення дитячого репертуару на різних етапах розвитку та можливостей використання соціально значущих видів танцювального мистецтва (класичний, народний, бальний танець) розкрито домінуючі смисли хореографічної культури, навколо яких розгортається її простір. Зокрема, визначено такі домінанти, що творять цілісність культурного світу особистості дитини, визначають пріоритетні способи розуміння дійсності.

У першому підрозділі „Актуалізація української хореографічної традиції в контексті методології дослідження проблеми” проаналізовано ступінь розробленості проблем хореографічного мистецтва в історико-аналітичному, проблемно-теоретичному, фольклорно-етнографічному та освітньо-методичному напрямах. Актуалізовано розробку нових підходів у дослідженні сутності сучасної хореографічної культури як у напрямі професійного її засвоєння, так і з огляду з’ясування генетично притаманних їй базових компонентів, закладених природою хореографічного мистецтва, а також властивих особистісній культурі митця.

Наголошено, що хореографічна культура як цілісна система художніх смислів з відповідною логікою культурно-історичного процесу, яка звернена до людської суб’єктивності, потребує теоретичного дослідження на підставі практичних узагальнень внутрішньої логіки її художньо-естетичного змісту, що постає як палітра зв’язків з іншими видами мистецтва; як виконавська культура і розвиток хореографічних умінь та навичок; як імпровізація форми і інтерпретація художньо-естетичного змісту музично-танцювальних творів, виявлення специфіки образної мови мистецтва хореографії; як засвоєння знань (спеціальних термінів і понять) та усвідомлення синтезу мистецьких форм.

У другому підрозділі „Хореографічна культура, її зміст, форма і сутність” проаналізовано сутність хореографічної культури з огляду впливу її форми і змісту на становлення особистості дитини як суб’єкта суспільних відносин і соціальної поведінки. Зокрема, на підставі аналізу соціально-психологічних концепцій розвитку дитини (Л.Виготський, Г.Ділігенський, О.Леонтьєв, А.Маслоу, Т.Парсонс) обґрунтовано, що простір культури особи, її соціальну спрямованість утворюють культурні цінності і ціннісні орієнтири, мотиви і соціальні норми, а також соціальний потенціал – нахили, здібності, знання, уміння, навички, що визначають спосіб, технологію, майстерність діяльності особи, її ефективність.

Розкрито, що художня модель дійсності (спосіб формування художнього образу) вимагає об’єднавчих творчих зусиль автора, виконавця, глядача. Художня модель містить не тільки результати, але осмислений досвід, пізнання відношень, усталені стереотипи, оцінки. Мистецтво моделює процес накопичення досвіду, шлях пошуків і сумнівів, рух через втрати до знахідок і втягує читача, глядача, слухача до цього процесу. Художня модель отримує завершеність тоді, коли особистість докладає у створений автором образ свій власний пошук. Особистість проектує хід мислення художника на себе і на своє життєве оточення. Лише такий сплав є завершеною художньою моделлю, що відповідає практичному призначенню мистецтва. Процес такого відтворення (проекту-вання) задається твором, ним організовується, спрямовується і навіть своєрідно контролюється. Тому в тих ідеальних моделях, які формує свідомість митця, яскраво виявляються дві взаємо-пов’язані частини: відображувана – до неї входять результати пізнання і оцінки дійсності, і проектувальна – до неї входить програма впливу на майбутнього глядача. Саме в ній доцільно розрізнити сугестивний аспект (функцію), тобто вплив шляхом своєрідного художнього навіювання способу мислення, почуттів, вражень глядача певним ставленням до відображеного художником предметного матеріалу, та інтелектуальний аспект, тобто вплив шляхом збудження певного потоку спостережень, переживань, роздумів, що приводить глядача до певних ідей, оцінок, установок, які мають відношення до тих явищ життя, що відображені у творі і , що перебувають поза його межами .

У третьому підрозділі „Історико-типологічний аспект розвитку української хореографічної культури” проаналізовано особливість розвитку української хореографічної культури через виявлення сутності історії танцювального мистецтва (як форми художнього самовираження людини і організуючого початку світу), головними засобами якого є ритм і пластика, а історико-типологічними формами – хоровод (хороводна гра), танок (веснянки), скомороші танцювальні видовища (танець як окремий жанр), козацькі танці (козак, гопак). Проаналізовано їх регіональні та локальні відмінності (гуцулки і верховинки), стилістику і ритміку (коломийкова і гопака). Обґрунтовано зв’язок розвитку хореографічної культури з пісенно-танцювальним фольклором шкільного театру ХVII –ХVIII ст., народною драмою і вертепом, кріпацьким театром Х1Х ст., професійним українським драматичним театром другої половини Х1Х ст., коли танцювальне мистецтво набуло визнання і увійшло як сталий театралізований стильовий елемент у музично-драматичну виставу. Окреслено значення творчості Х.Ніжинського, М.Соболя, П.Вірського, В.Верховинця, В.Авраменка в розвитку українського хореографічного мистецтва, проаналізовано їх новаторські пошуки і відкриття, які, як оперта на традиції української хореографічної і музично-театральної культури, виявили закономірності лексики класичного і народного танцю і створили якісно нову танцювальну мову сучасної української народно-сценічної хореографії.

На підставі аналізу генезису українського народного танцю, особли-востей сучасного сприйняття фольклорно-етнографічного хореогра-фічного мистецтва (творчість І.Моісеєва) та сучасних досліджень смислу культурної інформації (коду) народної танцювальної лексики (Г.Падалка, О.Рудницька) в дисертаційному дослідженні визначено елементи виразності танцю – малюнок (як асоціативний елемент, як засіб вираження характеру, орнаменту, семантичного коду танцю) і танцювальні фігури (завдяки зміні яких відбувається розвиток сюжетного танцю). Завдяки єдності змісту і форми хореографічна культура здійснює функції соціалізації, інформативно-пізнавальну, естетичну, комуніка-тивну та культурно-творчу, впливаючи та творчий розвиток особистості дитини.

Результати експериментального дослідження ґрунтуються на системному підході до аналізу організуючих дій в хороводі, що дає підстави сформулювати основний принцип побудови діяльнісної моделі в хороводі. Вона включає: етикетні ігри (у формі традиційних вітань, подяк), соціонормативні ігри
(як фрагменти символічних дій), скомороші ігри-імпровізації, сюжетно-рольові ігри, вокально-змагальні ігри, танцювально-комунікативні ігри, колективні танцювально-пісенні процесії. Експериментальна перевірка такої моделі соціалізації і комунікації показала, що співвідношення компонентів, які створюють логічний ланцюг хороводу, залежить від змісту організованої в ньому дії і визначає тип хороводної дії. Подальша розробка типології і функцій танцювально-ігрових дій дозволить відкрити нові, ефективні форми організації хореографічної культури в широкому масштабі. Логіка дослідження передбачає глибинне проникнення у фольклорно-ігрову традицію святкового спілкування, що дасть можливість на основі одержаних матеріалів перейти до відродження цих форм хореографічної культури.

У другому розділі „Поліфонічність і поліфункціональність хорео-графічної культури в контексті соціокультурної динаміки” обґрунтовано необхідність теоретичного аналізу сучасної хореографічної культури з огляду поліфункціональності її морально-етичного та художньо-естетичного змісту. Зокрема, визначено характерні риси і особливості у формуванні етичних та естетичних емоцій, уявлень, ідеалів особистості дитини через її включення у контекст хореографічної діяльності колективу, а також специфіку оволодіння логікою естетичного процесу шляхом синтезу видів мистецтв (література, живопис, театр, музика, хореографія), синтезу класичного, народного, бального танцю, єдності професійної та „непрофесійної” хореографії.

У першому підрозділі другого розділу „Поліфункціональність художньо-естетичного змісту хореографічного образу”, спираючись на закономірності вікових особливостей психічного розвитку дітей 5 – 8-ми (репродуктивні здібності) і 9 – 12-ти років (продуктивні), обґрунтовано, що естетичний зміст музики і танцювального образу забезпечує формування морально-етичних цінностей особистості дитини. Оскільки джерелом морально-етичних та художньо-естетичних орієнтирів є суспільно усвідомлений взаємозв’язок людини і природи, то насамперед драматургія конфлікту людини і природи, що безпосередньо впливає на емоційну сферу дитини, є основою творення хореографічного образу у танцювальних творах для дітей і підлітків. Поглибленню етичного та естетичного змісту хорео-графічного образу дитячих танцювальних номерів сприяє громадянська тематика. Окреслено головні проблеми сучасної дитячої хореографії, що пов’язані із визначенням характеру взаємодії професійного та непрофесійного мистецтва хореографії в роботі з дитячим колективом, із специфікою створення танцюваль-ного образу і принципами розробки танцювального репертуару, із виражально-зображу-вальними засобами. На підставі майстерного володіння комплексом виражально-зображувальних засобів хореографічного мистецтва балетмейстер-постановник створює такий образ, що має об’єктивно-пізнавальний, морально-етичний та естетичний зміст і музично-ритмічно-пластичну форму.

У другому підрозділі другого розділу „Виявлення смислових цінностей хореографічної культури у роботі з дитячим хореографічним колективом” розкрито сутність змістовності танцювального образу. Зокрема, обґрунтовано, що пластика, ритм та образність танцю є його основою. В органічному змісті виражальних засобів головну роль відіграє танцювальний рух, його підпорядкування внутрішній логіці розвитку дії. Саме з цього починається шлях створення художнього образу, який сприймається через хореографічні фрази, речення, періоди, що створюють „мелодію танцю”; де рух народжує образ, а образ є носієм емоцій і думок, де усвідомлене чергування пластичних рухів створює зміну емоційних станів і призводить до розвитку образу.

Розкрито, що основним матеріалом для створення образу слугує лексика танцю. Образність лексики залежить від цілісності хореографічного твору, його теми, ідеї. Зв’язок лексики, композиції з ідейним змістом опосеред-кований образною системою. Образ – це діалектична єдність змісту і форми.

Образ у хореографічному творі є внутрішньою формою стосовно зовнішньої – лексичних і композиційних елементів. Тому найважливішим принципом є створення образу „від себе” (за методом Станіславського). Ідеальний образ, який створює балетмейстер засобами хореографії, викликає яскраві, складні асоціації, що відтворюють почуття, думки, ставлення людини до навколишньої дійсності в її реальному та ідеальному значенні, виявляють музичну драматургію твору. На дитину одночасно впливає і музика, і просторова архітектоніка танцювальних рухів. Оволодіваючи ними в процесі занять, а потім виконуючи танцювальну постановку, дитина поєднує просторову пластику з часовим її протіканням, підкоряючись завданням музично-танцювального образу.

У третьому підрозділі другого розділу „Особливості функціонування професійної майстерності балетмейстера у роботі з дітьми” проаналізовано специфіку професійної діяльності балетмейстера, її сутність, зміст і структуру. Обґрунтовано, зокрема, що діалектична єдність загального і професійного розвитку майстра є підставою цілісності його особистості, що забезпечує цілісність знань, умінь, навичок і відповідну їх передачу дітям. Ідеться про такі компоненти майстерності як: творчі, пов’язані з методикою і технікою виконавської роботи; організаційно-управлінські, пов’язані з практикою організації хореографічного колективу і здійснення хореографічної постановки; соціально-психологічні, пов’язані з управлінською системою відносин і стосунків; психолого-педагогічні, пов’язані зі знанням психологічних особливостей.

Проаналізовано, якою повинна бути танцювальна мова для дитячих творів. Зокрема, обґрунтовано, що при постановці танцю для дітей балетмейстер повинен врахувати: стиль, характер твору; які комбінації можуть включати елементи класичного танцю; що може бути використане з історичних, народних, сучасних танців.

Здійснено аналіз чинної програми інтегрованого курсу „Музика і рух” для першого ступеня загальноосвітньої школи, яка містить ритміку і хореографію і головними завданнями якої є виховання сприйняття характеру музики, розвиток музичних уявлень, творчої активності, виховання почуття ритму, музично-ритмічної пам’яті, свідоме засвоєння метроритмічної структури музики.

У ході аналізу „танцювальної азбуки” визначено зміст і поступальність вправ класичного екзерсису (вивчення п’яти позицій, засвоєння пліє, батманів, круговоротів ніг, стрибків, арабесок та ін. елементів і фігур класичного танцю), метою якого є вироблення правильної постановки ніг, розвиток і закріплення ступні, надання апломбу корпусові; вправ народно-сценічного тренажу (вправи біля станка та посеред залу), що збагачують техніку виконання, формують поставу, координацію рухів та розуміння народного танцювального мистецтва, а також вивчення бальних танців, що сприяють формуванню естетичних смаків та творчих здібностей.

У третьому розділі „Розвиток творчих здібностей дитини в хореографічному колективі” проаналізовано формування загальнокультурних, навчально-пізнавальних та інформаційних компетентностей шляхом вивчення кращих зразків хореографічної культури, що забезпечує творчі комунікативні та самоосвітні компетенції і сприяє оволодінню досвідом самостійної творчої діяльності як невід’ємної частки життя особистості. Обґрунтовано, що хоч гармонія творів хореографічного мистецтва здатна сама по собі викликати до життя емоційно позитивну енергію, однак остаточний успіх у художньо-естетичному навчанні і вихованні залежить від особистості майстра-професіонала, його комуніка-тивної виразності – мовлення та паралінгвістичного контексту мови (доречність жестів, міміки, зовнішній вигляд тощо), володіння ним особисто хореографічною культурою.

У першому підрозділі третього розділу „Програмно-цільове моделювання діяльності дитячих хореографічних колективів” на підставі експерименту розкрито закономірність процесу інтеграції художньої моделі і засвоєння хореографічної культури з метою її професіоналізації за параметрами професійної майстерності та вимогами сучасного рівня розвитку. У ході експерименту вирішувалося завдання щодо з’ясування характеру організації роботи дитячого хореографічного колективу, створення умов для розвитку особистості дитини, ступеня зацікавленості дітей хореографічною діяльністю.

Розкрито значення традиційної роботи біля станка на шляху до розуміння таємниці й гармонії мистецтва хореографії. Завдання хореографа – за мінімум часу сформувати максимум навичок, здійснити перехід від екзерсису до танцювальної практики, сформувати правильність постановки ніг, корпусу, рук. Оскільки усі незручності в танці, відсутність техніки і виразності є наслідком неправильної постави корпусу, то процес формування необхідних навичок полягає у тім, щоб незручний рух став зручним, зручне – звичним, звичне – красивим. Класичний рух розрахований на участь у руховій практиці і фізичних, і духовних сил дитини – від м’язового і просторового почуття до емоційного, естетичного відчуття руху. Почуття краси руху виникає з прямого стрижня й висоти постановки корпусу, з умови виворітних ніг, що забезпечують більшу сталість, амплітуду руху і естетичну якість. Визначено оптимальну методику для вироблення у дитини потрібної вертикалі (хребта) і відповідної горизонталі (у стегні і ступні). Розкрито логіку набуття танцювальності за допомогою вивчення ракурсів епольман. Поліфонічний рух звуків музики зумовлює багатомірність пластики при поверненні у певний ракурс. Виконавцеві слід зрозуміти і засвоїти його візуальний аспект – красу просторових ліній, контррух – внутрішнє (м’язове) відчуття контрасту, емоційне забарвлення епольман, відчуття закритого, відкритого, відчуття руху, що ніби віддаляється. Розвиткові танцювальності сприяє музично-ритмічне положення. У роботі визначено методику виконання рухів екзерсису, необхідних для вираження образу. Враховуючи зазначене вище, визначено низку вимог щодо створення репертуару дитячого хореографічного колективу.

У другому підрозділі третього розділу „Оптимізація процесу розвитку творчої особистості дитини” розкрито, що гармонію усіх складових елементів, які сприяють самореалізації особистості у ході колективної та індивідуальної творчості забезпечує такий важливий елемент танцювально-творчої діяльності, як імпровізація. Імпровізація як засіб креативності є основою переходу від репродуктивної до продуктивної творчості. Специфіка імпровізації в тому, що виконавець, передаючи у танці своє ставлення до музичного образу, нікого не повторює, а створює цілком новий продукт творчості. Семантика мови танцю не суперечить розвитку імпровізаційних здібностей, а, навпаки, збагачує їх. Доцільним уважаємо навчання мові хореографії через вплив на творчу уяву виконавця суміжних видів мистецтва: літератури, живопису, скульптури та ін.

Визначено чинники оригінальних імпровізаційних проявів у дітей: по-перше, музичні зміни, коли рухи імпровізуються в характері очікуваної, знайомої музичної частини твору, передбаченою змістом гри (мир-миром), або за кількома мелодіями, що відомі дітям (котилася торба); по-друге, зміна сюжетно-ігрових умов, коли діти в імпровізаціях мають можливість діяти водночас усі разом (мир-миром, веселий бубон-мандрівник) або коли окрема дитина діє за підтримки всього колективу (вигадливі чобітки) чи імпровізує у парі при заохоченні решти (веселий-бубон-мандрівник) та ін.

Імпровізація як засіб оптимізації розвитку творчої особистості потребує гармонійного застосування у хореографічній діяльності балетмейстера основних принципів навчання і виховання. У цьому випадку можна об’єктивно судити про правильність методики викладання і про успішне сприйняття танцювального матеріалу учасниками. Попередній руховий досвід слід уважати відправним моментом для вивчення нових рухів. Нові рухи повинні бути зрозумілі дітям (за просторовим малюнком, на підлозі та в повітрі, у тактовому розподілі, в його координації). Навичку слід вважати закріпленою (з врахуванням вимог до певного етапу), якщо вона зберігається за зміни рухів у темпі й ритмі, в зміні напрямку й інтерпретації руху відповідно до нового змісту і музики. Знання, вміння, навички закріплюються шляхом повторення тих самих елементів рухів в одному напрямку; їх виконання в комбінаціях (зі зміною напряму, в різному ритмі, у поєднанні з іншими рухами); їх використання як засобу вираження в різноманітних танцювально-музичних ситуаціях; пояснення правил виконання.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні проаналізовано хорео-графічну культуру як соціокультурний чинник творчої діяльності і розвитку особистості дитини. Визначено шляхи розв’язання суперечності між потребами сучасного розвитку хореографії і традиційною системою методів, що донині забезпечують формування хореографічної культури. Це сприятиме не лише поглибленню теоретичного розуміння хореографічної культури, але практичному формуванню творчої особистості в дитячому хореографічному колективі.

Уперше розкрито соціальний потенціал хореографічної культури через визначення двох аспектів художнього твору – наявного, актуалізованого у відтворенні, і потенційного, що розкривається в ході сприймання глядачем. Їх єдність забезпечує художньо-естетичний зміст твору. Проектувальна частина моделі проникає у відображувану, диктує вибір життєвого матеріалу, спрямовуючи його естетичну оцінку, організацію у художню модель. Відображу-вана частина моделі становить основу проектувальної. У такий спосіб виявляється роль втілення ідеальної художньої моделі, що досягається дієвими комунікативними засобами. У хореографічній культурі – це пластичне і музичне рішення.

У ході експерименту визначено творчі можливості танцю через актуалізацію фольклорних канонів, народних зразків та створення на їхній основі таких варіантів, що зберігають для сьогодення значення мистецького взірця водночас забезпечують оновлення традицій та їх включення у сучасну хореографічну культуру. Емпіричний досвід і багаторічні спостереження дозволили зробити висновок, що у розвитку творчої особистості дитини засобами хореографічної культури найоптимальнішим є її участь у різноманітних танцювально-ігрових діях, що відповідають віковим особливостям. Ігрова дія, відповідно до музичного ритму супроводжена пластичними засобами виразності, утворює цілісність сюжету. Ритмізація служить засобом організації характеру танцювальної дії, а музичний сюжет – композиційним принципом цілісності. Танцювально-ігрові дії синтезують ритм музики, мелодичну основу, словесний текст і пластичну виразність рухів. Основними системними компонентами танцю-вально-ігрової дії є пісня, танець, сюжетно-драматичні діалоги, ігри-імпровізації, вокально-танцювальні змагання, пародії і народні жанри. Провідна роль у танцювально-ігровій дії належить музиці, яка ритмічно організовує мову. Синтез „музичного мовлення” – пісні та „музичного руху” – танцю народжує танцювально-ігрову дію, де танець і пісня не тільки демонструють танцювальні чи вокальні навички учасників, а також засобом соціалізації і комунікації.

Обґрунтовано, що шлях до створення хореографічного образу пролягає через ментально-психологічне та ідейно-художнє розкриття його характеру музично-танцювальними засобами, які набули специфікації в межах класичного та народно-сценічного танцю. На підставі констатуючого експерименту виявлено деякі особливості функціонування хореографічної культури у сучасному суспільстві: у дітей відсутні знання про українську народно-сценічну хореографічну культуру; хоча 75% із них дітей надають перевагу музично-пластичній діяльності, однак виявляють вибіркове ставлення до музично-танцювальних рухів унаслідок недостатньо сформованої просторової уяви та пам’яті відчуттів.

Розкрито процес оновлення, збагачення, модифікації і трансформації наявної лексики, структури руху. Проаналізовано лексичні новоутворення, які не існували в традиційній хореографії, а виникли внаслідок поєднання, ускладнення наявних форм рухів або модифікації окремих елементів, а також тих па, що вперше створені балетмейстерами з ресурсів класичного та народно-сценічного танцю. Зосереджено увагу на внутрішній логіці танцювального руху, єдності його елементів, завдяки чому танцювальний рух набуває виражальної сили та переконливості. Визнано, що формування ідеальних художніх моделей є результатом такого творчого процесу, який передбачає взаємодію професійного та непрофесійного мистецтва, створення танцювального образу, формування репертуару, музично-рухової діяльності.

Зважаючи на актуальність танцювальної мови обґрунтовано, що знайомство із нею доцільно здійснювати в умовах гри, оскільки сама умовність танцювальної мови сприймається дітьми як гра за правилами. Діти самостійно визначають риси танцювального образу з погляду зображаль-ності, виразності і форми. Зміст образу у поєднанні з умовною формою викликає цілісне відчуття дійсності (ланцюг рефлексів) і поступово стає так само природним, як поєднання слова й звуку в пісні. Подальші кроки поглиблюють і розширюють уявлення дітей про танцювальний образ і про його компоненти; про акторську й музичну виразність, логіку танцювального руху, його органічність.

Встановлено, що майстерність балетмейстера залежить від його уміння застосувати особистісно орієнтовану систему формування особистості дитини, яка передбачає нову педагогічну етику (взаєморозуміння, взаємоповагу, співробіт-ництво, підтримку, співпереживання, довіру). Головними ознаками особистісно орієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження усіма засобами цінності і гідності дитячої особистості. Диференціація та індивідуалізація навчання і виховання стають основоположним принципом роботи хореографа.
Залежно від індивідуальних потреб дитини, відповідно до нахилів і задатків, пізнавальних можливостей та інтересів вибудовується особистісна освітня траєкторія здобуття умінь та навичок, яка насамперед є національно орієнтованою і демократичною.

У роботі розроблено низку навчальних завдань на танцювальну імпровізацію, що враховують вікові особливості дитини і сприяють розвиткові її творчої пам’яті (запам’ятовування комбінацій, музичної фрази). Визначено два етапи танцювальної імпровізації: перший – фізичних дій; другий – пошук засобів формування духовно-інтелектуальної сфери дитини, асоціативно-художнього мислення. Ефективність імпровізації забезпечує принцип створення „орієнтирів” – усвідомлення дитиною компонентів імпровізації (змістовності, емоційної виразності рухів, логічності, танцювальності, музичної виразності). Багатокомпо-нентність імпровізаційного образу є критерієм якості танцювального образу і сприяє поступальному формуванню продуктивної діяльності дитини: творче удосконалення руху, його зміна шляхом варіювання елементів.

Отже, процес засвоєння хореографічної культури дитиною вимагає гармо-нійного поєднання у діяльності хореографа-балетмейстера специфіки образної мови танцювального образу, інтерпретації змісту та імпровізації форми на підставі принципів навчання і виховання: наочності як основи удосконалення хореографічних рухів; системності викладання з використанням різноманітних форм роботи з дітьми; доступності як вирішення проблеми „бар’єру” психофізич-них навантажень; послідовності як основи поступального засвоєння хореогра-фічної культури і усвідомлення синтетичної основи хореографічного мистецтва.

Основний зміст дослідження викладено в публікаціях:

Статті у фахових виданнях:

1. Фриз?П.І. Зміст, форма і сутність хореографічної культури та її вплив на творчий розвиток особистості дитини // Музикознавчі студії / Наукові збірки ЛДМА імені М.В. Лисенка. – Львів. – 2007. – Вип. 16.– С. 15 – 23.

2. Фриз?П.І. Смислові цінності хореографічної культури / Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Збірник наукових праць. – К.: Міленіум, 2007. – Вип. ХVІІІ. – С. 149 – 158.

3. Фриз?П.І. Народне хореографічне мистецтво як складова національної культури // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Наук. журнал. - 1’2007. – С. 52 – 57.

4. Фриз?П.І. Проблеми встановлення української хорео-графічної школи / Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами 1-ої Міжнародної практичної конференції. – Дрогобич, 1998. – С. 161 – 166.

5. Фриз?П.І. Національні мотиви хореографічного мистецтва // Націо-нальна ідея: історія і сучасність / Навчально-методичне видання. – Дрогобич, 1999. – С. 91 – 101.

6. Фриз?П.І. Культуротворча перспектива освітньої музично-хорео-графічної діяльності / Реформування змісту освіти в початкових класах у контексті перебудови загальноосвітньої середньої школи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дрогобич: Коло, 2001. –
С. 219 – 222.

7. Фриз?П.І. Методичні засади вивчення народного мистецтва / Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами III Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дрогобич: НВЦ ДДПУ „Каменяр”, 2002. – Вип. 3. – С. – 217.

8. Фриз?П.І. Розвиток хореографічного мистецтва в контексті етно-культурних процесів в Україні / Людинознавчі студії: Збірник наукових праць ДДПУ. – Дрогобич: НВЦ ДДПУ „Каменяр”, 2002. – С. 214 – 225.

9. Фриз?П.І. Завдання балетмейстера у дитячій самодіяльній хореографії / Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дрогобич: Коло, 2004. – Вип. IV. – С. 207 – 213.

10. Фриз?П.І. Хореографія як навчальний предмет в сучасній школі / Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дрогобич: Вимір, 2006. – Вип. V. –
С. 496 – 516.

11. Фриз?П.І. Теорія і методика хореографічної роботи з дітьми: Навчально-методичний посібник для студентів спеціаль-ності „Хореографія”. – Дрогобич: ДДПУ, 2006. – 198 с.

12. Фриз?П.І., Скрипник Л.В. Теорія та методика історико-побутового танцю / Методичні рекомендації для проведення практичних занять та самостійної роботи студентів спеціальності „Хореографія”. – Дрогобич: ДДПУ, 2006. – 43 с.

13. Фриз?П.І. Класичний та сюжетний танець в естетичному розвитку дітей / Український етнос у полікультурному просторі: Збірник наукових праць. – Дрогобич: Коло, 2006. – С. 179 – 180.

14. Фриз?П.І. Особливості історичного розвитку української хорео-графічної культури / Українська культура в контексті художньо-наукових досліджень та практичних реалій: Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Київ, 2006. – С. 125 – 127.

15. Фриз?П.І. Предмет хореографії в сучасній школі // Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. – № 1 – 2 (24 – 25). – Дрогобич: Коло, 2007. – С. 110 – 118.

16. Фриз?П.І. Імпровізація у хореографії як засіб розвитку творчих здібностей дітей // Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. – №. 5 – 6 (28 – 29). – Дрогобич: Коло, 2007. – С. 99 – 103.

17. Фриз?П.І. Балетмейстер – керівник творчого процесу / Хореографічне мистецтво в системі художньо-естетичної освіти в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ VІТ, 2007. – С. 40 – 43.

АНОТАЦІЯ

Фриз П.І. Хореографічна культура як чинник творчого розвитку особистості дитини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.01 – теорія та історія культури. – Львівська Національна музична академія ім. М.В.Лисенка, Львів, 2007.

У дисертації досліджено хореографічну культуру як соціокультурний чинник творчої діяльності і розвитку особистості дитини. Визначено шляхи розв’язання суперечності між потребами сучасного розвитку хореографії і традиційною системою методів, що забезпечують формування хореографічної культури. Обґрунтовано, що у створенні музично-танцювальними засобами хореографічного образу мають місце чинники ментально-психологічного та ідейно-художнього порядку специфіковані в межах класичного та народно-сценічного танцю. Розкрито процес модифікації і трансформації сучасної лексики, структури руху. Визначено лексичні новоутворення, що виникають унаслідок ускладнення наявних форм рухів або модифікації окремих елементів з ресурсів класичного та народно-сценічного танцю. Розроблено низку навчальних завдань для розвитку танцювальної імпровізації, у яких врахували вікові особливості дитини і сприяють удосконаленню її творчої пам’яті. Обґрунтовано необхідність яких для гармонічного поєднання в діяльності хореографа-балетмейстера специфіки образної мови танцювального образу, інтерпретації змісту та імпровізації форми, наочності як основи удосконалення хорео-графічних рухів системності викладання з використанням різноманітних форм роботи з дітьми доступності у вирішенні проблеми „межі” психофізичних навантажень послідовності як основи поступального засвоєння хореографічної культури і усвідомлення синтетичної основи хореографічного мистецтва.

Ключові слова: українська хореографічна культура, ідеальна художня модель, лексичні новоутворення, танцювальна імпровізація, оптимізація процесу розвитку дитячої особистості засобами хореографічної культури.

АННОТАЦИЯ

Фриз П.И. Хореографическая культура как фактор творческого развития индивидуальности ребенка. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученого звания кандидата искусствоведения по специальности 17.00.01 – теория и история культуры. – Львовская Национальная музыкальная академия им. М.В.Лисенко, г. Львов, 2007.

В диссертации исследовано хореографическую культуру как социо-культурный фактор творческой деятельности и развития индивидуальности ребенка. Определено пути разрешения противоречия между потребностями современного развития хореографии и традиционной системой методов, которые обеспечивают формирование хореографической культуры; раскрыто социаль-ный потенциал хореографической культуры через определение двух аспектов художественного произведения – наличного, актуализированного воспроизведением, и потенциального, который раскрывается в процессе восприятия зрителем. Обосновано, что создание хорео-графического образа – это процесс ментально-психологического и идейно-художе-ственного раскрытия его характера музыкально-танцевальными средствами, которые специфицированы в границах классического танца и народно-сценического. Раскрыто процесс модификации и трансформации существующей лексики, структуры движения. Проанализировано лексические новообразования, которые отсутствовали в традиционной хореографии, а возникли вследствие усложнения существующих форм движений или модификации отдельных элементов из ресурсов классического и народно-сценического танца. Вследствие обобщения передового опыта коллективов народно-сценического и классического направления сформулированы некоторые рекомендации относительно эффективности занятий по формированию общей музыкально-танцевальной культуры детей и подростков. На основании наблюдения за скоростью