Фомін Володимир Вікторович

УДК [37.04:37.037] (091) (477)

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД В ЕСТЕТИЧНОМУ ВИХОВАННІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному педагогічному університеті імені  Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Відченко Алла Гаврилівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Мельничук Сергій Гаврилович,

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, завідувач кафедри початкового навчання та соціальної педагогіки.

кандидат педагогічних наук, доцент

Дубровська Лариса Олександрівна,

Ніжинський державний університет імені М. Гоголя, доцент кафедри педмайстерності.

Провідна установа: Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, кафедра соціальної і корекційної педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Полтава.

Захист відбудеться „ 21 ” березня 2007р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. №216.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені  Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. №215- В.

Автореферат розісланий „20” лютого 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. На сучасному етапі культурного й духовного оновлення суспільства в Україні суттєвою характеристикою освіти є її перехід до гуманістичної парадигми, згідно з якою в центрі всіх освітніх процесів повинна стояти особистість, її індивідуальність, духовність і моральність, здатність до творчості та вдосконалення навколишнього світу. У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті одним із пріоритетних напрямів у системі навчання й виховання визначено „всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури” як важливої умови піднесення самосвідомості народу та здатності його інтегрування в русло світової культури.

Для успішного вирішення завдань формування української освіти важливим є опанування виховними цінностями минулого, їх вдумливе осмислення, об’єктивна оцінка та творче використання найбільш вагомих теоретичних та практичних здобутків вітчизняного педагогічного досвіду.

Особливо цінним у цьому контексті є освітньо-виховний досвід прогресивної педагогіки другої половини ХІХ – початку ХХ століття, коли характерною особливістю розвитку країни були ідеї національно-культурного відродження; під впливом певних змін у суспільстві йшов активний пошук моделі освіти й виховання, здатної задовольнити різнобічні запити особистості.

Аналіз психологічної, педагогічної, історичної та мистецтвознавчої літератури свідчать про те, що в останні роки проблема вивчення історико-педагогічних надбань в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ століття привертала увагу багатьох дослідників. Важливі аспекти становлення і розвитку національної школи України розкрили у своїх роботах В. Борисенко, Л. Вовк, М. Євтух, Н. Калениченко, В. Кремень, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко та інші. Історію розвитку естетичного виховання, еволюцію його форм і методів розглядали у своїх дослідженнях В. Бутенко, І. Зязюн, С. Мельничук, Н. Миропольська, О  Рудницька, Т. Смірнова та інші.

Питання індивідуального підходу до особистості у психолого-педагогічній науці в різних напрямах розглядались у працях Б. Ананьєва, Л. Божович, В. Ковальова, Г. Костюка, С. Клімова, О. Леонтьєва, Н. Лейтеса, В.Мясіщева, В. Небиліцина, К. Платонова, С. Рубінштейна, Б. Теплова та інших, в яких зверталась увага на психологію особистості, її індивідуальні відмінності та типологічні особливості, давалась цілісна психологічна діагностика.

Загальнотеоретичні проблеми культурного розвитку людини з урахуванням естетичної складової висвітлено в працях Б. Ананьєва, Л. Виготського, О. Бондаренко, І. Зязюна, В. Сластьоніна, М. Кагана, Л. Левчук, Л. Сохань, О. Щербини-Яковлєвої та інших. Вплив естетичного виховання на формування особистості, засвоєння нею художньо-мистецької культури розкрито в працях А. Дрьомова, Ю. Лукіна, Б. Неменського, С. Уланової, Г. Шевченко та деяких інших. Проте роботи стосовно індивідуального підходу в естетичному вихованні як активного чинника, що забезпечує формування гармонійно розвиненої особистості в єдності з природою, працею, навчанням, ефективне засвоєння нею художньої й музичної культури і сприяє її загальнокультурному та моральному розвитку, немає.

Отже, недостатнє вивчення та узагальнення проблеми індивідуального підходу в естетичному розвитку особистості в історичному аспекті, а також потреби шкільної практики сьогодення визначили тему даного дослідження: „Індивідуальний підхід в естетичному вихованні учнівської молоді у навчальних закладах України другої половини ХІХ- початку ХХ століття”.

Зв’язок роботи з науковими планами і темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки „Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних закладах” і кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки „Підготовка викладацьких кадрів для середньої та вищої школи в науково-педагогічній спадщині вітчизняних і зарубіжних педагогів, діячів освіти й культури ХІХ – початку ХХ століття” Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Тему дисертації затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол №1 від 27.02.04.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №4 від 28.04.2004 року).

Мета дослідження – на основі вивчення, систематизації історико-педагогічних та мистецтвознавчих джерел, архівних матеріалів здійснити цілісний аналіз педагогічної теорії та узагальнити досвід використання індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді в навчальних закладах України другої половини ХІХ- початку ХХ століття.

Відповідно до мети були визначені такі завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

Об’єкт дослідження – естетичне виховання учнівської молоді.

Предмет дослідження – теорія і практика реалізації індивідуального підходу в процесі естетичного виховання учнівської молоді у навчальних закладах України другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Методологічну основу дослідження становлять закони й категорії наукового пізнання; необхідність збереження головних теоретичних положень і досвіду традиційних освітньо-виховних конструкцій як підґрунтя для інноваційного розвитку; діалектична теорія про взаємозв’язок, взаємозумовленість та цілісність явищ і процесів у суспільстві й необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах, в тісному зв’язку історії з сучасністю; інтегративна концепція особистості; об’єктивний історичний аналіз спеціально організованої діяльності в процесі розвитку й саморозвитку суб’єктів педагогічного процесу загальноосвітніх навчальних закладів; принцип пріоритету людських цінностей, науковості, історизму, які забезпечують об’єктивність у вивченні предметів і явищ існуючої дійсності; доцільність творчого використання минулого в сучасній практиці освіти і виховання.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є:

· державні законодавчі та освітні документи про стратегію розвитку освіти в Україні;

· наукові положення філософії освіти й виховання (В. Андрущенко, В. Кремень, М. Култаєва, В. Лутай, І. Прокопенко, Л. Сохань та інші);

· основні положення вікової і загальної психології (Г. Балл, І. Бех, О. Киричук та інші);

· висновки й узагальнення з проблем становлення та розвитку педагогічної думки в Україні (В. Борисенко, В. Вихрущ, Л. Вовк, Н. Дем’яненко, М. Євтух, С. Золотухіна, Н. Побірченко, О. Попова, А. Сбруєва, О. Сухомлинська, Л. Штефан та інші);

· теоретичні положення про сутність і зміст виховання й навчання, їх соціальну зумовленість (А. Бойко, В. Гриньова, В. Євдокимов, О.Іонова, В.Лозова, Г.Троцко та інші);

· концепції розвитку мистецької освіти в Україні (І. Зязюн, Н. Миропольська, О. Рудницька, О. Семешко, Г. Шевченко та інші);

· сучасні дослідження з музичної освіти та музично-естетичного виховання молоді (Н. Ветлугіна, І. Ларіна, В. Іванов, В. Мартинов, Г. Падалка, Т. Смірнова, А. Щербо та інші).

Методи дослідження. У роботі використовувалися традиційні для історико-педагогічних досліджень методи: аналітичний, історико-зіставний, ретроспективний, порівняльний аналіз науково-педагогічної літератури, архівних документів, освітніх матеріалів; хронологічний, що дав змогу розглянути становлення та розвиток проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді; проблемно-цільовий аналіз законодавчих, нормативно-методичних актів з метою з’ясування динаміки розвитку досліджуваної проблеми в окреслений період; вивчення, узагальнення та систематизація фактів, теоретичних ідей і досвіду використання індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді в навчальних закладах України.

Джерельну базу дослідження складають: науково-літературні джерела педагогічного, психологічного, філософського та мистецтвознавчого змісту; урядові документи досліджуваного періоду; законодавчі й директивні акти Міністерства народної освіти; звіти керівних органів освіти, навчальних закладів та громадських організацій, навчально-програмова документація, де фіксувались ті види діяльності загальноосвітніх закладів, що торкались проблеми, яка вивчається; монографічні й дисертаційні дослідження, що вміщували інформацію, адекватну поставленим завданням; періодичні профільні видання.

У роботі поглиблено аналізувались матеріали фондів Центрального державного історичного архіву м. Києва (фф. 707, 1111); державного архіву Харківської області (фф. 200, 265, 266); науково-педагогічні матеріали ЦНБ НАН України ім. В.І. Вернадського (рукописний відділ фонду № 1), Харківської державної бібліотеки ім. В.Г. Короленка, бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХІХ– початку ХХ століття. Нижня межа визначається посиленням уваги прогресивно налаштованої педагогічної громадськості до освітньо-виховних проблем та активної участі прогресивних представників науки і культури щодо масового охоплення естетичним впливом мистецтва широких верств громадськості. Верхня межа обґрунтовується тим, що вона є рубежем зміни суспільно-політичного ладу в країні, що сприяло перегляду світоглядних позицій і морального ідеалу, кардинальній перебудові усталеної освітньої системи.

Наукова новизна і теоретична значущість одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше: здійснено цілісний науковий аналіз проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ – початку ХХ століття; розкрито роль індивідуального підходу як засобу естетичного виховання школярів; схарактеризовано внесок провідних педагогів та митців досліджуваного періоду у використання принципу індивідуального підходу для піднесення культури особистості; узагальнено форми, методи, засоби, прийоми використання індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді в навчальних закладах України досліджуваного періоду; визначено перспективи творчого використання надбань минулого в сучасних умовах.

Набули подальшого розвитку ідеї видатних вітчизняних педагогів та митців з питання вдосконалення естетичного виховання учнівської молоді з використанням принципу індивідуального підходу.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що матеріали дослідження використовувались у розробці авторського факультативу „Роль індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді”, який проводився у НВК №169 м. Харкова (довідка № 88 від 8 лютого 2007року).

Висновки й рекомендації, викладені в дослідженні, впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (довідка № 2178 від 11 грудня 2006року). Зокрема, форми і методи індивідуального підходу в естетичному вихованні школярів використовуються у навчальній роботі інститутом післядипломної освіти Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди в процесі читання лекцій, проведенні практичних і семінарських занять на спеціальності „Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова та література”, „Управління навчальним закладом” (довідка № 01-166 від 16 лютого 2007року).

Матеріали дослідження можуть бути використані в курсах: „Історія педагогіки”, „Загальна педагогіка”, „Основи педагогічної майстерності”; керівниками художніх, музичних та інструментальних гуртків, хорів з метою індивідуального підходу до учасників колективів у загальноосвітніх та мистецьких навчальних закладах; у розробці спецкурсів і спецсемінарів для ВНЗ, для написання підручників і посібників, елективних курсів; у написанні бакалаврських і магістерських робіт педагогічних навчальних закладів Ш-ІV рівнів акредитації; у процесі організації підготовки вчителів музики та образотворчого мистецтва.

Вірогідність і наукова обґрунтованість висновків дисертаційного дослідження забезпечується чіткістю теоретико-методологічних позицій; застосуванням комплексу методів, адекватних меті й завданням дослідження; використанням широкої джерельної бази, вивченням і аналізом теоретичних праць з педагогіки, історії педагогіки, історії музики та образотворчого мистецтва, урядових постанов, документів про роботу навчальних закладів, архівних матеріалів, апробацією дисертації на конференціях.

Апробація і впровадження результатів дослідження в практику. Основні положення, висновки і результати дослідження доповідались й обговорювались на засіданнях кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки (2002-2005рр.), на науково-практичних конференціях молодих учених (2002-2006) Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди; Сковородинівських читаннях: „Григорій Сковорода і духовне оновлення українського суспільства” (Харків, 2004); „Всеукраїнських науково-практичних читаннях студентів і молодих науковців, присвячених спадщині великого вітчизняного педагога К.Д. Ушинського” (Одеса, 2003), „Школі-семінару молодих учених” (с. Бермінводи, 2005).

Основні положення й результати дослідження відображено в 15 публікаціях автора, серед яких 11 статей у провідних наукових фахових виданнях, 4- матеріали конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (287 найменувань), 5 додатків. Загальний обсяг роботи становить 191 сторінку, з них основного тексту 168 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Ступінь наукової розробки проблеми” на основі аналізу історико-педагогічного матеріалу (монографії, дисертації, науково-методичні статті) розглянуто та узагальнено такі аспекти у визначенні ролі індивідуального підходу в естетичному вихованні підростаючих поколінь:

· філософський (А. Арнольдов, Є. Авласевич, Г. Апресян, Л. Баткін, М. Братченко, В. Василенко, М. Колесник, Ф. Кондратенко, В. Кулін, М. Батхін, Н. Гончаренко, І. Зязюн, А. Комарова, В. Громов, М. Каган, С. Кудрявцева, Л. Левчук, О. Семешко, В. Максимов, М. Офсяннікова, Л. Сталович та інші);

· психологічний (Б. Ананьєв, М. Амосов, Л. Божович, В. Давидов, І. Кон, Л. Виготський, О. Дем’янчук, Л. Коган, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Б. Теплов, П. Якобсон та інші);

· педагогічний (Д. Богоявленський, М. Верба, А. Відченко, В. Вихрущ, З. Калмикова, Л. Коваль, А. Мелик-Пашаєва, Н. Менчинська, В. Мирецька, Т. Цвелих, А. Щербо та інші).

У рамках просторового поля дисертації були також розглянуті роботи, в яких висвітлювався принцип індивідуального підходу як засіб активізації пізнавальної діяльності школярів (В. Барабаш, В. Гладких, А. Кірсанов, Л. Осколкова. Г. Щукіна та інші), та деякі дослідження, що стосувались питань індивідуального підходу у вихованні школярів (В. Башкірова, В. Галузинський, Л. Славіна, С. Якимець).

У дисертації проаналізовано роботи, в яких відтворені окремі питання формування естетичної культури особистості за допомогою мистецтвознавчої діяльності (Н. Ветлугіна, С. Ігнатьєв, В. Кирієнко, А. Ковальов, Н. Савіна та інші); вдосконалення навчально-виховного процесу засобами окремих видів народного мистецтва (С. Антонович, Я. Запаско, П. Лосюк, А. Пікуш, І. Пилипенко, Т. Турсунов, Т. Файник) і музики (Ж. Бордобаєв, В. Нікуліна та інші). Установлено, що вказані роботи містять багатий фактичний матеріал щодо особливостей естетичного виховання та тенденцій їх розвитку, проте в них відсутні питання індивідуального підходу в процесі естетичного виховання.

Детальний аналіз наукових досліджень, присвячених загальним питанням музично-естетичного виховання, виявив, що форми й методи навчання музиці розглядались у працях І. Анісімової, О. Апраксіної, Н. Добровольської, А. Калиниченко, Л. Масол, С. Марченка, Г. Падалки, О. Рудницької, Л. Хлєбнікової та деяких інших, проте вони також не торкались врахування індивідуальних особливостей школярів у процесі музично-естетичного виховання.

У розділі також проаналізовано дослідження мистецтвознавців, присвячені історико-педагогічному аспекту професійної освіти, в яких індивідуальності у навчанні надається пріоритетне значення, проте вони не дають повного уявлення про естетичне виховання учнівської молоді засобами музичного мистецтва (Л. Гнатюк, Є. Дагілайська, В. Іванова, О. Кононова, О. Корнюк, К. Шамаєва та інші).

У результаті аналізу досліджуваного матеріалу виявлено наукові праці, що відбивають історико-педагогічний аспект проблеми й прямо чи опосередковано розглядають різні напрями естетичного виховання учнівської молоді засобами образотворчого мистецтва (С. Бєлова, В. Ворожбіт, Т. Грищенко, І. Ковальчук, І. Малініна, М. Маріо, О. Михайличенко, Л. Прокоф’єва, Т. Тюльпа, І. Фрайт, М. Черепанін), а також формування естетичної культури в процесі підготовки майбутніх учителів (Ю Бекетова, О. Кірдан, І. Ларіна, В. Попова, К. Юр’єва та інші).

Окрему галузь дослідження становлять дисертації, присвячені представникам педагогічної думки минулого, в яких на засадах узагальнення даних педагогіки, психології, естетики, культурології розглядались різноаспектні проблеми естетичного виховання: естетична культура особистості, її структура, зміст, складові поняття, типові ознаки, вплив на різні сторони життєдіяльності особистості; пропонувались як традиційні, так і новаторські форми, методи, прийоми формування індивідуальної культури особистості (Ш. Рзаєв, А. Соколова, О. Кін, Н. Роман, С. Федотов).

Суттєво допомогли в осмисленні та аналізі педагогічних явищ, що є предметом дослідження, найбільш близькі до проблеми, яка розглядається, докторська дисертація С. Мельничука „Формування естетичної культури майбутніх учителів (історико-педагогічний аспект, 1860-1980рр.) та кандидатське дослідження Л. Дубровської „Розвиток принципу індивідуального підходу у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ-го століття”.

Проте проведений аналіз численних наукових праць, близьких за своєю тематикою до багатоаспектних питань естетичного виховання підростаючих поколінь, засвідчив відсутність цілісного історико-педагогічного дослідження, предметом якого був би принцип індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді, що й зумовило напрям наукового пошуку.

У другому розділі „Розробка теоретичних питань індивідуального підходу в процесі естетичного виховання у світовій та вітчизняній педагогічній думці” – виявлено витоки становлення та розвитку ідеї індивідуального підходу в естетичному вихованні; проаналізовано й систематизовано теоретичні погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів, громадських діячів та митців на роль індивідуального підходу в розвитку естетичних здібностей особистості, встановлено внесок прогресивно налаштованого громадського педагогічного загалу щодо індивідуалізації процесу естетичного виховання.

У ході наукового пошуку на основі всебічного й ґрунтовного аналізу та узагальнення конкретних історико-педагогічних джерел з’ясовано, що увага до індивідуального підходу в розвитку естетичної сфери особистості виявлялась уже в часи античності (Арістотель, Квінтіліан, Платон, Піфагор, Цицерон). Педагогіка й культура епохи Відродження у своєму звертанні до індивідуальності й неповторності людини визнавала й індивідуальне естетичне сприйняття мистецтва, елементи якого нерідко передавались при особистому спілкуванні (Альберті, Гуаріно, Дюрер, Леонардо, Рабле, Царліно та інші).

Дослідженням установлено, що актуалізація проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні пов’язана з теоретичними поглядами та педагогічною діяльністю класиків європейської педагогіки Я. Коменського, Й. Песталоцці, Ж. Ріхтера, Ж. Руссо, Г. Спенсера та деяких інших, які акцентували увагу на таких питаннях: місце і роль музики як засобу впливу на емоційний розвиток індивіда; форми організації естетичного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в сім’ї із врахуванням індивідуальності дитини; врахування своєрідності кожної дитини в спілкуванні з природою та інші.

З’ясовано, що в історії української педагогічної думки розвиток проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді був пов’язаний з діяльністю та традиціями братських шкіл України та Києво-Могилянської академії, де форми й методи навчання предметам естетичного циклу були пов’язані з природним обдаруванням кожного „спудея”. Найбільш оригінальне й самобутнє обґрунтування принципу природовідповідності як дієвого чинника гармонійного розвитку особистості, зокрема її емоційно-естетичної сфери, в українській педагогічній думці ХVШ ст. дав Г.С. Сковорода.

На основі ґрунтовного аналізу педагогічної спадщини прогресивних вітчизняних педагогів другої половини ХІХ – початку ХХ століття встановлено, що в розробці проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді розглядались такі питання: використання спеціально організованої гри у родинному вихованні дітей як чинника розвитку зору, слуху і дотику в маленьких дітей, спостереження за ними з тим, щоб вчасно визначити „силу здорового почуття” та його здатність „найповніше охоплювати враження” (П. Редкін, С. Русова); організація різноманітних екскурсій на природу з метою розвитку естетичних почуттів дитини, формування в неї звички до краси, гармонії почуттів, уяви, ступінь яких визначається характеристикою-звітом про екскурсію кожного школяра (П. Редкін, Б. Грінченко); розширення „душевних горизонтів” кожного й збудження фантазії, потягу до творчості в процесі занять музикою (П. Редкін, С. Русова); використання цінних творів художньої літератури, пройнятих гуманістичним змістом, за умови їх підбору вчителем з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, здатних викликати в дітей захоплення красою, відчуття радості чи смутку, які сприяють повноцінному розвитку емоційно-естетичної сфери дітей, формуванню в них високих морально-естетичних якостей сприйняття художнього слова в єдності форми і змісту з подальшим рецензуванням кожним конкретного твору (Л. Толстой, С. Русова, Б. Грінченко, К. Ушинський, М. Корф); складання дітьми під керівництвом учителя творів на задану тему й за вільним вибором, художні різновиди учнів, малюнки, спів із врахуванням характеру, уяви, темпераменту, фантазії кожного індивіда, написання кожним учнем рецензії на художній зміст книги, відгуку про цікаву екскурсію, заохочування кожного до написання власних віршів, оповідань, роздумів (Б. Грінченко, Л. Толстой); естетично-емоційне забарвлення всієї шкільної атмосфери, поєднане з умінням учителя виокремлювати та розвивати властивості кожної дитини (М. Корф, Л. Толстой,); визнання та розвиток у дитини природженої потреби до „насолоди мистецтвом” та „служіння мистецтву” (С. Миропольський, С. Русова, Л. Толстой, К. Ушинський); обґрунтування необхідності індивідуальної методики в розвитку естетичних нахилів, здібностей, почуттів кожного школяра, задоволення його художньо-естетичних потреб, формування особистісних естетичних смаків та ідеалів (С. Миропольський); врахування індивідуальних схильностей школяра до окремих „художеств” та використання з цією метою української пісні, орнаментів, архітектури, музикування, інсценівок, забавлянок, малювання тощо (О. Духнович, С. Русова, К. Ушинський); збудження „душевних сил” кожної окремої особистості в умовах дитячої життєдіяльності, побуту з метою розвитку в неї творчої уяви, художньої фантазії, культури почуттів, а не прагнення „обов’язково виробляти митця, художника” (С. Миропольський, С. Русова); збагачення емоційної сфери школярів засобами „предметного спостереження” (В. Водовозов); використання естетичного аспекту православного духовного піснеспіву з його морально-етичним та емоційно-естетичним виховним потенціалом (С. Рачинський, Л. Толстой, К. Ушинський,); сприйняття дітьми творів мистецтва „шляхом особистих спостережень” у картинних галереях, музеях, та контроль вчителя за розвитком уваги, думки, почуттів кожної окремої особистості (Д. Тихомиров).

Детальний аналіз підходів видатних вітчизняних педагогів до вирішення досліджуваної проблеми переконав у тому, що гармонійну людину можна виховати лише тоді, коли процес виховання буде пристосовано до природи кожної окремої дитини. Серед умов індивідуального підходу до естетичного виховання називались: створення оптимального й природного для психологічної сфери дитини соціально-педагогічного мікросередовища з насиченою емоційно-естетичною атмосферою; категоричне заперечення поділу дітей на „здібних” і „нездібних”, „обдарованих” і „необдарованих”, залучення абсолютно всіх до художньо-мистецького споглядання, музично-пісенної діяльності з метою виявлення та розвитку особистісних якостей кожного; доброзичливе ставлення до кожної дитини, активне спілкування з нею для розпізнавання її творчої спрямованості, розуміння рівня її розвитку та врахування психологічних і вікових особливостей з метою індивідуалізації творчих завдань; використання заохочень і повне виключення покарань дитини в освоєнні предметів естетичного циклу та в процесі занять музично-мистецькою діяльністю.

У процесі наукового пошуку виявлено, що в розвиток проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні значний доробок внесли видатні композитори-класики досліджуваного періоду (М. Леонтович, П. Сокальський, Г. Хоткевич та інші), художники різних категорій (І. Крамський, М. Мурашко, В. Перов, П. Чистяков та інші). Кожен з них зайняв свою нішу в спільному прагненні враховувати особистісний потенціал у підготовці майбутніх митців, акцентуючи увагу на таких питаннях: формування індивідуальних якостей хориста на основі врахування його природжених психофізіологічних даних (К. Стеценко); уважне ставлення до самовивчення кожним конкретної хорової партії та співпраця з ним (М. Леонтович); контроль за індивідуальним сприйняттям музичного твору (П. Сокальський); вивчення інтонаційних можливостей та манери виконання кожного музиканта з метою складання його „психологічного портрету”, кореляції його „артистичної особистості”, досягнення ним самобутності й неповторності виконавської майстерності (Г. Хоткевич).

У третьому розділі – „Досвід реалізації принципу індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді в другій половині ХІХ- початку ХХ століття” – на основі вивчення й узагальнення багатьох джерел виокремлено й систематизовано практичні методи і форми здійснення індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді в досліджуваний період; розкрито роль класного керівника у формуванні індивідуальної естетичної культури кожного вихованця; висвітлено функції позашкільних закладів щодо розвитку творчої особистості; виокремлено процес викладання дисциплін естетичного змісту (засобами музичного й образотворчого мистецтва); накреслено перспективи творчого використання здобутків минулого в сучасній школі.

Аналіз архівних документів із вказаної проблеми дав можливість з’ясувати, що наприкінці ХІХ – початку ХХ століття в навчальних закладах України директори, вчителі, класні наставники, інспектори виявляли турботу про індивідуальний, естетичний розвиток кожної дитячої особистості. З огляду на це найбільш важливими формами контролю були: ведення спеціальних журналів-записників, де фіксувався загальний розвиток учнівської молоді, в тому числі й естетичний; створення характеристик, де визначалися захоплення кожного, розкривались можливості для розвитку кожної індивідуальності як у навчанні, так і у вільний від занять час; звіти навчальних закладів про влаштування виховних заходів для формування естетичних почуттів та розвитку душевних якостей учнівської молоді; контроль за літературою для читання; проведення літературно-музичних вечорів, екскурсій художнього спрямування та контроль за впливом цих екскурсій на емоційну сферу школяра у формі звітів-творів учасників екскурсій; організація анкетування для поступового вияву індивідуального, естетичного розвитку кожної дитини; контроль інспекторів про стан загальної естетичної атмосфери у навчальних закладах тощо.

Дослідження переконало, що найбільш вагомим стимулом розвитку у дітей естетичних якостей, витонченого смаку, любові й заохочення до занять музикою або літературою була організація в школі літературно-музичних вечорів, завдяки яким кожен з учнів мав змогу якомога краще показати себе у виразному читанні чи в співі, при цьому школа не ставила своїм завданням виховання художників-віртуозів, але вона прагнула в міру своїх можливостей розвинути в кожного учня любов до всього витонченого, уміння цінувати мистецтво, розумно користуватися своїм дозвіллям.

Аналіз історико-педагогічних джерел та архівних матеріалів дозволив установити, що наприкінці ХІХ- початку ХХ століття у формуванні духовних, індивідуально-естетичних якостей молоді все більшу роль відігравали позашкільні заклади (клуби, секції тощо). У програмах цих закладів позашкільне виховання та навчання розглядалось як рівноцінне порівняно зі шкільним, тобто як система, сприятлива для всебічного формування особистості завдяки різноманітним видам позашкільної освіти. Підпорядковуючись цілям художнього розвитку дитини, клуби, секції, гуртки значно впливали на духовну сферу кожної особистості, формуючи її індивідуальні естетичні здібності. Найбільш дієвим заходом розвитку індивідуальності дитини при цьому вважались екскурсії естетичного змісту, якими займались товариства поширення грамоти, організовуючи їх таким чином, щоб діти набували нових вражень, отримували задоволення від побаченого, розвивали свою емоційно-естетичну сферу. З метою вдосконалення екскурсійної роботи організатори запроваджували анкетування кожного учасника екскурсії.

Аналіз архівних документів дозволяє виокремити ті форми індивідуального підходу, які використовувались у процесі викладання дисциплін естетичного циклу в загальноосвітніх та спеціальних школах при підготовці майбутніх митців. Насамперед, зміст і форми естетичної підготовки учнівської молоді визначались навчальними програмами, планами й здійснювались за допомогою дисциплін естетичного циклу. Рівень цієї підготовки залежав від наявності та якості викладацьких кадрів, матеріальної бази навчальних закладів. При цьому загальноосвітні заклади не ставили на меті виховати художника-професіонала, а лише людину, здатну розумітися на витворах мистецтва, вміти відтворити або зробити щось цікаве, корисне. На відміну від загальноосвітніх шкіл, професійні заклади за своїм характером були спрямовані на виховання майстрів своєї справи. Наприклад, школа М. Раєвської готувала учнів до вступу в академію чи до інших вищих художніх шкіл або до художньо-професійної діяльності, давала знання з малювання. Образотворча школа полковника М. Бордаєвського спеціалізувалась на викладанні декоративного живопису малоруського народного орнаменту (переважно місцевого), на витворах кустарного виробництва. Навчальний заклад Л. Трокала в Харкові став своєрідною майстернею виховання художників на національних традиціях українського мистецтва, де особлива увага приділялася орнаменту як основі прикладного мистецтва. Тут кожен учень працював відповідно до свого покликання і на основі власних творчих можливостей. Варто звернути увагу й на те, що спільним у діяльності загальноосвітніх та професійних шкіл було повідомлення певної системи знань, конкретної професіональної грамоти, що дозволяло вихованцям малювати, писати фарбами, будувати композиції, створювати скульптури тощо. Отже, вказані факти свідчать про те, що образотворчі навчальні заклади досліджуваного періоду були спрямовані на індивідуальний розвиток кожної окремої особистості.

У ході наукового пошуку встановлено, що педагогічні ідеї та практичний досвід минулого щодо проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді можуть бути творчо осмислені та реалізовані в таких напрямах:

- популяризація на сторінках періодичної преси ідей видатних представників педагогічної думки минулого про природжену потребу кожної особистості до „насолоди мистецтвом” та „служіння мистецтву”, оскільки дитина від народження володіє здібністю до звукового висловлення своїх емоцій і рано виявляє прагнення до малювання;

- педагогізація батьків з метою створення в родині мікросередовища, оптимального для естетичного виховання: розвитку зовнішніх почуттів (зору, слуху, дотику); підбір мелодій, іграшок, малюнків, ігор з урахуванням психічних особливостей дитини, рівня розвитку здібностей тощо;

- широке використання в загальноосвітніх навчальних закладах екскурсій у природу з попереднім анкетуванням для визначення інтересів кожного;

- індивідуалізація творчих завдань у гуртках, секціях, товариствах, об’єднаннях мистецького спрямування з метою розвитку естетичних потреб, почуттів, здібностей, смаків кожного при організації ігрової, музично-сценічної та драматичної діяльності, при підготовці літературно-музичних вечорів, фольклорних свят та інших музично-художніх заходів;

- залучення до музичного та художнього мистецтва всієї учнівської молоді, без поділу на „здібних” і „нездібних” з оптимістичним прогнозуванням на розвиток емоційно-естетичної сфери кожного відповідно до його індивідуальних можливостей та бажань;–

широке використання можливостей художньої літератури та предметів естетичного циклу для розвитку емоційно-естетичної сфери та творчих здібностей учнівської молоді: написання рецензій на художні твори; складання віршів, оповідань, роздумів; написання творів або художніх розповідей на задану тему чи за власним вибором тощо.

Аналіз проблеми дослідження дав можливість зробити такі висновки:

1. Розкрито витоки ідеї індивідуального підходу в естетичному вихованні особистості у світовій педагогічній думці. Встановлено, що ще мислителі античності наголошували на необхідності врахування індивідуальних особливостей дітей, залученні їх до різних видів мистецтва.

2. Доведено, що подальший розвиток ідеї індивідуального підходу пов’язаний з педагогічною думкою епохи європейського Відродження, в якій пріоритетним вважався морально-етичний аспект виховання через різні види мистецтва.

3. З’ясовано, що принцип індивідуального підходу ввійшов до концепції цілісного виховання кращих представників Нових часів, яка передбачала розвиток усіх здібностей людини, в тому числі її почуттів і творчих задатків.

4. Виявлено особливості теоретичних здобутків кращих представників прогресивної вітчизняної педагогіки досліджуваного періоду з питань індивідуального підходу до естетичного виховання учнівської молоді. Доведено, що головними завданнями в цій площині були: розвиток естетичних нахилів, здібностей та естетичного сприйняття кожного школяра, його творчої уяви, художньої орієнтації, культури почуттів; виховання особистісного естетичного смаку як підґрунтя формування індивідуальної естетичної культури.

5. З’ясовано, що найбільш оптимальним засобом виховання естетичних почуттів у окремої особистості вважалось вивчення її індивідуальних особливостей, зокрема головних зовнішніх почуттів – зору і слуху, уваги, фантазії, уяви, рівня емоційної сфери, ступеня естетичного розвитку.

6. Конкретизовано погляди окремих представників українського просвітництва досліджуваного періоду щодо способів формування естетичних почуттів особистості, а саме: використання дитячої літератури з метою „розкриття природної таємниці дитячої душі”, описання ландшафтів з картин і з натури (К. Ушинський); позитивне емоційне забарвлення всієї шкільної атмосфери (М. Корф); складання дітьми під керівництвом учителя творів на задану тему та за вільним вибором, художніх розповідей із урахуванням індивідуальності кожного (Л. Толстой); введення в загальноосвітню школу таких нетрадиційних предметів, як вишивання, „художнє різьбарство”, народний спів, малярство та деяких інших, що потребують індивідуального показу й контролю (О. Духнович); широке використання в школі таких різновидів образотворчого мистецтва, як малювання, ліплення, вирізання (з дерева чи кольорового паперу), плетіння (С. Русова).

7. Виявлено, що важливими чинниками реалізації індивідуального підходу в естетичному виховання учнівської молоді в навчальних закладах України другої половини ХІХ –початку ХХ століття визнавались і пропагувались такі:

· педагогічне спостереження, бесіда, аналіз результатів мистецької діяльності та творчих здібностей, анкетування кожного учня з метою вивчення ступеня його індивідуального естетичного розвитку, творчі звіти естетичного змісту кожного учасника про його враження від екскурсій як підґрунтя розвитку емоційно-естетичної сфери школяра;

· організація позашкільних заходів художньо-естетичного спрямування із залученням учнівської молоді згідно з індивідуальним обдаруванням кожного до співу, музики, виразного читання, конкретного виду образотворчого мистецтва;

· використання художньої літератури та контроль за читацькими інтересами кожного; екскурсій з художнім спрямуванням та практики творчих звітів учня як способу виявлення їх емоційної сфери; введення в масову практику словесних та письмових творів про власні естетичні враження від сприйняття довкілля чи творів мистецтва тощо;

· ведення класними наставниками спеціальних журналів–записників з фіксацією загального розвитку кожного учня, в тому числі й естетичного; складання звітів навчальних закладів про виховні заходи щодо формування естетичних почуттів учнівської молоді; контроль інспекторів за станом загальної естетичної атмосфери у навчальних закладах; організація клубів, секцій, гуртків, товариств з естетичною спрямованістю як основи для індивідуального вибору виду мистецтва.

8. Розкрито особливості підготовки майбутніх викладачів естетичного циклу шляхом розвитку творчих здібностей кожного.

9. Визначено основні напрями актуалізації творчого доробку видатних просвітників минулого з питань індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді в умовах реформування освіти в Україні, а саме:

- популяризація на сторінках періодичної преси ідей видатних представників педагогічної думки минулих років з метою створення в родині мікросередовища, оптимального для естетичного виховання;

- широке використання в загальноосвітніх навчальних закладах екскурсій у природу;

- індивідуалізація творчих завдань у гуртках, секціях, товариствах, об’єднаннях мистецького спрямування;

- широке використання можливостей художньої літератури та предметів естетичного циклу.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів означеної науково-педагогічної проблеми. Подальшого обґрунтування й узагальнення потребують питання реалізації індивідуального підходу в естетичному вихованні учнів у загальноосвітніх навчальних закладах провідних країн світу; використання індивідуального підходу в естетичному вихованні у загальноосвітніх та спеціалізованих закладах.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

І. Статті в наукових фахових виданнях:

1. Фомін В.В. Індивідуальний підхід до дитини в теорії та практиці Л.М. Толстого в процесі естетичного виховання //Педагогіка та психологія. – Зб.наук.пр.- Харків: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2001.- Вип.18. -Ч.2.- С.86-89.

2. Фомін В.В. Індивідуальний підхід до розвитку почуттів дитини в історії зарубіжної педагогічної думки //Педагогіка та психологія. – Зб.наук.пр.- Харків: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2002.- Вип.20.- С.38-41.

3. Фомін В.В. Врахування індивідуальних якостей виконавців у педагогічній спадщині композиторів кінця XIX початку XX сторіччя //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. – Зб.наук.пр.- Київ-Запоріжжя: 2003.- Вип.26.- С.260-263.

4. Фомін В.В. Питання індивідуального підходу до естетичного виховання у педагогічній спадщині Песталоцці //Теорія та методика навчання та виховання. – Зб.наук.пр.- Харків: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2003.- Вип.10.- С.99-103.

5. Фомін В.В. Питання розвитку особистісного потенціалу майбутніх музикантів у педагогічній спадщині Г.М. Хоткевича //Педагогіка та психологія. – Зб.наук.пр.- Харків: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2003.- Вип.23.- С.64-68.

6. Фомін В.В. Індивідуальний естетичний розвиток дитини у теоретичних і практичних працях вітчизняних педагогів кінця XIX початку XX сторіччя //Теорія та методика навчання та виховання. – Зб.наук.пр.- Харків: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2003.- Вип.11.- С.50-56.

7. Фомін В.В. Питання індивідуального підходу в естетичному розвитку особистості засобами образотворчого мистецтва в історії вітчизняної педагогічної думки кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя //Педагогіка та психологія. – Зб.наук.пр.- Харків: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2004.- Вип.25.- С.187-192.

8. Фомін В.В. Індивідуальний підхід до естетичного виховання у шкільній практиці кінця ХІХ – початку ХХ століття //Теорія та методика навчання та виховання. – Зб.наук.пр.- Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2004.- Вип.12.- С.62-66.

9. Фомін В.В. Роль класного керівника в розвитку естетичних якостей вихованців Першої Харківської гімназії в кінці ХІХ – початку ХХ століття //Теорія та методика навчання та виховання. – Зб.наук.пр.- Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2004.- Вип.13.- С.45-48.

10. Фомін В.В. Роль класних наставників у розвитку естетичних якостей своїх вихованців у навчальних закладах України кінця ХІХ – початку ХХ ст. //Теорія та методика навчання та виховання. – Зб.наук.пр.- Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2005.- Вип.15.- С.96-102.

11. Фомін В.В. Індивідуальний підхід до естетичного виховання учнівської молоді в загальноосвітніх закладах України на рубежі ХІХ - ХХ століття //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки.. – Зб.наук.пр.- Київ-Запоріжжя: 2005.- Вип.35.- С.315-319.

ІІ. Матеріали конференцій, тези доповідей.

12. Фомін В.В. Питання підготовки викладачів музикантів у педагогічній спадщині Г.М. Хоткевича //Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених за 2002 рік. - Харків: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2003.- Вип.13.- С.39-40.

13. Фомін В.В. Роль підручника „Дитячий світ” в естетичному вихованні особистості дитини //Всеукраїнські науково-практичні читання студентів і молодих науковців, присвячені спадщині великого вітчизняного педагога К.Д. Ушинського. – Одеса: Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, 2003.- С.3-6.

14. Фомін В.В. Індивідуальний підхід до розвитку почуттів дитини засобами естетичного виховання в історії зарубіжної педагогічної думки //Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених „Методологія сучасних наукових досліджень”. Тези. - Харків: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2003.- С.33-34.

15. Фомін В.В. Принцип індивідуального підходу в педагогічній спадщині Г.С. Сковороди //Г.С.Сковорода і духовне оновлення українського суспільства. Матеріали науково-практичної конференції. - Х.: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2005.- С.63-67.

Анотації

Фомін В.В. Індивідуальний підхід в естетичному вихованні учнівської молоді у навчальних закладах України другої половини ХІХ- початку ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2007.

У дисертації вперше здійснено цілісне історико-педагогічне дослідження проблеми індивідуального підходу до естетичного виховання учнівської молоді в навчальних закладах України другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Визначено передумови зародження ідеї індивідуального підходу в історії світової педагогічної думки. Систематизовано й узагальнено теоретичні здобутки видатних представників вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття з питань формування індивідуальної естетичної культури та форми, методи, прийоми їх реалізації в шкільній практиці тогочасних навчальних закладів. Конкретизовано досягнення та безпосередній внесок у