МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ іменіГ.СКОВОРОДИ

На правах рукопису

Ковальова Тетяна Володимирівна

УДК 801.6

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ПОЛЯ КОЛЬОРАТИВІВ

В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Спеціальність: 10.02.01 — українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків - 1999

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.Сковороди Міністерства освіти України

Науковий керівник — кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української мови

Харківського державного педагогічного університету іменіГ.Сковороди

Олексенко Олена Андріївна.

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор,

завідувач кафедри української мови Харківського національного університету іменіВ.Каразіна

Калашник Володимир Семенович;—

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри гуманітарних дисциплін Харківської медичної академії післядипломної освіти

Петрова Ольга Борисівна.

Провідна установа — Запорізький державний університет,

кафедра української мови.

Захист відбудеться 25 листопада 1999 року о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 в Харківському державному педагогічному університеті іменіГ.Сковороди (адреса: 310168, м.Харків, вул.Блюхера,2, ауд. 205В)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету іменіГ.Сковороди

(310168, м.Харків, вул.Блюхера,2).

Автореферат розісланий "20" жовтня 1999 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.А.Олексенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Мова як динамічна система потребує аналізу її розвитку на всіх рівнях. Окреме місце у з'ясуванні цього процесу займає проблема вивчення змін семантичної структури одиниць лексичного складу мови як найбільш рухомої частини мовної системи. На сучасному етапі розвитку лінгвістики глибоко розроблена загальна теорія значення слова, його семантичної структури, розглянуті шляхи становлення семантики слова. Цим питанням присвячені праці О.Потебні, В.Виноградова, Ю.Караулова, Л.Лисиченко, Й.Стерніна, В.Телії, Д.Шмельова та ін. Однак багатомірність об'єкта дослідження породжує проблеми, які вимагають нових підходів до їх вивчення. Динаміка притаманна різним розрядам лексики. З огляду на це актуальним є аналіз кольоративів — одного з найпоширеніших лексичних шарів української мови.

У виявленні зрушень у семантичній структурі лексем на позначення кольору доцільно звернутися до поетичної мови, яка є однією з чутливих сфер, що відбиває найтонші зміни у значенні слова. У поетичній мові слова виконують не тільки номінативну, а й естетичну функцію. В.С.Калашник зазначає, що "слововживання у поетичній мові ґрунтується головним чином на творчому використанні потенційної здатності слова до семантичного ускладнення…". Поетична мова постійно проектується на звичайну (стандартну), завдяки чому усвідомлюється її образність. На потенційну образність кольоративів неодноразово вказували дослідники. Так, Л.Качаєва наголошує на здатності прикметників кольору "розвивати різні переносні та образно-символічні значення, що широко використовується письменниками з художньо-стилістичною метою". Хоча образне значення не може вважатися компонентом семантичної структури слова, однак його виникнення змінює семантику слова, створює конотацію, визначаючи прагматичну частину лексичного значення.

Художня література, зокрема поезія, дає багатий матеріал для вивчення семантики слів у її динаміці. Для спостереження над семантикою кольоративів нами обрано твори українських поетів першої третини ХХстоліття: Б.-І.Антонича, М.Зерова, Б.Лепкого, О.Олеся, В.Поліщука, М.Хвильового.

Актуальність дослідження полягає у необхідності характеристики колірної картини світу в українській поезії початку ХХ століття як фрагменту мовної картини світу, що дає ґрунт для узагальнень щодо розвитку лексико-семантичної системи української мови означеного періоду — одного з визначальних етапів в історії літературної мови.

На формування авторської концепції та мовних засобів її вираження впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. Серед об'єктивних звичайно виділяють соціально-політичні реалії суспільства, взаємодію течій і напрямів у літературі та мистецтві, безпосереднє оточення, в якому перебуває автор, його можливості доступу до найрізноманітніших джерел інформації, освітньо-культурний рівень. До суб'єктивних факторів відносять сформованість світогляду і переконань митця, а також особливості його темпераменту, вдачі, характеру. Саме психологічні риси письменника дослідники вважають одним з найважливіших чинників, який сприяє індивідуалізації його творчої манери (В.Бєлянін, Л.Виготський, Г.Винокур, М.Коцюбинська, А.Леонтьєв, Л.Лисиченко). Аналіз семантики кольоративів проводився з урахуванням цих рис авторів.

Зв'язок праці з науковими програмами. Дослідження є складовою частиною плану науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету іменіГ.Сковороди.

Мета дисертаційної роботи — визначити лексико-семантичні поля кольоративів в українській поезії поч.ХХст. та з'ясувати закономірності і особливості вживання колірних значень представниками різних літературних напрямів і психологічних типів.

Мета роботи зумовлює такі завдання:

1.Виявити лексико-семантичні поля (далі ЛСП) назв кольорів у поетичному словнику аналізованих авторів.

2.Здійснити частковий компонентний аналіз значень слів, що називають колір, і виявити особливості їх використання тим чи іншим автором, визначаючи семантичні зміни, які при цьому відбуваються.

3.З'ясувати частотність уживання лексем на позначення певного кольору у поетичних ідіолектах.

4.Встановити особливості лексико-семантичних полів назв кольорів у М.Зерова, О.Олеся, В.Поліщука, з одного боку, та Б.-І.Антонича, Б.Лепкого, М.Хвильового, з іншого, як представників різних психологічних типів і літературних напрямів з урахуванням належності кожного до того чи іншого літературного напряму.

Об'єктом дослідження є лексико-семантичні поля кольоративів у творах українських поетів поч.ХХ ст.

Предметом дисертаційного дослідження є семантико-стилістична характеристика назв кольорів, які функціонують в українському поетичному мовленні зазначеного періоду.

Матеріалом дослідження послужила картотека, створена на підставі суцільної вибірки з творів українських поетів поч.ХХст. Усього проаналізовано 322 лексеми, які реалізуються у 2730 поетичних контекстах. Узуальні значення кольоративів встановлено за Словником української мови в 11-ти томах (далі СУМ), Англо-українським словником назв кольорів і кольорознавства (далі АУСНКК), Словарем української мови в 4-х томах за редакцією Б.Грінченка (далі СГ).

Методологічною основою дисертаційної роботи є поняття про діалектичний зв'язок мови і мислення, мови і мовлення, загальномовного та індивідуального у поетичній творчості, про роль психічних факторів у формуванні ідіостилю та індивідуальної мовнопоетичної картини світу.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених у роботі завдань застосовувалися описовий метод; метод контекстного аналізу, орієнтований на виявлення естетико-змістових функцій мовних одиниць у художньому тексті; метод компонентного аналізу, рівень і обсяги якого визначалися метою і завданнями дисертаційної роботи; квантитативний метод; зіставний.

Наукова новизна дисертації визначається матеріалом дослідження та аспектами його вивчення. Уперше проведено аналіз кольоративів у творах поетів однієї доби; окреслено лексико-семантичні поля (ЛСП) лексем на позначення кольорів кожного з поетів; простежено й досліджено динаміку семантичних змін у кольоративах, які вживаються у поетичному мовленні, з урахуванням психологічного типу поетів та їх належності до певного літературного напряму.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що отримані результати дозволяють визначити семантичний і прагматичний потенціал кольоративів, встановити механізм змін у семантичній структурі слів на позначення кольору. Синхронічне дослідження колірної картини світу українських поетів першої третиниХХст. дає матеріал для діахронічного аналізу семантики кольороназв і дозволяє виявити певні тенденції у її розвитку, а також створює ґрунт для поглибленого вивчення ідіостилів аналізованих поетів у зв'язку з їх психологічними особливостями.

Практичне значення роботи. Матеріали і положення дисертації можуть бути використані при викладанні лексикології, стилістики української мови, культури мовлення, а також при читанні спецкурсів і проведенні спецсемінарів, присвячених лінгвістичному аналізові художніх текстів та дослідженню індивідуально-авторських особливостей мови поетів.

Апробація роботи. Основні положення дисертації і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови і на щорічних наукових конференціях у Харківському державному педагогічному університеті іменіГ.Сковороди; на міжвузівській науково-теоретичній конференції "Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів" у Харківському державному університеті (1996 рік); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Художня модель "людина і світ" на терезах української літератури" у Харківському державному педагогічному університеті імені Г.Сковороди (1997 рік).

За темою дисертації опубліковано 6 статей, з них 5 — у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, списку використаних джерел, додатків. Розділи поділяються на підрозділи. Обсяг дисертації становить 165 сторінок. Список літератури включає 222 найменування. Додатки подані на 14 сторінках.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання, методи дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі "Теоретичні засади дослідження", який складається з чотирьох підрозділів, дається поняття про концептуальну і мовну картини світу (КС), окреслюється місце колірної картини світу у загальномовній КС, звертається увага на взаємозв'язок кольору і психологічних властивостей людини, на роль психологічного типу у формуванні колірної картини світу.

Поняття картини світу належить до числа фундаментальних понять, які виражають специфіку буття людини, її взаємовідносини зі світом, найважливіші умови її існування. Для людини як носія будь-якої мови реальний світ (матеріальний і фізичний) існує у вигляді: 1)власне реальної дійсності; 2)першої сигнальної системи (рівень чуттєвого сприймання дійсності); 3)другої сигнальної (вербальної) системи, яку І.П.Павлов називав власне людською. Цим трьом рівням відповідають уявлення (буттєве або наукове) загальної картини (моделі) світу та об'єктивована за допомогою мови КС.

У зв'язку з цим філософи (Г.Брутян, Р.Павільоніс) і лінгвісти (Ю.Караулов, Г.Колшанський, Г.Рамішвілі, М.Комлєв, Л.Лисиченко та ін.) розрізняють дві моделі світу: концептуальну і мовну. Питання про сутність мовної картини світу по-різному розв'язується у сучасному мовознавстві — від максимального зближення мовної і концептуальної картин світу до визнання своєрідності відображення світу в кожній мові. Поділяючи думку Л.Лисиченко, під мовною КС розуміємо "характер віддзеркалення в мові концептуальної картини світу й мовні засоби вираження знань про неї".

Спроби лінгвістів представити у вигляді лексичних мікросистем результати членування реальної дійсності призводять до виникнення теорії семантичного поля. Про критерії об'єднання семантично пов'язаних груп слів в одну лексико-семантичну систему писали О.Потебня, М.Покровський, В.Виноградов, В.Гумбольдт, Ф. де Соссюр та ін. Підставою для об'єднання слів у групи, на думку мовознавців, є здатність слова узагальнювати у своєму значенні цілий клас однорідних предметів і явищ, яка виявляється у процесі функціонування слів. У нашому дослідженні користуємося терміном лексико-семантичне поле (далі ЛСП), який позначає велике угрупування лексико-семантичних варіантів (ЛСВ), що пов'язані одним відрізком дійсності і належать до різних частин мови. ЛСП складається не з лексем у повному складі їх значень, а з ЛСВ, які є одиницями семантичного аналізу.

Спираючись на здобутки таких мовознавців, як А.Бондарко, О.Дзівак, Ю.Караулов, Т.Космеда, Л.Лисиченко, Л.Пелепейченко, З.Попова, Л.Савченко, Й.Стернін та ін., що займалися дослідженнями мовної картини світу взагалі та певних лексико-семантичних полів зокрема, пропонуємо моделі лексико-семантичних полів кольоративів, які функціонують у мовній картині світу українських поетів початку ХХ ст.

Усього виділяємо 7 полів: ЛСП червоного, жовтого, зеленого, синього, чорного, сірого і білого кольорів. До ядра ЛСП відносимо прикметник-назву одного з основних кольорів спектра (червоний, жовтий, зелений, синій) або назву одного з ахроматичних кольорів (чорний, сірий, білий). Таким чином, колірна картина світу поезій кожного автора представлена сімома лексико-семантичними полями. Ядерні зони лексико-семантичних полів складають деривати, утворені від назви кольору ядра, що належать до різних частин мови (наприклад, фіолет, білити, пожовклий, чорно). Сюди також належать композити, утворені від назви кольору ядра та слова з неколірною семантикою, наприклад, чорнозалізний, замріяно-жовтий. Периферійна зона ЛСП складається з кольоративів, які характеризують відтінки та інтенсивність кольору, назва якого входить до ядра ЛСП, наприклад, рожевий, блаватний, срібний. До периферії ЛСП відносимо композити, утворені від цих назв, та колірні моделі, що позначають відповідний відтінок або інтенсивність кольору, наприклад, біло-льняний, сліпучо-синій, блакитноокий, обводити углем, мов кораль. Дифузна зона ЛСП утворюється назвами змішаних кольорів, які можуть входити і до іншого ЛСП, наприклад, пурпуровий, рудий, сизіти, золото. Сюди ж відносимо і композити, наприклад, бронзовом'язий, блакитно-білий, та колірні моделі типу барва моркви з молоком.

Назви кольорів вивчалися мовознавцями в різних аспектах. Так, А.Критенко розглядає семантичну структуру назв кольорів в українській мові, виділяючи слова першого порядку (непохідні назви) типу синій, сірий, зелений і под., які становлять основу, або ядро, всієї лексико-семантичної категорії кольороназв, і слова другого порядку, такі як білявий, червонястий і под., які семантично об'єднуються навколо перших.

О.Дзівак ґрунтовно досліджує лексико-семантичні структури назв кольорів у сучасній українській мові, виходячи з того, що кольори, які існують у природі, становлять тримірну систему, тобто кожен колір може змінюватися у трьох напрямках: за колірним тоном, насиченістю і яснотою (на це вказують і інші дослідники, наприклад, А.Вовк, С.Кравков, Ф.Шемякін). Для кожного кольору потенційно можливий цілий ряд назв, у яких кожне слово підкреслює окремий бік одного спільного змістового поняття, наприклад, червоний, багряний, бордовий, рожевий.

Подібну групу слів, яка об'єднана на ґрунті загальної значеннєвої співвіднесеності і яка з тим або іншим ступенем повноти передає один колір, О.Дзівак визначає як синонімічний ряд, мікросистему, яка має певну внутрішню структуру. За ступенем сполучуваності дослідник виділяє три групи назв кольорів: 1)з максимально широким асоціативним полем (наприклад, білий, жовтий, синій); 2)з середнім асоціативним полем (наприклад, блакитний, рожевий, фіолетовий); 3) з мінімальним асоціативним полем (авторські неологізми).

Естетичній функції колірних позначень присвячена праця Л.Ставицької, в якій досліджується українська мовно-поетична практика 20—30-х рр. ХХ ст. Автор виділяє кольоративи як активно функціонуючий шар лексики у поетичній мові, беручи при цьому до уваги художньо-поетичні традиції та стилі, зокрема символізм, неоромантизм, імпресіонізм.

Окремі дослідники, серед яких слід назвати Е.Гонікман, Є.Ільїна, Г.Клара, Л.Лисиченко, М.Люшера, Л.Миронову, В.Умнова, розглядали семантику кольору у взаємозв'язку з психічними властивостями людини.

Індивідуальність поета формується під впливом суспільно-політичних та культурно-історичних чинників, традицій поетичного мовлення. Активну роль при цьому відіграють індивідуально-психологічні фактори. Тому заслуговує на увагу спостереження над мовною картиною світу поета у співвіднесеності з його психологічним типом. Ґрунтом для цього послужила праця К.Юнга "Психологічні типи". Поетів, творчість яких досліджується в дисертації, умовно поділяємо на 2 групи: екстравертів (М.Зеров, О.Олесь, В.Поліщук) та інтровертів (Б.-І.Антонич, Б.Лепкий, М.Хвильовий). Для психологічної характеристики поетів використано їх самохарактеристики, спогади про них сучасників, спостереження літературознавців.

На підставі експериментальних досліджень за спеціально розробленими тестами у групах з представниками обох психологічних типів — екстравертного та інтровертного — психологи визначають типові протиставлення у психічному складі людей за такими основними рисами: для інтровертів характерні сильна ригідність сприймання, велика наполегливість, високий рівень домагань, знижена товариськість, високий Д% у тесті Роршаха (тобто тенденція спиратися при відповіді на крупні елементи тла), швидке створення умовних зв'язків та низька константність сприймання; відповідно для екстравертів характерні протилежні ознаки: слабка ригідність сприймання, мала наполегливість, низький рівень домагань, підвищена товариськість, високий Н% у тесті Роршаха (тобто тенденція виділяти з тла силуети людини), повільне створення умовних зв'язків та висока константність сприймання. Із наших спостережень зроблено висновок, що при формуванні мовної картини світу у екстравертів превалюють інгерентні асоціації, а в інтровертів — адгерентні.

Л.Лисиченко виділяє особливості колірної картини світу представників різних психологічних типів: у екстравертів — на першому місці об'єкт, який зображується або з приводу якого виражаються почуття, міркування, тому колірний світ екстравертів барвистий і відповідно назви хроматичних кольорів посідають у їх мові значне місце. Поетична картина світу поета-інтроверта — всередині його, тому вона ахроматична. Інтровертна мовна картина світу містить багато слів, що виражають внутрішній світ, абстрактні поняття, перенесення значень слів, пов'язаних із явищами фізичного світу, у площину духовних переживань, абстрактних сутностей.

Другий розділ дисертаційної роботи — "Лексико-семантичні поля кольоративів в українській поезії початку ХХ ст." — складається з 7параграфів відповідно до семи лексико-семантичних полів аналізованих назв кольорів. Кожен параграф має таку структуру: виділено ядерну, периферійну і дифузну зони поля, розглянуто закономірності та особливості функціонування кольоративів у художньому мовленні у зв'язку з психологічним типом поета та його належністю до певного літературного напряму.

При розгляді лексико-семантичного поля назв червоного кольору, відмічено, що його компоненти активно функціонують в українській поетичній мові досліджуваного періоду. Прикметник червоний визначається ідеологічною конотованістю у творах поетів-модерністів, що спричинено суспільно-політичними обставинами і виявляється в актуалізації семи "революційний" у структурі значення кольоратива. З такою семантикою назва кольору червоний входить до складу метафоричних образів червоний плин, червона хвиля, червона злоба (Поліщук); червоний вир (Хвильовий). О.Олесь створює символічний образ дерево з червоними квітками, в якому втілюється уявлення поета про народне повстання. У поезії М.Хвильового прикметник червіньковий виступає синонімом до слова червоний завдяки інтегральній семі "революційний", яка реалізується у поетизмах червінькові шляхи, червіньковий Орфей.

Рожевий колір завдяки своїй фізичній природі справляє на людину приємне враження. У мові за лексемою рожевий закріпилося позитивне конотативне значення. Вона вживається усіма аналізованими поетами найчастіше у пейзажних замальовках: "...Рожевим сплеском Еллінського моря Йому сміється радісна Краса" (Зеров); "рожева піна вечора" (Поліщук); "...ранок тремтячий, рожевий..." (Хвильовий).

Романтичні мрії, притаманні інтровертній натурі сюрреаліста Б.-І.Антонича, реалізуються в образі рожевої пані, яка втілює естетичний ідеал поета.

Семантика кольоратива кораловий у поетів різних психологічних типів Б.-І.Антонича і В.Поліщука однакова, але якщо перший як інтроверт вживає її для передачі кольору значних за обсягом просторових реалій (коралові долини) або конкретної реалії на широкому тлі (око неба коралеве), то другий — екстраверт — називає колір чітко окреслених реалій (кораловий червак).

Яскравості та експресивності поетичним рядкам надають лексичні і синтаксичні синоніми дієслова червоніти: горіти, як жар; маковіти; палати коралями; паленіти; цвісти маком. Найчастіше ці фольклорні поетизми вживаються Б.Лепким та О.Олесем — поетами, у художньому мовленні яких значною мірою виявляються традиції усної народної творчості: "рожа паленіє", "коралями запалає дозрілий овоч" (Лепкий); "кров квітне маком", "троянда горить, як жар" (Олесь).

Багрянець і пурпур традиційно вважають символами величі. За назвами багряного і пурпурного кольорів у мові закріпилися конотативні значення "коштовний", "урочистий", "величний", які не фіксуються словниками, але реалізуються в поезії: "...Добірних звуків шата пурпурова..." (Зеров). У рядках "А він (Калнишевський — Т.К.) сидить у тій пурпурі ран На барлозі, мов на царськім престолі..." (Лепкий) ґрунтом метафори пурпура ран є денотат пурпур — одяг з тканини пурпуру. Асоціативне зіставлення пурпура ран і пурпур (як коштовний царський одяг) надає поетичним рядкам експресії: останній отаман Січі і в неволі залишається отаманом.

Денотативне значення лексем багряний, багрянородний у поетичному контексті супроводжується конотативними семами "тривожний", "лиховісний": "...сонце під покровом тьмяним, Далека Русь за обрієм багряним..." (Зеров); "Багрянородна ніч. Тривожний серця токіт. Земля і кров" (Антонич).

Назви кольорів рудої частини спектра не належать до активно вживаних в українській мові взагалі і поетичній мові зокрема. Напевне, причина цього полягає у фізичній природі самого кольору. Він майже відсутній у ландшафті України, тому в національній мові його назви з'являються відносно пізно і мають обмежену кількість. Найбільш оригінальні вони у поета-конструктивіста В.Поліщука: "морквяне сяйво сонця", "жовто-шафранне поле", "бухта барви моркви з молоком".

При аналізі ЛСП назв жовтого кольору увага акцентується на тому, що найбільш активно функціонують у мові кольоративи жовтий і золотий. Як правило, лексеми на позначення жовтого кольору вживаються або з нейтральним, або з негативним емотивно-оцінним значенням "відмираючий, відживаючий", "старий, давній", наприклад: жовта трава, пожовклий ліс, пожовклі книги. Назви золотої барви є стилістично маркованими і репрезентують позитивну аксіологічну семантику: золоті коси, золоте вино, золотопере сонце, золотоустий місяць.

Лексико-семантична позиція означення золотий зумовлює виникнення його нетрадиційного конотативного значення: "І на деревах листя зробилось не те, Не зелене, а ніби якесь золоте, Та що з золота? Глянь — воно чахне!" (Лепкий). Лексема золотий виступає поруч із неозначеним займенником якесь, що має відтінок зневажливості, та дієслова чахне — "втрачає сили". У цьому випадку значення прикметника золотий інтегрується зі значенням прикметника жовтий за допомогою семи "відмираючий". При цьому автор свідомо залишає двозначність семантики: слово золотий позначає колір, протиставлений зеленому, живому, і називає матеріал, нехай і дорогоцінний, але неживий. Поява такого значення кольоратива золотий закономірна для поезії неоромантика Б.Лепкого, в уяві якого осінь, жовте листя асоціюються із заходом життя, сумом, утраченими надіями.

Конотативне значення кольоратива часто залежить від індивідуально-авторського сприймання барви. Так, наприклад, прикметник зелено-жовтий вживається Б.-І.Антоничем з негативним аксіологічним змістом, у той час як у поезії М.Зерова він має нейтральне значення: "Круг нас паде зелено-жовта мряка, різнув у вухо свист слизький, мов різки" (Антонич); "А ввечері — я знаю — знов буде ясне небо, Зелено-жовтий захід і місяць-білоріг" (Зеров). У цьому простежується і вияв психологічного типу: екстраверт М.Зеров об'єктивно сприймає реальний колір, а інтроверт Б.-І.Антонич вкладає у нього суб'єктивний зміст.

Назви брунатних кольорів (брунатний, бурий) не набули активного вжитку в українському поетичному мовленні поч.ХХст. через невизначеність самих барв. Кольоративи карий, русий і гнідий, які мають у мові обмежену лексичну валентність, у поетичному мовленні інтровертів Б.-І.Антонича і М.Хвильового розширюють сполучуваність, створюючи художній образ: "карі коси" (Антонич); "гнідої спеки оберемок"; "русяве сонце" (Хвильовий).

Назви зеленого кольору належать в українській мові до слів з максимально широким асоціативним полем, оскільки колір, який вони позначають, є одним з основних у ландшафті України. Однак у колірних картинах світу аналізованих поетів порівняно з іншими кольорами він займає з четвертого по сьомемісця, що зумовлено його психофізичним впливом на людину: зелений — нейтральний, слабо активізує погляд. Як правило, слова на позначення зеленої барви реалізують у поезії позитивне емотивно-оцінне значення, оскільки сама барва асоціюється з рослинністю, а отже — з життям.

Для поета-інтроверта Б.-І.Антонича характерне еклектичне поєднання слів з різними колірними семами, побудоване на ґрунті адгерентних асоціацій, завдяки чому утворюються експресивні метафори: завія зелені, пожежа зелені. Очевидно, що на периферії значення слова завія існує сема "білий колір", а на периферії значення слова пожежа — сема "червоний колір". Проте ці семи не реалізуються у наведених контекстах, а відповідні словосполучення вказують на значну кількість зеленої барви у довкіллі.

У художньому мовленні М.Зерова та О.Олеся зелений — колір надії: "...Заграє, зацвіте надії тло зелене?" (Зеров); "...пий до дна Вино, надією зелене" (Олесь). Така символіка зеленого кольору бере початок з язичництва. У християнстві він тісно пов'язаний з особою Христа, який також втілює собою ідею відродження, юності, розквіту, сподівань, оптимізму.

Естетика синьо-блакитної барви в поезії поч.ХХст. відбиває неоромантичні традиції у художній літературі зазначеного періоду. Завдяки барвам цього лексико-семантичного поля створюється "атмосфера ірреальності, емоційний ореол невизначеності означуваного денотата".

Блакитний колір як колір неба віддавна входить до сакральної символіки. П.Флоренський наголошує на позитивній семантиці блакитного кольору в реалії. Позитивна конотація кольоратива блакитний зберігається і в поетичному мовленні. Особливо яскраво це виявляється у творах сюрреаліста Б.-І.Антонича, глибоко релігійної людини, яка вірить у трансцендентність буття. Так, у метафоричному образі душа блакитна й біла слово блакитний репрезентує емотивно-оцінні семи "чистий", "безгрішний".

У мовній тканині поезій В.Поліщука прикметник блакитний виступає в дистрибуції з назвами предметів, які у природі мають інше забарвлення, завдяки чому поет-конструктивіст досягає емоційності, виразності поетичних рядків: "Коли б на світі були блакитні помаранчі і їх поперек ножем перерізати — Розріз був би такий, як зіниці коханої". Поет-екстраверт створює колірний образ на ґрунті інгерентної асоціації блакитні очі — блакитні помаранчі.

У колірній картині світу М.Хвильового синій колір переважає над іншими і є концептом світобачення поета. Неодноразово у поезії інтроверта вербалізується адгерентна асоціація синій колір — мрія, відповідно до чого у значенні лексеми синій виникає асоціативна сема "мрійливий": "Не піду на стіжки сіна і забуду озерну косу, де ширяв неможливо синій моїх дум і мрій лосунь". Композит синеблузий має в поезії М.Хвильового символічне значення "робітничий": "О, рогаль–лосунь Синеблузих мрій...". Даниною неоромантичній традиції є вживання М.Хвильовим поетизмів голубий сумнів, голуба тоска.

Назви фіолетового кольору, які відносимо до дифузної зони ЛСП назв синього кольору, представлені у поетичному обігу обмеженою кількістю — фіолет, фіолетовий, фіалковий, бузковий і позначають природне забарвлення реалій довкілля, наприклад: "фіалкова сутінь" (Олесь); "бузковий кермек" (Поліщук).

У семантиці назв чорного кольору, які вживаються у поетичному мовленні, віддзеркалюються архетипові значення чорної барви, яка є одним з найдавніших міфів, що виділяла людина. Як правило, колірні семи цих назв супроводжуються негативними емотивно-оцінними. Часто чорний колір асоціюється зі смертю, що знаходить вираження у таких метафоричних образах, як "привид чорний смерті", "чорний щур — смерть" (Антонич); "смерті чорний пес" (Поліщук). Пейоративне значення прикметника чорний використовується при створенні художніх образів, наповнених соціальним змістом: "чорна завіса людської темноти і гніту", "чорний холодець із гніту та покори" (Поліщук).

У поетичному словнику досліджуваних авторів відбиваються і фольклорні традиції. Серед них — колірні образи чорний ворон, чорний пугач, чорний крук, які називають провісників лиха і тому мають негативне забарвлення, а також словосполучення, що позитивно характеризують зовнішність людини: чорні брови, чорна кісонька.

Поетичний контекст набуває емоційної виразності завдяки колірним образам, що поєднують кольоратив з назвою реалії, якій властивий інший колір. У поезії символіста О.Олеся вони стилізовані під фольклорні поетизми і будуються на основі інгерентних асоціацій: чорна кров, чорний піт, чорні уста. Тут лексема чорний реалізує широкий спектр негативних конотативних значень: чорна кров — "застигла, яка застоялася", чорний піт — "який виникає внаслідок важкої праці", чорні уста — "змарнілі, змучені".

Творче переосмислення народнопоетичної образності спостерігається у художньому мовленні поета-інтроверта М.Хвильового, який переносить ознаку чорнобривий на абстрактне поняття воля, персоніфікуючи його таким чином і створюючи яскравий неоромантичний образ, у якому воля уявляється жінкою з національними рисами зовнішності українки.

Привертає увагу функція контрастів, одним з компонентів яких виступає чорна барва. До прийому антитези вдаються усі поети, твори яких розглядаються, незалежно від літературного напряму і психологічного типу. Виняток становить лише поезія М.Хвильового, у якого назви чорного кольору майже відсутні. Найчастіше у контрастні стосунки вступають кольоративи чорний—білий, чорний—червоний. В О.Олеся порівняно з іншими поетами контрастні образи найбільш різноманітні: вони поєднують, крім уже згаданих, чорну і зелену, чорну і смарагдову, чорну і золоту барви. У цьому простежуються символістські тенденції творчості цього митця.

У поезії Б.Лепкого назва чорного кольору найчастіше виступає в опозиції з назвами білого кольору або в одному ряду з номінаціями ахроматичних барв, у чому відбивається домінування механізму інтроверсії поета.

Особливість функціонування назв сірого кольору у поетичному мовленні полягає в тому, що його денотативне значення часто доповнюється негативним конотативним, наприклад: "...без сяйва навіть сонце сіре" (Антонич).

Стилістично маркованими є назви срібного кольору. Вони поширені у художньому мовленні, позначають колір різноманітних реалій, даючи позитивну оцінку означуваному: "вода густа і срібна, наче ртуть" (Антонич); "сріблясті ластівки" (Поліщук); "сріблені черваки річок" (Поліщук).

Меліоративна семантика кольоратива срібний виявляється в асоціативному зв'язку срібний колір — мрія, другий компонент якого також має позитивну конотацію, наприклад: "сріблясте волоконце мрій" (Антонич); "срібна мережка з мрії" (Олесь).

До дифузної зони ЛСП назв сірого кольору входять назви сивого кольору, які традиційно позначають колір волосся людини або масть тварини. У художньому мовленні розширюється лексична валентність кольоратива сивий, він уживається для передачі кольору різноманітних реалій: "сиві вільхи" (Антонич); "сиве жито" (Поліщук); "сива далечінь" (Хвильовий); "небо в сивій ризі" (Зеров). Відповідне синтагматичне оточення прикметника сивий сприяє актуалізації у його значенні негативних конотативних сем "похмурий", "неяскравий", "сумний", які характеризують тяжке, безрадісне життя людей: "Тут сиве небо й сиві очі у затурбованих людей …" (Антонич). У наведених рядках слово сивий виступає синонімом до слова безбарвний.

Семантика назв білого кольору в художньому мовленні поч.ХХст. визначається народнопоетичними традиціями, в основі яких лежить архетипове значення самого кольору. Білий колір завжди втілював чистоту, непорочність, святість, що знаходить вияв і в аналізованій поезії: "В білім ти — лілея біла, Білий Янгол між людей…" (Олесь); "…в коралі заміни топільниць білі душі" (Антонич).

Білі птахи й білі тварини у багатьох народів, в тому числі і в українського, вважаються священними. У творах досліджуваних поетів найчастіше трапляється словосполучення білий кінь, в якому кольоратив репрезентує конотативне значення "красивий, вишуканий".

Давні корені має ритуал очищення людини через кров, про що свідчить, зокрема, Біблія (Одкровення, 7:14): омити шати кров'ю — значить очиститися, тобто стати білим. По-своєму осмислює ритуальну символіку О.Олесь: "Стану я в своїй крові, Наче голуб білий, стану, І розкрию свою рану В рани — рани світові". У наведеному контексті домінантою значення кольоратива білий є семи "чистий", "безгрішний".

При використанні назв білого кольору для позначення забарвлення волосся або тіла людини актуалізуються позитивні конотативні семи "гарний, вродливий", оскільки у давній стандарт краси людини неодмінно входило біле обличчя, білі руки, біле тіло. Поетизми білі руки, біле чоло, білолиций парубок (дівчина) набули статусу фольклорних і трансформуються в авторському поетичному мовленні: "Пара білих рук — Як пара білих крил…" (Лепкий); "Вели його маленькі, як пігмеї Із казки, велетня орла, З чолом, білішим від лілеї…" (Олесь).

Назви білого кольору входять до складу колірних антитез білий—чорний, білий—червоний, які посилюють експресивність поетичних образів. Ця риса колірної картини світу притаманна усім досліджуваним поетам незалежно від їх художнього напряму і психологічного типу.

У висновках подаються загальні результати дослідження.

Використання кольоративів у поетичному мовленні супроводжується розширенням їх лексичної валентності, функціонально-стилістичним оновленням їх семантики. Наслідком цього є зміщення ядерних і периферійних сем у структурі значення назв кольорів, поява нових сем і значень, актуалізація конотативних сем.

Переосмислення семантики назв кольорів сприяє створенню образності поетичного контексту, в чому виявляється естетична функція мови.

Аналіз кольоративної лексики виявив такі авторські новотвори: у Б.-І.Антонича — багра, багрянородний, блакитнява, бронзовом'язий, зеленоперий, зеленорунний, осріблюватися, подібний барвою старій, гнилій колоді, просиво-зелений; у М.Зерова — білоріг, жовтоглиння, обводити углем; у Б.Лепкого — срібнолентний, срібнопухий, чорнопер; в О.Олеся — жмут ясний пшениці, лагідно-зелений, обчервонити; у В.Поліщука — баклажанно-маслянистий, барви моркви з молоком, жовто-шафранний, замріяно-жовтий, люто-зелений, ранково-опаловий, сизополинковий, слизько-жовтуватий, чорнозалізний; у М.Хвильового — блакиття, жовтоблакиття, жовто-осінній, златовіти.

У поетичному мовленні відбувається розширення семантики окремих слів завдяки їх уживанню у ролі кольоративів: ебеновий, конопляний, молоко, олив'яний, попеліти (Антонич); брильянтовий (Лепкий); сонячний, сонячно-кривавий (Олесь); хризолітний (Поліщук); діамантовий (Хвильовий).

Характерною рисою лексико-семантичних полів назв червоного (Б.-І.Антонич, О.Олесь, М.Хвильовий) та жовтого (М.Зеров, Б.Лепкий, В.Поліщук) кольорів є динамізм вияву ознаки, що виражається у поширенні дієслівних утворень. Це пояснюється фізичною природою самих кольорів: вони належать до довгохвильової частини спектра і мають найбільший вплив на людину, породжуючи сприйняття кольору не тільки як ознаки, а й як процесу. Відповідно найменше кольоративів, у значенні яких присутня сема руху, у лексико-семантичних полях назв ахроматичних кольорів (у всіх поетів), а також у ЛСП назв зеленого кольору (в усіх авторів, крім Б.-І.Антонича).

Розгляд колірних картин світу екстравертів М.Зерова, О.Олеся, В.Поліщука показує, що у них переважають колірні образи, побудовані на інгерентних асоціаціях, назви кольорів найчастіше вживаються у прямому номінативному значенні. У поезії М.Зерова та О.Олеся спостерігається константність колірних епітетів, зумовлена мовнопоетичною традицією. З усіх поетів найяскравіша колірна картина світу у В.Поліщука. Крім уже названих рис, ідіостиль цього поета-екстраверта характеризується увагою до найдрібніших деталей довкілля.

Поетам інтровертного психологічного типу — Б.-І.Антоничу, Б.Лепкому, М.Хвильовому — притаманне домінування колірних образів, в основі яких лежать адгерентні асоціації, наслідком чого є актуалізація переносних значень кольоративів, зрушення ядерних і периферійних сем у їх структурі. З погляду ахроматичності колірної КС найтиповішим представником інтровертів є Б.Лепкий: у його поетичному мовленні переважають назви чорного, сірого і білого кольорів.

Вплив літературного напряму на формування колірної картини світу поета виявляється непослідовно. На нашу думку, її особливості зумовлюються в першу чергу впливом психологічного типу, який визначає вибір і тенденції розвитку того чи іншого літературного напряму: відомо, що такі поети, як М.Зеров, В.Поліщук, М.Хвильовий були фундаторами окремих течій в українській літературі поч.ХХст.

Кожен із поетів по-своєму трансформував модерністські тенденції залежно від соціально-культурних умов життя, освіти, психологічного типу. Так, наприклад, сюрреалізм Б.-І.Антонича ґрунтується на міфічному мисленні поета, ірреальних образах, серед яких — і колірні. М.Зеров своєю стриманістю, чіткістю змісту і форми кожного слова задає тон українському неокласицизму. Б.Лепкий — лірик-романтик, кольоративний словник якого міцно пов'язаний з народнопоетичними традиціями. Кольористика О.Олеся, у неоромантичному стилі якого дослідники знаходять елементи символізму, також здебільшого традиційна. Проте через свою екстравертність, завдяки природному таланту О.Олесь оперує великою кількістю кольорів і створює значний за обсягом кольоративний словник. В.Поліщук як натхненник поезії конструктивного динамізму вносить у поетичну мову власну добірку кольороназв, яка відзначається новизною й оригінальністю. Система колірних образів М.Хвильового значною мірою репрезентує архетипові і символічні значення кольорів, які визначають риси ідіостилю поета, є помітним явищем у літературі романтики вітаїзму.

Проведене дослідження та його результати дають підстави стверджувати, що словник української літературної мови, який зазнав бурхливого розвитку на поч.ХХст., розширював свій лексичний склад та семантику і за рахунок поетичного словника кольоративів, на формування якого впливали психічні особливості поетів — представників різних літературних течій модернізму.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях:

1.Ковальова Т.В. Трансформація фольклорних колірних образів в українській поезії поч. ХХ ст. // Лінгвістичні дослідження: Науковий вісник. – Х.: Харківський державний педагогічний університет іменіГ.Сковороди. – Вип.3. –Х., 1997. – С.62-69.

2.Ковальова Т.В. Психологічна зумовленість колірної гами у поетичному мовленні //Лінгвістичні дослідження: Науковий вісник. – Х.: Харківський державний педагогічний університет іменіГ.Сковороди. – Вип.3. – Х., 1997. – С.81-86.

3.Ковальова Т.В. Колірна гама у поетичному мовленні М.Хвильового //Наукові записки Харківського державного педагогічного університету іменіГ.Сковороди. Серія "Літературознавство". – 1998. – №6 (17). – С.72-76.

4.Ковальова Т.В. Колірна парадигма у поетичному словнику В.Поліщука // Вісник Харківського державного університету: Актуальні питання сучасної філології. – 1998. – №408. – С.99-104.

5.КовальоваТ.В. Лексико-семантичне поле жовтого кольору у колірній картині світу О.Олеся //Наукові записки Харківського державного педагогічного університету іменіГ.Сковороди. Серія "Літературознавство". – 1999. – №2(23). – С.72-74.

6.КовальоваТ.В. Принципи аналізу семантики кольорів у поетичному мовленні //Депонована в УкрІНТЕІ 27.01.97 за №109-Уі97.

7.Ковальова Т.В. Колір як засіб вираження індивідуального стилю письменника //Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів: Тези доповідей та повідомлень міжвузівської науково-теоретичної конференції 15-16 травня 1996 року. – Х.: Харківський державний університет, 1996. – С.76-77.

Анотація

Ковальова Т.В. Лексико-семантичні поля кольоративів в українській поезії початку ХХ ст. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 — українська мова. — Харківський державний педагогічний університет імені Г.Сковороди. — Харків, 1999. — 196с.

Дисертація захищається у Харківському державному педагогічному університеті імені Г.Сковороди.

У дисертаційній роботі досліджуються лексико-семантичні поля кольоративів у художньому мовленні українських поетів поч.ХХст.: Б.-І.Антонича, М.Зерова, Б.Лепкого, О.Олеся, В.Поліщука, М.Хвильового. Аналізується залежність колірної гами та семантики колірних номінацій від психологічного типу поета та його належності до певного літературного напряму. Розглянуто особливості функціонування слів на позначення кольору, зокрема розширення їх лексичної валентності та стилістичне оновлення семантики, що виявляється у зрушеннях ядерних і периферійних, денотативних і конотативних сем у структурі значень кольоративів.

Ключові слова: лексико-семантичне поле, кольоратив, художнє мовлення, семантика, колірна номінація, психологічний тип, валентність, сема, значення.

Summary

Kovalyova T.V. Lexico-semantic fields of the coloratives in Ukrainian poetry of the beginning of the 20th century. Manuscript.

The thesis for a candidate's of philological sciences degree specialised in 10.02.01 — the Ukrainian Language. — Kharkiv State Pedagogical University named after G.S.Scovoroda. — Kharkiv, 1999. — 196 p.

Lexico-semantic fields of the coloratives in the poetic speech of B.-I.Antonych, M.Zerov, B.Lepkiy, О.Oles, V.Polyshchuck, M.Khvilyoviy are examined in this thesis. The dependence of colour shades and colour nomination semantics is analysed according to psychological type of the poet and his belonging to certain literary tendency.

The peculiarities of functioning of words for denoting colours, extending of their lexical valency and stylistic renewing semantics, which are reflected in breaking of denotative and connotative semes in colorative meaning structure.

Key words: lexico-semantic fields, colorative, poetic speech, colour nomination, semantics, psychological type, lexical valency, seme, meaning.

Аннотация

КовалеваТ.В. Лексико-семантические поля колоративов в украинской поэзии нач. ХХ века. — Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 — украинский язык. —Харьковский государственный педагогический университет имені Г.Сковороды. — Харьков, 1999.

В работе исследуются семантические особенности наименований цвета в стихотворной речи. Интерес к изучению колоративов в поэзии Б.-И.Антоныча, М.Зерова, Б.Лепкого, А.Олеся, В.Полищука,