ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

ГоРЯЧКОВСЬКА ГАННА МИКОЛАЇВНА

УДК: 130.2

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ВірТУАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Харківського національного університету радіоелектроніки Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Штанько Валентина Ігорівна,

Харківський національний університет 

радіоелектроніки,

завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Проценко Ольга Петрівна,

Національний аерокосмічний університет

ім. М.Є. Жуковського,

професор кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент

Філоненко Олександр Семенович

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна,

доцент кафедри теорії культури і філософії науки

Захист відбудеться 12 грудня 2007 р. о 15:15 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.051.06 при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. IІ-49

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4

Автореферат розісланий “12” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Українець Л. В. 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні культурні та антропологічні процеси відображують зростаючу тенденцію до трансформації раціональності як світосприйняття та світоглядної складової як здатності людини зрозуміти себе у цьому світі. Все більшої актуальності набувають всебічні дослідження віртуальної реальності, яка постає невід’ємною частиною інфосфери та середовища існування людини нового типу. Нomo virtualis опиняється у центрі цілої низки гуманітарних проблем ХХІ століття.

Сплеск інтересу до віртуальності правомірно пов’язується із стрімким розвитком кібер-, комунікаційної та інформаційної культури. Сьогодні віртуальна реальність стає об’єктом дослідження найрізноманітніших сфер науки, а поняття „віртуальність” широко використовується в різних дисциплінах: від квантової механіки до естетики. Така популярність зумовлена, з одного боку, гнучкістю концепту віртуальності, яка забезпечує описання різних феноменів адекватно багатомірному та варіативному світосприйняттю. З іншого боку, виявляється значна полісемія самого поняття „віртуальна реальність”. Зазнавши семантичних метаморфоз, концепт віртуальної реальності набув на сьогоднішній день найбільш розгорнутої експлікації, знаменуючи яскраве вираження сучасної культури, де панує принцип радикальної плюральності.

В центрі уваги знаходиться інтерактивність штучного віртуального середовища: людина виявляється значно підвладною її впливу, що найбільш за все викликає інтерес дослідників. Але штучна реальність це лише одна з проекцій природної віртуальності, яка проявляється завдяки діалогу природного і символічного; епіцентром цього діалогу, на наш погляд, постає переживання, самопізнання, внутрішній досвід.

Ступень наукової розробки проблеми. Історико теоретичні аспекти осмислення віртуальної реальності були визначені роботами Ф. Хемміта, М. Хайма, Дж.П. Барлоу та інших авторів, які підкреслювали перспективи розширення сфери впливу кіберпростору шляхом максимальної антропологізації інформаційного поля. Дослідження віртуальної реальності в її антропологічному вимірі представлені в рамках віртуалістики, фундаторами якої стали М.О. Носов і С.С. Хоружий. Віртуалістика розробила сучасні концепції філософії віртуальної реальності (онтологічна проблематика) і психології віртуальної реальності (антропологічна проблематика). Остання демонструє взаємозв’язок проблеми віртуальності і проблеми свідомості, та зокрема, змінених станів свідомості, які досліджувалися і досліджуються психологією (К. Уілбер, С. Гроф, В.П. Зінченко, Т.Н. Березіна та інші) і філософією (М.К. Мамардашвілі, О.М.П’ятигорський, В.В. Налімов та інші).

Сучасне уявлення про віртуальну реальність відповідає характеристикам концепту у постнекласичний філософській парадигмі, поєднуючи різні ракурси: онтологічний (С.С. Хоружий), гносеологічний (Л. Мікєшина, М.Ю. Опенков), соціологічний (Ж. Бодріяр), психологічний (М. Носов) та інші. Кожен з цих ракурсів пов’язаний з антропологічною проблематикою, яка безпосередньо або опосередковано присутня в роботах більшості авторів. Однак існує широке коло відкритих питань, що потребують більш ретельного дослідження антропологічного аспекту віртуальної реальності. Проблема походження і виникнення антропологічного виміру віртуальної реальності, модусів його вираження й існування, а також його ролі в процесі символізації світу людиною уявляється нам малодослідженою і дуже актуальною. Під час розробки окресленої проблеми значно збагатити як концепт віртуальності, так і сучасне розуміння культури, на наш погляд, здатний аналіз взаємозв’язку процесів символізації і симуляції. Теоретичною підставою для такого аналізу стали роботи, звернені до понять симуляції і симулякру (Ж. Батай, Ж. Бодріяр, Ж. Дельоз), а також ті, що досліджують процес символізації і природу символу (Е. Кассирер, О.Ф. Лосєв, М.К. Мамардашвілі, О.М.П’ятигорський).

Численні роботи Ж. Бодріяра і Ж. Дельоза сформували концепцію симуляції, яка базується на дослідженні соціальних і соціально-філософських аспектів віртуалізації суспільства. Звернення до цієї концепції стало підґрунтям для великої кількості робіт вітчизняних і російських авторів, котрі намагаються осмислити проблеми віртуалізації з позицій культури та соціуму (Н. Маньковська, В. Мотлєвський, Є. Маєвський, В. Ємєлін, І. Дєвтеров, Д. Іванов, Б. Свірінов та інші). Також слід відзначити прошарок робіт, які торкаються проблеми віртуальності у межах дослідження модальної логіки (М. Епштейн, В. Васюков, О. Родін, Є. Смирнова, Є. Сидоренко та інші).

Проблема віртуальної реальності в її антропологічному вимірі розглядається нами в тісному зв’язку з проблемою переживання. Такий підхід не має безпосереднього аналога серед відомих нам сучасних досліджень віртуальності і потребує звернення до філософського дискурсу переживання. З цього приводу підґрунтям нашого дослідження стала філософія переживання С.Л. Франка, роботи Ж. Батая, Ж.П. Сартра.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі філософії Харківського національного університету радіоелектроніки у межах комплексної наукової теми кафедри “Соціокультурні трансформації в процесі становлення інформаційної цивілізації в Україні: філософсько-методологічний і соціологічний аналіз” (№ ДР 0102U003728).

Мета та завдання дисертації – дослідження природи та особливостей антропологічного виміру віртуальної реальності.

Досягнення мети дослідження зумовило ряд завдань:–

окреслити проблему антропологічного виміру віртуальної реальності, використовуючи аналіз різноманітних аспектів становлення сучасного концепту віртуальності і фігури концептуального персонажу віртуальної реальності; –

дослідити питання про джерело виникнення антропологічного виміру віртуальної реальності, зіставивши концепцію психології віртуальної реальності (М.О. Носов) з філософським дискурсом переживання (С.Л. Франк, Ж. Батай, Ж.П. Сартр); –

виявити особливості антропологічного виміру віртуальної реальності, звернувшись до феноменів рекурсії, трансценденції, гри; –

дослідити значення симуляції і символізації для об’єктивації та відтворення антропологічного виміру віртуальної реальності; –

проаналізувати роль симулякру як знаку віртуальної реальності.

Об’єкт дослідження – концептуальне поле віртуальної реальності.

Предмет дослідження – антропологічний вимір віртуальної реальності.

Теоретичні та методологічні основи дослідження. Теоретичною базою дисертаційної роботи стало системне дослідження концепту віртуальної реальності, а також роботи, присвячені проблемам віртуальності. Це праці Ж. Дельоза, Ж. Бодріяра, П. Віріліо, С. Хоружия, М. Носова. Як методологічні засади виступають постнекласичне мислення, принцип світоглядного плюралізму і методологічні підходи різних теоретичних парадигм. У дослідженні також використовувались методи контекстуального і компаративістського аналізу різних наукових та філософських дискурсів, що стосуються проблеми антропологічного виміру віртуальної реальності, методи абстрагування, узагальнення, систематизації.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному:–

окреслена проблема антропологічного виміру віртуальної реальності завдяки аналізу різних аспектів становлення сучасного концепту віртуальності і дослідження фігури її концептуального персонажу;–

обґрунтовано на підставі порівняльного аналізу концепції психології віртуальної реальності (М.О. Носов) і філософського дискурсу переживання (С.Л. Франк, Ж. Батай, Ж.П. Сартр) припущення про те, що джерелом і умовою актуалізації антропологічного виміру віртуальної реальності є спонтанне переживання; –

показано, що особливості антропологічного виміру віртуальної реальності репрезентативно виражені через феномени рекурсії, трансценденції, гри;–

доведено, що антропологічний вимір віртуальної реальності є підґрунтям символічного середовища існування людини, яке формується шляхом об’єктивації переживання – симуляції і симулякрів (мистецтво, підробка, тиражування, виробництво знаків);–

проаналізовано роль симулякру як знаку віртуальної реальності, завдяки чому симулякр постає не тільки як продукт фіксації спонтанного переживання, але і як умова відтворення віртуальної реальності.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Отримані результати дозволяють більш адекватно зрозуміти сутність феномену віртуальної реальності і її місце в сучасному філософському, науковому і повсякденному дискурсі. Дисертаційне дослідження доповнює сучасний концепт віртуальності, акцентуючи увагу на її антропологічному аспекті, заповнює прогалини у сфері розуміння віртуальної реальності, сприяє вирішенню актуальних для сучасності проблем, пов’язаних із перетворенням сприйняття реальності людиною і перетворенням самої реальності (зокрема, внаслідок розвитку інформаційних і телекомунікаційних технологій). Методологічні підходи, що були використані в роботі, і отримані за їх допомогою теоретичні положення і висновки можуть стати засадою для подальшої розробки цієї проблематики і бути корисними для філософів, культурологів, психологів, соціологів у подальшому дослідженні проблеми віртуальної реальності, її впливу на людину та соціокультурні реалії. Результати дослідження можуть бути використані як матеріал для лекційних курсів в системі вищої освіти, насамперед для практики викладання філософії і культурології.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки роботи знайшли відображення в доповідях і тезах виступів на наступних наукових конференціях: на 7-му Міжнародному молодіжному форумі „Радіоелектроніка і молодь у ХХІ столітті” (Харків – 2003); на 4-й Міжнародної науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених „Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків – 2003); на 8-му Міжнародному молодіжному форумі „Радіоелектроніка і молодь у ХХІ столітті” (Харків – 2004); на 9-му Міжнародному молодіжному форумі „Радіоелектроніка і молодь у ХХІ столітті” (Харків – 2005).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження представлено у 10 наукових працях, з яких в 6 статей опубліковано в наукових спеціалізованих виданнях, зареєстрованих ВАК України, решта – у матеріалах наукових конференцій.

Структура і об’єм роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десятьох підрозділів, висновків і списку використаних джерел (237 найменувань). Повний обсяг роботи – 171 сторінка, з яких 153 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан наукової розробки теми, сформульовані мета й основні завдання дослідження, методологічні та теоретичні підстави для їх вирішення, розкрита наукова новизна, теоретичне і практичне значення проведеного дослідження.

У першому розділі „Концепт віртуальної реальності” досліджені особливості сучасного концепту віртуальної реальності.

Підрозділі 1.1 „Сучасні уявлення про віртуальну реальність” присвячений розгляду різних підходів, думок і концепцій, які формують ареал уявлень про віртуальну реальність у сучасному світі. Особливу увагу у процесі дослідження приділено концептуальному підґрунтю проблеми антропологічного виміру віртуальної реальності, а також концептуалізації питання про зв’язок цього виміру із символічним простором культури, який створює людина. Деякі з авторів, що розглядають проблеми віртуальної реальності, асоціюють її виключно з феноменами культури постмодерну і сучасними соціокультурними трансформаціями (Ж. Бодріяр, Ж. Дельоз, О.Є. Войскунський, В.В. Тарасенко, Ю.І. Шелістов). Інші, спираючись на етимологічні дослідження, значно розширюють уявлення про віртуальну реальність (М.О. Носов, С.С. Хоружий, О.Ю. Севальніков, О.В. Родін, М.М. Кузнецов, В.О. Литвіненко, О.В. Говорунов). Актуальності набуває питання про використання поняття „віртуальна реальність” для позначення тих прошарків людського досвіду, які не піддаються виявленню сучасними пізнавальними засобами, але завжди були і будуть початковою умовою життєдіяльності людини.

У підрозділі 1.2 „Концептуальний персонаж віртуальної реальності” висвітлюється антропологічний аспект віртуальної реальності через дослідження фігури її концептуального персонажу. Надзвичайне різноманіття і багатство проявів цієї фігури виявляють особливості середовища її існування (безмежність, безформність, спонтанність). У той же час, інтерактивність середовища безперервно доповнює портрет самого концептуального персонажу: принципова незавершеність такої взаємодії виявляє в людській істоті здатність до трансценденції як подолання вже досягнутого і рекурсії як вічного повернення до вже досягнутого.

У підрозділі 1.3 „Переживання як джерело віртуальної реальності” на основі аналізу філософського дискурсу переживання (концепції С.Л. Франка, Ж. Сартра, Ж, Батая) і зіставлення його головних положень із концепцією психології віртуальності (М.О. Носов) переживання розглядається як джерело віртуальної реальності. Згідно з філософією переживання С.Л. Франка, безпосереднє переживання є одною з царин нашої свідомості (поряд з предметною свідомістю і самосвідомістю), її потенційною основою і постійним субстратом, який об’єднує у собі почуття, настрої, відчуття, поривання. Специфічні характеристики переживання – позалогічність, позапредметність, відсутність суб’єктно-об’єктних відношень (переживання постає як буття свідомості в її нероздільній єдності, усвідомлюючий і усвідомлений співпадають), непротяжність і позачасність, зумовлені незмірністю душевного життя з причини його безформності й позапросторовості (в звичайному розумінні) _тісно пов’язані зі спонтанністю, яка притаманна переживанню, і співпадають з характеристиками феномена віртуальної події, що досліджується сучасною психологією. Проведене дослідження дає підстави зробити висновок, що спонтанне переживання необхідно розглядати як актуалізацію потенційних сфер людського буття, як умову і джерело „природної” віртуальності, яке здатне продукувати штучну віртуальну реальність. Остання є лише проекцією внутрішнього переживання.

У другому розділі „Особливості антропологічного виміру віртуальної реальності” аналізуються головні механізми виникнення та існування антропологічного виміру віртуальної реальності. Підґрунтям цього аналізу є семіотично орієнтовані філософські концепції в контексті яких формується уявлення про реальність як виключно знаковий феномен.

У підрозділі 2.1 „Рекурсивний аспект антропологічного виміру віртуальної реальності” на прикладі досліджень в сфері комп’ютерної лінгвістики розкривається сутність рекурсивного аспекту свідомості як механізму утворення антропологічного виміру віртуальної реальності. Здатність людської свідомості до створення (викликання) власних змінених копій, взаємодії з ними і включення їх у свою структуру визначається як механізм рекурсії. Його проекцію ми знаходимо в процесі об’єктивації переживання: конструюванні організованої системи вираження внутрішніх станів, їх підпорядкування особливим правилам і принципу цілепокладання. Рекурсія із засобу вираження безпосереднього переживання (наприклад, у межах стародавніх сакральних традицій) все більш перетворюється у механізм цілеспрямованого створення різних схем залучення у світ переживання, що найбільш яскраво демонструє сучасна література, кінематограф, комп’ютерна віртуальна реальність. Здатність переживати і співчувати викривається шляхом актуалізації системи замкнених взаємодіючих процесів, побудови сильних зворотних зв’язків (діалог, трагедія, комедія).

У підрозділі 2.2 „Трансценденція і віртуальна подія” віртуальна реальність розглядається через здатність людини до трансценденції. Феномен трансценденції знаходиться в тісному взаємозв’язку з рекурсивною складовою антропологічного виміру віртуальної реальності. Як перехід від одного стану свідомості до іншого в процесі переживання трансценденція докладно описується в рамках віртуалістики через принцип поліонтичності. Цей принцип базується на визнанні безлічі реальностей різного рівня, що створюють універсум буття. Трансценденція як втрата самосвідомості, самоспостереження в наслідок захопленості, зосередженості, як поглинення (що може бути визначено через поняття “деперсоналізації”); трансценденція як подолання своєї тілесності; трансценденція як містичний досвід й інше – кожен з цих випадків постає як віртуальна подія, модус антропологічного виміру віртуальної реальності, виникнення якого пов’язане з рекурсивною природою свідомості. Віртуальна подія має ряд властивостей: незвикаємість, спонтанність, фрагментарність, об’єктивність, зміна статусу тілесності, свідомості, особистості, волі. Вона сприймається та переживається людиною як об’єктивна реальність і, в той же час, – як вихід за межи звичайного життя. В цьому зв’язку, віртуальна реальність може бути визначена як феномен межи антропологічного досвіду та, водночас, як умова його розширення, що сприяє спонтанній самоактуалізації людських можливостей.

У підрозділі 2.3 „Гра як модус антропологічного виміру віртуальної реальності” досліджується процес актуалізації віртуальної події в ігровому просторі, що виявляє приховані резерви людської істоти, відкриваючи нові можливості якісного перетворення.

Дослідження класичної лудологічної концепції Й.Хейзенги дозволило переконатися в тому, що гра в її найрізноманітніших проявах і засобах існування незмінно має здатність до актуалізації природної віртуальної реальності – спонтанного переживання. Роль гри у процесі актуалізації антропологічного виміру віртуальної реальності розглядається на прикладі концепції „театру жорстокості” А. Арто. Саме А. Арто визначив наявність віртуального виміру театральної дії – ігрової реальності, яка захоплює глядача, перетворюючи його на співучасника. Об’єднуючи у собі всілякі внутрішні конфлікти в єдину містерію, примітивний, типовий театр стає двійником реальності, яка принципово відрізняється від повсякденності. У центрі уваги концепції А. Арто своєрідна метафізика театру, здатність гіпнотично впливати на глядача завдяки „мові до слів”, руйнуванню звичайної залежності театру від сюжетного тексту, поверненню театру до уявлення і допитливості.

Феномен гри є найбільш яскравим прикладом взаємодії принципів трансценденції і рекурсії. Подолання переживання через перехід в іншу якість і, в той же час, можливість повернення, оборотність переживання, чітко проглядаються при дослідженні особливостей гри. Через феномен гри віртуальна реальність постає як подійна, реальність залучання до якої здатне значно трансформувати уявлення людини про світ і про себе. Поєднуючи у собі як елемент спонтанності та новизни, так і визначені, вже опановані фіксовані правила, гра дозволяє простежити перехід від “природної” до штучної віртуальної реальності і навпаки.

Третій розділ „Метаморфози віртуальної реальності” присвячений проблемі трансформації спонтанного безпосереднього переживання (віртуальної реальності як актуальності) в переживання знакової цінності (віртуальної реальності як потенціації смислів).

У підрозділі 3.1 „Процес символізації експресивного переживання” на підставі аналізу філософії символічних форм Е. Кассирера досліджується процес об’єктивації антропологічного виміру віртуальної реальності. Від несвідомого спонтанного переживання-споглядання, яке є джерелом віртуальної реальності, людина за допомогою самосвідомості переходить до засобів її вираження, тобто до феномену несвідомої симуляції. Будь-який вираз внутрішнього переживання (через звук, жест або більш складні форми) є опосередкованим (вказує на щось інше) і таким чином, симулятивним за своєю суттю.

Підрозділ 3.2 „Міфологічний аспект антропологічного виміру віртуальної реальності” аналізує значення експресивної функції для процесу трансформації природної віртуальної реальності в штучний простір симулякрів. Підґрунтям для такого аналізу стало звернення до інтерпретації міфу у концепції Е. Кассирера. Саме світ міфу дозволяє досліджувати глибинний прошарок суто експресивних переживань, оскільки демонструє відсутність будь-яких логічних уявлень або позначень; образи в світі міфу є первісними по відношенню до речей, вони не мертва подоба, а душа предметів. Експресивне переживання спочатку перетерплюється, тобто людина не стільки схоплює за його допомогою, скільки захоплена ним. Перехід від стану захопленості, від невизначеності міфологічного відчуття до споглядання артикульованого міфологічного космосу позначує початок процесу формування дійсності.

Людина знаходить самість через трансгресію: вихід з однорідного потоку переживань супроводжується їх формуванням і відкриттям себе як суб’єкту. Споглядання себе самого як чітко означеної істоти є своєрідним підсумком взаємодії різних сил, які приймають участь у творчому процесі створення дійсності. Залучення людини до цього процесу визначає її становлення. Буття людини виникає з недиференційованої цілісності життя світу. Феномен життя („живого”) Е. Кассирер пов’язує виключно з експресивною функцією оскільки річно-каузальні відношення в межах теоретико-наукового пізнання демонструють відсторонення як від переживання, так і від „живого” взагалі. Експресивна функція розглядається з цієї точки зору як прафеноменальна, базисна по відношенню до вищих – інтелектуальної і естетичної – функцій. Експресивні моменти завжди зберігають свою первісну силу, але вступають в нові взаємозв’язки іншого рівня: враження не тільки переживається, але й водночас оцінюється за характером. З цієї точки зору, мова і мистецтво завершують розпочате міфом: міфічне знаходить ім’я та образ.

У підрозділі 3.3 „Мова, простір і час в процесі об’єктивації переживання” розглядається проблема об’єктивації переживання як природної віртуальної реальності за допомогою мови. Перехід зі сфери виразності (міф) до сфери зображення (мова, знак) дозволяє людині фіксувати усе різноманіття експресивних переживань за допомогою називання. В процесі рефлексивного називання речей людина поступово організує світ уявлень, використовуючи цю організацію для комунікації. Предметність, незнайома міфо-магічному баченню світу, в якому все перебуває у безперервній трансформації, поступово стає основою теоретичного споглядання. Мова сприяє формуванню (вираженню в формах) чистої символічної свідомості, тобто з’являється стале значення категорії речі, умовно завершуючи процес об’єктивації безпосереднього переживання. Перехід від безпосередньої емоційної реакції до дії здійснюється шляхом упорядкування відношення „Я” і світу як через враження, так і через циклічне повторювання дій. Розведення „Я” і світу відбувається завдяки фундаментальній тріаді: міфологічним образам, мові, мистецтву.

У підрозділі 3.4 „Симулякр як універсальний знак антропологічного виміру віртуальної реальності” проаналізована роль симулякру в процесі як фіксації спонтанного переживання, так і відтворення природної віртуальної реальності. Звернення до різних концепції (Ж. Батая, Ж. Бодріяра, Ж. Дельоза) переконує, що симулякр постає, з одного боку, як наслідок зіткнення людини зі світом експресії, антропологічним виміром віртуальної реальності, а з іншого боку – як знак що обмежує, застережує і, водночас, може бути провідником у цей вимір. Симулякри парадоксально фіксують стани досвіду і знаходять сенс через сприйнятливість людини, через нетривалі, хиткі, але здатні відкрити обрії події почуття. Симулякр виникає в процесі симуляції, опосередкованого виразу внутрішнього переживання. Еволюція симулякрів пов’язана із опануванням людиною процесу симуляції. Зі „спонтанного знака буття”, який змінює суб’єкта і відчужує його ідентичність, який розраховано на розуміння і є надмірним задля існуючого, симулякр поступово перетворюється на надлишок самого існуючого, який звернений до знання, технологічний, автоматичний, є корисним, постає у вигляді товару. Симуляція як своєрідна еманація „магічного світу” поступається симуляції як керованому, прагматичному, цілком свідомому процесу. Але такі стани оборотні саме завдяки симулякру.

У висновках відзначено, що основні результати дисертаційного дослідження розкривають особливості антропологічного виміру віртуальної реальності, визначають її джерело, засоби актуалізації та вираження. Джерелом антропологічного виміру віртуальної реальності є спонтанне переживання, переживання-споглядання, позбавлене будь-яких рефлексивних компонентів, модус антропологічної реальності умовно визначений як природна віртуальна реальність. Вона відрізняється виключно спонтанним залученням людини в потік переживань, а також позалогічністю, безформністю, позапросторовістю. Найбільш простим прикладом субстрату природної віртуальної реальності є стан жаху, котрий розглядався у зв’язку з філософією переживання.

Подальший прояв віртуальної реальності пов’язаний з моментом усвідомлення переживання, що має незначний вплив на ступінь його інтенсивності, але сприяє його подальшій актуалізації. Віртуальна реальність сновидіння та інших змінених станів свідомості включає в себе момент самосвідомості, який не знімає внутрішню напругу, але актуалізує переживання-діяльність. Світ антропологічної віртуальної реальності, первісно позбавлений суб’єктно-об’єктних відношень, причинно-наслідкових зв’язків і цілепокладання проявляється через процес відбиття переживання. Об’єктивація природної віртуальної реальності за допомогою рефлексивної складової демонструє різні рівні симуляції: несвідоме вираження безпосереднього переживання змінюється цілеспрямованим оформленням переживання, нарочитим „робленням вигляду”. Наприкінці метаморфози віртуальної реальності знаходять фіксовану форму в симулякрах, тобто артефактах, які виникають з різних засобів об’єктивації внутрішнього переживання.

Бажання людини освоїти світ спонтанного переживання, тобто зробити його доступним, а потім прогнозованим та керованим породило різні техніки об’єктивації і занурення в світ віртуальної реальності. Ми можемо простежити цей шлях від первісного мистецтва, міфу, стародавніх сакральних практик до сучасних концептуальних арт-напрямків і комп’ютерних технологій. Прагнення підпорядкувати переживання-споглядання переживанню-дії, сфокусувало увагу на принципі цілепокладання і корисності, поступово вихолощуючи спонтанну складову, знижуючи статус безпосереднього переживання. Від несвідомої симуляції ми все далі поринаємо в світ штучної віртуальної реальності, яку конструюємо свідомо. Техніки і технології, звернені до цілеспрямованого занурення у світ переживання-споглядання, репрезентують штучну віртуальну реальність. В умовах штучної віртуальності на зміну спонтанності приходить елемент випадковості, який має безмежну кількість комбінацій.

Особливості антропологічного виміру віртуальної реальності репрезентативно виражені через феномени рекурсії, трансценденції, гри. Модуси вираження та актуалізації антропологічного виміру віртуальної реальності визначаються двома головними принципами – рекурсивним механізмом нашої свідомості й здатністю людини до трансценденції. Ці принципи характеризують процес залучення, як у природну, так і в штучну віртуальну реальність.

На підставі аналізу процесу символізації виявлені основні рівні об’єктивації антропологічного виміру віртуальності – експресія, представлення, позначення. Результатом символізації постає симулякр – знак буття віртуальної реальності, а символізація розглядається як симулятивний процес об’єктивації переживання. Обґрунтоване ствердження про те, що антропологічний вимір віртуальної реальності є джерелом символічного середовища існування людини, яка формується через об’єктивацію переживання – симуляцію і симулякри (мистецтво, підробка, тиражування, виробництво знаків). Це дає підстави розглядати засоби вираження і об’єктивації антропологічної віртуальної реальності як нерозривно пов’язані з процесом символізації світу людиною і проблемою культуротворчості. Тобто культура може бути представлена як результат безперервного процесу несвідомої і свідомої симуляції, котра є незмінним посередником між внутрішнім переживанням і об’єктивною дійсністю.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Горячковская А.Н. Виртуальность и трансценденция // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури та філософія науки. – Х.: ХНУ, 2003. – №588. – С. 44-49.

2. Горячковская А.Н. Игра как виртуальное событие: театр А.Арто // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури та філософія науки. – Х.: ХНУ, 2005. – №708. – С. .

3. Горячковская А.Н. Концептуальный персонаж виртуальной реальностиВісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури та філософія науки. – Х.: ХНУ, 2007. – №764-2. – С. 10-14.

4. Горячковская А.Н. Метафора как потенциация смыслов // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури та філософія науки. – Х.: ХНУ, 2004. – №615. – С. 32-34.

5. Горячковская А.Н. Переживание как модус виртуальности // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури та філософія науки. – Х.: ХНУ, 2004. – №644. – С. 42-44.

6. Горячковская А. Человек и симулякр // POST OFFICE: Образи часу – образи світу. // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури та філософія науки. – Х.: ХНУ, 2007. – №776. – С. 83-90.

7. Горячковская А.Н. Философия возможного // Материалы 7го Международного молодежного форума „Радиоэлектроника и молодежь в ХХІ веке”. – Х.: ХНУРЭ, 2003. – С. .

8. Горячковская А.Н. Онтологический статус человека в мире информационно-виртуальных технологий // Збірник робіт IV міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспирантів та молодих учених „Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. – Х.: ХАІ, 2003. – С. .

9. Горячковская А.Н. Виртуальное как переживание // Материалы 8го Международного молодежного форума „Радиоэлектроника и молодежь в ХХІ веке”. – Х.: ХНУРЭ, 2004. – С. . 

10. Горячковская А.Н. Игра и виртуальная реальность // Материалы 9го Международного молодежного форума „Радиоэлектроника и молодежь в ХХІ веке”. – Х.: ХНУРЭ, 2005. – С. .

АНОТАЦІЇ

Горячковська Г.М. Антропологічний вимір віртуальної реальності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2007 р.

Дисертація присвячена дослідженню антропологічного аспекту віртуальної реальності. Аналіз сучасного концепту віртуальної реальності та постаті її концептуального персонажу дозволив окреслити проблему антропологічного виміру віртуальної реальності, дослідити його природу й особливості. На підставі порівняльного аналізу концепції психології віртуальної реальності (О.М. Носов) і філософського дискурсу переживання (С.Л. Франк, Ж.П. Сартр, Ж. Батай) обґрунтовано ствердження про те, що джерелом і умовою актуалізації віртуальної реальності є спонтанне переживання. Продемонстровано, що особливості антропологічного виміру віртуальної реальності репрезентативно виражені через феномени рекурсії, трансценденції, гри.

Дослідження симулякру і симуляції як засобів її об’єктивації віртуальності дозволило обґрунтувати ствердження про те, що антропологічний вимір віртуальної реальності є джерелом символічного середовища, в якому мешкає людина.

Ключові слова: віртуальна реальність, спонтанне переживання, рекурсія, трансценденція, гра, симуляція, симулякр.

Горячковская А.Н. Антропологическое измерение виртуальной реальности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 – философская антропология и философия культуры. – Харьковский университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2007.

Диссертация посвящена исследованию антропологического аспекта виртуальной реальности. Теоретической базой для диссертации стало системное исследование концепта виртуальной реальности, а также работ, в которых рассматриваются проблемы виртуальности. Это труды Ж. Делеза, Ж. Бодрийяра, С. Хоружего, Н. Носова и др. В качестве методологических оснований выступают постнеклассическое мышление, принцип мировоззренческого плюрализма и методологические подходы различных теоретических парадигм.

Всесторонний анализ современного концепта виртуальной реальности и фигуры ее концептуального персонажа позволил очертить проблему антропологического измерения виртуальности, исследовать его природу и особенности. На базе сравнительного анализа концепции психологии виртуальной реальности (Н.А. Носов) и философского дискурса переживания (С.Л. Франк, Ж.П. Сартр, Ж. Батай) обосновано предположение о том, что источником и условием актуализации виртуальной реальности является спонтанное переживание. Переживание-созерцание, лишенное каких-либо рефлексивных компонентов, является модусом антропологического измерения виртуальной реальности, который может быть условно обозначен как естественная виртуальная реальность. Она отличается полной спонтанной вовлеченностью человека в поток переживания, а также внелогичностью; внепредметностью, бесформенностью и непространственностью (в обычном понимании). Дальнейшее проявление антропологического измерения виртуальной реальности связано с моментом осознания переживания, что незначительно влияет на степень его интенсивности, но способствует его дальнейшей актуализации. Мир антропологического измерения виртуальной реальности, изначально лишенный субъектно-объектных отношений, причинно-следственных связей и целеполагания, проявляется в процессе спонтанного выражения переживания. Последующая объективация переживания с помощью рефлексивной составляющей представляет собой различные уровни симуляции: неосознанное выражение непосредственного переживания уступает место нарочитому “деланию вида”, оформлению переживания посредством целеполагания.

Исследование антропологического измерения виртуальной реальности показало, что его особенности репрезентативно выражены через феномены рекурсии, трансценденции, игры. Модусы выражения и существования антропологической виртуальной реальности определяются двумя основными принципами – рекурсивным механизмом нашего сознания и способностью человека к трансценденции. Эти принципы характеризуют процесс вовлеченности человека в виртуальную реальность. Способность человеческого сознания создавать (вызывать) собственные измененные копии, взаимодействовать с ними и включать их в свою структуру определяется как механизм рекурсии. Его проекцию мы обнаруживаем в процессе объективации переживания: конструирования организованной системы выражения внутренних состояний, их подчинения особым правилам и принципу целеполагания. В тесной взаимосвязи с рекурсивной составляющей антропологического бытия виртуальной реальности пребывает феномен трансценденции. Наиболее ярким примером взаимодействия принципов трансценденции и рекурсии является феномен игры. Объединяя в себе как элемент спонтанности и новизны, так и определенные уже освоенные и фиксированные правила, игра позволяет проследить переход от спонтанного переживания к искусственно актуализируемой виртуальной реальности и наоборот.

Анализ роли симулякра как знака виртуальной реальности дает основания рассматривать его не только как результат фиксации спонтанного переживания, но и как предпосылку актуализации и воссоздания виртуальности. Обосновано утверждение о том, что антропологическое измерение виртуальной реальности является источником символической среды обитания человека, которая формируется посредством объективации переживания _симуляции и симулякров (искусство, подделка, тиражирование, производство знаков). Способы выражения и объективации виртуальной реальности неразрывно связаны с процессом символизации мира человеком и проблемой культуротворчества. Культура в этой связи может быть представлена как результат бесконечного процесса неосознанной, и сознательной симуляции.

Диссертационное исследование дополняет современный концепт виртуальности, акцентируя внимание на антропологическом аспекте, заполняет лакуны в сфере понимания виртуальной реальности, способствует разрешению актуальных проблем, связанных с изменением человеческого восприятия реальности и изменением самой реальности (в частности, вследствие развития информационных и телекоммуникационных технологий). Методологические подходы, использованные в работе, и полученные с их помощью теоретические положения и выводы могут использоваться как основа для дальнейшей разработки данной проблематики и быть полезными для философов, культурологов, психологов, социологов в дальнейшем исследовании проблем виртуальной реальности, ее влияния на человека и социокультурные реалии. Результаты диссертационной работы могут быть использованы как материал для лекционных курсов в системе высшего образования, прежде всего, для практики преподавания философии и культурологии.

Ключевые слова: виртуальная реальность, спонтанное переживание, рекурсия, трансценденция, игра, симуляция, симулякр.

Goryachkovskaya A.N. Anthropological Measurement of Virtual Reality. –Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by specialty 09.00.04 – Philosophical Anthropology, Philosophy of Culture. – V.Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2007.

The thesis is devoted to investigation of anthropological aspect of virtual reality. It is grounded that the spontaneous feeling is the condition and a source of actuality of anthropological measurement of virtual reality. It is shown that the peculiarities of anthropological measurement of virtuality are expressed representatively through the phenomenon of recourse, transcendent and game. The statement is grounded, that the simulacrum and a simulation is the way of objectification of virtuality. Simulation is presented as the process of spontaneous experience of the fixation and at the same time as the reconstruction of virtuality. It is grounded that anthropological measurement of virtual reality is a source of symbolic environment of a human being which is formed by means of objectification of experience – simulation and simulacrums. The results which are got permit us to clear up the phenomenon of virtuality and its significance for modern philosophical, scientific and everyday discourses.

Key words: virtuallity, spontaneous experience, recourse, transcendent, game, simulation, simulacrum.

Горячковська Ганна Миколаївна

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ВІРТУАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Відповідальний за випуск:

доктор філософських наук, професор Штанько В.І.