ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

ГРИБЕНЮК Геннадій Сергійович

УДК 159.9:37.0153

“ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ САМОРЕГУЛЯЦІЇ

У НАВЧАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ РЯТІВНИКІВ”

Спеціальність: 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора

психологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті психології імені Г.С. Костюка АПН України, лабораторія психології особистості ім. П.Р.Чамати.

Науковий консультант: член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук,

професор Боришевський Мирослав Йосипович,

Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України,

завідувач лабораторії психології особистості ім. П.Р.Чамати

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Савчин Мирослав Васильович,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

МОН України, завідувач кафедри психології;

доктор психологічних наук, професор

Клименко Віктор Васильович,

Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України,

головний науковий співробітник лабораторії вікової психофізіології;

доктор психологічних наук, професор

Приходько Юлія Олексіївна,

Інститут педагогіки та психології

Національного педагогічного університету

ім. М.П.Драгоманова МОН України,

професор кафедри психології та педагогіки

Провідна установа: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН України, кафедра педагогічної та вікової психології

Захист відбудеться “17 квітня 2007 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології імені Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України

Автореферат розісланий “ ” 2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.О. Балл

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У сучасних умовах сприяння загальнонаціональним інтересам держави, а також забезпечення прав і свобод кожної окремої людини, її здоров’я, життя, нерозривно пов'язані із захистом від негативних впливів надзвичайних ситуацій природного, техногенного та іншого характеру. Зараз в Україні цей захист визнається одним із пріоритетних напрямів державної політики.

Активне включення людини у процес самозахисту, захисту навколишнього середовища від надзвичайних загроз ставить до неї строгі вимоги як до суб’єкта “самоперетворень”. Враховуючи це, можна зрозуміти, якою гострою є необхідність у психологічних дослідженнях проблеми активізації внутрішніх резервів людини.

Для протидії сучасним природним і техногенним викликам, втрати від яких з кожним роком зростають, наближаючись до критичної позначки, в Україні створюється висококваліфікована, технічно оснащена, мобільна державна система цивільного захисту. У зв’язку з цим доцільним є виокремлення з меж військової, авіаційної, космічної психології специфіки діяльності рятівника, що пов’язана з екстремальними умовами, дослідження його потенційних особистісних можливостей.

Політичні, правові, виробничі, екологічні, соціальні, організаційні реалії вимагають врахування психологічного статусу фахівця-рятувальника, постать якого останнім часом стала надзвичайно значущою для суспільства. Поза аналізом психологічних проблем діяльності в екстремальних умовах – без побудови цілісних загальних та специфічних теоретико-методологічних засад психології саморегуляції у цій діяльності – неможливо суттєво поліпшити якість підготовки професіонала.

Міра наукової розробленості проблеми. Аналіз наукової літератури показав, що у дослідженнях проблеми професійної діяльності в екстремальних умовах та саморегуляції в ній увага акцентована на функціональних проявах людини, а особливості її поведінки як суб’єкта відповідальності та саморегуляції враховуються недостатньо.

Малодослідженим залишається аспект самосвідомості у проблемі долання екстремальності, що особливо актуально у зв’язку з аналізом психологічних механізмів саморегуляції особистості в екстремальній ситуації, а також зі специфікою впливів особистого смислу людини на розгортання професійної діяльності. Як відомо, упродовж багатьох років питання екстремальності вивчались переважно в межах суто об’єктивних методів психології. Тим часом, дослідження особливостей самоусвідомлення людиною процесу професіоналізації, процесу становлення, констеляції психологічних властивостей особистості, що сприяють оптимізації її підготовки до діяльності в екстремальних умовах, видаються вельми важливими для пошуку успішних заходів профілактики фахової неспроможності, боротьби з безпорадністю й недопущення завдяки цьому масових втрат серед фахівців оперативно-рятувальних служб (ОРС) та населення.

У наукових працях є поодинокі описи саморегуляції фахівців ОРС та їх діяльності. Щодо комплексної психологічної теорії саморегуляції, то тут досягнення значно скромніші. Причин тому є декілька. Перша – це розходження у розумінні змісту та обсягу феноменів саморегуляції у психології; друга – відсутність загальновизнаного підходу до професійної діяльності, класифікації та переліку її видів.

Недостатня теоретична розробленість і висока актуальність психологічних проблем самоактивності особистості в екстремальних умовах діяльності зумовили вибір теми нашого дослідження: “Психологічні основи становлення саморегуляції у навчально-професійній діяльності майбутніх рятівників”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у рамках комплексної науково-дослідної теми лабораторії психології особистості ім. П.Р.Чамати Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України, „Психологічні закономірності становлення й розвитку духовності особистості” (державний реєстраційний номер 0106U000470). Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України (протокол № 2 від 26 лютого 2004 року) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 28 квітня 2004 р.)

Об'єкт дослідження – особистісна саморегуляція рятівника в екстремальних умовах професійної діяльності.

Предмет дослідження – особистісні, соціально-психологічні та психолого-педагогічні умови становлення і розвитку у майбутніх рятівників здатності до саморегуляції як детермінанти ефективної професійної діяльності в екстремальних умовах.

Мета дослідження – з’ясувати особливості, рушійні сили і психологічні механізми саморегуляції особистості в екстремальних умовах професійної діяльності; розробити та обґрунтувати педагогічні технології, що забезпечують належну підготовку рятівників до успішної діяльності за таких умов.

Гіпотези дослідження:

1. Виходячи з інтерпретації психологічної сутності діяльності особистості в екстремальних умовах у літературних джерелах, а також з власних теоретичних міркувань про основні характеристики досліджуваного феномену, маємо підстави вважати, що така діяльність ставить людину перед необхідністю оптимальної, а часто й максимальної мобілізації власних потенційних можливостей до самосуб’єктної регуляції, вияву високого рівня самоактивності з метою подолання перешкод та забезпечення успіху.

2. Провідними утвореннями в структурі особистості, що забезпечують належний рівень її самоактивності та успішність діяльності за екстремальних умов, є наступні:

·

·

·

·

·

3. Процес становлення зазначених утворень в особистісній структурі суб’єкта діяльності оптимізується за умови педагогічного сприяння йому та зорієнтованості на нього змісту, основних напрямів та вимог до організації педагогічного процесу з підготовки майбутніх рятівників до діяльності в екстремальних умовах.

Відповідно до предмету, мети та гіпотез ми визначили наступні завдання дослідження:

1. Розробити теоретико-методологічні основи психології особистісної саморегуляції рятівників у професійній діяльності.

2. Розкрити динаміку і типи мотивації до діяльності в екстремальних умовах та проаналізувати їх взаємозв’язок з усвідомленням значення цієї діяльності в самореалізації.

3. Простежити становлення здатності особистості до саморегуляції та з’ясувати роль цієї здатності у розвитку самосуб’єктної дії як умови ефективної діяльності рятівників.

4. Дослідити, за яких умов особистісний смисл діяльності в екстремальних ситуаціях екстраполюється у контекст її соціальної значущості.

5. З’ясувати взаємозалежність між змістом морально-релевантних ціннісних орієнтацій як основи духовності особистості та умови становлення у неї здатності до саморегуляції в екстремальних умовах діяльності.

6. Вивчити психолого-педагогічні умови ефективної підготовки рятівників у освітніх закладах МНС України до професійної діяльності в екстремальних умовах.

Теоретико-методологічними засадами дослідження виступили загальнопсихологічні положення про єдність психіки і діяльності (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьев, С.Л.Рубінштейн та ін); системний підхід до дослідження особистості (К.А.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьев, М.Й.Боришевський, Г.В.Ложкін, Б.Ф.Ломов та ін.); принципи детермінації та суб'єктної активності у їх взаємозв'язку (Б.Г.Ананьев, Г.О.Балл, А.В.Брушлинський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, В.О.Моляко, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн); теорії та концепції становлення і розвитку особистості та психологічні умови педагогічного сприяння йому (Л.І.Божович, М.Й.Боришевський, В.В.Давидов, Г.С.Костюк, Т.М.Титаренко, М.І.Томчук, П.Р.Чамата, Н.В.Чепелєва, Д.І.Фельдштейн та ін.); теорії функціональних емоцій (К.Ізард, Я.Рейковський); принципи гуманістичного підходу до виховання (Я.А.Коменський, Й.Песталоцці, І.О.Синиця, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський, А.Маслоу, К.Роджерс та ін.).

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовано комплекс психологічних методів та психодіагностичних методик: спостереження, констатувальний та формувальний експеримент, біографічний метод, метод професіографії, анкетування, інтерв'ю, метод експертних оцінок, методи тестування тощо.

Обробка отриманих результатів здійснювалась із застосуванням математико-статистичних методів, у тому числі кореляційного, кластерного і факторного аналізу (ліцензована програма “SPSS v12,0”).

Надійність та вірогідність результатів дослідження і сформульованих висновків забезпечено: методологічною обґрунтованістю теоретичних положень дослідження; використанням комплексу методів, що адекватні об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження, а також віковим особливостям контингенту досліджуваних; репрезентативністю вибірки; коректним застосуванням параметричних і непараметричних методів математико-статистичної обробки та оцінки експериментальних даних. Про надійність отриманих даних свідчать також стійкість і повторюваність результатів.

Наукова новизна дослідження полягає: в обґрунтуванні теоретико-методологічних основ психології саморегуляції рятівника в екстремальних умовах професійної діяльності; у конкретизації поняття “самосуб’єктна дія”; у підтвердженні взаємозалежності між змістом морально-релевантних ціннісних орієнтацій рятівників та їх психологічною і фаховою готовністю до діяльності в екстремальних умовах; у розкритті соціально-психологічної сутності процесу становлення здатності особистості до саморегуляції та ролі останньої в розвитку самосуб’єктної дії як умови ефективної професійної діяльності в екстремальних ситуаціях; в науковому аналізі процесу становлення здатності до саморегуляції діяльності в екстремальних умовах у в і к о в о м у контексті (курсанти 1-5 років навчання).

Вперше з’ясовано психолого-педагогічні умови ефективної підготовки рятівників до професійної діяльності в екстремальних умовах в освітніх закладах МНС України.

Теоретичне значення дослідження полягає у наступному: поглибленні психологічних знань про процеси саморегуляції особистості; з'ясуванні ролі індивідуально-особистісних та соціально-психологічних чинників її підготовки до діяльності в екстремальних умовах; визначенні й обґрунтуванні принципових підходів, способів і методів психолого-педагогічних впливів на особистість з метою формування у неї здатності до самосуб’єктної дії як базового механізму саморегуляції за умов екстремальності професійної діяльності; у з’ясуванні психолого-педагогічних умов, що сприяють актуалізації у майбутніх фахівців їх внутрішньоособистісних резервів.

Особливе теоретико-прикладне значення дослідження полягає у доведенні органічного взаємозв’язку професійного та духовного становлення й розвитку особистості. Підкреслене найвищою мірою стосується особистостей, професійна діяльність яких пов’язана з ризиками, з екстремальністю умов праці.

Практичну значущість дослідження забезпечено: розробкою психодіагностичного комплексу для виявлення психологічних особливостей готовності фахівців оперативно-рятувальної служби до дій в екстремальних умовах; опрацюванням, науковим обґрунтуванням та впровадженням у практику програм психологічних тренінгів, семінарів та інших форм роботи, спрямованих на формування і зміцнення навичок самосуб’єктних дій (конструктивного самовпливу); розробкою практичних рекомендацій та заходів, що сприяють становленню досвіду професійної діяльності майбутніх рятівників в екстремальних умовах.

Результати дослідження можуть бути широко використані у психодіагностичній, психопрофілактичній та психокорекційній діяльності практичних психологів системи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інших вищих навчальних закладах та ін.

Апробація результатів дисертаційного дослідження

Результати дослідження знайшли своє відображення в монографії та низці інших одноосібних публікацій автора, доповідалися й обговорювалися на розширених засіданнях лабораторії психології особистості ім. П.Р. Чамати та Вченої ради Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Головні положення роботи обговорювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, наукових та науково-практичних конференціях і семінарах, а саме: на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми підготовки кадрів для пожежної охорони” (16-20 жовтня 1998 р., м. Москва); на науково-практичній конференції “Пожежна безпека - 2001” (червень 2001 року, м. Львів); на науково-практичній конференції “Організація виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України” (26-27 квітня 2002 року, м. Харків); на науково-практичній конференції “Пожежна безпека - 2003” (травень 2003 року, м. Харків); на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Надзвичайні ситуації: попередження та ліквідація” (23-25 липня 2003 р., м. Мінськ); на методологічному семінарі “Теоретико-методологічні проблеми розвитку особистості в системі безперервної освіти” (16 грудня 2004 року, м. Київ); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-психологічні детермінанти становлення громадянськості сучасної молоді у контексті спадщини А.С. Макаренка” (12-13 березня 2004 року, м. Полтава); на Міжнародній науково-практичній конференції “Психологія особистості: досвід минулого – погляд у майбутнє” (6-7 жовтня 2004 року, м. Одеса); на Науково-практичній конференції “Тероризм – загроза безпеці держави” (листопад 2004 року, м. Житомир); на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Надзвичайні ситуації: попередження та ліквідація” (15-17 червня 2005 р. м. Мінськ); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Пожежна безпека та аварійно-рятувальна справа: стан, проблеми, і перспективи” (30 листопада 1 грудня 2005 року, м. Київ); на Міжнародній науково-практичній конференції “Особистість у розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні” (6-8 жовтня 2005 року, м. Дрогобич); на Міжнародній науково-практичній конференції „Інформаційно-телекомунікаційні технології в сучасній освіті: досвід, проблеми, перспективи” (4-5 жовтня 2006 року, м. Львів); на VІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції рятувальників „Проблеми зниження ризику виникнення надзвичайних ситуацій в Україні” (11-12 жовтня 2006 року, м. Київ); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Духовність у становленні та розвитку громадянськості особистості” (5-6 жовтня 2006, м. Київ).

Впровадження результатів дослідження у практику.

Результати дисертаційної праці впроваджено: у навчально-виховний процес Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України упродовж 1998-2004 рр., у формі розробки змісту й технологій викладання дисциплін із прикладної психології (передусім з проблем екстремальності та психології управління), а також стажувань і практик курсантів і фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавр, спеціаліст, магістр.

Результати дослідження застосовуються в програмах професійної підготовки рятівників у Головному управлінні МНС України на Черкащині та у центрах підготовки. Опрацьовані програми підготовки реалізуються з метою психологічного забезпечення діяльності пожежно-рятувальних підрозділів; під час підготовки фахівців збірних команд з пожежно-прикладного спорту, у корекційно-діагностичних програмах адаптації молодих фахівців соціально-психологічними службами Черкаського обласного та районних управлінь МНС України.

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження висвітлено у 50 працях, в тому числі в 1 монографії, 4 навчальних посібниках, 10 навчальних програмах і комплексах, 21 статті у фахових журналах і 15 статтях у збірниках матеріалів наукових, науково-практичних конференцій різного рівня (міжнародних, всеукраїнських, регіональних) та семінарів.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається із вступу, шести розділів, висновків, списку основної використаної літератури (426 найменувань , із них – 17 найменувань – іноземною мовою), 4 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 380 стор. комп’ютерного набору (16,5 друк. арк.). Робота містить 61 таблицю, 20 рисунків. Загальний обсяг дисертації 563 сторінок.

Основний зміст роботи

Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної праці; сформульовано об’єкт, предмет, мету, основні гіпотези, завдання дослідження; розкрито теоретико-методологічні засади. Викладено наукову новизну, теоретичне й практичне значення. Наведено відомості про апробацію результатів дослідження та їх впровадження у практику; дана коротка інформація про основні публікації за дисертаційною темою.

Обґрунтовано потребу в розкритті органічної поєднаності процесу становлення саморегуляції діяльності у майбутніх рятівників із їх духовним розвитком, що має особливе теоретико-прикладне значення.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми становлення саморегуляції особистості” розроблено та теоретично обґрунтовано схеми аналізу проблеми становлення саморегуляції.

Проблема саморегуляції у професійній діяльності рятівників пов’язана з різними аспектами психологічної науки. Її розв’язання неможливе, в першу чергу, без осмислення досягнень та знахідок, зроблених вченими в царині загальнотеоретичних та методологічних проблем психології. Крім цього, важлива роль тут належить дослідженням проблем етики, загальної, соціальної, педагогічної психології та психології праці, проблем самосвідомості та пізнання, мотивації та соціальної регуляції поведінки. Вагомий внесок в розробку проблеми саморегуляції внесли вчені, які вивчали окремі прояви саморегуляції в різних видах діяльності (О.А.Конопкін, Г.С.Нікіфоров, А.К.Осницький), проблеми морального розвитку особистості на різних вікових етапах (Л.І.Божович, М.І.Боришевский, І.В.Дубровіна, І.І.Чеснокова, В.Є.Чудновский). Викладаючи свою точки зору ми спирались на низку вищезгаданих робіт, в яких започатковано розв’язання проблеми становлення саморегуляції.

Суб'єктний підхід до моделювання саморегуляції особистості передбачав необхідність врахування наступних моментів:

а) з’ясування специфіки саморегуляції у професійній діяльності майбутніх рятівників через аналіз цільового, процесуального, змістового та результативного аспектів процесу задоволення їх потреби у самореалізації.

б) виокремлення особливостей фахівця оперативно-рятувальної служби, теоретичне та емпіричне обґрунтування характеристик його моделей: базових і вторинних, стабільних та варіативних, загальних й окремих, інваріантних, предметно спрямованих та результативних;

в) облік, моніторинг та спеціальний аналіз реальних зв'язків згаданих феноменів і утворень у сфері самосвідомості й мотивації досліджуваних.

Прагнення до цілісної інтерпретації саморегуляції майбутнього рятівника як прояву суб’єктності останнього зумовило розробку психологічної моделі саморегуляції, у якій вихідними є змістові суб'єктні характеристики та індивідуально-психологічні особливості реальної людини-фахівця. У нашій моделі запропоновано підструктури (комплексні параметри) у сферах: самосвідомості, мотивації, спрямованості ціннісно-смислових утворень.

У кожній із підструктур моделі умовно виокремлено функції, які деталізують зміст і можуть бути використані з метою діагностики при складанні кваліфікаційних характеристик, професіограм і т.ін.

Отже, алгоритм моделювання передбачає такий шлях: суб'єкт – роль для себе, роль для інших - психологічна структура – психологічна підструктура – функції – функціональні ланки.

Запропонована модель саморегуляції включає низку підструктур. Система цих підструктур-детермінант складає психологічний зміст саморегуляції особистості, який може бути представлений у вигляді наступної схеми (рис.1):

Рис.1 Психологічна структура саморегуляції

СР – саморегуляція; Пс саморегуляції – потребовий стан саморегуляції.

У схемі розгорнуто представлені два аспекти або виміри психіки: самосвідомості та потребово-мотиваційний, значеннєвий, але лише позначено аспект засобів саморегуляції. На схемі простежується низка розгалужених мотиваційно-емоційних структур, які у психологічному сенсі починаються з потребового стану. У процесі їх взаємодії спрацьовують психологічні механізми самореалізації.

У другому розділі “Теоретичне обґрунтування параметрів емпіричних моделей становлення саморегуляції майбутніх рятівників” розкрито сутність теоретичних позицій, які зумовили вибір провідних аспектів дослідження, по-перше, та основних параметрів й вимірів змін, що відбуваються у досліджуваному феномені, по-друге. Це – наступні виміри та параметри:

діяльнісний вимір та параметри самосуб’єктної регуляції; конкретно-суб’єктний вимір моделювання особистості фахівця; вчинковий вимір; регулювання мотивації в межах індивідуального вчинку; регулювання та розвиток мотивації професійної діяльності у контексті групової організації.

Як засвідчили результати теоретичного аналізу досліджуваного нами феномену, а також емпіричні дані, при оцінці потенціалу саморегуляції особистості необхідно враховувати наступне:

Саморегуляція у професійній діяльності рятівників – це певний рівень функціонування і прояву їх професійної і моральної свідомості й самосвідомості, що особливо виразно виступає у фахівців під час розв’язання ними конкретних професійних завдань. Це – міра реалізації і одна із форм цілісного прояву потенціалу особистості як інтегрального утворення, в якому – професійні та моральні мотиви, цілі, цінності й смисли, що, домінуючи у свідомості й самосвідомості, актуалізуються специфічним чином за умов екстремальності та спонукають особу до відповідної діяльності. Це – синтез професійних та моральних складових, а також вплив індивідуальної свідомості й самосвідомості.

Саморегуляція особистості у професійній діяльності віддзеркалює ступінь сформованості у неї мотивації до розв’язання професійних завдань, впевненості у професійному призначенні, значущості професійних та інших цінностей, рішучості відстоювати їх до кінця – включно до самопожертви, готовність твердо і непохитно виконувати свій професійний обов’язок за будь-яких умов. Саморегуляція особистості об’єктивується, матеріалізується у поведінці та діяльності фахівців, результатах їх діяльності.

Показники становлення й розвитку саморегуляції ми розділили на дві взаємопов’язані групи: предметно-практичного плану та ті, котрі репрезентують стан духовності особистості, детермінуючись самосвідомістю особистості.

Модель саморегуляції структурно-різнотипна, поліморфна, складається з трьох прошарків властивостей суб’єкта саморегуляції:

базовий макрорівень - наскрізно-ситуативні властивості суб’єкта саморегуляції досягати поставленої мети упродовж років навчання, система яких змодельована за показниками предметно-практичного плану. Це –реалізовані курсантом особистісні стратегії саморегуляції у сферах його життєдіяльності: навчальній, міжособистісної взаємодії, включеності соціального “Я” у малу професійну групу, – як оцінений в балах досвід міри успішності реалізації (незначної, звичайної, успішної та найбільш успішної); останній характеризує суб’єкта на рівні мотивів-цілей вибору мети саморегуляції та його готовності до самосуб'єктної дії;

мезорівень – відносно узагальнені властивості-навички суб’єкта саморегуляції, які відносяться до широкого класу ситуацій, що змодельовані за показниками оцінних ставлень спрямованості самосвідомості, а також ієрархічної системи мотивів регуляції діяльності та її стильових особливостей, який характеризує суб’єкта на рівні мотивів-обґрунтувань вибору шляхів, засобів, способів реалізації мети саморегуляції та його готовності до самосуб'єктної регуляції;

мікрорівень – локально-ситуативні властивості-стратегії суб’єкта, які задають певні сценарії поведінки майбутнього рятівника у конкретних професійних ситуаціях саморегуляції та характеризують суб’єкта на рівні мотивів-цілей вибору ним мети саморегуляції та мотивів-обґрунтувань і його комплексну готовність до самосуб'єктної регуляції. Зазначена спроможність суб'єкта складається із усвідомлення ним напружених, екстремальних моментів професійної діяльності, вміння регулювати їх під час розв’язання завдань виявлення, сприйняття сенсу ситуації та його трансформації, за підсистемами: екстраполяції подій, прогностичною; інтерполяції попередніх подій, зворотньозв'язковою; екстраполяції подій через їх синтез; інтерполяції подій, стабілізаційною; трансформації сенсу. Результативність “ввімкнення” підсистем може бути оцінена у балах.

У професійній діяльності в екстремальних умовах значне місце посідають групові дії. Колективно-груповий розвиток мотивації, а відтак і саморегуляції, є найважливішою ланкою всієї системи професійної діяльності в екстремальних умовах. Він орієнтований, насамперед, на поєднання різних форм поведінки фахівців, для яких чітке дотримання норм є одним із головних показників високого рівня розвитку мотивації та відповідного рівня саморегуляції. Це стосується всіх елементів соціально-психологічної структури й етапів побудови групового вчинку: комунікативного, мотиваційного та виконавчого.

У третьому розділі ”Діяльнісні чинники у професійному становленні рятівників” представлено результати вивчення онтологічного плану саморегуляції професійної діяльності.

Було проведено пілотажне дослідження професійної діяльності рятівників, яким було охоплено 79 керівників різного рівня та вікових груп, спеціальностей та посадового положення (молодшого, середнього, старшого начальницького складу) пожежно-рятувальних підрозділів МНС України із трьох областей (Донецької, Черкаської, Чернігівської). У дослідженні за допомогою методів включеного спостереження, емпіричних оцінок, аналізу документів і результатів діяльності, із використанням методик Томаса-Кілмена, М.Вудкока, Д.Френсіса та опитувальника управлінських цінностей Г.А.Дмитренка вивчались функції саморегуляції у структурі поведінки та управлінської діяльності рятівників (виміри проводились під час виконання службових обов’язків у спеціально відведений час).

Процес саморегуляції як специфічний вид психічної активності вивчався у проявах наступних здатностей рятівників: вносити зміни як у зовнішні, так і у внутрішні умови професійної діяльності; самостійно ставити нові цілі; співвідносити власні можливості з вимогами на основі самооцінки, уявлень особистості про себе. Аналіз результатів проведеного нами пілотажного дослідження засвідчив, що певна частина фахівців не досягає оптимального рівня збалансованості у взаємодії зовнішніх та внутрішніх чинників саморегуляції поведінки. Дисбаланс у співвідношенні останніх зумовлює появу в рятівників відчуття нереалізованості у професійній діяльності, безперспективності, а звідси – суб’єктивне відчуття перевантаження, постійного домінування професійних вимог над особистісним життям; до того ж частина досліджуваних відповідальність за це не покладає на себе. Подібні емоційні переживання можуть бути оптимізовані за умов детального вивчення конкретних обставин, котрі супроводжують діяльність.

На наступному етапі професіографічного дослідження за допогою розробленого професіографічного опитувальника вивчалася здатність рятівників до самосуб’єктної дії у процесі саморегуляції у звичайних та екстремальних умовах. Дослідженням було охоплено 150 працівників керівного складу середньої ланки управління: начальники караулів, заступники начальників частин, начальники частин, інспекторський склад (досліджувались представники різних областей України упродовж 1998 - 1999 р. під час навчання у ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля МНС України у процесі занять з психології). Досліджувались фахівці із стажем роботи від 2 до 10 років.

Професіографічне дослідження виявило загальну картину деструктивного впливу екстремальних ситуацій на особистість. З’ясувалось, що екстремальні ситуації по-різному впливають на ієрархію рівнів саморегуляції особистості фахівців. Ті, хто має достатні внутрішні резерви, здатні до активної адаптації, – вони можуть вдаватися до перекомпонування, переструктурації засобів саморегуляції. Інші ж у подібних критичних ситуаціях розгублюються, стають безпорадними через негативні зміни у їхніх психічних процесах та станах: сонливість, несприйняття команд, погіршення здатності добре бачити, істеричні реакції на чинники екстремальності. Зрозуміло, що за таких умов у них знижується спроможність до вольових зусиль, до утримання та реалізації мети — отже, не доводиться говорити про ефективність самосуб’єктних дій та належний рівень саморегуляції.

Виходячи з нашої інтерпретації даних щодо успішності діяльності особистості в екстремальних умовах, а також з міркувань самих рятівників стосовно досліджуваного феномену, є підстави вважати, що така діяльність ставить людину перед необхідністю оптимальної, а часто й максимальної мобілізації власних потенційних можливостей, вияву високого рівня самоактивності з метою подолання перешкод та забезпечення успіху.

З огляду на специфіку професії, як масової, існувала потреба у незначній кількості надійних прогностичних критеріїв. До них ми віднесли загальну спроможність суб’єкта до саморегуляції в умовах впливу на нього екстремальних чинників психогенного ризику, спроможність до суб’єктивного контролю та мотивацію до діяльності.

За результатами вивчення звичайних та екстремальних умов діяльності були узагальнені методичні можливості, сформована за складом та змістом основна батарея психодіагностичних тестів і впродовж 1999 – 2000 років проведена апробація на вибірках різних категорій фахівців оперативно-рятувальної служби (n=391).

Отримані результати професіографічного вивчення підтвердили думку про те, що успішність діяльності в екстремальних умовах визначається: загальною спроможністю до саморегуляції моральної та мисленнєвої активності, станом здоров’я, а також мотивацією до діяльності.

Аналіз результатів професіографічного дослідження допоміг встановити, що екстремальні умови діяльності висувають специфічні вимоги до змісту та форм проявів спроможності суб’єкта до саморегуляції, таких характеристик особистості, як готовність прийти на допомогу, розвинуте почуття відповідальності, ініціатива, винахідливість, доброзичливість, статус у колективі, сміливість та рішучість. Було встановлено, що відхилення рівня інтелектуального розвитку від середніх проявів у бік вкрай низьких, а також високих показників є негативною прогностичною ознакою стосовно успішності професійної діяльності в екстремальних умовах.

Виміри успішності професійного становлення на первинних посадах випускників були продовжені у 2000-2004 рр. Вибірку дослідження склали випускники ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля МНС України (n=861) та інших відомчих ВНЗ, які працюють у Київській і Черкаській областях (n=312). Використовувалась основна батарея психодіагностичних тестів. Отримані дані періодично (раз на півроку) порівнювались із результатами експертного оцінювання керівниками підрозділів, де працювали випускники, за розробленими методиками, які моделювали предметно-практичний план діяльності фахівців, їх ділові та моральні якості.

Було проведено: моделювання предметно-практичного плану діяльності працівників-практиків; визначено успішність випускників пожежно-технічних навчальних закладів упродовж дворічної діяльності на первинних посадах та вивчена їх спроможність привести до оптимального рівня готовність до самосуб’єктної дії у сферах моральної, мисленнєвої діяльності та за характеристиками мотивації. Це дозволило проаналізувати параметри становлення саморегуляції працівників оперативно-рятувальної служби цивільного захисту.

На основі результатів професіографічного аналізу різних видів професійної діяльності фахівців розроблена класифікація цих видів. Психологічний образ кожного класу є специфічним поєднанням професійно важливих якостей — структурою, котра відображає сенсорно-перцептивний, моторний, інтелектуальний та особистісний компоненти діяльності й спрямованості психічної регуляції її суб’єкта. Класифікація розрахована на подальшу раціоналізацію системи підготовки фахівців та їх розподіл за штатними посадами. В межах цих проблем класифікація дозволяє проводити комплексний психологічний аналіз на основі виокремлення системи професійно важливих якостей у взаємопов’язаних видах професійної діяльності.

Завдяки професіографуванню діяльності вдалося дослідити праксеологічний план саморегуляції, в межах якого розв’язано окремі та загальні прикладні завдання: розроблено зміст необхідного методичного забезпечення професіографічного опитування, з’ясовано вимоги, які висувають умови діяльності до готовності самосуб’єктної дії рятівників за такими параметрами як обсяг, інтенсивність, тривалість, а також специфіку розгортання саморегуляційних дій у звичайних та екстремальних умовах.

Зазначене дало змогу перейти від онтологічного та праксеологічного планів функціонування саморегуляції у професійній діяльності до вивчення онтології її становлення упродовж п’ятирічної підготовки майбутніх рятівників.

У четвертому розділі “Чинники колективно-групової організації у професійному становлення рятівників” виокремлено та проаналізовано результати вивчення зазначеного у назві розділу феномена, розкрито роль колективно-групової організації в становленні у майбутніх рятівників саморегуляції.

Вибірку дослідження склали курсанти ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля МНС України (n=908). Вивчення проводилось упродовж 1999-2004 років за допомогою методик визначення соціально-психологічного розвитку колективу Р.С. Немова, виміру самооцінки В.П.Каширіна, соціометричної методики та за даними спостережень, бесід, самоаналізу курсантів. У взводах проводились щорічні діагностичні зрізи, які дозволили виявити особливості динаміки становлення саморегуляції у первинному колективі, її інтраіндивідних механізмів та розвитку мотивів особистісної саморегуляції курсантів.

Як показало дослідження, можуть бути виокремлені певні типи становлення саморегуляції за такими критеріями: по-перше, залежно від прагнення особистості розширити сфери взаємодії із соціальним середовищем, яке за певних умов може сприяти всебічному розвитку індивідуальності (активна саморегуляція), або, навпаки, зредукувавшись, пристосуватись до вимог контактної групи (пасивна саморегуляція); по-друге, за мірою виразного вияву морально-релевантної дії або навпаки; по-третє, – за мірою значущості суб’єкту сфери регуляції стосунків; по-четверте, за досягнутим результатом: позитивне становлення саморегуляції, пов’язане з успішним навчанням, дисциплінованістю, чесністю і т.ін; негативне – процес, що зумовлюється такими чинниками як нещирість, конфліктність у стосунках із молодшим начальницьким складом, порушеннями статутних норм.

З огляду на змістову сутність саморегуляції, критеріями успішності її становлення визнані внутрішні (усвідомлено-мотивована самоактивність особистості, потреби, мотиви, цілі, механізми саморегуляції, позитивна оцінка цього процесу особистістю, задоволеність результатами діяльності та власним положенням у рольовій структурі колективу) та зовнішні (ефективність результатів діяльності та поведінки успішність, дисциплінованість, участь у громадській роботі, позитивні показники у спорті; авторитет, сприятливе положення у рольових — офіційній і неофіційній — структурах стосунків) характеристики.

Отримані дані дозволяють розкрити особливості вікової (покурсової) динаміки зазначених характеристик, їх ролі у становленні саморегуляції у курсантів.

Зазначені вище характеристики були покладені в основу диференціювання спрямованості саморегуляції курсантів різних вікових груп. Базуючись на розробленій моделі внутрішньокурсових взаємин (у макро- і мікрогрупі), проаналізували як індивідуальні, так і вікові відмінності функціонування основних ланок структури саморегуляції: постановки мети, аналізу конкретної ситуації та прогнозу її можливих змін, пошуку засобів, способів досягнення мети, можливість власного прийняття рішень, їх реалізації, оцінка досягнутого та корекція. Саморегуляція у групах позитивного спрямування (80% від загальної кількості) стає опорою для подальшого самовизначення особистості у колективі загалом.

Виявилось, що особливості міжособових стосунків як в офіційній, так і неофіційній структурах стосунків впливають на успішність становлення саморегуляції. Низький рівень саморегулювання особистості, а також егоцентрична спрямованість самосвідомості та відповідні негативні оцінні ставлення до інших не дозволяють успішно реалізуватись 10% курсантів, саморегуляція яких вирізняється низкою особливостей: неефективним функціонуванням структурних ланок саморегуляції, слабкістю функцій контролю, низьким рівнем усвідомлення особистісної значущості та актуальності саморегуляції у повсякденному житті.

Вивчення саморегуляції особистості у курсантському колективі виявило певні основні тенденції динаміки змісту генералізованих мотивів-цілей становлення саморегуляції. Зокрема, коли у процесі реалізації та прояву власної індивідуальності провідною метою саморегуляції курсанта стає досягнення суспільної та особистої значущості. Такий тип мети характерний на етапі входження особистості у колектив. Ця тенденція є передумовою подальшого розвитку саморегуляції особистості курсанта та прояву тенденції до якнайширшого вияву власної індивідуальності.

Успішність становлення саморегуляції у курсантів значною мірою залежить від інтраіндивідних особливостей механізмів саморегулювання особистості.

В основі прагнень курсантів виявити свою індивідуальність, домогтись визнання та бажаного ставлення до себе знаходяться типові види потреби у самореалізації: потреба отримати бажані результати діяльності (55% курсантів); потреба у спілкуванні, яка проявляється у прагненні бути з референтною групою, мати друзів, бути корисним людям (28-34%); домінантна потреба у самопізнанні та розвиток на цій основі впевненості у собі (виявлена у 8-13% курсантів).

Саморегуляція особистості курсантів залежить також від змісту домагань, тієї міри, якою індивідуальні можливості особистості відповідають місцю, яке та посідає у рольовій структурі колективу.

Як засвідчили результати дослідження динаміки домагань курсантів, більшість вступників (60% від загального числа) мають завищені домагання, що зумовлює певне ставлення до навчання та інших сфер життєдіяльності, а також відповідну саморегуляцію. Натомість на четвертому курсі у 60% курсантів переважають адекватні домагання (на першому вони були виявлені у 27% досліджуваних), 30% мають завищені і 5-7% характеризуються заниженими домаганнями. Отримані у дослідженні дані дозволили виявити виразні тенденції в розвитку домагань, їх вікову динаміку та взаємозв’язок останньої із процесом становлення й розвитку саморегуляції. Що стосується динаміки мотивів саморегуляції, то чітко простежується пролонгована дія механізму “зсуву” мотиву на мету: у структурі саморегуляції престижно-особистісні мотиви домінують на етапі складання групи, як прагнення займати певну позицію (положення) у рольових системах стосунків; та поступаються місцем мотивам, спрямованим на ефективність діяльності групи і підвищення у такий спосіб власного психололгічного статусу курсанта.

Саморегуляція поступово з проголошеної мети поведінки та діяльності перетворюються на мотив і спонуку. Завдяки цьому в курсантів поступово розвивається здатність до переосмислення реальної (наявної) ситуації та створення нового сенсу активності, що виступає суттєвою детермінантою розвитку саморегуляції. Виявлені нами різні за змістом, спрямованістю, смисловими характеристиками мотиви-обгрунтування дозволили розкрити особливості саморегуляції, зумовлені віком досліджених курсантів.

Саморегуляція курсантів відбувається як складний процес розв’язання низки протиріч, зумовлених чинниками колективно-групової організації у професійному становленні рятівників. Серед них протиріччя між потребою особистості у самореалізації та її можливостями; між мотивами вибору цілей саморегуляції і мотивами вибору засобів і способів їх реалізації; між спрямованістю мотивів на інших, колектив і особистісно-престижними мотивами саморегуляції особистості; між прагненням курсантів до виконання тих чи інших соціальних і соціально-психологічних ролей і відповідними можливостями курсантських колективів; між системою цінностей особистості і контактного соціального середовища; між прагненням особистості до саморегуляції та характером впливу на неї керівників і колективу загалом; домаганнями особистості та її реальним місцем у рольовій структурі колективу та оцінкою з боку соціального середовища.

У п’ятому розділі “Показники сформованості цілісної динамічної мотиваційно-смислової системи у професійному становленні рятівників” викладені результати вивчення статистичних зв’язків досліджених психологічних параметрів саморегуляції курсантів, у яких доволі складна й неоднозначна картина в різних компонентах моделі готовності до самосуб’єктної дії (ССД).

За допомогою факторного аналізу отримані п’ять факторних структур, які, з точки зору мотивації, що в них переважає, характеризують: 1) обрані пріоритети у навчанні, міжособистісній взаємодії, включеності у малу професійну групу; 2) вміння ситуативно регулювати напружені, екстремальні моменти професійної діяльності під час розв’язання завдань інтерпретації сенсу; 3) суб’єктивну оцінку спрямування самосвідомості та структур регуляції діяльності - сенс яких цілком узгоджується із психологічним змістом технології підготовки майбутнього рятівника до дій в екстремальних умовах.

В результаті аналізу розкривається суб’єктний аспект індивідуальної саморегуляції психіки майбутнім рятівником.

Діагностичне забезпечення емпіричного дослідження здійснювалось за допомогою основного блоку методик, до якого увійшли: невербальний тест Р.Б. Кеттела, опитувальник Р.Амтхауера, вербальний тест творчих здібностей, особистісний орієнтаційний опитувальник В.Смекала, М.Кучери, опитувальник визначення рівня суб’єктивного контролю Дж.Роттера, методика ціннісних орієнтацій М.Рокича.

Вибірку дослідження склали курсанти (n=908) і слухачі-заочники (n=265). Вивчення проводилось упродовж 1999-2004 років. У групах слухачів-заочників проводився один діагностичний зріз, а в групах курсантів проводився поперечний зріз на 1-му курсі, потім курсанти 1-го курсу діагностувались на 5-му курсі. Така послідовність проведення дослідження дозволила виявити структурно-функціональні та динамічні залежності формування мотиваційно-смислової системи у професійнму становленні рятівників.

Аналіз отриманих даних проводився за етапами професійного становлення – від 1-го до 5-го курсу.

На рівні кореляційних залежностей було виявлено низку мотиваційно-смислових феноменів:

Зокрема, виявлено позитивну значиму кореляцію (p ? 0,01) генералізованих мотивів, які детермінують спрямування саморегуляції курсантів на досягнення у навчанні, із здатністю усвідомлювати напружені, екстремальні моменти професійної діяльності, вмінням регулювати їх під час розв’язання завдань інтерпретації сенсу ситуації. Змінні зазначених компонент готовності до ССД односпрямовані у 63% випадків виміряних показників.

Генералізовані мотиви, які спрямовують саморегуляцію курсанта на досягнення у навчанні, позитивно значимо (p ? 0,01) корелюють із соціометричним статусом.

Дослідження також показало, що мотиви саморегуляції легше розгортаються в курсантів, у яких вищі показники мотиваційної спрямованості самосвідомості, котрі чіткіше усвідомлюють “задля чого” навчаються, працюють, живуть. В групі відмінників виявлені значимі зв’язки (p ? 0,01) академічної успішності та низки показників мотиваційної спрямованості самосвідомості, чого не спостерігалось в групах незначної та середньої успішності.

Успішний досвід саморегуляції курсантів у навчанні загалом та професійному навчанні, зокрема, позитивно значимо пов’язаний із успішністю саморегуляції у міжособистісній взаємодії (p ? 0,01).

Залежно від міри суб'єктної включеності курсанта у малу групу зростає його спроможність усвідомлювати напружені, екстремальні моменти професійної діяльності, вміння регулювати їх під час розв’язання завдань інтерпретації сенсу ситуації (p ? 0,01). Тісний взаємозв’язок курсанта з членами малої групи позитивно впливає на зростання рівня саморегуляції.

Розкриті у дослідженні кореляційні залежності параметрів інтернальності та екстернальності розширили можливості змістової інтерпретації мотиваційних утворень саморегуляції, зокрема, щодо смислового феномену „брати відповідальність на себе”, який пов’язаний з рівнем інтернальності та зростає в групах, де “Я-концепція” розвивається в умовах максимальної взаємозалежності курсантів один від одного.

З’ясовано особливості кореляційних зв’язків між показниками мотиваційної сфери та сфери самосвідомості курсанта залежно від