Отримані значення середніх, хоча і вирівнюють окремі тенденції, але дають певне узагальнене уявлення щодо міри, якою проявляються саморегулятивні процеси у майбутніх рятівників, зокрема, позитивної динаміки рівня локус-контролю впродовж 5 років навчання (+ 10%) та рівня мотивів саморегулювання у курсантів 1-го курсу порівняно з вступниками. До другого курсу та після нього статистично достовірних змін середніх значень рівня мотиваційних феноменів саморегулювання загалом не виявлено, проте є достатньо стійкою тенденція до зменшення параметрів та властивостей частини мотивів саморегуляції. Симптоматика успішності курсантів у навчальній діяльності, міжособистісній взаємодії, у досвіді включеності “Я” в малі курсантські групи, здатність до саморегуляції у напружені, екстремальні моменти професійної діяльності, мотиви (генералізовані, мотиви обґрунтування, мотиви спрямування самосвідомості та регуляції діяльності суб’єкта) – виявились у курсантів з другого по четвертий курс меншою мірою, ніж у курсантів першого курсу. Все це засвідчує недостатнє забезпечення розвитку згаданих утворень та сенсу саморегуляції у традиційному навчальному процесі.

У першій серії вимірів (на першому курсі) мотиваційно-смислової сфери курсантів, де був використаний набір психологічних змінних (всього 52), вдалося виділити 4-факторну модель. Фактор 1 - двополюсний, найбільша частка поясненої дисперсії (15,5%). До його складу входять: комплекс симптоматики загального показника рівня суб’єктивного контролю (0,897), інваріантного до деталізованих ситуацій діяльності суб’єкта; два показники середнього рівня узагальненості: інтернальність у царині досягнень (0,614) і невдач (0,643); ситуативні показники інтернальності, щодо служби (0,560), родини (0,552), стосунків (0,393), здоров’я (0,531). Цьому протиставлена тенденція суб’єктивних оцінок міри екстернальності та відповідальності, яку покладає “середньостатистичний” курсант на інших у різнорівневих ситуаціях розгортання ієрархічної структури системи регуляції ним власної діяльності.

Це означає, що, у першій серії вимірів переважає особистісний сплав із прагнення бути успішним, зокрема, у власній реалізації на службі, родинних стосунках, стосунках з іншими, тоді, як саморегуляція цих процесів уявляється курсантові не складною. Звідси, ймовірно, оптимізм, впевненість, щодо спроможності досягати бажаного. Це фактор типового початку професійного становлення, де поєднані генералізовані мотиви вибору мети саморегуляції й мотиви обґрунтувань шляхів, засобів, способів її досягнення. Між ними рівновага, яка ще не вимагає особливих зусиль для підтримання сумірності.

Фактор 2 (8,3%) виокремлює якості, характерні для групи курсантів із низьким рівнем суб’єктивного контролю, для яких самомотивування є сутнісно складним. Фактор 3 (6,7%) складений “суб’єктивним простором” соціальних очікувань, притаманних, насамперед, успішним у навчанні курсантам. Фактор 4 (6,1%) утворений, головно, “суб’єктивними просторами” групи курсантів із незначними досягненнями у взаємодії з іншими, низьким соціометричним статусом та високим ступенем егоцентричності у спрямованості самосвідомості.

У другій серії вимірів (на п’ятому курсі) статистичні розподіли результатів представлені 5-факторною моделлю. Фактор 1 складають утворення інтернальності суб’єкта саморегуляції - загальна (0,895) й у сфері невдач (0,684); стилі регуляції діяльності за показниками інваріантними до ситуацій (0,683); інтернальність у родинних стосунках (0,647), службі (0,583), досягненнях (0,565), ставленні до здоров’я, хворобливості (0,488); стилі регуляції діяльності у професійно-службовій сфері (0,479), екстернальність здоров’я (-0,306). Фактор загалом схожий на Ф-1 першої серії, але його вирізняє послаблення різнорівневих показників стилю регуляції діяльності, міри їх реалізованості (0,683 проти 0,760 та 0,479 проти 0,635); просування на перший план інтернальності невдач (0,684) й у родинних стосунках (0,647).

У факторі 2 другої серії вимірів вагомою стає екстернальність загальна (0,831), яка в ієрархії фактору виявляється на місці вищому для курсантів останнього року навчання, ніж у першокурсників. Фактор 3 виокремлює групу людей, яка має високий соціометричний статус (0,778; 0,633) та досвід найбільш успішної (0,547) та успішної (0,307) реалізації у навчанні. Структура фактору 4-го, на відміну від попередніх, не така однорідна й сконструйована навколо тенденцій спрямування самосвідомості суб'єкта (0,787) і його ставлень до інших. У факторі 5 відображено соціальний досвід мінімальної залежності “Я” курсанта від оціночних суджень інших в групі (0,670).

Факторне моделювання було продовжене на інших “суб’єктивних просторах” - спрямованості самосвідомості та ієрархічної структури системи регуляції діяльності (30 показників).

За показниками основних шкал тест-опитувальника у першій та другій серіях вимірів був проведений факторний аналіз (за принципом „варімакс”), зокрема, отримана 5-факторна модель, де представлений сенс мотивів-обгрунтувань вибору мети саморегуляції курсантів. Вибірка складала 176 осіб і була однорідною. Крім того, наступним факторним аналізом з’ясовано сенс показників шкали рівня суб’єктивного контролю, які виявляють багатовимірний профіль обраного суб’єктом стилю регуляції діяльності. Отримані виразні психологічні прояви. Так, оцінка курсантами 5-го року сенсу навчання позбавлена “ідеалізму” - для “просування по службі” (1-й фактор проти 5-го на початку навчання; 0,646). Їх не лякає перспектива залишитись без підтримки інших (на початку навчання - 2-ий фактор ); вони не бачать сенсу “сподобатись іншим” (2-й фактор проти 4-го на початку навчання; 0,287). Випускники більше прагнуть до того, щоб мати вплив на перебіг подій, які з ними відбуваються (2-й фактор проти 5-го на початку навчання; 0,285), наростити власні зусилля (1-й фактор проти 5-го на 1-му курсі; 0,304), проте менше вірять, що зможуть здійснити свої плани (5-й фактор проти 3-го на початку навчання; 0,398) та не сподіваються на допомогу інших людей (3-й фактор проти 5-го на початку навчання; 0,456). Роки навчання підвищують суб’єктивну цінність бажання вести правильний спосіб життя, знижують внутрішній рейтинг бажання змінити щось в керівництві та відповідальності перед собою за погане управління в організації, допускають повний контроль власних дій як підлеглого та бажання у складних обставинах краще почекати, доки проблеми розв'яжуться самі собою. Для випускника дещо більш актуальним уявляється перспектива тривалих цілеспрямованих власних зусиль, наполегливої праці та щасливої сім’ї.

З’ясовано, що, по-перше, логіка побудови факторних структур містить протилежні мотиваційно-смислові атрибути. По-друге, факторні структури складаються інколи всупереч кількісним тенденціям, відміченим під час розгляду відповідних середніх значень, що свідчить про суб’єктивну значущість, яку вони набули для “середньостатистичного” курсанта. По-третє, показники інтернальності виміряних мотиваційно-смислових утворень саморегуляції посідають, як правило, більш високі місця у факторній ієрархії, ніж тенденція до екстернальності. Разом із показниками здатності курсанта усвідомити напружені, екстремальні моменти професійної діяльності, вмінням регулювати їх під час розв’язання завдань інтерпретації сенсу конкретної ситуації, вони характерні для випускників, які психологічно більш “прагматичні” та “пластичні”.

Таким чином, аналіз мотивів та сенсу дозволяє залучити до кола чинників, які забезпечують успішність процесу становлення саморегуляції майбутніх рятівників у навчальній професійній діяльності, широкий діапазон як об’єктивних, так і суб’єктивних обставин й передумов, що досі залишались поза межами їх теоретико-експериментального дослідження та впровадження у педагогічну практику.

У шостому розділі “Духовні цінності у професійному становленні рятівників” подані результати експерименту, проведеного із експериментальною (n=30) та контрольною (n=30) групами курсантів ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля МНС України. Дослідження проводилось впродовж 2003-2004 навчального року під час підготовки курсантів за програмою освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр”. Були проведені три зрізи показників: у I серії констатувального експерименту; через півроку, у II серії – перед початком формувального експерименту та у III констатувальній серії, як контрольний зріз після його завершення. Досліджувалась взаємозалежність між духовними ціннісними орієнтаціями рятівників та особливостями їх діяльності й саморегуляції поведінки в екстремальних ситуаціях. Зазначена послідовність проведення дослідження дозволила з’ясувати рівні духовності, динаміку цього процесу та його вплив на навчально-професійну діяльність майбутніх рятівників.

Була застосована система методичних засобів, зокрема: метод включеного спостереження, метод виявлення ціннісних орієнтацій, анкетування, бесіди з курсантами, самозвіти досліджуваних, контент-аналіз творів на задані теми, визначення локусу контролю, соціометрична методика, аналіз даних, біографічний метод.

В ході формувального експерименту були використані наступні засоби впливу на розвиток духовних ціннісних орієнтацій курсантів: 26-годинний спецкурс “Психологія особистості рятівника”, соціально-психологічні тренінги з метою вироблення у досліджуваних здатності до рефлексії та самосуб’єктної дії; круглі столи, на яких обговорювались події в житті курсантів, питання, які їх хвилювали; написання творчих робіт за темою спецкурсу з їх наступним обговоренням на круглих столах; індивідуальні та групові консультації з питань самовиховання; самозвіти.

Розкрито зміст критеріїв, на основі яких були визначені рівні розвитку духовних цінностей курсантів: високий, середній, низький, кожен з яких базувався на властивій досліджуваному констеляції описаних в дисертації критеріїв.

Як показав аналіз духовних цінностей курсантів, зокрема їх структурно-функціональних особливостей як утворень у свідомості та самосвідомості особистості, вони відзначаються багатоаспектністю, відносною стійкістю, багатогранними зв’язками та взаємозалежностями з іншими структурами та підструктурами особистості.

Аналіз емпіричних даних засвідчив, що сформованість сфери духовності, належний рівень її розвитку є важливою умовою, що забезпечує широту та гармонійність утворення й функціонування мотивації діяльності курсантів, успішного розвитку здатності до саморегуляції. Завдяки духовності особистість майбутнього рятівника стає значною мірою незалежною від зовнішніх санкцій, зовнішнього контролю за її поведінкою та діяльністю. Така особистість виступає як самодостатній суб’єкт, відповідальний за власні вчинки.

Підтвердженням сказаного є емпіричні дані, отримані на констатувальному етапі дослідження стосовно частини курсантів, у яких було виявлено достатньо високі показники розвитку сфери їх духовності.

Кількість таких досліджуваних становила на констатувальному етапі близько 17 % експериментальної групи та 20% - контрольної, що показано у таблиці 1.

Таблиця 1.

Рівні розвитку духовних цінностей курсантів на констатувальному етапі дослідження

Групи досліджуваних

Експериментальна | Контрольна

Рівні | Кільк.досл | % | Рівні | Кільк.досл | %

Високий | 5 | 16,7 | Високий | 6 | 20,0

Середній | 12 | 40,0 | Середній | 10 | 33,3

Низький | 13 | 43,3 | Низький | 14 | 46,7

Внаслідок формувальних впливів зміни сталися в усвідомленні досліджуваними експериментальної групи сутності та значення ціннісних орієнтацій духовної сфери особистості, а також відповідних їм якостей. Це стосується таких якостей як: доброта, справедливість, готовність допомагати людям, відповідальне й турботливе ставлення до людей (t-критерій Ст’юдента дорівнює 3,982 при р < 0,05), здатність мислити критично, приймати адекватні рішення в екстремальних ситуаціях ( t = 3,241; р < 0,05 ), сила волі, самовладання, витривалість, самоконтроль, прагнення до самовдосконалення, здоровий спосіб життя (t = 2,623; р < 0,05). Підвищився рівень здатності курсантів в оцінці себе як носіїв, суб’єктів духовних цінностей, перш за все тих, що стосуються сфери моральності, а також тих, котрі пов’язані з практичною діяльністю рятівника (t = 2,241; р < 0,05). Знизилась кількість досліджуваних, у яких до експерименту спостерігалися значні розходження між усвідомленням значущості духовних цінностей і їх дотриманням у поведінці та діяльності (t = 1,865; р < 0,05). Зміни мали місце у самоідентифікації досліджуваних з громадянськими, зокрема національними цінностями. (t = 1,012; р < 0,05 ). Отримані дані стосовно зростання у досліджуваних рівня готовності до самосуб’єктної дії. Більшість курсантів достатньо повно оволоділи технологіями самосуб’єктної дії, планування, визначення цілей, прогнозування оптимальних варіантів дій, поведінки загалом як у реальних, так і в уявлюваних екстремальних ситуаціях. Позитивні зміни у цьому плані були суттєвими, досягнувши статистичної значущості (t = 3,631; р < 0,05).

Позитивні, у переважній більшості випадків статистично достовірні зміни, що відбулися у сфері духовності курсантів стосовно динаміки розвитку у них духовних ціннісних орієнтацій завдяки застосованій системі формувальних впливів показані у таблиці 2.

Таблиця 2

Рівні розвитку духовних цінностей курсантів на формувальному етапі дослідження

Рівні | Експериментальна група | Контрольна група

До експерим. | Після експер. | ІІ серія конст. | ІІІ сер.конст.

Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | %

Вис. | 5 | 16,7 | 10 | 33,3 | 6 | 20,0 | 6 | 20,0

Сер. | 12 | 40,0 | 17 | 56,7 | 10 | 33,3 | 11 | 36,7

Низ | 13 | 43,3 | 3 | 10,0 | 14 | 46,7 | 13 | 43,3

Порівняння даних високого рівня розвитку духовних ціннісних орієнтацій до і після формувального експерименту в основній групі досліджуваних і їх статистична обробка (за ?*- критерієм Фішера) засвідчили виразну тенденцію до зростання (? =1,505; p < 0,06); щодо середнього рівня статистично значущих показників не зафіксовано. Отримано зниження кількості досліджуваних з низьким рівнем розвитку духовних ціннісних орієнтацій на високому рівні статистичної значущості (? = 3,072; p < 0,01). У контрольній групі суттєвих змін не сталося.

Враховуючи аналіз кількісних показників, що відображають процес оволодіння досліджуваними експериментальної групи духовними ціннісними орієнтаціями, маємо підстави зробити висновок про ефективність впровадженої у формувальному експерименті системи заходів.

ВИСНОВКИ

Підбиваючи загальні підсумки проведеного дослідження, можна сформулювати такі основні висновки, які засвідчать розв’язання поставлених завдань:

1. Саморегуляція є невід’ємною складовою професіогенезу особистості. Процес становлення й розвитку саморегуляції охоплює всі етапи професійного життя людини і вирішальним чином зумовлює результативність виконання професійних функцій. Формування здатності до саморегуляції є одним з найважливіших завдань підготовки сучасного фахівця-рятівника, оскільки забезпечує можливість виховання особистості, здатної самостійно приймати рішення, формувати й довизначати завдання у відповідності до вимог складних, мінливих ситуацій й завдяки цьому досягати поставлених цілей. Чинна у нашій державі система підготовки фахівців реалізується, як правило, у контексті традиційної предметно-інформаційної парадигми, а тому, зрозуміло, не може відповідати сучасним вимогам професійної підготовки. Основний недолік чинної системи полягає в тому, що в ній недостатньо реалізується суб’єктний підхід до виховання особистості як самодостатнього професіонала.

Зазначене найбільшою мірою стосується професійної підготовки особистості до діяльності, яка здійснюється в екстремальних умовах і передбачає сформованість у людини системи специфічних особистісно-професійних якостей, властивостей, здатностей, знань, умінь та навичок. Особлива роль належить при цьому новоутворенням, котрі заломлюються крізь призму самосвідомості. Лише через самосвідомість, завдяки їй можливе опредметнення, об’єктивація однієї із найактуальніших соціально-психологічних потреб людини як особистості – потреби у самовизначенні, самореалізації та самоствердженні.

2. Рушійною силою становлення саморегуляції в екстремальних умовах діяльності є смислотворення, спрямоване на формування й актуалізацію готовності мотиваційно-смислової сфери суб’єкта, до того, щоб особистісний смисл (засіб самоствердження) екстраполювався у контекст соціальної значущості, внаслідок чого уможливлюється оптимальна редукція суперечності між егоїстичними цілями людини та суспільною цінністю її діяльності. Така залежність, в свою чергу, актуалізує потребу у самосуб’єктній дії як інструменті, за допомогою якого вдається значною мірою здолати внутрішні завади на шляху до успішного досягнення мети діяльності.

3. На особливу увагу заслуговують отримані у дослідженні дані стосовно розвитку мотивації процесу саморегулювання. Це стосується, зокрема, визнання множинності мотивів саморегуляції як факту, доведеного результатами наших теоретико-емпіричних пошуків. Таке визнання зумовлює необхідність спрямованого розвитку множинності мотивів саморегуляції: внаслідок цього мотив стає власне особистісним утворенням, а не плинним, випадковим стимулом, що підтримується переважно зовнішніми спонуками. Завдяки цьому мотиваційно-смислові утворення не просто беруть участь у спонуканні, спрямовуванні, оцінюванні, регулюванні, плануванні саморегулятивних дій, операцій рятівника. Вони (мотиваційно-смислові утворення) фактично роблять відображений (віртуальний) світ діяльності в екстремальних умовах „живим” (реальним), задаючи психічному образу конкретно-індивідні, суб’єктно-пристрастні параметри. Зазначене вельми виразно виявляється у процесах розвитку та саморозвитку мотивації малої професійної групи, де особлива, контролююча роль належить прийнятим у групі нормативним еталонам.

4. Як засвідчив аналіз результатів професіографічного дослідження, екстремальні умови діяльності диктують специфічні вимоги до змісту та форм проявів спроможності суб’єкта до саморегуляції таких характеристик особистості, як готовність прийти на допомогу, розвинуте почуття відповідальності, ініціатива, винахідливість, доброзичливість, статус у колективі, сміливість та рішучість. Отримані результати професіографічного вивчення підтвердили думку про те, що успішність діяльності в екстремальних умовах визначається: загальною спроможністю індивіда до саморегуляції моральної та мисленнєвої активності, станом здоров’я, мотивацією до діяльності.

5. Завдяки професіографуванню діяльності рятівників вдалося дослідити праксеологічний план саморегуляції у межах якого розв’язано загальні та окремі прикладні завдання: розроблено зміст необхідного методичного забезпечення професіографічного опитування, з’ясовано вимоги, які ставлять умови діяльності рятівників до самосуб’єктної дії за такими параметрами як обсяг, інтенсивність, тривалість саморегуляційних дій, відповідність міри напруженості саморегуляційних впливів специфіці розгортання останніх у звичних і екстремальних умовах. Моделювання предметно-практичного плану діяльності працівників-практиків, визначення її успішності за результатами входження у посади випускників пожежно-технічних навчальних закладів дозволило привести до оптимального рівня готовність до самосуб’єктної дії у сферах моральної та мисленнєвої діяльності. За характеристиками мотивації вдалося проаналізувати параметри становлення саморегуляції та розробити класифікацію професій працівників оперативно-рятувальної служби цивільного захисту за психологічним критерієм.

6. Результати вивчення онтологічного плану становлення саморегуляції упродовж п’ятирічної підготовки майбутніх рятівників поглибили наукові знання про специфіку та особливості саморегуляції фахівця у площині аксіології, вияву готовності її складових до забезпечення самосуб’єктної дії через дослідження функціонування цілісної реальної мотиваційної сфери.

7. Як підтвердило дослідження, важливу роль у становленні фахівців-рятівників відіграє їх духовність. Процес розвитку духовних цінностей є необхідною умовою визначення провідних характеристик та напрямів життєвого шляху особистості рятівника загалом та у сфері його професійної діяльності, зокрема, як іманентного, внутрішнього утворення в структурі особистості. Духовне начало є тією внутрішньою інстанцією, завдяки якій особистість збагачується характеристиками самодостатнього суб’єкта активності, здатного до творчого, концептуального переосмислення та трансформації як зовнішніх умов діяльності, так і власних потенційних можливостей.

Духовні цінності, репрезентуючись у свідомості та самосвідомості суб’єкта діяльності, наповнюють гуманістичним сенсом мотиваційну сферу його особистості і сприяють професійній ідентифікації та самореалізації.

8. За даними формувального експерименту, досягнення позитивних зрушень у сфері духовності рятівників передбачає створення та неухильне дотримання низки умов, таких як: орієнтація на суб’єкт-суб’єктну взаємодію; підтримання та реалізація ініціативи вихованців щодо форм та способів оволодіння сутністю духовних ціннісних орієнтацій як основи розгортання здатності до саморегуляції в екстремальних ситуаціях; забезпечення тісного взаємозв’язку між теорією та практикою, завдяки чому курсанти спроможні не лише усвідомити значущість духовних ціннісних орієнтацій у структурі особистості, але й збагнути, переконатися у їх інструментально-функціональній ролі в успішному перебігу професійної діяльності; широке застосування діалогічних способів оволодіння духовними ціннісними орієнтаціями, передусім, у складі малої професійної групи, що сприяє активізації мислительних процесів, включенню емоційно-вольової сфери, забезпечує виникнення та утримання на достатньо високому рівні інтересу досліджуваних до проблеми духовних цінностей особистості.

Перспективними надалі вбачаються дослідження, які стосуються: поглибленого вивчення психолого-педагогічних умов та чинників, що забезпечують ефективне формування саморегуляції особистості у професійному становленні фахівців різних спеціальностей; з виокремленням професійної специфіки функціонування механізмів саморегуляції та її адекватної поняттєвої інтерпретації, зокрема, у моделі самосуб’єктних дій у тестових завданнях. Дослідження саморегуляції у згаданих аспектах допоможе розробити програми, методичні посібники, рекомендації для викладачів вищих навчальних закладів різних типів, так само, як закладів післядипломної освіти.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора:

Монографія:

1. Грибенюк Г.С. Розвиток саморегуляції у професійній діяльності майбутніх рятівників. – Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України, 2006. – 539 с.

Навчальні посібники:

2. Грибенюк Г.С. Психологічна підготовка. – Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України, 2005. – 232 с.

3. Грибенюк Г.С. Розд. 1 Теорія управління: сутність, система – С. 11-58; розд. 3 Поняття системного підходу в управлінні – С. 81-122; розд. 8 Формалізація управлінських відносин. Управлінські рішення: поняття, види, етапи прийняття – С. 298 – 315; розд. 9 Евристичні методи розв’язання завдань – С. 315 – 344 // Основи управління: посібник для курсантів (слухачів), студентів вищих навчальних закладів МНС України / Авт. кол. – Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України, 2005. – 410 с. (Внесок здобувача – 50 %)

4. Грибенюк Г.С. Основи практичної психології рятівника: посібник для курсантів (слухачів), студентів вищих навчальних закладів МНС України Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України, 2005. – 290 с.

5. Грибенюк Г.С. Дидактичні матеріали для самостійної роботи курсантів: посібник для курсантів (слухачів), студентів вищих навчальних закладів МНС України Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України, 2005. – 57 с.

Статті у наукових фахових виданнях, включених до списку ВАК України:

1. Грибенюк Г.С. Саморегуляція поведінки особистості у професійній діяльності // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К., 2004. – Т. VI. – Випуск 2. – С. 80-89.

2. Грибенюк Г.С. Саморегуляція та розвиток мотивації професійної діяльності в екстремальних умовах у контексті колективно-групової організації // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К., 2004. – Т. VI. – Випуск 6. – С. 78-86.

3. Грибенюк Г.С. Саморегуляція як складова діяльності особистості в екстремальних умовах // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К., 2004. – Т. VI. – Випуск 4. – С. 73-80.

4. Грибенюк Г.С. Перспективи розроблення психологічних проблем професійної діяльності особистості в екстремальних умовах. // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К., 2004. – Т. VI. – Випуск 5. – С. 83-91.

5. Грибенюк Г.С. Інтраіндивідні особливості механізмів саморегуляції курсантів // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К., 2004. – Т. VI. – Випуск 8. – С. 90-97.

6. Грибенюк Г.С. Духовність як складова діяльності особистості в екстремальних умовах: принципи і технології дослідження // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К., 2006. – Т. VIII. – Випуск 3. – С. 83-90.

7. Грибенюк Г.С. Особливості динаміки саморегуляції курсантів у первинному колективі // Педагогіка і психологія. Формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України; Запорізького обласного ін-ту післядипломної педагогічної освіти. – Київ-Запоріжжя, 2004. – Випуск 33. – С. 160-166.

8. Грибенюк Г.С. Типологічний підхід до саморегуляції особистості // Журнал практикуючого психолога: Київський національний лінгвістичний університет. – К., 2005. – Випуск 11. – С. 164-171.

9. Грибенюк Г.С. Саморегуляція суб’єкта та прогноз діяльності в екстремальних умовах // Психологічні перспективи: науковий журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки, Інституту соціальної та політичної психології. – К., 2004.– Випуск 6. – С.35-42.

10. Грибенюк Г.С. Мотиви у структурі саморегуляції суб’єкта // Педагогіка і психологія. Науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН України. – К.: “Педагогічна преса”, 2005.– Випуск 2 (47). – С.98-105.

11. Грибенюк Г.С. Розвиток спроможності спеціаліста до саморегуляції // Педагогіка та психологія. Вісник АПН України Науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН України. – К.: “Педагогічна преса”, 2005. - № 3 (48). - С.89-97.

12. Грибенюк Г.С. Смислова сфера саморегуляції суб’єкта // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки: Зб. наук. пр. НПУ ім. М.П.Драгоманова. – К., 2005. - № 5 (29). - С.110-116.

13. Грибенюк Г.С. Психологічна класифікація спеціальностей оперативно-рятувальної служби цивільного захисту // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки: Зб. наук. пр. НПУ ім. М.П.Драгоманова. – К., 2004. - № 2 (26). - С.301-308.

14. Грибенюк Г.С. Самоактивність як мотивований та осмислений процес // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. пр. Київського державного лінгвістичного університету. – К., 2004. – Випуск 28. – С. 175-179.

15. Грибенюк Г.С. Предмет і спрямування самосуб’єктних дій у тестовому завданні // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. пр. Київського державного лінгвістичного університету. – К., 2005. – Випуск 29. – С. 227-231.

16. Грибенюк Г.С. Самореалізація особистості як соціально-психологічна проблема // “Наука і освіта”: науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. Спец випуск: “Психологія особистості. – Одеса, 2004. – Випуск 6-7 . С. 67-70.

17. Грибенюк Г.С. Розвиток мотивації до професійної діяльності в екстремальних умовах у контексті самосуб’єктної дії особистості // Теоретичні і прикладні проблеми психології: Зб. наук. пр. Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля МОН України. – Луганськ, 2005. – № 1(9). – С. 11-19.

18. Грибенюк Г.С. Розвиток мотивів саморегуляції курсантів // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – Випуск 6. – С. 25-29.

19. Грибенюк Г.С. Психологічна структура саморегуляції у діяльності суб’єкта // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. – Переяслав-Хмельницький, 2004. – Випуск 5. – С. 92-97.

20. Грибенюк Г.С. Типи самосуб’єктних впливів у професійній та тестовій ситуаціях // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки: Зб. наук. пр. НПУ ім. М.П.Драгоманова. – К., 2006. - № 6 (31). - С.97-1103.

21. Грибенюк Г.С. Сформованість мотиваційно-смислової складової готовності до самосуб’єктної дії // Теоретичні і прикладні проблеми психології: Зб. наук. пр. Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля МОН України. – Луганськ, 2006. – № 3(14). – С. 82-89.

Статті та тези в інших наукових виданнях та матеріалах конференцій:

22. Грибенюк Г.С. Моральні цінності як регулятори поведінки особистості в екстремальних умовах діяльності // Особистість у розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні. Зб. матеріалів Другої міжнародної науково-практичної конференції. – Дрогобич: “Коло”– 2005. - С.46-54.

23. Грибенюк Г.С. Принципи й технології дослідження взаємозалежностей між духовністю особистості та її діяльністю в екстремальних умовах // Особистість у розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні. Зб. матеріалів Другої міжнародної науково-практичної конференції. – Дрогобич: “Коло”– 2005. - С.417-425.

24. Грибенюк Г.С. Обґрунтування методик дослідження мотиваційної сфери фахівця // Збірник наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. Випуск 1 (6) – МОУ: КВГІ, 1998. – с.21-26.

25. Грибенюк Г.С. Розвиток саморегуляції майбутнього рятівника як суб’єкта дій у антитерористичних операціях // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – Житомир, 2004. – Випуск 18. – С. 25-29.

26. Грибенюк Г.С. Використання апарату математичної статистики для виявлення мотиваційно-смислових особливостей // Науковий збірник вип. 1 книга 1. – Черкаси: ЧІПБ МВС України - 1998.- С.84-88.

27. Грибенюк Г.С. Екстремальність та розвиток мотивації курсантів // Матеріали науково-практичної конференції “Організація виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України”. – Харків: Національний ун-т внутрішніх справ МВС України - 2002.- С.130-132.

28. Грибенюк Г.С. Вдосконалення системи безпеки підлеглих підлеглих у виконанні функціональних обов’язків начальника караулу // Збірник наукових статей. – Черкаси: ЧІПБ МНС України - 2003.- С.42-46.

29. Грибенюк Г.С. Організація та методика вивчення професійної мотивації фахівця // Збірник наукових праць Київського військового гуманітарного інституту – Випуск 3. Кн. 3 С. 102-106.

30. Грибенюк Г.С. Зміст і спрямованість мотиваційних утворень особистості в період професійного становлення // Збірник наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. Випуск 3. Кн. 1 – МОУ: КВГІ, 1998. – С. 39-47.

31. Грибенюк Г.С. Організаційно-методичні питання дослідження мотиваційної сфери фахівця // Збірник наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. Випуск 3. Кн. 2 – МОУ.: КВГІ, 1999. – С. 15-19.

32. Грибенюк Г.С. Застосування у дослідженні мотиваційно-смислового аналізу // Збірник наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. Випуск 3. Кн. 1 – МОУ: КВГІ, 1998. – С.25-41.

33. Грибенюк Г.С. Психологические аспекты подготовки пожарных-спасателей к профессиональной деятельности в экстремальных условиях // “Чрезвычайные ситуации: предупреждение и ликвидация”: Зб. тезисов докладов ІІ Международной научно-практической конференции. – Минск: издательский центр БГУ, 2003. – Часть 2. – С. 313-314.

34. Грибенюк Г.С. До питань оцінки розвитку мотивації фахівця // IV міжнародна науково-практична конференція “Пожежна безпека - 2003”: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: АПБУ, 2003.- С.337-339.

35. Грибенюк Г.С. Методична система психологічної підготовки. // Зб. наук. статей. –Черкаси: ЧІПБ, 2005. – С. 3-9.

Навчальні програми та комплекси, методичні рекомендації:

36. Грибенюк Г.С. Програма проходження стажування курсантами 5-го курсу – Черкаси: ЧІПБ, 2002. – 25 с.

37. Грибенюк Г.С., Вовк Н.П., Щерба Т.О. Навчально-методичні матеріали по предмету “Безпека життєдіяльності”. – Черкаси: ЧІПБ, 2005. – 161с. (Внесок здобувача – 50%).

38. Грибенюк Г.С. Організація управління в діяльності пожежної охорони та аварійно-рятувальних служб: Програма навчальної дисципліни. – Черкаси: ЧІПБ, 2002. – 47 с.

39. Грибенюк Г.С., Капля А.М., Щерба Т.О. Організація управління в діяльності пожежної охорони та аварійно-рятувальних служб: Навчально-методичні матеріали. – Черкаси: ЧІПБ, 2005. – 57 с. (Внесок здобувача – 50%).

40. Грибенюк Г.С., Капля А.М., Щерба Т.О. Організація роботи з кадрами: навчально-методичний комплекс. – Черкаси: ЧІПБ, 2005. – 113 с. (Внесок здобувача – 50%).

41. Грибенюк Г.С., Капля А.М., Щерба Т.О. Правове забезпечення діяльності пожежно-рятувальних підрозділів: навчально-методичний комплекс. – Черкаси: ЧІПБ, 2005. – 34 с. (Внесок здобувача – 50%).

42. Грибенюк Г.С. Психологія - 3-й курс: Робоча програма навчальної дисципліни. – Черкаси: ЧІПБ, 2005. – 23 с.

43. Грибенюк Г.С. Психологія: Робоча програма навчальної дисципліни для підготовки фахівців за спеціальністю № 7.092801 "Пожежна безпека" (спеціаліст). – Черкаси: ЧІПБ, 2005. – 30 с.

44. Грибенюк Г.С. Соціальна психологія: Програма навчальної дисципліни для підготовки фахівців за спеціальністю № 8.092801 "Пожежна безпека" (магістр) за напрямками Державне та муніципальне управління у сфері цивільного захисту. – Черкаси: ЧІПБ, 2005. – 36 с.

45. Грибенюк Г.С. Організація управління в діяльності пожежної охорони та аварійно-рятувальних служб: навчально-методичний комплекс. – Черкаси: ЧІПБ, 2000. – 77 с.

46. Грибенюк Г.С. Психологія: навчально-методичні матеріали для підготовки фахівців за спеціальністю № 7.092801 "Пожежна безпека" (спеціаліст). – Черкаси: ЧІПБ, 2000. – 33 с.

47. Грибенюк Г.С., Зіновська О.М., Шкарабура М.Г. Економіка пожежної та техногенної безпеки. – Черкаси: ЧІПБ, 2000. – 275с. (Внесок здобувача – 50%).

Анотації

Грибенюк Г.С. “Психологічні основи становлення саморегуляції у професійній діяльності майбутніх рятівників”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. - Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України. – Київ, 2007.

Дисертація присвячена вивченню психологічних основ становлення й розвитку саморегуляції у професійної діяльності за екстремальних умов у майбутніх рятівників упродовж 5 років їх навчання та виховання у спеціальному вищому навчальному закладі (інститут пожежної безпеки МНС України). Автором здійснено теоретичний аналіз проблеми та обґрунтовано концепцію саморегуляції особистості в екстремальних умовах діяльності. Запропоновано модель суб’єктної структури саморегуляції. Розкрито специфіку індивідуального та колективного вчинків як факторів саморегуляції за умов екстремальності діяльності. На теоретичному та емпіричному рівнях простежено процес становлення саморегуляції особистості та її духовного потенціалу, що має суттєве значення для поглиблення теоретичних основ дослідження особистості як саморегулюючої, інтегральної системи. Запропоновано алгоритм цілеспрямованого формування у майбутніх рятівників саморегуляції в екстремальних умовах діяльності.

Ключові слова: саморегуляція, модель суб’єктної структури саморегуляції; самосуб’єктна дія, мотиви саморегуляції, мотиваційно-смислова структура саморегуляції; індивідуальний та груповий вчинок, духовність.

Грибенюк Г.С. “Психологические основы становления саморегуляции в профессиональной деятельности будущих спасателей”. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология. - Институт психологии имени Г.С. Костюка АПН Украины. – Київ, 2007.

Диссертация посвящена изучению специфики становления саморегуляции в профессиональной деятельности будущих спасателей.

В исследовании показано, что саморегуляция является неотъемлемой составляющей профессиогенезиса личности. Формирование способности к саморегуляции спасателя является одной из важнейших задач подготовки современного специалиста, поскольку обеспечивает возможность воспитания личности, способной самостоятельно принимать решения, формулировать и “доопределять” задачи в соответствии с требованиями сложных, изменчивых ситуаций и добиваться реализации поставленных целей.

Исследованием подтверждена ведущая роль самосознания как необходимого личностного контекста, вне которого сложно сформировать социально-психологические механизмы, детерминирующие процесс становления любых образований, зарождение и развитие психологических функций в целостной структуре личности спасателя.

Движущей силой развития саморегуляции в экстремальных условиях деятельности является смыслообразование, благодаря которому личный смысл экстраполируется в контекст общественной значимости, становится возможной оптимальная редукция противоречия между эгоистическими целями человека и общественной ценностью его деятельности.

Особенно важным выводом, вытекающим из проведенного исследования, является признание необходимости развития множественности мотивации, благодаря чему мотив становится собственно личностным образованием, а не текущим, случайным стимулом, опирающимся преимущественно на побуждениях извне.

Как подтвердил анализ результатов профессиографического исследования, экстремальные условия деятельности диктуют специфические требования к содержанию и формам проявления способности субъекта к саморегуляции, таким характеристикам, как готовность помочь, развитое чувство ответственности, инициатива, изобретательность, доброжелательность, толерантность, смелость, решительность и др. Показана роль нравственной и мыслительной активности, состояния здоровья.

В исследовании рассмотрен праксиологический план саморегуляции. Проанализирован феномен самосубъектного действия и его роль в функционировании саморегуляции спасателя в экстремальных условиях деятельности.

Изучен онтологический план становления саморегуляции на протяжении 5-летнего периода подготовки будущих спасателей к деятельности в экстремальных условиях.

Представлены результаты исследования развитя саморегуляции спасателей и уровни их духовного совершенства. Подтвержденные на теоретическом и эмпирическом уровнях факторы становления саморегуляции личности и ее духовного потенциала имеют существенное значение для углубления теоретических оснований исследования личности как саморегулирующейся интегральной системы. Результаты исследования дали возможность его автору разработать алгоритм формирования у будущих спасателей саморегуляции в экстремальных условиях деятельности.

Ключевые слова: саморегуляция, модель субъектной структуры саморегуляции, самосубъектное действие, мотивы саморегуляции, мотивационно-смысловая структура саморегуляции; индивидуальный и групповой поступок, духовность.

Grybeniuk H.S. Psychological fundamentals for the autoregulation becoming in the professional activities of future rescuers. – Manuscript.

Thesis for a Doctor degree in psychological sciences, specialty 19.00.07. – pedagogical and developmental psychology. G.S.Kostiuk Institute of Psychology of Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. Kyiv, 2007

The thesis is devoted to the study of psychological foundations for the becoming and development of future rescuers' autoregulation during their learning and upbringing at a specialist higher education institution. The author carried out a theoretical analysis and substantiated the conceptualization of the personality's autoregulation in the activities under extremal circumstances. The model of autoregulation subject structure has been suggested. The specificity of individual as well as collective and group actions as factors that are both prerequisites and mechanisms for the functioning of autoregulation under the extremal circumstances of an activity has been unfolded. The interdependence between the process for autoregulation becoming in the personality and its spiritual potential has been proven at a theoretical and empirical levels. That is crucial for enriching theoretical fundamentals of studies of the personality as an integral system. The algorithm for teleonomic formation of future rescuers' autoregulation in the activities under extremal circumstances has beea put forward.

Key words: autoregulation, model of autoregulation subject structure, autosubject actior, autoregulation motives, motivational and sense-forming sphere of autoregulation, individual and group action, spirituality.