КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГОЛУБ ІРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 165.62:165.12

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

ПІЗНАННЯ ПСИХІЧНОГО

Спеціальність 09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – | кандидат філософських наук, доцент

БОГАЧОВ Андрій Леонідович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, професор

ПРИЧЕПІЙ Євген Миколайович,

Київський національний університет технологій та дизайну, завідувач кафедри філософії та культурології;

кандидат філософських наук

ТИМОХІН Олександр Михайлович,

Таврійський національний університет імені

В.І. Вернадського,

доцент кафедри філософії.

Провідна установа – | Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 29 травня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка: (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12).

Автореферат розісланий “28” квітня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сьогодні не вироблено єдиного підходу, загального розуміння того, що вивчає психологія, оскільки реальність, яку вона вивчає, не дістала цілком адекватного визначення у жодному з підходів, що склалися в історії науки. Це пояснюється насамперед тим, що від свого зародження психологія прагнула більшою мірою наслідувати методи природничих наук, аніж спрямовувати зусилля на встановлення сутності свого доволі специфічного предмета, відмінного від предмета пізнання природничих наук. У прикладних дослідженнях це давало певні результати, але аж ніяк не сприяло формуванню теоретичного підґрунтя цієї науки, що зрештою призводило до численних криз, які поступово перетворилися на перманентну кризу в психологічній науці. Ситуація наявності широкого діапазону напрямів у психології, незгодних між собою з основних питань предмета і методу даної науки, викликає потребу її філософського осмислення.

Одним із підходів, що претендує на можливість|спроможність| сутнісного осягнення психічного, є феноменологічний. Феноменологія якраз і виникає на початку ХХ століття у боротьбі філософії та психології за строго науковий метод. Саме радикалізація цих методичних тенденцій у сфері психології привела до створення нової методики чистого дослідження психічного та водночас до нового способу обговорення специфічно філософських принципових питань. Найважливішою постаттю феноменологічного руху є Едмунд Гусерль (1859–1938). Саме він сформулював теоретико-методологічну базу феноменології та здійснив глибокі дослідження найголовніших феноменологічних тем.

Особливий проект Е. Гусерля, що стосувався пізнання психічного, отримав назву феноменологічної психології. Вона була визнана та підхоплена деякими іншими феноменологами, а також відіграла певну роль у психології та психіатрії ХХ століття. Аналіз праць з історії психології показує, що психологи дотепер приділяли незначну увагу проектові феноменологічної психології, незважаючи на те, що її опосередкований вплив відчутний у переважній більшості сучасних напрямів психології. Це пов’язано з тим, що учні та послідовники Е. Гусерля досить однобічно сприймали феноменологічну психологію, а інколи навіть спотворено, що врешті спричинило існування величезної кількості шкіл і течій, які називають себе феноменологічною психологією, а насправді мають дуже мало спільного між собою, а тим паче з феноменологією у Гусерлевому значенні.

Статус феноменології як одного з впливових напрямів сучасної філософії зумовлює значну кількість феноменологічних текстів найрізноманітнішої тематики. Окрім праць самого засновника феноменології Е. Гусерля, згадану літературу досить умовно можна поділити на дві великі групи. До першої належить гусерлезнавча література в найширшому сенсі, а також праці з історії феноменологічного руху. Другу складають спеціальні розвідки різних напрямів, що якимось чином орієнтовані на основні феноменологічні принципи: феноменологічна психологія, феноменологічна соціологія, феноменологія релігії, феноменологія права тощо. Теми дисертації безпосередньо стосуються роботи з феноменологічної психології та роботи з першої групи, але тією мірою, якою вони причетні до проблеми пізнання психічного. Останні представлені працями В.Є. Бабушкіна, Р. Бернета, Ф.-В. Германа, Р. Інґардена, Л. Ландґребе, Е. Марбаха, І.О. Михайлова, В.І. Молчанова, Н.В. Мотрошилової, П. Прехтля, В.А. Сєркової, А.Я. Слініна, Дж. Сольдаті, О. Фінка, М. Фарбера, Г. Шпіґельберґа. Вітчизняні дослідження цієї групи подані в монографіях С.О. Кошарного та Є.М. Причепія.

Стосовно літератури з феноменологічної психології слід зазначити, що тут коло розробок є значно вужчим. Серед науковців, які прагнули дослідити теоретико-методологічну базу феноменологічної психології, варто передусім згадати Дж. Кокелманса. Дослідження з феноменології сприйняття і феноменології уявлення містять праці М. Мерло-Понті та Ж.-П. Сартра, але оскільки ці філософи – різною мірою та у різний спосіб – не приймали деякі з засадничих принципів трансцендентальної феноменології Е. Гусерля, ці роботи ми зараховуємо до феноменологічної психології з певними застереженнями. Феноменологічні праці фундаментального рівня, які б мали на меті з’ясування теоретичних і методологічних основ пізнання психічного, в україно- чи російськомовній філософській літературі, на жаль, відсутні. Проте окремі дослідження цієї проблематики все ж є, серед таких варто відзначити дисертаційну роботу російського дослідника І. Шкуратова “Феноменологічний підхід у психології: історія та перспективи (за працями Е. Гусерля)”, в якій автор шляхом критичного аналізу основних положень феноменологічної психології Е. Гусерля намагається окреслити перспективи феноменологічного підходу щодо сутнісного дослідження психічного.

Термін “феноменологічне” в назві роботи потребує певних уточнень, оскільки феноменологія є дуже неоднорідною філософською течією, отож під її рубрикою нерідко здійснювалися – тією чи іншою мірою, а почасти і радикально – різнопланові дослідження. Феноменологія не обмежується філософією Е. Гусерля, і не весь науковий доробок Е. Гусерля є феноменологією, але загальновизнаним є те, що центральною фігурою феноменологічного руху є саме Е. Гусерль. Історик феноменології Г. Шпіґельберґ, намагаючись у ґрунтовному аналізі окреслити межі феноменології, дає декілька розумінь цього поняття. У цьому дослідженні ми спираємося на визначення феноменології, за висловом Г. Шпіґельберґа, “в найстрогішому значенні”, –– феноменології, що застосовує феноменологічну редукцію.

Із цього змістового обмеження поля дослідження випливає таке формальне обмеження, що стосується добору авторів, концепції яких аналізовано. Проблематика дослідження психічного у феноменології – в широкому сенсі – представлена значною кількістю праць. Так, К. Штумпф (1848–1936), учень Ф. Брентано, як і Гусерль, працював над обґрунтуванням можливості застосування феноменологічних методів у психології. Свою працю з психології сприйняття звуку він трактував як чисто феноменологічну. А. Пфендер (1870?1941), учасник Мюнхенського гуртка, за рік до “Логічних досліджень” Е. Гусерля опублікував монографію “Феноменологія волі”. М. Ґайґер (1880–1937) досліджував феноменологію несвідомого. Розвідкам з феноменології волі присвячена робота П. Рикера (1913–2005). Але філософський доробок жодного з цих представників феноменологічного руху не можна зарахувати до феноменології в зазначеному вище сенсі. Тому розгляд їхніх праць залишається поза межами пропонованого дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в межах теми “Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання” (НДР № 06БФ041-01), що проводиться на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою роботи є з’ясування теоретичних і методологічних підстав пізнання психічного феноменологією.

Відповідно до окресленої мети, нас передусім цікавить можливість аналізу сутнісної структури психічного. Локальні розвідки – визначення сутності та механізмів переживання, сприйняття, уяви, пам’яті та інших подібних базових психічних функцій та здатностей – залишатимуться, згідно з формальними обмеженнями дослідження, поза увагою. Звертання до них мають лише демонстративний характер під час розкриття сутності психічного та його фундаментальної структури.

Мета дослідження конкретизується у завданнях:

на основі аналізу принципових положень феноменологічної філософії, з’ясувати специфіку феноменологічного підходу до проблеми пізнання психічного;

визначити статус феноменологічної психології стосовно психологічних наук і трансцендентальної феноменології;

розкрити основні методи феноменологічного дослідження психічного та проаналізувати фундаментальну структуру психічного і її основні складові;

встановити те, наскільки обґрунтованою є критика трансцендентальної позиції Е. Гусерля його послідовниками, а також висвітлити перспективи феноменологічного проекту пізнання психічного.

Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні проблеми дослідження сфери психічного.

Предметом дослідження виступає феноменологічний проект пізнання психічного.

Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань авторка спирається на детальний аналіз феноменологічних текстів, використовуючи метод контекстуальної інтерпретації. При зіставленні концепцій різних авторів щодо феноменологічного пізнання психічного використано метод компаративного аналізу. З’ясування умов виникнення феноменологічної психології та дослідження її впливу на психологічні вчення ХХ століття здійснено на основі історичного підходу. Також у роботі розкрито і застосовано специфічний методологічний інструментарій феноменології.

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні цілісного аналізу феноменологічної теорії пізнання психічного, спробі іманентної критики ключових положень даного проекту, виявленні в ньому суперечливих моментів та обґрунтуванні положення про можливість втілення даного проекту виключно з трансцендентальної позиції.

Найбільш суттєві наукові результати, які відображають новизну дисертаційного дослідження, особистий внесок автора у розробку проблеми і виносяться на захист, конкретизуються у таких положеннях:

з’ясовано, що феноменологічний підхід передбачає своєрідне ототожнення психіки і свідомості та виключає необхідність використання концепту несвідомого, який розроблений психоаналітичним напрямом психології, у філософії;

арґументовано, що ототожнення психіки та свідомості зумовлює паралельність полів дослідження феноменологічної психології та трансцендентальної феноменології. При цьому трансцендентальна феноменологія постає як методологічне підґрунтя феноменологічної психології;

встановлено, що виявлення інтенційної та темпоральної структур свідомості як трансцендентальних умов досвіду можливе завдяки здійсненню специфічного феноменологічного методу ? феноменологічної редукції, а саме в її трансцендентальній інтерпретації, що передбачає перехід у трансцендентальній редукції від ейдетичної сфери феноменального, яку ми осягаємо через ейдетичну редукцію, до трансцендентальних підвалин досвіду свідомості;

обґрунтовано, що трансцендентальний варіант феноменології уможливлює всебічне схоплення фундаментальних основ психічного та у такий спосіб постає як універсальна методологія психологічних досліджень.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Результати здійснених у дисертації аналізів та обґрунтувань поглиблюють розуміння феноменологічної філософії, розкривають специфіку феноменологічного підходу до пізнання психічного, сприяють втіленню феноменологічної методики у сферу психологічних наук, а також прояснюють загальні проблеми методології гуманітарних наук. Матеріали роботи можуть бути використані при викладанні курсів феноменології, теорії пізнання, методології науки та феноменологічної психології.

Апробація результатів дослідження здійснена під час обговорення дисертації на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та висновки дисертації були викладені у наукових статтях та доповідях на міжнародних конференціях: “Дні науки філософського факультету – 2003” (Київ, 2003 р.), “Людина – Світ – Культура” (Київ, 2004 р.), “Дні науки філософського факультету – 2005” (Київ, 2005 р).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та тезах виступів на трьох наукових конференціях.

Структура роботи відповідає меті дослідження і послідовності розв’язання поставлених завдань. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, семи підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертаційного дослідження ? 173 сторінки основного тексту. Список використаної літератури включає 160 найменувань і складає 12 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подаються пояснення щодо обраної автором теми дисертаційної роботи: обґрунтовується актуальність досліджуваної проблеми, визначаються мета й завдання дослідження, висвітлюються ступінь наукової розробленості теми та теоретико-методологічна основа дослідження, окреслюється наукова новизна, розкривається практична і теоретична цінність отриманих результатів, наводяться дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

Перший розділ ? “Предмет і метод феноменологічної психології” ? присвячений з’ясуванню теоретико-методологічної основи феноменологічного проекту пізнання психічного. Авторка, здійснивши огляд джерельної бази дослідження, висвітлює проблематику, пов’язану з основним методом феноменології, а також формулює засадничі принципи феноменологічної філософії.

У підрозділі 1.1. ? “Джерельна база дослідження” ? авторка аналізує роботи, які є основою джерельної бази дослідження: праці Ф. Брентано та В. Дильтая, що мали вплив на Гусерлевий проект пізнання психічного; праці Е. Гусерля, дотичні до проблеми дослідження психічного; доробки Ж.-П. Сартра та М. Мерло-Понті, в яких вони прагнули втілити проект феноменологічної психології Е. Гусерля; роботи М. Гайдеґера, котрі прямого стосунку до досліджуваної проблематики не мають, але які значно вплинули на французький екзистенціалізм, зокрема в особах Ж.-П. Сартра та М. Мерло-Понті; роботи Р. Інґардена та Г. Шпіґельберґа з історії феноменології; статтю Дж. Кокелманса про феноменологічну психологію; дослідження В.І. Молчанова та Н.В. Мотрошилової присвячені феноменології.

На основі аналізу цих праць авторка робить висновок про те, що у жодній з праць Е. Гусерля феноменологічна теорія пізнання психічного ? зокрема й у статті “Феноменологічна психологія” ? не представлена цілісно і всебічно, хоча основні її принципи та методологію Е. Гусерль розробив детально. Реалізація феноменологічної психології наступниками Е. Гусерля позначилася критикою її теоретико-методологічних основ, тому проблема обґрунтування феноменологічної теорії пізнання психічного все ще залишається дискусійною.

У підрозділі 1.2. ? “Теоретико-методологічна основа феноменологічної психології” ? установлюються ключові – стосовно феномена психічного – положення феноменології. Авторка розкриває поняття феномена через зіставлення його феноменологічного значення з різними підходами в історії філософії до тлумачення цього терміна. До феноменології більшість філософських напрямів розглядали феномен як відображення зовнішніх властивостей, процесів, зв’язків предмета, які дані пізнанню безпосередньо у формах живого споглядання, на противагу сутності. Особливий вплив на розвиток філософії справила Кантова концепція феномена, в якій феномен ? це предмет можливого досвіду та емпіричного пізнання, явище речі в досяжних для нас формах чуттєвого споглядання, якими є простір і час. Феноменові І. Кант протиставляє непізнаваний трансцендентний ноумен, тобто “річ саму по собі”. У феноменології феномен розуміють як тотожний своїй даності, тобто таким, яким він є. Він не має поза собою жодної прихованої, відмінної від своєї даності, реальності. Він “сам себе показує”.

Предметом феноменологічної психології є сутності психічних явищ, на відміну від емпіричної психології, предметом якої є факти психічного життя. Засобом дослідження феноменів є феноменологічна редукція ? найважливіший метод феноменології. Е. Гусерль виокремлював три основних види редукції: феноменолого-психологічну, ейдетичну та трансцендентальну редукції. Виокремлення сутнісних форм психічного буття відбувається в ейдетичній редукції, яка полягає у здійсненні вільної варіації на підставі досвіду, з метою визначення абсолютно інваріантного стилю кожної з таких форм. Отриманий таким чином інваріант і є сутністю. Ейдетичні інтуїції є абсолютно досяжними і для буденної свідомості, але завдання феноменологічної психології полягає в їхньому описові та рефлексії щодо них.

Другий розділ ? “Передумови виникнення та статус феноменологічної психології” ? присвячений з’ясуванню джерел феноменологічної теорії пізнання психічного, а також місцю та ролі феноменологічної психології у філософії та психології ХХ століття. Визначаються такі історико-філософські джерела феноменологічної теорії пізнання психічного: ідея описової психології, положення про неможливість редукції свідомості до фізіологічних процесів, концепція інтенційності свідомості та метод радикального сумніву Р. Декарта як такий, що передує основній феноменологічній процедурі – редукції. Але, на думку авторки, кожну з зазначених позицій можна взяти як джерело феноменологічної психології лише з застереженнями, більшість яких зводяться до основної корективи: феноменологія є варіантом трансценденталізму. Однак цей варіант вельми відрізняється від Кантового трансцендентального ідеалізму, зокрема, неприйняттям концепції “речі самої по собі”, бо феномен у феноменології розуміють як такий, що не передбачає поза собою жодної реальності, прихованої, відмінної від своєї даності.

У підрозділі 2.1. ? “Питання впливу психології Ф. Брентано на феноменологію Е. Гусерля” ? авторка, дослідивши питання впливу психології Ф. Брентано на Гусерлеву феноменологічну психологію, робить висновок, що тут може йтися лише про незначні запозичення та спонукання до власних рефлексій, але в жодному разі не про наслідування. Ф. Брентано стояв на позиціях психологізму, натомість для Е. Гусерля, як відомо, психологізм був неприйнятним. Це означає не лише радикальну розбіжність у меті, завданнях, методах, вихідних положеннях, це також обумовлює відмінність полів дослідження, відмінність настанов. Втім навряд чи можна перебільшити значення ідеї Ф. Брентано про інтенційність свідомості для феноменології Е. Гусерля.

У контексті визначення свідомості Ф. Брентано порушує питання про існування несвідомого і дає на нього неґативну відповідь. Хоча ця проблема не постає в Гусерлевій феноменології, у дисертації обстоюється її важливість для феноменологічної теорії пізнання психічного. На думку авторки, феноменологічний підхід до розуміння свідомості, що певною мірою ґрунтується на картезіанській традиції, передбачає своєрідне ототожнення психіки та свідомості. Звідси випливає заперечення необхідності застосування поняття несвідомого у філософії. Філософія має досліджувати явища, які психоаналіз називає несвідомими, не вдаючись до поняття “несвідоме”, оскільки його не потребує.

У підрозділі 2.2. ? “Описова психологія В. Дильтая” ? окреслюється ідея описової психології В. Дильтая, який виходить з різкого протиставлення наук про дух і природничих наук (до яких В. Дильтай зараховує й емпіричну психологію); останні вивчають явища шляхом емпіричного аналізу, тоді як науки про дух повинні мати справу з безпосередньою психічною діяльністю, переживанням, а тому мають обстоювати свій специфічний метод. Необхідність особливого методу в дослідженні психічного буття, який би не запозичували із природничих наук, є також однією з засадних ідей Гусерлевої феноменологічної психології. Що ж до інших принципів і настанов феноменологічної та описової психологій, то вони надто різняться .

У підрозділі 2.3. ? “Феноменологічна психологія та трансцендентальна феноменологія” ? з’ясовується місце та статус феноменологічної психології щодо психологічних наук – з одного боку, і з другого – щодо трансцендентальної феноменології. Емпірична психологія є наукою про реальні процеси й факти психічного життя, на відміну від феноменологічної психології, у межах якої можливе дослідження власне психічного в його сутності, тобто феномена психічного. Відповідно, феноменологія – це наука про сутності, виключно трансцендентальний спосіб розгляду, у процесі якого має виявитися, що реальний світ конституюється як корелят чистої свідомості.

Таким чином, феноменологічна психологія є раціональним підґрунтям психології. Предметом вивчення феноменологічної психології є не психічні факти, а сутності; але, на противагу трансцендентальній феноменології, ці сутності тут розглядають як сутності реальної душі, що має свій реальний наперед даний світ.

Підрозділ 2.4. ? “Вплив феноменологічної психології на психологічні вчення ХХ століття” ? містить огляд психологічних шкіл та напрямів, які більшою чи меншою мірою причетні до феноменологічної психології. Серед них ґештальтпсихологія (М. Вертгаймер, В. Келер, К. Кофка), Dasein-аналіз Л. Бінсванґера, гуманістична психологія (А. Маслоу, К. Роджерс) та інші. До феноменологічних підходів можна зарахувати, наприклад, К. Ясперса, якщо під феноменологічним розуміти дослідження, що орієнтоване не так об’єктивний факт, як на суб’єктивне переживання у його формальній загальності. Як метод опису внутрішнього світу хворого використовували феноменологію А. Пфендер та А. Шап. Але, на думку авторки, щодо психології доречніше говорити про вплив основних принципів феноменологічної психології, ніж про їх реалізацію. Серед концепцій найзначніших філософів, які займалися власне феноменологічною психологією, проаналізовано погляди М. Мерло-Понті та Ж.-П. Сартра.

У третьому розділі ? “Інтенційність і темпоральність як основні складові фундаментальної структури свідомості” ? показано, як за допомогою феноменологічної редукції розкривається сутнісна структура свідомості, та досліджуються її фундаментальні характеристики: інтенційність і темпоральність.

У підрозділі 3.1. ? “Інтенційність ? сутнісна характеристика свідомості” ? на основі порівняння концепцій Ф. Брентано, Е. Гусерля та М. Гайдеґера досліджено проблематику інтенційності. Інтенційність як фундаментальна характеристика свідомості означає предметну спрямованість переживань останньої, її співвіднесеність з об’єктами досвіду. Інтенційний акт -– який розуміють у феноменології не як акт психічний, а як його структуру – має дві основні складові: ноезу та ноему. Ноеза означає власне спрямованість свідомості та є реальною складовою акту, на відміну від ірреальної ноеми, – того, на що спрямовано свідомість. Ноема виражає дещо стале в переживанні, об’єкт якого може по-різному “нюансуватися” у свідомості, тому одному й тому ж об’єктові може відповідати декілька ноем, але одній ноемі завжди відповідає один об’єкт. Завдяки інтенційному аналізові виявляється основна конститутивна функція свідомості, що полягає в утворенні смислів.

Е. Гусерль розглядає переважним чином ноематичну проблематику, ноетична ж ним розроблена недостатньо. Але авторка вказує, що для феноменологічної психології одним із найосновніших завдань є саме дослідження ноетичного боку переживання, бо ноетичне і є, власне, психічним, позаяк воно охоплює всі модуси свідомості: сприйняття, фантазію, уяву, спогади, оцінку тощо. Найважливішою функцією ноези є формування смислу. На думку Е. Гусерля, ноеза виступає в ролі “морфе”, що “реалізує” первинні чуттєві дані – “гіле” та надає їм предметного смислу. Концепція “гіле” викликала сумніви і критику інших феноменологів. У межах цієї критики важливим для феноменологічної психології є питання конституювання смислів без “сенсуального ґрунту”.

Підрозділ 3.2 ? “Темпоральність ? сутнісна характеристика свідомості” ? присвячений темпоральності, проявлення якої відбувається у феноменологічній настанові, тобто після здійснення редукції. Але специфічна важливість редукції часу в тому, що вона є не тільки одним із видів редукції, але й ґрунтом будь-якої редукції у Е. Гусерля. Сутність “внутрішнього часу”, що ототожнена Е. Гусерлем із глибинними шарами свідомості, не стільки пояснюється виключенням об’єктивного часу, скільки подальше дослідження організації свідомості часу пояснює той рівень і сферу, в якій можлива феноменологічна робота. Іншими словами, виходячи з певного предмета дослідження – свідомості часу, будують модель свідомості, що ґрунтується на часові. Дослідження часу виходить тим самим за межі свого початкового призначення та виявляється основним і найконкретніше розробленим у феноменології способом опису свідомості.

Авторка аналізує метафору “феноменологічного потоку свідомості”, зазначаючи, що стосовно свідомості її протікання, плинність – це не тільки і не скільки фактичний стан справ, коли ми спостерігаємо плинність власної свідомості, а свідчення загальної структурної форми будь-якої свідомості. Тобто, будь-яка свідомість, завдяки сутнісній необхідності, має форму потоку переживань, який організовує її.

У підрозділі 3.3. ? “Конституювання за допомогою пасивного синтезу ідентичності на основі інтенційності та темпоральності” ? представлено обґрунтування конституювання ідентичності в межах інтенційно-темпоральної структури. У цьому контексті розглядається такий доволі проблематичний аспект концепції інтенційності Е. Гусерля як поняття чистого Я, яке виражає єдність і безперервність свідомості і яке, напевно, зазнало найбільшої кількості критики на свою адресу. Е. Гусерль і сам погоджувався з проблематичністю свого “чистого Я”, але можливості відмовитися від нього, попри думку більшості зі своїх наступників, не бачив. Конституювання ідентичності забезпечує неперервність нашого досвіду та уможливлює таку психічну функцію як пам'ять. Отже, розробка цієї проблематики є доволі перспективною для психологічних та психіатричних досліджень порушень пам’яті.

У четвертому розділі ? “Трансценденталізм як підґрунтя феноменологічної психології” ? авторка обґрунтовує можливість дослідження фундаментальних основ психічного з позицій трансценденталізму. З цією метою розглянуто концепції Ж.-П. Сартра та М. Мерло-Понті, а саме ті аспекти їхніх учень, що виникли завдяки критиці ними феноменологічного проекту Е. Гусерля. Зокрема, це стосується картезіанських мотивів у феноменології та положення про трансцендентальну суб’єктивність.

У підрозділі 4.1. ? “Феноменологічні дослідження психічного Ж.-П. Сартра та М. Мерло-Понті” ? представлений аналіз Сартрового дослідження уяви з позицій феноменологічної психології та феноменології сприйняття М. Мерло-Понті. Ж.-П. Сартр у найзагальніших рисах приймає Гусерлеву настанову на те, що кожен філософ має обирати за вихідний пункт щось аподиктично очевидне, і вважає себе продовжувачем лінії картезіанства. Натомість М. Мерло-Понті твердить, що коли філософ починає здійснювати рефлексію, він вже є залученим до світу, суспільства, історії, мови, і це не можна викорінити за допомогою трансцендентальної редукції. Феномени, самі речі, мають сприйматися філософом такими, якими вони справді є, але цього можна досягнути тільки шляхом їхньої інтерпретації, виходячи з поняття світу, що вже присутній тут до початку рефлексії. Оскільки філософ не може заперечувати того, що він виходить з передумов, вочевидь, він не може задовольнитися їхнім прийняттям без подальших над ними рефлексій. Він має спробувати усвідомити свої власні передумови та привести до єдності те, завдяки чому вони є такими. Звідси ж випливає суперечливе ставлення М. Мерло-Понті до трансцендентальної суб’єктивності як вихідного джерела всіх значень, що перебуває цілком поза світом.

У підрозділі 4.2. ? “Проблематика психічного у творчості “пізнього” Гусерля” ? авторка з метою з’ясувати, наскільки виправданою є критика трансцендентального ідеалізму Е. Гусерля й наскільки важливою для пізнання психічного є саме трансцендентальна позиція у феноменології, звертається до останньої роботи Е. Гусерля, в якій він надзвичайно багато уваги приділяє проясненню вихідних принципів своєї феноменології і збагачує її новими поняттями та аспектами розгляду. Спираючись на міркування Е. Гусерля, авторка обстоює думку про те, що трансцендентальний варіант феноменології – це єдино можливий варіант феноменології. Щодо феноменологічної психології як проекту пізнання психічного, то вона нерозривно пов’язана з трансцендентальною феноменологією і неможлива без неї. Значення даного твердження полягає в тому, що феноменологічна психологія, як теоретична наука, неодмінно прагне до трансцендентальної філософії. Або, інакше кажучи, феноменологічну психологію не можна осмислити окремо від трансцендентального феноменологічного горизонту. Не існує обґрунтованої психології, яка завжди залишалася б тільки психологією. Прагнення до радикалізації, що тією чи іншою мірою властиве кожній науці, штовхає теоретичну феноменологічну психологію, оскільки вона пов'язана з інтенційною свідомістю, у напрямі трансцендентальної феноменології. У психологічній практиці, проте, кожен психолог повинен повертатися у світ нашого внутрішнього досвіду, застосовуючи свої інтуїції до “реальної” людини у буденних ситуаціях. Тому чиста психологія зрештою зливається з трансцендентальною феноменологією.

У “Висновках” зазначається, що:

1. Феноменологічна робота цілком пов’язана зі свідомістю, причому свідомість тут досліджується зсередини, іманентно, тобто свідомість визначають через її саму. Сутнісна структура психічного з позиції феноменологічного підходу виявляється абсолютно тотожною сутнісній структурі свідомості.

Будь-що, що стало предметом свідомості, є абсолютно досяжним для феноменологічного дослідження. Це стосується і явищ, які психологи називають “несвідомими”. Таким чином, спростовується необхідність використання концепту “несвідомого”, який розроблений психоаналітичним напрямом психології.

2. Щодо феноменологічної психології це означає, що поле її досліджень повністю збігається з полем досліджень трансцендентальної феноменології. Дуже тонка різниця між ними полягає в рівнях редукцій.

3. Основою будь-якого феноменологічного дослідження, і дослідження сутності психічного зокрема, є метод феноменологічної редукції, після здійснення трансцендентального варіанту якої розкриваються фундаментальні характеристики свідомості: інтенційність, темпоральність та інтерсуб’єктивність. Усі вони є сутнісно пов’язаними, обумовлюють одна одну й у своїй єдності складають трансцендентальну структуру свідомості.

4. Кожна з фундаментальних характеристик є необмеженою темою досліджень як на рівні трансцендентальної феноменології, так і на рівні феноменологічної психології. Окремі аспекти подібних досліджень є доволі проблематичними і суперечливими, але ще проблематичнішим виявляється спростування описаної інтенційно-темпорально-інтерсуб’єктивної структури.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Голуб І.О. Декартове cogito як основа феноменологічного розуміння свідомості // Sententiae XIII. – 2005. – № 2. – С. 73–81.

Голуб І.О. Час як філософська проблема: від платонізму до
феноменології // Докса. Збірник наукових праць з філософії  та філології . Вип. 8. Грецька традиція в сучасній культурі. – Одеса, 2005. – С. 171–177.

Голуб І.О. Співвідношення феноменологічної та емпіричної психології в контексті трансцендентальної феноменології Е. Гусерля // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. ? 2006. ? № 76?79. ? С.128?131.

Голуб І.О. Поняття „психічне” у Брентано та Гусерля // Практична філософія. – 2006. – № 1 (19). – С.180–185.

Голуб І.О. Спроба феноменологічного осмислення особливостей сприйняття людей з вадами зору та слуху // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. ? 2003. ? № 54?55. ? С.38?39.

Голуб І.О. Феноменологічний погляд на проблему порушень свідомості // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції “ЛЮДИНА ? СВІТ ? КУЛЬТУРА” (20-21 квітня 2004 року, Київ). ? 2004. ? С.164?165.

Голуб І.О. Феноменологічний підхід до проблеми розладів пам’яті // Матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції “Дні науки філософського факультету?2005” (26?27 квітня 2005 року). Частина ІІ. ? 2005. ? С.9?10.

АНОТАЦІЇ

Голуб І.О. Феноменологічне обґрунтування пізнання психічного. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертація присвячена з’ясуванню теоретичних і методологічних підстав пізнання психічного у феноменології. Виходячи із принципового для феноменології ототожнення психіки та свідомості, авторка обстоює абсолютну тотожність сутнісної структури психічного сутнісній структурі свідомості. Але остання виявляється тільки на рівні трансцендентальної редукції, після здійснення якої розкриваються фундаментальні характеристики свідомості: інтенційність, темпоральність та інтерсуб’єктивність. Усі вони є сутнісно пов’язаними, обумовлюють одна одну і у своїй єдності складають трансцендентальну структуру свідомості. Спираючись на праці Е. Гусерля та інших феноменологів, авторка доводить, що пізнання психічного у феноменології найбільш ефективним виявляється в межах її трансцендентального варіанту.

Ключові слова: феноменологія, психічне, феномен, настанова, редукція, трансценденталізм, інтенційність, темпоральність, інтерсуб’єктивність.

Голуб И.А. Феноменологическое обоснование познания психического. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01 – онтология, гносеология, феноменология. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Диссертация посвящена выяснению теоретических и методологических оснований познания|опознания| психического в феноменологической философии.

На основе анализа феноменологических текстов, автор делает вывод о том, что ни в одной из работ основателя феноменологии теория познания|опознания| психического не представлена всесторонне и целостно, хотя её основные принципы и методология были разработаны им детально. С другой стороны, реализация феноменологической психологии последователями Э. Гуссерля характеризовалась критикой её теоретико-методологических оснований. Поэтому проблема обоснования феноменологической теории познания психического всё ещё остаётся дискуссионной.

Исследовав вопрос о возникновении феноменологической психологии, автор среди основных историко-философских источников|родники,истоки| феноменологической теории познания|опознания| психического выделяет: идею описательной психологии, положение о невозможности редукции сознания|сознательности,осмысленности| к|до| физиологическим процессам, концепцию интенциональности| сознания|сознательности,осмысленности| и метод радикального сомнения Р. Декарта как предшествующий основной феноменологической процедуре – редукции. Но, по мнению автора, каждую из|с| отмеченных позиций можно считать источником|родник,исток| феноменологической психологии лишь|только| с предостережениями. Большинство из них|каких| сводятся к основной коррективе: феноменология есть вариант трансцендентализма|. Однако, этот вариант весьма отличается от трансцендентального идеализма Канта, в частности|в том числе|, неприятием|непринятием| концепции “вещи|дела| в себе”. Феномен в феноменологии понимают как не предусматривающий за собой никакой скрытой, отличной от своей данности, реальности.

Исходя из того, что феноменологическая работа полностью связана с сознанием, которое исследуется имманентно, изнутри и определяется само через себя, автор обосновывает важное, по её мнению, отождествление в феноменологии психики и сознания. Всё, ставшее предметом сознания, есть абсолютно доступным для исследования. Это так же относится к явлениям, называемым в психологии “бессознательными”. Для феноменологического исследования они являются |совершенно|досягаемыми уже потому, что стали предметами сознания|сознательности,осмысленности|.

Основой|основанием| любого|какого-нибудь| феноменологического исследования, и исследования сущности психического, в частности|в том числе|, есть метод феноменологической редукции, которому|какому| предшествует осознание невозможности создания гносеологически непротиворечивого учения в пределах естественной|природной| установки, важнейшей характеристикой которой|какой| является неизменное полагание бытия объективного мира.

Для|касательно| феноменологической психологии отождествление психики и сознания|сознательности,осмысленности| означает|означает|, что поле ее исследований полностью совпадает|сбегается| с полем исследований трансцендентальной феноменологии. Очень тонкая разница|разность| между ними заключается в уровнях редукций. Сущностная структура психического абсолютно|совершенно| тождественна сущностной структуре сознания|сознательности,осмысленности|. Но последняя проявляется|проявляется| только на уровне трансцендентальной редукции, после осуществления которой|какой| раскрываются фундаментальные характеристики сознания|сознательности,осмысленности|: интенциональность, темпоральность и интерсубъективность|. Все они сущностно связаны|повязанными|, обусловливаются друг другом и в своем единстве составляют|складывают,сдают| трансцендентальную структуру сознания|сознательности,осмысленности|.

Исходя из рассуждений Э. Гуссерля, автор отстаивает мысль|мнение,суждение| о том, что трансцендентальный вариант феноменологии есть единственно|едино| возможным вариантом феноменологии. Каждая из фундаментальных характеристик сознания является неограниченной темой исследований, как на уровне трансцендентальной феноменологии, так и на уровне феноменологической психологии. Отдельные аспекты подобных исследований могут быть достаточно проблематичными и противоречивыми, но еще более проблематичным, считает автор, оказывается|проявляется| опровержение открытой в процессе исполнения трансцендентальной редукции интенционально-темпорально-интерсубъективной структуры сознания.

Ключевые слова: феноменология, психическое, феномен, установка, редукция, трансцендентализм, интенциональность, темпоральность, интерсубъективность.

Holub I. Phenomenological grounding of the physical’s cognition – Manuscript.

Thesis for the candidate’s degree of Philosophical Sciences by specialty – 09.00.01 – ontology, epistemology, phenomenology. – National University of Taras Shevchenko, Kyiv, 2007.

The thesis focuses on explicating theoretical and methodological foundations, employed to investigate the issue of psychic datum in phenomenology. Based on phenomenology’s basic identification of psyche and consciousness, the author argues for absolute correspondence between the essential structure of the psyche and essential structure of consciousness. However, the letter can be demonstrated only at the level of transcendental reduction, within which the fundamental characteristics of the mind unfold, namely intentionality, temporality and intersubjectivity. All those components are essential interwoven, they condition one another and their unity forms the transcendental structure of consciousness. Based on the works of E. Husserl and other phenomenologists, the author argumentatively demonstrates the advantages of investigating the psychic experience within the framework of phenomenological research.

Key words: phenomenology, psychical, phenomena, attitude, intentionality, reduction, transcendentalism, temporality, intersubjectivity.