Харківський національний університет

імені В. Н. Каразіна

ГАВРИШ ІРИНА ПЕТРІВНА

УДК .161.2’06 Цуканова

Творчість М. Цуканової

(проза, драматургія, мемуари)

10.01.01 – українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті
імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Гноєва Ніна Іванівна,

Харківський національний

університет імені В. Н. Каразіна,

доцент кафедри історії української літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Галич Олександр Андрійович,

Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри української літератури

кандидат філологічних наук

Ротова Наталія Володимирівна,

Українська інженерно-педагогічна академія,

старший викладач кафедри

українознавства і політології

Захист відбудеться “ 23 ” січня 2008 р. о __15__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 у Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, площа Свободи, 4, ауд. 2-37.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (61077, м.Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий “18” грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І.Гноєва

Загальна характеристика роботи

Відновлення цілісної картини української культури, зумовлене необхідністю самоідентифікації нації в останній чверті минулого століття, зберігає свою актуальність і на початку ХХІ ст. Інноваційні тенденції українського літературознавства кількох останніх десятиліть, а саме: аналітичне осмислення суперечностей літературного процесу ХХ століття, повернення втрачених, несправедливо забутих або неналежно поцінованих сучасниками імен, освоєння художнього досвіду співвітчизників з діаспори – тривають і до сьогодні, набуваючи ознак якісного переходу від інформативного накопичення матеріалу і його популяризації до вивчення оригінальних мистецьких явищ, усебічного літературознавчого аналізу індивідуальних стильових систем.

Тривалість зазначеного процесу пов’язана не лише з тим, що багато творів письменників-емігрантів ще залишаються маловідомими, недостатньо дослідженими, без проекції на загальні тенденції літературного розвитку, а й із тим, що „протягом багатьох десятиліть вітчизняне літературознавство зосереджувало увагу на дослідженні творчості окремих видатних постатей у літературі, світочів, що, образно кажучи, своїм сяйвом поглинали промені меншої величини, тоді як кожен з учасників літературного процесу більшою чи меншою мірою прислужився для його розквіту”1. До майже невідомих українському читачеві постатей належить Марія Цуканова. Маючи професійну освіту піаністки, вона спробувала свої сили і в літературі (творча спадщина нараховує 9 новел і оповідань, 2 повісті та уривок з роману, 3 драматичні твори, спогади). Широкі проблемно-тематичні обрії, постановка екзистенційних питань, ціла галерея образів, серед яких на особливу увагу заслуговують творчі особистості, схильність до ліричного світосприйняття та критичного осмислення історичних реалій, що втілюються у майстерному поєднанні романтичного та реалістичного зображення дійсності, зумовили інтерес до творчої спадщини М.Цуканової не лише читачів, а й дослідників. Однак обмежений доступ широкого загалу до творів письменниці (більшість з них або публікувалась у періодичних виданнях, що виходили обмеженим тиражем, або була надрукована за кордоном: у Буенос-Айресі та Чикаго) спричинив порівняно невелику кількість критичних праць, у переважній більшості принагідних, присвячених дослідженню або одного з творів авторки, або якогось із аспектів її творчості.

Актуальність теми дисертації зумовлена відсутністю в українському літературознавстві комплексного дослідження творчої спадщини М.Цуканової (прозових, драматичних творів та мемуарів) з урахуванням закономірностей літературного процесу ХХ століття.

_____________________

1 Лощинська Н. Другорядні письменники: тло для корифеїв чи основа єдності літпроцесу? // Слово і час. – 2002. – № 6. – С. 27.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за проблемою „Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХ – ХХ століть”.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертації полягає в цілісному, всебічному аналізові спадщини М.Цуканової, у з’ясуванні провідних мотивів, жанрових ознак та художньої своєрідності її творів.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- простежити стан дослідження життєвого та творчого шляху авторки;

- проаналізувати провідні мотиви та їх функціонування в малій прозі М.Цуканової;

- з’ясувати жанрову специфіку повістей авторки;

- проаналізувати художній світ драматичних творів М.Цуканової, акцентуючи увагу на авторському світобаченні;

- розкрити своєрідність спогадів письменниці;

- дослідити творчу спадщину письменниці в повному обсязі, включаючи її рукописні твори, листування та архівні матеріали;

- визначити місце творчої спадщини М.Цуканової в українському літературному процесі ХХ століття.

Об’єктом дослідження є художній доробок М.Цуканової всіх періодів творчості. Для всебічного та більш ґрунтовного вивчення залучалися мемуари, епістолярна спадщина письменниці, листи її сина Марка Благовірова, архівні джерела Державного архіву Львівської області та Харківського літературного музею.

Предметом дослідження в роботі є мотивна структура та художня своєрідність творчого доробку письменниці.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають праці як українських (М. Ільницького, О. Галича, Г. Костюка, Ю. Шереха, М. Гіршмана, В. Чапленка, Л. Рудницького, Р. Гром’яка, Є. Онацького, Л. Залеської-Онишкевич, А. Ткаченка), так і зарубіжних літературознавців (М. Бахтіна, О. Веселовського, В. Проппа, В. Халізєва, Б. Гаспарова, А. Тартаковського, А. Єсіна, Л. Чернець, К. Ясперса, Г. Вільперта, П. Вайта та інших).

Методологія дослідження базується на культурно-історичному та порівняльно-типологічному підходах, що дозволило ввести досліджувані твори письменниці в культурно-історичний контекст епохи. Елементи біографічного та психологічного методів використовувались при аналізі творів, у яких яскраво проступають автобіографічні риси. Крім того, до уваги взято здобутки цілісного та мотивного аналізів художніх творів.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в роботі вперше в українському літературознавстві:

- зроблено спробу комплексного літературознавчого дослідження епічних, драматичних творів та спогадів М. Цуканової;

- систематизовано критичні праці та інформативні джерела, пов’язані з життєвим та творчим шляхом авторки;

- окреслено основні мотиви та простежено специфіку їх функціонування у творчому доробку письменниці;

- досліджено художні пошуки авторки в жанрі повісті та роману;

- розглянуто жанрові та стильові домінанти спогадів М. Цуканової.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації можуть бути враховані при подальшому вивченні основних векторів розвитку української літератури ХХ століття. Висновки дослідження можуть бути використані при розробці курсу „Історія української літератури ХХ століття”, спецкурсів, семінарів та навчальних посібників.

Апробація результатів дисертації здійснена на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, на засіданні Харківського історико-філологічного товариства, а також на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції „Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки ХХ століття”. До 200-річчя Харківського університету та філологічної школи факультету (Харків, 1-3 жовтня 2003 р.); Міжнародній науковій конференції „Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету” (Харків, 5-7 жовтня 2004 р.); Міжнародній науковій конференції „Українська література в загальноєвропейському контексті”, присвяченій 60-річчю УжНУ та 60-річчю кафедри української літератури (Ужгород, 10-12 жовтня 2005 р.).

Публікації. Результати дослідження відображені в 7 статтях, із них 6 статей опубліковані у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаної літератури. Обсяг роботи становить 200 сторінок основного тексту та 17 сторінок списку використаних джерел, що містить 219 позицій.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, визначено основні методи дослідження, його предмет і об’єкт, висвітлено зв’язок дисертації з науковими програмами і планами, показано наукову новизну та практичну цінність одержаних результатів, а також подано інформацію про апробацію.

У першому розділі роботи „Проблеми вивчення творчості Марії Цуканової та теоретико-методологічні основи дослідження” висвітлено основні етапи життєвого та творчого шляху письменниці, проаналізовано критичні праці, у яких розглядається доробок М. Цуканової, з’ясовано зміст літературознавчих понять, необхідних для вирішення поставлених завдань.

У першому підрозділі – „Життєвий та творчий шлях М. Цуканової” зроблено спробу подання біографії М. Цуканової, яка базується на фактах, відомих зі спогадів письменниці, її листування та листів її сина М. Благовірова. Умовно виокремлено три основні періоди життєвого та творчого шляху авторки: харківський: роки навчання, перші літературні спроби, знайомство з П. Тичиною, Я. Мамонтовим, арешт та смерть чоловіка, перші роки ІІ світової війни, робота у “Просвіті”; львівський: членство у Літературно-мистецькому клубі, постановка на сцені “Пролісків”, зустрічі з Г. Лужницьким, В. Барвінським, А.Любченком; еміграційний: сповнений надій і труднощів, пов’язаних з виїздом спочатку до Австрії, потім до Аргентини, а згодом – до Америки, період наполегливих творчих пошуків М. Цуканової і як піаністки, і як письменниці.

У другому підрозділі „Рецепція творчості М. Цуканової в критиці” розглянуто праці, які стосуються постаті М. Цуканової та її творчого доробку. Огляд показав, що на сьогодні українське літературознавство як на теренах України, так і в еміграції не має жодного ґрунтовного дослідження, яке б містило об’єктивний аналіз творчої спадщини письменниці з урахуванням досягнень сучасного літературознавства. Невизначеним є і місце доробку М. Цуканової в українському літературному процесі ХХ століття. Серед розглянутих праць можна умовно виокремити кілька груп, а саме: такі, в яких згадується ім’я М. Цуканової в контексті літературного процесу (статті Г. Костюка, В. Чапленка, В. Світайла, С. Гординського, спогади О. Тарнавського); такі, в яких дослідники, зупиняються на окремих її творах, відзначаючи як здобутки, так і недоліки (статті І. Німчука, Ю. Шереха); знаходимо і такі, в яких зроблено спробу комплексного аналізу ряду творів М. Цуканової з урахуванням індивідуально-авторських рис (статті Є. Онацького). Слід відзначити, що частина розглянутих праць написана сучасниками авторки, зокрема, це стосується львівського періоду її творчості та перших років проживання за кордоном, вони підтверджують той факт, що письменниця посіла належне місце в українському літературному процесі зазначеного періоду, частина датується останніми десятиліттями ХХ століття, зокрема, чисельні згадки про авторку в монографії М. Ільницького, які свідчать про те, що твори М. Цуканової були цікавими не лише її сучасникам, а й не втратили актуальності до сьогодні.

Узагальненню літературознавчих категорій, необхідних для здійснення цілісного аналізу творчої спадщини М. Цуканової, присвячено третій підрозділ „Теоретико-методологічні засади дослідження”. У ньому основну увагу зосереджено на поняттях мотиву та художнього світу з урахуванням сучасних літературознавчих концепцій. Теоретичне обґрунтування мотиву базується на працях О. Веселовського, В. Проппа, Б. Томашевського, Б. Гаспарова та інших вчених, зокрема сучасні дослідники (А. Ткаченко, Н. Тамарченко та інші) визначають мотив як найдрібніший повторюваний формально-змістовий елемент літературного тексту, який, взаємодіючи з іншими компонентами, вибудовує поліфонічний художній світ твору. З’ясуванню специфіки категорії „художній світ” присвячені праці М. Бахтіна, Д. Лихачова, М. Гіршмана, В. Федорова, В. Халізєва, А. Єсіна, Ю. Безхутрого, які трактують дану літературознавчу категорію як “скорочений всесвіт”, “всесвіт у мініатюрі”. Слід зауважити, що поняття „художній світ” вживається і стосовно певного твору автора, і стосовно творчості митця в цілому. Таким чином, художній світ розглядаємо як результат творчої діяльності письменника, втілення його задуму, що відображає світоглядну концепцію митця.

Другий розділ – „Провідні мотиви малої прози Марії Цуканової” являє спробу аналізу мотивної структури новел та оповідань письменниці, яка є ключем до розуміння авторського світобачення. У першому підрозділі – „Мотив самотності” окреслений мотив, екзистенційний за своєю природою, досліджується на матеріалі таких творів М. Цуканової, як „Дощ іде” та „Бузковий цвіт”. Героїня новели „Дощ іде”, донька розкуркулених батьків, гостро переживає самотність, яка постає як вимушена, спричинена, з одного боку, суспільно-історичними обставинами (батька арештували, мати померла від голоду), з іншого – ворожістю та байдужістю оточуючого світу. Окреслений мотив набуває чіткості та глибини завдяки використанню авторкою прийому ретроспекції. Екскурси в минуле, завдяки яким письменниця вмотивовує вчинки героїні, її думки та прагнення, демонструють вміння М. Цуканової за допомогою кількох зорових деталей, які часто набувають символічного забарвлення, передати весь трагізм ситуації. Обрана авторкою форма оповіді від першої особи надає творові сповідального звучання, що посилює достовірність зображуваного. У новелі „Бузковий цвіт” самотність трактується як неочікуваний результат здобуття бажаних слави та визнання. Письменниця зображує героя в момент тріумфу, попередні події окреслюючи пунктирно. Поєднання двох часових планів (сучасного героя та його минулого), прагнення Ромаша поглянути на власне життя під іншим кутом яскраво віддзеркалюють етапи становлення людської особистості в поєднанні зі зміною світогляду. Урочистість ситуації (присудження першої премії всесвітнього конкурсу скрипалів) різко контрастує з відчуттям розчарування, усвідомленням героєм оманливості слави. У зв’язку з цим самотність у новелі постає як поштовх до пошуку тих цінностей, які б наповнили його життя сенсом.

Таким чином, самотність в обох творах не є свідомо обраним шляхом, зумовленим прагненням уникнути оточуючого світу з його спокусами та труднощами, вона постає як випробування долі, як певний етап у житті. У цьому контексті самотність у новелах М. Цуканової не є принципово неподоланою, бо кожен з героїв є і багатогранною особистістю, і частиною соціуму водночас. Вони проходять власний шлях подолання самотності, який стає шляхом пошуку свого місця у світі: дівчина („Дощ іде”) рятує від смерті вояка, якого вважала особистим ворогом, звільняючись таким чином від ненависті, Микола („Бузковий цвіт”) віднаходить джерело натхнення у спільному житті та творчості з коханою Надією.

Характеристиці мотиву долі присвячено другий підрозділ „Мотив долі”. На матеріалі новел „Шовкова рукавичка”, „Втіха” та оповідання „Сторінка одного життя” простежуємо зображення письменницею долі в різних „іпостасях”: як вищої мудрої сили, що протистоїть законам, вигаданим людьми, як фатуму, як талану. В діалектичній єдності з потрактуванням долі як онтологічної категорії постає індивідуальна доля, зокрема доля жінки ХХ століття. Цілу галерею жіночих доль вимальовує письменниця в оповіданні „Сторінка одного життя”, перш за все акцентуючи увагу на житті українок поза межами батьківщини. Пунктирно окреслюючи непрості життєві ситуації, в яких опинились ці жінки, авторка торкається низки надзвичайно актуальних і на сьогоднішній день моментів: традиційне та феміністичне бачення ролі й призначення жінки, можливість і прагнення самореалізації та свідомо обраний шлях саморозчинення в родині тощо. Таке широке коло питань позначилось і на мотивній структурі творів, обумовивши взаємозв’язок мотиву долі з мотивами мандрів, вибору, свободи, злочину та покарання. Порушуючи та осмислюючи окреслені питання, М.Цуканова продовжує традицію, коріння якої сягає ІІ половини ХІХ століття та рубежу ХІХ – ХХ століть і пов’язується з іменами Н. Кобринської, Є. Ярошинської, О. Кобилянської.

Трагічність пережитих подій, тісно пов’язаних з війною, та здатність людей до самопожертви в найскрутніші моменти життя обумовили появу у творчому доробку М. Цуканової мотиву жертовності, який і досліджується в третьому підрозділі – „Мотив жертовності”. Здатність людини знехтувати власними інтересами заради іншого письменниця проектує на дітей. Саня („Шоколяда”), Володко („Діти”), Ельза („Ельф”), загартовані війною, голодом та смертю, що панує навколо, здавалося, мали б навчитися суворості та егоїзму. Однак цього не сталося, їх душі, на чому неодноразово наголошує авторка, сповнені любові до ближнього, милосердя та бажання допомогти тому, хто цього найбільше потребує („Шоколяда”), незалежно від його національної приналежності („Діти”), навіть ціною власного життя („Ельф”). Пов’язуючи мотив жертовності з образами дітей, письменниця торкається глибин дитячої душі, простежує процеси формування системи життєвих цінностей людини в трагічних умовах періоду ІІ світової війни. Звернення М. Цуканової до християнських мотивів, символічних образів та органічного вплетення фрагментів біблійних текстів у зазначених творах обумовлено автобіографічними моментами й органічно близьке письменниці.

Четвертий підрозділ – „Мотив дороги” є спробою інтерпретації названого мотиву у традиційному (як життєвого шляху, сповненого перешкод) та авторському потрактуванні (як шляху до самого себе, до віднайдення свого місця, справжніх життєвих цінностей). Широко представлений у новелах та оповіданнях М. Цуканової окреслений мотив особливої актуальності набуває у творах еміграційної тематики („Сторінка одного життя”, „Dama de noche”). Ситуація, за якої шлях, сповнений надій та сподівань, часто обертається шляхом втрат та розчарувань, постає у зазначених новелах М. Цуканової і як реалія, і як застереження або навіть попередження тим, хто зважується на подібний крок. І навіть у такі моменти авторка залишається вірною собі, зображуючи кінцевий етап одного пройденого шляху як початок іншого, нового, сповненого віри. Цим обумовлена і поява в малій прозі письменниці образу вимріяного іншого світ, який органічно вплетений у тканину того чи іншого твору. Він постає як образ щасливого майбутнього, осяяного надією („Дош іде”), як образ казкового світу без зла, несправедливості та неволі, до якого героїня потрапляє після смерті („Ельф”), як кращий надземний світ, близький до сну („Діти”) тощо.

Мотивна структура малої прози не вичерпується названими провідними мотивами. Поряд із такими, які чітко виражені в тексті, в новелах та оповіданнях авторки пунктирно окреслюється мотив свободи несвободи (більш характерний саме для її драматургії). Питання свободи несвободи як фундаментальної характеристики людського буття неодноразово ставало предметом роздумів зарубіжних митців та філософів (А. Камю, Ж.- П. Сартра), корифеїв української літератури, зокрема Т.Г. Шевченка, Лесі Українки, І.Я. Франка, і не могло залишитись поза увагою авторки, якій довелось пережити найдраматичніші моменти ХХ століття. У М. Цуканової цей мотив представлений як на рівні внутрішнього світу героїв (рішення дівчини після ночі вагань врятувати юнака, який, на думку героїні, посів її місце в щасливій родині, стає звільненням від ненависті, виношуваної довгі роки („Дощ іде”); визнання пріоритетності внутрішньої краси над зовнішньою дозволяє героєві позбутись влади „блискучого боженятка-пустоблиска” („Dama de noche”), так і на рівні людина – соціум (доля „остівця” („Ельф”) або міжособистісному (добровільний полон дівчини для порятунку вояка („Шоколяда”), усвідомлення хибності існуючих стереотипів („Шовкова рукавичка”). Процес переходу героя від несвободи до свободи письменниця зображує як явище цілком природне, в основі якого – прагнення індивідуума до гармонії як на рівні мікросвіту, так і на рівні взаємодії особистості з навколишнім світом. Не менш цікавою є значеннєва палітра екзистенційного мотиву смерті в малій прозі М. Цуканової. Він постає то як одне з найскладніших випробувань („Дощ іде”, Діти”), то як кінець шляху когось із героїв („Сторінка одного життя”, „Шовкова рукавичка”), то як першопричина самотності („Дощ іде”) чи то можливість її подолання („Ельф”), як реалія життя, що чатує на кожного, особливо під час війни („Діти”), як явище, з яким важко змиритись, але якому не можна зарадити („Дощ іде”, „Шовкова рукавичка”). Мабуть, саме мотив смерті як одна з семантично напружених частин тексту, що має автобіографічне підґрунтя, найбільше сприяє розкриттю змістової глибини авторської концепції, віддзеркаленої у новелах та оповіданнях авторки.

У третьому розділі – „Художні пошуки М. Цуканової у жанрі повісті та роману” розглянуто своєрідність повістей письменниці („Їхня таємниця (Записки митця)”, „На грані двох світів”) та уривку з роману „Проба”. Переїзд до Львова та сприятливі умови для літературної творчості зумовили активізацію художніх пошуків письменниці в жанрі повісті. Усвідомлюючи, що традиційно існуючі різновиди окресленого жанру вповні не відповідають потребам часу, М.Цуканова намагається поєднати в „Їхній таємниці” елементи соціально-побутової, психологічної та детективної повістей. Обрана авторкою форма оповіді у вигляді записок талановитого художника (іноді близьких до мемуарних, іноді до щоденникових) дозволила не лише простежити ряд еволюційних процесів, пов’язаних з самоусвідомленням героя, визначенням свого місця у світі, а й зобразити життя митця в кількох площинах. З одного боку, перед читачем постає вплив різних психологічних станів художника (закоханості, розчарування, дружнього ставлення, ненависті, великодушності) на творчий процес, з іншого – взаємозалежність мистецтва та суспільства.

Слід відзначити, що в цій повісті чіткіше, ніж у попередніх творах авторки, проступають історичний контекст, провідні риси епохи (20-30-ті рр. ХХ ст.), а головні герої твору постають як її віддзеркалення, як носії певного світогляду. В цьому „Їхня таємниця” М.Цуканової перегукується з творами „Діти Арбата” А. Рибакова та „Іван Іванович” М. Хвильового, у яких яскраво відбивається складна політична атмосфера зазначеного періоду. Однак, на відміну від роману А.Рибакова, де історії героїв розгортаються на фоні докладно зображених історичних подій, з урахуванням тогочасної політичної та економічної ситуації, „Їхня таємниця” позбавлена такого типу панорамності. Вдалою виявилась і спроба авторки вплести в тканину твору детективні елементи. Наявність таємниці не відволікає уваги читача, а навпаки сприяє динамічності сюжету. Заслуговує на увагу й „добра композиція”, завдяки якій досягається внутрішня завершеність, цілісність повісті.

Незважаючи на значну різницю в часі написання (двадцять років), обидві повісті М.Цуканової відзначаються посиленою увагою до окремої людини та її непростої долі за певних історичних обставин. Зображення трагічної долі людини, що стала жертвою соціальної несправедливості, традиційне для української літератури, письменниця у повісті „На грані двох світів” подає в незвичному ракурсі. Усвідомлення чоловіком власної приреченості стає початком життєвої історії, що спроектована не в минуле героя, на з’ясування причин такої ситуації, а в майбутнє, яке він пов’язує з життям в іншому світі, цілком реальному у сприйнятті персонажа. Цей світ постає як другий шанс для безнадійно хворого чоловіка і дає йому надію на самореалізацію в якості фізично здорового принца, майбутнього спадкоємця престолу, який має можливість і нагоду змінити на краще не лише власне життя, а й життя своїх підданих. Таке співіснування двох світів обумовлює як трагічне, так і оптимістичне звучання повісті. Побудова твору на колообізі сну та реальності, введення до художнього світу казкових образів та ситуацій, динамічність сюжету, наявність філософських роздумів героїв про природу людських страждань, матеріальне та духовне, талант та обов’язок, зумовлений соціальним становищем, добро та зло в світі людських взаємин тощо дозволяють говорити про те, що в „На грані двох світів” авторка поєднала риси фантастичної, психологічної, пригодницької та філософської повістей.

Традиційне для малої прози М.Цуканової співіснування реалістичного та романтичного зображення дійсності в повістях змінюється спробою письменниці віддати перевагу одному з них. Незважаючи на присутність цілої низки романтичних елементів, у „Їхній таємниці” домінуючим стає реалістичне начало, що проступає в зображенні взаємин митця з навколишнім світом, впливу соціально-історичних обставин на світогляд героя, пошуку художником свого місця у світі, прагнення достовірності зображення, об’єктивності, якої митець досягає, лише пройшовши через страждання. У повісті „На грані двох світів” на перший план виступає романтичне зображення (посилена увага до внутрішнього світу героя, пошук ідеалу, співіснування матеріального та духовного, вираження почуттів за допомогою творчості, зокрема музики, наявність фантастичних образів тощо). Однак повість „На грані двох світів” не можна назвати вповні романтичним твором, оскільки реалістичні тенденції в ній є досить відчутними. Таким чином, з’ясовуємо, що на рівні стилю повістей письменниці доречніше говорити про співіснування реалістичного та романтичного зображення дійсності.

Завершеного твору, який можна було б співвіднести з романом, у творчому доробку М.Цуканової ми не знайдемо, однак маємо „Пробу”, яка не лише містить авторський підзаголовок „уривок з роману”, а й відзначається перспективністю заявленої тематики, проблемних рівнів, системи образів та сюжетно-композиційних прийомів. Серед рукописів М.Цуканової, що зберігаються у фондах Харківського літературного музею, в одному з зошитів знаходимо чорновий варіант продовження уривку з роману „Проба” з масою виправлень. Це свідчить про те, що письменниця планувала подальшу роботу над написанням роману. Однак він так і не був завершений. Можемо припустити, що авторка віддала перевагу жанру повісті, бо, як зазначає Н. Утєхін, повість „виявляється більш „здатною”, ніж роман, відображати дійсність у її „безпосередності”, живій конкретності”1. Окреслені особливості повістей письменниці, її спроба написати роман, в якому життя постало б у всій своїй багатобарвності та поліфонічності, свідчать про багаторічні пошуки М.Цуканової в царині епічних жанрів.

Дослідженню драматичних творів письменниці присвячено четвертий розділ – „Художній світ драматургії Марії Цуканової”. Саме вони репрезентують основні періоди її творчості: харківський, сповнений сподівань на те, що нарешті Україна отримає статус самостійної держави („Проліски”); львівський, позначений активними творчими пошуками („Слава”); та еміграційний, пов’язаний з постановкою та спробою вирішення письменницею низки актуальних філософських проблем („Завтра знову зійде сонце”). Такі різні за часом написання та об’єктами відображення вони об’єднуються рядом ознак як на рівні змісту, так і на рівні форми, які й сприяють створенню поліфонічної картини художнього світу драматургії письменниці. У центрі уваги авторки представники української інтелігенції, діячі мистецтва, які опинились у „нових” для них умовах (окупація, вимушений від’їзд, еміграція) і мусять робити вибір, що ставить перед ними життя. Наприклад, Ната – жити правдою чи брехнею, віддаючи перевагу духовним зв’язкам перед кровними (торкнувшись цього аспекту, М. Цуканова включається у вирішення проблеми цінностей, широко представленої у творчості В. Винниченка); Ірена – віддати перевагу матеріальним чи духовним цінностям; Мар’яно – бути музикою за покликанням серця чи лікарем, спокутуючи батьків гріх. Християнський мотив спокутування гріха письменниця тісно переплітає з проблемою відповідальності вчених за власні винаходи та непередбачені їх наслідки, яку порушували письменники різних країн, зокрема Б. Брехт, А. Адамович та інші. Свій шлях до істини герої М. Цуканової долають через страждання, що призводить до переоцінки життєвих принципів. З’ясування правомірності позиції героя в тому чи іншому питанні М. Цуканова, як правило, подає у вигляді дискусії, іноді навіть психологічної дуелі („Проліски”). Обираючи

_____________________

1 Утехин Н.П. Жанры эпической прозы. – Л.: Наука, 1982. – С. 146.

дискусійний принцип побудови твору, авторка йде за світовою традицією, представленою творчістю Б. Шоу, Г. Ібсена, О. Стрінберга, і продовжує тенденцію, започатковану драматичними творами Лесі Українки та В. Винниченка. Часова та логічна послідовність аргументів дискутуючих сторін у п’єсах авторки сприяють їх чіткій композиційній організації, що, як наодноразово зазначали критики, є провідною рисою спадщини письменниці в цілому.

На проблемному рівні спостерігається співіснування особистого та соціального, з одного боку, і загальнолюдського та національного – з іншого. Зокрема, саме у драматургії М. Цуканової найповніше представлений весь спектр актуальних для авторки на певному життєвому етапі національних проблем. Окреслене коло питань письменниця подає через сприйняття героїв. Отава та Івченко („Проліски”) у зв’язку з подіями ІІ світової війни розмірковують над подальшим розвитком незалежної держави та завданнями, які стоять перед українською інтелігенцією; Пенько та Росола („Слава”) обговорюють риси менталітету жителів Східної та Західної України, обумовлені різними історичними факторами, порушують питання історичної правди та історичної пам’яті; Олександр („Завтра знову зійде сонце”), пізнавши непросте життя емігранта, намагається зрозуміти й навіть виправдати ставлення жителів „нової” країни до „новоприбулих”, пов’язуючи їх неприязнь, а іноді й зневагу з високою конкуренцією у працевлаштуванні та жорстокістю, породженою війною. В останній за часом написання п’єсі авторка вперше у своїй творчості звертається до гостропроблемного для ХХ століття явища репатріації, яке не залишило байдужими талановитих українських митців.

Своєрідною є і просторово-часова організація драматургії М.Цуканової. Відсутність чітких вказівок на часові межі та місце подій (лише у драмі „Завтра знову зійде сонце” маємо посилання на час – 50-60 рр. та на місце – Аргентина), у всіх трьох п’єсах обумовлена жанровою специфікою і сприяє проектуванню змодельованої письменницею ситуації в загальнолюдську площину. На цій особливості неодноразово наголошував у листах до М. Цуканової В. Винниченко. Таким чином, окреслені моменти є не лише складовими художнього світу драматургії М.Цуканової, а й у більшій або меншій мірі вияву характеризують художній світ творчої спадщини письменниці в цілому.

У п’ятому розділі „Жанрово-стильові особливості спогадів письменниці” здійснено спробу аналізу мемуарів М. Цуканової в аспекті жанру та стилю. ЇЇ бажання написати спогади видається цілком закономірним, зумовленим геополітичними процесами останньої третини ХХ століття та прагненням досвідченої, обдарованої письменниці, яка пройшла через складні випробування ХХ ст., донести до читача розповідь про події, що вже стали історією. Звернувшись до жанру спогадів, авторка долучилась до процесу становлення української мемуаристики, яка в другій половині ХХ століття набула популярності. Саме в зазначений період друкуються автодокументальні твори Ю. Смолича, С. Голованівського, Б. Антоненка-Давидовича, У. Самчука, Г. Костюка, І. Кошелівця, А. Дімарова та багатьох інших.

„Мої спогади” М.Цуканової охоплюють період її проживання в Харкові, переїзд до Львова і перебування там протягом 1943-1944 рр. Обрана авторкою назва твору є жанрово орієнтованою. Відкрито виражене особистісне начало обумовлює таку важливу ознаку спогадів, як суб’єктивність – „невід’ємну рису будь-яких мемуарів, що складає структурно-організуючий принцип мемуарної оповіді”1. У М. Цуканової суб’єктивність простежується в доборі та показі тих історичних, культурних й особистісних фактів, картин, які варті уваги читача, створенні цілої галереї образів як відомих постатей, так і звичайних людей, зображенні ситуацій, які розкривають образ самої авторки. Незважаючи на те, що основний акцент зроблено на особистісних уявленнях письменниці про себе та навколишній світ, М. Цуканова прагне відтворити реальні картини тогочасного життя й дати об’єктивну оцінку фактам дійсності, вони тісно переплетені з життям письменниці та її родини. Активність харківської інтелігенції проступає через зображення письменницею кола інтересів власної родини в період між 1924 та 1928 рр. Картини культурного життя Львова періоду ІІ світової війни постають у зв’язку з активною творчою діяльністю письменниці: функціонування Літературно-мистецького клубу, на сцені якого було поставлено першу п’єсу авторки „Проліски”, Спілки письменників, членом якої була М.Цуканова, музичної школи та Львівської опери – у зв’язку з розвитком кар’єри чоловіка-віолончеліста та відвідуванням родиною концертів під керівництвом композитора Барвінського тощо.

Торкається письменниця і трагічних сторінок життя, сповнених болю від втрати: голодомор, самогубство М.Хвильового, арешти 1933-1934 рр., смерть чоловіка, а згодом і батька, майже цілковита ізоляція родини письменниці, друга хвиля арештів 1937-1938 рр., війна, знову голод і, нарешті, переїзд спочатку до Львова, а згодом – до Європи. Людська пам’ять має здатність ховати у своїх глибинах те, що пробуджує біль, однак авторка не дозволяє собі цього, бо трагічні сторінки її життя суголосні трагедії нації. Високим рівнем художньої майстерності, прагненням проникнути в людську душу та вмінням через історію окремої людини показати долю тисяч відзначаються описи картин репресій в Україні
30-х рр. М.Цуканова уникає наведення великої кількості імен, майже не коментує подій, зображує факти, красномовність яких вражає. Безперечно, авторка не могла бути байдужою до окреслених подій, але подаючи їх у своїх спогадах, вона утримується від неприкритого обурення та звинувачень, іноді вдаючись хіба що до іронічних зауважень, що надають картинам оціночного аспекту.

Ряд фактів, наведених письменницею у зв’язку з періодом репресій та війною, дозволяє говорити про ще одну ознаку мемуарів – ретроспективність. У своїх спогадах М. Цуканова, поєднуючи у структурі оповіді два часові плани, минуле і сучасне, віддає перевагу минулому. У зв’язку з цим оповідач-учасник зображених подій домінує над оповідачем, що згадує минуле. Саме цим пояснюється і наявність досить невеликої кількості коментарів авторки з позиції людини, яка живе у 80-ті рр. ХХ століття. Таким чином, ще раз

_____________________

1 Тартаковский А. Мемуаристика как феномен культуры // Вопросы литературы. 1999.– № . – С. 37.

пересвідчуємось, що у спогадах взагалі та у творах М. Цуканової зокрема простежується тісне поєднання суб’єктивного та об’єктивного начал.

Якими б цінними не були факти, що фігурують у мемуарах, не слід забувати, що „факт – це не тільки дата, подія, але й враження. Можливо, саме враження є суверенна сфера мемуарів – найбільш особистісного документа епохи”1. Саме враження авторка використовує як засіб творення цілої низки образів як відомих особистостей – П. Тичини, Я. Мамонтова, А. Любченка, – так і звичайних людей – слідчого Гаврилова, членів родини Цуканових, співробітниці Львівської бібліотеки пані Деркач та багатьох інших. Саме тому вона майже не використовує опис зовнішності героя (традиційний портрет), зосереджуючи увагу на його внутрішніх якостях та вчинках.

Віддаючи перевагу дії, М.Цуканова лише іноді, в переломні моменти життя, вдається до фіксування думок, переживань та емоцій, підтримуючи інтерес читача не інтригуючими подробицями чи несподіваними одкровеннями, а правдивістю відтворення пережитих подій, прагненням знайти відповіді на ряд загальнолюдських та вічних питань. Привертає увагу і щирість та самокритичність письменниці, завдяки яким спогади набувають сповідального характеру.

Сприяє розкриттю образу авторки і широкий спектр емоційного забарвлення спогадів, який тісно переплетений з темою творчості та обставинами приватного життя. Відсутність зображення етапів творчого процесу компенсується згадками про те, що саме стало імпульсом для написання: емоційне піднесення періоду українського відродження, необхідність пошуку засобів для існування (робота у „Просвіті”), Львів як джерело натхнення, зустріч з Аркадієм Любченком, чергове замовлення видавництва „написати щось туди”. Це посилює реалістичність образу авторки, яка у „Моїх спогадах” постає в різних іпостасях: звичайної людини, жінки (доньки, дружини, матері) та творчо обдарованої особистості (письменниці, піаністки).

Зосередженість письменниці перш за все на моментах власного життя дозволяє віднести цей твір до мемуарів суб’єктного типу, в яких основну увагу зосереджено на суб’єкті оповіді. Прагнення ж авторки до саморефлексії, саморепрезентації, яка передбачає звернення до різних структурних компонентів особистості (її цінностей, ідеалів, емоцій) у часовій перспективі та динаміці, свідчить про перегук „Моїх спогадів” з жанром автобіографії.

Отже, „Мої спогади” М.Цуканової за жанром є спогадами з чітко вираженими автобіографічними елементами, які, з одного боку, відображають не лише основні віхи життєвого і творчого шляху письменниці до моменту виїзду за кордон, а й відтворють картини історичного, соціального та культурного життя України в непрості періоди відродження, репресій, ІІ світової війни, з іншого, – віддзеркалюють світоглядну концепцію авторки та особливості її індивідуального стилю.

_____________________

1 „Круглый стол”: Мемуары на сломе эпох // Вопросы литературы. – 2000. – № .– С.7.

ВИСНОВКИ

Постать Марії Михайлівни Цуканової нерозривно пов’язана з ХХ  століттям. Вона стала свідком революції 1917 року, українського відродження, голодомору, репресій, ІІ світової війни, еміграції українців спочатку до Європи, а згодом до Аргентини та Америки, репатріації, уважно слідкувала за процесами розпаду Радянського Союзу та утворення Української незалежної держави. Долаючи послані долею випробування, вона шукала відповіді на життєво важливі питання. Те, що В.Винниченко називає М.Цуканову в листах не лише „колегою”, а й „товаришем у шуканні”, свідчить, що вона не припиняла своїх пошуків і в найскладніші періоди, а, ознайомившись із драмою „Завтра знову зійде сонце” та спогадами авторки, переконуємось, що цей процес тривав до останніх днів її життя.

Трагічні й вирішальні моменти історії, свідком яких стала письменниця, віддзеркалились перш за все в її новелах та оповіданнях, різних як за часом написання, так і за проблемно-тематичною спрямованістю. Твори малої прози М. Цуканової, кожен з яких постає як спроба осмислення авторкою актуального на певному життєвому етапі явища, об’єднуються рядом мотивів, а саме: самотності, гріха, жертовності, долі (фатуму, талану), дороги (шляху, подорожі, мандрів), смерті, злочину та покарання тощо. Вони не лише повторюються, варіюються і перегукуються між собою, а й взаємно обумовлюють один одного. Таким чином, сукупність зазначених мотивів у поєднанні з іншими формально-змістовими елементами відтворює поліфонічну картину художнього світу новел та оповідань авторки, сповнених гуманістичного пафосу, віри в людину.

Втіленням прагнення письменниці віднайти саме ту жанрову форму, яка вповні відповідатиме авторському задуму, постають повісті М. Цуканової. В „Їхній таємниці” та „На грані двох світів” виявляються класичні жанрові ознаки повісті, а саме: показ певної людської долі, взаємин героя з навколишньою дійсністю, побудова сюжету на одному або кількох конфліктах, змалювання декількох подій, об’єднаних навколо центрального персонажа, відведення значної ролі образу автора або оповідача, відсутність панорамності зображення, яка компенсується наявністю у творі відчутних тенденцій окресленої епохи, помірна описовість поєднуються з рядом наджанрових ознак. Зокрема, посилена увага до внутрішнього світу героїв, який часто зазнає впливу різних соціальних факторів (у процесі формування особистості, при самоаналізі), введення в тканину твору відкритих роздумів філософського наповнення, зіставлення різних світоглядних концепцій, наявність недомовленості, тісно пов’язаної з мотивом розкриття таємниці, використання нетрадиційних, іноді казкових та фантастичних прийомів. Таким чином, у названих творах спостерігається взаємодія елементів кількох різновидів повісті: соціально-побутової, психологічної та детективної („Їхня таємниця (записки митця)”), фантастичної, психологічної, пригодницької та філософської („На грані двох світів”).

Драматичність і динамічність подій, що вирували навколо письменниці, та можливість осмислення актуальних питань у діалогічно-дискусійній формі зумовили появу в доробку М. Цуканової драматичних творів, які репрезентують різні періоди творчого шляху авторки. Саме при вирішенні широкого кола проблем, які торкаються індивідуально-особистісного та соціального рівнів людського життя проступає одна з основних рис творчості М. Цуканової: авторка уникає категоричності, повної завершеності (для низки творів письменниці характерний відкритий фінал), залишаючи, таким чином, за читачем право на власний висновок. Підтвердженням тому, що в даному аспекті М.Цуканова залишається вірною собі до кінця, можуть слугувати і її спогади, орієнтовані на об’єктивність, достовірність в зображенні як особистісних фактів, так і рис епохи.

„Мої спогади” постають як своєрідний підсумок творчих пошуків авторки. Зосереджуючи основну увагу на подіях власного життя, письменниця не лише подає їх в органічній єдності зі значними історичними реаліями першої половини