ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гіря Катерина Сергіївна

УДК 930.23:94(477)"14/17"

ВЗАЄМОСТОСУНКИ ЗАПОРІЗЬКИХ І ДОНСЬКИХ КОЗАКІВ

КІНЦЯ XV – ПОЧАТКУ XVIII СТ.: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

07.00.06 – Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Пірко Василь Олексійович,

завідувач кафедри історіографії, джерелознавства,

археології та методики викладання історії

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Мицик Юрій Андрійович,

професор кафедри історії Hаціонального університету“

Києво-Могилянська академія”

доктор історичних наук, професор

Романцов Володимир Миколайович,

завідувач кафедри історичних дисциплін

Маріупольського державного гуманітарного університету

Провідна установа - Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна (кафедра історіографії, джерелознавства та археології)

Захист відбудеться “23” березня 2007 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, II корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “21” лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стосунки українських та донських козаків (кінець XV - початок XVIII ст.) є важливою сторінкою спільної історії двох братніх східнослов’янських народів. Однак, вивчення цієї актуальної історичної проблеми ще далеке від завершення. При цьому глибина дослідження теми в цілому та кожного її компоненту залишаються не з’ясованими. Виходячи з масштабності, довготривалості й геополітичного значення українсько-донських взаємин та з огляду на недостатню їх вивченість, є всі підстави говорити про необхідність аналізу здобутків дослідників різних епох, виявлення малодосліджених питань і визначення завдань у подальшому дослідженні проблеми.

Отже, потреба огляду здобутків у вивченні проблеми давно назріла. Ґрунтовне дослідження історіографії взаємин запорізьких та донських козаків дозволить не тільки установити стан вивчення проблеми, але й намітити нові завдання. Тим більше, що проблема стосунків запорізьких та донських козаків тісно пов’язана з дослідженням цілої низки важливих питань - від міжнародних взаємин у регіоні та колонізації Поля, відносин з іншими козацтвами (волзьким, гребінським, терецьким, яїцьким) до геополітичного протистояння Москви й Польщі, співіснування мусульманського і християнського світів, до взаємопроникнення культур європейської та азійської цивілізації. Вивчення історіографії стосунків запорізьких та донських козаків є особливо актуальним, бо козацька вісь Дніпро-Дон була потенційно найпотужнішою серед взаємовідносин різних козацьких спільнот. Актуальність теми підвищується у зв’язку з відродженням у сучасних умовах козацтва і станом нинішніх відносин між українським та російським народами.

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в межах держбюджетної теми Донецького національного університету “Наукове та методичне забезпечення курсу історії України: досягнення попередників і сучасний погляд” (номер державної реєстрації 0104U004650).

Об’єктом дисертаційного дослідження є праці українських та російських істориків XVIII – початку XXI ст., а предметом наукового аналізу виступає процес розвитку наукової думки з проблеми.

Хронологічні рамки дослідження мають два виміри: історіографічний та історичний. Перший охоплює період з XVIІІ ст., коли з’явилися перші роботи, у яких фіксувалися факти взаємин представників обох козацьких спільнот вказаної доби, до початку XХI ст. Історичний вимір охоплює період з кінця XV ст., тобто від початку оборони козацтва від кримських татар, до початку XVIII ст., тобто до розгрому Булавінського повстання на Дону і зруйнування Старої Запорізької Січі у 1709 р. XVI – початок XVIII ст. _це період дружніх взаємин між запорізькими та донськими козаками. З другого десятиріччя XVIІІ ст. під впливом політики російського царизму, який діяв за принципом “розділяй і владарюй”, характер взаємин між українським та донським козацтвами поступово змінювався.

Мета дослідження - з’ясувати ступінь дослідження історії відносин українських та донських козаків зазначеного періоду шляхом аналізу праць українських та російських дослідників XVIІІ - початку XXI століття.

Для досягнення цієї мети автором були поставлені такі завдання:

-

-

-

-

-

-

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у широких хронологічних межах здійснено комплексний аналіз праць українських та російських авторів щодо проблеми відносин українських і донських козаків з кінця XV до початку XVIІІ ст. Виокремлено головні події, що були в центрі уваги дослідників.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що основні його результати можуть бути використані при написанні історіографічних праць з історії українського та донського козацтв, а також тих, які присвячені широкому колу проблем з історії України й Росії, Донецького регіону кінця XV - початку XVIІІ ст. Матеріали і висновки дослідження сприятимуть всебічному науковому осмисленню історії запорізько-донських взаємин, можуть скласти основу спецкурсів відповідної тематики та бути використані в загальних курсах з історії України та Росії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданні кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету (листопад 2006 р.), міжнародній науковій конференції, присвяченій 40-річчю журналу “Український історик” (м. Острог, травень 2003 р.), II міжнародному конгресі українських істориків (м. Камянець-Подільський, вересень 2003 р.), Обласному науково-методичному семінарі (м. Донецьк, березень 2004 р.), підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу Донецького національного університету (червень 2004 р.), VI конгресі міжнародної асоціації україністів (м. Донецьк, 29 червня - 1 липня 2005 р.). Тема стосунків українських та донських козаків викладалася у рамках лекційних та практичних занять на курсах підвищення кваліфікації вчителів при Донецькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (листопад, січень, березень 2005 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 статей (одна з них – у співавторстві), 8 - у фахових наукових виданнях.

Структура роботи обумовлена поставленою метою, завданнями та характером дослідження. Вона складається з вступу, чотирьох основних розділів, висновків та списку джерел і літератури (299 позицій). Розділи поділені на параграфи, які відповідають хронологічним етапам розвитку історіографії. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 209 сторінок, з них основного тексту – 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність дослідження, окреслені його об'єкт і предмет, визначено хронологічні межі, сформульовано мету та дослідницькі завдання дисертації, вказано на наукову новизну, практичне значення та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Історіографія, джерела та методологія дослідження” - розглядається історіографія досліджуваної проблеми, дана характеристика джерельної бази, визначені методологічні засади дисертаційного дослідження. Констатовано, що історіографія проблеми не була предметом спеціального дослідження і розпадається на локальні, слабо пов'язані між собою напрацювання. Це було обумовлено тим, що історія стосунків запорізьких та донських козаків зазначеного періоду не була об'єктом належної уваги дослідників, і до 1928 року не було висунуто жодної цілісної концепції щодо вказаної проблеми. Після оприлюднення праці О. Гермайзе Гермайзе О. Україна та Дін у XVII ст. // Записки Київського інституту народної освіти. – К., 1928. – Кн.2.- С.111-165. в історичному дослідженні проблеми бере гору так званий аспектний підхід, коли розглядалися лише окремі прояви стосунків українських та донських козаків зазначеного часу, а концепційне осмислення проблеми замінювалося побіжними узагальненнями. У зв’язку з цим, у працях істориків містилися лише історіографічні огляди історії козацтва і Запорізької Січі, а не історії стосунків козацьких спільнот (зокрема, запорізької та донської). Певна інформація з проблеми наявна у прикнижкових та пристаттєвих оглядах літератури, однак до цього часу так і не було здійснено узагальнюючого дослідження з історіографії взаємин запорізьких і донських козаків (кінець XV - початок XVIII ст.).

Історики XVIII – першої половини XIX ст., здійснюючи перші спроби дослідження проблеми, не прагнули порівняння своїх результатів з висновками інших авторів. Тому у працях Г. Баєра, О. Рігельмана Баер Г. Краткое описание всех случаев, касающиеся Азова от создания города до возвращения оного под Российскую державу. - Спб., 1838; Ригельман А. История или повествование о донских казаках. - М., 1846 та ін. та інших ми не знаходимо прикладів історіографічного аналізу. Названих дослідників можна вважати першими творцями концептуальної та фактологічної картини взаємин українських і донських козаків XVI-XVII ст. Слід зазначити, що у ХІХ ст. у складі різних документальних видань були опубліковані деякі архівні матеріали, які відбивають окремі епізоди співдружності запорізьких та донських козаків (“Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России”, “Материалы, относящиеся к истории воссоединения Руси”, “Акты, относящиеся к истории Войска Донского, собранные А. Лишиным”, “Донские дела” тощо).

Російський історик-емігрант І. Бикадоров у роботі “История казачества” Быкадоров И.Ф. История казачества. - Прага, 1930. - Кн.1. розглянув великоруську теорію походження донського козацтва, піддавши критиці її основні положення, викладені у працях дорадянських істориків (В. Соловйова, В. Ключевського, В. Броневського та ін.), зупинився на обставинах створення “Исторического описания земли Войска Донського” В. Сухорукова, ідеях, висловлених у XIX ст. істориком Є. Ознобішиним .

К. Стецюк у спеціальному дослідженні, присвяченому впливу повстання С. Разіна на Україну Стецюк К.І. Вплив повстання Степана Разіна на Україну. - К., 1947. , стисло оцінила праці своїх попередників щодо обраної нею проблеми. Пізніше, у 1960 р., вона зробила історіографічний огляд проблеми народних рухів на Лівобережній і Слобідській Україні у 50-70-х рр. XVIІ ст.

У монографії українського історика В. Голобуцького Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. - К., 1957., у праці української дослідниці-емігрантки Н. Полонської-Василенко “Запоріжжя XVIII ст. та його спадщина” знаходимо історіографічні огляди історії Запоріжжя.

Загальні тенденції розвитку російської історіографії та джерелознавства дорадянського і радянського часів зафіксовані у працях М. Рубінштейна, Л. Черепніна, Г. Алексєєвої, О. Шапіро, О. Пронштейна, В. Сарбея, в “Очерках истории исторической науки в СССР” та ін. Рубинштейн Н.Л. Русская историография. - М., 1941; Черепнин Л.В. Русская историография до ХІХ в.: Курс лекций. - М., 1957; Алексеева Г.Д. Октябрьская революция и историческая наука в России (1917-1923). - М., 1968; Шапиро А.Л. Историография с древнейших времен по XVIII в.: Курс лекций. - Л., 1980; Пронштейн А.П. Источниковедение в России. Эпоха феодализма. - Ростов-на-Дону, 1989; Сарбей В.Г. Очерки по методологии и историографии истории Украины (период капитализма). - К., 1989. У 60-х рр. XX ст. з’явилися роботи з історії селянських війн XVII-XVIII ст. в Росії, у тому числі монографія І. Степанова, присвячена селянській війні на чолі з С. Разіним, праця О. Под’япольської про повстання К. Булавіна. Подъяпольская Е.П. Восстание Булавина. - М., 1962; Степанов И.В. Крестьянская война в России в 1670-1671 гг. : В 3-х т. - Л., 1954-1962. У них, а також у спеціальних дослідженнях О. Пронштейна і К. Хмелєвського, В. Мавродіна, І. Шепелєва та ін. Пронштейн А.П., Хмелевский К.А. Донское казачество в советской историографии // Вопросы истории. - 1965. - №1; Шепелев И.С. Место и характер движения И.М. Заруцкого в период Крестьянской войны и польско-шведской интервенции. 1606-1612. // Крестьянство и классовая борьба в феодальной России. - Л.,1967 та ін. підведені підсумки вивчення ролі козацтва у селянських війнах і народних рухах у Росії.

Короткий історіографічний огляд проблеми українсько-російських зв’язків у XІV-XVI ст. належить Д. Мишку Мишко Д.І. Українсько-російські зв’язки в XIV-XVI ст. - К., 1961. .

У 80-х рр. ХХ ст. О. Пронштейн і М. Мінінков Пронштейн А.П., Мининков Н.А. Крестьянские войны в России и донское казачество. - Ростов-на-Дону, 1983. зробили огляд історіографії дореволюційного і радянського періодів з проблеми селянських війн в Росії XVII-XVIII cт. та участі в них донських козаків.

З початку 90-х рр. ХХ ст. в історіографії спостерігається пожвавлення інтересу до історії козацтва. У 1990 р. у Дніпропетровську відбулася I республіканська науково-практична конференція “Проблеми історії запорізького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці”. У рамках цієї конференції ростовські дослідники Л. Тоценко та О. Пушкаренко Тоценко Л.Т., Пушкаренко О.А. Бойова співдружність запорозького і донського козацтва в XVII - першій чверті XVIII ст. (деякі підсумки і завдання вивчення) // Матеріали I республіканської науково-практичної конференції „Проблеми історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці”. - Дніпропетровськ, 1990. підвели деякі підсумки і накреслили завдання вивчення теми бойової співдружності українських і донських козаків у XVII - першій половині XVIII ст.

Інформація, що торкається питання історіографії взаємин запорізьких і донських козаків під час Хотинської війни, міститься у праці О. Ковалівського та Н. Рашби Ковалівський А.П., Рашба Н.С. Книга про Хотинську війну Український історичний журнал. - 1959. - №2..

У спеціальних працях В. Брехуненко Брехуненко В. Стосунки українського козацтва з Доном. - К.: Зап, 1998 ; Він же. Актуальні питання формування джерельної бази дослідження історії українського козацтва XVI - першої половини XVII ст. // Наукові праці історичного фак-ту Запорозького державного університету. - Запоріжжя, 2000. - Вип. 11. зробив короткий історіографічний огляд історії взаємин запорізького козацтва з Доном, розглянув актуальні питання формування джерельної бази дослідження історії українського козацтва XVI - першої половини XVII ст. Однак, його історіографічний огляд охоплює українсько-донські стосунки лише з XVI до середини XVII ст.

У літературно-історичній хроніці з “життя, подвигів і трагедії” донських козаків сучасного російського автора І. Кандаурова Кандауров И.М. Донские казаки: литературно-историческая хроника их жизни, подвигов и трагедии. - Волгоград, 2003. міститься стаття, присвячена життю та творчості В. Сухорукова.

Аналізу української історіографії присвячені „Історіографія історії України” (автори: В. Коцур, А. Коцур), праці В. Кравченка, Я. Калакури тощо Кравченко В. Нариси з української історіографії епохи національного Відродження (друга половина XVIII - середина XIX ст.). - Харків, 1996; Калакура Я. Українська історіографія. Курс лекцій. - К., 2004. . Певне значення для створення цілісної історіографічної картини з проблеми мають статті сучасних авторів (О. Мильникова, О. Липатова та ін. Мыльников А.С. Культура и национальное самосознание народов Центральной и Юго-Восточной Европы в эпоху национального Возрождения // Советское славяноведение. - 1974. - № 1; Липатов А.В. Общие закономерности истории словянских литератур и концепция Р. Пиккио // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. - 1990. - Т. 49.) літературознавчого і культурологічного змісту.

Джерельну базу проблеми складають узагальнюючі дослідження з історії України та Росії, монографії та наукові статті українських і російських авторів, а також вчених діаспори, тези доповідей та повідомлень з зазначеної теми у наукових збірниках, матеріалах наукових конференцій, автореферати дисертацій, енциклопедичні та інші довідкові видання, підручники і посібники з історії України і Росії, краєзнавства, історіографії, джерелознавства, етнографії, у яких відбито рівень досягнень історичної науки у вивченні проблеми на різних етапах її розвитку. У якості додаткових джерел, з метою перевірки і уточнення інформації, що міститься у науковій літературі, автор використала документальні і наративні джерела.

Автором проаналізовано близько 250 найменувань української і російської наукової і науково-популярної літератури XVIII - початку XXI ст. з проблеми. При її розгляді автор спиралася на такі критерії, як об’єктивність, історизм, змістовність, повнота викладеного у ній матеріалу з проблеми взаємин українського та донського козацтв (кінець XV - початок XVIII ст.). У підсумку в дисертаційному дослідженні показана еволюція історіографії проблеми стосунків запорізьких і донських козаків зазначеного періоду на протязі XVIII - початку XXI ст.

Серед публікацій, у яких містяться джерела до історії запорізько-донських взаємостосунків (кінець XV - початок ХVІІI ст.), виділяються серійні видання, тематичні збірники, публікації у додатках до досліджень (видання В. Сухорукова, М. Карамзіна) Сухоруков В.Д. Историческое описание Земли Войска Донского. - Новочеркасск, 1867; Карамзин Н. История Государства Российского. - М., 1990. - Кн. 2.. Стосунки запорізьких та донських козаків відображені у таких різновидах російських джерел: відписки (воєвод, донських козаків, московських послів), “расспросные речи” (свідчення на допитах донських та українських козаків, “тлумачів” Посольського приказу, дітей боярських, стрільців, вихідців з полону, російських та українських купців, українських міщан, полонених кримських татар та ногайців), прохання (донських та українських козаків, вихідців з полону), статейні та вістові списки московських послів, донесення російських дипломатів (особливо з Криму), справи про надання державного утримання, царські накази та грамоти донським отаманам, “звинувачувальні листи” за їхні самовільні дії, листи Б. Хмельницького.

При вивченні історії бойової співдружності та союзу запорізьких і донських козаків найбільшою репрезентативністю відрізняється таке компактне зібрання документальних пам’яток, як Донські справи. Відомості, що містяться у Донських справах, торкаються низки важливих проблем того часу: 1) фактів спільних бойових дій запорізьких та донських козаків; 2) переселення до Російської держави запорожців та прийняття їх на державну (військову) службу; 3) ставлення російського уряду до спільної боротьби й бойового союзу донських та запорізьких козаків.

У дисертації використані й інші публікації джерел, які в тій чи іншій мірі стосуються обраної теми: “Крестьянские и национальные движения накануне образования Российской империи. Булавинское восстание (1707-1708)”, “Воссоединение Украины с Россией”, “Крестьянская война под предводительством С. Разина” тощо. У них наведені документи, які стосуються історії добросусідських відносин між Запоріжжям і Доном, спільних козацьких морських походів, представлені джерела, які свідчать про участь запорожців та донців у повстаннях С. Разіна і К. Булавіна.

З метою критичного аналізу наукових праць та з’ясування ряду дискусійних питань автор використала матеріали 89 (“Сношения России с Турцией”), 123 (“Сношения России с Крымом”), 127 (“Сношения России с ногайскими татарами”), 210 (“Разрядный приказ. Белгородский стол”) фондів Російського державного архіву давніх актів (РДАДА). Архівні джерела доповнюють і уточняють відомості, зафіксовані в книгах Донських справ, причому в них міститься різноманітна інформація з питань про переселення українців до Росії, бойовий союз донських і запорізьких козаків, їхні спільні військові дії, морські походи тощо.

Більшість наративних джерел торкається, головним чином, трьох аспектів: українсько-донських стосунків середини XVI ст. (Никонівський та Архівний літописи, хроніка М. Бельського), взаємин, що виникли на ґрунті Хотинської війни (діаріуші Я. Собеського, П. Збігневського, Я. Остророга тощо), участі донців та запорожців у подіях московської Смути (“Иное сказание”, “Казанское сказание”, записки І. Масси, хроніка К. Буссова тощо). Окрім того, на пильну увагу заслуговують свідчення, що містяться в описі облоги Львова 1648 р. С. Кушевича, де мова ведеться про присутність донців в армії Б. Хмельницького.

В основу теоретико-методологічної бази роботи покладено комплексний і системний підходи, принципи детермінізму, історизму та наукової об’єктивності. Для досягнення поставленої мети і вирішення завдань дослідження використані як загальнонаукові (аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки), так і спеціальні історичні методи, серед яких порівняльно-історичний (з метою зіставлення поглядів науковців, різних джерел, здійснення порівняльного аналізу запорізької та донської козацьких спільнот XVI-XVIII ст.), проблемно-хронологічний (виокремлення певних проблем, які порушувалися в історіографії на різних етапах її розвитку), історично-генетичний (з метою з’ясування зумовленості виникнення козацтва як явища, впливу запорожців на генезу донської козаччини тощо), історично-типологічний (з метою класифікації джерел на різні види, визначення типових рис історіографії того чи іншого періоду, обох козацьких спільнот тощо), й методи історіографії (методи історіографічного синтезу).

У другому розділі - “Взаємини українських та донських козаків у дорадянській історіографії” - проаналізовано дослідження з історії стосунків обох козацтв, які були проведені у дорадянський період.

Хронологічно перші екскурси в історію українсько-донських стосунків зазначеного періоду робилися ще у XVIII ст. (С. Мишецький, Г. Міллер, Г. Баєр, І. Болтін, О. Рігельман Баер Г. Вказ. праця; Ригельман О. Вказ. праця; Болтин И.Н. Примечания на древния и нынешния историю России Г. Леклерка. - СПб., 1788. - Т. 1 та ін.).

У 20-40-х рр. XIX ст. розширилося коло питань історії стосунків українських і донських козаків, які цікавили дослідників. В. Сухоруков, В. Броневський, М. Маркевич, А. Скальковський Броневский В. История Донского войска. - СПб., 1834; Маркевич Н.А. История Малороссии. - М., 1842. - Т.1; Скальковський А. Історія Нової Січі або останнього коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994. розглядали у своїх працях не тільки участь запорожців у генезі донського козацтва, але і спільні походи запорізьких і донських козаків, подібність військової організації Запоріжжя та Дону, політику Б. Хмельницького щодо Війська Донського тощо. Втім, поодинокі узагальнення, зроблені дослідниками цього періоду, здебільшого не виходили за рамки загальних тез про спорідненість українських та донських козаків, давність зв’язків між ними і, особливо, - спільних морських походів.

У середині - другій половині XIX ст. до українсько-донських взаємин зверталися Є. Ознобішин, М. Голіцин, М. Костомаров, Ф. Брун, А. Савельєв, С. Соловйов, П. Куліш, М. Пудавов, М. Драгоманов, В. Смірнов Костомаров Н.И. Смутное время Московского государства в начале XVII ст. 1604-1613. - М., 1994; Брун Ф. Следы древнего речного пути из Днепра в Азовское море // Записки Одеського общества исторических древностей. - Одесса, 1863; Кулиш П.А. История воссоединения Руси. - М., 1877. - Т.1; Пудавов М.В. История войска Донского и старобытность начал казачества. - Новочеркасск, 1890; Драгоманов М.П. Про українських козаків, татар та турків Драгоманов М.П. Вибране. - К., 1991; Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты. - СПб., 1887 та ін. . Було зроблено ряд важливих висновків. Зокрема, Є. Ознобішин довів необґрунтованість теорії про “великоруське” походження донського козацтва; М. Костомаров, П. Куліш, В. Смирнов зазначили спільність історичної долі запорожців та донців; Ф. Брун торкнувся питання про таємні шляхи виходу українських козаків у Чорне та Азовське моря; М. Драгоманов започаткував порівняльний аналіз українського і донського козацтв. Позитивний вплив на дослідження проблеми чинили утвердження в історичній науці цього часу документалізму, активізація археографічної діяльності у Росії та Україні.

На рубежі XIX-XX ст. вийшли праці російських істориків Д. Іловайського, С. Платонова, П. Жуковича, К. Абази, В. Бикадорова, О. Баіова, Є. Савельєва, українських дослідників Д. Яворницького, М. Грушевського, С. Томашівського Иловайский Д.И. Смутное десятилетие русской истории. 1603-1616. - М., 1898; Жукович П. Сеймовая борьба православного западно-русского дворянства с церковной унией. - СПб., 1904. - Вып.2; Быкадоров В. Былое Дона. - СПб., 1908; Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: У 2-х т. - Львів: Світ, 1991; Томашівський С. Межи Пилявцями і Зборовом // Жерела до історії України-Руси. - Львів, 1913. - Т.6; Грушевський М.С. Історія України-Руси. - К., 1995-1996. – Т.7-9.. У цей період були зроблені кроки вперед у дослідженні участі українських і донських козаків у Смуті на основі критичного аналізу джерел. Що стосується спільних морських походів запорожців та донців, то Д. Яворницький, В. Бикадоров торкнулися вже згаданих їхніми попередниками (В. Сухоруковим, О. Рігельманом та ін.) походів, доповнивши окремими деталями їх описи. Не обійшлося і без необґрунтованих висновків з питань походження донських козаків (Є. Савельєв), участі запорожців та донців у Смуті (С. Платонов), політики Б. Хмельницького щодо Дону (М. Грушевський, С. Томашівський), помилок фактографічного характеру при огляді спільних козацьких походів (М. Грушевський). Найширше коло питань історії українсько-донських відносин (низка спільних морських походів, деякі прояви міграційних процесів між Запоріжжям та Доном, участь українських і донських козаків у подіях Смути, українсько-донські стосунки доби Б. Хмельницького) розглянув М. Грушевський. Він уперше в історіографії загострив увагу на тому, що зв'язки з Доном були органічною потребою українського козацтва. М. Грушевський висвітлив ряд спільних морських походів крізь призму інтересів останнього. П. Жукович звернув увагу на ставлення Речі Посполитої до козацьких походів проти Криму і Туреччини. Та усі автори зверталися лише до окремих проявів взаємин запорізьких та донських козаків зазначеного періоду.

У третьому розділі - “Історія взаємин запорізьких і донських козаків у радянській історіографії” - розглянуто розвиток історичної думки з проблеми у радянський період. У 20-х рр. XX ст. у радянській історіографії були закладені основи наукового дослідження селянських війн у Росії, зокрема, у 1926 р. була видана збірка документів і матеріалів “Крестьянские движения XVII-XVIII вв.”. Найбільшу увагу автори 20-х рр. XX ст. звернули на участь козаків у Смуті початку XVII ст. у Росії, причому історики по-різному тлумачили роль козаків у зазначених подіях. Зокрема, М. Фірсов визнавав донське козацтво важливою рушійною силою разінського руху, яка боролася за встановлення козацького “дуванного комунизма”, за наділення “бедняков богатством при помощи нового уравнительного казацкого распределения” Фирсов Н.Н. Разиновщина как социологическое и психологическое явление народной жизни. - Изд-е 4-е. - М., 1920. . М. Феноменов, автор праці “Разиновщина и пугачевщина”, вбачав у козаках воєнних організаторів селянських повстань. Однак, говорячи про роль донських козаків у разинському повстанні, він стверджував, що їхня “революційна творчість” вичерпувалася “дуваном” та вбивствами, а у випадку перемоги вони самі б перетворилися на поміщиків, “и тогда бы началась старая песня сначала” Феноменов М.Я. Разиновщина и пугачевщина. - М., 1923.  . Про те, що козаки у період “разинщини” намагалися “наладить те хозяйственные, социальные и городские порядки и отношения, какие существовали на заре русской истории”, і тому мали тільки “повернуть колесо истории назад”, писав М. Рожков Рожков Н.А. Русская история. - Пг., 1923. - Т.7..

Дослідження історії козаччини відбувалося і за кордоном. С. Сватиков, Г. Вернадський Сватиков С.Г. Россия и Дон (1549-1917). - Белград, 1924; Вернадский В. Русская история: Учеб. / Пер. с англ. В.С. Антонова и М.М. Гурвиц. - М., 1997. доклали зусилля для розгляду генези і суспільної організації донців, а також побіжно торкнулися впливу українського елементу на донську козацьку спільноту. У 1928 р. у Києві вийшла книга учня М. Грушевського О. Гермайзе “Україна та Дін у XVII ст.”, у якій була зроблена спроба цілісного відображення взаємин українського та донського козацтв. Після оприлюднення праці О. Гермайзе в історіографії ствердився так званий аспектний підхід. Дослідники радянського часу прагнули уникнути предметного розгляду формування козацтва Дону, проігнорувати вплив українського елементу на зародження останнього, де його роль була особливо значною. Водночас, 20-80-ті рр. ХХ ст. були дуже важливим періодом розвитку наукової думки щодо взаємин запорозького та донського козацтв зазначеного часу. Радянська історична наука використала фактичний матеріал, що стосується проблеми стосунків запорізьких і донських козаків (кінець XV - початок XVIII ст.), накопичений у дорадянській історіографії, але у відповідності до ідеологічних вимог радянського режиму. Про факти конфліктів між запорізькими та донськими козаками в історичній літературі зазначеного часу, на відміну від дорадянської, замовчувалося. Втім, відбувалося розширення джерельної бази дослідження зазначеної проблеми, поглиблення вивчення її основних аспектів (участь запорожців та донців у подіях Смути початку XVII ст. і селянських війнах XVII-XVIII ст., у Хотинській війні, міграційні процеси між Запоріжжям та Доном, спільні походи українських і донських козаків XVI-XVII ст., взаємини між представниками обох козацтв під час Визвольної війни українського народу середини XVII ст. тощо).

30-ті - перша половина 50-х рр. ХХ ст. були важливою віхою у дослідженні взаємин українських та донських козаків. Саме у цей період був виданий збірник, присвячений повстанню К. Булавіна Крестьянские и национальные движения накануне образования Российской империи. Булавинское восстание (1707-1708 гг.). - М., 1935. , в якому містилися документи про спільну участь запорожців та донців у цій визначній події. Ряд питань (вплив українського етнічного елементу на формування донського козацтва, участь запорізьких та донських козаків у подіях Смути початку XVII ст. в Росії, українсько-донські зв’язки у 20-х рр. - середині XVII ст. тощо) порушувалося у працях І. Бикадорова, М. Петровського, М. Смирнова Быкадоров И.Ф. История казачества. - Прага, 1930. - Кн.1.; Він же. Донское войско в борьбе за выход в море (1546-1646). - Париж, 1937; Петровський М. Визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648-1654). - К., 1939; Смирнов Н.А. Россия и Турция в XVI-XVIІ вв. - М., 1946. . У монографії К. Стецюк Стецюк К.І. Вказ. праця. було вперше комплексно проаналізовано вплив повстання С. Разіна на Україну. О. Новосельський Новосельский А.А. Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII в. - М.-Л., 1948. здійснив аналіз окремих спільних бойових дій донців та запорожців у першій половині XVII ст. Активізації досліджень щодо українсько-донських взаємин XVI-XVII ст. сприяло святкування 300-річчя "воз'єднання" України з Росією. З середини 50-х рр. XX ст. роль ідеологічного орієнтира для дослідників відігравали “Тези про 300-річчя воззєднання України з Росією (1654-1954)”, що узаконили схему історії України, за якою український народ має спільну історичну долю з російським народом. У близьких за ідеологічною спрямованістю працях К. Осипова, К. Гуслистого, І. Крип’якевича, О. Козаченка, В. Голобуцького, О. Касименка, О. Апанович, Д. Мишка Осипов К. Богдан Хмельницкий. - Львов, 1948; Гуслистый К.Г. Исторические связи Украины с Россией до освободительной войны украинского народа 1648-1654 // Воссоединение Украины с Россией. - М., 1954; Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. - Львів, 1991; Козаченко А.И. Борьба украинского народа против иноземних поработителей за воссоединение Украины с Россией. - М., 1954; Голобуцкий В.А. Россия и освободительная война украинского народа 1648-1654 гг. - К., 1954; Апанович Е.М. Переселение украинцев в Россию накануне освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. // Воссоединение Украины с Россией. - М., 1954; Касименко О.К. Російсько-українські взаємовідносини 1648 - початку 1651 рр. - К., 1955; Мишко Д.І. Іван Богун. - К., 1956 та ін. та ін. показано ряд спільних походів запорожців та донців, а також українсько-донські взаємини першої половини - середини XVII ст. тощо. У 30-50-х рр. XX ст. вперше в історіографії були досліджені питання про міграційні процеси між Доном і Запоріжжям у першій половині XVII ст., а також українсько-донські стосунки, пов’язані з соціальними рухами на Україні в 1637-1638 рр. Позитивний вплив на дослідження проблеми взаємин запорізьких та донських козаків першої половини XVII ст. мало видання збірника документів "Воссоединение Украины с Россией" у 3-х томах.

У другій половині 50-х - наприкінці 80-х рр. XX ст. розроблялися такі питання, як спільні походи запорожців та донців у XVI-XVII ст. (Б. Лунін, В. Голобуцький, М. Попов, Ю. Тихонов, Ю. Тушин, В. Панашенко Лунин Б.В. Вказ. праця; Попов М.А. Азовское сидение. - М., 1961; Тихонов Ю.А. Азовское сидение // Вопросы истории. - 1970. - №8; Тушин Ю.П. Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях (XVII в.). - М., 1978; Панашенко В.В. Спільна боротьба запорізьких і донських козаків проти кримських та османських феодалів-завойовників (XVI - перша половина XVII ст.) // Український історичний журнал. - 1979. - №4.), участь запорожців і донців у Хотинській війні (М. Алекберлі, Н. Рашба Алекберли М.А. Хотинская война (1621). - Черновцы, 1957; Рашба Н.С. Польсько-турецька війна 1620-1621 рр. і Росія // Український історичний журнал. - 1959. - №6.), окремі аспекти українсько-донських стосунків, зав’язаних на козацьких рухах в Україні 1637-1638 рр., взаємини запорізьких і донських козаків під час Національно-визвольної війни українського народу XVII ст. (В. Голобуцький) Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво; Він же. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. - К.,1962. . Близькі за змістом і концепцією статті Б. Луніна та В. Панашенко Лунин Б.В. Вказ. праця; Панашенко В.В. Спільна боротьба запорізьких і донських козаків проти кримських та османських феодалів-завойовників (XVI - перша половина XVII ст.) // Український історичний журнал. - 1979. - №4. були першими спеціальними працями, присвяченими безпосередньо дослідженню бойової співдружності запорізьких та донських козаків. Автори відзначили закономірний характер встановлення зв'язків між запорожцями та донцями, дали перелік і стислу оцінку спільних морських походів (ширший перелік у Б. Луніна), вказали на факти переселення запорожців на Дон. Проте, використовувалася лише частина вже введених до наукового обігу джерел, не проводилося комплексного аналізу власне воєнного союзу.

Помітне місце у радянській історіографії відводилося дослідженню селянських війн XVII-XVIII ст., на відміну від історії козацтва, яка не вивчалася достатньо глибоко. У працях В. Корецького, І. Степанова, О. Под'япольської, В. Лебедєва, І. Шепелєва, В. Назарова і Б. Флорі, В. Буганова, О. Пронштейна та М. Мінінкова, Р. Скринникова Степанов И.В. Крестьянская война в России в 1670-1671 гг. : В 3-х т. - Л., 1954-1962; Подъяпольская Е.П. Восстание Булавина. - М., 1962; Лебедев В.И. Булавинское восстание (1707-1708). - М., 1967; Шепелев И.С. Место и характер движения И.М. Заруцкого в период Крестьянской войны и полько-шведской интервенции. 1606-1612 // Крестьянство и классовая борьба в феодальной России. - Л., 1967; Буганов В.И. Крестьянские войны в России ХVІІ-ХVІІІ вв. - М., 1976; Пронштейн А.П., Мининков Н.А. Крестьянские войны в России и донское казачество. - Ростов-на-Дону, 1983. простежено зародження контактів Лжедмитрія I з донцями і запорожцями, динаміка чисельності козаків у військах самозванців та армії І. Болотнікова, вивчено вплив козацького чинника на розвиток подій у повстаннях С. Разіна, К. Булавіна тощо.

Що стосується багатотомних видань з вітчизняної історії, підручників радянського часу История СССР с древнейших времен до наших дней: В 12-ти т. - М., 1966-1967. - Т. 1-2; История СССР: В 2-х т.: Учебник для ист. фак.гос.ун-тов и пед. ин-тов / Б.Д. Греков, Ю.В. Готье, В.И. Пичета и др. - Изд-е 2-е. - М.,1948. - Т.1; История СССР: В 2-х т.: Учебник для ист. фак. гос. ун-тов и пед. ин-тов / Под ред. П.П. Епифанова, В.В. Мавродина. – Изд-е 5-е. - М., 1983., то історична картина стосунків запорізьких та донських козаків постає у них у фрагментарному та заідеологізованому вигляді. Для зазначеної літератури характерні такі риси, як штампований погляд на стосунки між обома козацтвами, підміна понять “ донські та запорізькі козаки” поняттями, більш широкими за змістом, - “ російський та український народи”, відсутність достатньої аргументації загальних тез та положень і таке інше.

Слід підкреслити, що у середині 1980-х рр. М. Ковальським була розпочата розробка питання з джерелознавства українсько-донських взаємин XVI - першої половини XVII ст. Він визначив основні різновиди джерел з історії запорізько-донських відносин, з’ясував найважливіші проблеми, про які йдеться у Донських справах. Втім, хронологічні рамки його роботи обмежені XVI - першою половиною XVII ст. Г. Санін Санін Г.О. Боротьба України і Росії проти турецької агресії в 1672 р. // Український історичний журнал. - 1971. - № 12; Він же. Отношения России и Украины с Крымским ханством в середине XVII века. - М., 1987. торкнувся окремих фактів запорізько-донських стосунків, ролі даного чинника у відносинах Росії та України з Туреччиною і Кримським ханством у середині - 70-х рр. XVII ст. Праці Ю. Мицика, В. Корольова Королев В.Н. Азовское сидение: действия турецкого и донского козачьего флотов // Международные отношения в бассейне Черного моря в древности и средине века. - Ростов-на-Дону, 1986; Він же. Технология донского козачьего мореплавання на Азовском и Черном морях в XVII в.(мореходные инструменти и карты)Торговля в древности и средние века. - Ростов-на-Дону, 1988; Мыцык Ю.А. Новые данные о черноморских походах запорожского казачества против Османской империи и Крымского ханства в конце XVI-первой половине XVII вв. (по материалам архивохранилищ ПНР) // Международные отношения в бассейне Черного моря в древности и в средние века. - Ростов-на-Дону, 1986. доповнили попередні дослідження з питань козацького мореплавання, військово-морських експедицій козаків кінця XVI-XVII ст.

Водночас, у радянській історіографії мають місце висновки та узагальнення, що складають інтерес для науки, але не завжди беззастережні. Так, велася мова про утворення донського козацтва із збіглого російського люду і замовчувався