Львівський національний університет імені Івана Франка

Григоровська-Якубівська Любов Василівна

УДК 347.457

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Коссак Володимир Михайлович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри цивільного права і процесу

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Майданик Роман Андрійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент

Стефанчук Руслан Олексійович,

Хмельницький університет управління та права,

професор кафедри цивільного права, проректор з наукової роботи

Захист відбудеться „24” травня 2007 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14, зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова 5).

Автореферат розісланий “23 ”квітня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук, доцент В.О.Семків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні перетворення, що мають місце на сучасному етапі в Україні, обумовлюють необхідність у докорінному реформуванні законодавства нашої держави. У першу чергу, сказане стосується цивільного законодавства, яке покликане бути основою для формування громадянського суспільства та функціонування ринкової економіки в Україні. Неодмінним інститутом сучасної економічної системи є цінні папери. Відповідно, виникає необхідність у подальшому удосконаленню нормативно-правових актів, що регулюють обіг цінних паперів, зокрема векселів.

Практика застосування законодавства про вексельний обіг свідчить про цілу низку проблем як теоретичного, так і прикладного характеру, які вимагають якнайшвидшого вирішення. Проте подальше удосконалення законодавства, що регулює вексельний обіг, має опиратися на наукові дослідження в цій сфері.

В українській цивілістичній літературі за останні роки проблемам цивільно-правового регулювання вексельного обігу була приділена певна увага. У цьому відношенні варто відзначити дисертаційні дослідження С.М.Бервено „Правові аспекти вексельного обігу в Україні” (Харків, 1997), І.Ф.Сидорова „Виконання вексельних зобов’язань” (Київ, 2003), В.В.Воловика „Вексель як об’єкт цивільних прав” (Київ, 2004), О.М.Єфімова “Правовідносини у сфері обігу векселів в Україні” (Київ, 2005). Дана проблематика одержала висвітлення і в таких роботах: Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. „Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування” (Київ, 1998), Бервено С.М., Яроцький В.Л. „Правове регулювання вексельного обігу в Україні” (Харків, 1999), Єфімов О.М. „Вексельний обіг в Україні” (Київ, 2003) та ін. Проте, чимало проблем, що пов’язані з вексельним обігом, залишаються невирішеними і потребують теоретичного аналізу з позицій нового чинного законодавства України.

На сьогодні необхідність у подібних дослідженнях посилюється з огляду на прийняття у 2003 році нового Цивільного кодексу України, який заклав якісно нові концептуальні підходи у регулюванні цивільних відносин. Враховуючи, що 23 лютого 2006 року був прийнятий новий Закон України „Про цінні папери та фондовий ринок”, постає необхідність у теоретичному переосмисленні питань правового регулювання вексельного обігу.

У зв’язку з цим проблеми цивільно-правового регулювання вексельного обігу є актуальними, а їх дослідження випливає із потреб сучасної цивільно-правової науки і практики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає темам науково-дослідної роботи кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка „Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство” на 2002-2004 рр. (номер державної реєстрації 0103U005937) та „Вдосконалення цивільного законодавства в світлі нового Цивільного кодексу України” на 2005-2008 рр. (номер державної реєстрації 0105U004945).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування теоретичних положень щодо цивільно-правового регулювання вексельного обігу та формулювання практичних пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства України про вексельний обіг та практики його застосування.

Для досягнення сформульованої вище мети поставлено такі завдання:

- дослідження еволюції вексельного законодавства України;

- визначення поняття вексельного обігу та його стадій;

- аналіз питань, пов’язаних із видачею векселя;

- дослідження акцепту переказного векселя;

- аналіз індосаменту та його видів;

- дослідження проблем платежу за векселем;

- аналіз правових наслідків порушення вексельного зобов’язання.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з вексельним обігом.

Предмет дослідження – цивільні правовідносини, що виникають при видачі, акцепті, індосаменті векселя, здійсненні платежу за ним, а також законодавство, яке їх регулює, та практика його застосування.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання. В роботі також використано інші методи, зокрема історико-правовий (при дослідженні еволюції джерел правового регулювання вексельного обігу), формально-юридичний (при аналізі змісту норм законодавства про вексельний обіг), порівняльно-правовий (при порівнянні індосаменту і цесії) та ін.

Теоретичну базу дослідження склали праці таких вчених-юристів: М.М.Агаркова, С.М.Бараца, І.А.Безклубого, С.М.Бервено, В.А.Бєлова, С.М.Братуся, А.А.Вишневського, В.В.Воловика, В.М.Гордона, В.В.Грачова, О.В.Дзери, Л.Ю.Добриніної, В.А.Дозорцева, П.Ю.Дробишова, О.М.Єфімова, Л.Г.Єфімової, О.С.Іоффе, А.І.Камінки, В.Д.Каткова, В.М.Коссака, О.О.Красавчикова, Є.О.Крашеніннікова, Н.С.Кузнєцової, І.М.Кучеренко, Л.А.Лунца, В.В.Луця, Р.А.Майданика, Г.К.Матвеєва, Д.І.Мейєра, І.Р.Назарчука, Н.О.Нерсесова, І.Б.Новицького, Л.А.Новосьолової, Є.А.Павлодського, Л.В.Панової, В.В.Посполітака, І.В.Рукавишнікової, А.М.Савицької, І.Ф.Сидорова, А.І.Улінського, А.Ф.Федорова, С.Я.Фурси, П.П.Цитовича, Б.Б.Черепахіна, В.Б.Чувакова, Я.М.Шевченко, О.С.Яворської, В.Л.Яроцького та ін.

Емпіричною базою дослідження є практика використання векселів у господарському обороті, а також матеріали судової практики вирішення спорів, пов’язаних з вексельним обігом.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним науковим дослідженням, в якому одержали подальше теоретичне вирішення проблеми цивільно-правового регулювання вексельного обігу в Україні. За результатами проведеного дослідження сформульовано наступні основні теоретичні положення та пропозиції, які виносяться на захист:

- запропоновано авторське визначення поняття „вексельний обіг” – це цивільні правовідносини, що виникають у зв’язку із видачею векселя, акцептом переказного векселя, переданням прав за векселем, авалем векселя та платежем за векселем. Розмежовуючи поняття „вексельний обіг” і „обіг векселя”, дисертант дійшов висновку, що останнє поняття є вужчим і означає перехід прав на вексель від одного векселедержателя до іншого на підставі правочину чи іншого юридичного факту;

- визначено, що початковою стадією вексельного обігу є видача векселя. При цьому видача векселя розглядається у роботі як односторонній правочин, а не як договір. Одержала подальший розвиток проблема впливу видачі векселя на зобов’язання за договором, на основі якого видано вексель;

- зроблено висновок про те, що в контексті вексельного обігу акцепт варто розглядати з двох позицій: 1) як напис; 2) як юридичний факт. При цьому додатково обґрунтовано, що акцепт як юридичний факт є одностороннім правочином. У дисертації одержала подальший розвиток проблема правової природи переказного векселя, виданого на самого векселедавця. Наведено аргументи на користь того, що за своєю суттю такі векселі є переказними, а тому на них поширюються положення вексельного законодавства про акцепт.

- вперше запропоновано, виходячи з необхідності розмежування індосаменту і цесії, внести зміни до ч.4 ст.197 Цивільного кодексу України, виклавши друге речення в такій редакції: „Особа, яка передає право за цінним папером, відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання”. В результаті аналізу питання про момент виникнення у індосата відповідних прав за векселем, дисертантом додатково обґрунтовано, що для виникнення у індосата відповідних прав та обов’язків необхідне вчинення на векселі передавального напису (індосаменту) та передача векселя індосату;

- доведено, що непред’явлення векселедержателем векселя до платежу не має своїм правовим наслідком погашення векселя чи припинення вексельного зобов’язання. Зобов’язання щодо платежу за векселем вважається виконаним з моменту зарахування коштів на рахунок векселедержателя. Лише після цього платник вправі вимагати вручення йому векселя з розпискою про отримання платежу;

- зроблено висновок про те, що векселедержателеві слід надати більше можливостей у виборі місця вчинення протесту про неоплату. У цьому аспекті варто було би надати можливість векселедержателеві звернутися за вчиненням протесту про неоплату також за своїм місцезнаходженням (місцем проживання). Додатково обґрунтовується необхідність розмежування протесту векселя і вчинення нотаріусом виконавчого напису на векселі. Запропоновано ст.8 Закону України„Про обіг векселів в Україні” викласти у такій редакції: „Стягнення заборгованості за опротестованим векселем здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса”;

- виходячи із розмежування понять “зобов’язання” і “відповідальність”, зроблено висновок, що у вексельному праві не існує солідарної відповідальності всіх вексельних боржників, а є лише відповідальність основних боржників (векселедавця простого і акцептанта переказного векселів) і зобов’язання другорядних вексельних боржників (індосантів, авалістів, векселедавця переказного векселя), яке по своїй природі не є вексельною відповідальністю.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні відповідних тем з навчальних дисциплін „Цивільне право України (ч.1)”, „Господарське право України”, при розробці спецкурсів „Вексельне право”, „Правове регулювання обігу цінних паперів”, а також для підготовки підручників, навчальних посібників тощо. Сформульовані в роботі теоретичні положення та практичні рекомендації можуть бути використані у правотворчості та застосовуватись у судовій та нотаріальній практиці при вирішенні питань, які пов’язані з вексельним обігом.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на таких конференціях: Науково-практична конференція „Розбудова правової держави в Україні: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2000 р.); Міжнародна наукова конференція „Проблеми права на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); VII Регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2001 р.); Науково-практична конференція „Розбудова правової держави в Україні: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2001 р.); Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених і аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2001 р.); VIII Регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2002 р.); Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених і аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2002 р.); Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів „Проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 2002 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція „Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування в сучасний період” (м. Хмельницький, 2002 р.); Науково-практична конференція „Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (м. Івано-Франківськ, 2002 р.); І Міжнародна наукова конференція „Проблеми адаптації цивільного законодавства України до права ЄС” (м. Хмельницький, 2005); XII Регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2006 р.); IV Міжнародна науково-методична конференція „Римське право і сучасність” (м. Одеса, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч” (м. Київ, 2006 р.); XІII Регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2007 р.).

Публікації. Результати наукового дослідження висвітлено в 16 публікаціях, в т.ч. 6 – у фахових виданнях, 10 – інші опубліковані праці, які додатково відображають наукові результати дисертації.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків. Перший розділ містить два підрозділи, другий розділ – чотири підрозділи, третій розділ – два підрозділи. Повний обсяг дисертації складає 217 сторінок, з яких 18 сторінок займає список використаних джерел (180 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається її зв’язок з науковими темами, окреслюється мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, визначається теоретична, методологічна та емпірична база дослідження, розкривається наукова новизна основних положень, їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

У Розділі 1 „Загальнотеоретичні засади правового регулювання вексельного обігу” досліджується становлення джерел правового регулювання вексельного обігу в Україні, поняття та стадії вексельного обігу. Даний розділ містить два підрозділи.

Підрозділ 1.1. „Еволюція джерел правового регулювання вексельного обігу” містить аналіз розвитку вексельного законодавства України. Проведене дослідження дало можливість авторові виділити наступні періоди у становленні законодавства про вексельний обіг: 1) період до 2000 року, який характеризувався тим, що правове регулювання вексельного обігу здійснювалось, переважно, підзаконними нормативно-правовими актами. У цей період основним законодавчим актом у сфері вексельного обігу було Положення про переказний і простий вексель 1937 року. Дія цього нормативно-правового акта на території України обумовлювалась Постановою Верховної Ради України „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”; 2) період з 2000 року і до сьогоднішніх днів, коли відносини у сфері вексельного обігу стали регулюватись на рівні законів (зокрема, 6 січня 2000 року для України набрали чинності Женевські вексельні конвенції 1930 року, а в 2001 році був прийнятий Закон України „Про обіг векселів в Україні”, який закріпив дію на території України Уніфікованого закону про переказні векселі і прості векселі з одночасним визначенням особливостей його застосування в Україні). Звертається увага на непослідовність судової практики у вирішенні питання щодо моменту набрання чинності Уніфікованого закону про переказні векселі і прості векселі на території України та пропонується власне вирішення цієї проблеми.

У підрозділі 1.2. „Вексельний обіг та його стадії” досліджуються сутність поняття „вексельний обіг”. На думку дисертанта, слід розмежовувати поняття „вексельний обіг” і „обіг векселя”. Обіг векселя означає рух вже існуючого (виданого) векселя як цінного паперу в рамках цивільного обороту. На відміну від цього, поняття „вексельний обіг” є ширшим за змістом і не обмежується самим лише переходом прав на вексель від одного векселедержателя до іншого. Автором сформульовано наступні визначення: вексельний обіг – це цивільні правовідносини, що виникають у зв’язку із видачею векселя, акцептом переказного векселя, переданням прав за векселем, авалем векселя, платежем за векселем. Обіг векселя – це перехід прав на вексель від одного векселедержателя до іншого на підставі правочину чи іншого юридичного факту. З метою удосконалення термінології пропонується закріпити наведені визначення у Законі України „Про обіг векселів в Україні”.

Враховуючи наведене вище автор вважає, що більш точною та такою, що адекватно відображає сферу правового регулювання зазначеного закону, була б назва Закон України „Про вексельний обіг в Україні”. З цих же міркувань потребує доопрацювання преамбула даного закону, де передбачено, що обіг векселів полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов’язань у господарській діяльності. По-перше, в даному випадку більш точно вести мову не про „обіг векселів”, а про „вексельний обіг”. По-друге, у наведеному вище визначенні робиться необґрунтована вказівка на сферу господарської діяльності. Адже, виходячи із ст.3 цього ж закону, сфера вексельного обігу не обмежується лише відносинами, пов’язаними з господарською діяльністю. Тому слова „у господарській діяльності” з преамбули вказаного закону потрібно виключити.

Розділ 2 „Правове регулювання окремих стадій вексельного обігу” містить 4 підрозділи, які присвячені питанням видачі векселя, акцепту переказного векселя, передання прав за векселем та платежу за векселем.

У підрозділі 2.1. „Видача векселя” досліджується початкова стадія вексельного обігу – видача векселя. Дисертант звертає увагу на те, що оскільки вексель є неемісійним цінним папером, щодо нього не можуть вживатись такі поняття, як „розміщення”, „випуск”, „емісія”, „емітент”. Тому пропонується внести наступні зміни у законодавство:

- визначення боргових цінних паперів, до яких належить і вексель, в абзаці 3 ч.1 ст.195 Цивільного кодексу України та п.2 ч.5 ст.3 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” слід викласти в такій редакції: „боргові цінні папери, які посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента (особи, що видала цінний папір) сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання”;

- назву ст.164 Господарського кодексу України варто замінити на „Умови та порядок розміщення (видачі) цінних паперів суб’єктами господарювання”, а ч.7 цієї статті викласти в такій редакції: „Суб’єкти господарювання мають право у порядку, встановленому законом, видавати векселі – боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю)”.

В дисертації одержує подальший розвиток проблема визначення моменту виникнення вексельного зобов’язання. У цьому відношенні було обґрунтовано цілу низку теорій, які можна поділити на дві групи: 1) договірні теорії; 2) теорії одностороннього волевиявлення. Дисертантом доводиться, що законодавство України більшою мірою трактує видачу векселя як одностороннє волевиявлення векселедавця, а не як договір. При цьому автором наводяться деякі власні аргументи на користь теорії одностороннього волевиявлення.

Незважаючи на те, що Закон України „Про обіг векселів в Україні” дозволив зобов’язуватися та набувати права за векселями фізичним особам незалежно від наявності в них статусу суб’єкта підприємницької діяльності, на думку дисертанта, немає достатніх підстав для висловленого в літературі положення про те, що в Україні векселездатність збігається із загальною цивільною дієздатністю суб’єктів цивільних правовідносин. Чинне законодавство України обмежує можливість використання векселів окремими суб'єктами (органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, установи та організації, які фінансуються за рахунок відповідних бюджетів, державні підприємства та акціонерні товариства, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків).

У дисертації одержує подальше вирішення проблема впливу видачі векселя на зобов’язання за договором, який передбачає видачу векселя в якості оплати за переданий товар (виконані роботи, надані послуги). Закон України „Про обіг векселів в Україні” однозначно вказує, що у разі видачі векселя припиняється зобов’язання з основного договору і виникає зобов’язання за векселем. При цьому автор вважає, що в даному випадку не може йтися про новацію чи заміну виконання (передачу відступного). Виходячи зі змісту ст.4 Закону України „Про обіг векселів в Україні”, видача покупцем (замовником) векселя є з його боку виконанням договірного зобов’язання. Тому його зобов’язання в даному випадку припиняється належним виконанням (ст.599 Цивільного кодексу України).

Підрозділ 2.2. „Акцепт переказного векселя” присвячений дослідженню проблем правового регулювання акцепту переказного векселя. Поняття акцепту в контексті вексельного права, на думку автора, варто розглядати з двох позицій: 1) як напис і 2) як юридичний факт. По-перше, акцепт можна розглядати, як відповідний напис на переказному векселі, зроблений платником (трасатом). Тобто йдеться про суть акцепту з формальної (юридико-технічної) точки зору. По-друге, акцепт є юридичним фактом, з настанням якого пов’язується виникнення у платника (трасата) зобов’язання платити за векселем. Акцепт як юридичний факт за своєю природою є правочином. У частині, не врегульованій спеціальними положеннями вексельного законодавства, до нього повинні застосовуватись загальні положення про правочини (глава 16 Цивільного кодексу України). Дисертантом доводиться, що акцепт є одностороннім правочином. При цьому закреслення трасатом вчиненого напису є його відмовою від вчиненого одностороннього правочину – акцепту.

Досліджуючи правові наслідки обмеженого акцепту, автор приєднується до точки зору, згідно з якою обмежений акцепт векселя має вексельно-правові, а не загально-цивільні наслідки. Водночас, ст.13 Закону України „Про обіг векселів в Україні” обмежила коло осіб, які можуть вносити зміни до векселя. На думку автора, ст.13 Закону України „Про обіг векселів в Україні” слід виключити як таку, що суперечить Уніфікованому закону про переказні векселі і прості векселі.

В роботі одержує подальший розвиток проблема правової природи переказного векселя, на самого векселедавця („переказні-прості векселі”). При цьому в літературі по-різному вирішується питання про те, чи такі векселі слід кваліфікувати як переказні і поширювати на них вимоги щодо акцепту, чи вважати їх простими векселями. Автором обґрунтовується позиція, що переказні векселі, видані на самого векселедавця, за своєю природою є переказними векселями, і на них повинні поширюватися норми про акцепт.

У дисертації звертається увага на те, що Закон України „Про обіг векселів в Україні” передбачає у ст.4, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем. Проте наведена норма закону говорить лише про видачу і передачу векселя, але не про акцепт. На думку дисертанта, така позиція є непослідовною, оскільки норма ст.4 закону мала б за логікою стосуватися і акцепту переказного векселя. Тому пропонується внести наступні зміни у Закон України „Про обіг векселів в Україні”: доповнити частину 3 ст.4 наступним реченням: „Такі ж правові наслідки настають у разі акцепту переказного векселя”.

Підрозділ 2.3. „Індосамент як спосіб передачі прав за векселем” містить аналіз положень вексельного законодавства, що регулюють передання прав за векселем шляхом індосаменту.

Досліджується питання про способи передачі прав на цінні папери. При цьому акцентується увага на суперечностях, які містить ст.163 Господарського кодексу України у співставленні її з відповідними положеннями ст.197 Цивільного кодексу України та Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок”. Автор вважає, що види цінних паперів залежно від способу легітимації управомоченої особи є загальними для всіх сфер (в тому числі, і сфери господарювання) і закріплені у ст.197 Цивільного кодексу України та ст.3 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок”. Тому пропонується ч.3 ст.163 Господарського кодексу України виключити.

В роботі одержує висвітлення питання про співвідношення між індосаментом і цесією. На основі порівняльного аналізу індосаменту і цесії зроблено висновок про необхідність їх розмежування. Відповідно пропонується внести зміни до ч.4 ст.197 Цивільного кодексу України: виключити слово „(індосамент)” з другого речення, виклавши його в такій редакції: „Особа, яка передає право за цінним папером, відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання”.

В літературі дискусійним є питання про те, з якого моменту виникають права і обов’язки в осіб при вчиненні індосаменту. Дисертантом відстоюється точка зору, за якою для передання прав за векселем на підставі індосаменту необхідне не тільки вчинення самого напису (індосаменту), але і передача векселя індосату.

З метою удосконалення законодавства України про вексельний обіг в частині правового регулювання передання прав за векселем автор пропонує доповнити Закон України „Про обіг векселів в Україні” статтею наступного змісту:

„Передача прав за векселем.

Права за векселем передаються шляхом вчинення на ньому векселедержателем (індосантом) передавального напису (індосаменту) і вручення векселя індосантом індосату.

Якщо векселедавець помістив на векселі слова „не за наказом” чи інший рівнозначний вислів, то права за таким векселем передаються в порядку відступлення права вимоги (цесії).

Якщо останній індосамент є бланковим, то для передання прав за таким векселем достатньо вручення векселя іншій особі.”

У роботі досліджені такі різновиди індосаменту як передоручений індосамент і заставний індосамент.

Аналізуючи передоручений індосамент, автор не погоджується із висловленою в літературі точкою зору, що передоручитель (індосант) не може з власної волі відкликати вчинений індосамент. У законодавстві потрібно закріпити конструкцію відносин між індосатом та індосантом, що виникають у випадку вчинення передорученого індосаменту. Для цього у ч.3 ст.237 Цивільного кодексу України серед підстав виникнення відносин представництва варто додати „вчинення передорученого індосаменту векселя”.

Дослідження заставного індосаменту дозволило авторові приєднатися до точки зору про те, що для виникнення у індосата прав за заставним індосаментом потрібне вчинення на векселі відповідного напису та передачі такого векселя індосату. Також дисертант звертає увагу на певну непослідовність ч.5 ст.197 Цивільного кодексу України. Закріплюючи у вказаній статті положення про повний та передоручений індосамент, законодавець нічого не говорить про заставний індосамент. Враховуючи, що заставний індосамент є самостійним різновидом індосаменту, автор пропонує доповнити абзац 2 ч.5 ст.197 Цивільного кодексу України реченням наступного змісту: „Індосамент може також посвідчувати лише право застави на цінний папір (заставний індосамент)”.

В результаті аналізу питання щодо передачі прав за векселем за договором факторингу дисертантом зроблено висновок, що коли за договором факторингу клієнт передає (чи зобов’язується передати) факторові право вимоги за векселем, механізм цесії не застосовується. Винятком є випадок, коли на векселі є напис „не за наказом” чи рівнозначний йому. За загальним правилом, коли предметом договору факторингу є право грошової вимоги за векселем, передача цього права здійснюється шляхом вчинення на векселі передавального напису (індосаменту) і передачі індосованого векселя факторові. Якщо за договором факторингу передається право вимоги за векселем, на якому останній індосамент є бланковим, для переходу відповідних прав до фактора достатньо самого лише вручення йому векселя.

У підрозділі 2.4. „Проведення платежу за векселем” дисертант аналізує платіж за векселем, що характеризує виконання вексельного зобов’язання векселедавця простого векселя чи акцептанта переказного векселя. При цьому автор не погоджується із кваліфікацією платежу за векселем як правочину.

В дисертації доводиться, що непред’явлення векселедержателем векселя до платежу не має своїм правовим наслідком погашення векселя чи припинення вексельного зобов’язання. Якщо йдеться про вексель із строком платежу за пред’явленням чи у визначений строк від пред’явлення, то зі змісту ст.ст.53, 78 Уніфікованого закону про переказні векселі і прості векселі випливає, що векселедержатель втрачає права вимоги щодо боржників, зобов’язаних в порядку регресу, але не щодо основних вексельних боржників (векселедавця простого векселя і акцептанта переказного векселя). При цьому на векселі зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від складання правило ст.53 Уніфікованого закону про переказні векселі і прості векселі не поширюється.

Зобов’язання щодо платежу за векселем вважається виконаним з моменту зарахування коштів на рахунок векселедержателя. Лише після цього платник вправі вимагати вручення йому векселя з розпискою про отримання платежу.

Розділ 3 „Правові наслідки порушення зобов’язань учасників вексельного обігу” містить два підрозділи, в яких досліджуються питання протесту векселя та цивільно-правової відповідальності учасників вексельного обігу.

У підрозділ 3.1. „Протест векселя” дисертант, досліджуючи питання протесту векселя, звертає увагу на те, що на практиці актуальним є питання щодо місця вчинення протесту векселя. У цьому аспекті позитивним моментом є закріплення в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами на території України положення про те, що протест векселів про неоплату вчиняються нотаріусами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої особи). Водночас, з метою підвищення ефективності вексельного законодавства векселедержателеві слід надати більше можливостей у виборі місця вчинення протесту про неоплату. У цьому аспекті варто було би надати можливість векселедержателеві звернутися за вчиненням протесту про неоплату також за своїм місцезнаходженням (місцем проживання). Тому у п.295 вказаної Інструкції пропонується після слів „які підлягають оплаті у третьої особи)” доповнити словами „або за місцезнаходженням (місцем проживання) векселедержателя за вибором останнього”.

Автором пропонується уточнити перелік документів, які повинні подаватися нотаріусові для вчинення виконавчого напису. Відповідно п.11 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, слід викласти у такій редакції: „Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал або копія опротестованого векселя (у випадку засвідченого факту втрати оригіналу чи відповідних ситуацій пп. 4-7 ст. 92 Закону України „Про нотаріат”);

б) акт про протест векселя.

У роботі звертається увага на формулювання ст.8 Закону України „Про обіг векселів в Україні”, яка фактично ототожнює поняття „опротестований вексель” та „виконавчий напис нотаріуса на векселі”. Суть акту про протест полягає у засвідченні факту порушення прав законного держателя векселя, а суть виконавчого напису полягає в тому, що на підставі цього документу – органи державної виконавчої служби примусово виконують взяті на себе боржником зобов’язання по сплаті коштів. Тому пропонується ст.8 Закону України „Про обіг векселів в Україні” викласти у такій редакції: „Стягнення заборгованості за опротестованим векселем здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса”.

У підрозділі 3.2. “Цивільно-правова відповідальність учасників вексельного обігу” досліджуючи питання щодо умов вексельної відповідальності, автор критично аналізує висловлену у літературі позицію, що спеціальними умовами вексельної відповідальності є протест і нотифікація. Водночас, звертається увага на те, що для настання вексельної відповідальності самого по собі факту неплатежу чи неакцепту ще недостатньо. У цьому аспекті автор опирається на вироблене у доктрині цивільного права вчення про підстави (умови) цивільно-правової відповідальності. Для вексельної відповідальності характерні ті ж самі умови, що і для цивільно-правової відповідальності загалом.

Проведене дослідження дало підставу авторові не погодитися з теорією „солідарної вексельної відповідальності”. При цьому відправною точкою стало розмежування понять „зобов’язання” і „відповідальність”. Відтак, у вексельному праві не існує солідарної відповідальності всіх вексельних боржників, а є лише відповідальність основних боржників (векселедавця простого і акцептанта переказного векселів) і зобов’язання другорядних вексельних боржників (індосантів, авалістів, векселедавця переказного векселя), яке по своїй природі не є вексельною відповідальністю.

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що проявляється у виробленні теоретичних положень щодо цивільно-правового регулювання вексельного обігу і формулюванні на цій основі пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства України про вексельний обіг. Основні висновки, одержані в результаті проведеного дисертаційного дослідження, можуть бути зведені до наступного:

- вексельний обіг – це цивільні правовідносини, що виникають у зв’язку із видачею векселя, акцептом переказного векселя, переданням прав за векселем, авалем векселя та платежем за векселем;

- початковою стадією вексельного обігу є видача векселя. Видача векселя є одностороннім правочином, а не договором;

- акцепт в контексті вексельного права слід трактувати як: 1) напис на векселі; 2) юридичний факт. Акцепт як юридичний факт є одностороннім правочином. За своєю суттю переказний вексель, виданий на самого векселедавця, є переказним, а тому на нього поширюються положення вексельного законодавства про акцепт;

- індосамент і цесія є самостійними цивільно-правовими поняттями. Для виникнення у індосата відповідних прав та обов’язків необхідне вчинення на векселі передавального напису (індосаменту) та передача векселя індосату;

- непред’явлення векселедержателем векселя до платежу не має своїм правовим наслідком погашення векселя чи припинення вексельного зобов’язання. Зобов’язання щодо платежу за векселем вважається виконаним з моменту зарахування коштів на рахунок векселедержателя. Лише після цього платник вправі вимагати вручення йому векселя з розпискою про отримання платежу;

- векселедержателеві слід надати більше можливостей у виборі місця вчинення протесту про неоплату. У цьому аспекті варто було би надати можливість векселедержателеві звернутися за вчиненням протесту про неоплату також за своїм місцем знаходження. Слід розмежовувати протест векселя і вчинення нотаріусом виконавчого напису на векселі;

- у вексельному праві не існує солідарної відповідальності всіх вексельних боржників, а є лише відповідальність основних боржників (векселедавця простого і акцептанта переказного векселів) і зобов’язання другорядних вексельних боржників (індосантів, авалістів, векселедавця переказного векселя), яке по своїй природі не є вексельною відповідальністю.

СПИСОК

ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Григоровська Л. В. Шляхи вдосконалення законодавства, що регулює вексельний обіг в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 3. – С.48-49.

2. Григоровська Л. В. Особливості англо-американського законодавства про вексель // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 8. – С.19-21.

3. Григоровська Л. В. Еволюція векселя та вексельного законодавства // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових праць. Випуск VI. – Івано-Франківськ, 2001. – С.95-103.

4. Григоровська-Якубівська Л. В. Процедура передачі векселя при його оплаті // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С.165-167.

5. Григоровська Л. В. Індосамент як один із способів передачі векселя // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2002. – № 2. – С.96-104.

6. Григоровська-Якубівська Л. В. Аваль векселя // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових праць. Випуск VІІ. – Івано-Франківськ, 2002. – С.55-58.

7. Григоровська Л. В. Порівняльна характеристика векселів загальної та романської систем права // Актуальні проблеми правознавства. Науковий збірник ЮІ ТАНГ. Випуск 2. – Тернопіль, 2001. – С.227-230.

8. Григоровська-Якубівська Л. В. Окремі питання пред’явлення векселя до платежу // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції студентів і аспірантів „Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”. – 2002. – Спецвипуск 1. – С.86-87.

9. Григоровська-Якубівська Л. В. Умови вексельної відповідальності // Нові Цивільний та Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції. Прикарпатський університет ім. В.Стефаника Юридичний інститут. – Івано-Франківськ, 2002. – С.96-97.

10. Григоровська Л. В. Заставний індосамент // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VІІ регіональної науково-практичної конференції. – Львів, 2002. – С.170-173.

11. Григоровська-Якубівська Л. В. Загальна характеристика акцепту векселя // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання”. – Хмельницький, 2004. – С.132-134.

12. Григоровська-Якубівська Л. В. Протест векселя // Нотар-ХХІ. – 2005. - № 3-4. – С.14-29.

13. Григоровська-Якубівська Л. В. Переказний вексель, виданий на самого векселедавця // Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу: Матеріали І Міжнародної конференції. – Львів, 2006. – С.145-151.

14. Григоровська-Якубівська Л. В. Виникнення вексельного зобов’язання // Римське право і сучасність: Матеріали ІV Міжнародної науково – методичної конференції). – Одеса, 2006. – С.153-154.

15. Григоровська-Якубівська Л. В. Проблеми правового регулювання вексельного обігу за Цивільним і Господарським кодексами // Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч (28-29 вересня 2006 р.). Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Вид-во КНУ ім. Т. Шевченка, 2006. – С.368-371.

16. Григоровська-Якубівська Л. В. Правове регулювання передання прав за векселем // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції. – Львів, 2007. – С.277-279.

АНОТАЦІЯ

Григоровська-Якубівська Л.В. Цивільно-правові аспекти вексельного обігу в Україні – Рукопис.

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2007.

В дисертації досліджено проблеми цивільно-правового регулювання вексельного обігу в Україні. Проаналізовано поняття вексельного обігу та запропоновано його визначення. Розглянуто питання правового регулювання початкової стадії вексельного обігу – видачі векселя. Досліджено акцепт переказного векселя, який розглядається з двох позицій: 1) як напис; 2) як юридичний факт. Проведено аналіз питань передання прав за векселем. При цьому обґрунтовано необхідність розмежування індосаменту і цесії. Проаналізовано проблеми проведення платежу за векселем. Також у роботі висвітлено питання щодо протесту переказного векселя, а також про цивільно-правову відповідальність учасників вексельного обігу. На основі проведених в дисертації досліджень зроблено висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про вексельний обіг.

Ключові слова: переказний вексель; простий вексель; векселедавець; векселедержатель; видача векселя; акцепт; індосамент; протест векселя.

АННОТАЦИЯ

Григоровская-Якубивская Л.В. Гражданско-правовые аспекты вексельного обращения в Украине. – Рукопись.

Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2007.

В диссертации исследовано проблемы гражданско-правового регулирования вексельного обращения в Украине. Анализируя вопрос о эволюции украинского законодательства о вексельном обращении, автор выделяет этапы его становления.

В работе проанализировано понятие вексельного обращения и предложено его определение: вексельное обращение – это гражданские правоотношения, которые возникают в связи с выдачей векселя, акцептом переводного векселя, передачей прав по векселю, авалем векселя, платежом по векселю.

Рассмотрен вопрос о правовом регулировании начальной стадии вексельного обращения – выдачи векселя. Получает дальнейшее развитие проблема определения момента возникновения вексельного обязательства. Автор предлагает дополнительное обоснование теории односторонней сделки. Рассмотрен вопрос о влиянии выдачи векселя на обязательство по оплате товара (работ, услуг) по договору, который предусматривает выдачу векселя в качестве средства расчета.

Исследован акцепт переводного векселя, который рассматривается с двух позиций: 1) как надпись; 2) как юридический факт. Во втором случае акцепт необходимо квалифицировать как одностороннюю сделку. Если трассат зачеркнул сделанную им надпись об акцепте, то это должно рассматриваться как его отказ от совершенной односторонней сделки – акцепта. Исследованы правовые последствия ограниченного акцепта. Автор придерживается точки зрения, в соответствии с которой ограниченный акцепт векселя имеет вексельно-правовые, а не общегражданские последствия. Рассмотрен вопрос о юридической природе переводного векселя, выданного