Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА

УДК 883:82-6 /091/

КУЗЬМЕНКО Володимир Іванович

ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ЕПІСТОЛЯРІЙ

В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

20 - 50-х років ХХ ст.

10.01.01. - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ – 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.

Науковий консультант - доктор філологічних наук, член-кореспондент НАН

України ДОНЧИК Віталій Григорович, Інститут

літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, завідуючий

відділом української літератури ХХ століття

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук АГЕЄВА Віра

Павлівна, Національний університет "Києво-

Могилянська академія", професор кафедри філології;

доктор філологічних наук, професор КОВАЛЬЧУК

Олександр Герасимович, Ніжинський педагогічний

університет ім. М.В.Гоголя, завідуючий кафедрою

української літератури;

доктор філологічних наук КОДАК Микола Пилипович,

Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України,

старший науковий співробітник відділу теорії

літератури

Провідна установа: Національний педагогічний університет

ім.М.Драгоманова, кафедра української літератури,

Міністерство освіти України, м.Київ.

Захист відбудеться " 28 " квітня 1999 р. о 10 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 178. 01 в Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України ( 252001, Київ, вул.Грушевського,4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.

Автореферат розіслано " " березня 1999 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, М.М.Сулима

доктор філологічних наук

З А Г А Л Ь Н А Х А Р А К Т Е Р И С Т И К А Р О Б О Т И

А К Т У А Л Ь Н І С Т Ь Т Е М И

Жодні спогади сучасників, жоден музей не здатний так відтворити атмосферу, в якій жив і працював письменник, як це може зробити його листування. Епістолярій митця, цей замаскований "внутрішній діалог автора із власною совістю" Шерех Ю. Третя сторожа: Література, мистецтво, ідеологія. - К.: Дніпро, 1993. - С.62., надзвичайно багато дає не лише для вірогідного уявлення про перипетії особистого життя письменника, а й поглиблює наші знання про епоху, про поступ художньої думки, про взаємини між літературними й громадськими діячами.

Останнім часом в українському літературознавстві значно посилилась увага до письменницького листування. Практично це виявилося в різних аспектах. Насамперед інтерес до епістолярних пам'яток позначився на масовому виданні приватної кореспонденції письменників-класиків та науковому коментуванні цих творів; плідні пошуки літературознавців сприяли цінним знахідкам нових епістолярних матеріалів і їх оприлюдненню в часописах, збірниках тощо. З'явилась низка спеціальних праць Святовець В.Ф. Епістолярна спадщина Лесі Українки: Листи в контексті художньої творчості. - К.: Дніпро, 1981. - 183 с.; Ляхова Ж.Т. За рядками листів Тараса Шевченка. - К.: Дніпро, 1984. - 134 с.; Дудко В.И. Эпистолярное наследие украинских писателей -реалистов конца ХІХ-начала ХХ века в контексте украинско-русских литературных взаимосвязей: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. - М., 1989. - 18 с. та ін., де актуальні питання джерелознавства та текстології розглядаються крізь призму письменницького листування з позицій сучасного літературознавства. Нарешті, ця тенденція позитивно відбилася на зростанні загальної культури, глибині аналізу й синтезу нових розробок, оскільки "кожне зернятко фактичної інформації в таких справах посуває вивчення нашої літератури наперед" Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т.49. - С.462..

І все ж ця копітка робота, що дає можливість у деталях вивчати багатство духовного світу митця, потребує подальших зусиль і уваги дослідників. Найперше сама

публікація письменницьких листів усе ще просувається надто повільно. До того ж добирають і друкують, як правило, лише вибрані епістолярні твори, переважно віддаленого хронологічного періоду (листи І.Котляревського, Т.Шевченка, П.Куліша, Марка Вовчка чи Лесі Українки). Це, безперечно, має свої переваги (об'єктивніший відбір уже "відстояних" текстів; як зазначає Є.Прохоров, по смерті письменника потрібна певна "історична дистанція" Прохоров Е.И. Издание эпистолярного наследия //Принципы издания эпистолярных текстов. Вопросы текстологии. Вып.3.М.,1964.С.16., чи, за висловом М. Чудакової, своєрідна "культурна пауза" Чудакова М.О. Рукопись и книга.М.,1986.С.130. перед початком активного дослідження творчого архіву митця). Однак такий підхід несе й істотні недоліки (скажімо, ускладення коментування листів "на відстані", ймовірність втрати рукописного джерела і т.п.). Наше літературознавство заборгувало також і перед авторами, чия епістолярна спадщина так і "не вирвалася із ув'язнення" (М.Жулинський): листи, щоденникові записи та інші матеріали багатьох українських митців ще й нині прикуті до стелажів так званих спецсховів, розпорошені по численних архівах та приватних зібраннях і чекають хоча б попередньої систематизації, найзагальнішої характеристики й осмислення.

Серед досліджень епістолярної спадщини українських класиків, уже оприлюдненої чи друкованої сьогодні в періодиці, переважну більшість становлять численні статті, коментарі, де подаються фактичні відомості про публіковані листи, хто й коли їх віднайшов тощо. В серйозніших працях (типу вступних статей або приміток до академічних видань листів класиків) дано порівняно ґрунтовніший аналіз епістолярної спадщини митців та її значення для вивчення особи письменника і його творчості. Щодо спроб цілісного розгляду епістолярного жанру в українській літературі, то (за винятком дисертаційних досліджень М.Назарука Назарук М.Й. Українська епістолярна проза кінця Х\/Іпоч.Х\/ІІ ст.: Дисертація ... канд.філол.наук. К., 1994. 192 с. та Л.Вашків Вашків Л.П. Епістолярна літературна критика: Становлення, функції в літературному процесі: Дисертація ... канд. філол.наук. Львів, 1995. 176 с.) їх ще не було в сучасній науці про літературу. Невипадково Ю.Шерех цілком однозначно стверджує: "Поетика епістолярного жанру не опрацьована. Історії листування на Україні ще не написано Шерех Ю. Третя сторожа. С.48.."

В умовах радянського тоталітаризму, коли панівний у науці про літературу соціологічний метод послідовно зводив художню творчість до класового еквіваленту, позбавляв її естетичного й етичного змісту, використання всілякого роду допоміжних матеріалів, як от: листування, архівних документів, мемуарів тощо було вкрай обмежене. Це зумовлювалось як суспільно-політичними, так і деякими внутрішніми причинами. Верхи відчували відразу до листування з його міжособовою закритістю, оскільки ні перлюстрації, ні оперування викритими приватними кореспонденціями на допитах у НКВС (МДБ-КДБ) не забезпечували "глобального контролю". До того ж влада не могла допустити оприлюднення звинувачувальних першоджерел про свою злочинну діяльність щодо власного народу.

У незрівнянно вигіднішому становищі, коли йдеться про свободу вислову - усного, письмового й друкованого, перебувала українська діаспора, позбавлена такого тотального контролю з боку держави. Щоправда, сам факт існування в Україні відпрацьованого репресивного механізму стосовно тих, чиї рідні та близькі люди опинилися за кордоном, накладав певні обмеження на публічне розголошення конкретних імен, фактів, обставин, аби не наражати на небезпеку когось із підрадянських громадян. І все ж українці за кордоном у своїх кореспонденціях могли набагато ширше й розкутіше висловлювати власні судження, свою індивідуальну причетність до життя України та світу. Завдяки цьому можемо твердити, що українська діаспора істотно збагатила національну духовність у галузі "людського документу" : мемуарів, щоденників та епістолярних творів.

Ось чому сьогодні, коли вітчизняна наука поступово поновлює розірвані зв'язки із художнім надбанням української еміграції, постає потреба системно осмислити національне мистецтво по обидва боки кордону як неділиму цілісність, з'ясувати внутрішній зв'язок та спадкоємність між двома дискретними станами української літератури. Непересічна роль у цьому процесі відводиться письменницькому епістолярію, важливому як для розуміння художніх творів та варіантів текстів, так і для вивчення літературного процесу загалом. Приватне листування - надзвичайно цінне автентичне першоджерело для осмислення творчої індивідуальності митця з усім спектром понять цієї структури : особистість, світогляд, індивідуальний стиль тощо. З таких позицій виходили у своїй едиційній практиці видатні українські вчені й письменники : П.Куліш, І. Франко, С. Єфремов, П. Тичина, М. Рильський та ін.

Сучасний процес національного відродження, викликаний змінами в суспільно-політичному житті українського народу, зумовив необхідність концептуального переосмислення історії вітчизняного письменства ХХ ст., зокрема так званого періоду тоталітаризму. Особливої актуальності набула нині потреба ґрунтовного, кваліфікованого аналізу епістолярної спадщини митців, які творили за умов ідеологічного пресингу й цензури в добу сталінізму.

Гострота проблеми визначається тим, що джерельний корпус письменницького епістолярію, коло кореспондентів, характер листування, естетичне його значення, біографічна та культурологічна, історична інформація, зосереджена в ньому, є самостійним предметом дослідження, що дає можливість з'ясувати місце і роль епістолярної спадщини украінських адресантів першоі половини ХХ ст., зокрема періоду 20 - 50-х років, у літературному процесі свого часу.

М Е Т А дисертаційної роботи полягає у визначенні специфіки епістолярного жанру та функцій приватного письменницького листування в українському літературному процесі 20 - 50-х рр. ХХ ст., обґрунтуванні спадкоємних зв'язків національної епістолографії з європейською епістолярною традицією, виявленні можливостей і перспектив комплексного дослідження письменницької кореспонденції в історико-літературному аспекті.

При цьому ставляться такі конкретні З А В Д А Н Н Я:

·

  • встановити зафіксовані в листуванні форми й масштаби духовного опору яскравих творчих особистостей тоталітарній системі, режимові;

·

  • розкрити роль епістолярної критики в літературному процесі 20 – 50-х років ХХ ст. за умов його цензурних регламентацій;

·

  • дослідити особливості літературних дискусій і полеміки в листуванні і відкритій пресі;

·

  • визничити специфіку парадоксального мислення в епістолярній публіцистиці українських письменників;

·

  • розширити уявлення про формування та функції жанру відкритого листування як різновиду епістолярної публіцистики;

·

  • виявити особливості творчого підходу вітчизняних літераторів означеного періоду до художнього осмислення дійсності в епістолярних творах.

Х Р О Н О Л О Г І Ч Н І Р А М К И дослідження охоплюють 20 – 50-ті рр. ХХ ст. (період сталінізму). Його нижня межа обумовлюється започаткованим у 20-х роках після революційних соціальних та економічних і духовних спустошень українським ренесансом, що став можливим не завдяки, а всупереч утвердженню "диктатури пролетаріату". Нетривке відродження українознавства, зокрема й національної літератури, було розгромлене у 30-ті роки. Другий етап (чи підперіод) пов'язаний з патріотичним і навіть національно-патріотичним піднесенням українського народу у боротьби проти фашизму в 1941 – 1945 рр., що ідентифікувалось у художніх здобутках письменства. і, нарешті, розглядається повоєнний літературний процес кінця 40 – 50-х років, який виявився, по суті, "безкраю смутним безчассям в українській всій радянській літературі". Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського. Кн.2: 1941 1964. К., 1993. С.84. Проте значно стійкішим до вірусу кон'юнктурності й уніфікаціі єдиного соцреалістичного письменства доби сталінізму було приватне листування митців (передусім завдяки автентичності епістолярного джерела та орієнтації на конкретного і добре знаного адресата) .

О Б ' Є К Т О М Д О С Л І Д Ж Е Н Н Я є опубліковане листування В.Винниченка, П.Тичини, М.Рильського, Остапа Вишні, М.Зерова, М.Хвильового, М.Куліша, О.Довженка, Ю. Яновського, І.Багряного з використанням оприлюднених і невідомих раніше листів інших українських письменників, що творили як в умовах підцензурної радянської дійсності, так і на еміграції впродовж 20–50-х років ХХ сторіччя.

Автор дисертаційної роботи не мав на меті дослідити якомога ширший реєстр епістолярних творів означеного часу, а добирав типовий і показовий матеріал, який дав можливість описати специфіку епістолярного жанру і визначити його функції в літературному процесі названого періоду.

Т Е О Р Е Т И К О – М Е Т О Д О Л О Г І Ч Н І З А С А Д И Д И С Е Р Т А Ц І Ї поєднують у собі історико-порівняльний, системний, типологічний та естетичний підходи й способи прочитання та наукового аналізу епістолярної спадщини українських письменників тоталітарної доби. Такий підхід передбачає осмислення різних граней багатоаспектного епістолярного доробку письменників, аналіз і синтез результатів конкретних спостережень за творчою еволюцією митців у період цензурних втручань і заборон. Теоретичну базу дисертації становлять наукові розробки Л.Вашків, В.Дудка, О.Екслера, Х.Коскенніємі, Ж.Ляхової, М.Назарука, В.Святовця, І.Сікутріса, В.Сметаніна, У.Тодда ІІІ, Ф.Ціманна та інших вітчизняних і зарубіжних епістолографів; праці з теорії літературної критики І.Франка, Лесі Українки, а також Ю.Борєва, В.Брюховецького, Р.Гром'яка, I.Дзеверіна, В.Дончика, М.Жулинського, М.Iльницького, Ю.Коваліва, В.Мельника, В.Моренця, Л.Новиченка, В.Панченка, Г.Сивоконя, М.Сулими, П.Федченка, Г.Штоня, в яких обгрунтовується погляд на літературно-художню критику як специфічний тип мислення і вид естетичної діяльності. Автор пропонованого дослідження спирався також на відповідні праці В.Агеєвої, І.Дзюби, О.Ковальчука, М.Кодака, Г.Костюка, М.Коцюбинської, І.Кошелівця, М.Наєнка, Є.Нахліка, Д.Нитченка, А.Ткаченка, Т.Салиги, Ю.Шереха, на студії інших науковців з історії українського літературного процесу 20–30-х років, періоду війни та післявоєнного часу, теоретичні розробки яких допомогли увиразненню письменницького епістолярію доби сталінізму.

Н А У К О В А Н О В И З Н А Р О Б О Т И полягає у тому, що вперше в украінському літературознавстві здійснюється цілісний історико-літературний аналіз епістолярної спадщини вітчизняних письменників періоду 20–50-х років ХХ ст. як специфічного явища; розкриваються її сутність і функції в тогочасному літературному процесі; обґрунтовується кардинально новий підхід до жанрової концепції епістоли: як до поліфонічного жанрового утворення (літературного та історіографічного вияву одночасно), що відкриває перспективні можливості дослідження письменницького епістолярію не так у плані фактографічному (цей аспект найповніше вивчений), як у психологічному й естетичному. Новим є також ракурс аналізу епістолярних творів крізь призму парадоксального мислення письменників, мовно-стильового діапазону, взаємопроникнення логічного і образного аспектів у приватних кореспонденціях.

П Р А К Т И Ч Н Е З Н А Ч Е Н Н Я Д И С Е Р Т А Ц І Ї .Дослідження такого непересічного явища в українському письменстві, як листування митців у контексті літературного процесу тоталітарної доби, дасть поштовх до вивчення, публікації та коментування досі не зібраної епістолярної спадщини О.Олеся, М.Вороного, В.Винниченка, Є.Маланюка, Т.Осьмачки та багатьох інших авторів. Зроблені узагальнення сприятимуть подальшим науковим студіям з історії вітчизняного, зокрема письменницького листа, вивченню його жанрових особливостей та поетики. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні праць з історії української літератури, літературної критики, теорії літератури, в лекційних курсах і спецкурсах для студентів-філологів.

А П Р О Б А Ц І Я Р О Б О Т И. Найважливіші положення дисертації відбиті в теоретичних, історико-літературних, культурософських публікаціях: монографіях, статтях, розділах колективних праць, посібників, енциклопедичних та словникових статтях, у доповідях на наукових конференціях, а також у курсі лекцій, прочитаних упродовж 1992-1998 рр. у Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів ім. Б.Грінченка, Переяслав-Хмельницькому педагогічному інституті ім. Г.Сковороди. Окремі розділи дисертації і дослідження в цілому обговорювались на засіданнях відділу української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.

Основні результати роботи опубліковано в 26 наукових працях; з них 24 – одноосібних. Загальний обсяг особистого внеску складає понад 40 друкованих аркушів.

 

О Б С Я Г І С Т Р У К Т У Р А Р О Б О Т И.

Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів та висновків.

О С Н О В Н И Й З М І С Т.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається стан її дослідницького опрацювання, формується мета й завдання роботи. Вступ містить також стислу характеристику епістолографії періоду 20-50-х років ХХ ст..

У першому розділі – "Теоретичні аспекти дослідження епістолярної спадщини письменників" – розглядаються головним чином основні теоретико-методологічні орієнтири цілісно-системного аналізу кореспонденції письменників як автентичного джерела вивчення їхньої творчої індивідуальності; на конкретному матеріалі приватного листування адресантів періоду "розстріляного відродження", воєнного часу та післявоєнного десятиліття висвітлюється проблема специфіки епістолярного жанру.

Підкреслюючи непересічне значення та важливість попередніх розробок теорії епістолярного жанру (праці А.Ермана, Ж.Масперо з історії листовних взаємин стародавніх єгиптян; роботи О.Вебера, І.Кнудтцона, Ф.Тюро-Данже, А.Унгнада щодо епістолярної спадщини вавілонців та асірійців; публікації І.Сікутріса, В.Сметаніна про специфіку візантійської кореспонденції; дослідження Л.Гроссмана, А.Єлістратової, Л.Ройзензона з історії епістолярних контактів ХIХ ст. і т.п.), не можна не відзначити, що до недавнього часу автори наукових студій при вивченні листування як історико-літературного джерела не брали до уваги деяких моментів. Так, скажімо, приватні кореспонденції не відокремлювалися з-поміж різноманітних видів і груп документальних джерел, а почасти під виглядом листів аналізувались і такі твори, які зовсім не належать до епістолярного жанру. Нерідко також навіть досвідчені фахівці не могли встановити дату написання кореспонденції у зв’язку з трудомісткістю процесу атрибуції листів, їхнього датування та нерозробленістю самої методики подібних досліджень. Однак недатоване листування, як відомо, втрачає свою доказову силу. Саме через це значний масив приватної кореспонденції, особливо листування античної епохи та Середньовіччя, залишалися поза увагою науковців.

Нині ж у галузі теорії епістолографії відбулися певні позитивні зрушення. Йдеться передусім про розробку оригінальної методики датування будь-якого листа на основі формульного аналізу та з урахуванням функціонування епістолярних формул у конкретних хронологічних межах. Наявність усталених слів або словосполучень у листуванні – факт незаперечний. Дослідження архітектоніки старогрецького епістолярію у XX ст. проводилось саме на основі виокремлення стандартних, трафаретних словосполучень. Досить згадати хоч би такі імена, як Г.Герхард, Ф.Делгер, О.Екслер, Х.Коскенніємі, О.Роллер, Ф.Ціманн. У свій час Т.Ланглуа ідентичні слова та фрази, що повторюються у листах, називав - formulaire de letters. О.Реллер іменував їx das Formular der Briefe, а Г.Герхард використовував для цього назву die Formel - услід за І.Баблем, котрий застосовував термін formula. Ф.Ціманн увів поняття - formula sollemnus (загальноприйнята формула), a X.Стiн запропонував словосполучення le cliche epistolaire (епістолярне кліше).

Проте лише у Х.Коскенніємі подибуємо обґрунтування різних форм епістолярних словосполучень. Зокрема, він вживає два терміни щодо означення усталених виразів у листуванні - "епістолярна формула" та "епістолярна фраза". I робить спробу протиставити одне поняття іншому. Втім, згадана спроба лишилась невдалою, оскільки, за словами самого Х.Коскенніємі, почасти формули можуть виступати як фрази, а окремі фрази ідентичні формулам. Як ті, так і інші, маютъ типове, стрижневе слово. Див.: Коskenniemi Н.Studien zur Іdee und Phras еоlogiе des grie chischen Briefes bis 400 n. Сhr.-Неlsinki,1956.-S.78,82,148,153.

Незаперечна роль у визначенні змісту поняття “епістолярна формула” належить В.Сметаніну, який віддає перевагу останньому терміну з огляду на його традиційність (ще задовго до Х.Коскенніємі послуговувалися Г.Баервалъд, Л.Рокінгер, Ф.Ціманн та iншi). На думку російського вченого, епістолярна формула має три різновиди: 1)фраза-кліше; 2)фраза зі стрижневим словом; З) фраза без стрижневого слова. Фраза-кліше - незмінне стереотипне висловлювання або, точніше з лінгвістичного погляду, формула. Епістолярна формула другого різновиду - висловлювання у вільнішій формі.

Проте обов'язковим її компонентом є стрижневе слово як семантичний центр фразеограми. Нарешті, фраза без стрижневого слова – вільно побудоване словосполучення. Тотожний смисл, як невід'ємна ознака такої фрази, переходить з листа у лист. Кожен із різновидів може мати кілъка типів. Типи тої самої епістолярної формули першого різновиду розрізняються перестановкою компонентів, відсутністю якогось компоненту, варіантами. Типи епістолярної формули як другого, так i третього різновиду, характеризуютъся специфікою мотивів. Див.: Сметанин В.А. Византийское общество ХІІІ-ХV веков /по данным эпистоло-графии/.- Свердловск, 1987. - С.15.

Таким чином, визначення чітких критеріїв поняття "епістолярна формула" і розробка на основі формульного аналізу методики вивчення листів різних епох дозволяє нині епістолографам досить точно встановлювати час написання будь-якої кореспонденції. Це має неабияке практичне значення, адже в спеціалістів з'явилась можливість залучати для дослідження нашої історико-літературної минувшини фактично кожну епістолярну реліквію, незалежно від того, де, коли й на чому вона була зафіксована: у Стародавній Греції чи на Колимі в добу сталінщини, на бересті чи на пергаменті, на високоякісному папері чи на стіні камери смертників у концтаборі.

Підкреслимо, що з усього розмаїття приватної кореспонденції особливий інтерес для нашого дослідження становлять листи письменників. I не тільки через можливість досконаліше пізнати особистість їхніх авторів, сферу людських почувань і стосунків. Листування митців є також своєрідним автокоментарем до їхньої творчості. А в окремих випадках епістолярні твори літераторів становлять самостійний інтерес для реципієнтів як повновартісне мистецьке явище.

У реферованому розділі автор дисертації зупиняється на характеристиці таких домінант приватної письменницької кореспонденції :

Приватний лист (як, між іншим, і автобіографія, щоденник та ін.) викликає здебільшого інтерес мірою присутності в ньому особистості автора.

Очевидно, є сенс говорити про те, що в листі переважають розмовні інтонації, однак "стиль листа й розмовна мова разом з тим не те саме". Елина Е.Г. Эпистолярные формы в творчестве М.Е.Салтыкова – Щедрина.- Саратов, 1981.- С.14. У листі відображаються такі властивості розмовної мови, як непідготовленість (спонтанність), невимушеністъ, безпосередність спілкування. Проте вищезазначені властивості розмовної мови в листі лише відбиваються через своєрідне авторське заломлення. Багато письменницьких листів пишеться без чернеток, без тривалого попереднього обдумування кожної фрази. I все ж процес написания письменником приватного листа вимагає корегування кожної думки. Навіть не знаючи формул епістолярного етикету, автор кореспонденції так або інакше замислюється над фразеограмою звертання до адресата, над відбором фактів для письмового повідомлення, а головне - над мовним оформленням.

Специфіка приватної кореспонденції простежується також i в способах авторської оповіді. Наприклад, у розмовній мові можливі нічим не пов'язані між собою (часом діаметрально протилежні) переходи від однієї теми до другої. В книжних стилях мови перехід від думки до думки здійснюється, як правило, плавно, поступово. У листі ж зміна тем відбувається за допомогою спеціальних слів-"сигналів": "до речі", "щоб не забути", "а тепер про справи" і т. ін. та за допомогою постскриптумів.

Однак спонтанність, невимушеність, безпосередність спілкування - ті "параметри", які для розмовної мови є визначалъними, для листа виявляються важливими, але не вичерпними ознаками його стилістичного забарвлення. Для епістоли характерна контамінація piзних елементів мови - книжних і розмовних.

Приватний лист письменника розрахований на конкретного і, головним чином, добре знаного адресата. Звичайно, художній твір теж розрахований на уявного "адресата" - читача, але, як правило, читача абстрактного, реципієнта анонімного й переважно колективного. Приватний лист, на відміну від художнього твору, несе в собі суб'єктивний образ конкретної особи, але через своєрідне авторське заломлення, крізь "призму авторської ментальності і рефлексій". Крат А. “Як перший полиск світанку …” / Епістолярна спадщина М.Г.Куліша : спроба культурологічної розвідки // Кур’єр Кривбасу.- 1996.- №53-54.- С.60.

Написання звичайного побутового листа - творчий акт. Ще більше підстав стверджувати це, коли маємо на увазі приватний лист письменника, для якого робота над словом - щоденна праця. У побутових кореспонденціях людей, наділених письменницьким обдаруванням, нерідко зустрічаємо справжні художні відкриття, створені за всіма законами літературної майстерності (скажімо, листування М.Коцюбинського, В.Стефаника, М.Вороного, М.Куліша, О.Довженка, О.Ольжича та ін.). Переваги епістолярної творчості неабиякі : не треба друку, немає цензури, скорочений до мінімуму шлях до читача.

Автор дисертації розглядає також питання про дефініції таких понять, як "лист", "епістолярний стиль", "епістолярний жанр", "епістолярна форма", "епістолографія" i т. д., оскільки ще й досі немає одностайності у поглядах стосовно їхньої суті. Нерозробленість теорії епістолярію (а, значить, і понятійного та термінологічного апарату, з якого, власне, розпочинається вивчення будь-якої наукової дисципліни) створює значні труднощі, особливо в шкільному навчанні, сама специфіка якого зобов'язує до чіткості формулювання тих чи інших положень, тим паче дефініцій.

В.Сметанін, ґрунтовно проаналізувавши основні погляди науковців щодо ключового в епістолографії поняття “лист”, робить висновок про те, що жодна з відомих нині дефеніцій епістоли не називає її головної ознаки – специфіки архітектоніки, структури, побудови. Тільки остання, підкреслює вчений, дозволяє надійно відокремити власне лист від інших різновидів документальних джерел або актових матеріалів. За В.Сметаніним, "лист - це письмове повідомлення aвтоpa адресату, побудоване на основі типологічної архітектоніки певного часу ". Сметанин В.А. Византийское общество XIII – XV веков (по данным эпистолографии).- Свердловск, 1987.- С.12

Проте названа дефініція теж не відбиває адекватно суті епістолярного твору, оскільки зовсім не бере до уваги, окрім "типологічної архітектоніки" певного часу,- "основної ознаки eпicтоли", інших, не менш важливих її ознак: суб'єктивного авторського бачення об'єктивної реальності, специфічних характеристик листа, які дозволяють його вважати результатом саме творчого процесу, а не суто механічним "повідомленням". До того ж "основна ознака епістоли" - поняття відносне, адже та чи інша якісна характеристика предмета, явища і т.п., головним чином, стає "основною" лише в силу суб'єктивності авторських підходів. Скажімо, з погляду історика В.Сметаніна такою у листі може бути його "специфіка архітектоніки", бо це дає змогу доситъ точно встановлювати час написання твору (за його відсутності в оригіналі ) і, таким чином, вводити лист у науковий обіг нарівні з іншими історичними документами. "Епістолографія, - пише В.Сметанін, - як спеціальна icторична дисципліна вивчає листи не як особливий жанр літератури, а як своєрідне історичне джерело". Сметанин В.А. Эпистолография.- Свердловск. - 1970.- С.6

3 ним не погоджується Д.Буланін, який відстоює думку про те, що термін і комплекс охоплених ним пам'яток повинен передбачати літературознавчий аспект та піддаватись філологічному аналізу, осмислюватись не лише у загальному культурному аспекті, а - i як художня література. Див.: Буланин Д.М. Переводы и послания Максима Грека.- Л., 1984.- С.96-97.

Такого ж погляду дотримується i вітчизняний медієвіст М.Назарук, який одним із перших в українському літературознавстві звернувся до вивчення старої епістолярної прози. "Основною ознакою" листа він вважає передусім наявність у творі почуття. Коли воно в листі є, гадає дослідник, тоді бачимо добре (свідомо чи не свідомо) скомпоновану художню річ, що викликає у читача естетичну рецепцію. У таких листах переважають теплістъ та щирість стосунків між кореспондентами. Див.: Назарук М.Й. Українська епістолярна проза кінця ХVІ-початку ХVІІ ст.: Дисертація ... канд. філол. наук.-К. ,1994.- С.5. Отже, у цьому випадку наявність у листі щирого почуття саме тому стає його домінуючою ознакою, що дозволяє захисникові концепції епістоли як літературного жанру за такого підходу не зараховувати до епістолярної прози чималу кількість послань - трактатів та інших текстів із невиразно окресленими художніми параметрами. Щоправда, у самій дефініції листа згадана головна його ознака не прозвучала. Втім, подибуємо тут уже "результат" відбору документальних пам'яток на основі зазначеної вище "основної ознаки" : "Лист - жанр епістолярної прози середнього стилю у формі прямого контакту кореспондентських пар". Там само.

Отже, погляди В.Сметаніна та М.Назарука щодо жанрової природи листа і його головної ознаки мають майже діаметрально протилежний характер. Перший із названих науковців схильний розглядати епістолу виключно як історичне джерело інформації, другий - зараховує її до художнъої літератури ( хоча й не беззастережно : мовляв, лише такі епістолярні пам'ятки можна вважати літературними, яким притаманне щире почуття i т.д.).

Однак, В.Сметанін, обстоюючи концепцію листа як історичного джерела, зовсім не бере до уваги естетичну значимість епістолярної спадщини. Водночас приватне листування митців - це значно більше, ніж звичайні побутові діалоги "на відстані". Письменник, поет творить за законами краси (згадаймо у М.Вороного: "А як поет - без перепони я стежу творчості закони ..."). Відтак i в листуванні митець найперше залишається митцем. Чи не тому окремі епістоли М.Коцюбинського, JIeci Українки, В.Стефаника, М.Куліша, В.Підмогильного, О.Довженка, Б.Лепкого та багатьох інших українських митців прочитуються як художні твори.

Дискусійна й позиція М.Назарука, який розглядає листи тільки як факт літератури. Проте ще задовго до нього аналогічні судження висловлював І.Сікутріс, вважаючи кореспонденції епістолярним жанром художньої словесності. Див.: Sykutris I. Epistolographiе//Раuly A.,Wissowa C.Realencyclopadie der classischen Alter umswissenschaft ,1931. - S.186. Між тим Б.Томашевський слушно зазначав, що "лист може бути літературним твором, але може ним i не бути". Див. :Томашевский Б.В.Теория литературы. Поэтика.- М.; Л. ,1931.- С.4 Епістолярний жанр літератури до того ж не охоплює всієї сукупності листів, а включає лише художній лист.

Підсумовуючи сказане, можна констактувати, що жодна з дефініцій листа не відповідає сучасним уявленням про специфіку епістолярної комунікації. І справа тут не в тому, що різними дослідниками в залежності від їхньої професійної орієнтації чи особистих уподобань, виокремлюються якісь "не ті" головні ознаки кореспонденції як такої. Зрештою, суть полягає в іншому. Попри певні позитивні зрушення в галузі епістолографії, мусимо визнати, що протягом останніх десятиріч наукові концепції стосовно дослідження епістолярію лишались одноманітними и незмінними. У кращому випадку листи розглядалися почасти й розглядаються нині лише крізь призму якоїсь однієї наукової дисципліни: лінгвістики, історії або літературознавства і т.д. Між тим спеціалісти різних галузей давно вже помітили поліфонізм епістоли.

У дисертації пропонується кардинально новий підхід до розгляду цъого поліжанрового феномену. Лист письменника - це твір літературного та історіографічного жанру, позначений яскраво вираженою психологічною інтроспекцією та особистісним ставленням автора до дійсності й конкретного адресата, написаний з урахуванням специфіки кореспонденції певної історичної доби.

Аргументом на користь запропонованої концепції може бути, зокрема, та обставина, що переважна більшість представників українського письменства ніколи не зводила свою життєву місію тільки до писання художніх творів. Реальна дійсність часто примушувала розбудовувачів нашої літератури підставляти плечі під тягарі інших справ – громадсько-політичних, освітніх, видавничих і т.д. Заради цього доводилося, кажучи словами І.Франка, згаданими Лесею Українкою в одному з листів до нього, “скручувати голови” Українка Леся. Зібр.творів : У12 т. – К..,1979.- Т.12.- С.14. задумам своїх художніх творів.

Зокрема, І.Франкові судилося стати не тільки видатним українським письменником кінця ХІХ – початку ХХ ст., а й найпомітнішим вітчизняним громадсько – політичним діячем означеної доби. Ще більше підстав маємо для цього твердження, коли згадаємо життєвий шлях Т.Шевченка, котрий, за І.Франком, не лише “став велетнем у царстві людської культури”, а й “для всієї Росії зробив більше, ніж десять переможних армій” Франко І. 3ібр. творів: У 50 т. - Т.39. - С.255..

Щодо XX ст., можна назвати хоча б В.Винниченка - главу українсъкого уряду в часи УНР або В.Стуса - правозахисника українського народу в умовах тоталітарного "застою". I той факт, що протягом багатьох десятиліть велика кількістъ епіотолярних пам'яток українського письменства не була введена в науковий обіг, найперше пояснюється непересічною роллю митців у суспільному житті свого народу. В одних випадках заборона оприлюднювати ці джерела була спричинена "крамольними" прізвищами кореспондентів, в інших - прізвищами адресатів, ще в інших - прізвищами, що згадувалися у текстах листів і т.д. Внаслідок цього було втрачено величезну інформацію, взяту "з перших уст", про ті чи інші явища, події, особи і т.п. Це призвело до того, що сьогодні треба надолужувати втрачене, а також переглядати оцінки багатъох фактів.

Відтак питання - чому саме розглядати епістолярій як жанр історіографії - здається нам очевидним: "Вона - історія - не існує "десь там" як якась Ding as Sich (річ у собі), а, навпаки, проявляється - або затьмарюється - залежно від того, як ми зуміємо організувати, перетравити, осмислити масу фактів і текстів, які до того є тільки сирівцем, а не історією. I, власне, тому, що історія,[...] ці історіографічні формулювання і концепції вимагають постійної ревізії." Грабович Г. Функції жанру і стилю у становленні нової української літератури //Записки наукового товариства імені Т.Шевченка.- Львів, 1990.-T.CCXXI.- C.13-14.

Водночас приватний лист - це також і література, творчість, "коли будь-яка грамотна людина, хай навіть на короткий час стає письменником" Елина Е.Г. Эпистолярные формы в творчестве М.Е.Салтыкова-Щедрина : Автореф.дис. ... канд. филол. наук.- Л.,1981.- С.19-20. (якраз тому в дефініції листа дисертант підкреслює, що це - твір). Звісно, це не завжди література у власному розумінні - художня творчість, а “вторинний щодо художності матеріал, але такий, який має значний заряд художності, і що найголовніше – він несе в собі життя особистості”. Ляхова Ж. Теоретичні питання дослідження епістолярію українського письменства // ІІІ Міжнародний конгрес україністів.- Харків,1996.- Том : Літературознавство.- С.86.

У свою чергу особистість автора, завдяки імпровізаційності листа, знаходить багатогранний вияв у його естетичних структурах: композиції, системі тропіки, пейзажних замальовках тощо.

Отже, лист необхідно розглядати і як факт літератури. В такому разі епістолярій митця постає у контексті двох шарів, що взаємопроникаються: реальної дійсності у суб’єктивному сприйнятті автора і створюваного на її основі художнього світу митця, його естетичної цінності.

Лист письменника, таким чином, - це твір літературного та історіографічного жанру одночасно.

Другий розділ дослідження – “Європейська епістолярна традиція та українська епістолографія”. У контексті дисертаційної теми було важливо простежити генезис вітчизняної епістолографії у спадкоємних зв’язках з європейською епістолярною традицією, оскільки етапи становлення письменницького листування в Україні, його еволюція та функції, зокрема в літературному процесі ХХ ст., досі не з’ясовані. “У загальній формі можемо собі уявити, що кожний лист виникає із співгри двох особистостей, автора і адресата, - констатує Ю.Шерех. – У загальній формі знаємо, що стиль листів якось мусить бути зв’язаний з літературними стилями доби. Але як конкретно це відбувається, зовсім не вивчено”. Шерех Ю. Третя сторожа.- К.: Дніпро, 1993.- С.48

Історичні умови розвитку листування в Україні визначили його неперервний зв’язок з високою епістолярною культурою Стародавньої Греції та Риму. Через перекладну літературу візантійського та болгарського походження давньоруські книжники мали відомості про античну міфологію, філософію та письменство, фактом якого була й епістолографія.

Величезний масив приватної кореспонденції лишила у спадок нащадкам візантійська епоха. Високо цінували також мистецтво листування гуманісти доби Ренесансу. Публікації листів видатних європейських гyманістів (Еразма Роттердамського, Н.Маккіавелі та ін.) ставали значною подією в культурному житті Західної Європи.

Першим відомим нам зі світової епістолографії листом у майбутнє став лист “Нащадкам” Ф.Петрарки. Після нього у пізніші часи поети будуть досить часто звертатись до нащадків (“І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє” Т.Шевченка, “Лист у ХХХ вік” Р.Рождественского тощо). Проте ні до Петрарки, ні після нього, аж до українського “розстріляного відродження” в ХХ ст., ніхто й ніколи не звертався до читача-нащадка в жанрі приватного листа.

Вітчизняна епістолярна спадщина цього періоду (Ю.Дрогобич, П.Русин із Кросна, С.Оріховський), яка творилася латинською мовою, теж не позбавлена інтересу для сучасного дослідника. В ній поєдналися як впливи "етикетних формул" візантійської традиції, так і новітні npaгнення до розкріпачення думки, до художньої обробки, що ставало критерієм довершеності листа.

Кінець ХVI-поч. ХVIII ст. у давній українській епістолографії позначений піднесенням полемічного й гумористично-сатиричного жанрів. Досить згадати хоча б "Листування эапорожців з турецьким султаном", що з'явилось як пародія на дипломатичний епістолярний етикет XV-XVI ст., зокрема на листи турецьких султанів i кримських xaнів. Послання стало першим твором вітчизняного письменства, який був оприлюднений на Заході 1683р. в перекладі німецькою мовою.

Епістолярні смаки освічених верств населення в Україні у подальші епохи визначались переважно тогочасною епістолярною традицією, що перебувала під значним впливом офіційно-ділового мовлення.

Визначним етапом у розвитку українського епістолярію стало листування Т.Шевченка рідною мовою. Якщо у кореспонденціях попередників Кобзаря (І.Котляревський, Є.Гребінка, Г.Квітка-Основ'яненко) переважно імітувалась комічна манера розповіді, в доборі словесних засобів домінували тенденції noбутовізму, етнографізму, не всі компоненти живої народної мови використовувались гармонійно і повно, то в листуванні Шевченка знайшли відображення всі аспекти багатогранних суспільних взаємин, індивідуального спілкування рідною мовою в колі освічених людей.

3 другої половини ХІХ ст. жива українська мова досить активно проникає у приватні кореспонденції освічених верств населення, "неминуче олітературнюючись" (К.Ленець, М.Пилинський). Цей факт, зокрема, засвідчують опубліковані нині листи земляків до Т.Шевченка, листування П.Куліша, Марка Вовчка та інших авторів.

Образи суворих охоронців чистоти української мови постають перед нами з листів Лесі Українки, І.Нечуя-Левицького, М.Коцюбинського, В.Стефаника та багатьох інших авторів. Приміром, Леся Українка не раз наголошувала на тому, що не можна, посилаючись на молодість нашої літератури, підходити до її оцінки з позицій поблажливості і недбальства, з боку літераторів. Поетеса вважала повинністю кожного, "хто пише вipшi не для забавочки тільки, добирати кращої форми" (з листа до О.Маковея від


Сторінки: 1 2 3





Наступні 7 робіт по вашій темі:

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ В УМОВАХ РИНКОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ - Автореферат - 31 Стр.
ПРОФІЛАКТИКА РОЗВИТКУ ПОЛІАЛЕРГІЇ ТА ТРАНСФОРМАЦІЇ КЛІНІЧНИХ ПРОЯВІВ АТОПІЇ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ. - Автореферат - 20 Стр.
ІМОВІРНІСНА ОЦІНКА ТЕРМІЧНОЇ ТА ДИНАМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ЕЛЕМЕНТІВ ЕЛЕКТРОПОСТАЧАЛЬНИХ СИСТЕМ ДО СТРУМІВ КОРОТКОГО ЗАМИКАННЯ - Автореферат - 23 Стр.
ОСОБЛИВОСТІ ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ ШИГЕЛЬОЗІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ І БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЇХ ЗБУДНИКІВ - Автореферат - 29 Стр.
АНТЕНАТАЛЬНА ОХОРОНА ПЛОДА У ВАГІТНИХ З ГІПЕРТЕНЗИВНИМИ РОЗЛАДАМИ (ПАТОГЕНЕЗ, ДІАГНОСТИКА, ПРОГНОЗУВАННЯ І ЛІКУВАННЯ) - Автореферат - 57 Стр.
ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ПОБАЖАННЯ В НІМЕЦЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ (лінгвокультурологічний аспект) - Автореферат - 29 Стр.
УЧАСТЬ ТРОМБОКСАНУ В ЗАГИБЕЛІ ГЕПАТОЦИТІВ ЩУРІВ В КУЛЬТУРІ - Автореферат - 29 Стр.