ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ГНЕСЬ НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 373.31:796.0111.3(498.6)1869/1918

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

УЧНІВ НАРОДНИХ ШКІЛ БУКОВИНИ

(1869-1918 рр.)

Спеціальність 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Івано-Франківськ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Лисенко Неллі Василівна,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, завідувач кафедри

теорії та методики дошкільної освіти

Офіційні опоненти: доктор наук з фізичного виховання

і спорту, професор

Цьось Анатолій Васильович,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки, завідувач кафедри

теорії і методики фізичного виховання;

кандидат педагогічних наук, доцент

Винничук Олег Теофілович,

Тернопільський національний університет

імені Володимира Гнатюка,

доцент кафедри педагогіки

Захист відбудеться 13 грудня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01. у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, конференц-зала Будинку вчених.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

Автореферат розісланий 12 листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Р. Кирста

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У державній національній програмі „Освіта” (Україна ХХІ століття), Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту фізичне виховання і масовий спорт віднесено до важливих складових процесу повноцінного розвитку людини, дієвих засобів профілактики захворювань, підготовки до високопродуктивної праці, забезпечення творчого довголіття тощо.

Успадкована від переднього державного устрою система фізичного виховання молоді України в умовах незалежної держави, демократизації та гуманізації суспільного життя, нових політичних і економічних реалій виявилась недієздатною: в суспільстві різко знизився інтерес до занять фізичними вправами, малоефективним є управління процесом фізичного виховання в освітній галузі, пустують і руйнуються спортивні споруди, здебільшого не відповідає сучасним вимогам рівень компетентності фахівців фізичної культури. Одночасно продовжує зростати рівень захворюваності опорно-рухового апарату дітей та підлітків, їхньої серцево-судинної системи, органів зору. Означене вимагає пошуків нового концептуального і методологічного підходів до комплексного розв’язання проблеми становлення й розвитку сучасної національної системи фізичного виховання школярів. Її формування повинно здійснюватися дотично до загальнолюдських гуманістичних цінностей і національних засад з урахуванням регіональних особливостей та передового світового досвіду в галузі фізичного виховання.

Вище наведене актуалізує вивчення історії розвитку освітніх процесів на українських землях – Галичині, Буковині, Закарпатті, Наддніпрянщині, які в різні історичні періоди перебували у складі іноземних держав, що зумовило своєрідну особливість національно-культурного життя в цих регіонах. Важливим також є врахування доробку європейської педагогіки другої половини ХІХ – початку ХХ ст., оскільки саме в ньому зосереджено чимало науково-методичних надбань в означеній галузі. На необхідності цілеспрямованого фізичного виховання шкільної молоді наголошено вже у працях західноєвропейських учених ХVІІІ – ХІХ ст. (І. Гербарт, А. Дістерверг, Е. Кей, П. Кергомар, Г. Кершенштайнер, Дж. Локк, Р. Оуен, Й.-І. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Г. Спенсер, Ф. Фребель).

Вагомим внеском у розвиток сучасної педагогічної науки України може стати узагальнення здобутків освітян Буковини (адміністративно-територіальної одиниці Австро-Угорської монархії (1774–1918)) другої половини ХІХ – перших десятиріч ХХ ст. В умовах складних політичних, економічних, соціокультурних перетворень в імперії буковинські педагоги обстоювали і розвивали пріоритетні напрями освіти, поміж якими на фізичне виховання покладали особливі сподівання щодо підготовки підростаючого покоління до продуктивної праці, збагачення національних традицій тіловиховання в умовах поліетнічності регіону, збереження здоров’я і виховання навичок здорового способу життя мешканців краю.

Актуальні питання фізичного виховання шкільної молоді Австро-Угорщини (доби, охопленої дослідженням) представлено в роботах тогочасних авторів – Ф. Грілліча, Л. Зальцмана, Л. Лєхнера, К. Патцнера, В. Праузека, Т. Ціглера. Шляхи формування здорового способу життя, покращення фізичного розвитку підростаючого покоління Буковини досліджуваного періоду окреслено у працях І. Бажанського, Д. Євстафієвича, О. Маковея, Я. Миколаєвича, І. Савицького, А. Цварик, Н. Шкургана, І. Ющишина. Цінними для досліджува-ної проблеми щодо наукових розвідок та динаміки розвитку буковинського народного шкільництва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. розглядаємо праці дослідників освітніх подій: Д. Вотти, М. Кайндля, І. Карбулицького, В. Колотила, Л. Кочинського, В. Сімовича, С. Смаль-Стоцького.

У низці робіт сучасних дослідників (Е. Дорошенко, М. Карпушко, А. Окопний, М. Пономарьова) фізичне виховання другої половини XIX – початку XX ст. розглянуто як загальнопедагогічну проблему. У працях І. Андру-хіва, М. Баяновського, О. Вацеби, О. Винничука, М. Гуйванюка, М. Пантюка, Б. Трофім’яка порушено питання становлення та розвитку гімнастично-спортивних товариств і об’єднань у різні історичні періоди в окремих регіонах України. У дослідженні Г. Приходько розглянуто проблеми фізичного виховання особистості у педагогічній пресі другої половини XIX - початку XX ст. У роботах Є. Приступи, А. Цьося обґрунтовано, що кожен народ, залежно від соціально-економічних умов свого розвитку, психічного складу, географічного положення тощо історично створював самобутні види рухливих ігор, окремі фізичні вправи та методику їх використання – складові педагогічних основ народної фізичної культури. У сучасних педагогічних дослідженнях охарактеризовано історичні аспекти розвитку освіти і педагогічної думки на західноукраїнських землях ХVІІІ – першої половини ХХ ст. (Л. Баїк, С. Вдович, Д. Герцюк, І. Курляк, Б. Мітюров), зокрема в Галичині (М. Барна, Г. Білавич, Т. Завгородня, Б. Савчук, В. Стинська), на Волині (Т. Джаман, Л. Козоріз, В. Омельчук, Н. Рудницька), у Закарпатті (В. Гомонай, В. Росул).

В наукових дослідженнях з історії Буковини (Т. Бриндзан, В. Боту-шанський, А. Горук, О. Добржанський, В. Кожолянко, О. Масан, С. Осачук, Г. Скорейко, С. Троян) та освіти краю: історії українського шкільництва на Буковині (І. Ковальчук, О. Пенішкевич, І. Петрюк), пріоритетних напрямків розвитку народної школи на Буковині (Л. Кобилянська), підготовки вчителів в руслі аналізу освіти дорослих (Л. Тимчук) ученими дотично до предмета наукового пошуку порушено окремі аспекти означеної нами теми. Водночас результати аналізу різнопланових історико-педагогічних праць свідчать про відсутність цілісного дослідження становлення і розвитку фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини другої половини ХІХ – перших десятиріч ХХ ст.

Актуальність проблеми та недостатнє її вивчення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: „Становлення і розвиток фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини (1869 – 1918 рр.)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною науково-дослідницької проблеми кафедри теорії та методики дошкільної освіти Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника „Підготовка майбутнього педагога до професійної діяльності в умовах трансформації суспільного устрою та інтегрування в Європейський освітній простір” (протокол № 5 від 30.12.2001 р.). Державний реєстраційний номер теми – 0106U009432. Тему дисертаційної роботи затверджено Вченою радою Прикарпатського національного університет-ту імені Василя Стефаника (протокол № 10 від 09.07.2004 р.), погоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 8 від 26.11.2004 р.).

Мета дослідження – охарактеризувати процеси становлення і розвитку фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини та окреслити шляхи використання його здобутків у роботі із сучасними школярами України.

Завдання дослідження:

1. Визначити особливості становлення фізичного виховання учнів народних шкіл на Буковині як педагогічного процесу.

2. Охарактеризувати організаційні засади фізичного виховання школярів у освітній політиці краю.

3. Виявити основні підходи до реалізації змісту фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини другої половини ХІХ – перших десятиріч ХХ ст.

4. Виокремити етапи розвитку фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини досліджуваного періоду й окреслити шляхи використання його здобутків у роботі із сучасними школярами України.

Об’єкт дослідження – освіта учнів народних шкіл Буковини другої половини ХІХ – перших десятиріч ХХ ст.

Предмет дослідження – фізичне виховання учнів народних шкіл Буковини досліджуваного періоду.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять теорія і практика наукового пізнання; положення про єдність національного із загальнолюдським як запорука суспільного прогресу; про взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ та доцільність їхнього вивчення в конкретно-історичних умовах; концепція щодо провідної ролі діяльності в особистісному формуванні; розгляд педагогічних явищ у соціокультурному контексті; підхід до фізичного виховання особистості, як до соціального явища і самостійної системи, що динамічно розвивається в загальному соціально-педагогічному процесі; системний, культурологічний, особистісно-діяльнісний, правовий підходи.

Для дослідження важливе значення мали концептуальні положення Закону України „Про освіту”, Закону України „Про фізичну культуру і спорт”, Державної національної програми „Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту, а також наукових праць із проблем становлення і розвитку фізичного виховання школярів.

Методи дослідження: конкретно-пошуковий (теоретичний аналіз, синтез, систематизація і класифікація архівних документів, науково-педагогічної літератури, законодавчих актів України та інших джерел); порівняльно-аналітичний (порівняльний та історико-педагогічний аналізи архівних джерел, матеріалів періодичної преси); історико-географічний (вивчення специфіки регіонального розвитку процесу фізичного виховання у змісті початкової освіти); хронологічний (дослідження процесу становлення і розвитку фізичного виховання в народних школах Буковини); структурний (аналіз навчальних планів, програм, посібників для навчальних закладів шкільної освіти).

Джерельну базу дослідження складають: матеріали фондів Державного архіву Чернівецької області (ДАЧО) (фонд 2 – Виконавчий комітет ландтага Буковини (1861- 1918), 3 – Крайове управління Буковини (1854-1918), 210 – Чернівецька міська шкільна рада (1869-1918), 211 – Крайова шкільна рада Буковини (1869-1918), 223, 246, 248, 250, 253, 254, 389, 735, 758, 1191 – Початкові школи Буковини (1794-1919), 761 – Сторожинецька повітова шкільна рада (1869-1918), 762 – Чернівецька повітова шкільна рада (1869-1918)); періодичні видання Буковини та Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: „Буковина”, „Добри Ради”, „Каменярі”, „Прапор”, „Промінь”, „Просвещение”, „Школьна часопись”, „Наша школа”, „Учитель”, „Bukowiner Padagogische Blatter”, „Bukowiner Schule”, „Bukowiner Schul-Zeitung”; законодавчі акти, нормативні документи Міністерства віросповідань та освіти Австро-Угорської монархії, Крайової Шкільної Ради Буковини другої половини ХІХ – перших десятиріч ХХ ст.; монографії, наукові статті, матеріали наукових конференцій, дисертаційні дослідження, в яких уміщено інформацію, важливу для розв’язання завдань дослідження.

У процесі наукової роботи було використано матеріали бібліотечних фондів України: Національної наукової бібліотеки України ім. В. Вернадського (м. Київ), Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, наукових бібліотек Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Хронологічні рамки дослідження. Хронологічно дослідження охоплює 1869 – 1918 рр. Вихідний рубіж 1869 р. – ухвала австрійського державного шкільного Закону; верхня межа – 1918 р. – підпорядкування краю румунському королівству. У цей період Буковина – частина сучасної Чернівецької області (Північна Буковина) та частина сучасної Румунії (Південна Буковина) – перебували в складі Австро-Угорської (Габсбургської) імперії.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше комплексно проаналізовано систему фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини доби Австро-Угорської монархії; охарактеризовано організаційні основи фізичного виховання, виявлено і обґрунтовано підходи до науково-методичного забезпечення означеного педагогічного процесу в урочній та позаурочній діяльності учнів буковинських народних шкіл; виокремлено етапи розвитку фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини досліджуваного періоду, окреслено шляхи використання його функціонального потенціалу в роботі з учнями сучасної школи України.

До наукового обігу введено маловідомі праці К. Патцнера „100 Themen padagogischen Aufsazen” („100 тем педагогічних творів”), Л. Лєхнера „Schule und Jugendspiel” („Школа і молодіжні ігри”), Ф. Грілліча „Methodik des turn-unterrichtes” („Методика навчання гімнастики”), а також невідомі та маловідомі архівні матеріали (ДАЧО, ф. 211, оп. 1, спр. 13, 80, 149, 1359, 7363, 7729, 7777, 9029, 12001).

Практичне значення дослідження полягає в тому, що накопичені в роботі фактичні й теоретичні матеріали, а також висновки використано у викладанні навчальних курсів „Історія фізичної культури”, „Фізкультурно-спортивні споруди”, „Рухливі ігри” для студентів спеціальності „Педагогіка та методика середньої освіти. Фізична культура”, спецкурсу „Історія освіти на Буковині” для студентів спеціальності „Початкове навчання” факультету педагогіки, психології та соціальної роботи Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (акт № 17-14/1994 від 13.06.2007 р.); впроваджено в курси лекцій з історії фізичної культури, історії педагогіки для студентів факультету фізичного виховання і спорту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (акт № 01-08/856 від 30.05.2007 р.); в курси з історії фізичної культури й теорії та методики фізичного виховання Тернопільського національного університету імені Володимира Гнатюка (акт № 307-40/03 від 12.04.2007 р.). Матеріали, основні положення та висновки дослідження можуть бути використані при написанні підручників, науково-методичних і навчальних посібників, а також у розробці спецкурсів. Вони є підґрунтям для подальших історико-педагогічних досліджень.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом їх оприлюднення на всеукраїнських конференціях: „Молода спортивна наука України” (Львів, 2005, 2006), „Українська етнопедагогіка у контексті розвитку сучасних теорій виховання і навчання” (Івано-Франківськ, 2005), „85 років освітнього шляху. Сторінки історії Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії” (Хмельницький, 2006), „Особистість Омеляна Поповича в контексті розвитку освіти та культурно-громадського життя Буковини кінця ХІХ ст. – до сучасності” (Чернівці, 2006) та звітних наукових конференціях кафедри фізичної культури та валеології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, кафедри теорії та методики дошкільної освіти Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2005-2007).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 9 одноосібних публікаціях, 4 з яких - у фахових науково-педагогічних виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (284 найменування) та 6 додатків. Загальних обсяг дисертації – 264 сторінок, з яких 170 – основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів та відображено їхню апробацію.

У першому розділі – „Фізичне виховання учнів народних шкіл Буковини другої половини ХІХ – двадцятих років ХХ століття як проблема наукового пошуку” – проаналізовано зміст поняття „фізичне виховання школярів”; описано передумови та фактори (політичні, економічні, соціально-культурні) становлення фізичного виховання в системі народної освіти Буковини; охарактеризовано становлення теорії й практики фізичного виховання в контексті синтезу народно-педагогічного досвіду буковинців зі здобутками зарубіжних освітніх систем досліджуваної доби.

Формування поліетнічної та поліконфесійної структури буковинського суспільства зумовила складна історична доля краю. Він був конгломератом, в якому кожна етнічна група зберігала свої національні особливості й розвивала свою матеріальну і духовну культуру. Населення Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. було настільки різноманітне в національному відношенні, що цей край називали „маленькою Австрією”: на території порівняно невеликої (10 тис. кв. км) австрійської провінції мешкали представники більше, як 10 національностей – українці, румуни, німці, поляки, вірмени, угорці, росіяни тощо.

Народна освіта Австро-Угорської імперії, зокрема її окремого краю – Буковини, пройшла складний шлях свого розвитку. До початку загальнодержавних шкільних реформ (1868) ця ланка освіти перебувала під порядкуванням католицького духовенства, яке свідомо підтримувало неграмотність народу. Для Буковини – споконвічного аграрного регіону – загальнодержавні шкільні реформи 60-70-х років XIX ст. мали особливе значення. До цього часу освіту краю було представлено незначною кількістю народних шкіл, слабкою середньою ланкою освіти і повною відсутністю вищої школи. Зокрема, загальнодержавний Закон від 14 травня 1869 р. декларував право всім громадянам отримувати освіту в державних народних школах. У його змісті вперше знаходимо офіційне визнання „тілесних вправ” („ґімнастика” – укр.; „turnen” – нім.) як обов’язкового предмета викладання в народних школах.

Зміни в різних сферах життя, нові наукові відкриття, стрімкий розвиток виробничо-трудових відносин у середині ХІХ ст. в Європі ставили перед педагогікою замовлення на виховання особистості як рушія подальшого суспільного прогресу. Реформування сільськогосподарського виробництва шляхом упровадження нових систем землеробства, спорудження переробних підприємств, використання природних ресурсів тощо з другої половини ХІХ ст. спричинили в Австро-Угорщині зростання потреби у власних висококваліфіко-ваних фахівцях. Від їхньої високопродуктивної праці залежало економічне зростання країни. Інтерес панівної верхівки Габсбургської імперії до фізичного виховання дітей змалку спричинила і мілітарна політична ситуація в Європі ХІХ ст. Таким чином, уведення „ґімнастики” до народної шкільної освіти, передусім, повинно було сприяти формуванню здорової генерації майбутніх працівників, а у разі потреби, і воїнів монархії.

Означений шкільний предмет осмислюємо дотично до сучасного визначення фізичного виховання – педагогічного процесу, спрямованого систематичного впливу на людину фізичними вправами, силами природи, гігієнічними факторами з метою укріплення здоров’я, розвитку фізичних якостей, удосконалення морфологічних і функціональних можливостей, формування й покращення життєво важливих рухових навичок, умінь і пов’язаних з ними знань, забезпечення готовності людини до активної участі у суспільному, виробничому і культурному житті; педагогічного процесу, спрямованого на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання впродовж усього життя.

На становлення теорії й практики фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини у другій половині ХІХ ст. впливали зовнішні (політична й економічна ситуація, географічне розташування) та внутрішні (антропологічні, соціальні) фактори. Вони визначально впливали на утвердження змісту, завдань та організаційних форм фізичної культури учнів краю.

У 1874 р. Міністерством віросповідань та освіти Австро-Угорщини розроблено орієнтовні навчальні плани для міських і всіх типів народних шкіл. „Ґімнастику” заплановано в обсязі однієї (однокласні розділені народні школи) та двох годин на тиждень (у решті типів народних шкіл). У змісті означеного предмету передбачалися стройові, вільні, вправи на гімнастичних снарядах (бруса, поперечина, драбини, колода, вертикальні жердини) та спортивні й рухливі ігри, розповсюджені в тій чи іншій місцевості.

Характерні географічні й кліматичні умови Буковини наклали свій особливий відбиток на засоби фізичного виховання, зокрема на зміст і форми народних рухливих ігор: на рівнинній місцевості були поширені рухливі ігри з „широким полем ігрової діяльності” (метання палиці й м’яча, біг навздогін), натомість у гірських районах широкого розповсюдження набули дитячі рухливі ігри на рівновагу, з перетягуванням, стрибками та метаннями в ціль тощо.

Хоча кожен етнос багатонаціональної Буковини безперечно мав свої традиції фізичного удосконалення дітей і молоді, становлення фізичного виховання в краї все ж осмислюємо щодо народу, який проживав спільним історичним життям, усвідомлюючи свою єдність, володіючи спільною історичною пам’яттю і досвідом виховання дітей, послуговуючись спільними матеріальними та духовними цінностями й уявленнями про значення фізичної досконалості людини, її сили і витривалості. Фізичне виховання дітей і молоді віддавна реалізовувалося у господарсько-виробничій діяльності (домашні та польові роботи, риболовля, полювання), під час дозвілля (рухливі ігри), у будні й вихідні дні в системі релігійних і побутових дій.

У розділі наголошено, що прогресивні західноєвропейські ідеї про освіту загалом, народне шкільництво (І. Гербарт – необхідність урахування індивідуальних особливостей особи у визначенні змісту і форм освіти; А. Дістерверг – принципи природодоцільності й культуровідповідності навчання; Е. Кей – урахування в освіті кожної дитини індивідуальних особливостей; Г. Кершенштайнер – народна школа – інститут підготовки захисників батьківщи-ни; Ж.-Ж. Руссо – концепція природовідповідного виховання дитини; Г. Спен-сер – вимір цінності освіти – її значущість як засобу виживання людини; Ф. Фре-бель – провідне значення ігрового методу в навчанні й вихованні дітей) та фізичне виховання зокрема (І.-Г. Песталоцці – забезпечення природного праг-нення дітей до рухів засобами ігор і фізичних вправ, пріоритет родини у фізичному виховані дітей; Г. Спенсер – основні чинники фізичного виховання – повітря, холодна вода і рух; П. Кергомар – значення режиму дня, загартовуючих процедур, спеціальних дихальних вправ у фізичному вихованні дітей) набули поширення в різних регіонах Австро-Угорської імперії. На Буковині упродовж майже півстолітнього періоду до цього прислужилася ціла плеяда освітніх діячів – М. Барановський („Педаґоґіка для семинарий учительських і учителїв шкіл народних”), І. Герасимович („Подрібний розклад працї укр. нар. учительства по громадах”, „Час і розклад науки на підставі досвідів психометричних”), А. Гуцайло („Еллєн Кей про школу”), С. Канюк („Дидактика доповнена „основами льогики” для вжитку учительських семинарий і учителїв народних шкіл”), О. Маковей („Про дїточі забави”), І. Савицький („О играхъ и забавахъ”), Н. Шкурган („Одностайність у вихованю – се важна засада педаґоґічна”).

Таким чином, особливістю фізичного виховання учнівської молоді Буковини, започаткованого офіційною політикою Австро-Угорщини в галузі народної освіти (1869 – 1874), стало поєднання в становленні його теорії й прак-тики передового зарубіжного педагогічного досвіду з традиціями тіловиховання кожного етносу, що проживав у краї.

У другому розділі – „Організація фізичного виховання в народних школах Буковини досліджуваного періоду” - охарактеризовано організацію фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини; проаналізовано забезпечення означеного педагогічного процесу програмовими, методичними та матеріально-технічними матеріалами; окреслено підготовку вчителів до викладання „ґімнастики” в народних школах.

Законом „О публичныхъ школахъ народныхъ” (1869) визначено основні положення щодо організації та функціонування народних шкіл Австро-Угорщини. Його демократичність виявлялась у наданні Крайовим Шкільним Радам права регулювання кількості годин для вивчення предметів із урахуванням потреб народних шкіл та здоров’я школярів у кожній окремій провінції монархії.

У законі досить чітко представлено питання створення для учнів належних умов навчання у народних школах, зокрема фізичного виховання (облаштування для занять фізичними вправами спеціальних майданчиків; спорудження й експлуатація шкільних приміщень відповідно до санітарно-гігієнічних норм; забезпечення викладання предметів кваліфікованими фахівцями; зобов’язання батьків до забезпечення дітей необхідним шкільним приладдям; заходи покарання батьків, які ігноруватимуть шкільні приписи; організація освіти для працюючої молоді).

У крайовому Законі Буковини від 2 березня 1873 р. вміщено вимоги до шкільного приміщення. Указами Міністерства віросповідань та освіти монархії від 9 червня 1873 р. та від 8 червня 1890 р. було затверджено їх щодо обладнання шкільних будівель у державних народних і міських школах задля охорони здоров’я учнів, окреслено шляхи профілактики порушень постави у дітей під час перебування в школі (відповідність шкільних меблів, проведення рухливих ігор та вправ на перервах, організація прогулянок і походів у позаурочний час). Отже, шкільний уряд монархії розглядав фізичне виховання учнів народних шкіл у комплексі з функціонуванням інших чинників освітнього процесу та не змінював чинність основних положень правових документів щодо порушеної проблеми упродовж досліджуваного періоду.

На основі загальнодержавних навчальних планів (1874) буковинською Крайовою Шкільною Радою (розпорядженням від 3 березня 1888 р.) затверджено навчальні плани для всіх типів народних шкіл краю: одно -, дво -, три -, чотири -, п’яти-, шестикласних. Ними передбачалися обов’язкові заняття „ґімнастикою” для хлопців; для дівчат означений предмет був необов’язковим. Послуговуючись сучасними підходами до градації рухових дій для школярів, виокремлюємо вправи з „ґімнастики” для учнів народних шкіл у чотири групи. Це – стройові, загальнорозвиваючі, вправи на гімнастичних снарядах, рухливі ігри. Зміст навчального матеріалу з означеного предмету дещо розширювався із кожним наступним типом школи шляхом додавання вправ на снарядах (вертикальні, похилі драбини, трамплін, поміст із жердинами тощо), ускладнення вільних та стройових вправ. Однак суттєвих відмінностей між наповненням змісту уроків фізичного виховання школярів нами не виявлено.

Упродовж років, охоплених дослідженням, методичне забезпечення процесу фізичного виховання учнів народних шкіл в основному здійснювалось шляхом використання вчителями загальноавстрійських та іноземних видань (Л. Зальцмана „Миттєва фотографія як допоміжний засіб у методиці навчання гімнастики”, Л. Лехнера „Школа і молодіжні ігри”, Й. Риглера „Школа гімнастики для хлопців і дівчат” тощо). Доробком буковинських освітян у скарбницю методики фізичного виховання школярів розглядаємо праці О. Попо-вича „Учебник ґімнастики” (1889) та Ф. Грілліча „Методика навчання гімнастики” (1899).

Методичні поради щодо організації та проведення занять з фізичного виховання, позакласної та позашкільної спортивно-масової роботи з учнями народних шкіл буковинські учителі знаходили в педагогічних часописах – „Bukowiner Padagogische Blatter” (Д. Босніагу „Як здійснювати підготовку глухонімих учнів в народних школах для нормальних дітей?”), „Bukowiner Schule” (І. Вигодівна „Яке значінє мають дїточи забави в школї народній?”, А. Цварик „Які засоби виховання може використовувати школа, щоби сприяти фізичному розвитку дітей?”, О. Маковей „Про діточі забави”), „Учитель” (І. Савицький „О играхъ и забавахъ”, О. Іванчук „В справї фізичного вихованя шкільної молодїжи”, Я. Миколаєвич „Значінє гімнастики в вихованю молодїжи а передовсім дївчат”, „Як дбати про вихованє фізичне дїтий”, І. Ющишин „Гагілки для школи”, „О фізичнім вихованю молодїжи шкільної”). Автори статей одностайно наголошували на цінності рухливих ігор і забав у режимі дня учнів народних шкіл. У публікаціях простежуються два шляхи залучення школярів до участі в іграх. Перший – розширення змісту ігрового матеріалу у шкільній програмі з „ґімнастики” за рахунок зменшення переліку стройових вправ та вправ на снарядах. Другий – проведення зі школярами ігрових вправ у позаурочний час (організація спеціальних ігрових занять у позакласній діяльності). Для проведення уроків з фізичного виховання з учнями буковинських народних шкіл передбачалось облаштування спеціальних місць –відкритих (літніх) спортивних майданчиків і закритих гімнастичних залів, яке, згідно законодавства, мало здійснюватися коштом повіту або громади.

Підготовку вчителів народної школи до викладання „ґімнастики” започатковано шкільним Законом 1869 року. Після навчання у педагогічних закладах і впродовж професійної діяльності вчителі Буковини мали можливість підвищувати науковий та методичний рівень викладання означеного предмета на спеціалізованих курсах з дисципліни „Гімнастика та молодіжні ігри”. Упродовж досліджуваного періоду такі курси стали найпоширенішою формою фахового удосконалення викладання „ґімнастики” в краї. Учителі народних шкіл Буковини відвідували наукові конференції та конгреси з питань шкільної гігієни і фізичного виховання, які проходили у Москві, Парижі, Пешті, Білітці тощо. Найцікавіші доповіді провідних європейських та світових учених на таких зібраннях оприлюднювались в означених вище педагогічних часописах. До прогресивних пропозицій тогочасних науковців щодо фізичного виховання школярів відносимо – необхідність щоденних занять фізичними вправами в режимі дня школяра (два рази на тиждень – уроки „ґімнастики”, решта днів – рухливі й спортивні ігри після уроків); влаштування щотижневої прогулянки або походу зі школярами із одночасним вивченням природи й історії рідного краю.

Задля оптимізації процесу фізичної підготовки учнів народних і громадських шкіл Міністерством віросповідань та освіти Австро-Угорщини у офіційному листі до Крайової Шкільної Ради Буковини (1909) учителям було запропоновано організовувати секційні заняття зі спортивних і рухливих ігор, плавання, греблі, ходьби на лижах тощо. За таку роботу вчителям народних шкіл передбачалась грошова винагорода, а також посильні субсидії для придбання спортивного інвентарю та обладнання.

У розділі охарактеризовано вимоги до кандидатів на посаду вчителя „руханки (ґімнастики)” в учительських семінаріях (ухвалені в 1870 році та доповнені в 1913 році розпорядженнями Міністерства віросповідань та освіти Австро-Угорщини). Це: складання іспитів державній комісії – спеціалізованого із двох частин (теоретична частина включала питання анатомії, фізіології, гігієни, історії фізичної культури, методики фізичного виховання, фехтування та плавання, надання першої допомоги при нещасних випадках; практична –передбачала виконання вправ з легкої атлетики, народних та рухливих ігор, фехтування, надання першої допомоги) та з мови викладання; стажування щонайменше півроку при закладі, в якому кандидат бажає працювати. Показовим для сучасних умов розглядаємо п’ятирічний термін придатності свідоцтва про складені державні іспити.

У третьому розділі – „Фізичне виховання учнів народних шкіл в освітній і громадській діяльності буковинців (1869 - 1918)” описано реаліза-цію змісту програмового матеріалу з фізичного виховання в практиці народних шкіл краю; охарактеризовано педагогічну думку та громадську діяльність буковинців як рушіїв у справі розвитку фізичного виховання школярів; окреслено шляхи використання здобутків теорії й практики фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини досліджуваної доби в роботі із сучасними школярами України.

На підставі здійсненого дослідження встановлено, що реальна практика фізичної підготовки учнів народних шкіл Буковини розходилася з офіційною загальнодержавною та крайовою політикою. На це вказували на сторінках тогочасних педагогічних часописів І. Бажанський („Обстоятельства препят-ствующіи осягненю приписаной цъли въ народныхъ школах”, „Якъ треба съ наукою у насъ въ народныхъ школах поступати, щобы зъ неи наши селяни хосенъ мали”), Д. Євстафієвич („Про потребу плеканя здоровля в народній школї”), Н. Шкурган („Наука великий, розум ще більшій, а здоровлє найбільший скарб”) та інші.

Майже через 30 років після оприлюднення загальнодержавного шкільного Закону (1869) освітяни Буковини у 1895-1896 н/р. все ще відзначали неналежний стан організації й проведення фізичного виховання в початковій ланці шкільної освіти. Наголошувалося, що здебільшого у буковинських народних школах відсутні спортивні зали та необхідне спортивне обладнання; у теплу пору року заняття з „ґімнастики” проводяться на шкільному подвір’ї як вільні та стройові вправи, узимку фізичні вправи учні виконують у класних кімнатах.

Водночас із відзначеними недоліками у практиці фізичного виховання в народних школах Буковини у розділі наголошено, що вчителі краю адаптовували викладання програмового матеріалу з „ґімнастики” до наявних матеріально-технічних умов, а свій досвід описували в означених вище періодичних виданнях (І. Бажанський „Кoлька слoвъ о получшеню поступу въ науцъ въ нашихъ народныхъ школах”; І. Вигодівна „Яке значінє мають дїточі забави в школї народній?”; І. Ілюк „Точне призначенє можливих цілий для одноклясових шкіл народних з південною наукою на підставі наукового пляну”).

У звітах голів повітових шкільних Рад у Вашківцях, Кіцмані, Сереті, Чернівцях (1909-1912) про стан фізичного виховання у народних школах зазначалось, що сільські діти мають більше можливостей для фізичної підготов-ки, ніж міські, оскільки залучаються до різних сільськогосподарських робіт (випас худоби, заготівля корму для тварин, прополювання бур’янів тощо).

На початку ХХ ст. в усій державі, у т.ч. на Буковині, порушено питання про військове спрямування змісту фізичної підготовки хлопців, зокрема у народних школах. У розпорядженні Міністерства віросповідань та освіти від 5 травня 1907 р. зазначалося, що в зміст занять з „ґімнастики” у народних школах необхідно ввести вправи для виховання військових манер та постави.

Результати аналізу історико-педагогічних фактів і явищ, періодичних видань досліджуваного періоду, знахідок учених про досліджувану добу переконують у тому, що педагогічна думка та громадська діяльність буковинців стали справжнім рушієм у боротьбі за здоровий спосіб життя, утвердження фізичної культури в середовищі широких верств дітей та молоді в місті й на селі. У часописах „Добри Рады”, „Ластівка” друкувались поради для дорослих щодо формування у дітей навичок здорового способу життя. На сторінках часописів „Bukowiner Padagogische Blatter”, „Bukowiner Schule”, „Просвещеніе” В. Андріє-вич, Г. Купчанко, Д. Пігуляк, Н. Шкурган наголошували, що фізичне виховання повинно здійснюватись насамперед у родині. Буковинські освітяни (Д. Євстафіє-вич, О. Маковей, К. Павлюк) розглядали фізичне виховання учнів народних шкіл як комплексну дію фізичних вправ, гігієнічних чинників (режим дня, раціональне харчування, гігієна побуту й навчального процесу у школі) та факторів природи (повітря, вода) на організм дітей.

Наприкінці ХІХ ст. на Буковині помітно активізувався фізкультурно-спортивний рух. Однак гімнастично-спортивні товариства (“Oesterreichichen Touring-Clubs”, “Gauverband der Bukowiner Radfahrer”, ”Suczawaer Radfahr-clubes”, “Товариство гімнастичне український Сокіл в Чернівцях”, “Allgemeiner Turnverein Zukunft”, “Русская Дружина”, ”Sportklub “Viktoria” тощо) діяли переважно у великих містах краю – Чернівці, Сучава, Кімполунг та були недержавної форми власності. Їхнє існування і діяльність прямо узалежнювались від членських внесків, що є свідченням недоступності участі у діяльності товариств широких верств населення краю.

На початку ХХ ст. гімнастично-спортивний рух поширився в середовищі сільського населення Буковини в осередках товариства „Січ”, створеного за зразком Галичини. У статуті головною метою діяльності товариства визначено: „...Ширенє замилуваня до тілесних вправ, атлетичних забав і просвіти між членами”. Майже у кожному селі на Буковині з 1908 р. існували січові коші. Щонеділі та у релігійні свята після обіду „Січі” збирали людей для виконання вправ, які проводили на громадських толоках, сільських майданах, на площадках біля „січових домів”. Окрім гімнастичних вправ активно пропагувалися рухливі ігри, в яких могли брати участь кілька десятків осіб („Рибаки”, „Чорний лицар” тощо). Січовики влаштовували показові виконання вправ – січові свята, що сприяло популяризації фізичного виховання серед населення краю. Водночас діяльність означених буковинських спортивних товариств мала світський характер або тяжіла до національної, культурно-просвітницької та політичної боротьби. Діти 6-14-річного віку фактично залишались поза їхньою увагою.

Піонером фізкультурно-спортивного руху школярів означеного віку вважаємо „Bukowiner Allgemeiner Sportklub” (створений у 1910 р. в Чернівцях), який ставив за мету залучення молоді до занять спортом, виховання потреби у посильних заняттях фізичними вправами. Клуб спрямовував свою діяльність на спортивні досягнення і до уваги не брались національна, класова, конфесійна приналежність його членів. Упродовж звітних років (1910-1913) у Радівцях і Солці відкрито філії клубу, згодом планувалося відкриття осередків і в інших містах краю. Проводилися спортивні свята, показові виступи спортсменів, змагання з плавання, футболу, велоспорту, лижного спорту. Члени клубу вели роботу зі створення й облаштування спортивних майданчиків. У звіті про його трирічну діяльність знаходимо відомості й про функціонування дитячої секції спортивних ігор у м. Чернівці під керівництвом шкільного інспектора А. Ернста. Взимку на дитячому ігровому майданчику в міському ботанічному саду влаштовували каток.

У роки Першої світової війни (1914-1918) Буковина зазнала руйнувань і пограбувань. Села в зоні бойових дій (Бояни, Звенячин, Хрещатик, Раранча, Топорівці, Чорнівка тощо) цілком або частково знищили. В краї було зруйновано промислові підприємства, громадські заклади. У багатьох населених пунктах приміщення народних шкіл були перетворені на казарми, лазарети, отже діти не навчались.

За результатами здійсненого дослідження у розділі виокремлено етапи розвитку фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини (1869-1918) та окреслено шляхи використання здобутків теорії й практики означеного педагогічного процесу в роботі із учнями сучасних загальноосвітніх навчальних закладів України І-ІІ ступеня.

Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави для таких висновків:

1. У другій половині ХІХ століття в Австро-Угорській імперії об’єктивно створювались передумови для становлення теорії й практики фізичного виховання. Їх виникненню сприяли гостра необхідність покращення економічного становища країни та підвищення загальнокультурного рівня населення. Це зумовило принципово важливий підхід – визнано всебічний розвиток розумових і фізичних сил кожної дитини як її найдосконалішу підготовку до праці.

Доведено, що соціально-політичне життя буковинців другої половини ХІХ ст. сприяло запровадженню тих реформістсько-інноваційних підходів до народ-ної школи, що вже були випробувані західноєвропейськими народами. Прогресивні ідеї про народне шкільництво загалом (принципи природодоціль-ності й культуровідповідності навчання; концепція природовідповідного виховання дитини; урахування в процесі освіти індивідуальних особливостей кожної дитини тощо) і фізичне виховання зокрема (забезпечення природного прагнення дітей до рухів засобами ігор і фізичних вправ; пріоритет родини у фізичному виховані дітей; значення режиму дня, загартовуючих процедур, спеціальних дихальних вправ у фізичному вихованні дітей) набули поширення в різних регіонах Австро-Угорської імперії, у т. ч. й на Буковині. Упродовж майже півстолітнього періоду до цього прилучилася ціла плеяда освітніх діячів (І. Герасимович, Ф. Грілліч, З. Грушкевич, А. Гуцайло, О. Іванчук, С. Канюк, О. Маковей, О. Попович, І. Савицький, Н. Шкурган, І. Ющишин).

Демократичність загальнодержавного шкільного закону (1869) проявилась і в орієнтовних навчальних планах для народних шкіл (1874). З предмету „ґімнастика”, окрім чітко визначених фізичних вправ, передбачалися „місцеві” рухливі ігри. Розглядаємо їх як спроби поєднати у змісті фізичного виховання школярів загальнопедагогічний досвід та народнопедагогічний доробок тіловиховання дітей в кожному окремому краї монархії. Відтак особливістю становлення фізичного виховання учнів народних шкіл Буковини досліджуваного періоду визначаємо поєднання здобутків теорії і практики передового зарубіжного педагогічного досвіду з традиціями тіловиховання представників різних етнічних груп буковинців.

2. Особливість шкільного Закону 1869 р. вбачаємо у незмінності функціонування його основних положень упродовж усього досліджуваного періоду, зокрема щодо організації фізичного виховання учнів народних шкіл. Це заходи безпосереднього (облаштування для занять фізичними вправами спеціальних майданчиків; спорудження й експлуатація шкільних приміщень відповідно до санітарно-гігієнічних норм; забезпечення викладання предметів кваліфікованими фахівцями) та опосередкованого змісту (зобов’язання батьків до забезпечення дітей необхідним шкільним приладдям; заходи покарання батьків, які ігноруватимуть шкільні приписи; організація освіти для працюючої молоді).

У державних і крайових нормативно-правових документах (1873, 1890) фізичне виховання учнів народних шкіл окреслено як комплекс урочної та позаурочної форм занять фізичними вправами спільно з гігієнічними чинниками (гігієна шкільних приміщень, меблів і режиму навчання). Натомість вважаємо, що запропоновані навчальними планами для народних шкіл