ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Гайдукевич Олена Олександрівна

УДК 94 (477):502.8

Природоохоронна діяльність

греко-католицької церкви

в галичині в 20-30-х роках ХХ століття

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Івано-Франківськ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент

Райківський Ігор Ярославович,

завідувач кафедри історії України

Прикарпатського національного університету

імені Василя Стефаника.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Марчук Василь Васильович,

завідувач кафедри політології

Прикарпатського національного університету

імені Василя Стефаника;

кандидат історичних наук, доцент

Соляр Ігор Ярославович,

науковий співробітник відділу новітньої історії

Інституту українознавства

імені Івана Крип’якевича НАН України.

Захист відбудеться “ 2 ” липня 2007 року о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20. 051. 05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук у Прикарпатському національ-ному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

Автореферат розісланий “ 1 ” червня 2007 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

канд. історичних наук, доцент І.Я.Райківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глобальна екологічна криза як результат багатовікових різноманітних процесів у планетарному масштабі нависла над людством. Потреба у формуванні екологічно орієнтованого світогляду об’єктивно набирає все більшої ваги в структурі сучасної суспільної свідомості, формує напрямки наукової та практичної діяльності. Проблема взаємозв’язку суспільства й природи, ставлення людини до довкілля займає важливе місце як у богослов’ї11 Екологічне вчення церкви. Папа Іван Павло ІІ на тему створіння та екології. – Івано-Франківськ, 2006. – 99 с.; Музичка І. Екологія – богословське і моральне питання // Український ліс. – 1995. – №1. – С.40–41. , так і в дослідженнях науковців-природознавців, соціологів, філософів22 Васюта О.А., Васюта С.І., Філіпчук Г.Г. Екологічна політика: національні та глобальні реалії / За ред. І.Ф. Кураса: У 4-х томах. – Чернівці, 2003–2004; .Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. – М., 1989. – 263 с.; .Голубець М.А. Плівка життя. – Львів, 1997. – 186 с.; Павловський М., Доля В., Ківера О. Природоохоронне значення християнських моральних цінностей і проблеми екології людини. Духовно-етичні традиції і нові світоглядні орієнтації // Церква і соціальні проблеми. Екологія, економіка і християнська мораль: українська дійсність і перспективи. – Львів, 2000. – С.69–78. .

Упродовж багатьох віків Греко-католицька церква (ГКЦ) була і залишається виразником духовності та національної свідомості народу. Сучасні науковці активно вивчають різнобічні аспекти діяльності ГКЦ, однак питання охорони природи випали з поля зору істориків церкви. З огляду на відсутність такого роду досліджень актуальним є вивчення саме природоохоронної діяльності ГКЦ.

Дисертація виконана в рамках проблематики науково-дослідницької програми Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Етносоціальні процеси у слов’янському світі в ХХ ст.” (держреєстраційний №0102U003441).

Об’єкт дослідження – Греко-католицька церква як інституція суспільно-культурного життя в Галичині у 20–30-х роках ХХ століття. Предмет дослідження – природоохоронна діяльність ГКЦ, форми впровадження її в господарську, культурно-освітню сфери тогочасного суспільного життя Галичини.

Мета роботи – дослідити природоохоронну діяльність ГКЦ у Галичині у 20–30-х роках ХХ століття. Завдання роботи наступні:–

дослідити природоохоронні засади християнської моралі ГКЦ;–

обґрунтувати актуальність проблеми охорони природи в Галичині; –

виявити маєтності ГКЦ в 1920–1930-х рр.;–

розкрити природоохоронний характер ведення господарства та організацію

природних заповідників на церковних землях;–

з’ясувати форми утвердження церквою в суспільній свідомості ідей охорони

природи;–

виявити діячів ГКЦ, службовців її маєтностей, що займалися природо-охорон-ною діяльністю.

Хронологічні рамки дослідження обмежені 1920–1939 роками. Нижня межа – встановлення польської державності в краї після завершення польсько-української і радянсько-польської війни, верхня – початок Другої світової війни. Природоохоронна діяльність церкви у міжвоєнний період мала чітко визначений національний характер і віддзеркалювала патріотичні прагнення галичан. Однак для кращого висвітлення сутності охорони природи ГКЦ у роботі частково розглядаються питання, що виходять за межі хронологічних рамок.

Територіальні межі роботи охоплюють історичну Галичину. У період, що досліджується, вона входила до складу польської держави й була під юрисдикцією Галицької Митрополії. На сучасному етапі – це Тернопільська, Львівська та Івано-Франківська області України, а також частина Перемишльського воєводства Республіки Польща.

Теоретико-методологічна основа дослідження базується на основних принципах історичної науки: історизму, системності, наукової об’єктивності. Автором використані як загальні методи (систематизації, аналізу та синтезу, порівняння, логічний), так і спеціальні методи наукових досліджень (історичний, хронологічний). У роботі застосовувався також метод польових досліджень, зокрема, опитування населення, співбесіди з очевидцями подій, пошук родичів.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що вперше в сучасній науці досліджено природоохоронну діяльність ГКЦ у Галичині:

- визначено склад маєтностей ГКЦ, їх обсяги в досліджуваний період, висвітлено історію формування найбільшої маєтності Митрополії – “Перегінсько”;

- досліджено науковий і природоохоронний характер ведення господарства в маєтностях, складено з 1888 р. до 1938 р. перелік лісовпорядкувань на землях ГКЦ;

- доведено факт створення в 1935–1937 рр. у Горганах першого Українського Національного Парку Природи, визначено етапи його формування; виявлено організацію заповідного об’єкта “Зарваниця”, охорону вікових дерев як пам’яток природи, що мають наукову цінність;

- досліджено співпрацю ГКЦ у справі охорони природи з різноманітними громадськими об’єднаннями, доведено поєднання рекреаційної та природо-охоронної діяльності церкви;

- виявлено діячів ГКЦ, окремих службовців її маєтностей, що займалися природоохоронною діяльністю; визначено історико-культурні об’єкти маєтності “Перегінсько” – “Кедрову палату”, “Молитовню митрополита”, “Народну лічницю”, “Музей Природи Горганської Верховини ”.

Подальший розвиток отримала теза щодо створення в Галичині на землях маєтностей ГКЦ заповідників “Кедровий”, “Чортова гора”, “Касова гора”.

Дані положення підтверджуються теоретичними висновками, що мають наукову новизну:

1. Природоохоронні основи моралі ГКЦ мали чітко визначений національний характер, що підтверджується самою сутністю української християнської філософії.

2. В умовах польської державності земельні угіддя ГКЦ у Галичині були основою природоохоронної діяльності церкви й українських науковців.

3. Природоохоронна діяльність церкви в Галичині у 1920–1939 рр. мала різні форми: раціональне, ощадливе ведення господарства; виявлення цінних при-родних об’єктів і проголошення їх заповідними; сприяння природоохоронній роботі національних наукових інституцій, освітніх закладів, громадських організацій; широкомасштабна пропаганда природоохоронних ідей.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання в узагальнюючих працях з історії Галичини та ГКЦ, історичній краєзнавчій літературі. Матеріали дослідження можна застосувати в системі середньої та вищої освіти, при підготовці й проведенні лекційних, практичних занять, створенні музейних експозицій тощо. Доцільним є застосування висновків дисертації в регіональних програмах розвитку туризму на Прикарпатті.

Апробація результатів дисертації. Робота обговорювалася на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: Міжнародній конференції сту-дентів і аспірантів з фундаментальних наук “Ломоносов” у Московському держав-ному університеті (м. Москва, 2000 р.); 69 студентській науковій конференції в Івано-Франківській медичній академії (м. Івано-Франківськ, 2000 р.); ІV Буко-винській міжнародній історико-краєзнавчій конференції Чернівецького національ-ного університету (м. Чернівці, 2001 р.); регіональній науково-теоретичній конференції “Розстріляна і відроджена Церква” (м. Івано-Франківськ, 2001 р.); ІІ Всеукраїнській науковій конференції “Інтелігенція і влада” в Одеському національному політехнічному університеті (м. Одеса, 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Знаки питання в історії України” (м. Ніжин, 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції” (м. Трускавець, 2003 р.); Науковій конференції “Україна соборна. Духовна вісь України: Галичина – Наддніпрянщина” (м. Київ, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Екологічні та соціально-економічні аспекти збереження етнокультурної та історичної спадщини Карпат” (м. Рахів, 2005 р.); V Міжнародній історико-краєзнавчій науковій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького університету (м. Чернівці, 2005 р.); регіональній науковій конфе-ренції, присвяченій 150-річчю від дня народження І. Франка (м. Івано-Фран-ківськ, 2006 р.), а також на щорічних звітних конференціях студентів і аспірантів Прикар-патського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ, 2001 – 2006 рр.).

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, 3 розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (511 посилань), 18 додатків. Основний обсяг роботи складає 172 сторінки, загальний – 255 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет і об’єкт дослідження, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, мету й завдання, наукову новизну та практичне значення роботи.

Перший розділ “Джерела та історіографія дослідження” присвячений аналізу джерельної бази та стану наукової розробки теми дисертації.

У підрозділі 1.1 “Джерельна база” проаналізовано широке коло джерел, значна частина яких введена до наукового обігу вперше. Опубліковані джерела представлені збірниками документів, періодичними виданнями, мемуарами та спогадами. До неопублікованих джерел належать документи й матеріали центральних і місцевих архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України у м. Києві, Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, Державного архіву Львівської області, Державного архіву Івано-Франківської області, Державного архіву Волинської області, відомчого архіву Осмолодського держлісгоспу у с.м.т. Брошневі. У цілому опрацьовано матеріали 32 фондів семи архівів України.

Основу дослідження становлять матеріали ЦДІАУЛ, особливо фондів: 409 (“Центральна адміністрація Столових маєтків Греко-католицької Митрополії у Львові”), в якому зібрані документи, що стосуються ведення господарства в церковних маєтностях; 201 (“Греко-католицька митрополича консисторія м. Львова, 1806–1945 рр.”), де зберігається ряд справ, що доводять природоохоронну діяльність церкви; 309 (“Наукове Товариство ім. Т. Шевченка”), в якому зібрані матеріали, що доводять співпрацю науковців Галичини з ГКЦ у справі охорони природи краю; 358 (“Шептицький Андрей – уніатський митрополит. 1865–1944 рр.”), що містить інформацію про різнобічну діяльність митрополита; 682 (“Войнаровський Тит, митрат, економіст, адміністратор митрополичих дібр, громадський діяч 1856–1938 рр.”), де зберігаються документи, що вказують на природоохоронний характер діяльності ГКЦ.

Різноманітні справи фонду 409 (листування, звіти службовців, вказівки, накази тощо) містять інформацію щодо форм і методів ведення господарства в церковних маєтностях “Перегінсько”, “Крилос”, “Зарваниця”, “Якторів-Унів”, аналіз яких дає підстави стверджувати, що діяльність ГКЦ мала науковий, природоохоронний характер. Це справи: 1381 – звіт Головного адміністратора Столових дібр Євгена Гвоздецького Галицькому намісництву про результати перевірки стану лісового господарства в маєтності “Перегінсько”; 1379 – справа, в якій зібрані матеріали, що стосуються ведення господарства в лісах маєтності до 1930 р.; 1441 – реферат про стан лісового господарства та історичні дані щодо маєтності “Перегінсько” до 1938 р.; 1432 – звіт інспектора Столових дібр Андрія Мельника про результати перевірки лісового господарства в маєтності за 1937 р.; 1443 – справа, в якій подано матеріали останнього лісовпорядкування перегінських лісів, що проводилося тут у 1935–1937 рр., а також проект ведення господарства на 1938–1948 рр. Цінну інформацію щодо природоохоронної діяльності ГКЦ подають матеріали справи 1392 про заснування кедрового заповідника на горі Яйце біля с. Підлютого, в якій зберігаються численні листи членів НТШ до митрополита А. Шептицького, інших високопосадових осіб церкви щодо охорони цінних природних об’єктів краю. Так, зокрема, виявлено лист Президії V-го з’їзду Українських природників і лікарів від 23 квітня 1935 р., в якому висловлюється подяка митрополитові А. Шептицькому за допомогу в організації природного заповідника й розроблено плани стосовно подальшої стратегії природоохоронної справи – розширення заповідника та створення на його основі в Горганах першого Українського Національного Парку Природи. Численні звернення науковців, членів НТШ містять прохання про допомогу у створенні на ерекційних церковних землях заповідників “Чортова гора” біля Рогатина, “Касова гора” біля с. Бовшів, охорону вікових дерев. це лист Голови НТШ професора Всеволода Левицького від 15 травня 1936 р. і схвальна відповідь митрополита в липні 1936 р., лист Комісії Охорони природи НТШ від 11 березня 1937 р., звернення Комісії з охорони природи НТШ до Митрополичого Ординаріату від 24 січня 1939 р. тощо. Тут же зберігаються матеріали, що стосуються створення навчально-наукового фільму про природу Карпат, стаття А. П’ясецького про українські заповідники, протокол природоохоронної кон-ференції в Підлютому від 18 серпня 1936 р., програма свята відкриття кедрового заповідника, загальний його опис, характеристика Столових дібр Галицької Митрополії тощо.

Окрему групу матеріалів складають різного роду вказівки Центральної адміністрації Столових дібр Управі маєтності “Перегінсько” щодо ведення господарства, з яких випливає природоохоронна суть господарської діяльності Митрополії. У справах 1384, 1386, 1393, 1394, 1414, 1427 зібрані численні листи, доручення, вказівки Центральної адміністрації Управі маєтності щодо проведення певного виду господарських робіт, їх обсягів та характеру, а також листи-відповіді про хід їх виконання та стан справ у господарстві. у справі 1707 подано матеріали щодо організації і діяльності природничого музею в ур. Лютошари; у справі 1452 – документи, що висвітлюють ведення рибного господарства в маєтності; у справі 1542 – матеріали, що стосуються розвитку бджільництва в лісах Осмолоди. Окремі справи, наприклад 399, 1287, містять різного роду заяви, довідки, посвідчення, копії дипломів про освіту службовців, інші документи, що характеризують фаховий рівень спеціалістів маєтностей Столових дібр Митрополії, їх виробничу й наукову природоохоронну діяльність.

Обрана тема знайшла відображення в ряді опублікованих збірників документів і матеріалів, зокрема “Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність. Документи і матеріали. 1899–1944” (1995–1999). Особливий інтерес для теми дослідження становить друга книга цього видання “Церква і суспільне питання. Листування”, в якій представлені документи, що прямо чи опосередковано висвітлюють природоохоронну діяльність митрополита.

Природоохоронна діяльність церкви відображена в матеріалах тогочасних періодичних видань “Діло”, “Неділя”, “Наша Батьківщина”, “Душпастир”, “Нива”, “Літопис Червоної калини”. Окремий пласт історичних документів становлять мемуари та спогади церковнослужителів, науковців, окремих діячів культури й просто очевидців подій. Цінними є спогади Т. Войнаровського (1961 р.), який, згадуючи основні віхи свого життя, змальовує тогочасні суспільно-політичні умови, характеризує важливі історичні постаті Галичини, описує діяльність на посаді Головного адміністратора Столових дібр Митрополії. Важливу інформацію щодо історії ГКЦ містять спогади окремих священнослужителів, опубліковані в різних історико-меморіальних збірниках з історії Станіславівщини і Стрийщини. у збірці “Стрийщина” (1990 р.) о. Григор Лужницький подав історію становлення земель ГКЦ, о. Лев Шанковський – формування маєтності “Перегінсько”. Цікавими є спогади інженерів-лісівників Б. Лучаковського, Р. Юркевича, які в різний час працювали в маєтностях Столових дібр Митрополії. Цінну інформацію щодо діяльності окремих службовців маєтності “Перегінсько” – В. Кисилевського, М. Саєвича, І. Левицького та інших дали довгожителі с. Осмолода М. Мельник і С. Кушнір. Важливі документи, що стосуються життя й діяльності інженера-лісівника М. Саєвича, надала його донька Х. Саєвич.

У підрозділі 1.2 “Стан наукової розробки проблеми” досліджено ступінь розробки природоохоронної діяльності ГКЦ і висвітлення цього питання у вітчизняній та зарубіжній історіографії.

Історіографію теми умовно можна поділити на чотири групи: міжвоєнну, радянську, діаспорну й сучасну. Матеріали міжвоєнного періоду представлені працями польських, чеських, німецьких науковців (Ю. Прохаська, А. Шродона, В. Шафера, С. Вердака, A. Златніка та ін.), які присвячені вивченню окремих питань охорони природи й створенню заповідних об’єктів у Галичині. Наукових праць, які стосувалися б природоохоронної діяльності ГКЦ, не виявлено.

Дослідження радянських істориків підпорядковані ідеологічній доктрині системи з її баченням історії. Діяльність ГКЦ в усіх аспектах характеризувалася як антинародна. Окрему групу становлять роботи природознавців, оскільки вивченню довкілля та охорони природи в радянські часи приділялася неабияка увага науковців (В. Вернадський, М. Голубець, С. Стойко, Р. Худяк та ін.). Однак ці роботи не пов’язані з діяльністю ГКЦ.

Діаспорна історіографія займає значний обсяг в опрацьованій літературі, проте робіт, які стосувалися б предмета нашого дослідження, не виявлено. Серед видань зарубіжних науковців виділяються публікації з історії церкви (Г. Лужницький, І. Хома, В. Янів, О. Оглоблин, М. Чубатий та ін.). Розвідки життя й діяльності А. Шептицького, Г. Хомишина, Й. Сліпого викладені в працях С. Барана, Т. Кудлина, В. Ленцика. Окремі роботи висвітлюють питання охорони природи Карпат, земель ГКЦ (М. Остап’як, Г. Гордієнко, Р. Юркевич, Е. Жарський).

Сучасна історіографія широко представлена дослідженнями історії ГКЦ (В. Марчук, А. Васьків, В. Перевезій, С. Гнот, М. Москалюк та ін.). З численних сучасних робіт, присвячених проблемі охорони довкілля, можна виокремити працю С. Васюти, О. Васюти та Г. Філіпчука, дослідження А. Бегеки, Ю. Нестерука, В. Борейка, В. Вербицького, статті С. Генсірука, В. Горошка, В. Дудок. Особливо пов’язана з темою дослідження робота колективу науковців за редакцією професорів В. Парпана й П. Третяка “Історія Осмолодської пущі” (1998 р.), в якій частково висвітлюється природоохоронна діяльність НТШ у церковних лісах Осмолоди. Необхідно також відмітити брошуру “Український державний лісотехнічний університет” (1999 р.), присвячену історії становлення й розвитку Галицької лісової школи, науковці якої тісно співпрацювали з ГКЦ у справі охорони природи Галичини. О. Фурдичко й В. Бондаренко в книзі “Першопостаті українського лісівництва” (2000 р.) подають біографічні матеріали видатних діячів українського лісівництва, зокрема, А. П’ясецького, зусиллями якого у 1930-х рр. формувалися природоохоронні ідеї в Галичині.

У цілому різні аспекти діяльності ГКЦ широко представлені в історіографії. Проте робіт, які б досліджували природоохоронну діяльність ГКЦ у Галичині в міжвоєнний період, не виявлено. Лише в останні роки почали з’являтися наукові праці, що частково висвітлюють питання досліджуваної теми.

У підрозділі 1.3 “Природоохоронні засади християнської моралі в сучасній літературі” досліджено питання природоохоронних основ української хрис-тиянської філософії у працях сучасних богословів та науковців.

Серед багатьох сучасних проблем церква особливе місце відводить екології. Природоохоронні аспекти буття людини на землі розкриває, у першу чергу, екологічне вчення церкви, зокрема енцикліки Його Святості Папи Римського Івана Павла ІІ “Піклування про соціальну дійсність” (“Sollicitudo rei socialis”), “Сотий рік” (“Centesimus annus”), інші енцикліки, звернення, послання тощо. Важливе місце проблема взаємозв’язку християнства й довкілля займає в роздумах архієпископа Андрія (Горака), отців Івана Музички, Андрія Пашука та ін. Церква, роз’яснюючи основні положення християнської моралі, тим самим указує людині напрямок життя, сприяє збагаченню духовності та цілісному розвитку як самої людини, так і побудованого нею суспільства.

Дослідження сучасних науковців (природознавців, соціологів, філософів – О. Васюти, С. Васюти, Г. Філіпчука, С. Генсірука, В. Джигирей, В. Сторожука, Р. Яцюка та ін.) переконливо доводять, що однією з причин розвитку сучасної глобальної екологічної кризи є занепад духовності людства. Серед численних наукових праць, що стосуються філософсько-екологічних проблем сьогодення й розкривають питання взаємозв’язку людини й природи, виділяються дослідження С. Злупко, М. Кисельова, О. Лаптєва, Б. Любовика, С. Ладивірова, Д. Ляховича, М. Назарука, В. Рябчука, О. Уткіна, М. Хілько, Р.Чигура та ін.

Попри деякі розбіжності в трактуванні окремих понять і богослови, і науковці дійшли одного висновку: у самій основі християнської філософії закладена ідея любові. Українська християнська філософія – це любов до Бога, людини й природи, яка виступає у національній свідомості як основа людського існування, тому її охорона є необхідною справою суспільства.

У другому розділі “Охорона природи та ведення господарства в маєтностях ГКЦ” висвітлюються питання організації охорони природи в маєтностях церкви.

У підрозділі 2.1 “Проблема охорони природи в Галичині та шляхи її вирішення” простежено витоки проблеми охорони природи в Галичині з часів середньовіччя, зокрема від 1423 р., коли польський король Владислав Ягайло видав указ про охорону тварин. З розвитком суспільних відносин відбулися глобальні зміни у всіх сферах життя Галичини, у тому числі в природному середовищі. В останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. розпочався промисловий переворот, що зумовив розвиток видобувної промисловості в краї. Природні ресурси Галичини як сировинної бази Австро-Угорської імперії нещадно експлуатувалися. На перших порах вплив людини на довкілля мав іще відносно локальний характер, тому охорона природи розглядалася як збереження окремих цінних природних об’єктів. з посиленням антропогенного впливу на довкілля змінювалося і поняття “охорона природи”. Природоохоронна діяльність у суспіль-ній свідомості поступово стала пов’язуватися з ощадливим природо-користуванням і розробкою системи заходів з охорони довкілля: виданням відповідних зако-нодавчих актів, створенням мережі природоохоронних організацій і товариств, проведенням масштабних наукових досліджень, заповіданням цінних природних об’єктів тощо.

Відсутність власної державності негативно позначилася на формуванні національної природоохоронної справи в Галичині, оскільки ініціатива заповідання цінних природних об’єктів була в руках чужоземних державних діячів, які формували заповідні об’єкти як австрійські чи польські. Власне українських природних заповідників у Галичині на початку ХХ ст. не існувало, тому проблема охорони природи, крім суто екологічного, набула ще й націо-нального характеру. Церква, підтримуючи патріотичні прагнення широких кіл громадськості, усіляко сприяла праці українських науковців, що підтверджується активною природоохоронною діяльністю, яку вона розгорнула в міжвоєнний період на землях Галичини.

У підрозділі 2.2 “ГКЦ як суспільна інституція та церковні маєтності в Галичині” церква характеризується як авторитетна організація, що мала у 1920–1930-х роках реальну основу для ведення власної природоохоронної діяльності.

Здавна церква володіла в Галичині численними земельними угіддями, так званими “Столовими добрами”. У 20–30-х роках ХХ століття до їх складу входила частина Свято-Юрської гори у Львові, господарства “Зарваниця”, “Крилос-Галич”, “Якторів-Унів” і “Перегінсько-Лолин”.

Маєтність “Зарваниця” увійшла до складу Столових дібр в 1913 р. Генеральний адміністратор о. Тит Войнаровський закупив за 946000 крон 900 моргів ріллі та 253 моргів лісу. Після передачі частини земель монастирю о.о. Студитів і Фундації “Захист для сиріт”, площа маєтності зменшилась до 385 га. Управителем був полковник Володимир Федорових.

Інші маєтності - “Крилос-Галич”, “Якторів-Унів” та “Перегінсько-Лолин” входили до складу Митрополії з давніх часів. Маєтність “Крилос-Галич” в ХІV–ХV ст. займала значну територію, проте, у 1922 р. її площа становила всього 131 га ріллі та 550 га лісу. Управителем тут працював сотник Дмитро Герчанівський. Маєтність “Якторів-Унів” складала у 1927 р. 871 га – 76 га ріллі і 795 га лісу; управитель – Петро П’ясецький.

Маєтність “Перегінсько-Лолин” була основною земельною власністю церкви і в давнину займала велику територію високогірних лісів Горган. Проте з плином часу частина церковних земель перейшла у приватну власність польських магнатів і протягом ХV–ХVІІІ ст. за перегінські землі точилася важка боротьба між багатими землевласниками і українським духовенством. На початку ХХ століття маєтність займала верхів’я р. Лімниці та її ліво-береж-них приток і на 1937 р. становила 34217 га, в тому числі лісових насаджень – 30355 га. Керував маєтністю управитель – спочатку цю посаду займав інженер Йосиф Сальц (1924–1935 рр.), пізніше – виконував обов’язки управителя інженер Юліан Левицький (1935 р.) та Михайло Мартинець (1935–1939 рр.).

Церква володіла в Галичині іншими невеликими господарствами, зокрема на Станіславівщині такими були “Богородчанські Добра” й “Посіч”. Окремі землі були у власності церкви в довкіллі Жаб’є (нині – Верховина), Рогатина, Заліщиків та інших районах. Управляла маєтностями Центральна адміністрація Столових дібр у Львові, Генеральним адміністратором якої в 1913–1938 рр. був економіст, отець-митрат Тит Войнаровський. У 1937 р. персонал Столових дібр Митрополії складав 55 службовців.

У підрозділі 2.3 “Лісовпорядкування як основа природоохоронного господарювання церкви” досліджено процес лісовпорядкування як форму господарювання в маєтностях, доведено його науковий, природоохоронний характер.

Господарство в лісах церкви велося на науковій основі, згідно з лісовпо-рядними планами, що розроблялися на наступні 10 років і затверджувалися державними інституціями – повітовим старостою в Долині та воєводою у Станіславові. Схвалення цих матеріалів не було формальним, а проводилося згідно з висновками фахових комісій, які неодноразово інспектували господарства, перш ніж дати позитивний відгук на представлені проекти. В основу розроблених планів були закладені наукові принципи природоохоронного ведення господарства, що підтверджували численні вказівки Центральної адміністрації Управі маєтності: вирубку дерев проектувати згідно з лісівничими засадами, не допускати надмірного, понад норму вирубування лісу. У розроблених лісовпорядних планах були чітко розписані щорічні обсяги лісокористування, окреслені площі відведених у рубку ділянок, складено графік їх освоєння.

У дисертації подано перелік лісовпорядкувань у лісах маєтності “Перегінсько”. Найдавніше лісовпорядкування в господарстві проведено в 1888 р. Другий лісовпорядний план був розроблений на 1898–1907 рр. Наступні роботи провели в 1908 р. і план розвитку господарства охоплював 20-літній період – до 1928 р. Черговий проект розроблено на період 1927–1937 рр. Останнє передвоєнне лісовпорядкування маєтності відбулося в 1935–1937 рр. Готовий проект ведення господарства маєтності “Перегінсько” на 1938–1948 рр. під назвою “Загальний опис і проект майбутньої господарки” був представлений на затвердження станіславівському воєводі в січні 1938 р. Значну увагу в ньому надавалося охороні природи. Так, під розділом “А. Охоронні ліси” було визначено принципи заповідання та умови господарювання в цих лісах. У розділі “Б. Заповідники” наводився опис виділених об’єктів, окреслювалися їх завдання.

У підрозділі 2.4 “Організація природних заповідників на землях ГКЦ” висвітлено організацію природних заповідних об’єктів на церковних землях.

З ініціативи Комісії охорони природи НТШ Церква в 1930-х роках організувала на своїх землях ряд заповідних об’єктів, що мало неабияке значення як для природничої науки, так і для національно-культурного життя українців Галичини. Першим таким об’єктом був організований у маєтності “Перегінсько” в урочищі Льолинське Яйце на площі 255 га кедровий заповідник, у якому оберігали цінну лісову породу – сосну кедрову європейську. У травні 1931 р. українські науковці, члени НТШ звернулися до митрополита А. Шептицького з проханням виділити осередок кедра в лісах Осмолоди й закріпити за ним заповідний статус. У відповідь митрополит видав розпорядження про створення у Горганах кедрового заповідника на горі Яйце і з березня 1932 р. розпочалися роботи з його організації. 27 березня 1934 р. Центральна адміністрація Столових дібр Митрополії офіційно повідомила станіславівського воєводу про організацію заповідника, який урочисто був відкритий 12 серпня 1934 р. 20 вересня цього ж року рішенням місцевої влади йому було офіційно надано статус заповідного об’єкта. 15 квітня 1935 р. митрополит А. Шептицький передав об’єкт під науковий супровід НТШ. Заповідник був створений не тільки з метою збереження і відтворення кедра, але й проведення наукових досліджень природної флори й фауни. Науковці розробили чіткі завдання і напрямки майбутніх досліджень.

Створенням у серпні 1934 р. на землях ГКЦ першого українського кедрового заповідника в Карпатах було започатковано виділення серії цінних природних об’єктів, які у процесі чергового лісовпорядкування у 1935–1937 рр. були об’єднані в перший Український Парк Природи. Він займав площу 18 км2 і включав, крім уже організованого кедрового, ще шість нових заповідників – сосновий, ялицевий, буковий, ільмово-яворовий, урочища “Ставки” та “Палата”. Однак несприятлива зовнішньополітична ситуація 1938 р., кадрові втрати (помер довголітній Генеральний адміністратор Столових дібр о. Т. Войнаровський; інспектор А. Мельник як член ОУН після вбивства провідника Є. Коновальця виїхав за кордон) стали на перешкоді завершенню цього проекту. Парк так і не був юридично затверджений, проте сам факт його організації став знаменною подією в науково-культурному житті українців Галичини.

У 1936 р. біля Рогатина в урочищі “Чортова гора” на ерекційних церковних землях ділянку реліктової степової рослинності було затверджено як заповідну. Організація цього заповідника цікава тим, що ініціатива його виділення до певної міри виходила від самих священнослужителів. Так, місцевим парохом о. Феодо-сієм Кудриком в околицях Рогатина була виявлена унікальна ділянка рослинності. 11 січня 1936 р. він повідомив Митрополичу Консисторію у Львові про те, що на цій горі “росте дивна рістня” і просив “видати строгу заборону мешканцям Рогатина... і всім школам ходити там на прогульки й винищувати рістню”. Науковці-ботаніки, вивчаючи флору цього природного об’єкта, підтвердили її унікальність і вже 7 липня 1936 р., завдяки активній підтримці митрополита, ця ділянка була виділена як природний заповідник “Чортова гора”.

11 березня 1939 р. у маєтності ГКЦ “Зарваниця” Підгаєцького повіту на Тернопільщині отримав статус заповідника й був вилучений з промислового користування цінний дубово-буковий ліс на площі 155 га. 24 січня 1939 р. А. Шептицькому було представлено звернення Комісії охорони природи НТШ щодо заповідання ще одного об’єкта – урочища “Касова гора” біля Галича. Митрополит схвалив ідею створення нового заповідника й видав розпорядження про його організацію. Навесні 1939 р. на місцевості розпочалися відповідні роботи, які, однак, з огляду на передвоєнну ситуацію так і не були завершені.

Важливою складовою природоохоронної діяльності церкви була охорона окремих вікових дерев – пам’яток природи, що мали наукову історично-культурну цінність. У відповідь на звернення науковців НТШ митрополит у липні 1937 р. видав розпорядження про охорону вікових дерев, згідно з яким парохам заборонялося самовільно їх рубати, без окремого на це дозволу Єпископського Ординаріату. Усім священикам наказувалося провести інвентаризацію старих дерев. Прикладом такої охорони було заповідання у березні 1937 р. трьох вікових так званих “Шашкевичівських дубів”, що росли в с. Підлісся Підгаєцького повіту, які оспівав у своїй поемі “Підлисє” Маркіян Шашкевич.

Розділ третій “Внесок ГКЦ в утвердження природоохоронних ідей у суспільстві” присвячений дослідженню форм втілення церквою у суспільній свідомості галичан ідей охорони природи.

У підрозділі 3.1 “Співпраця Церкви з національними організаціями” показано взаємодію церкви з національними науково-освітніми установами, громадськими організаціями й товариствами у справі охорони природи.

Мальовничі краєвиди Горган, джерельні лікувальні води та чисте гірське повітря сприяли розвитку туризму в лісах Карпат. Церква плідно співпрацювала з національними організаціями (туристичним товариством “Плай”, культурно-просвітницькими організаціями “Діточа оселя”, “Вакаційна оселя”, скаутською організацією “Пласт” тощо), поєднуючи туристично-рекреаційну діяльність з охороною довкілля. Усім організаціям, що займалися рекреаційно-туристичною діяльністю на території маєтності “Перегінсько”, було поставлено ряд вимог щодо норм функціонування таборів, зокрема, впорядкування виділеної території, проведення окремих охоронних заходів на місцевості та ін. Управа маєтності розробила правила поведінки для туристів на заповідній території, які чітко регламентували умови приходу та перебування на об’єкті рекреантів. Зокрема, заборонялося засмічувати територію, робити написи на деревах, зривати квіти, викопувати рослини, ламати гілки дерев, убивати лісових звірів, голосно говорити, співати, грати на музичних інструментах. Вхід до заповідника був безплатний і тільки піший. За порушення правил передбачався штраф.

Цінними були осмолодські ліси ГКЦ і в лікувально-оздоровчому плані. Ще у 1892 р. єпископ Сильвестр Сембратович, звернувши увагу на цілющі природні джерела, організував у Підлютому санаторій. Це був відомий курорт, куди приїздили лікуватися не лише заможні, а й прості верстви населення. У документах того часу його називають “народною лічничею”. Поруч місцеві умільці без єдиного цвяха збудували Кедрову палату. Це була літня резиденція ГКЦ у Горганах, у якій відпочивали священнослужителі й численні гості. Поруч із Палатою була молитовня, у якій багато часу проводив митрополит Андрей.

Церква сприяла природоохоронній діяльності національних наукових установ, навчальних закладів, громадських організацій і товариств у Галичині. Так, у 1938 р. церква придбала 4 тис. га лісу під Львовом, на базі якого було створено Інститут “Лісовий Фонд Львівської греко-католицької єпархії”, що включав дослідне Янівське лісництво і лісову наукову станцію. Пізніше, в 1941 р., фашистська окупаційна влада запланувала вирубку цих лісів. З метою збереження цінних деревостанів науковець А. П’ясецький 12 серпня 1941 р. звернувся по допомогу до А. Шептицького, який 13 серпня 1941 р. написав листа в лісовий і освітній відділ Генерал-Губернаторства з проханням зберегти янівські ліси. До прохання митрополита, з ініціативи того ж А. П’ясецького, приєднався німецький професор Г. Мантель, завдяки чому цінний ліс було врятовано.

ГКЦ фінансово підтримувала діяльність Української Господарчої Академії в Подебрадах (Чехія), яка готувала фахівців сільського господарства. Громадське Товариство прихильників Академії з Праги неодноразово (1 червня 1932 р., 12 грудня 1934 р.) висловлювало о. Титу Войнаровському подяку за “активну підтримку удержання надалі Української Господарчої Академії” та “уважне відношення до нашої справи”. Функціонування за кордоном навчального закладу такого високого рівня створювало українським емігрантам умови для здобуття вищої природничої освіти, що в подальшому сприяло охороні природи краю.

З огляду на тогочасні суспільно-політичні обставини українські студенти, які навчалися у вищих природничих навчальних закладах Галичини, не мали можливостей для проходження літньої навчально-виробничої практики й маєтності ГКЦ були чи не єдиним місцем, де можна було це зробити. Термін практики становив один місяць. Студентам безплатно виділялося житло та нада-валися інші пільги. Робота практикантів оплачувалася. Оплата становила 75–90 зло-тих, а під час лісових робіт підвищеної складності, у важких умовах високогір’я збільшувалася до 180 злотих у місяць. Студенти досліджували високогірну флору та фауну, збирали гербарій рослин, колекції комах. Багато з них було залучено у 1935–1936 рр. до польових лісовпорядних робіт. Надаючи можливість проходити літню навчально-виробничу практику в маєтностях Столових дібр Митрополії, церква тим самим підтримувала молоді українські природничі кадри, що сприяло поглибленню їх фахових знань, а також охороні природи.

Сприяння ГКЦ діяльності різних громадських організацій у Галичині підтверджують їх численні звернення до Митрополії. Так, Товариство “Опіки над звірятами” листом від 19 лютого 1931 р. повідомляло А. Шептицького про своє заснування і просило фінансової підтримки; Товариство “Сільський господар” звернулося 17 грудня 1934 р. у Центральну адміністрацію з проханням надати в оренду лісові ділянки для розміщення пасік у маєтності “Перегінсько”. Як правило, подібні прохання адміністрація Столових дібр вирішувала позитивно.

У підрозділі 3.2 “Пропаганда ідей охорони природи” наведено форми пропаганди ГКЦ природоохоронних ідей у краї.

Керівництво ГКЦ, священнослужителі, службовці її маєтностей активно поширювали ідеї охорони природи. Яскравим свідченням цього були різноманітні природоохоронні проекти. Зокрема, цікавим пропагандистським заходом церкви було створення навчального фільму про природу Горган. 18 серпня 1936 р. керуючий ІІІ господарським округом інженер М. Саєвич запропонував створити навчальний фільм про ліси Горган. Центральна адміністрація схвалила цю ідею. Управа маєтності “Перегінсько” 30 грудня 1937 р. отримала вказівку підібрати для зйомок цікаві об’єкти, а 25 травня 1938 р. – провести “реалізацію плянованого фільму” і скласти угоду про демонстрацію фільму у школах “Рідної школи”. Власнику підприємства “Фотофільм” Ю. Дорошу було надано частину коштів для проведення зйомок. Однак події 1938–1939 рр. перешкодили завершенню проекту.

ГКЦ сприяла діяльності Національного музею у Львові, організатором якого був митрополит А. Шептицький. У 1926 р. він закупив для музею нову будівлю, а в 1932 р. виділив на розбудову приміщень 25 тис. доларів, а на розвиток наукових досліджень – 5 тис. доларів. Музей, який включав і природничий відділ, одержав можливість проводити наукові роботи з вивчення природних об’єктів Галичини, що сприяло природоохоронній освіті галичан, поширювало серед широких верств населення знання про природу краю.

Український видавничий інститут у Львові 20 червня 1937 р. звернувся до митрополита з пропозицією взяти участь у виданні “Сільськогосподарської енциклопедії”. У відповідь митрополит 19 липня 1937 р. заявив про готовність до співпраці й подав дві статті про маєтності ГКЦ та заповідники Горган, а також фотографії деяких ділянок кедрового заповідника.

Серед природоохоронних проектів, що сприяли пропаганді ідей охорони природи Карпат, особливе місце належить музею Природи Горганської Верховини та його бібліотеці. У 1934 р. в урочищі Лютошари біля Осмолоди інженер М. Саєвич організував Музей Природи, який включав п’ять відділів: лісовий, мисливський, ловецький (рибальський), бджільничий і бібліотечний. Функціонування такого музею у самому центрі Горган, у районі, де широко розгорнулася туристична діяльність, діяв відомий карпатський курорт “Народна лічниця”, проводили щорічні літні спортивні збори молодіжні пластунські та скаутські організації, діяли дитячі оздоровчі табори, було важливим пропагандистським засобом у справі поширення природоохоронних ідей.

У підрозділі 3.3 “Видатні природоохоронні діячі ГКЦ” представлено діячів ГКЦ, які активно займалися охороною природи і внесли вагомий вклад у справу збереження цінних природних об’єктів Галичини.

Природоохоронна діяльність ГКЦ – наполеглива праця діячів усіх ланок церкви: від митрополита А. Шептицького, багатьох священнослужителів до окремих працівників маєтностей Митрополії.

А. Шептицький (1865–1944 рр.) як природоохоронний діяч в історії України й церкви займає особливе місце. Саме завдяки його зусиллям у Галичині в 1920–1930-х рр. розгорнулася широка природоохоронна діяльність, результатом якої була організація численних заповідних об’єктів, охорона вікових дерев, що становили історичну чи культурну цінність, та всебічне сприяння природоохоронній роботі національних установ,