ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НАН УКРАЇНИ

ГРИПАС ОКСАНА ЮРІЇВНА

УДК: 811.161.2 : 81`372

Г 85

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ПРОПОЗИЦІЙНИХ ТРИВАЛЕНТНИХ ПРЕДИКАТІВ

В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 — українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ — 2007

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі граматики та фонетики Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник — доктор філологічних наук, професор

ГОРОДЕНСЬКА Катерина Григорівна,

Інститут української мови,

провідний науковий співробітник

відділу граматики та фонетики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

СТЕПАНЕНКО Микола Іванович,

Полтавський державний педагогічний

університет ім. В.Г.Короленка,

завідувач кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

МЕДИНСЬКА Наталя Миколаївна,

Рівненський міжнародний економічно-

гуманітарний університ ім. С.Дем`янчука,

доцент кафедри української мови та

методики викладання.

Провідна установа — Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, Інститут

філології, кафедра сучасної української

мови, м. Київ.

Захист відбудеться “13” березня 2007 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 в Інституті української мови НАН України (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 4).

Автореферат розіслано ”9” лютого 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук І.А.Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасні дослідження граматичного ладу української мови засвідчують появу нової наукової парадигми, яка переорієнтовує увагу лінгвістів з традиційного напрямку вивчення формальної реченнєвої структури на семантичний аспект опису синтаксичних одиниць. Розмежування семантичних (логічних) і власне мовних категорій, здійснене у 30-60 рр. ХІХ ст. прихильниками психологічного напряму В.Гумбольдтом та Г.Штейнталем й підтримане їхніми наступниками (О.Есперсеном, Н.Хомським, Б.Уорфом, І.І.Мєщаніновим, О.О.Потебнею, С.Є.Яхонтовим, О.В.Бондарком), зумовило потребу дослідити одиниці різних рівнів в аспекті взаємодії мови, мислення і дійсності. Усвідомлення мови як форми вираження інтелектульної діяльності людини та одночасно як засобу, що формує мислення в процесі освоєння навколишнього світу, пов`язане з певними універсальними “поняттєвими категоріями”, виокремлення і вивчення яких є завданням сучасної лінгвістики.

Нова наукова парадигма сприяла поглибленню знань про когнітивну, мовно-мисленнєву діяльність людини. Дослідники української граматики (І.Р.Вихованець, Й.Ф.Андерш, А.П.Загнітко, К.Г.Городенська, Н.В.Гуйванюк, Н.І.Іваницька, М.В.Мірченко, М.Я.Плющ, І.І.Слинько, М.І.Степаненко та ін.) кваліфікують речення як багатомірну одиницю мови і наголошують на діалектичній єдності кількох його рівнів, розмежовуючи власне-семантичну, семантико-синтаксичну, формально-синтаксичну та комунікативну структури.

В описах речення після появи вчення Л.Теньєра, що започаткувало предикатно-аргументну теорію синтаксису, центральне місце відведено предикатові — конститутивному компонентові його cемантичного рівня. Наприкінці ХХ — початку ХХІ століть в українському і зарубіжному мовознавстві з`явилася низка монографічних та дисертаційних досліджень, присвячених семантичним типам предикатів, їх класифікації (Й.Ф.Андерш, Н.Д.Арутюнова, Т.В.Булигіна, І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, Г.О.Золотова, Т.А.Кильдибекова, Т.Є.Масицька, О.В.Падучева, У.Л.Чейф) та різним класам дієслів і прикметників у функції присудків, що реалізують семантику предикатів дії (І.І.Овчиннікова, О.В.Куц), якості (В.А.Тимкова, І.А.Пасічник), стану (О.І.Леута), мовлення (Н.Г.Ніколаєва), мислення (В.В.Гумовська), ставлення (Г.П.Серпутько).

Проте досі в українському мовознавстві залишається до кінця не з`ясованим питання семантичної класифікації предикатів, що тісно пов`язане з трактуванням поняття “пропозиція” як мисленнєвого аналогу ситуації. Наукові розвідки із семантики синтаксису засвідчують деякі розбіжності у кваліфікації цього поняття. В україністиці пропозицію визначають як стабільне семантичне ядро, об`єктивну семантичну константу речення, що відображає структуру ситуації, події. Семантика ж предиката, який формує структуру пропозиції, зумовлена семантикою предикатних слів: дієслова, прикметника і прислівника (І.Р.Вихованець). Російські дослідники пропозицію ототожнюють з логіко-семантичними відношеннями, пов`язаними зі способами мислення про світ і водночас граматичною будовою мови (Н.Д.Арутюнова). Пропозиція постає як клас ситуацій, узагальнена схема відношень між предикатом і аргументами. Предикат пропозиції визначають як особливу семантичну сутність, що типізується мовою не у формі словесних одиниць, а у формі структурних схем речень (Ю.С.Степанов).

На відміну від російського мовознавства, де семантика предикатів пропозиційного рівня речення широко досліджена у синтаксичних студіях Т.В.Булигіної, Н.Д.Арутюнової, Г.О.Золотової, Т.А.Кильдибекової, Г.І.Кустової, О.В.Падучевої та ін., в українській лінгвістиці до цієї проблеми лише побіжно зверталися деякі мовознавці, зокрема І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, Т.Є.Масицька, М.В.Мірченко, у зв`язку з класифікацією семантичних типів предикатів. Багатовалентні предикати привертали увагу дослідників з погляду представлення їх дієслівними присудками (О.М.Галаган, О.В.Куц, Н.Г.Ніколаєва, І.І.Овчиннікова) чи предикативними прикметниками (І.А.Пасічник, В.А.Тимкова). Їхні наукові розвідки засвідчують, що найвища варіативність валентності притаманна предикату дії, кількісне вираження якої сягає шести-семи значень. Помічено, що перехід від вищого ступеня валентної потенції до нижчого спричиняє збільшення кількості опорних предикатних знаків. Семантика тривалентних предикатних лексем і породжених ними компонентів речення досить різноманітна. У зв`язку з цим актуальність пропонованого дослідження зумовлена потребою виокремити і згрупувати за семантикою тривалентні предикати, які посідають проміжне місце між маломісними і багатомісними, та схарактеризувати залежні від них компоненти, зважаючи на те, що, з одного боку, пропозиційні предикати — це ідеальні форми буття предметного і непредметного світу, а з іншого — їхні вербальні репрезентанти є центрами мовної організації речення. Комплексного вивчення потребують перетворення пропозиції у вербальну структуру, зокрема репрезентація семантичного предиката та валентно зумовлених ним компонентів морфолого-синтаксичними засобами, що досі не було об`єктом спеціального дослідження на матеріалі української мови. Не з`ясовані й моделі синтаксичних конструкцій, утворювані тривалентними предикатами. Актуальність теми посилює ще й те, що дотепер тривалентні предикати в запропонованій інтерпретації не були предметом спеціального дослідження.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов`язана з планом науково-дослідної роботи Інституту української мови НАН України і виконана в рамках реалізації наукової теми “Структура граматичних категорій української мови”.

Мета дисертаційного дослідження — з`ясувати семантичну природу тривалентних предикатів та їхні реченнєвотвірні функції з погляду відображення реальних ситуацій із притаманними їм семантичними відношеннями.

Для досягнення цієї мети розв`язано такі основні завдання:

- виокремлено й схарактеризовано семантичні типи тривалентних динамічних предикатів набуття/втрати локативності, набуття/втрати посесивності, набуття/втрати партитивності та статичних компаративних предикатів як головних компонентів пропозиційних структур;

- визначено інтенційні характеристики тривалентних предикатів;

- з`ясовано частиномовну належність лексем, що репрезентують семантичні типи тривалентних предикатів;

- виявлено й схарактеризовано особливості та закономірності трансформації пропозицій, представлених у згорненій формі тривалентними предикатами, у вербальну семантико-синтаксичну структуру речення;

- установлено параметри реалізації тривалентних дієслівних та прикметникових предикатів у структурі речень;

- визначено співвідношення предиката пропозиції та предиката семантико-синтаксичної структури речення;

- з`ясовано специфіку моделювання семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структури речень з тривалентними предикатами.

Теоретико-методологічні засади. Вихідним положенням цього дослідження є те, що в реченні мовець відображає факт чи подію, структура і логічне осмислення яких зумовлені певною моделлю концепту, що належить до універсальної системи “логіко-граматичних” чи “поняттєвих” категорій, для називання яких більшість дослідників використовує термін “пропозиція”. Оскільки в мові концептуальні моделі приховані складним поєднанням граматичних та лексико-граматичних форм, то співвідношення між зовнішніми вербальними репрезентантами і внутрішніми мисленнєвими схемами та специфічні для української мови взаємозв`язки ідеальних категорій з граматичними потребують теоретичного осмислення.

Поняття пропозиції кваліфікуємо як універсальну типову структуру, що уможливлює кількісно обмежену сукупність глобальних мовно-мислиннєвих значень репрезентувати безкінечною множиною повідомлень. Предикат визначаємо не як лексему-дієслово чи лексему-прикметник з усіма його можливими валентностями в реченні, а як головний компонент пропозиційної структури, валентність якого визначає кількість учасників типової ситуації. Досліджуючи предикати саме пропозиційного рівня речення та їхню вербалізацію, наголошуємо на тому, що валентно зумовлені предикатом компоненти репрезентують у реченні не лише іменники, а й лексеми інших граматичних класів та одиниці вищого рангу — словосполучення, підрядне речення.

Об`єктом дослідження є тривалентні предикати української мови як центральні компоненти пропозиції і семантико-синтаксичної структури речення.

Предметом дослідження є вербалізація пропозицій у реченнєвих одиницях, установлення співвідношень між пропозиційними і реченнєвими тривалентними предикатами.

Матеріалом для дослідження слугувала картотека, укладена на основі вибраних із 11-титомного Словника української мови дієслів і прикметників, семантика яких уможливлює поєднання із трьома обов`язковими компонентами, та сформовані на основі тривалентних предикатів синтаксичні конструкції, дібрані з творів української художньої літератури, публіцистичного й наукового стилів, різних довідників.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві здійснено спробу комплексного аналізу тривалентних предикатів, схарактеризовано пропозиційні схеми відношень між тривалентними предикатами й аргументами як логічною основою семантичної структури речення, з`ясовано механізми представлення пропозиції предикатом та валентно залежними від нього компонентами і заповненння позицій цих компонентів певними граматичними формами слів у реченні, побудованому за структурною моделлю релевантною ситуації. Для аналізу перетворень виокремлено тривалентні семантичні предикати, які на логіко-семантичному рівні формують пропозиційну структуру з трьома обов`язковими валентно залежними компонентами: динамічні предикати набуття/втрати локативності, набутя/втрати посесивності, набуття/втрати партитивності та статичний компаративний предикат.

Методи дослідження. Як основний у дисертації використано описовий метод, як додаткові — опозиційний, трансформаційний, дистрибутивний та компонентний аналізи.

Теоретичне значення роботи. Дослідження тривалентних предикатів як компонентів пропозицій та їхніх реалізацій у семантико-синтаксичній і формально-синтаксичній структурі речення сучасної української мови поглиблює теорію семантичного синтаксису у сфері розкриття механізмів передавання реалій дійсності засобами мови, осмислення частиномовного статусу ознакових слів, здатних вербалізувати семантичні типи предикатів.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані у викладанні синтаксису сучасної української літературної мови у вищій школі та для написання підручників із цього курсу. Матеріали дисертаційного дослідження прислужаться для підготовки спецкурсів, написання дипломних і магістерських робіт студентами та магістрами філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти України.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження оприлюднені на VII Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (29—31 березня 2006 р. в Національному авіаційному університеті, м.Київ), на Міжнародній науковій конференції “Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (25—26 травня 2006 р. в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького) та на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження академіка І.К.Білодіда (7—8 вересня 2006 р. в Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, м.Київ).

Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 6 статей у наукових виданнях, затверджених ВАК як фахові.

Обсяг і структура дисертаії. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, бібліографії, що нараховує 286 позицій, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з яких 171 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі схарактеризовано стан вивчення наукової проблеми в сучасному мовознавстві, обгрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об`єкт, предмет, методи дослідження, з`ясовано наукову новизну, теоретичні засади роботи, проаналізовано теоретичне і практичне значення одержаних результатів, окреслено джерела фактичного матеріалу.

У першому розділі “Предикат як головний компонент пропозиції і семантико-синтаксичної структури речення” розкрито специфіку предиката — конститутивного компонента пропозиції і семантико-синтаксичної структури речення та схарактеризовано його валентність на цих рівнях, з`ясовано поняття “пропозиція”, проаналізовано різні погляди на досліджувану проблему.

Сучасне системне вивчення речення передбачає розмежування кількох взаємозумовлених структурних рівнів за логіко-мисленнєвим критерієм (власне-семантичний рівень) та вербальною актуалізацією (семантико-синтаксичний і формально-синтаксичний рівні). Предикат як конститутивний компонент пропозиції — мисленнєвого аналогу певної ситуації — формує структуру речення, прогнозує кількісний і якісний склад непредикатних компонентів, визначає їхні семантичні функції та відношення між ними. Досліджуючи семантику речення, розрізняємо предикат пропозиції і предикат речення. Пропозиція як узагальнена, типова, абстрактна ситуація є схемою у процесі осмислення позамовної дійсності і відображення об`єктивних явищ та логічних відношень між ними. Водночас пропозиція — це модель, за якою побудоване речення, а його лексичне наповнення конкретизує ситуацію, пов`язану з фактом дійсності. Типову ситуацію у згорнутому вигляді виражає пропозиційний предикат, а на вербальному рівні лексико-граматичним засобами його репрезентує предикат речення. Вибір певної пропозиційної схеми з відповідним семантичним предикатом для побудови речення залежить від суб`єктивного сприйняття свідомістю реалій навколишнього світу та комунікативної настанови мовця актуалізувати той чи той компонент ситуації, що зумовлено бінарним принципом побудови речення. У такому аспекті пропозиція може бути витлумачена як узагальнений абстрактний концепт, готова конструкція, створена мовою за тривалий період її розвитку для осмислення дійсності і висловлення думок, яку обирає мовець із деякої сукупності концептуальних моделей, відображаючи зміст денотативної ситуації.

Поняття валентності є невід`ємною ознакою поняття “предикат”. На пропозиційному рівні валентність предиката визначає кількість компонентів відповідно до кількості учасників певної абстрактної типової ситуації. Валентність предикатного слова і предиката пропозиції взаємопов`язані між собою, проте не завжди збігаються, що залежить від лексичної семантики предикатного знака, його належності до певного граматичного розряду, комунікативної настанови мовця і зумовленої нею якості та кількості непредикатних компонентів речення (обов`язкових або факультативних). Вербальний рівень речення відбиває також семантику іншого, мовного (формально-синтаксичного) рангу. Вона корелює із семантикою відношень між компонентами семантико-синтаксичного і пропозиційного рівнів.

Попри те що не існує якогось словника метамови, який би відображав структуру думки, вирізнити і систематизувати семантичні предикати (пропозиційного рівня) можна на основі аналізу предикатної лексики та типів структурних моделей речень, що грунтуються на системі пропозиційних структур. Адже предикатна лексема, з одного боку, породжує своєю семантикою певну кількість контекстних партнерів, а з іншого — імпліцитно, разом з валентно зумовленими непредикатними компонентами, відображає семантику предиката пропозиції, за схемою якої побудоване речення.

Аналіз запропонованих українськими та зарубіжними мовознавцями класифікацій семантичних типів предикатів, структурних схем речень, досліджень предикатної лексики та окремих типів предикатів, виокремлених за семантичною ознакою чи кількісним показником валентно зумовлених компонентів, засвідчує деяку відмінність у принципах системної організації їхньої сукупності. В українській граматиці розмежування семантичних типів предикатів грунтується на частиномовній належності предикатної лексики, відповідно до чого дослідники виділили шість типів семантичних предикатів (дії, процесу, стану, якості, локативні, кількості) та роблять спроби подальшої їхньої диференціації в межах того чи того типу й визначення семантики предикатів, виокремлених за кількісним значенням валентно зумовлених компонентів вербального рівня речення. Однак обмеження досліджень лише лексичною поверхневою формою предиката за наявної невідповідності інтенції предиката пропозиційного і вербального рівнів речення та невизначеності меж факультативної й обов`язкової валентностей не сприяє об`єктивному виокремленню семантичних типів предикатів. Матеріалом для їхнього вивчення можуть слугувати також реченнєві структурні схеми, оскільки предикат у його лінгвістичному описі є не що інше, як тип речення, модель речення, структурна схема речення (Ю.С.Степанов). Наукові праці деяких російських лінгвістів, незважаючи на вибір різних об`єктів дослідження (дієслова, пропозиції, ситуації, речення), відображають саме семантичні типи предикатів в онтологічному аспекті.

Вивчення запропонованих вітчизняними та зарубіжними мовознавцями класифікацій семантичних типів предикатів, структурних схем речень, досліджень предикатної лексики та деяких типів предикатів, виділених за семантичною ознакою чи кількісним показником валентно зумовлених компонентів, уможливлює виокремлення семантичних тривалентних предикатів з узагальненої системної сукупності предикатів, в основу якої покладено класифікації українських (І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко) та російських (Г.О.Золотова, Т.А.Кильдибекова, О.В.Падучева) мовознавців. Для характеристики семантичних типів предикатів визначаємо лише обов`язкову валентність предиката пропозиції, що відповідає кількості валентно зумовлених компонентів певної моделі ситуації, коли вилучення хоч би одного з них породжує нелогічність змісту відображеного фрагмента дійсності. До предикатів з трьома обов`язковими валентностями відносимо: динамічні предикати набуття/втрати локативності, набуття/втрати посесивності, набуття/втрати партитивності та статичний компаративний предикат.

У другому розділі дисертації “Cемантико-синтаксична та морфологічна реалізація пропозиційних тривалентних предикатів у структурі речення” з`ясовано семантику виокремлених тривалентних предикатів та схарактеризовано моделі формально-синтаксичної структури речень, породжені відповідним типом предиката. Динамічні предикати передбачають активного суб`єкта-діяча (переважно істоту), який спричинює відповідний кожному предикатові тип відношень. Статичний компаративний предикат відображає ситуацію як мисленнєвий продукт, результат аналізу, а тому роль суб`єкта статична, її надано одному з учасників відношення-порівняння. Вербально оформлені тривалентні предикати своєю лексичною семантикою охоплюють дві сфери позамовного світу: енергетичну (світ матеріальних об`єктів) та інформаційну — відчуття, свідомість, емоції, мова людини та соціальна взаємодія осіб.

У дисертаційній праці для схематичного опису мінімальних реченнєвих структур використано такі умовні позначення компонентів семантико-синтаксичного рівня речення: Adr/Pos — адресат/посесор, L — локатив, O — об`єкт, O lok — локативний об`єкт , O (ціле) — об`єкт-ціле, O (частина) — об`єкт-частина, O (ознака) — об`єкт-ознака, P — предикат, P akc — предикат дії, P lok — локативний предикат, S — суб`єкт; та формально-синтаксичного рівня речення: N1... N6 — називний... місцевий відмінки субстантива, Vf — особове дієслово, Adj — прикметник, Adv — прислівник, Num — числівник, Pron — займенник, praep — прийменник.

Динамічні предикати набуття/втрати локативності репрезентують ситуації, об`єднавчим чинником для яких слугує наявність компонента зі значенням певного локального утворення (від предмета до обмеженого простору), щодо якого суб`єкт просторово розташовує об`єкт. Дію суб`єкта поділяємо на 1) конкретну фізичну (безпосереднього контакту), спрямовану на створення локативних відношень між двома опредметненими об`єктами, яку репрезентують дієслова з лексичним значенням власне контакту й технологічних дій різноманітного гатунку (бити, давити, колоти, ліпити, тиснути, торкати, тулити, в`язати, гвинтити, клеїти, копати, крутити, паяти, рвати, шити тощо), та 2) дію-переміщення, спрямовану на створення локативних відношень між об`єктом та деяким обмеженим просторовим орієнтиром, яку репрезентують дієслівні лексеми зі значенням переміщення (буксирувати, везти, вести, волочити, нести, котити, лити, сипати тощо). Об`єднання двох видів дії в одному типі предиката зумовлено логічним зв`язком їхніх значень, які відображають просторові координати, незалежно від того, чи це створення контактних локативних відношень між предметами, рідкою або сипучою речовиною і предметом, чи переміщення на великі або малі відстані певних сутностей (істот, предметів тощо), адже воно в мовленні передається здебільшого усічено — початковий або кінцевий пункт.

У реченні значення локативності вербально вираженому предикатові надають аналітичні (прийменники) та синтетичні (дієслівні префікси) морфеми. Маркерами позитивного значення дії в локативних дієслівних предикатах є префікси під-/піді-, за-, до-, при-, на-, у-/в-, а маркерами негативного значення — префікси ви-, з-/с-, зі-, від-/віді, од-/оді-. Напр.: Сп`янілі від пороху, поту, втоми артилеристи на руках затягують у ліс гармати (М.Стельмах); Стягли ми з Карпа свиту, поклали на постіль (М.Коцюбинський).

Сема спричинення локативних відношень, наявна в лексичному значенні дієслів так званого “усіченого переміщення” та дієслів безпосереднього контакту, представляє дію в двох аспектах: переміщення суб`єктом самого себе (автокаузація) і переміщення об`єкта суб`єктом. Поняття автокаузації трактують як вилучення із ситуації одного з іменних компонентів (суб`єкта чи об`єкта), що спричинює редукцію, “стягнення” суб`єктно-об`єктних зв`язків. Унаслідок семантичної модифікації активного дієслова виникає автокаузативний варіант: дія зосереджується на суб`єкті чи нібито повертається до нього. Якщо йдеться про переміщення об`єкта суб`єктом, то локативний предикат відкриває дві правобічні валентно зумовлені позиції — об`єкта й локуса. Коли ж об`єкт переміщує сам себе, то відкривається лише одна правобічна позиція — локус, оскільки об`єкт і суб`єкт поєднуються в одній синтаксемі. Пор.: Вийшли з хати гості (В.Козаченко) — Батько узяв хлопчика за руку і став виводити з хати (Панас Мирний); Дубові палі під мости вони вбивають в дно річки... (Н.Забіла) — Пил набився ій у ніс, у вуха і навіть у рот (І.Нечуй-Левицький). Локативні відношення з корелятивною семантикою за ознакою “зміна локативності об`єкта”/”зміна власної локативності” можуть бути виражені приєднанням до основи постфікса -ся/-сь (котити — котитися, лити — литися, ліпити — ліпитися, тиснути — тиснутися та ін); семантично поєднаними парами дієслів (йти — вести, їхати — везти, бігти — гнати та ін.); дієсловами, що поєднують обидва значення (мчати, капати, прискати); сполученням допоміжного дієслова змусити, для якого каузативність — це єдина семантична ознака, з інфінітивом основного дієслова (ковзати, летіти, лізти, падати, плисти, повзти).

Локативні відношення в інформаційній сфері передають префіксальні дієслова зі значенням спричинення відношень: а) за ментальним станом (при-/виманити, привабити, при-/відманити, при-/віднадити тощо); б) за допомогою мовленнєво-інформаційного впливу (закликати, запросити та ін.); в) унаслідок дії соціального характеру (вербувати, евакуювати, командирувати, інвестувати тощо).

Пропозиційна структура речень з динамічними локативними предикатами має три валентно зумовлені компоненти: суб`єкт-діяч, об`єкт та локус. Відповідно до прийнятих в українському мовознавстві класифікацій предикатних і непредикатних знаків цей пропозиційний предикат на семантико-синтаксичному рівні кваліфікуємо як акціональний локативний предикат — S - P lok - O - Lok (із семантикою переміщення) та предикат дії — S - P akc - O - O lok (із семантикою безпосереднього контакту).

Речення з динамічними предикатами набуття/втрати локативності (підвид “безпосередній контакт”) побудовані за шістьма структурними моделями, де перший правобічний компонент корелює з об`єктом пропозиції, а другий — з локусом: 1-4) N1 - Vf - N4 - praep N2 /4 /5 /6, напр.: Чубрієнко задоволено затягся, дістав з моєї торби пшеничний сухар (Г.Косинка); / Жваво метнулась до печі, взяла з черені і поставила на причілок чимале горня (В.Козаченко); / Поставила [Віста] просто на камені перед вогнищем дерев`яну миску (С.Скляренко); / Я тим повісив сю арфу на вербі, що до нещирих пісень вона не може пригравати (Леся Українка).

Особливістю цих моделей речення є те, що перша відображає позитивний і негативний характер дії, решта — лише позитивний. Деякі дієслівні предикати з семантикою спричинення локативних відношень утворюють відмінну від типової (N1 - Vf - N4 - praep N2/4/5/6) формально-граматичну структуру речення, напр.: 5-6) N1 - Vf - praep N4/praep N6 - N5 — Тридцять-сорок душ дівчат гатить у землю босими ногами і курявою на соснах пісню вішають... (Г.Косинка); / Чи хтось ударив по чомусь довбнею — хто ж його знає (В.Козаченко).

Варіативність морфолого-синтаксичних реченнєвих структур з предикатом (підвид “усічене переміщення”) обмежена трьома структурними моделями: 1-3) N1 - Vf - N4 - praep N4/2 /Adv. Напр.: Гармаші з гуркотом вкочували на руках артилерію в підвали (О.Гончар); / Катря витягла з-під себе другий край ряднини і вкрила нею сина (Панас Мирний); / На другий день чужі люди десь віднесли тата й не принесли назад (У.Самчук).

Динамічна ситуація з предикатами набуття/втрати посесивності характеризує дію суб`єкта, спрямовану на встановлення відношень присвоєння/відчуження між посесором і об`єктом володіння. Ці пропозиційні предикати валентно пов`язані з трьома обов`язковими компонентами: суб`єкт-діяч, об`єкт, посесор. Зумовлена ними пропозиційна структура корелює з такою семантико-синтаксичною структурою речення: S - P akc - O - Adr. У динамічних посесивних відношеннях операція присвоєння/відчуження об`єкта завжди передбачає двох діячів-співучасників, серед яких один стає посесором, інший — перестає ним бути. На вербальному рівні речення роль суб`єкта, залежно від комунікативної настанови мовця, може бути надана попередньому посесорові або наступному (адресатові). Структурі пропозиційного рівня суб`єкт (попередній власник) + предикат + об`єкт + адресат (наступний власник) відповідає речення на зразок Банк надав кредит підприємству, а пропозиційну структуру суб`єкт (наступний власник) + предикат + об`єкт + посесор (попередній власник) на вербальному рівні реалізує речення Підприємство одержало кредит від банку.

В українській мові предикати, що позначають ситуацію з суб`єктом-попереднім власником і адресатом, вербально оформлюють дієслова вручати, давати, дарувати, жалувати, заповідати, нагороджувати, присвячувати, частувати тощо. Предикати ситуацій з суб`єктом-наступним власником і посесором репрезентують дієслова різної семантики: а) соціально-посесивне значення добровільного перерозподілу власності (брати, спадкувати, виграти, позичити, наймати, орендувати та ін.), перерозподілу власності з труднощами або з примусу (відняти, красти, вибороти, видерти, відвойовувати тощо); б) мовленнєво-посесивне значення дії (виблагати, вибрехати, витребувати, вимолити, виканючити, випросити та ін.).

Динамічний аспект інформаційних посесивних відношень найповніше виражено в сфері мовно-інформаційних ситуацій, у якій об`єктом посесивних відношень, на відміну від матеріальної, є певний вид інформації, а не опредметнена сутність, напр.: Кожна виповідала їй свою тугу (Ю.Бедзик); А от Яринці... ти б наказав іти на службу до гітлерівського коменданта..? (В.Козаченко); Мовчить і шепоче щось собі (Г.Косинка). У вербальній структурі речення, що відображає ситуацію мовно-посесивних відношень, об`єкт може бути представлений широким спектром граматичних форм, зумовлених особливостями керування дієслів мовлення: прийменниково-відмінковою формою знахідного відмінка, прямою мовою, непрямою мовою, інфінітивом.

Для речень із предикатом набуття/втрати посесивності типовими є дві структурні моделі формально-граматичного рівня: N1 - Vf - N4/2 - N3 (співучасник суб`єкта дії — адресат) та N1 - Vf - N4/2 - praep N2 (співучасник суб`єкта дії — посесор), пор.: Красень-поганин приносить жертву стрункому, з мармуру, богові (У.Самчук); / Тут хлоп`я у старости і вихватило паличку (Г.Квітка-Основ`яненко). Деякі дієслова (іменувати, нагороджувати, частувати) формують структурну модель речення, відмінну від типової, у якій компонент, що позначає об`єкт, оформлено орудним відмінком: N1 - Vf - N4 - N5. Напр.: Вони метушилися, весело сміялись, частували її цукерками, тістечками (В.Козаченко).

Для речень із динамічним предиктом набуття/втрати посесивості характерна репрезентація пропозиційних компонентів посесора та об`єкта: а) словосполученням із родовим посесивним (Коса Олени, книжка брата); б) словосполученням, у якому об`єкт виражений іменником, а посесор — займенником (Його земля, твоє пальто); в) словосполученням, де об`єкт виражений іменником, а посесор — присвійним прикметником (Батьків дім, панська земля). За цих умов структурна модель речення є такою: N1 - Vf - N4 - N2 чи N1 - Vf - Adj/Pron - N4 : От і я з побратимом Гирлигою купив Васюринський курінь, та й будуємо з нього дві хати (А.Кащенко); Григорчукові хотілося, щоб Матвій купив його поле з таких причин... (У.Самчук).

Предикати набуття/втрати партитивності репрезентують ситуацію з семантикою “частина — ціле”, у якій суб`єкт-діяч створює відношення “приєднати або залучити/від`єднати або вилучити”, що матеріально виражені та усвідомлені внаслідок практичних дій, які пов`язують певну сутність з її частиною. Семантику відношень “частина — ціле” мовець сприймає як виокремлені за самою природою речей топографічної конфігурації (гілка дерева, палець руки, стіна кімнати), як сукупність однорідних елементів (тарілка сервізу, вірш із циклу, учень класу), як однорідну матеріальну сутність з вимірного характеру відношеннями між частиною і цілим (жменя солі, шматок хліба, літр води) чи неоднорідну (жири молока, сік яблука).

Динамічні предикати набуття/втрати партитивності також можуть виражати дію негативного або позитивного характеру, напр.: Даремно ви зараховуєте його до убитих (О.Довженко); Староста взяв палицю, відбив роги з бика і подав дівчині у руки (А.Калин). Динамічні партитивні предикати, які відображають відношення між частиною і цілим як топографічним об`єктом, дещо зближуються з динамічними локативними предикатами, що зумовлено їхньою семантикою відносного чи координаційного розташування двох об`єктів. Пор.: Вивалити стіну(двері) темниці / Вивалити рибу з сітки. Вибивати насіння з соняшника / Вибивати цвях з дошки. Віддирати устриці від скель / Віддирати шматок одежі. Зчистити шкірку яблука / Зчистити глину з чобіт. У ситуаціях, де об`єкт і ціле перебувають в ієрархічних зв`язках топографічного типу членування або є складниками неоднорідної сутності, динамічний прояв партитивних відношень має переважно негативне значення дії: відламати гілку дерева, видавити кісточку із сливи, відірвати хвостик яблука або вичавити сік з лимона, відібрати вершки від молока.

Пропозиційні предикати репрезентує група дієслів, здатних виражати різні способи механічної та соціальної дії (іноді в переносному значенні). Маркерами партитивності виступають префікси з- (здерти, збити, згризти, зішкребти, злущити, зчистити), за- (зарахувати, занести, залучити), ви- (вибити, вибрати, вивалити, вирізати, виварити, вирізати, виколупати), від-/од- (відбити, відважити, відколоти, відідрати, відламати, відщипнути, одбатувати, одкусити тощо), напр.: Здерти кору з дерева. Зішкребти пилок з тичинки. Зарахувати учня до першого класу. Виварити барвник із рослини. Відірвати хвостик від гарбуза. Відколоти брилу від скелі. Відламати шматок хліба.

Симетрія чи асиметрія співвідношень пропозиційного і вербального рівнів речення з динамічними предикатами набуття/втрати партитивності залежить від лексичної семантики предикатного слова. Група дієслів, що виражає спосіб виконання дії, формує реченнєву структуру з двома правобічними валентно зумовленими компонентами: об`єкт-ціле та об`єкт-частина. Дієслова, утворені префіксально-суфіксальним способом від основ іменників, що позначають частину цілого, відкривають позицію для одного правобічного компонента — об`єкта-цілого. У цьому разі пропозиція, яка відображає ситуацію динамічних партитивних відношень, на синтаксичному рівні реалізована як модель зміни якості об`єкта (зробити якимсь). Маркерами названого значення є префікси з- (збезводнити, збезлистити, збезлісити, зволожити), за- (забагрянити, забарвити, заводнити, заволожити, зарибнити, засклити, засолити, заспиртувати), зне- (знебарвити, зневоднити, знежирити), обез- (обезбарвити, обезводнити, обезглавити, обезкровити). Напр.: Ілончин батько давно вже засклив вибите вікно (О.Гончар); Дмитро бачить, як несподівана новина обезкровлює обличчя Тура (М.Стельмах).

Структура пропозиції суб`єкт + предикат (набуття/втрати партитивності) + об`єкт (ціле) + об`єкт (частина) відповідає семантико-синтаксичній структурі: S - P akc - O (ціле) - O (частина). На формально-синтаксичному рівні предикати набуття/втрати партитивності реалізуються в трьох структурних моделях, характерних для динамічних предикатів набуття/втрати локативності: 1-3) N1 - Vf - N4 - praep N2 /4 /6, та трьох інших: 4-6) N1 - Vf - (Num-N2) - N2, N1 - Vf - N4 - N2, N1 - Vf - N4 - N3, де перший правобічний компонент позначає частину, а другий — ціле. Напр.: 1-3) Ковтав [Джузеппе]... дрібненькі рибки і одкушував ноги у молодого спрута (М.Коцюбинський); / Вводили [прогресивні письменники] в художні твори філософську, політичну термінологію (Істор. укр. літ.); / Про нього [лікаря] багато писали і навіть в одній газеті вмістили його портрет (О.Іваненко).

Деякі структурні моделі утворено за схемою, де два правобічні компоненти (ціле та частина), що репрезентують партитивні відношення вимірного стандарту, є назвою одиниці виміру (частини) і граматично підпорядкованого родового відмінка назви цілого. Причому, назва одиниці виміру може бути виражена як окремим словом (літр, жменя, шматок), так і числівниково-іменниковою сполукою, що позначає кількість одномірних одиниць (двоє відер, п`ять кілометрів, кілька слів). Напр.: 4) N1 - Vf - (Num - N2) - N2 — То він оце відгороджується і одбатував у мене саженів півтора моєї землі (О.Копиленко); 5) N1 - Vf - N4 - N2 — А плуг повзе повз борону, чересло одбатувало скибу чорної пахучої землі (А.Головко).

Правобічні компоненти речень з динамічними партитивними предикатами можуть утворювати також конструкції, де компонент “ціле” оформлений давальним відмінком, що є виразником атрибутивно-адресатної функції, зумовленої потребою стислості вислову. Напр.: 6) N1 - Vf - N4 - N3 — Одна комашка другій головоньку одгризає... (Остап Вишня).

Компаративні предикати, на відміну від динамічних, репрезентують ситуацію у статичному аспекті. Двоє місць у пропозиційній структурі займають порівнювані компоненти, а третє — компонент-ознака, що є підставою для порівняння. Речення зі статичними компаративними предикатами — це констатація схожості/відмінності між двома об`єктами: позиція суб`єкта відведена одному із порівнюваних учасників відношення, інший виконує роль об`єкта для порівняння. Виокремлення фрагментів позамовної дійсності грунтується на притаманних їм якостях, що можуть збігатися/не збігатися при порівнюванні або спільна якість для двох учасників ситуації з компаративними відношеннями виражена більшою чи меншою мірою. Пропозиційна структура компаративного предиката з валентно зумовленими компонентами суб`єкта, об`єкта та ознаки порівняння релевантна семантико-синтаксичній структурі речення S - P - O - O (ознака).

Репрезентантами пропозиційних статичних компаративних предикатів на вербальному рівні речення є лексеми двох граматичних класів: дієслова (дорівнювати, збігатися, відрізнятися, контрастувати, суперечити, гармонувати тощо, напр.: Бондаренко відрізняється від колег працьовитістю) і прикметники (однаковий, тотожний, схожий і под., напр.: За смаком топінамбур схожий на грушу), до яких належать також і форми вищого та найвищого ступенів порівняння. За встановленим результатом порівняння предикатні лексеми виражають такі значення: а) абсолютної тотожності (дорівнювати, збігатися, аналогічний, адекватний, тотожний, ідентичний, рівнозначний тощо); б) приблизної тотожності (схожий, подібний та ін.); в) відмінності (відрізнятися, контрастувати, поступатися тощо, а також прикметники вищого і найвищого ступенів порівняння); г) відповідності (гармонувати, відповідати). Група прикметникових компаративних предикатів кількісно переважає дієслівні.

За ознакою порівняння предикатні лексеми становлять два класи. До першого належать дієслова і частина прикметників (адекватний, відмінний, аналогічний, схожий, тотожний тощо), які характеризують порівнювані компоненти за певною ознакою, що уподібнює/розподібнює їх, напр.: Національна політика СРСР відрізнялася від колишньої самодержавної на суто словесному, демагогічному рівні (Л.Масенко); Вона була дуже схожа з лиця на Немидору (І.Нечуй-Левицький). До другого класу входять прикметники у формах вищого і найвищого ступенів порівняння, що характеризують градації міри вияву певної якості, вираженої основою прикметника, напр.: Держава розглядається як суспільне утворення, можливо тільки трохи складніше, ніж первіснообщинне чи навіть тваринне стадо (Газ.“День”). Найвищий ступінь репрезентує порівняння між одиничним елементом (суб`єктом порівняння) та сукупністю однорідних елементів, із якої його виокремлено, напр.: Із 80-ти діячів Хмельниччини Іван Богун — найпрекрасніший (Газ.”День”).

Для компаративних предикатів значною мірою характерна асиметрія між пропозицією та її вербальним оформленням. Обов`язковий компонент пропозиційного рівня — ознака, що є підставою для порівняння, на вербальному рівні факультативна. Вона може бути фоновим знанням носіїв мовної спільноти, відомою з контексту. Прикметникам вищого і найвищого ступенів порівняння властива лише двовалентна рамка: маркером міри вияву якості в синтетичній формі є суфікс -ш-/ -іш- та префікс най-, в аналітичній — слова більш, менш, найбільш, найменш.

Формально-синтаксична структура речень з предикатами компаративних відношень зумовлена належністю вербально оформленого предиката до певного граматичного розряду. Вона репрезентована шістьма структурними моделями з дієслівним предикатом та шістьма з прикметниковим предикатом, де перший правобічний компонент позначає об`єкт порівняння, а другий — ознаку: 1) N1 - V - praepN5 - praepN5, 2-3) N1 - V - praepN2/5 - N5, 4-5) N1 - Vf - N4 - N5/praepN5, 6) N1 - V - N3 - praepN5, та 1) N1 - Adj - N3 - praepN5/N5, 2) N1 - Adj - praepN5 - praepN5 /N5, 3) N1 - Adj - praepN2 - praepN5 /N5, 4-5) N1 - Adj - praepN4 - N5/praepN2, 6) N1 - Adj - praepN4 - praepN4. Наприклад з дієслівними предикатами: 1) Жодна рослина не може порівнятися з трояндою за красою квітки, ароматом, гамою забарвлення, тривалістю цвітіння (Календар); 2-3) Прапор відрізнявся від загальнорадянського лише блакитною смугою (Л.Масенко); / Спритний був драгун і вправно орудував шаблею, але й козак нічим не поступався перед ним (П.Панч); 4-5) Грандифлора троянда перевершує чайно-гібридні троянди за силою зросту і зимостійкістю (Календар); / Незаперечно встановлено, що природний газ своїми якостями перевершує всі будь-які інші види палива (Журн.”Наука”); 6) За швидкістю специфічної клінічної дії пеганін поступається лише прозеринові (Ф.Мамчур); з прикметниковими предикатами: 1-2) Панно ідентичне картині за композицією / розмірами; Макет схожий з оригіналом за розмірами/численними деталями; 3) За характером суцвіть, тривалістю цвітіння [флорибунда троянда] подібна до гібриднополіантових (Календар); Пурин і його похідні близькі до продуктів білкового обміну низькою токсичністю (Ф.Мамчур); 4-5) Цибулина формою схожа на ріпу (Смачного!); / Вона [Любка] була дуже схожа з лиця на Немидору (І.Нечуй-Левицький); 6) На дотик хутро схоже на шовк.

На підставі проведеного дослідження зроблено такі основні висновки.

Пропозиційний рівень речення — це абстрактно-типове уявлення про певний фрагмент навколишнього світу з узагальненими складниками і відношеннями між ними, а вербальний рівень речення наповнює типову структурну схему конкретикою як змістово-семантичного характеру, так і синтаксичного, що є наслідком взаємодії граматичної форми та лесичної семантики слова.

Семантика тривалентних предикатів пропозиційного рівня речення трансформується в мовну, синтаксичну семантику. Семантико-синтаксична структура речення взаємодіє і корелює з пропозиційною, яку обирає мовець для репрезентації певного фрагменту матеріального чи ідеального світу. Пропозиційні тривалентні предикати вербалізують два лексико-граматичних класи слів: дієслова, що реалізують переважно динамічні типи предикатів, та прикметники, що репрезентують статичні компаративні предикати. З різних причин між пропозиційним і вербальним рівнями речення встановлюються асиметричні відношення: з обов`язкових трьох валентно зумовлених семантичним предикатом компонентів у реченнєвій структурі можуть бути реалізовані лише два. Відсутність одного компонента при динамічних предикатах набуття/втрати локативності пов`язана з характером дії щодо об`єкта, яка корелює за ознакою: “зміна локативності об`єкта/зміна власної локативності”. Партитивні та посесивні дієслівні предикати, утворені префіксально-суфіксальним способом від основ іменників, що позначають частину цілого (партитивні відношення) або об`єкт (посесивні відношення), відкривають позицію лише для одного правобічного компонента, що позначає об`єкт-ціле або адресата/посесора. У реченнях,