КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Губа Павло Іванович

УДК 930.2(477)”1917/1920”:070

Періодична преса як джерело дослідження українського державотворчого процесу 1817 – 1920 рр.

спеціальність 07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ - 2007

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського державного технологічного університету.

Науковий консультант: доктор історичних наук

академік НАН України

Курас Іван Федорович

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

член-кореспондент НАН України

Реєнт Олександр Петрович

завідувач відділу історії України ХІХ – поч.. ХХ ст.,

заступник директора Інституту історії України

НАН України

доктор історичних наук, професор

Капелюшний Валерій Петрович

завідувач кафедри етнології та краєзнавства

історичного факультету Київського

національного університету

імені Тараса Шевченка

доктор історичних наук

Рафальський Олег Олексійович

заступник керівника Апарату

Прем’єр-міністра України

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства

імені М.С. Грушевського НАН України

Захист відбудеться 16 квітня 2007 року о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д. 26.001.20 у Київському національному університеті імені Траса Шевченка

за адресою: 01033, м. Київ, вул.. Володимирська, 60, ауд. 349

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул.. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий: 14 березня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук Сокірко О.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена її метою та дослідницькими завданнями. Робота складається з вступу, чотирьох розділів (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (487 с., 1275 позицій), двох додатків (8 с.). Загальний обсяг дисертації – 495 с.

Актуальність дослідження. З відновленням державної незалежності України зріс інтерес до історії державотворчих процесів, зокрема в період 1917-1920 рр. Їх наукове дослідження супроводжується пошуком, виявленням та вивченням історичних джерел.

Пріоритетним є завдання значно розширити джерельну базу, більш повно включити до неї невідомі досі джерельні комплекси, в тому числі й періодичну пресу, значна частина якої або ще не введена до наукового обігу, або її інтерпретація мала спотворений характер у контексті ідеологічних стереотипів минулого про Українську революцію.

Актуальність дисертаційної роботи зумовлюється кількома чинниками. По-перше, необхідністю подальшого пошуку, виявлення, систематизації та залучення до джерельного комплексу історії державотворчих процесів доби Української революції 1917-1920 рр. невідомих документів і матеріалів, у т. ч. газетної періодики. По-друге, потребами нового бачення й переосмислення тих джерел, які побутують у науковому обігу, але зазнали фальсифікацій, спотворень або не дістали об’єктивної інтерпретації. По-третє, новими методологічними можливостями, які склалися в умовах незалежності України, і пов’язані з демократизацією науки, розширенням контактів українських істориків із зарубіжними вченими, використанням сучасних методів дослідження джерел, способів встановлення їх автентичності та достовірності. По-четверте, завданнями синтезу джерельної інформації і вироблення рекомендацій щодо реконструкції на її основі правдивої й об’єктивної історії відновлення державності України, порівняльного аналізу її форм в період визвольних змагань 1917-1920 рр.: УНР доби Центральної Ради, Української Держави в умовах гетьманату та УНР в часи Директорії.

Виходячи з цих чинників, актуальною є проблема комплексного дослідження джерельного значення періодичної преси для вивчення історії боротьби за українську державність та національне відродження України в 1917-1920 рр., її впливу на формування інших різновидів джерел. Актуальність теми посилюється й тим, що на сьогоднішній день ще немає дослідження, в якому періодична преса розглядалася б безпосередньо як об’єкт джерельної інформації з історії державності України у 1917-1920 рр.

Об’єкт дослідження є джерельні свідчення періодичної преси, яка видавалася й поширювалася в Україні та за її межами, про державотворчі процеси 1917-1920 рр. Основна увага приділена українській національно-демократичній пресі, яка найбільш повно й об’єктивно відображала політичні, соціально-економічні та культурні зміни в Україні під впливом революційних подій і відновлення державності.

Комплексний характер об’єкта дослідження зумовив класифікацію періодики з історії українського державотворчого процесу за різними критеріями: за походженням (наприклад, урядові, партійні, кооперативних організацій та ін.) ; за політичною орієнтацією (національно–демократичні, більшовицькі тощо); за територіальною ознакою (центральні, губернські, повітові); за періодичністю видання (щоденні, газети, які виходили двічі або тричі на тиждень, тижневики). Загалом до об’єкта дослідження залучено близько 400 видань, а кількість розглянутих публікацій перевищила півтори тисячі назв.

Предметом дослідження є процес формування періодики як історичного джерела, її наукової критики як засобу встановлення вірогідності інформації у зіставленні з іншими джерелами та здобуття достовірних свідчень про історію української державності впродовж 1917-1920 рр.; з’ясування об’єктивних і суб’єктивних факторів, які впливали на її правдивість.

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб виявити, систематизувати та комплексно дослідити періодичну пресу як історичне джерело з історії державотворчих процесів в Україні 1917-1920 рр.; встановити достовірність її інформації порівняно з іншими свідченнями, розкрити інформаційні можливості періодики для з’ясування державницької спрямованості національно-визвольних змагань цього періоду.

Мета передбачає здійснення таких основних завдань:

визначити стан наукової розробки теми, простежити зміни в підходах до вивчення періодичної преси на різних історіографічних етапах, охарактеризувати джерельну базу дослідження, застосувавши кореляційний метод та контент-аналіз;

виявити шляхом джерелознавчої евристики наявність всього комплексу періодичних видань 1917-1920 рр., його повноту та стан збереженості, встановити прогалини і можливості їх заповнення;

дослідити структуру періодичної преси як історичного джерела, класифікувати її за ідейно-політичним спрямуванням, а також визначити найбільш характерні риси кожної групи періодичних видань та особливості їх джерелознавчого аналізу;

з’ясувати вплив суспільно-політичних умов на виникнення, функціонування та спрямованість періодики, простежити на її матеріалах ставлення різних політичних сил до відновлення, зміцнення та захисту української державності;

простежити на основі свідчень періодики зародження негативних симптомів у державотворчому процесі, їх причин та вплив на згасання національно-визвольних змагань;–

проаналізувати рівень об’єктивності й поповнити свідчення періодики про зв’язок державотворчих процесів із соціально-економічними перетвореннями в Україні 1917-1920 рр.;

висвітлити роль матеріалів української періодики в національному пробудженні українців та відстоюванні національно-державницьких інтересів;

виокремити інформаційний потенціал преси для дослідження політики українських державних утворень у сфері науки, освіти і культури;–

запропонувати напрями подальшого вивчення преси як важливого компонента джерельного комплексу з історії української державності 1917-1920 рр.

Методологічну основу дисертації становить органічна сукупність, з одного боку, базових принципів дослідження: історизму, об’єктивності, всебічності, системності та наступності, а з другого боку, дослідницьких методів і засобів пізнання: джерелознавчого аналізу і синтезу, історичного, хронологічно-проблемного, порівняльного, синхронного, кореляційного методів, контент-аналізу та ін.

Для аналізу стану дослідження теми використано методи історіографії, які дозволили критично розглянути наявні праці попередників, порівняти одержані ними результати і встановити повноту висвітлення ключового питання, а саме джерелознавчого осмислення історії боротьби за українську державність 1917-1920 рр. Автором розглянуто різні підходи дослідників до проблеми, порівнювати праці дорадянських, радянських і сучасних істориків. Завдяки цьому з’ясовано новизну методологічних підходів і реальний приріст знань, виокремлено внесок науковців у збагачення джерельної бази з історії державотворчих процесів доби Української революції.

У процесі пізнання емпіричного матеріалу в застосовано кількісні і статистичні методи: кореляції та контент-аналізу, що дало змогу з’ясувати роль різних періодичних видань у нагромадженні свідчень про державотворчі процеси, співвідношення опублікованих і неопублікованих джерел. Частково використано кількісні методи дослідження матеріалів газетної періодики із застосуванням комп’ютерних засобів. Залучені методи дозволили повніше з’ясувати певні недоліки використання газетних матеріалів як масового джерела для реконструкції ролі державних утворень у політичному, соціально-економічному та національно-культурному житті України в 1917-1920 рр.

Хронологічні рамки дисертації мають два виміри:

а) конкретно-історичний, який охоплює події від утворення Української Центральної Ради (березень 1917 р.) до згортання діяльності уряду Директорії на теренах України (листопад 1920 р.);

б) суто джерельний, який є дещо ширшим, оскільки пов’язаний із заснуванням та виданням періодики в Україні, які залучені до джерельного комплексу дослідження державотворчого процесу і дозволяють з’ясувати причини, передумови, мотиви тих чи інших явищ і подій, а також їх наслідки.

Географічні межі охоплюють, головним чином, терени Наддніпрянської України, на яких видавалась досліджувана періодика.

Наукова новизна дисертації зумовлюється тим, що вона є однією з перших джерелознавчих праць в українській історичній науці, в якій безпосередньо розглянуто періодичну пресу як комплексне джерело масового характеру з історії державотворчих процесів та національного відродження в умовах Української революції 1917-1920 рр.

Новизною характеризуються такі результати дослідження:

встановлено, що впродовж 1917-1920 рр. на теренах українських державних утворень виходило 795 періодичних видань, які тією або іншою мірою висвітлювали національно-визвольні змагання за незалежність і державність України;

проведено статистичний аналіз публікацій за жанрами, шляхом застосування кореляційного методу та контент-аналізу газетних публікацій;

здійснено класифікацію газетної періодики за ідейно-політичною спрямованістю та змістовими ознаками, проведено типологізацію друкованих органів за приналежністю політичним партіям, органам державної влади, військовим структурам, громадським організаціям, кооперативним та просвітницьким об’єднанням, за читацьким профілем, мовою, хронологією, періодичністю тощо;

виявлено ряд загальних тенденцій взаємозумовленості розвитку газетної періодики та форм, методів і засобів відображення в ній основних форм української державності і суспільно-політичного життя на різних етапах національно-визвольних змагань 1917–1920 рр.

Отже, наукова новизна полягає у виявленні невідомих та маловідомих джерельних свідчень періодики, в новому підході до оцінки джерельного потенціалу преси і значення її інформаційних можливостей для дослідження державотворчих процесів в Україні періоду 1917-1920 рр.

Практичне значення дисертаційного дослідження має декілька вимірів.

По-перше, збагачено методику пошуку, виявлення, систематизації та джерелознавчого аналізу періодичної преси. По-друге, виявлено і введено до наукового обігу нові джерельні свідчення про державотворчий процес в добу Української революції, які можуть бути використані в ході підготовки узагальнюючих праць з історії української державності. По-третє, систематизований джерельний матеріал та методика його опрацювання можуть слугувати створенню навчальних посібників і читанню спецкурсів з історичного джерелознавства, а також у підготовці хрестоматії з історії української державності.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка та кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету. Результати дослідження оприлюднено на двох міжнародних і трьох всеукраїнських наукових, науково-теоретичних і науково-практичних конференціях та семінарах: Всеукраїнській науковій конференції “Українська державність: історія і сучасність” (Київ, 1993), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Проблеми поширення досвіду вивчення історії України у вищих навчальних закладах” (Київ, 1993), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Україна: становлення незалежності” (Одеса, 1993), Міжнародній науковій конференції “Відродження української державності: проблеми історії та культури” (Одеса, 1996), Всеукраїнській науковій конференції ”Українська соборність: ідея, досвід, проблеми. До 80-річчя Акту злуки 22 січня 1919 р.” (Київ, 1999), Четвертій Всеукраїнській науковій конференції ”Інтелігенція і влада” (Одеса, 2006).

Публікації. Основні положення дисертації оприлюднено в двох індивідуальних монографіях:

“Свідчення історії буремних літ (Періодична преса як джерело вивчення історії здобуття державності та національно-культурного піднесення в Україні 1917-1920 рр.)” – Черкаси: Відлуння, 1998; “Українське відродження: спроба джерелознавчої оцінки вітчизняної преси 1917-1920 рр.” – Черкаси: ЧДТУ, 2002; у трьох колективних працях та в тридцяти наукових статтях у фахових виданнях, загальним обсягом близько сорока друкованих аркушів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і важливість теми, визначено предмет і об’єкт дослідження, його мету і завдання, окреслено хронологічні та географічні межі, обґрунтовано структуру, розкрито наукову новизну, практичне значення і форми апробації роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження”, який складається з трьох підрозділів, проаналізовано стан наукової розробленості проблеми, дано характеристику джерельної бази дисертації, охарактеризовано методологічні засади, на яких вона побудована.

Підрозділ 1.1. “Стан дослідження проблеми” містить аналіз наявної наукової літератури, присвяченої як історії періодики періоду національно-визвольних змагань та державотворення 1917-1920 рр., її використанню в дослідженнях з історії державотворчих процесів, так і її джерелознавчому осмисленню. Весь масив праць, оприлюднених впродовж 1920-2005 рр., згрупований не тільки за проблематикою, але й за основними історіографічними періодами: з 20-х – до середини 50-х рр.; друга половина 50-х – 80-ті рр.; 90-ті рр. ХХ ст. – до сучасності. У межах цих періодів простежується два основних підходи до проблеми, здебільшого протилежні: ідеологічно-марксистський і національно-демократичний. Вони окреслилися ще в ході революційних подій 1917-1920 рр. і дістали поглиблення в наступні роки. В епіцентрі протистояння опинилися діаметрально протилежні оцінки як самої преси, так і Української революції та державотворчих процесів. Згасання визвольних змагань та експорт на Україну більшовицького режиму супроводжувались насадженням у науці так званої ленінської концепції революції в Україні. Всупереч їй утверджувалась наукова інтерпретація українського державотворення, яка обстоювалась у працях М.С. Грушевського, В.К. Винниченка, Д.І. Дорошенка, І.П. Мазепи, В.К. Липинського, П.І.  Христюка, М.Ю. Шаповала та інших, змушених під загрозою репресій емігрувати за кордон. Це протистояння вплинуло на оцінку преси, яка видавалася в Україні в часи Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. Починаючи з 1920-х рр., на противагу радянській історіографії формуються осередки української історичної науки в еміграції, зокрема Український вільний університет, Українські наукові інститути в Берліні та Варшаві. У низці праць істориків діаспори дістали висвітлення ключові питання історії державного будівництва в добу Української революції, але з об’єктивних причин вони підготовлені здебільшого на основі документальних свідчень та спогадів учасників подій, і лише частково використовувалися джерельні матеріали преси.

Спроби деяких істориків радянської України більш-менш об’єктивно висвітлити революційні події наштовхнулися на супротив більшовиків. Вони звинувачувались у антирадянській пропаганді, поширенні “українського націоналізму”, “дрібнобуржуазних ідей”, “націоналістичної ідеї самостійності” і т.ін. Натомість насаджувалась ідеологічна схема, за якою події на Україні 1917–1920 рр. трактувались як частина Великої жовтневої соціалістичної революції.

У період 30-х – першої половини 50-х рр. радянська історична наука, перетворившись в ідеологічну служницю сталінського режиму, остаточно стала на шлях замовчування або фальсифікації Української революції і національного державотворчого процесу, цькування її лідерів. Партійно-класовий підхід до оцінки періодичної преси з ідеологічним трактуванням її джерельних свідчень зберігся в радянській історіографії другої половини 1950-х – 1980-х років. Переважна більшість дослідників зосереджувалась на Великій жовтневій соціалістичній революції, акцентуючи увагу на проблемі громадянської війни, висвітлюючи діяльність більшовицьких організацій та їх пресових видань. Вони ігнорували свідчення небільшовицької преси або використовували їх для критики ідеї української національної державності і звинувачень у “зрадництві” буржуазно-демократичних, соціал-реформістських, ліберальних, національних та інших непролетарських партій.

Водначас діаспорні історики оприлюднили ряд праць узагальнюючого характеру з концептуальним осмисленням періоду 1917-1920 р.11 Мірчук П. Від другого до четвертого Універсалу. – Торонто, 1955; Стахів М. Україна в добі Директорії УНР: В 9 т. – Скрентон, 1963-1964; Френкін С. Національно-визвольний рух у Росії під час Лютневої революції 1917 року як могутній чинник політичної боротьби у державі // Сучасність, 1981. – №3-4.– С. , №5. – С. 55-64; Гунчак Т. Українська політична думка 1920-их років: монархізм, націоналізм, націонал-комунізм // Там же. – 1986. – №1. – С.69-78; доби Української революції, національно-визвольних змагань і відновлення національної державності. Однак вони були позбавлені можливості скористатися радянськими архівами та колекціями періодичних видань.

Тільки з відновленням державної незалежності України тема Української революції і державного будівництва зайняла пріоритетне місце у вітчизняній історіографії. У монографічних працях та наукових статтях В.Ф. Верстюка, В.І. Гусєва, М.Ф. Дмитрієнко, Я.С. Калакури, В.П. Капелюшного, Б.І. Корольова, І.Ф. Кураса, О.М. Любовець, В.В. Мусієнка, М.І. Панчука, Р.Я. Пирога, О.О. Рафальського, О.П. Реєнта, Г.Я. Рудого, Д.Ф. Розовика, В.Ф. Солдатенка, В.А. Смолія, А.Г. Слюсаренка, Ю.І. Шаповала та інших, присвячених різним аспектам Української революції і державотворчим процесам 1917-1920 рр., використано великий пласт історичних джерел, у т.ч. пресу, що дозволило сформувати наукову концепцію утворення Української народної Республіки, розкрити особливості державного будівництва в умовах Гетьманату та Директорії.22 Курас І.Ф., Солдатенков В.Ф. Українська революція: новітній стан історіографічної розробки проблеми та актуальні завдання дослідження. – Наукові записки. – ІПІЕНД. – Вип. 7, 1999; Рафальский О.О. Національні меншини України у ХХ столітті. Історіографічний нарис.– К., 2001; Реєнт О.П. Павло Скоропадський.– К., 2003; Капелюшний В.П. Здобута і втрачена незалежність: історіографічний нарис української державності доби національно-визвольних змагань(1917-1921 рр.). Монографія.–К.,2003; Калакура Я.С. Українська історіографія: Курс лекцій.– К., 2004.; Любовець О.М. Українськи партії й політичні альтернативи 1917-1920 рр. Монографія. – К., 2005.

Безпосереднє відношення до теми нашого дослідження мають праці М.Ф. Дмитрієнко, Г.Я. Рудого, В.Ф. Солдатенка.

Найбільший інтерес становлять дослідження В.Ф. Солдатенка, в яких досить ґрунтовно проаналізовано партійно-радянську та профспілкову пресу. А в монографії “Українська революція: концепція та історіографія” автор на основі праць ідеологів тогочасного визвольного руху, документів політичних партій, матеріалів періодичної преси вперше в історіографії здійснив спробу комплексного аналізу розвитку національно-визвольних змагань, розкрив значення національно-демократичних видань для джерельної бази історії Української революції 33 Солдатенко В.Ф. Идти впереди всех. – К., 1986.; Його ж Українська революція. Історичний нарис: Монографія. – К., 1999.; Його ж . У пошуках соціальної й національної гармонії (ескізи до історії українського комунізму). К., 2006..

Джерельна база більшості новітніх досліджень з історії національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920 рр. характеризується досить широким місцем у ній преси, зокрема центральної, однак все ще недостатньо залучається місцева періодика, матеріали якої дозволяють детальніше і об’єктивніше відтворити державотворчі процеси у регіонах України.

Історіографія проблеми разом із загальноісторичними розвідками представлена низкою праць, присвячених історії преси. Їх автори – В.  Манілов, В. Ігнатієнко, М. Раковський, Б. Корольов, В.  Будников, О.  Баришполець, І. Гошуляк, А. Гуляк, Ю. Сурай, І. Серов та інші44 Манілов В. З історії більшовицької преси на Україні // Червона преса. – 1927. – №3-5, 8, 9; Корольов Б.І. Київська більшовицька газета “Голос социал-демократа” (1917 рік). – “Наукові записки Київського педагогічного інституту іноземних мов”.– К., 1959. – Т.4. Гошуляк І.Л. Більшовицька преса – зброя партійних організацій України в боротьбі за здійснення рішень VIII Всеросійської конференції РКП(б) про Радянську владу на Україні (грудень 1919 – грудень 1920 рр.). – К., 1977; Сурай Ю.П. Большевистская военная печать в борьбе партии за слом старой армии и создание вооруженных сил социалистической революции (март 1917 – март 1918 гг.). – Одесса, 1979. – не ставили перед собою завдання джерелознавчого вивчення преси, розкриття її інформативних можливостей, але в них подається характеристика багатьох пресових видань, показано їх суспільну роль.

Крім цього, маємо окрему групу спеціальної літератури і дисертаційних робіт, найбільш близьку до нашої теми в її теоретичному плані, в якій розкривається інформаційний потенціал газетних матеріалів, його значення для дослідження різних періодів історії. Заслуговують на увагу праці Л.І. Боряк, Ю.С. Ганжурова, І.В. Крупського, М.М. Романюка, Г.Я. Рудого та ін., які досліджували газетну періодику, використовуючи методику кількісного аналізу газетних матеріалів55 Боряк Л.И. Печать как источник изучения патриотического воспитания советских людей в годы Великой Отечественной войны (методика количественного анализа) // Респ. межв. сб., 1985. Вып. 135. – С. 99-106; Ганжуров Ю.С. Преса України другої половини половини 50-х – початку 60-х років як об’єкт кліометричних досліджень в сучасному джерелознавстві // Укр. іст. журн. – 1991, – №12.–С. 39-48; Крупський І.В. Преса як джерело досліджень національно-визвольних змагань за українську державу: Монографія – К., 1996; Романюк М.М. Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю (18701940 рр.).  Львів: Фенікс, 2000; Рудий Г. Я. Газетна періодика джерело вивчення проблем української культури (19171920 рр.).: Дис. ...докт.іст.наук:07.00.06  К., 2000..

Однак, узагальнювального джерелознавчого дослідження періодики України 1917-1920 рр. як кількісно, так і змістовно, передусім, за типологічними ознаками, предметно-тематичним аналізом газетних публікацій про вивчення історії українського державотворчого процесу, ще не зроблено.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” системно розглянуто весь джерельний комплекс, серцевину якого становить українська періодика 1917-1920 рр., яка є основним об’єктом пізнання. Водночас залучені свідчення інших видів, зокрема документів органів влади та політичних партій, які стосувалися преси і висвітлювали на ідейну і політичну спрямованість як центральних, так і місцевих газет, мотиви відбору інформації для публікацій та їх оцінки, архівні фонди редакцій газет, які містять матеріали, що допомагають встановити авторство газетних матеріалів, участь у їх діяльності державних і громадських діячів тощо.

Виявлені, систематизовані і досліджені джерела охоплюють дві великі групи: опубліковані та неопубліковані. Серед опублікованих джерел найбільшу цінність становлять документальні збірники, присвячені проблемам національно-визвольних змагань і державотворчим процесам. Зокрема, це збірники “Українська Центральна Рада” (документи і матеріали у двох томах). Із 420 документів, відібраних до збірників, більше половини становлять матеріали періодичної преси, значна частина яких оприлюднена вперше; двотомник “Директорія, Рада Народних міністрів Української Народної Республіки 1918-1920. Документи і матеріали” 66 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали в двох томах/ Упор. В.Ф. Верстюк та ін.– К., 1996-1997.; “Директорія, Рада Народних міністрів Української Народної Республіки 1918–1920. Документи і матеріали” / Кер. В.Ф. Верстюк та ін.– К., 2006., тритомник “Українська суспільно-політична думка” (1983), дев’ятитомник “Тисяча років суспільно-політичної думки “ (2001-2002). Великий пласт відомостей про державотворчий процес в Україні 1917-1920-х рр. містять видання, підготовлені Т.Г. Гунчаком: “Джерела до новітньої історії України”(у 2-х т., 1980), “Українська революція. Документи 1919-1921 рр.”(1984).

У дисертації використані джерела особистого походження, зокрема щоденники, листи, спомини, мемуари, що дають можливість співставити їх свідчення з матеріалами преси, вивчити достовірність передачі у ній тих чи інших подій. Спогади учасників подій, зокрема В.К. Винниченка, Д.І. Дорошенка, І.П. Мазепи, П.П. Скоропадського та ін.,77 Мазепа І., Феденко П. З історії української революції. – Прага. – 1930; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. 1914-1920. – Мюнхен. – 1969; Винниченко В. Щоденник. Т.2. 1911-1920. Едмонтон-Нью-Йорк, 1980; Скоропадський П. Спогади. – Філадельфія. – 1995. розкривають історію заснування пресових видань, діяльність редколегій, позиції різних політичних сил і, відповідно, спрямованість публікацій преси. Причому, авторами мемуарних джерел є представники різних ідейно-політичних напрямів, серед яких видатні політичні діячі, учасники національно-визвольних змагань в Україні.

В роботі використані також мемуари більшовицьких діячів – Є.  Бош, В. Затонського, М.  Майорова 88 Майоров М. З історії революційної боротьби на Україні. 1914-1919 рр. – Харків, 1928; Затонський В. Із спогадів про Українську революцію. // Літопис революції. – 1929. – №4; – 1930. – №5; Бош Є. Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации. – М.-Л., 1932. та деяких російських політиків – А. Денікіна, Н. Могилянського та інших 99 Деникин А.И. Очерки русской смуты. – Т. 4, 5. – Берлин, 1925. Революция на Украине. По мемуарам белых. – М.-Л., 1930;.

У дисертації фігурує значна частина джерельних свідчень, у т.ч. пресових, оприлюднених у дослідженнях В.Ф. Верстюка, В.Ф. Солдатенка, Я.В. Грицака, І.П. Лисяка-Рудницького, Р.Я. Пирога 110 Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада. Навчальний посібник. – К.: Заповіт, 1997;

Політична історія України ХХ ст. І.Ф. Курас, В.Ф. Солдатенко, Ю.І. Шаповал та ін. – Т. 2. Революція в Україні. – К., 2003. 0.

Важливе значення для орієнтації в мережі періодики мають бібліографічні довідники. Так, для аналізу преси як джерела дослідження революційних процесів в Україні використано бібліографічний покажчик “Газети Радянської України 1917-1920 рр.”, складений за матеріалами газетних фондів ЦНБ АН УРСР, який налічує 400 назв газет Газети Радянської України 1917-1920 рр. Бібліографічний покажчик. – К., 1979.. Він подає інформацію про наявність газет зазначеного періоду, їх назви, місце видання та час виходу. Було залучено також бібліографічні часописи, зокрема “Книжковий вісник”, який містить дані про періодичну пресу за 1919 рік Книжковий вісник. – К., 1920; Часописи Поділля: Історично-бібліографічний збірник. – Вінниця, 1928.. Досить повно подано стан періодичної преси Півдня України в книзі “Одеська періодична преса років революції та громадянської війни 1917-1921 рр.”, яка наводить 433 назви газет та окремих журналів Одеська періодична преса років революції та громадянської війни, 1917-1921 рр. – Одеса, 1929..

Методами джерелознавчої евристики Історичне джерелознавство.( Калакура Я.С., Войцехівська І.Н., Павленко С.Ф.).– К., 2002. Сс. 128, 130, 403, 412. виявлено і залучено до дисертаційного дослідження численні архівні джерела, що віддзеркалюють як історію періодики, так і її інформаційний потенціал для з’ясування основних етапів українського державотворення в період 1917-1920 рр.

Основна газетна інформація про державотворчий процес в Україні доби визвольних змагань сконцентрована в колекціях газет, зібраних у фондах НБУ ім. В.І. Вернадського, центральних та місцевих державних архівів, зокрема Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОУ), державних архівах Київської, Харківської, Одеської та Дніпропетровської областей, а також у бібліотечних та музейних фондах.

Особливу увагу було звернуто на фонди урядових установ і відомств періодів Центральної Ради, Гетьманату та Директорії, які зберігаються в ЦДАВО України. Йдеться про документи Української Центральної Ради, Генерального секретарства, Управління преси і інформації УНР (Ф.1113), Бюро преси при Міністерстві внутрішніх справ та Управління у справах друку Української Держави П. Скоропадського та інші. Так, у фонді Бюро преси при МВС Української Держави (Ф.1184) містяться важливі відомості про діяльність як центральної, так і місцевої преси: робота кореспондентів газет на місцях, Цензурної Комісії. Збереглися звіти органів провінційної преси, реєстр газет України і т. ін.

Важливу інформацію почерпнуто з архівних фондів редакцій газет та журналів, зокрема, газети “Селянська громада”; “Військово-науковий вісник” 1918-1919 рр.; журналу “Украинская жизнь” (Ф.4362). У фонді редакції газети “Селянська громада” (Ф.4302) містяться дані про діяльність крайової преси, зберігається частина рукописів статей про політичне, економічне, культурне становище в Україні, листи, що надходили від кореспондентів і читачів з місць, їх враження, пропозиції щодо державного будівництва ЦДАВОВ України. – Ф.4302. – Оп1. – Спр.3..

Отже, джерельний комплекс дисертації є достатньо репрезентативним для дослідження ролі періодичної преси як важливого джерела з історії державотворчих процесів в Україні в період 1917-1920 рр., а також для відтворення політичного, соціально-економічного і духовного життя українського народу в добу визвольних змагань.

У підрозділі 1.3. ”Методологічні засади дослідження” розглянуті ключові принципи і методи джерелознавчої критики періодичної преси як джерела з історії державотворчих процесів в Україні 1912-1920 рр. При цьому автор виходив з теоретичних праць М.Я. Варшавчика, І.Д. Ковальченка, С.А. Макарчука, О.М. Медушевської, Л.Н. Пушкарьова, А.В. Санцевича, В.І. Стрельського, С.О. Шмідта, Стрельский В.И. Теория и методика источниковедения истории СССР: Учебное пособие для студентов ист. фак. ун-тов. – К., 1968; Шмидт С.О. Современные проблемы источниковедения. – В кн.: Источниковедение. Теоретические и методические проблемы. – М., 1969; Пушкарев Л.Н. Классификация русских письменных источников по отечественной истории. – М., 1975; Медушевская О.М. Теоретические проблемы источниковедения: учебное пособие. – М., 1977; Санцевич А.В. Методика исторического исследования. – К., 1984; Варшавчик М.А. Историко-партийное источниковедение: Теория, методология, методика. – К., 1984; Количественные методы в исторических исследованиях / Под. ред. И.Д. Ковальченко. – М., 1984; Ковальченко И.Д. Применение количественных методов ЭВМ в исторических исследованиях // Вопросы истории. – 1984. – №9. – С.138-153; Варшавчик М.А. Источниковедение истории КПСС: учебное пособие. – М., 1989. а також з новітньої навчальної літератури з історичного джерелознавства, яка розглядає пресу в числі пріоритетних джерел історичної науки. В дисертації використані джерелознавчі надбання, безпосередньо присвячені дослідженню преси, визначенню її особливостей, відмінностей від інших видів джерел, розкрито деякі методи її використання в наукових дослідженнях. Йдеться про праці М.Ф. Дмитрієнко, Н.І. Миронець, З.В. Ждановської, В.Я. Борщевського, І.І. Копотієнка, М.Н. Чорноморського та ін. Черноморский М.Н. Периодическая печать: Учебное пособие по источниковедению истории СССР. – М., 1956; Ждановская З.В. Большевистская печать как источник при изучении истории КПСС. – М., 1965; Дмітрієнко М.Ф. Більшовицька преса України 1917-1918 рр. як історичне джерело.– К., 1967; Борщевский В.Я. Некоторые вопросы изучения советской периодической печати как исторического источника // Некоторые проблемы отечественной историографии источниковедения: сб. научн. трудов. – Днепропетровск, 1976. – С.3-10; Копотиенко И.И. Источниковедческий анализ периодической печати Украины (1917-1925 гг.): Учебное пособие. – Днепропетровск, 1978; Миронец Н.И. Революционная поэзия октября и гражданской войны как исторический источник. – К., 1988..

У дослідженнях Л.Д. Дергачової, Н.В. Селунської, В.З. Дробижева, Є.І. Пивоварова, та ін. Селунская Н.В. Проблемы изучения массовых исторических источников в современной американской историографии // История СССР. 1975. – №1. – С. 201-207; Дергачева Л.Д. Периодическая печать как массовый источник // Массовые источники по истории советского рабочего класса. Ред.коллег.: И.Д. Ковальченко (отв. ред.) и др.: Из-во МГУ, 1982.– С. 150-161; Дробыжев В.З., Пивоваров Е.И. Массовые источники по истории советского рабочего класса и количественные методы их анализа // Количественные методы в советской и американской историографии. – М., МГУ, 1983. – С. 203-322., висвітлена методика опрацювання преси як масового джерела, в т.ч. кількісні методи. Автор дисертації солідаризується з методологічними підходами до джерелознавчого аналізу преси, які окреслені в дослідженнях В.Ф. Солдатенка та Г.Я. Рудого, оскільки вони за проблематикою найближчі до нашої теми Солдатенко В.Ф. Большевистская пресса Украины в 1917-1918 (историко-библиографический обзор). – К., 1979; Рудий Г. Я. Преса Української Держави: 1918. – К., 996..

При визначенні методологічних засад та виборі методів дослідження всього комплексу української періодики 1917-1920 рр. враховувались дві важливі обставини. По-перше, до джерелознавчого аналізу залучена переважна більшість центральних газет та газет основних політичних партій, по-друге, забезпечено досить репрезентативне використання місцевої преси, що містить великий обсяг інформації про участь місцевих громад і владних структур у державотворчих процесах. Звідси випливала необхідність послідовно дотримуватись основоположних методологічних принципів: історизму, об’єктивності та всебічності.

Відповідно до цих принципів у роботі використано широкий спектр дослідницьких методів, зокрема, історико-порівняльний, хронологічний, контент-аналізу та метод вибірки. При цьому цінним став метод контент-аналізу, суть якого полягає у вибірці одиниць для обчислення за допомогою ЕОМ, що у фаховій літературі дістали назву символів-інформантів. Він дав можливість з’ясувати фізичний стан та інформаційний обсяг газетних матеріалів. З огляду на те, що в науковій літературі 10-процентна вибірка при генеральній сукупності близько 800 одиниць вважається достатньо репрезентативною, то вибіркова сукупність використаних нами назв українських видань становила 85 газет (згідно з методикою спрямованого відбору – 18 центральних, 27 губернських, 40 повітових газет).

Вивчення інформативного потенціалу преси провадилось за допомогою методів наукового дослідження масових джерел. Зокрема, загальноукраїнські газети вивчалися суцільно (фронтально), губернські – кожна четверта, повітові – кожна десята. Відповідно до цього визначалася така система відбору одиниць для спостереження, при якій результати, отримані при частковому відборі, максимально збігаються з даними усієї генеральної сукупності.

У другому розділі “Характеристика та класифікація періодичної преси України 1917-1920 рр.”, який складається з двох підрозділів, розглянуто особливості, структуру та основні риси преси як історичного джерела державотворчих процесів, проведено її джерелознавчу класифікацію.

У підрозділі 2.1.“Структура періодичної преси як історичного джерела” зазначається, що в цілому періодику України досліджуваного періоду за оперативністю і характером інформації репрезентують два типи видань: газети і видання журнального типу. Проте за обсягом і питомою вагою оперативно-інформаційного матеріалу головне місце як об’єкт і як джерело для дослідження державності посідають газети. Матеріали преси містять кілька типів інформації: відкриту і приховану (навмисну і ненавмисну). Перший тип інформації переважає передусім в аналітично-інформаційних жанрах – замітках, кореспонденціях, звітах, які найбільше насичені фактами про події і явища. Другий – в аналітично-оглядових статтях. Тому використання фактичного матеріалу преси потребує особливої обережності, додаткової перевірки, врахування мотивів написання статей.

Характеризуючи газетну періодику як особливий вид джерел, у підрозділі відзначено дві її особливості. По-перше, газетна публіцистика віднесена до оповідних джерел, на відміну від документальних. Оскільки оповідні джерела (“історична традиція”) створювались на основі авторських вражень від подій, то в процесі їх використання надавалась перевага документальним свідченням, а перевірка їх достовірності проводилась методом перехресної звірки. По-друге, періодика відноситься до масових джерел, оскільки в ній тиражується інформація, простежується певна повторюваність відомостей про ті чи інші події та явища. Різні періодичні видання по-своєму оцінюють одні і ті ж події, своєрідно відображають їх причини, розвиток та наслідки. Виходячи з повторюваності, можна встановити певні закономірності відображення історичних явищ. Для з’ясування структури газетних видань періоду національно-визвольних змагань в Україні виявлялись їх споріднені ознаки і особливості:

періодика досліджуваного періоду надзвичайно різнорідна. В ній представлені державні, партійні, військові, профспілкові, кооперативні, просвітницькі, приватні газети і журнали;

особливість газетної інформації полягала в тому, що не тільки російські та українські газети по-різному трактували і оцінювали революційні події в Україні, але ця відмінність характерна для центральних та місцевих видань (губернських, повітових тощо);

як критерій класифікації може слугувати різноманітність жанрових форм матеріалів періодики, їх спрямованість. Серед них – статті політичного, економічного, національно-культурного змісту, публікація офіційних документів, оперативна інформація, газетні звіти, репортажі, хроніка, повідомлення, історичні та літературні нариси, публіцистика, політичні фейлетони, художні твори тощо.

У зазначений період в Україні функціонувала досить велика і різногалузева мережа періодичних видань. За нашими підрахунками, їх кількість сягає 795 назв періодики. При цьому ця кількість змінювалась: в добу діяльності Центральної Ради досягала 340 назв; у період Української Держави П. Скоропадського в Україні виходило більше двохсот періодичних видань, а за часів Директорії (включаючи регіони підконтрольні радянській владі і райони, захоплені білогвардійськими військами) видавалось близько 250 газет.

За місцем видання в дисертації розглянуто три основні групи періодики: газети центральних державних і партійних органів; губернські; міські та повітові газети.

У загальному інформаційному масиві місце і обличчя преси змінювались залежно від суспільно-політичних умов, які складались у центрі та регіонах. Якщо на Правобережжі було більше національно-демократичних, то в Донецько-Криворізькому регіоні створювались сприятливіші умови для виходу більшовицьких газет, а національно-демократичні навіть переслідувались. Крім того, аналіз газет за мовою видання свідчить, що на території Правобережної України масив україномовних видань значно перевищував за цим показником Лівобережжя та Південь України.

У підрозділі показано вплив умов видання газет на їх спрямованість та зміст, на характер відображення в них настроїв і поглядів різних соціальних верств на українську державність. Зникнення зі шпальт періодики певних матеріалів, закриття ряду видань переконливо свідчило про вплив політичних і суспільних відносин в Україні та регіонах. Так, коли на півночі та сході України на початку 1918 р. насаджувався більшовицький режим, було закрито ряд російських та українських видань ліберального і національно-демократичного характеру в Харкові, Одесі та інших містах.

Обґрунтовано висновок про те, що в період Центральної Ради в суспільстві почали утверджуватися демократичні порядки, що позначилось на широті інформації і об’єктивності преси. У досліджуваний період найчисленнішою групою були газети, які виходили один або два рази на тиждень, але за періодичністю переважав тип щоденної газети.

В умовах Української Держави гетьмана П. Скоропадського помітно скоротилася кількість періодичних видань, було створене Бюро преси при МВС для контролю за виданнями, яке розробило перелік питань, висвітлення яких у пресі не допускалося. Владні структури дістали право вживати санкції до газет та їх співробітників. Разом з тим, в цей період багато видавців буквально завалювали Управління у справах друку заявками про заснування нових газет у Києві та інших містах, більшість з яких мали видаватися російською мовою.

В умовах Гетьманату та Директорії цензура значно посилилася і стала більш жорсткою. В інструкції Департаменту преси й друку Міністерства преси і пропаганди про діяльність Цензурної колегії вказувалось, що всі періодичні й неперіодичні видання, часописи, журнали, книжки, брошури, малі й різні форми друку можуть виходити в світ тільки за умови попередньої перевірки відповідними органами Управління преси й інформації.

Дослідження дає підставу стверджувати, що газети різних ідейно-політичних напрямів висвітлювали події під своїм кутом зору. Якщо, наприклад, більшовицькі та кадетські газети, такі як "Пролетарская мысль", "Голос социал-демократа", "Пролетарий", "Звезда", "Борьба с контрреволюцией", "Киевская мысль" та інші, звинувачували в безпорядках, погромах серед мирного населення українське військо (петлюрівців, гайдамаків), то газети націонал-демократичного та радикального напряму – "Селянська думка", "Рідний край", "Український козак", "Херсонщина" та інші – наводили факти погромів загонами червоноармійців, які були спрямовані проти інтелігенції, робітників, соціалістів, євреїв.

У підрозділі 2.2. “Джерелознавча класифікація періодичної преси” з урахуванням наявних способів класифікації джерел обґрунтована авторська схема групування газет, що видавалися в Україні в 1917-1920 рр. В її основу покладено такі ознаки, як хронологія та місце виходу періодики в контексті основних етапів національно-визвольної революції (УНР доби Центральної Ради, Гетьманська Держава, УНР часів Директорії); приналежність та ідейно-політичне спрямування видань.

Пріоритетною визначена класифікація періодики за ідейно-політичним напрямом. Вона дала змогу охопити більшість видань