ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Грицанюк Віта Василівна

УДК 321:316.343.652:316.628

Середній клас як соціальна основа формування політики центризму

23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник кандидат філософських наук, професор

Світа Анна Михайлівна

Львівський національний університет імені Івана

Франка, професор кафедри теорії та історії політичної науки

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Сіленко Алла Олексіївна,

Одеська національна академія зв'язку імені

О. С. Попова, проректор з навчальної та виховної

роботи

кандидат філософських наук, доцент

Климанська Лариса Дмитрівна

Національний університет “Львівська політехніка”,

доцент кафедри соціології та соціальної роботи

Захист відбудеться 13 грудня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.051.17 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул.. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 9 листопада 2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради,

кандидат політичних наук, доцент Шурко О.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сьогодні у світі простежується тенденція збільшення кількості політичних партій, які в своїх діях керуються основними принципами центристської політики. Політична ситуація країн з розвинутою ринковою економікою, стабільною демократією та високим рівнем соціального захисту громадян засвідчує, що їх спільною рисою є дотримання власне політики центризму в управлінні країною.

В Україні за останні роки поняття “центризм” набуло в політиці великої популярності. Практично всі провідні партії визначають себе як центристські, правоцентристські або ж лівоцентристські. Центризм як явище в політиці багатогранним. Саме тому важливо розкрити суть центризму, враховуючи всі існуючі підходи до його визначення. У дисертаційному дослідженні наголошується, що центризм – це передусім низка способів толерантного узгодження інтересів між конкуруючими сторонами, це певна технологія досягнення балансу сил та примирення сторін. Цей підхід до визначення суті центризму передбачає формування вмінь і навичок ведення переговорів, розв’язання гострих конфліктів шляхом використання консенсусних технологій та процедур.

Проте сформувати центризм у політиці неможливо без адекватної соціально-політичної структури суспільства. У більшості країн з розвинутою демократією саме середній клас формує політику центризму. Адже з точки зору політології представники середнього класу характеризуються не лише певним рівнем доходів та високою освітою; вони є водночас носієм певних традицій, певної культури поведінки, що суттєво впливає на соціальні і політичні процеси в суспільстві. Існування цього класу певною мірою є основою і результатом розвитку економічної свободи та демократії. Перевага в чисельності цієї категорії населення створює основу соціальної та політичної стабільності у суспільстві.

Попри значний науковий доробок все ж очевидною є недостатність досліджень середнього класу як категорії політології, зокрема як соціальної основи політики центризму. Основна частина праць з цієї проблеми присвячена визначенню середнього класу як категорії соціології. Отже, дослідженням впливу представників середнього класу на політичну ситуацію в країні ще не приділено належної уваги.

В Україні середній клас ще не сформований, і тому дослідження проблем його формування в умовах становлення демократії, постає актуальним завданням. У нашому дисертаційному дослідженні особливу увагу приділено визначенню політичної орієнтації та політичних цінностей цього важливого соціального прошарку населення.

Мета роботи – аналіз суті політики центризму та обґрунтування домінантної ролі середнього класу в процесі формування цієї політики.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

· дослідити еволюцію поглядів, які закладають основу сучасного розуміння центризму;

· уточнити зміст понять “політичний центризм” та „політика центризму”;

· визначити та проаналізувати цінності та принципи реалізації політики центризму;

· дослідити залежність політики центризму від соціальної структури суспільства;

· з’ясувати суть поняття середній клас, його критерії та особливості;

· здійснити аналіз особливостей формування середнього класу в Україні на сучасному етапі;

· проаналізувати політичні вподобання та політичну активність, рівень довіри до соціально-політичних інститутів, а також соціально-політичні цінності середнього класу в Україні;

· визначити соціальну детермінованість українських центристських політичних партій, на основі їх програм та результатів виборів до Верховної Ради України (березень 2006 року);

Об’єкт дослідження – політика центризму, її зміст та соціальна основа.

Предмет дослідження – визначення ролі середнього класу у процесі формування політики центризму.

Методологічну основу дослідження становлять такі підходи, як структурно-функціональний, історичний, порівняльний. Структурно-функціональний підхід дає змогу досліджувати соціально-політичне явище як структурно-розчленовану цілісність, де кожен елемент має своє функціональне призначення. Саме тому цей підхід використано для виокремлення елементів структури центризму як цілісної системи. Функціональний підхід був застосований при аналізі технологій реалізації політики центризму. Історичний підхід дав змогу простежити еволюцію виникнення поняття, яке зараз називають центризм. Порівняльний підхід вживався для дослідження суті середнього класу, який в кожній країні має свої характерні особливості.

Основними методами отримання інформації стали контент-аналіз та анкетування. Контент-аналіз як метод якісно-кількісного аналізу документів з метою одержання об’єктивної, систематизованої і узагальненої інформації застосовано при аналізі програм політичних партій та блоків для з’ясування цінностей політики центризму, соціальної основи, на яку опираються українські центристські партії, та при аналізі різноманітних соціологічних опитувань для отримання відомостей про соціально-політичні цінності представників середнього класу. Метод анкетування використаний при проведенні соціологічного дослідження, спрямованого на визначення соціально-політичних цінностей, політичних уподобань та політичної активності середнього класу в Україні (регіональний аспект).

Наукова новизна роботи визначається тим, що у ній розкрито досі не висвітлений у вітчизняній політичній науці феномен центризму та його соціальну основу, яку переважно становить середній клас. У межах дослідження одержано наукові результати, які характеризуються новизною і є логічним розв’язанням поставлених у роботі завдань:

· уточнено зміст поняття “центризм”, що означає певну модель політичного курсу, орієнтовану на рівновіддаленість від крайнощів, а також тип політичної свідомості. В основі політики центризму лежить баланс громадянських інтересів, їх приблизна рівновага;

· розширено та систематизовано наявний досвід в інтерпретації понять “політичний центризм” та “політика центризму”. Під політичним центризмом ми розуміємо явище, яке охоплює певні ідейно-політичні течії (лібералізм, консерватизм, соціал-демократія) та певну політичну позицію, світогляд. Політика ж центризму – це інструмент реалізації політичного центризму, це технології досягнення певних цілей у політичній діяльності;

· доведено, що саме середній клас був основою тієї соціальної бази, яка сприяла формуванню та розвитку ідейно-політичних течій, які зараз називаються центристськими. Так, поява ліберальних ідей була політичним рухом саме середнього класу і відображала намагання зростаючого класу підприємців здобути політичне становище і, як наслідок, можливість впливати на суспільне життя. Консерватизм теж як ідейно-політична течія внаслідок свого розвитку стала відображати ідеї, орієнтації, ціннісні норми середніх і дрібних підприємців, фермерів, ремісників (середнього прошарку суспільства), які, ставши матеріально забезпеченими, прагнули стабільності в суспільстві;

· визначено, що центристські методи досягнення цілей відзначаються дотриманням моральних норм і соціальної етики, а такі цінності, як толерантність, консенсус, компроміс, є підвалинами, на яких ґрунтуються усі без винятку технології реалізації політичного центризму;

· теоретично підтверджено, що оптимальною для розвинутого демократичного суспільства є соціальна стратифікація з домінуючим за чисельністю середнім класом – класом освіченим, поміркованим та відповідальним у вчинках, активним у громадському та політичному житті;

· встановлено, що стабільність ієрархічної структури суспільства залежить від питомої ваги й ролі середнього класу: чим кількісніший середній клас, то більше в нього шансів впливати на політику держави, на процес формування фундаментальних цінностей суспільства, світогляду громадян, уникаючи при цьому крайнощів, притаманних протилежним силам;

· на основі результатів соціологічного дослідження охарактеризовано середній клас у м. Львові, визначено, що респонденти, які віднесли себе до львівського середнього класу за основними критеріями, є типовим середнім класом згідно з загальносвітовими стандартами. Вони високоосвічені, свій дохід в основному визначають як середній, помірковані у судженнях, уникають крайніх відповідей на запитання, найактивніше серед усіх інших класів цікавляться проблемами політичного життя, найважливішими соціально-політичними цінностями вважають мир та гідність людини.

· на основі аналізу результатів останніх виборів до Верховної Ради України у березні 2006 року зроблено висновок, що в Україні приналежність до певних соціальних прошарків не є визначальним чинником, який впливає на політичні вподобання населення;

· експериментально встановлено, що на політичні вподобання в Україні більшою мірою впливає національна приналежність та географічний чинник (територія проживання), аніж приналежність до певного соціального прошарку, що зумовлено нерозвиненістю середнього класу в нашій країні. Отже, ґрунтуючись на сказаному вище, зроблено висновок, що в Україні центристські партії лише намагаються стати центристськими в класичному значенні цього терміна.

Наукове значення одержаних результатів дослідження зумовлено його науковою новизною та актуальністю. Можна виокремити такі аспекти застосування результатів дослідження:

· науковий – при подальшому уточненні та розвитку теорії політики центризму;

· навчальний – у процесі вивчення окремих дисциплін у вищих навчальних закладах, зокрема, у викладанні курсів “Політологія”, “Соціологія політики”, “Політична географія”.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у діяльності центрів політичних досліджень, науково-дослідних інститутів, представниками всіх гілок влади, політичними лідерами і громадськими діячами, для розробки програмних документів політичних партій та в агітаційній роботі. Дані експериментальних досліджень можуть бути використанні при розробці програм державної політики в регіонах України.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка й обговорена на засіданнях цієї кафедри. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження виголошені на звітних наукових конференціях кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у 2006, 2007 роках; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі” (15 – 16 травня 2006 р., м. Львів); Науково-практичній конференції “Політична наука в Україні: стан і перспективи” (10 – 11 травня 2007 р., м. Львів); Міжнародній науковій конференції “Менеджмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення”(10 – 12 травня 2007 р., м. Суми).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 7 публікаціях, з яких 4 публікації є фаховими, відповідно до вимог ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основного тексту становить 150 сторінок. Список використаних джерел включає 171 найменування.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається ступінь її наукової розробленості, визначається мета і завдання, об’єкт, предмет, а також методологічна основа дослідження, наукова новизна отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, висвітлюється апробація результатів дослідження, структура та обсяг роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження центризму як явища політики” розглянуто суть центризму як явища політики, проаналізовано теоретичні засади політичного центризму та визначено етичний аспект технологій реалізації політики центризму.

У підрозділі 1.1. – “Стан дослідження центризму як явища політики” – підкреслено, що центризм як явище політики дуже багатогранний і не існує однозначного визначення його суті.

Здійснено огляд досліджень щодо визначення сутності центризму, на основі чого зроблено висновок про те, що не можна стверджувати про широку розробленість цього феномену, про чітку визначеність його суті. Так, проф. В. Тихомиров дотримується думки, що визначаючи поняття центризму, слід розрізняти три підходи: центризм як ідейно-політична течія; центризм як певна політичну позиція (установка); центризм як інструмент у політичній діяльності. Усі ці підходи, на думку вченого, взаємопов’язані і в кінцевому підсумку вони зводяться до політики центризму, при якій вирішення дискусійних питань відбувається з дотриманням взаємовигідних інтересів сторін. Дослідник проблеми центризму А. Соловйов переконаний, що основною цінністю центризму є те, що він виступає як політична практика, яка виражає збалансованість відносин тих чи інших конкурентів у сфері влади. Такого балансу можна досягти різними способами: цілеспрямованою діяльністю уряду, який примушує сторони до примирення та узгодження своїх позицій; стихійно складеним симетричним відношенням сторін, які виникають на основі витрачення ними свого конфронтаційного потенціалу; свідомим примиренням опонентів з метою збереження власної безпеки або ж загального суспільного порядку. Отже, на думку російського дослідника, центризм може існувати як у вигляді інституціональної безвідносної до позицій суб’єктів системи стримувань і противаг, що створює гарантії недопущення крайнощів, так і у вигляді ситуативного, епізодичного і абсолютно залежного від коливань політичної кон’юнктури балансу, який при найменшій зміні обставин або ж позицій сторін може обернутися на свою протилежність. Інший дослідник проблеми центризму Г. Водолазов стверджує, що політика центризму є породженням демократії і прямо залежить від рівня розвитку її інститутів і цінностей. Поза нею вона неможлива як така і виступає радше як одна з можливих функціональних форм її практичної реалізації. Наголошуючи на їх єдності та невіддільності, автор твердить: “Центризм – демократичний механізм, в якому представлені соціальні групи, прошарки, напрями, де були б політично артикульовані їх вимоги, і вони могли б вести між собою цивілізовану дискусію, відстоювати свої вимоги”. Іншими словами, автор трактує центризм як спосіб реалізації інтересів будь-яких соціальних прошарків, як певний тип мислення. Він чітко характеризує центризм як парадигму суспільного розвитку, “вітер епохи”, віяння якого визначає хід людського мислення.

Увагу до проблеми визначення політично-стратегічного курсу та політичної тактики центризму, умов його формування, його соціальної основи виявляють і українські дослідники – А. Колодій, Л.Климанська, М. Михальченко, М. Недюха, М. Примуш, А. Романюк, А. Світа, А.Сіленко, Н. Черниш, Ю. Шведа та інші. Зокрема, А. Романюк визначає центризм як політичну течію або позицію, що передбачає визначення місця суб’єкта в політичному спектрі стосовно інших суб’єктів за умов чіткого окреслення лівої та правої позиції. В ідеологічному контексті центризм передбачає зваженість оцінок і вимог, які відповідають позиції переважно середніх верств населення, у контексті політичної діяльності – поміркованість і використання лише легальних засобів та методів. М. Михальченко та М. Недюха вживають поняття політичний центризм і визначають його як соціально-політичну позицію партій та рухів, що дотримуються народно-демократичної, соціал-демократичної, християнсько-демократичної орієнтацій і прагнуть зміни конфронтації та протистояння на стиль співробітництва, досягнення угод, консенсусу й розумних компромісів.

У дисертаційному дослідженні зазначено, що існує певна невизначеність таких понять, як політичний центризм та політика центризму. Ми розуміємо під політичним центризмом явище, яке охоплює певні ідейно-політичні течії (лібералізм, консерватизм, соціал-демократія) та певну політичну позицію, світогляд. Політика ж центризму – це інструмент реалізації політичного центризму, це технології досягнення певних цілей у політичній діяльності.

На основі проаналізованої літератури зроблено висновок про відсутність комплексного дослідження проблем формування центризму в Україні та його соціальної основи, що підкреслює актуальність нашого дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.2. – “Теоретичні основи політичного центризму” – досліджено еволюцію поглядів, які закладають підвалини сучасного розуміння центризму. Зазначено, що ця теорія бере свій початок з учення Аристотеля. Епоха Нового часу створює історичні передумови для виникнення політичних доктрин, що закладають основи сучасного розуміння центризму як явища політики. Саме у цей час розпочинається повільний процес формування громадянського суспільства та визначаються його основні цінності. Формування теоретичних основ політики центризму розглянуто в роботі за трьома напрямами: ліберальним, консервативним та соціал-демократичним.

Представники лібералізму – Дж. Лок, Ш.-Л. Монтеск’є, Д. Дідро А. Гамільтон, Дж. Міль, Гольбах, Дж. Ролз, Дж. Кейнс, В. Гелстоун, визначаючи у своїх працях такі основні цінності лібералізму як свобода, рівність, справедливість, толерантність і повага до інших думок та позицій, закладають підвалини, на яких ґрунтуються сучасні теорії центризму.

Консерватори (Е. Берк, М. Оукшотт, Р. Кірк та інші) доповнили і розширили зміст поняття “політика центризму” передусім за рахунок розробки таких консервативних цінностей, як стабільність, порядок, законність, повага до влади. Проаналізувавши праці відомих представників консерватизму, ми дійшли висновку, що вони теоретично обґрунтували моральні засади політики.

Вагомою є роль соціал-демократичної течії у формуванні теоретичних основ центризму (Є. Бернштейн, К. Каутський). Соціал-демократи у своїх працях розширили розуміння та надали соціального забарвлення поняттям свободи, рівності, справедливості, солідарності.

До теоретичних основ сучасного центризму відносимо і політико-правову концепцію солідаризму, розроблену французьким соціологом Л. Дюгі. Теоретичні основи центризму також закладає теорія держави добробуту, яку висунули ідеологи середніх класів та демократично налаштована інтелігенція в 50-ті роки ХХ ст. Суть теорії суспільного добробуту у сформуванні К. Мюрдаля, полягає в тому, щоб мирно і без революції проводити в капіталістичній державі скоординовану публічну політику, причому з такою ефективністю, яка б поступово привела економіку країни у відповідність з інтересами більшості громадян.

У підрозділі 1.3. – “Технології реалізації політики центризму: етичний аспект” – наголошено, що центристські методи досягнення цілей відзначаються дотриманням моральних норм і соціальної етики.

Визначено та проаналізовано процедури, на яких ґрунтуються технології реалізації політики центризму (процедуру, яку використовують для досягнення домовленості на “переговори без поразки”, та процедуру “одного тексту”, коли активно використовують посередника). Зазначено доцільність таких прийомів ведення переговорів, якими дозволено користуватися при дотриманні курсу політики центризму, а також визначено перелік правил ведення конструктивного діалогу.

Проаналізувавши низку наукових праць, доходимо висновку, що підвалинами, на яких ґрунтуються всі без винятку технології реалізації політики центризму, є такі демократичні цінності, як толерантність, консенсус та компроміс.

Виокремлено різні підходи до розуміння толерантності. Перший – як віротерпимість між католиками та протестантами (Дж. Лок та Вольтер). Інший підхід до її розуміння закладає Б. Вільямс, зазначаючи, що толерантність потрібна там, де різні суспільні групи з протилежними моральними, політичними та релігійними поглядами розуміють, що вони не мають іншого вибору, як жити разом, інакше розпочнеться збройний конфлікт, який не тільки не припинить їхніх суперечок, а й завдасть їм нових страждань. Наступний підхід представляє С. Ільїнська, ототожнюючи толерантність з терпимістю та розглядаючи її разом з такою категорією політичної теорії, як політичне насильство. В. Лекторський пропонує чотири варіанти розуміння толерантності: толерантність як байдужість до існування різноманітних поглядів і практик, оскільки останні розглядають як неважливі на тлі основних проблем, з якими має справу суспільство; толерантність як неможливість взаєморозуміння (толерантність у цьому випадку виступає як повага до іншого, якого неможливо сприйняти і взаємодіяти з ним); толерантність як поблажливість до слабкості інших, що поєднується з певною часткою зневаги до них; четвертий вид толерантності – „я” ставлюсь до іншої людини як до себе, а до себе з погляду іншого. Саме за четвертого підходу, згідно позиції В. Лекторського, не виникає ворожості, навпаки, з’являється здорова конкуренція і бажання зрозуміти інших людей.

Поняття “компроміс” ми трактуємо як поступку певним вимогам, відмову від частини власних вимог на користь угоди з іншою партією, державою тощо. Компроміс якнайточніше характеризує сутність мирного регулювання конфлікту, оскільки компроміс орієнтований на виключення насильницьких форм, на зниження інтенсивності конфлікту. В роботі наголошено, що компроміси марні й неефективні, якщо не ведуть до політичного консенсусу. Консенсус неможливий інакше, як у результаті узгодження позицій і пошуку взаємоприйнятих рішень, яких досягають за допомогою компромісів. Консенсус можна визначити і як довгострокову згоду, що базується переважно на цінностях, а компроміс – як ситуаційну угоду, обумовлену передусім інтересами. Т.Парсонс наголошував, що суспільство завдяки консенсусу уникає потрясінь, заразом консенсусна основа, яка забезпечує адекватне застосування механізмів впливу, необхідна для еволюційних зрушень у системі політичної влади.

У другому розділі – “Соціальна основа політики центризму, її суб’єкти” – визначено, як саме соціальна стратифікація впливає на політичну диференціацію населення, розглянуто суть середнього класу та його місце в системі суспільно-політичних відносин, зазначено, що, об’єднуючись у громадські організації, представники середнього класу можуть демократичним шляхом висловити свої прагнення урядовцям і спонукати їх реагувати на ці прагнення.

У підрозділі 2.1.– “Соціальна структурованість як фактор політичного життя” – зазначається, що соціальна структура і політична структура суспільства взаємозалежні і взаємно детерміновані. Характер соціальної структури та інтереси соціальних груп відображаються в політичній системі, а функціонування політичної системи впливає на розвиток соціальної структури, задовольняючи, підтримуючи, гальмуючи або ж ігноруючи інтереси тих чи інших соціальних верств. Тому дуже важливо дослідити вплив соціальної стратифікації на політичне життя суспільства. Політика центризму характеризується поміркованою політикою, яка уникає крайнощів, тому в дисертаційному дослідженні докладніше проаналізовано політичну роль середнього класу. Середні прошарки – це високоосвічені люди інтелектуальної праці, ділові люди з доходом середнім і вище середнього, які, як правило, задоволені своїм становищем у суспільстві і дотримуються поміркованих політичних поглядів.

Ключем до розуміння теорії середнього класу є теорія соціальної стратифікації. В даному підрозділі ми визначаємо поняття “соціальна стратифікація”, ґрунтуючись на теоретико-методологічних розробках таких класиків соціально-політичної думки, як Платон, Аристотель, Е. Дюркгайм, Т. Парсонс, У. Мур, К. Девіс, Р. Дарендорф, К. Маркс, М. Вебер, П. Сорокін, П. Бурдьє та ін.

У підрозділі 2.2. – “Суть середнього класу та його місце в системі суспільно-політичних відносин” – розкрито теоретично-методологічні основи середнього класу, розглянуто основні підходи і напрями до визначення поняття “середній клас” та основні критерії віднесення до цього соціального прошарку, а також показано важливу роль середнього класу в стабілізації суспільно-політичних відносин.

На підставі аналізу наукової літератури з цієї проблематики констатовано, що у XX ст. теорія “середнього класу”, яка обґрунтовує його стабілізуючу роль у суспільстві, посіла помітне місце в політичній та соціологічній думці. Середній клас трактується дослідниками як більшість населення, що має власність і достатні можливості для заможного життя; він працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпорядитися доступними йому благами і цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. До цього класу належать люди переважно із набутим соціальним статусом, який неможливо в повному обсязі відтворити у нових поколіннях і досягнення якого вимагає від спадкоємців власних зусиль. Тому представники середнього класу в суспільстві, яке переймає ідеологію, систему норм середнього класу, високо цінують освіту, цілеспрямованість. Відповідно, все суспільство, засноване на принципі конкуренції, одержує могутній стимул до прогресу. Завдяки середньому класу забезпечується стабільний розвиток суспільної системи в цілому.

Аналізуючи нові межі й критерії диференціації середнього класу, нами визначено ряд підходів та напрямів. Це передусім напрям, в якому розглядають середній клас із позицій професійної приналежності індивідів та характеру виконуваних ним функцій (К. Реннер, Р. Дарендорф, Е. Гіденс, Дж. Голдорп, Р. Картер, ). До наступного напряму дослідження відносять теорії, що визначають середній клас як окрему страту технологічно орієнтованих робітників, зайнятих переважно нефізичними видами праці, які завдяки високій кваліфікації й рівню освіти займають керівне становище на виробництві й мають високі стандарти споживання. При цьому рівень кваліфікації й професійної майстерності виступає як основний критерій диференціації середнього класу (С. Малле, П. Бельвіль, А. Герц та ін.). К. Маркс, як представник конфліктологічного підходу визнавав існування прошарку дрібної буржуазії між двома основними класами, проте вважав, що з розвитком капіталізму вона розпадеться на пролетаріат та буржуазію, і пролетаріат стане іще поляризованішим. Окремий напрям, що визначає поняття середнього класу, становлять неомарксистські концепції, в яких середній клас розглядається як соціальна спільність, що характеризується водночас критеріями декількох класів (Е. Райт)

У схемі класової структури Дж. Каркреди виділено середній клас, двоїсте становище якого визначають такими показниками: його представники не мають ні юридичної, ні реальної власності на засоби виробництва, але при цьому здійснюють функцію контролю.

Усі ці окремі напрями охоплюють різні сторони такого складного у структурному відношенні феномену, як середній клас. Для суспільства середній клас є необхідним, творчим і зв’язуючим елементом суспільно-політичного життя. Німецький соціолог Е. Ріхерт вважає, що стрімке зростання середнього класу стало яскраво вираженою рисою високо розвинених в індустріальному відношенні країн. Інші вчені, зокрема Ж. Мок і Г. Грейсон, дотримуються думки, що людська історія з самого початку була спрямована на створення суспільства середнього класу.

Визначено, що у цілому аргументи, якими оперують прихильники розвитку суспільства в напрямі до “суспільства середнього класу”, можна поділити на дві групи – економічні та психологічні. Відповідно до аргументів розвитку “суспільства середнього класу” при виявленні і дослідженні середньої верстви у структурі суспільства використовують два підходи: об’єктивний та суб’єктивний.

Об’єктивний критерій, який використовують науковці, ґрунтується на ознаках, не залежних від думки індивіда. Таких ознак дві: характер діяльності і величина доходів, проте ще до уваги беруться різні індекси (Дж. Коул, М. Хорриген, С. Хоген, Л. Туроу та ін.). Суб’єктивний підхід, який використовують соціологи, ґрунтується на принципі самоідентифікації (Г. Шельський, П. Блетон, В. Ворнер та ін.).

Аналіз наведених точок зору дав нам змогу виділити основні критерії віднесення до середнього класу. Це рівень добробуту, що визначає якість життя, рівень освіти та культури, що дозволяє виконувати висококваліфіковану роботу, зокрема і керівну; економічний тип поведінки, орієнтований на ринкову форму господарювання з прагненням до самостійності та незалежності; соціально-психологічні установки на сімейний добробут, індивідуальний розвиток і вдосконалення; політичні орієнтації: законослухняність, вимога якісних законів захисту прав людини; престиж трудової діяльності; престиж способу життя. Як бачимо, представники середнього класу освіченні, помірковані та відповідальні у вчинках, активні у громадському та політичному житті. Отже, соціальна стратифікація з домінуючим за чисельністю середнім класом є оптимальною для розвинутого демократичного суспільства.

У підрозділі 2.3. – “Громадянське суспільство як простір діяльності центристських сил” – визначено, що розвинуте громадянське суспільство відіграє важливу роль у виробленні та дотриманні державою курсу політики центризму, оскільки по-перше, громадські об’єднання сприяють формуванню у громадян цінностей центризму (відповідальності, довіри, солідарності, толерантності тощо), по-друге, допомагають визначити найболючіші суспільні проблеми, які потребують негайного вирішення та встановлення пріоритетності вирішення інших завдань, які відображають всезагальні інтереси суспільства. Таким чином, доходимо висновку, що ефективна політика центризму нерозривно пов’язана з розвинутим громадянським суспільством. Іншими словами, в країні, де відсутнє громадянське суспільство, неможливо дотримуватися курсу політики центризму.

Наголошено, що важливою умовою розвинутого громадянського суспільства є наявність середнього класу (близько 70%), оскільки представники саме цього соціального прошарку найбільш політично активні, вони створюють громадські структури, що протистоять нелегітимному втручанню держави в економіку і сприяють прозорості діяльності держави. Окрім того, можна твердити, що середній клас і громадянське суспільство взаємозалежні, оскільки середній клас є носієм норм, принципів, цінностей та ідеалів громадянського суспільства, а механізми та інститути останнього є гарантією існування і відтворення цього класу.

У третьому розділі –“Середній клас та його вплив на формування політики центризму в Україні” – визначено проблеми формування середнього класу в Україні, його політичні цінності та орієнтації, а також способи політичної інституціалізації центристських інтересів середнього класу.

У підрозділі 3.1 – “Проблеми формування середнього класу в Україні” – зазначено, що частку середнього класу в Україні визначити надзвичайно важко, залежно від підходу та критеріїв її оцінюють від 10 до 40%. Ми дійшли висновку, що це пов’язано з відсутністю в українському суспільстві прямого зв’язку між освітньо-професійним статусом, доходами, престижем та соціальною самооцінкою. Науковці Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України класифікують “середній клас” за чотирма ознаками. Представник середнього класу повинен мати відповідну освіту – середню спеціальну, базову вищу, незакінчену вищу або повну вищу; професійний статус – це мають бути люди, зайняті кваліфікованою працею, що мають відповідні доходи і психологічну самоідентифікацію із середнім класом. Фахівці інституту стверджують, що питома вага середнього класу в Україні впродовж багатьох років не перевищує 12%.

Проаналізовано та визначено основні перешкоди на шляху до формування повноцінного середнього класу в сучасній Україні – це передусім, низькі доходи більшості населення країни і високий ступінь економічної нерівності (кваліфікація та освіта не забезпечують працюючим такого рівня доходів, який дозволяв би відносити їх до середнього класу за такими фундаментальними ознаками, як рівень доходів та володіння власністю); миттєве споживання і відсутність будь-яких інвестицій, що забезпечуватимуть майбутнє споживання; відсутність дієвих державних програм підтримки малого бізнесу; небажання громадян відносити себе до середнього класу.

Отже, виходячи із розуміння суті реального середнього класу ми стверджуємо, що в умовах перехідного стану українського суспільства чільне місце в політиці держави, паралельно зі створенням умов, які б змінювали матеріальний добробут громадян на краще, повинні займати цілі щодо збереження та розвитку таких ознак середнього класу, як рівень освіти і кваліфікації, професійно-кваліфікаційний статус, професійна етика, самоідентифікація та зростання частки чисельності політично та соціально активних громадян взагалі.

Перспективи розвитку сучасного середнього класу в Україні, на нашу думку, тісно пов’язані із подальшим формуванням громадянського суспільства, становленням самодіяльних та самоврядних організацій. Політика становлення середнього класу в Україні має передбачати серед пріоритетних своїх завдань запровадження форм конструктивного діалогу влади з інститутами громадянського суспільства з метою реального і безпосереднього включення представників середнього класу в опрацювання і здійснення стратегії соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, їх активної участі в управлінні державними справами.

Водночас наша держава має всебічно сприяти тому, щоб політичні партії та громадські організації дійсно представляли інтереси представників середнього класу і тим самим забезпечували їх провідну роль у різних сферах суспільного життя – економіці, політиці, культурі.

Серед пріоритетних завдань політики формування середнього класу визначено також створення сприятливих умов для формування у представників середнього класу в Україні стандартів та параметрів суспільної поведінки, притаманної середньому класу розвинених демократичних країн. Йдеться про реальне виконання українським середнім класом своїх суспільних функцій щодо забезпечення соціально-політичної стабільності, підтримання законності і правопорядку, його активної ролі у здійсненні форм безпосередньої демократії та функціонуванні інституцій громадянського суспільства.

У підрозділі 3.2. – “Політичні цінності середнього класу як мотиви його поведінки” – визначено, що представники середнього класу, як правило, політично активні люди, вони активно впливають на політику держави, беруть участь у роботі політичних партій та громадських організацій. Вони підтримують ті організації, які в своїх програмах декларують підтримку ринкових відносин та підприємництва. Виділено основні види впливу представників середнього класу на політику в країні: по-перше, він забезпечує політичну стабільність, оскільки підтримує рівновагу між вищими і нижчими класами. По-друге, середній клас забезпечує використання таких критеріїв успішного функціонування політики центризму, як компроміс, консенсус, толерантність, оскільки він зацікавлений у суспільній злагоді та стабільності. По-третє, представники середнього класу, завдяки високій освіченості та політичній активності, забезпечують прийняття демократичних рішень і контролюють їх виконання.

Результати авторського соціологічного дослідження визначили основні відмінності львівського середнього класу від представників вищого та нижчого класів м. Львова. Виявлено, що серед представників нижчого класу абсолютна більшість визначають свій дохід нижче середнього (59,76%) та дуже низький (29,27%). Більшість представників вищого класу визначають свій дохід як середній (47,37%) та вище середнього (26,32%). Щодо рівня задоволеності життям, то основна частина представників вищого класу цілком задоволена (57,89%) та швидше задоволена (21,05%) своїм життям. Представники нижчого класу швидше не задоволені (45,78%) та зовсім не задоволені своїм життям (22,89%). Представники середнього класу, визначаючи свою задоволеність життям, поділилися на дві основні групи: одні з них життям швидше задоволені (39,4%), інші -— швидше не задоволені (30,15%), 15,82% представників середнього класу відмітили пункт “важко відповісти”. З цього ми зробили висновок, що представники середнього класу найбільш помірковані у судженнях і уникають крайніх відповідей. Щодо настрою львів’ян на майбутнє, то визначено, що найбільш оптимістично налаштовані представники вищого класу (47,37% вважають, що через кілька років ситуація в країні дещо покращиться). Представники нижчого класу налаштовані щодо майбутнього песимістично (50% вважають, що ситуація не зміниться, а 19,23% гадають, що вона суттєво погіршиться). Респонденти, які віднесли себе до середнього класу знову поділилися на дві основні групи: одні вважають що ситуація дещо покращиться (38,74%), інші – що не зміниться (33,63%). Найбільша зацікавленість проблемами політичного життя України спостерігається у представників середнього класу (79,28%). Результати дослідження щодо рівня довіри до соціально-політичних інститутів серед різних соціальних прошарків жителів м. Львова свідчать, що найпоміркованішими у своєму ставленні до соціально-політичних інститутів є представники середнього класу, а найбільш критичними та недовірливими є представники нижчого класу.

Охарактеризовано представників середнього класу у м. Львові та визначено, що респонденти, які віднесли себе до середнього класу в м. Львові за основними критеріями, є типовим середнім класом згідно з загальносвітовими стандартами. Вони високоосвічені (53,13% мають вищу освіту), свій дохід в основному визначають як середній (62,05%), помірковані у судженнях, уникають крайніх відповідей на запитання, найактивніше серед усіх інших класів цікавляться проблемами політичного життя (79,28%), найважливішими соціально-політичними цінностями вважають мир та гідність людини.

Таким чином, теоретично вони могли б бути соціальною основою політики центризму. Однак у зв’язку з тим, що українська державність, політична система держави та її соціальна структура перебувають на стадії формування, український середній клас ще не виконує ті функції, які він виконує у високорозвинених, демократичних державах.

Проте, незважаючи на нечисельність, український середній клас у перспективі буде збільшуватися і відіграватиме стабілізуючу роль у політичному житті країни, оскільки він значною мірою адаптувався до існуючих ринкових умов, має високий культурний капітал (освіта, кваліфікація) та здатність примножувати його.

У підрозділі 3.3. – “Способи політичної інституціалізації центристських інтересів середнього класу” – зазначено, що на Заході центристські інтереси середнього класу представлені владі через посередництво політичних партій. Соціально-політичні реалії в Україні, накладають свій відбиток. Сьогодні в Україні понад 30 партій та блоків вважають себе центристськими. Аналіз програм багатьох центристських партій та блоків засвідчує, що всі вони теоретично орієнтуються на середні прошарки суспільства. Проте аналіз поведінки українських центристських партій під час виборів, їх поточної діяльності та методів досягнення цілей свідчить про те, що дотримання Україною курсу політики центризму є лише задекларовано в програмах політичних партій та у виступах політичних діячів. Практика свідчить, що ті партії та блоки, які є центристськими в програмах і своєю соціальною основою визначають середній клас, насправді є партіями фінансових угруповань та владної верхівки, що дбають про інтереси середнього класу в останню чергу.

Проаналізовано результати останніх виборів до Верховної Ради у березні 2006 року, визначено, що результати голосування по всіх партіях і блоках мають регіональні особливості, причому в партій та блоків з вищим відсотком набраних голосів ці особливості відображені яскравіше. Максимальну кількість голосів Партія Регіонів отримала на Сході і Півдні України. В семи регіонах України цей показник перевищує 50%, причому таких високих показників не спостерігається в жодної іншої партії. “Блок Юлії Тимошенко” найбільшу кількість голосів набрав у Центральному і Західному регіоні, а найменше на Сході. У Донецькій області цей блок не подолав 3%-й бар’єр. Наступний центристський блок “Наша Україна” найбільшою популярністю користувався в Західних областях і дещо меншою в Центральних, на Сході і Півдні його популярність була досить низькою (у трьох регіонах він не подолав 3%-го бар’єру). Ці дані про результати голосування за відомі центристські партії дали нам підстави дійти висновку, що соціальною основою для них є не середній клас, оскільки дані голосування мають чітко виражений регіональний характер, а соціальна структура в Україні практично однорідна у всіх регіонах.

Аналогічні дані з чітко вираженим регіональним характером ми отримали, співставивши результати голосування за інші відомі центристські партії (Партія “Віче”, “Народний блок Литвина”, “Блок Лазаренка”), а також ліві (Комуністична партія України, Блок Наталії Вітренко “Народна опозиція”) та праві (Всеукраїнське об’єднання “Свобода”) партії. Це також підтверджує, що в Україні на політичні вподобання не впливає приналежність до певних соціальних прошарків.

Розраховано показник кореляції між освітнім рівнем населення та результатами виборів. З’ясовано, що ці залежності мають середні і слабкі зв’язки. Оскільки саме рівень освіти є визначальним показником приналежності до середнього класу, є підстави стверджувати, що на вказаному етапі розвитку України приналежність до певного соціального прошарку не впливає визначально на політичні вподобання, вона має швидше похідне, підпорядковане значення.

Розраховано також показник кореляції між відсотком, який набрала партія на виборах по регіонах, та показниками, які характеризують особливості національного складу по регіонах. Для цього використано дані про національну структуру населення по регіонах, а також рівень асиміляції українців і росіян, критерієм якого ми вважали відсоток населення української (російської) національності, які вважають рідною російську (українську) мову. Наслідки залежності між національною структурою України та результатами голосування засвідчують високий та середній показник кореляції. Отже, на сучасному етапі на політичні вподобання в Україні більшою мірою впливає