ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

ГУРДЖІ ЮЛІЯ ОЛЕКСІЇВНА

УДК 343.12

ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОСОБИ

В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ:

ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Одеса – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Одеської національної юридичної академії Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор

АЛЕНІН Юрій Павлович,

Одеська національна юридична академія,

завідувач кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України, Заслужений діяч науки України

КОНОВАЛОВА Віолетта Омелянівна,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри криміналістики;

доктор юридичних наук, професор

ШУМИЛО Микола Єгорович,

Університет економіки і права “Крок”,

проректор з наукової роботи;

доктор юридичних наук, професор

СТАХІВСЬКИЙ Сергій Миколайович,

Київський національний університет внутрішніх

справ, начальник кафедри кримінального процесу

Захист відбудеться 23 листопада 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.03 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2

Автореферат розісланий 19 жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Музиченко П.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена потребами практики реформування кримінального судочинства в сучасній Україні та завданнями розвитку кримінально-процесуального законодавства. Вагомим аспектом актуальності дисертаційної теми виступає також необхідність оновлення галузевої методологічної бази, у тому числі формування - з урахуванням сучасних течій в теорії права - методологічної платформи дослідження правозахисних галузевих відносин, тобто методологічних питань проблематики дослідження правового захисту особи у кримінальному судочинстві.

Режим правової захищеності особи у сфері кримінального правосуддя - одна з найважливіших цілей галузевого процесуально-правового регулювання. Його створення й укріплення передбачають систему засобів, які забезпечували б правозахисну діяльність правозастосовувача в кримінальному судочинстві, формування і реалізацію активної правової позиції учасника кримінального процесу. Ці засоби повинні забезпечувати і правову захищеність кримінально-процесуального простору в цілому, а точніше - його соціальне призначення, яке розглядається в контексті концепції конфліктного призначення права.

Між тим, проблематика правової захищеності особи, кримінально-процесуальних засобів забезпечення її прав і законних інтересів розглядалася, переважно, в контексті питань про процесуально-правове становище суб'єкта процесу кримінального судочинства, а також в аспекті окремих галузевих інститутів і конкретних наукових проблем. Окремі питання цієї проблеми неодноразово були предметом досліджень багатьох українських вчених і практиків: Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, М.Л. Баженова, Л.О. Богословської, В.Д. Бринцева, Т.В. Варфоломеєвої, Ю.М. Грошевого, B.C. Зеленецького, О.В. Капліної, В.О. Коновалової, В.І. Мариніва, І.Є. Марочкіна, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, П.М. Рабіновича, А.Л. Ривліна, І.В. Тиричева, А.Р. Туманянц, Ю.В. Хоматова, Г.І. Чангулі, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіка, Ю.П. Яновича та ін., а також вчених і практиків інших країн СНД: В.П. Божєва, В.А. Бойкова, М.В. Вітрука, Т.М. Добровольскої, Л.Д. Кокорєва, В.М. Корнукова, Е.Ф. Куцової, О.М. Ларіна, О.О. Лукашевої, П.А. Лупинської, Є.Г. Мартинчика, B.C. Нерсесянца, І.Л. Петрухіна, М.М. Полянського, В.М. Савицького, М.С. Строговича та ін. Проте значна репрезентативність наукового апарату не застрахувала проблематику правового захисту особи в кримінальному процесі від полемічності і дискусійності, які, багато в чому є результатом постійно відновлюваної дослідницької схеми, спрямованої скоріше на освоєння змісту, ніж системності кримінально-процесуального правозахисного механізму та інструментарію.

Крім того, необхідність звернення до питань теорії і методології правової захищеності особи в кримінальному процесі викликана тенденцією у вітчизняній кримінально-процесуальній науці, сутність якої полягає в намірах змінити обриси всього кримінального судочинства, в перетворенні його із засобу досягнення державних інтересів на інструмент налагодження соціально-правового конфлікту,

в оновленні соціальної сутності кримінального правосуддя. Репресивно-пошукові риси кримінального судочинства, які долаються національним законодавцем, замінюються властивостями змагальності процесу. Процедура досягнення окремих кримінально-процесуальних цілей набуває характеру діалогічності. Закономірним наслідком цих процесів є динаміка галузевих юридичних засобів. їх розвиток здійснюється в рамках системних трансформаційних процесів в українській державі на фоні оновлення наукового і професійного правоусвідомлення. Вирішення завдань науково-практичного характеру, які виникають, передбачає одночасну роботу у напрямку методологічного забезпечення галузевих (кримінально-процесуальних) досліджень з правозахисної проблематики а з іншого, - підвищену увагу до неюридичних засобів, механізмів, які виступають повноправними способами досягнення цілей правового характеру. Результатом подібного синтезу пізнавальних задач є комплексний міждисциплінарний підхід до вивчення не тільки методологічного забезпечення у його оновленій формі, але й до вивчення засобів, які забезпечують правову захищеність особи у традиційному вигляді правозастосувального процесу - кримінальному судочинстві. Одночасно з оновленням методології правозахисних галузевих досліджень, у контексті актуальності дисертаційної проблематики, необхідно розглядати питання стратегії розвитку відповідного нормативного забезпечення.

Таким чином, у ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що ціла низка питань теоретико-правового й галузевого (кримінально-процесуального) характеру у вітчизняній юридичній науці досліджені недостатньо. Іншими словами в сучасній юридичній літературі системне та комплексне дослідження, яке відображало б проблематику методологічного забезпечення сучасних кримінально-процесуальних досліджень правозахисної проблематики в галузі кримінально-процесуального права відсутнє.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема докторської дисертації обговорена на засіданні кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії та затверджена на засіданні вченої ради Одеської національної юридичної академії від 08.07.2002 p., протокол № 9 (уточнена на засіданні вченої ради Одеської національної юридичної академії 28.03.2007 p., протокол № 5).

Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до напрямків, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 pp., яка затверджена Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376/2000. Проблема дослідження є складовою частиною загальної наукової теми, що виконується в ОНЮА “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (номер державної реєстрації 01015001195), а також складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу ОНЮА по темі “Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю та охорони прав особистості в умовах формування правової держави” на 2001 - 2005 pp. та на 2006 - 2011 pp.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягала в тому, щоб сформувати авторське бачення ключових перспективних напрямків дослідження кримінально-процесуального механізму захисту прав особи в умовах оновлення методології юриспруденції і теорії кримінально-процесуального права. Методологічний акцент при цьому ставився на синтезі правової захищеності особи в кримінальному судочинстві з концепцією циклічності правозастовчого процесу і забезпечення його стадій належними галузевими процесуально-правовими засобами. Для досягнення цієї мети ставилися і вирішувалися такі задачі:

розкрити генезис ідеї гарантій прав і законних інтересів особи як правового феномена; основний акцент при цьому було зроблено на філософсько-правовому спадкові українських мислителів, який відображає процеси становлення і розвитку ідеї прав людини;

виявити і проаналізувати основні способи наукового освоєння гарантій прав і законних інтересів особи як самостійного фрагменту правової реальності; особлива увага приділялася тим загальноправовим і галузевим (кримінально-процесуальним) категоріям і поняттям, які виступають основними науковими засобами пізнання гарантій прав особи у їх статиці та динаміці. Окрема задача, яка вирішувалася у роботі - адаптація системного підходу та теорії класифікування стосовно досліджуваної кримінально-процесуальної проблематики;

виявити самостійне пізнавальне значення поняття правової захищеності особи для освоєння системи гарантій прав особи в кримінальному судочинстві; розглянути механізм формування і засоби забезпечення режиму правової захищеності як в теоретичному, так і в кримінально-процесуальному аспектах;

в рамках сформульованого автором підходу, повніше відображаючого функціональні властивості гарантій прав особи в кримінальному судочинстві, - правова захищеність особи є результатом оптимального нормативно-правового забезпечення етапів кримінально-процесуального правозастосування правозахисного характеру, - розглянуто теоретичні питання правового регулювання у сфері кримінально-процесуального захисту особи, у тому числі, розкрито методологічне значення загальноправової і, відповідно, галузевої (кримінально-процесуальної) категорії механізму правового (кримінально-процесуального) регулювання для освоєння гарантій прав особи в кримінальному судочинстві, надати характеристику структури механізму кримінально-процесуального регулювання;

розглянути основні тенденції розвитку методологічних засобів вивчення правозахисної проблематики у вітчизняному кримінально-процесуальному праві. Виявити особливе значення праворозуміння в галузевих (кримінально-процесуальних) дослідженнях, пов'язаних з правовим становищем особи у сфері кримінального правосуддя.

Об'єктом дослідження є науково-дослідна діяльність вітчизняних та іноземних вчених щодо пізнавальних засобів дослідження гарантій прав та законних інтересів особи в теоретико-прикладному аспекті, тобто в теорії права та в науці кримінально-процесуального права. Самостійним об'єктом виступає

також наукова діяльність вчених в ії міжгалузевому аспекті стосовно дослідження методологічних проблем та питань сучасної проблематики правозахисних правовідносин в теорії права та кримінальному судочинстві.

Предметом дослідження виступають понятійно-категоріальний апарат щодо теоретико-прикладного дослідження правового захисту особи в сучасному кримінальному судочинстві, а також безпосередньо самі дослідження, тобто дослідницька практика стосовно гарантій прав та законних інтересів особи у теорії права, кримінально-процесуальному праві, зокрема, тенденції у розвитку методологи дослідження правового захисту особи у сфері кримінального правосуддя в Україні.

Методологічну основу дослідження складає сукупність дослідницьких методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей. Методологія роботи ґрунтується на загальних і спеціальних методах пізнання. Зокрема, методологічну базу дисертації склали мегапринцип додатковості, системний підхід, метод структурно-функціонального аналізу, метод сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико¬дедуктивний метод, аналіз і синтез. Зокрема, системний підхід і метод структурно-функціонального аналізу, як невід'ємна методологічна частина безпосередньо застосовувався при розгляді проблематики змістовно-функціонального і прогностичного аспектів буття гарантій прав і законних інтересів особи в загальнотеоретичному і галузевому (кримінально-процесуальному) аспектах. На основі цих методологічних засобів були виявлені і сформульовані зміст гарантій прав особи і правових засобів забезпечення правового захисту особи в кримінальному судочинстві, подана їх функціональна і прогностична характеристика. При цьому розгляд проблематики, який здійснювався в рамках системного підходу і структурно-функціонального методу, відбувався з урахуванням зовнішніх і внутрішніх системно-структурних зв'язків правового феномена, що вивчається. Враховувалася встроєність системи гарантій прав особи в системі більш вищою порядку — кримінального судочинства і загальнотеоретичного механізму правового захисту особи. Метод сходження від абстрактного до конкретного і гіпотетикодедуктивний метод застосовувалися по-перше, при розробці прикладного розуміння змісту системного підходу і відповідного понятійно-категоріального апарату кримінально-процесуального методологічного контексту, по-друге, при формуванні конкретного кримінально-процесуального розуміння загальнотеоретичного поняття механізму правового регулювання, тобто формулювання поняття правового захисту особи в кримінальному судочинстві. Методи аналізу і синтезу застосовувались при вивченні науково-дослідної бази загальнотеоретичного і кримінально-процесуального профілів з метою виявлення предметного і функціонального змісту основних понять і категорій, якими оперує автор при подальшому розгляді проблематики методологічного забезпечення кримінально-процесуальних правозахисних правовідносин. Принцип додатковості як загальнонауковий методологічний мегазасіб дозволив притягнути всі вищезазначені пізнавальні засоби в межах і аспекті необхідності кожного з них для вирішення окремих

конкретних науково-дослідних задач. Крім того, на принцип додатковості покладено самостійне методологічне значення при дослідженні проблематики оновлення понятійно-категорійного апарату загальнотеоретичного і кримінально-процесуального характеру, а також при вивченні методологічного аспекту теорії правового захисту особи в кримінальному судочинстві.

Теоретичною основою дисертації є праці як вітчизняних авторів (у тому числі вчених колишнього СРСР), так і роботи іноземних дослідників правозахисної проблематики. У роботі використана література із загальної філософії, соціологи, загальної теорії права та держави, конституційного права, теорії кримінально-процесуального права. У порівняльному аспекті досліджено понятійно-категоріальний апарат загально-правової та галузевої (кримінально¬процесуальноі) проблематики правового захисту особи у кримінальному судочинстві. Нормативною базою дисертації є положення Конституції України, а також конституцій держав - членів СНД, чинне кримінально-процесуальне законодавство України, проекти нового Кримінально-процесуального кодексу України. Були використані також підсумки опитувань 210 осіб, які визнані у кримінальних справах потерпілими, а також жертв злочинів.

Дисертаційне дослідження здійснювалося упродовж двох взаємопов'язаних етапів за двома основними напрямками на першому етапі визначалися вихідні позиції дослідження, обґрунтовувалася актуальність досліджуваної проблеми, вивчався сучасний стан науково-дослідної роботи з правозахисної тематики та проблематики гарантій прав та законних інтересів особи у загальній теорії права та теорії кримінально-процесуального права на другому етапі узагальнювався теоретичний матеріал, проводилася апробація запропонованої структури та методологічної бази роботи, формувалися основні ідеї та підходи щодо вирішення поставлених завдань дисертаційного дослідження, розроблялися шляхи впровадження в науково-дослідну практику теоретико-правових та методологічних рекомендацій щодо дослідження правового захисту особи у кримінальному судочинстві України.

Наукова новизна одержаних результатів значною мірою визначена самою постановкою проблеми в темі дисертації, відповідно до якої вперше в Україні на монографічному рівні здійснено єдине і наскрізне дослідження основних загальнотеоретичних та кримінально-процесуальних питань методологічного забезпечення та методологічного оновлення вже існуючого понятійно-категоріального апарату загальнотеоретичної та кримінально-процесуальної проблематики правового захисту особи в окремій формі юрисдикційного процесу - кримінальному судочинстві. Обраний комплексний міжгалузевий підхід до вивчення проблематики дисертаційної теми дозволив висунути ряд нових концептуальних у теоретико-методологічному аспекті та важливих у юридичній практиці положень, серед яких є такі:

в генезисі ідеї гарантій прав особи проглядається провідна роль натурально-правової доктрини, концепції пріоритету прав и свобод людини,

уперше обґрунтовано, що методологічними засобами аналізу змісту системи гарантій прав і законних інтересів особи є, насамперед, дослідницькі схеми

поняття гарантій прав особи” і “класифікація гарантій прав особи”; перспектива формування галузевої (кримінально-процесуальної) сутнісної класифікації гарантій прав особи пов'язується з однією з основних робочих властивостей гарантії як такої - здатністю забезпечувати невідворотність настання юридичних наслідків у випадку порушення конкретного суб'єктивного права і законного інтересу, а також здатністю забезпечувати відновлення правової ситуації до необхідного стану; в основу подібного роду (каузальної) класифікації покладено закономірний зв'язок між якісною характеристикою предмету порушення, самим кримінально-процесуальним порушенням і юридичним наслідком;

підкреслено особливе місце в структурній характеристиці системи гарантій прав особи, яке займає категорія “правовий статус” як самостійний пізнавальний засіб для виявлення правового стану особи;

вперше визначено, що методологічним засобом аналізу функціональної (динамічної) характеристики системи гарантій прав особи служать дослідницькі схеми, які вибудовуються на основі категорії “механізм” (механізм правового регулювання, механізм правового захисту, механізм захисту прав, механізм забезпечення реалізації прав тощо); також особлива роль відводиться категорії “мета” - ключовій характеристиці функціональних якостей правових об'єктів; самостійне значення у функціональній характеристиці системи гарантій прав особи відводиться принципам (правовим принципам і принципам права); особливе місце належить принципам правового захисту;

виявлено також супутнє призначення засобів правового захисту особи в кримінальному процесі - забезпечити правову захищеність кримінально-процесуального простору, точніше його соціального призначення, яке розглядається в контексті конфліктного призначення права;

вперше отримало обґрунтування положення, стосовно того, що досягнення правозахисник цілей в кримінальному судочинстві здійснюється за допомогою комплексу юридичних засобів, зокрема: засобів, які забезпечують дію судочинства, процесуальної форми в цілому в якості правозахисного механізму, соціально прийнятного способу вирішення кримінально-правового конфлікту; засобів, які забезпечують дію механізму правового захисту як однієї з основних задач кримінального судочинства; засобів, які забезпечують дію механізму захисту як однієї з основних кримінально-процесуальних функцій;

вперше обґрунтовано, що подолання накресленого екстенсивного шляху розвитку системи гарантій прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві, механічного включення нових інститутів в уже наявну структуру гарантій можливе лише із залученням базових положень системного підходу, які є методологічним орієнтиром для виявлення напрямів динаміки всієї системи гарантій прав особи в цілому і якісних, кількісних змін системи, зокрема;

вперше дістало обґрунтування положення про те, що методологія дослідження системи гарантій прав особи, засобів забезпечення правової захищеності особи в кримінальному процесі передбачає самостійне значення аксіологічного, інструментального і антропологічного підходів до вивчення відповідних юридичних засобів; особлива роль відводиться поняттю “механізм

правового регулювання” у його прикладній модифікації, яка обирається як провідна дослідницька схема вивчення галузевого (кримінально-процесуального) системного правового об'єкта - гарантій прав и законних інтересів особи;

вперше визначено та обґрунтовано роль та провідне місце у формуванні світоглядної складової методології вивчення правозахисної проблематики в кримінально-процесуальному праві, яке відводиться феномену праворозуміння.

Практичне значення одержаних результатів дослідження пов'язується з питаннями теоретичного і методологічного забезпечення дослідницької роботи у сфері галузевої (кримінально-процесуальної) правозахисної тематики, а також вивчення: питань кримінально-процесуального захисту особи, теорії і практики формування, функціонування механізму правового захисту особи в кримінальному судочинстві, критеріїв та умов ефективності процесуально-правових засобів, які формують галузевий правозахисний інструментарій. Особлива роль окремих результатів вбачається в освітньому процесі, пов'язаному з формуванням громадянської позиції майбутніх правозастосовувачів у сфері кримінального правосуддя.

Сформульовані та обґрунтовані теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані при розробці проекту Кримінально-процесуального кодексу України та інших нормативних актів, при підготовці відповідних науково-практичних посібників, розділів підручників, методичних вказівок; у навчальному процесі, де положення та висновки роботи можуть використовуватися під час викладання курсів “Кримінальний процес України”, “Методологія кримінально-процесуального права”, спецкурсів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачкою самостійно. У співавторстві опубліковано дві наукові статті, до яких здобувачкою підібрані матеріали та викладено власну позицію щодо гарантій прав особи у кримінальному процесі.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Одеської національної юридичної академії, представлена і обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр кримінального процесу, криміналістики, схвалена ними і рекомендована до захисту.

Основні теоретичні положення і пропозиції, які містяться в дисертації, неодноразово доповідалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях, зокрема на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (м. Одеса, 2000 р.), на науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 2000 р.), на науково-методичній конференції “Проблеми вищої юридичної освіти в Україні” (м. Харків, 2001 p.), на науково-практичній конференції “Становлення і розвиток правової системи України” (м. Київ, 2002 р.), на науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2003 р.), на 4-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2001 р.), на 5-й звітній науковій конференції професорсько-

викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2002 р.), на 6-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2003 р.), на 7-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2004 р.), на 8-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2005 р.), на 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2006 р.), на 4-й Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (м. Одеса, 2006 р.), на 10-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 2007 p.).

Публікації. Основні висновки та результати дослідження містяться у 26 наукових публікаціях, 2 з яких - монографії, 2 - матеріали конференцій, 22 - наукові статті опубліковані у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, які налічують п'ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 463 найменувань. Повний обсяг дисертації складає 486 сторінок, безпосередньо текст дисертації становить 442 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі у стислій формі розглянуто питання актуалізації проблематики правового захисту особи в сучасному кримінальному процесі України; охарактеризовані мета і задачі дисертаційного дослідження; об'єкт і предмет вивчення; викладено елементи методологічної бази роботи; подано опис теоретико-правової та емпіричної бази дисертації, її практична затребуваність; викладено положення, які сформульовано в рамках концепції наукової новизни дисертаційного дослідження.

Розділ 1. “Гарантії прав особи: підходи до вивчення” присвячений проблематиці актуалізації правозахисної тематики в її галузевому (кримінально-процесуальному) аспекті і складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. “Гарантії прав особи в кримінальному процесі: постановка і дослідження проблеми в Україні” містить як центральний досліджуваний елемент задачу наукознавчого обгрунтування актуалізації проблематики правового захисту особи в сучасній Україні. З цією метою залучається концепція проблемної ситуації як одного з основних структурних елементів понятійно-категоріального апарату сучасного наукознавства.

Підкреслюється стабільність проблемного стану питання про гарантії прав особи в кримінально-процесуальній науці. Багато в чому це відбувається внаслідок теоретичної розмитості самого правового феномена “гарантія”, багатомірності і рухомості його функціональних характеристик. Негативно відображуються також і розбіжності заявлених і реальних методів дослідження проблеми гарантій прав особи в кримінальному процесі, які часто мають місце. Подолання у пізнавальному процесі зазначених інших негативних когнітивних

обставин з необхідністю передбачає звернення до тих розділів наукознавства, в яких викладено питання методології постановки і вивчення наукової проблеми як такої. Проведений з цією метою аналіз спеціальних видань дозволив визначити ключові положення, методологічно значимі для постановки і дослідження проблеми гарантій прав особи в кримінальному судочинстві. По-перше, це взаємозв'язок понять “проблема” і “проблемна ситуація”, коли постановка проблеми передує виникненню проблемної ситуації, ядро якої складають протиріччя (неузгодження) між визначеною метою і наявними засобами адекватного досягнення цієї мети. По-друге, проблемне “поле”, тобто сфера суб'єктно-об'єктивного співвідношення, в якому продиціюються проблемні ситуації, охоплює будь-які види людської діяльності, у тому числі науково-пізнавальні. Визначаючи напрямок, рух наукової діяльності (думки), такі проблемні ситуації, що носять пізнавальний характер та ведуть до постановки, відповідно, пізнавальних проблем, можуть виникати як в процесі власне наукової діяльності (всередині неї), так і за межами цієї діяльності (у сфері потреб суспільства, соціальної, у т.ч. кримінально-процесуальної практики).

Специфічно загальним для зазначених типів проблемних ситуацій є протиріччя між наявними і необхідними (для досягнення відповідної пізнавальної мети) знаннями. Таким чином, не тільки зовнішні, але і внутрішні потреби пізнавальної діяльності визначають розвиток тієї чи іншої галузі наукового знання. Прямий наслідок цього положення — можливість постановки проблеми, яка відображає не тільки проблемні ситуації, що пов'язані з практичною стороною інституту гарантій прав особи в кримінальному судочинстві, але й ситуації, які виникають у виключно теоретичній сфері кримінального процесу. До таких слід віднести і теоретичні прогалини, нові факти, які не “вписуються” в існуючий устрій кримінально-процесуальної науки, а також окремі положення теорії кримінально-процесуального права, що втратили актуальність і не відповідають сучасним ідеологічним установкам у сфері правової науки. По-третє, проблемні ситуації, будучи неоднорідними в інформаційно-пізнавальному відношенні, передбачають для свого вирішення постановку в одних випадках — проблем; у других - задач; і, нарешті, у найбільш поширених випадках - і проблем, і задач. При цьому зазначається, що якщо для вирішення задачі достатньо вже наявних пізнавальних засобів, які надано наявною існуючою теорією, то для вирішення проблеми є необхідними нове знання, нова теорія, де попередня теорія виконує тільки функцію плацдарму, виступає засобом постановки і формулювання проблеми, але не вирішення. Причому, як необхідні гарантії того, що має місце постановка саме задачі, а не проблеми, в спеціальній літературі вказані такі ознаки: по-перше, відомість щодо характеру і поточного стану проблемної ситуації; по-друге, наявність чіткого і однозначного уявлення про бажаний кінцевий результат; по-третє, існування процедур переходу від поточного стану до бажаного.

Наведені положення, які відображають основні методологічні аспекти постановки проблеми, дозволили схематично описати проблемні ситуації, які склалися в теоретичній і практичній сферах буття інституту гарантій прав особи

у кримінальному процесі. При цьому увага акцентувалася на відкритому характері кола проблемних ситуацій, які складаються в теорії і практиці кримінально-процесуального буття гарантій прав особи. Природно, це передбачає перспективу розвитку, подальшої розробки теоретичної схеми проблеми. Наведені та інші, викладені в дисертації положення, уявляється, повинні не тільки виступати орієнтиром в послідовному вивченні феномена гарантій прав особи, який розглядається у подальшому в роботі через призму феномена правового захисту особи, юридичних засобів захисту особи в галузевій (кримінально-процесуальній сфері), але й скласти методологічну базу дослідження, метою якого є формування концептуального знання про гарантії прав і законних інтересів особи в сучасному кримінальному судочинстві України і - що саме важливе - формування і оновлення методологічного інструментарію пізнавальних процесів галузевої правозахисної проблематики.

Підрозділ 1.2. “Гeнeзuc ідеї прав особи та їх гарантій” присвячений теоретико-історичним питанням джерел ідеї прав особи у вітчизняній політико — правовій думці і генезису проблематики гарантій реальності феномена прав особи в юридичній практиці. Основна задача вбачалася у тому, щоб розкрити генетичні зв'язки феномена гарантій прав особи, як і самої політико — правової ідеї прав особи, виявити внутрішні і зовнішні ресурси, які забезпечують системні зв'язки цих правових феноменів у сучасному соціумі.

Підкреслюється, що генезис гарантій прав особи розкривається, передусім, у контексті філософсько-правової спадщини з питань не відокремленості прав людини, взаємовідносин держави й особи, суті правової держави, а також природно-правової доктрини. При цьому сталого характеру набуває практика вітчизняних дослідників у формуванні наукового апарату з цієї проблематики не тільки на основі традиційних джерел західноєвропейської і російської правової думки, але із залученням праць українських мислителів.

При вивченні вітчизняного теоретичного матеріалу (головним чином, дисертаційного характеру) як власне предмета дослідження у зв'язку з проблематикою генезису ідеї гарантій прав особи були виявлені важливі в методологічному відношенні положення. Зокрема, авторами звертається увага на специфіку вітчизняних правових поглядів у їх історичній динаміці, які стосуються гарантій прав особи, зазначається фрагментарність цих поглядів, їх ідеологічний контекст і певний ідеалізм. Однак названі особливості, що є характерними для ідей у процесі їх становлення, не зменшують значення виплеканих вітчизняною теоретичною думкою поглядів на проблематику генезису ідеї гарантій прав особи. Повною мірою, поділяючи висловлене в українській спеціальній літературі (І.І. Махновський та ін.) судження про прогресивний вклад вітчизняної філософсько-правової думки в процес зародження і розвитку національних ідей про гарантії прав та свобод людини і громадянина, слід звернути увагу на провідну роль природно-правової доктрини, концепції пріоритету прав і свобод людини в генезисі ідеї гарантій прав особи.

Здійснене дослідження дозволило скласти думку про те феноменологічне середовище, в якому зароджувалися і розвивалися вітчизняні уявлення про

гаранти прав особи. Генетичні зв'язки цього політико — правового явища розкривають його стосунки з середовищем і, передусім, центральні стосунки держава - особа, орієнтуючи, разом із тим, у визначенні перспектив розвитку системи гарантій прав особи.

Підрозділ 1.3. “Зміст системи гарантій прав особи” присвячений питанням теоретико-правової раціоналізації найбільш поширених підходів або, іншими словами, дослідницьких схем, які використовуються при вивченні проблематики гарантій прав особи у їх змістовому аспекті. За допомогою залучення структурно-функціонального підходу як основного методологічного засобу, здійснюється аналіз його змісту, тобто предметної складової системи гарантій прав особи в ії теоретичному і галузевому вимірах. Головна дослідницька задача вбачалася у двох аспектах з одного боку, відкрити той теоретико-методологічний інструментарій, понятійно-категоріальний апарат, яким користуються дослідники при вивченні складу системи гарантій прав особи як самостійного правового феномена, з іншого - дати панорамне бачення сучасних і успадкованих від минулого періоду розвитку юриспруденції уявлень про поняття гарантій прав особи в теорії права і в теорії кримінально-процесуального права як традиційного виду юридичного процесу. Контекстуальною установкою тут є розгляд гарантій прав особи через призму проблематики юридичних правозахисних і правозабезпечуючих засобів.

Склад гарантій прав особи розкривається передусім із залученням локальних дослідницьких схем типу “поняття гарантій прав особи”, “класифікація гарантій прав особи”, інших, пов'язаних з ними варіантів. Предметне наповнення цих та інших пізнавальних засобів, які розкривають зміст системи гарантій прав особи, останнім часом найбільш інтенсивно здійснюється за рахунок гармонізації національного законодавства і міжнародно-правових стандартів у сфері забезпечення прав людини. Особливе місце в структурній характеристиці системи гарантій прав особи займає категорія “правовий статус” - пізнавальний засіб, когнітивний потенціал якого реалізується при дослідженні правового стану особи, зокрема при вивченні однойменного правового феномена “правовий статус особи”, який є по одноголосному визнанню теоретиків права ядром правового стану особи і самої системи гарантій прав особи.

За допомогою дослідницької схеми “поняття гарантій прав особи” в теорії права і кримінально-процесуального права прийнято фіксувати предмет гарантій (свободи, права, законні інтереси), його мету і суб'єктів, а також - спосіб існування гарантій (реалізація, забезпечення, захист, охорона свобод, прав і законних інтересів). Очевидно, що структуроване таким чином поняття у найбільш загальних рисах дає уяву про предмет і метод правового регулювання у сфері забезпечення прав особи.

Алгоритм формування і розкриття поняття гарантій прав особи, виявлений на основі аналізу дисертаційних праць вітчизняних авторів, інших наукових джерел, що складають свого роду “бібліографічний кістяк” дисертацій з проблематики гарантій прав особи, - усталена практика при розгляді теоретико-правової проблематики захисту прав людини У знятому вигляді схема розкрита при вивченні

питань цього підрозділу та сповна проявлена у тих численних визначеннях гарантій прав особи, які подані в наукових джерелах, сучасній навчальній літературі з теорії права. Достатньо для цього звернутися до бібліографи, яка формує науковий апарат сучасних вітчизняних праць у сфері гарантій прав особи, щоб виявити явну або неявну присутність цієї схеми, різноманітність якої багато в чому зумовлена дослідницькою установкою автора і визначена в центральному елементі поняття. В роботах з акцентуацією функціональних ознак і проявів системи гарантій це – “механізм”, в роботах з домінуючою нормативно-правовою проблематикою і питаннями перспектив законотворення це - “норми права”, в роботах, що фіксують основну увагу на міжнародно-правовому аспекті, мова йде в основному про відповідні правозахисні інституції та ін. У понятті гарантій прав особи специфіка юридичного пласту гарантій фіксується, головним чином, через уточнення нормативно-правового статусу (юридичної природи) правозабезпечуючих засобів і їх функціонального призначення з акцентом на функціях реалізації, охорони, захисту, відновлення прав особи, створення правового механізму режиму законності.

Класифікація гарантій прав особи, як пізнавальний засіб, використовується для упорядкування наявного і отриманого знання про це правове явище. Необхідність у класифікації, як методологічному інструменті, з'являється на етапі систематизації науково-теоретичного, нормативно-правового матеріалу, що відображає якісне (у т.ч. предметно-функціональне) розмаїття проявів об'єкта, який досліджується. Різноманітність підстав та значна роль суб'єктивного фактору в їх визначеннях приводить до великої кількості класифікаційного продукту, що утворюється в межах єдиного матеріалу. Підкреслюється, що у формально-логічній природі цього методу закладено потенціал, який значно перевищує функцію розподілу - упорядкування правових об'єктів по класах. Переплетіння уявлень і про класифікації і теоретико-галузевої практики класифікації гарантій дозволяє пов'язувати перспективу формування більш бездоганної (істотносної) класифікації гарантій прав особи з головною робочою властивістю гарантії - властивість, в якій мають прояв суть, мета, функція гарантії. Мається на увазі властивість забезпечення незворотності настання юридичних наслідків у випадку порушення, незаконного обмеження конкретного права (зрозуміло, включаючи всі елементи суб'єктивного права) і законного інтересу, а також властивість забезпечувати відновлення ситуації до необхідного стану. Думається, що власне подане розуміння сутності гарантій повинно враховуватися при побудові класифікації, яка являє собою інтерес як в теоретичній, так і в практичній сферах додатку.

Аналіз представлених в науковій літературі класифікацій гарантій прав особи (Н.В. Вітрук, Л.Д. Воєводін, Є.Г. Волинка, П.П. Глущенко, В.К. Забігайло, Н.І. Козюбра, О.А. Лукашева, А.В. Малько, Н.І. Матузов, І.І. Магновський, В.С. Нерсесянц, В.Д. Перевалов, П.М. Рабінович, І.В. Ростовщиков, В.Ф. Сіренко, В.Є. Чиркін, В.М. Чхіквадзе), дав змогу дійти висновку про те, що явною безпосередньою основою більшості класифікацій є належність відповідних механізмів (засобів, способів, умов, інститутів та ін.) до певної сфери суспільних

відносин. При класифікації юридичних гарантій вводяться самостійні основи характер нормативно-правового джерела, який закріплює гарантію, функціональне призначення гарантій, особливості функціонального навантаження в механізмові реалізації прав та законних інтересів особи тощо). Розрізнення гарантій прав особи за функціональним призначенням супроводжується встановленням сутності самої основи класифікації - встановлюється специфіка задач, які виконуються гарантіями кожної функціональної групи.

Підрозділ 1.4. “Функціональна характеристика гарантій прав особи” присвячений розгляду підходів, які використовуються в сучасній теоретико-правовій думці для встановлення і описування функціональних (динамічних) властивостей системи гарантій прав особи. Основна дослідницька задача вбачалася в тому, щоб виявити той понятійно-категоріальний апарат, який використовується як методологічний інструментарій при описуванні функціональних параметрів системи гарантій прав і законних інтересів особи.

Функціональна складова системи гарантій прав особи розкривається, більшою частиною, із залученням дослідницьких схем, які вибудовуються на основі категорії “механізм”. У відповідному дослідницькому контексті це може бути механізм правового регулювання, механізм правового захисту, механізм захисту прав, механізм забезпечення реалізації прав, правозахисна система тощо. Автор розділяє позицію, подану у вітчизняній теорії права (Н.Н. Онищенко), про особливу роль мети, яка відводиться цій категорії в системному контексті правового захисту особи. Саме мета, як категорія, відображає характеристику функціональних властивостей правових об'єктів. Звертається увага на значиме в методологічному відношенні положення теорії права про те, що власне юридичні цілі розкриваються через категорію юридичних потреб. Методологічний акцент будується на теоретико-правовому тезисі про те, що юридичні потреби, які ініціюють безпосередньо правозахисну діяльність, можуть полягати у відправленні правосуддя, у формальному визначенні прав та обов'язків суб'єкта у випадку виникнення спірної ситуації, у застосуванні такої юридичної процедури, в результаті якої порушене право суб'єкта було б адекватно відновлено або ліквідовано загрозу порушення права. Юридичною метою правозахисної діяльності у вітчизняній теорії права (Т.І. Пашук та ін.) вважають стан визначеності прав суб'єкта у названих ситуаціях, режим захищеності внаслідок використання юридичних процедур. Підкреслюється методологічна значимість для кримінально-процесуальних досліджень з правозахисної тематики, висловленої у вітчизняній теорії права позиції (О.І. Наливайко) про неоднорідність, диверсифіковану природу правозахисних цілей. Одночасно з визначенням мети правового захисту як системоутворюючого елементу механізму правового регулювання правозахисних відносин і фіксацією ії змісту на основі загально соціологічних і загально правових категорій мети, а також на основі предмета правозахисних відносин, в теорії права звертається увага на багаторівневу природу правозахисної мети.

Самостійне значення у функціональній характеристиці системи гарантій прав особи відводиться поняттям, які розкривають специфіку зв'язків між

елементами у їх внутрішньому русі. Теорія права робить акцент передусім на системоутворюючому компоненті, який вказує і далі дозволяє розкрити особливості структури і закони функціонування правових системних об'єктів, і системі гарантій прав особи у тому числі.

Формування поняття і визначення принципів правового захисту - нагальне завдання у вітчизняній юридичній науці, яка перебуває поки що тільки в стадії теоретичної розробки. Існуюча у вітчизняній юридичній літератури класифікація принципів правового захисту відображає тільки початковий етап теоретико-правової раціоналізації основних засад механізму правового регулювання правозахисних відносин. У більш зрілому варіанті класифікація принципів правового захисту повинна відображати, як мінімум, роль принципів в організації і функціонуванні механізму правового захисту. Виділення і впорядкування принципів, - притому не тільки конституційно оформлених, але і з врахуванням міжнародно-правового і галузевого матеріалу, - повинно призвести до утворення класифікації, яка більш повно і більш змістовно буде відображати місце базових правових засад у структурі і механізмові правового регулювання правовідносин у сфері забезпечення прав особи.

Методологічний акцент ставиться на тому, що збагачення проблематики принципів правового захисту, розширення її змістовно-класифікаційних меж є можливе, а точніше - закономірним, при включенні основних засад правового регулювання правозахисних відносин до контексту теоретико-правових досліджень (A.M. Колодій та ін.) системи принципів сучасного права України.

Розділ 2. “Правова захищеність особи в кримінальному процесі і засоби забезпечення” присвячений проблематиці природи, механізму формування режиму правової захищеності особи в загально правовому і галузевому аспектах і складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Поняття, природа, механізм формування режиму правової захищеності особи” містить питання щодо правозабезпечувальної діяльності, державно-юридичного захисту прав особи, природи правової захищеності, диференціації ряду суміжних понять, які фіксують проблематику правового захисту особи. Основна дослідницька задача вбачалася в тому, щоб акцентувати увагу на методологічній ролі вітчизняних теоретико-правових понять і сучасних концепцій, які відображають правозахисну тематику для галузевих прикладних (кримінально-процесуальних) досліджень у сфері правового захисту особи в Україні.

Тематика питань стосовно формування режиму правової захищеності особи та її законних інтересів є достатньо широкою, починаючи з поняття об'єкта, предмета, включаючи механізм правозахисної діяльності, суб'єктів, засоби та ін. Наявність цілого комплексу взаємопов'язаних понять і категорій, розгалуженого методологічного інструментарію (понятійно-категоріального апарату) у цій сфері теоретичного, у тому числі галузевого (кримінально-процесуального) юридичного знання, з одного боку, ускладнює задачу, що стоїть перед дослідником - витримати однорідність понятійного строю, з іншого - така морфологія наукового апарату дозволяє ставити і вирішувати питання у їх

взаємозв'язку, взаємному доповненні, не обтяжуючи при цьому генеральну дослідницьку проблематику детальним обґрунтуванням вибору того чи іншого поняття, категорії як робочої структури.

Формування режиму правової захищеності уявляється необхідним пов'язувати методологічно з питаннями формування правового порядку, правових засобів його забезпечення. У сучасній вітчизняній теорії права (А.Ф. Крижанівський) підкреслюється, що проблема правових засобів цього спектру є вирішальною у визначенні ефективності правопорядку, оскільки правильно підібрані і перевірені практикою юридичні засоби формують загальні, гарантовані державою і суспільством можливості упорядкування соціальних зв'язків в цілому і, в даному випадку дозволяють вибудовувати реальну ситуацію процесуально-правової захищеності особи в такому вигляді правозастосовчого процесу як кримінальне судочинство.

В концепції механізму формування режиму правової захищеності особи або, іншими словами, режиму реальності системи гарантій прав і