КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМА
НА
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД“
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”
ГАЙДАЙ ЮЛІЯ ВІКТОРІВНА
УДК 339.9:330.34
ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ГЛОБАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Спеціальність 08.00.02 - Світове господарство і міжнародні економічні відносини
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ-2007
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі міжнародної економіки ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” Міністерства освіти і науки України, м. Київ.
Науковий керівник доктор економічних наук, професор
ПОРУЧНИК Анатолій Михайлович,
ДВНЗ “Київський національний економічний
університет імені Вадима Гетьмана”,
завідувач кафедри міжнародної економіки
Офіційні опоненти доктор економічних наук, професор
ФІЛІПЕНКО Антон Сергійович,
Інститут міжнародних відносин
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри світового господарства
і міжнародних економічних відносин
кандидат економічних наук,
ОЛЕФІР Анна Олександрівна,
ДВНЗ “Київський національний економічний
університет імені Вадима Гетьмана”,
доцент кафедри міжнародної торгівлі
Захист відбудеться “_14_” грудня 2007 року о __14-00__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 у ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54\1, ауд. 203.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49 г, ауд. 601.
Автореферат розіслано “_14_” листопада 2007 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор економічних наук,
професор Л.Л.Антонюк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Сучасний етап розвитку людської цивілізації характеризується, з одного боку, нарощенням інтеграційних тенденцій у світовому господарстві, поглибленням інтернаціоналізації виробництва та обміну, уніфікацією національних, економічних і соціальних стандартів, а, з другого, - ускладненням багаторівневих взаємозв’язків між суб’єктами глобальної економічної системи та виникненням нових суперечностей між ними. Це вимагає передусім якісного вдосконалення та структурно-функціональної оптимізації діючої нині системи інституціонального забезпечення глобального економічного розвитку, оскільки в останні два десятиріччя все більшого прояву набуває відставання регуляторних механізмів від динаміки та масштабів глобальних трансформацій. Зокрема, вони є неадекватними зростаючим потребам цілеупорядкування інвестиційних, товарних, інформаційних, капітальних і людських потоків, яке б відповідало сучасному рівню глобалізації світогосподарських зв’язків та сприяло гармонізації інтересів основних акторів міжнародних економічних відносин.
Такий нелінійний і водночас системний характер розвитку світогосподарських процесів обумовлює надзвичайну актуальність досліджуваної теми, ставить перед науковцями та політиками завдання глибокого теоретичного осмислення закономірностей функціонування інститутів національного, міждержавного і наднаціонального рівнів та шляхів формування цілісної глобальної регуляторної системи на основі нових парадигмальних засад.
Теоретичні основи генезису та еволюції інституціональної структури економічного розвитку держав та їх регіональних угруповань, специфіки функціонування різних видів і рівнів інститутів, фактори й умови їх ефективної діяльності та стимулюючого впливу на суспільний прогрес, розкрито в працях таких зарубіжних і українських вчених як: Л.Антонюк, А.Алчіяна, Дж.Айрона, Т.Бека, О.Білоруса, О.Вільямсона, Т.Веблена, В.Гамільтона, Дж.Гобсона, Дж.Гелбрейта, Д.Кауфмана, Дж.Коммонса, Р.Коуза, Г.Кларка, А.Кредісова, Д.Лук’яненка, З.Луцишин, В.Мітчелла, О.Мозгового, Д.Норта, Є.Новицького, А.Олефір, Є.Панченка, Ю.Пахомова, А.Поручника, А.Рум’янцева, Л.Руденко, В.Рокочої, С.Сіденко, С.Степаненка, Я.Тінбергена, Р.Фрімана, А.Філіпенка, Р.Хейлброннера, Т.Циганкової, В.Чужикова, Й.Шумпетера, В.Якубенко та інших.
Разом з тим, в науковій літературі на сьогодні недостатньо повно розкрито методологічні аспекти модифікації системи інститутів, їх сутності та ієрархічної структури за умов формування глобальної моделі економічного розвитку. Вимагають подальшого теоретичного обґрунтування шляхи і механізми вдосконалення організаційної побудови та диверсифікації форм і методів їх діяльності, вдосконалення методик оцінки ефективності функціонування міжнародних інститутів.
Таким чином, комплексне дослідження процесів інституціоналізації глобального економічного розвитку є важливим, як в теоретичному, так і практичному плані, що обумовило вибір теми дисертації, її мету та завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно плану науково-дослідних робіт кафедри міжнародної економіки ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” в рамках міжкафедральних науково-дослідних тем: “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (номер державної реєстрації 0101U002948) і “Ресурси і моделі глобального економічного розвитку” (номер державної реєстрації 0106U004357) факультету міжнародної економіки і менеджменту. Автором особисто підготовлено розділи “Теоретична модель інституціоналізації глобального економічного розвитку в умовах його багатополярності” і “Універсалізація міжнародних інститутів регулювання товарних ринків”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження процесів інституціоналізації міжнародної економічної системи, факторів і умов модифікації інститутів світового господарства на сучасному етапі, а також обґрунтування напрямків їх структурно-функціональної оптимізації за невизначеності і суперечливості глобального економічного розвитку.
Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлено такі конкретні завдання:
- розкрити фактори, рушійні сили та еволюцію становлення глобальної економіки з визначенням ролі її інституційного компоненту;
- з’ясувати умови та чинники модифікації інституційної системи світового господарства на сучасному етапі його розвитку;
- класифікувати систему міжнародних інститутів та охарактеризувати її сучасну ієрархічну структуру;
- оцінити ефективність функціонування міжнародних економічних та суспільних інститутів за критерієм їх відповідності глобальним викликам;
- обґрунтувати напрямки вдосконалення глобальної інституційної системи для забезпечення стійкого розвитку світової економіки.
Об’єктом дослідження є процеси інституціоналізації глобального економічного розвитку.
Предметом дослідження є умови та чинники розвитку інституційної системи світового господарства за умов глобалізації.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження базується на використанні принципу єдності теорії і практики, прогнозуванні розвитку економічних процесів на основі методу наукової абстракції, загального та часткового. Методологічною основою дисертації є історико-логічний метод (при дослідженні категорії “інститут”, еволюції становлення та розвитку інституційної системи економічної глобалізації та класифікації теорій, які розкривають її сутність: п.1.1, 1.2, 1.3); системно-структурний аналіз економічних процесів та явищ (при класифікації міжнародних інститутів, обґрунтуванні теоретичної моделі інституціоналізації глобального економічного розвитку: п.1.3, 3.1.); аналіз та синтез (при оцінці ефективності діяльності міжнародних інститутів, з’ясуванні ролі ТНК, університетів та неурядових організацій у сучасній інституційній системі глобального економічного розвитку: п. 2.3, 3.1, 3.2); метод кількісного та якісного порівнянь (при оцінці ступеня глобалізованості національних товарних ринків за номінальниим та реальними показниками: п.2.1); експертних оцінок та прогнозний (при обґрунтуванні напрямків формування системи глобального менеджменту та визначення її основних інституційних компонентів: п.3.3) статистичний та графічний методи (під час обробки і узагальнення статистичних даних та їх відображення у найбільш інформативній формі – таблиці, рисунки, діаграми, тощо: п.1.1,1.2, 1.3, 1.4, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 3.1, 3.2, 3.3).
Джерельною та статистичною базою роботи бути монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів, матеріали міжнародних організацій (ЮНКТАД, СОТ, МВФ, групи Світового банку, БМР, ОЕСР), результати наукових досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Національного інституту проблем міжнародної безпеки, офіційні публікації Європейської Комісії, Національного бюро економічних досліджень США, Союзу міжнародних асоціацій, Комісії з глобального управління та ін.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає у розкритті автором циклічного характеру глобального економічного розвитку та еволюції його інституційного забезпечення; шляхів і напрямків структурно-функціонального реформування міжнародних інститутів як ключової умови ефективного функціонування глобальної економічної системи.
Нові наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному:
Вперше одержано:–
розкрито еволюцію становлення та розвитку інституційної системи економічної глобалізації з виокремленням, за критерієм пануючого типу регуляторів глобальної економіки, чотирьох її етапів: І етап (1870–1914рр.) – домінування мікрорівневих регуляторів; ІІ етап (1914–1945рр.) – превалювання двосторонніх міждержавних інститутів регулювання; ІІІ етап (1945–1980рр.) – поява багатосторонніх міждержавних інтеграційних органів управління та наднаціональних інститутів; IV етап (з 1980 р. і дотепер) – формування системи глобального менеджменту;–
обґрунтовано сучасну теоретичну модель інституціоналізації глобального економічного розвитку в умовах його багатополярності, яка розкриває системний характер зв’язків між інститутами різних рівнів і типів та відображає ступінь та ієрархію функціональних і організаційних компетенцій головних суб’єктів глобальної економічної системи. Виявлено “вузькі місця” даної системи і доведено необхідність її розвитку та вдосконалення через створення нових інститутів, модернізацію діючих, а також застосування більш гнучкого і мобільного інструментарію та транспарентних методів глобального економічного співробітництва, посилення функцій контролю й нагляду за основними учасниками глобального ринку;–
доведено конституюючу роль глобального ринку, як базової субстанції глобальної економіки, у формуванні цілісної ієрархічно-субординованої інституційної системи, яка забезпечує реалізацію його функцій (формування глобального попиту і глобальної пропозиції, інтернаціональної ціни, умов глобальної конкуренції та розвиток глобальної інфраструктури). В авторській інтерпретації категорія “глобальний ринок” кваліфікується як регульована інститутами глобального економічного розвитку сукупність економічних відносин між суб’єктами глобальної економічної системи з приводу організації обміну матеріальними і нематеріальними продуктами відповідно до законів товарного виробництва.
Удосконалено:
– трактування змісту категорії “інститут” за рахунок таких якісно нових його функцій як судсидіарність, директивність, реалізація інтересів міжнародного державно-монополістичного капіталу, регулювання глобальних диспропорцій, участь у вирішенні глобальних проблем людства тощо, що притаманні інституційним структурам глобального типу;
– факторний аналіз ефективності діяльності міжнародних інститутів за критеріями їх внеску в соціально-економічний прогрес людства, підтримку світової економічної рівноваги, вирішення глобальних проблем, формування загальноцивілізаційних норм, стандартів і цінностей, що дозволило автору виокремити інститути конструктивістського, прагматичного та обструкціоністського типів;
– систему критеріїв оцінки ступеня глобалізованості національних товарних ринків за рахунок їх поділу на дві групи: номінальні та реальні. На думку автора, загальноприйняті у міжнародній статистиці номінальні критерії (обсяги експорту та імпорту товарів і послуг, зовнішньоекономічна квота, сальдо торговельного балансу, сальдо послуг і некомерційних операцій та ін.) відображають кількісні параметри участі країни у глобальному поділі праці, тоді як реальні критерії (структура експорту та імпорту, вплив зовнішньої торгівлі на стан економічної безпеки держави, вплив зовнішньоторговельних відносин на технологічний розвиток країни та ін.) дозволяють оцінити якісний рівень інтегрованості держави у світовий економічний простір та її вплив на економічний розвиток країни.
Дістало подальший розвиток:
– обґрунтування парадигмальних засад, на яких базується формування глобальної економіки, за рахунок таких принципів як системність, взаємозалежність, відкритість, суперечливість, субординованість, нелінійність, уніфікованість та конвергентність. Розвинуто теоретичні підходи до визначення категорії “глобалізація” як вищого ступеня інтернаціоналізації національних відносин і поступове утвердження в якості панівних загальноцивілізаційних принципів, норм і цінностей в системі суспільних відносин, що регулюються міжнародними (глобальними) інститутами, яке відрізняється від існуючих визначень системним характером та підкресленням ролі інституційного компоненту;
– дослідження ролі ТНК та університетів, як ключових інститутів постіндустріального суспільства, у глобальному економічному розвитку, які є основними продуцентами матеріальних і нематеріальних благ, інноваційних продуктів, знань та технологій і визначають провідні тренди світогосподарського розвитку завдяки концентрації фінансового, технологічного, кадрового та інтелектуального ресурсів і монопольному праву їх перерозподілу на світовій економічній карті;
– уточнено характеристики і пріоритетні напрямки діяльності міжнародних неурядових організацій, які репрезентують широкий спектр суспільних інтересів через різнобічне співробітництво з урядовим і комерційним секторами, вдосконалення механізмів взаємодії з міжнародними організаціями глобального типу, активізацію виконання своїх освітньої, інформаційної, ідеологічної та інших функцій.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення сформульованих автором у дисертації теоретичних положень, висновків та рекомендацій полягає у тому, що вони можуть бути методологічною базою для розробки ефективних механізмів співробітництва України з міжнародними економічними організаціями та регіональним угрупуваннями (ООН, СОТ, МВФ, Група Світового банку, ЄС, ГУАМ, ЧЕС та ін.) у реалізації зовнішньоекономічної політики держави.
Пропозиції автора щодо адаптації зарубіжного досвіду забезпечення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників у процесі вступу України до глобальної торговельної системи використано у практичній роботі Департаменту співробітництва з СОТ Міністерства економіки України при підготовці загальнодержавних документів економічного спрямування (довідка про впровадження №128-32/115 від 14.06.2007 р.). Окремі теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи щодо використання інструментів неурядових організацій для реалізації зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної стратегії держав на міжнародній арені, формування позитивного іміджу країни у світі, а також вдосконалення механізмів співробітництва комерційного, державного і неурядового секторів використано при підготовці рекомендацій круглих столів, семінарів та конференцій, проведених представництвом Фонду Фрідріха Еберта в Україні (довідка про впровадження від 11.06.2007 р.). Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи використано у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Міжнародна економіка”, “Транснаціональні корпорації” і “Міжнародні організації” студентам факультету міжнародної економіки і менеджменту та Центру магістерської підготовки в ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” (довідка про впровадження від 10.01.2007р.).
Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладено в дисертаційному дослідженні та виносяться на захист, одержані автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на 7 міжнародних та всеукраїнських науково - практичних конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 4-5 червня 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Європейський Союз та Україна” (м. Київ, 17 червня 2004 р.), VІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2005” (м.Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 р.), ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу - 2005” (м. Дніпропетровськ, 19-30 вересня 2005 р.), ІХ міжнародній науково-практичній конференції “Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти” (м. Київ, 30 травня 2006р.), міжнародній науково-практичній конференції “На Схід і Південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору” (м. Київ, 5-7 жовтня 2006 р.), ІІІ всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки” (м. Луганськ, 21-23 березня 2007 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано автором самостійно і у співавторстві у 14 наукових працях, у тому числі у розділі 1 монографії, 6 статтях у наукових фахових виданнях, 7 публікаціях у збірниках матеріалів міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, що належить особисто дисертантові, становить 6,52 д.а.
Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів і висновків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 195 сторінок комп’ютерного тексту. У тексті дисертації розміщено 16 рисунків на 16 сторінках і 17 таблиць на 18 сторінках та 19 додатків на 29 сторінках, список використаних джерел налічує 206 найменувань на 16 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, задачі, об’єкт і предмет дисертаційної роботи, визначено методологічну основу і методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У розділі 1 “Теоретичні основи дослідження процесу інституціоналізації глобального економічного розвитку” досліджено методологічні засади формування глобальної економіки, проаналізовано концепції, які висвітлюють сутність та рушійні сили економічної глобалізації, розкрито еволюцію становлення та розвитку інституційної системи світового господарства, а також умови та чинники її модифікації за умов глобалізації.
Глобалізація світової економіки є одним з найбільш складних і актуальних предметів міждисциплінарних досліджень. Автор дослідив сучасні підходи відомих вітчизняних та зарубіжних економістів до визначення категорії “глобалізація”, і виявив різні точки зору щодо цієї дефініції, а також її різнорідну природу походження, а саме: як процес уніфікації (універсалізації) ідей, норм поведінки цінностей: Д.Белл, Ч.Морісон, С.Мочерний, В.Пєрская, О.Чумаков, К.Шот; як інтегративна властивість ринків: Ж.Адда, Л.Бляхман, Гж.Колодко, Дж.Сорос, Т.Фрідман, С.Хофман; як детериторіалізація соціально-економічних явищ і процесів: А.Аппадураї, У.Бек, Д.Гелд, Д.Голдблатт, Дж.Парратон, М.Уотерс; як інтенсифікація соціально-економічних трансформацій: Е.Гіденс, М.Інтрилігейтор, В.Міхеєв, А.Тейт, Ю.Шишков; як процес формування глобальних управлінських структур або проект глобального управління: М.Ільїн, В.Міхеєв, А.Панарін, В.Сіденко, А.Уткін, Т.Шанін; як форми і методи світової експансії: О.Білорус, А.Вебер, В.Інозємцев, В.Лукашевич; як тенденція в розвитку людської цивілізації: Н.Глейзер, В.Міронов, Дж.Стігліц; як розмивання меж державного суверенітету: М.Арчер, Б.Баді, І.Лукашук, К.Омає; як результат науково-технічного прогресу: М.Делягін, Ю.Пахомов, Т.Шанін. Це дало змогу автору обґрунтувати власне визначення глобалізації, як вищого ступеня інтернаціоналізації національних відносин і поступове утвердження в якості панівних загальноцивілізаційних принципів, норм і цінностей у системі суспільних відносин, що регулюються міжнародними інститутами глобального типу, та виявити парадигмальні принципи формування глобальної суспільної системи: системність, взаємозалежність, відкритість, суперечливість, субординованість, нелінійність, уніфікованість та конвергентність.
Наступним кроком є з’ясування процесу генезису та становлення глобальної економіки, як основного елементу глобалізаційного процесу, виявлення його іманентних та трансцендентних рушійних сил, специфіки їх дії на різних стадіях формування глобальних економічних відносин. На основі аналізу довгих інноваційних хвиль Й.Шумпетера, циклів та ритмів розвитку глобальної економічної і політичної систем В.Пантіна й В.Лапкіна, довгих хвиль М.Кондратьєва, хвиль демократизації С.Хантінгтона, хвиль зовнішньоекономічної експансії США Ф.Клінберга, а також хвиль глобалізації, запропонованих експертами групи Світового Банку, автор доводить циклічний характер розвитку глобальної економіки і виокремлює чотири її цикли (рис.1).
Рис.1. Цикли глобального економічного розвитку (1750-2030 рр.)
До іманентних рушійних сил, як прояву існуючих у суспільстві суперечностей, автор відносить науково-технічний прогрес, демократизацію суспільного життя, домінування ринкових відносин та інституціоналізацію глобального економічного розвитку. Характер трансцендентних рушійних сил є похідним від іманентних, але, водночас, зберігається природа їх прояву на кожному з досліджуваних циклів глобального економічного розвитку з притаманними їм особливостями.
Необхідною умовою ефективного розвитку міжнародних економічних відносин є їх інституційне оформлення і забезпечення реалізації зростаючих потреб суб’єктів цих відносин через відповідні регулятивні інструменти та механізми. У роботі доведено, що паралельно із нарощенням світогосподарських процесів зароджується і відповідна інституційна структура, функціями якої є регулювання та координація дій учасників міжнародних ринків. На основі теоретичних та аналітичних джерел, історичних інформаційних матеріалів, розкрито еволюцію становлення та розвитку інституційної системи світового господарства з детальною характеристикою особливостей її механізмів у різні історичні періоди. За основним критерієм – пануючим типом регуляторів світової економіки – автор виокремлює чотири етапи у розвитку даної системи : І етап (1870–1914 рр.) – домінування мікрорівневих регуляторів; ІІ етап (1914–1945 рр.) – превалювання двосторонніх міждержавних інститутів регулювання; ІІІ етап (1945–1980 рр.) – поява багатосторонніх міждержавних інтеграційних органів управління та наднаціональних інститутів; IV етап (з 1980 р. і дотепер) – формування системи глобального менеджменту.
З метою з’ясування умов та чинників, які впливають на модифікацію інституційної системи світового господарства на сучасному етапі, у роботі проаналізовано новітні тенденції в його розвитку, виявлено суперечливий і конфліктний характер економічної глобалізації та встановлено наростаючу невідповідність діючої системи механізмів регулювання світогосподарських процесів новим реаліям, обумовлених фундаментальними зрушеннями у глобальній економіці. На цій основі автор приходить до висновку щодо необхідності суттєвого реформування організаційних форм та функціональних компетенцій інститутів різних рівнів і типів та формування ієрархічно впорядкованої глобальної інституційної системи, яка б адекватно задовольняла сучасні потреби суб’єктів міжнародних економічних відносин.
Діалектичний підхід автора до з’ясування сутності категорії “інститут”, аналізу змін у співвідношенні його організаційних форм і функцій, розширення компетенцій і повноважень у сучасному глобальному середовищі дозволив значно поглибити і конкретизувати зміст даної категорії за рахунок характеристики таких якісно нових функцій сучасних інститутів, як субсидіарність, директивність, реалізація інтересів міжнародного державно-монополістичного капіталу, регулювання глобальних диспропорцій, участь у вирішенні глобальних проблем людства тощо.
У розділі 2 “Інституційне середовище функціонування глобального товарного ринку” автором досліджено процеси глобалізації національних товарних ринків, сформульовано систему критеріїв оцінки ступеня їх глобалізованості, охарактеризовано функції міжнародних інститутів регулювання світового товарного ринку, проведено детальний аналіз ролі ТНК та університетів, як провідних інститутів постіндустріального суспільства, у глобальному економічному розвитку.
На основі проведеного теоретичного аналізу наукових концепцій та методів до трактування сутності категорії “ринок” (феноменологічного, історико-генетичного, методу теоретичного моделювання, статистичного та маркетингового підходу), а також критеріїв глобалізованості національних товарних ринків, автор вводить у науковий обіг категорію “глобальний ринок”, під яким він розуміє регульовану інститутами глобального економічного розвитку сукупність економічних відносин між суб’єктами глобальної економічної системи з приводу організації обміну матеріальними і нематеріальними продуктами відповідно до законів товарного виробництва.
Використовуючи моделі загальної рівноваги, запропоновані західними науковцями, автор охарактеризував основні сегменти глобального товарного ринку: ринок сільськогосподарської продукції, промислових товарів та послуг. Проведений аналіз дозволив стверджувати, що тарифна лібералізація вищезазначених ринків, здійснена під егідою СОТ, мала своїми наслідками стрімке зростання світового експорту та імпорту, розширення представництва країн та інших суб’єктів на глобальних ринках та одночасне загострення конкурентної боротьби між ними, а також диверсифікацію діючого інструментарію конкуренції.
На підставі запропонованих критеріїв оцінки ступеня інтегрованості національних товарних ринків до глобального ринку – номінальних (обсяги експорту та імпорту товарів і послуг, зовнішньоекономічна квота, сальдо торговельного балансу, сальдо послуг і некомерційних операцій та ін.) і реальних (структура експорту та імпорту, вплив зовнішньої торгівлі на стан економічної безпеки держави, вплив зовнішньоторговельних відносин на технологічний розвиток країни та ін.) автор виокремив кількісні та якісні параметри включення національного виробництва до системи глобального поділу праці. На думку автора, саме реальні критерії є визначальними в оцінці якісного рівня інтегрованості держави у світовий економічний простір та її впливу на економічний розвиток країни.
На думку автора, за умов суттєвого зростання обсягів світового товарообороту та диверсифікації його номенклатурної й географічної структури істотно зростає роль міжнародних регулятивних інститутів. Цілком логічним є звернення автора до оцінки ефективності діяльності провідного інституту глобальної торговельної системи - СОТ та виявлення “слабких місць” в її роботі. Дисертант конкретизує напрямки вдосконалення діяльності СОТ через уніфікацію нетарифної системи регулювання, часткову лібералізацію системи тарифного регулювання, диверсифікацію механізму цільового фінансування пріоритетних галузей економіки відсталих країн, розширення доступу країн, що розвиваються, до ринку прав інтелектуальної власності в найбільш затребуваних сегментах тобто, універсалізацію в цілому її функцій.
Дослідження автором діяльності ТНК та університетів, як ключових інститутів постіндустріального суспільства, дозволила йому стверджувати про їх вирішальну роль у розвитку сучасних світогосподарських процесів. Серед факторів, які визначають провідне становище ТНК у структурі глобальної економіки дисертант виокремлює наступні: зосередження левової частки глобального виробництва матеріальних благ та послуг, концентрація фінансового, технологічного, кадрового та інтелектуального ресурсів, а також монопольне право на їх володіння, контроль та перерозподіл на світовій економічній карті.
У роботі виявлено тенденцію до поглиблення процесів злиття і поглинання транснаціональних і багатонаціональних компаній, інвестиційних фондів, формування фінансово-промислових груп глобального типу. При цьому зазначається, що подібні бізнес-структури прискорюють процеси інтеграції, як у вертикальному, так і горизонтальному напрямку, що вимагає від них зміни стратегій діяльності, методів і способів організації роботи. Так, за прогнозами ЮНКТАД, у 2006 році вартісний обсяг угод зі злиття і поглинання досягнув 880 млрд. дол. США., що у кілька разів перевищує показники попередніх років Автор обґрунтовує цей явище зміною характеру і структури міжнародної конкуренції, зниженням ефективності торговельного, інвестиційного й фінансового режимів регулювання, здійснюваних такими міжнародними організаціями як СОТ, МФВ, групою установ Світового Банку та іншими впливовими міжнародними організаціями.
Що стосується університетів, то їх пріоритетність у сучасній інституційній структурі глобального розвитку обумовлена здійсненням ними ефективної інтеграції фундаментальної та прикладної науки, генеруванням нових ідей, розробкою перспективних технологій, стандартів і методів управління суспільством на всіх його рівнях, формуванням загальноцивілізаційних цінностей. При цьому автор зазначає, що запорукою спроможності університетів постійно адаптуватися до постійно змінних потреб ринку є, безумовно, їх незалежність та автономія. На сьогодні вони наділені широкими повноваженнями щодо формування своєї стратегії, визначення пріоритетів у навчанні студентів і проведенні наукових досліджень, формуванні джерел фінансування та використання фінансових ресурсів, розробці своїх навчальних програм та визначення критеріїв прийому студентів та найму професорсько-викладацьких кадрів.
У розділі 3 “Формування глобальної системи інституційного забезпечення стійкого економічного розвитку” автором презентовано теоретичну модель інституціоналізації глобального економічного розвитку в умовах його багатополярності, висвітлено роль міжнародних неурядових організацій та обґрунтовано напрямки формування системи глобального менеджменту з визначенням основних її інституційних компонентів.
Комплексний підхід до визначення структури і основних дійових осіб глобальної інституційної системи, що нині формується, дозволив автору показати взаємозалежність та субординованість інститутів різних рівнів і типів (рис.2).
Рис.2. Теоретична модель інституціоналізації глобального економічного розвитку
за умов багатополярності
На його основі охарактеризовано ключові функціональні повноваження держав, неформальних центрів управління, мережевих структур глобального типу, таких інститутів, як центри глобального управління, міжнародні організації системи ООН, центри генерування знань, глобальні міста і регіони, що є точковими центрами глобального розвитку, і водночас глобальних мереж його координації. Особливого статусу в системі міжнародних організацій ООН, набули інститути глобального громадянського суспільства, глобальні ЗМІ, інститути захисту навколишнього середовища.
Автором досліджено провідні напрямки діяльності міжнародних нерядових організацій, серед яких найважливіше значення, в контексті задоволення суспільних потреб, відіграють: реалізація посередницьких функцій між державою і суспільством; дослідження соціальних факторів, здійснення експертних оцінок; формування громадянсько-правової позиції суспільства; демократизація громадянського суспільства; розв’язання соціальних проблем життєдіяльності громадянського суспільства - на національному рівні; участь НУО у реалізації Глобального договору; розвиток багатосторонніх міжнародних відносин; поширення демократичних цінностей у світі; нагляд за дотриманням і виконанням рішень міжнародних урядових організацій; реалізація своїх функціональних завдань, визначених консультативним статусом - на глобальному рівні.
Реалізація цільової функції МНУО, на думку автора, може здійснюватись через оптимізацію шляхів співробітництва з урядовим і комерційним секторами, вдосконалення механізмів взаємодії з міжнародними організаціями глобального типу, активізацію виконання своїх освітньої, інформаційної, ідеологічної та інших функцій. З’ясовано, що статус міжнародних неурядових організацій не відображає їх роль у глобальному суспільстві, а тому повноваження організацій неурядового сектору потребують перегляду і розширення на державному і на міжнародному рівнях, що дозволить їм активізувати діяльність у таких напрямках, як співробітництво з комерційним сектором (у галузі просвітництва, посилення філантропічної і благодійницької діяльності); з урядом (у виконанні державних замовлень, виконання ідеологічної, освітньої, інформаційної та інших важливих економічних і соціальних функцій).
Резюмуючи розділ дисертаційного дослідження, автор здійснює класифікацію теоретичних сценаріїв формування системи глобального управління соціальними та економічними процесами на основі принципів кооперації, солідарності, субсидіарності та культурної диверсифікації. Найбільш перспективною моделлю глобального менеджменту, на переконання дисертанта, є така його схема, яка включає збалансованість представництва інтересів крупних держав, інтеграційних блоків країн, в т.ч. слаборозвинутих, суспільних інститутів та міжнародних структур, що унеможливлюють монополію окремих країн, сил чи центрів у розробці глобальних стратегій розвитку сучасної цивілізації.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової задачі щодо формування науково - обґрунтованої системи інституційного забезпечення глобального економічного розвитку, як ключової умови гармонізації інтересів основних суб’єктів міжнародних економічних відносин та усунення разючих суперечностей сучасного етапу розвитку світового господарства. Міждисциплінарне дослідження сутності глобалізації, еволюції становлення глобальної економічної системи та модифікації її інституційних компонентів в умовах багатополярного світогосподарського розвитку, дозволили автору сформулювати наступні висновки:
1. Глобальний економічний розвиток характеризується циклічним характером, обумовленим дією періодично повторюваних іманентних рушійних сил, таких як: науково-технічний прогрес, демократизація суспільного життя, домінування ринкових відносин та інституціоналізація глобального економічного розвитку. Глобальна економіка у процесі розвитку потребувала адекватної інституційної системи регулювання, яка еволюціонувала від найнижчого рівня, з домінуванням мікрорівневих регуляторів (1870–1914 рр.), з наступним переходом до етапу превалювання двосторонніх міждержавних інститутів регулювання (1914–1945 рр.), до появи багатосторонніх міждержавних інтеграційних органів управління та наднаціональних інститутів (1945–1980 рр.) та до формування системи глобального менеджменту (з 1980 р. і дотепер).
2. На сучасному етапі розвитку світового господарства, внаслідок значного загострення соціально-економічних протиріч між суб’єктами глобальної економічної системи, спостерігається істотне відставання регулятивних механізмів від динаміки та масштабів глобальних трансформацій. Це вимагає якісного вдосконалення та структурно-функціональної оптимізації діючої нині системи інституційного забезпечення глобального економічного розвитку через створення нових інститутів, модернізацію діючих, а також застосування більш гнучкого і мобільного інструментарію та транспарентних методів глобального економічного співробітництва, посилення функцій контролю та нагляду за основними учасниками глобального ринку.
3. Базовою категорією глобальної економіки є глобальний ринок, який, реалізуючи свою цільову функцію щодо формування глобального попиту, глобальної пропозиції, інтернаціональної ціни, умов глобальної конкуренції та розвитку глобальної інфраструктури, задає параметри подальшого розвитку інституційної системи глобальної економіки.
4. Сучасна система міжнародних інститутів характеризується ієрархічною структурою, в якій виокремлюються інститути міждержавного, регіонального, наднаціонального та глобального типів. Реакцією на нарощення інтеграційних тенденцій у світовому господарстві та поглиблення інтернаціоналізації виробництва й обміну є зростання ролі інститутів глобального типу, яким поступово делегується частина функцій та компетенцій структур нижчого рівня.
5. Вирішальну роль у розвитку сучасних світогосподарських процесів відіграють ТНК та університети. Як ключові інститути постіндустріального суспільства, вони здійснили ефективну інтеграцію фундаментальної та прикладної науки, зосередили левову частку глобального виробництва матеріальних благ та послуг, сконцентрували фінансовий, технологічний, кадровий та інтелектуальний ресурси, а також монополізували права на їх володіння, контроль та перерозподіл в межах світового господарства. При цьому найбільш впливовими і економічно ефективними формами ведення транснаціонального бізнесу за умов глобалізації є фінансово-промислові групи, стратегічні альянси, інвестиційні фонди, мережеві комерційні структури, професійні підприємницькі агенції ін. Подібні форми концентрації капіталу, сформувавшись у результаті процесів злиття і поглинання, є найбільш ефективними інституційними структурами ведення виробничої, комерційної та інтелектуальної діяльності.
6. Демократизація міжнародних економічних відносин за умов зростання відкритості національних суспільств обумовило появу багаточисленних неурядових структур, рухів, організацій, об’єднань, асоціацій. Їх вплив на глобальні процеси стає все більш помітним і вагомим в силу того, що вони виражають економічні й професійні інтереси та захищають соціальні права окремих етнічних меншин, малого та середнього бізнесу, малозахищених верств населення різних країн, борються за захист навколишнього середовища та вирішення екологічних проблем людства. Їх сукупність представляє собою потужний амортизатор пом’якшення негативних впливів та загроз глобалізації. Це знаходить вимагає підвищення статусу та зростання повноважень найавторитетніших з них на державному та міжнародному рівнях.
7. Сучасна інституційна система світового господарства вимагає формування ефективної системи глобального менеджменту, як універсального способу вирішення глобальних економічних, фінансових і соціальних диспропорцій у міжнародних відносинах, гармонізації інтересів суб’єктів глобальної економічної системи, які запропоновано здійснити через реалізацію сценаріїв і моделей глобального розвитку та використання гнучкого інструментарію глобального співробітництва.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографія:
1. Давидович О.І., Гайдай Ю.В. Формування ефективної інфраструктури сприяння експорту // Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: Монографія: У 2 т. – Т. І / Д.Г.Лук’яненко, А.М.Поручник, Л.А.Антонюк та ін.; За заг. ред. Д.Г.Лук’яненко, А.М. Поручника. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 211-224 (1,01 д.а.). (Особисто автору належить 0,4 д.а.: розкрито сутність категорії “інститут” та оцінено роль інституційного середовища у формуванні ефективної інфраструктури сприяння експорту).
У наукових фахових виданнях:
2. Гайдай Ю.В. Становлення концептуальних основ процесу економічної глобалізації // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 208. Том І. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С. 223-235 (0,67 д.а.).
3. Гайдай Ю.В. Еволюція економічної глобалізації та її рушійні сили // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 217. Том ІV. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. – С. 943-970 (1,51 д.а.).
4. Гайдай Ю.В. Інституційно-правові засади функціонування міжнародних неурядових організацій // Зовнішня торгівля: право та економіка, 2006. - №6 (29). – С. 37-46 (0,81 д.а.).
5. Гайдай Ю.В. Трансформація структурних складових глобального інституційного середовища // Міжнародна економіка. Збірник наукових праць. Вип. 50 / Відп. редактор В.Є. Новицький. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2006. – С.238-250 (0,63 д.а.)
6. Гайдай Ю.В. Формування класифікаційних ознак категорії “інститут” // Зовнішня торгівля: право та економіка. Науковий журнал, 2007. - №3 (32). – C 24-36 (1,05 д.а.).
7. Гайдай Ю.В. Модифікація ролі національних держав в умовах динамізації процесів глобалізації // Формування ринкової економіки: Збірник наукових праць. Вип. 17 / Відп. ред. О.О.Бєляєв. – К.: КНЕУ, 2007. – С. 225-233 (0,5д.а.).
В інших виданнях:
8. Гайдай Ю.В. Вплив співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями на розвиток фінансового сектору // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Реформування фінансово - кредитної системи і стимулювання економічного зростання”. – Луцьк: РВВ “Вежа”, 2004. – С. 181-182 (0,13 д.а.)
9. Гайдай Ю.В. Наслідки розширення ЄС для України: нові напрямки співробітництва // Матеріали міжнародної науково-практична конференція “Європейський Союз та Україна”. – К.: КНЕУ, 2004. – С.182-185 (0,14 д.а.).
10. Гайдай Ю.В. Модифікація регулятивної функції держави в умовах глобалізації // Матеріали VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2005”. Том 95. Економічна теорія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 17-19 (0,13 д.а.).
11. Гайдай Ю.В. Формування регулятивної функції наддержавних структур управління в умовах глобалізації // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу - 2005”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 47-51 (0,26 д.а.).
12. Гайдай Ю.В. Вдосконалення інституційного інструментарію як передумова формування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС // Збірник матеріалів ІХ міжнародної науково-практичної конференції “Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти”. – К.: УАЗТ, 2006. – С. 186-188 (0,14 д.а.).
13. Гайдай Ю.В. Інституційні важелі оптимізації інвестиційного клімату як передумови формування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції “На Схід і Південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору”. – К.: КНЕУ ім. Вадима Гетьмана, 2006. – С. 191-195 (0,29 д.а.).
14. Гайдай Ю.В. Трансформаційний потенціал економічних протиріч сучасного етапу глобалізації // Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки”. – Луганськ, 2007. – С. 26-31 (0,26 д.а.).
АНОТАЦІЯ
Гайдай Ю.В. Інституціоналізація глобального економічного розвитку. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, Київ, 2007.
Дисертація присвячена дослідженню еволюції становлення та розвитку інституційної системи економічної глобалізації. За критерієм пануючого типу регуляторів глобальної економіки виокремлено етапи розвитку її міжнародних інститутів. Значну увагу приділено обґрунтуванню теоретичної моделі інституціоналізації глобального економічного розвитку в умовах його багатополярності, яка розкриває системний характер зв’язків між інститутами різних рівнів і типів. Розвинуто сучасні підходи до визначення категорії “глобалізація” та парадигмальні засади, на яких базується формування глобальної економіки.
На основі факторного аналізу ефективності діяльності міжнародних інститутів проведено їх класифікацію, виявлено “вузькі місця” сучасної інституційної системи економічної глобалізації та обґрунтовано напрями її розвитку. Розкрито сутність категорії “глобальний ринок” і доведено його конституюючу роль у формуванні цілісної ієрархічно-субординованої інституційної системи глобальної економіки.
На основі кількісних та якісних показників оцінено ступінь глобалізованості національних товарних ринків, доведено визначальну роль реальних показників в оцінці якісного рівня інтегрованості держави у світовий економічний простір. Досліджено роль ТНК і університетів, як ключових інститутів постіндустріального суспільства, у глобальному економічному розвитку та уточнено характеристики і пріоритетні напрямки діяльності міжнародних неурядових організацій.
Ключові слова: інституціоналізація, глобальний економічний розвиток, інститут, глобалізація, глобальний ринок, структурно-функціональна оптимізація інституційної системи.
АННОТАЦИЯ
Гайдай Ю.В. Институционализация глобального экономического развития.- Рукопись.
Диссертация на соискания научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.02 – мировое хозяйство и международные экономические отношения”. ГВУЗ “Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана”, Киев, 2007.
Диссертационная работа посвящена исследованию эволюции становления и развития институциональной системы экономической глобализации. По критерию господствующего типа регуляторов глобальной экономики выделены этапы развития ее международных институтов. Автор обосновывает теоретическую модель институционализации глобального экономического развития в условиях его многополярности, которая, органически объединяя институты разных уровней и типов, раскрывает системный характер взаимосвязей между ними и отражает степень и иерархию функциональных и организационных компетенций главных субъектов глобальной экономической системы. Выявлены “узкие места” современной институциональной системы глобального экономического развития и обосновано необходимость ее развития и совершенствования через создание новых институтов, модернизацию действующих, а также применение более гибкого и мобильного инструментария и транспарентных методов глобального экономического сотрудничества, усиления функций контроля и надзора за деятельностью основных участников глобального рынка.
Значительное внимание уделено исследованию современных подходов к определению категории “глобализация” как высшей степени интернационализации национальных отношений и постепенного утверждения в качестве господствующих общецивилизационных принципов, норм и ценностей в системе общественных отношений, которые регулируются международными институтами глобального типа, которое отличается от существующих определений системным характером и выделением ведущей роли институционального компонента.
В диссертации исследован глобальный рынок как базовая субстанция глобальной экономики и обоснована его конституирующая роль в формировании целостной иерархически-субординированной институциональной системы, которая обеспечивает реализацию его функций (формирование глобального спроса и глобального предложения, интернациональной цены, условий глобальной конкуренции и развитие глобальной инфраструктуры). В авторской интерпретации категория “глобальный рынок” квалифицируется
