КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРКЕВИЧ Галина Іліодорівна

УДК 801.111[42+37]

ВІДОБРАЖЕННЯ СТАНУ ТРИВОГИ ПЕРСОНАЖА
В АНГЛОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ:
СЕМАНТИКО-КОГНІТИВНИЙ ТА НАРАТИВНИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі лексикології та стилістики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник | доктор філологічних наук, професор

Воробйова Ольга Петрівна,

Київський національний лінгвістичний університет,

кафедра лексикології та стилістики англійської мови, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

Швачко Світлана Олексіївна,

Сумський державний університет,

кафедра перекладу, професор

кандидат філологічних наук, доцент

Гладьо Світлана Вікторівна,

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М.Коцюбинського,

кафедра англійської філології, завідувач кафедри

Провідна установа | Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, кафедра лексикології та стилістики англійської мови, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться 18.05.2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розісланий 12.04.2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

професор О.М.Кагановська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Спрямованість сучасних гуманітарних досліджень на вивчення емоційної сфери людини крізь призму взаємодії когніції й емоцій як вияву глибинних механізмів антропоцентризму відображається в психологічних (К.Ізард, A.Damasio, K.Oatley), психолінгвістичних (В.П.Бєлянін, В.І.Жельвіс, О.Ю.Мягкова, Р.М.Фрумкіна) та мовознавчих студіях. У межах останніх сформувалася особлива дослідницька галузь, яка отримала назву “лінгвістика емоцій”, або “емотіологія” (В.І.Шаховський). Ця галузь інтегрує здобутки лексикології (М.А.Буряков, Б.Волек), фразеології (М.В.Гамзюк), стилістики (В.І.Болотов, В.А.Маслова) та когнітивної лінгвістики (F.Daneљ, G.Lakoff, Z.Kцvecses, A.Wierzbicka), а також лінгвопоетики в її структурному (Р.Барт, Ц.Тодоров, О.Є.Філімонова, А.В.Корольова) та когнітивному вимірах (R.Tsur, M.Freeman, R.W.Gibbs, О.П.Воробйова, Л.І.Бєлєхова).

В емотіологічних дослідженнях панують три підходи до розгляду емоцій
і емоційних станів у їх мовному та текстовому втіленні. У руслі першого підходу увага переважно приділяється встановленню лексико-семантичних і стилістичних засобів (Ю.Д.Апресян, О.М.Вольф, Я.О.Покровська, В.М.Телія, В.І.Шаховський) на позначення емоцій та емоційних станів у різних мовах. Другий підхід, який можна визначити як комунікативно-прагматичний, передбачає розкриття способів вираження емоцій та емоційних станів у мовленні та дискурсі, зокрема
з урахуванням фонетико-просодичних особливостей (А.А.Калита, Е.О.Нушикян, С.В.Іванова), гендерних відмінностей (О.І.Горошко), а також невербальної поведінки комунікантів (Г.Є.Крейдлін, І.І.Сєрякова, О.А.Янова). Третій підхід, що формується у межах лінгвопоетики, базується на дослідженнях художньої семантики з акцентом на емотивність як специфічну властивість художнього тексту (О.П.Воробйова, С.В.Гладьо, W. van Peer), на передбачуваний емоційний відгук читача (О.П.Воробйова, D.S.Miall, D.Kuiken), а також відображені в тексті вияви емоцій і емоційних станів персонажів (Н.О.Позднякова, О.А.Левіна).

Новий поштовх емотіологія отримала в когнітивній парадигмі,
що зосереджується на структурах представлення вербалізованих знань, зокрема про емоції та емоційні стани людини, в якій останні осмислюються через досвід фізичного існування, пропущений крізь культурологічний фільтр (G.Lakoff, M.Johnson, M.Turner). Істотним унеском у вивчення емоцій та емоційних станів
у когнітивному ракурсі є концепція З.Кевечеша, згідно з якою осмислення емоційної сфери людини закріплюється у свідомості індивіда як система емоційних концептів. Згідно з цією теорією, яка має багатьох послідовників (В.Ю.Апресян, D.Geeraerts, B.Bierwiaczonek та ін.), концептуалізація і вербалізація емоцій та емоційних станів здійснюється через набір концептуальних тропів, переважно метафор (наприклад, ЛЮБОВ Є БОЖЕВІЛЛЯ), домінантною серед яких виступає метафора ЕМОЦІЇ Є РІДИНА У ВМІСТИЩІ (Z.Kцvecses).

Залучення когнітивної парадигми до лінгвопоетики уможливило новий ракурс висвітлення проблеми варіативності образного осмислення окремих емоцій та емоційних станів, зокрема таких, як: любов (B.Bierwiaczonek, S.M.Peсa, Г.А.Огаркова), щастя (С.Г.Воркачов), здивування (Н.В.Дорофєєва), гнів (Я.О.Покровська, J.Witherow), страх (О.О.Борисов, О.Левкієвська, С.В.Зайкіна),
а також тривога. Саме в рамках цього підходу до вивчення семантики художнього тексту і виконане наше дослідження.

Емоційний стан тривоги як складний психічний і фізіологічний феномен привертає увагу науковців різних галузей. Ініціатива в постановці питання
про причини, характер та перебіг стану тривоги належить психологам (Ф.Б.Березін, О.Кондаш, Р.Мей, Г.М.Прихожан, Ч.Спілбергер), які наголошують на невизначеності та багатоплановості цього явища, що ускладнює вивчення засобів його вербалізації в мові та тексті.

Водночас існують лише фрагментарні лінгвістичні розвідки зазначеної проблематики. Зокрема, мовний аспект тривоги розглядався А.Вежбицькою
при аналізі концепту ANGST (з нім. страх). Окремих аспектів концептуалізації
та вербалізації тривоги торкалися вітчизняні англісти, досліджуючи структуру концептів СТРАХ (О.О.Борисов) та КОХАННЯ (Г.А.Огаркова), а також установлюючи ієрархію цінностей англомовної спільноти, де тривога та занепокоєння посідають чільне місце (О.Л.Бєссонова). Різноманітність теоретичних тлумачень тривоги та постійна увага науковців до вивчення емоцій
і емоційних станів сприяють висвітленню нових перспектив у розгляді широкого спектру емоційних явищ, до яких належить і тривога.

Актуальність обраної теми зумовлена спрямованістю сучасних досліджень художнього тексту на інтеграцію традиційних і новітніх підходів до його аналізу, зокрема в ракурсі художнього втілення емоцій та емоційних станів персонажа. Художній текст уможливлює відображення природної та/або модифікованої художнім наративом послідовності виникнення та розвитку емоційних явищ і процесів, які відбуваються в дійсності переважно миттєво й одночасно. Вивчення стану тривоги як складного емоційного явища крізь призму його текстового втілення важливе для поглиблення уявлень про механізми продукування художніх смислів і розкриття лінгвопсихологічних аспектів художньої творчості.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної теми “Когнітивні дослідження тексту і дискурсу: поетика, стилістика, риторика” кафедри лексикології та стилістики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою КНЛУ, протокол № 2 від 23 вересня 2004 року). Коло питань,
що розглядається в дисертації, відповідає проблематиці, яка висвітлюється згідно з держбюджетною науковою темою № 0106U002115 Міністерства освіти і науки України “Функціональні моделі тексту та дискурсу в синхронії та діахронії: когнітивний, комунікативний та емотивний аспекти” (тема затверджена вченою радою КНЛУ, протокол № 6 від 30 січня 2005 року).

Мета дослідження полягає у виявленні специфіки відображення стану тривоги персонажа шляхом розкриття семантико-когнітивних та наративних особливостей його реалізації в англомовній художній прозі.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань: –

уточнити зміст явища емоційного стану в ієрархії інших емоційних явищ
і процесів та охарактеризувати основні форми його вияву;–

висвітлити релевантні для художнього втілення психологічні особливості стану тривоги, побудувавши відповідну модель цього емоційного стану;–

встановити особливості лексичної репрезентації поняття тривоги в сучасній англійській мові та з’ясувати закономірності її кореляції з психологічними особливостями цього стану;–

виокремити основні розряди текстових сигналів стану тривоги персонажа
в англомовній художній прозі;–

розкрити когнітивні механізми художнього втілення стану тривоги персонажа в досліджуваних текстах;–

простежити наративні механізми розгортання стану тривоги персонажа
в англомовній художній прозі;–

виявити способи відображення тривожності як риси особистості персонажа в художньому тексті;–

встановити й описати психофізіологічні, поведінкові та розумово-психічні вияви текстового втілення тривожності як риси особистості персонажа.

Об’єктом дисертаційного дослідження є способи та засоби відображення стану тривоги персонажа в англомовних художніх творах.

Предмет вивчення становлять семантико-когнітивні та наративні особливості художнього втілення стану тривоги персонажа, розглянутого крізь призму сукупності засобів його репрезентації в англомовній художній прозі.

Матеріалом дослідження слугували 25 романів американських та британських письменників переважно другої половини XX ст. (загальною кількістю 9495 сторінок), з яких шляхом суцільної вибірки було виокремлено 1720 текстових фрагментів, у яких виражається та/або зображується стан
тривоги персонажа.

У дисертації було застосовано такі методи й методики аналізу: аналіз словникових дефініцій для виявлення закріплених у мовному узусі засобів позначення емоційного стану тривоги; компонентний аналіз для визначення
й опису семантичної структури досліджуваних лексичних одиниць; методика ідентифікації показників емотивності художнього тексту (за С.В.Гладьо) для встановлення текстових сигналів стану тривоги; методика концептуального аналізу в термінах концептуальної метафори й метонімії для розкриття когнітивних механізмів утілення стану тривоги персонажа; методика наративного аналізу з метою виявлення особливостей розгортання стану тривоги персонажа, що відтворюється в семантиці художньої розповіді; методика контекстуально-інтерпретаційного аналізу для встановлення способів зображення стану тривоги персонажа та розкриття механізмів його текстового втілення. Елементи кількісного аналізу залучалися для визначення частоти вживання засобів текстового відображення стану тривоги персонажа художнього твору.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше на матеріалі англомовної художньої прози було встановлено з урахуванням лінгвосеміотичної, лінгвокогнітивної й наративної перспектив особливості текстового відображення стану тривоги персонажа. Новим у цьому дослідженні є побудова лінгвопсихологічної моделі стану тривоги, яка включає, зокрема, зміст поняття “емоційний стан”, специфіку ситуативної (екзогенної) тривоги, на відміну від тривоги як активації тривожності (ендогенна тривога), а також їх репрезентації
в лексиці сучасної англійської мови. Уточнено лінгвосеміотичну типологію сигналів емотивності англомовного художнього тексту. Встановлено співвідношення текстових сигналів з відповідними за змістом концептуальними тропами. Розкрито механізми текстового втілення ситуативного стану тривоги
в досліджуваній художній прозі та проаналізовано мовні вияви психофізіологічних, поведінкових і розумово-психічних характеристик персонажів, що перебувають у тривожних станах різного ступеня інтенсивності (тривожно-боязкому/гальмівному/фатальному).

Теоретичне значення дисертаційної роботи визначається тим, що результати дослідження є внеском у лінгвістику емоцій, лінгвопоетику
і наратологію в їх семантичному та когнітивному ракурсах. Методика аналізу, представлена в дослідженні, може бути поширена на вивчення текстового відображення інших емоцій та емоційних станів у художній прозі. Теоретично значущим є встановлення кореляції між виокремленими розрядами текстових сигналів стану тривоги персонажа, оповідним розгортанням цього стану та концептуальними тропами як способами осмислення емоційного і психічного станів тривоги. Запропоноване тлумачення такої кореляції сприятиме подальшому розвитку теорії концептуальної метафори й метонімії в її дискурсивному вимірі. Розкриття всього розмаїття виявів тривожних станів персонажів художньої прози поглиблює знання про природу тривоги та механізми її текстового втілення.

Практичне значення проведеного дисертаційного дослідження полягає в можливості застосування його результатів у навчальному процесі в курсах стилістики (у розділах “Стилістична лексикологія”, “Стилістична семасіологія”, “Стилістика тексту”) та лексикології сучасної англійської мови (розділ “Лексичне значення слова”), лексикографічній практиці, у спецкурсах з інтерпретації тексту та когнітивної поетики, при написанні наукових праць з англійської філології.

Апробація результатів дослідження здійснена на семи міжнародних наукових конференціях: “Мови і культури національних меншин у контексті процесів демократизації та глобалізації” (Київ, 2002), “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2003), “Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика – на шляху до інтеграції” (Харків, 2003), “Розвиток міжкультурного взаєморозуміння за допомогою викладання англійської мови” (Горлівка, 2003), “Мова й культура” (Київ, 2004, 2006), “Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005) та на п’яти міжвузівських конференціях: “Мови й культури в сучасному світі” (Київ, 2003), “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов
і літератур” (Донецьк, 2004), “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004), “Лінгвістична наука й освіта в європейському вимірі” (Київ, 2005), “Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції” (Київ, 2006).

Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено
в 6 статтях, п’ять із них – у фахових виданнях України (3,6 др. арк.), а також
у п’яти матеріалах і тезах виступів на наукових конференціях. Загальний обсяг публікацій – 4,5 др. арк.

Загальний обсяг дисертації. Обсяг тексту дисертації складає
165 сторінок, загальний обсяг праці разом із бібліографією й додатками –
203 сторінки. Список використаної літератури включає 296 позицій, із них список джерел довідкової літератури становить 30 позицій, ілюстративного матеріалу – 25 позицій. У дисертації представлено 9 таблиць та 15 рисунків.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів
з висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової й довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу та додатків.

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету
й завдання роботи, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито його новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, викладено основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі розглянуто проблематику емоційних станів у сучасній психології та лінгвістиці, висвітлено психологічні особливості стану тривоги та побудовано його лінгвопсихологічну модель, яка використовується при аналізі текстового матеріалу. З’ясовано зміст поняття “тривога” в сучасній англійській мові та окреслено основні тенденції втілення стану тривоги персонажа
в художньому тексті.

Другий розділ присвячено висвітленню семантико-когнітивних та оповідних особливостей відображення ситуативного стану тривоги персонажа в англомовній художній прозі. Побудовано типологію мовних сигналів ситуативної тривоги, ієрархізовано концептуальні метафори та охарактеризовано інвентар концептуальних метонімій, за допомогою яких осмислюється тривога
і які визначають особливості текстового розгортання стану тривоги персонажа
в англомовній художній прозі. Встановлено межі тих контекстів, у яких утілюється той чи інший етап розвитку стану тривоги або її перехід в інші емоційні стани.

У третьому розділі досліджено особливості текстової репрезентації тривожності як риси особистості персонажа. Виокремлено різновиди тривожних станів персонажа: тривожно-боязкий/гальмівний/фатальний, що засвідчують виявлені в процесі аналізу психофізіологічні, поведінкові та розумово-психічні характеристики персонажів аналізованої художньої прози.

У загальних висновках подано теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових розвідок з обраної проблематики.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Проблематика вивчення емоційних станів у контексті сучасних наукових досліджень”. “Емоції й емоційні стани, визначаючи єство людини, її діяльність і відносини зі світом, є предметом наукового зацікавлення
з часу зародження людської самосвідомості, залишаючись непіддатливими
і непідвладними філософським, психологічним, лінгвістичним теоріям” (І.О.Шаронов).

Невизначеність статусу і змістового наповнення явища емоційного стану,
а також термінів “емоційний стан” та “емоція”, що вживаються науковцями подекуди синонімічно, ускладнює дослідження особливостей текстового втілення такого емоційного явища, як тривога. Нами було виокремлено три основних підходи до тлумачення співвідношення “емоційний стан :: емоція”, які ми позначили
як корелятивно еквівалентний і корелятивно нееквівалентні. Згідно з корелятивно еквівалентним підходом (Є.П.Ільїн) емоція прирівнюється до емоційного стану,
згідно з іншими підходами (Б.І.Додонов, Р.С.Нємов, О.А.Чернікова) емоційні стани розглядаються як такі, що входять до складу емоцій або, навпаки, емоції тлумачаться
як форми вияву емоційних станів. Ми притримуємося останньої точки зору з двох причин. По-перше, і психологічні розвідки щодо тривоги, і корпус досліджуваного матеріалу, вказують на те, що стан тривоги виявляється
сукупно – як в емоційних переживаннях та супровідних емоціях, так й у внутрішніх та зовнішніх фізіологічних реакціях людини (В.М.Астапов). По-друге, за умови довготривалості перебування в стані тривоги, активуються сталі риси особистості, закладені при народженні людини, що виражається через певний спектр емоцій і почуттів.

Виходячи з психологічних класифікацій емоційних явищ (Є.П.Ільїн, О.Кондаш, Р.С.Нємов), виділяємо три основні форми вияву емоційного стану: власне емоції, почуття та афекти, що властиві також стану тривоги людини. Кожна з цих форм вияву супроводжується тими чи іншими відчуттями, у яких відбиваються внутрішні та зовнішні фізіологічні реакції організму, а в почуттях – внутрішній стан психіки особистості, її емоційні переживання (A.Damasio).

Точкою відліку в розвитку будь-якого емоційного стану є поява власне емоції як відповіді на безпосередню та опосередковану оцінки емоціогенної ситуації,
у результаті якої з’являються відчуття, почуття та афекти, причому останні загострюють сталі риси особистості (наприклад, тривожність) та зумовлюють імовірний перехід певного емоційного стану в інший емоційний чи психічний стан. Ці стани супроводжуються емоційними процесами, що їх пронизують. Взаємодіючи між собою, емоційні явища і процеси утворюють ієрархію емоційних явищ, серед яких певне місце посідає і тривога.

Неоднорідність психологічних трактувань явища тривоги пов’язана з тим,
що воно стосується не лише відповідного емоційного стану, але й такої риси особистості, як тривожність (Ч.Спілбергер). З огляду на зазначену диференціацію розмежовуємо ситуативний стан тривоги і тривожні стани, що спричинені виявами тривожності як риси особистості. За іншою термінологією, тривога може виступати як екзогенна, “нормативна” або ендогенна, “хвороблива” (D.V.Sheehan). Екзогенна (зовнішня) тривога є реакцією на зовнішню стресову емоціогенну ситуацію, на небезпеку ззовні, коли людина може визначити ту чи іншу загрозу щодо себе або свого оточення. Ендогенна (внутрішня) тривога
є наслідком тривожності як індивідуальної генетичної вразливості, схильності людини до тривалих переживань стану тривоги, що можуть підсилюватися зовнішніми чинниками.

Стан тривоги виникає в результаті дії внутрішніх (біологічних та/або психологічних тощо) (D.V.Sheehan) і зовнішніх емоціогенних чинників, безпосередньої (миттєвої) і опосередкованої (більш раціональної) оцінки людиною небезпечної ситуації або такої ситуації, яка видається небезпечною. Емоційні переживання тривоги характеризуються відчуттями внутрішнього напруження, роздратованості та невідворотності катастрофи, що насувається, а також тривожно-боязким збудженням; останні два посилюються в разі наявності тривожності (Ф.Б.Березін). Опосередкована оцінка емоціогенної ситуації поряд з механізмами психологічного захисту забезпечує збереження контролю над емоційним станом тривоги або ж його подолання. Тривалість
й інтенсивність стану тривоги спричинюють руйнацію механізмів психологічного захисту, що призводить до можливих перетворень ситуативної тривоги
в інші емоційні стани (страх, жах, паніку, гнів) або до розвитку ендогенної тривоги внаслідок активації тривожності як риси особистості. Ці складники утворюють психологічну модель стану тривоги (рис. 1), яка отримує своє відбиття в лексиці сучасної англійської мови, де ключовою на позначення тривоги
є лексема anxiety.

У цій своїй лексичній репрезентації емоційний стан тривоги постає для носіїв англійської мови як відображення душевного неспокою людини (distress/disturbance of mind), її збудження (agitation) і бажання (desire, eagerness, strong wish) до активних дій, що поєднується зі знервованістю (nervousness), занепокоєнням (solicitude, worry, uneasiness), напруженням (stress, strain, tension), поганим передчуттям (apprehension, foreboding), відчуттям небезпеки (danger)
і страху (fear, dread), а також переживаннями страждання (affliction), мук (anguish) і заподіяної психіці людини шкоди (harm).

Більша частина складників психологічної моделі стану тривоги отримує своє диференційоване позначення в лексиці сучасної англійської мови. Так, зовнішні та внутрішні чинники виникнення тривоги співвідносяться з лексемами cause, threat, danger, етап безпосередньої оцінки ситуації позначається іменником uncertainty, відчуттю внутрішньої напруги відповідає лексема foreboding, роздратованості – agitation, fretting, disquietude, переживанню невизначеної
загрози – bother, concern, solicitude, trouble, worry, uneasiness, зародженню
страху – dread, dismay, apprehension, fearfulness, misgiving, невідворотності катастрофи, що насувається, – alarm, тривожно-боязкому збудженню – anguish, distress of mind, eagerness, nervousness. Іменники – alarm, anguish, apprehension, dread, dismay, fearfulness, misgiving, distress/disturbance of mind, eagerness, nervousness можуть також характеризувати певні перетворення стану тривоги, зокрема її перехід у страх, жах, паніку, і деякі вияви ендогенної тривоги.
На збереження контролю над тривогою вказує прикметник repressed
у словосполученні repressed emotion (пригнічена емоція), втрата контролю над цим станом асоціюється зі словосполученням disabling apprehension (блокувальне погане передчуття), а інтенсивність емоційного процесу корелює із семантичним компонентом ‘intensity’ (a state of intense apprehension, intense fear or dread).

З іншого боку, деякі з етапів розвитку тривоги, зокрема подолання тривоги, опосередкована оцінка емоціогенної ситуації та механізми психологічного захисту, не мають сталих відповідників у лексичній системі англійської мови. Водночас в англійській мові отримують свою лексичну репрезентацію таке супровідне до тривоги явище, як бажання (desire, strong wish) до активних дій,
та її ймовірні негативні наслідки – біда (misfortune), страждання (affliction)
і ушкодження (harm).

Більш повна картина стану тривоги вимальовується з досліджуваних художніх текстів, де цей емоційний стан розглядався в ракурсі трьох підходів: лінгвосеміотичного, семантико-когнітивного і наративного, оскільки тривога персонажа в тексті може позначатися (номінація), виражатися (міміка, жести)
і зображатися (словесна образність, описи). Лінгвосеміотичний підхід (С.В.Гладьо) передбачає залучення до аналізу текстового матеріалу знакової тріади індекс – ікона – символ (Ч.Пірс). Текстові сигнали емоційного стану тривоги відтворюють цей стан через указівку на фізіологічні зміни, моторику чи поведінкові реакції персонажа, словесну образність як спосіб осмислення цього стану оповідачем або самими персонажами та розгорнуті описи виявів цього стану. Семантико-когнітивний підхід спрямований на розкриття прихованих характеристик емоційного стану тривоги, що формують його цілісний образ (G.Lakoff, M.Turner, Z.Kцvecses), породжений свідомістю оповідача чи персонажа. Наративний підхід дозволяє виявити специфіку оповідного розгортання тривоги в сукупності її дорефлективного, рефлективного та реактивного етапів, у межах яких емоційні переживання персонажа і їх зовнішні вияви маніфестуються за допомогою наративних перспектив, що залучають нульову, внутрішню та/або зовнішню фокалізації (G.Genette).

Розділ 2. “Відображення ситуативного стану тривоги персонажа
в англомовному художньому тексті”. Тривога в художньому творі виступає
як багатогранний і поліфункціональний феномен. З одного боку, як емоційний стан тривога пов’язана з образом персонажа в його статиці й динаміці, з іншого боку, вона може бути рушійною силою сюжету, визначаючи як психічний стан зміст усього твору, наприклад, у романах В.Стайрона “Sophie’s Choice” (“Вибір Софії”), Дж.Росснер “August” (“Серпень”) та ін.

На відміну від тривоги як хворобливого стану, що спричиняється загостренням тривожності як генетично закладеної риси особистості, ситуативна тривога має більш короткочасний характер, що й відбивається в специфіці
її текстового втілення. Ця специфіка полягає в тому, що позначення й описи фізіологічних і психічних змін, яких зазнає персонаж, при відображенні ситуативного стану тривоги подаються стисло, на обмеженому текстовому просторі, доповнюючи один одного.

I. Текстові сигнали стану тривоги. З огляду на специфіку тривоги
як емоційного явища, в якому залучені всі аспекти життєдіяльності людини
(її фізіологія, психіка, моторика, розумова діяльність і поведінка), відповідні текстові сигнали як сукупність знакових (індексальних, іконічних, символічних) утворень можуть відображати стан тривоги персонажа художнього твору, вказуючи на його наявність (індекси), описуючи вияви тривоги (іконічні сигнали) та кодуючи їх у культурно значущих формах (символи).

Серед сигналів ситуативного стану тривоги індексальністю відзначені три групи текстових елементів: власне індекси, симптоматичні індекси та акціональні індекси. До власне індексів належать одиниці первинного та вторинного означування стану тривоги, тобто відповідні іменники та їх похідні. Наприклад:
I was in a state of some apprehension about my first performance in the Water Board sketch, which we would start in the middle of our second week there (Brent).

До симптоматичних індексів стану тривоги персонажа ми відносимо текстові вказівки на певні фізіологічні зміни, які пов’язані із зародженням та розвитком стану тривоги. Серед них: 1) головний біль; 2) пригнічення діяльності шлунку, що виявляється через нудоту; 3) порушення серцебиття, яке супроводжується відчуттям удушення; 4) зміни в температурі тіла, що виходять назовні, виявляючись через певні шкірні реакції і потовиділення. Наприклад: Chelgrin’s heart pounded faster, but he tried not to let the fat man see how alarmed he was. He stared at the photograph and then out at the rain-swept night (Koontz).

Зазначеній тілесній симптоматиці відповідає набір фізіологічних
(у термінології В.Ю.Апресян) концептуальних метафор, наприклад, ТРИВОГА
Є ВАНТАЖ/ ВОГОНЬ/ ПРИРОДНА СИЛА/ МЕХАНІЗМ/ ЗОВНІШНЯ СИЛА/ НЕБЕЗПЕЧНЕ СВІТЛО/ ХОЛОД, і метонімій, наприклад, ГОЛОВНИЙ БІЛЬ/ НУДОТА/ ЗМІНА СЕРЦЕБИТТЯ/ ХОЛОД заміщує ТРИВОГУ. Завдяки цим концептуальним тропам стан тривоги в досліджуваних текстах постає як цілісний живий організм, який під впливом тривоги виконує або не виконує свої біологічні функції, наприклад: ТРИВОГА Є ВАНТАЖ: A headache that made her feel like her skull had been cracked open. And anxiety – loads of it (Rangel).

Під акціональними індексами розуміємо текстові елементи, що вказують на зовнішні вияви стану тривоги – специфічні жести, міміку, поведінкові й інші реакції. Наприклад: Kati Dubriel sniffed. Her claw-like hands moved agitatedly, fingers drumming together soundlessly and rapidly (Stirling).

В аналізованих художніх текстах зовнішні вияви тривоги асоціюються
з рухами всім тілом, які підкреслюють знервованість персонажа. При цьому акцентуються: тремтіння тіла: “whole body trembled uncontrollably” (Greenwood), його заціпеніння: “I stared numbly from one to the other” (Brent) тощо. Емоційний стан тривоги виявляється також через мимовільні рухи окремих частин обличчя: часте моргання очима: “felt myself blink” (Brent), зміни в погляді: “anxious eyes flew to an upstairs window” (Beaton), “the worry flicker into eyes” (Roberts), тремтіння або покусування губ: “her mouth trembled”, “she stood biting her lips” (Maugham). Обличчя персонажа, який відчуває тривогу, буває зморщеним: “face was creased with worry” (Beaton), викривленим: “his drawn face” (Koonz) або насупленим: “Joanna scowled” (Koontz). Уважається, що для англомовної спільноти характерними для вияву тривоги є такі жести, як постукування пальцями, крутіння обручки, потирання потилиці (А.Піз), наприклад, “to twist her wedding ring around her finger, a sure sign of agitation” (Roberts). Неконтрольовані рухи тіла і його частин та відповідна міміка не лише виявляють, а й функціонально заміщують тривогу, що уможливлює її метонімічну концептуалізацію – НЕКОНТРОЛЬОВАНІ РУХИ замість ТРИВОГИ.

Під іконічними сигналами тривоги ми розуміємо текстові образи,
що виникають унаслідок перенесення властивостей певних об’єктів, предметів
і явищ на зображення емоційного стану тривоги через її розумово-психічні
вияви та супутні фізіологічні й моторні реакції. Такі сигнали асоціюються
з образами-картинами, які виникають у свідомості персонажа, а також
із словесною образністю, що дає поштовх до метафоричного осмислення
цього стану.

Залежно від характеру зміненого стану свідомості, спричиненого тривогою персонажів, виділяємо два різновиди образів-картин – фантазійно-асоціативні (неочікувані видіння та марення), як у наведеному нижче прикладі, та оніричні
(від грецьк. oneiros) (Д.Спендель де Варда), тобто пов’язані із сновидіннями. Наприклад: ТРИВОГА Є СПАЛАХ: Alex was stopped abruptly by a vivid premonition: an intense vision like the brief but commanding burst of a camera’s electronic flash.
In his mind’s eyes, he saw Tom Chelgrin spattered with blood […] he was shaken both by the weirdness of it and by the wet, red vividness of image (Koontz).

Метафоричне осмислення емоційного стану тривоги в досліджуваних художніх текстах вписується в ієрархію метафор Великого Ланцюга Буття (G.Lakoff, M.Turner), де тривога постає в сукупності таких способів концептуалізації: ТРИВОГА Є ЛЮДИНА (ворог, мучитель, злодій, жахливе створіння); ТРИВОГА Є ТВАРИНА; ТРИВОГА Є РОСЛИНА; ТРИВОГА Є НЕЖИВИЙ ОБ’ЄКТ (вмістище, вантаж); ТРИВОГА Є ПРИРОДНА ФІЗИЧНА РІЧ або ЯВИЩЕ (природні сили, спалах, зовнішні сили, хвороба). Наприклад: ТРИВОГА
Є МУЧИТЕЛЬ: Moris stood at the window, staring at the barber shop, his thoughts
in turmoil, tormented by anxiety. Was the Italianer stealing from the cash
register? (Maugham).

Залежно від характеру символізації розрізняємо конвенційні й неконвенційні символи як сигнали стану тривоги персонажа. З усієї сукупності конвенційних символів тривоги, зафіксованих у словниках та енциклопедіях символів,
у досліджуваних текстах отримали своє відображення три – тінь, буревій і музика як розвиток символу флейти. Наприклад: It was a bright and striking light, somehow menacing; it filled him obscurely with a feeling of storm and threat and coming destruction. Oh, God, he thought, shivering a little (Fast).

Інші, неконвенційні символічні асоціації, пов’язані з тривогою, втілюються
в аналізованих текстах як символи темноти, метелика, жахливих денних марень та нічних кошмарів. Узагальнено неконвенційна символіка тривоги окреслює образ ворога, що репрезентує неспокій та внутрішню боротьбу персонажа
на різних етапах розвитку тривоги. Наприклад: Darkness fell quickly and Jupiter appeared, low in the southwest. She served him coffee under the porch fan […]. She said nothing. Moths batted softly at the screens (Harris).

II. Етапи розгортання емоційного стану тривоги. Залежно від присутності ознак самоспостереження і ступеня усвідомлення персонажем свого емоційного стану в аналізованих творах виокремлено три етапи розгортання ситуативної тривоги: дорефлективний (неусвідомлення або часткове усвідомлення стану тривоги), рефлективний (усвідомлення стану тривоги та розмірковування
над ним) і реактивний (поведінкові реакції персонажа). Дорефлективний етап стану тривоги виявляється в тексті через позначення фізіологічної симптоматики, яка метафорично концептуалізується шляхом подвійної персоніфікації – ТРИВОГА Є ІСТОТА ЗОВНІ ЛЮДИНИ, яка приносить холод, або ІСТОТА ВСЕРЕДИНІ ЛЮДИНИ, що підкрадається непомітно. У термінах асоціативного осмислення це відповідає метоніміям ХОЛОД або СЕРЦЕБИТТЯ замість ТРИВОГИ, що в наративі подається через нульову та/або зовнішню фокалізації (G.Genette). Нульова фокалізація визначається тим, що оповідач може представляти події, які відбуваються одночасно в різних місцях, читати думки інших персонажів або передавати
їх неусвідомлені почуття. Зовнішня фокалізація має місце при описі персонажа, емоційні переживання і думки якого є невідомими, але помітним
є їх зовнішнє вираження. Порівняймо: ТРИВОГА Є ІСТОТА ЗОВНІ ЛЮДИНИ (несподіваний холод, що ковзнув по ній)/ ВСЕРЕДИНІ ЛЮДИНИ (занепокоєння,
що мимохіть закралося всередину тіла): Reese shook the thought away, along with the sudden chill that skimmed over him […]. She was careful to see that the box
was hidden, the unease that had crept inside her earlier making her cautious when
she really didn’t need to be. She’d never kept secrets from Gio. He was her one and only confidant. Not any more (Rangel).

Рефлективний етап стану тривоги відображається в свідомості персонажа як образи негідника, рідини у вмістищі або приборканої зовнішньої сили, виражаючись зовнішньо в специфічній міміці та рухах тіла персонажа, що репрезентуються в тексті через внутрішню і зовнішню фокалізації. Внутрішня фокалізація зумовлює бачення будь-якої ситуації крізь свідомість персонажа,
його ставлення до сприйнятого (G.Genette). Наприклад: ТРИВОГА Є НЕГІДНИК: One morning as he sat up against a pillow scanning yesterday’s Forward, his thoughts grew so wretched that he broke into sweat and his heart beat erratically. Morris […] strode crookedly out of bed and began hurriedly to dress. He fought a greedy desire
to get back into bed and live there but could not quiet his anxiety (Malamud),
де з тривогою асоціюються погані думки персонажа.

Реактивний етап ситуативної тривоги виявляється в поведінці персонажа як можлива фізична втеча, приховування тривоги або нервовий зрив, що в художньому наративі представлено за допомогою зовнішньої фокалізації. Фізична втеча як емоційна реакція на тривогу описується в досліджуваних текстах здебільшого без застосування словесної образності з акцентом на неконтрольованості дій та рухів персонажа. На відміну від цього, приховування тривоги за усмішкою і модуляціями голосу, а також нервовий зрив, якого
зазнає персонаж у стані тривоги, осмислюються метафорично: ТРИВОГА Є ОБ’ЄКТ, який ховають, або ТРИВОГА Є ВАНТАЖ. Наприклад: ТРИВОГА Є ОБ’ЄКТ, який ховають: I spoke softly so I wouldn’t wake the little girl, and I hoped it would hide the nervousness in my voice (Sparks).

III. Перетворення тривоги в інші емоційні стани. При посиленні стан тривоги може переходити у страх, жах, паніку, істерику, гнів, що метафорично концептуалізується відповідно як: ТРИВОГА Є ПЕРЕБУВАННЯ В ЗАМКНЕНОМУ ПРОСТОРІ > СТРАХ Є ХВОРОБА; ТРИВОГА Є ЗОВНІШНЯ СИЛА > ЖАХ Є ІСТОТА ЗОВНІ ЛЮДИНИ; ТРИВОГА Є ВОРОГ, з яким борються, > ПАНІКА Є ВОРОГ,
який перемагає; ТРИВОГА Є СТИХІЙНА СИЛА (вітер, дощ) > ІСТЕРИКА
Є СТИХІЙНА СИЛА (хвилі); ТРИВОГА Є ХІМІЧНА РЕЧОВИНА, що роз’їдає ГНІВ.

Розділ 3. “Специфіка текстового втілення тривожності як риси особистості персонажа в англомовній художній прозі”. Генетична схильність індивіда до тривалих переживань стану тривоги характеризує так званих акцентуйованих мовних особистостей, у яких загострюються риси характеру
й темпераменту, стаючи виразнішими в негативному плані (честолюбство, самовихваляння тощо) (К.Леонгард).

З метою дослідження особливостей текстового втілення тривожності персонажа в ракурсі проблематики акцентуйованих особистостей були відібрані романи, у яких тривожність як риса особистості може розвиватися трьома шляхами: 1) через усвідомлення персонажем небезпеки перебування в стані тривоги та пошук виходу з цього стану (самостійно, за допомогою друзів, психоаналітиків тощо), що асоціюється з тривожно-боязким станом
(за К.Леонгардом); 2) через неусвідомлення небезпеки стану тривоги на тлі відсутності спроб виходу з нього, що відповідає тривожно-гальмівному стану
(за К.Леонгардом); 3) через усвідомлення небезпеки стану тривоги разом
з відсутністю бажання виходу з нього аж до спроб самогубства, що корелює
з тривожно-фатальним станом.

Тривожно-боязкий стан виявляється в підвищеній збудженості персонажа, що впливає на його внутрішній стан, розумову діяльність та поведінкові реакції (див. романи Д.Лоджа “Therapy” і Дж.Росснер “August”). Найяскравіше цей стан виражається через модуляції голосу персонажа, який хоче привернути увагу
до себе, отримати пораду чи допомогу, але боїться про це сказати прямо.
На психічному рівні тривожно-боязкий стан виявляється переважно в безсонні й нічних страхіттях. Наприклад: I woke at 3.05 with my brain churning like a cement-mixer, anxieties like sharp pebbles in a general gray sludge of Dread, and spent the next few hours in a shallow dozing state, dropping off and waking again with the fleeting sensation of having been in a dream without being able to remember
what it was (Lodge).

Поведінкові вияви тривожно-боязкого стану пов’язані з певними перепонами до соціалізації, а саме: з небажанням персонажа бути на публіці, працювати, спілкуватися, що можна тлумачити як депресію, яка виявляється
у свідомій відмові від будь-якої діяльності. При цьому тривожно-боязкий стан спричинює гнів і відчай через нестачу душевного тепла рідних та близьких. Розумово-психічні вияви цього стану маніфестуються через асоціації зі спуском чи падінням у темряву, з шумом побутової або будівельної техніки, з непроханим гостем. Такі асоціації вказують на своєрідне зачароване коло, у якому перебуває персонаж, відчуваючи неминучість утрат. Саме тому метафоричне осмислення тривожно-боязкого стану відтворюється через образи ХВОРОБИ, РІДИНИ
У ВМІСТИЩІ, яка переповнює посудину, але не виходить за її межі, та ВОРОГА,
що свідчить про інтенсивність, але зворотність цього стану. Наприклад: ТРИВОГА Є РІДИНА У ВМІСТИЩІ: In Dawn’s last couple of weeks with Dr. Shinefeld, enormous anxiety rose to the surface (Rossner).

Під тривожно-гальмівним станом розуміємо нечітко виражений,
проте тривалий і болісний стан, що виявляється в нездійсненних фантазіях персонажа, його маячних ідеях (див. романи К.Кізі “One Flew over the Cuckoo’s Nest” і Дж.Фаулза “The French Lieutenant’s Woman”). Покірність і бездіяльність таких персонажів спричинює гальмування їх психічних процесів та сприяє поглибленню цього стану. Зовнішньо фізіологічні вияви тривожно-гальмівного стану репрезентуються через болючі зміни у виразі обличчя персонажа. Наприклад: Her look […] still suggested some of the old universal reproach, now held an intensity that was far more of appeal. Her eyes were anguished and anguishing;
an outrage in them, a weakness abominably raped (Fowles).

Замкненість персонажа в собі компенсують його фантастичні сновидіння, наповнені образністю та символікою, наприклад: I used to try not to get in too deep, for fear I’d get lost and turn up at the Shock Shop door. I looked hard at anything that came into sight and hung on like a man in a blizzard hangs on a fence rail. But they kept making the fog thicker and thicker (Kesey).

Домінантними символами, що асоціюються в досліджуваних романах
з тривожно-гальмівним станом, є символи безмежного простору (40%), в’язниці (25%), острова (15%), туману (10%), польоту (10%), які висвітлюють такі відчуття та почуття персонажа, як перебування в замкненому просторі або
у схованці, як занурення в невідомість. Метафоричне осмислення тривожно-гальмівного стану здійснюється за допомогою таких образів, як: ПЕРЕПОНА, СХОВАНКА, ТЯГАР, МЕХАНІЗМ, що окреслюють відчуття непосильної ноші та перешкоди, які стоять на заваді виходу з цього стану.

Тривожно-фатальний стан пов’язаний із втратою персонажем інтересу до життя через відчуття ним вичерпаності своїх життєвих сил та неможливості досягнення поставлених цілей (див. романи І.Стоуна “Lust for Life” і В.Стайрона “Sophie’s Choice”). Персонаж, перебуваючи в цьому стані, зазнає незворотних фізичних та психічних змін, що призводить до цілковитої виснаженості його організму і викликає почуття безвихідності, самотності та реальної чи уявної провини перед суспільством. Наприклад: Sometimes he had moods of indescribable mental anguish, sometimes moments when the veil of time and of inevitable circumstance seemed for the twinkling of an eye to be parted (Stone).

При описі психофізіологічної сфери персонажа в тривожно-фатальному стані на перший план у досліджуваних романах виходять їх неконтрольовані поведінкові реакції та дії. Персонаж подекуди перебуває в сомнамбулічному стані, що сприяє несвідомим або підсвідомим спробам самогубства.
Розумово-психічні вияви тривожно-фатального стану репрезентуються через метафорику, що пов’язана з образами МУЧИТЕЛЯ або БОЖЕВІЛЛЯ. Наприклад: ТРИВОЖНО-ФАТАЛЬНИЙ СТАН Є БОЖЕВІЛЛЯ: Sophie, who, struggling with the demon of her own schizoid conscience, chose to throw upon the Professor a falsely beneficent, even heroic light (Styron). Незважаючи на перевагу підсвідомого, цей стан відзначається чіткістю усвідомлення персонажем серйозності