імені ІВАНА ФРАНКА

УДК 811.161.2’282.2(477.83/.86)

ХІБЕБА НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ВЕСІЛЬНОЇ ЛЕКСИКИ БОЙКІВСЬКИХ ГОВІРОК

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі української мови Інституту українознавства

ім. І. Крип’якевича НАН України

Науковий керівник – кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник,

Хобзей Наталія Василівна,

Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України,

завідувач відділу української мови

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук,

професор Гриценко Павло Юхимович,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу діалектології

кандидат філологічних наук,

доцент Гримашевич Галина Іванівна,

Житомирський державний університет

ім. Івана Франка,

завідувач кафедри української мови

Захист відбудеться 29 листопада 2007 року о 13 год. (ауд. 312) на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано 27 жовтня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Кочан І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Лексика весільного обряду відображає еволюцію назв обрядодій, агентів та матеріальних елементів. В умовах модернізації суспільного життя деякі весільні реалії, як і їхні назви, зникають із пам’яті навіть найстаршого покоління. Усвідомлення можливої незворотної втрати інформації про традиційне весілля стало поштовхом у виборі об’єкта дослідження саме в бойківських говірках як одних із найархаїчніших в українській мові.

Номінацію весільного обряду вивчали українські вчені, зокрема М. Бігусяк (гуцульські говірки), Н. Грозовська (середньонаддніпрянські го-вірки), В. Дроботенко (степові говірки), І. Магрицька (східнослобожанські говірки), П. Романюк (поліські говірки), В. Шевченко (літературна мова). У спеціальних студіях бойківські весільні назви ще не були опрацьовані.

Актуальність дослідження весільної лексики бойківських говірок зумовлена необхідністю зафіксувати номінації денотатів обряду, частина яких за останні десятиріччя переходить до пасивного фонду української мови, системно проаналізувати їх у загальноукраїнському та загальносло-в’янському контекстах. Важливість комплексного вивчення цієї проблеми викликана особливим значенням обрядової лексики, що репрезентує духовну культуру бойків. Дисертація актуальна з погляду опрацювання словникового складу української мови й пізнання історії та культури українців.

Лексику народних говорів традиційно аналізують у межах тематичних груп — об’єднань назв на підставі спільності чи близькості означуваних словами предметів і явищ. За смисловими зв’язками тематичні групи поділяють на лексико-семантичні групи. Системний підхід до аналізу лексики, за словами П. Гриценка, є визначальним у діалектології.

Зв’язок роботи з науковими планами і програмами. Проблематика дисертації пов’язана з науковими розробками в галузі української діалектної лексикології. Дослідження проведено в межах теми відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України “Українська історична та діалектна лексикологія і лексикографія” (шифр 0105U004586).

Мета дисертації — дослідити склад і структурну організацію тематичної групи весільних назв як сегмента лексичної системи бойківських говірок, з’ясувати шляхи її формування, особливості функціонування та просторову поведінку в загальноукраїнському й у загальнослов’янському контексті, зберегти для історії цей унікальний пласт лексики.

Мета передбачає розв’язання таких завдань:

– зафіксувати назви на позначення реалій весільного обряду в бойківських говірках, змоделювати структурну організацію тематичної групи та визначити її специфіку;

– дослідити семантичну структуру лексем;

– виділити основні мотиваційні моделі і способи номінацій;

– розкрити шляхи формування складу весільної лексики бойківських говірок;

– простежити стан збереження весільних назв та динаміку їх функціо-нування;

– виявити міждіалектні та міжмовні зв’язки весільних назв.

Об’єкт дослідження Ї лексика, що відтворює бойківське весілля в акціональному, суб’єктному й об’єктному виявах.

Зібраний і проаналізований у роботі діалектний матеріал має самодостатню наукову цінність, оскільки фіксує живе мовлення бойків, відображає духовну та матеріальну культуру давньої етнічної групи, є важливим внеском у вивчення національного характеру українців.

Предметом дослідження є структурно-семантичні особливості весільної лексики бойківських говірок.

Основні методи роботи — описовий, порівняльно-історичний, зіставний, метод етимологічного аналізу.

Джерельною основою дисертації слугували експедиційні діалектні записи — тексти і відповіді на запитання, зібрані впродовж 1999–2004 років польовим методом у 94 населених пунктах Дрогобицького, Сколівського, Турківського, Старосамбірського р-нів Львівської обл., Долинського, Рожнятівського р-нів Івано-Франківської обл., Міжгірського р-ну Закарпатської обл. Межі бойківських говірок визначено за “Атласом української мови”. Лексику зібрано за спеціальною програмою, укладеною за тематичним принципом. Питальник охоплює всі поняття, пов’язані з бойківським весіллям, і дає змогу відтворити обрядову культуру регіону. Більшість матеріалів зафіксована на магнітофонній плівці від інформаторів різних вікових категорій (записи зберігаються у фонотеці відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). Опрацьовано матеріали діалектологічних експедицій, зібрані до “Атласу української мови” (зберігаються у тому ж відділі). Використано словники бойківських говірок Ю. Кміта, М. Онишкевича, записи текстів Н. Глібчук. Для порівняння залучено етнографічні описи весілля початку ХХ ст. В. Гнатюка, І. Франка, З. Кузелі, І. Кузіва, І. Левинського, О. Мисевича, О. Рошкевич та сучасні записи Л. Василечко, П. Зборовського, В. Сокола, Г. Сокіл. Використано матеріали загальномовних та регіональних атласів, зокрема “Атласу української мови”, “Загальнослов’янського лінгвістичного атласу”, “Загальнокарпатського діалектологічного атласу”, “Карпатського діалектологічного атласу”, “Atlasu gwar bojkowskich”; історичних словників: “Словника староукраїнської мови XIV–ХV ст.”, “Словника української мови ХVІ – І пол. ХVІІ ст.”, “Історичного словника укра-їнського язика” та картотек цих словників (зберігаються в тому ж відділі). До аналізу залучено дані тлумачних, фразеологічних, етимологічних і етнолінгвістичних словників української та інших слов’янських мов.

Наукова новизна дисертації. Уперше до наукового обігу введено весільну лексику бойківських говірок, здійснено її семантичний, мотиваційний, ареальний аналіз, наведено історичні й етимологічні довідки для більшості аналізованих назв.

Теоретичне значення. Висновки та узагальнення дисертаційної роботи можна застосовувати для комплексного дослідження лексики бойківських говірок, для з’ясування закономірностей структурної організації діалектної лексики.

Практична цінність роботи полягає в розширенні емпіричної бази сучасної української лексикології й лексикографії, що сприятиме розв’язанню проблем генези бойківського говору. Матеріал дослідження може бути використаний для укладання діалектних словників, Лексичного атласу української мови, Етнолінгвістичного атласу Карпат, а також у дидактиці вищої школи.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорено на засіданнях відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Основні положення й узагальнення викладено в доповідях на міжнародних наукових конференціях і семінарах (Львів, 2002, 2003, 2006; Варшава, 2004; Москва, 2005; Люблін, 2006; Київ, 2006), всеукраїнських діалектологічних конференціях, семіна-рах, наукових читаннях (Ужгород, 2004; Житомир, 2006; Івано-Фран-ківськ, 2007); на засіданні мовознавчої комісії НТШ (Львів, 2005).

Публікації. Різні аспекти досліджуваної проблеми викладено в 10 наукових публікаціях загальним обсягом 6,2 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку використаних джерел (110 по-зицій), бібліографії (261 позицій), із переліку назв обстежених населених пунктів і їх скорочень та додатків, що містять таблиці, індекс аналізованих назв і діалектні тексти. Загальний обсяг дисертації — 403 с., із них 199 с. — основний текст, 168 с. — додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми, схарактеризовано стан дослідження проблеми, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено методи дослідження та джерельну основу дисертації. Визначено наукову новизну, практичне й теоретичне значення одержаних висновків, подано інформацію про апробацію результатів роботи.

Перший розділ ? “Весільна лексика як об’єкт лінгвістичних досліджень” Ї складається із трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Стан дослідження бойківського говору” мотивовано вибір регіону дослідження, здійснено аналіз праць про діалектні явища різних структурних рівнів. Бойківські говірки до сьогодні зберігають значну кількість давніх рис, зокрема в лексиці, що відзначено у працях М. Онишкевича, Л. Григорчук, Я. Ріґера, Д. Бандрівського, О. Захарків, Я. Вакалюк, А. Бодника, О. Шляхова, Ю. Галая, Й. Пуя, Я. Пури, З. Булика, М. Демського, М. Якима, М. Зубрицьої, Н. Пашкової, К. Зозуляк, О. Тищенка та ін.

У другому ? “Аспекти дослідження весільної лексики” ? проана-лізовано різні підходи до вивчення весільної лексики (етнолінгвістичний, лексикологічний, лексикографічний та лінгвогеографічний), представлені у працях українських та зарубіжних учених.

У третьому підрозділі “Весільна лексика бойківських говірок як система” подано основні принципи моделювання тематичної групи лексики (ТГЛ), у результаті якого виділено три лексико-семантичні групи (ЛСГ) –– назви весільних обрядодій, назви учасників обряду та назви матеріальних елементів, кожна з яких містить відповідні семантичні підгрупи (СП), семантичні мікрогрупи (СМ), семантичні ряди (СР), виділені за специфічними семантичними ознаками. Враховано класифікаційні поділи цієї ТГЛ у дослідженнях М. Бігусяка, Н. Грозовської, В. Дроботенко, І. Магрицької, В. Шевченка.

Другий розділ “Назви весільних обрядодій” присвячений лексико-семантичному аналізу назв етапів весільного обряду. СП назв весільних етапів виділено за диференційною ознакою ‘час дії’: довесільні (|в’ідв’іди, в’ідоз|наван?а, |запити та ін.), власне весільні (уби|ран?е, благосло|венство, коро|нац?ійа та ін.), повесільні (|митвини, поп|равини, |в’ідг’істки та ін.). Вони підпорядковуються загальним назвам весілля (ве|с?і|л?а, с|вад?ба, за|бава, скач).

СП назв довесільних етапів диференційовано за місцем проведення обрядодії — ‘нейтральна територія’ (вечор|ниц?і, |запо-в’іт?, м’і|н?анки, му|зика та ін.) : ‘у нареченої’ (|в’ідв’іди, за|л?оти, |запит, о|руд?а, с|ваiба, сва|танки, с|лово та ін.) : ‘у нареченого’ (об|зорини); за результативністю обрядодії — ‘позитивний результат домовле-ності між шлюбними сторонами’ (бра|ти рушни|к’и, |дати |к’ел?ішок во|ди, з|бити вес?і|л?а та ін.) : ‘негативний результат домовленості між шлюбними сторонами’ (в’іт|казувати, при|к’ітити б|ринзу, с того нич, ше моло|да). Для бойківського весілля не характерна виразна структуризація довесільних етапів Термін “довесільний” окреслює період від моменту знайомства хлопця й дівчини до дня весілля, “передвесільний” стосується вечора напередодні весілля.. Мовці чітко не диференціюють їх, часто вживаючи назви на позначення сватання, оглядин та заручин як синонімічні (наприклад, лексема за|л?оти номінує розвідування, сватання, оглядини; за|ручини — сватання, заручини, передвесільний вечір, цер-ковне повідомлення про шлюб; з|года (з|години) — сватання, заручини; об|зорини — сватання, оглядини та ін.).

СП назв власне весільних етапів, у складі якої виділено семантичні мікрогрупи назв обрядодій передшлюбного вечора та дня шлюбу, найчисельніша та найрізноманітніша за структурою та семантикою. Лексеми утворюють опозиції за часом обрядодій — ‘передшлюбний вечір’ (деириў|це) : ‘день шлюбу’ (зап|росини, надоб|риден?); за місцем проведення обрядодії — ‘прощальний вечір у нареченої’ (|дол?а, д|ру-шчини, про|шчан?:а) : ‘прощальний вечір у нареченого’ (гос|тина).

Насиченість центрального дня весілля відображають назви, що формують відповідну СМ: гус|ки, доб|ран?іч, заг|раванки, |перша гос|тина, сп|росини, уп|лешчина –– ‘вечір напередодні шлюбу’; |з?іл?а |жати, iти на бар|в’інок, тан?ц?у|вати на бер|в’інку –– ‘брати участь у барвінковому обряді’; в’ін|ки(’е), |в’ін?ц?і, |дол?а –– ‘вінкоплетини’; корог|ваi вироб|л?ати, м’і|сити коро|ваi, коро|ваi ўби|рати, корог|ваi са|дж’ети, корог|ваi |чин?ети, пек|ти кара|ваi –– ‘виготовляти весільний хліб’; сп|рошувати, хо|дити |пом’іж ха|ти –– ‘запрошувати на весілля’; риехту|вати, ск|ладувати в’і|ноiка –– ‘одягати наречену до шлюбу’; закла|дати в’і|нец(?), к|ласти ко|руну –– ‘класти вінок на голову нареченій’.

Деякі назви обрядодій (вінкоплетини, обсипання наречених зерном, скроплення свяченою водою, заведення на посад, перша зустріч свекрухи й невістки після шлюбу тощо) не мають спеціальних назв, пор.: обс|какувати с тим в’ін?|ц?ом; с|качут? ўс?і ж’ін|к’ие доў|кола сто|ла; присту|пайе ўса ро|дина ц?ілу|вати тоi в’і|нок, обси|пати зер|ном, обси|пати в’іў|сом, обс?і|вати зер|ном, обс?і|вати пше|ниц?уў, зер|ном, обс?і|вати пше|ниц?оў три |рази по |сон?ц?у, обс?і|вати б’ір|в’інком, в’іў|сом, г|р?ішми, ко|п’іiками, |в:одити до |хати, с?і|дати за ст?іў та ін.

Назви кульмінаційного етапу весільного обряду — зміни статусу нареченої — формують семантичні опозиції: ‘знімати дівочий головний убір та його оздоби’ (|голову сти|нати, зни|мати ве|л?он, моло|ду розби|рати, розмоло|дичувати, ру|бати) : ‘надягати головний убір заміжньої жінки’ (за|вити, закла|дати ч’і|пец?, к|ласти на ст?іл, покри|вати) та ін.

СП назв повесільного етапу, який розпочинався після шлюбної ночі і тривав зазвичай тиждень або й довше, репрезентують слова та словосполучення, що формують опозицію ‘обрядодії за участю наречених’ (|в’ідг’істки, |д?акуван?а, з|битки, |мат?чини, |митвини, на |чес?т?, с|н?ідан?а, пове|с?іл?не, поў|торне, попра|зент, поп|раўка, |путини та ін.) : ‘обрядодії без участі наречених’ (|кухар?с?киi ден?, с|вашчина, ста|рошчини, стоў|пини та ін.). Один із повесільних зви-чаїв –– виявити господарські навички молодої дружини Ї відображений у складних назвах зм’і|тати |хату, полу|пати пйе|цак, розгр?і|бати см’і|т?а. Загальна назва цієї обрядодії з|битки вказує на її жартівливий характер.

До середини ХХ ст. на Бойківщині після шлюбної ночі відбувався очисний обряд, який мав забезпечити плодючість подружжя, його репрезентує іменник |митвини ‘обрядодія, під час якої наречені зливали воду на руки одне одному та всім родичам’ та словосполучення iти по |воду, |личечко обми|вати, п’і|ти на ўми|ван?а ‘умивання наречених’; кро|пити во|дойу, кро|пити о|б’іст?е ‘освячувати хатнє приладдя’.

Типовими для бойківських говірок є такі моделі: ‘дія’ > ‘обряд’ (|в’ідв’іди, в’ідоз|наван?:а, зави|тан?е, м’і|н?анки, об|зори, о|руд?а, сп|росини, с|ходини, ч’іп|чан?а); ‘діяч’ > ‘обряд’ (бо|йари, д|рушчини, |мат?чини, му|зика, пос|ли, с|вати); ‘атрибут’ > ‘обряд’ (|балец?, в’ін|чан?а, коро|нац?ійа, при|дани); ‘час’ > ‘обряд’ (ве|чер?а, доб|ран?іч); ‘місце’ > ‘обряд’ (б|рама, по|сад), ‘страва’ > ‘обряд’ (|голубп|ц?і, |гусочки, |кава, |каша, ко|лачини, |курка, пиро|ги, |йаiц?а).

Визначено основні способи номінації весільних обрядодій: афіксація (-н?(:)-(-а,-е)): ўми|ван?:а, зали|ц?ан?:а, за|питан?е, зачи|нан?:а, сп|рошуван?(:)а; -ин-(-и): д|рушчини, за|водини, зап|росини, ко|лачини, свад?|бини, с|ходини; -к-(-и,-а): заг|раванки, м’і|н?анки, складан|ки, с|ватанка; -Ш-: в’ідк|лон, |запит, |запов’ідт?, |зачин, |опов’ідт?, п|рипов’ід?, |роспис, скач), основоскладання (в’інкоп|летини); морфолого-синтаксич-ний спосіб словотвору (пове|с?іл?не, поў|торне, при|дане); аналітичне найменування (словосполучення атрибутивні (ве|с?іл?а б|ран:е, ве|с?іл?а з|ван:е, ос|тан?:е |йіджен?а), об’єктні (ви|купл?увати |косу, закла|дати в’і|нец?, коро|ваi ўби|рати, сп|рошувати гос|теi), обставинні (iти на бар|в’інок, iти на з|году, прихо|дити по со|рочку)), семантична деривація (б|рама, бра|н?а коно|пел?, вор|к’іш моло|тити, гос|тина, за|бава, з|года, |лагода, порозри|вати куру|ваi, ро|бити |ф’іґл?і, ро|гатка), запозичення з польської мови (гаiда|маш, дз’ін?ку|ван?а, за|л?оти, зали|ц?ан?:а, попра|зент).

ЛСГ назв весільних обрядодій в аналізованих говірках виявляє варіантність на фонетичному (благосло|ве(’і)н?а, ве(’і)|ч’ірки, вечо(’і,и)р|ниц?і, в’ін|чан?(:)а(е), в’і(о)тк|лон, |д?аку(о)ван?(:)а, |запо(у)в’іди, |каша(’і), о(у)б|зорини), акцентуаційному (ве|с?і|л?а, |в’ін|чан?а, да|ру|ван?(:)а, с|ва|ти, с|ватан|ки), граматичному (з|года – з|годи, ро|гатка – рогат|к’е, |запит – |запити) та словотвірному (|в’ідв’іди – в’ід|в’ідини, |запит – за|питан’е, за|ручини – об|ручини, за|ручини – за|ручинки, с|вад?ба – свад?|бини, с|ватан?е – зас|ватан?е, об|зори – об|зорини) рівнях.

У третьому розділі “Назви учасників весільного обряду” проаналізовано номінації відповідно до ієрархії весільних чинів. Назви учасників весільного обряду в досліджуваних говірках репрезентують і поширені в усьому українському мовному континуумі слова та словосполучення, і локальні утворення. Значна кількість назв сьогодні відома тільки найстаршому поколінню бойків.

Семантичну підгрупу збірних назв учасників весілля утворено на підставі диференційної ознаки (ДО) ‘родинна близькість’: найближча родина (ба|тен?ко, бат?|ки, домо|в’і, мат?і|ноiка, наiр?ід|н?ішч’і, нан|ко, пан |воiтец?, хат|н?і, |чел?ад?), далека родина (р?ід, фа|м’іл?ійа), незапрошені гості (запо|рос?ц?і, незап|рошен?і, п’ідве|с?іл?н?і, п’ідво|ротники).

Значення ‘весільні гості’ в бойківських говірках репрезентують такі слова та словосполучення: ве|с?іл?н?і, |гос’ц?і, ўс?і|л?ак’і |гос’ц?і, гос|теiк’і, с|вад?ба та ін. Ці назви є гіперонімами щодо гіпонімів, які формують опозиції за ДО ‘гості нареченої / нареченого’ (вес?і|л?е моло|дойі : вес?і|л?е моло|дого, моло|дойі |л?уди : моло|дого |л?уди та ін.), ‘вік’ (моло|д?ож : с|тарш’і), ‘відношення до наречених’ (су|с?іди б|лижч’і : су|с?іди |дал?ш’і), ‘запрошені / незапрошені гості’ (ве|с?іл?н?і : п’ідве|с?іл?н?і) та ін.

В обстежених говірках на позначення головних учасників весільного обряду — наречених — зафіксовано назви, диференційовані відповідно до етапів весілля: довесільні д?і|вур, ка|вал?і(е)р, |лег’ін?, ф|рейір; |д?іўка, в’ід:а|ниец?а, к’і|саса, мругаў|чина, па|н?енка, фра|йерочка; власне весільні з?а|тен?ко, моло|диц?, муж моло|диi, пан; |баба, |ж’іноiка, за|вита, замоло|дичена, моло|диц?а(і), не|в’іста та ін.

Назви наречених також поділяємо за ДО ‘матеріальне становище нареченого нареченої’ (зведе|н?ак, приi|мак; зведе|н?ачка, при|йемниц?а).

На позначення дівчини, яка після досягнення шлюбного віку не вийшла заміж, фіксуємо зневажливі назви д?і|вуча, за|ходжена |д?іўка, з?|м’іток, нев’і|дан:а, си|вул?а, ста|ра |д?іўка, оскільки соціальний устрій Бойківщини сформував переконання про неповноцінність тієї жінки, яка не змогла створити сім’ї. Якщо лексема д?і|вуча ‘незаміжня’ вказує радше на належність до дівоцтва і на майбутню перспективу “віддатися”, то інші назви чітко вказують на негативність надто тривалого дівування. Натомість у номінаціях неодруженого чоловіка чітко окреслена негативна конотація відсутня: |бат?ар ста|риi, незруч|ниi до ж’і|нок, ста|риi х|лопец.

Назви неодружених учасників весілля за родинним відношенням до нареченої чи нареченого утворюють семантичні мікрогрупи: ‘неодружені гості нареченого’ (бо|йарин, бо|йарска с|вашка, д|ружба, друж|ко, мо|лод?ц?і; молод|ц?ова с|вашка, с|вашка, св’і|тилка, с|таршиi д|ружба та ін.), ‘неодружені гості нареченої’ (за|с?ад?ко, д|ружка, с|тарша д|ружка, |перша д|ружка та ін.).

Підставою виділення СМ назв наймолодших учасників весілля (здебільшого це хлопчики-підлітки) є їхні обрядові функції: х|лопец?, шо |р?ізаў бер|в’інок; х|лопчик, а|би м’іг поко|сити). На позначення хлопчика, який “продавав” косу нареченої, відзначаємо назву прода|вец?.

Назви діячів, які входять до інших СП, формують мікрогрупи за виконуваною функцією: особи, які запрошують на весілля (мо|лодц?і, моло|диц?і, про|шак); учасники барвінкового обряду (жо|на, при|данка, пров’ід|ниц?і, сва|н?іiка, с|ваха, св’і|тилка, старос?|ц?іна); жінки, які виплітають вінок для наречених (ж’ін|к’е, сваш|к’е, ста|р?і ба|би); жінка, яка одягає наречену до шлюбу (ўби|рал?а, спец?і|ал?на |ж’інка); гості нареченого, які приходять по наречену (буйар|ц?і, вес?і|л?а, ве|с?іл?н?і |гос’ц?і, при|дани, при|данци, про|п’іi, с|ва|ти, с|вах’е(и), ста|рости); чоловіки, які перегороджують шлях гостям нареченого (ба|ричники, торга|ш’і, х|лопц?і); гості нареченої, які приходять на частування до нареченого (зако|с?ани, при|данци, п|риiди, про|п’іi); жінки, які змінюють нареченій головний убір (ка|л?іка, покри|вал?а), співають весільні пісні (|ваiда, |консул?ка, не|в’іста-|баба, пров’ід|ниц?а), готують весільні страви (пова|риха, шеф-|повар), відповідають за випікання весільного хліба (госпо|дин?а(і), коро|ваiниц?а, ку|харка, |пекарка); той, хто везе придане до нареченого (за|л?іжники, к’ін з моло|дойу, пере|в’ізничок, при|п’іўник), відповідальний за напої (|Йосип(ф), цеп|кар?, чоп|нар), посередник між нареченими (п’іслан|ц?і, п’іс|ли, по|важн?і о|соби), учасник передвесільного вечора (пов’ізни|чен?ко, по|ручник, пров’ідни|чеiко) та барвінкового обряду (при|данка, су|с?іда); весільний музика (гу|дак, капе|л?іста, |му|зика, музи|чеiко, пан весе|лоўс?киi) та ін.

Найтиповішими для назв цієї ЛСГ є мотиваційні моделі: ‘дія’ > ‘діяч’: зво|джаi, |з?ізван?і, об|з?ірник, покри|вал?а, |по|сел, при|п’іўник, про|п’іiц?і, про|шак, п|ро|шен?і, сва|тач; ‘обрядова реалія’ > ‘діяч’: ху|рунжиi; ‘вік’ > ‘діяч’: моло|диi, моло|да, с|тарш’і |гос’ц?і; ‘час’ > ‘діяч’: ве|ч’ір?ішн?і |л?уди, веи|ч’ірник; ‘місце’ > ‘діяч’: домо|в’і, запо|рос?ц?і, п’ідво|ротники, хат|н?і; ‘ранг’ > ‘діяч’: п’ідс|вашка, с|таршиi д|ружба; ‘колір’ > ‘діяч’: си|вул?а та ін.

У ЛСГ назв учасників весілля засвідчено формальну варіантність на фонетичному (бо(у)|йа(е)ри, про|п’і(о)iц’і(и), |цеп(ф)|к(н)ар(?)), акценту-аційному (|по|сел, п|ро|шен?і, с|та|роста), словотвірному (|молод?т – моло-|д?ож, неп|рошен?і незап|рошен?і, п’іс|ли – п’іслан?|ц?і; п|риiди приi|дени, сват сва|тач), граматичному (про|п’іi – про|пойі, старос|тоiко старо-с|тоiка) рівнях.

Весільні агентиви утворено шляхом афіксації (продуктивними є префікс під(т)-: п’ідтво|ротники, п’ідткоро|ваiник, п’ідтс|вашка; суфікси: -ник-(-Ш, -и): веи|с?іл?ник, веи|ч’ірник, с|ватаник; -ин-(-Ш): бо|йарин; -ач- (-Ш): сва|тач, тлу|мач; -ак-(-Ш): про|шак; -ец?-(-Ш): запо|рожец?, п’ісла|нец?; -иц?-(-і): пров’ід|ниц?і; -к-(-а): при|данка; -Ш-: |по|сел, прис|луга); словоскладання (|з?ат?-наре|чениi, с|тарости-го|лубочки), морфолого-синтаксичного способу (ве|с?іл?н?і, жо|нат?і, |з?ізван?і, наре|чена, наре|чениi, п|рошен?і); семантичної деривації (|баба, ве|лика |воiна, |воiско, ка|л?іка, кос|матойе, костру|бата, кум|пан?ійа, |куфа, стра|пата). Аналітичні назви на позначення учасників весілля та їхніх функцій представлені субстантивними (ве|с?іл?ниi акт, моло|дого |л?уди, |цепнар моло|деiкиi, со|л?ідниi чоло|в’ік) і дієслівними (ў|с?ако на|майана, ке|руйе кухар|ками, ко|гос? зага|н?аў та ін.) словосполученнями. Відзначено польські (ка|вал?і(е)р, кра|л?іўна, мар|шалок, мругаў|чина, пан м|лодеi, |панна м|лода, |пан?і |матка, па|н?енка, па|шак, ро|дз?іна, |сендз’іi, фра|йерочка), угорські (к’і|саса, ро|хин?а), румунські (на|нашко) та російські (шеф-|повар) запозичення.

Діахронне зіставлення матеріалу дає змогу виявити, що назви діячів весільного обряду зазнали фонетичних (|цеп|нар > цеп|кар?) та акцентуаційних змін (сва|тач > с|ватач), деякі слова архаїзувалися (за|с?ад?ко, мар|шалок, при|п’іўник), інші набули нового оформлення (с|вашка > старос|тина, |кухарка > шеф-|повар, |цеп|нар > |Йосип(ф)).

У четвертому розділі “Назви матеріальних елементів весільного обряду” проаналізовано п’ять СП: назви викупу, подарунків, приданого; назви одягу та взуття наречених; назви весільних атрибутів; назви музичного оформлення обряду; назви весільних страв та напоїв.

Назви СМ ‘викуп’ диференціюємо за об’єктною (|викуп в’ін|ка, |викуп наре|ченойі, |викуп п|риданого) та локативною (|викуп |б’іл?а во|р?іт, |викуп |м’іс’ц?а за ве|с?іл?ним сто|лом) ознаками.

СМ ‘подарунки’ (родові назви дар, да|ри, да|рунок, по|дарок, по|чесне, п|резент) охоплює назви подарунків, якими обмінювалися наречені напередодні чи під час весілля (|хустка – со|рочка; су|кенка + |мешти – со|рочка; |хустка + об|ручка + прик|раса – со|рочка з л?а|ного полот|на); назви подарунків нареченим під час запрошення на весілля (ку|сочок ма|тер?ійі, руч|ник, та|р?ілка, |хустка, |йаiц?а) та під час обдаровування (г|рош’і, кон|верт, пйатде|с?ат? ко|п’іiок, рубл?).

До складу СМ ‘придане’ (родові назви |в’і|но, да|ризнина, по|саг, п|ридане, ў|з?аток) входять семантичні ряди, які виділено за ДО ‘склад приданого’, а саме: СР ‘земля як придане’ репрезентують назви |поле, с|таiка на |пол?у, час?ц?; ‘особисті речі як придане’ — вип|рава, |лада, ма|йеток, |фанта; ‘одяг як придане’ — ру|бат?а; ‘меблі як придане’ —к|расниi |куфер, |писана ск|рин?а, |шафа; ‘спальна білизна як придане’ — |коўдра, пе|рина, |п’іслан?, |подушка, |пос’т?іл?, п|рос’т?ін?, |б’іла п|рос’т?ін?; ‘ткані речі як придане’ — ве|рета, |писан?і ве|рети, об|рус, п|лахта та ін.

У межах СП назв весільного одягу та взуття лексеми проаналізовано відповідно до статі наречених (безру|каўка |вишиета, |галстук, за|гартка, кос?|т?ум, |раiтки, с?і|рак, со|рочка –– б|л?уска, |б’іле п|лат?а, дорого|ц?ін:е п|лат?а, п|лат?а |доўге, |б’ілиi ш|тапел?, ве|с?іл?на |сукн?а (су|к’енка), су|к(’)е(о)нка, су|к’енка |б’іла, |п’іўка чер|лена, кор|сетка |вишита).

Елементом одягу нареченої є головний убір. Назви, зафіксовані на його позначення, поділено за етапами весілля: до обряду покривання (в’і|нец?, в’і|нок, капе|л?ушок, к|в’ітка, ко|сиц?і, |кучма, па|рик с к|в?ітками, ран|тух-полот|но, |ружки, ч’іл?|це, |шапка), під час вінчання (|в’інц?і цер?|коўн?і, золо|т?і |в’ін?ц?і, ко|рона), після обряду покривання (о|ч’іпок, ч’і(е)|пец?, |ч’іпка).

Серед назв головних уборів нареченої до обряду покривання виділяємо такі, що формують семантичні опозиції за формою: вінкоподібний (|в’і|нок з бар|в’інку, в’і|нок з |м’ірти, ру|тавиi в’і|нок, жа|ливиi в’і|нок, |ружки, ст|роiк’е), шапкоподібний (бар|ванка, капе|л?ушок, |кучма, па|рик с к|в?ітками, |ша(’е)пка), наміткоподібний (|балец?, б’і|лило, ра(е)н|тух, ран|тух-полот|но, на|м’і(е)т, пе(а)ре|ме(’і)т).

Головний убір нареченого представляють загальновживані слова, ужиті з обрядовим значенням: |ша(’е)пка, баран|кова |ш’епка, бара|н?ачка-кара|кул?ка, капе|л?ух с пе|ром, каш|к’ет, |кучма, |хутро.

СМ назв нагрудних відзнак учасників весілля поділено за суб’єктною ознакою: ‘наречений’ (|б’ілиi в’і|ночок, в’і|нец?, в’і|нок) : ‘наречений та дружби’ (бу|к’ети, знач|ки, ко|сиц?а) : ‘гості’ (|бу|к’е(і)т, к|в’іточки, кв’іт|к’е на г|руд?ах).

На позначення весільного деревця зафіксовано лексеми: ве|с?іл?не дереў|це, |г’ілка, г’іл?|це, к|в’ітка, |м’ірта, |сосна, |сосонка, йа|линки та ін.

Найменування весільних прикрас для коней диференційовано за ДО ‘зовнішній вигляд’: дзв’і|нок, дзв’і|ночки, ко|лок’іл?ц?і ‘у формі дзвінка’; р?ахта|ч’і, шелес?т?у|ки, шушул?|к’е ‘у формі бубонця’; з бу|маги ў|с?аке, |л?енти, |л?енти с па|пер?і, стонч|ки, стр?іч|ки ‘зі стрічок’; пл?ас?|ц?і, смер?іч|ки(’е), йалинич|ки ‘із гілля дерев’ та ін.

У досліджених говірках назви весільних мелодій поділено за семантичною ознакою ‘час виконання’ — ‘передшлюбний вечір’ (вигра|ванц?і, доб|ран?іч, надоб|ран?іч, заг|раванки, |зачин, зачи|нан?:а) : ‘ранок у день шлюбу’ (надоб|риден?, на |добриi ден?) : ‘день шлюбу’ (ку|ра(е)нт, ку|ранта, |лат(д)канка(и), м|ногайа |л?іта, на здо|роўл?а, при|п’іви, прис|п’іўки, р?із?|ба, сп’іван|ки).

Назви танців класифікуємо за етапами весільного обряду. Танець гостей розпочинає головний весільний день. На його позначення зафіксовано такі описові назви: |першиi |танец?; с в’ід|ром во|ди і с|в’ічкоў |першиi |танец?; |перший |танец? з го|р?іўкойу, за|виненойу ў |п’іўку. Наступний етап весільного дійства, невід’ємною частиною якого також є танець, — обдаровування наречених. Такий танець у бойківських говірках має назви ве|ликиi |танец?, дарун|ковиi |танец?, |танец? п’ід |бал?ц?ом. Обрядове перетанцьовування з нареченою в бойківських говірках називали золотим, шорованим, шоровим.

Виявляємо загальні назви весільних страв та напоїв: |йідз’ін?а, за|куска(’е), т|ройе |дан?е, ст|рави. Зібраний матеріал свідчить, що на весілля готують страви зі щоденного раціону бойків: |голуб(п)|ц?і, боршч, |б’ік(ґ)ус, ка|пуста |с:алом, п’ід|лиўка та ін.

Хліб — основний весільний символ — невід’ємний атрибут кожного етапу бойківського весілля: сватання (карава|л?і, к|раiчик х|л?іба, хл?іб), барвінкового обряду (бу|ханец? х|л?іба, |печиво, |чорниi з|горен), вінкоплетин (|чорниi к|руглиi хл?іб), обряду благословення наречених (два хл?і|би і зап|йат?і ў них г|рош’і), шлюбу (хл?іб’і|нец?, хл?ібе|н?а), застілля (прос|тиi хл?іб), обсівання весільних гостей (хл?іб, переў|йазаниi |наўхрест п|р?адивом), обдаровування наречених (хл?іб |голиi, разо|виi хл?іб, хл?іб с:|войі |печи, ко(а)ро(а)|ваi, двоповер|хов’і карава|л?і) та в повесільний день (ко|лач, куруг|ваi, п|л?ацки, |печене, торт).

Характерно, що назви ритуальних предметів не є суто обрядовими, ці найменування належать до загальновживаної лексики.

Аналізованій ЛСГ властива лексична варіантність. Зокрема на позначення приданого зафіксовано лексеми бо|гацтво, вип|рава, |в’і|но, да|ризна, |куфер, ма|йеток, по|саг, п|ридане, ск|рин?а, ў|з?аток, ху|доба, |шафа, ш|мат?а; головного убору нареченої до обряду покривання — в’і|нок, в’і|нец?, к|в’ітка, ко|руна, |ружки, ст|роiк’е, |ч’іўка та ін.; головного убору нареченої під час вінчання в церкві — в’і|нец?, золо|тиi в’інец?, ко|рона, ко|рона цер|коўна; головного убору нареченої після обряду покривання — |кичка, |пантлиек, сер|панок, хо|милка, ч’і|пец? та ін.

цю ЛСГ характеризують і гіперо-гіпонімічні відношення, зокрема назви приданого (вип|рава, в’і|нок, |лада, |поле, ру|бат?а, с|таiка на |пол?у, |фанта, |час?ц?, ш|мат?а |в’і|но), назви одягу нареченого (|вишита доў|жанка, |вишита кор|сетка, со|рочка |ви(’і)шита, |сорочка п’іт |саму |шейу, с|п’ідничка ша(е)л?і(а)|нова, уп|л?іч’а, фар|тух б’і|лен?киi ўб|ран?і(е)), назви музичного оформлення (надоб|риден?, марш, р?із|ба ве|с?іл?на |музика), назви страв (б|рин?з?а, бура|ч’енка, |бул?і, |кура |печена, са|лати |ружн?і |йідз’ін?а) та напоїв (в’ід|вар, го|р?іл(ў)ка, дереў|йанка, ки|с?іл?, м’іне|ралка со|лодка, |сина го|р?іўка |питен?а).

Виявлено такі типові МО: ‘дія’ (вип|рава, в’ідступ|не, в’ід|чапне, да|ризна, за|виванц?і, за|в’іiка, загра|ванки, |л?ента переў|йазана, на|мет, пере|м’іт, |печене, пе|чен?а, при|нос, при|п’іви); ‘місце’ (кв’іт|к’е на г|руд?ах, на|ручник’е, об|ручка, хуст|ки за ре|мен?ом); ‘форма’ (к|в’іточк’е, |китиц?і, |к’іл?ц? а, ко|лач); ‘розмір’ (|бинда по ко|л?іна, ве|ликиi по|дарок, др?іб|н?і г|рош’і, |л?ента |доўга, |тар?іл? ве|ликиi); ‘матеріал’ (бура|ч’енка, дереў|йаники, золо|тиi в’інец?, со|рочка |л?:ана); ‘кількість’ (два деиреиў|ца, два та|рел?і |сира, два |кусники х|л?іба, дв’і со|рочки, т|ройе |дан?е, од|на |миска); ‘колір’ (б’і|лило, |б’ілиi в’і|ночок, зе|лениi в’і|ночок, чер|вона |нитка, |б’іла хус|течка, |син?а го|р?іўка) та ін.

Лексеми цієї ЛСГ мають фонетичні (|б’ік(ґ)ус, бу|ке(’е,’і)т, |в’і(и)нец, (в)об|рус, (д)з|в’ін|ки, па|пе(’і)р, по(у)|саг(х), п|рипи(’і)нка, с|п’ід|ниц?а(і), стойа(н)ч|ки), акцентуаційні (|бу|к’ет, |ве|л?он, |в’і|но, дз|в’ін|ки, |ма|чанка), словотвірні (дар – по|дарок, дарuзна – даризнuна, п|ташки – пташе|н?ата, ст|руцен? – ст|руцник, фар|тух – фарту|шок, ч’і|пец? – о|ч’іпок), граматичні (дар – да|ри, кара|ваi – карава|л?і, при|нос – при|носи, фа|та – |фати) варіанти.

Найпродуктивніші способи номінації ЛСГ назв матеріальних елементів такі: афіксальний (продуктивні суфіксальні форманти: -к- (-а): бура|ч’енка, за|в’іiка, па|л?інка, при|м’ітка, р?ах|тачка, |ружка, ср?іб|л?анка; -иц?-(-а): во|диц?а, с|л?убниц?а; -ец?-(-Ш): в’і|нец, ч’і|пец, прапо|рец?, рубeць, топ’і|рец, студе|нец?; -ин-(-а): дарuзнина; -изн-(-а): дарuзна; -чик-(-Ш): бу|кетчик, -оiк-(-о): |в’іноiко, |фaноiка; -ок-(-Ш): дзв’інок, ў|з?аток, в’і|нок, капе|л?ушок, ру|бок, о|шчипок, ранту|шок; -ач- (-Ш): рах|тач; -л-(-о): б’і|лило та ін.); безафіксний (на|мет, пере|м’іт, |п’іслан?, |викуп, при|нос); словоскладання (|б’ікус-|йушка, коро|ваi-раi, ран|тух-полот|но, |хустка-бавоўниц?а, бара|н?ачка-кара|кул?ка), морфолого-синтаксичний (в’ідступ|не, в’ідчеп|не, п|ридане, р?ас|не, рос|пушчене, самови|робне, со|лотк’е, |чорне); аналітична номінація (ве|ликиi по|дарок, |викуп |б’іл?а во|р?іт, |викуп в’ін|ка, |викуп |м’іс’ц?а, |викуп наре|ченойі, |викуп п|риданого, |викуп |туфл?іў, со|ломйаниi в’і|нок, чемо|дан с по|дарками); семантична деривація в результаті метонімізації (кап|тур, кон|верт, ко|руна, |куфер, |кучма, ма|йеток, па|рик, ру|бат?а, ск|рин?а, |шапка, ш|мат?а, |шафа); запозичення (полонізми |ве|л?он, по|чесне, с|тончка; германізм |фанта; румунізм |балец?).

Результати дослідження є підставою для таких загальних висновків.

1. Зафіксовано понад 1700 назв реалій бойківського весільного обряду, що сформували окрему тематичну групу лексики, у межах якої виділено відповідні ЛСГ, СП, СМ і СР.

2. Аналізованій ТГЛ властива лексична варіантність. Синонімічні відношення пронизують усі ЛСГ, зокрема значення ‘дівич-вечір’ представлене 19 назвами, ‘головний убір нареченої до обряду покривання’ –– 18, ‘весільна мелодія’ –– 13, ‘сватання’ Ї 9, ‘головний убір нареченого’ –– 8, ‘псевдонаречена’ ? 7, ‘гості нареченої, які приходять до нареченого’ –– 6, ‘обдаровування наречених’ ? 5 та ін.

Антонімічні відношення домінують у ЛСГ назв учасників весільного обряду: ве|с?іл?н?і |гос’ц?і – п’ідве|с?іл?н?і |гос’ц?і; в’ід:а|ничка – нев’і|д:ана; |гос’ц?і в’ід моло|дого – |гос’ц?і в’ід моло|дойі; |молод? с|тарш’і; моло|дого |л?уди – моло|дойі |л?уди; п|ро|шен?і – непро|шен?і; су|с?іди б|лижч’і, су|с?іди |дал?ш’і та ін., гіперо-гіпонімічні — у ЛСГ назв матеріальних елементів, наприклад, гіпоніми торг ‘викуп нареченої’, в’ідступ|не ‘викуп у нареченої місця за весільним столом’, цере|монійа ‘викуп коси нареченої’ підпорядковані гіпероніму |викуп.

3. До складу весільної лексики ввійшли здебільшого полісемічні лексеми, компоненти семантичної структури яких подано в таблицях. Серед семантично варіантних назв у межах ТГЛ виділено такі: |балец? (репрезентує 13 значень; див.: таблицю на с. ), гос|тина (9), с|ваха (8), про|піi (7), в’і|нок (6), при|дани (5), ст|руцен? (5), рушник (4), |гус|ки (4), цере|мон’ійа (4), с|в’ідок (4), сп|росини (4), с|вад?ба (3) та ін.

Деякі багатозначні назви належать до різних ЛСГ у результаті метонімізації (при|дане ‘посаг > при|дане ‘частування в нареченої наступного дня після весілля’, в’і|нок ‘головний убір нареченої’ > в’і|нок ‘передвесільний вечір’ та ін.) та метафоризації (|гуска ‘весільне печиво’ > |гуски ‘передвесільний вечір’).

4. Мотивованість назв пов’язана насамперед із вибором мотиваційних ознак, що є підставою називання предметів і явищ. Характерними для творення назв різних ЛСГ є такі МО: ‘дія’ (ЛСГ 1, 3), ‘діяч’ (ЛСГ ), ‘атрибут’ (ЛСГ 1, 3), ‘час’ (ЛСГ 1, 2), ‘місце’ (ЛСГ 1, 2), ‘страва’ (ЛСГ 1, 2), ‘обряд (ЛСГ 2, 3).

Виявлено такі типові для аналізованої ТГЛ мотиваційні моделі назв обрядодій: ‘дія’ > ‘обряд’ (|запити ‘довесільний етап’, ч’іп|чан?а ‘надягання нареченій головного убору заміжньої жінки’, п|рошч’і ‘подяка родичам та гостям’, ск|ладанка ‘обдаровування наречених’), ‘діяч’ > ‘обряд’ (с|вашчини ‘частування весільних гостей, яке влаштовувала свашка’); для номінації учасників весілля: ‘ранг’ > ‘діяч’: (підс|вашка ‘друга свашка на весіллі’); ‘обрядова реалія’ > ‘діяч’ (при|дани ‘гості нареченої’), ‘вік’ > ‘діяч’ (|молод? ‘учасники весілля’); для номінації матеріальних елементів: ‘обряд’ > ‘обрядова реалія’ (с?|л?убниц?а ‘весільна сорочка’) та ін.

5. Свідченням семантичної різноманітності діалектної системи номінацій та складності її структурної організації є міжгрупова інтерференція, тобто запозичення з інших тематичних груп. Зокрема весільні лексеми мотивовані назвами з таких галузей: із соціально-побутової (назви одягу та взуття наречених, подарунків); виробничо-побутової (назви обрядових предметів, назви посуду); музичної (назви інструментів, мелодій, танців); кулінарної (назви страв, напоїв); адміністративної (назви розпорядників весільного обряду); спорідненості (назви членів родини наречених).

6. Найпродуктивнішими способами номінації весільних понять у бойків-ських говірках є афіксація (?46%), аналітична (?29%) та вторинна номінації (унаслідок метафоризації та метонімізації) (?14%); менш продуктивними — морфолого-синтаксичний (?6%), словоскладання та

Таблиця

Лексема |балец?

Компоненти семантичної структури | Говірки

обдаровування нареченою родини нареченого | обдаровування матір’ю нареченої родичів нареченого | подарунки нареченої для родичів нареченого | подарунок свекрухи для невістки, якщо син іде за зятя | подарунок нареченої

для свекрухи | подарунки боярам від матері нареченої | обрядовий хліб | танець невістки і свекрухи | танець нареченої під хустиною | полотно, яке клали нареченій на шию перед шлюбом | головний убір нареченої до обряду покривання

одяг | хустка | полотно

+ | + | + | Дб, Лб

+ | + | Гл, Мш

+ | + | ВВ, Мл

+ | + | Д

+ | + | + | Лс, Ям

+ | + | ВСт, Ор, Пд, Ул

+ | + | Кр, Пг, Тхл

+ | + | Ж, Лв, Слв

+ | Мхн, Рз, Шн

+ | Пр, Рп, Тс, Хв

+ | Б, Бн, В, Гв, ЯЗм

+ | Бт, ВЯб, Мт, Пр, Ур

+ | Вч, Влк, Влш, Гв, Мхн, НГс

основоскладання (?2%), запозичення (?3%) здебільшого з польської, румунської й угорської мов. Особливістю досліджуваної ТГЛ є наявність тавтологічних словосполучень на зразок |гостити гос|теi, |латкайут латкан|ки, про|сити п|рошчен?а, сва|ти с|ваталис?а, тан?ц?у|вати |танец?, поси|лати п’іс|ли, ш|л?убоiку шл?убо|вати та ін.

7. Модернізація весільного обряду зумовлює такі зміни:

— лексичну архаїзацію (вор|к’іш моло|тити, гаiда|маш, |досватки, за|л?оти, за|с?ад?ко, |мат?чини, пок|ладини на |боiшче, |рог’і, с|тис-ле ве|с?іл?:а, стоў|пини, уп|лешчина, ч|в’ірка та ін.);

— семантичну архаїзацію (акт, |в’ідв’іди, в’ідоз|наван?:а, |запит, за-|питан?е, з|года, і|ти на |в’ідв’іди, о|руд?а, хо|дити на о|руд?а та ін.);

— появу нових значень (му|зики ‘довесільні зібрання молоді’ > ‘ве-сільні музики’ та ін.);

— заміну давніх слів новими (цере|мон’ійа, акт, звoдини > ве|с?і|л?а, с|вад?ба; |токма > с|ватан?а; |ч’іп|чати, по|ч’іпчувати, зачип|чати > за|вити, заў|йазувати, ўбе|рати ў |хустку, заўйа|зати |хустку, поў|йазувати; коло|тил?ц?і > |палиц?а; |баўт?а > со|к’ерка та ін.).

8. Писемна традиція українських весільних назв, зокрема бойківських, бере початок від XI ст. Найдавніші українські писемні джерела фіксують слова веселе, жена, женитва, жонатий, невестка, посаг, посагати, свадьба, свататися. Назви виправа, вінчання, слюб подає “Словник староукраїнської мови ХIV–ХV ст.”. Обрядове значення лексеми випосаженє фіксують пам’ятки ХVІ ст.; зарученіє, заручини, малженство, шлюб — ХVІІ ст. (за картотекою “Історичного словника українського язика”). Чимало весільних назв містять пам’ятки ХVI – першої пол. ХVІІ ст. (за картотекою “Словника української мови ХVІІ – першої пол. ХVІІ ст.”), зокрема Учительне Євангеліє кінця XVI ст. із території Бойківщини: весілє, послюблєнии, свадєбная куница, свадьба, шлюбеница та ін.

9. Тематичну групу весільної лексики формують: специфічні діалектні утворення, характерні тільки для бойківських говірок (|ваiда, гаiда|маш, з|водини, |консулка, про|дукт худо|виi, ру|бат?а, скач, стоў|пини, уп|лешчина, |фанта, ш|мат?а та ін.); лексеми, які мають аналоги та безпосередні паралелі в інших говірках української мови: в усіх українських говорах карпатського регіону відомі назви дар, за|бава, |зачин, зачи|нан?:а, при|носи, п|рошч’і, си|вул?а; у південно-західному наріччі — |дол?а, ро|гачка, с|вашчини; у південно-західному та північному — |запов’ід(и), |опов’ід(и), кла|н?ан?а, поп|равини, хо|рунжиi, а назви благосло|венство, |гос’ц?і, |дакуван?а, запо|рос?ц?і, за(с)п|росини, кола|чини, маршалок функціонують у всіх українських говорах; загальнослов’янські назви (укр. |в’іно, бр. вeна, р. вeно, п. wiano, ч. vмno, слц. vеno, вл. wмno; укр. діал. с|вад?ба, бр. діал. свaдзьба, п. swadџba, ч. svatba, слц. svadba, нл. swajџba, болг. свaтба, м. свадба, срб. свaдба, слн. svбtba).

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

АНОТАЦІЯ

Хібеба Н.В. Структурно-семантична організація весільної лексики бойківських говірок. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2007.

У дисертації вперше в українському мовознавстві подано системний опис весільної лексики бойківських говірок, зроблено своєрідний підсумок її вивчення в лінгвістиці та в етнографії. Вибір регіону дослідження пов’язаний насамперед із необхідністю зберегти для наступних поколінь лексику, яка в умовах модернізації суспільства зазнає змін і частково зникає.

У межах тематичної групи “Весільна лексика” проаналізовано три лексико-семантичні групи: “Назви весільних обрядодій”, “Назви учасників весільного обряду”, “Назви матеріальних елементів весільного обряду”. Системний аналіз лексики всіх груп спонукав до з’ясування важливих загальнотеоретичних проблем, зокрема зв’язків між цими лексико-семантичними групами на рівні словотвору й мотивації, варіантності формальної і семантичної структур. Наявність гіперо-гіпонімічних, синонімічних, антонімічних відношень свідчить про системність досліджуваної лексики, а градація системності виявляє складну ієрархію в лексиконі діалекту.

Багатий матеріал, зібраний польовим методом та відібраний із регіональних джерел, проаналізовано в порівняльному, етимологічному, мотиваційному й ареальному аспектах. Останній особливо актуальний, оскільки сприяє розширенню емпіричної бази сучасної української діалектології. Методологічно важливим результатом роботи є твердження про доцільність і перспективність вивчення тематичних груп лексики як цілості відповідно до позамовного тла функціонування цих лексем.

Ключові слова: бойківські говірки, весільна лексика, тематична група, лексико-семантична група, лексема, мотивація, говірка.

АННОТАЦИЯ

Хибеба Н.В. Структурно-семантическая организация свадебной лексики бойковского диалекта. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой ступени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2007.

В диссертации впервые в украинском языкознании предложено системное описание свадебной лексики бойковского говора, подведены итоги ее изучения в лингвистике и этнографии. Выбор региона исследования в первую очередь связан с необходимостью сохранить для будущих поколений лексику, подвергающуюся изменениям в условиях модернизации общества.

В составе тематической группы “Свадебная лексика” проанализированы три лексико-семантические группы: “Названия свадебных обрядодействий”, “Названия участников свадебного обряда”, “Названия материальных элементов свадебного обряда”. Системный анализ лексики всех групп тесно связан с установлением важных общетеоретических проблем, в том числе отношений между этими лексико-семантическими группами на уровне словообразования и мотивации, вариантности формальной и семантической структур. Гиперо-гипонимические, синонимические, антонимические отношения свидетельствует о системности анализированной лексики, а градация системности показывает сложную иерархию