ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
“Запорізький інститут державного та муніципального управління”
ХОРОШАЙЛОВ Сергій Вікторович
УДК 354.456
Державне управління якістю продукції
переробних підприємств АПК України
Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
Запоріжжя – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.
Науковий керівник – доктор економічних наук, професор
Амосов Олег Юрійович,
Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,
перший заступник директора.
Офіційні опоненти – доктор наук з державного управління, доцент
Шапоренко Ольга Миколаївна,
Донецький державний університет управління, завідувач кафедри екологічного менеджменту;
кандидат наук з державного управління
Сурай Інна Геннадіївна,
Національна академія державного управління при Президентові України,
доцент кафедри економічної теорії та історії економіки.
Захист відбудеться 13.10. 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .127.03 у Гуманітарному університеті
“Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”
за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.
Автореферат розісланий 12.09.2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Існуючі механізми державного управління якістю продукції переробних підприємств не забезпечують повноцінне додержання гарантій держави громадянам України стосовно забезпечення якості
продукції, недостатньо стимулюють структурні й економічні перетворення в галузі. Чинниками, що створюють та загострюють такі протиріччя, є недостатньо вивчені можливості держави щодо повноцінного забезпечення потреб населення в якісній продукції, а також інституційна небезпечність впровадження європейських стандартів та недосконалість нормативно-правової бази, яка окреслює правове поле механізмів державного управління
якістю та діяльність переробних підприємств на стадії подолання наслідків аграрної кризи.
Інтеграція в європейське співтовариство обумовлює формування державної політики щодо забезпечення якості продукції переробних підприємств в напрямах створення системи забезпечення якості
на підприємствах, сприяння відновленню матеріально-технічної бази,
розвитку й впровадженню нових сучасних прогресивних технологій.
Проте, недосконалість механізмів управління обмежує можливості впливу держави на якість продукції переробних підприємств.
Якість продукції переробних підприємств не відповідає вимогам часу, недостатньо здійснюються інвестиційна та інноваційна політика. У той же
час, мають місце негативні явища та процеси, пов’язані з тінізацією господарської діяльності. Останнє, в свою чергу, ускладнює
взаємовідносини між підприємствами, працівниками галузі та органами державного управління і громадськістю.
Особливо гостро проявляються суперечності на регіональному та місцевому рівнях, в регіонах, де більшого розвитку дістало місцеве самоврядування, що разом із державним управлінням впливає на агропромислове виробництво та наділене досить широкими повноваженнями щодо управління аграрними підприємствами. Певні важелі впливу на розвиток державного управління, організаційної структури та взаємовідносин в сфері забезпечення якості мають чисельні територіальні громади. Їх члени мають можливість безпосередньо взаємодіяти з органами державного управління якістю різних рівнів.
Складність та невирішеність зазначених проблем, їх суттєве теоретичне і прикладне значення для агропромислового комплексу держави викликають значний науковий інтерес у відомих вітчизняних та зарубіжних дослідників. Фундаментальні теоретичні положення щодо державного регулювання економіки висвітлені в працях відомих зарубіжних учених: Дж.Кейнса, П.Самуельсона, Дж.Гелбрайта, А.Едісона та ін. Дослідженню ролі держави в удосконаленні форм господарювання присвячені праці російських і вітчизняних учених: Л.І.Абалкіна, В.О.Добриніна, І.І.Лукінова, П.Т.Саблука, С.В.Мочерного, В.В.Юрчишина, В.Я.Амбросова, Г.І.Мостового, О.Ю.Амосова, Г.О.Андрусенка та багатьох інших. Питання ефективності застосування механізмів державного регулювання розвитку агропромислового комплексу розглядаються в наукових працях П.І.Гайдуцького, М.Х.Корецького, О.М.Могильного, О.Г. Мордвінова, О.М.Онищенка, І.Г. Сурай, О.І. Шапоренко та інших дослідників.
Разом із тим, українські дослідники та фахівці у своїх працях недостатньо уваги приділяють теоретичним і прикладним проблемам удосконалення механізмів державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України. До цього часу невизначеними є важливі складові понятійного апарату щодо механізму державного управління якістю продукції. Надмірні надії покладені на аграрний маркетинг. Механізми державного управління не в повній мірі враховують особливості переробних підприємств і не забезпечують повноцінний розвиток форм та методів державного впливу на якість продукції, взаємовідносин в умовах конкуренції та глобалізації ринку.
Усе викладене вище обумовлює актуальність теми дослідження, визначає його мету та завдання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах науково-дослідної теми “Удосконалення механізмів державного впливу на розвиток економіки аграрної сфери і формування продовольчого ринку регіону” (номер державної реєстрації 0105U002741) Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Роль автора полягає в удосконаленні механізмів державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні методичних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України. Відповідно до мети в роботі поставлено такі завдання:
– конкретизувати теоретичні засади державного управління якістю продукції;
– визначити основні наукові та прикладні підходи дослідження механізму державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України;
– дослідити основи забезпечення державного управління якістю продукції переробних підприємств;
– провести аналіз сучасних засобів державної політики забезпечення якості продукції переробних підприємств;
– обгрунтувати напрями державної політики щодо забезпечення якості продукції переробних підприємств;
– визначити недоліки та розробити пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової бази для підвищення якості продукції переробних підприємств в умовах інтеграції України в ЄС та СОТ.
Об'єктом дослідження є процес державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України.
Предметом дослідження є методи, важелі, концепції та сукупність організаційних та економічних відносин щодо державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що ефективні механізми, методи, важелі, концепції, організаційні та економічні відносини щодо державного управління якістю продукції переробних підприємств є достатніми умовами розвитку економіки України.
Методи дослідження. У процесі дослідження використано такі загальнонаукові та емпіричні методи дослідження як узагальнення (теоретичні узагальнення і формулювання висновків), аналіз (аналіз сучасного стану політики управління якістю в галузях та на підприємствах), монографічний (при розробці методичного апарату для формування структурної і інноваційної складових), розрахунково-конструктивний та експериментальний (при оцінці стану державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України). Застосовано програмно-цільовий, системно-структурний, порівняльно-зіставний методи, з позицій яких було узагальнено наукову літературу та статистичні матеріали, з метою дослідження та з’ясування існуючого стану державного управління якістю продукції переробних підприємств та механізмів управління нею. В ході дослідження розглянуто та проаналізовано нормативні та інструктивно-методичні матеріали з питань управління якістю продукції. Використовувалися діагностичні методи та експертні оцінки: усні опитування (бесіда, інтерв’ю); письмові опитування (анкетування); моніторинг. При дослідженні економічних взаємовідносин та розробці рекомендацій щодо їх удосконалення застосовано економічний аналіз та балансовий метод.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:
уперше:
– визначено інституційні засади державного управління якістю продукції в умовах євроінтеграції, до яких віднесено: формування інституту права в напрямі захисту споживача та встановлення нормативів та стандартів якості продукції, який буде забезпечувати відповідні гарантії виробникам та споживачам;
удосконалено:
– теоретичні підходи до державного управління якістю продукції, які в організаційному плані передбачають гарантії та захист прав, у методичному плані – упередження виробництва неякісної продукції;
– основи забезпечення державного управління якістю продукції переробних підприємств шляхом стандартизації продукції та правового забезпечення;
дістало подальшого розвитку:
– теоретичні засади формування механізму державного управління якістю продукції переробних підприємств, суть яких полягає в підвищенні конкурентоздатності та поліпшенні якості продукції;
– обґрунтування напрямів державної політики щодо забезпечення якості продукції переробних підприємств: оптимізація витрат на державне управління якістю, створення правового середовища; формування державних органів, які будуть здійснювати державне управління якістю; визначення засад взаємодії органів влади і суспільних організацій.
Практичне значення одержаних результатів. Основні результати роботи використані в роботі Харківської обласної державної адміністрації (довідка № /27-30 від 20.06.2007 р.), Чугуївською районною державною адміністрацією Харківської області (довідка № 307/17-11 від 17.07.2007 р.).
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні таких дисциплін: “Теорія та історія державного управління”, “Економіка підприємств”, “Фінансовий менеджмент” (довідка № /06-05 від 24.01.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить розроблені автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо формування механізмів державного управління якістю продукції.
Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2004, 2005 рр.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 наукових праць (5 – у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 2,8 обл.-вид. арк.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи – 181 сторінка, з яких 26 рисунків займають 21 сторінку, 7 таблиць – 5 сторінок, список використаних джерел (169 найменувань) – 15 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.
У першому розділі – “Теоретичні засади механізму державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК” – розглянуто теоретичні засади державного управління виходячи з економічного змісту поняття якості продукції, яке охоплює ті властивості продукції, що пов’язані з можливістю задоволення продукцією окремих виробничих, особистих чи суспільних потреб у відповідності з її призначенням. Відповідно цьому соціальне та суспільне визнання якості відбувається на ринку в процесі купівлі–продажу при опосередкованій участі держави. При цьому держава виступає гарантом якості, корисності та захищає права обох учасників угоди.
У методичному плані перехід від традиційного контролю якості на підприємствах до державного управління якістю представляється принципово новим. Замість виявлення дефектів продукції у виробництві ставиться завдання їх упередження. Механізм комплексного управління якістю орієнтує усю систему державного управління на досягнення заданого рівня якості продукції. При цьому комплексне управління доповнює статистичні інструменти контролю якості, що використовувалися раніше, методами метрології, збору інформації про якість, мотивації якості, стандартизації, сертифікації та багатьма іншими.
Суспільні відносини, пов’язані із забезпеченням якості продукції стає особливим об’єктом державного управління. Здійснюючи вплив на них, державне управління таким чином регулює виробництво, розподіл, обмін та споживання.
Теоретичний розгляд питань державного управління якістю продукції має винятково важливе значення для розробки й удосконалення політики поліпшення якості продукції та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в умовах глобалізації економічних зв’язків та інтеграції України у світове співтовариство.
Одне з головних завдань державного управління якістю продукції полягає в тому, щоб остання створювалася і використовувалася при мінімально можливих витратах суспільної праці та ресурсів й задовольняла потреби суспільства.
Механізм державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК визначено як спосіб дій суб’єкта управління, який ґрунтується на базових функціях і принципах, забезпечуючи за допомогою сукупності норм, правил, процедур, вимог ефективне функціонування системи державного управління якістю для досягнення визначеної мети.
Концептуальні підходи до державного управління якістю продукції мають конкретну практичну спрямованість, суть якої полягає в тому, щоб, застосовуючи той чи інший варіант політики, сприяти підвищенню конкурентоздатності та поліпшенню якості продукції.
Підсистемою державного управління якістю розглядається стандартизація. Стандартизація як практична управлінська діяльність полягає у встановленні в нормативних документах, стандартах правил, норм і вимог, що забезпечують оптимальне вирішення завдань у сферах суспільного виробництва і життя.
Обов’язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню всіма органами державної виконавчої влади та всіма суб’єктами підприємницької діяльності, на які поширюється дія стандартів.
Захист державою інтересів споживачів у стандартах на харчові продукти та продовольчу сировину досягається через встановлення вимог до їхньої якості та забезпеченості.
Окреме місце в стандартизації та методології державного управління якістю займають стандарти ІSО серії 9000 – організаційно–методична основа забезпечення якості. Запровадження стандартів ІSО серії 9000 сприяло підвищенню ефективності державного управління якістю. У 1998 р. стандарти ІSО серії 9000 діяли більш ніж у 90 країнах світу, у більшості з яких вони прийняті як національні.
Можна виділити шість основних історичних етапів розвитку ролі держави у забезпеченні якості продукції: а) індивідуальний контроль якості; б) запровадження перших державних стандартів; в) цеховий контроль якості; г) контроль якості при прийманні продукції на основі розгалуженої системи державних стандартів; д) статистичний контроль якості на основі державних стандартів; ж) системний підхід та комплексне державне управління якістю (рис. 1).
Правове забезпечення механізму державного управління якістю харчових продуктів та продовольчої сировини полягає у використанні засобів і форм юридичного впливу на органи й об’єкти управління всіх стадій життєвого циклу продукції з метою забезпечення її високої якості. Необхідність правового забезпечення державного управління якістю обумовлена соціальним змістом державного управління в цілому і управління якістю зокрема, де право виступає невід’ємною частиною соціального управління, оскільки закріплює владні повноваження на різних рівнях державного управління якістю.
З 2001 року в Україні розпочато розроблення нормативно – правових актів (технічних регламентів з підтвердження відповідності) на основі європейських директив Нового підходу, в яких встановлюються обов’язкові вимоги щодо безпеки до певних видів продукції. Протягом 2003 – 2005 років прийнято 22 таких документи, шість із яких у 2005 році.
Рис. . Основні етапи світової еволюції державного управління забезпечення якості продукції
На сьогодні питання перегляду великої кількості чинних в Україні державних стандартів колишнього СРСР та застосування замість них міжнародних залишається одним з найактуальніших у членів Робочої групи з розгляду заявки України на вступ до СОТ.
В Україні все ще існує складна структура органів державної влади, функції яких дещо дублюються у питаннях пов’язаних із регулюванням, контролем та іншими аспектами реалізації державної політики у сфері СФС. На практиці це означає дублювання функцій, виникнення бар’єрів у торгівлі, неефективне використання державних коштів.
До засобів державної політики забезпечення якості харчових продуктів та продовольчої сировини відносяться:
– створення ефективної системи якості;
– ретельне документування процесів виробництва для доказу невинності виробника продукції у разі можливих порушень її якості не з вини виробника;
– відмовлення від недобросовісної реклами (що будить у споживача невиправдані очікування);
– виключення двозначного тлумачення технічних характеристик продукції з інструкції її експлуатації;
– проведення іспитів з метою оцінки проекту і дослідного зразка (чи моделі) для перевірки безпеки та реєстрації результатів іспитів;
– впровадження статистичних методів приймального контролю продукції;
– проведення аналізу інструкцій, а також попередження споживача про правила підтримки продукції в робочому стані;
– установлення процедур виявлення і повернення продукції, що має характеристики, які не відповідають установленим вимогам;
– проведення дослідження продукції, в якій передбачається наявність характеристик, що не відповідають вимогам безпеки.
У другому розділі – “Оцінка державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК” – досліджується важливість та необхідність визначення витрат на якість призвела до створення відповідних державних стандартів у деяких закордонних країнах. Одним з найбільш вдалих стандартів такого роду став розроблений Британським інститутом стандартизації Британський стандарт В8 6143:1981 “Настанова (довідник) з визначення і використання витрат, що відносяться до якості”.
Основними факторами, що визначають конкурентноздатність продукції, є співвідношення ціна/якість, яке відображає корисність товару. Тому питання, пов’язані із забезпеченням якості, не можуть розглядатися у відриві від економічної діяльності держави. Переваги від заходів у сфері забезпечення якості виявляються в збільшенні суспільного надлишку і зниженні витрат. Вигода від державного управління якістю може бути для підприємства зовнішньою чи внутрішньою (рис. 2).
Існуюча на українських підприємствах система бухгалтерського обліку і звітності, що повністю спрямована на забезпечення можливості контролю держави за фінансовою діяльністю підприємства, не дозволяє виділити та оцінити витрати на забезпечення якості із загальної суми виробничих витрат. Наслідком цього є розповсюджена, насамперед серед керівників підприємств, думка, відповідно до якої витрати на якість порівняно нескладно визначити шляхом простого підсумовування заробітної плати працівників служби якості, премій робітникам за бездефектне виготовлення продукції, врахування втрат від браку і визнаних рекламацій. Однак така думка не відбиває дійсного положення справ і носить суб’єктивний характер. Для організації їхнього обліку й оцінки необхідне рішення керівництва підприємства про формування самостійної внутрішньої системи обліку цих витрат, відповідальність за функціонування якої може бути покладена на економічні служби і служби якості.
Якість продукції тісно пов’язана з витратами суспільної праці і не може бути оцінена у відриві від них. Це обумовлено тим, що:
- по–перше, споживання продукції даної якості припускає наявність визначеної її кількості, необхідної для задоволення наявних потреб;
- по–друге, рівень якості залежить від кількості і якості живої й уречевленої праці, витраченої на виробництво продукції;
Рис. . Економічні здобутки як результат державного управління якістю
- по–третє, від якості продукції залежить величина витрат суспільної праці, пов’язана з використанням (експлуатацією) продукції споживачем.
Тому під витратами на забезпечення якості слід розуміти частину суспільне необхідних витрат живої й уречевленої праці на виробництво продукції, покликаної задовольняти наявні чи передбачувані потреби споживача. Виходячи з цього загального визначення, можна сказати, що витрати на забезпечення якості продукції є частиною загальних витрат на виробництво й експлуатацію продукції за весь період її служби. З економічних позицій ці витрати являють собою суму поточних і одноразових витрат виробника і споживача на всіх етапах життєвого циклу товару. Донедавна основна частка у витратах на якість приходилася на фізичну працю, але сьогодні висока частка інтелектуальної праці. Проблема якості не може бути вирішена без участі вчених, інженерів, менеджерів, оскільки має бути гармонія всіх складових професійного впливу на якість.
Організація робіт з визначення витрат на державне управління якістю повинна стати важливим елементом системи якості і забезпечити можливість прийняття економічно обґрунтованих рішень, бути основою ефективної роботи органів влади в умовах ринку.
Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчать, що на забезпечення якості повинні бути націлені зусилля як органів виконавчої влади, так і органів місцевого самоврядування. Ключову роль у підвищенні якості відіграють вимоги споживачів, інформація про несправності, прорахунки і помилки, оцінки споживачів.
Для підняття ролі держави у справі заохочення виробників до участі в конкуренції не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках, доцільно було б оголошувати галузеві конкурси якості з відповідним винагородженням переможців.
Основними напрямами державної політики щодо забезпечення якості продукції підприємств є: створення правового середовища із визначенням прав, обов’язків та відповідальності всіх державних органів, виробників та споживачів продукції; формування органів влади, які будуть здійснювати державне управління якістю; визначення засад взаємодії органів влади і суспільних організацій.
Одним з напрямків державного управління виробництвом в цукровій промисловості з початку 1970-х років було поширення досвіду передових підприємств Львівської області щодо створення і впровадження комплексних систем управління якістю продукції
Основою ефективного державного управління якістю є створення сприятливих умов для ведення виробництва у повній відповідності до стандартів та технічної документації. Державний нагляд за ефективністю функціонування стандартів показав, що частина підприємств впровадила їх формально. Малися випадки копіювання окремими підприємствами стандартів інших підприємств без урахування низки технічних, організаційних та інших особливостей, не дотримувався порядок функціонування і перегляду стандартів підприємства.
Прикладом успішного функціонування стандартів може бути ДАК „Хліб України”, яка на сьогоднішній день в змозі представляти якісні послуги по прийманню, зберіганню та переробці зерна та забезпечити якість готової продукції згідно діючих Державних норм та стандартів.
Одним з найважливіших факторів на формування якості кінцевого продукту, цукру, є сировина. Якщо вести розмову про підвищення ефективності роботи бурякоцукрового комплексу, то це певною мірою полягає у вдосконаленні існуючих технологій вирощування цукрових буряків, оцінці їхньої якості та переробки
Основний напрямок підвищення технологічних якостей цукрових буряків не лише за рахунок збільшення фотосинтетичної активності рослин, але й зменшення накопичення в коренеплодах нецукристих речовин.
З метою мотивації підвищення якості продукції в цукробуряковій галузі держава проводить активну цінову політику. Тому якість продукції виступає категорією державного управління. Основним критерієм оцінки технологічних якостей буряка є очікуваний вихід з нього кристалічного цукру, що залежить від вмісту цукрози в корені, виходу меляси і вмісту в ньому цукрози. Існує пряма кореляційна залежність ціни від якості сировини, яка надходить для переробки на цукрові заводи.
У третьому розділі – “Удосконалення державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК” – визначено, що інтеграція України до ЄС та світового економічного простору вимагає вирішення значних за обсягом завдань щодо подальшого удосконалення національного законодавства. Так, асоційоване членство в ЄС, зокрема режим вільної торгівлі, вимагає врахування в національному законодавстві України директив ЄС, що встановлюють вимоги до продукції, а також не менше, ніж 80 відсотків чинних європейських стандартів. Але до цього часу в Україні не існує цілісного підходу до регулювання якості продукції. До того ж, діючи нормативно-правові документи регламентують якість продукції, недотримуючись принципів забезпечення здоров’я людини, безпеки довкілля та держави. Наслідком є не зростання якості, а втручання держави в конкуренцію та обмеження підприємницької діяльності. Тому процедура сертифікації в нинішньому вигляді лише збільшує ціну продукції, що реалізується.
До того ж сьогодні українське законодавство не забезпечує системи впровадження прозорих механізмів, які б гарантували розробку та аналіз відповідних законодавчих актів. В державі не має комплексного та системного підходу до питань стандартів безпечності та якості харчових продуктів. Сучасний стан стосовно цих питань можна характеризувати як фрагментарний підхід.
Незважаючи на те, що Україна ввела в дію декілька фундаментальних законів, організаційні і законодавчі основи, що дозволяють державі регулювати якість і безпеку харчових продуктів в Україні фактично уникли будь-яких суттєвих перетворень. Адміністративна реформа також не мала якихось ефективних наслідків для сектора харчових продуктів. Більше того, Україна вочевидь продемонструвала стійку тенденцію до розширення діапазону державних заходів контролю над підприємствами в агропромисловому секторі перед лицем необхідності покращення діяльності існуючих підприємств або заміни неефективно діючих на такі, що очікуються більш ефективними.
В Україні відсутній єдиний національний орган з питань безпечності харчових продуктів, що призводить до існування явних недоліків і протиріч, а також, як результат, до відсутності послідовної політики й підходу “з лану до столу”. Тому, необхідно запровадити комплексний підхід “з лану до столу”, який має охоплювати: визначення походження продукції та методів виробництва; систем відстеження; вимог до маркування; стандартів сертифікації.
Нове законодавство в цій сфері повинно враховувати важливість активного впровадження положень системи забезпечення якості та безпечності харчової продукції HACCP. Система HACCP забезпечить досягнення вищого рівня безпечності харчової продукції через вдосконалення процесів виробництва цієї продукції і таким чином сприятиме задоволенню економічних інтересів її виробників, а також інтересів суспільства стосовно захисту здоров’я споживачів.
У частині лабораторного забезпечення вирішення завдань державного регулювання безпеки продуктів харчування і продовольчої сировини доцільно створити, за прикладом Євросоюзу, арбітражні лабораторії з випробувань певних видів харчових продуктів та продовольчої сировини. Основне завдання таких лабораторій – бути своєрідним еталоном у певному виді випробувань, здійснювати розробку або адаптацію методик випробувань та виконувати функцію навчального центру.
У переробної промисловості краще задовольняти споживача і досягати організаційної ефективності за рахунок дієвою впровадження стандартів може допомогти використання ДСТУ ISO 9001:2001 спільно із застосуванням таких систем, як Концепція аналізу ризиків контрольних точок виробництва (НАССР).
Якість починається з керівників, тому що керівництво підприємства повинно виділяти всі ресурси, необхідні для реалізації політики у сфері якості і досягнення поставлених цілей. Але головним ресурсом у системі забезпечення якості на підприємстві є персонал, оскільки фактори, що створююсь умови для забезпечення і поліпшення якості, в першу чергу, не технічні і навіть не економічні, а соціальні.
Головне в підготовці керівного персоналу полягає в тім, щоб він зрозумів основні принципи ISO/НАССР і набув уміння повсякденно приймати ефективні рішення, що стосуються її розробки, впровадження і функціонування. Очевидно, що підготовка керівників підприємства повинна передувати підготовці інших категорій працівників.
Підприємство має спрямовувати всі свої зусилля на постійне поліпшення результативності державної політики, застосовуючи політику та визначаючи цілі у сфері якості, використовуючи результати аудитів, аналіз даних, проводячи коригувальні та запобіжні дії, а також аналіз з боку керівництва.
Основними чинниками, що забезпечують безупинне поліпшення якості на переробних підприємствах при впровадженні стандартів ISO, є:
– встановлення чітких цілей поліпшення якості;
– стимулювання і мотивація поліпшення якості;
– упор на реалізацію таких концептуальних положень, як фірмова культура у сфері якості і стиль керівництва;
– навчання і підготовка персоналу підприємства у сфері якості;
– визнання успіхів і досягнень у сфері поліпшення якості.
Як показує аналіз, найбільш очевидними мотивами на користь впровадження стандартів ISO на українських переробних підприємствах є:
– можливість мінімізувати ризик відмови покупця від продукції або її повернення (унаслідок нестабільності якості) і пов’язаних з цим втрат і погіршення економічних показників діяльності підприємства;
– підвищення конкурентноздатності підприємства і, як наслідок, розширення внутрішнього ринку і збільшення експортних можливостей;
– поліпшення економічних показників діяльності підприємства (зростання прибутку, підвищення продуктивності і рентабельності, зменшення витрат на усунення дефектів, переробку неякісної продукції, виплату штрафів та ін.);
– підвищення престижу підприємства в очах споживачів і суспільства, зміцнення довіри до фірмової марки і, як наслідок, збільшення замовлень та обсягів збуту продукції;
– можливість “говорити на одній мові” з фахівцями з якості на міжнародному рівні.
Міжнародний досвід свідчить про те, що необхідним інструментом, що гарантує відповідність якості продукції вимогам стандартів, є сертифікація. Сертифікація здійснюється державними організаціями і в загальноприйнятій міжнародній термінології визначається як установлена відповідність визначеним вимогам, конкретним стандартам чи технічним умовам.
Сертифікація може бути як обов’язкова, так і добровільна. Організація і проведення робіт з обов’язкової сертифікації покладені на Держстандарт України – національний орган із сертифікації. Основним міжгалузевим документом державного рівня в галузі сертифікації сьогодні є “Правила по проведенню сертифікації”. Органи виконавчої влади сертифікують продукцію, видають сертифікати і ліцензії на застосування знаків відповідності. Вони ж здійснюють технічний нагляд за сертифікованою продукцією, припиняють або скасовують дію виданих ними сертифікатів відповідності, формують і актуалізують фонд НД (нормативних документів) сертифікації, представляють заявнику за його вимогою необхідну інформацію.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання вдосконалення механізмів державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України шляхом визначення теоретичних підходів та розробки практичних рекомендацій. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.
1. Виходячи з економічного змісту поняття якості продукції конкретизовано сутність цього процесу. В організаційному плані держава виступає гарантом якості, корисності та захищає права обох учасників угоди на ринку в процесі купівлі-продажу продукції, коли відбувається соціальне та суспільне визнання якості.
У методичному плані замість виявлення дефектів продукції у виробництві ставиться завдання їх упередження. Механізм комплексного управління якістю орієнтує усю систему державного управління на досягнення заданого рівня якості продукції. При цьому комплексне управління доповнює статистичні інструменти контролю якості, що використовувалися раніше, методами метрології, збору інформації про якість, мотивації якості, стандартизації, сертифікації та багатьма іншими.
2. Механізм державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК в дисертації досліджується як спосіб дій суб’єкта управління, який ґрунтується на базових функціях і принципах, забезпечуючи за допомогою сукупності норм, правил, процедур, вимог ефективне функціонування системи державного управління якістю для досягнення визначеної мети. Концептуальні підходи до державного управління якістю продукції мають конкретну практичну спрямованість, суть якої полягає в тому, щоб, застосовуючи той чи інший варіант політики, сприяти підвищенню конкурентоздатності та поліпшенню якості продукції. Аспектами державного управління якістю продукції слід вважати економічний, технічний, кваліметричний, правовий, інформаційний, організаційний.
3. Державне управління якістю забезпечується за допомогою стандартизації. Стандартизація як практична управлінська діяльність полягає у встановленні в нормативних документах, стандартах правил, норм і вимог, що забезпечують оптимальне вирішення завдань у сферах суспільного виробництва і життя. Окреме місце в стандартизації та методології державного управління якістю займають стандарти ІSО серії 9000 – організаційно–методична основа забезпечення якості. Запровадження стандартів ІSО серії 9000 сприяло підвищенню ефективності державного управління якістю. У 1998 р. стандарти ІSО серії 9000 діяли більш ніж у 90 країнах світу, у більшості з яких вони прийняті як національні.
4. Правове забезпечення державного управління якістю харчових продуктів та продовольчої сировини полягає у використанні засобів і форм юридичного впливу на органи й об’єкти управління всіх стадій життєвого циклу продукції з метою забезпечення її високої якості. Необхідність правового забезпечення державного управління якістю обумовлена соціальним змістом державного управління в цілому і управління якістю зокрема, де право виступає невід’ємною частиною соціального управління, оскільки закріплює владні повноваження на різних рівнях державного управління якістю.
На сьогодні питання перегляду великої кількості чинних в Україні державних стандартів колишнього СРСР та застосування замість них міжнародних залишається одним з найактуальніших в умовах приєднання України до СОТ.
5. Аналіз сучасного стану державного управління якістю продукції переробних підприємств свідчить, що в Україні застосовуються наступні засоби політики забезпечення якості: створення ефективної системи якості; ретельне документування процесів виробництва для доказу невинності виробника продукції у разі можливих порушень її якості не з вини виробника; відмовлення від недобросовісної реклами (що будить у споживача невиправдані очікування); виключення двозначного тлумачення технічних характеристик продукції з інструкції її експлуатації; проведення іспитів з метою оцінки проекту і дослідного зразка (чи моделі) для перевірки безпеки та реєстрації результатів іспитів; впровадження статистичних методів приймального контролю продукції; проведення аналізу інструкцій, а також попередження споживача про правила підтримки продукції в робочому стані; установлення процедур виявлення і повернення продукції, що має характеристики, які не відповідають установленим вимогам; проведення дослідження продукції, в якій передбачається наявність характеристик, що не відповідають вимогам безпеки.
6. Організація робіт з визначення витрат на державне управління якістю повинна стати важливим елементом системи якості і забезпечити можливість прийняття економічно обґрунтованих рішень, бути основою ефективної роботи органів влади в умовах ринку.
Основними напрямами державної політики щодо забезпечення якості продукції підприємств є: створення правового середовища із визначенням прав, обов’язків та відповідальності всіх державних органів, виробників та споживачів продукції; формування державних органів, які будуть здійснювати державне управління якістю; визначення засад взаємодії органів влади і суспільних організацій.
7. Інтеграція України до ЄС та світового економічного простору вимагає вирішення значних за обсягом завдань щодо подальшого удосконалення національного законодавства. Так, асоційоване членство в ЄС, зокрема режим вільної торгівлі, вимагає врахування в національному законодавстві України директив ЄС, що встановлюють вимоги до продукції, а також не менше, ніж 80 відсотків чинних європейських стандартів. Але до цього часу в Україні не існує цілісного підходу до регулювання якості продукції. До того ж, діючі нормативно-правові документи регламентують якість продукції, недотримуючись принципів забезпечення здоров’я людини, безпеки довкілля та держави. Наслідком є не зростання якості, а втручання держави в конкуренцію та обмеження підприємницької діяльності. Тому процедура сертифікації в нинішньому вигляді лише збільшує ціну продукції, що реалізується.
8. Нині українське законодавство не забезпечує системи впровадження прозорих механізмів, які б гарантували розробку та аналіз відповідних законодавчих актів. В державі не має комплексного та системного підходу до питань стандартів безпечності та якості харчових продуктів. Сучасний стан стосовно цих питань можна характеризувати як фрагментарний підхід.
Незважаючи на те, що Україна ввела в дію декілька фундаментальних законів, організаційні і законодавчі основи, що дозволяють державі регулювати якість і безпеку харчових продуктів в Україні фактично уникли будь-яких суттєвих перетворень. Адміністративна реформа також не сприяла ефективним перетворенням в секторі продовольчих продуктів. Більше того в Україні існує стійка тенденція до розширення діапазону державних заходів контролю над підприємствами в агропромисловому секторі.
9. В Україні відсутній єдиний національний орган з питань безпечності харчових продуктів, що призводить до існування явних недоліків і протиріч, а також, як результат, до відсутності послідовної політики, яка має охоплювати: визначення походження продукції та методів виробництва; систем відстеження; вимог до маркування; стандартів сертифікації.
Нове законодавство в цій сфері повинно враховувати важливість активного впровадження положень системи забезпечення якості та безпечності харчової продукції HACCP. Система HACCP забезпечить досягнення вищого рівня безпечності харчової продукції через вдосконалення процесів виробництва цієї продукції і таким чином сприятиме задоволенню економічних інтересів її виробників, а також інтересів суспільства стосовно захисту здоров’я споживачів.
10. У частині лабораторного забезпечення вирішення завдань державного регулювання безпеки продуктів харчування і продовольчої сировини доцільно створити, за прикладом Євросоюзу, арбітражні лабораторії з випробувань певних видів харчових продуктів та продовольчої сировини. Основне завдання таких лабораторій – бути своєрідним еталоном у певному виді випробувань, здійснювати розробку або адаптацію методик випробувань та виконувати функцію навчального центру.
11. Основними чинниками, що забезпечують безупинне поліпшення якості на переробних підприємствах при впровадженні стандартів ISO, є: встановлення чітких цілей поліпшення якості; стимулювання і мотивація поліпшення якості; упор на реалізацію таких концептуальних положень, як фірмова культура у сфері якості і стиль керівництва; навчання і підготовка персоналу підприємства у сфері якості; визнання успіхів і досягнень у сфері поліпшення якості.
Державна політика впровадження стандартів якості на українських переробних підприємствах дозволить: мінімізувати ризик відмови покупця від продукції або її повернення; підвищити ефективність менеджменту якості за рахунок використання недвозначних процедур і раціонального розподілу повноважень і відповідальності у сфері якості.
12. Запропоновано такі практичні рекомендації органам державної влади щодо регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах:–
Верховній Раді України прийняти законодавчі акти щодо захисту споживача та встановлення нормативів та стандартів якості продукції;–
Кабінету Міністрів України створити умови для запровадження стандартів HACCP, ІSО на переробних підприємствах АПК;–
місцевим органам управління розробити механізми реалізації напрямів державної політики щодо забезпечення якості продукції переробних підприємств.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Хорошайлов С.В. Забезпечення якості продовольчої продукції засобами державної політики // Теорія та практика державного управління: Зб.наук.праць. – Вип. 1. – Х.: ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2007. – С. 376-385.
2. Хорошайлов С.В. Формування правових засад механізму державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України // Держава та регіони. Сер.: “Державне управління”. – 2005. – № 2. – С. 219-223.
3. Хорошайлов С.В. Роль стандартизації й сертифікації в механізмі державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України // Держава та регіони. Сер.: “Державне управління”. – 2006. – № 1. – С. 254-259.
4. Хорошайлов С.В. Формування системи державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України // Теорія та практика державного управління: Зб.наук.праць. – Вип. 2 (14). – Х.: ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. – С. 131-137.
5. Хорошайлов С.В. Шляхи вдосконалення механізму державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України // Актуальні проблеми державного управління: Зб.наук.праць. – Вип. 2 (28). – Х.: ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. – С. 306-313.
6. Хорошайлов С.В. Механізм державного управління запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку // Державне управління та місцеве самоврядування: Тези четвертого міжнар. наук. конгресу, 26 лютого 2004 р. – Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – С. 124.
7. Хорошайлов С.В. Організаційно-економічний механізм державного управління якістю продукції сільськогосподарських підприємств // Державне управління та місцеве самоврядування: Тези п’ятого міжнар. наук. конгресу, 23 лютого 2005 р. – Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. – С. 116.
АНОТАЦІЯ
Хорошайлов С.В. Державне управління якістю продукції переробних підприємств АПК України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, Запоріжжя, 2007.
Дисертацію присвячено науково-теоретичному обґрунтуванню методичних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України. Конкретизовано теоретичні засади державного управління якістю продукції. Визначено основні наукові та прикладні підходи дослідження механізму державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України. Досліджено основи забезпечення державного управління якістю продукції переробних підприємств. Проведено аналіз сучасних засобів державної політики забезпечення якості продукції переробних підприємств. Обгрунтовано напрями державної політики щодо забезпечення якості продукції переробних підприємств. Визначено недоліки та розроблено пропозиції щодо
