КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІЩУК Наталія Василівна

УДК 141.7:215

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ПРАВОСЛАВ’Я:

ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії факультету психології та соціології Національного авіаційного університету.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Дротянко Любов Григорівна,

Національний авіаційний університет,

завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Огородник Іван Васильович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри української філософії та культури;

кандидат філософських наук, доцент

Суходуб Тетяна Дмитрівна,

Центр гуманітарної освіти

Національної академії наук України,

професор кафедри філософії науки та культурології.

Захист відбудеться „24” вересня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий „ 21 ” серпня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О. Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Виникнувши історично як відповідь на конкретні запити суспільства, релігія як соціальне явище постійно трансформується. Насамперед, трансформаціям піддаються її доктрини, прагнучи таким чином відігравати одну з ключових ролей у суспільстві. Проте адаптація соціальних доктрин різних релігійних конфесій і церков має свої особливості, що визначаються різними соціокультурними, історичними, етнонаціональними, політичними й іншими факторами.

Інтерес до соціального вчення православ’я обумовлений місцем, яке воно займає в сучасному українському суспільстві. Адже не викликає сумніву приналежність і виняткова значимість православно-візантійського варіанту християнства для духовної буттєвості українського народу. Та й релігійне життя займає важливе місце у розвитку суспільства, відображаючи об’єктивні закономірності й інтереси різних груп населення та виражаючи духовно-ціннісні орієнтири людей.

Соціальні трансформації, які переживає зараз українське суспільство, характеризуються сплеском ірраціоналізму, пожвавленням та піднесенням релігійності серед різних верств населення. За цих умов стає помітним прагнення православ’я посилювати свій вплив у суспільстві через соціально-філософську доктрину, яка є його сутністю.

Головною метою соціально-філософської доктрини православ’я є євангелізація суспільства, створення адаптаційних засад для вкорінення в українському соціумі традиційних ідей християнства. Цей складний процес на сьогодні є мало вивченим. Його осмислення дозволить збагнути не тільки колізії сучасної масової свідомості, а й виявити значимість релігійного чинника в суспільно-політичному житті України.

Соціально-філософський аспект окреслених питань не був предметом спеціального аналізу в жодному вітчизняному монографічному чи дисертаційному дослідженні. Звідси – актуальність та філософська злободенність дослідження значимості соціально-філософської доктрини православ’я щодо трансформацій вітчизняної соціокультурної буттєвості, що відбуваються з кінця ХХ століття.

Найбільш пильна увага вивченню проблеми соціальної адаптації християнства приділялася у другій половині ХХ – початку ХХІ століття у зв’язку з необхідністю переосмислення ролі християнства в сучасному суспільстві. У працях мислителів цього періоду Г. Арендт, К. Барта, Д. Белла, Р. Белла, П. Козловські, Х. Кюнга, К. Мангейма, Ю. Габермаса та інших висловлено низку плідних ідей щодо перспективи розвитку християнської соціальної традиції в добу постмодерну. У вітчизняній науці інтерес до проблеми соціальних перспектив християнства виявився у 70-80-х роках ХХ та на початку ХХІ століття у зв’язку з необхідністю переосмислення ролі християнства в духовному житті радянського, а потім і пострадянського суспільства. Тією чи іншою мірою в цей період дану проблему розглядала значна група науковців, які представляли різні галузі філософського знання.

Науковий інтерес до проблеми формувався в різних площинах вивчення соціально-філософської доктрини християнства. Дослідники робили наголос на релігієзнавчих аспектах соціально-філософської доктрини християнства. Такі науковці як С. Ісаєв, І. Каптєров, В. Каримський, М. Коротков, І. Кривелев, Б. Кузміцкас, В. Кузнєцов значно поглибили розуміння динаміки та особливостей становлення християнської соціальної традиції. В працях С. Анісімова, Л. Богомолова, М. Гордієнка, В. Долі, Є. Дулумана, Ю. Зуєва, Л. Филипович було здійснено ретельний аналіз сутнісних рис, особливостей, закономірностей розвитку соціально-філософської доктрини православ’я.

Інші представники релігієзнавчого підходу Ю. Калінін, М. Копаниця, М. Костенко, А. Красіков, В. Кувакін, П. Курочкін, М. Красніков, Б. Лобовик, М. Новіков, В. Танчер, Л. Шапошніков розкрили ідейні джерела релігійного реформаторства православ’я другої половини ХХ століття та дослідили релігійний модернізм та традиціоналізм як форми самовиявлення християнської соціальної традиції. Сучасний етап адаптації соціально-філософської доктрини християнства висвітлений у працях В. Бондаренка, В. Єленського, О. Кірікова, В. Лубського, В. Ляха, О. Матюхіної, М. Мчедлова, О. Сагана, Є. Харьковщенка, П. Яроцького та інших.

Особливої уваги заслуговують праці, в яких представлено соціально-філософський дискурс проблеми, що передбачає не стільки зосередження на соціальному вченні як на самостійному предметі дослідження, скільки вивчення його як складової частини цілісної суспільної системи. До авторів, що досліджували явища адаптації соціально-філософського вчення християнства в контексті комплексних та структурних змін усього суспільства належать зарубіжні науковці ХІХ-ХХ століть А. Бергсон, С. Гантінгтон, М. Вебер, А. Тойнбі, Є. Шацькі, К. Ясперс й інші. В українській та російській філософії вагомий внесок у досліженні адаптаційного потенціалу християнства належить С. Аверинцеву, В. Аверьянову, М. Бердяєву, М. Данилевському, Л. Дротянко, Л. Карсавіну, К. Костюку, С. Кримському, К. Леонтьєву, О. Лосєву, І. Огороднику, Ю. Павленку, А. Панаріну, Т. Суходуб, Ю. Терещенку, Є. Трубецькому, П. Флоренському, Г. Флоровському, С. Хоружому, П. Чаадаєву.

Окрім того, в ході висвітлення й розв’язання поставлених задач приділено увагу широкому колу досліджень визнаних класиків у даній галузі філософії (Аристотеля, Г. Гегеля, І. Канта, К. Маркса, Платона, Б. Паскаля, Л. Сенеки, Г. Сковороди, Л. Фойєрбаха й інших); представників сучасної західної філософії (А. Бергсона, М. Вебера, М. Гайдегера, А. Камю, С. К’єркегора, Ж. Марітена, Ф. Ніцше, П. Теяра де Шардена, Ж.-П. Сартра, Ф. Шлейєрмахера, А. Шопенгауера, К. Ясперса та інших); представників російської релігійної філософії ХІХ-ХХ століття (М. Бердяєва, С. Булгакова, Ф. Достоєвського, В. Соловйова, П. Флоренського, Г. Флоровського, С. Франка й інших); українських та російських дослідників (О. Алєксандрової, В. Андрущенка, І. Бойченка, В. Бондаренка, Г. Волинки, Л. Губерського, І. Добронравової, Л. Дротянко, С. Кримського, В. Ляха, М. Михальченка, Б. Новікова, І. Огородника, В. Онопрієнка, М. Поповича, О. Предко, С. Рижкової, Т. Суходуб, Т. Ящук та інших).

Існуюча теоретико-концептуальна база вищезазначених гуманітарних досліджень складає підґрунтя для подальшого аналізу питань, пов’язаних з необхідністю кореляції модерністських та постмодерністських мотивів у соціально-філософській доктрині православ’я в контексті його соціальної адаптації. На жаль, в існуючих джерелах майже не висвітлюється адаптаційний аспект цієї кореляції. Саме окреслений факт значною мірою спонукав до проведення даного дослідження, у якому поставлена мета певним чином заповнити цю прогалину.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах держбюджетних тем кафедри філософії Національного авіаційного університету „Гармонізація науки і вищої освіти в умовах інформаційного суспільства” ( № 55-ф 9/ к 97), „Проблеми культури постмодерну”.

Мета й завдання дослідження. Дослідження соціальної адаптації православ’я через виявлення його ролі та впливу на сучасну буттєвість соціуму й обґрунтування особливостей трансформацій його соціально-філософської доктрини.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- виявити та обґрунтувати методологічні засади філософського осмислення соціального аспекту християнських віровчень;

- встановити зміст поняття „соціально-філософська доктрина християнства”;

- визначити соціально-культурні і культурно-історичні чинники становлення соціально-філософських ідей християнства;

- виявити головні компоненти соціально-філософської доктрини православ’я для встановлення її адаптаційного потенціалу;

- встановити характер потенціалу соціально-філософської доктрини сучасного православ’я в модерній та постмодерній культурі;

- виявити та обґрунтувати особливості адаптації соціально-філософської доктрини православ’я до сучасного соціально-економічного і політичного життя України.

Об’єктом дослідження є соціально-філософська доктрина православ’я.

Предметом дослідження є соціально-філософська доктрина православ’я у відношенні до сучасних трансформацій суспільного життя.

Методи дослідження. Основоположними для розкриття заявленої проблеми стали системна та синергетична методологічні парадигми, які дозволили дослідити соціально-філософську доктрину православ’я як складну, ієрархізовану й цілісну систему з урахуванням нелінійних процесів, що в ній відбуваються. При розв’язані більш конкретних задач дисертаційного дослідження застосовувалися діалектичні принципи сходження від абстрактного до конкретного, співпадання історичного і логічного, взаємозв’язку та розвитку; а також загальнонаукові принципи історизму, герменевтики, інтерпретації, доповнювальності, відповідності, відносності, об’єктивності. Аналітичний метод використано при дослідженні літератури, що формує методологічні та теоретичні засади роботи; компаративний – при виявленні специфічних рис соціального вчення православ’я і встановленні його зв’язку із соціальними концепціями інших християнських конфесій. Застосовано також міждисциплінарний підхід, адже специфіка дослідження соціально-філософської доктрини православ’я потребувала використання методів етики та релігієзнавства тією мірою, якою вони відповідали меті дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційній роботі вперше у вітчизняній філософії на основі системного підходу, який інтегрує філософсько-методологічний, релігієзнавчий, соціологічний та культурно-історичний аспекти, здійснено дослідження соціально-філософської доктрини православ’я у відношенні до сучасних суспільних трансформацій. Виявлено основні проблеми і тенденції адаптації православного віровчення до сучасного суспільства та їх особливості в умовах України.

Наукова новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

- обгрунтовано, що хоча у сучасній науковій літературі існують плідні релігієзнавчі, соціологічні, історико-релігійні дослідження соціальних доктрин християнства, проте цілісний аналіз християнських віровчень можливий лише на основі соціально-філософського осмислення їх основних положень;

- встановлено, що основна складова християнських учень виступає конгломератом філософських та теологічних ідей визначення теоретичних і практичних засад соціальної дії, що вимагає введення поняття „соціально-філософська доктрина християнства”, яка інтерпретується як сукупність філософських і богословських поглядів щодо пізнання сутності та устрою суспільства, а також система норм соціальної взаємодії, які випливають із цього пізнання й реалізуються в конкретних суспільних умовах;

- доведено, що становлення християнства було пов’язано не лише із адаптацією його соціально-філософських ідей до конкретно-історичних умов, але й зі зворотнім процесом адаптації суспільства до вимог християнського соціального ідеалу;

- виявлено, що формування суспільно-історичного феномену візантизму як носія соціальних ідей православ’я супроводжувалося адаптацією і розвитком головних компонент православного соціального вчення (концепцій симфонії влад, етатизму, соборності, іммобілізму) відповідно до реалій суспільно-політичного життя;

- встановлено, що потенціал соціально-філософської доктрини сучасного православ’я в модерній та постмодерній культурі пов'язаний з його ідеологічним характером. Доведено, що ця доктрина є самостійною ідеологією, призначеною бути захисником православних цінностей у сучасному світі. Виявлено ціннісну невідповідність соціальних моделей візантизму та лібералізму, на підставі чого диференційовано антропологічний та інституціональний рівні даної невідповідності;

- обгрунтовано, що непідготовленість православ’я в Україні визнати легітимними такі феномени, як громадянське суспільство, правова держава, демократія, підприємництво тощо зумовлена суперечностями ціннісної адаптації соціальної парадигми візантизму.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення даного дослідження полягає в тому, що його результати сприятимуть глибшому осягненню колізій масової свідомості, а також відкриватимуть можливість віднайдення нових підходів до теоретичного аналізу ролі релігії, й зокрема православної, у сучасних соціальних процесах. Положення і висновки дисертації допоможуть сформулювати низку конструктивних ідей, вагомих для узгодження дій держави і церкви в галузі гуманітарної політики; розробки стратегії розбудови громадянського суспільства в Україні. Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості використання його теоретичних положень та висновків у викладанні нормативних курсів з філософії, релігієзнавства, етики, естетики, а також спеціальних курсів; при складанні навчальних планів і програм; при написанні методичних посібників і підручників з філософії та релігієзнавства.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є результатом самостійної наукової роботи здобувача. Висновки і положення наукової новизни особисто отримані автором.

Апробація результатів дослідження. Головні ідеї дисертації авторка доповідала на методологічних семінарах аспірантів кафедри філософії Національного авіаційного університету (Київ, 2004-2006 рр.), Міжнародній науковій конференції “Філософія коcмізму і сучасна авіація” (Київ, 2004-2005 рр.), Міжнародній науково-теоретичній конференції “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, 2004- 2005 рр.), Міжнародній науковій конференції “Людина-світ-культура” (Київ, 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості” (Чернівці, 2005 р.), Міжнародному науковому круглому столі „Філософія серця Григорія Сковороди і сучасність” (Київ, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Полікультуротворча діяльність” (Київ, 2005 р.),

Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи” (Київ, 2005-2006 рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження авторка має 7 публікацій, 6 з яких надруковано у фахових наукових виданнях. Поза тим окремі положення дисертації висвітлені в 6 матеріалах і тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження, яка випливає з поставленої мети та головних дослідницьких завдань. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (223 найменування). Повний обсяг тексту дисертації становить 171 сторінку. В дисертації міститься список використаної літератури (16 сторінок), до якого входить 223 джерела (з них 6 іноземною мовою).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається ступінь її наукової розробки, формулюється мета і основні задачі дослідження, викладаються методологічні засади й принципи дослідження, розкриваються наукова новизна його результатів, теоретичне і практичне значення, подаються апробація та публікації результатів дисертації.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади дослідження соціальних доктрин християнства” здійснено порівняльний філософський аналіз основних підходів до з’ясування дослідниками проблеми соціального аспекту християнських віровчень, визначено ключові поняття та адекватні методи дослідження.

У першому підрозділі першого розділу „Методологічний аналіз соціального аспекту християнських віровчень” виявлено, що в історії філософії існувало три підходи до дослідження соціального аспекту християнських віровчень. Представники першого (поміркованого) підходу вважали церкву потужним і впливовим суспільним інститутом, проте не декларували її роль у соціумі як домінуючу. Філософи, які відстоювали цю позицію, всебічно досліджували явища соціальної функціональності релігії й констатували здатність церкви адаптувати свої соціальні догмати до суспільних змін. До прибічників цього підходу належать такі філософи як: А. Бергсон, М. Вебер, Т. Гоббс, Ж.- Ж. Руссо тощо.

Апологети другої точки зору абсолютизували роль релігії в житті суспільства. З її діяльністю зв’язували сутнісні, парадигмальні зміни соціальної дійсності. Вони наполягали на адаптації суспільства до соціальної доктрини церкви. До таких авторів належать Августин, Аристотель, К. Барт, М. Бердяєв, Г. Гегель, Платон, Сенека, Г. Сковорода, В. Соловйов, С.Франк, В. Шлейєрмахер тощо.

Третя група дослідників наголошувала на деструктивному впливі релігії на соціум. Вони бачили у християнстві негативну, ворожу щодо людської спільноти й людини силу та засіб поневолення зовнішніми чинниками: як природними, так і соціальними. Як деструктивний фактор існування соціуму тлумачили релігію Л. Фойєрбах, К. Маркс, Ф. Енгельс, Е. Фромм та інші. Проте вони зазначали, що церква постійно адаптує свої постулати до суспільних трансформацій.

В основу домінуючого сьогодні релігієзнавчого погляду на проблему соціального аспекту християнських віровчень покладені дослідження проблеми сутності та еволюції соціального вчення християнства, що становить предмет філософії та історії релігії, а також взаємодії релігії й суспільства, яка виступає предметом соціології релігії.

Обґрунтована необхідність актуалізації соціально-філософський дискурсу проблеми адаптації соціального вчення християнства, що передбачає дослідження його як чинника соціальних змін.

У другому підрозділі першого розділу „Понятійно-термінологічний апарат та методи соціально-філософського дослідження вчення православ’я” встановлюються методологічні засади та уточнюється понятійно-термінологічний апарат дослідження.

Провідними методологічними парадигмами даного дослідження виступають системний та синергетичний підходи. Системний підхід застосований для дослідження соціально-філософської доктрини православ’я як складної, ієрархізовану й разом з цим цілісної системи, що містить потенційні можливості адаптації до суспільних реалій. Синергетичний підхід застосований для всебічного вивчення нелінійних процесів, що відбуваються в даній системі.

Обґрунтовується необхідність синергетичного витлумачення принципу розвитку. З цією метою уточнено поняття адаптації, розуміючи під останньою таку трансформацію соціально-філософської доктрини православ’я, яка містить у собі можливість розгалужень. Дотримуючись принципу дуалістичного детермінізму, проблема адаптації соціально-філософської доктрини православ’я розглядається як нелінійний процес, унаслідок якого православ’я, адаптуючись до суспільства, пристосовує суспільство до себе.

Доводиться необхідність упровадження в дослідження поняття „соціально-філософська доктрина християнства”. Під соціально-філософською доктриною християнства дисертантка розуміє сукупність філософських і богословських поглядів щодо пізнання сутності та устрою суспільства, а також систему норм соціальної взаємодії, які випливають із цього пізнання й реалізуються в конкретних суспільних умовах.

Для більш повного розкриття соціально-філософського аспекту проблеми адаптації соціального вчення християнства, з огляду на належність християнства до духовної сфери суспільства та необхідність дослідження особливостей трансформації соціальної традиції християнства в процесі її адаптації до сучасності, постала потреба у застосуванні понять „духовність” і „традиція”.

Показується, що грунтовніше проблема адаптації соціально-філософської доктрини православ’я може бути досліджена через усебічний аналіз кореляції між духовно-ціннісною парадигмою візантизму, який є носієм традиційних соціальних пріоритетів православ’я та духовно-ціннісною парадигмою сучасного соціуму. Під візантизмом розуміється великий комплекс релігійно-суспільних, державно-політичних, філософсько-моральних ідей та відповідних їм форм соціальної практики, витоки яких сягають зразків-архетипів візантійської цивілізації.

Соціально-філософський дискурс проблеми адаптації християнських віровчень потребує дослідження ціннісних аспектів даного процесу, обумовлює необхідність звернення до поняття „ідеологія”. Акцентуючи увагу на аксіологічному аспекті феномену ідеології, дисертантка визначає її як дискурс, що тематизує докорінні цінності окремих соціальних груп.

У другому розділі „Соціально-філософський зміст християнських віровчень” здійснюється аналіз особливостей становлення соціально-філософських ідей християнств.

У першому підрозділі другого розділу „Місце східної та західної традицій християнського віровчення у філософському осмисленні суспільного буття” доводиться, що Східна (православна) та Західна (католицька, протестантська) соціальні християнські традиції розвивалися за різних історичних, соціально-економічних і політичних умов. Адаптація до останніх уплинула на формування різних ціннісних пріоритетів цих гілок християнства, коли його поділ на Західне та Східне став не лише поділом географічним, але й поділом „за порядком речей”.

Вагомі відмінності між Західно-християнською та Східно-християнською соціальними традиціями випливають із різного бачення цими гілками християнства проблеми взаємодії земного та небесного (temporalia і spiritualia). У Східно-християнській соціальній парадигмі відмова визнавати за суспільним буттям права на самостійне існування мала наслідком взаємопроникнення духовних та соціальних цілей діяльності суспільства, „одновекторність” розвитку суспільних ідеологій, а також культивування пасивно-споглядального ставлення до світу.

Західна парадигма взаємодії temporalia і spiritualia ґрунтувалася на дуалістичному протиставленні земного та небесного, тому не заперечувала за земним буттям права на самостійне існування. Це створило ціннісні передумови для розподілу функцій держави й церкви, сприяло множинності ідеологічних систем та спонукало до вироблення активної життєвої позиції західних християн.

Суттєві відмінності в адаптації соціально-філософських парадигм Східного та Західного християнства випливають також із різного розуміння ними вчення про передвизначення. В православ’ї постала ідея Божественної участі в спасінні, завдяки якій мав відбутися теозис. З огляду на це пасторська діяльність у православ’ї не передбачала будь-якої активності задля реформування суспільства й була спрямована на подолання прірви між Богом та людиною. Окрім цього, завдяки соборній компоненті православного віровчення тут необхідною умовою спасіння вважалася духовна єдність живих і померлих членів християнської общини. Це світосприйняття православної людини спонукало її до усвідомлення своєї містичної єдності зі світом та з іншими людьми й розвивало відчуття причетності до долі общини. На відміну від православ’я, католицизм акцентував увагу на участі кожної людини в цьому спасінні, отож, відстоювала ідею індивідуального характеру спасіння. Це положення католицького віровчення своєрідно санкціонувало нерівність людей не лише в контексті метафізичних, але й соціальних перспектив. А правове забарвлення католицького сотерологічного вчення вело до того, що, за аналогією з правом, католицизм наголошував на необхідності відплати за кожне гріховне діяння, що розвивало почуття особистої відповідальності людини за свої вчинки. Гомоцентризм західного світосприйняття сприяв виробленню у західної людини настанови на самоствердження та протиставлення себе колективу, що змушувало людину працювати заради власної реалізації й активно перетворювати світ. Це знайшло відбиток у соціально-філософській доктрині католицизму, яка більшою мірою, ніж православна, адаптувалася до нових суспільних реалій.

Обґрунтовано, що відмінності між типами духовності Східного та Західного християнства сприяли вкоріненню різних принципів соціального життя Сходу та Заходу Римської імперії, а саме: його колективізму на Сході й індивідуалізму на Заході; споглядальності на Сході, активності й динамізму на Заході; духовно-світського синкретизму на Сході та автономії духовного й світського на Заході.

У другому підрозділі другого розділу „Культурно-історичний контекст соціально-філософської доктрини православ’я” аналізуються основні риси соціально-філософської доктрини православ’я, які найповніше втілилися в суспільно-історичному феномені візантизму.

Становлення головних компонент цієї парадигми ( концепцій „симфонії влад”, етатизму, соборності, іммобілізму) доводить, що розвиток соціально-філософської доктрини православ’я супроводжувався адаптацією православної соціальної традиції до реалій суспільно-політичного життя.

Усі константні компоненти соціальної парадигми візантизму містять як соціальні „позитиви”, так і „загрози”. Зокрема, соборна парадигма створює підґрунтя для розвитку колективістських настроїв у православній спільноті й водночас може сприяти утвердженню різних форм тоталітаризму. Іммобілістська традиція, з одного боку, сприяє духовному самовдосконаленню православної людини, а з другого боку, містить певний антиреформістський потенціал. До можливих, але досить сумнівних, „позитивів” „одновекторної” цезаропапістської моделі взаємодії церкви та влади можна віднести її спроможність забезпечити „єдність” церкви, держави громади. Разом з тим, така „одновекторність” призводить до зменшення явищ конкуренції різних суспільно-політичних сил, а тому створює передумови для утвердження споглядальної соціальної позиції православної громади. Деякий об’єднуючий потенціал має православний патріотизм. Однак переродження його на етатистську ідеологію несе загрозу не лише радикалізації релігійно-націоналістичних настроїв у соціумі, але й спонукає до спроб побудови теократичного суспільства з виразними месіанськими рисами.

Дослідження особливостей самовиявлення візантійської спадщини на національному грунті може виявити певні трансформації „візантійської” соціальної традиції, пов’язані з її адаптацією до місцевих умов. Тому при аналізі специфіки розвитку соціально-філософської доктрини православ’я „післявізантійського” періоду слід ураховувати вплив „локальних” чинників на цей процес.

У третьому розділі „сучасні тенденції адаптації соціально-філософської доктрини православ’я” розглядаються перспективи православ’я в сучасному суспільстві.

У першому підрозділі третього розділу „Особливості адаптації православ’я в модерній та постмодерній філософській культурі” здійснено аналіз тенденцій соціально-філософської доктрини православ’я в сучасному світі, в результаті якого показано, що стан цієї доктрини можна охарактеризувати як „перебування між модерном та постмодерном”. Про це свідчить її розгалуженість, тобто існування фундаменталістського, консервативного та ліберального напрямів її розвитку. Фундаменталістський та ліберальний напрями соціально-філософської доктрини православ’я виступають носіями радикальних форм перетворення соціуму: реставрації соціальної парадигми часів Візантійської імперії (фундаменталізм) та „європеїзації” соціуму (ліберальне православ’я). Натомість домінуючий сьогодні консервативний напрям соціально-філософської доктрини православ’я обстоює позицію поступальних еволюційних суспільних змін. Отже, зазначені напрями наочно демонструють різні моделі самовиявлення православ’я в сучасному світі та різні моделі адаптації до нього.

Оскільки витоки культури постмодерну пов’язують у тому числі з вичерпаністю системи ліберальних цінностей, критика останніх фундаменталістським та консервативним напрямами православ’я цілком відповідає „духу постмодерну”. Однак методологію критики цінностей лібералізму фундаменталістським і консервативним напрямами православ’я не можна назвати постмодерністською, адже для обґрунтування власної позиції ним не застосовується принцип світоглядного плюралізму. Окрім цього, критикуючи ліберальну модель розвитку суспільства, православ’я здебільшого апелює до її хибних антропологічної та етичної домінант. Отже, неприйняття ним ліберальних цінностей має трансісторичний характер, який не випливає із культурної опозиції „модерн-постмодерн”.

На антропологічному рівні до таких відмінностей належать: різні типи соціальної поведінки, а саме соціально активного, відповідального за своє життя громадянина (демократія, громадянське суспільство, підприємництво) й громадянина, який потребує постійної опіки (симфонічний економічно-політичний патерналізм, іммобілізм); різні пріоритети взаємодії людини та суспільства, а саме підпорядкування інтересів держави й суспільства інтересам особистості (ліберальне суспільство) або ж підпорядкування інтересів особистості суспільству і державі (соборне суспільство); різні моделі соціальної взаємодії людей – соціальний атомізм та індивідуалізм (ліберальне суспільство), колективізм (соборне суспільство).

На інституціональному рівні до головних невідповідностей між цими парадигмами належать: різне розуміння ними місця релігії в суспільстві, яка в демократичному соціумі зміщується у сферу приватних інтересів, а в теократичному (симфонічному) – претендує на роль всеохопного феномену; різне розуміння принципів співпраці церкви та влади, а саме поділ влад (у ліберально-демократичному суспільстві) й злиття влад (у симфонічному суспільстві); різне розуміння стратегії співпраці між владою та суспільством, а саме визнання необхідності контролю над владою з боку громади (демократичне суспільство); некритичне і непротестне ставлення громади до влади (симфонічно-патерналістське суспільство); різне розуміння принципів взаємодії влади й права, а саме верховенство права над владою (правова держава) та верховенство влади над правом (держава-правда як форма симфонічної держави).

Невідповідність між соціальними парадигмами візантизму та лібералізму є наочним свідченням низького адаптаційного потенціалу православної соціальної доктрини, яка через ідеологічні причини не може бути повністю „узгодженою” із соціальними парадигмами сучасності.

У другому підрозділі третього розділу „Специфіка адаптації православ’я до умов трансформації українського суспільства” окреслюються та досліджуються можливості адаптації соціально-філософської доктрини православ’я до сучасних умов соціально-економічного і політичного життя України.

Загальні тенденції розвитку соціально-філософської доктрини православ’я в українському суспільстві співпадають із сучасними тенденціями розвитку Вселенського православ’я на перетині епох „між модерном і постмодерном”. Деталізуючи цей висновок, можна довести, що в ньому існує: по-перше, міжконфесійний та внутрішньоконфесійний плюралізм у витлумаченні соціального питання; по - друге, опонування ліберальній системі цінностей.

Соціально-філософська доктрина сучасного православ’я в Україні, формуючись під впливом економічних, політичних, духовних перетворень в країні, сама виступає у ролі суспільного трансформеру, спроможного (завдяки впливові на суспільну свідомість) створити сакральну й моральну санкцію суспільним реформам. Однак унаслідок ціннісної невідповідності соціальних парадигм візантизму та лібералізму спостерігається небажання (а інколи й непідготовленість) православ’я в Україні визнати легітимними такі феномени, як громадянське суспільство, правова держава, демократія, підприємництво.

ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота, в якій на основі системного підходу, що інтегрує філософсько-методологічний, релігієзнавчий, соціологічний та культурно-історичний аспекти, здійснено дослідження соціально-філософської доктрини православ’я у відношенні до сучасних суспільних трансформацій, дає можливість сформулювати такі основні висновки:

Внаслідок з’ясування особливостей проблеми адаптації соціального аспекту християнських віровчень до суспільного життя виявлено, що в історії філософії існувало три підходи до її розуміння. Представники першого здебільшого позитивно оцінювали можливості адаптації віровчень до буття соціуму. Апологети другої точки зору наполягали на адаптації суспільства до соціальних догматів християнства. Третя група дослідників вважала, що християнство не здатне адаптувати свої соціальні догмати до суспільних трансформацій.

Найбільш грунтовно проблема адаптації соціально-філософської доктрини православ’я може бути досліджена через усебічний аналіз кореляції між духовно-ціннісною парадигмою візантизму, який є носієм традиційних соціальних пріоритетів православ’я та духовно-ціннісною парадигмою сучасного соціуму. Конкретніше перспектива розв’язання вищезазначеної проблеми деталізується у дослідженні специфіки самовиявлення іммобілістської, етатистської, симфонічної, соборної компонент візантійської соціальної моделі на перетині епох „між модерном та постмодерном”.

Східна (православна) та Західна (католицька, протестантська) соціальні доктрини християнства проходили становлення за різних історичних, соціально-економічних і політичних умов. Адаптація до даних умов вплинула на формування різних ціннісних пріоритетів цих гілок християнства. Разом з цим у процесі історичного розвитку мала місце не лише адаптація соціально-філософських ідей християнства до конкретно-історичних умов, але й зворотний процес адаптації суспільства до вимог християнського соціального ідеалу.

Розвиток соціально-філософських ідей православ’я супроводжувався адаптацією православної соціальної традиції до реалій суспільно-політичного життя. Внаслідок цього відбулася трансформація окремих компонент православної соціальної традиції: від симфонії влад до цезаропапізму; від православного патріотизму (який, до речі, був порушенням ідеї християнського універсалізму) до етатизму. Така трансформація свідчить про інструменталізацію окремих компонент соціального вчення православ’я, тобто використання їх у політико-ідеологічних цілях.

Фундаменталістський, ліберальний та консервативний напрями сучасної соціально-філософської доктрини православ’я наочно демонструють різні моделі самовиявлення православ’я в сучасному світі. У першому випадку спостерігається націленість окремого сегменту православної ідеології на адаптацію суспільства до себе без будь-яких спроб з боку даної ідеології привести власний соціальний ідеал до вимог сучасності. У другому випадку йдеться про гнучку адаптаційну модель, яка передбачає значні поступки сучасності. Нарешті, консервативний сегмент православної ідеології є компромісним варіантом, який пропонує процес взаємної адаптації (наскільки це можливо) православної соціальної традиції та соціальних парадигм сучасності.

Православна соціальна традиція через ідеологічні причини не може бути повністю „узгодженою” із соціальними парадигмами сучасності. Разом з цим виявлено прагнення православ’я адаптувати до себе сучасність шляхом створення православної легітимації нових суспільних феноменів. Показано, що даний процес не пов'язаний із трансформаціями соціальної традиції візантизму, а, навпаки, є свідченням досить проблематичної спроби витлумачення нових феноменів суспільного життя під кутом зору принципів, закладених вищезазначеною парадигмою.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Іщук Н.В. Біоетика у контексті сучасного православ’я // Суспільство. Держава. Армія. Збірник наукових праць. Суспільні науки. – Вип. № 6-7. – К.: Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації НТУ України „КПІ”, 2003. – C.75-85.

2. Іщук Н.В. Космічно-універсальне та специфічно-соціальне у вітчизняній релігійній філософії ХУІІІ- перш. пол. ХХ ст. // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія: Зб. наук. праць. – Вип.1. –К.: НАУ, 2004. – С. 71-74.

3. Іщук Н.В. Соціально-філософське вчення православ’я та моральне богослов’я: принципи взаємодії // Наука і молодь. Гуманітарна серія: Зб. наук. праць. – Вип. 5. – К.: НАУ, 2005. – С. 94-97.

4. Іщук Н.В. Проблема взаємодії космосу та суспільства в соціально-філософському вченні сучасного вітчизняного православ’я // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія: Зб. наук. праць. – Вип. 1 (2). – К.: НАУ, 2005.– С. 129-133.

5. Іщук Н.В. Соціально-філософське вчення сучасного православ’я : цивілізаційний аспект // Sententiae. Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). – Спецвипуск 2.– Вн.: Вінницький національний технічний університет, 2006. – С. – 137-149.

6. Іщук Н.В. Соборність та атомізоване суспільство: соціально-філософський аналіз // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія: Зб. наук. праць. – № 2(4). – К.: НАУ, 2006. – С.136-140.

7. Іщук Н.В. Соціальна доктрина церкви: між державою та громадянським суспільством // Наука і молодь. Гуманітарна серія: Зб. наук. праць. – Вип. 6. – К.: НАУ, 2006. – С. 93-96.

8. Іщук Н.В. Есхатологічні мотиви в світлі релігійної філософії (компаративістський підхід) // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції „Людина-світ-культура” ( 20-21 квітня 2004 р. ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 551-552.

9. Християнство як етносоціальний феномен // Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (27-28 вересня 2003 р.). – К.: Світогляд, 2004. – С.98-99.

10. Християнська педагогіка: релігійне та етичне в соціально-філософському баченні // Гуманітарна освіта в профільних навчальних закладах: проблеми і перспективи: Матеріали УІ Всеукраїнської науково-практичної конференції ( 16-18 березня 2005 р. ). – К: НАУ, 2005. – Т.1. – С. 42-44.

11. Суспільні обов’язки в ісламі та християнстві: спільне та відмінне // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Матеріали четвертої міжнародної науково-теоретичної конференції ( 26-27 травня 2005 р. ). – К.: Фенікс, 2004. – Ч. 2. – С. 210-213.

12. Патріотичний потенціал ідеї соборності: соціально-філософський аспект // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця. Матеріали УІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції ( 29-31 березня 2006 р. ). – К.: НАУ, 2006. – Т. 1. – C.21-22.

13. Духовна ідентичність і православна система цінностей // Філософія серця Григорія Сковороди і сучасність: Матеріали Міжнар. наук. круглого столу ( 2-3 грудня 2005 р.). – К.: МАУП, 2006. – С. 91-92.

АНОТАЦІЇ

Іщук Н.В. Соціальна адаптація православ’я: філософський аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено аналізу адаптації соціально-філософської доктрини православ’я. Запропоновано концепцію, яка дозволяє дослідити сутність та ґенезу цієї проблеми. В основу цієї концепції покладена ідея аксіологічної детермінованості соціально-філософської доктрини православ’я, з чого випливає необхідність його дослідження як цілісної ідеологічної системи. В роботі окреслюються методологічні принципи дослідження, уточнюється понятійно-категоріальний апарат соціально-філософської доктрини православ’я, розглядаються особливості православної соціальної традиції та специфіка її трансформації в сучасному суспільстві.

Ключові слова: соціально-філософська доктрина православ’я, візантизм, симфонія влад, цезаропапізм, соборність, іммобілізм, етатизм, лібералізм.

Ищук Н.В. Социальная адаптация православия: философский анализ. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2007.

Диссертация посвящена анализу современных проблем адаптации социально-философской доктрины православия. В работе проводится методологический анализ социального аспекта христианских вероучений, обосновывается необходимость введения в исследование понятия “социально-философская доктрина православия”. Путем анализа понятийно-категориального аппарата социально-философской доктрины православия уточняется содержание этого понятия.

Показано, что целостное социально-философское исследование проблем адаптации социально-философской доктрины православия возможно при условии детального рассмотрения аксиологической составляющей этого процесса. В результате анализа становления христианской социальной традиции доказано, что ее адаптация к конкретно-историческим условиям сопровождалась процессом адаптации общества к требованиям христианского социального идеала.

Основные положения социально-философской доктрины православия наиболее полно воплотились в мировозренчески-цивилизационном комплексе византизма. Анализ становления главных компонентов этой парадигмы (концепций симфонии властей, этатизма, соборности, иммобилизма) показал, что развитие социально-философских идей православия сопровождалось адаптацией православной социальной традиции к реалиям социально-политической жизни. Вследствие этого произошла трансформация отдельных компонентов православной социальной традиции, что свидетельствует об ее использовании в политико-идеологических целях.

На основе анализа сущностных особенностей социально-философской доктрины православия выявлены основные проблемы адаптации этого учения к современности. Дальнейшее исследование построено на всестороннем анализе корреляции между духовно-ценностной парадигмой византизма, который выступает носителем традиционных социальных приоритетов православия, и духовно-ценностной парадигмой современного общества. Рассматривается специфика осмысления православием современных социальных условий и анализируются наиболее сложные (с позиций византийской социальной парадигмы) либеральные феномены общественного бытия.

Акцентируется внимание на ценностном несоответствии социальных моделей византизма и либерализма. Дифференцируются антропологический и институциональный уровни этого несоответствия, что подчеркивает значительность данного ценностного конфликта. Обосновывается идеологическая сущность социально-философской доктрины православия, которая выражается в ее возможностях: во-первых, быть самостоятельной идеологией, предназначением которой является защита православных ценностей в современном мире; во-вторых, отображать и транслировать ценностные ориентации определенных групп населения; в-третьих, использоваться „внешней”, „нецерковной” идеологией для защиты светских социальных моделей. Исследуется специфика адаптации социально-философской доктрины православия на украинской почве. Подчеркивается ценностный характер неготовности православия в Украине признать легитимными такие феномены общественной жизни, как гражданское общество, правовое государство, демократия, предпринимательство.

Ключевые слова: социально-философская доктрина православия, византизм, симфония властей, цезаропапизм, соборность, иммобилизм, этатизм, либерализм.

Ischuk N. V. – Social adaptation of Orthodoxy: philosophical analysis. – Manuscript.

Dissertation for degree of Candidate of Philosophical Sciences, 09.00.03 – Social Philosophy and History of Philosophy – Kyiv National Taras Shevchenko University – Kyiv, 2007.

The dissertation thesis is dedicated to the analysis of the present-day problems of social and philosophical doctrine of Orthodoxy. A conception which allows investigating the main point and genesis of these problems is proposed. Within the basis of this concept there is an idea of axiological determination of social and philosophical doctrine of Orthodoxy. Then a necessity of its investigation as an integral ideological system comes to light. The work gives us a description of methodological principles, specifies the conceptual and categorical apparatus of social and philosophical doctrine of Orthodoxy, and considers peculiarities of the orthodox social tradition and its specific transformation in postmodern society.

Keywords: social and philosophical doctrine of Orthodoxy, byzantism, symphony of powers, caesaropopism, conciliarism, immobilism, ethatism, liberalism.