КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІГНАТОВ Олександр Миколайович

УДК 343.9 (477)

ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ,
ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПРАЦІВНИКАМИ
ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник –

кандидат юридичних наук, доцент Мартиненко Олег Анатолійович, Міністерство внутрішніх справ України, радник міністра внутрішніх справ України – уповноважений
з прав людини та гендерних питань

Офіційні опоненти –

доктор юридичних наук, професор Туляков В’ячеслав Олексійович, Одеська національна юридична академія, проректор з міжнародних зв’язків;

кандидат юридичних наук, доцент Шалгунова Світлана Аполінаріївна, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, докторант кафедри кримінального права та кримінології.

Захист відбудеться 17 грудня 2007 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 16 листопада 2007 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05

кандидат юридичних наук Н. П. Сиза

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Українська держава головним своїм пріоритетом, найвищою соціальною цінністю визнала людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Важлива роль у захисті людини, її прав та свобод від протиправних і, щонайперше, насильницьких посягань належить органам внутрішніх справ.

Саме тому вчинення злочинів особами, на яких покладено функції забезпечення безпеки та захисту інших людей, не лише підривають засади правової держави, перешкоджають побудові громадянського суспільства, завдають істотної шкоди авторитету державної влади, погіршують імідж правоохоронних органів, але й сприяють деформації правосвідомості громадян, морально розбещують суспільство, привчаючи його до думки, що несправедливість і насильство з боку влади цілком припустимі й природні; виступають вагомим каталізатором правового нігілізму в суспільстві, що вкрай негативно позначається на ефективності діяльності щодо мінімізації рівня злочинності. Особливо це стосується вчинення працівниками ОВС насильницьких злочинів, що посягають на найвищу соціальну цінність – людину, її життя і здоров’я, а також на невід’ємні права та свободи.

Статистика за роки незалежності України свідчить, що протиправні дії працівників ОВС є не поодинокими випадками, а частиною злочинності як негативного соціального явища. Відносно невелика питома вага насильницьких злочинів, учинених працівниками ОВС (приблизно 17,5%), у загальній структурі злочинності працівників ОВС України не знижує гостроту проблеми через їх величезну суспільну небезпеку і шкідливість наслідків. Усього за період з 1992 по 2006 роки, за даними відомчої статистики, працівниками органів внутрішніх справ України було вчинено 170 навмисних вбивств; 198 випадків завдання тілесних ушкоджень; 48 зґвалтувань; 74 розбійні напади; 101 грабіж; 82 випадки хуліганства. І хоча загалом цифри начебто незначні, злочини, вчинені цією категорією громадян, за рівнем латентності у декілька разів перевищують злочинність взагалі. Це пов’язано насамперед з тим, що в силу специфіки службового статусу працівники ОВС мають реальні можливості для провадження тривалої безкарної злочинної діяльності.

Отже, необхідність глибокого цілеспрямованого комплексного дослідження насильницьких злочинів, що вчиняються представниками стійкої, соціально-корпоративної, відособленої групи осіб – працівниками органів внутрішніх справ, – з метою пошуку найбільш ефективних заходів попередження набуває сьогодні особливої актуальності.

У вітчизняній науці різні аспекти попередження протиправної поведінки працівників ОВС України досліджувалися у роботах М. І. Ануфрієва, О. М. Бандурки, В. П. Ворушила, О. Ф. Гіди, Д. О. Кобзіна, В. С. Медведєва, О. В. Негодченка, О. Ю. Синявської, С. С. Сливки, А. А. Стародубцева та ін. Безпосередньо кримінологічному вивченню злочинів, учинених працівниками ОВС України, присвячені лише дослідження О. С. Новакова та С. А. Шалгунової, але вони були обмежені окремими видами злочинів, не пов’язаних з насильством. У 2005 році побачила світ монографія О. А. Мартиненка „Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины”, а також колективна монографія за загальною редакцією О. Н. Ярмиша „Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: соціологічний та історико-правовий аналіз”, яка присвячена аналізу протизаконного насильства, пов’язаного лише із суто службовою діяльністю працівників ОВС.

Дослідженню питань попередження певних видів злочинів, які вчиняють працівники окремих служб та підрозділів ОВС, присвячені праці російських дослідників: С. А. Алтухова, О. М. Варигіна, В. І. Динеки, Ю. А. Мерзлова, К. О. Прохорова, Р. В. Скоморохова, О. С. Черепашкіна та ін.

Однак, незважаючи на виключну суспільну небезпеку насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, ця проблема ще не була предметом окремого комплексного дослідження.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ та ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., Комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр., Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр., пп. 1.2, 2.1, 2.7 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.

Мета і завдання дослідження полягає у всебічному аналізі й встановленні кримінологічної характеристики насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України, їх детермінант, особистості злочинця, а також у виробленні системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності існуючих форм і методів попередження цих злочинів.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких основних завдань:

1) уточнити понятійно-категоріальний апарат: а) конкретизувати поняття „насильство”; б) з’ясувати кримінологічний зміст поняття “насильницькі злочини, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ”;

2) дати загальну кримінологічну характеристику насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС;

3) розробити кримінологічну класифікацію таких злочинів, включаючи виокремлення основних видів злочинів залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин, та встановити кількісно-якісні характеристики кожного виду;

4) оцінити рівень та встановити основні детермінанти латентності насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС;

5) визначити специфічні риси особистості колишніх працівників ОВС, засуджених за вчинення насильницьких злочинів (зокрема соціально-демографічні та морально-психологічні риси); виробити класифікацію злочинців-працівників ОВС за мотивами вчинення насильницьких злочинів;

6) встановити та проаналізувати комплекс загальних криміногенних факторів детермінації насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, а також факторів детермінації насильницьких злочинів кожного окремого виду для визначення основних напрямків превенції;

7) визначити та обґрунтувати основні заходи попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, ? як загальні, так і заходи попередження кожного окремого виду злочинів залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері протидії насильницьким злочинам, що вчиняються працівниками ОВС України.

Предмет дослідження становлять теоретичні засади системи попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність загальних та спеціально-наукових методів і прийомів наукового пізнання. Основним є системний метод, який дозволив вивчити різноманітні аспекти прояву та існування розглянутого феномена у взаємозв’язку із узгодженням функціональних елементів та закономірностей. Логіко-семантичний та формально-юридичний методи дозволили визначити поняття насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС. Методи класифікації, групування та структурування, а також формально-логічний метод застосовувалися для виділення певних видів досліджуваних злочинів, завдяки чому можна досягти необхідної диференціації заходів попередження, забезпечити їх своєчасність і цілеспрямованість; для встановлення певних типів злочинців – працівників ОВС, що вчинили насильницькі злочини. Метод системно-структурного аналізу дозволив дослідити досліджувані злочини, як явище, котрому властиві певні зв’язки між складовими елементами, а також з іншими соціальними явищами і процесами, що дало змогу визначити основні детермінанти розглянутого явища. Статистичні методи дозволили з’ясувати рівень, динаміку і структуру досліджуваних злочинів, встановити певні закономірності їх розвитку та якісні ознаки цього явища. Історико-порівняльний метод дав змогу виявити тенденції розвитку досліджуваних злочинів, залежно від змін соціальних умов та активності органів кримінальної юстиції. Конкретно-соціологічні методи збору, узагальнення та аналізу інформації (вибірковий, вивчення документів, контент-аналіз, кореляційний аналіз) допомогли дослідити різні аспекти процесу детермінації досліджуваних злочинів, а також виробити та обґрунтувати пропозиції і рекомендації щодо протидії цьому явищу; встановити основні якісні характеристики кожного окремого виду цих та кримінологічно значущі характеристики особистості злочинця.

Теоретичною основою дослідження є праці з філософії, теорії держави та права, кримінології, кримінального права, соціології, психології, теорії управління, статистики, судової медицини.

Нормативну базу склали Конституція України, міжнародно-правові акти, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України, інші чинні законодавчі та нормативно-правові акти щодо питань діяльності ОВС.

Емпіричну базу дослідження становлять узагальнені дані, отримані в ході:–

аналізу статистичних даних МВС України за період з 1992 по 2006 рр.;–

аналізу 160 кримінальних справ;–

опитування 300 випускників вищих навчальних закладів МВС України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що ця робота є першим спеціальним комплексним монографічним дослідженням насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, проведеним на базі основних положень теорії кримінології з урахуванням сучасних тенденцій у соціально-економічній, соціально-правовій, політичній та інших сферах життя суспільства.

Основні положення, що складають наукову новизну роботи:

Уперше запропоновано:–

комплексну кримінологічну характеристику насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС (встановлено рівень, динаміку, структуру, а також особливості географічного (територіального) розповсюдження зазначених злочинів на території України);–

кримінологічну класифікацію насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, зокрема залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС скоєно злочин; виокремлено такі основні види: насильницькі злочини, що скоюються працівниками ОВС у зв’язку з службовою діяльністю, у сфері сімейно-побутових відносин, поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані з службовою діяльністю;–

кримінологічну характеристику кожного виду насильницьких злочинів залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин, виявлено їх основні кількісно-якісні кримінологічні особливості;–

положення, що насильницькі злочини, що вчиняються працівниками ОВС, є не поодинокими випадками, а частиною злочинності як негативного соціального явища з властивою йому певною сталістю;–

класифікацію злочинців-працівників ОВС на підставі мотивів скоєння насильницьких злочинів, урахування якої може істотно вплинути на ефективність планування основних напрямів та розробку конкретних заходів попередження;–

положення, що рівень латентності насильницьких злочинів, які вчиняються працівниками ОВС, у декілька разів перевищує рівень латентності злочинності взагалі. Рівень латентності змінюється залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється насильницький злочин. Основними факторами існування високого рівня латентності злочинів працівників ОВС є ті, що пов'язані зі специфікою діяльності та статусом суб’єкта злочину, а також чинники, пов’язані з негативними рисами бюрократії в ОВС (авторитаризм, конформізм, корпоративність, протидія зовнішньому соціальному контролю тощо);–

особливості впливу загальних та специфічних факторів детермінації насильницьких злочинів кожного окремого виду (залежно від сфери суспільних відносин, у якій скоюється злочин), що вчиняються працівниками ОВС;– 

основні напрямки удосконалення заходів спеціально-кримінологічного попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС (як загальних, так і щодо кожного окремого виду злочинів, залежно від сфери суспільних відносин, у якій скоюється злочин);–

якісно нову систему критеріїв оцінки ефективності діяльності ОВС та організації контролю за їх діяльністю. Такими критеріями доцільно вважати навантаження (напруженість діяльності), якість діяльності і дотримання законності.

Дістало подальшого розвитку та вдосконалення:–

поняття „насильство”;–

поняття „використання службового становища працівником органів внутрішніх справ”;–

визначення поняття „насильницькі злочини, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ”;– 

кримінологічна характеристика особистості злочинців-працівників ОВС, які вчинили насильницькі злочини (соціально-демографічні та морально-психологічні риси). Доведено, що деякі криміногенні риси особистості працівників ОВС формуються ще на стадії професійного навчання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:–

у сфері науково-дослідної діяльності – як підґрунтя для подальших наукових досліджень проблем виявлення і попередження злочинної та іншої девіантної поведінки правоохоронних органів;–

у правотворчості – для вдосконалення чинного законодавства у сфері попередження злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, зокрема при підготовці відповідних законопроектів та удосконаленні нормативно-правової бази МВС України;–

у правозастосувальній діяльності – в аналітичній та практичній роботі (відбір кадрів, виховна робота тощо) кадрових служб, Департаменту внутрішньої безпеки та інших спеціалізованих служб та органів, а також при розслідуванні такої категорії злочинів (Додатки А, Б);–

у правовиховній сфері – у роботі щодо підвищення рівня правової культури населення та працівників ОВС, зміцнення конструктивних взаємовідносин між населенням та органами внутрішніх справ;–

у навчальному процесі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці лекцій, підручників і навчальних посібників з дисципліни “Кримінологія” та окремих спецкурсів для студентів вищих юридичних навчальних закладів, а також у системі професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів (Додаток В).

Особистий внесок здобувача. У статті „Феномен правопорушень серед працівників міліції: питання кримінально-правової дефініції”, виконаній у співавторстві з Мартиненком О.А. (Право України. – 2005. – № 1. – С. 60-63), особистий внесок автора (50 %) складає подальша розробка поняття „злочини працівників органів внутрішніх справ”, встановлення кримінологічних характеристик суб’єкта злочину, поглиблення і конкретизація поняття „використання службового становища працівником органів внутрішніх справ”. У статті „Регіональний розподіл злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ”, виконаній у співавторстві з Мартиненком О.А. (Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – 2005. – Вип. 8. – С.16-23), особистий внесок автора (50 %) складає розробка кримінологічних показників та особливостей географічного (територіального) розповсюдження на території України насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були апробовані на науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 23 квітня 2004 р.); „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 25 травня 2005 р.); „Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (Харків, 17 березня 2006 р.); „VIII звітна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ” (Сімферополь, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дослідження викладені дисертантом у 9 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях України, а також у 3 тезах доповідей.

Структура дисертації обумовлена її метою, завданнями та предметом дослідження і складається з вступу, трьох розділів‚ які містять чотирнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (271 найменування на 24 сторінках) та додатків (12 додатків на 23 сторінках). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить – 239 сторінки, обсяг основного тексту дисертації 192 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито сутність і стан наукової розробки проблеми попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, обґрунтовано необхідність проведення систематичних досліджень у цій галузі, визначено мету і завдання дослідження, сформульовано положення та висновки, які зумовлюють наукову новизну дисертації, розкрито практичне значення одержаних результатів.

Розділ перший „Поняття та кримінологічна характеристика насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Поняття та загальна характеристика насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ” дисертант з’ясував ознаки таких досліджуваних злочинів, дав авторське кримінологічне визначення поняття цих злочинів та висвітлив їх основні кримінологічні показники на основі статистичних даних, даних аналізу кримінальних справ та результатів проведеного опитування. У рамках дослідження в основу об’єднання насильницьких злочинів працівників ОВС в окрему кримінологічно значиму групу покладено наступні критерії: 1) суб’єкт злочину – працівник ОВС; 2) форма вини – умисел; 3) вчинення злочину з використанням службового становища; 4) спосіб вчинення злочину – фізичне або психічне насильство (у т.ч. - вчинене шляхом бездіяльності); 5) насильство відбувається проти або поза волею потерпілого; 6) злочини спричиняють шкоду життю, здоров’ю, фізичній та психічній недоторканності людини.

Під використанням працівником ОВС службового становища (в рамках кримінологічного підходу) слід розуміти використання ним: 1) будь-яких фактичних можливостей, що випливають з повноважень, властивих працівнику ОВС у зв'язку із займаною посадою; 2) атрибутів працівника ОВС; 3) спеціальних засобів і вогнепальної зброї; 4) відповідних знань і навичок, якими володіє працівник ОВС у зв'язку з службовою діяльністю.

З огляду на відсутність єдиного наукового підходу до поняття насильства та його нормативно-правового визначення, дисертант пропонує визначати насильство як енергетичний вплив на органи і тканини організму людини, їх фізіологічні функції шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних і біологічних) та/або тиск на її психіку шляхом інформаційного впливу, що вчиняється всупереч або поза її волею, здатний заподіяти смерть, фізичну або психічну травму, а також обмежити свободу волевиявлення або дій людини.

Під насильницькими злочинами працівників ОВС слід розуміти умисні кримінально-карані діяння, які вчиняються працівниками ОВС з використанням службового становища, шляхом фізичного або психічного насильства, здатні заподіяти смерть, фізичну або психічну травму, а також обмежити свободу волевиявлення або дій людини.

Встановлено, досліджувані злочини, є не поодинокими випадками, а частиною злочинності. Стала пропорційність злочинних діянь вказує на системний характер таких злочинів. Порівняльний аналіз тенденцій розвитку загальної злочинності та злочинності працівників ОВС дозволяє зробити висновок, що між рівнем загальної злочинності й станом законності в ОВС існує пряма кореляційна залежність (динаміка зміни їх кількісних показників має характер системного взаємозв'язку як частини та цілого).

Насильницькі злочини становлять 17,5 % усієї злочинності працівників ОВС України. Аналіз стану досліджуваних злочинів, їх динаміки та географії засвідчує загальну тенденцію до зниження їх кількісних показників; разом з тим, викликають занепокоєння якісні характеристики структури цього виду злочинності. Протягом 1992 – 2006 рр. переважають такі злочини, як умисне вбивство (частка в структурі досліджуваних злочинів – 22,9 %) й тілесні ушкодження (34 %).

Більшість насильницьких злочинів було вчинено працівниками патрульно-постової служби міліції (30,7%). Далі за кількістю вчинених насильницьких злочинів йдуть працівники державної служби охорони (12,8 %), адміністративної служби міліції (12,4 %), дільничні інспектори міліції (9,6 %) та працівники карного розшуку (8,71 %).

Аналіз ситуації вчинення злочинів показав, що 55,6 % їх було вчинено працівниками ОВС у службовий час; 79,2 % – поза службовими приміщеннями ОВС; 30 %– у стані алкогольного сп’яніння (було виявлено випадки хронічного алкоголізму). Встановлено, що 25,7 % досліджуваних злочинів скоєно з використанням табельної зброї і 27,7 % - спецзасобів; 66,2 % - службових повноважень. Потерпілими у 33 % випадків були декілька осіб. У більшості випадків (52,6 %) працівники ОВС після вчинення злочину ніяк не змінили свою поведінку, що певним чином вказує на їх упевненість у безкарності.

Встановлено, що 57 % насильницьких злочинів скоєно працівниками ОВС у групі (абсолютна більшість розбоїв, 91 % грабежів, 87,5 % вимагань, 66,6 % зґвалтувань). У 15 % випадків кількість учасників групи складала п'ять і більше осіб. У 77 % випадків злочинні групи складалися тільки з працівників ОВС, причому у 62,5 % випадків співучасниками були працівники однієї служби або підрозділу.

Дослідження показало, що за територіальним розподілом кількісно-якісних показників досліджуваних злочинів найбільш криміногенними є Івано-Франківська, Миколаївська, Закарпатська, Волинська області і м. Севастополь. Дисертант обґрунтовує висновок, що така тенденція значною мірою обумовлена ефективністю діяльності керівництва регіональних управлінь внутрішніх справ і відповідних органів з контролю за станом дисципліни і законності серед працівників ОВС.

У підрозділі 1.2. „Класифікація злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ” дисертант, враховуючи, що всю кількість досліджуваних злочинів залежно від сфери суспільних відносин, у якій вчиняється злочин, складають три відносно самостійні кримінологічні групи, що мають свої специфічні особливості детермінації, котрі й обумовлюють відповідну диференціацію заходів їх попередження, виділяє насильницькі злочини, що вчиняються працівниками ОВС: 1) у зв’язку з службовою діяльністю (катування, примушування до дачі показань; перевищення влади або службових повноважень, пов’язане з насильством тощо), частка яких у структурі насильницької злочинності працівників ОВС – 35 %; 2) у сфері сімейно-побутових відносин (хуліганство, завдання тілесних ушкоджень, вбивство тощо) – 27 %; 3) поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані з службовою діяльністю (грабіж, розбій, вимагання тощо) – 38Вироблено кримінологічну характеристику кожного виду злочинів, встановлено їх основні кількісно-якісні кримінологічні особливості.

У підрозділі 1.3. „Латентність насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ” здійснено спробу оцінити рівень та встановити основні детермінанти латентності досліджуваних злочинів. Встановлено, що рівень латентності цього виду злочинів у декілька разів перевищує рівень латентності злочинності взагалі. Найбільший ступінь латентності властивий насильницьким злочинам, що вчиняються працівниками ОВС поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані з службовою діяльністю; злочини, що вчиняються працівниками ОВС у зв’язку з службовою діяльністю, займають проміжне місце; група злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у сфері сімейно-побутових відносин є найменш латентною

Основними факторами існування латентної злочинності працівників ОВС, на думку дисертанта, є негативні риси бюрократії в ОВС – авторитаризм, конформізм, корпоративність, протидія зовнішньому соціальному контролю тощо. Водночас рівень латентності пов'язаний зі специфікою діяльності і статусом суб’єкта злочину, а також ступенем активності керівників тих або інших підрозділів і служб щодо приховування злочинів, учинених підлеглими. Надто високий рівень латентності цих злочинів заважає адекватній оцінці їх кількісних і якісних показників, та розробці ефективних заходів протидії. Тому латентність різних видів злочинів працівників ОВС має вивчатись не лише науковцями, але й відповідними комітетами Верховної Ради, прокуратурою і, перш за все, Міністерством внутрішніх справ.

Підрозділ 1.4. „Кримінологічна характеристика особистості та мотиваційної сфери працівників органів внутрішніх справ, які вчинили насильницькі злочини” присвячено розгляду соціально-демографічних і морально-психологічних якостей та класифікації злочинців – працівників ОВС. Встановлено, що серед засуджених за насильницькі злочини працівників ОВС не виявлено жодної жінки. Переважають особи віком 26-30 років із середньою освітою (38,7 %,), одружені (76,6 %). Більшість насильницьких злочинів було вчинено особами рядового складу ОВС зі стажем служби до 3 років. Виявлено, що певні криміногенні риси особистості працівників ОВС формуються ще під час професійного навчання. Так, 2,8 % опитаних випускників ВНЗ МВС вказали, що застосування незаконного насильства в практичній діяльності „в інтересах справи” – необхідне, а 27,6 % – припустиме.

Дотримуючись концепції, відповідно до якої „рушійною силою” деструктивної поведінки є три духовних феномени – підстави: агресія, експансія та обман, що в реальному прояві (через мотивацію і дії) виступають як окремо, так і в сполученні один з одним, всі мотиви насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, дисертант пропонує розділити на три основні групи, кожній з яких відповідає певний тип (типи) злочинця: 1. Злочини, мотивація яких пов'язана з агресією, вчиняються переважно у сфері сімейно-побутових відносин. Злочини цієї групи скоюють особи, яких умовно можна поділити на два типи: а) „аутсайдери”; б) „дебошири”. Для злочинів, що вчиняються „аутсайдерами”, найбільш характерні такі мотиви, пов’язані з агресією, як: ревнощі, помста, бажання позбавити себе турбот, перешкодити наміру дружини залишити сім’ю, а також несвідомі мотиви захисту від реальних та уявних небезпек. Для злочинів, що вчиняються „дебоширами”, характерні мотиви ствердження та самоствердження (які прийнято називати хуліганськими спонуканнями), домінує бажання особи утвердитися в очах оточення будь-яким способом.

2. Злочини, мотивація яких пов'язана з експансією, вчиняються працівниками ОВС здебільшого поза сферою сімейно-побутових відносин і не пов’язані з службовою діяльністю. Експансія визначається як інтенція самоуправного поширення своїх домагань, вольового користолюбного домінування всупереч пануючим уявленням про справедливість. Крім форм безпосереднього захоплення матеріальних благ, експансія може виражатися в порушеннях недоторканності приватного життя, перешкоджанні здійсненню прав та інтересів тощо. Типовими злочинами цієї групи є грабіж, розбій та вимагання. Цю групу злочинів вчиняють працівники ОВС, яких умовно можна назвати „перевертні”; характеризуються різними корисливими мотивами, пов’язаними з бажанням злочинця задовольнити свої потреби будь-яким способом.

3. Злочини, мотивація яких пов'язана з обманом. Така мотивація найбільш характерна для злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у зв’язку з службовою діяльністю. Осіб, які вчиняють злочини цієї групи, умовно можна поділити на два типи: а) „фанатики”, які скоюють злочини з різних „ідейних” мотивів, пов'язаних з помилково зрозумілими інтересами служби (службовими обов'язками й повноваженнями); б) „ледарі”, які не бажають досконало, професійно виконувати свої службові обов’язки, а хочуть, не докладаючи особливих зусиль, що вимагають високих професійних якостей, виконати покладений на них обсяг роботи, поліпшити показники, одержати винагороду, просування по службі. Для злочинів, що вчиняються ними, найбільш характерні так звані кар'єристські, „службістські” мотиви.

Розділ другий „Детермінація насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ” складається з п’яти підрозділів. У підрозділі 2.1. „Поняття та загальна характеристика детермінації насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ” проаналізовано проблемні питання детермінації в кримінологічній науці. Дисертантом підтримано точку зору щодо неможливості зведення детермінації злочинності лише до категорій причин і умов, ігноруючи інші види криміногенної детермінації, а слід уявляти ширше, включаючи до її поняття всі зв’язки, опосередкування та взаємодію злочинності з іншими соціальними явищами і процесами. Узагальнюючим поняттям є „фактор” або „криміногенний фактор”. Зазначене обумовлює системний підхід до вивчення детермінації злочинності, при цьому співвідношення окремих злочинів, видів злочинів і злочинності розглядається як співвідношення окремого, одиничного та загального. Доведено доцільність детального вивчення, у рамках дослідження, саме криміногенних детерміністичних зв’язків другого рівня – факторів окремих видів злочинів, з урахуванням поділу всієї маси злочинів на окремі види залежно від сфери суспільних відносин, у якій вчиняється злочин.

Проаналізовано основні соціально-економічні, політичні та ідеологічні процеси у нашій державі, що негативно впливають на стан законності в ОВС. Економічні фактори не варто розглядати в детермінації досліджуваних злочинів як домінуючі, проте вони відіграють суттєву опосередковану роль.

Підрозділ 2.2. „Загальні детермінанти насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ” присвячено розгляду факторів детермінації, властивих кожному виду досліджуваних злочинів. До найбільш важливих з них доцільно віднести: 1) хиби при відборі кадрів; 2) недоліки психологічного забезпечення службової діяльності працівників ОВС; 3) фактори, пов'язані з наявністю у працівників ОВС психічних аномалій; 4) упущення у професійній підготовці та вихованні кадрів; 5) фактори, обумовлені специфікою служби в ОВС (екстремальність службової діяльності; стреси).

У підрозділі 2.3. „Детермінація насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у зв’язку зі службовою діяльністю” розглядається специфіка впливу перш за все таких факторів, як: 1) неналежне матеріально-технічне забезпечення ОВС; 2) дефіцит кадрів в ОВС; 3) низька правова культура працівників ОВС та прогалини у професійній підготовці та вихованні, які мають місце ще під час навчання; 4) наявність негативної „міліцейської” субкультури, одним з проявів якої є каральні методи у їх діяльності; 5) негативний вплив на працівників ОВС з боку правопорушників (зокрема, пов’язана з цим проблема зміни кримінальної ролі); 6) перевантаженість та ненормованість робочого часу; 7) гіпертрофована професійна корпоративність працівників ОВС; 8) негативні риси особистості керівника і стилю управління колективом; 9) недосконалість існуючої системи критеріїв оцінювання діяльності ОВС (є домінуючим фактором).

Підрозділ 2.4. „Детермінація насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у сфері сімейно-побутових відносин” присвячено аналізу особливостей факторів детермінації цього виду злочинів, серед яких: 1) сімейні конфлікти, що виникають на ґрунті невдоволення дружини й близьких родичів соціально-економічним статусом працівника ОВС; 2) перевантаженість та ненормованість робочого часу; 3) конфліктно-змістовний характер службової діяльності працівників ОВС (негативне ставлення населення до працівників ОВС як до представників воєнізованого карального органу, конфліктність службової діяльності на рівні стосунків усередині самих підрозділів ОВС, переважно, між лінійними і функціональними групами; контакти працівників ОВС із правопорушниками); 4) зловживання працівниками ОВС алкоголем та використання міліцейського жаргону та нецензурної лексики, як елементи негативної „міліцейської” субкультури; 5) потужний вплив на вчинення злочину має фактична можливість використання працівником ОВС табельної вогнепальної зброї та спеціальних засобів.

Підрозділ 2.5. „Детермінація насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані зі службовою діяльністю” присвячено аналізу таких основних факторів детермінації цього виду злочинів, як: 1) гіпертрофована професійна корпоративність працівників ОВС щодо девіантної поведінки колег, яка формується ще під час професійного навчання; 2) негативний морально-психологічний клімат у трудовому колективі; 3) недосконалість як відомчого контролю, так і контролю з боку населення (зокрема різних неурядових і громадських організацій) за дотриманням законності працівниками ОВС; 4) потрапляння на службу в ОВС осіб з кримінальною спрямованістю особистості та недосконалість методик їх виявлення як при прийнятті на службу, так й під час проходження служби (домінуючий фактор).

Розділ третій „Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ” складається з п’яти підрозділів. У підрозділі 3.1. „Поняття і загальна характеристика системи попередження злочинності працівників органів внутрішніх справ” розглядається низка існуючих у науці проблемних питань, пов'язаних із відсутністю єдності щодо родового термінологічного визначення діяльності щодо попередження злочинності. Дисертант підтримує точку зору, що узагальнюючим, родовим терміном є протидія злочинності, що являє собою систему різноманітних видів діяльності та комплексних заходів (які застосовуються державними органами, об'єднаннями громадян), спрямованих на попередження, усунення, нейтралізацію і обмеження (ослаблення) факторів, детермінуючих злочинність. Діяльність з попередження злочинів є складовою протидії злочинності. Основними самостійними напрямами (видами) діяльності суб'єктів попередження є профілактика, запобігання, припинення злочинів, а також девіктимологічна діяльність. Аргументовано доцільність розгляду проблем попередження досліджуваних злочинів саме на спеціально-кримінологічному рівні протидії злочинності з урахуванням диференціації заходів попередження залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин.

У підрозділі 3.2. „Загальні заходи попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ” розглянуто запобіжні заходи, які мають організаційно-управлінський характер і здійснюються самими органами внутрішніх справ. Пріоритетним є вдосконалення кадрової роботи та психологічне забезпечення оперативно-службової діяльності працівників ОВС. Вдосконалення потребує насамперед механізм і методики відбору кандидатів на службу в конкретних службах і підрозділах ОВС і комплектування абітурієнтами навчальних закладів МВС України. Враховуючи те, що певні криміногенні якості особистості працівників ОВС формується ще під час професійного навчання, дієвим заходом попередження досліджуваних злочинів має бути підвищення рівня професійної освіти та підготовки кадрів і ефективна виховна робота з особовим складом.

У підрозділі 3.3. „Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у зв’язку з службовою діяльністю” розглядаються такі основні заходи попередження цього виду злочинів: 1. Конструктивне реформування ОВС у соціальний інститут, ідеологія діяльності якого повинна ґрунтуватися на суспільно-альтруїстичних цінностях. 2. Адекватне за обсягом, стабільне і своєчасне фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності ОВС. 3. Усунення залежності оцінки ефективності діяльності ОВС від статистичних даних про стан злочинності або інших систематично відображуваних кількісних показників. Критеріями оцінки ефективності діяльності ОВС повинні бути – навантаження (напруженість діяльності), якість діяльності та дотримання законності. Оцінка ефективності діяльності тієї або іншої служби або підрозділу повинна ґрунтуватися на оцінці діяльності кожного працівника, з урахуванням специфіки напрямків роботи служби та підрозділу. 4. Структурне відокремлення слідчих органів дозволить ліквідувати відповідальність працівників слідчих органів за „кінцевий результат”.

У підрозділі 3.4. „Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у сфері сімейно-побутових відносин” проаналізовано специфіку основних заходів попередження злочинів цієї групи: 1. Підвищення рівня матеріального забезпечення працівників ОВС (перш за все, шляхом скорочення чисельності працівників ОВС за рахунок оптимальної реорганізації організаційної структури ОВС, а також раціонального скорочення управлінського персоналу). 2. Належний соціально-правовий захист особового складу. Необхідно розробити та запровадити ефективні пільгові програми отримання, придбання та будівництва житла для працівників ОВС. 3. Досягнення високого рівня партнерських відносин „міліція-населення”. Важливим кроком у становленні соціально орієнтованої стратегії ОВС є активна взаємодія з ЗМІ та правозахисними організаціями; попередження віктимної поведінки населення щодо злочинів, учинених працівниками ОВС. 4. Посилення контролю за користуванням працівниками ОВС табельною зброєю та спецзасобами. Недопущення постійного зберігання зброї працівниками при собі або вдома у не передбачених законом випадках. 5. Створення спеціалізованих кризово-консультативних центрів з питань проблем сімей працівників ОВС.

У підрозділі 3.5. „Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані з службовою діяльністю” розглянуто заходи попередження цього виду злочинів, специфіка яких обумовлена насамперед груповим характером їх скоєння. Основним напрямком превенції злочинів даної групи є постійне вдосконалення форм і методів контролю за дотриманням дисципліни й законності працівниками ОВС з боку керівників та відповідних кадрових та психологічних служб. Значна превентивна роль належить діяльності зазначених суб’єктів щодо виявлення працівників, поведінка яких свідчить про реальну можливість вчинення ними правопорушень та злочинів. Вимагає нормативного закріплення проведення регулярних перевірок працівників ОВС на предмет вживання алкоголю й наркотичних речовин. Обов’язок забезпечення належного морально-психологічного клімату в колективах і позитивної субкультури працівників має бути необхідною складовою службової діяльності керівників всіх рівнів. Необхідно визначити найбільш повний обсяг можливих правопорушень і їхнє закріплення у відповідних нормативних актах, з метою чіткої диференціації меж різних правопорушень і мір відповідальності за них.

У висновках підсумовуються основні результати виконаного дослідження. У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання всебічного аналізу і встановлення кримінологічної характеристики насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України, їх детермінант, особистості злочинця, а також вироблення системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності існуючих форм і методів попередження цих злочинів. Найбільш важливі результати дослідження відображено у наступних висновках:

1. Протиправні дії працівників ОВС є сукупністю випадків, яка характеризується сталістю пропорційних співвідношень між основними видами правопорушень і має ознаки системності, що підтверджує аналіз статистичних даних.

2. Насильницькі злочини працівників ОВС – це умисні кримінально-карані діяння, які вчиняються працівниками ОВС з використанням службового становища, шляхом фізичного або психічного насильства, здатні заподіяти смерть, фізичну або психічну травму, а також обмежити свободу волевиявлення або дій людини.

3. Динаміка зміни кількісних показників насильницьких злочинів працівників ОВС та загальної злочинності в Україні має характер системного взаємозв'язку частини та цілого. Сукупність насильницьких злочинів працівників ОВС одночасно є похідною від загальної злочинності та не суперечить основним тенденціям її розвитку, що пояснюється спільністю загальних детермінант, специфікою кореляційних зв’язків та їх взаємообумовленістю.

Насильницьку злочинність працівників ОВС складають три відносно самостійні кримінологічні групи, які мають свої специфічні особливості детермінації, що, в свою чергу, обумовлює відповідну диференціацію заходів запобігання. Це насильницькі злочини, що вчиняються працівниками ОВС: 1) у зв’язку з виконанням службових функцій; 2) у сфері сімейно-побутових відносин; 3) поза сферою сімейно-побутових відносин і не пов’язані з виконанням службових функцій.

4. У структурі насильницької злочинності працівників ОВС переважають такі злочини, як умисне вбивство (22,9 %) й тілесні ушкодження (34 %). Більшість насильницьких злочинів були вчинені працівниками патрульно-постової служби міліції (30,7%).

Рівень латентності насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, у декілька разів перевищує рівень латентності злочинності взагалі. Основними факторами існування латентної злочинності працівників ОВС є негативні риси бюрократії в ОВС – авторитаризм, конформізм, корпоративність, протидія зовнішньому соціальному контролю тощо. Водночас рівень латентності пов'язаний зі специфікою діяльності та статусом суб’єкта злочину, а також ступенем активності керівників тих або інших підрозділів і служб щодо приховування насильницьких злочинів, вчинених підлеглими працівниками.

5. Насильницькі злочини працівників ОВС мають свої специфічні соціально-демографічні особливості. Увесь масив насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, доцільно розділити на три основні групи: 1) мотивація яких пов'язана з агресією; 2) мотивація яких пов'язана з експансією; 3) мотивація яких пов'язана з обманом.

6. Ефективна реалізація організаційно-управлінських заходів протидії насильницьким злочинам, що вчиняються працівниками ОВС, залежить, перш за все, від активності їх впровадження самими органами внутрішніх справ, насамперед Міністерством внутрішніх справ України.

Необхідно досягти високого рівня партнерських відносин „міліція-населення”. Важливим кроком у становленні соціально-орієнтованої стратегії діяльності ОВС є створення позитивного іміджу працівника ОВС, що можливо лише за умови підтримки з боку держави та активної взаємодії ОВС з засобами масової інформації. Одним зі способів взаємодії ЗМІ та ОВС є попередження віктимної поведінки населення щодо злочинів, вчинених працівниками ОВС.

7. Слід усунути залежність оцінки ефективності діяльності ОВС від статистичних даних про стан злочинності або інших систематично відображуваних кількісних показників. Автором запропонована якісно нова система критеріїв оцінювання ефективності діяльності ОВС та організації контролю за їх діяльністю. Такими критеріями мають бути – навантаження (напруженість діяльності), якість діяльності та дотримання законності. Оцінка ефективності діяльності тієї або іншої служби або підрозділу повинна ґрунтуватися на оцінюванні діяльності кожного працівника, з урахуванням специфіки напрямків їх діяльності.

8. Нагальною є потреба