КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ІВАНЕНКО ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК: 340.132.1

СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА РОЛЬ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

Калюжний Ростислав Андрійович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

начальник кафедри теорії держави і права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Луць Людмила Андріївна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

професор кафедри теорії та історії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент

Цельєв Олексій Вікторович,

Національний університет “Києво – Могилянська академія”,

доцент кафедри державно-правових наук правничого факультету

Захист відбудеться “27” вересня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03680 м. Київ, Солом’янська площа, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03680 м. Київ, Солом’янська площа, 1

Автореферат розісланий “07” серпня 2007 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування правової держави є одним з основних завдань сучасного етапу розвитку України. Створення правової держави стає можливим лише на базі сталого правового порядку, забезпечення якого є важливим завданням правоохоронних органів.

Формування правової держави нерозривно пов’язано з проблемами взаємної відповідальності держави і громадянина, юридична відповідальність в якій позбавляється лише карального характеру, тому важливим є її дослідження у позитивному і негативному аспектах на новій методологічній основі, а саме з позиції сучасних підходів до виникнення, розвитку та функціонування держави і права. Актуальність вивчення юридичної відповідальності у ретроспективному і перспективному аспектах полягає у тому, що становлення правової держави пов’язане із сумлінним виконанням правових приписів усіма суб’єктами права (державою, її органами, її посадовими особами, організаціями, громадянами), оцінюванням ними своїх дій, виходячи з їх суспільної корисності чи небезпеки.

Серед усіх суб’єктів, відповідальних за охорону правопорядку у суспільстві, важливе місце належить правоохоронним органам, які попереджають, розкривають і своєчасно розслідують злочини, а все це безпосередньо пов’язане з юридичною відповідальністю.

Обмеження примусу, застосування його лише у виправданих і дозволених за законом випадках є загальною тенденцією розвитку права на шляху побудови правової держави на основі гуманістичної ідеї пріоритету прав людини. Виховання за допомогою виключно засобів примусу є недієвим способом впливу на людей, проте, збільшення кількості правопорушень часто провокується посиленням заходів державного примусу. Тому актуальним є розгляд юридичної відповідальності не лише через призму покарання, що безпосередньо пов’язане із здійсненням її ретроспективної сторони, а й з позиції застосування запобіжних правопоновлюючих заходів, заохочення. Виникає необхідність поєднання заходів примусової і добровільної форм реалізації юридичної відповідальності.

Поряд з необхідністю формування відповідальної держави, часто трапляються випадки ігнорування державними органами і посадовими особами обов’язків забезпечення особистих, політичних, соціальних, економічних та культурних прав громадян. У сучасних умовах відсутня належна дисципліна, спостерігається криза, дефіцит відповідальності у структурі державної влади. Це сприяє поширенню правового нігілізму у суспільстві, породжує недовіру громадян до діяльності державних органів та дієвості вітчизняного законодавства. У зв’язку з цим постає необхідність подальших досліджень соціальної природи і ролі юридичної відповідальності.

У науковій літературі питанням юридичної відповідальності присвячено чимало праць. Дану проблему ще за радянських часів розглядали такі вчені: Д. І. Бернштейн, С. С. Алексєєв, В. С. Афанасьєв, М. І. Байтін, П. К. Блажко, С. Н. Братусь, В. Н. Бутилін, Т. Д. Зражевська, М. А.Ібрагімов, О. С. Іоффе, М. А. Краснов, В. В. Лазарєв, М.С.Малеїн, О. В. Малько, А. С. Мордовець, О. Е. Лейст, Б. Л. Назаров, П. О. Недбайло, А. І. Петелін, І. С. Самощенко, М. С. Строгович, В. А. Тархов, Є. В. Черних, М. Х. Фарукшин, М. Д. Шиндяпіна та інші. У працях вказаних авторів висвітлювалися такі проблеми, як поняття, сутність, види юридичної відповідальності, її принципи, цілі, завдання, функції, співвідношення з іншими правовими явищами (правопорушенням, санкцією, покаранням, юридичним обов’язком тощо). Однак більшість праць написано понад десять років тому. Таким чином, деякі положення, зокрема, такі як поняття юридичної відповідальності, її підстави, види, суб’єкти, потребують корекції з урахуванням сучасних умов існування суспільства.

На сучасному етапі питання юридичної відповідальності, розроблення її основних понять та категорій у сфері теорії права та галузевих наук досліджують такі вітчизняні дослідники: К. В. Басін, Є. О. Гіда, В. Головченко, С. Т. Гончарук, В. Г. Гончаренко, Ф. Л. Жорін, Л. М. Кельман, М. І. Козюбра, Л. Т. Кривенко, С. Л. Лисенков, О. Г. Мурашин, Л. Р. Наливайко, В. Ю. Орєхов, О. В. Петришин, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабінович, О. Ф. Скакун та ін. Однак дані дослідження переважно спрямовані на розгляд питання юридичної відповідальності в контексті застосування правових санкцій, покарання чи гарантії захисту прав людини.

У роботах В. М. Кудрявцева, В. А. Номоконова, В. В. Похмєлкіна, Р. Л. Хачатурова, Р. Г. Ягутяна лише згадується про форми реалізації юридичної відповідальності. На жаль, у загальнотеоретичній юридичній літературі недостатньо уваги приділялося суб’єктивним ознакам добровільної форми юридичної відповідальності, формам психічного ставлення до правомірних вчинків, взаємозв’язку заохочення з добровільною формою юридичної відповідальності, ознакам державно-примусової форми реалізації цієї відповідальності.

Вивчення стану проблеми даного дослідження свідчить про те, що деякі її аспекти залишилися не розглянутими в юридичній літературі, а деякі висунуті припущення вимагають подальшого вивчення й уточнення.

Незадовільний стан розроблення у сучасній вітчизняній науці проблем юридичної відповідальності, відсутність монографічних праць зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження і впливає на вибір об’єкта і предмета дослідження.

Отже, наведеним підтверджується, що дослідження вказаної проблематики в Україні мали фрагментарний характер, що обумовлює необхідність комплексного аналізу даної проблеми з урахуванням нових напрямів розвитку вітчизняної юридичної науки, з переосмисленням наукових поглядів минулого та вирішенням теоретико-прикладних аспектів даної проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках загальнодержавних програм, а саме: Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376; Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006–2008 роки, схваленої Кабінетом Міністрів України від 1 березня 2006 року №116-Р; Концепції по боротьбі з корупцією на 1998–2005 роки, а також відповідно до таких документів: а) Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002–2005 років та на період 2004–2009 років (затверджених відповідно наказами МВС України від 30 червня 2002 року № 635 та від 5 липня 2004 року № 755); б) Головних напрямків наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки та плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2007 рік.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне осмислення юридичної відповідальності: її поняття, підстав, видів, теоретичних проблем добровільної і примусової форм реалізації юридичної відповідальності, значення та особливості діяльності правоохоронних органів щодо її забезпечення. Досягнення цієї мети пов’язується з вирішенням таких завдань:

дослідити соціальну природу категорії “відповідальність” та процес її розвитку;

сформулювати визначення юридичної відповідальності з урахуванням позитивного та негативного її аспектів, яке б висвітлювало сучасне соціальне призначення даного інституту;

розкрити підстави виникнення юридичної відповідальності;

визначити місце і роль юридичної відповідальності у забезпеченні правопорядку;

висвітлити різні підходи до проблеми класифікації юридичної відповідальності й оцінити можливість її існування не лише у традиційних (кримінальному, цивільному, адміністративному) галузях права, а й в інших;

розкрити зміст механізму забезпечення юридичної відповідальності;

обґрунтувати доцільність існування двох форм реалізації юридичної відповідальності (добровільної та примусової) та з’ясувати їх зміст;

дослідити роль і місце діяльності правоохоронних органів у забезпеченні юридичної відповідальності і правопорядку.

Об’єктом дослідження є юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності і один із основних засобів забезпечення правопорядку.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти сутності юридичної відповідальності та ролі правоохоронних органів у її забезпеченні.

Методи дослідження. Методологічна основа дисертації складається з методів наукового дослідження теоретичного рівня (системно-функціональний, конкретно-історичний, формально-логічний, порівняльно-правовий аналіз, синтез, індукція, дедукція тощо) та емпіричного (статистичний аналіз, дослідження документів, друкованих видань і повідомлень засобів масової інформації), а також основних положень загальної теорії права, філософії права, етики, соціології, загальної і соціальної психології, присвячених проблемам свідомості, діяльності, соціальних норм і мотивації поведінки індивіда.

Виходячи з того, що юридична відповідальність являє собою складне, багатогранне явище, одним з основних засобів дослідження був системний підхід, що надав можливість проаналізувати юридичну відповідальність як системне утворення.

Конкретно-історичний метод було використано для визначення генезису поняття “юридична відповідальність” та певних закономірностей цього процесу у різні часи.

За допомогою методу порівняльно-правового аналізу відмежована юридична відповідальності від інших видів соціальної відповідальності та правових явищ: заходів примусу, захисту, юридичного обов’язку тощо.

Формально-логічний метод використовувався при аналізі норм, що закріплюють поняття галузевих видів юридичної відповідальності, процесуальну регламентацію стадій розвитку юридичної відповідальності.

Використання спеціально наукових методів дослідження дало змогу проаналізувати нормативну базу, яка регламентує юридичну відповідальність, та визначити її нормативну конструкцію.

Джерельну базу дослідження склали національні й зарубіжні наукові праці з теорії держави та права, кримінального та кримінально-процесуального права, адміністративного, кримінально-виконавчого права, а також нормативно-правові акти України, зарубіжних країн, міжнародного та європейського права, що стосувалися предмета дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційне дослідження є одним з перших у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням дуалістичної природи юридичної відповідальності та особливостей діяльності правоохоронних органів стосовно забезпечення примусової та добровільної форм її реалізації.

У межах дисертаційного дослідження одержано результати, які містять наукову новизну.

Вперше:

обґрунтовано авторську інтерпретацію поняття “соціальна відповідальність” як соціального явища, сутністю якого є двосторонній зв’язок між індивідом і суспільством, що виявляється у розумінні даної відповідальності як системи відносин між людьми в межах необхідної поведінки, вимог суспільства щодо індивіда і як невідворотність надавати звіт за свою поведінку. Виходячи з цього, основною характеристикою поняття “соціальна відповідальність” є те, що вона розглядається як форма взаємозв’язку і взаємодії суспільства й особи;

обґрунтовано доцільність розмежування категорії правопорушення як порушення норми права та правопорушення як підстави юридичної відповідальності;

сформульовано авторське визначення понять “настання юридичної відповідальності”, “притягнення до юридичної відповідальності”, “підстави юридичної відповідальності”, у зв’язку із чим підстави юридичної відповідальності мають подвійний зміст: правова підстава – норма права і факт правопорушення як підстава.

Сучасна правова доктрина визнає три підстави юридичної відповідальності: правова – норма права; фактична – саме правопорушення (адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, злочин), тобто підстава, що приводить у дію всю структуру юридичної відповідальності; процесуальна – правозастосовний акт;

запропоновано обґрунтоване виокремлення двох форм забезпечення юридичної відповідальності. Добровільна форма реалізації юридичної відповідальності забезпечується шляхом закріплення юридичного обов’язку дотримуватися і виконувати вимоги права та реалізується у правомірній поведінці суб’єктів права, що заохочується або схвалюється державою, а примусова – шляхом закріплення юридичних обов’язків правопорушника підлягати осуду з боку держави, матеріального, організаційного або особистісного обмеження прав та їх реалізація з боку уповноважених на це державних органів та посадових осіб;

обґрунтовано положення, що діяльність правоохоронних органів щодо забезпечення юридичної відповідальності може здійснюватися у таких двох формах: у межах та поза межами правозастосовчої діяльності. Діяльність правоохоронних органів щодо реалізації юридичної відповідальності може здійснюватися як у процесі застосування правових норм (в її межах), що проявляється у таких формах, як поновлення порушених прав, притягнення до юридичної відповідальності, накладення покарання тощо, так і поза межами правозастосовчої діяльності за допомогою таких методів, як загальна та індивідуальна профілактика правопорушень, створення умов для реалізації суб’єктивних прав та обов’язків тощо. Деякі з методів, наприклад, припинення порушення прав громадян, залежно від обставин можуть відбуватися як у межах правозастосовчої діяльності, так і поза її межами.

Удосконалено:

на підставі аналізу чинного законодавства доповнено сутність та взаємозв’язок юридичної відповідальності з іншими правовими явищами (санкція, правопорушення, заохочення тощо). Мова йде про те, що юридичний обов’язок має відповідну структуру, яка кореспондує структурі суб’єктивного права і містить такі елементи: 1) необхідність здійснити певні дії або утриматися від них; 2) необхідність для правозобов’язаної особи відреагувати на звернені до неї законні вимоги уповноваженої особи; 3) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; 4) необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право. Отже, дана структура юридичного обов’язку визначає його як гарант здійснення прав. Зауважимо, що гарантом є також міра відповідальності, що встановлюється за недотримання обов’язків. Саме тому категорії “обов’язок” та “відповідальність” є взаємозв’язаними, нерозривними та потребують цілісного дослідження;

пропонується виділити основоположний критерій класифікації юридичної відповідальності за характером санкцій, оскільки саме він включає і галузевий характер окремих видів відповідальності, і відповідний характер застосування санкцій;

уточнено визначення суб’єктивних ознак, а також зовнішнього прояву об’єктивної форми реалізації добровільної юридичної відповідальності.

Набуло подальшого розвитку:

положення, відповідно до якого категорія “відповідальність” може розглядається у двох аспектах: перший – відповідальність як реакція (система відповідей) суспільства на поведінку індивідів; другий – відповідальність як система відповідей особи на вимоги суспільства, що є проявом позитивного та негативного у розумінні змісту відповідальності;

змістовні характеристики позитивного аспекту юридичної відповідальності, діалектичного взаємозв’язку позитивного і негативного аспектів юридичної відповідальності та виокремлення її основних ознак;

поняття заохочувальної (стимулюючої) функції, яка являє собою такий напрям впливу заходів юридичної відповідальності, який спрямований на формування позитивного ставлення особи до встановлених правових правил і мотивації до їх виконання та прагнення до правових наслідків, передбачених заходами заохочення та стимулювання правомірної поведінки;

питання щодо об’єкта впливу діяльності правоохоронних органів, яким є поведінка учасників суспільних відносин, що може бути не лише протиправною, а й правомірною. Разом з тим важливо звернути увагу на те, що працівники правоохоронних органів є активними учасниками охорони та забезпечення правопорядку. Незважаючи на те, що завдання охорони громадського порядку покладається на всіх суб’єктів, серед них виділяються ті, для яких останнє є повсякденною турботою. Таким суб’єктом правопорядку й виступають правоохоронні органи, у тому числі міліція. Отже, відбувається певним чином самозабезпечення системи правопорядку;

обґрунтування співвідношення відповідальності й заходів державного примусу та визначено їх характерні ознаки.

Практичне значення одержаних результатів. У науково-дослідній сфері матеріали дисертації можуть бути основою для подальшого розроблення проблематики юридичної відповідальності як на загальнотеоретичному, так і на галузевому рівнях.

У правотворчій сфері висновки та пропозиції, викладені у дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні норм чинного кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, митного та деяких інших галузей публічного права і законодавства.

У сфері правозастосування викладені у дисертації пропозиції можуть бути корисними при розгляді юридичних справ, пов’язаних з притягненням винних осіб до різних видів юридичної відповідальності.

У навчальному процесі положення, теоретичні висновки, рекомендації та їх аргументація можуть бути включені у тематичні плани курсів теорії держави та права, адміністративного права, кримінального, кримінально-процесуального права та спецкурсів: актуальні проблеми теорії держави та права; теорія правозастосування (акт про впровадження наукових розробок дисертації в навчальний процес Київського університету внутрішніх справ від 20 лютого 2007 р.; акт про впровадження наукових розробок дисертації в навчальний процес Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України від 06 лютого 2007 р.).

У правовиховній роботі висновки та пропозиції, викладені у дисертації, можуть бути використані з метою підвищення рівня правової культури населення і суб’єктів правоохоронної діяльності.

Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження були апробовані на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція „Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах (25, 26 жовтня 2002 року, м. Дніпропетровськ); науково-теоретична конференція молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми права 2003” (9 квітня 2003 року, м. Київ); наукова конференція науково-педагогічних працівників Київського юридичного інституту МВС України “Правоохоронна діяльність: теорія, практика і навчання ” (14 травня 2004 року, м. Київ).

Публікації. За темою дисертації опубліковано сім наукових статей у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура роботи побудована відповідно до мети та завдань, складається з вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 21 сторінці (326 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано об’єкт, предмет, мету та завдання, основні методи дослідження, визначено його наукову новизну та практичну значущість, розкрито зв’язок роботи з відповідними темами, надано інформацію про апробацію.

Розділ І “Юридична відповідальність у структурі соціальної відповідальності” складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 1.1 “Поняття, сутність і види соціальної відповідальності” присвячений розгляду соціальної відповідальності як одного із суттєвих елементів взаємозв’язку особи та суспільства.

На основі аналізу відповідальності як соціального явища, основи якого було закладено вже в моральних нормах первіснообщинного ладу та різноманітних вченнях давніх мислителів, автором підкреслюється, що соціальна відповідальність виникає одночасно із суспільством, її формування пов’язане з розвитком людини та суспільних відносин, коли поведінка особи набуває суспільної значущості і тому починає регулюватися за допомогою соціальних норм. Більш досконалої форми відповідальність набула з появою держави та права. Діючі соціальні норми стали більш багатоманітними, що і зумовило існування ряду видів соціальної відповідальності: політичної, моральної, юридичної та ін. Таким чином, сутність соціальної відповідальності полягає вже в обов’язках індивіда виконувати відповідні політичні, моральні, юридичні вимоги, які ставить перед ним суспільство, держава, колектив.

Визначення поняття соціальної відповідальності досить багатоманітні. Загальним для них є те, що відповідальність розглядається у формі підзвітності, ставлення особи до соціальних вимог, що виражається в її конкретних діях, як свідомо-вольове ставлення суб’єкта до висунутих суспільством вимог і обов’язок неухильного їх дотримання, як відповідна позитивна чи негативна оцінка його діяльності з боку суспільства.

Виховання відповідальності має бути зорієнтовано на підвищення її внутрішньої (особистісної) сторони, тобто відповідальності на рівні прийняття поведінкового рішення з урахуванням вимог соціальних норм. Тут відповідальність виступає найважливішим соціальним елементом структури особистості. У своєму особистісному прояві соціальна відповідальність реалізується самим суб’єктом відповідальності на підставі суспільно значущої самооцінки своєї поведінки. Тому особистісна сторона відповідальності певним чином автономна, хоча і визначається рівнем свідомості (правосвідомості) особи, системою суспільних відносин, ступенем усвідомлення вимог суспільства, їх адекватністю особистісним поведінковим установкам і потребам.

Автор розділяє думку вчених, які досліджуючи соціальну відповідальність, цілком справедливо, визнають методологічною основою осмислення поняття відповідальності аналіз співвідношення категорій свободи і необхідності. Відповідальність нерозривно пов’язана з необхідністю дотримання приписів, правил поведінки, підкорення, узгодження своєї поведінки з об’єктивними законами природи та суспільства. Якщо немає необхідності у дотриманні будь–яких норм, приписів, то немає і відповідальності.

На основі проведеного дослідження пропонується визначити поняття соціальної відповідальності як системи відносин між людьми в межах необхідної поведінки, вимог суспільства щодо індивіда і як невідворотність надавати звіт за свою поведінку.

У підрозділі 1.2 “Природа та характерні риси юридичної відповідальності” висвітлено природу “юридичної відповідальності”, її відмінні характеристики, які відрізняють її від інших видів соціальної відповідальності. На підставі аналізу та узагальнення теоретичних праць учених автор виокремлює такі ознаки юридичної відповідальності:

виникає лише за наявності факту правопорушення;

основною підставою є склад правопорушення;

передбачає примусове позбавлення правопорушника певних соціальних благ (особистих, майнових, організаційних);

притягнення до юридичної відповідальності здійснюється спеціально уповноваженими на це суб’єктами права і тільки у відповідності до процесуальних норм;

визначена нормами права, як один із видів державного примусу у формах каральних та правовідновлюючих заходів;

завжди пов’язана з оформленням визначених правових приписів;

сувора регламентація заходів державного примусу у нормах права.

У дисертації обґрунтовується, що юридична відповідальність має не лише певні ознаки, а й відповідні елементи структури. Зокрема, можна виділити такі її елементи, як підстави відповідальності, суб’єкти, умови, міра відповідальності, процедура і порядок застосування відповідальності.

Стверджуючи, що існуючі два аспекти (позитивний і негативний) юридичної відповідальності діалектично взаємозв’язані і становлять єдине ціле одного соціального явища, автор акцентує увагу на розумінні категорії юридичної відповідальності, виходячи з її дуалістичної природи як цілісного правового явища, підкреслює, що юридична відповідальність має не тільки охоронний, а й регулятивний характер, і набуває своєрідного значення у випадках порушення правових приписів та правомірної поведінки.

Звертається також увага дослідника на те, що особливістю позитивної відповідальності є те, що у деяких випадках санкція охоронної норми не реалізується. Якщо суб’єкт не порушує вимог диспозиції, то не реалізуються лише санкції, які передбачають негативні наслідки для правопорушника, але є можливою реалізація заохочувальної санкції.

На нашу думку, характерною рисою негативної юридичної відповідальності слід визнавати застосування штрафних санкцій, які є відмінними у кожній галузі права (у кримінальному праві – позбавлення волі, виправні роботи та ін., в адміністративному праві – адміністративний арешт, попередження, штраф та ін., у цивільному – відшкодування збитків, стягнення неустойки, компенсація моральної шкоди, у трудовому праві – звільнення за ініціативою адміністрації тощо). Тому навряд чи доцільними є такі визначення юридичної відповідальності, які характеризують її лише як несприятливі наслідки для правопорушника за наявності вини останнього, як примусове виконання юридичного обов’язку.

Виходячи із змісту такої функції юридичної відповідальності, як захист прав та законних інтересів суб’єктів права, заходи відповідальності у науці часто ототожнюють із заходами захисту. На наш погляд, доцільним є розмежування заходів відповідальності та заходів захисту, що надані: за основною спрямованістю (відповідальність звернена перш за все до правопорушника, а захист права – не стільки до правопорушника, скільки до уповноваженої особи); за підставами застосування (відповідальність настає лише у разі факту правопорушення, захист права є допустимим внаслідок об’єктивно-протиправного діяння, а у ряді випадків і за відсутності протиправності); за функціями і змістом даних понять (функція юридичної відповідальності – каральна (штрафна) і превентивна; функція поновлюючих заходів – забезпечення виконання юридичного обов’язку, захисту права); за способами впливу на поведінку учасників охоронних правовідносин (відповідальність завжди пов’язана з осудом, доганою правопорушника, спричинення йому певних позбавлень; поновлення права має більш широкий комплекс заходів впливу, наприклад, визнання права, його примусове виконання).

Ототожнення заходів відповідальності і заходів захисту призводить до того, що всі санкції розглядаються як відповідальність, а відповідальність, у свою чергу, виступає як примусове виконання обов’язку незалежно від провини.

Автором аналізуються проблеми співвідношення правової відповідальності і правових обмежень. Звертається увага на те, що проблема правових обмежень неодноразово досліджувалася в юридичній літературі. Вчені виділяють правомірне і неправомірне обмеження, правове обмеження як процесуальний засіб захисту у зв’язку з вчиненням правопорушення (затримання, арешт, накладення арешту на майно тощо), як правове покарання (позбавлення волі, ліцензії тощо) і протизаконне обмеження, що розглядається як правопорушення (незаконний арешт, незаконне затримання, незаконне позбавлення пільг тощо).

Конституція України вперше встановила універсальний (тобто поширюваний на законодавчу, виконавчу та судову владу) принцип: конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Головне ж вбачається у тому, що заборона, як відносно самостійний засіб правового регулювання, пов’язана із створенням і реалізацією особливих видів правових норм –забороняючих норм. Заборона розглядається автором як встановлення юридичного обов’язку утримуватися від протиправних дій. Тому зміст заборони полягатиме у вказівці на поведінку, яка з точки зору інтересів суспільства і держави є недопустимою. Заборона є своєрідним способом переконання, оскільки вказує на межі правомірної та протиправної поведінки. Заборони, у разі їх невиконання, завжди забезпечені можливістю застосування заходів державного примусу.

Отже, в юридичному обов’язку виражена вимога здійснення необхідної поведінки або обмеження здійснення певної поведінки. А можливість юридичної відповідальності у разі її порушення, що передбачена санкцією, є способом залучення державного примусу до виконання (дотримання) даної вимоги.

Беручи до уваги вищевикладене, юридичну відповідальність можна визначити як усвідомлення суб’єктом права своїх дій у процесі реалізації наданих прав і покладених на нього обов’язків, вольового рішення діяти та власне самої поведінки (дії чи бездіяльності), що відповідає вимогам закону, та як можливість зазнавання певних обмежень у разі порушення норм права (ретроспективна відповідальність)

Підрозділ 1.3 “Теоретичні питання підстав та функцій юридичної відповідальності”

Основною підставою як позитивної, так і негативної відповідальності визначається наявність у законодавстві забороняючої або зобов’язуючої правової норми. Наслідком позитивної юридичної відповідальності є правомірна поведінка.

Зважаючи на велике розмаїття думок з приводу класифікації функцій юридичної відповідальності, які за своїм змістом часто дублюють одна одну (наприклад, каральна та штрафна, виховна та педагогічна), пропонуємо виділити такі основні функції юридичної відповідальності: регулятивну та охоронну, каральну, виховну (превентивну), поновлюючу та заохочувальну (або стимулюючу).

Регулятивна функція юридичної відповідальності – це напрям правового впливу, який полягає у спонуканні індивіда дотримуватися правових приписів та виявляється у правомірній поведінці особи.

Охоронна функція спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом нормативно-встановлених відповідних механізмів притягнення винних осіб до відповідальності у разі порушення норм права.

Каральна функція – напрям правового впливу на суб’єктів правопорушення, що відповідає принципам юридичної відповідальності і полягає в осуді, позбавленнях особистісного та майнового характеру.

Виховна (превентивна) функція – напрям правового впливу на індивідуальну і суспільну свідомість, який полягає у формуванні правосвідомості, правової культури та викоріненні із свідомості особи правового нігілізму, антисоціальної поведінки (реальної або припустимої).

Поновлююча функція – такий напрям правового впливу на свідомість та поведінку людей, який спрямований на приведення правового статусу суб’єктів суспільних відносин в попередній нормальний стан.

Заохочувальна (стимулююча) функція юридичної відповідальності являє собою такий напрям впливу норм права, який спрямований на позитивне ставлення особи до встановлених правил поведінки і бажання виконувати необхідні вимоги права та отримувати відповідні заохочення, передбачені законодавством.

Функції юридичної відповідальності є конкретними проявами функцій права та беруть участь в їх реалізації. Дані функції визначаються змістом, сутністю, соціальним призначенням юридичної відповідальності. Поняття “функція юридичної відповідальності”, на наш погляд, повинно одночасно охоплювати як призначення, так і напрями правового впливу на суспільні відносини.

Враховуючи вищевикладене, є підстави вважати, що функції юридичної відповідальності – це головні напрями впливу норм права на суспільні відносини, через які досягаються цілі та проявляється призначення відповідальності.

У підрозділі 1.4 “Проблеми критеріїв класифікації юридичної відповідальності” досліджуються наявні в юридичній літературі класифікації видів юридичної відповідальності, що проводиться за різними критеріями: за галузевою належністю; за характером правопорушень; за порядком застосування санкцій тощо. У дисертації робиться спроба відійти від традиційного виділення чотирьох основних видів відповідальності (кримінальної, адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової), оскільки важко уявити існування галузі права, яка не має власних правових вимог та дозволів.

Автор вважає, що у даний час досягнення у галузі вивчення юридичної відповідальності дозволяють розширити кількість її видів. Так, до традиційних видів окремі вчені додають процесуальну, міжнародно-правову, конституційно-правову. Розгляд цих видів надасть можливість з’ясувати загальні риси юридичної відповідальності і отримати цілісне уявлення про неї. Зазначається, що конституційна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер. Даний вид відповідальності є близьким до адміністративної, однак між ними спостерігаються певні відмінності: а) у сфері суспільних відносин, де ці види відповідальності реалізуються (перший – при здійсненні повновладдя народу, другий – у виконавчо-розпорядчій діяльності); б) за суб’єктами, що застосовують санкції (у першому випадку – органи влади, виборці; у другому – органи державного управління, посадові особи).

При розгляді процесуальної відповідальності розрізняють такі її види: кримінально-процесуальну, цивільно-процесуальну, конституційно-процесуальну, господарсько-процесуальну, адміністративно-процесуальну. Звертається увага на співвідношення кримінально-процесуальної відповідальності та заходів кримінально-процесуального примусу. Обґрунтовується, що примус є ширшим за відповідальність, але відповідальність передбачає примус. Тому запобіжний захід є кримінально-процесуальним примусом.

Міжнародно-правову відповідальність у теорії міжнародного права визначають як юридичні наслідки порушення норм міжнародного права. Системі міжнародного права відомі два види відповідальності – політична і матеріальна. Але у науковій літературі щодо відповідальності за міжнародним правом зустрічається ще й моральна відповідальність.

Таким чином, у правовій доктрині до цього часу не сформовано уніфікованих та загальновизнаних підстав і критеріїв поділу юридичної відповідальності на окремі її види. Тому потребує подальшого обґрунтування ідея про загальність галузевого критерію (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова відповідальність), який не заперечується жодним з авторів і є найбільш оптимальним і доцільним з огляду на практику реалізації юридичної відповідальності.

Розділ ІІ “Механізм здійснення юридичної відповідальності та роль правоохоронних органів у її забезпеченні” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Механізм здійснення юридичної відповідальності як складова правозастосовчої діяльності” зазначається, що механізм здійснення юридичної відповідальності являє собою функціонально взаємозв’язану систему правових засобів і діяльності відповідних суб’єктів, залучених до процесу її реалізації з метою регулювання суспільних відносин та здійснення на них владного впливу.

Практично всі особливості досліджуваного механізму виходять із специфіки розуміння феномена юридичної відповідальності. У зв’язку з чим автор підкреслює доцільність уявлення про дуалістичну природу цілісної юридичної відповідальності (позитивної і негативної).

У спеціальній літературі дана проблема традиційно пов’язується з виділенням і подальшим аналізом основних стадій процесу юридичної відповідальності. Горшеньов В. М., виявляючи загальну логіку здійснення юридичної відповідальності, пише, що в плані здійснення юридичної відповідальності взагалі, а не будь-якої її форми (кримінальної, адміністративної тощо), можна розрізняти такі стадії: 1) стадія загального стану; 2) стадія притягнення до відповідальності; 3) стадія встановлення відповідальності; 4) стадія реалізації. Така позиція не викликає принципових заперечень. Однак не можна не помітити, що основний акцент виділення стадії загального (статусного) стану робиться на описі саме нормативної основи юридичної відповідальності і значно менший на характеристиці її позитивного здійснення, тоді як саме з метою повноти характеристики цього процесу і виділяється ця стадія.

Іншої думки дотримується М. А. Краснов, який вважає, що у своєму здійсненні юридична відповідальність проходить дві стадії: 1) позитивної реалізації; 2) негативної реалізації. Визнання єдності позитивного і негативного аспектів юридичної відповідальності дозволяє зробити висновок про те, що позитивна відповідальність реалізується у загальноохоронних, а негативна – у конкретно-охоронних правовідносинах.

Одна з основних причин дискусії щодо інтерпретації юридичної відповідальності полягає у різній оцінці критеріїв виділення стадій здійснення юридичної відповідальності. Автор вважає, критеріями є комплекс правових і організаційних факторів, серед яких провідна роль належить правовим нормам, що містять приписи як матеріального, так і процесуального характеру. Поряд з ними стадійність здійснення юридичної відповідальності зумовлюється і логікою юрисдикційної діяльності. Адже правозастосування досить часто виступає у вигляді послідовно змінних форм і методів сумісної діяльності різних структурних ланцюгів одного чи декількох органів, які об’єднані єдиною цільовою функцією. З урахуванням цих обставин уявляється, що більш переконливою є чотириетапна конструкція, яка включає: 1) виникнення конкретного правоохоронного відношення за фактом порушення суб’єктивних прав (або регулятивного відношення, що виникає у випадку позитивного аспекту відповідальності у зв’язку з можливістю заохочення); 2) притягнення винного до відповідальності (при позитивному її аспекті – залучення до заохочення); 3) етап остаточної констатації вини правопорушника і визначення міри юридичної відповідальності (визначення способів та обсягів заохочення); 4) зазнавання правопорушником покладених на нього правових обмежень (при позитивному аспекті – отримання відповідних благ за правомірну поведінку).

Підрозділ 2.2 “Поняття і сутність добровільної форми реалізації юридичної відповідальності” розкриває проблему добровільної (позитивної) юридичної відповідальності, яка набула дискусійності як серед теоретиків права, так і представників галузевих юридичних наук. Деякі вчені взагалі заперечують позитивну форму відповідальності (наприклад, І. А. Ребане), а серед тих, хто її визнає (Р. Л. Хачатуров, Р. Г. Ягутян та ін.), відсутня єдність думок щодо визначення її сутності та поняття. На думку автора, сутністю форм реалізації юридичної відповідальності є обов’язок. Ряд вчених пов’язують позитивну юридичну відповідальність з правовим статусом особи і вказують на те, що вона з нього виникає. Внаслідок цього вказана відповідальність іноді отримує назву статусної (М. І. Матузов, О. В. Селіванова), а статусна відповідальність і є позитивною, активною відповідальністю, тобто відповідальністю за належне виконання своїх обов’язків.

Вагомим аргументом на користь існування добровільної (позитивної) відповідальності є правовий інститут заохочення. Він тісно пов’язаний з добровільним виконанням суб’єктами права своїх обов’язків і є, насамперед, стимулом для вчинення правомірних дій. Підтримуючи позицію Малько А. В., автор розглядає заохочення як юридичний стимул, причому, як правило, найбільш дієвий. Крім того, заходи заохочення, так само як і заходи примусу, забезпечують встановлену державою модель правомірної поведінки.

Отже, заохочення безпосередньо пов’язане з виконанням обов’язків, з усвідомленням суб’єктом значимості своїх дій і реалізується у реальній правомірній поведінці. У разі, коли до особи вживаються заходи заохочення, можна вести мову про те, що добровільна відповідальність об’єктивується у них так само, як об’єктивується примусова відповідальність у покаранні. Таким чином, інститут заохочення в праві покликаний стимулювати правову активність особи, формувати поважне ставлення до соціальних цінностей, сприяти реалізації добровільної відповідальності.

Оскільки добровільна форма реалізації юридичної відповідальності визначена у правовій нормі, де вказуються дозволені та заборонені варіанти поведінки, то вона безперечно має нормативний характер. Нормативність добровільної відповідальності передбачає взаємні права та обов’язки учасників суспільних відносин, специфічні заходи добровільної відповідальності. У дисертації зазначається, що сутність добровільної відповідальності полягає у виконанні обов’язків.

Визначення форм добровільної юридичної відповідальності, підкреслює автор, полягає в їх розгляді в статиці і динаміці, адже названа відповідальність проходить декілька стадій: встановлення обов’язків належної поведінки; реалізація цих обов’язків; схвалення або заохочення поведінки особи державою.

Отже, виникнення добровільної форми реалізації юридичної відповідальності пов’язується з набуттям чинності нормативно-правового акта та наявністю в особи ознак суб’єкта відповідальності, а іноді ще й спеціального статусу. Для цієї стадії характерним є те, що відповідальність існує у вигляді обов’язку (статика), а реалізується вона у правомірних вчинках(динаміка).

Таким чином, після здійснення правомірної поведінки настає мовчазне її схвалення або застосування заходів заохочення. Останнє є заходом добровільної форми реалізації такої поведінки.

Автор дійшов загального висновку, що загальний зміст добровільної форми реалізації юридичної відповідальності включає об’єктивне і суб’єктивне і визначається як сукупність встановлених нормативно-правовими актами об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують діяння (дію чи бездіяльність) як правомірне, соціально корисне чи нейтральне, що заслуговує на схвалення або заохочення та не тягне застосування примусової форми реалізації відповідальності.

Зовнішнім проявом добровільної форми реалізації юридичної відповідальності є правомірна поведінка.

З урахуванням вищевикладеного, ми вважаємо за доцільне визначити добровільну форму юридичної відповідальності як спосіб закріплення юридичного обов’язку, через дотримання та виконання вимог норм права, який реалізується у правомірній поведінці суб’єктів права і схвалюється або заохочується державою.

У підрозділі 2.3 “Характерні риси державно-примусової форми реалізації юридичної відповідальності” проведено аналіз правової літератури, який свідчить про існування декількох напрямів розуміння примусової форми юридичної відповідальності. На думку М. С. Малеїна, саме покарання і є юридичною відповідальністю. Інший підхід полягає у тому, що відповідальність, поєднуючи з санкцією, визначають як реалізацію санкції правової норми (А. С. Піголкін, Л. С. Явич).

Ряд вчених розглядають відповідальність як захід державного примусу, який полягає у негативних наслідках для правопорушника, які настають у вигляді обмежень майнового чи особистісного характеру.

Наведені положення спонукають до висновку про чіткий взаємозв’язок відповідальності з покаранням, санкцією правової норми, реалізацією санкції, тобто з настанням для винної особи негативних наслідків. Але було б принципово невірним зводити всі аспекти відповідальності лише до покарання або реалізації санкції правової норми. Відповідальність, насправді, значно ширша і включає комплекс обов’язків правопорушника. Слід пам’ятати, що застосування покарання не є невід’ємним компонентом юридичної відповідальності, тому що остання може існувати і без покарання.

При визначенні даної форми реалізації відповідальності автор виходить з того, що поняття юридичної відповідальності повинно включати в себе як обов’язок правопорушника підлягати негативним наслідкам, так і процес впливу цих наслідків, тобто реалізацію санкції правової норми. Говорячи про співвідношення між відповідальністю і заходами державного примусу, які є ознакою юридичної відповідальності, зазначимо, що незважаючи на те, що вказаний примус є необхідною ознакою відповідальності, він не єдиний. У цьому полягає підстава для відмежування