НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

Жилінкова Олена Вячеславівна

УДК 347.624

ДОГОВОРИ В СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ МАЙНОВИХ ПРАВ

НА МУЗИЧНИЙ ТВІР

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник —

доктор юридичних наук,

старший науковий співробітник

КУЧЕРЕНКО Ірина Миколаївна,

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України,

провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

МАЙДАНИК Роман Андрійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент

ШИМОН Світлана Іванівна,

Київський національний економічний університет

Міністерства освіти і науки України,

завідувач кафедри цивільного та трудового права

Захист відбудеться 27.06. 2007 р. о _14  год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 25.05. 2007 року

В. о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук Костенко О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За роки незалежності в Україні значною мірою змінилося загальне ставлення до об’єктів інтелектуальної власності, виникло розуміння економічного значення результатів творчої праці особи. Серед об’єктів права інтелектуальної власності самостійне місце займають музичні твори. В сучасних умовах розширюється коло відносин, які виникають з приводу реалізації особами особистих та майнових прав на музичні твори. Це свідчить про те, що у сучасному світі музичний твір стає цінним продуктом діяльності людини не лише з морально-духовної, а й з економічної точки зору.

Сфера використання музичних творів потребує розробки ефективних правових механізмів, спрямованих на забезпечення безконфліктної взаємодії суб’єктів авторського права. Домінуючим засобом, що забезпечує реалізацію майнових авторських прав на музичний твір, повинен стати договір. Договір є запорукою отримання прибутку від використання результатів інтелектуальної діяльності людини, що в свою чергу стимулює розвиток творчості в країні. Договірне регулювання авторсько-правових відносин сприяє також захисту особистих та майнових прав відповідних суб’єктів від неправомірних посягань. Так, ефективна система взаємодії суб’єктів авторсько-правових відносин забезпечує попередження порушень в сфері використання музичних творів. Поширення практики укладання договорів при використання музичних творів сприяє легальному обігу коштів в державі та забезпечує більш захищене становище авторів (інших осіб, наділених майновими правами на музичний твір).

Однак, вітчизняна практика не має традицій ефективного договірного регулювання відносин із створення та використання музичних творів та позасудового розв’язання проблем у музичній сфері. У науковій літературі практично відсутні роботи, присвячені питанням реалізації авторських прав на музичний твір у договірній сфері.

Сформульовані у дисертаційній роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських і російських учених-юристів дореволюційного, радянського і сучасного періодів у галузі загальної теорії права, цивільного та авторського права: Б.С. Антимонова, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Е.П. Гаврилова, М.В. Гордона, О.В. Дзери, В.А. Дозорцева, М.Л. Зільберштейна, В.Я. Іонаса, О.С. Йоффе, В.О. Калятіна, В.І. Корецького, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, Р.А. Майданика, В.Л. Мусіяки, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Ю.В. Романця, О.П. Сергєєва, М.М. Сібільова, В.І. Серебровського, Ю.О. Тихомирова, К.А. Флейшиц, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки та ін.

В юридичній літературі розглядаються проблеми захисту авторських прав, в тому числі на музичний твір, питання договірного регулювання цивільно-правових відносин. Однак, комплексного аналізу взаємодії норм авторського та договірного права в сфері використання музичних творів зроблено не було. Наведене свідчить про актуальність комплексного наукового дослідження відносин у сфері музичної творчості людини, необхідність теоретичного аналізу загальних засад договірного регулювання відносин щодо реалізації майнових прав на музичний твір, надання науково обґрунтованих рекомендацій щодо застосування норм нового цивільного законодавства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики” (державний реєстраційний номер PKO105 V 000797).

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є визначення найбільш значущих теоретичних і практичних проблем, які стосуються договірного регулювання авторсько-правових відносин, а також розробка науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері реалізації майнових прав на музичний твір.

У відповідності до мети визначені такі основні задачі дослідження:

· надати поняття музичного твору як окремого об’єкта авторського права та визначити його основні риси;

· надати визначення поняттю “авторський договір, спрямований на реалізацію майнових прав на музичний твір”;

· проаналізувати значення авторсько-правового договору як засобу індивідуального правового регулювання;

· з’ясувати місце авторсько-правових договорів у загальній системі договорів у цивільному праві;

· класифікувати договори в сфері реалізації майнових прав на музичний твір;

· дослідити особливості суб’єктного складу договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав на музичний твір;

· визначити поняття, зміст, істотні умови, порядок укладення та виконання договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав на музичний твір;

· дослідити особливості цивільно-правової відповідальності та наслідки порушення договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав на музичний твір;

· розробити науково обґрунтовані рекомендації із застосування новітнього авторського законодавства, а також надати пропозиції щодо вдосконалення окремих цивільно-правових норм, що стосуються проблеми, що досліджується.

Об’єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у сфері створення та використання результатів творчої праці людини (об’єктів авторських прав) та захисту майнових авторських прав.

Предмет дослідження – норми цивільного права, що регулюють авторсько-правові відносини; теорії вітчизняних та зарубіжних науковців щодо сутності об’єктів авторського права та договірного регулювання авторсько-правових відносин; судова практика розгляду спорів, що виникають з авторсько-правових відносин.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети застосовувалися загальні та спеціальні наукові методи, серед яких суттєве місце посідає загальний діалектичний метод наукового пізнання, який поєднується із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ, а також інші наукові методи – логічний, системний, аналітичний, порівняльний, історичний і т. ін.

За допомогою діалектичного методу з’ясовувалась правова сутність договірного регулювання авторсько-правових відносин. Історичний метод використовувався при дослідженні процесу становлення і розширення договірних засад регулювання авторсько-правових відносин. Застосування системного методу дозволило визначити місце кожного з видів договорів в сфері реалізації майнових прав на музичний твір у загальній системі цивільно-правових договорів, а також виявити притаманні їм сутнісні ознаки. Формально-логічний метод надав можливість дослідити порядок укладення, виконання та розірвання договорів в сфері реалізації майнових прав на музичний. Користуючись аналітичним методом було надано термінологічне визначення основних авторсько-правових категорій в сфері реалізації майнових прав на музичний твір. Порівняльний метод дозволив визначити правову природу договорів в сфері реалізації майнових прав на музичний твір порівняно із іншими цивільно-правовими договорами. Цей метод застосовувався також при порівнянні положень національного законодавства із законодавством інших країн; порівнянні концепцій, теорій і правової доктрини щодо регулювання авторсько-правових відносин.

Висновки дослідження ґрунтуються на аналізі чинного вітчизняного та міжнародного законодавств і судової практики, які є емпіричною базою дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному аналізі відносин в сфері авторського права, визначенні сутності, поняття, специфічних рис договірного регулювання майнових відносин в сфері реалізації майнових прав на музичний твір. Проведене дослідження дозволило сформулювати та обґрунтувати низку нових наукових положень і висновків.

1. Вперше визначено поняття музичного твору як об’єкта авторських прав, згідно з яким музичний твір – це оригінальне поєднання звуків, яке є результатом творчої діяльності особи, виражене у будь-якій об’єктивній формі, що дозволяє його сприйняття третіми особами та відтворення будь-яким способом.

2. Вперше надана класифікація музичних творів як об’єктів авторсько-правових відносин за окремими критеріями: 1) залежно від ступеню самостійності музичного твору (первісні, похідні); 2) залежно від можливості виокремлення однорідних елементів музичного твору (подільні, неподільні).

3. Вперше визначено поняття “складний твір”, у зв’язку з чим надано йому наступне визначення: складний твір – це об’єкт авторського права, який: а) поєднує два або кілька самостійних об’єктів авторських прав, що належать до різних видів мистецтва; б) містить окремі частини, жодна з яких не є головною порівняно з іншими; в) поєднує частини, кожна з яких може використовуватись як разом з іншими частинами, так і окремо від інших.

4. Вперше доводиться, що музичний твір є виключно поєднанням звуків і не може вміщувати елементи інших видів мистецтва (тексту, лібрето). Виходячи з цього стверджується, що не виникає співавторства на музичний твір між особами, творчою працею яких створені об’єкти, що належать до різних видів мистецтва (автором музики та автором тексту або лібрето). В такому випадку виникає співавторство на складний твір. На цій підставі пропонується внести зміни до абз.4 п.1 ч.1 ст.433 ЦК України, виключивши положення, що музичний твір може бути з текстом.

5. Вперше надана класифікація суб’єктів майнових прав на музичний твір, згідно з якою залежно від суб’єкта, творчою працею якого створено музичний твір суб’єкти поділяються на дві категорії: 1) первинні суб’єкти прав на музичний твір (особи, творчою працею яких створено музичний твір); 2) похідні суб’єкти прав на музичний твір (особи, які набули право на музичний твір відповідно до договору чи закону).

6. Вперше доводиться, що способи використання музичних творів можна поділити на дві групи залежно від характеру об’єктивації твору: 1) використання музичного твору із втіленням його у матеріальну форму (переробки, адаптації, аранжування та інших подібних змін творів; включення складовою частиною до збірників, антологій; продаж, передання в найм (оренду) тощо; 2) використання музичного твору без втілення його в матеріальну форму (публічне виконання; публічне сповіщення); 3) використання твору як із наданням йому матеріальної форми так і без такого надання - змішаний характер використання (опублікування (випуску у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі).

7. Запропонована загальна класифікація договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав на музичний твір: 1) авторські договори, спрямовані на реалізацію майнових прав на музичний твір ( ліцензійний договір; договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та інші договори); 2) інші цивільно-правові договори, за допомогою яких здійснюється реалізація майнових прав на музичний твір (договір комерційної концесії, довірчого управління майном, купівлі-продажу майнових прав тощо).

8. Вперше визначено поняття авторського договору щодо розпорядження майновими правами на музичний твір – це домовленість сторін, згідно з якою одна сторона – автор (інша особа, яка має авторське право) зобов’язується передати майнові права на музичний твір, або надати дозвіл на використання музичного твору іншій стороні – користувачеві, а друга сторона зобов’язується сплатити за це винагороду та (або) здійснити певні дії.

9. Вперше визначені критерії загальної класифікації договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав на музичний твір, залежно від наявності або відсутності певної ознаки: 1) ступеню готовності музичного твору як об’єкта авторського договору (авторські договори замовлення та авторські договори на готовий твір); 2) форми розпорядження майновими правами на музичний твір (надання дозволу на використання музичного твору та передання виключних майнових прав на музичний твір); 3) порядку використання музичного твору (службовий твір та “простий” твір); 4) способів використання музичних творів (видавничий договір, договір про депонування рукопису, постановчий договір, сценарний договір тощо); 5) свободи сторін при визначенні змісту договору на використання музичного твору (типові та нетипові договори).

10. Наводиться додаткова аргументація концепції щодо розмежування двох видів авторсько-правових договорів а) договорів щодо надання дозволу на використання твору (ліцензійні договори); б) договорів про передання (відчуження) майнових прав на твір. На цій підставі зроблено пропозицію щодо необхідності більш чіткого термінологічного розмежування вказаних видів договорів в законі. Для приведення авторського законодавства у відповідність до ЦК України в ст.ст.31, 32 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, ст.34 Проекту Закону “Про авторське право і суміжні права” необхідно передбачити термін “розпорядження майновими правами”, а в назві та змісті ст.32 Закону України “Про авторське право і суміжні права” термін “передача майнових прав” замінити терміном “надання дозволу на використання твору”.

11. Детально аналізуються особливості порядку розпорядження особами, спільною творчою працею яких створено музичний твір, який складається з окремих частин, що мають самостійне значення (роздільне співавторство). З урахуванням цього доводиться, що співавтори набувають право вільно використовувати ті частини музичного твору, які мають самостійне значення.

12. Надана додаткова аргументація концепції щодо виключного характеру всіх авторських прав - майнових та особистих. У зв’язку з цим пропонується змінити назву ст.424 ЦК України, виклавши її в наступній редакції: “Виключні майнові права інтелектуальної власності” та не застосовувати термін “виключні” в тексті цієї норми. Це позбавило б необхідності наголошувати на виключному характері кожного з майнових прав, передбачених вказаною нормою.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі положення можуть бути використані: 1) у законотворчій діяльності - для внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права”, Глави 36, Глави 75 Цивільного кодексу України; 2) у правозастосовній діяльності – судами під час розгляду справ, що випливають з авторсько-правових відносин; 3) у науково-дослідницьких цілях - для подальших досліджень у сфері договірного регулювання авторських відносин; 4) у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, викладанні курсу “Право інтелектуальної власності”, “Цивільне право”.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту відділом цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Окремі результати наукового дослідження апробовано в наукових доповідях на наукових та науково-практичних конференціях: 1) Науково-практична конференція, присвячена пам’яті професора О.А. Пушкіна (м. Харків. 27 травня 2006 р.); 2) Міжнародна науково-практична конференція молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.,); 3) II Міжнародна науково-практична конференція “Проблемні питання цивільного та господарського права” (м. Харків, 16 лютого 2007 р.).

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано три статті у журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези трьох доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена метою і завданням дослідження, містить вступ, перелік умовних скорочень, три розділи, висновки і список використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 224 сторінок, список використаних джерел – 15 сторінок і містить 204 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета дослідження, його методологічна та теоретична основа; викладається теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження; формулюються положення, які містять наукову новизну та виносяться на захист.

Перший розділ “Музичний твір як об’єкт авторського права” присвячено дослідженню базових авторсько-правових термінів, понять і категорій, а також визначенню видів та критеріїв класифікації музичних творів, суб’єктів та майнових прав на музичний твір.

У підрозділі 1.1 “Поняття та види музичних творів як об’єктів авторського права” здійснюється аналіз такого авторсько-правового явища як “твір”, з’ясовуються основні юридичні ознаки, характерні для музичних творів, надається юридичне поняття музичного твору.

Доводиться, що специфікою музичних творів є, здебільшого, їх багатоелементний склад. Музичні твори містять в собі кілька елементів (мелодію, гармонію, темп, ритм та ін.), які можуть самі виступати в якості самостійних об’єктів авторсько-правового захисту. Тобто, якщо результатом творчої праці автора стала лише мелодія, яка з часом може стати елементом музичного твору, то вона охороняється авторським правом на тих же засадах, що і готовий музичний твір.

До обов’язкових ознак музичного твору як об’єкта авторського права належать: 1) творчий характер; 2) втілення в об’єктивну форму; 3) можливість відтворення. Перша з цих ознак проявляється у свою чергу у таких характеристиках музичного твору, як його новизна та духовний характер. Риса духовності результату творчої діяльності особи дозволяє відрізняти твори мистецтва від інших об’єктів права інтелектуальної власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо). Музичні твори можуть бути об’єктивовані у письмовій (нотний запис), усній (публічне виконання) формі та у формі звукозапису (механічного, магнітного, цифрового) тощо. Можливість відтворення створює необхідні передумови для сприйняття музичного твору іншими особами та, відповідно, правової охорони та захисту авторських прав на музичний твір.

З урахуванням вказаних основних ознак музичного твору як об’єкта авторського права можна надати наступне його визначення: музичний твір – це оригінальне поєднання звуків, яке є результатом творчої діяльності особи, виражене у будь-якій об’єктивній формі, що дозволяє його сприйняття третіми особами та відтворення будь-яким способом.

Музичні твори можуть бути предметом різноманітних цивільно-правових договорів. В цьому плані музичні твори можна класифікувати за наступними критеріями: а) залежно від ступеню самостійності музичного твору (первісні; похідні); б) залежно від можливості виокремлення однорідних елементів музичного твору (подільні; неподільні).

У підрозділі 1.2 “Суб’єкти майнових прав на музичний твір” окреслюється коло осіб, які наділені та можуть розпоряджатися майновими правами на музичний твір і надається їх класифікація. Здійснюється аналіз основних рис, притаманних суб’єктам авторського права в сфері використання музичних творів.

Особа може набувати авторських прав на музичний твір незалежно від віку. Для авторів музичних творів, рівно з іншими суб’єктами права інтелектуальної власності, вік має значення лише для можливості розпорядження майновими правами на твір.

Суб’єкти авторських прав на музичний твір мають різноманітні ознаки, кожна з яких відображає ту чи іншу їх властивість, що має юридичне значення. Залежно від таких ознак можна створити певну класифікацію суб’єктів авторських прав на музичний твір. Така класифікація може мати не лінійний, а ступінчатий характер. Залежно від суб’єкта, творчою працею якого створено музичний твір, вони поділяються на 1) первинні; 2) похідні суб’єкти. У свою чергу первинні суб’єкти прав на музичний твір (особи, творчою працею яких створено музичний твір) поділяються: а) за кількістю осіб, творчою працею яких створено твір (автор, співавтори); б) залежно від виду об’єкту авторського права на музичний твір (автор первинного музичного твору, упорядник збірки музичних творів, автор переробки музичного твору, автор перекладання (аранжування) музичного твору); в) залежно від способу реалізації прав на музичний твір (самостійні автори, автори службових творів, автори творів на замовлення); г) залежно від громадянства автора музичного твору (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Похідні суб’єкти прав на музичний твір (особи, які набули право на музичний твір відповідно до договору чи закону): а) залежно від підстав набуття прав на музичний твір (спадкоємці автора, правонаступники, організації колективного управління, інші особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права (ст.7 Закону України “Про авторське право і суміжні права”); б) залежно від кількісної характеристики суб’єктного складу відносин (одноособові та колективні похідні суб’єкти авторського права); в) залежно від громадянства особи, яка набула права на музичний твір відповідно до договору чи закону (громадяни України, іноземні особи, особи без громадянства).

Співавторством є спільна діяльність двох або більше осіб, спрямована на створення музичного твору як об’єкту авторського права. Діяльність співавторів музичного твору повинна відповідати певним вимогам. Так, в процесі створення музичного твору кожний співавтор повинен внести свій вклад для досягнення єдиного результату. Цей вклад має особливу ознаку – творчий характер, який має такі риси, як новизна та духовність. Таким чином, діяльність кожного зі співавторів повинна бути творчою та направленою на створення нового об’єкта авторського права.

Оскільки музичний твір, як такий, не містить елементів тексту, співавторство музиканта і поета на музичний твір не виникає. Тут має місце співавторство на складний твір, тобто пісню, в разі, якщо її створено спільною творчою працею двох або більше осіб.

У підрозділі 1.3 “Поняття та види майнових прав на музичний твір” докладно аналізується цивільно-правове законодавство України, що регулює відносини в сфері реалізації майнових прав на музичний твір, як об’єкта авторського права. Досліджується природа виключних авторських прав. Здійснюється аналіз основних майнових авторських прав та надається їх загальна класифікація.

В теорії цивільного права та в цивільному законодавстві постійно змінювалось ставлення до поняття “виключні права”. В сучасному розумінні виключний характер авторського права полягає в тому, що лише сам володілець авторського права може вирішувати питання про реалізацію авторських правомочностей, в першу чергу тих, що стосуються використання твору. Таким чином, не викликає сумнівів, що усі авторські права є виключними.

Майнові права автора, що визначені в законі, мають універсальне значення. Вони належать будь-якому автору (іншій особі, яка має авторське право), незалежно від сфери його творчого натхнення. Не є виключенням і сфера музичної діяльності людини. Особа, яка створила музичний твір, набуває право на власне використання свого твору, а також на надання дозволу або на заборону використання музичного твору іншими особами.

Таким чином майновими правами автора музичного твору (іншої особи, яка має авторське право) – є виключне право на використання створеного ним музичного твору, а також виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами у будь-який спосіб, як передбачений, так і не передбачений законом.

Другий розділ “Договори в сфері реалізації майнових прав на музичний твір” містить комплексне дослідження загальних засад договірного регулювання авторсько-правових відносин, місця авторських договорів в системі цивільно-правових договорів, основних видів авторських договорів та інших цивільно-правових договорів, які опосередковують відносини із використання музичних творів.

У підрозділі 2.1. “Поняття та загальна класифікація цивільно-правових договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав на музичний твір” проведено детальний аналіз історичного розвитку вживання терміну “авторський договір”, досліджено місце авторських договорів в загальній системі цивільно-правових договорів, а також – в системі договорів в сфері використання об’єктів інтелектуальної власності, зроблено загальну класифікацію договорів у сфері реалізації майнових прав на музичний твір.

Виходячи з загальних уявлень щодо сутності договорів, спрямованих на реалізацію майнових авторських прав, можна дійти висновку, що авторський договір – це домовленість сторін, згідно з якою одна сторона – автор (інша особа, яка має авторське право) зобов’язується передати майнові права на твір, або надати дозвіл на використання твору іншій стороні – користувачеві, а друга сторона зобов’язується сплатити за це винагороду та (або) здійснити певні дії.

З урахуванням наведеного можна визначити, що авторський договір щодо розпорядження майновими правами на музичний твір – це домовленість сторін, згідно з якою одна сторона – автор (інша особа, яка має авторське право) зобов’язується передати майнові права на музичний твір, або надати дозвіл на використання музичного твору іншій стороні – користувачеві, а друга сторона зобов’язується сплатити за це винагороду та (або) здійснити певні дії.

В цивільному законодавстві протягом тривалого часу термін “передання виключних прав” застосовувався для позначення будь-якої дії з розпорядженням майновими правами, як надання дозволу на використання твору, так і на відчуження майнових прав. Таким чином, поняття “передання виключних прав” носило узагальнюючий характер. Із розвитком сучасних договірних відносин та їх подальшої деталізації, застосування єдиного узагальнюючого терміну виявилося недостатнім, оскільки не надавало можливості підкреслити особливості різних видів договірних відносин із розпорядження майновими правами на твір. Хоча ЦК України містить правильне формулювання – “розпорядження майновими правами”, спеціальне чинне та перспективне авторське законодавство досі використовує термін “передання” як узагальнюючий. Для приведення авторського законодавства у відповідність до ЦК України в ст.ст.31, 32 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, ст.34 Проекту Закону “Про авторське право і суміжні права” необхідно передбачити термін “розпорядження майновими правами”, а в назві та змісті ст.32 Закону України “Про авторське право і суміжні права” термін “передача майнових прав” замінити терміном “надання дозволу на використання твору”.

Усі договори, за допомогою яких реалізуються майнові права на музичний твір, за своєю природою є цивільно-правовими, у зв’язку з чим вони мають усі сутнісні ознаки, які притаманні цивільно-правовим договорам в цілому. Разом з тим, вказані договори мають певні власні риси, що надає підстави для проведення їх внутрішньої класифікації.

Загальну класифікацію договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав на музичний твір, складають: 1) авторські договори, спрямовані на реалізацію майнових прав на музичний твір; 2) інші цивільно-правові договори, за допомогою яких здійснюється реалізація майнових прав на музичний твір. До першої групи належать договори, які за термінологією ЦК України є договорами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Вперше ці договори отримали своє безпосереднє визначення та закріплення в ЦК України (ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та інші договори).

До другої групи можна віднести договори, які непрямо опосередковують авторсько-правові відносини, хоча і містять певний авторсько-правовий елемент. Так, в системі цивільного права України існують договори, основна мета укладення яких далека від авторського права. Проте, в результаті розвитку нових видів суспільних відносин саме музичні твори стають об’єктами таких договорів. Хоча ці договори і не спрямовані безпосередньо на реалізацію майнових прав на музичний твір, однак вони значною мірою сприяють реалізації відповідними суб’єктами належних їм майнових авторських прав. Вказані договори мають власну мету, яка не збігається з метою авторських договорів.

У підрозділі 2.2. “Види цивільно-правових договорів в сфері реалізації майнових прав на музичний твір” розроблено детальну класифікацію договорів в сфері реалізації майнових прав на музичний твір, розкрито сутність та основні ознаки цих договорів.

Ключове значення в системі договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав на музичний твір, складають авторські договори. Ці договори необхідно класифікувати залежно від: 1) ступеню готовності музичного твору як об’єкта авторського договору; 2) форми розпорядження майновими правами на музичний твір; 3) порядку використання музичного твору; 4) способів використання музичних творів; 5) свободи сторін при визначенні змісту договору на використання музичного твору.

Так, залежно від ступеню готовності музичного твору як об’єкта авторського договору можна виділити: а) авторські договори замовлення; б) авторські договори на готовий твір. Окреме місце в наведеній класифікації договорів займає поділ договорів залежно від форм розпоряджання майновими правами. З урахуванням положень ст.1107 ЦК України, можна виділити договори про: а) надання твору для використання; б) передання виключних майнових прав на використання твору. До першого виду договорів можна віднести надання ліцензії на використання об’єкта права інтелектуальної власності та ліцензійний договір. До другого виду - договір про передання (відчуження) виключних майнових прав інтелектуальної власності. Залежно від порядку використання музичного твору виділяються: а) договори, спрямовані на створення службового твору; б) договори, спрямовані на створення “простого” твору. Залежно від способів використання музичних творів можна виокремити: а) видавничий договір; б) договір про депонування рукопису; в) постановчий договір; г) сценарний договір тощо. Залежно від ступеню свободи сторін при визначенні змісту договору на використання музичного твору виділяються: а) типові договори; б) нетипові договори.

До інших цивільно-правових договорів, що опосередковують авторсько-правові відносини, хоча безпосередньо не спрямовані на реалізацію майнових прав на музичний твір належать: договір комерційної концесії, рекламний договір, договір довірчого управління авторськими правами, у тому числі договір управління авторськими правами на колективній основі, договір продажу або оренди підприємства як цілісного майнового комплексу, договори про відчуження або продаж з публічних торгів майнових прав як предмета застави тощо.

Третій розділ “Порядок укладення та виконання договорів в сфері використання музичних творів” аналізуються основні складові елементи договорів, що укладаються в сфері використання музичних творів, досліджуються проблемні питання визначення змісту вказаних договорів, розглядаються проблеми авторсько-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов авторських договорів щодо музичних творів.

В підрозділі 3.1. “Елементи договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав на музичний твір” поступово розглядаються елементи авторського договору, предметом якого є музичний твір або майнові права на нього. Зокрема, а) сторони авторського договору; б) істотні умови договору: предмет (об’єкт) цього договору; ціна авторського договору; строк дії авторського договору; територія дії договору; в) форма авторського договору.

Поняття “суб’єкт майнових прав на музичний твір” не повністю збігається з поняттям “сторона договору щодо реалізації прав на музичний твір”. Особа може набувати авторських прав на музичний твір незалежно від її віку або стану здоров’я, у той час як бути учасником договірних відносин щодо реалізації прав на цей твір вона може лише при наявності певного обсягу дієздатності. Таким чином, якщо для класифікації суб’єктів авторського права на твір необхідно поділяти їх на первинних та похідних суб’єктів, то для аналізу сторін авторських договорів має значення поділ суб’єктів цивільного права на правоволодільця та користувача. Як учасник договору правоволоділець або користувач – це завжди особа, яка має можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Вік, з якого особа має право самостійно розпоряджатися результатом своєї творчої діяльності в Україні встановлений у 14 років. На відміну від малолітніх, неповнолітні особи згідно з п.2 ч.1 ст.32 ЦК України самостійно здійснюють права на результати творчої діяльності, що охороняються законом. З цього можна зробити висновок, що неповнолітні особи можуть самостійно укладати договори щодо розпорядження своїми майновими правами, у тому числі - на музичний твір.

Цікаво відзначити, що в п.2 ч.1 ст.32 ЦК України не вказано, що неповнолітні особи можуть здійснювати права лише на результати своєї власної творчої роботи. З цього можна зробити висновок, що особи віком від 14 до 18 років можуть також виступати в авторському договорі як друга сторона – користувач.

В юридичному розумінні можуть виникати складні питання у тому разі, коли має місце множинність на стороні правоволодільця. Мова йде про співавторство, коли твір створено творчою працею не одного, а кількох осіб. Якщо договір укладає автор як одноособовий суб’єкт, то обсяг прав, які він передає іншій особі за договором, визначається на його власний розсуд. Якщо має місце співавторство, то питання щодо обсягу прав, які передаються за договором, має бути вирішене співавторами. В будь-якому разі укладенню договору між співавторами та користувачем музичного твору повинен передувати договір між самими співавторами щодо визначення порядку користування твором кожним з них (абз.3 ч.1 ст.13 Закону України “Про авторське право і суміжні права”).

В цілому співавтори здійснюють свої майнові права з розпорядження твором спільно. Таким чином, воля співавторів з приводу розпорядження результатом спільної творчої праці є єдиною. Всі співавтори виступають в договорі як одна сторона, їх волевиявлення спрямоване у на здійснення певних дій із розпорядження майновими правами на музичний твір. Таким чином, з одного боку в договорі виступають співавтори – володільці майнових авторських прав; з іншого – користувач. В разі використання одним із співавторів окремої частини твору, яка має самостійне значення, в договорі, предметом якого буде ця окрема частина твору, цей співавтор буде виступати як автор окремого об’єкта авторського права та як самостійна сторона. Таким чином, в разі укладення договору, предметом якого є цілий твір, всі співавтори виступають в договорі як одна сторона. В тому ж разі, коли договір укладається з приводу частини твору, кожний із співавторів є окремою стороною авторського договору. Однак, як у першому, так і у другому випадку авторський договір не набуває рис багатостороннього правочину, він завжди є правочином двостороннім.

Другим елементом авторського договору є його істотні умови. В законі передбачено, що до істотних умов цивільно-правових договорів належать: 1) предмет; 2) умови, визначені законом як істотні; 3) умови, що є необхідними для договорів даного виду; 4) умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Вказані умови є визначальними при визначенні істотних умов авторського договору, спрямованого на реалізацію майнових прав на музичний твір. Предмет договору завжди належить до його істотних умов. У зв’язку з цим предмет договору, спрямованого на реалізацію майнових прав на музичний твір, має певні ознаки, які у своєї сукупності створюють загальне уявлення про його сутність. Так, предмет цього договору: а) має нематеріальний характер; б) є результатом творчої діяльності людини; в) може розглядатися в різних ракурсах (як благо – твір та майнові права на нього; як дії із розпорядження майновими правами на твір – відчуження майнових прав на музичний твір; надання дозволу на використання музичного твору).

До істотних умов авторського договору, спрямованого на реалізацію майнових прав на музичний твір, належать також умови, що визначені законом як істотні. До них, зокрема, належать умова щодо строку, ціни (авторської винагороди) та території. Так, строк договору визначає часові межі його дії і може визначатися як: а) строк використання твору користувачем; строк створення твору композитором на замовлення. До істотних умов авторського договору належить також умова щодо авторської винагороди (ціни договору). Авторська винагорода за музичні твори може сплачуватися у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору користувачем або у вигляді фіксованої суми.

До істотних умов авторського договорів у сфері реалізації майнових прав на музичний твір, належить також умова щодо території, на яку поширюються надані виключні права. Для ліцензійних договорів цей момент має принципове значення (ч.3 ст.1109 ЦК України). У сучасній практиці при укладенні договорів щодо використання музичних творів нерідко сторони поширюють дію ліцензії на територію пострадянських країн і, в першу чергу, - України, Росії та Білорусі. Однак, невизначення в договорі території дії ліцензії не впливає на факт укладення авторського договору. Закон визначає, що у разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України (ч.7 ст.1109 ЦК України).

Згідно із ч.3 ст.1109 ЦК України авторський договір може включати також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у такий договір. (с.186) Можна відзначити, що в авторському законодавстві неоднозначно акцентується увага на особі ініціатора внесення інших умов до авторського договору. Якщо в ЦК України наголошується на тому, що умова включається в договір, коли сторони вважають за доцільне це зробити. У свою чергу Закон “Про авторське право і суміжні права” вказує, що включення такої умови можливе на вимогу лише однієї із сторін. Можна вважати, що формулювання ч.3 ст.1109 ЦК України є більш вдалим. Якщо одна із сторін наполягає на включенні в договір певної умови, з чим інша сторона принципово не погоджується, то договір укладено не буде. Якщо ж умова дійсно буде включена, то навіть якщо її ініціатором була лише одна із сторін її включення в договір буде здійснено за спільною волею обох сторін.

Як зазначалося, останнім елементом авторського договору є його форма. Цей елемент є вкрай важливим, бо згідно із ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір в сфері розпорядження майновим правами на музичний твір вважається укладеним в разі надання йому письмової форми. Такі договори не підлягають обов’язковій державній реєстрації, однак сторони за своїм бажанням можуть зареєструвати авторські права на твір та договір, який стосується права на твір.

В підрозділі 3.2 “Зміст договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав на музичний твір” досліджуються теоретичні та практичні аспекти визначення змісту авторських договорів в сфері використання музичних творів.

Якщо розглядати договір як правовідношення, необхідно звернутися до загальнотеоретичного визначення його змісту. Так, в теорії права зміст правовідношення розуміється як комплекс суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Суб’єктивне право та обов’язок, що