НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ім. Г.С. Сковороди

ЖУРАВЛЬОВ Володимир Ілліч

УДК 140.8:113:114

ПОСТФРІДМАНІВСЬКА ПАРАДИГМА КОСМОФІЗИКИ:

ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 09.00.09 – філософія науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня

доктора філософських наук

КИЇВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, м. Київ

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор

ЛУК’ЯНЕЦЬ Валентин Сергійович,

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

НАН України,

завідуючий відділом філософських проблем

природознавства і екології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

РАТНІКОВ Володимир Сазонович,

Вінницький національний технічний

університет МОН України, професор кафедри

філософії;

доктор філософських наук, професор

ЦИКІН Веніамін Олександрович,

Сумський державний педагогічний університет

імені А.С. Макаренка МОН України,

завідувач кафедри філософії і соціології;

доктор філософських наук, професор

УЗБЕК Константин Мінович,

Донецький державний університет економіки і торгівлі імені М. Туган-Барановського МОН України, професор кафедри філософії.

Захист відбудеться 2007 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомиться в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філософських наук Т. В. Гардашук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В концептуальних підставах космофізики XXI століття відбуваються багатопланові інноваційні процеси. Ці процеси охоплюють зміст не лише ключових понять космофізики, але й домінуючих в ній парадигм фізико-теоретичного осмислення реальності. Попередні парадигми – ейнштейнівська, фрідманівська, інфляційна та інші – не без опору поступаються місцем новим парадигмам. Смисловим центром базових мов нових парадигм стають такі категорії, як “квантовий вакуум”, “динамічний хаос”, “хаосмос”, “самоорганізація”, “нелінійність”, “багатоваріантність”, “випадковість”, “суперсиметрія”, “антропність” та ін.

Кардинальність трансформаційних процесів (концептуальних, епістемологічних, світоглядних), які відбуваються нині, свідчить про те, що на переломі ХХ і XXI століть космофізика входить до постнекласичної фази осмислення еволюції Всесвіту. Основний тон в цьому новому осмисленні Всесвіту задають новітні уявлення про фізичний вакуум. Йдеться про теоретичні розробки, які виникли в рамках квантової теорії поля завдяки зусиллям таких вчених, як П. Дірак, Р. Фейнман, Дж.Уілер, У. Лемб, де Сіттер, Г. Казімір, Г. Наан, Я. Зельдович, М. Марков,
К. Станюкович, Л. Брінк, А. Долгов і інших. На підставі цих досліджень було розроблено такі концепції вакууму, як “вакуум Дірака”, “вакуум Уілера”, “вакуум де Сіттера”, “вакуум Тернера-Вілчека”, “вакуум Жвірбліса”, а також побудовано такі моделі, як “гідродинамічна модель вакууму” і квантово-гравітаційні моделі вакууму – “планкеонна”, “суперструнна” і модель вакууму “світу на брані”.

Названі концепції відіграють визначальну роль у здійсненні нинішнього парадигмального зрушення в розвитку фізико-космологічного пізнання. В них категоріальна опозиція “все – ніщо” виглядає дуже парадоксальною, бо фізичний вакуум (тобто “всюдисуще ніщо”), який фігурує в них, – одночасно є і “всім” і “нічим”. Всі фізичні реалії, які актуально є існуючими у навколишньому світі, як би “плавають” в цьому “всюдисущому ніщо”. Власне, тому такий фізичний вакуум здатний відігравати роль онтологічного базису матерії, тобто онтологічної основи для всього різноманіття об'єктів і явищ, існуючих в оточуючому нас світі. Передбачається, що теорія фізичного вакууму, яка розробляється нині, повинна задовольняти принципу відповідності та природним чином переходити в єдину квантову теорію поля.

Парадигма космофізики, ініційована новітніми теоріями вакууму (за аналогією з “теоретико-польовою” парадигмою), в сучасній літературі іменується постфрідманівською (теоретико-вакуумною) парадигмою космофізики. Ця нова парадигма (як і її попередниці – фрідманівська й інфляційна) породила науково-філософсь-кий дискурс, покликаний відповісти на ряд питань:–

Які відмінності постфрідманівської парадигми від її попередниць і що вона значить для фізико-теоретичної думки грядущого століття? –

Чи заслуговує довіри онтологічна гіпотеза про світ, яка нав'язується цією парадигмою? –

Яка космофізика може бути розвинута на базі цієї онтологічної гіпотези про фізичний світ?–

Які эпістемологичні й світоглядні наслідки витікають з цієї онтологічної гіпотези?–

Яка “оптика світобачення” формується на базі цієї онтологічної гіпотези?–

Яким чином нове постфрідманівське світорозуміння, яке може бути назване “теоретико-вакуумним”, співвідноситься з фрідманівською і інфляційною парадигмами космофізики.–

Якою мірою постфрідманівська парадигма розширює світоглядні горизонти наукового мислення?–

Які світоглядні виклики кидає вона сучасній культурі?–

Яке ставлення сучасних філософів до проблем, які породжуються нинішнім парадигмальним зрушенням в сучасній космофізиці? –

Яке філософсько-світоглядне значення має дискурс про постфрідманівську парадигму?

Головна причина актуалізації філософсько-методологічного осмислення подібного роду питань полягає в тому, що їх аналіз сприяє суттєвому оновленню традиційного уявлення про фізичний вакуум, змінює фрідманівську світоглядну “оптику світобачення”, перетворює домінуючу нині фізичну картину світу в “постфрідманівську” картину. Поглиблюючи розуміння однієї з прадавніх проблем філософії – проблеми фундаментальних першооснов світу неживої та живої матерії,– такий аналіз суттєво прояснює глибинну колізію безперервності і дискретності, формує нове уявлення про закони, відповідно до яких відбуваються переходи безперервного до дискретного і дискретного до безперервного. Нове розуміння природи фізичного вакууму здатне не лише відкрити людству доступ до океану екологічно чистої вакуумної енергії, але і пізнати фізичний вакуум як онтологічну всепороджуючу основу світу. Цей стимул далеко не безпідставний. І саме ця обставина дозволяє зрозуміти, чому задача філософсько-світоглядного осмислення сучасного парадигмального зрушення в космофізиці, а також найскладнішого комплексу когнітивних, методологічних, світоглядних наслідків, породжених цим зрушенням, висувається сьогодні на передній рубіж методології науки XXI століття.

Стан наукового розроблення проблеми. Висуванню проблеми філософського осмислення нинішнього парадигмального зрушення в епіцентр світової філософсько-методологічної думки сприяють два зустрічних інноваційних процеси. Перший з них розгортається в сфері фізико-космологічного пізнання і його методології, другий – у сфері філософсько-світоглядної думки.

Перший процес ініційовано дослідженнями великих фізиків-теоретиків – лауреатів Нобелівської премії: А. Ейнштейна, П. Дірака, В. Гейзенберга, А. Салама, А. Сахарова, С. Хокінга, В. Гінзбурга, а також видатних та крупних фізиків: А. Фрідмана, Я. Зельдовича, Р. Пенроуза, Дж. Уілера, А. Гуса, А. Лінде, П. Фоміна, П. Девіса, А. Старобінського, Д. Блохинцева, К. Станюковича, Е. Глінера, А. Черніна, А. Мігдала, А. Окуня, де Вітта, В. Рубакова, А. Маршакова, В. Кліффорда та ін.

Важливу роль у розвитку цих досліджень, а також в осмисленні особливостей нинішнього парадигмального зрушення в космофізиці зіграв теоретико-методологічний аналіз проблем становлення таких фундаментальних областей сучасної науки, як нелінійна динаміка (А. Андронов, Н. Боголюбов, Я. Зельдович, А. Колмогоров, Л. Ландау, А. Ляпунов, Л. Мандельштам, А. Пуанкаре, Я. Синай і ін.), інфляційна космологія (Д. Волков, А. Гус, А. Лінде, П. Фомін і ін.), термодинамічна теорія дисипативних структур (П. Гленсдорф, Р. Дефей, Г. Ніколіс, І. Пригожин, Г. Хакен та ін.).

Другий потік інноваційних змін, що актуалізували дисертаційну проблему, охоплює не менш широкий спектр підходів до філософського осмислення новітніх парадигмальних зрушень у науці. До їх числа відносяться, перш за все, різноманітні стратегії постпозитивістського, неоструктуралістського, постмодерністського подолання метафізики. Остання абсолютизувала в науці не лише роль мислення категоріальними дихотоміями, дистінкціями, опозиціями (“хаос–порядок”, “детермінізм–індетермінізм”, “стабільність-нестабільність” тощо), але і методологічний статус таких пізнавальних стратегій, які базуються на принципах детермінізму, суперпозиції, стабільності, абсолютної визначеності тощо. Стратегії постпозитивістського, неоструктуралістського, постмодерністського подолання метафізики своїми джерелами сходять до спадщини Ф. Ніцше, М. Гайдеггера, Х. Ортегі-і-Гассета. Найбільш впливові з них – це стратегія деконструкції (Ж. Дерріда), стратегія наративних агоністик (Ж. Ліотар), стратегія методологічного анархізму (П. Фейєрабенд, Р. Рорті, О. Марквард і ін.). Важливу роль в подоланні метафізики зіграли також стратегії антифундаменталізму, прагматизму, релятивізму, висхідні до Дж.Дьюї, Л. Вітгенштейну, У.ван О. Куайну, Д. Девідсону.

Дисертаційний аналіз особливостей сучасної методологічної деконструкції фрідманівської й інфляційної парадигм здійснювався на теоретико-методологічній базі, яка сформувалася завдяки творчому синтезу новітніх результатів, отриманих в двох названих сферах дослідження. Особливу роль у здійсненні цього синтезу зіграли дослідження філософів країн СНД – В. Стьопіна, М. Поповича, В. Лекторського, С. Кримського, В. Лук’янца, Л. Солов'я, І. Добронравової, І. Цехмістро, В. Ратнікова, В. Чуйко, О. Кравченко, В. Кузнецова, В. Цикіна, В. Поруса, В. Швирева, К. Узбека та ін.

Плідний вплив на стратегію дисертаційного дослідження особливостей постфрідманівської парадигми космофізики зробили загальнофілософські й теоретико-методологічні підходи, що використовуються в квантовопольової космології, які розвинуті в дослідженнях Д. Кіржніца, А. Долгова, А. Мостепаненко, В. Мостепаненко, А. Мігдала, В. Гейзенберга, У. Фока, М. Маркова, Д. Неймана,
А. Гриба і ін. У числі критиків новітніх концепцій фізичного вакууму слід назвати В. Барашенкова, М. Юр'єва, Н. Косінова, В. Гарбарука, Д. Полякова, Д. Солонара,
Л. Болдирева, Н. Жвірбліса та ін.

Роботи цих авторів стали істотним внеском у розробку поля проблем, що стосуються феномена фізичного вакууму, з'ясування причин виникнення і еволюції постфрідманівської парадигми в космофізиці. Проте, деякі методологічні питання, породжені процесом становлення постфрідманівської парадигми, залишаються ще недостатньо дослідженими. До них можна віднести проблему критерію фундаментальності, проблему “дискретності – безперервності” фізичного вакууму, проблему походження речовини з вакууму, проблему використання енергії фізичного вакууму, проблему взаємозв'язку фізичного вакууму і спостерігача, проблему співвідношення знання не лише із засобами пізнання, але і з ціннісно-цільовими структурами діяльності суб'єкта, що пізнає, проблему джерела еволюції світу і спрямованості цієї еволюції, проблему можливості застосування квантовомеханічного формалізму для моделювання процесів, що відбуваються у вакуумі тощо. Все це свідчить про те, що нині назріла гостра необхідність у комплексному концептуально-методологічному і філософсько-світогля-дному аналізі нової постфрідманівської парадигми. Усвідомлення цієї необхідності багато в чому визначило задум дисертаційного дослідження.

Мета дослідження полягає в багатоплановому загальнонауковому аналізі ідейно-світоглядних і методологічних функцій постфрідманівської парадигми космофізики, яка ініційована новітніми уявленнями про фізичний вакуум. У зв’язку з цим виникає необхідність в комплексному методологічному осмисленні масштабних змін фундаментальних підстав сучасної космофізики та у виявленні її евристичного потенціалу для дослідження широкого спектра проблем. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв’язання таких задач:

– виявити концептуально-теоретичні джерела формування постфрідманівської парадигми космофізики;

– розкрити особливості еволюції науково-філософського дискурсу за проблемою “пустота – ефір – вакуум”, яка пов'язана з пошуками єдиної “основи світу”, з побудовою постфрідманівської парадигми світозбагнення і дослідженням передумов його становлення, чинниками його еволюції та внутрішньої диференціації; –

охарактеризувати і обґрунтувати процес становлення концептуальних основ постфрідманівської парадигми космофізики, використовуючи семантику “мови динаміки нелінійних систем”; –

показати зв'язок постфрідманівського світорозуміння з фрідманівським і інфляційним світорозуміннями; –

осмислити вплив постфрідманівської парадигми на процес розширення світоглядних горизонтів науки XXI століття;–

оцінити і обґрунтувати філософсько-світоглядні й концептуально-методоло-гічні функції постфрідманівської парадигми в постнекласичній космофізиці з метою з’ясування її евристичного значення;–

аргументувати тезу про те, що парадигма постфрідманівського світорозуміння пов'язана з культурою наукової думки, яка формується в мові Nonlinear science;–

проаналізувати трансформаційні зміни в антропо-аксіологічній проблематиці щодо сучасного осмислення еволюціонуючого Всесвіту в межах постфрідманівського світосприймання як одного із можливих типів репрезентації онтологічного мультиверсуму;

– визначити роль і значення концепції віртуального існування фізичного вакууму як базового принципу побудови онтологічного каркасу фундаментальної структури матерії з метою з’ясування його можливостей у процесі формування теоретичних засад постфрідманівської “оптики світобачення”;

– з’ясувати необхідність узагальнення класичного критерію істинності для випадку високоабстрактних універсально-загальних космофізичних теорій, за допомогою яких можливо репрезентувати квантово-фізичний світ в контексті постфрідманівського світоосягнення.

Об'єктом дослідження є постфрідманівська парадигма фізико-космологічно-го осмислення Всесвіту в контексті її багатопланових взаємозв'язків з попередніми парадигмами – фрідманівській і інфляційній.

Предметом дослідження є ідейно-світооглядні засади, когнітивний і методологічний потенціал пізнавальної парадигми, способи філософування в її межах, а також характер її впливу на процес формування постейнштейнівських фізико-теоретичних репрезентацій Всесвіту та її вклад у розвиток наукового світогляду XXI століття.

Теоретико-методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних дослідників з філософії та методології науки, філософсько-світоглядних проблем постфрідманівської космофізики, а також оригінальні праці провідних напрямів і течій у фізико-космологічному пізнанні та у сфері філософсько-світооглядної думки. Методологічна база дисертаційного дослідження включає, насамперед, методи історико-філософської компаративістики, системного аналізу, методи епістемологичної деконструкції понять, теорій, парадигм, а також методи нелінійного мислення, що дозволяють цілісно і інтеграційно осмислювати парадигмальні зрушення в науці. Крім того, методологічна база дослідження допомагає висвітлювати принципові особливості постфрідманівської картини походження і еволюції Всесвіту, відображати темпоральність, нестабільність, невизначеність, багатоальтернативність сценаріїв цієї еволюції. Під час роботи над дисертацією проаналізована значна кількість не тільки праць вітчизняних і зарубіжних авторів, але й ресурсів Інтернет.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям досліджень пов’язаний із державними науково-дослідними темами: “Фундаментальна наука і науковий світогляд у перспективі ХХІ століття” (2003-2005 рр., 0103U001430), “Взаємовплив сучасної гуманітарії і природознавства: наслідки та перспективи” (2006-2008 рр., 0105U008289), що розроблялися й розробляються в Інституті філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.

Наукова новизна одержаних результатів визначається комплексним кон-
цептуально-методологічним і філософсько-світоглядним аналізом масштабних змін фундаментальних підстав космофізики кінця ХХ – початку ХХІ ст., які ініційовані новітніми концепціями фізичного вакууму, що відіграють визначальну роль в постфрідманівській фізіко-теоретичній репрезентації Всесвіту.

В процесі дисертаційного дослідження вперше в вітчизняній філософії науки здійснено цілісний аналіз генезису і еволюції постфрідманівської парадигми, особливості формування її понятійно-категоріального апарату, надано оцінку її евристичного потенціалу. У зв’язку з цим досліджені форми філософування у постнекласичній космофізиці, які використовують семантику “мови динаміки нелінійних систем”, а також розкривається співвідношення постфрідманівської “оптики світобачення” з фрідманівським і інфляційним світорозуміннями.

Більш конкретно новизну дисертаційного дослідження можна охарактеризувати наступними методологічними положеннями і висновками, що узагальнюють зміст авторських робіт:–

охарактеризовані принципові особливості стратегії наукового світорозуміньня, що базується на новітніх концепціях фізичного вакууму. В рамках цієї стратегії концепція вакууму – це основний претендент на статус онтологічного базису матерії і структурно-упорядкованої першооснови. В процесі дослідження історичної еволюції ідеї вакууму від античності до наших днів аргументовано висновок про те, що методологія парадигмальних зрушень – це ефективний інструмент виявлення парадоксальних властивостей і креативної ролі вакууму у фізико-космологічній еволюції нашого Всесвіту;–

обґрунтовано висновок про те, що сучасний перехід космофізики від інфляційної парадигми до її постфрідманівської парадигми може бути осмислений як своєрідний аналог спонтанного переходу інтелектуальної сфери, що динамічно змінюється від одного стану її стійкої рівноваги до іншого. Методологія аналізу парадигмальних зрушень, що виникає при цьому, орієнтує дослідників не на консервацію концептуальних засад науки, які вже продемонстрували свою ефективність на етапі лінеаризації наукового пізнання, не на пошук непорушних основ науки, а на розхитування метафізичної віри в можливість існування її остаточних основ;–

виявлені світоглядні імплікації постфрідманівської концепції квантового народження класичного простору-часу, речовини і матеріального Всесвіту з фізичного вакууму. У зв’язку з цим осмислюється ідея народження безконечної множини топологічно не зв'язаних світів, які мають різні розмірності простору-часу, типи компактифікації і підкорюються специфічним законам взаємодії елементарних частинок, а також – ідея народження одного Всесвіту в надрах іншого;–

показано, що постфрідманівська парадигма у контексті хаотичного інфляційного сценарію еволюції Всесвіту прогнозує його майбутнє, відмінне від майбутнього, передбаченого фрідманівською парадигмою. Йдеться про те, що наш Всесвіт як єдине ціле, можливо, ніколи не сколлапсує, а простір-час, що відповідає цій парадигмі, здається, не має єдиного начала і кінця;–

проаналізовані принципові особливості голографічної інтерпретації принципу глобальної єдності, застосованого до осмислення всіх ієрархічних рівнів матерії – від рівня континуального фізичного вакууму до мікро- макро- і мегасвітів. Наголошується, що глобальний еволюціонізм всього сущого у Всесвіті ініціюється єдністю цілого і його частин. Тому неможливо мислити тотальність окремих елементів конкретної різноманітності світового цілого поза тотальністю самого цілого, у ролі якого виступає фізичний вакуум;–

здійснено порівняння принципових особливостей постфрідманівської і фрідманівської парадигм космофізики. Таке порівняння призводить до висновку, що замість очікуваного загасання розширення нашого Всесвіту в ньому через наявність антигравітацийного вакууму відбувається прискорення космологічного розширення. А це означає, що майбутня еволюція нашого Всесвіту, можливо, не залежить від вибору між трьома існуючими моделями трьохмірної геометрії (плоскій, замкнутій або відкритій);–

запропоновано узагальнення класичного критерію істинності для високоабстрактних, універсально-загальних космологічних теорій, що задовольняють вимогам відповідності, простоти, незалежності вихідних принципів від граничних умов. Суть цього узагальнення зазначена у вимозі: когнітивна практика створення фундаментальних фізичних теорій має органічно сполучати принципи методології фізичного інструментального експериментування з принципами внутрішньотеоретичного обґрунтування наукової продуктивності цих теорій;–

здійснена експлікація загального поняття про існування фізичних об'єктів. Ця концепція базується на тріаді: “умови реалізації –алгоритм, що породжує, – наявність”. В рамках цієї концепції різні типи існування (актуальне, віртуальне, потенційне, приховане) осмислюються як наслідок тих або інших поєднань компонентів названої тріади. Зокрема, віртуальне існування ідентифікується як немарківський процес загального типу, якому властиві: “пам'ять” про минуле, ефекти концентрації структурних ритмів, а також цілісність;

– виявлено, що з усіх існуючих модифікацій теорії квантових вимірів найбільш радикальною, ймовірно, є та, що включає в себе об’єктивну редукцію “вектора станів” і операцію суперпозицій квантових станів як різні наближення всеосяжної і точної єдиної процедури;

– осмислена концепція “вакуумної причинності”, логічним корелятом якої виступає нелінійна імплікація П-Н. Така стратегія нелінійного мислення демонструє відмову від однозначного, жорстокого характеру зв’язку причини (П) й наслідку (Н), замінюючи його поняттям комплементарного зв’язку. В рамках цієї концепції фундаментальне значення приймає поняття репрезентаційного потенціалу логіки теорії фізичного вакууму як одного з основоположних інструментів дослідження каузальних зв’язків на різних субстанціальйних рівнях природи;–

показано, що в рамках постфрідманівської космофізики фундаментальне значення набуває поняття про віртуальне існування фізичного вакууму. Це поняття грає важливу роль в аналізі подій, що формують новий тип тимчасового порядку – “дискретну темпоральність”. Концепція “дискретної темпоральності” дозволяє по-новому осмислити можливі “актуалізації” мікроскопічного мегаоб’екту (віртуального протовсесвіту).

Науково-практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його положення, висновки, концепції розширюють проблемне і смислове поле науково-філософського світоосягнення, удосконалюють мову фізико-теоретичної рефлексії, закладають концептуальні основи нового розуміння положення, ролі і значення антропності в онтологічній структурі світу. Дисертаційний аналіз філософсько-світоглядного значення постфрідманівської парадигми космофізики не лише поглиблює фізико-космологічне знання про фізичний вакуум, але і сприяє розвитку культури нелінійного мислення. Виявлені під час цього аналізу онтологічна невизначеність, самодостатність і субстанціальна сутність фізичного вакууму дозволяють по-новому поглянути на світоглядні принципи філософії нестабільності й уточнити їх неоднозначний зміст. Такий ракурс розгляду фізичного вакууму розкриває невидимі сили і механізми, що творять розмаїття форм буття світу, своєрідність їх взаємостосунків і взаємоперетворень в житті природи, людини, суспільства і культури.

Концептуальний, методологічний і фактологічний матеріал дисертації можна використати для науково-методологічного забезпечення філософсько- методологічної роботи, зокрема, для викладачів, які спеціалізуються в області філософії і методології науки.

Особливий внесок дисертанта. Дисертація носить самостійний характер, положення і висновки якої належать автору дослідження. Роботи, опубліковані дисертантом за темою дослідження, виконані самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу філософських проблем природознавства і екології Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, на засіданні методологічного семінару “Філософські проблеми фізики і суміжних областей природознавства” Донецького фізико-технічного інституту НАН України, на науково-теоретичному семінарі кафедри філософії Дніпропетровського Національного гірничого університету, на засіданнях кафедри прикладної математики і інформаційних процесів Макіївського економіко-гуманітарного інституту.

Основні положення дисертації пройшли апробацію на міжнародній науково-практичній конференції “Україна і її регіони в світовій глобалізованій системі” (Донецьк, 2000); на регіональній науково-практичній конференції “Екологія і безпека життєдіяльності: інноваційні процеси в науці, технологіях і освіті” (Макіївка, 2001); на ІІ міжнародному конгресі: “Еніологія XXI століття” (Одеса, 2001); на ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічні аспекти глобалізації” (Донецьк, 2001); на ІV міжнародному конгресі: “Еніологія XXI століття” (Одеса, 2002); на ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Глобалізація: трактування і дійсність” (Донецьк, 2002); на V міжнародному конгресі: “Еніологія XXI століття” (Одеса, 2004); на VIІ міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004); на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004); на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми викладання логіки і дисциплін логічного циклу” (Київ, 2004); на І міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004); на XVI міжнародній науково-практичній конференції “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2004).

Положення, які викладені в дисертації, використовувалися в учбовому процесі при читанні лекцій з філософії та спецкурсів з “Філософських проблем природознавства” і “Основ сучасного світорозуміння” в трьох вузах України: Чернігівському державному педагогічному університеті ім. Т.Г. Шевченка, Донецькому економіко-гуманітарному інституті і Донецькому національному університеті.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в монографії “Теоретико-вакуумна мегапарадигма: трансформація наукового світорозуміння” (15,0 друк. арк.), в 22 статтях у фахових наукових журналах і збірках наукових робіт загальним обсягом в 17,06 друк. арк., а також у інших збірках, матеріалах загальним обсягом в 35 друк. арк. і тезах конференцій загальним обсягом в 5 друк. арк.

Кандидатська дисертація на тему: “Деякі критерії крихкого руйнування стосовно механіці гірничих порід” на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук була захищена в 1972 році і її матеріали в тексті докторської дисертації не використовуються.

Структура і обсяг дисертації обумовлені метою и завданнями дослідження, логікою викладання проблеми, методологічними принципами і методами, які використовувались для розробки теми. Розв’язання цих завдань дозволяє осмислити процес становлення і трансформації фундаментальних засад космофізики світовою філософсько-методологічною думкою. Тому логічним було розділення викладаємого матеріалу на чотири розділи, в яких дослідження постфрідманівської парадигми космофізики виробляється від з’ясування її суті до форм її прояву. Для того, щоб перейти к аналізу ідейно-концептуальних основ феномена вакууму, який став основним конструктом цієї парадигми, було необхідним розглянути еволюцію світоглядної проблеми “пустота – ефір – вакуум”. Для обґрунтування свого розуміння проблеми вакууму автор наводить існуючу точку зору квантової електродинаміки і новітній космофізики на цю проблему і експліцірує концепцію вакууму, що здійснено у першому розділі. Для розкриття специфіки постфрідманівської концептуалістики, яка застосовується в процесі репрезентації реальності, автор скористався арсеналом засобів сучасної методологічної культури нелінійного мислення. У другому та третьому розділах дисертант звернувся до аналізу нових тенденцій щодо інтерпретації концептів теорії фізичного вакууму (голографічності, квантової логіки, віртуальності) і до модифікації квантової теорії вимірів. Для обґрунтування філософсько-світоглядного значення і перспектив розвитку постфрідманівської парадигми космофізики основну увагу зосереджено на проблемі висвітлення і пошуків критерію істинності при побудові високоабстрактних і універсально-загальних космологічних теорій, який впливає на формування постейнштейнівських фізико-теоретичних репрезентацій Всесвіту, що було здійснено у четвертому розділі.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (11 підрозділів), висновків та списку використаних джерел, який містить 269 найменувань і займає 25 сторінок. Загальний обсяг дисертаціі становить 405 сторінок

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, встановлено ступінь її наукової розробленості, розкрито зв'язок з науковими програмами, визначено мету, об’єкт, предмет, завдання і методи дослідження, сформульовано його наукова новизна, теоретичне і практичне значення, а також наводяться дані про характер апробації роботи, основні публікації за темою дисертації, обґрунтовується її структура.

У розділі першому – “Ідейно-концептуальні витоки філософсько-методо-логічного дискурсу про вакуум” здійснюється космофізичний аналіз багатовікової світоглядної проблеми “пустота – ефір – вакуум”, який основується на уявленнях про пустоту і ефір старогрецьких філософів, мислителів Середньовіччя, епохи Відродження, старокитайської і староіндійської філософій і концепцій ефіру основоположників фізики і математики: Декарта, Ньютона, Максвела, Лейбніца, Гюйгенса, Томсона, Ейнштейна та інших. Особлива увага звертається на думки творців квантової електродинаміки і новітній космомікрофізики про фізичний вакуум і його роль у космологічному розширенні Всесвіту та про ідею його квантового народження.

У підрозділі 1.1. “Еволюція світоглядної проблеми “пустота-ефір-вакуум” досліджується проблема еволюції уявлень про вакуум. Наголошується, що ця проблема протягом двох з половиною тисячоліть була пов'язана з пошуками єдиної “основи світу” і єдиної “фундаментальної взаємодії”, в ролі яких виступали або “пустота”, або “ефір”, або “вакуум”.

Автор доводить, що ще в V в. до н.е. філософи Стародавньої Греції Левкипп і Демокрит дійшли думки про те, що все в світі складається з атомів і пустоти. Прихильники Демокрита стверджували, що пустота існує як усередині тіл, так і зовні оточуючого нас світу і, крім того, підкреслювали діаметральну протилежність атомів і пустоти. Подібна точка зору була властива і ньютонівській механіці. Проте існували і такі мислителі, як, наприклад, Арістотель, Емпедокл, Лейбніц, Декарт, які взагалі заперечували існування в природі пустоти.

Дисертант схиляється до думки, що східний світогляд в контексті старокитайської і староіндійської філософії формувався на уявленнях про те, що найбільш фундаментальна реальність світу не повинна мати будь-яких конкретних характеристик (тобто вона нагадує небуття). Через це воно практично невимовно в строгих наукових термінах, хоча і визначає буття людини й існування природи. Єдиною вихідною реальністю світу в представленні філософів Сходу була пустота.

Звертається увага на те, що поняття “небуття” і “ніщо” часто розроблялися в ідеалістичних філософських системах і не позбавлені раціонального змісту. “Відносне ніщо”, яке не володіє більшістю конкретних обмежень і характеристик (властивих звичайним видам матерії), повинне володіти фундаментальністю і загальністю і охоплювати все різноманіття фізичних явищ. Починаючи свою “Логіку” з поняття “чистого буття”, Гегель вважає, що воно є “чисте ніщо”.

Філософська традиція заперечення пустоти вплинула на формування електродинамічної картини світу Фарадея-Максвела, згідно якої фундаментальним видом фізичної реальності стало електромагнітне поле. Більш того, Максвел вважав, що можливо існування особливого носія цього поля – механічного ефіру. Кардинальні зміни традиційного розуміння ефіру, пов'язані з дослідами Майкельсона і Фізо, відбулися на початку XX століття, коли ефір було вигнано з фізичної картини світу після публікації принципів теорії відносності А. Ейнштейна, в якій він визнав введення ефіру надмірним.

Застосування квантової механіки до електромагнітного поля і до полів, які описують пари часток: електрон-позитрон, протон – антипротон тощо, виявило, що в пустоті відбуваються безперервні коливання електромагнітного поля і народжуються, зникають електромагнітні частки, а при зіткненнях нуклонів з пустоти виникає цілий “сніп” часток - “вакуум повен часток”. Виникає ситуація, коли фізики знов повернулися до поняття ефіру, але вже без протиріч. Іншими словами, вакуум можна було б знову назвати ефіром, якби не побоювання щодо плутанини з наївним поняттям XIX століття.

Аналіз літератури за досліджуваною темою дозволив стверджувати, що сучасні квантовопольові уявлення про фізичний вакуум, які враховують різноманіття форм його активності, складність структури, потенційну природу, віртуальне існування і вимагають втручання енергетичного чинника, - ближче до східного світорозуміння, чим до західного. Крізь туманні покриви небуття проглядають контури багатьох концептуальних положень, що розвиваються в квантовій теорії поля, найпарадоксальнішим об'єктом дослідження якої став фізичний вакуум.

У підрозділі 1.2. “Концепція “вакууму” в квантовій електродинаміці і новітній космомікрофізиці” головна увага зосереджена на аналізі фізико-теоретичних суджень, які торкаються природи фізичного вакууму, що дозволяє побудувати концептуально-онтологічний каркас цього специфічного об'єкту.

Показано, що в квантовій теорії вакуум є основним станом квантових полів, що володіють мінімальною енергією, нульовими імпульсом, кутовим моментом, електричним зарядом і іншими квантовими числами. Нерідко вакуум визначають як стан, в якому відсутні будь-які реальні частки, тобто стан, дія на який операторів знищення дає нульовий результат (так званий математичний вакуум). Можливість віртуальних процесів у вакуумі призводить до низки специфічних ефектів при взаємодії з ним реальних часток (наприклад, ефекти Лемба, Казіміра, Хокінга, Унру та ін.), підтверджених експериментально з великою точністю.

Акцентується увага на тому, що вакуумний, або низький за енергією стан, слід представляти не у вигляді “пустого” простору, а як своєрідне середовище полів, флуктуіруючих з великою амплітудою. Часто говорять про вакуумний конденсат скалярного поля, про кварковий і глюонний вакуумний конденсат. З теоретичної точки зору, особливий інтерес представляє випадок спонтанного порушення симетрії вакуумного стану, коли він виявляється не єдиним (“виродженим”) - існує безперервний спектр таких станів, відмінних один від одного числом так званих “голдстоуновських бозонів”.

Звертається увага на те, що вивчення структури і властивостей фізичного вакууму, які багато в чому визначають властивості елементарних часток і їх взаємодії, являється одним з центральних завдань фундаментальної фізики, а їх розуміння необхідне для опису багатьох явищ. До них можна віднести радіаційні ефекти в квантовій електродинаміці (аномальні магнітні моменти електрона і мюона), невилітання кольору в квантовій хромодинаміці, спонтанне порушення симетрії у фізиці електрослабких взаємодій і масивність W- і Z-бозонів, експоненціальне розширення Всесвіту – “інфляцію” тощо.

Наголошується, що, незважаючи на відсутність закінченої теорії фізичного вакууму, його концепції розроблялися в різних моделях і давали різні уявлення про нього. Наводяться деякі з них: дираківська модель, ініційована розвитком квантової електродинаміки, планкеонна – заснована на синтезі релятивістських, квантових і гравітаційних принципів, суперструнна, згідно якої вакуум має 10 виміри, з яких 6 просторових виміри компактифіціровані і заповнені віртуальними струнами, з довжиною порядку планківскої (). Всі частки, що спостерігалися (електрони, фотони, кварки тощо) в цій моделі, виникають як довгохвильові збудження вакууму взаємодіючих струн.

Осмислюється герменевтика новітньої космофізики, яка породила квантово-гравітаційні моделі “світу на брані” (що являється подальшим розвитком теорії струн). Проте на відміну від традиційних ідей Калуці-Клейна додаткові виміри в цих теоріях можуть бути некомпактифіцірованими і досягати нескінченно великих розмірів. У зв'язку з цим обговорюється можливість побудови супергравітоної моделі нетривіального вакууму.

Аналіз концепції вакууму в космофізиці дозволив осмислити парадоксальну ситуацію, що склалася в найбільш раціональній області знання – теоретичній фізиці – коли фундаментальною основою світупобудови стали антиномічні, ірраціональні уявлення про фізичний вакуум, що свідчать про його онтологічну невизначеність і про відсутність у нього більшості сутнісних характеристик емпіричної реальності.

У підрозділі 1.3. “Космічний вакуум: ідея квантового народження Всесвіту та його глобального розширення” обговорюється ідея народження класичного простору-часу; показано необхідність використання понять квантової гравітації або понять струнної гравітації, основні ефекти якої починають проявлятися при досягненні густиною речовини планківської густини; йдеться про філософсько-світоглядну рефлексію виявленого сучасною спостережною астрономією ряду найважливіших динамічних і геометричних ефектів вакууму в космології. У цьому підрозділі також ставиться завдання вибору зі всієї множини космологічних теорій найбільш перспективної теорії, здатної реконструювати еволюцію Всесвіту і забезпечити динамічну генерацію мас елементарних часток за допомогою флуктуацій фізичного вакууму. Осмислення такої теорії в контексті дотримання спадкоємності в динаміці космологічного знання дозволило представити Всесвіт, що еволюціонує, описуваний в рамках попередньої теорії Фрідмана, тільки обмеженою стадією в більш універсальному уявленні еволюції Всесвіту, яке міститься в інфляційно-вакуумній моделі.

Дисертант на основі порівняльного аналізу теорії “гарячого Всесвіту”, фрідманівської космології, космологічних наслідків сучасних теорій елементарних часток доводить, що вони не в змозі вирішити жодну з фундаментальних космологічних проблем, які стоять перед сучасним космофізичним знанням, або дати відповіді на ряд питань філософсько-світоглядного характеру, наприклад, таких, як евклідовость, однорідність Всесвіту і нечисленність в ньому монополів.

З’ясовується, що при існуючому рівні розвитку космофізики лише інфляційна теорія дозволяє в рамках хаотичного сценарію (запропонованого А. Лінде) вирішити вищезгадані питання. Розкривається ідея існування початкового вакуумноподібного стану простору Всесвіту, заповненого однорідним повільно змінним скалярним полем – полем Хіггса, яке володіє великою густиною потенційної енергії та антигравітаційними властивостями, завдяки яким стає можливою стадія інфляції Всесвіту.

Аналіз специфіки існуючих концепцій народження Всесвіту показав, що найбільш привабливою і перспективною в космології є ідея квантового народження Всесвіту, або народження світу з “нічого”, конституентом якого є безперервний континуум - фізичний вакуум. Використання концепції фізичного вакууму дозволяє дати фізично обґрунтоване пояснення глобальної структури Всесвіту як єдиного цілого, космологічній сингулярності, “віку Всесвіту” тощо.

Осмислення ідеї квантового народження світу з “нічого”, обґрунтованої П.І. Фоміним, Я.Б. Зельдовичем, І. Трайоном, дозволило розглядати акт народження замкнутого світу як квантово-гравітаційний процес, що не вимагає для своєї реалізації ніякої енергії і не суперечить трьом глобальним законам, – закону збереження енергії і законам збереження електричного і баріонного зарядів. Крім того, аргументовано тезу про те, що ймовірність народження такого світу повинна бути достатньо високою в будь-якій області простору.

Вважається, що в вихідному стані не існувало класичного простору-часу, а метрика простору була чисто квантовою величиною. Класичний простір-час утворюється в результаті певного тунельного переходу, після якого можна говорити про виникнення світу, простору і часу. Світ, що народився, спочатку повинен був подолати класично заборонену область, а потім, вчинивши підбар’єрний перехід (як у разі -распаду), почати експоненціально розширятися.

В результаті аналізу сценарію хаотичного роздування робиться висновок, що, Всесвіт, цілком можливо, ніколи не перетвориться на ніщо, хоча це і не означає, що в ньому відсутні сингулярності. Йдеться про те, що різні області Всесвіту проходять через цей стан в різний час, і не існує єдиного кінця часу, після якого класичні простір і час зникнуть назавжди. Звертається увага на те, що при певному значенні скалярного поля область Всесвіту, що роздувається, нескінченно породжує все нові і нові області, які відрізняються одна від одної властивостями простору-часу та законами взаємодій елементарних часток.

На стадії інфляції з вакуумних квантових флуктуацій скалярного поля народжуються обурення густини, а з квантових флуктуацій метрики - гравітаційні хвилі. У Всесвіті, що експоненціально розширюється, вакуумні квантові флуктуації швидко збільшують свою довжину і амплітуду і стають космологічно значущими. Тому скупчення галактик і самі галактики є макроскопічними виявами квантових флуктуацій.

Наголошується, що рівняння стану речовини з відмінним тиском нестійке, і воно повинне змінитися позитивним або рівним нулю тиском. Інфляційна фаза швидко закінчується через розпад фальшивого вакууму. При цьому вся накопичена в ньому потенційна енергія виділяється у вигляді народження часток і їх кінетичної (теплової) енергії. Утворюється гаряча плазма, що складається з елементарних часток з температурою ~1016 ГэВ. Іншими словами, із закінченням епохи інфляції народжується звичайна матерія.

У підрозділі доводиться, що низка високоабстрактних ідей (які лежать в основі інфляційно-вакуумної моделі Всесвіту), таких, як ідея існування скалярного поля, ідея механізму динамічної генерації мас елементарних часток (механізм Хіггса), ідея самостворення Всесвіту, збуджуючого в собі всю енергію, необхідну для “створення” і “оживлення” матерії, знаменує собою переворот в традиційному мисленні з його миттєвим - “з нічого не народжується ніщо”. Крім того, ідея спонтанного порушення симетрії, що є умовою появи маси у калібруючих часток, сприймається як результат втрати гармонії між спостережуваним нині станом Всесвіту і вакуумним станом, випадково вибраним квантовими полями в його далекому минулому. На думку дисертанта, це свідчить про вияв локального “виходу” з безмежної потенційності Універсуму в емпіричну область.

Дисертант вважає що, підсумком аналізу новітніх результатів астрономічних спостережень може стати уявлення, згідно якого нині космологічне розширення Всесвіту (замість передбачуваного зовсім недавно його загасання в часі після “Великого вибуху”) перейшло до нової стадії прискорення. Цей факт примусив багатьох астрофізиків припустити, що просторово-часовий каркас нашого чотиривимірного світу перестає змінюватися з часом і може бути “зафіксованим навіки”, досягнувши регулярного і геометрично ідеально симетричного стану.

Отже, зазначений астрономічний феномен космічного вакууму дозволяє будь-якому локальному об'єкту Всесвіту розширюватися як окремому маленькому всесвіту усередині всього великого Всесвіту з його глобальним хаббловським потоком. Отже, вперше став по-справжньому ясним реальний фізичний зміст відкритого Хабблом глобального космологічного розширення Всесвіту, керованого антигравітаційним вакуумом.

В результаті дослідження дисертант доходить висновку про величезне природничонаукове і світоглядне значення феномену антигравітації космічного вакууму в еволюції Всесвіту. Воно полягає в наступному: по-перше, цей феномен виступає в ролі філософсько-методологічного регулятива фізичного знання про динаміку глобального космічного розширення Всесвіту не тільки на величезних космічних масштабах, але і в безпосередній близькості від нас. По-друге, феномен вакууму пропонує підходи до вирішення існуючої нині в космології проблеми “космічних збігів” за порядком величин між відносною густиною вакууму і невакуумних форм енергії (баріонній, темній, ультрарелятивістській), точніше, проблеми нового типу симетрії енергій в космології. Виходячи з цього, осмислюється природа вакуумної енергії і причини падіння її густини майже до нульового значення.

Таким чином, на підставі аналізу цієї глобальної ідеї сучасної космофізиці автор доводить, що однією з її особливостей є те, що вона виявляє існування метафізичних аспектів квантової космології. Це означає, що цілий ряд її концептуальних конструктів не можна пізнати за допомогою емпіричного або раціонального досліду. Дисертант